Еволюційна теорія в британо-американській культурній антропології

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ

ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового

ступеня кандидата філософських наук

Еволюційна теорія в британо-американській культурній антропології

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Кравець Світлана Володимирівна

Київ-2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі етики, естетики і культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Панченко Валентина Іванівна,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри етики, естетики і культурології.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Савельєва Марина Юріївна,

Центр гуманітарної освіти НАН

України, професор кафедри філософії науки та культурології

кандидат філософських наук, доцент

Павлова Олена Юріївна,

Національний аграрний університет,

доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться «23» березня 2009 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ім. М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «21» __02 2009 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Н. В. Караульна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В Україні відбувається складний і суперечливий процес оновлення, демократизації всіх сторін суспільного життя на засадах формування громадянського суспільства і правової держави. Настає час перейти від системи силового нав'язування суспільству чужих для нього постулатів та думок до усвідомленого вибору своєї долі кожним громадянином. Вибір між революційним та еволюційним розвитком - це боротьба життя і смерті, це суперечка між громадянським миром та громадянською війною. Історія, на жаль, часто вирішувала її на користь війни. Сьогодні доведено, що силові революційні методи соціального прогресу себе вичерпали. У зв'язку з цим у багатому арсеналі світової філософської думки актуалізуються ідеї соціального еволюціонізму, в яких шукають відповіді не лише на питання про походження і розвиток світу, але і про його найближчі перспективи, обґрунтовується доцільність поступового, плавного, органічного характеру розвитку суспільства та рішуче заперечуються його силові, волюнтаристські, революційні перетворення.

Еволюційна теорія досягла свого апогею у сфері біології і знайшла своє втілення в працях сучасних біологів В. Гранта, С. Четверікова та С. Райта, котрі хоч і розробляли синтетичну теорію еволюції (синтез класичної менделівської генетики і дарвінізму), започатковану Е. Майром, всі визнавали культурний еволюціонізм з усіма його аспектами. Особливо інтенсивними у філософії є дослідження еволюційних процесів у культурній антропології - напрямку, що вивчає проблему взаємовідносин людини і культури. Окрім еволюціонізму існують й інші напрямки аналізу культури, такі як: дифузіонізм (пояснює розвиток культур окремих народів не їх самостійною еволюцією, а запозиченням культурних досягнень інших народів), представниками якого є британські та американські вчені К. Уісслер, Е. Сепір, А. Крьобер, Г. Еліот-Сміт та інші; функціоналізм (заснований британцем Б. Маліновським, спрямований на вивчення та з'ясування функцій кожного елемента культури); структурна антропологія визначає символічну природу свого об'єкта та описує системи знаків згідно із структурними моделями, представлена К. Леві-Стросом, А. Редкліфом-Брауном та іншими.

У вітчизняній філософській літературі дослідженню еволюційної теорії у культурній антропології порівняно з іншими напрямками приділяється недостатня увага. Відсутні монографії та дисертації, які б розкривали цілісний системний характер еволюційного розвитку. Інформація про теорії культурної еволюції лише стисло викладена в окремих підручниках та навчальних посібниках з філософії культури та культурології (С. Гатальськa, Б. Головкo, В. Панченко, О. Погорілий, М. Савельєва тощо).

У зв'язку з цим вельми конструктивним і плідним є звернення вітчизняних науковців до досліджень теорії еволюції у британо-американській культурній антропології, недостатнє вивчення якої в Україні унеможливлювало розвиток цілісних уявлень про походження і сенс деяких її концепцій, про долю і роль її авторитетів, про досліджувані ними інституції, до яких у нас сформувалося суперечливе ставлення. Саме у Великобританії та США у ХІХ ст. зароджувались ідеї еволюційної теорії в культурній антропології, в результаті гострих наукових дискусій вони поступово складались у цілісне вчення, яке стало самостійним напрямком у антропології. Через це вивчення еволюційних ідей у британо-американській культурній антропології є важливим для адекватного розуміння не лише минулого цієї науки, але й багатьох сучасних теоретичних напрямків, що визначають наукову діяльність антропологів, етнологів, істориків, соціологів тощо. Отже аналіз культурологічного контексту і систематизація основних векторів теоретизувань британських (Е. Тайлора, Г. Спенсера, Г. Чайлда) та американських (Л. Моргана, Дж. Стюарда, Л. Уайта, Р. Карнейро, Е. Сервіса, М. Салінза, М. Херріс) антропологів - актуальне завдання сучасної філософії.

Актуальність проблеми, теоретична нерозробленість та суперечність підходів до висновків учених-еволюціоністів зумовили вибір теми дисертаційного дослідження : «Еволюційна теорія в британо-американській культурній антропології».

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Наукові проблеми державотворення України», науково-дослідної роботи філософського факультету №01БФ01-01 „Філософська та політична освіта в Україні на перетині тисячоліть”, науково-дослідницької тематики кафедри етики, естетики та культурології філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційної роботи. На основі реконструкції та системного аналізу еволюційної теорії в британо-американській культурній антропології визначити місце та особливості еволюційних теорій у сучасній філософії культури.

Відповідно до поставленої мети визначено наступні завдання:

- на основі аналізу автентичних джерел і критичної літератури виявити витоки еволюціонізму та простежити еволюційні зміни в британо-американській культурній антропології;

- виділити й обґрунтувати методи та принципи реконструкції еволюційної теорії у британо-американській культурній антропології;

- проаналізувати основні детермінанти та ознаки культурної еволюції;

- дослідити особливості теорій лінійної, універсальної та багатолінійної еволюції в культурній антропології;

- визначити специфіку неоеволюціонізму як рефлексії класичних ідей.

Об'єктом дисертаційного дослідження є еволюційна теорія в культурній антропології.

Предметом дослідження є процес становлення та особливості еволюційної теорії в британо-американській культурній антропології ХІХ - ХХ століть.

Теоретико-методологічною основою роботи є теорія еволюції у філософських, соціологічних, антропологічних та культурологічних дослідженнях, універсальний закон диференціації та інтеграції культур як рушійна сила соціального розвитку, ідея Л. Уайта про поведінку людей як функцію культури, праці вітчизняних і зарубіжних учених, присвячені історичним, загальнотеоретичним та методологічним проблемам філософії культури та культурної антропології (Ю. Аверкієвої, В. Андрущенка, Ю. Асочакова А. Белика, І. Бичка, С. Гатальської, Б. Головка, І. Добронравової, Ю. Ємельянова, К. Жоля, І. Зельнова, С. Іконнікової, А. Коротаєва, А. Лоя, М. Михальченка, В. Панченко, Б. Парахонського, О. Погорілого, Е. Орлової, С. Токарєва, А. Садохина, О. Соболя, Г. Осипова, Г. Отюцкого, Ю. Солоніна, Е. Дюркгейма, Ж. Кондорсе, Д. Мілля, Ш. Летурно та ін.).

Джерельною базою дослідження стали автентичні праці британських та американських теоретиків еволюції, які здебільшого не перекладені російською та українською мовами і недоступні для широкого вітчизняного наукового загалу (Г. Аппельбаума, Г. Бернса, Ф. Боаса, Е. Еванса-Прічарда, Р. Карнейро, А. Купера, Р. Лоуві, Л. Моргана, Дж. Мура, Р. Нерола, М. Салінза, С. Сендерсона, Е. Сервіса, Г. Спенсера, Дж. Стокінга, Дж. Стюарда, Е. Тайлора, С. Такса, Л. Уайта, М. Херріса, Г. Чайлда та ін.). Робота над ними здійснювалась у наукових бібліотеках США та Великобританії.

Вирішення поставлених завдань та досягнення мети забезпечувала сукупність методів, використаних в дисертаційному дослідженні, зокрема: проблемно-категоріальний аналіз, який дозволив простежити розвиток категоріального апарату в еволюційній теорії; описовий метод застосовувався для опису основних ідей еволюційної теорії; порівняльний аналіз культурологічних та філософських поглядів зарубіжних учених на досліджувану проблему; соціокультурний аналіз як теоретико-методологічна підстава дослідження культурно-історичного процесу; історико-філософський аналіз забезпечив можливість глибше вникнути в детермінанти тих чи інших наукових підходів до даної проблеми; за допомогою методу іманентної критики було розглянуто взаємодію і протиріччя між ідеями вчених-еволюціоністів у вирішенні основних теоретичних проблем.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в Україні зроблено теоретичну реконструкцію та системний теоретичний аналіз історії становлення та розвитку еволюційної теорії в британо-американській культурній антропології.

У дисертаційному дослідженні отримано результати, які відзначаються науковою новизною та виносяться на захист:

- виявлено основні стадії розвитку еволюційної теорії у британо-американській культурній антропології: класичний еволюціонізм, неоеволюціонізм та відроджений еволюціонізм;

- розкрито сутність основних принципів реконструкції культурної еволюції у класичній британо-американській антропології: уніформізму; послідовності; переходу від простого до складного; психічної подібності людей; диференційованого підходу; «сучасного предка»; «пережитків»; оптимізації соціальних змін;

- виділено основні детермінанти і ознаки культурної еволюції, концептуалізовані вченими-еволюціоністами, а також напрямки та особливості еволюційної теорії у британо-американській культурній антропології: однолінійний, універсальний і багатолінійний еволюціонізм;

- виявлено тенденції трансформації інтегральної оцінки розвитку культур в еволюційній теорії: підпорядкованість середовищу (від слабкої до сильної), організаційна структура (від простоти до складності), організація життя популяції (від сільської до міської), спеціалізація в суспільному поділі праці (від нерозділеної до вузькоспеціалізованої), моделі керівництва (від авторитарного до консенсусу), розподіл благ (від зрівняльного до чітко диференційованого), поведінка еліт (від експлуататорського до відповідального), функція війни (від помсти до політичних інтересів);

- розкрито причини зростання та спадання наукового інтересу до еволюціонізму.

Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони сприяють виявленню додаткових можливостей для всебічного аналізу антропологічної проблематики та здійснення конкретних досліджень в галузі культури.

Практичне значення. Матеріали роботи можуть бути використані при розробці нормативних курсів з філософії культури, культурології, спецкурсів з методологічних проблем філософської антропології та культурології.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження оприлюднені на міжнародних конференціях „Дні науки філософського факультету” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2006 р., 2007 р.); на звітній науковій конференції викладачів та аспірантів Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка (м. Тернопіль, 2006 р.), на міжнародній науково-практичній конференції «Релігія, релігійність, філософія та наука у сучасному світі» (м. Луганськ, 2008).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у дев'яти публікаціях - семи статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України і двох тезах, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 186 стандартних сторінок, з них 169 сторінок основного тексту. Список використаних джерел становить 16 сторінок, містить 223 найменувань, з яких 163 _ англійською мовою.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено стан наукової розробки проблеми, встановлено зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, сформульовано мету, завдання, об'єкт і предмет роботи, охарактеризовано методи дослідження та визначено його наукову новизну й практичне значення, наведено дані про публікації та апробацію результатів дисертації.

У першому розділі «Концептуальні засади класичного еволюціонізму» здійснено аналіз праць фундаторів класичної еволюційної теорії Л. Моргана, Г. Спенсера та Е. Тайлора; представлено детальну інформацію про принципи, методи та детермінанти еволюції культури у британо-американській культурній антропології ХІХ століття.

У підрозділі 1.1. «Становлення та розвиток еволюційної думки у класичній британо-американській культурній антропології» представлено розгорнутий аналіз історії культурного еволюціонізму, праць класичних еволюціоністів та їхніх критиків (Дж. Барроу, К. Бокка, А. Голденвайзера, Р. Карнейро, В. Мура, Б. Стерна, М. Херріса та ін.) щодо визначення і використання терміну «соціальна (культурна) еволюція». Звернено увагу на те, що протиставлення понять «соціальна антропологія» та «культурна антропологія» в американській та британській антропологічній науці умовне, оскільки йдеться лише про деякі їх відмінності в однотипних дослідженнях, що проводяться в межах відносно єдиної дисциплінарної традиції. Здійснено порівняльний аналіз підходів до еволюційної теорії Л. Моргана, Е. Тайлора, Г. Спенсера. Особливу увагу приділено ідеям соціальної еволюції у трактуванні Г. Спенсера, котрий використовував поняття «соціальна еволюція» в різних значеннях. Визначено лейтмотив концепції Л. Моргана - ідею єдності людства та універсальних тенденцій його культурного розвитку, а також періодизацію еволюції культури: дикунство - варварство - цивілізація. На основі аналізу еволюціонізму виявлено непослідовність та суперечність підходів до однолінійності еволюції. Представлені факти доводять, що окремі антропологи ХІХ століття (наприклад, Л. Морган) в деяких випадках визнавали лінійну еволюцію, за якої всі суспільства обов'язково послідовно проходять стадії розвитку так, що зрештою досягають єдиної мети. Натомість Г. Спенсер та Е. Тайлор або заперечували однолінійність, або відкидали ідею обов'язкового послідовного проходження всіма суспільствами стадій розвитку на шляху до єдиної мети, допускаючи можливість відхилення від загального принципу у будь-якій з культур. Доведено, що культурний розвиток суспільства з плином часу набував суттєвої акселерації (з кожною наступною стадією людський прогрес прискорювався), що дало змогу класичним еволюціоністам сформулювати закон прогресу, котрий діє за принципом геометричної прогресії та пояснює найдовшу тривалість періоду дикунства. Класичні еволюціоністи вбачали акселерацію не лише в силі, що детермінує зміни, але й у факторах, котрі протистоять їм.

Підрозділ 1.2. «Принципи реконструкції еволюції культури у класичній антропології ХІХ століття» спрямований на аналіз питань реконструкції еволюції культури у британо-американській антропології. Джерельною базою реконструкції еволюції культури в діяльності антропологів стали древні тексти, пережитки і забобони, які передавались від покоління до покоління, збірки фольклору, описи мандрівників та звіти місіонерів, теоретичні праці антропологів та польові дослідження етнографів. У забезпеченні культурного синтезу антропології допомагала як археологія, так і історія. Проаналізовано умови використання під час реконструкції еволюції культури порівняльного методу. Принципи його застосування, на думку еволюціоністів були настільки очевидними й обґрунтованими, що вони не бачили необхідності підтверджувати чи характеризувати їх. Проте чітке визначення цих принципів в дисертаційній роботі має велике значення, оскільки підтверджує істинність реконструкції еволюції культури.

Виділено основні принципи реконструкції еволюції культури: однорідності або «уніформізму» (процеси культури є аналогічними для всіх людей, незалежно від того, де вони жили, оскільки людський розум і ментальні процеси є універсальними); послідовності (сучасні культури походять від культур минулого внаслідок послідовного і неперервного процесу); переходу від простого до складного (складні культури мали своїх простіших попередників, що дає змогу шкалувати соціальний процес); психічної подібності людей (людські потреби за подібних умов є аналогічними); диференційованого підходу до реконструкції еволюції культури (різний вплив зовнішніх умов на еволюцію детермінує різний розвиток суспільств); «сучасного предка» (порівняння суспільств різної градації складності дає змогу реконструювати напрямок руху еволюції); «пережитків» (ідеї і пам'ятки минулого за звичкою перенесені в іншу, наступну стадію); оптимізації соціальних змін (магістральним напрямком в історії людства є еволюційний прогресивний розвиток культур і саме тому еволюція завжди домінує над регресом).

У підрозділі 1.3. «Детермінанти культурної еволюції» проаналізовано каузальні (причинні) пояснення еволюції культури, виокремлено її основні чинники, оскільки через їх велику кількість і постійну мінливість класичні еволюціоністи не розробили цілісної теорії детермінації еволюції культури. Проаналізовано два широких типи культурної детермінації - іманентний антропологічний (наголошує на факторах раси, психології, ідей, великих особистостей, діяльності) та зовнішній (наголошує на ролі навколишнього середовища, технологій, економіки, власності, війни, зброї). Незважаючи на те, що в ХІХ ст. інтерес до закону внутрішньої каузації знизився, його не можна повністю ігнорувати, з огляду на підвищену увагу до нього всіх класичних еволюціоністів. Через це в дисертації проаналізовані ті теорії, в яких причини культурного розвитку пояснюються з позицій функціонування людської думки: а) психічної подібності («подібне функціонування людської думки у різних народів»); б) расового детермінізму («культурні відмінності визначаються вродженими ментальними особливостями»); в) вдосконалення успадкованих здібностей («у людини є передумови для самовдосконалення»); г) індивідуальної діяльності («закони суспільних явищ є законами дій та пристрастей людських істот»); д) ідеалістичного детермінізму («ідеї визначають еволюцію культури»)

Аналіз зовнішніх детермінант присвячений передовсім оцінці впливу фізичного оточення на форму суспільства та огляду матеріалістичного компонента у класичному еволюціонізмі. Е. Тайлор, Л. Морган та Г. Спенсер неоднозначно ставилися до ідей географічного детермінізму, зазначаючи, що самі лише географічні умови не створювали позитивних імпульсів для виникнення та розвитку цивілізацій. Еволюція, на їх думку, визначається взаємодією культурних та природних факторів, а не тільки впливом останніх.

У розвитку теорії еволюції у культурній антропології значну роль відіграв матеріалізм, хоч цілісної матеріалістичної її інтерпретації не знайдено в працях класиків британо-американської культурної антропології. Більшість з них концентрувались на технологіях (виготовлення посуду, одомашнення тварин, виплавляння залізної руди, видобування примітивної енергії, плужне землеробство тощо) як основному елементі в еволюції культури, на способах життєзабезпечення (мотика, плуг, житло, металева зброя тощо), економічних факторах (розвиток промисловості, торгівельна експансія, різні форми розподілу власності, рабство). Важливою групою детермінант є соціальні фактори, які визначаються вищеназваними детермінантами (система спорідненості, з якої випливали шлюбно-сімейні стосунки, розселення, окремі принципи соціальної організації; соціальна структура, функціями якої розглядаються такі елементи культури, як цінності, звичаї, правила володіння і успадкування власності; соціальне регулювання міжстатевих, в т.ч. сексуальних стосунків; війни, котрі стимулювали виникнення і розвиток цілої низки еволюційних характеристик: чітка організація соціальної взаємодії, військова дисципліна і вміння коритися владі та діяти згідно з командами, інтенсифікація процесів соціальної диференціації і стратифікації, зміни в структурі соціального управління від звичаїв предків до спеціальних політичних систем і до інституту держави). Проаналізовано причини втрати класичним еволюціонізмом популярності в наукових колах та критики його основних ідей в британо-американській антропології кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Другий розділ «Методологічні орієнтації неоеволюціонізму» присвячено аналізу причин та особливостей реконструкції еволюції культури в антропології першої половини ХХ століття.

У підрозділі 2.1. «Універсальна еволюційна теорія у британо-американській культурній антропології» виявлено відмінності універсального еволюціонізму американського антрополога Л. Уайта та британського дослідника Г. Чайлда від однолінійного підходу до еволюції культури, характерного для ранніх еволюціоністів, відзначено високий рівень узагальнення та ігнорування різноманітності умов і рис спільного існування людей. Відмовившись від традиційних пояснень еволюції культури за періодами та стадіями, неоеволюціоністи характеризували розвиток культур як процес, в якому культури, котрі знаходяться на близьких рівнях розвитку у різні періоди передісторії, мали подібні економічні, політичні та соціальні інституції. Такий підхід забезпечив можливість визначити стадії цивілізації згідно зі соціально-економічними моделями. Кожна нова епоха розпочиналася економічною революцією (неолітична, урбаністична), тобто критерії прогресу зіставляються з окремими економічними подіями. На основі вивчення праць Г. Чайлда здійснено аналіз функціонально-економічної класифікації культур, демографічного фактора як критерія визначення рівня прогресу, енвайроментально-детерміністської моделі еволюції культури, закону культурної дифузії як основного механізму еволюції. Водночас Г. Чайлд дещо ігнорує ідею паралелізму в теорії еволюції, вважаючи дивергенцію настільки ж поширеним явищем, як і паралелізм. Учений заперечує припущення класичних еволюціоністів щодо принципу «сучасного предка», оскільки він не може бути підтверджений археологічними даними.

Неоеволюціонізм суттєво відрізняється від паралельного еволюціонізму дев'ятнадцятого століття. Екологічний, економічний, демографічний та технологічний детермінізм цього напрямку ігнорував ідеї Просвітництва про те, що культурні зміни відбувалися внаслідок використання обдарованими особистостями їхнього природного інтелектуального потенціалу, експлуатуючи природу більш ефективно, цим самим піднімаючи рівень людського життя. Більшість еволюціоністів дотримувалися думки про те, що людство намагається зберегти звичний йому спосіб життя, допоки зміни, внаслідок не підконтрольних їм факторів, не втрутяться у їхню буденність. Ця позиція, обґрунтована екосистемними термінами, супроводжувалася думкою про те, що людська поведінка є природно консервативною, що суперечить ідеї індивідуальної креативності, котру Г. Спенсер і більшість еволюціоністів дев'ятнадцятого століття використовували для пояснення культурних змін.

Виокремлене прагнення Л. Уайта провести вододіл між історичним та еволюційно-культурологічним підходом до вивчення минулого. Перший з них описує явища, унікальні з точки зору простору та часу, а другий, натомість, пов'язаний з класами явищ, що не залежать від конкретного часу та місця. В дисертації проаналізовано концепцію Л. Уайта про унікальність культури, яка, на відміну від культур окремих народів, належить людству в цілому. Охарактеризовано основні елементи культури, виділені Л. Уайтом: технологічний, соціальний, ідеологічний, філософський. При цьому технологія характеризується ним як незалежна змінна, інші елементи - залежні змінні.

Визначальним поняттям еволюції культури є технологічний детермінізм, а основним її критерієм - кількість енергії, що припадає в рік на душу населення. В рамках неоеволюційного вчення демонструється поступове зростання і якісна модифікація використовуваної суспільством енергії, зміна її джерела. Не принижуючи значення «енергетичного критерію» для визначення рівня економічного розвитку і, відповідно, життєвого рівня населення, можна стверджувати, що для оцінки специфіки соціальної організації, побуту, цінностей і форм духовної культури цей показник не є універсальним. Окрім того, в умовах переходу до енергоощадних технологій сам критерій «енергозатратності» вже не може слугувати показником рівня господарської культури. В дисертації звернено увагу на вади та очевидні помилки у концепціях представників універсального еволюціонізму. Це передовсім неточність багатьох формулювань, наявність матеріалістичних запозичень, надмірність узагальнень тощо. Класичні еволюціоністи вважали культурну еволюцію природно-історичним процесом. Однак сформулювати закони і рушійні сили цієї еволюції їм не вдалось. Неоеволюціонізм також не розв'язав цього завдання. У творчості Л. Уайта помітне розходження між високим рівнем теоретичної і методологічної рефлексії і незначними результатами в конкретних еволюціоністських інтерпретаціях культури.

У підрозділі 2.2. “Теорія багатолінійної еволюції Джуліана Стюарда» проаналізовано концепцію, що узгоджувала ідею еволюції з фактором наявності великого різноманіття культур та форм соціального життя. Вихідною тезою багатолінійного еволюціонізму є те, що основні типи культури можуть розвиватися подібними шляхами за однакових умов, проте існує мало таких конкретних аспектів культури, котрі б проявлялися у всіх групах людства в правильній, тобто в одній і тій самій послідовності. Теорія багатолінійної еволюції Дж. Стюарда спрямована на пошук законів культурних змін. Інтереси багатолінійного еволюціонізму, на відміну від універсальних еволюціоністів, обмежувались конкретними культурами, а не пошуками фактів наявності локальних варіацій і відмінностей, що розширює межі дослідження від конкретного до загального. Не підтримують представники багатолінійного еволюціонізму ідеї культурної дифузії, вважаючи, що вона впливає лише на другорядні культурні риси. Натомість встановлено, що Дж. Стюард розробляв закон «паралельної еволюції». Цінність нових технологій залежить від культурного рівня суспільства, а не навпаки. Саме тому, суспільства, котрі мають навіть приблизно однакове технологічне устаткування, можуть представляти цілком інші соціальні моделі.

Охарактеризовано новий напрям еволюційної теорії, розроблений Дж. Стюардом, - культурна екологія, котра досліджує шляхи взаємодії екологічних змінних з технологічними та економічними, внаслідок чого виникають різні культурні змінні. Основні механізми культурної екології закладені в різноманітних інститутах, технологіях, соціокультурних формах виробництва і розподілі засобів існування, економіці, політиці, релігії тощо.

Незважаючи на суттєві розбіжності, неоеволюціоністи мали багато спільного. Ніхто з них, наприклад, не дотримувався моделі культурних змін, що пов'язана з розвитком, тому всі вони пропонували пояснення культурних трансформацій, що обґрунтовувалися простою каузальною епістемологією. Л. Уайт, Г. Чайлд та Дж. Стюард були переконаними матеріалістами. Їхній матеріалізм відрізнявся лише тим, що Г. Чайлд та Л. Уайт акцентували увагу на технології, а Дж. Стюард на екології. Вони також визнавали, що еволюційні моделі змін не могли бути абсолютно ендогенними. Вчені не лише були добре обізнані з існуванням культурної дифузії та інших форм міжсуспільних контактів, але й надавали цим факторам позитивної ролі в еволюційній зміні

В третьому розділі «Відродження еволюціонізму в британо-американській культурній антропології другої половини ХХ століття» охарактеризовано еволюційну теорію в британо-американській культурній антропології другої половини ХХ ст., проаналізовано основні ідеї та висновки неоеволюціоністів другої хвилі, що стосуються закономірностей глобальних соціокультурних процесів, пошуку елементарних одиниць соціокультурного розвитку тощо.

У підрозділі 3.1. «Теорія «загальної» та «конкретної» еволюції Елмана Сервіса та Маршала Салінза» уточнено основні дефініції, пов'язані з культурним еволюціонізмом. Учні Л. Уайта та Дж. Стюарда, американці Е. Сервіс та М. Салінз, намагались об'єднати погляди своїх учителів - ідеї «універсальної» та «багатолінійної» еволюцій. У зв'язку з цим введено поняття «загальної» (історична послідовність різновидів культури) та «конкретної» (адаптивна модифікація індивідуальних культур) еволюцій. Виділено організаційні, політичні та філософські особливості загальної еволюції. Важливим параметром загальної еволюції є рух від меншої до більшої загальної адаптованості. М. Салінз вважає, що форми культури, краще пристосовані до умов природного середовища, є адаптованішими і до зовнішніх соціальних умов, що, на нашу думку, є хибним твердженням. А Е. Сервіс виводить закон еволюційного потенціалу: чим більше спеціалізована та адаптована форма культури на даній еволюційній стадії, тим менший потенціал необхідний для переходу на іншу стадію. Представлено теорію політичної еволюції, розроблену Е. Сервісом самостійно, та еволюційну класифікацію форм політичної організації (група, плем'я, суспільство під керівництвом вождя, держава). В дисертації проаналізовано «енергетичний» параметр загальної еволюції в трактуванні представників другої хвилі еволюційного відродження. На відміну від універсальних еволюціоністів, М. Салінз вважав, що прогрес - це зростання загальної кількості трансформуючої енергії, що використовується для створення і підтримки культурної організації, тобто культура контролює енергію і спрямовує її в потрібному напрямку, вона отримує енергію з природи і трансформує її в людей, матеріальні блага і роботу, в політичні системи та ідеї, у соціальні звичаї тощо.

У підрозділі 3. 2. «Культурний процес в еволюціонізмі Роберта Карнейро» виявлено специфічну модифікацію дефініції «еволюція» Г. Спенсера, запропоновану американським антропологом, де зазначено, що еволюція є трансформацією від відносно невизначеної, нечіткої однорідності до відносно визначеної, чіткої гетерогенності через послідовну диференціацію та інтеграцію культур. Р. Карнейро дійшов висновку, що між однолінійною та багатолінійною еволюцією немає фундаментальної суперечності і принцип однолінійності може бути збережений без заперечення реальності багатолінійності, що доцільно говорити не про суспільства, котрі проходять однакові стадії, а про розвиток в них певних рис в однаковому порядку. Представлено і охарактеризовано два значення поняття еволюційної послідовності, що стосується «культури в цілому» : первинну появу та домінування обставин.

Виділено методологічну інновацію до вивчення культурної еволюції, котра полягає у застосуванні шкалограмного аналізу Гутмана для побудови еволюційного ряду культур. На відміну від порівняльного методу, котрий має свої недоліки та обмеження, успішне шкалування суспільних характеристик чітко відображає існування порядку, що створює основу, на якій можна зробити пояснення еволюційного процесу. Показано, що суспільства розташовані на шкалі вище, матимуть всі риси, що й суспільства нижчої ланки, і принаймні декілька додаткових. Теоретично можливим є те, що внаслідок дифузії ту стадію, через яку пройшло хоча б одне суспільство, інші можуть перестрибнути. В дисертації висвітлено теорію політичної еволюції та походження держави Р. Карнейро, яка дещо відрізняється від теорії Е. Сервіса. Війни і притаманний їм поділ на переможців і переможених, природні та соціальні обмеження, демографічне зростання, інтенсифікація виробництва, поділ праці, поява класів, урбанізація - є, за Р. Карнейро, основними детермінантами політичної еволюції суспільства.

Підрозділ 3.3. «Культурний матеріалізм та еволюційні ідеї Марвіна Херріса» присвячений аналізу концепції культурного матеріалізму в неоеволюціонізмі, за якою подібність та відмінність культур пояснюється матеріальними потребами людини. Суть еволюції полягає у реалізації потреби членів людського суспільства інтенсифікувати способи економічного виробництва, щоб уникнути неминучого вичерпування ресурсів і зниження життєвих стандартів, з якими вони зустрічаються. Подібна модель: «інтенсифікація - виснаження - інтенсифікація» застосовувалась до численних паралельних конвергентних та дивергентних еволюційних феноменів, що мали місце впродовж останніх років.

В праці М. Херріса «Культурний матеріалізм» соціокультурні системи трихотомовані на інфраструктурні, структурні та надструктурні компоненти. Інфраструктура складається не лише зі способів виробництва, але і зі способів репродукції. Структура включає домашню (вікові та гендерні ролі, моделі сімейної організації) і політичну економію (способи володіння виробничими ресурсами, система стратифікації, система політичної організації, збройна і військова організації тощо). Надструктура включає в себе мистецтво, музику, ритуали, філософію, релігію та інші феномени.

Представивши анатомію соціокультурних систем, М. Херріс сформулював закон технологічного та техноекономічного детермінізму як закон інфраструктурного детермінізму, який стверджує, що каузальність в соціальному житті проходить від інфраструктури через структуру до надструктури. Вищеозначене дає нам підстави стверджувати, що еволюційна теорія, запропонована М. Херрісом, вершина еволюціонізму. Вона відповідає стилю мислення і намірам класичних еволюціоністів - створення «науки про універсальну історію», - проте суттєво змінює їхні еволюційні схеми, коригує каузальні та емпіричні твердження, відкидає ті теоретичні традиційні положення, які є сумнівними. Еволюціонізм М. Херріса переконливіший від матеріалістичного еволюціонізму Дж. Стюарда, Л. Уайта та Г. Чайлда за такими аспектами: він ретельно обійшов сумнівні (і часто суперечливі) прогресивістські упередження, і постійно демонстрував, як справжня еволюційна теорія однаково реалізується у дивергентних і в паралельних/конвергентних напрямках.

У результаті проведеного дослідження були зроблені наступні висновки:

1. Еволюційна ідея була властивою науковій думці ще з часів Анаксимандра. Космологічні міфи первісних народів, утопії та давні легенди, релігійні та метафізичні системи моралі й утопічні картини „золотого віку” - все це є значною мірою своєрідними формулами еволюції, що відображають той чи інший ідеал епохи. Теорія монад Г. Ляйбніца, діалектика Г. Гегеля, вчення про загальноісторичні стадії культурного розвитку філософів епохи Просвітництва Ф. Вольтера та Ж. Кондорсе та про своєрідність і рівноцінність різних епох культури німецького філософа Й. Гердера, природно-наукові концепції - П. Лапласа, Ч. Лайеля, К. Бера, Ж. Ламарка, еволюційна теорія походження видів Ч. Дарвіна справили визначальний вплив на формування і розвиток еволюціоністських ідей у культурній антропології. Найвідоміші представники класичного еволюціонізму британці Г. Спенсер і Е. Тайлор та американець Л. Морган розробили загальну теорію походження й розвитку людини як суспільно-культурної істоти і пов'язану з цією теорією міждисциплінарну методологію дослідження структури та динаміки культури.

2. Визначено три основні стадії розвитку еволюційної теорії у британо-американській культурній антропології: класичний еволюціонізм (друга половина ХІХ ст.), який репрезентований працями Л. Моргана, Г. Спенсера та Е. Тайлора, неоеволюціонізм (перша половина ХХ ст.), представлений теоріями Дж. Стюарда, Л. Уайта, Г. Чайлда, та відроджений еволюціонізм (друга половина ХХ ст.), найповніше розроблений американськими вченими М. Салінзом, Е. Сервісом, Р. Карнейро, М. Херрісом.

3. Основними методами реконструкції культурної еволюції стали порівняльний метод, який здебільшого використовували класичні еволюціоністи Г. Спенсер, Е. Тайлор, Л. Морган, генеалогічний та біографічний метод, а також шкалограмний метод, запроваджений в теорію еволюції культури представниками другої хвилі еволюційного відродження, зокрема Р. Карнейро. Виділено основні принципи реконструкції культурної еволюції у британо-американській антропології: уніформізму, послідовності, переходу від простого до складного, психічної подібності людей, диференціального підходу до реконструкції еволюції, «сучасного предка», «пережитків» та оптимізму соціальних змін.

4. На основі аналізу ідей британо-американських еволюціоністів, виділено іманентні антропологічні (психічна спільність, расовий детермінізм, здатність людини до самовдосконалення, дії індивідів, ідеї) та зовнішні (вдосконалення продуктивних сил, способи життєдіяльності, розподіл праці, власність, система спорідненості, шлюбно-сімейні стосунки, соціальна структура, війна, зброя, розподіл на класи тощо) детермінанти культурної еволюції.

5. Концепція культурної еволюції ХІХ століття характеризується наступними ознаками: видова спільність людства, ментальна подібність людей; неперервний прогрес людського суспільства, постійні і поступові зміни культурних феноменів від простоти до складності; передбачуваність розвитку будь-якого елементу культури, подібність стадій і ступенів розвитку культури; взаємопов'язаність різних елементів культури; детермінованість культурних відмінностей народів різними ступенями їхнього розвитку тощо. Всі характеристики класичного еволюціонізму залежать від контексту. Вони можуть критикуватися та заперечуватися на багатьох підставах: теоретичних (коли призводять до нереальних наслідків або вимагають хибних припущень); емпіричних (коли не випливають з фактів соціального життя й суперечать історичній очевидності); моральних (коли порушують або ігнорують загальноприйняті цінності). І справді, критика слідувала за всіма цими напрямками, що призвело в першій половині ХХ століття до кризи і тимчасового заперечення еволюційної теорії.

6. Для характеристики та зручності опису підходів до еволюційної теорії виділено однолінійний, універсальний та багатолінійний еволюціонізм. Однолінійний еволюціонізм (охоплює еволюціонізм дев'ятнадцятого століття) передбачає наявність аналогічних стадій культурного розвитку всіх народів (наприклад, класичні «дикунство - варварство -цивілізація») і визнає лише відмінні риси цього розвитку. Універсальний еволюціонізм (представниками якого є Л. Уайт та Г. Чайлд) є поглибленням теорії Л. Моргана, в якій послідовність у розвитку культури є найвищим рівнем узагальнення, а різноманітність умов та рис спільного існування людей не враховується; багатолінійний еволюціонізм (представлений Дж. Стюардом) передбачає, що основні типи культури можуть розвиватися подібними шляхами за подібних умов, проте існує мало таких конкретних аспектів культури, котрі б проявлялися у всіх групах людства в правильній, тобто в одній і тій самій послідовності. В історії еволюціонізму були спроби об'єднати ідеї універсального і багатолінійного еволюціонізму (Е. Сервіс, М. Салінз), однолінійного і багатолінійного еволюціонізму (Р. Карнейро).

7. Представники неоеволюціонізму розглядали еволюцію культури як результуючий концепт, що об'єднує в послідовний процес незворотні зміни, котрі утримуються в світовому масштабі та пов'язані з організаційним ускладненням соціокультурного життя. З неоеволюціоністської позиції відмінність культур визначається за інтегральною оцінкою наступних параметрів: підпорядкованість середовищу (від слабкої до сильної), організаційна структура (від простоти до складності), організація життя популяції (від сільської до міської), спеціалізація в суспільному поділі праці (від нерозділеної до вузькоспеціалізованої), моделі керівництва (від авторитарного до консенсусу), розподіл благ (від зрівнювального до чітко диференційованого), поведінка еліт (від експлуататорського до відповідального), функція війни (від помсти до політичних інтересів). Завдяки цим характеристикам здійснюється оцінка суспільств в контексті глобалізації.

8. Проаналізовано нові напрямки еволюційної теорії, а саме: теорія «загальної» та «конкретної» еволюції; закони паралельної еволюції та еволюційного потенціалу; теорія політичної еволюції, а також концепція культурного матеріалізму в неоеволюціонізмі.

9. Доведено, що еволюціонізм досягає вершини своєї популярності під час економічного зростання і стає непопулярним упродовж періоду економічної кризи. На початку ХХІ ст. у світі спостерігається заключна стадія економічного застою - світова економічна криза, що асоціюється з песимізмом. Вчені передбачають, що попереду світ чекає перехід до економічного зростання, котрий повинен призвести до відродження еволюційної думки. Оптимісти сподіваються, що це буде період апогею в розвитку культурного еволюціонізму.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Кравець С. В. Концепція еволюції в культурній антропології Е. Б. Тайлора / С. В. Кравець // Науковий вісник національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. : зб. наук. пр. - К., 2006. _ № 8 (21). - С. 51 - 58.

Кравець С. В. Чотири теорії соціальної еволюції Герберта Спенсера / С. В. Кравець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія. - Тернопіль, 2006. _ №14. - С. 64 - 68.

Кравець С. В. Історична доля еволюційної теорії / С. В. Кравець // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. - К., 2007. _ № 84 - 86. - С. 39 - 42.

Кравець С. В. Традиційна дилема еволюціонізму у культурній антропології: однолінійність чи багатолінійність? / С. В. Кравець // Наукове пізнання: методологія та технологія: науковий журнал. Серія: філософія, соціологія, політологія. - Одеса, 2007. _ № 2 (20). - С. 88 - 90.

Кравець С. В. Неоеволюційні ідеї Роберта Карнейро / С. В. Кравець // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка. Серія: Філософія. - Тернопіль, 2008. _ №16. - С. 49 - 55.

Кравець С. В. Культурний матеріалізм у неоеволюціонізмі Марвіна Херріса / С. В. Кравець // Науковий вісник Харківського нац. пед. у-ту ім. Г. С. Сковороди. Серія: «Філософія» - Харків, 2008. - № 27. - С. 3 - 8.

Кравець С. В. Детермінанти еволюції культури в класичному еволюціонізмі / С. В. Кравець // Філософські дослідження: зб. наук. пр. - Луганськ, 2008. _ № 9. - С. 32 - 43.

Чотири теорії соціальної еволюції Герберта Спенсера: матеріали доповідей та виступів на міжнар. наук. конф. [«Дні науки філософського факультету _ 2006»], - (Київ, 12 _ 13 квіт. 2006 р.). - К.: ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2006. _ Ч. 6. - С. 29 - 31.

Приховані причини критики еволюційної теорії : матеріали доповідей та виступів на міжнар. наук. конф. [«Дні науки філософського факультету _ 2007»], - (Київ, 18 _ 19 квіт. 2007 р.). - К.: ВПЦ «Київський університет», Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 2007. _ Ч. 2. _ С. 85 - 87.

АНОТАЦІЯ

еволюційний антропологія культурний багатолінійний

Кравець С. В. Еволюційна теорія в британо-американській культурній антропології. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2008.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі розвитку еволюційної теорії у британо-американській культурній антропології ХІХ - ХХ століття. В роботі визначено ідейне джерело еволюціонізму, проаналізовані основні теоретичні напрямки теорії культурної еволюції, виділено три стадії розвитку еволюційної теорії в британо-американській культурній антропології: класичний еволюціонізм, неоеволюціонізм та відроджений еволюціонізм. Досліджено особливості лінійної, універсальної та багатолінійної еволюції. Визначені та обґрунтовані принципи реконструкції еволюції культури, а також основні ознаки культурної еволюції. Представлені та проаналізовано нові напрямки еволюційної теорії: культурна екологія та політична еволюція. Розглянуті розроблені представниками другої хвилі еволюційного відродження закони паралельної еволюції та еволюційного потенціалу. Досліджені причини зростання та спадання наукового інтересу до еволюціонізму, виявлені причини ренесансу еволюційної теорії в ХХ столітті, спрогнозовані перспективи її розвитку.

Ключові слова: еволюційна теорія, культурна антропологія, неоеволюціонізм, технологічний детермінізм, лінійний, універсальний та багатолінійний еволюціонізм.

АНОТАЦИЯ

Кравец С. В. Эволюционная теория в британо-американской культурной антропологии. _ Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2008.

Диссертационное исследование посвящено проблеме развития эволюционной теории в британо-американской культурной антропологии ХІХ-ХХ вв. В работе определены идейные источники эволюционизма, проанализированы основные теоретические направления теории культурной эволюции, выделены три стадии развития эволюционной теории в британо-американской культурной антропологии: классический эволюционизм, неоэволюционизм, возрожденный эволюционизм. Изучены особенности линейной, универсальной и многолинейной эволюции. Определены и обоснованы принципы реконструкции эволюции культуры, а также основные признаки концепции культурной эволюции. Представлены и проанализированы новые направления эволюционной теории: культурная экология и политическая эволюция. Рассмотрены разработанные учеными-представителями второй волны эволюционного возрождения законы параллельной эволюции и эволюционного потенциала. Исследованы причины взлетов и падений эволюционизма, выявлены причины ренессанса эволюционной теории в ХХ веке, спрогнозированы перспективы ее развития.

Ключевые слова: эволюционная теория, культурная антропология, неоэволюционизм, технологический детерминизм, линейный, универсальный и многолинейный эволюционизм.

ANNOTATION

Kravets S. V. The Theory of Evolution in British-American cultural anthropology. - Manuscript.

Thesis for a Candidate degree in Philosophical Sciences, speciality 09.00.04 - Philosophical anthropology, philosophy of culture. - Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2008.

The dissertation is dedicated to the analysis of the problem of the theory of evolution development in British-American cultural anthropology that was not studied in the post-USSR. The correct usage of the notions of “social anthropology” and “cultural anthropology” was proved, the ideas of classical evolutionists of the 19-th century and neoevolutionists of the 20-th century about the concept of “cultural evolution” were more precisely defined. Ideological sources of evolutionism were revealed, the main theoretical trends of British-American evolutionism were analyzed and the place of the theory of evolution in modern cultural anthropology was defined. In the thesis three main stages of the theory of evolution development in British-American cultural anthropology were defined: classical evolutionism (H. Spencer, L. Morgan, E. Tylor), neoevolutionism (L. White, G. Childe, J. Steward), revived evolutionism (E. Service, M. Sahlins, R. Carneiro, M. Harris). The comparative analysis of theoretical approaches of the classical evolutionists, the neoevolutionists and the representatives of the second wave of evolutional revival to cultural evolution was made. The peculiarities of unilinear, universal and multililinear evolution were investigated. The principles of parallel evolution, evolutional potential, cultural ecology and political evolution were examined. The causes of rise and fall of evolutionism were determined, the main causes of the theory of evolution revival in the 20-th century were revealed, and the prospects of its development were predicted. It was proved that the crisis of the evolutionism and its replacement by the other paradigms (diffusionism, structuralism, functionalism etc.) by the end of the 19-th. century and on the beginning of the 20-th. century was not in the result of depletion or cognitive weakness of the ideas of evolution but because of the imperfection of the whole paradigm, that was showed in the new historical conditions and was expressed in terms of the absence of the link between theoretical generalization and empirical facts, too abstract theoretical generalization and the logical imperfection of the methods.

From the neoevolutional point of view the difference among cultures is determined with the help of integral estimation of such characteristics as subordination to the environment (from weak to strong), the structure of organization (from simplicity to complexity), the organization of the life of population (from rural to urban), specialization in social work division (from indivisible to highly specialized), the model of leadership (from authoritarian to consensus), the division of values (from equalizing to differential), the behavior of elites (from exploiter to responsible), the function of war (from revenge to political interests). Because of these characteristics the estimation of the societies is made in the context of globalization.

Key words: the theory of evolution, cultural anthropology, neoevolutionism, technological evolutionism, unilinear evolution, universal evolution, multilinear evolution.

Размещено на Allbest.ru