Феномен культурної ідентичності: філософсько-методологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С.СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 130.3+141.2

ФЕНОМЕН КУЛЬТУРНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ:

ФІЛОСОФСЬКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ

Спеціальність 09.00.04 - філософська антропологія,

філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

БОЙЧУК Сергій Сергійович

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, у відділі філософії культури, етики та естетики.

Науковий керівник - доктор філософських наук ПРОЛЕЄВ Сергій Вікторович, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор СТЕПАНЕНКО Ірина Володимирівна, Харківський Національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди МОН України, професор кафедри філософії.

кандидат філософських наук, доцент КОЗЛОВСЬКИЙ Віктор Петрович, Національний університет «Києво-Могилянська академія» МОН України, доцент кафедри філософії та релігієзнавства.

Захист відбудеться « 19 » червня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий « 15 » травня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філософських наук Л.А. Ситніченко

АНОТАЦІЯ

Бойчук С.С. Феномен культурної ідентичності: філософсько-методологічний аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософія культури, філософська антропологія. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України, Київ 2009.

У дисертації розглянуто проблему культурної ідентичності, її сутність, закономірності становлення та зв'язок з культурними процесами й структурами. Встановлено той специфічний контекст, у якому існування культурної ідентичності набуває значення, визначено місце, яке згідно зі своєю природою вона посідає серед структур культури. Обґрунтовано концепцію культурної ідентичності як поняття культурного «Я», що виникає завдяки акту рефлексії, спрямованого на пізнання первинних смислів культури, онтологічного підґрунтя існування культури, її центрального ядра або прафеномену. Доведено, що становлення структур культурної ідентичності пов'язано зі здійсненням культури, її актуалізації у вигляді різноманітних артефактів та текстів. Проведено аналіз основних методологічних рівнів дослідження ідентичності. Теоретичні моделі та підходи до визначення культурної ідентичності застосовано до аналізу конкретних проблем ідентичності «фаустівського» культурного типу.

Ключові слова: ідентичність, культурна ідентичність, центральне ядро культури, рефлексія, «фаустівський» тип культури, цивілізація.

культура онтологічний ідентичність

АННОТАЦИЯ

Бойчук С.С. Феномен культурной идентичности: философско-методологический анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философия культуры, философская антропология. - Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины. - Киев 2009.

В диссертации рассматривается проблема культурной идентичности, ее сущность, закономерности становления, связь с культурными процессами и структурами. Определен контекст, в котором существование культурной идентичности приобретает значение, обозначено место, которое она согласно с собственной природой занимает среди структур культуры. Обоснована концепция культурной идентичности как понятия культурного Я, возникающего в результате акта рефлексии, что направлен на познание первичных смыслов культуры, онтологического основания культуры, ее центрального ядра или прафеномена.

В основаниях такого понимания сущности культурной идентичности находится концепция развития культуры от бытия-возможности через становления и ставшее к осознанию для-себя-бытия, этапа самопознания, когда и возникают структуры культурной идентичности как определенного момента в осуществлении культуры, ее реализации в виде разнообразных артефактов и текстов. Необходимость рефлексии возникает на стадии цивилизации (О.Шпенглер), когда завершающая развитие культура во внутренней сложности перестает быть чем-то очевидным, и модус «познавать» в культурных парадигмах и стратегиях вытесняет модус «быть». Вследствие этого культура становится для себя тем, чем она есть на самом деле, обретая идентичность (тождество, согласие с собственной идеей) на последнем этапе становления в результате снятия всех предыдущих моментов движения в акте самопознания.

В диссертации предложена новая методологическая матрица для осуществления комплексного анализа феномена культурной идентичности:

Реконструированы основные этапы становления культурной идентичности в контексте деятельности духовной элиты культурной общности, группы интеллектуалов как главного субъекта рефлексии. Первый период - осознания культурной самобытности, второй - отрицания собственного культурного опыта и ориентирования на универсальные «общечеловеческие» модели, третий - самообретения и возвращения к автохтонной культурной традиции на основании усвоенного в течение предыдущего этапа универсального языка.

Осуществлен анализ основных методологических уровней исследования идентичности. Теоретические модели и подходы к определению культурной идентичности были применены к анализу конкретных проблем идентичности «фаустовского» типа культуры.

Ключевые слова: идентичность, культурная идентичность, центральное ядро культуры, рефлексия, «фаустовский» тип культуры, цивилизация.

ANNOTATION

Boychuk S.S. The Phenomenon of the Cultural Identity: Philosophical and Methodological Analysis. - Manuscript.

Theses for candidate degree in philosophy, speciality 09.00.04 - Philosophy of Culture, Philosophical Anthropology. -Institute of Philosophy named after H.S. Skovoroda of National Academy of Science of Ukraine. - Kyjiv, 2009.

The problem of cultural identity, its essence, regularities of its coming into being, the interdependency with cultural processes and structures are examined in the theses. A context in which existence of cultural identity is acquired an actual value is marked. The idea of cultural identity as a concept of the cultural Self is grounded. This concept arises from results of the reflection act, which directed on perception of the fundamental senses of culture, the ontological foundation of culture, its central kernel or «praphenomenon». Coming-to-be of the structures of cultural identity is directly related to realization of culture, its actualizations as a wide variety of artifacts and texts. The analysis of basic methodological levels of research of identity is accomplished. Theoretical models and approaches to defining cultural identity were applied to the analysis of the specific problems of identity, which is peculiar to the Faustian type of culture.

Key words: identity, cultural identity, central kernel of culture, reflection, Faustian type of culture, civilization.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Тема культурної ідентичності належить до тем, які визначають собою формування інтелектуального простору епохи. Саме вони безпосередньо пов'язані з найважливішими епохальними подіями та формують культурний ландшафт суспільства. Американські та європейські соціологи і психологи, вивчаючи взаємозалежність соціального контексту і становлення ідентичності, визнають, що епоха т.зв. пізньої сучасності (late modernity) є одним з тих історичних моментів, коли ідентичність стає більш проблематичною, крихкою та схильною до розпаду. Таку думку підтверджує наявність у сучасному дискурсі таких надзвичайно популярних понять, як «криза ідентичності», «політика ідентичності», «дилеми ідентичності» та «пошук ідентичності».

Констатація фактів очевидного й стрімкого розширення проблематики, пов'язаної з ідентичністю, з одного боку, та зростання зацікавленості такими питаннями в період постмодерну, з іншого, сталі наслідками численних соціокультурних викликів і змін. Завдяки таким чинникам і загальному напряму культурної ситуації для більшості сучасних дослідників є цілком очевидним те, що, чим далі людство просуватиметься в новому столітті, тим більшої актуальності набуватимуть питання, які безпосередньо пов'язані з темою культурної ідентичності. Отже, актуальність осягнення того, чим є насправді культурна ідентичність, передусім, визначається особливостями соціокультурного розвитку сучасного світу.

Нагальність дослідження теми культурної ідентичності підсилює і факт глибинної кризи ідентичності на різних рівнях - від індивідуального до цивілізаційного. Руйнування структур і моделей ідентичності в «постсучасному» світі відбувається з дивовижною швидкістю та призводить до фатальних наслідків. Серед найбільш значних і трагічних наслідків цього розпаду ідентичності наголошуємо на таких: втрата індивідом значень та смислів, відсутність чіткого розуміння власної сутності, складнощі в розв'язанні питань «Хто я є?» та «Приналежність до якої культурно-історичної спільноти є для мене визначальною?» Закономірним наслідком втрати впевненості в безумовній наявності власної ідентичності стає її пошук. Таким чином, ситуації кризи властива можливість її подолання шляхом конституювання та відтворення ідентичності в сучасній плюралістичній культурі.

Характерною рисою сучасного гуманітарного знання є недостатня розробленість адекватного понятійного апарату, який би надав можливість схоплювати сутність нових культурних процесів. Ця ситуація знаходить вираз, зокрема, у функціонування в гуманітарному дискурсі термінів, які часто використовуються в публіцистиці, але не мають чітко окресленого понятійного змісту й обсягу. До таких нових і популярних термінів належить і поняття «ідентичність».

Активне використання в гуманітарному дискурсі поняття ідентичності, поєднане з непевністю його теоретичних засад, тільки підтверджує актуальність його дослідження. Значущість теми підсилюється домінуванням у сучасному гуманітарному дискурсі стереотипів і поглядів, в яких нехтується самоцінність духовного світу людини. Отже, дослідження проблеми культурної ідентичності в контексті філософської антропології та філософії культури стає необхідною складовою гуманітарного дискурсу, смисловий центр якого утворює проблема автентичності буття.

Ступінь наукової розробки теми. На межі ХХ-ХХІ ст. феномен культурної ідентичності привертає все більшу увагу дослідників, він стає об'єктом соціологічних, психологічних, культурологічних і історичних досліджень. На жаль, на сучасному етапі розуміння цієї складної теми зазвичай не виходить за межі наївного натуралізму, теоретичні положення якого ґрунтуються на припущенні про те, що «ідентичність завжди є, вона не може не існувати». Така віра в абсолютну необхідність культурної ідентичності ігнорує її сутнісно рефлексивний характер, а також відкидає метафізичну традицію філософського осмислення цієї теми, редукуючи особистісну та культурну ідентичність до формально-логічної тавтології на кшталт А=А. Водночас, особистісна та культурна ідентичність на відміну від формальної становить реальну проблему для філософської антропології. Причина цього полягає в тому, що однією з підстав існування особистісної та культурної ідентичності є саме її пошук, тобто процес самопізнання й рефлексії, поза яким ідентичність унеможливлюється. Такого розуміння культурної ідентичності бракує у сучасному, перш за все вітчизняному, гуманітарному та філософському дискурсу. Численні публікації, присвячені різним аспектам дослідження культурної ідентичності, залишаються здебільшого в межах визначення ідентичності як сукупності стійких рис, що дозволяють групі (етнічній, соціальній, культурній) відрізняти себе від інших, та абстрагуються від внутрішньо рефлексивного характеру цього феномену.

Разом з тим, розроблення теми ідентичності має довгу історію в західній філософії, соціології та психології. Простежуються три дисциплінарно відмінні й автономні погляди на ідентичність: у логіці, філософії і соціогуманітарному знанні. Якщо перше та друге розуміння поняття ідентичності сягає давньогрецької філософії та пов'язане з іменами Аристотеля та Парменіда, то епоха останнього розпочинається з середини ХХ століття. Виникнення проблеми ідентичності як поняття поза філософським та логічним дискурсом стало можливим завдяки розвитку психоаналітичних і соціологічних досліджень. Праці соціологів

М.Р. Стейна, Ар.Дж. Відіча, Д. Меннінга та психоаналітика Е. Ериксона зробили поняття ідентичності широко популярним, але занадто соціологізованим та недостатньо концептуалізованим, яким воно наразі залишається. Певною протилежністю такому розумінню була традиція антропологічних досліджень самості особистості та культурних моделей, яка передувала нещодавньому прийняттю нового терміна ідентичності. Прикладом такого антропологічного зацікавлення тематикою ідентичності, ще за кілька десятиліть до «винайдення» соціологічного та психологічного вимірів поняття «ідентичності» виступають праці Маргарет Мід, Рут Бенедикт та інших представників школи етнопсихології.

Закономірним наслідком такої генеалогії досліджень виступає існування в межах сучасного соціогуманітарного дискурсу розуміння ідентичності в трьох головних дослідницьких перспективах: антропологічній, психологічній і соціологічній. Найбільш репрезентативними представниками цих дослідницьких перспектив є культурні антропологи Ф. Бегбі, К. Гірц, В. Каволіс, М. Мід; психоаналітики Д. Левінсон, Г. Ліхтенштейн, Дж. Марсіа, Г. Шиха, соціологи П. Бергер, Е. Гоффман, Т. Лукман, К. Пламмер, Ф. Полетта, М. Ріан, Т. Селлін.

У сучасному філософському дискурсі домінують три підходи до визначення сутності ідентичності: комунікативний - наголошує на взаємодії (комунікації) як головному чинникові формування ідентичності (Ю. Ґабермас); нарративний - розчиняє самототожність у нескінченно різноманітному конструювання завжди відносних та варіативних «оповідей» (П. Рікер); прагматичний - надає особливого значення практичній маніфестації ідентичності у структурах повсякденності, залежності її оформлення від діяльності та певних інституалізованих систем досвіду, своєрідних «габітусів» (Б. Вальденфельс) або тілесності (М. Мерло-Понті).

Окрім вищезазначених самостійних перспектив, окремо виділяємо низку праць: так, принципові питання ідентичності як концепту соціогуманітарного знання розглядаються в спекулятивній картині структури ідентичності Л.Колаковського, у реконструкції уявлень про джерела самості людини в просторі культурних смислів сучасної цивілізації Ч. Тейлора, у метафізичних медитаціях В. Гьосле, а також в теорії взаємозв'язку культурної ідентичності, глобалізаційних процесів і цивілізації модерну Дж. Томлінсона.

В сучасній українській філософській літературі переважають праці, що присвячені дослідженню питань існування національної ідентичності (В. Горлова, О. Моргун, М. Скринник, М. Степико), або розкривають особливості існування культурної ідентичності в посттоталітарному контексті (О. Лосик, Н. Мадей).

Розгляд окремих питань здійснено під значним впливом філософських ідей київської світоглядно-антропологічної школи: теоретичною основою вирішення певних складних питань (рефлексія, самосвідомість, світ смислів) стали праці В. Шинкарука, В. Іванова, О. Яценка, В. Малахова, В.Табачковського. Для аналізу процесів становлення культурної ідентичності виникла потреба звернутися до праць, в яких розглядаються: феномен ідентичності у сучасному світі (Є. Бистрицький, А. Єрмоленко, Л. Ситніченко), ідентичність у структурах культури (С. Пролеєв), категоріальний статус смислу культурі (В. Козловський), евристично-методологічний потенціал поняття духовності (І. Степаненко), самосвідомість як предмет філософського аналізу (К. Покотило), взаємодія особистісної та соціальної ідентичності (А. Зубенко), особливості соціокультурної ідентифікації суспільства (Н. Тарасова) ціннісний універсум цивілізаційних спільнот (С.Кримський, Ю.Павленко, Ю.Пахомов, О.Шморгун), процеси глобалізації та ідентичність (В. Лях), ідентичність соціального суб'єкта у дискурсі постмодернізму (Т.Воропай), людська неусталеність в бутті (Є. Андрос) та граничні стани існування (Н. Хамітов) і самототожність.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках дослідної програми відділу філософії культури, етики та естетики Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України «Феномен європейської культури і національна ідентичність» (державний реєстраційний № 0105U000058).

Об'єктом дослідження є культурна ідентичність.

Предметом дослідження виступає становлення культурної ідентичності в контексті фундаментальних антропологічних засад культури.

Мета дослідження полягає у розкритті сутності культурної ідентичності, філософському осмисленні закономірностей її становлення та визначенні місця та ролі цього феномену серед культурних моделей і структур.

Загальна мета дисертації конкретизується в таких дослідницьких завданнях:

– розкрити концептуальні засади наявних у культурній антропології, соціальній філософії, філософській антропології основних підходів до визначення поняття ідентичності;

- проаналізувати принципи типології культурної ідентичності та визначити особливості процесів формування культурної ідентичності в сучасну добу глобалізації;

– обґрунтувати теоретичну модель культурної ідентичності як результату рефлексії;

– розкрити місце культурної ідентичності в структурі діалектики культури та виявити її взаємозв'язок з культурними процесами;

– розглянути основні методологічні рівні дослідження культурної ідентичності;

– показати становлення культурної ідентичності в контексті діяльності духовної еліти культурної спільноти;

– дослідити фундаментальні моделі культурної ідентичності в межах смислового та ціннісного простору «фаустівського» культурного типу.

Методологічна основа дослідження. Методологічну базу дослідження складають загальнонаукові та філософські методи пізнання. Серед загальнонаукових методів у дисертації застосовано історико-генетичний підхід як принцип єдності історичного та логічного (у розбудові теоретичної концепції «фаустівського» культурного типу); методи типологізації й моделювання (у концептуалізації феномену культурної ідентичності); структурно-функціональний, системний і компаративний підходи (у визначенні сутності та особливості культурної ідентичності західноєвропейської культури). Серед філософських методів пізнання в роботі використано герменевтичний метод (в аналізі змісту парадигмальних текстів культури) та феноменологічний метод (в аналізі моделей та структур культури в їх взаємозв'язку з культурною ідентичністю і реконструкції фундаментальних підстав існування ідентичності). Тема культурної ідентичності також розглядається із застосуванням діалектичного метода класичної німецької ідеалістичної філософії. Зокрема, для розгляду проблеми становлення культурної ідентичності як етапу в здійсненні культури використано гегелівське вчення про розвиток логічного аспекту ідеї (поняття) від «чистого» буття до «у-собі-і-для-себе-визначеного» поняття з певними уточненнями, необхідними з огляду на філософсько-культурну спрямованість роботи. Загалом для роботи є характерним використання структурно-аналітичного підходу до поставлених проблем.

Наукова новизна отриманих результатів полягає в розкриті на підставі комплексного філософського аналізу сутності культурної ідентичності в контексті її динаміки та взаємозв'язку зі структурними елементами культури. Новизна отриманих результатів конкретизується в таких положеннях, які виносяться на захист:

– розкриті концептуальні засади основних підходів до визначення поняття ідентичності в сучасній соціальній теорії ;

– запропоновано філософсько-методологічну концепцію поняття культурної ідентичності; визначено культурну ідентичність як поняття культурного «Я», що виникає завдяки акту рефлексії, спрямованого на пізнання первинних смислів культури, онтологічного підґрунтя існування культури, її центрального ядра або прафеномену;

– реконструйовано процес розвитку культури від буття-можливості через становлення й те, що стало, до усвідомленого для-себе-буття, тобто етапу самопізнання, на якому й виникають структури культурної ідентичності як певного етапу в здійсненні культури, її актуалізації у вигляді різноманітних артефактів та текстів;

– запропоновано системну методологічну матрицю для проведення комплексного аналізу культурної ідентичності, що передбачає звернення до наступних характеристик: онтологічний (ідентичність як результат самостановлення людини в культурі, який безпосередньо пов'язаний із свідомістю й рефлексією), структурний (способи організації елементів ідентичності, її будова як особливої системи), семантичний (виявлення значень і сутності складових культурної ідентичності), функціональний, ієрархічний (різниця в розумінні культурної ідентичності духовною елітою та «мовчазною» більшістю), генетико-динамічний (процеси становлення та змін ідентичності);

– обґрунтовано, що культурна ідентичність оформляється через самопізнання духовної еліти, яка забезпечує існування смислів у суспільстві та конструює за допомогою знакових моделей певну форму культурної організації. Виділено три періоди в становленні культурної ідентичності в контексті діяльності духовної еліти: перший -- усвідомлення власної культурної «окремості», другий -- самозаперечення i третій -- самознаходження;

– розкрито гносеологічні засади та визначено евристично-методологічний потенціал концепту «фаустівської культури», досліджено фундаментальні моделі культурної ідентичності в межах смислового та ціннісного простору «фаустівського» - західноєвропейського - культурного типу.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів полягає в розбудові комплексної концепції культурної ідентичності як певного етапу в здійсненні культури. Висловлені в дисертаційному дослідженні теоретичні положення можуть послужити основою для системного вивчення та практичного осмислення того, чим є в дійсності культурна ідентичність. Отримані результати також можуть бути використані як для створення загальних курсів культурної антропології та культурології, так і в спецкурсів з конкретних питань, пов'язаних з культурною ідентичністю.

Апробація дисертації здійснювалася шляхом обговорення отриманих результатів на засіданнях відділу філософії культури Інституту філософії НАН України, а також на наукових конференціях:

XI Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов-2005» (Москва, 2004), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства» (Київ, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Духовна культура як домінанта українського життєтворення» (Київ, 2005), XII Міжнародній конференції студентів, аспірантів та молодих учених «Ломоносов-2005» (Москва, 2005),

IV Російському філософському конгресі «Філософія та майбутнє цивілізації» (Москва, 2005), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Україна - Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур» (Київ, 2006), VІІІ науковій конференції «Україна та об'єднана Європа: християнське коріння та перспективи» ( Львів, 2006).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено у 12 публікаціях (з них 6 опубліковано в наукових фахових виданнях).

Структура роботи зумовлена метою й завданнями дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких має підрозділи та підпункти, висновків та списку використаної літератури, що містить 253 найменування. Повний обсяг роботи становить 230 сторінка, з яких 207 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, висвітлено ступінь наукової розробки теми, визначено мету та завдання роботи, об'єкт, предмет, методи дослідження, наукову новизну отриманих результатів та їх практичне значення; зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

У першому розділі «Поняття ідентичності та культурної ідентичності: основні підходи до визначення» розглянуто історію виникнення та розвитку проблеми ідентичності у сфері соціогуманітарного знання від її формулювання в п'ятдесятих роках минулого століття в таких знакових працях як «Ідентичність і тривога» соціологів М.Р. Стейна, Ар.Дж. Відіча, Д. Меннінга й «Ідентичність і життєвий цикл» психоаналітика Е. Ериксона до сучасного дискурсу глобалізації та політики ідентичності.

У підрозділі 1.1. «Структури ідентичності в соціальних науках: джерела динамізму ідентичності» розглянуто розуміння ідентичності в сучасній західній соціальній теорії та соціальній психології. Показано головні теоретичні перспективи дослідження ідентичності, серед яких найбільш впливовими та аргументованими є такі: есенціалістська, інтенціональна, конструкціоністська. Проаналізовано бачення того, чим є процеси ідентичності та в чому полягає сутність головних вимірів «коливань» ідентичності. Підкреслено, що, з погляду сучасної соціальної теорії, ідентичності різняться не тільки типологічно й контекстуально, але й у термінах певних протилежних вимірювань. Крім того, розкрито динамічний характер ідентичності: ідентичності отримуються, змінюються й долаються завдяки різноманітним соціальним процесам, які розпадаються на два основних типа. До першого типу належать процеси набуття ідентичності, до другого - процеси, які відображають зміни або трансформації ідентичності.

Особливу увагу приділено аналізові феномену кризи ідентичності та головних причин, що призводять до виникнення сумнівів у життєвому досвіді та відкиданні власної самості з боку людського «Я». Показано, що криза ідентичності виступає одним з ключових елементів ідентичності, а подолана криза ідентичності є найважливішим моментом розвиненої ідентичності.

У підрозділі 1.2. «Принципи типології культурної ідентичності» розкрито методологічні засади виділення основних типів культурної ідентичності. Звернення до проблеми типології дозволяє побачити культурну ідентичність у контексті зміни історичних форм і культурних парадигм та визначити особливості певного типу культурної ідентичності в залежності від «характеру» історичної епохи та цивілізаційного устрою.

Питання типології культурної ідентичності належить до таких важливих питань філософії культури, без уважного аналізу яких не можливий розгляд теми культурної ідентичності. Виділення окремих типів культурної ідентичності є важливою умовою загальної теоретичної моделі динаміки ідентичності в культурній реальності. Згідно з думкою західних дослідників (Дж. Фрідман та ін.) існують три фундаментальні типи організації суспільного буття: капіталістичний модерн, традиціоналізм, постмодерн. Кожному з цих трьох типів суспільств відповідає певна культурна ідентичність, що зорганізована навколо власних, характерних тільки для неї, цінностей. Перехід від однієї форми ідентичності до іншої є можливим і, навіть, закономірним. Тріада модерн - традиціоналізм - постмодерн формує простір смислів і значень, поле, у межах якого й відбувається формування фундаментальних засад ідентичності.

У підрозділі 1.3. «Культурна ідентичність у добу глобалізації» здійснено аналіз особливостей існування структур культурної ідентичності в сучасну епоху, характерною рисою якої виступає розгортання глобалізаційних процесів. Розглянуто теоретичні та «практичні» аспекти взаємодії глобалізації і культурної ідентичності.

Глобалізація - впливовий чинник існування культурних ідентичностей багатьох спільнот, сутність якого полягає в зменшенні значення соціально-географічного місцезнаходження у світовому потоці культурного досвіду та розповсюдженні структур і моделей модерну. Модерн - це, перш за все, відокремлення (абстрагування) соціально й культурно встановленого порядку речей від контексту локальних особливостей, а, по-друге, - інституалізація та регуляція цього культурного світу (Е. Гідденс, Дж. Томлінсон). Разом з тим, епоха модерну інституалізує і впорядковує культурний досвід; одним з видів такого інституалізованого й упорядкованого досвіду є культурна ідентичність. Між глобалізаційними процесами й інституалізованим створенням ідентичності в епоху модерну існує внутрішня взаємозалежність. Остання свідчить про те, що культурна ідентичність не загальним механізмом, але одним, окремим, «модерним» способом буття соціально організованого культурного досвіду.

Другий розділ «Становлення культурної ідентичності в динаміці культури» складається з трьох підрозділів та концептуалізує основні сутнісні параметри культурної ідентичності, загострюючи увагу на підставах існування останньої. При цьому під підставами існування розуміємо не різноманітні чинники, що впливають на становлення структур ідентичності, а такі фундаментальні засади, без яких неможливе саме існування культурної ідентичності.

У підрозділі 2.1. «Сутність та атрибути культурної ідентичності» розкрито головні характерні риси культурної ідентичності (головною характерною рисою культурної ідентичності, яка й надає можливість відокремити саме культурну ідентичність від низки різновидів колективних ідентичностей, є безпосередній зв'язок з культурною спадщиною спільноти; культурна ідентичність як зберігання безперервності існування смислів і цінностей, її динамізм та поліморфізм), розглянуто структуру ідентичності та принцип зростання поля ідентифікації (формування культурної ідентичності не можливе без найближчого простору, у якому виховується індивід: спочатку особа ідентифікує себе з тим соціальним, культурним і географічним простором, у межах якого вона безпосередньо знаходиться, з плином часу цей простір розширюється, і до цих «рідних» елементів додаються інші нові, що не завжди присутні в досвіді, але й можуть бути «уявними»).

Здійснено аналіз дуалізму ідентичності. Джерелом дуалізму культурної ідентичності виступає двоїстість соціальної природи людини, яка існує як індивідуум і як член спільноти. Як представники певної спільноти окремі особистості є дійсними суб'єктами та носіями культурної ідентичності, але, водночас, безпосередні засади існування ідентичності знаходяться поза межами буття індивіда. Якщо виходити з цієї двоїстості, виникає необхідність поєднання індивідуального та колективного виміру існування ідентичності.

У підрозділі 2.2. «Культурна ідентичність у структурі діалектики культури» на підставі гегелівського вчення про розвиток поняття концептуалізується поняття культурної ідентичності через призму розуміння співвідношення складних структур як взаємного заперечення й продовження, тобто діалектичного зняття. Процес здійснення культури розкрито від буття-можливості через становлення й те, що стало, до усвідомленого для-себе-буття, етапу самопізнання, на якому й виникають структури культурної ідентичності як певного етапу в здійсненні культури, її актуалізації у вигляді різноманітних артефактів та текстів.

Необхідність рефлексії виникає на стадії цивілізації, яка означає завершення становлення й здійснення всього різноманіття смислів у культурних артефактах (цивілізація є тим, що здійснилося, в певному значенні цього слова - смерть культури як процесу становлення). У той же час, цивілізація - продовження життя культури, мертва «протяжність» цивілізації (О. Шпенглер) не заперечує духовної активності, але знімається в ній, так само як якість переходить в кількість, а поглиблення - у розповсюдження. Статика того, що сталося, також знімається динамізмом символу; а пориви, прагнення й пафос космобудівельної діяльності не скасовуються, зникаючи в механізмах цивілізації, але знаходять своє продовження в мисленні про них. Причина цього полягає в тому, що потреба досліджувати й розмірковувати виникає під час «присмерку» дії, а модус «пізнавати» в існуванні як людини, так і культури протистоїть модусу «бути». Культура перестає бути чимось очевидним, вона втрачає легкість власних тримальних конструкцій, образів, смислів та ідей, занурюючись у необхідність рефлексії. Унаслідок цього культура стає для себе тим, чим вона є сама по собі, знаходячи свою ідентичність (тотожність, згоду з власною ідеєю) на останньому етапі становлення в результаті зняття всіх попередніх моментів руху в акті самопізнання.

У підрозділі 2.3. «Методологічні рівні дослідження культурної ідентичності» здійснено аналіз культурної ідентичності як складного та цілісного феномена, головною умовою якого виступає його багаторівневість. Основним рівням аналізу культурної ідентичності є онтологічний. Останній передбачає розуміння ідентичності як продукту сфери духу, який безпосередньо пов'язаний із свідомістю й рефлексією. Завдяки акценту на «ідеальному» характері ідентичності, стає можливим розуміння ідентичності як самоконституючого та динамічного сегменту культурної реальності. Розкриття сутності культурної ідентичності через поняття рефлексії й визначення її як поняття культурного «Я», що існує тільки як результат акту рефлексії, дозволяє подолати численні помилки, які виникають у випадку натуралістичного підходу до цього поняття. Використання такого визначення відкриває цікаві дослідницькі перспективи щодо численних питань філософії культури.

У підрозділі 2.4. «Взаємозв'язок культурної ідентичності з культурними процесами» розкрито роль духовної еліти у формуванні моделей культурної ідентичності. Усвідомлюючи суперечливий перебіг буття, духовна еліта, «прозора свідомість - медіум» та «загальне надвідчуття» (М.К. Мамардашвілі) приносить до життя соціокультурних спільнот ідеальний смислоутворювальний елемент. Крім того, саме інтелігенція формує основні виправдувально-інтерпретаційні моделі ідентичності, i, в ідеальній формі, мовою культури, дає всьому соціальному організму визначений моральний ідеал, координує його рух у потоці історії. Культурна ідентичність також оформляється завдяки рефлексії інтелігенції.

Крім того, у підрозділі розглянуто конфліктне та неконфліктне бачення світу в моделях культурної ідентичності. Застосування насильства представниками різноманітних соціокультурних спільнот залежить від культурної ідентичності, домінантних культурних моделей і парадигм соціального поводження. Саме в знакових моделях культурної рефлексії, понятті культурного «Я», фіксується структурування світу, претензії на універсальність і розуміння істини, що, у свою чергу, істотно впливає на сприйняття насильства соціокультурною спільнотою.

Третій розділ «Фундаментальні моделі ідентичності фаустівського типу культури» - присвячений аналізу більш конкретних складових теми, що безпосередньо пов'язані з «живою» реальністю культури, тобто питаннями існування фундаментальних моделей культурної ідентичності в межах ціннісних та смислових парадигм певної культурної спільноти.

У підрозділі 3.1. «Фаустівська» культура в «Присмерку Європи» О.Шпенглера» концептуалізовано поняття «фаустівського» типу культури, розкрито проблему його гносеологічних засад та визначено евристично-методологічний потенціал. Реконструйовано розуміння сутності «фаустівської» культури в філософії Освальда Шпенглера, розкрито головні гносеологічні засади, що зробили можливим перетворення мага народної легенди на парадигмальний символ західної культури.

У підрозділі 3.2. «Фаустівська» модель поліфонічної ідентичності Нового часу проведено аналіз сутнісних характеристик західноєвропейської культурної ідентичності через призму «фаустівської» парадигми. Між ідеалами Фауста та цінностями культурної ідентичності європейської цивілізації присутня певна подібність (а іноді й тотожність), що дозволяє визнати в образі Фауста та «фаустівському» типу культури модель поліфонічної ідентичності Нового часу. Внутрішній світ легендарного чорнокнижника був водночас і духовним світом європейської цивілізації, центром «фаустівського» світосприйняття виступало мислення себе як головної сили, що здатна змінити Всесвіт. Ця титанічна віра в можливості не стільки людства загалом, а скільки окремого індивіда також була характерною рисою розвитку європейської культури Нового часу. У центрі «космосу» європейської цивілізації затверджується поняття людського ego, унікальної особистості, яка усвідомила внутрішні безкраї глибини власного буття. Саме навколо такої особистості структурується навколишній світ, який залежить від дій цієї особистості. Маленьке людське «Я» виявляється будівельником навколишнього світу.

У висновках підведено та узагальнено підсумки дослідження.

Найважливішім висновком, що випливає з проведеного дослідження, є, те, що поняття культурної ідентичності є однією з основних проблемних точок сучасної філософії культури. Без врахування цього поняття неможливо сформувати повне й адекватне дійсності уявлення про культуру як таку та сферу духа будь-якої «емпіричної» культурної спільноти.

Культурна ідентичність може бути визначена як поняття культурного «Я», що існує тільки як результат акту рефлексії, спрямованого на пізнання фундаментальних засад буття культури, її центрального ядра. Визначення культурної ідентичності через поняття рефлексії дозволяє її побачити в контексті існування онтологічних підстав первинних смислів прафеномену культури і, таким чином, подолати соціологічні спрощення феномену культурної ідентичності.

В основу авторської концепції покладено розуміння становлення культури як діалектичного розвитку від чистого буття-можливості, закладеної в прафеномені культури, через її реалізацію в становленні до цивілізації як того, що сталося (актуалізувалося). У свою чергу, остання стадія цивілізації як здійсненої культури, виступає необхідною умовою самопізнання культури, знаковим виразом якого є ідентичність. Становлення неодмінно переходить у те, що є сталим, яке виступає моментом у самосвідомості. Унаслідок цього культура стає для себе тим, чим вона є сама по собі, знаходячи свою ідентичність (тотожність, згоду з власною ідеєю) на останньому етапі становлення в результаті зняття всіх попередніх моментів руху в акті самопізнання. Отже, ідентичність займає певне місце серед структур культури і виступає необхідним етапом у становленні останньої.

Головним суб'єктом рефлексії є духовна еліта, соціальна група інтелектуалів. Розглядаючи розвиток культурної ідентичності в контексті діяльності духовної еліти, має сенс розрізняти три етапи: перший - усвідомлення «окремості», другий - самозаперечення i третій - самознаходження.

Застосування такого підходу до визначення культурної ідентичності дозволяє уникнути схематизму та однобічності наївного натуралізму під час дослідження результатів самопізнання культурних спільнот як минулого, так і сьогодення, адже завдяки врахуванню складної діалектичної та рефлексивної природи ідентичності стає можливим розгляд питань культурної ідентичності з точки зору внутрішньої динаміки культури.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Христианство и его роль в самоидентификации европейской цивилизации // Наука. Релігія. Суспільство. - Донецьк, 2001. - № 2. - С. 87-96.

2. Ідентичність у світлі діалектики культурних структур // Культура і сучасність: Альманах. - Київ, 2006. - № 2. - С. 38-44.

3. Культура як смислотворення: екзистенціонально-антропологічні аспекти // Вісник ДАКККіМ. - Київ, 2006. - № 2. - С. 9-14.

4. Проблема культурної ідентичності у контексті філософії мови // Зб. наук. праць «Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури». - Київ, 2006. - С. 60-68.

5. «Колоніальний» проект доктора Фауста й світоглядні засади західноєвропейського імперіалізму // Вісник ДАКККіМ. - Київ, 2008. - № 2. - С. 49-53.

6. Фауст Освальда Шпенглера або як чорнокнижник став образом європейської культури: гносеологічний та загальнокультурний контекст // Збірник наукових праць «Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури». - Київ, 2008. - С. 72-79.

Тези доповідей

1 .Інтелігенція та її роль у становленні соціокультурної ідентичності // Інтелігенція і влада: зб. наук. праць ІІ Всеукр. наук. конф. «Інтелігенція і влада « / наук. ред. Г.І. Гончарук. - Одеса: Астропринт, 2002. - Вип. 1. - Ч. І. - С. 32-37.

2. Аристократический идеал в истории европейской цивилизации // Ідея правової держави: історія і сучасність: зб. наук. праць міжнар. наук. конф., 22-23 квітня 2003 р. - Луганськ.:ЛАВС імені 10-річчя незалежності України, 2004. - Ч. 2. - С.138-147.

3. Этос как смыслообразующее ядро социокультурной общности // Материалы ХІ Междунар. науч. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов», 12-15 апреля 2004 г., Москва. - Т. 2. - М.: МГУ имени М.В. Ломоносова, 2004. - С.384-385.

4. Идентичность в контексте взаимосвязи с центральным ядром культуры // Материалы ХІІ Междунар. науч. конф. студентов, аспирантов и молодых ученых «Ломоносов», 12-15 апреля 2005 г., Москва. - Т. 5. - М.: МГУ имени М.В. Ломоносова, 2005. - С. 20-21.

5. Индивидуальная и групповая идентичность личности: теоретические аспекты проблемы // Мистецька освіта та мистецтво освіти в контексті формування сталого суспільства: зб. матеріалів всеукр. наук.-прак. конф., 12-13 травня 2005 р. - К.: ДАККіМ, 2005. - Ч. 1.- С .20-22.

6. Культура и взрыв полагания смыслов // Философия и будущее цивилизации: Тезисы докладов и выступлений IV Российского философского конгресса (Москва, 24-28 мая 2005 г.). - Т. 4. - М., 2005. - С. 262-263.

Размещено на Allbest.ru