Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Неперервний поступ у науковому пізнанні світу супроводжується постійним удосконаленням і розширенням теоретичної моделі чи загальнонаукової картини Універсуму. Ці трансформації в останні десятиліття характеризуються тенденцією до включення в структуру наукової картини дійсності смисложиттєво-ціннісного світу людини, в результаті чого споконвічне світоглядне питання про наше місце і роль у Всесвіті набуває нового концептуального звучання. Традиційна «безсуб'єктна» природничонаукова картина світу поступається місцем такій, що не применшує значення людського чинника.

Важливою метою наукового пізнання з погляду його методологічної самосвідомості є побудова картини світу, яка була б максимально достовірною, загальною, вичерпною та переконливою. Завдання творців картини світу - показати природу як сутнє, те що протистоїть людині й за допомогою чого вона себе водночас розкриває. Проте не менш важливо виявити її ціннісний потенціал, оскільки неможливо збагнути феномен істинної науки і перспективи її подальшого розвитку без аналізу ціннісної визначеності теоретичної картини (образу, моделі) світу та її місця в аксіосфері культури. Такий підхід актуалізує нерозривний зв'язок науково значущих відкриттів з ідеалами, нормами і цінностями, які посідають чільне місце в сучасному світогляді.

Наукова картина світу передбачає передовсім інтегральну єдність усієї суми наукових знань як системи теоретичнних уявлень, ідей, гіпотез, принципів і теорій. Цінності в такій картині світу постають об'єднавчим чинником, оскільки саме завдяки їм усвідомлюється цілісний зміст і смисл об'єктивного знання. Дослідження людського, ціннісного виміру знання та його ролі в розв'язанні конкретно-наукових проблем космології, квантової фізики, екології, біосферології та інших дисциплін дає матеріал для філософських узагальнень і спонукає до нових інтерпретацій людиномірності та ціннісної релевантності власне наукової картини світу.

Дослідження ціннісних вимірів науки важливе ще й тому, що й досі не розв'язаною залишається проблема гуманітаризації наукового знання на тлі триваючої дегуманізації соціально-політичних, економічних, інформаційних, ідеологічних і багатьох інших процесів у глобальному масштабі. Це так само пов'язано з недостатнім усвідомленням аксіологічної зумовленості пізнавальної діяльності та людиномірності будь-яких соціокультурних феноменів. Актуальним залишається й виявлення ціннісних основ єдності наукового та позанаукового знання, реалізація гуманістично-ціннісного потенціалу їхньої взаємодії.

Наукова картина світу в самій своїй основі містить передумови аксіологічного підходу до реальності, тому що ціннісно нейтральна наука, реалізуючи свої конкретні цілі, здатна породжувати проблеми, у тому числі й глобального характеру. Тож актуальність аналізу ціннісних вимірів наукової картини світу випливає з нагальної потреби в оновленому розумінні місця людини в сучасному світі з урахуванням оригінального внеску різних наук і в контексті загальнонаукової картини реальності як універсальної моделі Всесвіту.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Робота пов'язана з науково-дослідною темою кафедри філософії «Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу» (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Сучасна наукова картина світу в останні роки досліджується досить інтенсивно. З'ясуванню природи і статусу картини (образу) світу в науковому пізнанні присвятили свої праці Г. Герц і М. Планк, які вперше використали сам термін. Істотний внесок в осмислення змісту цієї категорії зробили такі відомі вчені, як А. Айнштайн, Н. Бор, В. Вернадський, В. Гайзенберг, Р.Дірак, Б. Раушенбах, А. Фрідман і багато інших.

Загальнонаукові та методологічні аспекти проблеми висвітлювали Р. Арцишевський, С. Вовк, Ю. Джулай, П. Дишлевий, І. Добронравова, В. Капітон, Г. Кириленко, В.Кізіма, Л. Косарева, С. Кримський, В. Кузнєцов, Л. Кузнєцова, І. Лойфман, В. Лутай, Л.Мікешина, В. Михайловський, М. Мостепаненко, В. Ратніков, Ю. Сачков, В. Стьопін, В. Цикін, В. Черноволенко, Л. Шашкова, І. Цехмістро.

Соціокультурні засади наукової картини світу всебічно й ґрунтовно досліджували В. Андрущенко, Л. Волинська, П. Гайденко, А. Залужна, А. Зуєв, Я. Козьмук, Л. Косарєва, Ю. Кулагін, О. Мошинська, А. Опанасюк, В. Порус, І. Проценко, І. Распопов, А. Решетніченко, О. Турко, А. Шиміна, В. Шмаков, Л. Яценко.

Проблема гуманітаризації науки і наукового знання висвітлювалась у працях Ю. Афанасьєва, Е. Агацці, М. Бубера, І. Галузіна, В.Ільїна, В. Казначєєва, В. Келле, П. Куусі, Є. Мамчур, Б. Починка, Є. Спіріна, В. Табачковського, М. Чешкова, А. Швейцера, В. Шинкарука й ін.

Істотний внесок у дослідження взаємодії та можливості поєднання наукового і позанаукового знання в універсальній картині світу зробили такі вчені, як А. Барковська, О.Білокобильський, О. Бродецький, К. Делокаров, В. Казютинський, Є. Князєва, С. Курдюмов, В. Корсунський, В. Лекторський, Ю.Мєлков, І. Пригожин, У. Раджабов, Р. Рошкулець, В. Садовничий, С. Хайтун, І. Цехмістро й інші.

Ціннісні характеристики наукового знання та наукової картини світу, в тому числі морально-етичні та художньо-естетичні, були предметом аналізу Е. Агацці, Л. Андрюхіної, В.Бєлова, Г.Бєляєва, Є. Бляхер, М. Бургіна, Н. Буруковської, В. Визгіна, Н.Вітченко, О. Гасяка, О.Івіна, В. Келле, Б. Кузнєцова, Т. Куна, О. Мамчур, М. Марчука, Р. Мертона, Л.Мікешиної, Р. Нугаєва, Л. Фесенкової та інших. Релігійно-міфологічні виміри картини світу намагались експлікувати і науково витлумачити І. Барбур, І. Грабовська, Г. Гуддінг, М. Елліаде, О. Лосєв, А. Майданов, Б. Малиновський, Є. Мелетинський, В. Найдиш, А. Пятигорський, Є. Режабек, М. Сидоренко, Е. Тайлор, С. Токарєв, Дж. Фрезер, І. Чорний, Л. Шашкова.

Незважаючи на все зростаючий обсяг спеціальної літератури, людиномірні характеристики і ціннісний потенціал сучасної наукової картини світу ще й досі залишаються не повною мірою з'ясованими. Компенсувати цей недолік якраз і покликане всебічне дослідження ціннісних вимірів сучасної наукової картини світу в контексті найбільш актуальної проблематики новітньої філософії науки.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення характерних особливостей соціокультурно зумовленого процесу становлення ціннісної структури загальнонаукової картини світу, розкриття закономірної трансформації ціннісного статусу теоретичної моделі дійсності в історико-науковому та філософсько-методологічному контексті, з'ясування специфіки і ціннісного потенціалу постнекласичної гуманітарно-наукової світоглядної парадигми.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку та розв'язання таких основних завдань:

- здійснити порівняльний аналіз аксіологічної структури міфологічно-релігійного та філософсько-наукового типів світоглядного знання в їх історичній ретроспективі;

- конкретизувати смисл і значення концепції позаціннісного статусу наукового пізнання та визначити її роль у формуванні класичної наукової картини світу;

- розкрити обмеженість ідеї ціннісної нейтральності наукового знання про світ, яка суперечить образу людиномірного світу;

- виявити основні теоретико-методологічні труднощі включення людини в структуру наукової картини світу некласичної науки;

- з'ясувати екзистенційно-ціннісні передумови становлення гуманітарно-наукової картини світу («ціннісного зрушення») в контексті постнекласичної методології;

- проаналізувати світоглядну значущість і нереалізовані методологічні можливості ціннісно релевантної, людиномірної наукової картини сучасного світу.

Методологічною базою дослідження крім загальнонаукових принципів і методів є передусім історико-культурний, історико-філософський, історико-науковий аналіз, який дозволив розкрити сутність, особливості становлення та перспективи подальшого розвитку наукової картини світу в її ціннісних вимірах. У дослідженні ціннісної структури наукової картини світу використано системний і структурно-функціональний підхід. Осмислення суті світоглядних і методологічних змін у переходах від одного різновиду картини світу до іншого стало можливим завдяки феноменологічному методу. Задля правильного розуміння смислу відповідної термінології в контексті методологічної самосвідомості науки тієї чи тієї досліджуваної доби використано герменевтичний підхід. У цьому плані стало в пригоді й критичне переосмислення методологічних ідей, що репрезентують аналізовані в дисертації класичний, некласичний і постнекласичний типи наукової раціональності та відповідну їм історичну періодизацію розвитку науки і загальнонаукової методології - принципи об'єктивності, детермінізму, доповняльності, невизначеності, спонтанної самоорганізації, людиномірності, соціокультурної зумовленості, світоглядного плюралізму тощо.

Об'єктом аналізу є наукова картина світу в історичному контексті становлення, трансформації, соціокультурно-ціннісної зумовленості.

Предметом осмислення є ціннісні виміри, характеристики, параметри загальнонаукової картини світу, закономірності змін у процесі переходу від класичної через некласичну до постнекласичної моделі.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в осмисленні ноетичних, етичних, естетичних і релігійних аспектів аксіологічно релевантної наукової картини світу, з'ясуванні внутрішньої ціннісної структури образу світу в процесі трансформації світоглядних уявлень, а також у виявленні й обґрунтуванні закономірної тенденції до відновлення людиномірно-ціннісного потенціалу картини світу, репрезентованої сучасною наукою.

В процесі дослідження отримано результати, які містять елементи наукової новизни:

1. Порівняльний аналіз аксіологічного потенціалу міфологічно-релігійного та філософсько-наукового світоглядного знання показав, що будь-яка картина світу має ціннісні виміри, але в кожному конкретному випадку співвідношення та ієрархія цінностей визначають особливості цієї картини та її пізнавальні можливості.

2. З'ясовано, що концепція позаціннісного статусу наукового знання, зігравши позитивну роль у становленні класичної наукової картини світу, вичерпала свої можливості, що стало передумовою закономірної зміни світоглядної парадигми в процесі переходу до некласичного типу раціональності, відповідного йому різновиду методологічної самосвідомості науки і некласичної картини світу.

3. Виявлено доконечність і методологічну доцільність образу, моделі, картини світу, здатних об'єктивно відображати дійсність і водночас ураховувати її людиномірно-ціннісну сутність.

4. Розкрито найбільш істотні труднощі включення людини в структуру наукової картини світу, головна з яких пов'язана з відсутністю теоретичної бази для подолання розриву між науками про природу і науками про дух, історію, культуру.

5. Доведено, що аксіологізація, будучи однією з найактуальніших вимог сучасної філософії науки, містить евристичний потенціал, який може бути успішно реалізований в ході методологічного забезпечення новітнього парадигмального зрушення - формування гуманітарно-наукової парадигми.

6. Обґрунтовано тезу, що поширення в сучасному світоглядно-теоретичному дискурсі методологічної настанови на людиномірність і ціннісну релевантність усякого знання сприятиме формуванню більш адекватної сучасності картини світу, здатної поєднати в єдину цілісну систему досягнення природничих, технічних і соціально-гуманітарних наук.

Теоретичне та практичне значення дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати сприятимуть удосконаленню концептуально-теоретичної бази аналізу ціннісних аспектів історично змінюваної наукової картини світу, з'ясуванню переваг і потенційних можливостей формованої нині людиномірної, гуманітарно-наукової картини світу. Вони можуть бути корисними також і для викладачів, які читають нормативні курси і спецкурси студентам філософських спеціальностей, таких, наприклад, як «Історія науки і техніки», «Філософія науки», «Аксіологія знання», «Філософська теорія цінності», «Концепції сучасного природознавства», «Герменевтика», «Філософські проблеми гуманітарних наук» і т.ін.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні твердження, ідеї та висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних і методичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони апробовані на наукових конференціях: «Філософія та методологія гуманітарних наук: історія, концепції, можливості» (Чернівці, 2005); «Релігія і суспільство: нові преференції» (Чернівці, 2006); «Філософія гуманітарних наук: актуальність і перспективи розвитку» (Чернівці, 2006); «Випадковість у сучасному світі: діалог науки, релігії, культур» (Вінниця, 2007); «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (Чернівці, 2007); «Аксіологічні аспекти трансформації сучасного українського суспільства» (Івано-Франківськ, 2007); «Суспільно-політичні виміри релігійних процесів в Україні» (Чернівці, 2008).

Результати дисертаційного дослідження висвітлено в шести публікаціях у фахових наукових виданнях.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів і висновків. Загальний обсяг роботи - 158 сторінок основного тексту. Список використаної літератури включає 295 джерел.

Основний зміст дисертації

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми, з'ясовано стан її наукової розробки, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт і методологічну базу дослідження, його теоретичне та практичне значення, сформульовано зміст отриманих результатів, які містять елементи наукової новизни.

Перший розділі «Ціннісні передумови становлення наукової картини світу» розкриває специфіку ціннісної зумовленості системи найбільш загальних уявлень про світобудову в історичному розвитку та методологічне значення позаціннісного статусу наукової картини світу в класичний період її розвитку.

У підрозділі 1.1. «Цінності в структурі міфологічного, релігійного та філософсько-наукового світорозуміння» наголошується на тому, що найчастіше термін «картина світу» позначає результат усебічного пізнання дійсності, опосередкований досягнутим у суспільстві рівнем розвитку культури - науки, техніки, моралі, релігії, мистецтва.

Передусім у загальній картині світу виділяються два рівні: індивідуальний (чуттєвий) та надіндивідуальний (науковий). За культурно-історичною ознакою вона розпадається на міфологічну (магічну), релігійну (містичну) і наукову (теоретичну). Власне наукова картина світу формується на ґрунті трьох рівнів узагальнення та систематизації: загальнонаукового, природничонаукового та спеціальнонаукового. Спеціальнонаукові картини світу (регіональні онтології) виростають з узагальнення й систематизації теоретичного знання в межах окремих наук (механічна, математична, фізична, хімічна, біологічна, географічна, історична, соціальна та ін. картини світу). Природничонаукова картина світу систематизує знання про явища та процеси природи, отримані різними фундаментальними природничими науками, серед яких одна вважається пріоритетною. Загальнонаукова картина світу - вища форма систематизації світоглядно-теоретичного знання, що включає новітні досягнення природничо-математичних і соціально-гуманітарних наук, які зводяться до цілісності за допомогою філософських принципів і категорій.

Найдавніші з відомих нам уявлень про світ у цілому мали емоційно-художню форму. Першою моделлю такого світосприйняття вважається міфологія, де вже наявні ціннісні характеристики (судження про корисне й шкідливе, приємне і неприємне, добро і зло, прекрасне і потворне). Міфологічна картина світу містить аксіологічні потенції, що проявляються через уявлення про досконалість і доконечність, скінченність і гармонійність, ритм і міру, хоча ціннісний аспект від когнітивного ще не відокремлювався. Вона виражає символічну значимість і цінність оточуючого світу, проте в ній ще відсутня диференціація когнітивних, моральних, естетичних і сакрально-релігійних цінностей, оскільки це знівелювало б унікальну синкретичну самоцінність і духовну силу міфології.

В основі релігійної картини світу так само лежить особлива система цінностей. Для неї характерна спорідненість істинного, доброго, священного, правильного, нерозривна єдність аксіологічних і пізнавальних настанов. Релігійний світогляд, незалежно від історичних і конфесійних його різновидів, основною метою має духовне перетворення людини, її морально-практичне вдосконалення. Цінність релігійної картини світу полягає в тому, що вона зорієнтована не стільки на зовнішні характеристики світу, скільки на внутрішній світ особистості, пов'язаний з абсолютом, а також аксіологічні настанови щодо духовного вдосконалення людини.

Наука, на відміну від міфологічно-релігійного розуміння світу, формує таку його модель, яка максимально відповідала б об'єктивній, незалежній від людини дійсності. Разом із тим у науковій картині світу неявно присутнє суто людське ставлення до природи, зумовлене досягнутим у певний період історичного розвитку рівнем осмислення його закономірностей. Наука - елемент аксіосфери культури, який характеризується тими ж ціннісними вимірами, що й система в цілому - ноетичними, етичними, естетичними й універсально-синтетичними.

Наукова картина світу - це синтетична форма теоретичного знання, репрезентована різними науковими дисциплінами в конкретний соціокультурний період їхнього розвитку. Призначення наукової картини світу - створювати образ, аксіологічно забарвлену теоретичну модель об'єктивної дійсності, що накладає, з одного боку, певні обмеження на можливості створення нових гіпотез, але й допомагає, з іншого боку, розвивати предметну сферу науки, відкривати нові горизонти актуалізації пізнавального потенціалу культури, який має чітко виражені ціннісні параметри, не порушуючи при цьому вимогу щодо об'єктивності змісту наукового знання, настанову на строгість, істинність, достовірність, доказовість, евристичний і практичний ефект.

У підрозділі 1.2. «Концепція позаціннісного статусу знання про світ у контексті методології класичної науки» в центрі уваги особливості становлення так званої класичної наукової картини світу, зокрема питання про ставлення її творців до співвідношення наукового пізнання і ціннісної свідомості.

Наукова картина світу, маючи парадигмальний характер, у своєму розвитку збігається з історичними етапами розвитку науки й основними типами наукової раціональності, тобто характеризується як: а) класична, б) некласична і в) постнекласична.

Класичне розуміння Всесвіту зводило його до суто матеріального механізму, позбавленого духовних рис і підпорядкованого математичним закономірностям. У науковій картині світу, вибудуваній на основі принципів класичної механіки, домінуючим був єдиний аксіологічний вимір - епістемологічний. Однак ньютонівське «гіпотез не вигадую» доповнювалося тоді галілеївським уявленням про «теоретичні передумови», «теоретичну навантаженість» будь-яких наукових даних. Важливою була його думка про те, що наукове знання містить у собі практичну цінність і, отже, будь-яке нове відкриття є корисним і цінним у подальшому дослідженні. Цінність істини та пізнання не піддавалися сумніву, проте саме поняття цінності набуло в цей час яскраво вираженого прагматичного відтінку. Основними ціннісними характеристиками нової картини світу вважались універсальність, доцільність, практичність, аргументованість і т.ін.

Механістична картина світу стала методологічною базою ціннісно нейтрального дослідження дійсності. До людини докладалася та ж мірка, що й до решти матеріального світу. Такою настановою відзначаються психологічні, соціальні та політичні праці Бекона, Декарта, Гоббса, Локка, Спінози, поширені в той час учення про людину, її пристрасті, афекти, права, обов'язки тощо. Мислителі намагалися розгадати таємниці життя через алгоритми й універсальні схеми, відкидаючи ціннісні підходи.

Важливим у цей період є створення картини світу, яка охоплювала б усі знання, здобуті як експериментально, так і нагромаджені тисячоліттями людського пізнання. Проблема людини як частини природи і людини як сутності з незалежною «природою» - одна з найскладніших проблем у формуванні наукової картини світу.

Класична модель універсуму не враховувала людського чинника, суб'єктивних цінностей і цілей. Разом із тим, ця картина світу поставала перед людиною достатньо розгорнутою, щоб вона почувалася в ній дослідником, експериментатором і творцем. І все ж таки класична картина світу не стала людиномірною. Все в ній зводилася до розрахунків, моделювання та експериментів і підпорядковувалося «залізним» законам, які панують і над людиною.

Поряд із загальнонауковою картиною світу будувалися світоглядні концепції, що намагалися раціональними засобами обґрунтувати духовно-ціннісну сферу людського буття. Вже на початку ХVІІІ ст. виокремилися такі концепти, як натуральна філософія (І. Ньютон), філософія пізнання (Дж. Локк), суспільно-політична (Дж.Віко, Ж.-Ж. Руссо), енциклопедична (Ж. Ламетрі, П. Гольбах, К. Гельвецій, П. Мопертюї) і релігійна філософія (С. Кларк, Дж. Берклі). Наука цього періоду в загальнометодологічному плані тяжіє до гносеології, що логічно завершується німецькою класичною філософією.

Отже, класична наукова картина світу, маючи статус аксіологічно нейтрального теоретичного знання, не стала нездоланною перешкодою на шляху вдосконалення світогляду. Поступово відроджувались античні традиції, пов'язані з антропологічно-ціннісною проблематикою. Наука все більшою мірою спрямовувала зацікавлені погляди не тільки на «зоряне небо над головою», а й на людиномірно-ціннісну природу пізнаного світу.

Другий розділ «Ціннісна трансформація картини світу некласичної науки» присвячено філософсько-світоглядному та науково-методологічному дослідженню проблеми ціннісної зумовленості так званої некласичної наукової картини світу, що прийшла на зміну класичній.

У підрозділі 2.1. «Хибність ідеї ціннісної нейтральності науки та нові можливості людиномірної моделі світу» досліджуються ціннісні передумови утвердження некласичної наукової картини світу, визначаються теоретико-методологічні труднощі, пов'язані з узгодженням окремих предметних онтологій.

Трансформація зазначеної картини світу зумовлена новими відкриттями й припущеннями, які можна звести до таких тез: матерія складається не з неподільних атомів, а з нескінченно подільних часток і видів матерії; наука відкрила існування не тільки макро-, а й мікросвіту; істина виявилася відносною щодо конкретних етапів розвитку науки; відкриття ймовірнісно-статистичних закономірностей; існування декількох теорій одного й того ж об'єкта тощо.

Модель, яка постала в результаті трансформації механістичних уявлень, отримала назву квантово-польової чи некласичної картини світу. Найважливішими її принципами стали відносність простору й часу, доповнюваність, єдність елементарних часток, відповідність, простота, символічність, монізм, холізм, системність, еволюціонізм, гармонійність, динамізм, методологічна рефлексія, наявність суб'єктивних елементів у структурі знання тощо. За аналогією з фізикою, свої спеціальні картини некласичного типу стали будувати інші природничонаукові дисципліни.

Ідея побудови такої картини світу, котра б охоплювала всі галузі знання, тривалий час була нереальною. Та поступово сформувались основи некласичної картини світу як універсальної методологічної програми з особливими ціннісними характеристиками. Власне поняття «картина світу» в сучасному розумінні постало саме в цей час. Основною ж відмінністю цієї картини світу стало те, що вона намагалась охопити реальність, яка не фіксується буденним досвідом.

У некласичний період остаточно диференціюються природничі й гуманітарні науки. Понад те, на початку ХХ століття стався розкол між цими двома найбільшими галузями наукового знання, що спонукало до пошуків взаємозближення з обох сторін. З гуманітарних позицій ґрунтовно вивчається феномен людського життя, стають актуальними соціально-біологічні, медико-психологічні, хіміко-екологічні, культурно-історичні, політично-правові, етико-антропологічні, суспільно-економічні дослідження. Водночас у некласичній картині світу спостерігається тенденція до реабілітації суб'єктивно-людського чинника, виявлення й осмислення ціннісних аспектів природничо-наукового знання. Вчені дедалі більше звертають увагу на роль аксіологічних вимірів істини, розуміючи їх евристичне значення. Така наукова картина світу відкривала нові горизонти людського мислення, пов'язані з ідеєю сумірності людської логіки і розумної світобудови.

Принцип аксіологічної нейтральності був історично виправданим, оскільки забезпечував автономію науки від ідеології, панування релігійного світогляду, проте він обмежував аксіосферу знання лише когнітивними параметрами істини. Зігравши позитивну роль у становленні класичної наукової парадигми, стимулюючи дослідження не тільки у природознавстві, а й у психології та соціології, концепція позаціннісного статусу наукового знання поступово вичерпала свої можливості, ставши істотною перешкодою на шляху включення в загальнонаукову картину світу нових експериментальних даних, у тому числі й у самій фізиці. Стала проявлятись її неуніверсальність, оскільки вчені проникали в усе нові сфери фізичної реальності, що не фіксуються класичною картиною світу.

Теорія відносності, квантова механіка змусили відмовитися від ілюзії цілковитої незалежності природних процесів і від процесу спостереження, і від самого спостерігача, що в кінцевому підсумку спонукало до переоцінки аксіологічного статусу наукової картини світу. По суті вона перестала бути природничонауковою в традиційному розумінні цього слова. З'ясувалося, що застосування раціонально-наукового методу змінює сам об'єкт, а суб'єкт у процесі пізнання зливається з пізнаваною дійсністю, перебуваючи всередині неї. Це означає, що зовнішній світ у кінцевому підсумку розкриває всі свої таємниці лише завдяки активній, цілеспрямованій, керованій ідеалами, нормами і цінностями діяльності.

У підрозділі 2.2. «Методологічні колізії «ціннісного зрушення» в еволюції картини світу некласичної науки» йдеться про зростання питомої ваги гуманітарно-ціннісної компоненти наукової картини світу й труднощі методологічного переосмислення такого світоглядного зрушення.

Зрозуміло, що ні об'єктивне знання, ні ціннісні форми свідомості не можуть окремо стати основою формування цілісної наукової картини світу. Лише їхня взаємодія здатна посприяти досягненню цієї мети. Разом із тим, іще сьогодні залишається нерозв'язаною проблема зближення методологічних основ природничонаукового та соціогуманітарного знання.

Найбільш істотні труднощі включення людини з її світоглядними переконаннями і ціннісними уявленнями в структуру наукової картини світу пов'язані, з одного боку, з інерцією мислення вчених, які залишаються вірними ідеалу науковості знання в його класичному розумінні, а з іншого боку, з відсутністю теоретичної бази для подолання розриву між науками про природу і науками про дух, історію, культуру.

Для некласичної картини світу, що відійшла від ідеалів і цінностей своєї попередниці (жорсткий детермінізм, однозначна передбачуваність і наявність одного єдиного істинного наукового методу) характерним є розширення ціннісної сфери за рахунок евристичного потенціалу випадковості, ймовірності, статистичної закономірності (закону великих чисел). Її перехідний характер є причиною ціннісної невизначеності, хоча передумови остаточного ціннісного зрушення нею все ж таки були закладені

Визначальною рисою нової некласичної наукової ситуації стало те, що вчені намагались осягнути не лише нові закономірності, а й зрозуміти, чому вони є такими. Яскравим прикладом є так званий антропний принцип, який так само сприяв аксіологізації наукової картини світу. Цей принцип, обґрунтовуючи думку про вічність життя, можна інтерпретувати й у релігійному дусі: антропні властивості світу постають як підтвердження віри в існування Творця.

Прагнення розгадати загадку життя в її природно-космічному вимірі породило філософію космізму. Її творці намагалися створити синтетичну філософію, здатну виявити зв'язок людини і Бога. Новий етап еволюції наукової картини світу пов'язаний з осмисленням оригінальної світоглядної концепції ноосфери.

Заміна застарілої механістичної моделі більш адекватною загальнонауковою картиною світу некласичного типу виявилася набагато складнішою, ніж попередня наукова революція, тому що вона вже не могла покладатися на буденний досвід, очевидність і переконливість як аксіологічні критерії достовірності нового світобачення.

Тож, як бачимо, в межах некласичної науки нове розуміння картини світу не в останню чергу пов'язане з відкриттям аксіологічної перспективи розвитку науки. Розпочинається поступова гуманітаризація природничо-наукового знання. Водночас відбувається зворотний процес - натуралізація соціокультурного знання. Наукова картина світу збагачується людськими смислами, а процес наукового пізнання виходить на новий рівень узагальнення. Всі ці процеси в науці спричинені головним інтегруючим чинником - людиною з її світоглядними настановами й гуманістичними цінностями, її безпосередньою включеністю в об'єкт наукового пізнання. Разом із тим, унікальність людини повсякчас ускладнює процеси формування єдиної наукової картини світу.

Третій розділ «Ціннісні виміри постнекласичної наукової картини світу» висвітлює концептуальний горизонт сучасного розуміння Всесвіту. У цьому контексті з'ясовується, що наукова картина світу є важливим засобом актуалізації потенціалу взаємодії раціонального пізнання світу і ціннісних орієнтирів людської життєдіяльності.

У підрозділі 3.1. «Екзистенційно-ціннісні засади і перспективи розвитку гуманітарно-наукової картини світу» досліджуються найбільш істотні передумови становлення та розвитку постнекласичної наукової картини світу в її смисложиттєво-ціннісному ракурсі.

Самопізнання завжди здійснювалося ніби зсередини оточуючого людину світу, внаслідок чого той і сам наповнювався людиномірними, екзистенційно-ціннісними смислами. Для побудови всебічної, цілісної наукової картини світу потрібне знання не тільки об'єктивної реальності, а й апріорно-суб'єктивного, людського потенціалу в усьому багатстві його ціннісних вимірів. Пов'язане з перманентним і все глибшим осмисленням аксіологічних аспектів картини світу, наукове співтовариство зорієнтоване на ті з них, які сприяють збереженню та гармонізації людини і суспільства, людини і природи, людини і техніки, залишаючи при цьому за самою людиною право, можливості та свободу вибору цінностей.

Система наукового знання про природу дедалі більше стає залежною від аксіосфери культури. Аксіологізація науки значно розширює когнітивну сферу природничо-наукового пізнання, реалізуючи прихований від позитивістськи налаштованої методології потенціал антропологізації картини світу, створюючи при цьому водночас і сприятливе підґрунтя для набуття наукового статусу методологією гуманітаристики.

Основною смисловою характеристикою ціннісних аспектів сучасної наукової картини світу, через яку реалізується їх екзистенційна сутність, є подолання глибоко закоріненого в традиції роздвоєння наукового знання на природничо-наукове та соціально-гуманітарне. Досягти його можна не за допомогою штучного поєднання протилежностей, а на шляху створення гуманітарно-наукової парадигми науки і відповідної картини світу, яка відображала б у повній відповідності з історичним духом сучасності сутнісну єдність людського світу з антропомірною реальністю космосу.

Гуманітарно-наукова парадигма, акцентуючи увагу на екзистенційно-ціннісному розумінні місця людини у світі, спирається на гуманістичні переконання, що проявляються передусім в утвердженні цінності кожної окремої людини, здатної жити в гармонії з іншими людьми, культурним середовищем і цілим світом, умовою виживання якого так само є гуманне до нього ставлення. Справжній гуманізм завжди співучасний, благородний, екзистенційний. Він передбачає органічне входження людини в ціннісно-смисловий універсум буття, ненасильницьке ставлення до довкілля.

Сучасна наукова картина світу набуває свого істинного вигляду лише в контексті цілісних, духовно-екзистенційних уявлень і переживань особистості, що намагається не тільки пізнати світ, а й жити в гармонії з оточенням. Орієнтація на гуманістичні цілісності стає нині центральною настановою пізнання та перетворення дійсності. Нова гуманітарно-наукова картина світу значно розширює можливості наукового пізнання не тільки соціально-гуманітарних, а й природних явищ і процесів, які сьогодні постають перед людством у перспективі найактуальніших проблем, тривог і сподівань початку третього тисячоліття.

У підрозділі 3.2. «Світоглядні настанови і методологічний потенціал ціннісно релевантної наукової моделі світу» здійснено спробу виявити й узагальнити філософські засади аксіологізації постнекласичної наукової картини світу та їх евристичні можливості в методологічному плані.

Світоглядна трансформація постнекласичної науки як елемента сучасної культури і пов'язаної з нею відповідної картини світу невіддільні від осмислення ціннісних вимірів образу пізнаваної реальності. Сприйняття буття крізь призму постнекласичної науки репрезентує, по-перше, логіку сучасного розуміння дійсності, по-друге, суть «аксіологічного зрушення» в інтерпретації наукової картини світу, що зводиться до подолання настанови на ціннісну нейтральність а також утвердження людиномірності всесвіту як органічної цілісності.

Значну роль в удосконаленні сучасної наукової картини світу відіграє синергетика, що поступово перетворюється на міждисциплінарну методологічну модель, яка дозоляєючи пояснювати й оцінювати не лише складні процеси самоорганізації в неживій природі, а й людському суспільстві. Вона переконує вчених у тому, що не лише минуле, а й майбутнє впливає на теперішній стан, а це вже принципово новий аксіологічний акцент у трансформації наукової картини світу. Незважаючи на все ще триваючі пошуки в цьому напрямі, на відсутність загальновизнаної концепції, завдяки сучасній картині світу ми більш адекватно розуміємо цілісний світ і свою роль у ньому, так само як і сумірну з його величчю моральну відповідальність.

Постнекласична наукова картина світу, пов'язана з визнанням евристичної цінності хаосу, невизначеності, нестабільності, випадковості та нелінійності розвитку систем, які перебувають у стані нестійкої рівноваги, істотно трансформувала критерії науковості знання, включивши в них як евристично значущі людиномірно-ціннісні компоненти істини.

Та крім очевидного розширення власне когнітивного ціннісного горизонту картини світу, некласична наука безпосередньо вводить етичний і естетичний параметри. Припускаючи відкритість майбутнього для будь-яких можливих новоутворень і вирішальну роль флуктуацій у процесі вибору тієї чи тієї можливості, постнекласична парадигма вже не може бути ціннісно нейтральною в моральному розумінні (вимірі), не може абстрагуватися від питання про моральну відповідальність учених за наслідки своєї діяльності. Істина вже не вважається пануючою чи нейтральною цінністю стосовно інших її видів, а включається в єдину цілісну систему цінностей (аксіосферу). Постнекласична наукова картина світу, будучи ціннісно релевантною, передбачає також естетичний вимір, а в кінцевому підсумку, тобто в гранично цілісному, синтетичному своєму вигляді висвітлює пізнавальні потенції таких різновидів знання, що досі вважалися недоступними для раціональних узагальнень.

Інтеграція наук є передумовою формування цілісної картини світу, центральне місце в якій посідає людина. Наукові знання доповнюються позанауковими, ірраціональними видами досвіду. Метою сучасного пізнання є не лише матеріальна влада над природою, а й досягнення духовного комфорту, гармонійного співіснування з нею. Визначення сутності людини в універсально-космічних, а світу - в людиномірних і цінннісно-смислових аспектах демонструє потребу в органічному синтезі «двох культур» - природничонаукової та гуманітарної. Значною мірою це пов'язане з пошуками єдиної основи взаємозближення західної та східної культурних традицій.

Сучасна наукова картина світу демонструє збіг об'єктивності з аксіологічно-суб'єктивними вимірами світоглядного знання, що вимагає змін у духовному житті людини і суспільства, формування такого бачення світу, в якому людина і космос злиті воєдино.

Отже, сучасна наукова картина світу виявляється більш об'єктивною, виявляючи внутрішньо притаманні їй антропомірно-ціннісні потенції. Виражаючи центральну ідею філософії - єдність людини і світу, сучасна наукова картина світу акцентує увагу на науково-методологічних, соціокультурних, екологічних та аксіологічних можливостях розвитку людства.

У «Висновках» підсумовано результати дослідження, серед яких найбільш істотні, на нашу думку, такі:

1. Порівняльний аналіз міфологічно-релігійного та філософсько-наукового типів світоглядного знання підтверджує наявність ідентичної ціннісної структури, яка лише по-різному проявляється в кожному конкретному випадку. Ціннісною передумовою становлення наукової картини світу стала соціокультурна значущість об'єктивного знання, що має теоретичний характер і не суперечить елементарним епістемологічним ідеалам і нормам.

2. Ідея позаціннісного статусу теоретичного знання, характерна для науки класичного періоду її розвитку, знайшла своє відображення і в загальнонауковій картині світу, хоча меншою мірою, ніж у механіці, фізиці та інших дисциплінах, які з підозрою ставилися до будь-яких метафізичних питань. Історія науки засвідчила обмеженість механістичної картини світу, на зміну якій прийшла діяльно-гносеологічна модель, згідно з якою науковий метод у процесі його застосування змінює предмет і, отже, знання про нього не може бути абсолютно незалежним, об'єктивним і ціннісно нейтральним.

3. Дослідження проблеми об'єктивності та суб'єктивно-ціннісної зумовленості наукової картини світу періоду формування некласичної науки засвідчує пом'якшення методологічних настанов і критеріїв науковості. Стала помітною тенденція до відновлення суб'єктивно-людського виміру наукового знання. Нова картина світу відкрила імагінативні горизонти людського мислення, показавши сумірність об'єктивної логіки, світоглядних орієнтирів і розумної світобудови.

4. Осмислення досвіду формування єдиної загальнонаукової картини світу виявило значні труднощі теоретико-методологічного характеру. Традиційне розуміння суті природничих і соціально-гуманітарних наук є перешкодою на шляху подолання глибокого розриву між двома діаметрально протилежними парадигмами і використовуваними методами (розуміючими і пояснюючими, ідеографічними і номотетичними тощо).

5. Зважаючи на тенденцію до зближення природничонаукового та соціогуманітарного знання, зумовленого зростаючою роллю людського чинника в глобально-цивілізаційному розвитку, становлення сучасної гуманітарно-наукової картини світу набуває важливого значення. Вона покликана сформувати світоглядно-ціннісні настанови, здатні позитивно вплинути на домінуючі нині тенденції розвитку людства, запропонувавши ефективні способи розв'язання глобальних проблем.

6. В руслі широкого використання принципів глобального еволюціонізму й синергетики наукова картина світу виявляє свій евристично-ціннісний потенціал, відіграючи роль посередника як між окремими науковими дисциплінами, так і між наукою в цілому та широким соціально-культурним контекстом її розвитку. Постнекласична картина світу репрезентує цілісний, адекватний дійсності, неупереджений і водночас антропомірний образ Універсуму.

7. Насамкінець важливо зазначити, що постнекласична наукова картина світу не тільки адекватно репрезентує наше сучасне розуміння цінності буття природи і людини. Вона створює більш адекватний образ еволюціонуючого світу, тобто його передбачуваного майбутнього. Водночас у світлі цих істинних уявлень усі попередні картини світу постають як актуалізовані лише частково ціннісні потенції науки тієї чи тієї конкретної історичної доби. Саме в цьому найбільша перевага постнекласичної гуманітарно-наукової парадигми в її ціннісному вимірі.

Список опублікованих праць автора за темою дисертаційного дослідження

1. Григорків І.Р. Наукова творчість і цінність науки // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 249-250. Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С. 136-141.

2. Григорків І.Р. Людський чинник у науковій картині світу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 309-310. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 282-284.

3. Григорків І.Р. Карл Поппер: раціонально-наукове знання в пошуках кращого світу // Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. - Випуск 28. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2007. - С. 18-24.

4. Григорків І.Р. Ціннісно-когнітивні виміри міфологічної картини світу // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 346-347. Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 116-121.

5. Григорків І.Р. Гуманістично-ціннісний потенціал сучасної наукової картини світу // Проблеми гуманітарних наук: Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка /Ред.кол. Т.Біленко (головний редактор), В. Скотний, Г. Здоровенко та ін. - Дрогобич: Редакційно-видавничий відділ ДДПУ імені Івана Франка, 2008. - Випуск 21. Філософія. - С. 4-15.

Размещено на Allbest.ru