Ідея виховання та її теоретичне обґрунтування в античній філософії

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Ідея виховання та її теоретичне обґрунтування в античній філософії

Рабінович Олександр Романович

ЛЬВІВ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: канд. філософських наук, доцент

Кондзьолка Володимир Володимирович,

проф. кафедри історії філософії

Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опонентидоктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

професор кафедри гуманітарних дисциплін

Львівської національної музичної академії ім.М.Лисенка

кандидат філософських наук,

Паславський Іван Васильович,

провідний науковий співробітник відділу історії середніх віків Інституту українознавства імені І. Крип'якевича НАН України

Захист відбудеться “16” жовтня 2009 р. о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради

Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано „12” вересня 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02

кандидат філософських наук, доцентО. Б Сінькевич

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність та доцільність дослідження. Проблема виховання людини в історії цивілізації є однією з найбільш значущих. При тому, що кожна історична епоха вносить свої концептуальні нововведення у поняття виховання, постійно змінюючи як зміст, так і методи виховного процесу, його мета, проте, залишається єдиною - виховати всебічно і гармонійно розвинуту особистість, котра могла б жити і діяти у конкретних історичних умовах своєї епохи, свого часу, реалізуючи усі людські можливості.

Старогрецька цивілізація вперше не лише теоретично поставила ідею виховання і навчання (пайдейя), а й повернула її у русло практичної реалізації та здійснення. Великий античний мислитель Платон висловив думку про те, що правильні та ефективні засади виховання пробуджують і розвивають у людині добрі природні задатки, чесноти, роблять її кращою, досконалішою, як фізично, так і духовно. Сам процес виховання, однозначно стає процесом духовного та фізичного творення людини. Зрештою, термін „виховувати” „еducare”, - у перекладі з латинської мови означає - „вирощувати, видобувати, виховувати” тобто йдеться про „побудову” людини у її вищій людській іпостасі як морально довершеної особистості та духовної істоти. Платон, до речі, першим вказав на особливу і незамінну маєвтичну місію та роль філософії бути „повивальною бабкою“, що вводить людину у цей світ, здійснює її друге народження - духовне і через виховання забезпечує сходження люди ни до вершин вічності, досконалості та Добра (Бога)

У рамках античної цивілізації зусиллями давньогрецьких філософів ідея виховання вперше не лише була поставлена, але й теоретично обгрунтована. Мислителі сформували і обґрунтували основні принципи та засади античної системи виховання й навчання (пайдейї), осмисли антропологічні основи виховання, визначили суб'єктів виховного процесу, його напрямки, відповідні норми, підходи, що були покликані забезпечити його ефективне функціонування. Тобто в античній Греції, у цивілізаційному просторі людської думки виокремилася особлива сфера культури чи спеціфічної діяльності - сфера виховання людини.

У вітчизняній науковій та філософській літературі зазначена проблема не була предметом спеціального дослідження, головні її аспекти ми висвітлили та осмислили вперше.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи - складова частини наукових пошуків філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка, у тому числі наукового напряму, над котрим працює колектив кафедри історії філософії: “Історія філософської думки в Україні: традиції та перспективи розвитку” (державний реєстраційний номер 0103U006794).

Мета і завдання дисертаційної роботи. Мета дослідження з'ясувати зміст, сутнісні ознаки та особливості системи виховання у Давній Греції та її теоретичне обґрунтування у тогочасній філософії. У зв'язку з цим були поставленні наступні завдання:

продемонструвати, що антична філософська думка у своїй спробі збагнути сутність людини як тілесно-духовної істоти, зуміла відкрити виключно важливі та необхідні фактори і передумови її як духовного, так і фізичного становлення, формування як особистості, що відбувається, через виховний процес, який є найголовнішим процесом людинотворення і її реального „окультурення”;

висвітлити основні змістовні особливості та специфіку виховних моделей, що сформувалися й існували в Афінах та у Спарті, і були теоретично обґрунтовані старогрецькою філософією;

наголосити історичне значення виховних ідей, що визріли і знайшли свою практичну реалізацію у рамках античнї цивілізації для подальшого розвитку педагогічної думки наступних віків.

Об'єкт дослідження - процес виховання як цивілізаційне досягнення античної Еллади. античний філософія виховання еллада

Предмет дослідження - теоретичне обґрунтування ідеї виховання людини особистості у давньогрецькій філософії.

Для реалізації поставлених завдань та досягнення мети дисертаційного дослідження, нами використано низку як філософських, так і загальнонаукових методів. Серед них такі:

Історико-компаративний. Завдяки якому, на основі історичних аналогій та історичних паралелей, здійснено аналіз виховної проблематики у творчості античних філософів, у тогочасних філософських школах та напрямках.

Структурний метод. Він дозволив осмислити механізми та сутнісні ознаки виховного процесу в Елладі, його побудову та ефективність.

Діалектичний метод. Слугував розкриттю суперечливої і складної специфіки взаємозв'язку індивідума та спільноти, особи і суспільства, громадянина і держави у реалізації виховного процесу.

Герменевтичний метод. Дав змогу зрозуміти сутність концептуальних філософських засад виховного процесу, його змісту у контексті античного духовного життя та культури.

Загальнонаукові методи (аналіз та синтез, абстрагування, індуктивний та дедуктивний методи, узагальнення тощо) використано як необхідні інструменти розкриття та осмислення кожної конкретної теоретичної проблеми, що стосувалася теми дослідження.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що у ній здійснено глибоке та системне дослідження ідеї виховання в античному світі, та розкрито її теоретичне обґрунтування давньогрецькими філософами. На основі теоретичного аналізу досліджуваної проблеми висунуто такі положення, що мають наукову новизну і винесені на захист:

Встановлено, що у рамках старогрецького цивілізаційного культурно-духовного простору, а точніше - в еллінській філософії, сформувалася, визріла та була теоретично обґрунтована одна з найважливіших цивілізаційних ідей - ідея виховання людини. Вона стала виразником однієї з найглибинніших потреб грецького менталітету - бажання виховувати і навчати, чи того, що греки називали „paideia”.

Доведено, що виокремлення та теоретичне обґрунтування ідеї виховання у рамках античної філософії стало можливим завдяки особливому трактуванню людини, її природи як такої, що володіє тілесно-духовною сутністю й містить у собі виключно багаті як фізичні, так і духовні передумови для свого становлення, постійного розвитку, котрі можливо повністю реалізувати через процес виховання і навчання.

Встановлено, що антична система виховання стала способом практичних реалезацій ідеалу самовдосконалення і самовиховання людини - головних антропологічних засад котрі розвивала і утверджувала давньогрецька філософія.

Підтверджено, що в античній філософії ідея виховання була представлена як процес осмисленого, тривалого і цілеспрямованого творення людини, вибудови фізичних та духовних параметрів її екзистенції за найвищими взірцями моральних та фізичних чеснот.

З'ясовано, що античний поліс як соціально-політичне, економічне та духовне об'єднання людей був визнаний основним та визначальним життєвим простором, в якому індивід формувався, виростав не лише в іпостасі людини, а й громадянина, набував людських чеснот, „окультурювався”, стаючи відтак гармонійною та довершеною особистістю.

Розкрито, що головною складовою ідеї виховання та її теоретичного обґрунтування в античній філософії стало визначення суб'єкта виховання держави чи суспільства котрі найвищою метою своєї політики ставили виховання своїх громадян.

Ствердженно, що у центрі античної системи виховання стояла особистість, а процес її творення був зорієнтований на ідеал „калокагатії”

Розкрито відмінність між афінською і спартанською виховними системами, які реалізували різні виховні цілі (гуманістичну і військову);

Виокремлено і проаналізован оригінальні теоретичні концепції, які створили окремі філософи та тогочасні філософські школи для обґрунтування ідеі виховання і її практичної реалезації

Доведено, що з іменами Платона та Аристотеля пов'язані перші спроби цілісного теоретичного обґрунтування проблем виховання та навчання в Елладі, що водночас вилилося у факт практичного створення ними конкретних оригінальних систем виховання, котрі згодом лягли в основу світової педагогіки.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає у тому, що положення і висновки дисертації створюють простір для подальшого теоретичного дослідження проблеми виховання та освіти у сучасних умовах.

Аналіз компонентів, які складають зміст виховного процесу й ідеалу виховання дозволяють:

- чітко окреслити та визначити механізм системи виховання та реалізації виховного ідеалу;

- виокремити різні виховні системи, їх специфічні змістові рамки та спосіб практичного втілення у життя;

- з`ясувати шляхи і способи цілісного розвитку людини, а також визначити умови та засоби, що дозволяють їй максимально повно реалізувати свій природний потенціал, гармонізувати їх стосунки з іншими людьми, а також всередині соціума;

- засвідчити єдність процесу виховання і навчання в осягненні виховного ідеалу як двох органічних складових єдиного виховного процесу творення людини як особистості і громадянина.

Теоретичний потенціал дисертаційної роботи полягає у можливості використання матеріалів дослідження у філософських, психологічних та педагогічних науках, у практичній роботі з виховання та навчання молоді.

Матеріали та висновки дослідження також можуть бути використані у лекційних курсах з філософії, соціальної психології, педагогіки, етики та естетики, при розробці державних соціально-культурних програм.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи були висвітлені на: Основні положення дисертації викладено у 5-ти наукових статтях у фахових збірниках визнаних ВАК України ; 6-ти міжнародних конференціях, а саме: „Дні науки філософськоґо факультету“ - 2005 (Київ, 2005 р.), „Шевченківська весна“. Сучасний стан науки: досяґнення проблеми, перспективи розвитку (Київ, 2005 р.), „Ґуманізм, людина, цінності“ (Дроґобич, 2004 р.), „Реліґія і соціальні зміни в сучасному суспільстві“ (Чернівці, 2005 р.), „Філософія в школі. Функція, роль, значення філософії (Ополе, 2005 р.)“, „Великі перетворювачі природознавства: Жорес Алфьоров“(Мінськ, 2004);1-й всеукраїнській науковій конференції „Степан Балей і проблеми становлення сучасної культури виховання. Філософія, культуролоґія, психолоґія, педаґоґіка“ (Львів, 2005); також апробація результатів дослідження відбувалась на щорічних науково-звітних конференціях та теоретичних семінарах кафедри історії філософії філософськоґо факультету Львівськоґо національноґо університету імені Івана Франка.

Структура дисертації і послідовність викладу матеріалу зумовлена логікою висвітлюваних проблем, яка випливає з плану, мети та завдань дослідження. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, кожен з яких завершується висновком і загальних висновків, дисертаційного дослідження 190 сторінок (всього 170 сторінок основного тексту) Список використаних джерел містить 210 позицій.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність проблеми дослідження; визначено зв'язок з науково-дослідною роботою кафедри, на якій виконана дисертація; вказано об'єкт і предмет дослідження; проаналізовано застосовані у дослідженні методи і принципи; сформульовано мету, завдання та наукову новизну положень, що виносяться на захист; розкрито теоретичне та практичне значення роботи; наведено дані про апробацію дослідження та його структуру.

У першому розділі „Джерела, історіографія та теоретико-методологічна основа дослідження” зазначено, що впродовж тривалого часу було створено чималу кількість наукових досліджень, котрі не тільки відтворювали певні сторінки з історії античної філософської спадщини, але й певним чином осмислювали місце у ній виховних ідей, теоретичних принципів і засад виховання та формування виховного ідеалу людини - калокагатії. Незважаючи на це, в історико-філософській науці все ж залишається чимало питань з зазначеної проблеми, котрі ще не з'ясовані, не осмислені і науково не розтлумачені. У своєму дисертаційному дослідженні ми намагалися бодай частково ліквідувати цю прогалину, розширити діапазон наших знань про античну систему виховання, вказати на її практичну спрямованість.

У цьому контексті ми називаємо Гегеля, котрий створив унікальне та багате за фактичним матеріалом й глибиною наукового осмислення дослідження - „Лекції з історії філософії“, в яких поставлена проблема генезису античної філософії, а також проведено аналіз її найважливіших теоретичних ідей та принципів.

Історико-філософській науці добре відома фундаментальна праця „Філософія греків в її історичному розвитку“ Е. Целлера, який пояснив духовний процес народження і розвиток грецької філософії наявністю відповідного рівня культури, духовного життя греків і особливо - освіти. Важливою в історії філософії вважається і праця відомого німецького історика філософії Т. Гомперца „Грецькі мислителі“. Вона відтворює головні проблеми розвитку античної філософії від її зародження і аж до пізніх елліністичних шкіл.

Ф. Ніцше у відомій праці „Народження трагедії із духу музики“, відкрив у античній культурі два начала - аполонівське й діонісійське, які сформували її особливий духовний простір, в якому жила творила і виховувалась тогочасна людина.

Значущими для нашої роботи стали і важливі дослідження відомих філософів нашої епохи Мартіна Гайдеґґера, Едмунда Гуссерля та Карла Ясперса. У них знаходимо тлумачення багатьох проблем історії античної філософії, у тому числі онтологічних, гносеологічних та антропологічних.

У роботі спираємось на дослідження одного з найбільших знавців античності - проф. Лосєва А.Ф., який утворив, цілу низку праць з історії античної і світової естетики. Здійснено глибокий виклад і осмислення досягнень еллінської цівілізації. Дуже суттєвими є погляди вченого на проблему становлення та існування Логоса, розуміння Космосу, людини, її тіла і духовних параметрів людського буття. Значимими для нашої роботи стали і праці іншого видатного історика античної філософії - проф. Кессіді Ф.Х. У його робітах „Від міфу до логосу“, „Філософські і естетичні погляди Геракліта Ефеського“, „Сократ“, „Метафізика і діалектика Парменіда“, знаходимо серйозні рефлексії над цивілізаційними надбаннями Еллади. У роботах проф. Лур'є С.Я. дуже ґрунтовною є джерельна база, всебічне осмислення духовного життя Еллади, а також виокремлено місце людини у античній цивілізації.

Відомий український вчений Мірчук І. створив „Лекції з історії грецької етики“ та „Основи грецької етики“, український філософ Д. Чижевський, „Лекції з історії античної філософії“. У цікавому дослідженні Ю.Шаніна „Олімпія. Історія античного атлетизму“ з`ясована проблема формування античного громадянина і відображенняцього процесу в еллініський поезії, мистецтві та філософії. Враховувано також інші роботи які певним чином висвітлюють виховні ідеї в античному світі, зокрема Г.Корнетов „Педагогіка античного суспільства.“, „Людина античності: ідеали і реальність“; Г.Жураковський „Нариси з історії античної педагогіки.“, В.Кондзьолка „Платон: філософія добра.“, А. Пашук „Геракліт“.

Праця філолога-класика Вернера Йеґера „Пайдейя (Виховання античного грека)“ подає розгорнуту картину формування та становлення виховного ідеалу у стародавній Елладі, а також конкретизує спосіб теоретичного обґрунтування ідеї виховання в античному світі. Дослідження відомого французького історика філософії П'єра Адо „Що таке антична філософія?“ глибоко аналізує теоретичний зміст філософських доктрин мислителів Еллади, а також методи викладання в старогрецьких школах та їхні „духовні вправи“ для життя, розвитку та виховання людини.

Фундаментальне дослідження французького вченого Ілзетраут Адо „Вільні мистецтва і філософія античної думки“ осмислює основні теорії виховання і загальної культури (пайдейя) у класичну епоху існування Еллади. Автор вписує пайдейю у загальну систему культурних цінностей цивілізаційного простору Еллади.

Дослідження відомого французького вченого А. І. Марру „Історія виховання в античності: Греція“ в усій повноті та науково обґрунтованій формі була відтворює уся систему освіти й виховання в античному світі.

Більшість фрагментів чи уривків із творів ранніх філософів у дисертації наводимо за книгою Г. Дільса „Досократики“, а також за роботами С. Лур'є, А. Маковельського . Джерельною базою для тлумачення проблем, поставлених у дисертації, послужили і самі твори Платона, Аристотеля, Ксенофонта.

Історіографія проблеми засвідчує, що конкретні проблеми виховання та навчання, представлені в античній філософії висвітлені ще не достатньо . У зв'язку з цим у своїй роботі ми намагалися розширити пошукове поле для осмислення зазначеної дисертаційної проблеми і вказати на нові її аспекти.

Другий розділ „Формування основних засад системи виховання у Спарті й в Афінах та пошуки виховного ідеалу“ розкриває основні засади виховної системи Стародавньої Греції

у параграфі 2.1. „Витоки і джерела виникнення та становлення античної системи виховання й навчання (Пайдейї)” зазначається, що вже починаючи з V ст. до н.е. в Елладі з розвитком демократії, у формування полісів складається особливий духовно-цивілізаційний клімат, що породжував потребу у вихованні громадян міст-держав. Ідея виховання у культурологічному просторі еллінської цивілізації стала домінантою усього життя еллінів. Виступаючи у формі „пайдейї“ - освіти і виховання тогочасної людини, вона виражала потребу у „вибудові“, у творенні людини за найвищими взірцями як фізичного, так і духовного її буття. Грецькі мислителі визнавши ідею виховання, окреслили її як процес свідомого і тривалого формотворення та формоутвердження людини в якості індивіда, особи та громадянина. Подібним чином античні філософи визначили і його кінцеву мету - виховання гармонійної, високо розвиненої як фізично, так і духовно особистості. З`ясована роль полісу як того особливого простору, в якому відбувається процес виховання людини.

у параграфі 2.2. „Спартанська система виховання та її головні сутнісні ознаки” з'ясовано, що Спартанська система виховання визріла і була зумовлена самою системною політичного, економічного та духовного життя, що склалося у тогочасній Спарті. Вона була націлена головно на виховання воїнів, громадян, які повинні були реалізовувати військові завдання свого полісу, у тому числі і вести війну. Спартанське виховання не культивувало у людині рис гуманізму, добра та свободи. Навпаки, воно однобічно було спрямоване на розвиток фізичних здатностей людини, на сувору дисципліну і формування військових навичок. У ньому було відсутне будь-яке індивідуальне, особистісне начало. Емоційний, естетичний та інтелектуальний розвиток людини тут фактично навмисне гальмувався. Парадоксальним у моральному плані було й те, що людину піддавали серйозному тілесному покаранню не за сам злочин, крадіжку, для прикладу, а за те, що вона дала себе спіймати.

Гіпертрофований вишкіл і фактичне неуцтво молодого покоління - таким був результат одного з перших в історії досвідів державного виховання. Спарта фактично не дала жодного відомого чи великого мислителя, митця. Щоправда, і від системи спартанського виховання згодом були запозичені окремі елементи як, наприклад, колективні заняття, чіткий розпорядок дня та навчання військової майстерності.

у параграфі 2.3„Афінська система виховання, її суть і характер. Пошуки нового виховного ідеалу” зазначається, що ставши одним із найбільших центрів духовного життя Еллади, Афіни створили нову і відмінну педагогічно-виховну модель, у порівнянні зі Спартою. Тут вперше склалась організація на державному рівні системи навчання і виховання, чому сприяла афінська демократія, яка ґарантувала розвиток індивідуальних задатків і можливостей кожної особистості, вільного громадянина на благо усього полісу і його суспільного життя. У центрі афінської системи виховання і навчання була поставлена особистість з її індивідуальною здатністю до духовного та фізичного перетворення, до вдосконалення та осягнення вищого ідеалу калокагатії. Афіни як поліс створили оптимальний духовний та культурний простір для гармонійного розвитку особистості, для її фізичного й духовного вдосконалення та осягнення ідеалу калокогатії. Тут вперше було осмислено роль і завдання держави як суб'єкта виховання людини. Сам процес виховання трактувався як процес тривалого і свідомого творення людини за відповідними духовними та фізичними параметрами. Таким чином, афінська система виховання повністю підтвердила своє особливе місце в історії педагогіки, в історії виховання людини. Тут ще раз був утверджений антропоцентризм античної культури.

Третій розділі „Філософсько-теоретичне обґрунтування античної системи виховання і її кінцевої мети - виховного ідеалу у старогрецькій філософії” розкриває теоретичні засади античної пайдейї

у параграфі 3.1. „Гомер і Гесіод - поети-мислителі, предтечі виховної філософії. Світ Гомера і місце в ньому людини” зазначається, що у своїй творчості і Гомер, і Гесіод намагалися не лише окреслити місце людини у цьому світі, але і вказати на найвищі морально-етичні, духовні параметри її життя, а також і умови становлення виховання чи творення людини як моральної істоти, що наділена гідністю, честю, почуттям справедливості, сорому, тощо. Показано, що гомерівські поеми „Ілліада” і „Одісея” проникли у складний світ подій, природних явищ, дуже глибоко та значуще, відвели людині виняткову роль чи не найголовнішої діючої особи, творця усіх подій та ситуацій. У зображенні Гомером його героїв спостерігається поглиблення та ускладнення внутрішнього світу людини, її духовне збагачення, своєрідне становлення та розвиток, вміння діяти ситуаційно, правильно, а головне - раціонально.

у параграфі 3.2. „Гесіод і спроби сформулювати засади філософської етики” досліджено, що праця у Гесіода перетворюється в унікальну цінність, яка стає виміром гідності та моральної величі людини. На цій основі Гесіод обґрунтовує шлях людського доброчинного життя, тобто визнає субстанційною основою моралі працю, на основі якої формується: ,,справедливість”, „сором”, „честь”. Водночас помічено, що Гесіод веде мову про те, що історичний розвиток людини засвідчує не її моральний та духовний поступ, а навпаки - регрес, занепад та деградацію.

у параграфі 3.3. „Проблема людини і її виховання у вченні Піфагора, Геракліта та Демокріта. Піфагор: перші антропологічні рефлексії” проаналізовано зміст філософських ідей та концепцій античних філософів, котрі мають пряме відношення до формування і обґрунтування проблеми виховання (навчання) людини, до пайдейї у Стародавній Греції. Йдеться про піфагорійські рефлексії над людиною і про тлумачення ними проблем виховання у піфагорійському союзі у тому способі життя, який сповідували піфагорійці. Очевидним є інтерес до людської індивідуальності, до її життя, поведінки та духовних проявів. Усі принципи, правила, які тоді існували слугували одній меті - ,,вихованню правди” і творенню людської моралі. Піфагорійці щиро вірили у можливість не просто виховання людини, а у її глибоке ,,оновлення” як фізичне, так і духовне. З цією метою вони робили особливий акцент на музичному вихованні, а також на вихованні фізичному. Тут вперше зустрічаємо проблему ,,психотерапії”, ,,психогігієни” людини, для яких спеціально опрацьовано цілу низку відповідних практик, що повинні були забезпечувати виховний процес. І, нарешті, заслугою Піфагора стало те, що він поєднав процес навчання і виховання в єдиний процес виховання (творення) людини.

у параграфі 3.4. „Геракліт: проблеми людського буття і відкриття суб'єктивного логосу” зазначається, що Геракліт проектує людину, як таку, що здатна до поступового розвитку та духовно-інтелектуального самозбагачення. Вписуючи людину у загальний ритм космічного буття, філософ акцентує на тому, що вона є об`єктом постійного виховання, самотворення, самозбагачення і самоутвердження, як істота розумна, активна і самодостатня. У його доктрині вперше виокремлено чесноту - мудрість, яка є головною у людській екзистенції, а відтак її потрібно постійно виховувати, прищеплювати кожній людині. У Геракліта простежується соціальна диференціація людей на тих, хто є вищим, досконалішим, і тих, хто піднявся на найвищий щабель людського існування.

у параграфі 3.5. „Демокріт: проблема виховання і навчання” викладені найважливіші міркування мислителя про те, що історичне буття людини засвідчує необхідність її навчання та виховання як факторів самоутвердження, пристосування до життя. У даній ситуації проблема виховання людини означає не що інше, як спосіб її ,,окультурення”, ,,олюднення”, та формування її духовного світу. Велику роль у процесі виховання філософ відводить фактору ,,наслідування” природи. Відтак людина представлена у нього активною і творчою істотою, котра здатна навчатися, засвоювати інформацію і самовиховуватись. Демокріт фактично окреслив цим самим і мету виховання - осягнення молодим поколінням найвищих чеснот , які становлять сутність людини. І, нарешті, філософ трактує процес виховання як процес свідомої, цілеспрямованої і активної дії на людину в якому дуже виразно проявляються і вольові можливості останньої.

у параграфі 3.6 „Філософія софістів: перше осмислення ідеї виховання і навчання” зазначено, що софісти першими в античній цивілізації заснували інститут освіти як визначальну складову людської культури. Важливо, що філософія завдяки їх новим рефлексіям стала ще і політичною доктриною, в якій домінуючим був антропологічний елемент. Софісти фактично підійшли до відкриття світу людини, способу екзистенції останньої, поставивши виключно важливе завдання: ,,навчити людей доброчесності” і житттєвому успіху. Тобто проблема виховання і навчання стала у них домінуючою як у практичній діяльності, так і в теоретичних розмислах. Софісти фактично створили західну модель виховання і навчання, завдання якої було ,,виховати розум для державної слави”, сформувати ,,розум держави”, а також цілу низку політичних чеснот (арете), які формували людину як активну та діяльну політичну істоту, громадянина свого полісу. Вони виокремили мову, музику як сили, що формують розум та усю систему людських цінностей, сформували і утвердили засади нового ідеалу ,,здібної”, ,,сильної” та ,,освіченої” людини або політичного діяча. Ця людина була зорієнтована виключно на можливість осягнення успіху, діяти за розрахунком та навіть з вигодою.

у параграфі 3.7. „Сократ: виховання через знання” з`ясована роль мислителя, котрий засвідчив велику педагогічну мудрість - ,,пізнай самого себе”. Саме у ній і була сконцентрована головна виховна вимога філософа: ,,пізнай самого себе, а відтак і виховуй себе, створи себе, зроби себе кращим, досконалим.” Вже тут людина постає перед нами будівничим власного світу, власних морально-етичних принципів життя та особистої долі. Цим Сократ і засвідчив антропологічний переворот у рамках античної філософії, ставши великим вчителем, наставником елінів. Уся виховна система Сократа, в якій утвердився метод маєвтики, головною вимогою до процесу навчання і виховання поставила та вибудувала на її основі знання. Саме вони вказують людині шлях до набуття чеснот, а відтак і окреслюють доброчесний спосіб її життя.

у параграфі 3.8. „Ксенофонт: проблема формування виховного ідеалу „калокагатія” розглянуто унікальність ксенофонтівського трактування ідеальної людини, в якому поняття „калокагатія” існує як сплав стародавніх аристократичних цінностей з морально-інтелектуальними вимогами, що пред'являла людській особистості сократівська філософія. У цьому і полягає новаторство Ксенофонта, його оригінальний внесок у розробку ідеальних типів держави, а також проблема формування засад виховання ідеального політичного діяча, правителя, здатного створити і зберегти таку державу. Він поставив проблему відповідного виховання, що може сформувати політичний ідеал - правителя і громадянина.

у параграфі 3.9. „Платон: створення і теоретичне обґрунтування системи виховання та навчання у філософії мислителя” проаналізовано внесок Платона у створення цілісної системи виховання в античному світі. Остання побудована на платоновому вченні про людину, а водночас і суспільство, що трактується ним як життєвий простір людського буття. Філософська доктрина Платона пронизана однією визначальньною ідеєю: виростити, створити, виховати людину, яка була б доброчесною, доброю, мужньою, справедливою і такою, що віддана своєму полісу. Саму політику держави філософ трактував як інструмент, засіб виховання людини, прищеплення їй необхідних чеснот, тобто держава визнається головним і реальним суб`єктом всього виховного процесу. Філософ визнає за філософією найважливішу мету - гармонійне як фізичне, так і духовне виховання людини, її творення за гуманістичними принципами і найвищим взірцем калокагатії. У творах ,,Держава”, ,,Закони” викладені практичні заходи, форми і методи, котрі покликані втілити його концепцію виховання у життя.

у параграфі 3.10. „Арістотель: філософські засади виховної системи мислителя” зазначається, що виходячи із свого розуміння людини, мислитель ставив і вирішував дуже важливі цілі: виховання всебічно розвинутої та соціально-корисної, морально і духовно багатої людини. Свою систему виховання філософ представляв як раціональну за змістом і сутністю, бо лише раціональне осмислення цілі виховання і усіх практичних кроків на ,,творення” людини, може бути ефективним. Арістотель чітко визначив напрямки виховання, засоби і методи реалізації його вимог. Головним суб`єктом виховання у нього стає держава, яка і є відповідальною за формування духовного і тілесного світу своїх громадян. Він також вважав, що система виховання і навчання (пайдейя) повинна відповідати природі людини. У своїх етичних рефлексіях Стагірит чітко окреслює зміст морально-етичних виховних установок і загальну мету виховання, його ідеал.

у параграфі 3.11. „Обґрунтування у грецькій філософії ідеалу „калокагатії” як мети виховання” репрезентується грецьке виховання як таке, що було орієнтоване на прагматичні цілі: виховання різнобічно розвинутої, соціально корисної, правильно мислячої, твердо впевненої у своїх земних завданнях людини. Відповідно, раціоналізувався і сам зміст виховного процесу: основне місце в ньому займало удосконалення здібностей дітей; гармонізація внутрішнього світу через навчання мистецтвам та через фізичний розвиток. Загальним для усіх філософсько-виховних напрямків методом залишався інтелектуалізм, тобто такий напрямок роботи з дітьми, що припускає діяти переважно через розум та мислення учня, і бачити у ньому насамперед суб'єкта, який здатний мислити. Таким чином „освітити” розум знаннями означало підняти людину на рівень ідеалу. І, нарешті, грецький виховний ідеал ототожнювався з поняттям найвищої краси, а остання, як відомо була у греків виразником найвищої досконалості, гармонії та міри.

ВИСНОВКИ

У висновках, осмислені основні результати дослідження, напрямки та підходи до з`ясування ідеї виховання в старогрецькій філософії та її теоретичне обґрунтування окремими філософами Еллади:

Підтвердженно, що у рамках антропологічних рефлексій, які здійснювала антична філософія вже від її виникнення, у ній була сформована і теоретично обгрунтована одна з найважливіших цивілізаційних ідей - ідея виховання, фізичного та духовного творення людини.

Зроблено універсальний висновок про те, що виокремлення і теоретичне обґрунтуванню ідей виховання в античній філософії стало можливим завдяки трактування нею людини як такої, що є тілесно-духовною сутністю і містить у собі фізично-духовні передумови для свого постійного розвитку та вдосконалення через процес виховання і навчання.

З'ясовано, що античний поліс і демократична форма правління у ньому слід визнати головними чинниками, завдяки яким індивід формувався, виростав не лише в іпостасі людини, а й громадянина, набував людських чеснот, „окультурювався”, стаючи відтак гармонійною та довершеною особистістю.

Доведено, що існування античної демократії як форми політичного правління, створювало найоптимальніші умови для виховання людини, для набуття нею високих людських чеснот (арете) та для її руху до ідеалу калокагатії.

Розкрито, що в центрі афінської системи виховання була особистість і, що весь процес її творення був зорієнтований на ідеал „калокагатії”, тобто гармонійного поєднання як тілесної, так і духовної, моральної досконалості особистості.

Зазначається, що система виховання, яка функціонувала у Спарті, на відміну від афінської, була однобічною і зосередженою виключно на гіпертрофованому військово-фізичному вихованні людини-воїна. У ній практично не йшлося про духовне, моральне виховання людини - громадянина.

Підтверджено, що за своїм змістом, суттю та способом реалізації антична система виховання, і навчання передбачала цілу низку виховних заходів, педагогічних прийомів та установок, котрі втілювалися у виховний процес і забезпечували плекання у людини цілої низки чеснот: мудрості, мужності, справедливості, доброчесності, здоров'я і т.д.

Встановлено й підтверджено, що антична філософія, теоретично обґрунтовуючи виховання людини як духовної істоти, вказала і на наявність особливих виховних засобів, що слугували вирішенню цього завдання. Серед них найбільш ефективними вважалися: слово, звук, ритм, поезія, музика, танці, спів, гра.

У дисертації зроблено узагальнюючий висновок про те, що система виховання, яка склалася і функціонувала в античній цивілізації, була покликана і спрямована на цілісний розвиток людини, вдосконалення її духовних та фізичних задатків, виявлення умов і засобів, завдяки яким остання могла б повністю реалізувати свій духовно-природний потенціал, гармонізувати свої відносини з соціумом, а відтак стати досконалою, всебічно-розвинутою особистістю.

Встановлено, що засади і принципи системи виховання, які були сформульовані і визріли в рамках античної філософії знайшли свій розвиток і продовження у виховних системах наступних епох, заклавши цим самим реальний фундамент світової педагогічно-виховної традиції.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНІ АВТОРОМ У НАСТУПНИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

Рабінович О. Р. Спартанський ідеал виховання людини-воїна // Наукові записки Тернопільського національного виховного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: філософія. - 2004. - №12.- С. 5-9.

Рабінович О. Р. Філософські засади виховання у Платона // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. Наук. Праць. Вип. 14. - К.: КНЛУ,. - 2004. - С. 23-29.

Рабінович О. Р. Філософські засади давньогрецького виховного ідеалу як джерела християнського ідеалу // Науковий вісник Чернівецького університету. Зб. Наук. Праць. - Чернівці: Рута, 2005. - Вип. 242-243. Філософія. - С. 141-146.

Рабінович О. Р. Філософські засади виховного ідеалу у Софістів // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: Зб. Наук. Праць. Вип. 15. - К.: КНЛУ, 2005. - С. 98-103.

Рабінович О. Р. Еволюція поняття „калокагатія”, як характеристики виховного ідеалу людини. // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: філософія. - 2005. - № 13. - С 145-149.

Рабінович О. Р. Проблеми освіти в Україні у ХХІ столітті // Великие преобразователи естествознания: Жорес Алферов. ХХ юбилейние Международние чтения: Тезиси докл., 24-25 нояб. 2004 г. - Мн.: БГУИР, 2004-С. 370-371.

Рабінович О. Р. Спартанський виховний ідеал // Дні науки філософського факультету - 2005 (26-27 квітня 2005 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2005. - Ч.1. - С. 35-37

АНОТАЦІЯ

Рабінович Олександр Романович. Ідея виховання та її теоретичне обґрунтування в античній філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2009.

У дисертації здійснено глибоке та системне дослідження ідеї виховання в античному світі та розкрито її конкретне теоретичне обґрунтування грецькими філософами. Виявлена реалізація у рамках античного світу практично однієї із найбільших гуманістичних ідей людської цивілізації - ідеї гармонійного розвитку людини, яка втілювала у собі як фізичну, так і духовну досконалість та довершеність у розвитку людської особи шляхом її виховання. Висвітлені основні змістовні особливості та специфіка виховних моделей, що сформувалися та існували в Афінах та у Спарті, і були теоретично обґрунтовані старогрецькою філософією.

Ключові слова: пайдейя, калокагатія, виховання, виховний ідеал, освіта, філософія, духовний світ.

АННОТАЦИЯ

Рабинович Александр Романович. Идея воспитания и её теоретическое обоснование в античной философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко, Львов, 2009.

В диссертации проведено глубокое и системное исследование идеи воспитания в античном мире и раскрыто её конкретное теоретическое обоснование в работах античных философов. Исследовано начало, формирование и рацвет античной философии. Показана реализация в рамках античного мира одной из самых значимых гуманистических идей человеческой цивилизации - идеи гармонического развития человека, сочетавшей в себе как физическое, так и духовное совершенство человеческой личности путём её воспитания.

В первой главе представлена актуализация, новизна и методологическая база исследования. Также определена цель исследования, а именно: выяснить содержание, главные признаки и особенности системы воспитания в Древей Греции и её теоретическое обоснование в античной философии.

Во второй главе исследованы истоки воспитательного идеала. Проанализированы основные значимые особенности и специфика воспитательных моделей, которые сформировались в Афинах и Спарте. Выяснено что афинская система воспитания полностью потвердила своё особое место в не только в истории педагогики, но и в истории воспитания человека, который стал главним предметом философской рефлексии. Тогда как спартанская модель воспитания так и не нашла серьёзной пподдержки или развития. Однобокое физическое развитие привело к фактическому невежеству молодого поколения. И как результат отсутствие в Спарте известных мыслителей, или людей искусства.

В третьей главе показано как в рамках античной цивилизации, усилиями греческих философов, мислителей идея воспитания впервые не только возникла, но и была теоретически обоснована. Они сформировали и представили основные принципы и основы античной системы воспитания и обучения (пайдейи), осмыслили антропологические основы воспитания, определили субъекты воспитательного процесса, его направления, подходы, которые обеспечивали его еффективное функционирование. То есть в античной Греции, в цивилизационном просторе человеческой мысли выделилась особая сфера культуры - сфера воспитания человека. Доказано, что с именами Платона и Аристотеля связаны первые попытки целостного теоретического обоснования проблем воспитания и обучения в Элладе, что привело к практическому созданию ими конкретных оригинальных систем воспитания, которые легли в основу мировой педагогики.

Ключевые слова: пайдейя, калокагатия, воспитание, воспитателный идеал, образование, философия, духовный мир.

SUMMARY

Rabinovych Oleksandr Romanovich. The idea of education and its theoretical substantiation in the ancient philosophy. - Manuscript.

The thesis is submitted for receiving the Academic Candidate Degree in Philosophy. Speciality 09.00.05. - History of Philosophy. Ivan Franko National University, Lviv, 2009

The thesis deals with the deep and system research of the education idea in the classical antiquity and its concrete theoretical substantiation in the philosophical works of antique philosophers. The beginning, the formation and the ancient philosophy rise is investigated. The realisation within the bounds of the classical antiquity almost one of the most significant humanistic ideas of the human civilisation - the idea of the person harmonic development which combined both physical and spiritual perfection of a human person by its education is shown in the research. The basic significant features and the specificity of educational models which were generated in Athens and Sparta are analysed. It is proved, that the first attempts of the entire theoretical substantiation of education and training problems in Hellas are connected with Platon and Aristotle's names, that has led to their practical creation of the concrete original educational systems which have underlain the world pedagogics.

Key words: Key words: paideia, kalokagathos, education (upbringing), educational ideal, education (training), philosophy, spiritual world.

Размещено на Allbest.ru