Методологічні засади постнекласичних стратегій менеджменту

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 167+165.5

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПОСТНЕКЛАСИЧНИХ СТРАТЕГІЙ МЕНЕДЖМЕНТУ

09.00.09 - філософія науки

НЕСТЕРОВА Марія Олександрівна

КИЇВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та методології науки філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Добронравова Ірина Серафімівна,

Київський національний університет

імені Тараса Шевченка,

завідувач кафедри філософії та

методології науки.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Воронкова Валентина Григорівна,

Запорізька державна інженерна академія,

завідувач кафедри менеджменту організацій

доктор філософських наук, професор

Предборська Ірина Михайлівна,

Національний педагогічний університет

імені М.П. Драгоманова МОН України,

професор кафедри соціальної філософії та

філософії освіти.

Захист відбудеться «25»травня 2009 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.00.17 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01061, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01061, м. Київ, вул.. Володимирська 58, зал № 12.

Автореферат розісланий «_24_» квітня 2009 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.О. Шашкова

АНОТАЦІЯ

менеджмент синергетичний постнекласичний

Нестерова М.О. Методологічні засади постнекласичних стратегій менеджменту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2009.

У дисертаційному дослідженні здійснено філософсько-методологічний аналіз менеджменту як науки і діяльності в історичній перспективі та в сучасному контексті на базі застосування методологічних здобутків сучасної наукової революції, зокрема, синергетичної та інших постнекласичних методологій.

Дослідження спирається на періодизацію науки В. С. Стьопіна за типами наукової раціональності. Ми показали, що в менеджменті як науці можуть бути виділені класичний, некласичний і постнекласичний етапи і визначили, що сучасний менеджмент знаходиться на постнекласичному етапі свого розвитку, отже до нього може бути застосована постнекласичні методології.

Доведено можливість застосування до менеджменту найрозробленішої з постнекласичних методологій - синергетичної методології. Виходячи з трансдисциплінарності синергетичного підходу, успішно працююча модель В. Г. Буданова про застосування синергетики в освіті перенесена в предметне поле менеджменту: синергетика в менеджменті, синергетика для менеджменту, синергетика менеджменту. Розглянуто інші ефективні постнекласичні стратегії, попри синергетичну. Ми вважаємо, що це менеджмент змін (управління змінами), криза-менеджмент та концепції навчання та емоційного лідерства як основа успішних практик.

Виявлено, що для роз'яснення діючих механізмів здійснення тих або інших практик дуже ефективною є концепція габітусу П. Бурд'є. Вона дозволяє пояснити причини опору змінам та пояснити, як можна ці зміни вдало провести. Сучасні постнекласичні стратегії управління повинні враховувати взаємно узгоджені цілі та цінності всіх суб'єктів менеджменту, що визначається постнекласичним характером самого менеджменту.

Ключові слова: постнекласична наука, методологічні засади, постнекласичні стратегії управління, синергетика, габітус, корпоративна культура, організаційна поведінка, менеджмент змін, криза-менеджмент.

Аннотация

Нестерова М. А. Методологические основания постнеклассических стратегий менеджмента. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2009.

В диссертационном исследовании проведен философско-методологический анализ менеджмента как науки и менеджмента как деятельности в исторической перспективе и в современном контексте. Исследование опирается на периодизацию науки В. С. Степина по историческим типам научной рациональности. Мы показали, что в менеджменте как науке могут быть выделены классический, неклассический и постнеклассический этапы развития, и определили, что современный менеджмент находится на постнеклассическом этапе своего развития, следовательно, к нему может быть применены постнеклассические методологии.

Доказана возможность применения к менеджменту наиболее разработанной из постнеклассических методологий - синергетической. Показано, что предмет менеджмента - современные организации - являются также и предметом синергетики. К ним успешно могут быть применены ее принципы и подходы. Были рассмотрены так называемые синергетические “принципы бытия”, которые определяют состояния динамической устойчивости сложных систем. Эти состояния динамической устойчивости являются как целью, так и доказательством эффективного управления компаниями. Показана применимость этих синергетических принципов, а также их не только эвристическая, но и практическая ценность. Исследована проблема транс-, поли- и междисциплинарности менеджмента. Определено, что менеджмент является полидисциплинарной формой научного знания с элементами междисциплинарности, например, на пересечении менеджмента и образования. Проведены аналогии между современным менеджментом и образованием на основе общего предметного поля: сложных человекомерных систем. Исходя из трансдисциплинарности синергетического похода, а также проведенных нами аналогий между менеджментом и образованием, успешно работающая модель В. Г. Буданова “synergetics in, for and of education”, описывающая взаимодействие синергетики и образования, перенесена в предметное поле менеджмента. Получена аналогичная эффективная модель “synergetics in, for and of management” для синергетики и менеджмента: “синергетика в менеджменте, синергетика для менеджмента, синергетика менеджмента”. Показано, что она имеет не только практическую ценность для обучения эффективному управлению и осуществления самого эффективного управления, но и имеет значительный эвристический потенциал для исследования менеджмента как формы организации научного знания.

Рассмотрены другие эффективные постнеклассические стратегии управления, помимо синергетической. К ним отнесены управление изменениями, кризис-менеджмент, корпоративное обучение (концепция самообучающихся организаций) и эмоциональное лидерство как основа успешных управленческих практик и сами по себе управленческие стратегии.

Обнаружено, что для объяснения действующих механизмов осуществления тех или иных управленческих практик очень эффективной оказалась концепция габитуса П. Бурдье. Доказан ее методологический потенциал в области управления изменениями: она позволяет не только объяснить причины сопротивления изменениям, но и наметить, как эти изменения успешно провести. Показано, что постнеклассический габитус как структура, порождающая постнеклассические практики, ценностно ориентирован. Поэтому современные постнеклассические стратегии управления должны учитывать взаимосогласованные цели и ценности всех субъектов менеджмента, что особенно актуально во времена кризисов.

Ключевые слова: постнеклассическая наука, методологические основания, постнеклассические стратегии управления, синергетика, габитус, корпоративная культура, организационное поведение, менеджмент изменений, кризиc-менеджмент.

Summary

Nesterova M. A. Methodological foundations of postnonclassical strategies of management. - Manuscript.

Thesis for the getting of academic degree the Candidate of Philosophic Sciences in speciality 09.00.09 - Philosophy of Science. - Kyiv National Shevchenko University. - Kyiv, 2009.

The dissertation research provides the methodological analysis of management as a scienceand an activity. For this purpose we applied the conseption of reconstruction of science according to historic types of scientific rationalitiy by V. S. Stepin. We confirmed that three periods of development of science (classical, nonclassical and postnonclassical) are related to management as a science. The modern period of management as a science is postnonclassical one. It means that postnonclassical methodology is to be applied to modern management, first of all, synergetic one as the most developed one. Following transdisciplinarity of synergetic approach we transferred effective model “synergetic & education” (by V. Budanov) into “synergetic & management”: synergetic in, synergetic for and synergetic of management. Besides of synergetic ones, we presumed that other postnonclassical strategies might be effective. We consider that there are change management and crisis management, corporate learning (self-learning organizations) and practice emotional leadership. Also the dissertation analyses the methodological potential of habitus conception in the field of change management. This conception could be effective in solving the problem of resistance to changes. Habitus conception allows not only to explain but also to predict key points during organizational changes that increases probability of their successful execution. Modern postnonclassical strategies should be based on common values and common goals of all subjects of management. It follows from the postnonclassical character of modern management.

Key words: postnonclassic science, management, methodological foundations, postnonclassical strategies, synergetics, habitus, management of changes, crisis management, corporate culture, organizational behavior.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Терміном “менеджмент” позначають не тільки науку про управління, але й і сам процес управління. Наука про управління виникла в зв'язку з необхідністю переосмислення та теоретичного обґрунтування управлінської практики. Тому на початкових етапах розвитку науки про управління саме емпіричні дані складали основу менеджменту як науки. В своєму історичному розвитку сам процес управління проходив певні історичні етапи - від простого “механістичного” до складного “самоорганізаційного”. Це означає, що і наука про управління має розвиватися. При цьому відбувався і продовжує відбуватися процес перегляду ідеалів та норм дослідження в цій галузі науки. Багато в чому він співвідноситься з розвитком ідеалів та норм дослідження в інших науках, але методологічна усвідомленість в менеджменті як науці значно відстає як від інших наук, так і від власних потреб, пов'язаних з бурхливим розвитком практики менеджменту.

Ця методологічна непроясненість дається взнаки навіть у випадках, які виглядають легко зрозумілими. Так, наприклад, і зараз постійно з'являються нові організації, які можна вважати простими системами, що можуть, здавалося б, описуватися за допомогою теоретичних здобутків попередніх етапів менеджменту. Однак, насправді, невдачі управлінської практики доводять неможливість нехтування сучасним контекстом. Все це легко зрозуміти на основі застосування концепції типів наукової раціональності. Але в галузі методології менеджменту ця концепція ще не застосовувалась, тому наше філософсько-методологічне дослідження розвитку менеджменту як науки є вельми актуальним.

Існує багато трактувань історії менеджменту як науки про управління. Ми приєднуємось до точки зору, що пов'язує заснування менеджменту як науки з розвитком виробництва на початку ХХ століття. Причому, можна сказати, що менеджмент як наука виникає не просто з бурхливим розвитком промисловості, а з якісним переходом її на новий інтенсивний шлях розвитку. Поштовхом до концептуального оформлення менеджменту як науки послужили три фактори: вичерпання екстенсивного шляху розвитку, загострення конкурентної боротьби та активізація пошуків ефективності підприємств за рахунок внутрішніх резервів.

Для нашого дослідження цікавий і наступний період розвитку менеджменту. Саме він виявив новий об'єкт - складні системи, здатні до саморегуляції. Ускладнились не тільки самі системи, через розвиток їх внутрішніх та зовнішніх соціально-економічних зв'язків. Ускладнились процеси управління і, відповідно, теорії управління. Причому, згідно принципу зворотного зв'язку, вони, в свою чергу, впливали на ускладнення самих систем. В описах організацій з'явились вже не механістичні, а кібернетичні моделі, а також біологічні, “організмічні” метафори.

В подальшому об'єктом науки стають “людиномірні” комплекси, невід'ємною компонентою яких є людина. В менеджменті це означає обов'язкове включення “людського фактора” в розбудову принципів управління; навіть опис самих організацій здійснюється в антропних, психологічних термінах (наприклад, використовуються моделі життєвих циклів організацій за аналогією з життєвими циклами людини).

Особливість сучасних систем, що здатні до розвитку, полягає в тому, що вони є більш складними типами об'єктів порівняно з саморегулюючими системами. Останні є особливим станом динаміки історичного об'єкту, стійкою стадією його еволюції. Сама ж історична еволюція характеризується переходом від однієї відносно стійкої системи до іншої системи з новою багаторівневою організацією елементів і саморегуляцією. Формування кожного нового рівня системи супроводжується її проходженням через стани нестабільності (точки біфуркації), а в такий момент невеликі випадкові впливи можуть призвести до появлення нових структур. Діяльність по управлінню такими системами потребує принципово нових стратегій. Ми ж покликані запропонувати адекватне методологічне підґрунтя вироблення таких стратегій.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Пошук ефективних стратегій управлінської діяльності - досить давня проблема, така ж давня, як і сама управлінська діяльність. Але ми визначили головним предметом нашого дослідження саме науку про управління соціо-економічними системами (організаціями або компаніями), яка сформувалась в ХХ ст. Літературні джерела, які ми використовували, поділяються на три групи: ті, що “вийшли” з практики власне управлінської діяльності, ті, що мають витоки суто філософсько-методологічні та ті, що мають витоки з інших наукових дисциплін або науково-дослідницьких програм (наприклад, кібернетика, системний підхід та синергетика). Найменш розробленою є проблема філософсько-методологічних засад науки про управління саме таких соціо-економічних систем, як організації та компанії.

Перша група джерел, на які ми спирались у своєму дослідженні, - це, безумовно, роботи класиків менеджменту, починаючи з виникнення на початку XX ст. “наукового” або “виробничого” менеджменту. Його засновники Ф. Тейлор і А. Файоль вперше наголошували на необхідності точних методів та процедур. Далі теорія наукового менеджменту знайшла свій розвиток у вигляді “школи людських відносин”, в явному вигляді проголошується, що людина та людські відносини - це ключова ланка в організації. Вперше з'являється думка, яка є поширеною і на сучасному етапі розвитку менеджменту, що управління організацією - є, по суті, управління її персоналом. Визнаними авторами-дослідниками в цьому напрямку є К. Арджирис, Ф. Герцберг, Д. Лайкерт, Е. Мейо, А. Маслоу, Д. Макгрегор та К. Мацусити. В сучасному менеджменті ці ідеї розроблляють Р. Кантер та Ч. Хенді. Крім того, роботи М. Ке де Врі та У. Беніса з Р. Дж. Томасом, що стосуються проблем лідерства, можна теж віднести до цього напрямку. Г. Хамел і К. Прахалад, також вважаючи ключовою конкурентною перевагою навички, розглядають навчання як чинник, що визначає розвиток. Концепція ефективної організації, яка постійно навчається, постійно “утворює знання”, висвітлена в працях японських дослідників І. Нонака і Х. Такеучі. Роботи Арі де Гіуса та Х. Рамперсада виводять нас на інші кола розгляду проблем менеджменту - а саме, ціннісно орієнтовані.

Для розгляду сучасного етапу розвитку менеджменту цікавий досвід російських дослідників з теорії та практики управління: І. Альтшулера, В. Дудченка, В. І. Єгорова, А. Пригожина та інших.

Друга група джерел пов'язана з філософськими дослідженнями менеджменту і управління. З вітчизняного філософського доробку, присвяченого управлінню та менеджменту важливими є роботи В. П. Андрущенка, А. Г. Беліченко, В. Г. Воронкової, Л. В. Губерського, В. С. Пазенка, І. Г. Шавкун, але хоча в них велику увагу приділено філософсько-методологічному боку справи, вони висвітлюють проблеми менеджменту переважно з точки зору соціальної філософії.

Основним джерелом з філософії та методології науки для проведення нашого дослідження стали наукові праці сучасного класика філософії науки академіка В. С. Стьопіна та його вітчизняної послідовниці професора І. С. Добронравової. Вони надали потрібний філософсько-методологічний інструментарій для нашого дослідження.

Крім того, ми базувались на працях з постнекласичних методологій, зокрема синергетичної. В нашій роботі ми використовували розробки в галузі філософії трансдисциплінарності Л. П. Кіященко, синергетики та філософії синергетики В. А. Алексеєвського, В. І. Аршинова, О. Н. Астаф'євої, В. Г. Буданова, К. Х. Делокарова, М. С. Кагана, О. М. Князєвої, С. П. Курдюмова та інших російських дослідників. Ми спирались на доробок вітчизняних дослідників, які використовують синергетику в гуманітарній сфері та розробляють синергетичний та інші постнекласичні підходи: Л. Д. Бевзенко, Л. С. Горбунова, І. В. Єршова-Бабенко, В. В. Кизима, Н. В. Кочубей, В. С. Лутай, Г. І. Нестеренко, І. М. Предборська та ін. В галузі філософії постнекласичної науки ми використовували роботи Л. І. Сидоренко, Л. О. Шашкової; в галузі сучасних розробок теорії пізнання - роботи В. Л. Чуйка.

В нашому дослідженні ми звертались також і до концепції габітуса видатного французького соціолога П. Бурдьє, яка розробляється в постнекласичному напрямку Л. Д. Бевзенко та Г. В. Гутнером.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась в межах досліджень, які проводить кафедра філософії та методології науки філософського факультету в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми сталого державного розвитку України” НДР № 06БФ041-01 “Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання”.

Мета дослідження - визначити методологічні засади ефективності стратегій сучасного менеджменту.

Основні завдання наукової роботи, що випливають з мети дослідження:

на базі послідовного відмежування менеджменту як науки про управління від самого процесу управління визначити історичну періодизацію та специфіку сучасного етапу розвитку менеджменту;

визначити предметне поле сучасного менеджменту як науки;

перевірити застосовність синергетичних принципів до предмету сучасного менеджменту та ефективність синергетичної методології як найбільш розробленого інструментарію постнекласичної науки для вироблення стратегій ефективного управління;

дослідити інші (попри синергетичні) постнекласичні методології, що можуть бути застосовувані в галузі менеджменту для вироблення постнекласичних стратегій управлінської діяльності;

визначити тип раціональності здатний виступати в якості запоруки успішної управлінської діяльності.

Об'єкт дослідження - менеджмент як наука про управління та власне діяльність по управлінню.

Предмет дослідження - методологічне підґрунтя концепцій управління та управлінських стратегій.

Методологічні засади дослідження: діяльнісний підхід в логіко-методологічних дослідженнях (В. А. Смирнов, В. С. Стьопін), який використаний в першому розділі дисертаційного дослідження при методологічному аналізі менеджменту як науки, зокрема, в окремому пункті, в якому розглядається проблема теоретичного моделювання та експериментування в менеджменті. Системний підхід (Л. фон Берталанфі, Д. Гараедагі, Е. Голдратт, В. П. Казарян) використовується в першому підрозділі першого розділу дисертації в пункті, де розглядається некласичний етап розвитку науки. В другому розділі дисертаційного дослідження переважно використовується синергетична методологія (В. Г. Буданов, І. С. Добронравова, І. В. Єршова-Бабенко, О. М. Князєва, С. П. Курдюмов, та інші). Також в першому розділі дослідження, коли подаються різні періодизації менеджменту та описуються різні концепції управління використовується історичний підхід.

Наукова новизна одержаних результатів дослідження. Наукова новизна дисертаційного дослідження розкривається в таких теоретичних положеннях:

встановлено, що у відповідності з концепцією В. С. Стьопіна про періодизацію науки та типи наукової раціональності, в менеджменті як в науці про управління можуть бути визначені класичний, некласичний та постнекласичний періоди його розвитку. Класичний період співвіднесено зі становленням менеджменту як науки та з працями Ф. Тейлора. Некласичний період знаменувався застосуванням у менеджменті системного підходу (Л. Берталанфі) та теорій самоуправління (Е. Голдратт та Дж. Гараедагі). Нинішній етап розвитку менеджменту як науки може бути визначений як постнекласичний на основі таких ознак його предмету, як людиномірність, відкритість, нелінійність та таке інше (Арі де Гіус, П. Друкер, П. Сенге та інші);

показано, що специфічність предметного поля менеджменту як науки визначається тим, що у нього входить крім раціонально організованих структур та соціо-економічних процесів феномен організаційної культури, що поєднує раціональне та ірраціональне;

на базі трансдисциплінарності синергетичної методології проведено аналогію між видами постнекласичних досліджень в галузі освіти та менеджменту. Встановлено застосовність синергетичної методології в менеджменті як теорії управління та застосовність синергетичних стратегій в менеджменті як практиці управлінської діяльності;

показано застосовність інших, крім синергетичної, постнекласичних методологій в якості методології досліджень в менеджменті як науці та вироблення на цій основі постнекласичних стратегій менеджменту як діяльності. Зокрема, продемонстровано ефективність габітуального підходу до управління змінами в організаціях (change management) та в формуванні лідерів як ефективних управлінців;

продемонстровано ефективність навчання як постнекласичної стратегії управління на індивідуальному та колективному рівнях відповідно концепцій самонавчаючихся організацій та самоактуалізованих особистостей;

методологічний аналіз практики сучасного менеджменту продемонстрував, що постнекласичний тип раціональності, застосовуваний свідомо чи несвідомо, є необхідною умовою успішної управлінської діяльності, зокрема, в управлінні кризами (crisis management).

Теоретико-практичне значення одержаних результатів. Висновки й матеріали дослідження в галузі методологічного аналізу науки про управління можливо використовувати в подальшій розробці цієї проблематики та вивченні особливостей філософсько-світоглядного підґрунтя успішних стратегій власне управлінської діяльності. Матеріали можуть бути успішно використовувані не тільки в галузі менеджменту, а й в галузі освіти, особливо вищої освіти, яка певною мірою готує спеціалістів з менеджменту. Згадана проблематика торкається проблем розбудови творчої особистості, а не тільки пошуку успішного інструментарію для практичного управління. Це дозволяє використовувати матеріали дослідження в галузі педагогіки, андрагогіки та психології, зокрема, соціальної психології.

Висновки й результати дослідження в галузі проблем методології сучасного менеджменту можуть застосовуватися надалі при підготовці систематичних навчальних курсів як з самого менеджменту, так і з філософії та методології науки, а також соціальної філософії та соціальної психології.

Апробації результатів дисертаційного дослідження. Основні результати дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри філософії та методології науки Київського Національного університету імені Тараса Шевченка, викладені у публікаціях у фахових виданнях, у тезах та доповідях автора на наукових конференціях: “Філософія природи і практична філософія” (м. Київ, 2004), “Пригожинські читання” (м. Одеса, 2005), міжнародній міждисциплінарній науковій конференції “Культурний контекст соціальної самоорганізації” (м. Київ, 2005), Днях науки філософського факультету КНУ імені Тараса Шевченка (м. Київ, 2005, 2006, 2008), “Планетарна цивілізація. Наука. Освіта” (м. Суми, 2008).

Публікації. Основні наукові результати дисертаційного дослідження, основні ідеї і результати викладені в 4 статтях, опублікованих у спеціалізованих фахових виданнях, і 6 тезах виступів на наукових конференціях із філософської та синергетичної проблематики.

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Структура і обсяг дисертації обумовлені метою й завданнями. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів дослідження (24 підрозділів), висновків до кожного з розділів, заключення, висновків та списку використаних джерел. Основний текст дисертації складає 176 сторінок, список використаних джерел містить 225 найменувань на 18 сторінках.

ОсновниЙ зміст

Вступ містить аргументацію актуальності обраної теми дисертаційного дослідження та формулювання його проблеми, характеристику ступеня її наукової розробки, формулювання мети і основних завдань дослідження, а також наукову новизну й визначення теоретичного та практичного значення дисертаційної роботи.

Перший розділ 1. “Менеджмент як наука та етапи його розвитку” складається з трьох підрозділів та шести пунктів і присвячений аналізу менеджменту як науки та визначенню його сучасного етапу розвитку. Визначається також предметне поле менеджменту як науки та основні риси об'єктів, що його утворюють. .

Перший підрозділ 1.1. “Методологічний аналіз менеджменту як науки про управління організаціями” містить аналіз літературних джерел, які описують різни методи та підходи до управління організаціями в історичному аспекті. В цьому підрозділі переважно досліджуються джерела вище згадуваної першої групи, що засновані на практичному досвіді управління. Досліджено кілька періодизацій менеджменту, які робились або на підставі розгляду конкретних персоналій (наприклад, менеджмент Ф. Тейлора), або на підставі “національної приналежності” - характерного для конкретної нації способу управління організаціями (наприклад, японський або американський менеджмент), або в залежності від розвитку засобів виробництва, отже від рівня розвитку суспільства (наприклад, індустріальний, постіндустріальний менеджмент). Але всі ці періодизації та класифікації досить суперечливі та взаємно переплетені. Крім того, з точки зору дослідження менеджменту яка науки, ми не знайшли в усіх цих періодизаціях методологічного підґрунтя наукових досліджень. Отже, ми відзначаємо відсутність розуміння того, які типи наукової раціональності визначають методологію дослідження в галузі менеджменту як науки на різних етапах її розвитку.

Другий підрозділ 1.2. “Етапи розвитку менеджменту як науки” показує, що розгляд росту наукового знання виявляє особливі стани, пов'язані з переломними епохами розвитку науки, коли відбувається радикальна трансформація найбільш фундаментальних її понять і уявлень. Ці стани отримали назву наукових революцій, і їх можна розглядати як перебудову засад науки за концепцією В. С. Стьопіна. Наголошено, що революції в науці розглядали на основі власних методологічних концепцій й інші дослідники. При цьому мова йшла про зміну “парадигм” (Т. Кун), “науково-дослідницьких програм” (І. Лакатос), “ідеалів природного порядку” (С. Тулмін), “основних тем науки” (Дж. Холтон), “дослідницьких традицій” (Л. Лаудан).

Перший пункт другого підрозділу 1.2.1. “Класичний етап розвитку менеджменту як науки” повертає нас до історичного моменту становлення менеджменту як науки - виникнення “наукового” менеджменту, пов'язаного з ростом промисловості. До того ж, менеджмент як наука виникає не просто з бурхливим ростом промисловості, а з переходом її на новий інтенсивний шлях розвитку. Цей етап ми визначили як етап класичного менеджменту: побудови основних принципів управління. При цьому предмет управління - соціально-економічні організації - класифікуються як малі системи, які характеризуються відносно невеликою кількістю елементів, їхніми силовими взаємодіями й жорстко детермінованими зв'язками. Передбачається, що властивості цілого повністю визначаються станом і властивостями його частин, система відносно стійка, а процеси, що відбуваються, лінійні. Ми пересвідчились, що ідеалізації, властиві цьому етапу, такі: вважати предмет менеджменту - соціально-економічні організації - простими системами. Дійсно, вони описуються навіть з використанням механістичних метафор: завод як годинник, фабрика як паровий двигун. Ці системи керовані, причому єдино можливим правильним способом.

У менеджменті цей механістичний редукціонізм затягся аж до середини ХХ століття.

В другому пункті 1.2.2. “Некласичний етап розвитку науки про управління” продовжено розгляд розвитку науки про управління. Некласичний етап розвитку науки про управління нерозривно пов'язаний з виникненням системного підходу Л. фон Берталанфі. Ми переконались, що він знайшов своє відображення у методах управління, а також у видах ідеалізацій, які властиві цьому етапу, який починається, фактично, одразу ж з відкриттям системного підходу - середини ХХ століття. За твердженням теоретиків менеджменту (В. П. Казарян), системний підхід в управлінні - це спроба застосування раціонального наукового метода у розв'язанні проблем управління. По зміні предмета самого менеджменту можна відзначити, що поле досліджень розширилося у бік складних систем, що саморегулюються. Вони характеризуються багаторівневою організацією, наявністю підсистем, складною взаємодією їхніх елементів, існуванням керуючого рівня й зворотних зв'язків, що забезпечують цілісність системи. Ускладнилися не тільки самі системи в силу розвитку їх внутрішніх і зовнішніх соціально-економічних зв'язків. Відповідно ускладнилися теорії управління. В цьому підрозділі ми посилаємось на досвід західних фахівців з менеджменту Е. Голдрата та Дж. Гараедагі та російського філософа В. П. Казаряна, які розглядали складні саморегулюючі системи.

Третій пункт 1.2.3. “Постнекласичний етап розвитку науки менеджменту” описує сучасний етап розвитку науки взагалі та наші дослідження стосовно менеджменту як науки. Ми посилаємось на концепцію В. С. Стьопіна, згідно якій з 70-х років ХХ століття некласична наука, що склалася на рубежі ХІХ- ХХ століть, змінюється постнекласичною наукою.

Постнекласична наука досліджує не тільки складні, складно організовані системи, але й надскладні системи, відкриті й здатні до самоорганізації. Об'єктом науки стають “людиномірні” комплекси, невід'ємним компонентом яких є людина (екологічні, біотехнологічні, медико-біологічні й т.п.). На зміну таким постулатам класичної науки, як простота, стабільність, детермінованість, висуваються постулати складності, цілісності, нестійкості. В результаті вивчення різних складно організованих систем, здатних до самоорганізації (від фізики й біології до економіки й соціології), складається нове - нелінійне - мислення, нова наукова картина світу. Основні характеристики світу в ній - нерівноважність, нестійкість, незворотність змін. І в теоріях менеджменту починає відображатися той факт, що формування кожного нового рівня організації супроводжується її проходженням через стани нестабільності (точки біфуркації), а в такий момент невеликі випадкові впливи можуть призвести до появи нових структур. Діяльність по управлінню такими системами потребує принципово нових стратегій. Для підтвердження вірності цієї тези ми посилаємось на практичний досвід класиків менеджменту сучасного етапу: А. де Гіуса, П. Сенге, П. Друкера та інших. Цим підтверджується таке наше розуміння специфіки сучасного етапу розвитку менеджменту, який почався з кінця ХХ століття, що дозволяє вважати його постнекласичним.

Третій підрозділ 1.3. “Предметне поле менеджменту як постнекласичної науки про управління організаціями” присвячений розгляду соціо-економічних систем - організацій, бізнес-систем як предмету постнекласичної науки менеджменту. Ми ще раз переконались, що за типом ідеалізації, за типом описів предмету менеджменту - це об'єкти постнекласичної науки з усіма ознаками складних систем із здатністю до саморегулювання та вдосконалювання та історизмом. Це дозволяє нам зробити важливе для нашого дослідження припущення, що до них можуть бути застосовані постнекласичні методології.

Перший пункт 1.3.1. “Моделювання як спосіб теоретичної реконструкції предмету науки менеджменту” досліджує проблеми взаємозв'язку теорії та практики в менеджменті як науці. Ми впевнилися в тому, що, по суті своїй, весь процес одержання емпіричних знань, які потім становлять основу знань теоретичних, у менеджменті відбувається шляхом експериментів. Вони можуть виникати стихійно, у процесі рішення конкретних управлінських завдань, а можуть цілеспрямовано конструюватися для перевірки тих або інших гіпотез. Теоретичні моделі в менеджменті визначають стратегії власне управлінської діяльності, отже вимоги до моделювання в менеджменті повинні враховувати заборони щодо вільного експериментування. Специфіка менеджменту полягає в тому, що моделювання та теоретизування є, фактично, стратегією і тактикою управління. Отже, зроблено припущення, що тип моделі задає подальшу методологію: наприклад, ставлення до організації “як до живої істоти”, “до особистості” безумовно впливає на методи управління, роблячи неможливими жорсткі, технологічні, “лінійні” дії.

В другому пункті 1.3.2. “Постнекласичні моделі організацій” ми спираємось на літературні джерела фахівців сучасного менеджмент, які показують, як існуючі описи або моделі організацій можуть мати характерні риси постнекласичних об'єктів. Це переважно творчі розробки А. де Гіуса, який посилається на наукову спадщину німецького психолога В. Штерна, яким була розпочата чергова спроба провести грань між живим і неживим. На його думку, речі - це всі неживі об'єкти, об'єкти без волі або життєвої сили. Речі піддаються впливу, але не ухвалюють рішення щодо дії. Здатність до прийняття рішень відрізняє живе, і в цьому сенсі ми цілком можемо розглядати компанії як живі істоти, оскільки існують закріплені в корпоративній культурі стратегії поведінки, механізми ухвалення рішення, причому не на індивідуальному, а на колективному рівні. Арі де Гіус приймає це незвичне сприйняття компанії як живої істоти і намагається розібратися: якщо компанія - жива істота, то на що вона може бути схожа? За Штерном, ідеями якого був натхненний Арі де Гіус, кожна жива істота має неподільну цілісність, яку він називав персоною (індивідуальністю). Жива істота не може бути зрозумілою, поки персона не стане очевидною. Персона - це суть живої істоти, яка є частиною більшого світу, відділеною від нього своєю “мембраною”, що робить її окремою, як мікросвіт у собі, зі своїми власними цінностями й переживаннями. Персона являє собою немов би “тіло” і “душу” разом, що дає нам можливість потім розглядати та застосовувати постнекласичну методологію засновану на концепції габітусу П. Бурдьє, яка більше докладно розглядається в третьому розділі роботи.

В третьому пункті 1.3.3. “Організаційна культура як феномен постнекласики” досліджується, власне, носій тієї специфічності, властивої організаціям, яка була предметом розгляду попереднього розділу. Ми вважаємо, що це організаційна культура, яка є постнекласичним феноменом. Для підтвердження цієї гіпотези ми знов звертаємось до досвіду фахівців сучасного менеджменту, які своєю спеціалізацією обрали саме цю, вже конкретно визначену, галузь сучасного менеджменту - організаційне поводження та \ або організаційна культура. Відомий фахівець із організаційного поводження й управління, Е. Шейн, визначає організаційну культуру “як патерн колективних базових уявлень, що знаходяться групою при вирішення проблем адаптації до змін зовнішнього середовища й внутрішньої інтеграції, ефективність якого виявляється достатньою для того, щоб вважати його корисним і передавати новим членам групи як правильну систему сприйняття й розгляду названих проблем”. В остаточному підсумку, затверджує Шейн, культуру можна представити як спосіб, яким члени організації й, особливо, її засновники, вирішують важливі проблеми. Фактично, корпоративна культура закріплює й пояснює не тільки суб'єктивні, але й об'єктивні відносини між людьми. При цьому особливо важливо підкреслити наявність власної культури кожного співробітника, тому що він є особистістю зі своєю системою цінностей. Одне з основних питань, що підлягають філософському осмисленню: який ж взаємозв'язок, яка взаємодія корпоративної культури й культури індивіда - співробітника організації? Відповідь може бути тільки дослідження суспільної й особистої свідомості, що знову нас повертає до габітусу . Отже, в цьому підрозділі ми показуємо, що “носієм постнекласичності” є організаційна (корпоративна) культура, яка є втіленням колективних та індивідуальних цінностей, що, власне, і роблять сучасні організації складними постнекласичними об'єктами.

В другому розділі дослідження 2. “Синергетична методологія в менеджменті”, розглядається застосування синергетичної методології до нашого об'єкту дослідження - менеджменту як науки про управління на постнекласичному етапі його розвитку. Завданням цього розділу було з'ясувати, чи виявиться синергетична методологія й наукова картина світу, з якою вона пов'язана, настільки ж ефективною в області менеджменту, якою вона є в інших соціальних науках.

В першому підрозділі 2.1. “Методологічна спроможність синергетики в менеджменті” використовується поняття нелінійного стилю мислення, як найбільш адекватного для усвідомлення сучасних проблем в контексті нової наукової картини світу (І. С. Добронравова). Оскільки предметом розгляду є саме соціальна синергетика, її застосовність до пояснення соціальних трансформацій, досліджено методологічні концепції в розгляді процесів соціальної самоорганізації (Л. Д. Бевзенко, І. М. Предборська). Показано застосовність концепцій самоорганізації в управлінні.

В першому пункті 2.1.1. “Синергетичність предмету менеджменту” доведено можливість застосування синергетичної методології, як най розробленішої серед усіх інших постнекласичних методологій, в менеджменті.

По-перше, ми пересвідчилися, що синергетика може бути застосована до сучасного менеджменту, тому що вона успішно працює в соціо-економічних науках. По-друге, ми показали, що досліджувані нами компанії як соціо-економічні системи можуть бути предметом синергетики за такими своїми ознаками, як складність, відкритість, незворотність та нелінійності процесівЩо в них відбуваються.

В пункті 2.1.2. “Синергетичні принципи в менеджменті” розглянуті сформульовані В. Г. Будановим принципи синергетики та перенесені на предметне поле менеджменту. Ми зосередились на розгляді так званих “принципів буття”, а не “принципів становлення”, оскільки саме принципи буття описують динамічно стійкі стани, які є метою та свідченням ефективності управління організаціями. Нами було показано методологічну ефективність цих синергетичних принципів для практичного менеджменту.

В другому підрозділі 2.2. “Трансдисциплінарність синергетичного підходу до менеджменту” аналізується можливість перенесення в рамках синергетичного підходу успішних методологій та концепцій з інших галузей науки в предметне поле менеджменту. При цьому ми спирались на твердження, що синергетика як успішно працююча загальнонаукова програма сама по собі трансдисциплінарна (І. С. Добронравова, Л. П. Киященко) і успішно застосовується в різних галузях соціальних та природничих наук.

В пункті 2.2.1. “Міждисциплінарність, полідисциплінарність та трансдисциплінарність в менеджменті як науці” показано, що часто в літературі вільно використовуються такі поняття як “міждисциплінарність”, а для характеристики наукових напрямків, подібних до інформатики, нелінійної динаміки складних систем, синергетики, часто використовуються також терміни “полідисциплинарність” і “трансдисциплінарність”. Ці три поняття близькі одне до одного, хоча й мають деякі відмінності, що досить повно розглянуто в роботах Е. Н. Князєвої і С. П. Курдюмова, на які ми посилаємось. Таке розрізнення ми провели на досліджуваному нами предметному полі менеджменту. Визначено, що менеджмент є складною полідисциплінарною галуззю досліджень (в ньому, наприклад, використовуються напрацювання психології, економіки, кібернетики і т.д.). Крім того, показано, що менеджменту властива певна міждисциплінарність, зокрема, на межі з освітою. Проведено аналогії між освітою та менеджментом, зокрема, на основі того, що вони обоє мають своїм предметом складні людиномірні системи.

В пункті 2.2.2. “Синергетика для менеджменту, синергетика в менеджменті, синергетика менеджменту” на підставі проведених аналогій між освітою та менеджментом успішно працююча модель В. Г. Буданова про застосування синергетики в освіті перенесена в інше предметне поле - менеджменту. Доведено не тільки можливість такого перенесення, а й показано ефективність застосування цієї моделі в менеджменті.

В розділі 3. “Постнекласичні стратегії управління в сучасному менеджменті” розглядаються інші постнекласичні стратегії управлінської діяльності, попри синергетичні. Ми виділили для розгляду ті стратегії та практики управлінської діяльності, які, на нашу думку, є найбільш актуальними та характерними для сучасного менеджменту. Показано, що вони, безумовно, мають постнекласичні риси. Це менеджмент змін (управління змінами), криза-менеджмент та концепції навчання та лідерства.

В першому підрозділі 3.1. “Управління змінами як провідна постнекласична стратегія” досліджується проблематика проведення змін, через яку здійснюється управлінська діяльність, і яка є, водночас, однією з управлінських стратегій, яка має певні постнекласичні риси на сучасному етапі менеджменту. В дослідженні цієї проблеми, ми переважно посилаємось на книгу “Путівник по царству мудрості: кращі ідеї керування”, в якій її автори, Джозеф і Джиммі Боейтти, авторитетні теоретики керування, обробили більше 200 книг і 3000 статей, авторами яких були Стивен Кові, Пітер Сенге, Том Петерс, Пітер Друкер, Майкл Хаммер і багато інших авторитетів в області управління. Показано, що основна проблема полягає в опорі змінам, навіть, коли раціонально усвідомлюється, що це зміни на краще. Для того, щоб розглянути цю проблему на методологічному рівні, ми звертаємось до творчих розробок фахівців з психології, зокрема соціальної: В. Сатир, Е. Кюблер-Рос та ін.

В першому пункті 3.1. 1. “Габітуальний підхід до управління змінами” для подальшого вивчення проблеми опору змінам звертаємось до іншої галузі соціальних досліджень - соціології. Для роз'яснення діючих механізмів здійснення тих або інших практик дуже ефективною виявилася концепція габітусу П. Бурдьє. Саме вона дозволяє пояснити причини опору змінам та пояснити, як можна ці зміни вдало провести. Крім того, розглядаються умови ефективної діяльності взагалі в умовах постнекласики. Розглядається проблема постнекласичного габітусу, як структури, породжуючої постнекласичні практики.

В другому пункті 3.1.2. “Навчання як постнекласична стратегія управління змінами” продовжується пошук ефективних стратегій управління. Досліджуються практичні наробки фахівців менеджменту з проблем корпоративного навчання (І. Нонака й Х. Такеучі, П. Сенге та ін.). Показана його ефективність в рішенні різних проблем менеджменту, зокрема в проблемі подолання опору змінам та проведення самих змін. Робиться висновок, що навчання, особливо на рівні корпоративному, є запорукою адаптивності, та отже, ефективної діяльності. Доведена ефективність застосування до організацій інших постнекласичних підходів до навчання: зокрема, концепції пробуджуючого навчання (О. М. Князєва, С. П. Курдюмов) та принципів створення нового знання (І. В. Єршова-Бабенко).

В другому підрозділі 3.2. “Лідерство як запорука успішної управлінської діяльності” досліджується проблема емоційного лідерства в сучасному менеджменті. Лідерство, засноване на емоційному інтелекті (Д. Гоулмен), може розглядатися як управлінська стратегія, що дозволяє здійснювати успішну управлінську діяльність. Розглядаються засади та умови, за яких лідерство може бути дійсно ефективним (О. М. Князєва). Доведено, що емоційна компетентність, здатність до рефлексії та навчання - ось ознаки сучасного ефективного лідера. Показано, що це є також риси постнекласичного габітусу, який є породжуючою структурою постнекласичних практик.

В третьому підрозділі 3.3. “Криза-менеджмент як актуальна постнекласична стратегія управління” розглядається одна з найактуальніших стратегій управління - управління кризами (криза-менеджмент). В підрозділі розглянуті конкретні моделі, які можуть бути ефективно застосовані для управління в період криз (Дж. Девіс, А. П. Назаретяна). Досліджено специфічні риси сучасного криза-менеджменту та показано ефективність застосування в ньому постнекласичного підходу. Доведено, що головна запорука ефективності антикризових дій - це врахування глибинних “ціннісних” механізмів”, які призвели до кризи. Отже, й самі стратегії подолання криз повинні бути засновані на управлінні цінностями.

ВИСНОВКИ

Узагальнюючи основні результати дослідження, ми дійшли таких висновків:

У дисертаційному дослідженні здійснено філософсько-методологічний аналіз менеджменту як науки і діяльності в історичній перспективі та в сучасному контексті на базі застосування методологічних здобутків сучасної наукової революції, зокрема, синергетичної та інших постнекласичних методологій.

Запропоновано власну історичну класифікацію менеджменту як науки. Вона ґрунтується на відомій і майже класичній класифікації етапів розвитку науки Нового Часу, здійсненої академіком В. С. Стьопіним. А саме, ми виділили в розвитку менеджменту як науки класичний, некласичний і постнекласичний етапи.

До предмету менеджменту як науки відносяться типові за своїми визначальними рисами об'єкти постнекласичних досліджень: складні людино мірні системи, здатні до саморозвитку. На попередніх класичному і некласичному етапах розвитку менеджменту використовувались їхні ідеалізовані представлення, які нехтували або людиномірністю, або складністю, або тим і іншим (наприклад, механістичні, “годинникові” моделі класичного етапу та кіберсистеми некласичного).

Ці ідеалізовані уявлення не завжди спрацьовували і на класичному та некласичному етапах. Людиномірність давалась взнаки в періоди внутрішніх криз розвитку компаній-організацій. Людський фактор спорадично намагались врахувати і такі значні прихильники класичного лінійного менеджменту як Ф. Тейлор та А. Файоль. Ще більш наочно це проявляється в часи зовнішніх криз, які вимагають повної перебудови поглядів на предмет менеджменту як науки. Визначальним на нинішньому етапі розвитку стає необхідність такого врахування людського фактору, яке базується на гуманістичних цінностях. Ця обставина практично виявилась в опорі змінам з боку персоналу компаній.

Загального усвідомлення необхідності врахування цих цінностей недостатньо для сучасного практичного менеджменту. Тому менеджмент як науки має виробити теоретичні засади відповідних управлінських стратегій. Нами запропоновано адекватне методологічне підґрунтя для цих теоретичних засад.

Серед постнекласичних методологій найбільш розробленою на сьогодні є синергетична методологія. Нами продемонстровано застосовність синергетичного розуміння динамічної стійкості складних систем (зокрема, гомеостатичність та ієрархічність) в якості вихідного для вироблення конкретних принципів управління.

Використовуючи трансдисциплінарність синергетичних підходів як загальнонаукових, ми визначили напрямки застосування синергетики в менеджменті на базі ефективної моделі “синергетика in, for and of менеджмент”. При цьому ми спиралися на успішний досвід російського філософа В. Г. Буданова щодо застосування синергетики до освіти.

Було показано, що для роз'яснення діючих механізмів здійснення тих або інших практик ефективною є концепція габітусу П. Бурдьє. Саме вона дозволяє пояснити причини опору змінам та пояснити, як можна ці зміни вдало провести. Крім того, виявлено, що постнекласичний габітус як породжуюча структура постнекласичних практик, є необхідною умовою успішної управлінської діяльності на сучасному етапі.

Продемонстровано, що постнекласичний підхід до управління передбачає попередню погодженість цінностей і цілей працівника і організації та подальше їх взаємовідповідне узгодження як основу комунікативного діалогу між працівниками й організацією, у якому проходить практика успішного управління.

Список ОПУБЛІКОВАНИХ праць за темою дисертації

1. Нестерова М. А. Обучение как средство нелинейной стратегии управления / М. А. Нестерова // Філософія освіти. - 2006. - № 3. - С. 165-174.