Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Запорізький національний університет

УДК 141.7:316.344.7(477)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Феномен соціального відчуження та шляхи його подолання в сучасній Україні

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Ткаченко Лілія Геннадіївна

Запоріжжя - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Запорізькому національному університеті Міністерства освіти і науки України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Косих Антоніна Іванівна, Запорізький національний університет, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Хамітов Назіп Віленоіич, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, провідний науковий співробітник;

доктор філософських наук, професор Додонов Роман Олександрович, Донецький національний технічний університет, завідувач кафедри філософії.

Захист відбудеться 13 червня 2008 р. о 13-ій годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 17.051.05 в Запорізькому національному університеті за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 6, ауд. 114.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Запорізького національного університету за адресою: 69063, м. Запоріжжя, вул. Жуковського, 66, корп. 2.

Автореферат розісланий 8 травня 2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.С. Александрова

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема соціального відчуження, що визначається невідповідністю дій людини як суб'єкта свідомої пізнавально-практичної дії еволюційно сформованим законам природи та основним тенденціям розвитку суспільства, належить до числа тих, що постійно супроводжує історію людства, спричиняючи драматизм і навіть трагізм людського буття.

Сучасний науково-технічний прогрес, загострення глобальних протиріч та їх соціальні наслідки, потреба у зміні технократичної парадигми мислення і діяльності на духовно-моральну, небезпека з боку технізованої “другої природи”, створеної людством у процесі різноманітної відчужувальної діяльності, постали перед людиною і людством особливо гостро і актуально. Зміст цих проблем полягає у пошукові засобів зниження порогу напруженості.

В сучасному українському суспільстві відбуваються складні суперечливі трансформаційні процеси в економіці, політиці та національній свідомості. Йдеться про наростання процесів соціального відчуження проявами якого є втрата національної ідентичності, смисложиттєвих компонент, розповсюдження споживацької свідомості, що створює соціальну напругу в суспільстві. В умовах перехідного періоду від командно-адміністративної системи організації політичного, економічного й духовно-культурного життя до демократично-правової, досить чітко проявляються як „класичні”, так і новітні форми відчуження, до яких суспільна думка не звична і не готова. Тому в ній панує певне розчарування від невизначеності шляхів, йдучи якими, можна забезпечити об'єктивний розвиток суспільства. В той же час триває активний пошук ефективних моделей і механізмів розвитку всіх сфер суспільства задля забезпечення соціальної захищеності особистості, реалізації основних прав, самовираження і гідного життя, в результаті - зняття соціальної напруги.

Зважаючи на наведені обставини, проблема соціального відчуження на рівні її дослідження соціально-філософською думкою, основу якої складає встановлення норм суспільного життя та пошук субстанційних засад цивілізаційного існування та розвитку суспільства і людини видається актуальною в теоретико-методологічному і суспільно-прикладному вимірах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане відповідно до комплексної цільової програми №0194У043134 Міністерства освіти і науки України “Вдосконалення змісту і методики викладання філософських дисциплін у вузі як фактор формування свідомості молодого спеціаліста незалежної України” та планів науково-дослідної роботи кафедри філософії Запорізького національного університету.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційної роботи є визначення об'єктивних субстанційних чинників, які породжують феномен соціального відчуження людини від власної суспільно-родової сутності та від природи.

Для досягнення мети потрібно вирішити такі завдання:

- здійснити аналіз творчих доробків соціально-філософської, соціально-політичної, соціально-економічної та соціально-психологічної думки, пізнавальний синтез яких дозволить чітко й виразно окреслити змістовну сутність феномена соціального відчуження;

- виявити першопричини зародження, формування й стійкого функціонування феномена соціального відчуження;

- розкрити об'єктивні причини соціального відчуження в субстанційно-онтологічному та гносеологічному вимірах;

- дослідити прояви соціального відчуження у сфері політичного життя;

- окреслити сутнісні прояви соціального відчуження в сфері економічного життя суспільства як базисного для нього;

- визначити світоглядні та методологічні підходи в теоретико-пізнавальному аналізі щодо практичного зняття соціального відчуження;

- виробити пропозиції щодо засобів подолання соціального відчуження у сферах політичного та економічного життя сучасного українського суспільства.

Об'єктом дослідження є суспільство як усталена в часі взаємодія між людьми.

Предметом дослідження є феномен соціального відчуження в політичній та економічній сферах життєдіяльності і пошук шляхів його подолання в умовах сучасного українського суспільства.

Методи дослідження ґрунтуються на вивченні та аналізі сукупності філософських, соціогуманітарних, релігіознавчих, соціально-психологічних, політологічних, економічних текстів, що дає можливість різнобічно дослідити феномен соціального відчуження, та дозволяє виявити невирішені аспекти та чітко визначити мету й завдання дисертаційної роботи, її об'єкт і предмет, синтезувати отримані результати, подавши їх у вигляді умовиводів до кожного розділу.

У дисертаційному дослідженні використовуються елементи таких підходів:

- екзистенціальний та персоналістський (розкриває стан індивідуальної свідомості людини, що дає можливість пов'язати між собою особистісні та соціокультурні аспекти феномена соціального відчуження);

- системно-структурний (аналізує зміст політичного та економічного життя суспільства обумовленого об'єктивними та суб'єктивними факторами).

- феноменологічний (розкриває можливість пізнання сутності соціального відчуження, аналізує його найхарактерніші риси та особливості для одержання адекватного знання);

Засобами інтелектуально-інтуїтивної дедукції відкривались як напрямки формування феномена соціального відчуження, так і пропонувались шляхи його подолання. В методологічному ключі були використані головні функції філософії - онтологічна, гносеологічна, світоглядна та аксіологічна, що дало можливість підпорядкувати проблему подолання відчуження в самопізнавальній духовно-практичній діяльності кожної людини. Оформлення результатів дослідження супроводжувалось дотриманням основних вимог діалектичної методології, серед яких принципи сходження від абстрактного до конкретного, єдності історичного й логічного, пізнавально-теоретичного й суспільно-практичного.

Наукова новизна одержаних результатів обумовлена вибором предмету дослідження, змістом цілей і завдань дисертації та спрямованістю дослідження на комплексний аналіз феномена соціального відчуження та шляхів його подолання:

- вперше соціальне відчуження розглянуто в єдності онтологічного і гносеологічного змісту категорій соціально-історичного простору і часу як об'єктивних форм буття, які для людини виступають як фактори духовної розірваності свідомості, оскільки в безпосередньому житті їй складно бути „тут і там”, „тепер у минулому та майбутньому”;

- проаналізовано феномен соціального відчуження з огляду визначення людини як природно-соціальної істоти, для якої створення суспільного соціуму супроводжується необхідністю бути в стані граничного напруження свідомості з метою постійного пошуку практичних засобів гармонізації суспільства;

- розглянуто феномен соціального відчуження з наявністю об'єктивних відмінностей у психофізіологічних типах характеру, що, з одного боку, провокує конфліктні ситуації через несумісність індивідуальних суб'єктивностей, з іншого, вимагає додаткових зусиль для їх соціальної трансформації в цілеспрямовану суспільну життєдіяльність;

- дістало подальшого розвитку уявлення про соціальне відчуження як наслідок суттєвих відмінностей у способі соціального пізнання: в той час як раціональне мислення занурюється в глибинні об'єктивно-субстанційні підвалини світобуття, емпірична буденна свідомість ототожнює знання зі свідченнями органів відчуття щодо об'єктів безпосереднього сприйняття, що не сприяє утвердженню суспільного та міжособистісного взаємопорозуміння;

- обґрунтовано феномен соціального відчуження в суспільному вимірі, як похідна від визначення людини як політичної істоти, що субстанційно означає її всезагальну, соціально-духовну, громадську й громадянську сутність, яка в наявних емпіричних формах суспільства зведена до партійно-кланових і групових інтересів, реалізація яких не об'єднує, а протиставляє соціальні структури, включно до антагоністичних відносин між ними;

- соціальне відчуження висвітлено в суспільно-економічному аспекті не лише як продукт виробничих відносин, в основі яких різні форми власності на засоби виробництва, а як наслідок фактичного самовідчуження його суб'єктів від наявних можливостей духовно-пізнавального привласнення їх базисної сутності та утвердження себе як свідомого суб'єкта розумно-вольової дії, яка в такому статусі не породжує відчуження;

- соціальне відчуження розкрито як таке, зняття якого залежить від міри його соціально-філософського усвідомлення в першу чергу суб'єктами державної влади, оскільки рівень політико-партійної та виробничо-економічної свідомості не виводить її носіїв на системні рішення, в основі яких єдність індивідуальних, суспільних, міждержавних, загальнолюдських інтересів.

Практичне значення одержаних результатів. Певні наукові й пізнавальні здобутки дисертації дають підстави стверджувати, що феномен соціального відчуження заслуговує на прискіпливу увагу представників соціально-філософського знання, державних органів, політичних партій і громадських організацій. Висновки роботи можуть стати методологічною та світоглядною основою для розробки загально-філософських, соціально-філософських, соціально-політичних, соціально-економічних, соціально-психологічних, освітньо-пізнавальних теоретичних і практичних досліджень із використанням їх результатів для перспективного прогнозування й пошуку ефективних моделей гуманістичного розвитку суспільства. Творчі доробки дисертації також можуть бути використані в навчальних курсах з проблем соціальної філософії, філософської антропології, політології, соціальної психології та економічної теорії.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались і обговорювались на засіданнях кафедри філософії Запорізького національного університету й наукових конференціях, а саме: XVIII Міжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії, та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2005); Міжнароднанауково-практичнаконференція“Особливості євро-інтеграційної політики України: політичні, економічні, соціальні, культурні, правові чинники” (Запоріжжя, 2006); Друга міжнародна науково-практична конференція “Розвиток наукових досліджень” (Полтава, 2006); X Х Міжнародна науково-практична конференція “Роль науки, релігії, та суспільства у формуванні моральної особистості” (Донецьк, 2006); Науково-практична конференція до дня науки, Запорізький національний університет (Запоріжжя, 2007); Науково-практична конференція “Проблеми сутності свободи: методологічні та соціальні виміри ” (Київ, 2007).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладено у 5 наукових публікаціях, серед яких 4 статті - у фахових виданнях.

Структура та обсяг роботи. Структура дисертаційної роботи зумовлена метою та головними завданнями дослідження. Дисертація містить вступ, три розділи, які включають шість підрозділів, висновки, список використаних джерел. Основний зміст дослідження викладено на 177 сторінках. Загальний обсяг дисертації - 198 сторінок. Список використаних джерел (284 найменування) займає 21 сторінку.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, міра її наукової розробки, формулюються мета, завдання, методологія її реалізації, розкриваються елементи наукової новизни, теоретичне й практичне значення основних положень дисертації.

Перший розділ - “Соціально-філософські та методологічні аспекти феномена соціального відчуження” складається з двох підрозділів. У підрозділі 1.1 - «Феномен соціального відчуження: сутність і методологія дослідження» -дисертантом наводяться дві протилежні соціально-філософські позиції відносно досліджуваної проблеми. Перша виходить із того, що сутність відчуження полягає в домінуванні над свідомістю людини продуктів її предметно-речової діяльності в якості анонімної світопізнавальної сили; друга вважає це позитивним надбанням життєвого досвіду, пояснюючи відчуження наслідком колективного способу життя.

Автор вважає, що пошук субстанційних причин соціального відчуження потрібно здійснювати на шляху використання світоглядно-методологічного потенціалу визначення людини як природно-соціальної істоти. Це означає, що діалектично взаємопов'язані складові її сутності - природна й соціальна - в силу різних об'єктивних і суб'єктивних обставин не завжди взаємодіють гармонійно. Нормою є така взаємодія, коли вони, згідно визначення діалектичних протилежностей, є відносно одна другої „своїм іншим”, „своїм рідним”, „своїм другим і своїм другом”, роздвоєнням єдиного нібито для того, щоб споглядати один другого в любові та злагоді. Відповідно, порушенням норми є взаємодія, яка руйнує об'єктивно сформовану цілісність людського буття як на індивідуальному, так і суспільному рівнях. соціальний відчуження політичний економічний

При розкритті сутності феномену соціального відчуження автор акцентує увагу на використанні методологічного потенціалу, а саме: визначення основних понять, загальнофілософських категорій, методологічних принципів соціального пізнання, філософських та наукових методів враховуючи специфіку обраного об'єкта та предмета дисертаційного дослідження, його мети і завдань.

На методологічне спрямування дослідницько-пошукової думки визначальний вплив мали твори класиків світової філософії: Платона, Геракліта, Демокріта, Аристотеля, Сенеки, Р. Декарта, І. Канта, Г. Гегеля, К. Маркса; представників екзистенційно-персоналістичної філософії: К. Ясперса, М. Гайдеггера, Ж.-П. Сартра, А. Камю, Е. Муньє; сучасних російських філософів: І. Кравченка, Ф. Михайлова, Г. Батіщева, Ж. Тощенка, А.Панаріна, М. Печерських; українських філософів: В. Андрущенка, М. Михальченка, М. Поповича, Н. Хамітова, І. Бичка, В. Воловика, В. Жадька, Л. Кривеги, В. Воронкової, Р. Додонова, В. Тарана та інших.

Заслуговують на увагу теоретичні розробки зазначеної теми в кандидатських дисертаціях О. Білянської, О. Запорожченка, О. Льовкіної.

Не відчужуючись від безумовних надбань у вітчизняному і зарубіжному суспільствознавстві щодо даної проблеми, автор вважає за потрібне, досліджувати феномен соціального відчуження що містить у собі потужний методологічний потенціал до сучасних рефлексій.

У підрозділі 1.2 - «Об'єктивні фактори виникнення феномена соціального відчуження» - розглянуті об'єктивні підвалини феномена відчуження, зумовлені природно-соціальною сутністю людини. Як природна істота, вона визначається просторово-часовими атрибутами буття, тобто певною і досить суттєвою на індивідному рівні роз'єднаністю місця й часу проживання навіть у межах «первинної спільноти» (Аристотель). Як істота соціальна, вона здатна подолати цю роз'єднаність, але при цьому виявляються значно суттєвіші чинники духовного відчуження не лише на індивідуально-особистісному, але й суспільному рівнях соціального буття.

Похідними від просторово-часових визначень буття є особливості психофізіологічного народного й індивідуального характеру, які також є досить стійкими об'єктивними факторами відчуження й несумісності людей в суспільному середовищі. У свою чергу, психофізіологія значною мірою розрізняє людей за ознаками специфічності світовідчування й світо-переживання, що породжує їх схильність до надмірної суб'єктивності в світорозумінні та суб'єктивізму в мотиваційній сфері суспільної поведінки. Це породжує досить стійкі психофізіологічно закріплені стереотипи свідомості, з одного боку, цікаві з пізнавальної точки зору, з іншого, фактично асоціальні в сенсі суспільної єдності, тому небезпечні в своєму безпосередньому бездумному прояві.

Людство, об'єктивно відійшовши від збиральницько-споживацького, природою зумовленого способу життя, стало на шлях, в основі якого економічні закони розвитку з рівнем продуктивності праці як його критерієм. Проте цей безумовний прогрес спричинив не лише соціальне розшарування в суспільстві та породив соціальне відчуження, але й, створюючи так звану “другу природу”, спровокував відчуження людини від своєї природної першооснови.

Другий розділ - “Феномен соціального відчуження в основних сферах суспільного буття” складається з двох підрозділів. У підрозділі 2.1 - «Соціальне відчуження у сфері політичного життя» - в якості вихідної аксіоми дослідження береться визначення людини як соціально-духовної політичної істоти, умовою життя якої є суспільство. Еволюціонуючи від однієї форми спільності до іншої, вона втрачає органічну єдність з первинними спільнотами, а їх самих із природним довкіллям. Це призводить до формування нових спільнот, які, зберігаючи духовний зв'язок із попередніми, розкривають раніше небачені напрямки взаємодії між людьми в їх межах, що не завжди відбувається безболісно. Звідси й мотивація соціальної поведінки за антагоністичними схемами „Я - Вони”, „Ми - Вони”, від чого недалеко до практики „ми - свої, а вони - чужі”.

Аналіз феномена соціального відчуження в сфері політичного життя суспільства дисертантом здійснюється на основі використання методологічного потенціалу, який містять у собі визначення понять політична система суспільства, політична влада, політичні відносини, політична організація суспільства та її головний структурний елемент - держава. Це дозволило автору чітко окреслити напрямки відчуження людини як політичної істоти від її субстанційно-об'єктивної сутності. Говорячи про феномен соціального відчуження у сфері політичного життя суспільства, потрібно акцентувати увагу на тому, що саме в ній відчуження є водночас індивідуальним і колективним.

У підрозділі 2.2 - «Соціальне відчуження у сфері економічного життя суспільства» - автором зазначається, що продуктивним методом дослідження має бути той, який здійснюється на шляху виявлення специфічних особливостей праці як основного засобу задоволення життєвих потреб та інтересів кожної людини. Дисертант виходить з того, що головною причиною відчуження в системі економічних відносин є підпорядкування матеріального й духовного виробництва політико-партійному, кланово-груповому інтересу. Людина в якості політичної, суспільно-громадської істоти є водночас істотою економічною в сенсі постійно необхідної для її життєзабезпечення взаємодії з природою. Власне, праця і є цією взаємодією: продуктивною, якщо здійснюється світопізнавально, цілісно, гармонійно на рівні «первинна спільнота - близьке природне середовище», тобто об'єкт-об'єктно й водночас суб'єкт-суб'єктно; непродуктивною й відчуженою, коли її результати розподіляються й споживаються за суб'єктивними критеріями - приватний інтерес певних суб'єктів суспільства проявляє себе як псевдо-суспільний.

Відчуження в сфері економічного життя зумовлене переходом до трудового способу життя в напрямку фактично антагоністичного протиставлення людського соціуму природному. Результатом трудової діяльності є продукти, яких природа не виробляє, виступаючи лише як всезагальний предмет праці й сировина. Отже, природа, як і людина, втрачають свою органічну природність, стаючи знаряддями праці, які з розвитком її продуктивності стають критерієм нібито прогресивного розвитку самого суспільства за всіх форм його політичного устрою. Взаємодія природи з людиною (і навпаки) як спочатку також природно-соціальною істотою поступово опосередковується знаряддями праці, з якими взаємодіють трудівники, створюючи глобальні технічні та екологічні проблеми.

Дисертант зазначає, що об'єктивне усвідомлення причин розростання феномена соціального відчуження до антигуманних і протиприродних наслідків може прийти, якщо до структури виробничих відносин підійти як до об'єктивних відносин між людьми, а не їх відносин до знарядь праці як предметно-речових об'єктів з їх соціальною просторово-часовою визначеністю і значимістю. Виробничі відносини - це те, що ніколи «не згасає в уречевленому продукті», а вимагає постійного процесу самопізнавального усвідомлення причин небажаного феномена. Автор вважає, що головна причина того, що товарне багатство обертається суспільною невдоволеністю значної частини виробників, в тому, що споживання згаслих в процесі праці продуктів призводить до згасання їх продуктивно-пізнавальної свідомості, яка мала б розмірковувати над об'єктивним, яке презентує вічний (вічність) закон (-у), а не об'єктним як предметно-речовим, споживання якого знищує його «свідомістю шлунку». «Свідомість голови» переконує, що будь-яке відношення для людини є актом духовно-пізнавальним, тобто соціальним. Якщо таке розуміння відсутнє, постає ситуація соціального відчуження від власної людської сутності, оскільки немає знання причин його виникнення, функціонування й подолання.

Розділ третій - “Шляхи подолання соціальної відчуженості людського буття в сучасній Україні” складається з двох підрозділів. У підрозділі 3.1 - «Світоглядно-методологічне мислення як засіб подолання соціального відчуження» -дисертантом обґрунтовується думка про те, що глибинна, субстанційно визначена першопричина соціального відчуження людини зумовлена відсутністю в ній домінантної установки на самопізнання. Втративши суто природно-соціальну цілісність, але не ставши на шлях соціально-природної орієнтації суспільного буття, пов'язаний з необхідністю бути відповідальним за власне життя, людина попадає в ситуацію розгубленої невизначеності. Як наслідок - залежність, іноді трагічна, від природних і суспільних обставин, з якою, принаймні з позицій філософського світогляду, не можна вийти інакше, ніж оволодівши адекватною методологією взаємодії на різних щаблях буття: людина - природа, людина - суспільство, людина - природа - суспільство. Дисертант наголошує, що тільки філософія, закликаючи кожну людину до самопізнання, відкриває їй шлях подолання соціального відчуження, оскільки долучає до духовно-пізнавальної та духовно-практичної спадщини людства.

Автор зазначає, що у самопізнанні людина осягає себе саму тоді, коли набуває статусу постійно методологічно оформлюваної соціальної істоти, адже соціалізує її природу світ понять як духовне світло попереднього досвіду людства.

В основі відчуження відхід людини від світоглядної визначеності свідомості як самосвідомості, сформованої в ситуації об'єкт-об'єктної єдності людини з природою, в якій іманентно діє природна складова мотиваційно спрямованої соціальної поведінки: в міфології - об'єктно-речова, предметно-скульптурна; в релігії - об'єктивна у вигляді всеблагого розуму Бога; у філософії - об'єктивна абсолютна ідея. У всіх типах світогляду дотримується принцип єдності самосвідомості: міфологія конституює невідчужувану тілесну визначеність кожної людини; релігія - богоподібність кожної людини в їх душевній спорідненості; філософія з самого початку свого виникнення чітко формулює свою мету - сприяти самопізнанню, яке, долучаючи до соціуму поняття, формує самосвідомість, яка змістовно відповідає духовному досвіду людства, але не бере її в полон, не є для неї чужою.

У підрозділ 3.2 - “Зняття соціального відчуження у політичній та економічній сферах суспільного життя” - автором розкриваються основні напрямки його подолання. Дисертант стверджує, що усвідомивши об'єктивність політичних й економічних першопричин, які породжують феномен соціального відчуження, знаючи їх, потрібно йти до тих наслідків, які є бажаними для людини і суспільства і які вони можуть досягти, якщо усвідомлять шляхи їх досягнення. Це одвічна постановка проблеми розриву між словами й поняттями, між розумінням їх змісту та умінням реалізувати його. Тому справа не в пропозиції заходів, а в пропозиції методів їх здійснення в напрямку зняття зазначеного розриву. Автор наголошує, що заходи давно відомі, їх безліч, а прикладів подолання соціального відчуження обмаль. Тому і пропонує світоглядно-субстанційну методологію, як таку, що йде зсередини настільки потужно, що долає як власні стереотипні звички, так і зовнішні обставини з їх примусом до не завжди адекватних дій.

У політичній сфері подоланню соціального відчуження має сприяти всебічна, спираючись на конституційно закріплений політичний плюралізм ідеологій, просвітницька робота, суб'єктами якої мають бути насамперед ті люди та їх об'єднання, які гостро відчувають деструктивізм ситуації „ми - вона”. Серед них чи не найпершими мають бути державні інституції, зокрема науково-освітні заклади: не можна, будуючи українську державу, не давати в системі навчально-освітньої діяльності різні концептуальні вчення про неї.

Дисертант зазначає, що змістовне розуміння держави полягає в тому, що вона, по-перше, являє собою поліфункціональне суспільно-громадське утворення; по-друге, виникає як засіб найоптимальнішого врахування різноманітних інтересів і потреб її громадян; по-третє, є результатом усвідомлення народом своєї органічної природної та історичної цілісності; по-четверте, якщо в ній домінує функція примусу, то це є наслідком відсутності у її мешканців громадянської самосвідомості; по-п'яте, відображає природно-географічну відчуженість різних народів між собою простором і часом.

У цьому суть соціально-філософського підходу до людини як політичної істоти, яка, йдучи шляхом самопізнання, а це шлях (він же метод) філософсько-просвітницький, піднімає себе до істоти державно-політичної. Це аксіома для європейської соціально-філософської і соціально-політичної думки. Тут є велика проблема з усвідомленням народом своєї власної історії, яка зовсім не є історією бездержавності, як це намагаються подати прихильники концепції відмирання держави. Потрібно просвітлювати свідомість іншою аксіомою, покладеною в основу європейської культури.

Дисертант наголошує, що при формуванні сучасної, конкурентоспроможної Української держави і нації потребує створення ефективної політичної системи здатної здійснити модернізацію країни та утвердити її європейську ідентичність. Для України надзвичайно важливо сформувати власну політичну систему, яка б забезпечувала реалізацію українських національних інтересів.

Подолання відчуження в економічному сенсі, яке в Україні має широкий масштаб прояву, породжує майнове розшарування між людьми. Але його подолати складно, а то й неможливо, оскільки на захисті майна, нерухомості - закон. Щоб захистити себе від майнової бідності, немає іншого шляху, як розвивати індивідуальний хист, в першу чергу до самопізнання. До цього спонукає сама категорія розвитку, методологічний потенціал якої пов'язаний з постійним процесом розширення пізнавальної активності людини, внаслідок чого вона також постійно збагачується знаннями. Вони, особливо в час інформаційно-освітніх технологій, найцінніший ринковий товар, але такий, який не відчужується від неї, якщо вона автор цих знань. Крім того, авторські права на знання також захищені законом, що дає не лише фінансовий прибуток, але й підносить людину духовно - вона перестає бути заздрісною, оскільки властиве кожному почуття неба набуває відчутного у своїй невідчужуваності характеру.

Подолання наявних суперечностей української економіки у стратегічному аспекті вимагає активної державної політики необхідної для прискореної модернізації, наближення до європейських економічних, соціальних і гуманітарних стандартів.

Висновки

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми щодо феномена соціального відчуження, його прояву в сферах соціально-політичного та соціально-економічного життя і пошук шляхів його подолання в умовах сучасного українського суспільства.

Висновки дисертаційного дослідження можуть бути сформульовані таким чином:

1. Сутністю феномена соціального відчуження є відхід людини в якості колективної суспільної істоти від об'єктивного закону, який у своїх атрибутивних характеристиках якраз і є соціальним полем буття в усіх його модифікаціях. Тому відчуження як категорія пізнання тотожне процесу соціального відчуження людини в суспільному бутті, до якого з початком трудового способу життя долучається і природне середовище.

2. Першопричиною соціального відчуження є порушення вихідної природно-соціальної цілісності людини, коли вона, як продукт гармонійної в своїй основі природної еволюції, започатковує суспільний спосіб життя, який деформує природну соціальність, але автоматично не формує соціально-духовну на основі суспільного способу життя. Поглиблення соціального відчуження вже у власне суспільному способі життя зумовлює система розподілу праці, яка відчужує переважну більшість людей від розумово-пізнавальної пошуково-аналітичної роботи мислення. Втрата органічної духовно-соціальної єдності має своїм джерелом емпіричного індивіда, адже суспільство є розумною абстракцією від міжособистісних взаємин.

3. До об'єктивних причин феномену соціального відчуження відносимо: категорії соціально-історичного простору і часу, які виступають як фактори духовної розірваності свідомості людини в індивідуальному та соціальному вимірах; визначений людині психофізіологічний характер який багато в чому програмує, впливає на її соціальний характер, де вродженість зумовлена специфічністю просторово-часових форм буття, які супроводжують життєвий шлях людини; природно-чуттєву сутність людини що долучаючись до сприйняття навколишнього світу сприймає не об'єктивні закони світобудови, а світ об'єктів як світ різноманітного, що проявляється у протистоянні між людьми; “другу природу”, яка спровокувала відчуження людини від своєї першооснови. Виявлені об'єктивні фактори соціального відчуження тісно пов'язані з онтологічними та гносеологічними аспектами діяльності самої людини, оскільки вона є водночас і суб'єктом породження відчуження і його об'єктом.

4. До головних проявів соціального відчуження в політичній сфері життя суспільства відносяться: нездатність окремої людини до самоуправління; відсутність самозобов'язувальної волі; домінування егоцентричних, біологічно визначених психофізіологічних суспільних орієнтацій; неадекватне сприйняття держави, насамперед в її організаційно-управлінській функції; нерозуміння суспільно-політичної сутності мови; домінування суб'єктивно-свавільної поведінки над суб'єктно-раціональною; ідеологічна невідповідність діяльності політичних партій цілям і завданням суспільства як цілісного політичного організму; асоціальний вплив релігійного світогляду, жорстко підпорядкованого церковно-конфесійним канонам; хибне розуміння головної функції держави як нібито суто владно-примусової, на якому зросло хибне вчення про її об'єктивну приреченість на відмирання; невідповідність типів політичного устрою суспільства і форм правління домінуючому в ньому умонастрою та світогляду.

5. До основних сутнісних проявів соціального відчуження, зумовлених економічними факторами суспільного буття людей належать: економіка підпорядкована політиці як інструменту влади, здійснюваної в інтересах політичних партій, а не суспільного блага, заради якого виникає держава; процес соціального відчуження як втрата органічної, еволюційно сформованої єдності людини і природи, зумовлений системою суспільного розподілу праці; володіння товарною нерухомістю, що робить нерухомим і дух самої людини - виробник стає товаром: він має ціну, а повинен мати духовні цінності в морально-етичних і етико-правових вимірах; товарно-предметний характер виробничих відносин, перетворюючи людину в уречевлений товар, орієнтований на ринковий продаж, витісняє її як зі сфери виробництва, так і суспільного життя загалом; соціальне відчуження яке йде від вузькості розуміння базису суспільства, який береться в економічних межах, тому що об'єктивно, людина завжди є духовно-соціальною істотою, суб'єктивно, далеко не кожна з них здатна оволодіти саме цією своєю багатоманітною істотною сутністю; соціальне відчуження на індивідуальному рівні завжди проявляється як пізнавальне відчуження, коли кожна людина, маючи для цього всі потенційні можливості, не приватизує духовний соціум у собі самій, оскільки саме він і є продуктивною силою і засобом виробництва, що лежить в основі виробничих відносин як відносин водночас екологічних та економічних.

6. Людині, щоб подолати соціальне відчуження, потрібно в самій собі бути цілісною й гармонійною, адже неповнота її буття в суспільстві лише проекція її власної недосконалості й недовершеності. Вона зобов'язана не лише відчувати себе людиною, а знати себе як духовно-практичне поняття бо в його змісті діалектично знята світоглядна і методологічна загально-родова суспільна сутність історії людства.

7. Зняття соціального відчуження ми пов'язуємо з просвітництвом, в основі якого мислення як засіб пошуку і знаходження об'єктивної істини. Тільки на цьому світоглядно-методологічному шляху можна розраховувати на поступове зняття суб'єктивності у формі суб'єктивізму, який відчужує людину як від себе самої у вигляді прояву прихованих в ній афектів, так і від інших людей, цілеспрямованою суб'єктністю, основу якої складає аналітико синтетичне світопізнавальне мислення. Єдино ефективний шлях, який утверджує гармонію в міжлюдських взаєминах і взаєминах людини з природою, шлях філософсько-просвітницький.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Статті у фахових виданнях:

Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження у сфері суспільно-політичного життя // Гуманітарний Вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск № 29. - 2007. - С. 146-154.

Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження: пошук першопричин // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Запоріжжя: Просвіта. - Випуск № 19. - 2007. - С. 168-173.

Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження в сфері соціально-економічного життя суспільства // Практична філософія: Науковий журнал. - Київ. - Випуск № 4. - 2007. - С. 69-75.

Ткаченко Л.Г. Об'єктивні причини феномена соціального відчуження // Гуманітарний Вісник Запорізької державної інженерної академії. - Запоріжжя: ЗДІА. - Випуск № 31. - 2007. - С. 13-18.

Публікації в інших виданнях:

5.Ткаченко Л.Г. Проблема відчуження в суспільно-політичній сфері сучасної України // Збірник тез наукової конференції студентів, аспірантів та молодих вчених 2007 р. - Запоріжжя: ЗНУ, 2007. - С. 265-269.

Анотація

Ткаченко Л.Г. Феномен соціального відчуження та шляхи його подолання в сучасній Україні. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Запорізький національний університет, Запоріжжя, 2008.

Дисертація присвячена дослідженню феномена соціального відчуження в основних сферах суспільного життя: політичній та економічній та виявленню шляхів його подолання в сучасній Україні.

Першопричиною соціального відчуження є порушення вихідної єдності природно-соціальної цілісності людини. Об'єктивною основою подальшого поглиблення соціального відчуження вже у власне суспільному способі життя є система розподілу праці, яка відчужує переважну більшість людей від розумово-пізнавальної пошуково-аналітичної роботи мислення.

На тлі виявлення об'єктивних причин соціального відчуження розкривається механізм його прояву в економічній та політичній сферах суспільства та намічаються шляхи мінімізації його негативного впливу на них.

Ключові слова: соціальне відчуження, людина, суспільство, світоглядна свідомість, політичне життя, економічне життя, методологічне мислення.

Аннотация

Ткаченко Л.Г. Феномен социального отчуждения и пути его преодоления в современной Украине. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Запорожский национальный университет, Запорожье, 2008.

Диссертация посвящена исследованию феномена социального отчуждения в основных сферах общественной жизни людей, какими являются политическая и экономическая сферы, а также нахождению путей его преодоления в современной Украине.

Первопричиной появления феномена социального отчуждения является нарушение исходного единства природно-социальной целостности человека, когда он, будучи продуктом гармоничной в своей основе естественной эволюции, переходит к общественному образу жизни, который деформирует природную социальность, порождая душевный дискомфорт от целиком ощутимой утраты спокойствия и безопасности как нормы уравновешенного состояния бытия. Происходит отчуждение человеческой «первичной общности» как наивысшего специфического создания природной социальности от целостности природы как духовного социума объективного закона.

Объективной основой дальнейшего углубления социального отчуждения уже в собственно общественном способе жизни человека есть система разделения труда, которая отчуждает большинство людей от разумно-познавательной поисково-аналитической работы собственного

мышления. Потеря духовно-социального единства человека с ближайшей природной средой обитания разрывает его индивидуальное сознание, которое становится источником зарождения социального отчуждения на уровне общества, поскольку оно производно от составляющих его индивидов.

Поскольку человек есть существо любознательное, а методология познания не является общей для разных категорий людей, общество как осмысленно-комуникативный способ взаимодействия между ними постоянно поражено болезнью несогласия, то есть - социального отчуждения. Дополнительную проблему создает то, что большинство людей склонно свидетельства органов чувств выдавать за сами знания; меньшинство, которое, как правило, занимает в обществе руководящие управленческие позиции, получает знания вследствие разумно-волевой аналитики источником которых есть различного рода познавательные тексты. Таким образом чисто познавательные отношения переносятся на главные сферы общественной жизни, какими являются политическая и экономическая. В связи с этим обосновывается мысль о необходимости ориентировать систему образования на максимально возможное самообразование, целью которого должно стать овладение всеми навыками методологического мышления, имея которое, каждый в состоянии жить в согласии и с собой, и с другими. Именно поэтому философия постоянно призывает к самопознанию.

Ключевые слова: социальное отчуждение, человек, общество, мировоззренческое сознание, политическая жизнь, экономическая жизнь, методологическое мышление.

Summary

Tkachenko L.G. Phenomenon of Social Alienation and the Ways of its Surmounting in Modern Ukraine. - Manuscript.

Dissertation for a degree of the Candidate of Philosophic Science on speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of a history. - Zaporizhzhya National University, Zaporizhzhya, 2008.

This dissertation is devoted to social-philosophical research of phenomenon of social alienation in the main spheres of social life, such as political and economic and it is also about a revelation of the ways of its surmounting. The main reason of social alienation is a violation of natural-social unity of human.

Objective base of the further deeping of social alienation in social way of life is a system of allocation of labour which alienate the majority of people from mental-cоgnitive search-analytic work of thinking. Showing the objective reasons of alienation we can open up the mechanism of its manifestation in economic and political spheres of society and plan the ways of minimization of its negative influence on them.

Key words: social alienation, human, society, world view consciousness, political life, economic life, methodological thinking.

Размещено на Allbest.ru