Містичний вимір неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Містичний вимір неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського

Спеціальність 09.00.05 -- історія філософії

Ярош ОЛЕКСІЙ МИКОЛАЙОВИЧ

Дніпропетровськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії ДВНЗ «Національний гірничий університет»

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

ШАБАНОВА Юлія Олександрівна

ДВНЗ «Національний гірничий університет»,

завідувач кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

АЛЯЄВ Геннадій Євгенович

Полтавський національний технічний університет ім. Юрія Кондратюка

завідувач кафедри філософії і соціально-політичних дисциплін

Полтавського національного технічного університету ім. Юрія Кондратюка

кандидат філософських наук, професор

МОЗГОВИЙ Леонід Іванович

Слов'янський державний педагогічний університет завідувач кафедри філософії, соціально-політичних і правових дисциплін

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Сучасний світ переживає стан ціннісно-духовної кризи, виходом з якої виявляється переосмислення фундаментальних принципів буття людини, звертання до духовності, шляхом природного потягу до трансцендентного, Божественного, через повернення людству й окремій людині цілісність бачення зовнішніх і внутрішніх форм світу, витоки якого містяться в філософії Н.Кузанського.

Актуальність дисертаційного дослідження полягає в об'єктивній реконструкції історико-філософської континуальності містики шляхом відтворення повноцінної картини ідейних культурних епох, філософських напрямків шкіл у контексті концептуальної діалогічності європейської філософії.

Закладена у вченнях Середньовіччя і Відродження цілісна орієнтація є напрочуд плідною і необхідною в розробці нових підходів сучасного світорозуміння, з метою виведення суспільства з духовної кризи, викликаної однобоким розвитком раціонально-прагматичної світоглядної парадигми. Мало досліджений містичний аспект вчення Н.Кузанського виступає актуальним у контексті історико-філософських та загальносвітоглядних запитів сучасності.

Актуальність звернення до Ніколи Кузанського посилюється розумінням того, що його філософія побудована на синтезі Західної і Східної християнської теологічної традиції, а тому є ідейно близькою українській філософській думці. Релігійна об'єктивність філософії Н.Кузанського допомагає відновити розуміння дійсного значення спільних здобутків християнства в цілому.

Актуальність дослідження специфіки вчення Ніколи Кузанського відповідає потребам сучасності, виходячи з наступних позицій:

- відтворення світоглядної цілісності через взаємодоповнення раціональної та ірраціональної компоненти;

- об'єктивності історико-філософської континуальності через повноцінне дослідження філософських здобутків епох Античності, Середньовіччя, Відродження;

- розуміння духовної компоненти як в цілому у філософії Античності, Середньовіччя і Відродження, так і в філософії Ніколи Кузанського як визначної для сучасного цілісного світорозуміння;

- необхідності об'єктивного погляду на філософську містику, її адекватне розуміння у зв'язку з сучасною підвищеною увагою до неї і викривленим розумінням її змісту на рівні побутової свідомості;

- недостатньої вивченості філософії Н.Кузанського в повноті його поглядів, де містична компонента відіграє визначну роль, трансформуючи середньовічні погляди в застосуванні до гуманістичних тенденцій Ренесансу;

- необхідності осягнення філософсько-містичного виміру вчення Н.Кузанського та розширенню уявлень про неоплатонічний напрямок доби Відродження, недостатньо вивчений істориками філософії на фоні домінування досліджень соціально-культурних та гуманістичних напрямів епохи.

Таким чином, актуальність дослідження дозволяє сформулювати наукове завдання роботи, що полягає у розкритті феномену містики в історико-філософському контексті як виміру неоплатонізму Н.Кузанського.

Зв'язок теми дисертації з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в межах держбюджетної теми Державного ВНЗ „Національний гірничий університет” «Сучасне світорозуміння» (реєстраційний номер №0110U003855).

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є виявлення особливостей неоплатонічного вчення Н.Кузанського через осмислення специфіки містичного виміру його поглядів в контексті історико-філософської континуальності.

Досягнення мети зумовило вирішення наступних завдань:

- вивчення рівня розробки тематики дослідження у вітчизняній та зарубіжній літературі;

- визначення теоретико-методологічної бази дослідження містико-філософського виміру неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського;

- виявлення ідейно-теоретичних джерел формування неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського в контексті містичної проблематики Античності та Середньовіччя;

- аналіз онто-гносеологічного аспекту філософської системи Ніколи Кузанського в контексті містичного виміру;

- експлікація особливостей діалектики ренесансного неоплатонізму через містичний аспект часово-просторового концепту вчення Н.Кузанського;

- визначення ідейної специфіки містичного виміру «вченого незнання» у філософських поглядах Н.Кузанського;

- виявлення специфіки проблеми Богопізнання в гносеології Н.Кузанського;

- обґрунтування особливостей презентації містики в антропологічних і протонаукових поглядах Н.Кузанського.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є неоплатонічна концепція Ніколи Кузанського.

Предметом дослідження є специфіка різноаспектного прояву містики в неоплатонічній філософії Ніколи Кузанського.

Теоретико-методологічною основою роботи є історична спадщина західної і вітчизняної філософської думки. Історико-філософський метод аналізу має на меті встановлення місця і значення містичного виміру неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського, що досліджується в історичному розвитку філософського дискурсу. Це здійснюється за допомогою використання низки методологічних принципів і прийомів історико-філософського аналізу, методологічною основою якого є напрацювання у сфері історії філософії таких учених як Аляєв Г.Є., П.П.Гайденко, Г.В.Ф.Гегель, А.Х.Горфункель, Е.Касірер, О.Ф.Лосєв, В.В.Соколов, З.О.Тажурізіна, К.Фішер, Ю.О.Шабанова, та інші.

Конкретизація історико-філософського аналізу в площині філософського контексту Відродження спирається на історико-філософський матеріал, поданий в напрацюваннях: Л.М.Баткіна, Л.М.Брагіної, М.А.Гуковського, П.С.Гуревич, Е.Жильсона, В.П.Зубова і В.В.Кандзьолки, Б.Г.Кузнєцова, В.Лоського, Н.В.Ревякіної, В.І.Рутенберга, С.Л.Франка, А.Н. Чанишева та інших.

Методологія дослідження спрямована на визначення специфічних містичних рис неоплатонізму Ніколи Кузанського. При цьому теоретичною основою використання понять «містика», «містицизм», «містичний досвід», «неоплатонізм» стали загальновизнані праці таких учених, як В.Ф.Асмус, П.П.Гайденко, М.А.Гуковський, П.С.Гуревич, Е.Жильсон, В.В.Кандзьолка, Б.Г.Кузнєцов, О.Ф.Лосєв, Н.Лоський, В.В.Соколов, С.Л.Франк, А.Н.Чанишев, Ю.О.Шабанова. Методологія дослідження здійснюється через аналітичні методи, а саме методи проблемного, компаративістського, методи логічного і системного аналізу, що використовуються для виявлення теоретичних джерел містичної специфіки учення Ніколи Кузанського, визначення його місця в філософському контексті минулого і виявлення його значення для ціннісно-духовного розвитку світоглядного простору сучасності. В якості визначального в дослідженні містики був використаний герменевтичний метод, який дозволяє інтерпретувати і переінтерпретувати першоджерельні та рефлексивні тексти, глибинно осягати їх неповерхневі смисли та актуалізувати, таким чином, філософські змісти минулого. Виходячи з того, що філософія Н.Кузанського базується на апофатичній і аферетичній традиції, в яких відбувається формування первинних форм діалектики, в нашому дослідженні був використаний і діалектичний метод.

Запропоновані методи разом із абстрагуванням, узагальненням, компаративним аналізом надали можливість цілісного дослідження трансформації неоплатонічної містики як особливого типу світогляду.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження. Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в наступному:

- встановлено послідовність і спадкоємність ірраціонально-інтуїтивних напрямків філософії через специфіку містичної реконструкції і трансформації неоплатонізму в його історико-філософських періодах Античності, Середньовіччя і Ренесансу;

- сформульовано методологічні визначення понять „містика”, „містицизм”, „містичний досвід ” відповідно до сучасних філософських рефлексій;

- виявлено визначальні містичні елементи у філософії ключових учень і постатей історії філософії Античності, як-то Геракліт, Прокл;

- досліджено містичний вимір Середньовіччя, що у трансформованому вигляді через безпосередній вплив та ідейну близькість набув змістовної трансформації в ренесансному неоплатонізмі Н.Кузанського;

- експліковано містичні аспекти онто-гносеологічного учення Ніколи Кузанського через специфіку діалектичних побудов філософа, що ґрунтуються на середньовічній апофатиці та античному аферетизмі;

- доведено значення містичного виміру часово-просторового аспекту космології Н.Кузанського через введення принципів нескінченності і металогічної несуперечності протилежностей;

- розкрито специфіку розуміння Н.Кузанським поняття «учене незнання», що полягає у введенні металогічного принципу в процес мислення людини;

- обґрунтовано протонаукову спрямованість філософії Н.Кузанського, гносеологія якого здійснюється через металогічний простір містичного аспекту як розширення можливостей пізнання ціннісними орієнтирами;

- узагальнено характеристики неоплатонізму Н.Кузанського, в якому містичний вимір сприяє актуалізації його протонаукових і духовних пошуків.

Науково-практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробці містичної проблематики в контексті світової історії філософії, що сприяє цілісності розуміння антропологічної складової історико-філософського процесу. Розуміння необхідності осмислення явища містики як невід'ємної частини релігійного і філософського досвіду може сприяти ціннісно-світоглядному і духовному відродженню людства. Детальна розробка специфіки містичної компоненти в ученнях Античності, Середньовіччя і Відродження продукує ряд положень, що дозволяють в оновленому вигляді розглядати фактори історико-філософського розвитку філософії.

Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в можливості використання основних положень та висновків дисертації для поглибленого вивчення явища містики і детальнішого дослідження філософії Н.Кузанського з метою відтворення її історико-філософської об'єктивності.

Результати представленого дослідження можуть бути залучені при підготовці і розробці лекційних та практичних курсів з історії філософії, релігієзнавства, окремих розділів гносеології та антропології, а також виступати окремим спецкурсом для філософських спеціальностей.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним дослідженням. Її висновки та положення мають наукову новизну й позначені системністю та цілісністю висвітлення.

Апробація результатів дослідження. Тема дисертаційного дослідження і ключові теоретичні положення обговорювались на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Державного вищого навчального закладу «Національний гірничий університет».

Основні положення дисертації пройшли апробацію на IV Всеукраїнській ювілейній науковій конференції молодих учених та студентів (Київ, травень 2005 р.); Всеукраїнській конференції «Російський срібний вік: рецепція німецької класичної філософії» (Дрогобич, травень 2006 р.); міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти і сучасність» (Дніпропетровськ, травень 2007 р.); Всеукраїнській конференції «Сучасне світорозуміння» (Дніпропетровськ, листопад 2007 р.); Міжнародній філософській конференції «Європа: об'єднавчі процеси і християнські цінності» (Львів, лютий 2009 р.); IV Міжнародній науковій конференції „Містико-езотеричні вчення в теорії і практиці. «Таємне і явне»” (Дніпропетровськ, грудень 2010 р.).

Матеріали дисертації віднайшли практичне використання в курсах філософії і релігієзнавства, що викладались автором в період 2005-2010 рр. в Державному вищому навчальному закладі «Національний гірничий університет» (м. Дніпропетровськ).

Публікації. Основні положення, ідеї й висновки даної дисертаційної роботи знайшли відображення в 5 статтях у фахових виданнях з філософських наук (загальним обсягом - 2,5 др.а.)

Структура та обсяг дисертації. Структура дослідження визначається її метою й відповідає основним дослідницьким завданням. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків і списку використаної літератури, що містить 372 найменування. Обсяг основного тексту - 178 стор. Повний обсяг дисертації - 208 сторінок, з яких 178 стор. - основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено мету і завдання роботи, розмежовано об'єкт і предмет дослідження, аргументовано наукову новизну, представлено відомості про апробацію концептуальних положень дисертації, теоретичне та практичне значення роботи, структуру дисертації.

Перший розділ - «Теоретико-методологічний простір дослідження містичних тенденцій неоплатонічного вчення Н.Кузанського» - присвячений розгляду ступеня розробки теми дослідження в науковій літературі як сучасних вітчизняних, так і зарубіжних філософів, а також визначенню методологічних основ дисертаційного дослідження.

У підрозділі 1.1 «Історико-філософська розробленість тематики дослідження» - виходячи з аналізу містичного виміру філософії Н.Кузанського та повноцінного вивчення концептуального поля роботи, нами було визначено декілька груп філософської літератури.

По-перше, це праці вітчизняних та зарубіжних філософів, що розкривають зміст ключових понять роботи («містика», «неоплатонізм», «апофатизм»), які виступають методологічною основою дослідження філософії Н. Кузанського. Серед багаточисленних авторів потрібно виділити дослідження П.Адо, А.В.Ахутіна, В.В.Бібіхіна, В.Ільїна, В.Лоського, О.Ф.Лосєва, Г.Г. Майорова, П.А.Мініна, Т. Г.Сидаш, С.Л.Франка.

По-друге, це історико-філософські дослідження Е.Андерхіл, Н.О.Бердяєва, П.Блонського, С.Н.Булгакова, А.К.Бичко, А.О.Вертєловського, В.Віндельбанда, П.П.Гайденко, Г.В.Ф.Гегеля, С.І.Гессена, П.І.Гнатенка, О.Х.Горфункеля, П.А.Гуревича, П.С.Гуревич, У.Джеймса, К.Дюпреля, Е.Жильсона, Е.Касірера, Ф.Коплстона, О. Ф.Лосєва, Н.Лоського, В.М.Лоського, Г.Г.Майорова, П.П.Мініна, П.Наторпа, С.С.Неретіної, В.Б.Окорокова, І.Попова, В.І.Пронякіна, Дж.Ріста, В.В.Соколова, В.О.Соловйова, В.Татаркевича, Є.М.Трубецького, Р.Фалькенберга, П.О. Флоренського, Г.В.Флоровського, С.Л.Франка, М.Хайдеггера, Е.Целлера, К.Ясперса. Представлені автори визначають історико-філософські умови та соціально-культурне підґрунтя формування специфічних рис вчення Н.Кузанського в межах ренесансної світоглядної парадигми.

По-третє, дослідження присвячені безпосередньо філософській спадщині Н.Кузанського, серед яких виділяються дослідження німецьких філософів Е.Касірера, А.Койре, Ф.Коплстона, Й.Коха, Й.Ленца, Х.Й.Ріттера, К.Фішера, Р.Хаубста, вітчизняних дослідників В.Ф.Асмуса, О.Ф.Лосєва, З.О. Тажурізіної як найбільш ґрунтовні роботи, що визначають специфіку філософсько-світоглядних поглядів Н.Кузанського.

Серед вітчизняних та російських авторів заслуговують на увагу публікації Г.Є.Аляєва, Т.Грибкова, Н.С.Жиртуєвої, Ю.Ю.Завгороднього, В.В.Кондзьолки, Л.Г.Конотоп, Л.І.Мозгового, Г.О.Нені, Л.В.Теліженко, С.С.Хоружого, Ю.О.Шабанової, в яких творчість Н. Кузанського розглядається в контексті історико-філософської проблематики або в межах методологічних студій містико-метафізичної чи антропо-аксіологічної проблематики.

Вивчення вітчизняної та зарубіжної літератури з проблематики дисертації довело недостатність філософських праць щодо філософського вчення Ніколи Кузанського, а також практичну відсутність спеціальних досліджень містичного виміру поглядів філософа, який відіграє визначальну роль у формуванні самобутнього втілення ідей ренесансного неоплатонізму, що й обумовило мету та предмет дослідження.

У підрозділі 1.2 «Методологічне підґрунтя дослідження неоплатонічного напрямку європейської філософії в його історико-філософській реконструкції» визначено загальнотеоретичні основи дослідження, його методологію та проблемне поле.

Виходячи з мети та завдань дослідження, важливим методологічним питанням виступає змістовне визначення понять «платонізм», якому притаманний гносеологічний раціоналізм, радикальний поділ світу на чуттєвий (матеріальний) і надчуттєвий (ідеальний), і «неоплатонізм» з характерними для нього ірраціональними та містичними елементами, а також розумінням цілісності Всесвіту і як похідне - створення концепту еманації в якості принципу, що здійснює об'єднання ідеального та чуттєвого світів.

Типи самого неоплатонізму, слідом за О.Ф.Лосєвим, умовно поділено на античний, середньовічний та ренесансний. Було визначено, що для античного неоплатонізму притаманний високий рівень раціоналізму і абстрагування (аферетизм), тоді як середньовічний неоплатонізм вирізняє апофатизм, обумовлений персоніфікацією Єдиного в якості християнсько-теологічної реконструкції трансцендентного Бога. Ренесансний неоплатонізм здійснює об'єднання апофатизму і аферетизму, формуючи методологічні основи раціонально-ірраціонального доповнення, в якому раціональний підхід використовується в метафізичному конструюванні онтології, а ірраціональний в якості містичного збагнення в контексті проблеми Богопізнання. Крім означеного синтезу, здобутком ренесансного неоплатонізму виступає визначення людини як активного суб'єкта пізнання в його аксіологічному вимірі.

Методологічне розведення понять пантеїзм (все божественне і Бог, не відокремлений від світу, ототожнюється з ним, не маючи особистісності і трансцендентності) та панентеїзм (світ перебуває в Бозі, але Бог не розчиняється у світі, як у пантеїзмі, і є особистістю) дозволило уточнити специфічність ренесансного неоплатонізму в якості ідейного контексту формування специфіки містичного виміру філософії Н.Кузанського.

У підрозділі 1.3 «Концептуальне поле містики: основні риси та специфіка» здійснено спробу дослідити становлення поняття «містика» в контексті історико-філософських тлумачень та теоретико-методологічних штудій філософського контексту.

Спираючись на роботи вітчизняних та зарубіжних філософів, методологічним підґрунтям дослідження є розуміння містики як вчення про внутрішнє єднання людського духу з абсолютним Духом, як адекватне пізнання онтологічної першооснови світу через індивідуальний досвід духовного самопізнання. Визначено, що містика - це складне і широке поняття, що містить у собі похідні тлумачення. Визначальними серед них є «містичний досвід» як безпосередній акт суб'єкт-об'єктного єднання з трансцендентним началом та «містицизм» як вираження містичного досвіду в логіко-системних формалізаціях, відкритих для загального сприйняття в формі раціоналістичних вчень теологічного чи світоглядного характеру про безпосередній зв'язок речей та явищ з сакральним началом.

У розділі 2 «Ідейно-теоретичні джерела вчення Н. Кузанського» досліджується історико-філософський зріз учень, що виступають ідейним джерелом формування містичного виміру неоплатонічного вчення Н.Кузанського.

У підрозділі 2.1 «Містичні тенденції в античній філософії: становлення та розвиток» розкривається становлення та еволюція містичної лінії в античному та середньовічному періодах європейської філософії. кузанський богопізнання філософський ренесансний

Доведено, що вчення Геракліта містить елементи, використані в якості онтологічних та гносеологічних принципів Н.Кузанським. Саме Геракліт пропонує парадоксальність на шляху до розкриття Істини як методу пізнання. Діалектика Геракліта, що засновується на протиставленні протилежностей, виступає джерелом виявлення єдиної сутності як цілісності всього розрізненого, до якої приводить «єдина мудрість». Починаючи з Геракліта, Платона, основна проблематика містичного напряму в античності стосується поняття Єдиного, яке поступово набуває статусу трансцендентного першопочатку світу, водночас набуваючи раціонального осмислення. Єднання з Єдиним у стані екстазу, що у філософії Плотіна, Порфирія стало однією з характерних рис містики, знайшло відображення у християнській містиці Псевдо-Діонісія та середньовічних містиків, особливо школи німецьких містиків, у яких «народження Бога у собі» є однією з характерних ознак антропології, що проявлено і у Н.Кузанського. Прокл в гносео-естетичному пізнанні використовує як катафатичний, так і апофатичний шляхи, надаючи перевагу в пізнанні трансцендентальній катафатиці через «згасання» розуму, і цим набуває послідовників серед філософів Середньовіччя, як-то Діонісій, німецькі містики, відкриваючи Ніколі Кузанському можливість до розробки металогічних засобів філософського сходження до трансцендентного Бога.

У підрозділі 2.2 «Містицизм у середньовічній європейській філософії: інтроспективна візантійська і католицька містика» досліджується розвиток і трансформація містики в теолого-філософських концепціях Середньовіччя, де ілюмінізм Августина Блаженного сприяє збагаченню середньовічного та ренесансного містицизму антропософійними рисами. Концепт апофатичного богопізнання та образу «містичного мороку» як вершини надрозумового споглядання Діонісієм Ареопагітом знаходить розвиток у понятті «відаючого невідання» Н.Кузанського як стяженості чи згорнутості знання внутрішнього. Антропософійна спрямованість вчення Діонісія, в якому людина набуває визначальної ролі в богопізнанні через поглиблення етичної складової в цьому процесі, знаходить аксіологічне звучання в христологічних роздумах і містицизмі Н.Кузанського. Осмислення Бернаром Клервоським шляху до богоодкровення через модус етично-моральних настанов і рекомендацій як акцентуації значення внутрішнього світу людини, а також звертання Григорія Палами до звичайної людини сприяють формуванню антропософії Кузанського, як синтезу антично-середньовічної антропології, в якому людина виступає духовною істотою, гармонійно вписаною в ренесансну картину світу.

У підрозділі 2.3 «Трансперсональна метафізика М.Екхарта як ідейна основа містичного виміру у вченні Н.Кузанського» виявлено, що становлення позабуттєвості Божественного та атрибутів вічності Бога у Майстра Екхарта знайшли трансформаційне втілення у концепції часу як чинника ренесансного креаціонізму Ніколи Кузанського. На підставі компаративного аналізу першоджерельних робіт Майстра Екхарта та Ніколи Кузанського доведено, що християнська апофатика виступає не тільки гносеологічним, а й антропологічним чинником формування містико-аксіологічної специфіки неоплатонізму Кузанського.

У розділі 3 «Ренесансна трансформація неоплатонізму в філософській містиці Н.Кузанського» здійснюється системний аналіз містичного аспекту філософського вчення Ніколи Кузанського в онто-гносеологічних та антропо-аксіологічних вимірах ренесансного неоплатонізму.

В підрозділі 3.1 «Онто-діалектичний аспект учення Н.Кузанського» аналізуються здобутки мислителя в розвитку діалектичного вчення відповідно до ренесансних тенденцій філософії.

Аналіз онтології Н.Кузанського, що презентує себе в наступних концептах: принцип єдності, збіг протилежностей, принцип нескінченності абсолютного максимуму - дає підстави для ствердження трансформаційних змін античної діалектики у ренесансному неоплатонізмі мислителя. Еманація єдиного у Кузанця має нове трактування - розгортання і згортання єдиного, де перше є Світ, а друге - Бог. Буття для Кузанського - цілісність, що несуперечливо поєднує іманентність і трансцендентність Бога. Апофатичне «ні» Кузанського, з одного боку, подібне до традиційного апофатизму, але має позитивний зміст. Аферетичне «ні» набуває практичного значення і навіть деякої системності в математичних пошуках філософа.

Абсолютна максимальність Бога несуперечливо включає в себе весь світ як своє відносне проявлення. Безвідносність Бога відкидає можливість визначення його через протилежність чи інше визначене. Отже, єдиним визначенням Його може бути «не-інше» в якості самостійного здійснення. Таким чином, буття для Кузанця - єдність іманентності (чуттєва множинність) і трансцендентності Бога (нескінченність і безмежність, смислопокладаюча абсолютність), матеріального та ідеального, що презентує містичний вимір його онтології через діалектичне здійснення протилежностей.

У підрозділі 3.2 «Концепція часу як визначальний концепт містичної компоненти вчення Кузанського» підлягає аналізу часово-просторовий концепт, що презентується мислителем через онтологічну ідею нескінченності Бога. В цьому контексті вічне «зараз» стає основним виміром містичного єднання. Час, який має сенс лише в умовах емпіричного світу, його лінійності і руху, втрачає сенс в умовах, де вічний Бог є одночасно логічним «початком» і логічним «кінцем» буття. За умови того, що буття Бога співвідносне за часом із вічним «зараз», час, як певна лінійність, що визначається в залежності від руху і простору, перестає існувати. Так через парадоксальність рух набуває умовного та беззмістовного значення, втрачаючи свою відповідність до часу та простору. Проблема часу у Ніколи Кузанського вирішується через тотожність абсолютного максимуму Бога і свідомості людини, що споглядаючи єдність з ним, приходить до свого «ніщо», тобто внутрішнього „згортання”. Містична компонента цього концепту долає лінійний, горизонтальний вимір часу, стверджуючи вертикальне нелінійне єднання з Абсолютом у вічному „зараз”.

У підрозділі 3.3 „Специфіка проблеми Богопізнання в гносеології Н.Кузанського” Апофатизм Ніколи Кузанського спирається на розуміння трансцендентності Бога, який є іманентним нашому пізнанню. Мається на увазі, що Бог є визначений у собі предмет, а в акті нашого пізнання будь-який предмет стає визначеним для нас. Тобто знання про нього залежить від його власної визначеності.

У цьому розумінні Бог - трансцендентний нам, але його зміст частково іманентний нашому знанню, даний нам як щось невідоме. Таким чином, Бог заданий нам у своїй недоступності для пізнання. Сама недоступність виступає як характеристика, але не заперечує саму можливість пізнання, сходження до Бога: приклад багатокутника в колі ілюструє нам розуміння Ніколою Кузанським цього протиріччя між пізнанням і предметом пізнання. Людське пізнання Бога виступає як багатокутник, який є потенцією, а абсолютність і об'єктивність істини Бога як предмета пізнання є актуальністю. Пізнання розширюється, деталізується, зростає кількість кутів багатокутника - він наближується до кола за своєю формою.

Таким чином, Бог не є абсолютно схованим від нас, а його непізнаваність не є абсолютною, і допускає певну можливість торкання до Бога, пізнання Бога як такого. Трансцендентність Бога, таким чином, не означає його недосяжності та неприступності - вона означає лише неможливість його повного та абсолютного визначення для нас. Це стосується не лише Бога, а й будь-якого предмета знання. Антиномічне пізнання у Н.Кузанського полягає не в комбінації двох суперечливих думок або в безсилому коливанні між ними, а у вільному сходженні між або над цими двома логічно незв'язаними і незв'язуваними думками. Виражаючи таку пару думок, ми повинні відкинути логічний синтез: вища істина говорить про себе в мовчанні. Найвищий пункт, який може бути досягнутий в антиномічному пізнанні, є антиномічним монодуалізмом (поняття, запропоноване Аляєвим Г.Є.)

Кузанець відкриває новий спосіб «пізнання» непізнаваного - над-пізнавальний, екзистенційний, коли процес осягнення предмет нашої уваги проходить не через логіко-розсудкову призму, а через «проживання» самого предмета.

У підрозділі 3.4 «Антропологічні і протонаукові погляди Н.Кузанського як передбачення новочасної філософії» аналізується концепція людини, що знайшла відображення в ідеї Боголюдини. Втілення Бога в образ людини в особі Ісуса Христа діалектично відкриває можливість зворотного процесу - обожнення людини. Значення людини розкривається не в пасивній її ролі перед трансцендентним Богом, а в активному співпереживанні Бога через його надрозумове осягнення, що свідчить про зростання в філософії Н.Кузанського ролі активного суб'єкта пізнання. Так через містичний вимір антропософії Н.Кузанського зароджується поворот у європейській філософії до суб'єктивності як риси новочасної філософії у вигляді трансцендентальної рефлексії.

Здобутки Кузанського знайшли втілення у формуванні протонаукових тенденцій Нового часу, завдяки чому мислитель розширює антропологічні погляди та формує споріднені ідеї кантівського вчення в питаннях про час і простір як лише суб'єктивну умову людського споглядання, що завжди має чуттєвий характер, і його відчуття вимірюється розумною душею. Так концепт «згорнутості» Кузанця ідейно споріднений поняттю «а priori» І.Канта, і, зрештою, продукує принцип несуперечливості як стан чистого, необумовленого мислення.

Ідея розуму як Божого начала та ідея самого Бога як межового поняття дозволили Ніколі Кузанському уникнути крайньої захопленості власним пізнанням і його проблематикою. Ця поміркована позиція залишає в його філософії іскру величі людського духу і Божого творіння.

ВИСНОВКИ

Результатом історико-філософського аналізу особливостей неоплатонічного вчення Ніколи Кузанського, шляхом дослідження специфіки прояву містичного виміру його поглядів є визначення еволюційних змін в онто-гносеологічному та антропологічному аспектах ренесансного неоплатонізму, який представлений синтезом античного космологізму та середньовічного теоцентризму. Погляди Н.Кузанського в лінійно-послідовному розвитку європейської філософії виявляються самобутнім ученням, в якому містична компонента сприяє формуванню нового типу неоплатонізму, з характерним для нього цілісним світосприйняття та антропософською світоглядною парадигмою.

1. Витоки та еволюційне становлення містичної лінії європейської філософії, що були досліджені в роботі, вказують на послідовне становлення та розвиток ірраціонально-інтуїтивного напрямку філософії, який реалізується паралельно з раціональним типом філософування та презентує себе через історико-філософські трансформації неоплатонізму. Виходячи з надр платонізму, для якого характерний «аферетизм», античний неоплатонізм втілює містичну компоненту через гносеологічну екстатичність та онтологічну позараціональність Абсолюту (позамисленеве Єдине), що формує єднання ідеального та чуттєвого світів через еманаційну ієрархічність. На відміну від пантеїзму раціональної лінії античної філософії, античний неоплатонізм відбувається через панентеїзм (все в Бозі), що сприяє його трансформації в християнському контексті. Середньовічний неоплатонізм у контексті християнського креаціонізму через містичну компоненту вводить в онтологію розуміння Абсолюту як позасистемного Трансцендентного та апофатизм як гносеологічний принцип його осягнення, що на відміну від схоластичного теоцентризму тяжіє до теофанії, загострюючи питання антропологічного богосходження. Ренесансний неоплатонізм набуває концептуальної реконструкції через синтез його попередніх проявів та гуманістичних тенденцій доби Відродження, завдяки чому цей напрямок європейської філософії набуває трансформаційних змін у вигляді оновленого панентеїзму, синтезу апофатичного та аферетичного методів пізнання, антропософійності.

Виходячи з того, що містика виступає визначальним фактором реконструкції неоплатонізму від Античності до доби Відродження, в роботі було досліджено її тлумачення в європейській та вітчизняній історії філософії та сформульовано методологічне визначення дослідження. Так філософська містика - це вчення про внутрішнє єднання людського духу з абсолютним Духом як адекватне пізнання онтологічної першооснови світу через індивідуальний досвід духовного самопізнання. Визначальним конструктом містики виступає містичний досвід, як понаддискусивне прагнення цілісного осягнення повноти Абсолюту, шляхом подолання суб'єкт - об'єктного протиставлення. Концептуальне пояснення та філософське обґрунтування цього досвіду у вигляді вчень чи напрямків філософії об'єднується поняттям містицизм.

2. Учення Ніколи Кузанського є яскравим втіленням ренесансного неоплатонізму в його трансформаційно-еволюційних змінах, що було сформовано завдяки ідейним впливам та концептуальної близькості містичних напрямків історико-філософського контексту. Так вчення Геракліта, містичність поглядів якого мала прояви через парадокс, іншомовність, ознаки апофатизму, введення концепту Єдиного, введення принципу боротьби протилежностей, було використано і трансформовано у вченні Ніколи Кузанського в його доробках про зняття протилежностей, що з'являлись через трансформацію учення Прокла з його апофатичним методом і згасанням мислення в процесі Богоосягнення та було активно продовжено в Ареопагітиках при розробці «відаючого невідання». Елементи цих учень широко використовувались Кузанцем при розробці концептів ученого незнання, нескінченності, максимуму, в його антропософії і теологічних доробках. Антропософійність учень герметизму посилює антропоцентричний елемент у філософії Кузанця, що проходить через усвідомлення людини, як центральної ланки між світом «верхнім» і світом «нижнім», яке надає людині як пункту збігу протилежностей універсальної духовно-тілесної цілісності і підкреслює основну мету буття людини - сходження в Дусі.

3. Доробки неоплатоніків середньовіччя мали вплив на формування центрального поняття вчення Н.Кузанського - трансцендентність Бога, виходячи з чого, набуває обґрунтування концепт нескінченності в питанні часово-просторового розуміння світу мислителем. Розроблений Августином Блаженним концепт ілюмінизму вплинув на антропософійний зміст учення Кузанського. Доробки Августина щодо питання часу через їх переосмислення в творчості Майстра Екхарта створюють плідні умови для розробки Ніколою Кузанським цього питання в суто містичному вимірі. Час у його концепції є атрибут абсолютного та нескінченного Бога, що репрезентує себе у світі як часове «зараз», через металогічні модуси містичного схоплення.

Антропософська домінанта вчення Кузанського набуває змістовного наповнення прообразу абсолютного антропосу як співпадіння духовної сутності людського та Божественного через концепт христології.

4. Онто-гносеологічний аспект учення Ніколи Кузанського через розвиток містичного виміру набуває нової повноти. Ця новизна виявилась у несуперечливій діалектиці іманентного світу і трансцендентного Бога і отримання середньовічним апофатичним «ні» принципово нового позитивного, тобто фактично зворотного смислового значення абсолютної повноти. Аферетизм Античності, в свою чергу, вводиться Ніколою Кузанцем, як близький до апофатичного, але прикладний і плідний в рамках чуттєвого пізнання і математичних доробок. Гносеологія і антропогносеологія Ніколи Кузанського повністю спирається на принцип присутності Бога і причетності до нього. Саме ця головна риса визначає роль людини, відносну позицію буттєвого світу і надбуттєвого Бога. Саме богообразність і, таким чином, богопричетність, богообраність людини відкриває перспективу духовно-етичного вдосконалення людства та виступає головним принципом ант ропо-гносеології Н.Кузанського.

5. Гносеологічний аспект містичного виміру вчення Ніколи Кузанського розкривається через концепт «ученого незнання», яке виступає в якості «передзнання», трансцендентальної передумови пізнання. Бог актуально іманентний інтуїтивному усвідомленню саме через розсудкову недосяжність, у позавимірній єдності акту суб'єкт- об'єктного єднання. В «ученому незнанні» рефлексія не є справжнім знанням, адже можливість рефлексії зумовлена висхідною можливістю-буттям, що згортає будь-яку рефлексію і є в цьому сенсі незнанням. Справжнє знання базується на Богоуподібненні як єдиному акті. «Незнання» в цьому сенсі є всією повнотою знання інтуїтивного, внутрішнього, духовного, в той час як у формально-логічному сенсі цей принцип стає гаслом новочасної науки, де «незнання» прагне до своєї протилежності - знання, що і відбувається через процес чуттєво-розумового пізнання. Містична складова вчення Н.Кузанського проявлена через єдиноактовість, непроцесуальність Богопізнання, де концепт абсолютного максимуму фактично відкидає принципи античної діалектики і визначення через протиставлення.

6. Неоплатонізм Ніколи Кузанського, вбираючи в себе здобутки неоплатонізму Античності, Середньовіччя, проявлений у прагненні до принципу єдності через принцип збігу протилежностей, уведення принципу нескінченності, що повністю нехтує можливу переоцінку матеріальної компоненти світу й абсолютизації цінності його емпіричного пізнання. Еманація єдиного у Кузанця набуває нового трактування - саморозгортання єдиного. Буття для Кузанця - цілісність, що несуперечливо поєднує іманентність і трансцендентність Бога. Апофатичне «ні» Кузанського з одного боку подібно до традиційного апофатизму, але має позитивний смисл. Аферетичне «ні» отримує нове прикладне і практичне значення і навіть деяку системність у математичних пошуках філософа. Абсолютна максимальність Бога несуперечливо включає в себе і світ як свою відносну проявленність. Безвідносність Бога відкидає можливість визначення його через протилежність чи інше визначене. Отже, єдиним визначенням Його може бути «не-інше» в якості самовизначуваного визначення. Принцип пізнання через визначення іншого в дусі античної діалектики як безумовного принципу істинності у Кузанського піддається сумніву, провокуючи введення у філософський контекст його методологічної опозиції - принципу додатковості.

7. Одне з ключових питань учення Ніколи Кузанського - проблема часу - вирішується мислителем в дусі містичної традиції, що лінійній послідовності протиставляє голографічну часову єдність, тобто згортання «ніщо» в розумінні абсолютного максимуму як позамежного принципу буття. Тлумачення Н.Кузанським часу як позитивної нескінченності та негативної єдності всесвіту дозволяє йому розробити збалансовану систему пізнання, де Бог через часову компоненту є граничним началом світу.

8. Містичний вимір особливостей антропо-гносеології та протонаукових тенденцій Кузанського презентуються через обґрунтування принципової неможливості пізнання світу і Бога, стверджуючи таким чином активне суб'єктивне начало в людському пізнанні і цінність пізнання світу лише в процесі Богопізнання. Тож Бог у Ніколи виступає началом і результатом пізнання, а пізнання світу і людини можливе як пізнання розгорнутого Бога.

9. Виявлено, що містицизм, виражений у прагненні цілісності, особливостях діалектики протилежностей, уведення поняття нескінченності представляється як містицизм духовно-матеріальної цілісності, де взаємододатковість цих начал формує онтологічну єдність. Наділення пізнаваного світу духовною акцентологією формує перспективи сучасної актуалізації цілісного мислення в якому духовна сутність людини виступає містичним фактором охоплення істини в її можливій повноті.

10. Протонаукові погляди Н.Кузанського виявились через розробку ним проблеми можливості й природи пізнання та мислення, що значно попереджає аналогічну проблематику у І.Канта. Світ виявляється для Кузанця тим, що Кант пізніше назве «річ-у-собі», адже Кузанець, як і І.Кант, зміг осягнути недосконалість і обмеженість мислення людини. Перспективу надає концепт нескінченності й абсолютності, закладений у Богові. Лише включення цього концепту дозволяє рухатись пізнанню нелінійним шляхом і виявити принцип несуперечливості як принцип чистого мислення. Через уведення концепту нескінченності Н.Кузанський створює новий тип математики, який дозволяє на високоабстрактному рівні доводити цілісність істини, що в повноті відкривається лише в містичному схопленні.

11. Ствердження відносної можливості людського пізнання виводить Кузанця в ряд мислителів, що передують новочасному мисленню, адже таким чином закріплюється розуміння людини як активного суб'єкту пізнання. Разом з цим пізнання виступає як Богопізнання: світ і людина - розгорнутий Бог, а власне Богопізнання - пізнання згорнутого Бога. Диференціація пізнання на відносне (через поняття простору, часу та інших атрибутів розгорнутого світу, як результат розумової діяльності) та абсолютне (як Богопізнання, що можливе лише за умови надрозумового містичного акту) сприяє тенденції розмежування філософії у Новий час на науку та метафізику, а також домінуванні в ній проблеми методу. Сучасна реконструкція та переосмислення ідей цілісності, антропософійності та принципу взаємододаткової єдності пізнання, в яких визначальним модусом є містична компонента, сприятимуть трансформації сучасного світогляду та науки в напрямку еволюційного розвитку людини як духовної істоти.

Список опублікованих у фахових виданнях статей за темою дисертації

1. Ярош О.М. Роль містики в філософській спадщині Н.Кузанського / О.М. Ярош // Культурологічний вісник.- Запоріжжя, 2007. - №18. - С. 133-138.

2. Ярош О.М. Особливості епохи Відродження і Нікола Кузанський / О.М.Ярош // Культурологічний вісник. - Запоріжжя, 2007. - №19. - С. 211-216.

3. Ярош О.М. Особливості середньовічного неоплатонізму, як джерела філософії Н.Кузанського / О.М.Ярош // Культурологічний вісник. - Запоріжжя, 2009. - №22. - С.172-176.

4. Ярош О.М.Містика і містицизм в історії філософії / О.М.Ярош // Культурологічний вісник. - Запоріжжя, 2010. - № 24. - С.213-217.

5. Ярош О.М. Історико-філософські засади гносеологічної системи Н.Кузанського / О.М. Ярош // Актуальні проблеми духовності. - Кр.Ріг: КДПУ, 2010. - С.70-74.

АНОТАЦІЯ

Ярош О.М. Містичний вимір неоплатонічного вчення Н.Кузанського. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація є історико-філософським дослідженням містичного виміру неоплатонічного вчення Н.Кузанського в контексті становлення історико-філософської континуальності.

Дослідження містить аналіз умов і джерел формування філософських поглядів мислителя в контексті розвитку містики в античній та середньовічній філософії.

У роботі показано, що витоки та еволюційне становлення містичної лінії європейської філософії вказують на послідовне становлення і розвиток ірраціонально-інтуїтивного напряму філософії, який реалізується паралельно з раціональним типом філософування і презентує себе через історико-філософські трансформації неоплатонізму. Еволюційні зміни в онто-гносеологічному та антропологічному аспектах ренесансного неоплатонізму формуються через синтез античного космізму і середньовічного теоцентризму. Вчення Ніколи Кузанського є яскравим втіленням ренесансного неоплатонізму в його трансформаційно-еволюційних змінах, що було сформовано завдяки ідейним впливам і концептуальній близькості містичним напрямками історико-філософського контексту. Неоплатонізм Ніколи Кузанського, вбираючи в себе досягнення неоплатонізму античності та середньовіччя, проявився у прагненні до принципу єдності через збіг протилежностей. Уведення принципу нескінченності сприяє переосмисленню ролі матеріальної компоненти світу та абсолютизації цінності його емпіричного пізнання. Містичний вимір антропо-гносеології та протонаукових тенденцій Кузанського презентуються через обґрунтування принципової неможливості пізнання світу і Бога, стверджуючи таким чином активне суб'єктивне начало в людському пізнанні і цінність пізнання світу тільки в процесі богопізнання. Протонаукові погляди Н. Кузанського презентувалися через розробку ним проблеми можливості та природи пізнання і мислення, що значно випереджає аналогічну проблематику у І. Канта.

Ключові слова: містика, містицизм, неоплатонізм, апофатизм, аферетизм, пантеїзм, панентеїзм, діалектика, знання, Бог.

Ярош А.М. Мистическое измерение неоплатонического учения Н. Кузанского. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный університет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2011.

Диссертация является историко-философским исследованием мистического измерения неоплатонического учения Н. Кузанского в контексте становления историко-философской континуальности. Исследование охватывает периоды античности и средневековья как базовые для развития философских взглядов Н.Кузанского.

Исследование содержит анализ условий и источников формирования философских взглядов мыслителя в контексте развития мистики в античной и средневековой философии.

Неоплатоническое учение Кузанского имеет переходный характер, унаследовав характерные черты античного неоплатонизма и средневековой мистики, при этом содержит предпосылки формирования философских взглядов Нового времени.

В диссертации выявлены истоки и эволюционное становление мистической линии европейской философии, что указывают на последовательное развитие иррационально-интуитивного направления философии, которое реализуется параллельно с рациональным типом философствования и презентует себя через историко-философские трансформации неоплатонизма. Эволюционные изменения в онто-гносеологическом и антропологическом аспектах ренессансного неоплатонизма представлены синтезом античного космизма и средневекового теоцентризма. Учение Николы Кузанского является ярким воплощением ренессансного неоплатонизма в его трансформационно-эволюционных изменениях, что было сформировано благодаря идейным влияниям и концептуальной близости к мистическим направлениям историко-философского контекста. Неоплатонизм Николы Кузанского, впитывая в себя достижения неоплатонизма античности и мистицизма средневековья, проявляется в стремлении к принципу единства через совпадение противоположностей. Введение принципа бесконечности, переосмысливает роль материальной компоненты мира и абсолютизации ценности его эмпирического познания. Мистическое измерение антропо-гносеологии и протонаучных тенденций учения Кузанского презентуется через обоснование принципиальной невозможности познания мира и Бога, утверждая тем самым активное субъективное начало в процессе Богопознания. Протонаучные взгляды Н. Кузанского презентовались через разработку им проблемы возможности и природы познания и мышления, что значительно опережает аналогичную проблематику у И. Канта. Перспективу предоставляет концепт бесконечности и абсолютности, заложенный в Боге. Только включение этого концепта позволяет двигаться познанию нелинейным путем и выявить принцип непротиворечивости как принцип чистого мышления.

В практической плоскости научного знания эти принципы проявлены у Николы Кузанского относительно проблем времени, пространства, знания и познания, воплотившихся в фактическом признании философом принципа взаимодополняемости иррационального (мистического) и рационального.

Это раскрывает новые грани познания, выводя его в значительной мере из доминанты рефлексивности, рациональности, чувственности, опыта. В свою очередь, это новое видение Николы Кузанского позволяет более продуктивно рассматривать проблемы научного познания и духовного ренессанса, которые не могут быть решены с помощью однобокого рационального подхода.

В результате системного и компаративистского анализа в работе была установлена ??последовательность и преемственность иррационально-интуитивных направлений философии, представленных через специфику мистической реконструкции и трансформации неоплатонизма в его историко-философских периодах Античности, Средневековья и Ренессанса. Уточнены методологические определения понятий "мистика", "мистицизм", "мистический опыт" согласно современным философским тенденциям. Выявлены определяющие мистические элементы в философии ключевых учений и персоналий истории Античности, таких как Гераклит, Прокл и др. Исследовано мистическое измерение Средневековья, которое в трансформированном виде через непосредственное влияние и идейную близость нашло отражение в ренессансном неоплатонизме Н. Кузанского.

Эксплицированы мистические аспекты онто-гносеологического учения Николы Кузанского, основанные на средневековой апофатике и античном аферетизме, которые нашли проявление в специфической разновидности диалектических построений философа. Доказано значение мистического измерения пространственно-временного аспекта космологии Н. Кузанского, проявившегося во введении принципов бесконечности и металогичной непротиворечивости противоположностей. Раскрыта специфика понимания Н. Кузанским понятия «ученое незнание», заключающегося во введении металогичных принципов в процесс мышления.

Обоснована протонаучная направленность философии Н. Кузанского, гносеология которого осуществляется через металогичные построения мистического аспекта в качестве расширения возможностей познания ценностными ориентирами.

Обобщены характеристики неоплатонизма Н. Кузанского, в котором мистическое измерение способствует актуализации его протонаучных и духовных поисков.