Обґрунтування соціального знання в парадигмі філософії комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Спеціальність 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

УДК 1:3; 001.8:3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ОБҐРУНТУВАННЯ СОЦІАЛЬНОГО ЗНАННЯ В ПАРАДИГМІ ФІЛОСОФІЇ КОМУНІКАЦІЇ

Вєдров Олексій Ігорович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, у відділі соціальної філософії.

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор ЄРМОЛЕНКО Анатолій Миколайович, Інститут філософії імені Г. С. Сковороди НАН України,

завідувач відділу соціальної філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор ЯЩУК Тамара Іванівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент ГОРБУНОВА Людмила Степанівна, Інститут Вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, провідний науковий співробітник.

Захист відбудеться «21» жовтня 2011 р. о 14:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г. С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвяти-тельська, 4, к. 318.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України, за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвяти-тельська, 4.

Автореферат розісланий вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук Л. А. Ситніченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

соціальний епістемологічний апріорний

Актуальність дослідження. Однією з актуальних тенденцій в сучасному академічному середовищі є тенденція до дедалі більшого наукового поділу праці. Компетентності в різних царинах знання не вважаються взаємозалежними, а філософська критика пізнання вважається застарілим заняттям, неспроможним допомогти науковцям у їхньому розумінні власної методології, завдань та меж їхньої роботи. Така ситуація стосується не лише природничих наук - заторкнула вона і дисципліни про суспільство. При цьому, на відміну від природознавства, у соціальних науковців і досі немає фонового консенсусу щодо цих засадничих питань. Тому дослідники суспільства усвідомлюють власну потребу в критиці пізнання, але при цьому відносно мало зважають на епістемологічні філософські проекти та проекти в царині філософії наук, покладаючись здебільшого на власні сили. Про це свідчить бодай той факт, що ціла низка відомих соціальних теоретиків ХХ ст. (Т. Парсонс, Ю. Габермас, Н. Луман, П. Бурдьйо тощо) водночас створювали свою власну теорію соціальних наук. У цьому сенсі можна сказати, що значна частина сучасних соціальних теорій водночас є метатеоріями. Тому цікавим завданням могло б бути привернення уваги до таких теорій соціальних наук, що спираються не на теоретичні пошуки в межах соціальних теорій, а на філософську критику пізнання. Це дослідження ми розуміємо як спробу систематичної побудови саме такої теорії соціальних наук, виходячи з трансцендентально-прагматичного філософського підґрунтя, закладеного К.-О. Апелем та його послідовниками.

Провідне запитання цього дослідження буде традиційним для епістемологічної рефлексії в царині соціальних наук. У кантіанський спосіб його можна сформулювати так: «Як можливе інтерсуб'єктивно чинне знання про суспільство?» Що робить твердження, які описують та пояснюють стани справ у суспільстві, валідними? Чи можлива і як можлива свобода від ідеології в соціології, економіці, політології, релігієзнавстві, соціальній історії тощо? Від відповіді на ці запитання залежить не лише міра методологічної свідомості в цих науках, а і їхня суспільна легітимація. Не позбавлене суспільної значущості й запитання про те, чи випливатимуть зі знайдених епістемологічних засад певні етичні імплікації для соціального науковця і чи матимуть вони специфіку в порівнянні з етичним кодексом будь-якого науковця взагалі.

Насамперед дві особливості трансцендентально-прагматичної теорії соціальних наук покривають певні дефіцити в сучасній ситуації в галузі досліджень суспільства. Одна з них полягає в спробі відрефлектувати та філософськи виправдати критичний бік роботи соціальних наук. Саморозуміння більшості дослідників суспільства таке, що їхня праця є та має бути позбавленою критики суспільства, суто дескриптивною. На цьому вочевидь позначилися такі провідні тенденції в філософії ХХ ст., як історизм і релятивізм. І навіть там, де дослідження суспільства має критичний компонент і усвідомлює його, це усвідомлення здебільшого обмежується декларацією певної політичної позиції або етичної настанови, простим визнанням наявності передсудів у себе як науковця. Цій декларації бракує обґрунтування неминучості (епістемологічний аспект) або обов'язку (етичний аспект) здійснювати критику та оцінювати досліджувані явища. Трансцендентально-прагматична теорія соціальних наук усуває обидва дефіцити. Вона здійснює раціональне граничне обґрунтування моральних норм, заперечення яких завжди є суперечливим, тим самим пропонуючи універсалістську формальну етику та долаючи історизм і релятивізм. Крім того, вона показує зв'язок філософської етики з соціальними теоріями, доводячи неминучість оцінки домагань значущості об'єктів дослідження та розкриваючи суть апріорного емансипативного інтересу пізнання, яким - поруч із технічним та практичним інтересом пізнання - керуються соціальні науки. Тим самим вона ніби прокидає місток від філософської критики пізнання та сенсу й філософської етики до соціально-наукових досліджень, пропонуючи противагу сучасній фрагментованості знання.

Стан наукової розробки теми. Інтенсивна філософська рефлексія про спосіб пізнання в соціальних науках почалася з середини ХІХ ст., коли принципи відповідних дисциплін розтлумачують О. Конт, Дж. С. Міл, Г. Спенсер тощо. Окреслені вже ними проблеми стають предметом детальнішого розгляду на зламі ХІХ-ХХ ст. у працях Е. Дюркгайма, В. Дильтая, В. Віндельбанда, Ґ. Зимеля, Г. Рикерта. Неокантіанські філософські підвалини, закладені під «науки про культуру» Г. Рикертом, лягли в основу роз'яснення методологічної специфіки соціальних наук М. Вебером - автором, що багато в чому визначив обличчя цих дисциплін на все ХХ ст. Праці В. Дильтая та М.Вебера, а так само розвідки в галузі феноменологічної соціології, представленої насамперед творчістю А. Шюца, філософська герменевтика Г.-Ґ. Ґадамера та вітґенштайніанська теорія соціальних наук П. Вінча стали трампліном для подальшої розробки теорії соціальних наук у прагматиці мови та філософії комунікації, найвідомішими представниками яких вважають К.-О. Апеля та Ю. Габермаса.

Окремі напрацювання, що ляжуть в основу трансцендентально-прагматичної теорії соціальних наук («Вітґенштайн і проблема герменевтичного розуміння», «Розвиток «мовно-аналітичної філософії» та проблема «наук про дух», «Сцієнтистика, герменевтика, критика ідеології», «Наука як емансипація?», «Сцієнтизм чи трансцендентальна герменевтика?»), виходять з-під пера К.-О. Апеля вже в 60-х роках ХХ ст. Згодом вони ввійдуть до об'єднаного спільною темою та концепцією збірника «Трансформація філософії», в якому також було вміщено працю, де Апель вперше здійснив граничне обґрунтування моральних норм - «Апріорі комунікативної спільноти та засади етики».

У 70-х роках Апель продовжує розробляти та уточнювати свій проект, відповідаючи водночас на контраргументи таких авторів, як Г. Альберт, Г. Люббе, Ю.Габермас, та полемізуючи з низкою філософів різних спрямувань. Вищим пунктом його осмислення природи та способу роботи соціальних наук і гуманітарних дисциплін стає праця «Суперечка про пояснення та розуміння з трансцендентально-прагматичного погляду». Тоді ж до розробки трансцендентально-прагматичної теорії науки підключаються й інші автори. Д. Бьолер робить свій внесок до нього у низці статей, а також у монографії, присвяченій метакритичному аналізові критики ідеології К.Маркса. Праця В. Кульмана «Рефлексія та комунікативний досвід» є ґрунтовним представленням трансцендентально-прагматичної критики пізнання загалом. Разом із Апелем проблему апріорних інтересів пізнання в річищі комунікативної філософії розробляє Ю. Габермас. Йому ж належить споріднений із трансцендентально-прагматичним, але відмінний від нього та полемічний щодо нього варіант мовної прагматики. 1970 року він видає компендіум «До логіки соціальних наук», у якому простежує та критикує розвиток епістемологічної та методологічної бази наук про суспільство в ХХ ст. Полеміка між герменевтичним підходом та підходом критики ідеології до вивчення соціальних явищ, а також спроби Апеля та Габермаса поєднати обидва підходи подибаємо в збірнику «Герменевтика та критика ідеології».

80-і роки означені насамперед виходом «Реконструктивної прагматики» Бьолера - спроби осмислити соціальні науки як науки про дію з трансцендентально-прагматичного погляду. Тоді ж до обговорення прагматичного взасадничення соціальних наук підключається низка норвезьких авторів (К.-Е. Траной, О. Офсті, Т. Норденстам тощо). Особливої гостроти набуває обговорення трансцендентально-прагматичного граничного обґрунтування, яке ще раз із усією ретельністю провів Кульман у праці «Рефлексивне граничне обґрунтування». Після переключення на проблеми обґрунтування етики відповідальності в 90-х роках Апель знову повертається до пояснення способу функціонування соціальних наук у низці статей.

У 90-х роках нове слово в трансцендентально-прагматичній теорії соціальних наук каже О. Офсті («Відмінювання»), а Г. Ґронке намагається довести необхідність зняття феноменологічної теорії інтерсуб'єктивності в теорії трансцендентально-прагматичній («Мислення іншого»). Також у 90-х роках виходить кілька тематичних збірників, що обертаються навколо проблем трансцендентальної прагматики. У парадигмі дискурс-етики та мовної прагматики активно працюють такі автори, як М. Кетнер, М. Вернер, М. Ніке, Р. фон Шомберґ, А. Кортіна. В Україні розробляти тематику комунікативної філософії починають А. Єрмоленко та Л. Ситніченко.

Наступного десятиріччя Бьолер намагається змістити акценти в трансцендентальній прагматиці, звертаючись до поняття діалогу, а Кульман видає кілька трансцендентально-прагматичних праць. Результатом спільної праці кола авторів, близьких до цієї філософської школи, стають тематичні збірники, які зокрема приділяють увагу співпраці дискурс-етики з соціальними науками. До згаданого кола авторів долучається з виходом роботи «Знання про чин» А.М. Даміані. Значне зацікавлення в комунікативній філософії виявляють українські, російські та білоруські автори, зокрема А. Єрмоленко, Л. Ситніченко, Н. Бусова, В. Фурс, М. Соболєва, хоча їх здебільшого цікавлять проблеми філософії мови, етики й політичної філософії, а теорія науки залишається поза їхньою увагою.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у відділі соціальної філософії Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України в рамках планової теми наукових досліджень «Ціннісно-нормативні засади обґрунтування соціальної теорії» (0106U004658).

Об'єктом дослідження є обґрунтування знання про суспільство в парадигмі філософії комунікації.

Предметом наукового аналізу є філософські засади соціальних наук з погляду трансцендентальної прагматики.

Метою дослідження є розкриття епістемологічних засад соціальних наук та обґрунтування наявності в них нормативного компоненту.

Досягнення цієї мети уможливлено виконанням низки завдань:

- з'ясувати, як можливе інтерсуб'єктивно чинне наукове знання про суспільство, обґрунтування положень у ньому, його вірогідність і загальнозначущість;

- перевірити валідність трансцендентально-прагматичного граничного обґрунтування через реконструкцію можливих способів проведення граничного обґрунтування моральних норм;

- прослідкувати генезу трансцендентально-прагматичної теорії соціальних наук через розкриття змісту філософських теорій соціальних наук, що справили вплив на її формування, та проблем, не розв'язаних цими теоріями;

- розкрити сутність апріорних інтересів пізнання та їхнє конститутивне значення для соціальних наук;

- перевірити легітимність критичного підходу, зокрема критики ідеології, в соціальних науках;

- довести рефлексивну природу знання про суспільство;

- показати моральну релевантність соціальних наук;

- окреслити можливості співпраці соціальних наук із морально-практичними дискурсами.

Методи дослідження. Методологічна специфіка цієї роботи полягає в тому, що її завдання вимагали поєднати філософську рефлексію з історико-філософською реконструкцією. Цілісне представлення трансцендентально-прагматичної теорії соціальних наук неможливе без реконструкції доробку її авторів. З іншого боку, критичне осмислення проблеми, поставленої в даній роботі, вимагало перевірити валідність аргументів цих авторів, виявити певні концептуальні неточності, заповнити лакуни в згаданій теорії, що неможливо поза актуальною філософською рефлексією. Під час дослідження ми послуговувалися такими методами:

- контекстуальна інтерпретація, тобто тлумачення релевантних для нашого дослідження тез інших авторів у загальному контексті їхніх теорій та їхньої полеміки з опонентами, а також, у деяких випадках, у суспільному контексті їхньої праці;

- поняттєвий аналіз, тобто з'ясування горизонту значень понять, що їх вживають досліджувані автори, та їх придатності для розв'язання певної проблеми;

- текстуальна інтерпретація, за допомогою якої можна показати зв'язок окремих тез, представлених у тексті, з загальним авторським задумом та їхню роль у розв'язанні завдання тексту;

- феноменологічний метод, що дає можливість розкрити характер і зміст прагматичного виміру мовлення та домагань значущості як конститутивних для сфери інтерсуб'єктивності;

- метаопис наукових практик, у якому за допомогою прикладів здійснюється демонстрація релевантності представлених тез для емпірично-наукових досліджень.

Наукова новизна результатів дослідження. Вперше у вітчизняній філософії здійснено систематичне представлення трансцендентально-прагматичної теорії соціальних наук, введено до інтелектуального обігу в Україні низку робіт, досі невідомих у вітчизняному філософському контексті.

Елементи новизни розкриваються в таких положеннях:

- показано, що інтерсуб'єктивно чинне знання про суспільство уможливлено віртуальною чи актуальною участю дослідника в мовній грі досліджуваного об'єкта, де в методичний спосіб (за допомогою комбінації методів розуміння та пояснення) виявляються та перевіряються домагання значущості в прагненні досягнути віртуального чи актуального порозуміння з об'єктом дослідження;

- доведено, що трансцендентально-прагматичне граничне обґрунтування можливе тільки завдяки розкриттю апріорі аргументації в феноменологічному дослідженні домагань значущості та їхнього етичного змісту, що дозволяє отримати стійкі до перегляду моральні норми та масштаби критики;

- розкрито низку не розв'язаних до кінця проблем, залишених по собі класичними теоріями соціальних наук періоду формування методологічної свідомості цих дисциплін (розуміння вираженого сенсу, опосередкування сингулярного та загального, стосунок методів пояснення та розуміння, роль оцінки в соціальних науках, стосунок суб'єктивного та інтерсуб'єктивного, можливість граничного обґрунтування), та необхідність застосування для розв'язання цих проблем мовно-прагматичного підходу, який і лежить в основі запропонованого обґрунтування знання про суспільство;

- продемонстровано, що пізнання керується апріорними (строго трансцендентальними щонайменше в їхній регулятивній ролі) інтересами - провідними постановками питання в певних наукових дисциплінах, що відповідають якомусь із життєвих інтересів людського роду та є його науковим втіленням і переформулюванням;

- показано, що критика в соціальних науках можлива як іманентна розумінню критика прагматичної некогерентності та як критика ідеології, що використовує методи пояснення;

- продемонстровано, що знання в соціальних науках передбачає рефлексивність, тобто можливість таких висловлювань, які висловлюються самі про себе. Це відкриває шлях до другого різновиду критики поряд із критикою ідеології: прагматичної критики некогерентності, уможливленої специфічним оснащенням «повної мови», де можна переходити між граматичними часами й особами;

- на основі гранично обґрунтованих моральних норм і масштабів критики сформульовано імператив роботи соціального науковця: «Роби все залежне від тебе як соціального науковця, що продукує інтерсуб'єктивно чинне знання про суспільство, задля виявлення та подолання систематичних обмежень комунікації, забезпечуючи тим самим приріст свободи та раціональності для людства»;

- виявлено роль соціальних наук як таких, що мають сприяти приросту свободи комунікації та раціоналізації життєсвіту через співпрацю з морально-практичними дискурсами, яка полягає в науковому аналізі ситуації, дослідженні дискутованих у морально-практичних дискурсах тем і відкритті прихованих від морально-практичних дискурсів проблем.

Практичне значення одержаних результатів. Дослідження оприявнює можливості філософської критики пізнання та смислу як такої, що дозволяє взасадничити роботу соціальних наук. Соціальні науковці можуть в іншому світлі поглянути на можливості та специфіку власних дисциплін. Дослідження, отже, робить крок у напрямку подолання фрагментованості знання.

Дослідження надає можливість поглибити пошуки в галузі теорії соціальних наук, трансцендентальної прагматики й дискурс-етики. Його результати може бути використано для підготовки курсів з історії соціальних теорій для соціологічних факультетів та курсів «Комунікативна філософія», «Соціальна філософія», «Етика», «Філософія науки» для студентів, що навчаються за спеціальністю «Філософія».

Особистий внесок здобувача. Ця дисертація є самостійним дослідженням, яке виконує поставлені завдання. Результати дослідження подано у висновках, що представляють позицію автора. Усі публікації дисертант здійснив без співавторів.

Апробація результатів дослідження. Основні положення, висновки та загальний зміст досліджень було обговорено на засіданнях відділу соціальної філософії Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Результати дослідження було оприлюднено на науковій конференції «Мова та ідеологія» (Київський національний університет, 10 жовтня 2008 р.), четвертій студентсько-аспірантській конференції «Філософія: нове покоління. Діалог, дискурс, комунікація» (Національний університет «Києво-Могилянська академія», 26-28 лютого 2009 р.), шостій студентсько-аспірантській конференції «Філософія: Нове покоління. Філософії та науки» (Київ, 10-12 березня 2011), Міжнародній науковій конференції «Філософські виміри сучасної соціальної реальності» (Донецьк, 14-16 квітня 2011), Міжнародній науковій конференції «Дні науки філософського факультету Київського Національного університету ім. Т.Шевченка» (Київ, 21-22 квітня 2011), семінарі «Що таке дискурс?» (Вільний університет Берліна, 17 липня 2009 р.), колоквіумі Центру Ганса Йонаса, (Берлін, 14 грудня 2009 р., 21 січня 2010 р.) та семінарі стипендіатів Фонду Конрада Аденауера (Берлін, 20 лютого 2010 р.).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображено у 4 наукових статтях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та в опублікованих тезах доповідей (4 публікації).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаних джерел. Загальний обсяг тексту дисертації становить 214 сторінок, з них 195 - основного тексту. Список використаних джерел містить 211 позицій, у тому числі 161 джерело іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі показано, в чому полягає актуальність дослідження, окреслено ступінь розробки проблеми, сформульовано мету та завдання дослідження, перераховано елементи новизни, розкриті в основних положеннях.

У РОЗДІЛІ 1 «Пошуки обґрунтування специфіки соціальних наук: недостатність класичних версій» реконструйовано ті підходи в класичних теоріях соціальних наук, що можуть правити за відправну точку для обґрунтування засад соціальних наук у межах трансцендентальної прагматики, та попередньо названо можливі шляхи пошуку рішень цих проблем.

У підрозділі 1.1 «Філософсько-психологічні засади наук про дух та спроба подолання психологізму (Вільгельм Дильтай)» розглянуто концепцію наук про дух В. Дильтая та його еволюцію в напрямку подолання психологізму. В. Дильтай вважав, що підґрунтя наук про дух як емпіричних наук про душевне життя людей, про похідні від нього системи культури та зовнішню організацію суспільства становить дескриптивна психологія. При цьому вона має врешті-решт виходити з опису сингулярних фактів душевного життя, до яких має привілейований доступ, застосовуючи водночас операції абстрагування. Це відрізняє науки про дух як від природничих наук, так і від філософії історії та соціології - спроб пояснити історію чи суспільство в цілому, які можуть ґрунтуватися лише на індивідуальному світогляді, а не на науковому дослідженні. Відносність цінностей чи принципів, на яких тільки й можуть ґрунтуватись ці «дисципліни», є для Дильтая підставою рішуче відкинути можливість граничного обґрунтування. Хоча в пізній творчості Дильтай намагається подолати психологізм, приділяючи більше уваги «об'єктивному духові» та мовним виразам, зробити це цілковито йому не вдається. Задля обґрунтування можливості соціального знання він мусить апелювати до наявності спільного досвіду у дослідника та об'єктів дослідження та наполягати на можливості перенесення дослідника на місце досліджуваного.

У підрозділі 1.2 «Сингулярне, загальне та опосередкувальна роль соціальних наук» проаналізовано, як у теоріях Ґ. Зимеля, Г. Рикерта та М. Вебера вирішується центральна для соціальних наук проблема опосередкування сингулярного та загального. Зимель відкидає можливість встановити інтерсуб'єктивно чинні «закони історії». Взаємна опосередкованість умовних речень, що виражають правила поведінки, та суб'єктивних характерів унеможливлює історіописання як відображення реальних фактів. Рикерт відрізняє науки про культуру від природничих наук у матеріальному та формальному сенсі, тобто як науки, чиєю предметною сферою є блага, та як науки, що послуговуються історичним методом. Специфіка історичного методу полягає в конституції сингулярностей завдяки віднесенню предметів до інтерсуб'єктивно значущих цінностей. Для Вебера пояснення індивідуальних вчинків уможливлено насамперед застосуванням у дослідженнях ідеальних типів, найбільш загальним із яких є ідеальний тип цілераціональної дії. Об'єктивність пояснення дії залежить від статистичного шансу, що перебіг дії в подібних випадках відповідатиме очікуванням дослідника. Серед проблем, які залишають по собі ці теорії соціальних наук - дефіцит об'єктивності в науках про суспільство (Зимель), припущення спільного для дослідника та досліджуваного запасу досвіду (Дильтай, Зимель) або спільних для них трансцендентних цінностей (Рикерт), недостатньо з'ясоване співвіднесення методів пояснення та розуміння (Вебер) і нехтування системними чинниками з надмірною концентрацією на суб'єктивному сенсі дії (всі три теорії).

Підрозділ 1.3 «Життєсвітове фундування соціальних наук (Гусерль і Шюц) і граничне обґрунтування» присвячено розгляду поняття життєсвіту як конститутивного горизонту соціальних феноменів у філософії Е. Гусерля та А. Шюца. Обидва філософи виходять із апріорі життєсвіту як трансцендентальної структури, завдяки якій світові явища даються нам в інтерсуб'єктивно узгоджений спосіб. Апріорі життєсвіту конституюється при цьому передсоціальною трансцендентальною суб'єктивністю. Амбівалентність соціальних наук, якщо виходити з пояснення смислової будови соціального світу, полягає в тому, що вони «врешті-решт» залежні від довкілля та досвіду безпосередніх переживань, але при цьому радикально розривають з довкіллям і мають справу під час пояснення мотивів дій лише зі співсвітом.

Підрозділ 1.4 «Некласичні мовно-прагматичні версії обґрунтування соціального знання в українсько- та російськомовній літературі» - це огляд того, як трансцендентально-прагматичний і дискурс-етичний погляди на суспільство представлено в російсько- та україномовній літературі. Попри наявність ґрунтовних розвідок, присвячених філософському ядру комунікативної філософії та інституційному вкоріненню дискурсу, тема обґрунтування знання про суспільство в парадигмі філософії комунікації досі залишалася нерозкритою.

У РОЗДІЛІ 2 «Трансцендентально-прагматичні засади соціальних наук» здійснено спробу закласти епістемологічний фундамент соціальних наук завдяки дослідженню прагматичного виміру мовлення.

У підрозділі 2.2 «Хід трансцендентально-прагматичного граничного обґрунтування та рефлексія про домагання значущості. Трансцендентальна прагматика як феноменологія дискурсу?» доведено, що граничне обґрунтування моральних норм та масштабів критики, яке виходило би строго з мовного апріорі, не витримує критики та вказує на потребу застосування феноменологічного методу для дослідження домагань значущості як властивої сфери комунікативного досвіду.

Підрозділ 2.2 «Концепція інтересів пізнання та місце соціальних наук» пояснює, яку роль відіграють інтереси пізнання в конституюванні об'єктів соціально-наукового дослідження. Людське пізнання керується апріорними (строго трансцендентальними щонайменше в їхній регулятивній ролі) інтересами - провідними постановками питання в певних наукових дисциплінах, що відповідають якомусь із життєвих інтересів людського роду та є його науковим втіленням і переформулюванням. Технічний когнітивний інтерес визначає працю, суб'єктом якої є все людство загалом і кожна людина зокрема, та природничі науки, суб'єктом яких є науковці-природничники. Практичний інтерес визначає прагнення до порозуміння в діалозі, суб'єктом якого є всі без винятку соціальні актори, та науки про дух, суб'єктом яких є відповідні науковці (історики, літературознавці, юристи тощо). Емансипативний інтерес визначає викриття й подолання викривлених форм комунікації та (зумовлених ними) хибних форм свідомості, суб'єктом якого є насамперед доміновані та, за їхнього опосередкування, все людство, а також критичні соціальні науки, суб'єктом яких, принаймні в суспільстві з поділом праці, є фахові соціальні науковці.

У підрозділі 2.3 «Місце критичних соціальних наук у трансцендентально-прагматичному науковченні» показано амбівалентне становище критичних соціальних наук в архітектоніці форм знання. Адже вони є, з одного боку, емпіричними науками, але водночас їм властиве рефлексивне знання як іманентна умова їх можливості.

У підрозділі 2.4 «Рефлексивність соціального знання і соціально-наукові дослідження» доведено хибність програми екстенсійної мови, яка б давала можливість у будь-яких інтенсійних контекстах міняти вираз на еквівалентний без зміни істиннісного значення висловлювання, та вказано на неможливість розв'язання проблеми інтенсійних речень без припущення контексту (можливого) порозуміння суб'єкта та об'єкта дослідження. Позиції суб'єкта та об'єкта дослідження принципово взаємозамінні, а знання в соціальних науках передбачає рефлексивність, тобто можливість таких висловлювань, що висловлюються самі про себе.

Підрозділ 2.5 «Недостатність герменевтики для вивчення суспільства. Догматична vs. свідома своєї фалібельності критика ідеології» присвячено двом різновидам критики в соціальних науках: критиці ідеології, що потребує пояснення через причини, та прагматичній критиці некогерентності, уможливленій специфічним оснащенням «повної мови», де може здійснюватися перехід між часами й особами. Самих лише герменевтичних процедур у соціальних науках недостатньо, в низці контекстів вони потребують операції пояснення через причини. Однією з таких операцій є критика ідеології. Відповідно до її об'єкту можна розрізнити критику ідеологічно навантажених теорій, найважливішими симптомами яких є афірмативні замовчування й афірмативні суперечності, та критику об'єктивного духу.

РОЗДІЛ 3 «Співпраця соціальних наук з дискурс-етикою» концентрується вже не на епістемологічних, а на етичних аспектах знання про суспільство.

У підрозділі 3.1 «Моральна релевантність соціальних наук» сформульовано та розкрито імператив роботи соціального науковця. Якщо критичні соціальні науки можуть сприяти приросту свободи та раціональності прямо (через співпрацю з практичними дискурсами), то критично-реконструктивні соціальні науки сприяють цьому радше опосередковано (через оцінку підстав та перевірку їх на прагматичну когерентність).

Оцінка підстав є неуникним методологічним правилом у соціальних науках, оскільки у висловлюваннях і вчинках дієвців містяться домагання значущості, що за своєю природою вимагають оцінки. Хоча в окремих випадках корелятивним методологічним правилом може бути тимчасове утримання від оцінки цих домагань значущості, воно залишається залежним від першого методологічного правила - розумінням у його дефіцитному модусі. Принаймні дослідження суспільства в його динамічному розвитку передбачає, що за утримуванням від оцінки слідуватиме оцінка відповідно до історично релятивних або гранично обґрунтованих масштабів. Оскільки невизнання домагань значущості у їхньому власному змісті, якому дорівнюватиме принципова відмова від оцінки, еквівалентне перформативній суперечності, то визнання домагань значущості й оцінка їх там, де дослідницька робота не вимагає методичного утримання від неї, є також моральною вимогою до соціальних науковців.

У підрозділі 2.3 «Співпраця соціальних наук із практичними дискурсами» показано, як морально-практичні дискурси впливають на роботу соціальних науковців і чим соціальні науки можуть бути корисними для практичних дискурсів. У контекстах колективної дії або спільної для багатьох агентів ситуації соціальні науки в межах поділу праці в практичних дискурсах можуть здійснювати аналіз ситуації. Науковий аналіз ситуації складається, зокрема, з таких компонентів: класифікація ситуації відповідно до певного типу; аналіз можливих наслідків і побічних наслідків певної дії і ризиків; аналіз можливості ставити вимогу певної дії та оцінювати вчинки відповідно до цієї вимоги; аналіз роботи систем чи великих інституцій; аналіз потреб, на які орієнтується політична дія; аналіз етичних орієнтацій дієвців. Крім аналізу ситуації, соціальні науки володіють достатнім інструментарієм для виявлення тем і питань, що залишалися поза увагою практичних дискурсів, тим самим ініціюючи нові практичні дискурси. Своєю чергою, практичні дискурси можуть звертатися до науки задля проведення досліджень з уже обговорюваних у цих дискурсах проблем.

Результати проведеного дослідження резюмовано в таких висновках:

1. Трансцендентально-прагматична теорія соціальних наук обґрунтовує специфіку соціальних наук, розвиваючи проблематику та використовуючи поняттєвий апарат дебатів щодо природи дисциплін про суспільство кінця ХІХ - початку ХХ століття. Сюди належать проблеми розуміння вираженого сенсу, опосередкування сингулярного та загального, стосунку методів пояснення та розуміння, ролі оцінки в соціальних науках, стосунку суб'єктивного та інтерсуб'єктивного, можливості граничного обґрунтування, центральні для праць В. Дильтая, Ґ. Зимеля, Г. Рикерта, М. Вебера, Е. Гусерля та А. Шюца. Завдяки увазі до прагматичного виміру комунікації трансцендентальна прагматика спроможна розв'язати ряд проблем, наявних у їхніх класичних теоріях соціальних наук.

2. Граничне обґрунтування моральних норм і масштабів критики неможливе, якщо виходити зі строго трансцендентального апріорі мови, та потребує застосування феноменологічного методу на етапі з'ясування природи та морального навантаження домагань значущості. Без нього може йтися щонайбільше про релятивне історичне апріорі. Це дозволяє говорити про потребу трансформації ядра трансцендентальної прагматики на феноменологію дискурсу як регіональну онтологію регіону «Дискурс» («Аргументація»). Оскільки аргументація є неуникною в будь-якому дослідженні, цей регіон був би найвитоковішим, а його дослідження передувало б як емпірично-науковому дослідженню, так і дослідженню інших регіонів; апріорі дискурсивної комунікації також опосередковувало б теми Іншого та життєсвіту.

3. Соціально-наукове пізнання керується апріорними та строго трансцендентальними щонайменше в їхній регулятивній ролі інтересами, які визначають провідну постановку питань у певних наукових дисциплінах, що відповідають якомусь із життєвих інтересів людського роду та є його науковим втіленням і переформулюванням. До цих апріорних когнітивних інтересів належать технічний інтерес контролю світу задля досягнення цілей, практичний інтерес розуміння виражених сенсів і порозуміння в діалозі та емансипативний інтерес звільнення від природного й інституційного примусу. Кожному з цих інтересів відповідає певний спосіб функціонування соціальних наук, але нормативний вимір цих дисциплін вказує на те, що більш релевантними за технічний інтерес для них є практичний та емансипативний інтереси. Було розрізнено позитивний та негативний аспект кожного з інтересів пізнання, де негативний аспект практичного інтересу є водночас негативним аспектом емансипативного інтересу, а позитивний аспект емансипативного інтересу має примат, уможливлюючи емансипативний ангажемент у конкретній історичній ситуації, що керується знанням про критерії невикривленої комунікації.

4. Специфіка соціальних наук полягає в потенційно чи актуально суб'єктному характері її об'єктів як джерел сенсу, тому інтерсуб'єктивна значущість висловлювань у дисциплінах про суспільство залежить від віртуального чи актуального порозуміння з об'єктами дослідження. Це унеможливлює застосування програми екстенсійної мови в соціальних науках та вказує на неуникність рефлексивних висловлювань, у яких маніфестується наявність прагматичного виміру мовлення.

5. Оцінка в соціальних науках можлива в трьох формах: 1) оцінка вчинку чи події як значущих у межах певної інституції; 2) оцінка підстав відповідно до історично релятивних масштабів; 3) оцінка історично релятивних масштабів із погляду гранично обґрунтованих масштабів критики. Усі три типи оцінки є в соціальних науках неуникними, і заперечення якогось із них еквівалентне перформативній суперечності, оскільки не визнає чужих домагань значущості у їхній власній ролі.

6. Про критику в соціальних науках можна говорити щонайменше в двох сенсах. З одного боку, це прагматична критика некогерентності, що виявляє перформативні суперечності в чужих експліцитних чи імпліцитних (припущуваних як пресупозиції або підстави) висловлюваннях. Цей тип критики є іманентним розумінню та сам по собі не потребує пояснення через причини. Проте в ряді ситуацій, таких як неможливість раціонального пояснення мотивів дії, соціальний науковець може апелювати до пояснення через причини з метою виявлення прихованих мотивів вчинку та експлікації цих мотивів для самих дієвців, від яких вони приховані. Іншу парадигмальну ситуацію становить виявлення афірмативних замовчувань чи афірмативних непослідовностей у досліджуваних текстах. В обох випадках доцільним є дослідження в річищі критики ідеології.

7. Перший аспект співпраці соціальних наук з етикою полягає в релевантності для них гранично обґрунтованих моральних норм і масштабів критики. Норма наближення до ситуації ідеального дискурсу або апроксимативного втілення ідеальної комунікативної спільноти в реальній комунікативній спільноті набуває для соціальних наук форми регулятиву приросту свободи та раціональності, де «свобода» означає відсутність систематичних і ситуативних обмежень комунікації, а «раціональність» - консенсуальне рішення максимально можливої кількості проблем життєсвіту.

8. Другий аспект співпраці соціальних наук з етикою полягає в їхніх можливостях для та відповідальності перед морально-практичними дискурсами, де обґрунтовуються фалібельні моральні норми. Для цього соціальні науки можуть здійснювати аналіз ситуації (класифікувати ситуацію відповідно до певного типу через виявлення можливості застосування певного предикату; прораховувати можливі наслідки та побічні наслідки певної дії; з'ясовувати, чи можливо в даній ситуації ставити вимогу певної дії та оцінювати вчинки відповідно до цієї вимоги; аналізувати роботу систем чи великих інституцій; виявляти та зіставляти потреби, на які орієнтується дія; з'ясовувати етичні орієнтації дієвців) чи виконувати інше дослідження в інтересах актуальних практичних дискурсів, а також формулювати нові проблеми та питання для практичних дискурсів.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Вєдров О. Місце критичних соціальних наук у науковченні Карла-Отто Апеля: поза межі догми та ідеології / Олексій Вєдров // Філософська думка. - 2009. - № 4. - С. 117-139.

2. Ведров А. Действию предпослана взаимность: назад к симметрии в этике / Алексей Ведров // Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. - 2010. - № 904. - С. 303-312.

3. Вєдров О.І. Трансцендентально-прагматичне граничне обґрунтування та рефлексія про домагання значущості / О.І. Вєдров // Практична філософія. - 2010. - № 3. - С. 94-104.

4. Вєдров О. Фіаско програми екстенсійної мови та його значення для соціальних наук / Олексій Вєдров // Філософська думка. - 2011. - № 3. - С. 69-78.

5. Вєдров О. Концепція трансцендентальної комунікативної спільноти Карла-Отто Апеля / Олексій Вєдров // Філософія: нове покоління. - К. : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2008. - С. 41-51.

6. Вєдров О.І. Мовленнєві акти й очевидність: апорії граничного обґрунтування в трансцендентальній прагматиці / Олексій Вєдров // Філософія: нове покоління. Діалог. Комунікація. Дискурс: Тези четвертої студентсько-аспірантської міждисциплінарної конференції. - К.: Видавничий проект Миколи Ковальчука, 2009. - С. 9-11.

7. Вєдров О.І. Приріст свободи та раціональності як регулятивний ідеал соціально-наукового пізнання / Вєдров О.І. // Філософські виміри сучасної соціальної реальності: Матеріали міжнародної наукової конференції. - Донецьк, 2011. - С. 18-20.

8. Вєдров О.І. До проблеми адекватного прояснення сенсу соціальної дії: феноменологія чи мовна прагматика? / О.І. Вєдров // Дні науки філософського факультету - 2011. Міжнародна наукова конференція: Матеріали доповідей та виступів. - К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2011. - Ч. 3. - С. 137-138.

АНОТАЦІЯ

Вєдров О.І. Обґрунтування соціального знання в парадигмі філософії комунікації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної академії наук України, Київ, 2011 р.

У дисертації здійснено спробу відповісти на старе питання «як можливе інтерсуб'єктивно чинне знання про суспільство» шляхом поєднання систематичної реконструкції трансцендентально-прагматичної філософії соціальних наук (насамперед робіт Апеля, Бьолера та Кульмана) з оригінальними авторськими пропозиціями в межах дискусій цієї школи. До уваги взято не тільки методологічні питання соціально-наукових досліджень, а й етичні питання їхньої соціальної легітимації.

Класичні теорії соціальних наук містять низку нерозв'язаних проблем, що становлять відправну точку трансцендентально-прагматичного обґрунтування знання про суспільство. Хоча в дисертації приймається теза про те, що ці проблеми можна розв'язати за допомогою дослідження прагматичного виміру комунікації, епістемологічний доступ до цього виміру на новий лад розуміється як «феноменологія дискурсу». Без такого повороту було б неможливим граничне обґрунтування моральних норм і масштабів критики. Іншими лініями аргументації є прояснення поняття квазітрансцендентальних інтересів пізнання, необхідність потенційної чи актуальної згоди з об'єктами дослідження, та неуникність оцінки в соціальних науках.

Соціальні науки розуміються як герменевтичні в їхньому ядрі, але критика ідеології розглядається як важливий випадок виправданого каузального пояснення. Дисертація також встановлює можливості співпраці соціальних наук з морально-практичними дискурсами у широкому суспільному контексті.

Ключові слова: соціальні науки, комунікативна філософія, трансцендентальна прагматика, дискурс-етика, граничне обґрунтування, інтереси пізнання, критика ідеології.

АННОТАЦИЯ

Ведров А.И. Обоснование социального знания в парадигме философии коммуникации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории, Киев, 2011 г.

В диссертации осуществлена попытка ответить на старый вопрос «как возможно интерсубъективно значимое знание об обществе?» путём соединения систематической реконструкции трансцендентально-прагматической философии социальных наук (прежде всего работ Апеля, Бёлера и Кульмана) с оригинальными авторскими предложениями в рамках дискуссий данной школы. Во внимание принимаются не только методологические вопросы социально-научных исследований, но и этические вопросы их социальной легитимации.

Классические теории социальных наук оставляют ряд нерешённых проблем, которые и составляют отправную точку трансцендентально-прагматического обоснования знания об обществе. Хотя в диссертации принимается тезис о том, что эти проблемы можно решить с помощью исследования прагматического измерения коммуникации, эпистемологический доступ к нему понимается по-новому как «феноменология дискурса». Без подобного поворота было бы невозможным предельное обоснование моральных норм и масштабов критики. К другим линиям аргументации принадлежат прояснение понятия квазитрансцендентальных интересов познания, необходимость потенциального или актуального согласия с объектами исследования и неизбежность оценки в социальных науках.

Социальные науки понимаются как герменевтические в своём ядре, но критика идеологии рассматривается как важный случай оправданного каузального объяснения. Диссертация также устанавливает возможности сотрудничества социальных наук с практическими дискурсами в широком социальном контексте.

Ключевые слова: социальные науки, коммуникативная философия, трансцендентальная прагматика, дискурс-этика, предельное обоснование, интересы познания, критика идеологии.

SUMMARY

Viedrov O.I. Justification of knowledge about society from the point of view of philosophy of communication. - Manuskript.

Thesis for a scientific degree of Candidate of Philosophical Science, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. H.S. Skovoroda Institute of Philosophy of The National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

The thesis seeks to answer the old question “How is intersubjectively valid knowledge of society possible?” combining systematic reconstruction of philosophy of social sciences in transcendental pragmatics (within which references to Apel's, Bцhler's, and Kuhlmann's works are central) and more original proposals within discussions of this school. Not only methodological questions of investigation in social sciences, but also rather ethical questions of their social legitimacy are being taken into consideration.

Classical theories of social sciences contain plenty of unresolved problems which are the reference point for transcendental pragmatics. While sharing the general thesis that the open questions they left can be answered due to investigation of pragmatic dimension of communication, the thesis rethinks epistemological access to it as a “phenomenology of discourse”. It is being argued that otherwise an ultimate justification of moral norms and criteria for critique would not be possible. The other lines of argumentation are clearing the notion of quasi-transcendental knowledge interests, necessity of potential or actual agreement with objects of investigation, and inevitability of valuation in social sciences.

Social sciences are understood as hermeneutical in their core, but the critique of ideology is considered as an important case for justified causal explanation. The thesis also contains description of how social sciences which exist in a wider social context can contribute to practical discourses.

Key words: social sciences, philosophy of communication, transcendental pragmatics, discourse ethics, ultimate justification, knowledge interests, critique of ideology.

Размещено на Allbest.ru