Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК: 316.28

роль політичної комунікації у формуванні громадянського суспільства

Спеціальність 09.00.03 -соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Товмаш Дмитро Анатолійович

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії гуманітарних наук філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор, академік НАН України Губернський Леонід Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії гуманітарних наук.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор МИХАЛЬЧЕНКО Микола Іванович, Інститут політичних і етносоціальних досліджень; Ім.. І.В. Кураса НАН України, Завідувач відділу теорії та історії політичної науки;

кандидат філософських наук, доцент ЗЕЛІНСЬКИЙ Микола Юхимович, Український державний університет фінансів та міжнародної торгівлі, доцент кафедри філософії та гуманітарних дисциплін

Захист відбудеться «_24__» листопада 2008 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «24» жовтня 2008 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.І. Сидоренко

АНОТАЦІЇ

Товмаш Д. А. Роль політичної комунікації у формуванні громадянського суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена дослідженню політичної комунікації, її змісту, сутності та особливостей прояву в процесі формування громадянського суспільства. На підставі аналізу основних концептуальних підходів до проблеми політичної комунікації останню визначено як соціокультурний феномен, поліструктурний та складний вид взаємодії суб`єктів, в якій відбувається цілеспрямована передача повідомлення, що формується з політичних символів, притаманних певному середовищу та зворотну реакцію, відповідно до якої може формуватися нове повідомлення-образ, який виникає з метою заволодіння, утримання владних повноважень як всередині політичної системи, так і безпосередньо в суспільстві.

В роботі розглянуті основні форми політичної комунікації та акцентовано увагу як на позитивних, так і на негативних аспектах кожної з них. Показано, що своєрідність політичної комунікації полягає в тому, що вона за своїм змістом та функціями є процесом продукування і поєднання владних потреб та інтересів різних соціальних сил та утворень. Доведено, що в сучасному світі роль соціальної віртуальної реальності полягає не тільки у творенні оманливого, викривленого ставлення індивіда й мас до дійсності, але й у конструюванні позитивного образу майбутніх соціальних процесів відповідних ідеї громадянського суспільства.

Визначено, що соціальний прогрес в Україні значно пов'язаний із розвитком всіх комунікативних систем, однак тільки завдяки конструктивно-творчому змісту політичної комунікації, практично вибудовується необхідна протилежність державі - громадянське суспільство.

Ключові слова: комунікація, політична комунікація, громадянське суспільство, масове суспільство, віртуалізація, конструювання реальності, громадянська компетентність, соціальна реальність, віртуальна реальність.

соціальний політичний комунікація владний

Товмаш Д. А. Роль политической коммуникации в формировании гражданского общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2008.

Диссертационная работа посвящена исследованию политической коммуникации, ее содержанию, сущности и особенностей проявления в процессе формирования гражданского общества. На основании анализа основных концептуальных подходов к проблеме политической коммуникации последнюю определено как социокультурный феномен, полиструктурный и сложный вид взаимодействия субъектов, в которой происходит целенаправленная передача сообщения, которое формируется из политических символов, присущих определенной среде и побуждающих обратную реакцию, согласно которой может формироваться новое сообщение-образ, который возникает с целью овладения, содержание властных полномочий как внутри политической системы, так и непосредственно в обществе.

В работе рассмотренные основные формы политической коммуникации и акцентировано внимание как на положительных, так и на отрицательных аспектах каждой из них. Показано, что своеобразность политической коммуникации заключается в том, что она по своему смыслу и функциям является процессом продуцирования и объединение властных нужд и интересов разных социальных сил и образований. Доказано, что в современном мире роль социальной виртуальной реальности заключается не только в создании обманчивого, искривленного отношения индивида и масс к действительности, но и в конструировании положительного образа будущих социальных процессов соответствующих идее гражданского общества. Виртуальная реальность продуцируется активностью какой-либо другой реальности, внешней по отношению к ней. Виртуальная реальность существует актуально, только «здесь и теперь», пока активна порождающая реальность. В виртуальной реальности свое время, пространство и законы существования (в каждой виртуальной реальности своя «природа»). Виртуальная реальность может взаимодействовать со всеми другими реальностями, в том числе и с порождающей, как онтологически независимая от них.

В Украине проблема формирования гражданского общества сегодня приобретает первоочередное значение. Определено, что социальный прогресс в Украине значительно связан с развитием всех коммуникативных систем, однако только благодаря конструктивно-творческому содержанию политической коммуникации, практически выстраивается необходимая противоположность государству - гражданское общество. Возникшие в развитых странах на протяжении последней трети ХХ века различия между прежней ориентацией процесса реализации ценностей на реальные объекты и нынешней ориентацией этого процесса на симуляции трактуется как виртуализация общества. Без тесного сотрудничества государства с организациями гражданского общества невозможно успешное реформирование нашей экономики и проведение эффективной промышленной политики. Это допускает изменение приоритетов государственной политики в сторону социализации государства. Только на этой основе может быть достигнута консолидация общества - необходимая предпосылка развития Украины, ее оптимальной адаптации к сложным процессам виртуализации, успешной интеграции в мировое сообщество на равноправных основах.

Ключевые слова: коммуникация, политическая коммуникация, гражданское общество, массовое общество, виртуализация, конструирование реальности, гражданская компетентность, социальная реальность, виртуальная реальность.

Tovmash D. A. The role of political communication in forming of civil society. - Manuscript.

The dissertation for the degree of the Candidate of Philosophical Sciences in speciality 09.00.03 - Social Philosophy and Philosophy of History. - Taras Shevchenko Kyiv National University, Kyiv, 2008.

The dissertation is dedicated to the investigation of political communication, its content, essence and peculiarities of display in forming civil society. On a basis of analysis of main conceptual approaches to the problem of political communication, the last one is defined as a socio-cultural phenomenon, poly-structural and complicated form of subject interaction. In this interaction the purposeful message transmission takes place, which is being formed from political symbols, inherent in certain environment, as well as back reaction, according to which a new message-form can develop to take-over, keep authority powers both inside political system and in the immediate society.

In the dissertation the main forms of political communication have been analyzed. The attention has been focused on both positive and negative aspects of each of them. It was showed that the originality of political communication lies in the fact that according to its content and functions the political communication is a process of producing and unifying authority needs and interests of different social groups and formations. It is proved that nowadays the role of social virtual reality consists not only in creating delusive, deflected attitude of individual and masses to the reality but also in constructing positive image of future social processes corresponding to the idea of civil society. It is determined that social progress in Ukraine is connected with the development of all communication systems. But owing to the constructive and creative content of political communication, only, the necessary opposition of state - civil society, is being practically rebuilt.

Key words: communication, political communication, civil society, mass society, virtualization, constructing reality, civil competence, social reality, virtual reality.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Однією із соціальних рис сучасного глобалізаційного процесу є усвідомлене прагнення суспільств до поглиблення взаєморозуміння між людьми та пов'язаної з ним демократизації. Така можливість виникає, насамперед, завдяки розвитку комунікативних навичок реального взаєморозуміння і взаємоповаги у відносинах всередині соціуму, що з необхідністю сприяє формуванню громадянського суспільства.

Такий стан соціального розвитку показує зростання потреби у неминучому підвищенні ролі в суспільстві політичної комунікації. Адже зростаюча інформатизація соціального життя веде до підвищення впливу інтерпретаційних схем і парадигм на почуття і настрій значної маси людей, зближує культурні світи, одночасно відкриваючи нові можливості для цілеспрямованого маніпулювання масовою свідомістю. Зримо і неоднозначно бурхливо розвиваються всі рівні комунікації незалежно від того, чи вони сполучені з її негативним та деструктивним, чи позитивним та конструктивним потенціалом.

Сучасне суспільство характеризується постійним множенням, прискоренням, ущільненням і глобалізацією комунікацій. Кількість і якість комунікацій безупинно зростає, їх розвиток постійно прискорюється, все більше людей втягується в комунікаційний процес, а його мережа досягає глобальних масштабів. Ріст комунікацій відкриває нові можливості, які звільняють людей від колишніх обмежень, систем соціального контролю й примусу, створюючи підвалини особистісної репрезентації.

Безсумнівно, що кожне суспільство є простором ретельно врегульованої комунікації, де соціальні інститути є формами її організації. Змістом цього врегулювання виступає соціальний діалог. Він є активною гуртуючою силою, проявом громадського життя, формуючи в людей почуття приналежності до соціуму, до тієї чи іншої соціальної групи, до соціальних цінностей, соціальних ролей, до соціальної ідентичності. Неоднозначність цього процесу, його стрімкий характер і сила впливу на людину і суспільство диктують необхідність глибокого і всебічного дослідження феномену соціальної комунікації на всіх її рівнях, а особливо на рівні політичної комунікації, оскільки остання є базисним явищем у суспільстві. Вагомість і значимість політичної комунікації впливає на поведінку й діяльність людини, формуючи різні рівні розвитку суспільства, які фактично відповідають тому, що отримало назву комунікативної взаємодії. Зокрема, така форма комунікативної взаємодії як соціальний діалог суттєво впливає на стабілізацію й розвиток громадського життя.

Необхідність дослідження політичної комунікації та її впливу на формування громадянського суспільства визначається також складністю того перехідного періоду, який переживає Україна, особливо зважаючи на ті процеси, які пов'язані з посиленням уваги до значимості взаєморозуміння між владою й суспільством. Відповідальна фаза розвитку, що проходить наша країна, ставить завдання розробки цілісної системи політико-комунікативної взаємодії, а також створення ефективних засобів їх реалізації, які б враховували різні, у тому числі й соціокультурні, особливості трансформації України.

Теоретичне обґрунтування політичної комунікації заклали як природничо-наукові дослідження Н.Вінера, У.Уівера, К. Шенона та інших вчених, так і філософські, соціологічні і лінгвістичні дослідження Д. Белла, Г. Блумера, М. Бубера, Ю. Габермаса, Дж.Гелбрейта, Н. Лумана, А. Моля, Т. Парсонса, Д. Рісмена, Ф. Де Сосюра, А. Турена, Е. Тофлера, Р. Якобсона і багатьох інших теоретиків, що працюють в сфері вивчення цієї міждисциплінарної проблеми. Р. Бредок, П. Лазарсфельд, Г. Ласуел, У.Ліпман, С.Ліпсет, Г. Маклюен, Р. Парк стоять біля витоків політичної комунікативістики. Істотний вклад у становлення цієї науки внесли сучасні зарубіжні та українські вчені: Е. Аронсон, В. Бебик, Ю. Буданцев, О. Вишняк, Б. Грушин, К. Джон, О. Єгорова-Гартман, Л. Землянова, В. Конецька, Т. Лебедєва, Б. Макмайер, П. Шампань, Г. Почепцов, В. Полторак, Д. Уілхем та інші. Варто також зауважити, що політична комунікативістика як навчальна дисципліна вже викладається в багатьох університетах США, країн Європи та в Росії.

Велике значення для розробки проблем громадянського суспільства в історичній філософській ретроспективі має спадщина Аристотеля, І. Бентама, М. Вебера, Г. В. Ф. Гегеля, Т. Гоббса, В. Гумбольдта, Дж. Д'юі, І. Канта, Дж. Локка, Дж. С. Мілля, Б. Спінози, А. де Токвіля й ін.

В Україні предметне поле досліджень в рамках проблематики «політична комунікація» тільки формується. Цю проблему розробляють у різнопланових працях В. Андрущенко, О. Буценко, Н. Висоцька, О. Гриценко, Л. Губерський, І. Дзюба, П. Донець, М. Зелінський, В. Євтух, А. Єрмоленко, Г. Касьянов, М. Кушнарьова, М. Михальченко, Л. Нагорна, М. Обушний, А. Приятельчук, П. Скрипка та ін.

Водночас необхідно зазначити, що низка теоретичних та практичних питань, які стосуються впливу політичної комунікації на розвиток сучасного громадянського суспільства, та на громадянина зокрема, є недостатньо дослідженими.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії гуманітарних наук філософського факультету в рамках Комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми сталого державного розвитку України» НДР № 06БФ041-01 «Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання».

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дисертаційної роботи є соціально-філософський аналіз політичної комунікації як чинника формування громадянського суспільства.

Мета дисертації конкретизується в наступних дослідницьких завданнях:

проаналізувати теоретико-методологічні джерела дослідження політичної комунікації;

розкрити зміст та функції політичної комунікації;

з'ясувати роль політичної комунікації в системі соціальних відносин;

визначити сутність та механізми дії соціальної віртуальності;

дослідити вплив соціальної віртуальності на формування громадянського суспільства;

розкрити можливості впливу політичної комунікації на створення громадянського суспільства в Україні.

Об'єктом дослідження є політична комунікація як багатовимірне соціокультурне явище.

Предметом дослідження є роль політичної комунікації у формуванні громадянського суспільства.

Методи дослідження. В якості методології дослідження постає категоріальний апарат соціальної філософії. Водночас реалізація мети та завдань дисертаційної роботи зумовила необхідність залучення таких засадничих філософських та загальнонаукових пізнавальних принципів, підходів та методів як: принцип історизму, принцип єдності історичного та логічного, методів аналізу, синтезу та порівняльний метод, системного та структурно-функціонального підходів. Так, принцип історизму уможливив осмислення матеріалу із урахуванням контексту історичної доби, з'ясування особливостей тлумачення й усвідомлення поняття «політична комунікація» мислителями у той чи інший період. Принцип єдності історичного та логічного дозволив розглянути основні точки зору щодо політичної комунікації на різних етапах розвитку філософської думки, виокремивши аспект властивого для сьогодення плюралістичного розуміння політичної комунікації. На засадах аналітичного методу виокремлено та досліджено специфіку застосування різних підходів щодо політичної комунікації як багатогранного утворення. Метод синтезу використано в контексті соціально-філософського аналізу, реалізація якого дала змогу здійснити узагальнення результатів попередніх підходів. Порівняльний метод дозволив зіставити однотипні явища, зокрема, соціальну комунікацію та політичну комунікацію, для виділення їхніх загальних рис і специфіки, що дозволяє плідно використовувати набутий досвід для знаходження оптимальних шляхів досягнення поставлених при дослідженні комунікації завдань. Нарешті, виявлення належної послідовності наріжних проблем теми дослідження та їх послідовне з'ясування зумовили необхідність неухильного дотримання вимог методу системного аналізу.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертаційній роботі здійснено соціально-філософське дослідження теорій комунікації та ролі політичної комунікації у формуванні громадянського суспільства.

Наукова новизна дисертаційної роботи розкривається у таких теоретичних положеннях:

доведено, що існуючі дослідження явища комунікації мають, переважно технократичний, функціональний-інформативний характер, у той час коли вона як соціальне явище вимагає філософського аналізу, який дозволяє розглядати її як складний соціокультурний феномен із стійкими тенденціями виникнення та функціонування;

визначено, що своєрідність політичної комунікації полягає в тому, що вона за своїм змістом та функціями є процесом продукування і поєднання владних потреб та інтересів різних соціальних сил та утворень;

виявлено, що сутність соціальної віртуальності - це цілеспрямоване комунікативне продукування соціально-значимих ілюзій, а механізмами цього процесу є інформатизація, соціалізація, спеціалізація, ідеологізація, конформізація, стилізація тощо суб'єктів комунікації;

з'ясована роль соціальної віртуальної реальності в суспільстві, що полягає не тільки у творенні оманливого, викривленого ставлення індивіда й мас до дійсності, але й у конструюванні позитивного образу майбутніх соціальних процесів відповідних ідеї громадянського суспільства;

визначено, що соціальний прогрес в Україні значно пов'язаний із розвитком всіх комунікативних систем, однак тільки завдяки конструктивно-творчому змісту політичної комунікації, практично вибудовується необхідна протилежність державі - громадянське суспільство.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Значення дисертації полягає в тому, що вона сприяє збагаченню та конкретизації понятійно-категоріального апарату сучасної соціальної філософії; її результати можуть бути використані в ході подальших досліджень з даної тематики. Матеріали даної дисертаційної роботи можуть бути використані при створені нормативних курсів та спецкурсів з соціальної філософії, комунікативістики, філософії політики, віртуалістики та інших філософських дисциплін.

Особистий внесок дисертанта. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки, положення наукової новизни зроблені автором на основі власних результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на методологічних семінарах аспірантів філософського факультету, кафедри філософії гуманітарних наук Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Відповідні результати дослідження доповідалися на міжнародних наукових конференціях «Дні науки філософського факультету» (2002, 2003, 2004, 2005, 2008 рр.), а також на міжнародній науковій конференції «Людина-світ-культура» (20-21 квітня 2004 року, м. Київ) та на міжнародній науковій конференції «Другі Російсько-українські філософські читання» (16-17 травня 2008 року, м. Москва).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені автором у 10 публікаціях - семи тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій та трьох статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації обумовлені специфікою предмету дослідження, логікою розкриття проблеми, а також метою і завданнями дисертаційної роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації складає 185 сторінок, список використаних джерел містить 202 найменувань на 15 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, аналізується джерельна база та ступінь розробки проблеми, визначаються об'єкт, предмет, мета і завдання дослідження, формуються елементи наукової новизни положень, які виносяться на захист, окреслюється теоретичне та практичне значення роботи, а також дані щодо апробації та публікації результатів дослідження.

У першому розділі - «Соціальний аспект політичної комунікації», що містить три підрозділи, здійснюється аналіз стану дослідження наукової проблеми, простежено етапи становлення поняття «політична комунікація» через ґрунтовне вивчення складових понять «політичне» та «комунікація»; а також розглядаються сучасні теорії політичної комунікації, обґрунтовується їх соціально-філософський зміст.

У підрозділі 1.1. «Феномен політичної комунікації» аналізується зміст понять «політичне» та «комунікація» як базових для розуміння феномену політичної комунікації. Підкреслено, що саме політична комунікація є своєрідною передумовою функціонування і розвитку соціуму та соціальної реальності. Констатовано, що у соціально-філософському розумінні явищу політичної комунікації традиційно властива апеляція до понятійних систем різних сфер науково-гуманітарного знання - соціології, політології, філософії, кібернетики, філології та інших. У такий спосіб варто наголосити на міждисциплінарному характері політичної комунікації. Особливої ваги набуває теза, що політична комунікація, завдяки особливостям свого функціонування, є однією із основ соціально-комунікативного процесу в суспільстві. На основі ґрунтовного аналізу політичну комунікацію визначено як поліструктурний та складний вид взаємодії суб`єктів, в якій відбувається цілеспрямована передача повідомлення, що формується з політичних символів, притаманних певному середовищу та зворотну реакцію, відповідно до якої може формуватися нове повідомлення-образ, що виникає з метою заволодіння, утримання владних повноважень як всередині політичної системи, так і безпосередньо в суспільстві.

Аналізуючи феномен політичної комунікації, показано, що проблема визначення світу політичного життя конкретизується як проблема встановлення меж між ним та іншими підсистемами людського співіснування. Політичне має свої власні критерії, які починають своєрідно діяти в протилежність різним, відносно самостійним предметним галузям людського мислення і діяти особливо в протилежність моральному, естетичному, економічному. З цього твердження дисертант робить висновок, що світ політичного, будучи однією із базових підсистем людської спільноти, являє собою дуже складний комплекс явищ, інститутів, відносин, процесів тощо. Важливою структурно-функціональною складовою світу політичного - є політичні відносини, що можуть реалізовуватися як між різними політичними інститутами, так і між різними соціально-політичними силами. Саме поняття «політична комунікація» в науковий обіг потрапляє в кінці 1940-1950 роках як самостійний напрямок дослідження політична комунікація зумовлена демократизацією політичних процесів у світі, розвитком кібернетичної теорії, виникненням і зростанням ролі нових комунікаційних систем і технологій. Засновниками загальної теорії політичної комунікації були представники двох американських шкіл: представники так званого кібернетичного напрямку в аналізі соціальних систем і представники структурно-функціонального підходу до вивчення політики. Розширення уявлень про феномен політичної комунікації, знання її законів сприяє створенню відповідної політичної культури громадян і управлінських еліт, демократизації суспільних відносин.

Основним висновком цього розділу виступає теза про те, що політична комунікація має в собі універсальні (притаманні живій та неживій природі), загальносоціальні (притаманні соціальній комунікації) і саме політичні (притаманні світу політичному, а отже специфічно-галузеві) риси. Відповідно останні визначають сутність даного феномену. До особливостей політичної комунікації потрібно віднести її належність до всіх сфер людського життя, та можливість переходу з світу повсякденного в світ політичного, що робить її досить складним явищем для вивчення.

У підрозділі 1.2. «Історичність політичної комунікації» зазначено, що про формування політичної комунікації можна всерйоз говорити лише з моменту виникнення інституту держави в найдавніших цивілізаціях, із часу становлення політики як специфічної сфери соціальної діяльності. Не заперечуючи в цілому справедливості подібного погляду на політичну комунікацію як самостійний і значимий суспільний феномен, підмічено, що генетичний корінь явища, що цікавить нас, лежить набагато глибше й виявляються вже з епохи палеоліту, із часів щодо нечисленних родових і племінних поселень. Справа в тому, що відносини влади й підпорядкування формувалися в людських співтовариствах уже на цьому етапі, і в працях істориків культури, антропологів і етнографів можна виявити чимало свідчень про сформовані у глибинах цивілізації прото-комунікативні прийоми, що покликані підкреслити роль лідера в зграї, позначити соціальний статус тієї або іншої особистості, привернути увагу до діяльності персони.

У процесі аналізу генезису політичної комунікації доведено, що дане явище має глибокі історико-культурні коріння й протягом всіх століть свого існування підкоряється певним закономірностям, рухається подібними факторами, що окреслюють існування конкретного політико-комунікативного акту, що допомагають «вписати» його в поточну політичну реальність і сприяють найбільш ефективному впливу на адресата. З найдавніших часів акти політичної взаємодії підкорялися спеціально напередвизначеними часовим і просторовим обмеженнями, несли на собі відбиток міфологічної свідомості, використовували ритуальні й ігрові форми побудови спілкування. Істотну роль у них все більше з плином часу відігравали компоненти «автора» і «одержувача» повідомлень, а також самого тексту політичного звернення. У передачі політичного змісту активно застосувалися різні канали, методи й жанри комуніціювання. Всі ці об'єктивні й суб'єктивні елементи політичної взаємодії, що підкоряються цивілізаційним тенденціям розвитку та мають соціокультурну природу, зберігають свою роль і сьогодні, оскільки й у наші часи політична комунікативна сітка існує там, де соціально-політичні ідеї взаємодіють із повсякденними уявленнями мас, з їхніми настроями й ілюзіями.

У підрозділі 1.3. «Структура і сутність політичної комунікації» в межах соціально-філософського підходу стало очевидним, що у політиці можливі не тільки комунікаційні, але й перед-комунікаційні і пост-комунікаційні ситуації та відносини. Іншими словами, комунікація не тільки не виникає автоматично у вигляді результату переміщення інформації, але й передбачає наявність особливих фаз і станів у стосунках комунікатора та реципієнта як до налагодження ними стійких взаємних контактів, так і після. Показано, що у світі сучасної політики входження в контакт, встановлення зв'язку із отримувачем повідомлення, спонукання його до позитивного сприйняття інформації являє собою досить складну і не завжди вирішувану проблему.

Головним в процесі існування політичної комунікації потрібно вважати створення інформаційної (символічної, духовної) спільності комунікатора і реципієнта, забезпечення ідейної єдності сторін. Саме це дозволяє державі розраховувати на підтримку населення, партіям - встановлювати контакти зі своїми прибічниками чи формувати передвиборчі коаліції, різним країнам - утворювати політичні союзи і т. д. Параметри політичної комунікації визначаються різними рівнями їх залежності від зовнішніх та внутрішніх факторів. Показано вісім рівнів залежності: перший рівень розкриває політичні комунікації як різновид контактних зв'язків, спільних для всієї світобудови; другий рівень властивостей політичної комунікації задається суспільством або власне соціальними закономірностями інформаційних обмінів; третій рівень залежностей і відповідних параметрів політичної комунікації обумовлений особливостями сфери, де здійснюються ці контакти; четвертий рівень залежностей політичних комунікацій виражає їх обумовленість характером будови політичних відносин і перш за все тих зв'язків, які формуються на міжнародному (міждержавному) рівні; на п'ятому - континентально-регіональному - рівні властивості політичних комунікацій обумовлені діями специфічних, характерних для даного політичного простору інститутів, традицій, норм взаємодії, носіїв інформації; шостий рівень - це рівень раціональних політичних систем, що володіють тими чи іншими особливостями організації влади в окремо взятій країні; сьомий рівень - це рівень локальних політичних контактів де на території однієї держави можуть існувати різні форми політичного спілкування; нарешті, восьмий рівень характеризує залежність політичних комунікацій від стандартів міжособистісних стосунків. В сукупності всі ці залежності обумовлюють змістовні риси конкретних комунікацій в політичному просторі.

В роботі визначено, що своєрідність політичної комунікації полягає в тому, що вона за своїм змістом та функціями є процесом продукування і поєднання владних потреб та інтересів різних соціальних сил та утворень.

У другому розділі «Формування громадянського суспільства», що містить три підрозділи, увага зосереджується на класичних теоріях та некласичних інтерпретаціях громадянського суспільства. Також досліджуються явища віртуалізації суспільства та соціальності, за наслідками якої простежується не лише негативність даного процесу, але й його конструктивні сторони. У розділі також представлений детальний аналіз актуального для сучасного українського суспільства нового наукового практичного підходу - віртуалістики - що дозволить нам не тільки розібратися в складних соціальних проблемах, але й створити у всьому різноманітті моделі майбутніх просторових і духовних світів. Розглянута можливість та необхідність конструювання за допомогою політичної комунікації реальності громадянського суспільства, що можливе та необхідне як конструктивна ідея та модель, яку потребує українське суспільство.

У підрозділі 2.1. «Класичні теорії громадянського суспільства» визначено, що упродовж розвитку Західної цивілізації сформувалося кілька соціокультурних типів громадянського суспільства. Автор розрізнив такі моделі: американська, в якій самоврядування переселенців історично передує утворенню єдиної держави; британська, пов'язана з еволюцією звичаєвого права; континентальна (Франція, Німеччина) з превалюванням національно-державної ініціативи; центральнослов'янська (Чехія, Польща), що близька до континентальної, але з пріоритетом соціокультурних вимог.

В основі сучасних понять про громадянське суспільство лежать три ідеї: присутність у світі іманентної розумності; присутність у суспільстві іманентної солідарності; присутність у людині іманентної автономності. Ідеї в жодному разі не є «науковими». Скоріше, вони виступають предметом віри. Ідея громадянського суспільства не побудована лише на ідеї особистих прав і свобод. Без врахування фактору політичних комунікацій існування громадянського суспільства неможливо. Особистісне самовираження відбувається через зв'язки з іншими, причому це стосується не тільки високорозвинених країн.

Громадянське суспільство є протилежністю суспільству традиційному. Останнє базується на ототожненні владних відносин і відносин власності, корпоративності й заздалегідь визначеного статусу членів суспільства. Громадянське суспільство, будучи результатом європейсько-американського розвитку, спирається на так званий плюралізм, в основі якого лежить принцип самовизначення особистості та активний процес політичного дискурсу як основної форми політичної комунікації.

Процес створення об'єктивних передумов громадянського суспільства в незахідних ареалах можна віднести лише до останніх десятиліть, коли туди прийшли й закріпилися елементи егалітарної правосвідомості й правопорядку, ринкових економічних зв'язків і деякі поняття про універсальний характер людської гідності.

Отже, громадянське суспільство - це соціокультурний простір, де формується система недержавних суспільних інститутів і відносин, що створюють можливість і умови в межах загальноприйнятих комунікативних норм кожній людині, як самостійного суб'єкту громадського життя, реалізовувати свої громадянські права, задовольняти власні матеріальні й духовні потреби. Сутність громадянського суспільства обумовлюється мірою індивідуальної свободи, самоцінності й самовизначення окремо взятої особистості в суспільстві, а його суть - взаємодія й взаємовідносини щодо незалежних один від одного й від держави індивідів.

У підрозділ 2.2. «Віртуальність громадянського суспільства» розглядаються два важливі аспекти природи громадянського суспільства - на рівні аналітичної категорії та практичного здійснення. Властиво перспективи практичного здійснення викликають поважні дискусії уже в тому сенсі, чи воно взагалі де-небудь існує як дійсність, чи залишається лише модним «симулякром», застосування якого породжує «гіперреальність», що фактично відволікає людей від справжнього стану речей. Відтак громадянське суспільство окреслюється не просто як явище інституалізації свободи та правових відносин, а передовсім як система і структурний наслідок багаторівневої пов'язаності духовних, соціальних, культурних, економічних та інтелектуальних чинників, що утворюють певного типу життєвий світ та соціокультурну дійсність.

Підкреслено, що природа виникнення віртуальної реальності лежить в об'єктивних умовах життя людей, та незалежно від її «природи» (фізичної, психічної, соціальної, біологічної, технічної та інший), має наступні властивості: породжуваність, актуальність, автономність, інтерактивність. Віртуальна реальність продукується активністю якої-небудь іншої реальності, що є зовнішньою по відношенні до неї. Віртуальна реальність існує актуально, тільки тут-і-тепер, тільки доки є активна реальність, що породила її. Вона може взаємодіяти з усіма іншими реальностями, в тому числі і тією, що породила її, як онтологічно незалежна від них. Розглянута концепція віртуалізації суспільства, яка є соціоцентриською моделлю суспільних змін. Про віртуалізацію стосовно суспільства можемо говорити, оскільки суспільство стає схожим на віртуальну реальність, тобто може описуватися за допомогою тих самих характеристик, серед яких - нематеріальність впливу, умовність параметрів, ефемерність. Визначення соціальних феноменів за допомогою поняття «віртуальність» доречно тоді, коли конкуренція образів заміщає конкуренцію інституціонально визначених дій - політичних, економічних, правових та інших. Соціальний зміст віртуалізації - симуляція інституціонального ладу суспільства - первинне у відношенні до змісту технічного. У теперішній час активно відбувається заміщення симуляціями соціальної реальності. Цей процес тісно пов'язаний зі зростанням ролі в житті людей різного роду симулякрів - образів реальності. Ці образи вже самі стають «новою реальністю», вони все більше значимі й діючі, чим сама реальність. У віртуальній реальності об'єктивний і суб'єктивний змісти переплетені і є рівноправними. Пріоритет образу над реальністю чітко проявляється в ході виборів. Відбувається інтенсивна боротьба іміджів, і віртуальна реальність явно превалює над об'єктивною реальністю, основою для цього слугує активна реальність яку породжує політична комунікація. Віртуальна реальність багато в чому прикрашає дійсність. Це один із засобів створення соціального оптимізму, стану щиросердечного комфорту. Коли реальність стає нестерпною, людина схильна заміняти її «іншою», тобто конструюючи собі іншу реальність в якій вона може перебувати тут-і-тепер - віртуальність, що згодом може зникнути чи перетворитися на частину константної реальності повсякденності. Таким чином, в роботі розглянуті негативні та позитивні моменти феномену віртуалізації суспільства, та використані саме позитивні для побудови політико-комунікативної моделі громадянського суспільства як віртуалізованої реальності.

У підрозділі 2.3. «Політична комунікація як корелят громадянського суспільства» аналізуються явища взаємозалежності та взаємовідтворення політичною комунікацією реальності громадянського суспільства. Розглядаючи різні аспекти й проблеми формування в Україні громадянського суспільства як єдиної прийнятної соціальної структури, у якій тільки й може здійснюватися повноцінне життя людини, можна було б сформулювати це узагальнено в такий спосіб:

Необхідність досягнення в країні злагоди й миру, у тому числі і як умови збереження цілісності України, диктує насущність формування реальності громадянського суспільства.

В Україні створення сучасного громадянського суспільства можливе тільки на наднаціональній основі, тобто за умови перетворення українців у політичну націю, всередині якої національні розбіжності мали б винятково конфесіональний і соціокультурний характер.

Такою основою може стати загальнонаціональна ідея поліетнічного характеру, ідея що виражає саму суть духу даного народу, а значить «мегаідея», ідея органічним чином що синтезує в собі безліч приватних ідей (проектів, очікувань); ідея, що адекватним чином враховує минуле й сьогодення, і яка манила б в реальне майбутнє даного суспільства; ідея зрозуміла всім громадянам, а не тільки теоретикам та ідеологам.

Завдання побудови громадянського суспільства має специфічну залежність від наростаючих у світі глобальних процесів з їхньою нерівномірністю, хворобливістю, розхитуванням звичних підвалин, стереотипів, механізмів прийняття рішень на всіх рівнях аж до міжнародного, що вже зараз призводить до негативних результатів у різних сферах життя. На нашу думку це завдання можна здійснити лише за допомогою конструювання віртуальної моделі громадянського суспільства з урахуванням всіх рівнів політичної комунікації та на основі моделі компетентного громадянина.

Оптимальною стратегією для України є максимальне використання у своїх інтересах тих нових можливостей, які відкриваються процесами віртуалізації, і мінімізація її негативних наслідків. Можна виділити три основних компоненти цієї стратегії:

Заходи, спрямовані на захист національних інтересів України - зміцнення її валютно-фінансової системи, звільнення від імпортної залежності, захист національної власності, включаючи інтелектуальну.

Стимулювання інноваційного розвитку й завоювання позицій співробітництва держави з організаціями громадянського суспільства неможливе успішне реформування нашої економіки й проведення ефективної промислової політики. Це допускає зміну пріоритетів державної політики убік соціалізації держави. Тільки на цій основі може бути досягнута консолідація суспільства - необхідна передумова відродження України, її оптимальної адаптації до складних процесів віртуалізації, успішної інтеграції у світове співтовариство на рівноправних основах світового ринку наукомісткої продукції.

Розширення міжнародного співробітництва в економічних, науково-технічних, інформаційній областях. Створення необхідних правових і інституційних умов для припливу інвестицій. Відновлення коопераційних зв'язків і формування регіонального загального ринку із країнами СНД. Кооперація зі світовим співтовариством у рішенні гострих проблем валютно-фінансової сфери, екології, охорони здоров'я, боротьби зі злочинністю.

Однак Альтернативою цьому курсу може бути лише подальша криміналізація суспільства, розпад економічних і соціальних зв'язків, втрата державності.

В Україні проблема формування громадянського суспільства сьогодні здобуває першочергове значення. Одним з напрямків на шляху її вирішення є реформування самої політичної влади. Ця тенденція пробивається через політичну напругу, протистояння, які в цей час характеризують взаємини центра й периферії.

ВИСНОВКИ

Дисертаційне дослідження, у якому здійснено соціально-філософський аналіз ролі політичної комунікації у формуванні громадянського суспільства, дозволяє зробити наступні підсумки.

У сучасній філософській та науковій літературі політична комунікація розглядається як своєрідна передумова функціонування і розвитку соціуму та соціальної реальності. Аналіз генезису політичної комунікації виявляє його глибоке історико-культурне коріння й дозволяє говорити про конкретні закономірності політико-комунікативного акту, що допомагають «вписати» його в поточну політичну реальність та сприяють найбільш ефективному впливу на адресата. Розглянувши основні теоретико-методологічні дослідження політичної комунікації, автор приходить до висновку, що, як соціальне явище, вона вимагає ґрунтовного філософського аналізу, який дозволяє розглядати політичну комунікацію як складний соціокультурний феномен із стійкими тенденціями виникнення та функціонування.

Зважаючи на те, що головним в існуванні політичної комунікації є створення інформаційної (символічної, духовної) спільності комунікатора і реципієнта, забезпечення ідейної єдності сторін, то за змістом та функціями політичну комунікацію можна визначити як процес, який не тільки продукує, але й поєднує владні потреби та інтереси різних соціальних сил і утворень.

В дисертації досліджено природу виникнення віртуальної реальності, що полягає, в першу чергу, в об'єктивних умовах життя людей, і в цьому контексті розкрито сутність соціальної віртуальності, яка виявляється через цілеспрямоване комунікативне продукування соціально-значимих ілюзій. Віртуальна реальність здебільшого превалює над об'єктивною реальністю, і основою для цього слугує активна реальність, яку породжує саме політична комунікація.

Наразі активно відбувається заміщення симуляціями соціальної реальності, що тісно пов'язано із зростанням в житті людей ролі різного роду симулякрів - образів реальності, які самі стають «новою реальністю», все більш значимою й дієвою, ніж сама реальність. В такому контексті слід вважати, що розкриття ролі соціальної віртуальної реальності в суспільстві полягає не тільки у творенні оманливого, викривленого ставлення індивіда й мас до дійсності, але й також у конструюванні позитивного образу майбутніх соціальних процесів, відповідних ідеї громадянського суспільства.

Прогнозуючи перспективи громадянського суспільства в умовах сучасної України, необхідно враховувати, що побудова такого суспільства має специфічну залежність від глобальних світових процесів з їхньою нерівномірністю, розхитуванням звичних підвалин, стереотипів, механізмів прийняття рішень на всіх рівнях, що призводить до негативних результатів у різних сферах життя. Саме консолідація суспільства є необхідною передумовою відродження України, її оптимальної адаптації до складних процесів віртуалізації, успішної інтеграції у світове співтовариство на рівноправних засадах. В контексті зазначеного, побудова громадянського суспільства в Україні тісно пов'язана з розвитком всіх комунікативних систем, однак виключно завдяки конструктивно-творчому змісту політичної комунікації, на практиці виокремлюється необхідна протилежність державі в системі політичної організації суспільства.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Товмаш Д. А. Комунікативна компетентність як чинник міжкультурних взаємодій / Д. А. Товмаш // Філософські проблеми гуманітарних наук. - К. : 2006. - № 10-11. - С. 125-129.

2. Товмаш Д. А. Політична комунікація: сутність та специфіка / Д.А. Товмаш // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - К. : 2006. - Випуск 76-79. - С. 95-98.

3. Товмаш Д. А. Інформація: наукове і соціально-філософське тлумачення поняття / Д. А. Товмаш // Філософські проблеми гуманітарних наук. - К. : 2005. - № 6-7. - С. 155-160.

4. Виртуалистика как ответ на проблемы социальных трансформаций эпохи постмодерн : зб. наук. праць за матеріалами міжнародної наукової конференції [«Другі Російсько-українські філософські читання»], (Москва, 16 - 17 травня 2008 р.). - К. : ВПЦ «Київський університет», Московського державного університету імені М. В. Ломоносова, філософський факультет. 2008. - «Гуманітарні студії»ю - Випуск № 4. - С. 115-119.

5. Соціальна віртуальна реальність як складне явище комунікативної природи: матеріали доповідей та виступів на міжнародній науковій конференції [«Дні науки філософського факультету - 2008»], (Київ, 16 17 квітня 2008 р.). - К. : ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2008. - Ч. ІІІ. - 135 с. - С. 111-113.

6. Комунікативна компетентність: постановка питання: матеріали доповідей та виступів на міжнародній науковій конференції [«Дні науки філософського факультету - 2005»], (Київ, 26-27 квітня 2005 р.). - К. : ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2005. - Ч. ІІІ. - 113 с. - С. 87-88.

7. Інформація як основоположне поняття філософії: зб. наук. праць за матеріалами міжнародної наукової конференції [«Дні науки філософського факультету - 2004»], (Київ, 20-21 квітня 2004 р.) / К.: Міжнародний освітній фонд ім. Ярослава Мудрого, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2004. «Філософські проблеми гуманітарних наук» - № 1-2. - С. 118-119.

8. Комунікація і політична комунікація: єдність та відмінність понять: матеріали міжнародної наукової конференції [«ЛЮДИНА-СВІТ-КУЛЬТУРА» Актуальні проблеми філософських, політологічних і релігієзнавчих досліджень (До 170-річчя філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка)], (Київ, 20-21 квітня 2004 р.). - К. : Центр навчальної літератури, Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2004. - 976 с. - С. 454-455.

9. Феномен комунікації в політиці: матеріали доповідей та виступів на науковій конференції [«Дні науки філософського факультету - 2003»], (Київ, 24-25 квітня 2003 р.). - К. : ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2003.- Випуск 56-57. - С. 104.

10. Політична комунікація: різновид комунікації чи засіб політики? : матеріали доповідей та виступів на науковій конференції [«Дні науки філософського факультету - 2002»], (Київ, 29-30 квітня 2002 р.). - К.: ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2002. - Випуски 42-45. - С. 174-175.

Размещено на Allbest.ru