Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Соціально-філософські засади культури постмодерну

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Стасенко Станіслав Олександрович

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Донбаської національної академії будівництва і архітектури Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, профессор Андрєєва Тетяно Олександрівна Донецький національний університет завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, доцент Корабльова Надія Степанівна Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Колінько Марина Вадимівна Донецький національний університет доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться « 23 » жовтня 2009 року о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.06 у Донецькому національному університеті за адресою: 83001 м. Донецьк, вул. Університетська, 24, Головний корпус, ауд.509.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24)

Автореферат розісланий « 21 » вересня 2009 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. філос. н., доцент Т.В. Целік.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

постмодерн культура філософський аксіоматика

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження полягає у з'ясуванні соціально-філософських засад постмодерну як феномену суспільного життя та об'єкту філософської рефлексії.

Реалізація цієї мети потребує розв'язання наступних завдань:

- розробити теоретико-методологічне підґрунтя дослідження соціально-філософьких засад постмодерну як соціокультурного явища;

- на основі аналізу термінів “модерн”, “модернізм”, “постмодернізм”, “постсучасність” дати визначення поняттю “постмодерн”;

- дослідити основні механізми функціонування культури постмодерну;

- виявити структуру та головні риси онтологічної програми постмодерну;

- визначити коло морально-релігійних проблем постмодерну та можливі варіанти їх вирішення;

- виокремити специфіку українського варіанту постмодерну у контексті світоглядних пошуків сучасності та його вплив на подальший соціокультурний розвиток України.

Об'єктом дослідження є постмодерн як складний та багаторівневий соціокультурний феномен.

Предметом дослідження є соціально-філософські засади постмодерну в аспекті визначення провідних тенденцій соціального розвитку.

Методи дослідження. Методологія дисертаційного дослідження базується на ряді загальнотеоретичних методологічних принципів - аналізу, синтезу, узагальнення, системності, типізації, абстрагування, історизму, об'єктивності, позаконфесійності, оскільки спроба наукової інтерпретації постмодерну засобами постмодерністської деконструкції не буде адекватною, бо методологічний анархізм постмодерну є черговим різновидом філософського імпресіонізму, що руйнує науку, як таку.

У якості основного методу дослідження соціально-філософських засад постмодерну пропонується комплексний метод, що включає наступні аксіоматичні положення: історія є послідовним та прогресуючим процесом зміни соціально-економічних типів з певним баченням дійсності, між соціально-економічним базисом та культурною надбудовою існує прямий зв'язок та взаємозалежність, більшість соціальних систем знаходяться у стані, далекому від рівноваги, гуманітарні та природничі науки взаємовпливають одні на інші у процесі формування єдиної картини світобудови. Застосування саме цього методу зумовлено тими евристичними можливостями, які він надає при побудові різноманітних класифікаційних схем, забезпеченні високої внутрішньої строгості дослідження, значним прогностичним потенціалом.

Для розкриття окремих положень теми було використано соціологічні методи побудови ідеально-типових конструкцій, структурного аналізу, опрацювання статистичних даних.

Наукова новизна одержаних результатів зумовлена вибором теми дослідження, яка у соціально-філософській думці досі не набула системного висвітлення. Новизна результатів дослідження, що виносяться на захист, може бути сформульована у наступний спосіб:

- вперше в українській філософії був здійснений цілісний соціально-філософський аналіз засад постмодерну як історичного типу соціуму та світоглядно-методологічної концепції;

- удосконалено дефініцію понять “модернізм”, “модерн”, “постмодернізм”, “постмодерн”, “постсучасність”;

- виявлено механізми функціонування культури постмодерну, що описуються схемами “критика-та-прийняття” і “криза-та-оздоровлення”;

- визначено соціально-філософські конститутиви постмодерну, якими є онтологія симулякру як закономірний фінал розвитку євроатлантичної цивілізації, деконструкція культурної аксіоматики (категорії “часу”, “істини”, “медіа-культури”), постіндустріальне суспільство та неолібералізм як, відповідно, соціально-економічне та політичне підґрунтя постмодерну;

- охарактеризована сукупність морально-релігійних проблем, що характеризують постмодерн - емансипація тіла та гендеру та втрата ними онтологічної легітимації, зростання свободи та знищення соціальної відповідальності, криза традиційної релігійності під впливом постмодернізму;

- доведено, що український дискурс постмодерну є складовою частиною східноєвропейського дискурсу та має специфічні особливості, які відрізняють його від російського варіанту постмодернізму;

- розроблено класифікаційну типологію українського постмодерну, яка базується на виокремленні сфери домінування того чи іншого суб-дискурсу;

- визначено, що теорія постмодерну є альтернативою концепції інтегрального націоналізму як варіанту філософського самоосмислення України початку ХХІ ст., доведено, що саме з постмодерном буде пов'язана філософська самосвідомість України у найближчі десятиліття.

Практичне значення отриманих результатів. Результати дисертаційного дослідження дозволяють поглибити розуміння філософеми постмодерну, оцінити її позитивний та негативний вплив на життя соціуму. Здобуті теоретичні результати можуть використовуватися у якості методологічних принципів дослідження сучасної стадії соціальних трансформацій, сутності національної ідентичності та культурної політики. Вони можуть бути використані для складання спецкурсів, написання підручників та посібників із соціальної філософії, а також при викладанні філософських, політичних та соціологічних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Всі результати, які представлено у дисертаційному дослідженні, отримано здобувачем самостійно.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції “Наука. Релігія. Суспільство” (Донецьк, 2003), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Українській жіночий рух на зламі тисячоліть” (Львів, 2004), Міжнародній науково-практичній конференції “Духовна і соціально значуща діяльність церков і релігійних організацій у світі і в Україні” (Донецьк, 2004), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Глобалізація і Україна” (Донецьк, 2004), Міжнародній науковій конференції “Людина - світ - культура” (Київ, 2004), Міжнародному симпозіумі “Людина та християнський світогляд” (Ялта, 2005), Міжнародній науково-теоретичній конференції “Ідентичність у сучасному вимірі” (Донецьк, 2006), Міжнародній науковій конференції “Відносини між політикою та християнством” (Донецьк, 2006), Міжнародній науковій конференції “Лінгвістичні аспекти мовної комунікації: функціонально-прагматичний, семантичний та когнітивний параметри досліджень” (Горлівка, 2008).

Матеріали дисертації обговорювались на методичних і теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного університету, а також на кафедрі філософії Донбаської національної академії будівництва та архітектури.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 22 наукових публікаціях, з яких 5 - у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зi вступу, чотирьох розділів, дванадцяти підрозділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи складає 202 сторінки, з яких основного змісту - 179 сторінок. Список використаних джерел складається із 249 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність дослідження соціально-філософських засад культури постмодерну, показано її зв'язок із науковими програмами, сформульована мета, завдання, об'єкт, предмет і методи дослідження, вказана наукова новизна, практичне значення роботи, особистий внесок автора, відображені апробації і публікації основних результатів дисертації.

Перший розділ «Методологія дослідження соціально-філософських засад культури постмодерну» присвячений розгляду ступеня теоретичної розробки питання соціально-філософських засад культури постмодерну, аналізу наявного методологічного інструментарію, а також класифікації основних концепцій постмодерну з метою реконструкції внутрішньої логіки розвитку культури постмодерну.

У підрозділі 1.1. «Поняття “постмодерн” та його відображення у наукових дослідженнях» здійснюється огляд наукових джерел, які обумовлюють потребу у виокремленні означеної проблеми, в тому числі вдосконалюється дефініція поняття “постмодерн” для того, щоб синтезувати вже існуючі концепції постмодерну, а також уникнути двозначності та невизначеності при вживанні цього терміну.

В роботі приймається дефініція М. Епштейна, згідно з якою “модернізм” є заключним та останнім періодом Нового часу, або модерну, а постмодернізм - першим історичним періодом епохи постмодерну, а також концепцією, яка пояснює та конструює цю епоху. Тому поняття “постмодерн” та “постмодернізм” використовуються в роботі як взаємозамінні. На підставі аналізу наукової літератури автор виділяє три хронологічних періоди, на протязі яких відбувається формування концепції постмодерну. У перший період (до 1980-х рр.) постмодерн оформлюється як світогляд та методологія гуманітарного дослідження у роботах французьких авторів Р. Барта, Ж. Бодріяра, Ж. Дельоза, Ж. Деріда, Ж.-Ф. Ліотара, М. Фуко, та ін. У другий період (1980-ті - перша пол. 1990-х рр.) поняття “постмодерн” використовується для аналізу соціальних систем та етапів історичного розвитку, часто як синонімічне до такого концепту соціологічної теорії, як “постіндустріальне суспільство” у роботах І. Антоновича, З. Баумана, Д. Грея, В. Іноземцева, Н. Кирилової, П. Козловські, Ж. Ліповецькі та ін. Нарешті у третій період свого становлення (1990-ті - 2000-ні рр.) постмодерністська концептуалістика вже використовується для аналізу та інтерпретації широкого кола феноменів суспільного буття, мистецтва, методології науки, релігії тощо. У цей же період дедалі активнішими стають спроби створення альтернативної теорії, яка б змогла уникнути негативних аспектів концепції постмодерну.

Сучасну стадію функціонування культури та концепції постмодерну можна охарактеризувати через виділення тих тематичних напрямів, де теоретичний інструментарій постмодерну дістав найбільш плідного використання. Це, по-перше, стосується використання евристичного потенціалу та засобів концепції постмодерну як у історичному дослідженні, так і у межах філософії історії, що демонструють роботи Т. Андрєєвої, В. Візгіна, О. Хоми та ін. По-друге, це вплив постмодернізму на дослідження у галузі загальної теорії та методології науки. До цього напряму можна віднести роботи І. Гобозова, В. Загороднюка, С. Кара-Мурзи, В. Кутирьова, В. Лук'янця, М. Поповича, М. Савельєвої, О. Соболь, І. Стенгерс та ін. По-третє, можна казати і про існуючу тенденцію використання тих чи інших концептуальних положень постмодернізму у галузі етики та естетики, як форм самосвідомості моралі та художньої культури, відповідно, що можна простежити у роботах В. Бичкова, О. Геніса, Ю. Давидова, Д. Затонського, Ю. Іщенка, Г. Кьоглера, Н. Маньковської, Ж. Ніва тощо. Четвертим напрямом сучасної стадії функціонування теорії та культури постмодерну можна вважати використання постмодерністської методології та категоріального апарату у галузі гендерних досліджень та соціальної антропології, яку можна простежити у роботах К. Карпенко, О. Орлова, О. Шеманова та ін. По-п'яте, можна казати про вплив постмодернізму на релігійну свідомість (роботи О. Ваторопіна, Х. Кюнга, П. Лейкленда, Л. Рязанової тощо).

У підрозділі було доведено, що хоча різні аспекти культури та теорії постмодерну висвітлювалися у роботах багатьох дослідників, проблематика соціальних та філософських засад постмодерну не підіймалася у наукових дебатах. Соціально-філософські засади постмодерну ще не були предметом цілісного соціально-філософського аналізу. Цей напрямок поєднання соціальних та філософських засад постмодерну у рамках цілісного аналізу цього феномена на сьогодні є не лише принципово новим, й досить перспективним, про що свідчить можливість виділення у межах теми онтологічних інваріантів та їх соціальних аналогів, як цілісного об'єкта аналізу, а також філософське усвідомлення значення постмодерну як цілісного соціокультурного феномена для української ментальності.

Підрозділ 1.2 «Особлиості сучасної методології соціально-філософського дослідження постмодерну» містить обґрунтування основних методологічних засад дисертаційної роботи, а також визначення категоріальної бази дослідження. Автор розглядає спроби дослідження постмодерну “зсередини” як черговий прояв філософського імпресіонізму, що знищує саму субстанцію та основу науки.

У підрозділі міститься аналіз діалектики та синергетики як актуальних та впливових методологічних програм сучасності та можливість використання тих чи інших принципів цих програм у межах цілісного дослідження соціально-філософських засад постмодерну. Аналізуються переваги діалектики над іншими методами філософії, що полягають у її евристичних можливостях при побудові різних класифікаційних схем, можливостях розглядати предмет під різними кутами зору, а також досліджувати його в історичному розвитку і зміні. Актуальними характеристиками діалектики, які слід використати при аналізі соціально-філософських засад культури постмодерну, є: теза про те, що історичні епохи є теоретичними конструктами, твердження про взаємовплив соціально-економічного базису і культурної надбудови, а також розуміння історії як послідовного і прогресуючого процесу зміни соціально-економічних типів з певною картиною бачення дійсності.

У підрозділі доводиться, що при дослідженні теорії постмодерну, важливо враховувати синергетичні принципи нерівноваги та нестійкості соціальних систем, а також положення про зв'язок гуманітарної думки з тією картиною світу, що конструюється природничими дисциплінами. У підрозділі фіксується, що багато положень теорії постмодерну мають свої аналоги в синергетиці. Проте некритичне захоплення синергетичною фразеологією приводить до філософського імпресіонізму, який будується лише на синергетичних аналогіях та ігнорує доказовість філософського знання.

Домінантними положеннями в структурі комплексної методології, яка пропонується у якості основного теоретико-методологічного підґрунтя для вивчення постмодерну, є принципи розвитку через подолання внутрішніх протиріч, нестійкості соціальних утворень, системності знання. І хоча ця методологія є далекою від того, щоб бути єдиною універсальною методологічною програмою дослідження постмодерну, але вона надає дослідженню постмодерну історичну глибину і системну строгість, зберігаючи при цьому значні інноваційні можливості постмодерністської концептуалістики, що призводить, зрештою, до адекватного розуміння як загальної структури теорії, так і окремих її аспектів.

У підрозділі 1.3 «Класифікація основних концепцій постмодерну» пропонується класифікаційна схема, яка надає можливість систематизувати значний обсяг існуючого теоретичного матеріалу, а також виявити внутрішню логіку розвитку концепції та культури постмодерну. У якості сутнісних критеріїв класифікації виділяються співвідношення модерну та постмодерну у межах кожної конкретної концепції, що потрапляє у фокус аналізу, а також розуміння того, чим є постмодерн - кризою або оздоровленням культури також у межах кожної конкретної концепції.

Постмодерн не є тільки подоланням модерну, як вважають З. Бауман, Ю. Габермас, В. Кутирьов та Ж.-Ф. Ліотар, але і його продовженням, на чому наполягають М. Епштейн, П. Козловські, Н. Маньковська тощо. Зв'язок модерну та постмодерну є як концептуальним, так і соціально-економічним. Цей зв'язок характеризується схемою “критика-та-прийняття”: постмодерн критикує недоліки модерну - “волю” до тотальності, агресивне пригнічування маргінальних ідеологій та світоглядів, абсолютизацію розуму та ін., - але, в основному, приймає онтологію та культурні досягнення модерну та базується на них. У відношенні до проблеми кризи та оздоровлення культури, науковці, що досліджують постмодерн, розділяються на дві групи. До першої групи належать Ж. Бодріяр, Ю. Давидов, Г. Померанц та інші дослідники, які вважають постмодерн сукупністю безумовно кризових явищ у культурі. До другої групи можна віднести теорії О. Геніса, Д. Затонського, Ж. Ліповецькі тощо, які інтерпретують постмодерн як сукупність тенденцій, що оздоровлюють культуру. В цьому аспекті працює схема “криза-та-оздоровлення”: постмодерн не тільки поглиблює кризу модерну, але й несе певне оздоровлення культури, що, зокрема, проявляється у загальному розповсюдженні ідеї толерантності, що дає можливість характеризувати постмодерн як діалектичну єдність процесів поглиблення кризи та оздоровлення культури.

Запропоновані у підрозділі класифікаційні схеми дозволяють простежити певні діалектичні процеси, що пояснюють механізми функціонування концепції постмодерну у відношенні до філософських програм минулого, тобто доби модерну, та розкривають сутність можливих наслідків домінування постмодерну щодо подальшого майбутнього розвитку культури.

Другий розділ «Соціально-філософські конститутиви постмодерну» присвячений аналізу теорії постмодерну як цілісної метафізичної програми, яка базується на певних світоглядних уявленнях та широких історіософських, соціологічних та економічних узагальненнях. У якості соціально-філософських конститутивів теорії постмодерну виділяються онтологія симулякру та практика деконструкції сталих універсалій культури, які формують цілісність європейської цивілізації у просторі та часі, а також уявлення про соціальне та політичне життя.

У підрозділі 2.1 «Симулятивне бачення реальності» визначається зміст поняття “симулякр”, виявляються основні характеристики “симулятивної” онтології, а також артикулюються передумови формування останньої в історико-культурній ретроспективі.

У підрозділі доводиться, що онтологією симулякру постулюється конвенційний та семіотичний характер будь-якої культурної реальності. У понятті “симулякр”, яке є центральним у філософії Ж. Бодріяра, фіксується тотальний семіотизм буття аж до отримання знаковою сферою статусу єдиної і самодостатньої реальності. Теоретичними джерелами такого підходу є дослідження первісного мислення у Е. Кассірера та М. Еліаде, праці з історії формування основних світоглядних універсалій європейської цивілізації у М. Гайдеґґера та Ф. Ніцше, аналіз масової культури у Р. Барта. Теза про те, що свідомість є не пасивним відображенням дійсності, а активним її формуванням була одним з основних здобутків класичного німецького ідеалізму.

Особлива увага приділяється доказу тези, що поняття “симулякр” відображає не стільки процес символізації реальності як такий, скільки специфіку сучасної кризи культури, бо за допомогою цього поняття пояснюється досить широке коло явищ культури постмодерну. Симулякр не є породженням винятково сучасної стадії розвитку західної цивілізації, але відбиває внутрішню логіку розвитку усього євро-атлантичного світу, особливо такі константи останнього як відчуження та втрата сенсу життя. Отже, онтологія симулякру не є простим набором ідей з різних галузей гуманітарного знання, але послідовною доказовою моделлю, центральним пунктом якої є постулювання кризи сучасного людства, що виражається у втраті людиною почуття реальності та нігілізмі.

Підрозділ 2.2. «Економіка та політика епохи постмодерну» містить дослідження специфіки політичного життя й економіки як соціальних маніфестацій симулятивної онтології постмодерну. Задля вирішення цієї проблеми автором було визначено особливі риси, які притаманні постіндустріальному соціуму, та предикативні ознаки культури постмодерну. Було визначено, що в обох випадках вони є майже еквівалентними. Основними рисами економіки епохи постмодерну є перетворення інформації у фактор виробництва та деструкція ринкового господарства через появу постекономічих факторів розвитку. Політичним еквівалентом постіндустріальної економіки є неолібералізм з його цінностями вільного ринку, переміщення капіталів та інформації.

Особлива увага приділена аналізу соціальних протиріч, які створило панування постіндустріальної економіки і неоліберальної ідеології, та які будуть визначати майбутній розвиток людства, - виникнення нового виміру у проблемі відчуження, ілюзорність матеріального добробуту, поглиблення розриву традиційних соціальних зв'язків, симуляція економіки і політичних відносин, нездатність адекватно реагувати на глобальні проблеми.

У підрозділі 2.3. «Деконструкція культурної аксіоматики» досліджується феномен деконструкції як особливого методу філософствування та духовної практики знаходження істини, а також аналізуються основні напрями деконструкції культурної аксіоматики в теорії постмодерну - деконструкція категорій часу та історії, науки та істини, медіа-культури.

Доводиться, що деконструкція культурної аксіоматики у постмодерні означає не стільки руйнування пануючих культурних стереотипів та кліше, скільки усвідомлення тотальної симулятивності домінуючого типу світобачення. Автором було виокремлено основні культурні універсалії, які деконструюються в постмодернізмі: час, історія, наука, істина і медіа-культура. Постмодернізм відходить від розуміння часу як лінійної тривалості речей і звертається до античної концепції “вічного повернення”. Таке трактування часу означає також і втрату почуття історії. Традиційне кореспондентське розуміння істини трактується у постмодернізмі як обмеження становлення, вираження в думці факту домінування соціальної більшості. В області філософії і методології науки деконструкція означає визнання принципової історичності наукової раціональності, з чого робляться неадекватні висновки щодо абсолютної рівнозначності усіх форм пізнання. У якості об'єкту та інструменту деконструкції виділяється також і медіа-культура. Філософема постмодерну рефлектує над структурами, образами і стилістикою медіа та формує особливий тип синкретичної свідомості, у якій нівелюються відмінності між різними рівнями та формами суспільної свідомості, що є безумовно кризовим явищем сучасної культури.

Третій розділ «Морально-релігійні проблеми постмодерну» присвячений проблемі класифікації основних морально-релігійних проблем постмодерну, а також включає дослідження можливих теоретичних моделей їх вирішення.

У підрозділі 3.1. «Тіло та гендерна ідентичність» автором дана розгорнута класифікація історичних форм відношення до тіла, центральними моментами якої є стадії соматичного гедонізму в античності, аскетичного обмеження в середньовіччі, механістичного сприйняття у Новий час, міфізації в модернізмі та симулятивності в постмодернізмі. У підрозділі відстоюється теза, що тіло і стать у постмодернізмі сприймається скрізь призму їх знакових маніфестацій, що веде до втрати тілом та гендером своїх онтологічних легітимацій. Розходження між статями усе більш нівелюються, отже, ті соціальні інститути та концепти, що обумовлені цими розходженнями і створені ними (любов, шлюб, традиційні “жіночі” та “чоловічі” цінності), деконструюються. Автором робиться висновок про те, що будь-яке теоретичне та практичне вирішення цієї проблеми не є можливим без знаходження людиною Іншого як носія трансцендентальних змістів, цінностей і цілей.

У підрозділі 3.2. «Свобода та відповідальність» виявлено внутрішню антиномію, яка характеризує постмодерністський тип сприйняття свободи: трактування постмодернізму як апології абсолютної свободи, що не залежить від жодних етичних норм, демонструє внутрішню суперечливість та недійсність - свобода перестає відповідати самій своїй суті й обертається повною несвободою. Якщо розглядати свободу у тому ракурсі, що був заданий постмодернізмом - через категорії толерантності, самореалізації особистості, співвідношення особистості та суспільства, - то слід констатувати, що толерантність перестає відповідати своїй суті та втрачає цінність, коли стає толерантною до жорстокості, безвідповідальності та девіантних форм соціальної поведінки. Теоретичне вирішення цієї антиномії можна здійснити тільки у випадку звернення до цінності відповідальності та відходу від модерністських інтенцій, які концептуально розділяють і протиставляють сферу особистого і соціального буття, що власне і породили “постмодерністський” тип свободи.

Підрозділ 3.3. «Релігійний вимір постмодерну» присвячений дослідженню процесу трансформації релігійної свідомості під впливом постмодерністської парадигми. Автор доводить, що культура постмодерну є причиною глибоких змін у онтології та психології релігій “західного світу”, вона трансформує традиційні релігійні уявлення, а також веде до появи нових типів релігійності. У підрозділі виокремлюється цілісна позиція ставлення постмодернізму до релігії, яка розглядається тут перед усім з позиції критики релігійної мови та об'єкта іронії. Автор проводить широкі паралелі між неорелігіями та релігями New Age з багатьма аспектами постмодерністського світовідчуття. Робиться висновок, що культура постмодерну має релігійний вимір та є, певною мірою, “секулярною формою релігії”, філософською релігією сучасності, як епікуреїзм чи романтизм були такими для свого часу. Констатується неоднозначний вплив постмодернізму на розвиток та трансформацію релігійної свідомості: з одного боку, традиційні релігії втрачають сталі форми своєї ідентичності, а з другого боку, постмодернізм призводить до більш глибокого усвідомлення релігією своїх першоаксіом, звільнення від догматичної агресивності по відношенню до релігійного інакомислення та толерантності.

Четвертий розділ «Соціокультурне життя України в контексті постмодерну» містить аналіз концептуальних форм, в яких репрезентує себе український постмодерн, виокремлюється специфіка суто українського постмодерну, робляться висновки щодо майбутнього соціокультурного розвитку, що є першою спробою філософського дослідження постмодерну у вітчизняній науці на матеріалі сучасної української філософії, художньої культури, сталих форм суспільної свідомості тощо.

У підрозділі 41. «Український дискурс постмодерну в контексті світоглядних пошуків сучасності» автор ставить проблему спеціфики суто українського варіанту постмодерну в контексті світоглядних пошуків сучасності. Заради виокремлення спеціфики українського варіанту постмодерну автор робить методологічне припущення, що філософія є однією з форм актуалізації духовного життя нації, але у своїх вищих досягненнях філософія виходить на рівень загальної універсальності, граничної спільності. Шляхом порівняння східноєвропейського дискурсу постмодерну із євро-американським, а потім українського із російським як суб-дискурсів у межах східноєвропейського дискурсу, автор доходить до висновку, що та тематика, яка є актуальною для євро-американського дискурсу постмодерну (відношення до “проекту Просвітництва”, плюралізм цінностей, емансипація особистості від диктату надособистісних структур) не є актуальною для східноєвропейського. Постмодерн для Східної Європи не можна розглядати у відриві від посткомунізму, бо саме крах комунізму варто вважати найважливішим фактором сучасної культурної трансформації східноєвропейських суспільств, включаючи й Україну. Порівнюючи образи постмодерну у культурній свідомості України та Росії, автор робить висновок, що для філософської думки в українському суспільстві сприйняття постмодерну є загалом позитивним та характеризується фіксацією значного евристичного та емансипуючого потенціалу, що несе у собі постмодерн.

У підрозділі 4.2. «Типологія українського постмодернізму» запропоновано теоретичну модель класифікації форм українського постмодернізму. За критерієм розповсюдження впливу постмодерністських ідей у суспільній свідомості виділено три суб-дискурса, що формують цілісний феномен українського постмодернізму. Ними є академічний, або філософський, постмодернізм, у межах якого відбувається наукове дослідження постмодерністської концептуалістики та методології, літературний постмодернізм, який, використовуючи постмодерністську стилістику та засоби організації дискурсу, звертається до оригінального тлумачення традиційних для української літератури тем (сирітство, апологія гідності особистості, боротьба проти колоніального гноблення, етична відповідальність за рідну землю), а також суспільно-політичний постмодернізм, який використовує методи постмодернізму у дебатах про сутність української національної ідеї, спеціфики української національної ідентичності.

У підрозділі констатується, що ця класифікаційна схема є відкритою для доповнень та уточнень, оскільки стрімка еволюція постмодернізму в науковому та культурному житті сучасної України сприяє виникненню та розвитку нових напрямів та оригінальних концепцій в різних галузях сучасного гуманітарного знання, мистецтва, формах суспільної думки, моралі тощо.

У підрозділі 4.3. «Майбутнє України та постмодерн» з'ясовуються можливості впливу культури постмодерну на майбутній соціокультурний розвиток України, робляться прогнози щодо виникнення можливих світоглядних конфліктів, які будуть супроводжувати поширення постмодерністських ідей у суспільній свідомості сучасного українського суспільства.

Робиться висновок про те, що філософська самосвідомість України еволюціонувала від “інтегрального націоналізму” на початку 1990-х рр. до культури постмодерну на початку XXI ст. Концепція постмодерну артикулює для українського суспільства низку філософських проблем, які воно має вирішити: протистояння універсальної глобальної культури та партикулярної ідентичності, необхідність перегляду націоналістичних ідеологем, які пояснюють та легітимують сучасну українську політику, в ім'я формування у суспільстві атмосфери толерантності, прагнення до компромісу та прагматизму. Саме у цьому контексті є можливим виникнення світоглядних конфліктів, що супроводжують поширення постмодерністських ідей у суспільній свідомості сучасного українського суспільства.

ВИСНОВКИ

У дисертації було сформульовано та вирішено теоретико-методологічну проблему соціально-філософських засад постмодерну. Основні результати дослідження можуть бути сформульовані наступним чином:

1. Аналіз стану філософської розробки питання соціально-філософських засад постмодерну дозволяє зробити висновок про потребу його подальшого вивчення і теоретичного осмислення у наступних аспектах: розробка теоретико-методологічного підґрунтя дослідження теорії постмодерну; виявлення філософських конститутивів постмодерну та їх соціальних аналогів; класифікація основних морально-релігійних проблем постмодерну із конкретними пропозиціями їх вирішення; розкриття спеціфики українського дискурсу постмодерну у контексті світоглядних пошуків сучасності.

2. Теоретичний аналіз наукової літератури дозволяє розробити таку дефініцію поняття “постмодерн”, яка дозволяє виокремити спеціфику цього соціокультурного феномену у широкому соціально-філософському контексті. Під “постмодерном” слід розуміти заключний період епохи Нового часу, який характеризується відмовою від засад індустріального суспільства та простирається у майбутнє. Постмодернізм - це сукупність соціально-філософських, епістемологічних та емоційних уявлень і концепцій, в яких цей період самоусвідомлює себе. Поняття “постмодерн” та “постмодернізм” має сенс використовувати як взаємозаміні тому, що будь-яка епоха розкривається як неподільна єдність соціального наповнення та теоретичної матриці самосвідомості: епоха породжує концепцію, концепція розкриває зміст епохи.

3. Науково-методологічна база дослдження соціально-філософських засад постмодерну ґрунтується на визнанні того факту, що дослідження постмодерну засобами постмодерністської деконструкції призведе до неадекватних висновків, оскільки методологічний анархізм постмодерну ставить під сумнів основні цінності, ідеали та норми наукової раціональності. Зберегти спеціфику постмодерну та водночас наукову об'єктивність його дослідження можливо при застосуванні комплексного методу із використанням елементів діалектики та синергетики, адже теорія постмодерну має широкі аналогії у синергетиці, а діалектика надає дослідженню постмодерну історичної глибини. Цей метод відкриває евристичні можливості для вивчення механізмів функціонування та подальшого розвитку культури постмодерну.

4. Культура постмодерну розвивається згідно схемам “критика-та-прийняття” і “криза-та-оздоровлення”. Схема “критика-та-прийняття” означає, що постмодерн критикує основні постулати модерну, але все ж таки зберігає за ними статус аксіологічних та онтологічних аксіом. Схема “криза-та-оздоровлення” означає, що приймаючи основні постулати модерну, постмодерн доводить їх до свого завершення, майже абсурду, що стає причиною кризи культури, але водночас постмодерн намагається подолати модерн, що дає надію на оздоровлення культури.

5. Основними соціально-філософськими конститутивами постмодерну є онтологія симулякру та теорія деконструкції культурної аксиоматики. Онтологія симулякру фіксує глобальну культурну кризу сучасності через постулювання тотального семіотизму буття. Теорія деконструкції культурної аксіоматики є прямим наслідком симулятивної онтології, яка знаходить своє вираження у демонтажі культурних універсалій часу, історії, науки, істини, медіа.

6. Соціальним підґрунтям постмодерну є постіндустріальне суспільство, для якого є характерним перетворення інформації у фактор виробництва, деструкція ринкового господарства через появу постекономічих чинників розвитку, домінування неолібералізму як основної політичної ідеології. Перед цим типом соціуму постає низка соціокультурних проблем, які не вирішуються ані у концепції постіндустріального суспільства, ані у концепції постмодерну: виникнення нового виміру в проблемі відчуження, ілюзорність матеріального добробуту, поглиблення розриву традиційних соціальних зв'язків, симуляція економіки і політичних відносин, нездатність адекватно реагувати на глобальні проблеми.

7. Домінантними для постмодерну є наступні морально-релігійні проблеми - тілесна та гендерна ідентичність, свобода та відповідальність, деструкція традиційних та поява нових форм релігійності, кожна з яких може бути сформульована у вигляді антиномії: тріумф тілесності у мистецтві та медіа вказує на процес онтологічної симуляції тіла; подолання гендерної ксенофобії призводить до нівелювання гендерних відмінностей та деконструкції соціальних інститутів, що ними створені; зростання свободи без зворотнього процесу зростання соціальної відповідальності призводить до знищення свободи, як такої; релігійний постмодернізм, що маніфестує себе у еклектичному світогляді віруючих та відсутністі для них релігійних авторитетів, є кризовим для традиційних релігій явищем, але водночас він стимулює релігійну свідомість до більш глибокого усвідомлення своїх граничних засад, виховує культуру толерантності як необхідну умову релігійного діалогу.

8. Специфіка українського дискурсу постмодерну у контексті світоглядних пошуків сучасності детермінується його сутністними особливостями - “проект модерну” для України співпадає з комуністичним проектом, а постмодерн з посткомунізмом, український дискурс постмодерну однією з своїх ключових тем має проблематику національної ідеї, на відміну від євро-американського дискурсу постмодерну.

9. Доцільним є виділення трьох суб-дискурсів українського постмодернізму за сферою їх домінування: академічний постмодернізм, літературний постмодернізм, постмодернізм вираження національної ідеї, кожний з яких має значний вплив на культурну свідомість сучасної України.

10. Філософська самосвідомість України найближчих десятилітть буде пов'язана із постмодерном, що артикулює для українського суспільства низку філософських проблем, які воно має вирішити у найближчому майбутньому: протистояння універсальної глобальної культури та партикулярної ідентичності, необхідність перегляду націоналістичних ідеологем в ім'я формування у суспільстві атмосфери толерантності та прагнення до компромісу.

Слід також зазначити, що теоретико-методологічний аналіз соціально-філософських засад постмодерну виявляє ряд проблемних питаннь, які вимагають окремого дослідження, а саме: проблеми збереження фундаментальних принципів, норм та ідеалів наукової раціональності у постмодерні, а також можливих альтернатив постмодерну у теорії пізнання та соціальній філософії, що будуть визначати подальший розвиток проблематики постмодерну у світовій та вітчизняній філософії.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Стасенко С.А. Личность и общество: религиозный аспект социальной метафизики русского модерна / С.А. Стасенко // Наука. Релігія. суспільство. - 2003. - № 2. - С. 112 - 118.

2. Стасенко С.А. Религия или постмодернизм: выбор эпохи / С.А. Стасенко // Науковий вісник Чернівецького університету. - 2003. - Вип. 163 164. - Філософія. - С. 199 - 202.

3. Стасенко С.О. Постмодерн як продовження та подолання модерну / С.О. Стасенко // Наука. Релігія. Суспільство. - 2003. - №4. - С. 59 - 64.

4. Стасенко С.О. Постмодерн як криза та оздоровлення культури / С.О. Стасенко // Наука. Релігія. Суспільство. - 2004. - №4. - С. 117 - 121.

5. Стасенко С.А. Неклассические логические модели и предельные основания культуры / С.А. Стасенко // Практична філософія. - 2008. - № 3. - С. 142 - 150.

Публікації в інших виданнях:

6. Стасенко С.А. Социальные трансформации и культура постмодерна: украинский дискурс взаимодействия / С.А. Стасенко // Методологія, теорія та практика соціологічного аналізу сучасного суспільства: зб. наук. праць / Наук. ред. В.С. Бакіров. - Харків: ХНУ ім. Каразіна, 2003. - С. 584 - 588.

7. Стасенко С.А. Мировоззренческие модели современного православия / С.А. Стасенко // Материалы II Международной научной конференции Интеллект. Личность. Цивилизация”], (Донецк, 22 - 23 мая 2003 г.) - Донецк: ДонГУЭТ им. Туган-Барановского, 2003. - Том 2. - С. 48 - 57.

8. Стасенко С.О. Релігійний вимір постмодерну / С.О. Стасенко // Праці XIV-ї Міжнародної наукової конференції [“Історія релігій в Україні”], (Львів, 20-22 травня 2003 р.) / Інститут релігієзнавства, Львівський музей історії релігії. - Львів: Логос, 2004. - Кн.2. - С. 362 - 369.

9. Стасенко С.О. Національна ідея та культура постмодерну: український дискурс взаємодії / С.О. Стасенко // Матеріали конференції [“Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості”] (Донецьк, 24 жовтня 2003 р.) / Донецький державний інститут штучного інтелекту. - Донецк: ПІШІ “Наука і освіта”, 2004. - С. 117 - 118.

10. Стасенко С.А. Культура постмодерна и протестантизм как легитиматоры социальной трансформации в посткоммунистической Украине C.А. Стасенко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Духовна і соціально значуща діяльність церков і релігійних організацій у світі і в Україні”], (Донецьк, 12 березня 2004 р.) - Донецьк: ПІШІ “Наука і освіта”, 2004. - С. 29 - 36.

11. Стасенко С.О. Постмодерн як соціальна міфологія / С.О. Стасенко // Сучасна картина світу: інтеграція наукового знання: зб. наук. праць. / Наук. ред. О.Ю. Щербина-Яковлева. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД, УАБС, 2004. - С. 275 - 282.

12. Стасенко С.А. Интегральный национализм и постмодерн, или философское самосознание Украины в эпоху глобализации / С.А. Стасенко // Материалы Международной научно-практической конференции Глобализация и Украина, (Донецк, 7 - 8 апреля 2004 г.) / Донецкий национальный университет. - Донецк: Донецкий Информационно-аналитический Центр, 2004 - C. 138 - 145.

13. Стасенко С.О. Гендер, постмодерн та релігія / С.О. Стасенко // Матеріали І міжнародної науково-теоретичної конференції [“Український жіночий рух на зламі століть”], (Львів, 24 - 26 вересня 2004 р.) / Союз українок України, Львівський відділ союзу українок - Львів: Союз Українок України, 2004. - С. 18 - 22.

14. Стасенко С.О. Постмодерністська релігійність: pro et contra / С.О. Стасенко // Матеріали Міжнародної наукової конференції [“Людина - світ - культура”], (Київ, 20 - 21 квітня 2004 р.) / Київський національний університет ім. Т. Г. Шевченка. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - С. 168 - 169.

15. Стасенко С.О. “Історіософія постмодерну” (за М. Епштейном) / С.О. Стасенко // Матеріали ІІ міжвузівської обласної науково-практичної конференції [“Духовний розвиток як фактор морально-етичного формування особистості”], (Донецьк, 22 жовтня 2004 р.) / Донецький державний інститут штучного інтелекту - Донецьк: ІПШІ “Наука і освіта”, 2005. - С. 188 - 189.

16. Стасенко С.А. Онтология и антропология постмодерна: демонтаж метафизики как новая метафизика / Стасенко С.А. // Матеріали ІІ Всеукр. студентської наукової конференції [“Харківські студентські філософські читання”], (Харків, 15 березня 2005 р.). - Харків: Екограф, 2005. - С. 45 - 47. До 200-річчя Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна).

17. Стасенко С.А. Религия и СМИ в Украине: попытка постмодернистской деконструкции / С.А. Стасенко // Человек и христианское мировоззрение. Альманах. Выпуск 10. Свобода и ответственность. - Симферополь: Человек и христианское мировоззрение, 2005. - С. 126 - 129.

18. Стасенко С.А. Образы постмодерна в философских дискурсах России и Украины / С.А. Стасенко // Матеріали Міжнародної наукової конференції Дні науки філософського факультету - 2005”], (Київ, 26-27 квітня 2005 р.) / Київський національний університет. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. - Ч. IV. - С. 37 - 38.

19. Стасенко С.А. Проблематика ксенофобии в теории пост модерна / С.А. Стасенко // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Толерантність і духовність в українському суспільстві та сучасне осмислення проблем антисемітизму та ксенофобії”], (Донецьк, 15 грудня 2005 р.) / Донецький державний інститут штучного інтелекту. - Донецьк: ІПШІ “Наука і освіта”. - 2006. - С. 151 - 162.

20. Стасенко С.А. Тело и гендерная идентичность в постмодерне / С.А. Стасенко // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції [“Ідентичність у сучасному вимірі”], (Донецьк, 14 - 15 листопада 2006 р.) / Донецький національний університет. - Донецьк: ТОВ “Юго-Восток, ЛТД”, 2006. - С. 228 - 229.

21. Стасенко С.А. Секуляризация христианства и политическая рациональность постмодерна / С.А. Стасенко // Материалы Международной научной конференции [«Взаимоотношения между политикой и христианством»], (Донецк - 24 - 25 февраля 2006 г.) / Донецкий христианский университет. - Донецк: ДХУ / Ровно: ППМД, 2006. - С. 28 - 32.

22. Стасенко С.А. Свобода и ответственность человека в мире постмодерна С.А. Стасенко // Вісник ДонНАБА. - 2007. - №3 (65). - Серія “Проблеми соціо-гуманітарних наук”. - С. 40 - 43.

АНОТАЦІЯ

Стасенко С.О. Соціально-філософські засади культури постмодерну. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2009.

Дисертація присвячена аналізу соціально-філософських засад культури постмодерну. Досліджуються та класифікуються дефініції поняття “постмодерн”, аналізується онтологічний базис культури постмодерну та його соціально-економічні аналоги, напрями деконструкції культурної аксіоматики у культурі постмодерну, типологія морально-релігійних проблем, які постають перед постмодерном, специфіка українського варіанту постмодерну та вплив культури постмодерну на майбутній розвиток України. Акцентована увага на необхідності вдосконалення методологічної бази дослідження постмодерну, а також побудові альтернативних постмодерну теоретичних моделей пояснення сучасних соціокультурних процесів.

Запропоновано новий підхід до класифікації морально-релігійних проблем постмодерну, а також намічені можливі теоретичні напрями їх вирішення. Визначено основні характеристики українського варіанту постмодерну як аспекту світоглядних пошуків сучасності. Досліджено внутрішні механізми функціонування культури постмодерну, які можуть бути пояснені за допомогою схем “критика-та-прийняття” та “криза-та-оздоровлення”.

На основі теоретико-філософського аналізу основних соціально-метафізичних засад культури постмодерну доводиться, що культура постмодерну є логічним завершенням попереднього історико-культурного розвитку західної цивілізації та регіонів, що втягнуті у процес вестернізації, відображає внутрішню логіку цього розвитку, є формою критики існуючого соціального ладу та джерелом виникнення нових форм організації суспільного життя. Значне місце в роботі займає дослідження трансформації образу постмодерну в науковому та культурному житті України останніх десятиріч.

Ключові слова: постмодерн, симулякр, деконструкція, універсалії культури, суспільна свідомість, постіндустріальне суспільство, толерантність, культурний плюралізм, світогляд, трансформація.

АННОТАЦИЯ

Стасенко С. А. Социально-философские основы культуры постмодерна. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2009.

Диссертация посвящена анализу социально-философских основ культуры постмодерна. Исследуются и классифицируются дефиниции понятия “постмодерн”, на основе этимологического и историко-философского анализа создается такая дефиниция, которая позволяет синтезировать множество дефиниций “постмодерна” и избежать двусмысленности в употреблении этого понятия. Анализируется онтологический базис культуры постмодерна, который интерпретируется в категориях “симулякра” и “деконструкции” и его социально-экономические аналоги (“постиндустриальная цивилизация”, “неолиберализм”, “общество потребления” и др.). Отдельно выделяются социально-экономические проблемы культуры постмодерна: возникновение нового измерения в проблеме отчуждения, иллюзорность существующего материального благосостояния среднего класса, углубление разрыва традиционных социальных связей, симуляция политики и экономики, неспособность адекватно реагировать на глобальные проблемы.

Исследуются направления деконструкции культурной аксиоматики в культуре постмодерна - категории “время”, “история”, “наука”, “истина”, “медиа-культура”. Создается развернутая типология морально-религиозніх проблем, с которыми сталкивается культура постмодерна, включающая в себя проблематику телесной и гендерной идентичности, диалектику свободы и ответственности, трансформацию религиозного сознания в культуре постмодерна.

Определяется специфика украинского варианта постмодерна, которая рассматривается в аспекте посткоммунистического этапа развития современной Украины и поиска соответствующих форм выражения украинской национальной идеи, в отрыве от традиционных для западного постмодернизма тем соотношения модерна и постмодерна, позднего капиталистического общества, диктата надличностных структур над индивидуальной свободой. Показано влияние культуры постмодерна на будущее развитие Украины через сопоставление форм философского самоосмысления Украины на рубеже ХХ - ХХІ вв.

Акцентировано внимание на необходимости усовершенствования методологической базы исследования постмодерна, которая должна включать в себя как позитивную эвристику постмодернизма, так и историко-философскую глубину, рациональную строгость и доказательность знания, а также построения альтернативных постмодернизму теоретических моделей интерпретации современных социокультурных процессов, избегающих теоретических крайностей постмодернизма и позволяющих оценить социальные и культурные процессы современности с другой парадигмальной позиции.

Определены основные характеристики украинского варианта постмодерна в аспекте мировоззренческих поисков современности, предложена классификация типологических форм украинского постмодернизма в сфере социогуманитарного знания, литературы, социально-политических дебатов о сущности украинской национальной идентичности. Раскрыта катализирующая роль культуры постмодерна в возникновении новых направлений социогуманитарного знания. Исследованы внутренние механизмы функционирования культуры постмодерна, которые могут быть объяснены при помощи схем “критика-и-принятие” и “кризис-и-оздоровление”.