Феномен ідентичності у контексті соціально-філософського дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Донецький національний університет

УДК 141.5.:316.613

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Феномен ідентичності у контексті соціально-філософського дискурсу

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Попова Олена Вікторівна

Донецьк 2008

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Проблема соціальної ідентичності є однією з найбільш фундаментальних проблем сучасності як з огляду процесів глобальної трансформації, так і пострадянського самовизначення України. Початок ХХІ сторіччя характеризується формуванням нового типу соціальності, яка базується на складній мережі взаємодій мікроспільнот, тісно пов'язаних між собою розмаїттям інформаційних зв'язків. Ці суспільні зрушення гостро поставили питання про нові виміри людської ідентичності, пошуку свого «Я» у чисельних символічних світах. Глобалізаційні процеси, які залучають до загальноцивілізаційного розвитку представників різних культур, породжують «вибух ідентичностей», що є зворотнім боком загальносвітової уніфікації. На цій підставі відбувається становлення змішаного поліфонічного суспільства. Найбільш яскравим прикладом цього є інтеграційні процеси в Європі, які ставлять проблеми становлення нової форми ідентичності - наднаціональної, що складається з гармонійного поєднання національних тожсамостей.

Проблема ідентичності набуває особливої актуальності щодо сучасних українських реалій. За роки незалежності в нашій державі так і не сформувалася чітка, єдина національна ідентичність. Українське суспільство загалом та окремо взятий пересічний українець постійно стикаються з проблемами свого самовизначення. Це самовизначення відбувається як на тлі цивілізаційного вибору між двома головними моделями розвитку: Атлантичною та Євразійською, так і на підставі постійного пошуку своєї ідентичності у різних соціальних структурах повсякденності, які в наш час стрімко змінюються. Стан невизначеності перспектив українського суспільства та окремих його прошарків, коли суб'єкти перебувають ніби в різних соціальних реальностях, живуть в різних нормативно ціннісних координатах, або зовсім в стані аномії, породжує кризу соціальної та особистої ідентичності. Подолання цієї кризи є наявною теоретичною та практичною проблемою.

Вирішення цієї проблеми потребує соціально-філософського осмислення ситуації, що склалася, на підставі сучасного методологічного інструментарію. Парадигмальні зміни, які відбуваються у сучасному філософуванні, повинні бути сумірні стрімкій зміні суспільних умов існування. Концепт ідентичності найбільшою мірою дозволяє осягнути велику кількість проблем як теоретичного, так і практичного ґатунку. Саме з цієї позиції звернення до комплексного аналізу феномена ідентичності, на підставі найістотніших досягнень сучасної філософської думки та синтезу всього гуманітарного знання, набуває статусу одного з найважливіших завдань української соціальної філософії.

Ступінь розробленості теми. Тема ідентичності не належить до розряду маловивчених, забутих або маргінальних в українському культурному та науковому середовищі, втім це стосується і вчених з близького та далекого зарубіжжя. Більш того, проблема ідентичності (тотожності) є однією з фундаментальних проблем західної філософії. Починаючи від Парменіда, Сократа, Платона і Арістотеля, ця проблема завжди перебувала в центрі уваги філософського дискурсу. Філософія Нового часу, яка визначила її як проблему єдності суб'єкта, що самоусвідомлює, додала їй особливу концептуальну значимість. Р.Декарт і Дж.Локк, Г.Ляйбніц і Д.Г'юм, І.Кант і Ф.Шеллінг, Г.Геґель і К.Маркс надали різні інтерпретації цій філософської категорії. Проблема ідентичності знайшла своє відображення також у філософії Е.Гуссерля, Ж.-П.Сартра, М.Гайдеґґера, Х.Ортеги-і-Гассета.

Нового осмислення ця проблема набуває в рамках гуманітарного дискурсу XX сторіччя. Вона залишає вузьке поле філософських інтерпретацій і з'являється в зовсім новому вигляді в психоаналізі, соціологічних і культурологічних дослідженнях. У концепціях З.Фройда, К.Г.Юнга, А.Фройд, А.Адлера, К.Хорні, Г.С.Саллівана, Е.Фромма і особливо Е.Еріксона проблема ідентичності посідає центральне місце. Великий внесок в розробку цієї проблематики зробили учні та послідовники Е.Еріксона - Дж.Марсіа та А.Ватерман. Концепт ідентичності розглядається також у таких напрямках, як психологія свідомості (В.Джеймс), біхевіоризм (Д.Доллард, Н.Міллер, О.Маурер) та когнітивно орієнтована психологія мікроспільнот (Г.Брейкуел, Х.Теджфел та Д.Тернер).

Проблема ідентичності набула розвитку також у соціологічних і культурологічних студіях. У рамках символічного інтеракціонізму Ч.Кулі й Дж.Г.Мід запропонували рольову концепцію ідентичності. Послідовники Міда (Л.Краппман, Е.Гоффман, Г.Горфінкель) систематизували ідеї Міда і по-новому, оригінально досліджували ситуації міжіндивідуальної комунікації. П.Бергер і Т.Лукман, розробляючи теорію соціального конструктивізму, представили ідентичність не тільки як соціальний конструкт і результат первинної та вторинної соціалізації, але й обґрунтували залежність ідентичності людини від конкретного суспільства.

У рамках етнології проблемою ідентичності займалися такі мислителі, як Б.Андерсон, К.Ґірц, Е.Ґелнер та Е.Сміт, роботи яких уже стали класичними.

Нові інтерпретації отримує проблема ідентичності у філософії постмодерну. Виникнення таких теоретичних конструкцій, як наративна ідентичність П.Рікера, теорія симулякрів Ж.Бодріяра, археологія знання М.Фуко та деконструкція Ж.Деррида сприяли появі нового бачення ідентичності. У рамках гендерної теорії була проблематизована суб'єктивність і сексуальна ідентичність жінок. У сучасній західній філософії найбільш розробленими можна вважати концепції комунікативної ідентичності Ю.Габермаса і моральної ідентичності Ч.Тейлора.

Проблема ідентичності знайшла своє відбиття в роботах багатьох сучасних українських, російських і білоруських дослідників. Їй присвячені роботи українських філософів Т.Андреєвої, І.Бичка, О.Білого, Н.Висоцької, П.Гнатенка, Г.Гребенькова, Р.Димерця, Р.Додонова, Н.Ємельянової, В.Кизими, В.Козловського, С.Куцепал, В.Лісового, В.Ляха, І.Паська, М.Поповича, С.Пролеєва, В.Шкляра та багатьох інших. Вагомий внесок у дослідження теоретичних аспектів ідентичності внесли українські історики, політологи та культурологи Я.Грицак, В.Васютинський, В.Вітковський, Г.Касьянов, Р.Кісь, Л.Нагорна, І.Михайлин, М.Рябчук, Н.Яковенко та інші. Українські соціологи і психологи О.Белинська, А.Жичкина, С.Макєєв, Н.Побєда, А.Ручка, В.Павленко, Н.Черниш, Н.Шульга у своїх дослідженнях проблеми ідентичності розглянули не тільки у вузько-професійному вимірі, але й вдалися до філософських рефлексій щодо цього соціального феномена. Це ж стосується праць російських та білоруських соціологів, психологів та культурологів, насамперед, В.Абушенка, І.Антонової, Т.Баранової, З.Брандта, Л.Гудкова, О.Данілової, С.Ємельянової, Т.Іванової, Л.Іоніна, Ю.Качанова, С.Климової, К.Крилова, В.Малахова, А.Малінкіна., Д.Манакова, Б.Сивірінова, В.Сухачьова, В.Тишкова, Е.Трубіної, Н.Федотової, В.Ядова та інших. Поряд з докладним висвітленням проблем формування сучасної української ідентичності, представлені і соціально-філософські аспекти ідентичності як такої і у відомій праці польської дослідниці О.Гнатюк «Прощання з імперією».

Окремі аспекти проблеми соціальної ідентичності були розкриті у дисертаціях на здобуття ступеня доктора філософських наук Т.Воропай (Харків, 2000) і М.Заковоротної (Росія) та в кандидатських дисертаціях Т.Бердій (Донецьк, 2007), В.Верлоки (Київ, 2006), Е.Горлової (Харків, 2005), А.Зубенко (Харків, 2005), С.Мофа (Запоріжжя, 2004) та І.Татаренко і Т.Чекригіної (захищених у Російській Федерації).

Разом з тим, відсутні спеціальні дослідження, що розглядали б феномен ідентичності у всій повноті західної філософської рефлексії, історичній ретроспективі та перспективі. Нагальною потребою стало створення цілісної концепції соціальної ідентичності, в якій проблеми концептуальної визначеності ключового поняття, його типології, взаємозв'язку ідентичності із самосвідомістю в історичній динаміці знайшли б всебічне висвітлення. Усунення вказаної прогалини дозволить більш концептуально вирішувати сучасні проблеми формування нової української ідентичності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках науково-дослідної держбюджетної теми кафедри філософії Донецького національного університету «Цілісна теорія єдиного закономірного історичного процесу» (номер державної реєстрації 0101V0057).

Метою дослідження є виявлення світоглядних джерел, сутності та головних тенденцій розвитку ідентичності у контексті соціально-філософского дискурсу. Реалізація цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

провести етимологічний аналіз походження та розвитку змісту і значень терміна «ідентичність»;

проаналізувати сутність ідентичності через співвідношення тотожності та унікальності (самості) на підставі герменевтичної методології;

показати проблематичність визначення поняття «ідентичність» у соціальній філософії та уточнити дефініцію цього терміна;

розглянути існуючі типології ідентичності та здійснити класифікацію соціальних ідентичностей;

дослідити взаємозв'язок ідентичності й самосвідомості в європейській філософській традиції;

виявити особливості інтерпретації ідентичності в сучасних соціально-філософських та психологічних парадигмах;

простежити динаміку ідентичності в історичному процесі, виявити особливості ідентичності у різні історичні епохи та дослідити її головні тенденції.

Об'єктом дослідження є феномен соціальної ідентичності.

Предмет роботи - соціально-філософські аспекти проблеми ідентичності у контекстах семантичного, гносеологічного та історичного дискурсів.

Методологічна та теоретична основа дисертації. Методологічні основи нашого дослідження базуються на розумінні ідентичності як ментального конструкту у дусі соціального конструктивізму (П.Бергер та Т.Лукман), що надає нам достатні евристичні можливості аналізувати емпіричні дані й конкретні втілення сутності феномена ідентичності в різних історичних умовах та у певних соціальних спільнотах. Нами використані також методи сучасної герменевтики. Гадамерівська ідея філософії як «історії понять» служить відправною методологічною основою історико-етимологічного аналізу концепту ідентичності; герменевтичний аналіз П.Рікера щодо дуалістичної сутності концепту ідентичності складає базовий стрижень всього нашого дослідження. Категоріальний апарат дисертації передбачає використання в якості основних понять «ідентичність», «тотожність» і «самість».

Цілісний взаємозв'язок методологічних настанов забезпечується використанням у роботі діалектичних принципів соціально-філософського аналізу: єдності історичного й логічного, методу сходження від абстрактного до конкретного та від конкретного до абстрактного.

Наукова новизна. Сутність одержаних у дослідженні результатів концентрується в таких положеннях, що виносяться на захист:

1. Вперше головні тенденції історичних модифікацій соціальної ідентичності пов'язуються з діалектикою тотожності й самості та встановлюється логіка соціальних трансформацій ідентичності.

2. Історико-філософський аналіз поняття «ідентичність» дозволив вперше у вітчизняній філософії виокремити чотири парадигми тлумачення ідентичності (тотожності) у західній культурі: античну, середньовічну, модерну та сучасну.

3. Знайшла подальший розвиток і продуктивне втілення ідея П.Рікера про дуалістичну сутність ідентичності, яка полягає в діалектиці тотожності та самості.

4. З'ясовані основні типи дефініцій поняття «ідентичність»; уточнене визначення ідентичності в межах соціально-філософського дискурсу.

5. Систематизовані дослідження з проблеми типології соціальної ідентичності, запропонована уточнена класифікація на підставі часових модусів.

6. На основі історико-філософського аналізу знайшла подальший розвиток теза про взаємозв'язок категорій «ідентичність» і «самосвідомість», що є характерним для західного менталітету та типу філософування.

7. На підставі концептуалізації історичної динаміки ідентичності запропонована типологія її історичних форм та закономірностей, які знаходять своє підтвердження на тлі широкого історичного матеріалу.

Теоретична й практична значимість дослідження. Матеріал дисертації містить нову для вітчизняної соціальної філософії розробку проблеми ідентичності. Результати дослідження сприятимуть більш глибокому розумінню механізмів формування нових тожсамостей в сучасному українському суспільстві. Вони можуть бути використані для досягнення соціального консенсусу, у виховних програмах та проектах і, таким чином, сприяти стабілізації процесу ідентифікації в умовах його постійного оновлення та розширення.

Методологічні підходи, що були використані в роботі, і отримані за їхньою допомогою теоретичні положення і висновки можуть стати основою для подальшої розробки цієї проблематики і будуть корисними для філософів, соціологів, психологів у подальшому дослідженні проблеми ідентичності. Матеріали проведеного дослідження можуть бути використані при підготовці загальних або спеціальних програм та у практиці викладання базового курсу філософії, курсів з соціальної і політичної філософії, а також при підготовці спецкурсів з проблем соціальної ідентичності для аспірантів і магістрів.

Особистий внесок здобувача. Основні положення й висновки дисертації належать особисто здобувачеві. У статті у співавторстві з В.М.Зибцевим дисертанту належать постановка основної задачі, теоретичний аналіз та формулювання висновків.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження були апробовані на науково-теоретичних семінарах кафедри філософії Донецького національного університету; міжнародних конференціях, зокрема на XIV Харківських Міжнародних Сковородинівських читаннях „Філософські стратегії XXI сторіччя» (29-30 вересня 2006 року); Міжнародній науково-теоретичній конференції, що проводилася на базі кафедри філософії Донецького національного університету „Ідентичність у сучасному соціумі» (14-15 листопада 2006 року); Міжнародній науково-теоретичній конференції „Проблеми дослідження інституціональних змін та пошук нової ідентичності (регіональний аспект)» (Одеський національний університет, 29-30 листопада 2007 року) та Другій Міжнародній науково-практичній конференції „Психологічні аспекти національної безпеки» (27-28 березня 2008 року), що проводилася на базі Львівського університету внутрішніх справ МВС України.

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладені у 4 статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, а також у трьох інших публікаціях.

Структура дисертації зумовлена метою та завданням дослідження, відповідає логіці наукового пізнання і вимогам ВАК України, складається зі вступу, трьох розділів, розподілених на дев'ять підрозділів, висновків та списку використаних джерел (275 найменувань). Загальний обсяг дисертації 203 сторінки, з яких 180 - основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність соціально-філософської розробки проблеми ідентичності у сучасних складних історичних умовах, показано ступінь її розробленості у літературі, зв'язок з науковими програмами, сформульована мета і завдання дослідження, об'єкт, предмет і методи дослідження, наукова новизна, теоретичне і практичне значення роботи, особистий внесок, відображені апробації і публікації результатів.

У першому розділі «“Ідентичність” як категорія соціальної філософії» аналізуються теоретико-методологічні підходи до розуміння ідентичності, наводиться етимологічний аналіз походження терміна, наводяться його визначення та надається власна дефініція та типологія ідентичності.

У підрозділі 1.1 Етимологія та філософська генеалогія категорії «ідентичність» аналізується «інтелектуальна історія» слова «ідентичність». Простежується шлях від звичайного давньогрецького займенника Ьхфь (само) до статусу однієї з найважливіших категорій у філософських системах Платона та Арістотеля - фбэфьфзт (тотожність). Ця еволюція відбувається на тлі античної світоглядної парадигми. У цій першій парадигмі поняття тотожність (ідентичність), будучи відбиттям космологічної антропології стародавніх греків, переносить властивості людської душі на непорушну гармонію Космосу.

Друга, теоцентрична парадигма виникає на основі застосування категорії тотожності для обґрунтування тринітарної богословської доктрини. Латинське identitas відбивало діалектику самості-ipse і тотожності-idem, насамперед у сфері теологічній, як прояв таємничої вищої єдності та самототожньої відмінності Трьох Божественних іпостасей, Бога і світу, Бога і людини. Це є визначальним для другого семантичного поля (парадигми) цього терміна.

Виникнення третьої парадигми пов'язане з епохою європейського гуманізму, коли слово identitas, поступово витискаючись національно-мовними еквівалентами, стає відбиттям індивідуальної людської самосвідомості. Апофеозом Indentдt, що розуміється як тотожність суб'єкта й об'єкта, стала німецька класична філософія.

Становлення четвертої парадигми змісторозуміння терміна «ідентичність» пов'язане з психоаналізом та філософією постмодерну. Е.Еріксон надає цьому слову нового сенсу, пов'язаного, насамперед, із процесом самовизначення індивіда у взаємодії з суспільством. Символічний інтеракціонізм, феноменологічна соціологія, герменевтика та постмодернізм вносять нові смислові нюанси у розуміння цього терміна. У концепції наративної ідентичності П.Рікер відновлює діалектику idem та ipse як основу діалогічної моделі соціального космосу, в основі якого лежать взаємини Я та Іншого.

В роботі зроблено висновок про те, що ідентичність-idem та ідентичність-іpse можуть бути представлені як ідентичність-тотожність (ототожнення аж до злиття індивіда і суспільства) та ідентичність-самість (унікальність усякого індивіда). Ці дві головні інтерпретації лежать в основі сучасних дефініцій ідентичності.

У підрозділі 1.2 Дефініції ідентичності аналізуються наявні в сучасній науковій літературі дефініції ідентичності, які умовно поділяються на дві великі групи: перша тяжіє до розуміння ідентичності як тотожності («idem»), друга визначає ідентичність насамперед як самість («ipse»).

Ідентичність визначається автором як сконструйована індивідом система значимих уявлень про себе та інших, яка формується, відтворюється й змінюється в дискурсивних практиках. Ідентичність є самість, яка знаходить себе шляхом ототожнення зі значимим Іншим. Втім, автор наголошує, що наведена дефініція є досить попередньою та потребує подальшого розвитку й уточнення.

Це визначення відкидає як есенціалістські, так і інструменталістські крайнощі тлумачення даного соціального феномена. Ідентичність є соціальною за походженням, тому що вона формується в результаті взаємодії індивіда з іншими людьми й засвоєння ним виробленої в процесі соціальної взаємодії мови. Зміна ідентичності також зумовлена змінами в соціальному оточенні індивіда.

У підрозділі 1.3 Проблема типології ідентичності автором ретельно досліджуються переваги та недоліки класифікацій, що належать Дж.Міду, Я.Ассману, С.Гантінґтону, В.А.Ядову, Дж.де Восу, М.Кастельсу та Е.Сміту, причому відзначаються найбільші евристичні можливості останніх. На підставі творчого переосмислення їх концепцій автор висуває власну типологію ідентичності, що базується на часових модусах, які враховують орієнтації індивіда на минуле, сьогодення й майбутнє, виокремлюються меморіальна, презентативна та проективна ідентичності.

Меморіальна ідентичність пов'язує людину з її минулим. Вихідною формою цієї ідентичності є родова пам'ять, яка відбивається у міфах й тотемічних ритуалах. Другий різновид меморіальної ідентичності пов'язаний з категоріями простору або території. Найпотужнішими шарами ідентифікацій є традиційно-релігійна та етнічна належності, які також ґрунтуються на зверненні до минулого. Вони спираються на об'єднання різних елементів культури - цінностей, символів, міфів, традицій, які нерідко кодифіковані в обрядах і ритуалах.

Презентативну ідентичність складає співвіднесення індивіда з певною державністю й соціально-професійною групою. У процесі формування національної держави складаются нові додаткові й розширені підстави консолідації, адекватні ускладненим соціальним зв'язкам, що зумовлюють свідомість та емоційне переживання соціально-політичної та культурної єдності всіх громадян цієї держави, незалежно від їх етнічної, станової й іншої належності. Іншим типом презентативної ідентичності є належність до статусної позиції - соціально-професійної спільноті. Належність до певного статусу в сучасних умовах означає володіння певним ексклюзивним ресурсом - наприклад, знанням, владою, привілеями або пільгами. Соціально-професійна ідентичність може виступати як категорія соціального класу, якщо ця належність не пов'язана з політичними намаганнями (тобто є «класом у собі», згідно з марксистською термінологію).

Проективна ідентичність характеризується спрямованістю в майбутнє. Належність до політичної або іншої специфічно-орієнтованої асоціації (у тому числі до нетрадиційної - тобто ненаслідуваної - релігійної конфесії), що самостійно обирається людиною, має принципово інше соціальне значення. Якщо меморіальна ідентичність у звичайних умовах (крім ситуацій різних обмежень і переслідувань) не вимагає психологічної напруги й особистісного зусилля, то проективна досягається часто тільки за допомогою певного зусилля. До проективної ідентичності автор відносить не тільки політичну та ново-релігійну ідентифікації, а й обожнення з уявною цивілізаційною спільнотою.

Таким чином, в роботі пропонується власна типологія ідентичності, що вирізняє меморіальну, презентативну та проективну ідентичності, які, в свою чергу, складаються з різних видів ідентифікації з певними суспільними спільнотами або соціальними інститутами, зокрема з родом, етносом, релігійною конфесією або нацією, класом, політичною партією або уявною цивілізаційною супер-спільнотою.

У висновках до розділу йдеться про те, що у соціальній філософії склалися певні традиції в дослідженні феномена ідентичності. У кожному з визначених підходів проблема ідентичності розглядається з різних позицій, акцентуються різні моменти. При цьому виявляються і деякі загальні тенденції теоретичної інтерпретації проблеми ідентичності. Розглянуті теоретичні підходи не суперечать, а скоріше взаємодоповнюють один одного, виділяючи як об'єкт дослідження різні сторони феномена ідентичності. Саме цей синтетичний підхід застосований автором у визначенні поняття «ідентичність» та в її типології.

У другому розділі «Концепції самосвідомості та ідентичності в західній гуманістиці» головною метою є дослідити взаємозв'язок ідентичності й самосвідомості в європейській філософській та психологічній традиції.

На основі історико-філософського аналізу, проведеного в підрозділі 2.1 «Проблема самосвідомості в західній класичній філософії», стверджується, що проблема ідентичності є однією зі стрижневих проблем західної філософської думки. Вона з'являється в новоєвропейській філософії як питання про основу людської тожсамості, яку більшість дослідників вбачали в самосвідомості. Р.Декарт, Дж.Локк, Г.В.Ляйбніц та Д.Г'юм з різних позицій намагалися розв'язати це питання. І, якщо для Р.Декарта та Г.Ляйбніца є характерним субстанційний підхід, тобто самототожність людини розглядається як вияв певної субстанції - душі, то Дж.Локк та Д.Г'юм відмовляються ототожнювати самість з будь-якою субстанцією, матеріальною чи нематеріальною, а роблять її залежною від свідомості, причому останній скептично вважає навіть цю підставу певним чином ілюзорною. ідентичність соціальний філософський дискурс

Скепсис Д.Г'юма стає однією з передумов для «коперніканського перевороту» І.Канта. Засновник німецької класичної традиції синтезував субстанційний та процесуальний підходи щодо людської тожсамості у своєму вченні про «трансцендентальну єдність аперцепції». Це вчення породжує три класичні концепції самосвідомості: Й.Г.Фіхте, Ф.В.Й.Шеллінга та Г.В.Ф.Геґеля, в яких проблема самосвідомості набуває діалектичного характеру. Однак опозиція тотожності та самості, яка в геґелівській філософії набуває форми протиставлення субстанції та суб'єкта, залишається не знятою навіть у молодогеґельянській критиці. У той же час, інтеракціоністські інтенції Л.Фейєрбаха та соціоцентричний дискурс марксизму, які намагаються подолати цю дихотомію, певною мірою є підставами для появи сучасних концепцій ідентичності.

Підрозділ 2.2 «Концепти ідентичності в психології» присвячений аналізу різноманітних підходів до розуміння ідентичності, що притамнні західній психології кінця ХІХ та ХХ сторіччя. Сучасний концепт ідентичності неможливо осягнути без урахування концепцій двох засновників психології: В.Джемса та З.Фройда. Проблема людської самості й тотожності розглядається ними у двох взаємопов'язаних площинах: як проблема єдності людської психіки (самототожності «Я») та проблема формування самосвідомості через уподібнення. Значна увага приділяється концепції ідентичності Е.Еріксона, яка складає основу більшості сучасних концептів. Поряд з неофройдизмом Е.Еріксона та його послідовників у роботі аналізуються інтеракціоністські підходи щодо ідентичності, зокрема теорії Дж.Міда, Л.Краппмана, Е.Гоффмана та Г.Ґарфинкеля. Автор вважає, що когнітивна психологія узагальнює ідеї фройдистського напрямку й символічного інтеракціонізму, вносить ідею про значимість тимчасового аспекту у формуванні ідентичності, показує мінливість ідентичності. Її представники Х.Теджфел та Дж.Тернер визначають ідентичність як когнітивну систему, що виконує роль основи регуляції поведінки. У підрозділі стверджується, що більшість сучасних психологів одностайні в тому, що ідентичність є соціальною за походженням, тому що формується внаслідок взаємодії з навколишнім соціальним оточенням та засвоєння кожним мови, виробленої в процесі соціальної комунікації.

У підрозділі 2.3 «Теорії ідентичності у філософії XX сторіччя» вказується на зворотній вплив психології на соціальну філософію ХХ сторіччя. У цій частині роботи констатується, що сучасні філософи різних напрямків намагаються збагнути глибинну сутність людської суб'єктивності та самототожності. Однак, тут автором виділяються дві крайні позиції. Перша представлена феноменологією, починаючи з її засновника Е.Гуссерля, екзистенціалізмом та певною мірою герменевтикою. У цих напрямках акцент зроблено на унікальності людської самості, її свободі та самовизначеності. Друга позиція репрезентована структуралізмом, який знаходить свій подальший розвиток у філософії постмодерну, сповідують ідеї про розщеплення суб'єкта у структурах (мови, міфології, суспільства або влади). Інакше кажучи, якщо перша філософська парадигма розглядає ідентичність насамперед як ірsе, то друга - як іdem. Комунікативна філософія Ю.Габермаса, герменевтика П.Рікера та комунітаризм Ч.Тейлора намагаються синтезувати ці крайнощі та подолати загальну кризу постмодерністської філософії. Ці концепції не лише відновлюють західну традицію розуміння ідентичності, але й удосконалюють її таким чином, що потенціал людської самості не розчиняється в симулякрах постмодерних тотожностей.

Висновки до другого розділу підбивають попередні результати проведеного дослідження. В них зокрема зазначається, що дилема ірsе та іdem, яка становить стрижень діалектики ідентичності, принципово не може бути до кінця розв'язаною в межах будь-якої філософської парадигми. Вона є однією з вічних проблем філософії, і кожне покоління людей змушене розв'язувати її як на рефлективному, так і на практичному рівнях. Саме це спонукає автора до дослідження проявів людської ідентичності у площині історичних трансформацій.

Цьому присвячений третій розділ дослідження, що має назву «Діалектика «idem» та «ipse» в історичній динаміці». На основі ретельного аналізу сформованих у науковій літературі моделей історичної динаміки ідентичності в ньому стверджується, що динаміка історичного розвитку людської суб'єктивності репрезентується діалектикою ідентичності-тотожності (idem) та ідентичності-самості (ірse). Ця діалектика складає логіку ідентифікаційних трансформацій у напрямку набуття індивідом своєї справжньої самості. На основі панівного типу ідентифікацій та ступеня відокремленості індивіда від суспільства в дослідженні виділяються чотири основні історичні стадії розвитку ідентичності: примордіальна (первісна), традиційна, модерна та сучасна (або постмодерна).

У підрозділі 3.1 «Проблема концептуалізації історичної динаміки ідентичності. Примордіальна та традиційна ідентичності» стверджується, що примордіальна ідентичність є переважно презентативною, орієнтованою на підтримання зразків ідентифікації предків. Відправною точкою людської ідентифікації, тобто примордіальною ідентичністю, може вважатися архетипічна опозиція «Ми - Вони». Примордіальній ідентичності притаманні такі характерні риси, як «щеневиокремленість», перевага «Ми», слабка інтегрованість компонентів самості, нерозвиненість якостей, відсутність потреб, протилежних потребам колективу. Однак під час так званого вісьового часу виникають різні культурні форми ідентифікації, серед яких найбільше значення для подальшого розвитку людства має антична. Давня Греція є унікальним випадком в історії. Вона подає розмаїття зразків наслідування та ідентифікації: спочатку - це Герой, що захищає інтереси полісу, потім Політик (софіст), який досягає перемоги не мечем, а словом, а згодом Філософ (мудрець), який досягає своєї самості через атараксію.

Проте, як в епоху античності, так і в добу Середньовіччя, проблема особистої ідентичності постає лише для окремих індивідів і, як правило, в певних кризових ситуаціях. Традиційна ідентичність базується на ролесоціальному ототожненні людини з певним закріпленим за нею на все життя соціальним статусом. Проблема ідентичності як самості, в епоху Античності і в Середньовіччі хвилювала лише вузький прошарок тодішньої інтелектуальної еліти - спочатку філософів, а потім - богословів та «релігійних віртуозів-містиків».

У підрозділі 3.2 «Ідентичність як «самість» епохи європейського Модерну» поява сучасної західної самості (Self) пов'язується з добою європейського Відродження. В цю епоху проблема ідентичності була сформульована в нових термінах суб'єктивного часу, унікальності, неповторності тілесної та духовної, необхідності приймати рішення й діяти самостійно. Епоха Просвітництва стала етапом остаточного переходу від традиційного ладу до посттрадиційного. Це знайшло відображення у визнанні того, що потенціал індивіда нам невідомий, негарантований, його потрібно створювати, і він пов'язаний не тільки із соціальною роллю. Ідентичність стає повсякденною політичною, культурною та економічною проблемою; виникають перші питання про самоідентичність, поставлені теоретичною, філософською рефлексією. Велику роль у формуванні західного модерного Self відіграють ідеали Романтизму, які стверджували неповторне людське Я як автономне, відмінне від навколишнього світу, навіть від культури, суспільства, роду. В індустріальній цивілізації традиційні механізми пристосування, ідентифікації, що сприяли адаптації, інтеграції, кастової об'єднаності, національної тотожності, втрачають колишню силу.

Проте індустріалізація ХІХ сторіччя, націоналізм та виникнення масового суспільства призводить до певної уніфікації джерел ідентифікації, що надає людській особистості насамперед характеру тотожної одномірності. Особливий випадок тут становлять тоталітарні суспільства, яким притаманне майже повне домінування тотожності Ми над унікальністю Я. Особливості тоталітарної ідентичності аналізуються на основі робот Г.Маркузе, Е.Фромма та авторів антиутопій. Втім, у роботі стверджується, що у європейській ідентичності індивідуалістські засади виявилися міцнішими, ніж тоталітарні тенденції. Західне суспільство певною мірою змогло подолати кризу модерної ідентичності. Ідея особистості як автономного, унікального, індивідуалістичного, суспільно активного та відповідального діяча стає домінуючою у світобаченні людства.

У підрозділі 3.3 «Головні чинники формування постмодерної ідентичності» стверджується, що динаміка постмодерної ідентичності визначається трьома взаємопов'язаними соціальними процесами: інформатизацією, глобалізацією і мультикультуризацією. Ці світові процеси ще не є завершеними, їх сутність залишається невизначеною. Такою ж незавершеною та фрагментарною є і постмодерна ідентичність, тим більше, що вона не має націленості. Однак в цілому можна вважати, що ідентичність інформаційної ери спирається переважно не на ототожнення із соціальними спільнотами, а на комунікативні дискурси самостей.

У підрозділі також розглядається проблема формування національної ідентичності українців на тлі глобалізаційних процесів. Зокрема стверджується, що незважаючи на те, що тоталітарне панування в Україні наклало сильний відбиток на суспільну свідомість, існують певні передумови для того, щоб нова українська ідентичність базувалася на органічному поєднанні національної самототожністі та індивідуальної самості. Автором аналізуються позиції учасників українських дискусій про ідентичність на початку XXІ сторіччя та виокремлюються декілька дискурсів-конкурентів, відмінних один від одного поглядами на минуле і сприйняттям сьогодення, використовуваними символами, традицією, історичною пам'яттю, цінностями, до яких апелюють учасники дискусії. Перший проект визнає нагальну потребу в модернізації й орієнтується на західноєвропейську культуру. Другий, традиціоналістський проект, апелює до більш ранніх, домодерних часів, шукаючи там зразки для конструювання тожсамости, конкурентної щодо радянської ідентичності. І, нарешті, третій пострадянський проект -- це проект, що консолідує громадян, спираючись на історичну пам'ять і культуру, яка була підґрунтям радянської ідентичності в її квазіавтономному українському варіанті. Який з цих дискурсів-конкурентів стане пануючим, залежить не тільки від об'єктивних чинників, але і від вибору всіх громадян та свідомих дій володарів думок і почуттів нашої нації.

На основі попереднього аналізу, в роботі зроблено висновок про те, що Україна має унікальні можливості для конструювання власної постмодерної ідентичності, яка б спиралася не тільки на меморіальну міфологію, а й на проективну модель, орієнтовану на майбутнє. У підсумку автор зазначає, що це питання ще потребує подальшої розробки, самостійного соціально-філософського аналізу сучасних процесів у царині української національної тожсамості, які в силу своєї незавершеності ще не набули адекватних форм.

У висновках до третього розділу надається загальна характеристика чотирьох епох формування сучасної ідентичності, що виокремлюються на основі діалектики ірsе та іdem, встановлюються можливості формування сучасної української національної ідентичності на основі органічного поєднання національної самототожністі та індивідуальної самості.

У висновках дисертації сформульовано основні результати дослідження, в яких розкриті суттєві характеристики ідентичності як реального феномена соціокультурного буття та однієї з фундаментальних філософських категорій.

1. Концепція французького філософа П.Рікера про дуалістичну сутність ідентичності дозволяє розглядати феномен ідентичності у трьох взаємопов'язаних теоретичних площинах: семантичній, гносеологічній та історичній. Ідентичність становить діалектичну самосуперечну єдність тотожності та унікальності, самості та ототожнення, idem та ipse. Діалектична єдність цих іпостасей ідентичності досягається у мовних практиках, насамперед у діалогічних мережах. Дилема ірsе та іdem є однією з одвічних проблем філософії людського існування, і кожне покоління людей змушене вирішувати її як на рефлективному, так і на практичному рівнях.

2. Трансформація значень слова «ідентичність» знаходить своє відображення в чотирьох парадигмах: античній, середньовічно-теологічній, новоєвропейській та сучасній. Слово ідентичність пройшло довгий шлях від давньогрецького фь Ьхфь, латинських idem, ipse та identitas до аналогів, що існують у всіх європейських мовах (зокрема - identity, identitй, der Indentдt). У новоєвропейській змістовній парадигмі воно поряд із значенням тотожності набуває значення основи людської самості. В українському філософському глосарії слово «ідентичність» довгий час розглядалося як синонім тотожності, але останнім часом, у зв'язку із процесами зростання національної самосвідомості та пошуком засобів легітимізації новоствореної держави, набуває багатьох нових значень. Ці мовні зміни відповідають динаміці культурно-історичних умов існування людини в суспільстві та усвідомленню нею своєї тожсамості.

3. Конструктивістське визначення ідентичності як динамічної системи значимих уявлень про себе та інших дозволяє подолати крайнощі тлумачення цього соціального феномена. Соціальна ґенеза ідентичності не є перешкодою для формування кожним індивідом своєї неповторної самості в процесах суспільних взаємодій. Наведене визначення дозволило розбудувати нову типологію соціальної ідентичності, яка виокремлює меморіальний, презентативний та проективний її модуси та систематизувати різні типи ідентичностей.

4. Концепт ідентичності з'являється вже в час формування давньогрецької філософської думки. У діалогах Платона та метафізичних трактатах Арістотеля це поняття набуває категоріального статусу. Антична думка розглядає ідентичність (фбэфьфзт) як космічну гармонію - самототожність, аналогом якої повинна бути гармонія людської душі, тотожність самому собі. У середньовічній парадигмі поняття «ідентичність» (identitas) набуває теологічних акцентів (ідентичність трьох Осіб Трійці). Таке ж значення має це слово у схоластичних студіях про тотожність Бога як істинного буття і Блага.

Новоєвропейське розуміння ідентичності пов'язане з розв'язанням проблем особистої тотожності та самосвідомості. Найбільш яскраво цей вимір ідентичності був розкритий Дж.Локком, який вважав, що лише свідомість складає ідентичність особи. У німецькій філософії, насамперед у Й.Г.Фіхте та Г.В.Ф.Геґеля, поняття ідентичності-самості (Selbst) остаточно ототожнюється із самосвідомістю. К.Маркс, намагаючись перетворити філософію у засіб радикального соціального перетворення, розглядає суспільну практику як основу набуття індивідом своєї самототожності.

Соціально-філософський аналіз проблеми ідентичності є неможливим без урахування психологічних концепцій. Проаналізовані в роботі теоретичні підходи В.Джемса, З.Фройда, Е.Еріксона, Х.Теджфела та Дж.Тернера дозволяють зробити загальний висновок про те, що ідентичність є процесом набуття своєї самості через ототожнення та разототожнення, вона формується в результаті взаємодії з людьми і засвоєння кожним виробленої в процесі соціальної комунікації мови та інших засобів спілкування.

Нові виклики минулого сторіччя щодо людської ідентичності породили філософську рефлексію, представлену різними напрямками, течіями та школами. Проаналізовані нами погляди представників екзистенціалізму, феноменології, структуралізму, герменевтики та постмодерну певною мірою суперечать один одному, але, в той же час, вони взаємодоповнюють один одного при дослідженні різних сторін феномена ідентичності.

5. На основі історичного аналізу, проведеного в роботі, можна зробити висновок, що діалектика тотожності й самості є підґрунтям динаміки історичного розвитку людської суб'єктивності. Якщо на початку людської історії ідентичність є лише тотожністю людини своєму соціальному, а також природному середовищу, то з виникненням аграрної культури, писемності й держави з'являються можливості для виникнення ідентичності як самості. У традиційному суспільстві сталість ідентичності зумовлюється спадкоємністю традицій, стійкістю соціальних порядків. Людина ідентифікується як носій певних племінних, етнічних характеристик, що закріплюються в спільному способі життя. Соціальні цінності зумовлюються переконанням в єдності переваг.

6. У роботі знайшла подальший розвиток думка про те, що сучасне західне Self виникає в добу європейського Відродження та Модерну. Самість народжується на підставі виокремлення індивіду з соціального загалу під час виникнення розвинених ринкових відносин та географічних відкриттів. В епоху європейського Модерну формується уявлення про неповторне людське «Я» як автономне, відмінне від навколишнього світу. Але атомістична людська ідентичність, відриваючись від традиційних зв'язків, в індустріальному суспільстві уніфікується до тотожної одномірності. Перехід від індустріальної культури до постіндустріальної породжує новий тип ідентичності - постмодерну ідентичність, яка виникає на підставі взаємопов'язаних процесів інформатизації, глобалізації та мультикультуризації. Ці процеси породжують ідентичність інформаційної ери, яка, змішуючи різні культурні спільноти, формує новий комунікативний тип тожсамості.

7. На початку нового тисячоліття стає все більш очевидним, що сучасні ідентифікаційні процеси визначають подальшу динаміку розвитку суспільства не тільки в Україні, а й в усьому світі. Сучасний стан української ідентичності можна загалом характеризувати як кризовий. Формування сучасної національної ідентичності українців відбувається у складних умовах суперечливих соціальних процесів та геополітичних розмежувань. У той же час, проведений в роботі аналіз феномена соціальної ідентичності та його діалектичної, самосуперечливої природи дозволив запропонувати шляхи подолання кризи соціальної ідентичності в українському суспільстві.

Основний зміст дисертації відбито в наступних публікаціях

1. Зыбцев В.Н., Попова Е.В. Антропологические основания православной идентичности // Наука. Релігія. Суспільство. - №2. - 2006 - ІПШІ МОНУ і НАНУ «Наука і освіта». - С. 98 -104.

2. Попова Е.В. Понятие «идентичность» в современном дискурсе // Вісник Донецького університету. Серія Б. Гуманітарні науки - №2. - 2006. - С. 179-184.

3. Попова Е.В. Проблема этноидентичности в американской антропологии второй половины ХХ века // Інтелект. Особистість. Цивілізація: Темат. збірник наукових праць із соціально-філософських проблем - Вип.5. / Голов. ред. О.О.Шубін. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. - С. 196-202.

4. Попова Е.В. Инструменталистская концепция М.Прайса и влияние СМИ на формирование украинской идентичности // Вісник Одеського національного університету. - Т. 12 - Вип.6. - 2007. - С. 71-77.

5. Попова Е.В. Тождественность и самость как две ипостаси идентичности // Філософські стратегії XXI сторіччя: Матеріали XIV Харківських Міжнародних Сковородинівських читань / за заг. ред. О.М.Кривулі. - Х.: ХНУ імені В.Н.Каразіна, 2006. - С. 221-222.

6. Попова Е.В. Диалектика тождественности и самости в концепте идентичности // Ідентичність у сучасному вимірі // Матеріали Міжнародної науково - теоретичної конференції. - Донецьк: ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. - С. 75-76.

7. Попова О.В. Проблема формування української ідентичності у контексті збереження національної безпеки // Психологічні аспекти національної безпеки: Тези Другої Міжнародної науково-практичної конференції - Львів: Львівський університет внутрішніх справ, 2008. - С. 178-180.

Анотація

Попова О.В. Феномен ідентичності у контексті соціально-філософського дискурсу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецький національний університет, Донецьк, 2008.

Феномен соціальної ідентичності розглядається як діалектична єдність тотожності та унікальності, самості та ототожнення, idem та ipse. Виокремлено головні парадигми розуміння ідентичності та визначено її смислове поле в межах цих парадигм. Розроблено та обґрунтовано власне визначення та проведена класифікація соціальних ідентичностей.

Узагальнено головні теорії ідентичності в західній та вітчизняній філософії та психології. Встановлюється тісний зв'язок цієї категорії з категорією самосвідомості в контексті історико-філософської думки. Визначаються головні підходи сучасної гуманітаристики щодо стратегії подолання кризи ідентичності.

Виявлені головні тенденції історичних модифікацій соціальної ідентичності, що пов'язуються з діалектикою тотожності й самості та встановлюється логіка соціальних трансформацій ідентичності. Проаналізовано головні чинники формування постмодерної ідентичності, її особливості та вплив на становлення сучасної української ідентичності.

Ключові слова: ідентичність, ідентифікація, ототожнення, самість, самототожність, соціальна ідентичність, тожсамість, тотожність.

Аннотация

Попова Е.В. Феномен идентичности в контексте социально-философского дискурса. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецкий национальный университет, Донецк, 2008.

Осуществлен комплексный социально-философский анализ феномена идентичности. Феномен социальной идентичности рассматривается в контекстах семантического, гносеологического и историософского дискурсов. В работе прослеживается этимология термина «идентичность», его путь от обычного древнегреческого местоимения Ьхфь (само) до статуса одной из категорий в философских системах Платона, Аристотеля, Плотина. Выявляется роль понятия тождество (фбэфьфзт, identitas) в тринитарных дискуссиях классической патристики. Прослеживается дальнейшая судьба этого термина в западной философии и психологии, вплоть до современного дискурса. На основе применения герменевтического метода П.Рикера указывается, что идентичность представляет собой диалектическое единство тождественности и уникальности, самости и тождественности, іdem и іpse. Выделены главные парадигмы понимания идентичности (античная, средневеково-теологическая, новоевропейская (модерная) и современная (постмодерная)) и определено ее смысловое поле в пределах этих парадигм. Рассмотрены и проанализированы существующие в современной науке дефиниции идентичности. На их основании разработано и обосновано собственное определение, проведена классификация социальных идентичностей.

Обобщены основные теории идентичности в западной и отечественной философии и психологии. Устанавливается тесная связь этой категории с категорией самосознания в контексте историко-философской мысли. Определяются главные подходы современной гуманитаристики относительно стратегии преодоления кризиса идентичности.

Выявлены главные тенденции исторических модификаций социальной идентичности, которые связаны с диалектикой тождественности и самости. Эта диалектика определяет и логику социальных трансформаций идентичности. Показанная динамика изменений формы идентификаций указывает на возрастание роли человеческой субъективности в историческом процессе. Проанализированы главные факторы становления постмодерной идентичности и ее особенности. В работе утверждается, что идентичность информационной эры опирается в большинстве случав не на отождествление с социальными сообществами, а на коммуникативные дискурсы самостей.

На основании проведенного исследования указывается, что формирование новой украинской идентичности должно базироваться на органическом синтезе национальной самотождественности и индивидуальной самости. Делается вывод о том, что, в силу исторических обстоятельств и особенностей национальной ментальности, Украина обладает уникальными возможностями конструирования собственной постмодерной идентичности, которая будет опираться не только на мемориальную мифологию и презентативную лояльность, но и на проективную модель, устремленную в будущее.

Ключевые слова: идентичность, идентификация, самость, отождествле-ние, самотождественность, социальная идентичность, тождество.

Summary

Ророva Е.V. The phenomenon identity on context social-philosophy discourse. - The manuscript.

The dissertation on reception in a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on a speciality 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Donetsk National University, Donetsk, 2008.

The philosophical analysis of a phenomenon of phenomenon social identity. Generalized main theories of identity in western and domestic philosophy and psychology. A close connection of this category is established with the category of consciousness in the context of historical and philosophical idea. Main approaches of modern humanistic are determined in relation to strategy of overcoming of crisis of identity. Found out the main tendencies of historical modifications of social identity, which contact with dialectics of identity and self and logic of social transformations of identity is set. The main factors of forming of postmodern identity, its feature, and influence are analyzed on becoming of the modern Ukrainian identity.

Keywords: identity, identification, equation, Self, self-identity, social identity, sameness.

Размещено на Allbest.ru