Методологічні можливості релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича

УДК 168: 111.5

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

МЕТОДОЛОГІЧНІ МОЖЛИВОСТІ РЕЛЯТИВІСТСЬКОЇ РЕКОНСТРУКЦІЇ ДИНАМІКИ РОЗВИТКУ НАУКИ

Мартиненко Олександр Петрович

Чернівці - 2009



Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Марчук Михайло Георгійович, завідувач кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Окороков Віктор Броніславович, професор кафедри філософії Дніпропетровського національного університету;

доктор філософських наук, професор Ратніков Володимир Сазонович, професор кафедри філософії Вінницького національного технічного університету.

Захист відбудеться “ 25” грудня 2009 р. о 14-30 год.на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.08 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. VI, ауд. 31.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: Чернівці, вул. Л. Українки, 23.

Автореферат розісланий “ 25 ” листопада 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Я.Р.Козьмук



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Проблема релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки актуальна своїми новими можливостями, які не були та й не могли бути реалізовані засобами раціональної реконструкції. Визрівала вона в лоні постпозитивістської філософії науки, де набула значної ваги, привернувши увагу багатьох мислителів, які переймалися в першу чергу питаннями раціональної реконструкції, зокрема таких, як Д.Армстронг, У.Куайн, Т.Кун, І.Лакатос, М.Полані, К.Попер, С.Тулмін, П.Феєрабенд, Дж.Холтон.

Суть проблеми реконструкції реальної історії розвитку науки влучно сформульована І.Лакатосом, який стверджував, що філософія науки без історії науки порожня, тоді як історія науки без філософії науки сліпа. Проблема раціональної реконструкції, на його думку, зводиться до того, що, по-перше, філософія науки повинна виробити нормативну методологію, на основі якої історик міг би реконструювати “внутрішню історію” науки, давши у такий спосіб раціональне пояснення зростання об'єктивного знання; по-друге, дві конкуруючі методології можна оцінити за допомогою нормативно інтерпретованої історії; по-третє, будь-яка раціональна реконструкція потребує доповнення в емпіричній (соціально-психологічній) зовнішній історії.

Разом з тим, І.Лакатос абсолютно справедливо і небезпідставно сумнівався в адекватності раціональних реконструкцій, з огляду на те, що реальна історія науки часто є карикатурою її раціональної реконструкції, котра, у свою чергу, постає карикатурою реальної історії. Окремі ж виклади історії науки, навпаки, є карикатурами і на її реальну історію, і на її раціональні реконструкції.

Думку про те, що так звана “реальна історія науки” несумірна зі своїми раціональними реконструкціями, висловлювали й інші постпозитивісти (Т.Кун, П.Феєрабенд, М.Полані й ін.), що спонукає до пошуків альтернативних способів аналізу та розв'язання проблеми, в тому числі й тих, які ґрунтуються на некласичному розумінні раціональності.

У цьому контексті й постала проблема релятивістської реконструкції закономірностей еволюції науки, зумовлена сучасними тенденціями її розвитку та відповідними змінами у філософії та методології наукового пізнання. Нове розуміння раціональності та раціональної реконструкції динаміки розвитку науки вимагає нестандартних підходів і неординарної методології, синтезу наукового та ненаукового знання, міждисциплінарних досліджень і т.ін.

Звернення до релятивізму як методологічного принципу розв'язання проблеми, з якою не вдалось остаточно впоратися раціональній реконструкції, відкриває перспективу всебічного дослідження релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки, чим і зумовлений вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича і пов'язана з комплексною науково-дослідною кафедральною темою “Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу” (номер державної реєстрації 0105U002884).

Стан опрацювання проблеми. Дослідження суті та можливостей теоретичної реконструкції динаміки розвитку науки достатньо широко представлені публікаціями українських, російських і західних авторів.

Релятивістські методологічні настанови не нові у сфері філософського чи наукового знання (згадаймо перипетії розв'язання проблеми руху та розвитку в античній філософії, введення геліоцентричної моделі в астрономії, корпускулярно-хвильової теорії світла, спеціальної та загальної теорії відносності у фізиці тощо).

Можна констатувати зростання уваги до проблеми релятивістської реконструкції в останні роки. Вона поставала в контексті досліджень історії розвитку науки, а також різноманітних метафізичних систем і феноменологічних учень. Оригінальний внесок в обґрунтування цього методологічного підходу належить В.Окорокову, який застосував його в процесі аналізу динамічних систем і первинного обґрунтування раціональних форм, а також можливості відображення цілісного зв'язку таких форм у певному топологічному континуумі.

Історико-філософські та історико-наукові контексти проблеми з'ясовували С.Аваліані, Дж.Агаці, А.Аєр, І.Акчурін, Г.Аляєв, А.Антонов, М.Ахундов, П.Гайденко, З.Гайдук, І.Грант, Н.Дубінін, О.Дугін, Й.Ждибель, І.Ільїн, С.Кара-Мурза, П.Козловський, В.Кохановский, С.Кримський, Н.Кузнєцова, Т.Кун, І.Лакатос, А.Лекторський, О.Лосєв, Дж.Марголіс, М.Марчук, А.Мотичка, Н.Мудрагей, Т.Ойзерман, В.Окороков, А.Павленко, К.Попер, В.Порус, Ж.-Ф.Прудо, Ж.Пруст, Ю.Сачков, М.Сидоренко, Г.Ферламб, В.Чернік, А.Чесноков, Л.Шмакова.

Метафізичні й онтологічні засади релятивістського підходу в осмисленні наукового знання реапрезентовані працями філософів минулого та сучасності (Аристотель, Ж.Бодріяр, М.Вартофський, Г.X. фон Врігт, Н.Гартман, Ф.Гватарі, Ґ.Геґель, Е.Гусерль, Ж.Дельоз, Ж.Деріда, У.Джеймс, В.Дільтей, Д.Девідсон, І.Ільїн, І.Кант, О.Конт, П.Копнін, В.Куайн, Ж.-Ф.Ліотар, Дж.Лок, В.Лук'янець, М.Мерло-Понті, Платон, К.Попер, Р.Рорті, М.Гайдеґер, А.Шопенгауер та ін.).

Логіко-гносеологічні та концептуально-методологічні виміри співвідношення діалектичних і бінарних категорій, що безпосередньо стосуються теоретичних принципів, застосованих у дисертаційному дослідженні, аналізували Л.Богатая, М.Вартофський, В.Васюков, Д.Вацов, Г.X. фон Врігт, З.Гайдук, Дж.Гарсон, О.Гасяк, І.Добронравова, Д.Дубровский, Д.Девідсон, О.Задубрівська, Г.Кетінг, М.Кісель, А.Конверський, П.Копнін, С.Кримський, В.Крюков, В.Куайн, К.Кузіна, Т.Кун, І.Лакатос, Е.Мамчур, Дж.Мейланд, М.Мерло-Понті, А.Нікіфоров, В.Петрушенко, К.Попер, Б.Починок, В.Ратніков, В.Розін, Р.Рошкулець, В.Самченко, М.Собуцький, Б.Сола, B.Стьопін, Дж.Фанг, В.Чернік, В.Чуйко, В.Швирьов.

Релятивістські аспекти залежності внутрішньої історії науки від її зовнішнього соціокультурного середовища (зовнішньої історії) досліджували С.Аваліані, Дж.Агацці, І.Акчурін, М.Ахундов, В.Бєлов, В.Бібіхін, А.Бутенко, М.Вартофський, В.Візгін, П.Гайденко, Н.Гартман, В.Гусєв, І.Добронравова, О.Дугін, А.Зєлєнков, Л.Кузнєцова, В.Зінченко, Н.Злобін, В.Ільїн, Б.Йованович, Г.Кириленко, Е.Корет, В.Кохановський, С.Кримський, В.Крюков, С.Лєбєдєва, В.Лекторський, Т.Лешкевич, В.Лук'янець, О.Любіщєв, О.Майданов, О.Мамчур, М.Марчук, Ю.Мельвіль, А.Мотичка, А.Нікіфоров, І.Ніжинський, В.Окороков, О.Пєчонкін, К.Попер, А.Пуанкаре, І.Роман, Р.Рошкулець, О.Селіванов, М.Сидоренко, М.Соболєва, А.Уайтхед, І.Чорний, Н.Юліна.

Релятивістська реконструкція тісно пов'язана зі створенням особливої картини світу, атрибутами якої, зокрема, є цілісність (топологічність), неперервність, подолання бінарних опозицій і т.ін., про що йдеться у працях І.Акчуріна, Х.Бьодера, В.Васюкова, Д.Вацова, Г.Вейля, Дж.Гарсона, С.Єршкова, А.Карпова, Ю.Лотмана, М.Мерло-Понті, Т.Мормана, О.Муравіцького, В.Окорокова, Ж.-Ф.Прудо, Ж.Пруста, В.Рогожина, В.Сєркова, В.Смирнова, Р.Тома, І.Цехмістро.

Варто назвати вчених, які прямо чи опосередковано сприяли реалізації методологічного потенціалу концепції релятивістської реконструкції розвитку науки: Дж.Агаці, Ж.Бокошов, Р.Віхалем, З.Гайдук, Ж.Дельоз, Т.Кун, Б.Кедров, М.Кісель, Л.Крюгер, І.Лакатос, Ж.-Ф.Ліотар, Т.Макарті, Д.Маркіз, М.Марчук, В.Меськов, М.Мерло-Понті, О.Мамчур, Л.Мчедешвілі, Р.Нугаєв, С.Петрущенков, К.Попер А.Пєчонкін, В.Ратніков, М.Розов, П.Феєрабенд Г.Хюбелінг і ін.

Відзначаючи значний доробок істориків, філософів і методологів науки в усебічному дослідженні цієї проблеми, мусимо визнати, що в українській філософській літературі наразі недостатньо висвітлено теоретико-методологічні можливості методу релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки, форми і способи актуалізації притаманного йому прогностичного потенціалу. Назріла потреба перейти від аналізу окремих структурних елементів цієї філософської практики до цілісного концептуального дослідження релятивістського підходу в сучасній філософії науки. Становленню такої концепції, на нашу думку, може посприяти дане дисертаційне дослідження.

Мета роботи полягає в усебічному дослідженні та обґрунтуванні теоретико-методологічного потенціалу методу релятивістської реконструкції на прикладі аналізу динаміки розвитку науки. Для досягнення цієї мети поставлено такі завдання:

- З'ясувати передісторію та концептуальні засади виникнення проблеми, переосмислюючи ідеї представників філософських шкіл, які розвивали релятивізм як онтологічний принцип і теоретико-методологічну основу філософського розуміння буття та мислення.

- Розкрити суть і методологічні можливості релятивістської реконструкції науки в її історичному розвитку з погляду найбільш актуальної проблематики новітньої філософії науки.

- Охарактеризувати особливості постановки проблеми раціональної реконструкції в контексті постпозитивістської філософії науки, інтерпретуючи ідеї філософії after-postmodernism, а саме тих її аспектів, які стосуються використання реконструкції в якості методологічного засобу.

- Виявити роль і значення вихідних ідей, понять і принципів філософської топології в актуалізації потенціалу релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки в сучасних умовах.

- Проаналізувати метафізичну морфологію науки, виокремивши бінарні опозиції в динаміці її внутрішнього та зовнішнього розвитку, а також основні парадигми, що лежать в основі релятивістської реконструкції трансформацій згаданої структури.

- Експлікувати прогностичний потенціал ідеї релятивістської реконструкції реальних історичних етапів і закономірностей розвитку науки, екстраполюючи їх у майбутнє.

Методологічною основою дослідження можливостей релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки є загальнофілософські та загальнонаукові методологічні настанови, підходи і принципи (об'єктивності, всебічності, цілісності, системності, конкретності, індукції, дедукції, моделювання, абстрагування, ідеалізації, пояснення, розуміння, доповнюваності, детермінізму тощо), які дозволили адекватно сформулювати проблему й окреслити найбільш ефективні шляхи її розв'язання.

Історико-філософський та історико-науковий аналіз еволюції методологічних ідей у сфері дослідження динаміки розвитку наукового пізнання став у пригоді в ході з'ясування чинників, які зумовили усвідомлення потреби й доцільності становлення методології релятивістської реконструкції розвитку науки, її переваг над методологією раціональної реконструкції, чому значною мірою сприяло критичне переосмислення ідеї раціональної реконструкції історії розвитку науки, починаючи від І.Лакатоса й закінчуючи працями В.Окорокова. Важливу роль у конкретизації згаданих ідей зіграли окремі теоретико-методологічні ідеї Дж.Агаці, Л.Богатої, Ж.Бокошова, Р.Віхалема, С.Вовка, Д.Девідсона, У.Куайна, Т.Куна, Б.Кедрова, М.Кіселя, Л.Крюгера, Т.Макарті, Д.Маркіза, М.Марчука, В.Меськова, М.Мерло-Понті, О.Мамчур, Т.Мормана, Л.Мчедешвілі, Н.Неретіної, Р.Нугаєва, С.Петрущенкова, К.Попера А.Пєчонкіна, В.Ратнікова, М.Розова, М.Сидоренка, П.Феєрабенда й ін.

Використано також методологічні новації представників різних напрямів і течій сучасної філософії науки - герменевтичної та феноменологічної, нео- та постпозитивістської, що дозволило різнобічно проаналізувати не тільки позитивні сторони, а й окремі недоліки і небезпеки, пов'язані з абсолютизацією методу релятивістської реконструкції.

Компаративістський аналіз дав змогу порівняти переваги і слабкі сторони двох нерозривно пов'язаних і по суті доповнюючих один одного методів раціональної та релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки. Ціннісно-потенціалістичний підхід у цьому контексті використано з метою виявлення прихованих і нереалізованих евристичних можливостей релятивістської реконструкції.

Здійснено спробу застосування деконструктивістських технік (усунення пріоритетного члена бінарних опозицій тощо), задля чого було використано діалектичний метод. У роботі застосовано поняттєво-концептуальний інструментарій, який відповідає теоретичному потенціалу вищезгаданих методів, що повинно полегшити сприйняття релятивістської картини динамічних процесів розвитку науки та їх нерозривну єдність із топологічним простором культури.

Об'єктом дисертаційного дослідження є наука в її історичному розвитку, предметом - основні методологічні засади, принципи і можливості релятивістської реконструкції динаміки її розвитку.

Наукова новизна результатів дослідження полягає в обґрунтуванні можливості теоретичної реконструкції реальної історії розвитку науки за допомогою використання ідей і принципів релятивізму, теоретичної бази постмодерністської філософії та філософської топології, а також з'ясування переваг такої реконструкції перед традиційною (класично-раціональною). Основні результати дисертаційного дослідження знайшли своє відображення в тезах і висновках, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист: релятивістський реконструкція філософський історичний

1.Проаналізовано передумови, ідейно-теоретичні та соціокультурні чинники становлення релятивістського розуміння буття та мислення в історико-філософському контексті, без чого неможливо уявити становлення сучасної релятивістської методології та її реконструктивного потенціалу як актуальної проблеми філософії науки.

2.Розкрито суть релятивізму як важливої частини філософського мислення та пізнання, конкретизовано зміст його поняття та виокремлено три концепти: догматичний, метафізичний і діалектичний.

3.Доведено, що поняття “динаміка розвитку науки” в контексті релятивістського підходу набуває нового смислу, відмінного від традиційного уявлення про історію розвитку науки як процесу, що протікає самостійно, зокрема, його зміст ураховує не тільки внутрішні, а й зовнішні чинники, в тому числі й залежність науки від змін у світоглядних системах і соціокультурних інститутах.

4.Методологічні можливості релятивістської реконструкції визначено як доповнення до методології раціональної реконструкції, що підносить проблему реконструкції на принципово новий теоретичний рівень, адекватний новому розумінню раціональності.

5.Виявлено, що побудова релятивістської моделі динаміки розвитку науки і відповідної методології, здатної забезпечити її адекватну реконструкцію, є реалізацією тих настанов, які постпозитивістська філософія науки ставила перед собою на завершальному етапі свого існування, наприклад, у концепції методологічного анархізму П.Феєрабенда.

6.Встановлено, що релятивістська реконструкція повинна не тільки враховувати ціннісні параметри динаміки ідеалів і норм, які надають їй конкретної спрямованості, а й відносність актуалізації тієї чи тієї можливості зі спектру реальних у конкретній ситуації. Це дозволяє у свою чергу переосмислити в релятивістському ключі проблему свободи вибору та відповідальності вченого, а також пояснити, чому одні можливості досліджувались, а інші так і залишилися нереалізованими.

Апробація результатів дослідження. Основні висновки дисертаційного дослідження були виголошені на наукових конференціях: “Філософія і література. XI Харківські міжнародні Сковородинівські читання” (Харків, 2004), “Дні науки філософського факультету-2006” (Київ, 2006), “Україна в євроінтеграційних процесах: проблеми і перспективи” (Київ, 2007), “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (Чернівці, 2008), “Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри” (Чернівці, 2008), “Соціалізація особистості і суспільні трансформації: механізми взаємовпливу та вияви” (Чернівці, 2009), “Проблема суб'єктивності у філософії та культурі російського Срібного віку” (Дрогобич, 2009).

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Своє застосування результати дисертаційного дослідження можуть отримати як у теоретичній, так і в практичній площині. Йдеться про можливості розширення меж традиційного розуміння проблематики, пов'язаної з релятивістською методологією, подальше вдосконалення нового образу науки, створеного видатними представниками постпозитивістської та постмодерністської філософії. Використання результатів дисертації може бути корисним і для подальшого, більш ґрунтовного теоретико-методологічного дослідження широкого кола проблем, які обговорюються в сучасній філософії науки.

Отримані висновки можуть також успішно застосовуватись у практиці філософської освіти, зокрема в підготовці та викладанні таких нормативних курсів і спецкурсів, як “Філософія науки”, “Епістемологія”, “Позитивізм і постпозитивізм”, “Історія сучасної західної філософії”, “Некласичні типи раціональності”, “Логіка наукового дослідження” та ін.

Структурно дисертація складається зі вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків і списку використаної літератури (276 найменувань). Обсяг дисертації - 156 сторінок основного тексту.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У “Вступі” визначено актуальність теми дослідження, стан її наукової розробки, мету, завдання, методологічні засади, предмет і об'єкт, наукову новизну роботи, теоретичне та практичне значення отриманих результатів, сформульовано тези і висновки, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист.

Перший розділ “Становлення релятивістської методології та її реконструктивного потенціалу” присвячено з'ясуванню витоків і специфіки формування концепту філософського релятивізму в історико-філософському контексті, виявленню його суті та можливостей застосування в процесі реконструкції динаміки розвитку науки як актуальної проблеми філософії та методології наукового пізнання.

У підрозділі 1.1. “Концептуальні засади і генеза філософського релятивізму: історичний аспект” осмислюється зародження філософського релятивізму в античній філософії, здійснюється його концептуальний аналіз. Відзначається неоднозначне й суперечливе до нього ставлення в інтелектуальних колах. У зв'язку з цим його доцільно представити у вигляді кількох концептів, кожен з яких відображав би особливу рису цього феномену.

Важливо було визначити конотацію “релятивістська” щодо терміну “реконструкція”. Специфіка методу концептуального аналізу цієї проблеми частково розкривається в публікаціях Л.Богатої, Д.Девідсона, В.Куайна, Й.Мейнланда, С.Неретіної та ін.

Дослідження розпочинається з аналізу двох визначальних парадигм філософування: метафізики і діалектики, біля витоків яких стоять оригінальні філософські системи Геракліта і Парменіда.

На нашу думку, філософська система Геракліта не є діалектичною в тому розумінні, яке ми звикли вкладати у зміст цього поняття. Ймовірніше за все вона репрезентує теоретичну систему, що дістала друге життя в сучасній постмодерністській філософії (так званий “діалектичний концепт релятивізму”), хоча не можна заперечувати її важливої ролі в еволюції практично всіх видів діалектики, які поставали в історії філософії. Суть її полягає в усуненні суперечностей через постулювання єдності всього сутнього, що зближує “діалектику” Геракліта з філософською топологією та деконструктивізмом.

Стосовно характеристики філософії Парменіда як метафізичної системи варто підкреслити, що йдеться про найпростіший її варіант, а саме - догматику, на ґрунті якої в античності сформувався “догматичний концепт релятивізму”, суть якого - в ігноруванні всього, що суперечить абсолютному твердженню (догмату) тієї чи тієї теоретичної системи.

Діалектику Геракліта і метафізику Парменіда спробували синтезувати софісти, але, на жаль, їм не вдалося досягти вагомих результатів. Лише Сократу, Платону й Аристотелю судилося створити оригінальну метафізику, важливим елементом якої стали релятивістські настанови (“метафізичний концепт релятивізму”).

Найбільшої виразності цей вид релятивізму набув у теоретичних системах скептиків. Його суть можна звести до спекуляцій щодо абсолютної істини, результатом яких є віддалення моменту пізнання істини на невизначений період часу (“асимптотичний релятивізм”).

У підрозділі 1.2. “Смисл і можливості релятивістської реконструкції в контексті філософії науки” виявляються сутнісні риси методу релятивістської реконструкції, дається його логіко-гносеологічне, загальнофілософське обґрунтування, підкреслюється специфічність проблем, задля розв'язання яких його було створено, зокрема тих, які залишаються недоступними для класично-раціонального теоретичного мислення.

Йдеться в тому числі й про проблему раціональної реконструкції розвитку науки, суть якої можна звести до неможливості засобами раціонального моделювання відтворити реальну історію наукового розвитку, що й призвело до пошуків альтернативних форм і способів такої реконструкції, поширення ірраціональних релятивістських практик і моделей мислення.

Це добре розуміли представники постпозитивізму, ціла плеяда яких відійшла від традиційного раціоналістичного курсу неопозитивізму, перейшовши до розробки новітніх підходів у філософії (К.Попер, І.Лакатос, Т.Кун, М.Полані, Ст.Тулмін, П.Фейерабенд і багато інших). Вони значною мірою посприяли проникненню релятивістських ідей і практик у філософію та методологію науки.

Але, незважаючи на очевидні досягнення у сфері аналітики наукового розвитку, постпозитивізму так і не вдалось остаточно розв'язати зазначену проблему, тому що, культивуючи релятивістську методологію, він продовжує використовувати невідповідне метатеоретичне забезпечення (логіку, термінологію, метафізику), що підтверджується критичним аналізом постмодерністської філософії, зокрема її новітньої течії, що дістала назву “after postmodernism”.

Особливістю цієї течії можна вважати переконання, що після деконструювання західноєвропейської метафізики треба здійснити її подальшу реконструкцію з уже “виправлених” (реконструйованих) елементів, які, на думку філософів-постмодерністів, саме й стали свого часу причиною тих численних негараздів, які проявилися в процесі культивування цінностей культури “Модерн” (криза ідентифікації, поширення технологій клонування та віртуалізму, екологічна криза тощо).

Роль основи для здійснення процедури реконструювання метафізики може зіграти філософська топологія, постфеноменологія, дискурсивна діалектика, що переконливо доведено В.Окороковим, який на прикладі феноменологічної філософії Гуссерля, Рікера, Гайдеґера актуалізував можливості методу “релятивістської реконструкції”.

Другий розділ “Релятивістська реконструкція топологічних основ динаміки розвитку науки” присвячено дослідженню філософської топології в якості теоретичної основи методу релятивістської реконструкції та з'ясуванню її метафізичних основ.

У підрозділі 2.1. “Філософська топологія - теоретичне підґрунтя релятивістської реконструкції” в центрі уваги - теоретична система, здатна виконати роль основи методу релятивістської реконструкції, зважаючи на те, що підґрунтя методу релятивістського реконструювання ще недостатньо чітко визначене в спеціальній літературі. На наш погляд, її найкраще може репрезентувати філософська топологія.

Витоки її - в сучасній геометрії (тієї її частини, що в найзагальніших рисах вивчає неперервність, а також якості узагальнених геометричних об'єктів, які не змінюються при малих деформаціях, і не залежать від початкових параметрів свого виникнення). Топологія в такому розумінні започаткована працями Ейлера, Кантора, Пуанкаре та ін. Вона вивчає неперервні множини так званих топосів багатомірного топологічного простору, що має важливе значеня при побудові математичних моделей. Філософська топологія також спирається на ідею неперервності. Топологічний континуум складається з топосів, які можна розуміти як особливе місце зв'язку, точку буття мислення та мови.

Постмодерністська філософія підкреслює неприродність того, чим є топос у західноєвропейському мисленні - порожнім знаком, розривом або тріщиною. В якості прикладу деконструюються бінарні опозиції (краса/потворність, істина/облуда, добро/зло тощо), в результаті чого добро, краса, істина (пріоритетні частини опозиції) нічого самі собою не означають, адже добром можна назвати будь-що. Розрив між частинами бінарних опозицій штучний і надуманий, тому логічно відновити природний стан речей, де бінарні опозиції постають одним цілим. Але такий підхід означає по суті відмову від метафізичного концепту релятивізму на користь його діалектичної версії.

Видатний представник постмодерністської філософії Ж.Дельоз уживає нову термінологію, що відповідає результатам реконструкції класичної метафізики з її усталеними опозиційними схемами. Зокрема, схема бінарних опозицій у традиційному мисленні втрачає свої дихотомічні якості в постметафізичному дискурсі, ставши “складкою”. Конкретизуючи зміст цього незвичного поняття, Ж.Дельоз використовує “технологічний” образ “машини Світу”, яка продукує так звану “світову лінію”, що вводить в усе код розрізнення, поєднуючи водночас усе неперервним топологічним зв'язком.

Топологічний континуум не чинить перешкоди “встановленню точки” (“утворенню центру структури”) в будь-якій частині своєї протяжності. Але класичний метафізик не просто фіксує її, він розриває лінію, порушує цілісність, утворюючи “розрив”, “тріщину” в тілі топологічного буття - топос. Якщо далі продовжити абстрагування, то релятивістська реконструкція буде спробою поєднання пунктирних штрихів у суцільну лінію. Використовуючи термінологію Мерло-Понті, це дозволяє відтворити актуальне, статичне тіло об'єкта (віртуальний портрет “Іншого”). Другий етап має слугувати виявленню потенційних інваріантів, які втілює світова лінія, тобто потенційного тіла об'єкта (Інший як певна, нелінійна, несингулярна протяжність).

Процес реконструкції, як і процес мислення, в топології відображено процедурою “складання”, що фіксує спосіб артикуляції взаємодії зовнішнього і внутрішнього як інтеріоризацію. “Складання” в межах постмодерністської концепції саме й виражається “складкою”. Автономність смислу як суто внутрішньої формації була поставлена під сумнів і практично знівельована. Понад те, залежність внутрішнього від зовнішнього постає доконечною передумовою складання. Водночас треба пам'ятати, що “внутрішнє” має умовний характер, тому що “зовнішнє” - рухлива матерія, просякнута живим перистальтичним рухом, складками і звивинами, які разом утворюють “внутрішнє”.

Отже, якщо покласти в основу методу релятивістської реконструкції філософську топологію, то об'єкт дослідження підлягатиме деконструюванню, здатному виявити спочатку бінарні опозиції, відтак - топоси (тріщини і розриви), які можна скласти в структуру, де вже не буде ні суперечностей, ні бінарних опозицій. Динамічні процеси відображені процедурою “складання”.

У підрозділі 2.2. “Субконструктивна культурна топологія метафізичних основ динаміки наукового розвитку” критично переосмислюється теза про автономію наукового знання. Релятивістське розуміння синхронічного та діахронічного складника наукової раціональності відкидає можливість автономії науки, наполягаючи, що розрив між наукою та культурою є штучним. Не існує також “абсолютного спостерігача” в науковому пізнанні. Реконструкція наукової топології ґрунтується на позиції нерозривної єдності топосів із загальним топологічним континуумом, яким є людська культура з усіма своїми інститутами як найбільш ємна змістовна система. Немає окремої наукової топології - є лише єдиний неподільний топологічний континуум, частиною якого є наука, а не навпаки. Певно що єдність науки і культури не є монолітною і нам важко сплутати науку з релігією чи міфологією. Культурні топоси перебувають у певних зонах впливу того чи того культурного інституту.

Актуальне і потенційне діюче тіло (М.Мерло-Понті) постають елементами кожної складки, незалежно від того, з яких топосів вона складається. Момент інтеріоризації настає тоді, коли “Інший” згинає актуальне тіло в потенційне, розкриваючи у такий спосіб актуальну частину буття, приховану до початку акту такої дії. Далі, якщо поєднати цю концепцію складки з теорією актуалістської та потенціалістської культурної парадигми (О.Дугін), можна отримати пояснення того, як саме культура впливає на динаміку топосів науки.

Вплив актуалістської культурної парадигми можна розцінювати як референт пріоритету дійсного. Так, топос віри від самого початку в історії розвитку науки був пріоритетним, а топос розуму підпорядкованим, що відповідно в опозиції містична/безосновна наука ставило містику на перше місце. Потенціалістська парадигма - це джерело значень. Ніщо не стоїть на перепоні значень як таких. Проходячи крізь топоси, значення стають причиною руху - динамікою. Розвиток неминучий як і рух смислів, що його викликав.

Топоси інколи змінюють свої актуальні та потенційні орієнтири в межах визначеного культурного конструкту саме завдяки впливу такої динаміки. Тому топос розуму поступово витіснив топос віри з актуальної частини складки віра+розум, зайнявши її місце. Це сталося завдяки зусиллям філософів Просвітницва і Нового часу (Р.Декарт, Д.Лок, Д.Г'юм, І.Кант і ін.). Саме завдяки їм народилися ті смисли, що актуалізували топос розуму. Досвід історії дає підстави вважати, що в перспективі те саме може статись і з топосом віри, яка наразі перебуває у потенційній частині складки віра+розум.

Третій розділ “Реконструкція метафізичного підґрунтя науки і передбачення її майбутнього” присвячено дослідженню релятивістської реконструкції метафізичних основ науки і пов'язаної з нею можливості прогнозування та передбачення майбутніх її трансформацій.

У підрозділі 3.1. “Релятивістська реконструкція трансформацій метафізичної морфології науки” з релятивістських позицій переосмислюється теза, що наука і науковий розвиток ґрунтуються на метафізичній основі, на чому наголошували авторитетні мислителі (Т.Кун, К.Попер, М.Вартофський Дж.Холтон, А.Койре, С.Тулмін, П.Гайденко, В.Стьопін, Л.Косарєва, С.Кримський, О.Мамчур, І.Алєксєєв, І.Акчурін, Л.Баженов, В.Казютинський, В.Бранський та ін.).

Поняття “топологічна ретрансляція” позначає ситуацію, коли топологічний континуум об'єкта (метафізична морфологія наукового розвитку) перебуває в стані, що передує його реконструюванню. Топоси, з яких складається такий континуум, є неявними і прихованими, незважаючи на те, що вони перебувають ніби на самій поверхні. Для процедури їх виявлення й застосовується деконструкція.

Далі мова йде про різновиди науки і наукового світогляду, кожен з яких актуалізує можливості тієї чи тієї моделі розвитку. Ці види мають місце в історії розвитку науки і перебувають між собою в опозиції, наприклад, містичний і безосновний типи науки. Ідея, викладена Аристотелем у його знаменитій Топіці, передбачає подальшу верифікацію топосів у межах тієї чи тієї абсолютної метафізичної системи. Науковий топос (діалектичне судження) вважався правдоподібним лише за умови його відповідності нормам істинності метафізики. Але поруч із верифікованими науковими топосами залишалися неверифіковані - безосновні топоси, в результаті чого поряд із наукою містичного типу поступово розвивалася наука безосновна.

Подальшим кроком стало виявлення засадничих топосів у правому та лівому члені бінарної опозиції містична/безосновна наука (топос розуму і топос віри). Перший, відповідно, пов'язаний з безосновною, другий - з містичною наукою.

Згадані топоси перебувають у динамічному процесі, змінюючи з часом пріоритетний референт. Підтвердженням цієї думки свідчить осмислення сучасної науки крізь призму концепцій постпозитивістської філософії, що вказує на новий історичний поворот її в сторону своєї містичної компоненти.

У підрозділі 3.2. “Прогностичні можливості релятивістської реконструкції науки та її розвитку” йдеться про застосування методу релятивістської реконструкції до низки проблем, які є найбільш актуальними для сучасної філософії науки, зокрема передбачення її подальшого розвитку. В контексті філософської топології криза сучасної науки виглядає як недовіра до раціональних цінностей і норм культури - топосу розуму. Засобами релятивістського реконструювання динаміки розвитку науки цю недовіру можна пояснити дрейфом топосів віри і розуму: обидва топоси відчутно зрушились, але наразі передчасно стверджувати, що топос розуму покинув актуальну частину складки, а топос віри - потенційну.

Центральною темою аналізу проблеми кінця науки стала реконструкція розвитку спорідненого з наукою культурного конструкту - магії, котру небезпідставно можна назвати її попередницею, хоча наразі цей факт ігнорується. Магію можна вважати моделлю для конструювання містичного типу науки. Історично склалося так, що Християнська церква (культурний гегемон Середньовіччя) переслідувала магію як ідеологічного суперника, але водночас оцінила ті світоглядні перспективи, які відкривалися в разі культивування її потенціалу (наприклад, перетворення свинцю на золото), що сприяло перетворенню магії в науку містичного типу зі своїми оригінальними дисциплінами: алхімія, кабала, некромантія, астрологія тощо. Некромантія стала патанатомією, астрологія - астрономією, алхімія - хімією, кабала - алгеброю (буквально, в перекладі з арабського - єврейська наука), знахарство - фітотерапією і т.ін.

Цікаво, що магія та наука містичного типу існує й нині, що дає підстави сумніватися в тому, що вони вичерпали свої можливості. Якщо втрата домінантних позицій в актуалізації певних культурних значень є кінцем, то тоді й справді можна вважати що кінець науки неминучий.

У майбутньому науку чекають істотні зміни, які неминуче призведуть до її кінця, але не в розумінні остаточного забуття та зникнення, а як завершення безмежної світоглядної гегемонії. Щодо деструктивних первнів можна висловитись однозначно: якщо наука зможе впоратися з тими викликами, які приховані в проблемах, які вже назріли, то, безсумнівно, її “кінець” буде відкладено на невизначений термін. Але чи зможе вона це зробити? Відповідь на це питання потребує спеціального ґрунтовного дослідження.



ВИСНОВКИ

У результаті здійсненого дослідження, як підсумок розв'язання поставлених завдань і мети, можна сформулювати такі висновки:

- Зважаючи на те, що теоретико-методологічні підходи, які виникають як альтернативні щодо традиційних і усталених, їх інколи називають ірраціональними, що не завжди правильно, тому що йдеться передусім про сферу потенційного, умовного, відносного в розумінні раціонального. Саме цим і виправдане надання переваги термінології, похідній від поняття «релятивізм». Ідеться не про цілковиту протилежність, а лише про специфічне доповнення раціональних видів реконструкції розвитку науки. Альтернативою релятивістської реконструкції можна вважати радше постмодерністську деконструкцію, ніж якийсь її окремо взятий раціональний різновид.

- Релятивізм у філософії науки можна розглядати принаймні в кількох концептуальних площинах - догматичній, метафізичній, діалектичній. При цьому варто розуміти, що цими концептами можливості релятивізму як феномену науки і філософії не вичерпуються.

- В історико-культурному відношенні реабілітація релятивізму є закономірною, з огляду на спричинену прогресуючим розвитком науки цивілізаційну кризу. Запит на розв'язання проблеми раціональної реконструкції історії розвитку науки був від самого початку закладений у фундамент постпозитивістської філософії та методології науки. Раціональна реконструкція науки в постпозитивізмі та релятивістська реконструкція метафізики в постмодерністській філософії виконують спільне завдання - відновлення цілісного уявлення про структуру того чи того конструкту.

- Релятивістська реконструкція дає кращі результати в розв'язанні тих завдань, які ставить перед собою раціональна реконструкція, наприклад, аналізуючи співвідношення між внутрішньою і зовнішньою історією науки, цього можна досягти завдяки використанню принципово нового розуміння природи і функцій бінарних опозицій. Крім того, вона розширює можливості нормативного відтворення історії протистояння двох конкуруючих методологій.

- Метафізичну морфологію наукового розвитку неможливо розкрити, послуговуючись виключно формально-логічними методами. Пізнавальні засоби мають бути сумірними зі складністю пізнаваної реальності. Тому потрібен особливий підхід, який інтегрував би як раціональні, так і ірраціональні моменти. Таким підходом і є метод релятивістської реконструкції.

- Що стосується доповнення внутрішньої історії науки “в емпіричній (соціально-психологічній) зовнішній історії”, то тут релятивістський підхід у філософії науки не визнає автономії науки й існування абсолютного спостерігача, що, до речі, враховано в структурі теоретико-методологічного поля релятивістській реконструкції, завдяки чому внутрішня історія науки буде розглядатись у нерозривній єдності з зовнішньою.

- Релятивістська реконструкція динаміки розвитку науки неможлива без її попереднього деконструювання на певні основи, якими постають особливі метакультурні топоси..Проблему динаміки розвитку науки потрібно розв'язувати за допомогою як статичних елементів (топосів), так і динамічних характеристик, якими, зокрема, в нашому дослідженні виступили актуалістська та потенціалістська парадигми. Релятивістська реконструкція динаміки розвитку науки є актом відображення динаміки впливу потенціалістської та актуалістської парадигми на згин топосів “віри” і “розуму” в цілісний небінарний структурний елемент - складку.

- Релятивістська реконструкція пропонує нові шляхи розв'язання актуальних проблем філософії науки, серед яких однією з найважливіших є можливість створення моделі наукового розвитку. Розв'язання цього завдання сприятиме широкому використанню й утвердженню релятивістського підходу, що означатиме новий поворот у розвитку філософії та методології науки, яка ще донедавна культивувала невиправдано критичне ставлення до релятивізму і тих можливостей, які в ньому закладені.

- “Кінець науки” у площині прогностичного використання методу релятивістської реконструкції цілком реальний, але він стосується виключно культурної гегемонії науки та наукового світогляду.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1. Мартиненко О.П. Концепція культури в романі У Еко “Ім'я рози” /О.П.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 198. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2004. - С.42-45.

2. Мартиненко О.П. Проблема релятивізму в теорії “динаміки наукового знання” Т.Куна та реакція на неї інших авторів /О.П.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 249-250. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.132-136.

3. Мартиненко О.П. Наука та її цінності в епоху постмодерну /О.П.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 264-265. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2005. - С.62-65.

4. Мартиненко О.П. Феномен цінності у філософії постмодернізму (на прикладі аналізу твору Ж.Бодріяра “Паролі”) /О.П.Мартиненко //Філософія. Культура. Життя: Міжвузівський збірник наукових праць. - №28. - Дніпропетровськ, 2007 - С.174-179.

5. Мартиненко О.П. Концепт і концептуальний релятивізм у сучасній філософії науки /О.П.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 346-347. - Філософія. - Чернівці: Рута, 2007. - С. 66-71.

6. Мартиненко О. Релятивістська та раціональна реконструкція в сучасній філософії науки /О.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 462-463. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.108-111.

7. Мартиненко О. Теоретико-методологічні можливості філософської топології в сучасній філософії науки /О.Мартиненко //Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Випуск 464-465. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2009. - С.97-100.



АНОТАЦІЯ

Мартиненко О.П. Методологічні можливості релятивістської реконструкції динаміки розвитку науки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Чернівці, 2009.

У дисертаційному дослідженні аналізуються можливі способи розв'язання проблеми реконструкції реальної історії розвитку науки, актуальні для постмодерністської філософії, з опорою на ідеї сучасної філософської топології, концепцію “складки” тощо.

Розкрито суть феномену релятивізму, етапи становлення релятивістської методології та її реконструктивного потенціалу в контексті філософії науки. Здійснено реконструкцію топологічних основ динаміки розвитку науки, її метафізичного підґрунтя, виявлено прогностичні можливості релятивістської реконструкції науки та її розвитку.

Ключові слова: релятивізм, релятивістська реконструкція, філософська топологія, топос, концепт, концептуальний аналіз, потенціалізм, актуалізм, складка, метафізика, наука, філософія науки.



АННОТАЦИЯ

Мартыненко А.П. Методологические возможности релятивистской реконструкции динамики развития науки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича. Черновцы, 2009.

В диссертационном исследовании проанализированы постмодернистские способы решения проблемы реконструкции реальной истории развития науки, в частности релятивистская методология, основанная на современной философской топологии. Важную роль в теоретическом обосновании метода релятивистской реконструкции играют идеи постмодернистской философии, в частности концепция “складки”. Внимание сосредоточено на возможности реконструкции механизмов взаимовлияния внутренних и внешних факторов научного развития.

Детально проанализировано становление феномена релятивизма в истории античной философии. Выделено три независимых концепта философского релятивизма - догматический, метафизический и диалектический. Сформулирован вывод, что методологическим особенностям релятивистского реконструирования наиболее соответствует диалектический концепт релятивизма.

Исследованы возможности применения философской топологии для решения проблем современной философии науки. Показано, что автономия науки - это условный, искусственный прескрептив, который не соответсвует реальному состоянию дел. Тоже самое касается позиции “абсолютного наблюдателя”. Отмечено, что неадекватность рациональной реконструкции обусловлена тем, что длительное время философия науки, в частности постпозитивистская, культивировала для решения этих проблем классические модели мышления.

Исследование прогностического потенциала методологии релятивистской реконструкции показало, что так называемый “конец науки” в принципе возможен, как в свое время наступил конец магии или мистического типа науки, но речь при этом идет о неизбежности конца гегемонии науки как определяющего для человеческой культуры источника смысла и жизненных ценностей.

Ключевые слова: релятивизм, релятивистская реконструкция, философская топология, топос, концепт, концептуальный анализ, потенциализм, актуализм, складка, метафизика, наука, философия науки.



SUMMARY

Martynenko O.P. Methodological potentiality of the relativistic reconstruction of scientific development. - Manuscript.

Thesis for the receiving of a scientific degree of the candidate of philosophy by speciality 09.00.09 - Philosophy of science. - Chernivtsi National University named after Y.Fed'kovych. Chernivtsi, 2009.

The thesis considers with solving of problem of reconstruction of actual scientific development which keep meaning for postmodern philosophy. This investigation is based on the modern philosophical topology, principle of pli etc.

The author reveals the essence of relativism, stages of establishing of relativistic methodology and its reconstructive potentiality in the context of the philosophy of science. Topological bases of scientific forceful were reconstructed in their metaphysical ground and in the light of prognostic possibilities of relativistic reconstruction of the science and its development.

Keywords: relativism, relativistic reconstruction, philosophical topology, topos, concept, conceptual analysis, potentialism, actualism, pli, metaphysics, science, philosophy of science.

Размещено на Allbest.ru