Антропологізм і когнітивна семантика

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 165.194

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Антропологізм і когнітивна семантика

09.00.02 - діалектика і методологія пізнання

Шарипін Андрій Вікторович

Київ, 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії архітектурного факультету Київського національного університету будівництва і архітектури.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор Рижко Володимир Антонович, Київський національний університет будівництва і архітектури, професор кафедри філософії архітектурного факультету.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Кисельов Микола Миколайович, Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, завідувач відділу екології;

доктор філософських наук, професор Ратніков Володимир Созонович, Вінницький національний технічний університет, професор кафедри філософії.

Захист відбудеться «24» листопада 2008 р. о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд.330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «24» жовтня 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.І.Сидоренко

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сучасна переорієнтація науки на міждисциплінарний рівень спричиняє якісно нову постановку питання щодо ролі антропологізму у теорії пізнання, зокрема у організації інтертеоретичних структур наукових концепцій. Фокус філософських традицій минулого століття, в якому онтологічна і когнітивна проблематика стали невідємними складовими семантики, у першій декаді XXІ століття залишається все ще інтенціонально не стійким, часом навіть усупереч спільним тенденціям до контамінації компонент аналітичної і континентальної філософії. Нині пошук стратегічних шляхів уніфікації філософського і наукового знання дискусійно поляризований між захистом цінностей науки від метафізичних нововведень і спекуляціями з «утримання суб'єкта» в життєвому світі. Розбіжність теоретико-модельної семантики і структурно-семантичних теорій в процесі постановки і вирішення епістемологічних проблем уособлює камінь спотикання для кожного генеративного джерела наукової раціональності, як результат - наука у черговий раз зіштовхується з необхідністю переглядання вихідних критерієв істинності.

На тлі релятивізації антропологічного, лінгвістичного, екзистенціального «поворотів» у філософії та незадовільних репрезентацій цілісності психічних і фізичних здібностей людини у природничо-наукових моделях найціннішим стає завдання відтворення особистісної цілісності у численних альтернативах світорозуміння. Зневаження номотетичними структурами семантики у збагненні природи людського пізнання позбавляє наперед науку когнітивно-синтезуючої ланки, що має апріорно закладатися особистістю вченого. Натомість, врахування мережевої дієвості особистісних намірів дослідника у співіснуванні альтернатив світосприйняття, пізнавальних установках свідомості і нормативно-ціннісних систем мислення актуалізує присутність антропологізму в якості латентної, але функціонально дієвої інтертеоретичної структури.

Антропологізм, як репрезентація певної форми когнітивної цілісності людини, цілком природно зберігає загальнонаукові тенденції до уніфікації. Генеративною складовою антропологічного принципу стає інтенціональна установка на дієву доцільність, тому висвітлення номотетичних структур особистісно-орієнтованої семантики не тільки не в змозі уникнути наукової раціональності на просторі інтертеоретичних відносин, а навпроти, зобов'язана використати весь її евристичний потенціал заради зумовлення когнітивної цілісності людської установки. Гіпотеза про існування інтертеоретичного виміру, який відтворює номотетичні риси антропологізму, дозволяє оформляти крос-культурні системи світобачення і предметно-пізнавальні дії людей у вигляді зрозумілих, приведених до певної системи даних, які репрезентовані свідомості і складають підвалини когнітивних процесів. Внаслідок цього, суттєвого значення набуває тілесно-когнітивне бачення особистості, в якому ідентифікація здібностей людини залежить від взаємодії систем сприйняття, репрезентації і продукування інформації. Разом з доведенням і усталенням тілесної когнітивності наприкінці XX століття, зокрема, тлумаченням тілесності як децентрованого семантичного середовища, поєднаного з феноменом «тіла», загострюється питання розроблення інтертеоретичної мови когнітивних структур мислення і людської поведінки, яка зможе звести до спільного знаменника розмаїття гносеологічних намірів, епістемологічних структур референції та методологічних технік мислення. Аналіз сучасного стану філософії та науки переконливо свідчить, що теоретичні напруження, частково усунуті парадигмальним зрушенням убік теорії систем і синергетики, мають знятися апроксимативно в межах загального підходу до семантики когнітивних наук, в яких одним із критеріїв достовірного знання стає антропологізм. Щільне семантичне навантаження інтертеоретичних відносин, можливість ефективного порівняльного аналізу конкурентноздатних моделей, опосередкованість даних досвіду не тільки легітимізують когнітивну семантику; а й більш того, актуалізують питання про межі застосування принципу антропологізму у спробах реконструкції особистісної цілісності шляхом синтезу когнітивного розмаїття мережевого зв'язку людина-світ.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема антропологізму і когнітивної семантики виникла історично в колі гносеологічної проблематики науки і філософії. Когнітивність у платонічній традиції іманентна інтенціям тіла, проте у метафізиці людська установка визначена інтенціями свідомості. Моделі рівноваги когнітивних інтенцій пов'язані з «пневматикою» ранніх стоїків, виваженою як «наука про душу» до поширення в XVII ст. терміна «психологія». Оформлення когнітивного простору людини вбачається в трансцендентальних конструкціях Канта (синтез a prіorі), в яких людські дії і думки стали предметом метафізичного дослідження. Прагматична спрямованість кантівської антропології вказала на можливість дослідження інтенцій свідомості і «тіла» як відносно самостійних когнітивних феноменів.

Суперечливість кантівської системи, успадкована як точними і природничими науками (фізика, математика), так і сферою гуманітарних дисциплін (філософія, антропологія), спричинила її тотальну модернізацію. Розмаїття когнітивних інтенцій дослідників дозволило відтворити впродовж XІ-XX століть численні стратегії синтезу a priori. Інструментарій для апріорного синтезу пропонувала логіка (Г.Фреге, Ч.Пірс, А.Тарський, Я.Хінтикка), аналітична філософія (Р.Карнап, Л.Вітгейнштейн), феноменологія (Е.Гуссерль), математика (Г.Кантор, Д.Гілберт, Ф.Клейн, Г.Вейль), фізика (Е.Мах, А.Ейнштейн), лінгвістика (Е.Сепір, У.Уорф, Н.Хомський), історія (Р.Коллінгвуд), антропологія (М.Шелер). Але відсутність єдиності у поглядах на феномен людської когнітивності призвела до нормативно-ціннісної розбіжності філософських і наукових концепцій у моделях інформаційної організації нового знання.

Зосередження на інтертеоретичних структурах пізнавальних дій дозволило проеціювати мовні «картини світу» на єдиний «інтенціональний простір». Формат «інтенціонального простору» тривалий час виявлявся невизначеним, навіть попри міждисциплінарні зусилля до вивчення феномену когнітивності аналітичними методами (А.Тарський, Я.Лукасевич, К.Гьодель), зокрема через детальний аналіз методологічних аспектів семантики (Р.Монтегю, Р.Карнап, Н.Мулуд, М.Попович, А.Грязнов). На репрезентацію інтертеоретичної структури інтенціонального простору націлювалися аналітичні праці У.Куайна, К.Льюїса, С.Кріпке. До спроб конструктивного відтворення семантичного континууму зверталася математика (Г.Вейль), логіка (Л.Заде), лінгвістика (Н.Хомський), психологія (Ж.Піаже). Неелімінованої методолгічної стійкості здобули дослідження об'єднавчих функцій теоретичних систем вітчизняних (В.Лекторського, В.Стьопіна, М.Поповича, П.Гайденко, О.Кедровського, Л.Солов'я, Н.Кисельова, В.Лук'янця, В.Рижка, І.Добронравової, Б.Новікова, Г.Волинки, В.Онопрі'єнка, Л.Дротянко, М.Марчука, О.Гвоздіка, В.Чуйка) і світових методологів науки (А.Грюнбаума, Г.Рейхенбаха, Д.Деннета, М.Вартофского). Натомість можливість семантичної структуризації когнітивних форматів знання залишилась за межами інтертеоретичних відносин.

В межах когнітивних наук антропологізм - це повернення до первісного механізму когнітивної дії, внаслідок цього встановлюється фундаментальна роль людської установки. Когнітивна установка як вузлова інтенціональна система (Ф.Брентано, Д.Узнадзе, Ю.Хабермас) стає граничним доповненням, що здатне втримати цілісність особистісного континууму. Когнітивна семантика дозволяє проводити інтертеоретичні паралелі між «картинами світу» різних мов завдяки проекціям на єдиний «інтенціональний простір». Здатність когнітивної семантики до відносно стійкого кругообігу в комунікативному середовищі змінює наголос з принципової нерозв'язності протиріч у межах класичної методології науки на їх поступове усунення шляхом інтенціональної переорієнтації чинника особистісної установки. Розбіжність нормативно-ціннісних систем неявного знання свідомості (Г.Райл, М.Дамміт) і його біологічної актуалізації (Г.Рот, Д.Гібсон, У.Матурана) надала можливість розпізнавати людські наміри заради ущільнення і збагачення інтенціональної структури. Підвалини когнітивної семантики закладалися представниками Московської семантичної школи (І.Мельчуком, Ю.Апресяном, А.Жолковським) й зарубіжними фундаторами когнітивної науки У.Найсером, А.Вежбицькою, Д.Лакоффом, Ч.Філмором. Усвідомлення людських інтенцій, в якості об'єднавчої функції певної теоретичної системи стало вимагати як ретельного вивчення номотетичних рис антропологізму, так і розробки міждисциплінарної мови інтенціонального простору.

Інтенції, спричиняючи і тілесні дії, і свідому рефлексію саму-по-собі, подібні до просторових за своєю структурою через спрямування до завершеності дії, до остаточного перетворення форм і відносин. Іманентною мовою простору, як логічно мислимої форми або як середовища здійснення форм, є геометрія. Геометрична мова як конструктивне джерело синтезу особистісного знання впродовж історичного розвитку науки і філософії стає невід'ємним атрибутом синхронії та діахронії особистісних інтенцій дослідника, а у XX ст. - причинних зв'язків між теоретико-модельною семантикою і структурно-семантичними теоріями. Метафізичні основи геометрії переосмислені в працях Евкліда, Н.Орема, Ф.Брадвардіна, Н.Кузанського, Р.Декарта, І.Ньютона, Н.Лобачевського, Б.Спінози, І.Канта, Б.Рімана, Е.Маха, П.Флоренського, А.Ейнштейна, Е.Гуссерля, Б.Чи Уорфа, М.Фуко, Б.Мандельброта. Евристичність геометричної мови передбачена у «логічних деревах» Г.Фреге, «екзистенціальних графах» Ч.Пірса, «діаграмах» Р.Фейнмана. Спроби «геометричного трактування» логіки робилися Н.Васильєвим, Д.Льюїсом, Я.Хінтиккою. Залучення геометрії інтенцій до дослідження когнітивних структур і установок свідомості набуло очевидності внаслідок розвитку штучних нейронних мереж у XX ст. (У.Маккалох, Д.Хебб, Ф.Розенблатт, Д.Хьюбел, Дж.Хопфілд). Але поза увагою дослідників залишилось обгрунтування антропологічної сумірності геометричної мови з семантичним простором когнітивних інтенцій.

Виявити межі ефективного застосування «наукового антропологізму» стає можливим завдяки зверненню до історії когнітивних прототипів, що надалі набули рис наукової методології. Цю проблему досліджували історики науки П.Дюгем, С.Вавілов, В.П.Зубов, А.Койре, А.Юшкевич, І.Веселовський, Д.Холтон, К.Хюбнер, А.Столяров та діячі природничих наук В.Вернадський, Дж.Уілер, Б.Зельдович, С.Вайнберг, У.Казютинський, Р.Пенроуз. Антропологічний вимір наукових і філософських концепцій стає доступним під час дослідження генезису космології, репрезентації її історії структурами когнітивної семантики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане у відповідності до теми науково-дослідної роботи ЦГО НАН України "Особливості сучасної науково-методологічної культури" (номер державної реєстрації - 01050000638).

Об'єктом дослідження є співвідношення антропологізму і когнітивної семантики.

Предмет дослідження становить інтертеоретична організація когнітивних структур на антропологічному просторі наукових і філософських концепцій.

Мета і завдання дисертаційного дослідження. Метою дослідження є розроблення концепції інтертеоретичних структур когнітивної семантики в антропологічному вимірі. Реалізація мети передбачає вирішення наступних завдань:

- проаналізувати нормативно-ціннісні розбіжності філософських і наукових концептів, з'ясувати причини когнітивної невідповідності в їх інформаційній організації;

- дослідити інтертеоретичні відносини між генетично-вихідними і сучасними когнітивними форматами знання на предмет їх семантичної структуризації.

- виявити можливі шляхи синхронізації семантичного наповнення когнітивних альтернатив світобачення через уточнення принципу антропологізму;

- обґрунтувати антропологічну сумірність геометричної мови синтезу з семантичним простором когнітивних інтенцій особистості;

- розкрити межі ефективного застосування «наукового антропологізму» як завдання відтворення цілісності на розмаїтті інтерпретаційних схем і репрезентацій.

Методи дослідження. Визначальну роль у дослідженні відіграє інформаційний підхід, спрямований на усталення каузальних зв'язків між антропологізмом і семантичними структурами. Системно-функціональна цілісність схем особистісної дії у відтворенні причинних зв'язків світу розкривається завдяки епістемологічному конструктивізму в математиці, фізиці, лінгвістиці, біології, психології. Методологічна основа дослідження базується на принципах історизму і системності. Під час вивчення антропологічного виміру наукової та філософської семантики використовувалися методи лінгвістичного аналізу, контекстуального аналізу понять, компаративістський метод. Функціонально-геометрична синхронізація різних форматів знання на семантичному просторі інтертеоретичних зв'язків виникає завдяки імпліцитному використанню принципу «стискаючих відображень». Особливістю методології є особисте прагнення автора виявити підстави взаємокорисності природничих розробок і експериментальних даних когнітивних наук - тобто усталення інтенціональних інваріантів на просторі людської цілісності (континууму свідомості і тіла). Під час обґрунтування концептуальних моментів філософії свідомості і проблем штучного інтелекту, використано прагматичний аналіз форм інтенціональної дії на просторі людських когніцій.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертаційному дослідженні розроблено концепцію інтертеоретичного синтезу просторів когнітивної семантики, яка ґрунтується на міждисциплінарному синтезі структур семантичної пам'яті особистісного континууму тіла і свідомості. Дані положення конкретизуються у наступних тезах новизни, які виносяться на захист.

- доведено, що організація когнітивних структур і процесів життєвого світу людини набуває рис цілісності завдяки унікальному переплетенню стилів тілесної і свідомої дії, інтенціонально репрезентованих семантикою асоціативних і пропозиційних мереж;

- з'ясовано, що людина внаслідок системної відкритості в життєвому світі врівноважує процеси інтенціональної самоорганізації і когнітивної адаптації в природному і соціальному середовищі власним вибором;

- обґрунтовано конструктивну можливість синхронізації методологічного поля логіко-математичних і природничих наук з проблематикою наук когнітивних на підставі інформаційного підходу в моделях семантичного континууму особистості;

- встановлено безпосередній зв'язок між формами геометричної інтерпретації інтенціональних структур і якістю організації реальності-для-людини у просторі та часі, репрезентованою семантикою когнітивних карт, фреймів, схем тощо;

- виявлено, що питання „непрозорої природи” людського пізнання знімається у інтенціональній еквівалентності принципу антропологізму і особистісної установки.

Практичне значення отриманих результатів. Концепція семантичного синтезу розкриває перспективу усунення фундаментальних протиріч між природничими і гуманітарними науками. Принцип антропологізму, акумулюючи спільні тенденції сучасних досліджень, набуває істотної ролі в конгломераті когнітивних наук. Семантична мережа природничих концептів на просторі інтертеоретичних відносин дозволяє знаходити закономірні і ще нереалізовані переходи від однієї ефективної теорії до іншої. Для математики відсутність емпіричного базису в «струнних теоріях» доповнюється конструктивним базисом мережних взаємодій когнітивної семантики (принцип Хофта). Для філософії - це евристичне узагальнення сучасних поглядів на будову Всесвіту, нових бачень простору і часу. Крім того, вказано шлях до вирішення проблеми людини через усунення протиріч і протистоянь свідомості і тіла на інтенціональному просторі людини. Для історії - це прагматична візуалізація інтерпретаційних схем наукових концепцій. Результати дисертації можуть бути використані для розроблення лекційних курсів з філософії, спецкурсів з філософії і методології науки, антропології.

Особистий внесок здобувача. Ідея дисертації є результатом співпраці з д.філос.н., професором Солов'єм Л.А. Розроблення цієї ідеї, а також формулювання висновків і положень наукової новизни виконані автором на основі власних результатів, отриманих у процесі дослідження.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертації доповідалися на методологічних семінарах кафедри філософії КНУБА, національних і міжнародних конференціях: 64-ій науково-практичній конференції КНУБА (Київ, 2003); 66-ій науково-практичній конференції КНУБА (Київ, 2005); Міжнародній науковій конференції «Наука. Синергетика. Освіта» (Суми, 2005); Міжнародній науково-практичній конференції «Простір, час: нові підходи» (Москва, 2006); науково-методичній конференції «Проблеми фізико-математичної і технічної освіти і науки України в контексті євроінтеграції» (Київ, 2006).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені автором у 6 публікаціях - двох тезах доповідей, опубікованих у матеріалах конференцій та чотирьох статтях у фахових наукових виданнях затверджених ВАК України.

Структура дисертації. Відповідає логіці дослідження, що виходить з постановки загальної мети і структури дослідницьких завдань. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок, список використаних джерел містить 193 найменування на 7 сторінках.

Основний зміст

У вступі дається обґрунтування теми дослідження, розкривається ступінь її наукової розробленості, визначається об'єкт, предмет, мета, завдання дисертаційної роботи, методи дослідження, наукова новизна одержаних результатів та їх теоретичне і практичне значення, відображаються апробації й публікації результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Антропологізм і когнітивна семантика в інтертеоретичних відношеннях» обговорено генетичні засади філософського антропологізму, аналізується їх епістемологічна неоднозначність, що призводить до виродження на міждисциплінарному полі науки ліній демаркації між науковим і позанауковим знанням. Заради вирішення цієї проблеми, проводиться номотетична оцінка «наукового антропологізму», тим самим, ставиться питання про ступінь строгої апроксимації до цілісної філософії людини. Вирішення поставленого завдання пов'язується з пошуком конотативних аналогів особистісної дії, неперервності особистісного досвіду, цілісності і стійкості у сфері когнітивних наук. За допомогою природної рекомбінації істотних компонентів реконструюється когнітивна модель антропологічної організації, у якій подвійне ущільнення каузальних зв'язків світу, пов'язуючись у ціле єдністю інтенціональної установки, дозволяє локалізувати унікальність дій людини, у той час як семантичне поле інтертеоретичних відносин виявляється невід'ємним прототипом континуальності життєвого світу.

Підрозділ 1.1 «Антропологізм як науковий регулятив розмаїття апріорного синтезу» присвячено етимології «номотетичних структур» принципу антропологізму. Зокрема, прослідковуються кореляційні зв'язки кантівських задач-пролегомен з проблемним полем сучасної філософії науки. Реабілітація феномена тілесності людини і відновлення когнітивної здатності тіла - результат ледь не двовікового розвитку концептуальних ідей і додатків філософської антропології. Підвалини для усунення неоднозначності “позарозумових підстав” для розуму, а власне і принцип антропологізму, закладаються іншою типологією цінностей Фейєрбаха. Відмінність в її розумінні і можливості переживати актуалізує питання про їхню стійку єдність. Тривалий час пропонувалися різні шляхи усунення названої проблеми (біологічна еволюція Дарвіна, діалектичний матеріалізм К.Маркса). Але реалізація кантівської стратегії вимагає не зняття самої проблеми, а структурного об'єднання її різних аспектів. Тому успадкування когнітивізму Канта спостерігається і в природничих науках (Г.Кантор, Ф.Клейн, А.Ейнштейн, Г.Вейль), і в семіотичних дослідженнях (Ч.С.Пірс, Г.Фреге), і в феноменологічних конструкціях (Е.Гуссерль). Рух у протилежному напрямку веде до сприйняття вітального (Ф.Ніцше, В.Соловйов, М.Бердяєв), аналізу їх семантичного навантаження (Ж.П.Сартр, М.Хайдеггер) та еволюційної значимості (А.Бергсон). Вивчення біологічного підґрунтя когнітивності починається з революційних праць М.Шелера, який запропонував синтезувати багатошарову структуру чуттєвості - зв'язування апріорної полісемії за допомогою класів інтенціональних функцій (матеріальне, емоційне, моральне, релігійне a prіorі). Реалізація соціологічних, теологічних, антропобіологічних, культурологічних розгортань, висвітлюючи семантичний habіtus, не виявила умови його цілісності. У природничих розробках має місце зворотний ефект - початково фіксована цілісність (система, синергетика) при статистичному оформленні закономірностей утрачає однозначність механізму внутрішньої структури, в той час як звернення до геометрії особистісної дії, до форм її цілісності (антропологізм, семантика, космологія) дозволяє зв'язати зміст, який не піддається рефлексії (епістеми, програми, парадигми, ментальні структури, символічний порядок) за допомогою ідей когнітивної семантики.

В підрозділі 1.2 «Аналіз інтенціональної установки на семантичному просторі когнітивних прототипів» розкривається концептуальна основа «науки про людину». Поняття онтології виявляється в багатьох відношеннях плюральним. Для зняття цієї проблеми Кант питанням синтез a priori поставив онтологічну площину в залежність від апріорних форм світобачення. Але природне наближення до меж особистісного виявилося можливим тільки завдяки деструкції S-O опозиції. Інтенціональність як іманентна змістовність доцільної дії дозволяє не модифікувати когнітивну стратегію Канта, а цілком її дотримуватися. Аналіз корелятів інтенціональної дії в природничих науках, філософії, історії, психології, лінгвістиці, їх загальної контамінації в когнітивних науках вказує на можливу стійкість і цілісність особистості в єдності інтенціональної установки (Мах і Вейль, Гуссерль, Коллінгвуд, Узнадзе, Пірс, Серль і Деннет). Когнітивний підхід усуває розкол на природничі науки і науки про людину, на якому у свій час наголошували Дільтей, Брентано та інші. Вибір інтенціональної установки залежить від особистості, антропологізм лише активізує ці наміри. Воля на каузальних мережах інтенціональності принципово не детермінується, але водночас результат її дії можна геометрично локалізувати. Намір особистості може виражатися у двох формах інтенціонального налаштовання, загальних для всіх систем продукування знання, "індиферентне впорядкування подій світу" і "самозбереження в колі переконань". Потенційна можливість їхнього об'єднання висуває на перший план проблему семантичного словника інтенцій. З метою збереження особистісної цілісності і стійкості на мову словника накладаються певні умови. Насамперед, обсяг словника має структуруватися за рівнями когнітивної тріади особистісної дії (тіло-інтенціональність-свідомість). По-друге, сигнатура має бути репрезентована функціональною геометрією (мережами, графами, діаграмами), а семантика - включати когнітивні функції логіки, фізики, етики. Моделювання організмічної картини світу за відсутності провалів виявляє паралелі з гілозоїзмом і пневматикою давньої стої.

У підрозділі 1.3 «Структура семантичного словника: тіло-інтенціональність-свідомість» аналізуються концептуальні підстави інтенціональної установки, що завдяки неявному припущенню про причинну структуру світу дозволяють знайти фізичні корені в кожній логічній системі. Релевантність міркування залежить не тільки від логічної форми, але й від апріорної установки, оскільки неможливо покласти в основу антропологізму об'єктивні теорії значення, тому що вони лише похідні від інтенціональної установки. Антропологізм активізує її багато в чому подібно до моністичної мови геометрії, коли пізнавальне джерело пропонує застосування логіки, але не має логічного характеру. Якщо розглядати життєвий світ як безліч текстів, то за класичною традицією, його обрій можна схопити за допомогою континууму Кантора [0,1] (В.Налімов), що дозволяє говорити про особистісну цілісність мовою функціональної геометрії ймовірнісного розпакування і згортання континууму (семантичні діаграми, графи). Використання когнітивних інваріантів ("порожній знак" мережі, "дуальна природа каузальності" на її архітектурі, "фрактальний ефект" синхронізації каузальних зв'язків) ідентифікує діахронізм і асиметрію дійсних подій на континуумі когнітивної семантики.

Підрозділ 1.3.а «Феноменологічна редукція до мережевої структури» розкриває принципи організації логіко-семантичної структури інтенціональної системи, прообразом якого виступає «лектон» стоїків. Семантичне ущільнення словника (тріадичного модусу існування) можливе завдяки геометрії ноематичних змістів. Геометрія переживань має два полюси інтенціональності: "сприйняття чого-небудь" і "само-сприйняття". Паралелі поміж математичними, фізичними, філософськими аспектами геометрії і «пневматикою» давньої стої дозволяє говорити про необхідність і достатність систем дуального сприйняття. Семантична мережа зберігає єдність структури каузальних зв'язків світу (пасивний план наміру). Антропологізм як «внутрішній вогонь» відтворює єдність наявної каузальності (на активному плані наміру). Сприйняття як перекриття і дроблення тілесних і свідомих інтенцій усталює світ, наближаючи нас до фрактальної геометрії природи. Побудова каузальних мереж апріорно пов'язана з дуальним характером функцій інверсії: неможливість її в часі і можливість у просторі (активні і пасивні наміри).

У підрозділі 1.3.b «Дуальна природа каузальних зв'язків» приділяється особлива увага питанню співвіднесення інтенціональних полюсів сприйняття з аналізом причинності. Отже, мережева архітектура каузальних зв'язків світу, конструктивно вбираючи два полюси інтенціональності, виступає несуперечливим фундаментом для розпакування і згортання континууму Кантора [0,1]. Виникнення когнітивних структур корелятивно пов'язане з їх антропоморфізацією.

У підрозділі 1.3.с «Конекціонізм і життєвий світ» зроблено аналітичний і історичний огляд конекціонізму і його додатків (когнітивне моделювання в середовищі нейронних структур, комунікаційні технології, теорії штучного інтелекту). Труднощі, що виникають на базі мережевого уявлення, не заважають конекціонізму бути одним з провідних підходів дослідження когнітивних структур. Мережі (особливо PDP-моделі) виявляються досить ефективним інструментом при репрезентації знань природної мови. Інструментальне виконання мереж, завдяки вдосконаленню мережевої топології фізичних і логічних зв'язків, поліпшенню мережевих характеристик, багато в чому відтворює автономність і самостійність людського організму. До того ж, виявляється істотною концептуальна відмінність природного порядку мережевих когніцій від їх штучного і інструментального втілення.

Розділ другий «Геометричний підхід до семантичної цілісності» присвячено реконструкції організаційних принципів особистісного континууму. Несуперечність континуум-гіпотези (К.Гьодель, П.Коен), її тотожність множинній тріаді точок простору (В.Серпинський) і неможливість елімінувати принцип вибору як синтетичне судження a prіorі (А.Пуанкаре) дозволяють експлікувати «науковий антропологізм» у рамках функціональної геометрії. Реалізація особистісного вибору на континуумі інтертеоретичних зв'язків - це локальна неоднорідність, що дозволяє говорити про іманентну структуру особистості з позицій когнітивності тіла / інтенціональності / свідомості. Їхня репрезентація за допомогою функціональної геометрії сприйняття (схеми, графи, діаграми) приводить до тісного переплетення цілісної структури "родовідного дерева чистого розуму" (індексні зв'язки свідомості) і єдності тілесних інтенцій, що «замикаються на собі» на просторі семантичної мережі (символічні конструкції тіла). когнітивний невідповідність семантичний антропологізм

У підрозділі 2.1 «Функціональна реконструкція семантики на континуумі [0,1]» проводиться попередній аналіз проблеми цілісності особистісного континууму з позицій філософії свідомості і когнітивних наук. На основі засвоєння класичної традиції (Кузанський, Ляйбніц, Кант, Кантор, Гуссерль) створюються умови збереження цілісності при згортанні і відчуженні інтенцій на модельному континуумі [0,1]. Свідомість за допомогою інтенціональної дії індексує, на мережевій структурі каузальних зв'язків, когнітивні схеми ментальних переживань (індекси, ікони, символи за Пірсом). Атенціальні зрушення тіло-свідомість (Гуссерль) розподіляє індекси категорематично і синкатегорематично. На місце вихідної невизначеності семантичної мережі (Мак-Каллок, Пітс) постає визначеність єдності переплетення тілесних і свідомих інтенцій («trіcoexіstense» за Пірсом). Розбіжність категоріальних систем тіла і свідомості (під час інтенціонального відчуження і згортання континууму) дозволяє зробити висновок про автономні, переплетені, але не змішувані, когнітивні механізми їхньої реалізації.

У підрозділі 2.2 «Топологія цілісності та природна неперервність інтенцій» узагальнюється конструктивна схема репрезентації особистісного континууму. Досить тонка різниця між началом й елементами в когнітивних схемах Платона й Аристотеля призводить до невизначеності зв'язку між актуально і потенційно нескінченним. Неоднозначна природа континууму в ретроспективі класичної філософії і науки спричиняє міждисциплінарний дефект розуміння цілісності в програмних настановах постмодерну. Узагальнюючи когнітивні механізми Платона й Аристотеля, стоїчна схема континууму пропонує альтернативне вирішення на основі фізичних зв'язків світу (його причинно-неперервної структури). Актуально нескінченне виступає як тілесно діючий принцип каузальних відносин, а потенційно нескінченне - як безтілесно конкретний зв'язок причин. Порівняльний аналіз схеми стоїків із трансфінітним гілеморфізмом Кантора і з інтуїціоністською схемою континууму Вейля свідчить про її природність і несуперечність у застосуванні до когнітивних наук. У межах когнітивних наук антропологізм - це повернення не до психологічних афектів взаємодії тіла і свідомості, а до первісного механізму когнітивної дії, внаслідок чого встановлюється фундаментальна роль установки в розумінні каузальної неперервності світу. Визначення простору особистісної цілісності як граничного інтервалу (0..1) дозволяє уникнути зайвих понять метрики, гладкості, прямолінійності і розглянути особистісне знання у виникненні геометричних інтенцій на просторі семантичних мереж. Порівняльний аналіз когнітивних схем Платона, Аристотеля, стоїків дозволяє уніфікувати горизонт життєвого світу за допомогою граничних значень 1 (перцепція на видимому полі) і 0 (апперцепція видимого світу). Прослідковується спадковість такого розуміння в працях Кузанського, Ньютона, Ляйбніца, Канта, Кантора, Гуссерля. Заради додання природного розуміння до когнітивних станів на інтервалі життя-смерть проводяться паралелі з біологією пізнання У.Матурани.

У підрозділі 2.2.а «Конструктивна логіка відчуження інтертеоретичних структур» пояснена генерація когніцій на особистісному континуумі з метою виявлення автономних механізмів когнітивної дії тіла та свідомості. При репрезентації синтезу a prіorі робиться акцент на свідомих інтенціях (Хінтикка). Поряд з математичною і фізичною інтерпретацією геометрії розкриття концепту «функціональної геометрії» дозволяє реконструювати цілісну архітектоніку особистості завдяки унікальності інтенціонального пошуку. Співвіднесення актів сприйняття з каузальним зв'язком областей однорідної значимості (Г.Вейль) дозволяє додати природного змісту множинній неперервності на [0,1]. Тілесні і свідомі інтенції на інтервалі "життя-смерть" локалізуються за допомогою функції розпакування імовірнісних змістів на рівні глибинної і поверхневої інформації (Налімов, Хінтикка). Свідомі інтенції, при детальному описі світу без протиріч, не дозволяють експлікувати сховані протиріччя сприйняття. Неможливість тривіально суперечливих конституент тіла (urn-моделі Рантала) та їх очевидність під час свідомої рефлексії (моделі Хінтикки) відбиваються на розходженні графічного формату інтенціонального пошуку тіла і свідомості. Асиметрія між когнітивним простором тілесної і свідомої дії, спроба зберегти рівновагу між ними і каузальна природа цілісності дозволяють, не залишаючи площини наукової репрезентації, розглядати архітектоніку особистості за допомогою когнітивних схем, семантичних мереж, діаграм і екзистенціальних графів.

У підрозділі 2.2.b «Екологія сприйняття і проблема згортання інтенцій» запропонована умовна модель функціональної неперервності континууму [0,1], що дозволяє зібрати воєдино тілесні інтенції, роз'єднані на просторі природничих наук, філософії, лінгвістики. Метамова функціональної геометрії дозволяє виявити семантичний інваріант тілесних інтенцій, не визначаючи сутності як такої. Існують різні шляхи апроксимаційного наближення до апріорного синтезу: прагматична стратегія Пірса, проективна геометрія (Келі, Клейн, Пуанкаре), її фізичні (Гельмгольц, Ейнштейн, Герц) і психологічні додатки (Мах, Гібсон), системи пропозиціональної, модальної і інтенсіональної логіки (Хрісіпп, Монтегю, Д.Льюїс, Хінтикка) і ін. Перетворення функціональної топології особистісного знання залишають інваріантним замикання тілесних інтенцій на себе - «самозбереження в колі переконань». Для його репрезентації запропонована модель «семантичного вузла» як примітива антропоморфних інтенцій, що створюють неоднорідності на семантичній мережі життєвого світу. Проводяться паралелі з уявною логікою Васильєва і реалістичною інтерпретацією можливих світів Льюїса. У замкнутому просторі тілесних інтенцій («семантична сфера») уточнюється правомірність космологічних припущень Платона й Аристотеля.

У третьому розділі «Когнітивна реконструкція життєвого світу» на основі аналізу когнітивних додатків моделі «семантичного вузла» у теоріях штучного інтелекту, нейробіології, нейролінгвістиці узагальнюється механізм існування руху і спокою в унікальній сингулярній системі. Прототипова система, що складається з монади «семантичного вузла», діади каузальних зв'язків світу і когнітивної тріади тіло/інтенціональність/свідомість, розкриває умови цілісності особистісного континууму. У ракурсі розвитку космологічних ідей прагнення до однаковості приводить до концепції ефіру. Проводяться паралелі між фізіологічною конституцією особистості і фізикою ефірного середовища (природне світло розуму Декарта, напередвстановлена гармонія Ляйбніца, економія мислення Маха). Семантичні карти еволюції поглядів на природу ефіру дозволяють досліджувати особливості когнітивної єдності тілесних і свідомих інтенцій і розкрити інваріанти інтенціональної цілісності особистісного знання.

У підрозділі 3.1 «Каузальна структура світу і концепція семантичного вузла» есплікуються інтенціональні властивості «семантичного вузла» на інструментальних моделях "вузлової неоднорідності" (фізика вузлів, топологія мереж). Ключем до розуміння цілісності особистості є пам'ять. Найпростіший патерн пам'яті в мережній топології являє собою процес резервування зв'язків у кільцевій конфігурації - вкладення кільця в R³ (Серпинський). Тілесні інтенції у вузловій системі спрямовані на збільшення й утримання сфери когнітивної взаємодії. Змінюючись за формою, вони є сталими через кратну неперервність й утворюють символічну суперпозицію точок самоперетинання гілок вузла. Завдання свідомих інтенцій - розплутати вузол у тривіальну мережу за кінцеву кількість перетворень, що дозволяє індексувати типи перехресть гілок вузла і зберігати композиційно всю історію сприйнятого. Нормативно-ціннісні системи свідомості і тіла розходяться. При цьому, тілесні когітації мають більшу потужність порівняно з їх свідомим еквівалентом (когнітивні моделі Лакоффа). Звернення до геометричного континууму Брадвардіна дозволяє представити в більш наявному вигляді механізм утримання інтенцій усередині семантичного вузла. Експлікація значеннєвих атомів (примітиви Вежбицької) активізує його. Комунікативне переплетення інтенціональних установок на множині «семантичних вузлів» аналізується з позицій комунікативної дії Хабермаса. У процесі комунікативного діалогу (гри) реалізується семантична карта свідомості-тіла. За допомогою генеративної граматики Хомського, когнітивної «теорії моралі» Кольберга, «інтенсіональних моделей» Белнапа здійснена спроба побудови метамови геометричних правил, що дозволяють візуалізувати індекси і символи на семантичній мережі комунікативного діалогу.

Підрозділ 3.2 «Інтенціональний аналіз семантичної мережі космологічних моделей» присвячений прикладним аспектам антропологізму в космології, зокрема форми інтенціональної установки пов'язуються з розвитком поглядів на природу ефіру (бЯхЮс, стоїчної пневми). Завдяки реконструкції семантичних карт античної космології, космологічних моделей Нового часу і їх сучасних модифікацій, що дозволяють варіювати концепти ефірного середовища, аналізуються когнітивні інваріанти інтенціональної установки. Повнота семантичного охоплення як "особистісна" космологія залежить від точок справдження когнітивної активності: чи то індиферентне впорядкування світу (наука), чи то збереження в колі переконань (філософія), чи то стійке балансування між дією і не-дією (постмодерн).

Висновки

На основі інтертеоретичного узагальнення семантики когнітивних наук на тлі принципу антропологізму обґрунтовані умови достатності складових компонент інтертеоретичної структури: інтенціональної установки, що усуває полісемію міждисциплінарного дискурсу і каузальної мережі людських намірів як одної з перспективних моделей зв'язків доступної і недоступної семантики життєвого світу. У такий спосіб реалізований конструктивний підхід до проблеми синтезу a prіorі. Концептуальним моментом є розкриття принципу модельного згортання інтенціональних структур на континуумі Кантора [0,1] та з'ясування умов їх відчуження у світ. Дослідження проведено шляхом послідовної експлікації загальних проблем філософії і науки у форматах цілісного світосприйняття (семантика, космологія, антропологізм). Обговорено умови інтертеоретичного синтезу семантики життєвого світу на основі інтенціональної геометрії тіла і свідомості. Це дозволило зробити наступне.

- доведено, що причиною якісної розбіжності нормативно-ціннісних орієнтирів філософії та науки, а також діахронії в семантичній організації їх концептів є перш за все інтенціональна неспівмірність стилів тілесної і свідомої дії, що зумовлює певний конструктив у проеціюванні гносеологічних, епістемологічних і методологічних проблем сучасних дисциплін на єдиний інтенціональний простір когнітивної семантики;

- обґрунтовано, що репрезентація антропологізму в когнітивних науках, а також його модельне відтворення аксіоматичними системами точних і природничих наук має набути властивостей інтертеоретичного узагальнення, якщо вбачати в людині континуум особистісно-орієнтованої семантики, який відтворює власну інтенціональну цілісність шляхом згортання й утримання когнітивних структур, які він сам продукує;

- з'ясовано, що дійти певної синхронізації між альтернативами світу, спроектованими на мову, можна шляхом відтворення номотетичного виміру антропологізму і визначення його меж, у дисертації ця апроксимація реалізована в моделі «семантичного словника», інтенціональна структура якого ущільнюється внаслідок конкуренції когнітивних пропозицій свідомості з асоціативними мережами тіла за домінування у відтворенні каузальних мереж життєвого світу;

- обґрунтовано антропологічну сумірність геометричної мови з семантичним простором когнітивних інтенцій особистості завдяки порівняльному аналізу історії розвитку інтенціональної геометрії (стоїчна пневматика, її номіналістичні доробки) з просторовими і часовими формами сприйняття людини, притаманними її чуттєвості. Інтенціальна установка, спрямована на тілесну і свідому рівновагу, виявляється індиферентно відкритою до проявів спонтанності.

- доведено, що гармонізація мотиваційної цілісності людини відбувається завдяки унікальному особисто-орієнтованому переплетенню каузальних мереж тілесного і свідомого на взірець «семантичного вузла» інтенцій; проаналізовані феномени діахронії і синхронії в організації «семантичного вузла»: життя як прагнення до цілісності, замикання каузальності (семантичний вузол), смерть як прагнення до однорідності - до її виродження (семантична мережа).

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Шарипін А.В. Антропологічний аспект репрезентантів фізичної реальності / А.В. Шарипін // Політологічний вісник. Зб-к наук. праць: № 15. - К., 2003. - С.63-73.

2. Методология и семантика современной теории света: тези виступів учасників Міжнародної наукової конференції [“Наука. Синергетика. Освіта”], (Суми, 22-23 вересня 2005 р.) / Суми: СумДПУ ім.А.С.Макаренка, 2005. - 138 с.

3. Шарипін А.В. Геометрія семантичних мереж і феномен людини / А.В.Шарипін // Мультиверсум. Вип. 56. - К., 2006. - С.121-134.

4. Антропологическая конфигурация семантических пространств: сборник тезисов, докладов V международной конференции [«Пространство и время: физическое, психологическое, мифологическое»], (Москва, 2-3 июня, 2006 г.) / М: «Новый Акрополь», 2006. - 250 с.

5. Шарыпин А.В. Континуум когнитивной семантики / А.В.Шарипін // Нова парадигма. Вип.62. - К.: Видав. НПУ ім. М.П. Драгоманова, 2007. - С. 43-51.

6. Шарыпин А.В. Философия и наука: перспективы геометрической унификации / А.В.Шарипін // Інтелект. Особистість. Цивілізація. Збірник наукових праць. Вип. 5. - Донецьк: ДонНУЕТ, 2007. - С.231-237.

Анотація

Шарипін А.В. Антропологізм і когнітивна семантика. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.02 - діалектика і методолгія пізнання. Центр гуманітарної освіти НАН України. - Київ, 2008.

Дисертація присвячена розробленню концепції інтертеоретичних структур когнітивного простору людини. Аналізуються причини, що протидіють інтегруванню феномена цілісності у простір міждисциплінарного дискурсу. Метатеоретичне виродження ліній демаркації стає наслідком епістемологічної невизначеності філософського антропологізму. Розроблення інтертеорії когнітивної дії усталює апроксимацію до синтетичної філософії людини та дозволяє виявити межі інтеграції антропологічного принципу. Особистість як інтенціональна система організована згідно з принципом редукції до стану невизначеності (мережна архітектура). Активні і пасивні наміри подвійно ущільнюють каузальні зв'язки світу. Поле когнітивної взаємодії семантичного вузла в життєвому світі оформляється за допомогою інтенціональної геометрії. Геометричну форму інтенцій, правила їх посилення, інваріанти фіксують когнітивні наміри природничих наук, когнітивні теорії мови, моралі, суспільства, комунікації. Можливість їх практичного впровадження досліджується на прикладі еволюції поглядів на природу «ефіру» (вкладеність семантичних мереж концептів). Відображення інтертеоретичних структур науки та філософії ілюмінує «інтеграційні границі» особистості: цілісність монади інтенціонального вузла, діади каузальних інтенцій світу і тріади когнітивних інтенцій тіло-інтенція-свідомість.

Ключові слова: антропологізм, когнітологія, інтертеорія, конструктивізм, прагматична семантика, уніфікація, інтенціональна геометрія.

Аннотация

Шарыпин А.В. Антропологизм и когнитивная семантика. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.02 - диалектика и методология познания. Центр гуманитарного образования НАН Украины. - Киев, 2008.

Диссертация посвящена разработке концепции интертеоретических структур когнитивного пространства человека.

Анализируются причины, не позволяющие интегрировать феномен целостности в пространство междисциплинарного дискурса. Метатеоретическое вырождение демаркации указывает на эпистемологическую неоднозначность философского антропологизма. Разработка интертеории когнитивного действия усиливает аппроксимацию к синтетической философии человека и позволяет оценить степень научности антропологизма. Научный антропологизм обращен на интенциональное сплетение схем действия тела-сознания. Принципиальное значение приобретает целостность личностной установки как семантический узел когнитивных интенций.

В диссертации очерчены когнитивные границы интертеоретических структур и обговариваются необходимые условия их целостности. Генезис номотетических структур антропологизма прослеживается на фоне стратегических модификаций и модельных приближений априорного синтеза Канта (в логике, лингвистике, математике, физике, философии). Личность, как открытая когнитивная система, организована по принципу интенциональной редукции к состоянию неопределенности (сетевая архитектура). Активный и пассивный план намерения, функционально определяемые и локализуемые на семантических сетях, приводят к дуальному уплотнению каузальных связей мира, структурируя всюду непрерывное многообразие «здесь-и-теперь». Поле когнитивного взаимодействия личности как семантического узла в жизненном мире оформляется при помощи конфигурационного пространства интенциональной геометрии. Выявлен интертеоретический инвариант когнитивной семантики: построение каузальных сетей «здесь-и-теперь» (активный и пассивный план намерения) априорным образом связано с дуальной конфигурацией личностных интенций: их естественным замыканием в потоке времени и отчуждением в пространстве. Исследуются предпосылки экологии восприятия через когнитивную распаковку сознательных и замыкание телесных намерений человека. Структурная организация интенций, правила их усиления разбираются на основе когнитивных теорий языка, морали, общества, коммуникации. Возможность их практической реализации исследуется на примере эволюции семантической сети воззрений на природу «эфира». Отображение интертеоретических структур физики, математики, лингвистики, психологии иллюминирует условия, необходимые для интеграции личностной целостности в междисциплинарный дискурс: монада интенционального узла, диада каузальных интенций мира и триада когнитивных интенций тело-интенция-сознание.

Ключевые слова: антропологизм, когнитология, прагматическая семантика, конструктивизм, интертеория, унификация, интенциональная геометрия.

Abstract

Sharypin A.V. Anthropology and Cognitive semantics. - Manuscript.

A thesis for the scholarly Degree of Candidate of Philosophy in speciality 09.00.02. - Dialectics and cognition methodology. Centre of humanitarian formation of NAS of Ukraine. - Kyiv, 2008.

The thesis is a comprehensive research of development of a concept of intertheoretical structures of cognitive space of a person. Analyzing the reasons counteracting the integration of integrity phenomenon into interdisciplinary discourse space. Metatheoretical degeneration of demarcation lines becomes the consequence of epistemological uncertainty of philosophical anthropologism. The development of intertheory of cognitive action makes approximation to synthetical philosophy of a person constant & allows to reveal the boundaries of integration of anthropological principle. Personality as an intentional system is organized according to the principle of reduction to the state of uncertainty (architecture network). Active and passive directions dually thicken causation of the world. Sphere of cognitive interaction of semantic junction in the living world is formed with the help of geometry of intentions. Geometry of intentions, rules of their amplifications, invariants fix cognitive directions of natural sciences, cognitive theories of language, morality, society, communication. The possibility of their practical instillation is being investigated on the example of evolution of opinions (expending of semantic net) on the nature of «ether». Reflection of intertheoretical structure of science and philosophy illuminates “integrational boundaries” of a person: integrity of monad of intentional junction, dyad of causal intentions of the world and triad of cognitive intentions body-intention-consciousness.