Біографічний підхід у західній історико-філософській традиції: віхи становлення

У підрозділі 4.6 «Від структуралізму до постструктуралізму (біографізм у світлі тези про „смерть автора“)» доведено, що поширення структуралізму (і пов'язаної з ним настанови на десуб'єктивізацію знання та мислення) не завадило розвитку біографістики, а лише сприяло її звільненню від багатьох давніх істотних вад. Одним із прикладів того, що структуралізм не заперечує біографізму, може слугувати проект «десуб'єктивізації» марксизму, автор якого (Л. Альтюссер) був упевнений, що досягнення більш автентичного розуміння марксистської філософії потребує розгляду праць Маркса у строгій відповідності з основними фазами інтелектуальної біографії їх автора: ранній період, період зламу, період дозрівання, період зрілості. Утім, найбільшу увагу зосереджено на загрозах, котрі несла біографістиці теза про «смерть автора», яку висунув Р. Барт і підтримав такий впливовий мислитель, як М. Фуко. На підставі низки праць, що належать до різних періодів творчості Фуко (як структуралістського, так і постструктуралістського), доведено, що теза про «смерть автора» не усуває біографічний аспект з історико-філософського дослідження, а застерігає біографа від спрощеного витлумачення образу свого героя. Показано, що розвитку біографістики не тільки не вадять, а, навпаки, дуже сприяють принципові зауваження, що їх адресує Фуко тим, хто сприймає автора як абсолютно об'єктивну та безперервну реальність, оминаючи увагою його функціональність, конструктивність і дискретність (автор кожного конкретного твору в певному сенсі помирає після його закінчення, натомість написання нового твору символізує відродження цього автора у новому амплуа). Фуко цілком мав рацію, постаючи проти такої поширеної, але хибної практики, коли все, що написано тим чи іншим автором, підганяється, редукується під певні припущення стосовно його «глибинної» суті або, скажімо, остаточно визначеного «фундаментального проекту», адже ці припущення нерідко бувають досить однобічними. Як з'ясовано у дисертації, варта уваги думка (яка дуже резонує із регресивно-прогресивним методом Сартра) одного з біографів Фуко (Д. Ерибона), що у випадку з його героєм найважливішим є те, як він не загруз у різноманітних індивідуальних і соціальних детермінаціях, а, навпаки, трансформував їх в унікальний життєво-інтелектуальний проект, який, зокрема, передбачав іронічне ставлення до власної ідентичності, проблематизацію власного обличчя й авторства. Численні теоретичні заяви та практичні дії, які Фуко робив з метою унеможливити біографічний погляд на себе, насправді мали зворотний ефект: інтерес до його особистості не вщухає вже кілька десятиліть, що є черговим прикладом принципової парадоксальності біографії філософа: він щосили намагається позбавити власні твори біографічних референцій, завдяки чому врешті-решт отримує рідкісний привілей - привертає увагу до своєї біографії.

У підрозділі 4.7 «Філософсько-біографічна прагматика нового історизму» виявлено, що інтерес до різноманітності (зокрема індивідуально-біографічної) можна вважати однією з провідних рис гуманітаристики останніх десятиліть. Показано, що ця протидія «чистому» структуралізму або «автентичному» гайдеггеріанству знайшла прояв в еволюції поглядів найвідомішого з постструктуралістів і продовжувачів лінії Гайдеггера на деконструкцію західної метафізики - Ж. Деррида, який дійшов висновку, що з точки зору історії філософії на критику заслуговують не тільки «зовнішні» емпірико-генетичні (психологічні, історичні, соціологічні тощо) пояснення, а й суто «іманентистські» прочитання, що уникають біографій філософів або мінімізують їх значення. З огляду на це Деррида закликав істориків філософії триматися на тонкій лінії між «загоном філософем» і «життям уже впізнаного під своїм іменем автора». Оскільки одним із напрямів сучасної гуманітаристики, який можна вважати прикладом реалізації цієї настанови, є новий історизм, у підрозділі докладно проаналізовано напрацювання провідних представників цієї течії (передусім - О. Еткінда) у світлі їх можливого застосування в межах історико-філософської біографістики. На відміну від традиційної історії філософії, яка надає перевагу текстуальному, інтертекстуальному та дискурсивному аналізу, новий історизм, розглядаючи тексти і життя як нерозривно пов'язані між собою, активно доповнює зазначені типи аналізу екскурсами в екстратекстуальну (зокрема й біографічну) площину. За текстуальною реальністю зберігається центральна роль, тоді як значення екстратекстуальних чинників визнається периферійним, однак, на відміну від компартменталізму, новий історизм відмовляється розділяти центр і периферію непрохідними бар'єрами та вимагає здійснювати дослідження як у доцентровому (від життя до текстів), так і у відцентровому (від текстів до життя) напрямках. Новий історизм демонструє готовність читати всі текстуальні сліди минулого (зокрема й такі, які прийнято вважати маргінальними), проте робить це лише в інтересах цілісного бачення. Успіхи, здобуті новим історизмом на цьому шляху, дають підстави визнати пізнавальну цінність таких «маргіналій», як, скажімо, анекдотичні, міфічні чи навіть відверто брехливі біографічні факти (адже останні нерідко породжують важливі історичні наслідки, а також багато говорять про те, як їх автори або ретранслятори хотіли представити своїх героїв майбутньому). Важливо, що у своєму ставленні до біографічної складової в історії філософії новий історизм дуже споріднений із такими філософськими традиціями, як прагматизм (Д. Дьюї, В. Джемс, Ч.-С. Пірс) та неопрагматизм (Р. Рорті), а також семіотикою Ч.-В. Морриса, яка вчить, що, крім синтаксису та семантики, треба враховувати і прагматичний вимір семіозису, тобто всі ті психологічні, біологічні та соціологічні явища, які спостерігаються під час функціонування знаків. З урахуванням поглядів Рорті щодо «сильного» та «слабкого» читача зроблено висновок, що як критерій оцінювання результатів біографічного дослідження класична (кореспондентна) концепція істини втрачає надзвичайні повноваження і має бути розширена за рахунок уявлень, в основі яких лежать такі параметри, як когерентність і прагматичність.

У підрозділі 4.8 «„Біографічний поворот“ в англо-американській філософії» з'ясовано, що філософську санкцію можливості розгляду ідей філософів у зв'язку з їхніми біографіями дає не тільки прагматизм, а й сучасна англо-американська філософія в цілому, новітні процеси в якій, як уже зазначалося, можуть бути кваліфіковані як «біографічний поворот». Одним із найвиразніших символів останнього стало опублікування у 1990 р. біографії Л. Вітгенштайна, автор якої (Р. Монк) розвіяв поширені раніше уявлення про глибоку антибіографічність засновника аналітичної філософії і дав вагомі підстави вважати, що філософія та особистість цього мислителя нерозривно пов'язані між собою. Оскільки зразковим прикладом єдності особистості та її філософії з давніх часів вважають Сократа, один із сучасних американських дослідників (Дж. Конант) вводить поняття «сократичного моменту», а також наважується проголосити носієм цієї ознаки найвищої філософсько-біографічної відмінності не тільки Вітгенштайна, а ще й Б. Рассела. Побачити глибокий зв'язок між філософією і життям у трьох настільки несхожих випадках (Сократ, Вітгенштайн, Рассел) сучасним англомовним дослідникам вдається завдяки відмові від пошуків єдиного універсального методу біографічного дослідження і готовності шукати унікальні методологічні прийоми для дослідження кожної окремої постаті. З огляду на те, що такий плюралізм нагадує про близькість біографістики до мистецтва, автор звертається до методологічних напрацювань низки дослідників, які допомагають представити історико-філософську біографістику як мистецтво, що перебуває в академічній системі координат. Показано, наприклад, що біографічні дослідження може істотно дисциплінувати врахування та спеціальний аналіз особистісних, професійних, бібліографічних і ситуаційних елементів біографії. Наблизитися до об'єктивної оцінки тих чи інших біографічних досліджень можна, придивляючись до того, наскільки акуратним і влучним є біограф у процесі висвітлення зв'язків між життям і працями свого героя, наскільки чітко він усвідомлює і наскільки тактично експлуатує свої дискурсивні зв'язки (чи навпаки - розриви) з героєм, наскільки адекватними виявляються його рішення щодо відбору біографічного матеріалу та форми його подачі тощо. Важливо, втім, щоби біограф не забував про наявність специфічного «біографічно-герменевтичного кола» (глибше ознайомлення з обставинами життя мислителя допомагає краще зрозуміти його думки, однак краще розуміння думок сприяє новому, ще глибшому розумінню життя), спроби вирватися з якого неминуче призведуть до редукціонізму або до компартменталізму.

Висновки

У висновках підбито підсумки дослідження та узагальнено результати аналізу біографічного підходу в історико-філософському пізнанні. Зокрема, визнано, що зростання уваги до біографічної складової історії філософії є цілком природним з огляду на зміни, що відбуваються в науці в цілому у зв'язку із формуванням та утвердженням некласичної моделі наукової раціональності. Наприклад, оголошення «біографічного повороту» в аналітичній філософії, якщо скористатися термінологією І. Лакатоса, цілком вписується в логіку розвитку науково-дослідних програм: спочатку біографія філософа сприймалася представниками цієї традиції як зовнішній, периферійний аспект її історії, але згодом увійшла до «жорсткого ядра» традиції і стала сприйматися як внутрішній, фундаментальний аспект її історії. В американському прагматизмі такий зсув відбувся значно раніше, ніж в американській аналітичній філософії, адже неопрагматизмові Р. Рорті передував прагматизм, який навіть у випадку з орієнтованим на математику Ч.-С. Пірсом майже від початку розглядав філософію як життєвий проект індивіда. Саме спираючись на авторитет і значні досягнення прагматистів і неопрагматистів, у наші дні розвивається така біографічно орієнтована стратегія історичного пізнання, як новий історизм. Увага до біографічних чинників з боку представників філософії життя та психоаналізу була цілком очікуваною (а іноді - навіть доволі прямолінійною і, відповідно, такою, що потребує переосмислення). Однак, як з'ясовано у дисертації, ознаки «біографічного повороту» можна помітити не тільки у Ф. Ніцше та З. Фрейда, а й у працях таких корифеїв післягегелівської університетської філософії Німеччини, як К. Фішер і В. Віндельбанд. У рамках герменевтичної та екзистенційно-феноменологічної філософії антибіографічну налаштованість М. Гайдеггера істотно відтіняють погляди його попередників і послідовників: С. К'єркегора, В. Дильтея, К. Ясперса, Ж.-П. Сартра та Г. Арендт. Мода на структуралізм, розквіт якої запам'ятався гучними заявами Р. Барта та М. Фуко про «смерть автора» і, відповідно, його біографії, обернулася появою постструктуралізму і реабілітацією біографізму та особистісного виміру філософії у М. Фуко, а також у Л. Альтюссера, Ж. Дельоза, Ж. Деррида. Показано, що «біографічний поворот» є проявом так званого герменевтично-лінгвістично-прагматично-семіотичного повороту, що є одним з визначальних чинників розвитку світової філософії останніх десятиліть. Водночас визнано, що «біографічний поворот» має сенс тільки як доповнення до звичних моделей історико-філософського пізнання, які центруються передусім на працях і концепціях філософів, а також вивчають розвиток філософської думки впродовж тривалих історичних періодів. Окрім того, показано, що прихильники біографічного підходу припускаються великої помилки, коли намагаються пояснити ідеї філософів каузально-редукціоністським шляхом, зводячи їх до певних зовнішніх детермінант (психолого-психіатричних, біологічних, соціально-політичних тощо) і тим самим відтворюючи той образ наукової раціональності, який сама наука вже досить давно визнала історично та епістемологічно обмеженим. Зроблено висновок, що саме на контрасті з такою глобальною пасткою біографічного дослідження, як редукціоністське пояснення, розкривається його ключова методологічна настанова: будь-який біографічний матеріал (зокрема й психолого-психіатричний, біологічний, соціально-політичний тощо) має сенс в історико-філософському дослідженні лише тоді, коли він використовується не для пояснення ідей філософів, а для прояснення, причому не стільки окремо взятих ідей, скільки усієї постаті філософа, яка є дуже складною і далеко не односпрямованою взаємодією життєвих і теоретичних чинників. На відміну від пояснення, яке тяжіє до однозначності, прояснення з самого початку має усвідомлювати власну поліваріантність і неостаточність. Враховуючи вищесказане, а також відповідно до етимології слова «біографія» (яке походить від давньогрецьких слів «bios», тобто «життя», та «grapho», тобто «пишу» («писати»), «креслю» («креслити»), «малюю» («малювати»)), «ідеальний біограф філософа» мусить, перш за все, якомога точніше описати, як його герой жив, та окреслити, які ідеї він висловлював. Вдале виконання цієї настанови дозволяє створити доволі виразний «портрет на тлі», який не розкриває однозначні причини та наслідки, а лише надає змогу побачити максимально широкий спектр ймовірних зв'язків (паралелі, перетини, асоціації, впливи тощо) і залишає право інтерпретувати їх значущість за читачем. Отже, на зміну двом зовні протилежним, але рівною мірою застарілим і безперспективним типам пояснювальної біографістики (апологетичної, що живиться надією, та розвінчувальної, що сповнена підозрою) має прийти біографістика, проникнута, відповідно до вимог етики сучасного біографічного дискурсу, довірою і до героя, і до читача.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

Монографії:

Менжулин В. И. Расколдовывая Юнга : От апологетики к критике [Текст] / В. И. Менжулин. - К. : Сфера, 2002. - VI, 199, [2] с. (10,9 д. а.);

Менжулин В. И. Другой Сикорский : Неудобные страницы истории психиатрии [Текст] / В. И. Менжулин. - К. : Сфера, 2004. - 490 с. (23,4 д. а.);

Менжулін В. І. Біографічний підхід в історико-філософському пізнанні [Текст] / В. І. Менжулін. - К. : НаУКМА ; Аграр Медіа Груп, 2010. - 455 с. (26,5 д. а.).

Статті у фахових виданнях, зареєстрованих ВАК України:

Менжулин В. И. Философия с «меркантильной» точки зрения [Текст] / В. И. Менжулин // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 4 (1). - Кривий Ріг : І. В. І., 2002. - С. 183-196 (0,8 д. а.);

Менжулін В. І. Іван Сікорський очима його сучасників [Текст] / В. І. Менжулін // Магістеріум. - Вип. 13 : Історико-філософські студії. - К. : Києво-Могилян. акад., 2004. - С. 88-96 (1,1 д. а.);

Менжулін В. І. До історії взаємовідносин філософії та психіатрії : психоструктуралізм Сільвано Ариеті [Текст] / В. І. Менжулін // Філософська думка. - 2005. - № 2. - С. 30-50 (1,3 д. а.);

Менжулін В. І. Нові пригоди архетипів [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 6. - Кривий Ріг : КДПУ, 2005. - С. 111-128 (1 д. а.);

Менжулін В. І. Філософські уподобання Івана Сікорського [Текст] / В. І. Менжулін // Наукові записки. - Т. 37 : Філософія та релігієзнавство. - К. : Києво-Могилян. акад., 2005. - С. 71-77 (0,7 д. а.);

Менжулін В. І. Зигмунд Фрейд між натуралізмом та трансценденталізмом : варіації на тему Блюменберга [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 7. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2006. - С. 67-86 (1,2 д. а.);

Менжулін В. І. Смішне, пусте та сумне в сучасній філософії [Текст] / В. І. Менжулін // Докса : зб. наук. праць з філософії та філології. - Вип. 9 : Семантичні й герменевтичні виміри сміху. - Одеса : ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2006. - С. 111-118 (0,8 д. а.);

Менжулін В. І. Між приватним та публічним : політика Хани Арендт в якості біографа [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 8. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2007. - С. 75-90 (0,9 д. а.);

Менжулін В. І. Актуальність Діогенів (до питання про біографічний підхід у О. Ф. Лосєва) [Текст] / В. І. Менжулін // Магістеріум. - Вип. 30 : Історико-філософські студії. - К. : Києво-Могилян. акад., 2008. - С. 83-96 (1,6 д. а.);

Менжулін В. І. Біографістика між філософією життя та герменевтикою : досвід Дильтая [Текст] / В. І. Менжулін // Докса : зб. наук. праць з філософії та філології. - Вип. 12 : Німецька традиція в філософії та культурі. - Одеса : ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2008. - С. 211-220 (0,5 д. а.);

Менжулін В. І. Біографія філософа як складова історико-філософського пізнання : досвід фахівців з англомовних країн [Текст] / В. І. Менжулін // Практична філософія. - 2008. - № 3. - С. 237-248 (1,4 д. а.);

Менжулін В. І. Новий історизм : елементи філософсько-біографічної прагматики [Текст] / В. І. Менжулін // Філософська думка. - 2008. - № 4. - С. 81-99 (1,1 д. а.);

Менжулін В. І. Психобіографічне підґрунтя психоаналітичних відкриттів та поняття «творчої хвороби» [Текст] / В. І. Менжулін // Наукові записки. - Т. 76 : Філософія та релігієзнавство. - К. : Києво-Могилян. акад., 2008. - С. 11-18 (0,8 д. а.);

Менжулін В. І. Транслітерація у дзеркалі біографістики : чому «Фройд» - не варто, а «Вітгенштайн» - слід? [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 9. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2008. - С. 194-215 (1,3 д. а.);

Менжулін В. І. Біографічний аспект історико-філософських досліджень Куно Фішера [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 10. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2009. - С. 87-116 (1,7 д. а.);

Менжулін В. І. Біографія філософа як мистецтво і наука у працях Арсенія Гулиги [Текст] / В. І. Менжулін // Наукові записки. - Т. 89 : Філософія та релігієзнавство. - К. : Києво-Могилян. акад., 2009. - С. 34-41 (0,9 д. а.);

Менжулін В. І. Філософія, біографія та психоаналіз : випадок Ніцше. Стаття 1. «Лікар» [Текст] / В. І. Менжулін // Філософська думка. - 2009. - № 4. - С. 102-119 (1,4 д. а.);

Менжулін В. І. Філософія, біографія та психоаналіз : випадок Ніцше. Стаття 2. «Пацієнт» [Текст] / В. І. Менжулін // Філософська думка. - 2009. - № 6. - С. 112-120 (0,6 д. а.);

Менжулін В. І. Біографія філософа як парадокс [Текст] / В. І. Менжулін // Актуальні проблеми духовності : зб. наук. праць. - Вип. 11. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2010. - С. 3-23 (1,1 д. а.);

Менжулін В. І. Карл Ясперс про роль особистості філософа в історії філософії [Текст] / В. І. Менжулін // Наукові записки. - Т. 102 : Філософія та релігієзнавство. - К. : НаУКМА [Аграр Медіа Груп], 2010. - С. 26-32 (0,8 д. а.);

Менжулін В. І. Структуралізм, «смерть автора» і біографізм [Текст] / В. І. Менжулін // Магістеріум. - Вип. 39 : Історико-філософські студії. - К. : НаУКМА [Аграр Медіа Груп], 2010. - С. 12-19 (1 д. а.).

Статті і тези в інших наукових збірниках та матеріалах конференцій:

Менжулин В. И. К вопросу о возможности использования феноменологического метода в аналитической психологии К.-Г. Юнга [Текст] / В. И. Менжулин // Феноменология и гуманитарное знание : материалы международной научной конференции / отв. ред. А. Л. Богачёв. - К. : Тандем, 1998. - С. 170-180 (0,6 д. а.);

Менжулін В. І. Філософія як об'єкт біоетики [Текст] / В. І. Менжулін // ІІ Міжнародний симпозіум з біоетики. - К. : Вид-во В. Карпенко, 2002. - С. 26 (0,1 д. а.);

Менжулін В. І. [Виступ] : Історико-філософське знання в Україні : стан і перспективи. Ч. 2 : Матеріали круглого столу [Текст] / В. І. Менжулін // Філософська думка. - 2004. - № 3. - С. 148-149 (0,1 д. а.);

Менжулін В. І. Фройд або Фрейд : біографічний аргумент [Текст] / В. І. Менжулін // Психоаналіз. - 2007. - № 2 (10). - С. 104-110 (0,4 д. а.);

Менжулін В. І. Від перекладача [Текст] / В. І. Менжулін // Вступ до континентальної філософії / С. Крічлі. - К. : Стилос, 2008. - C. 7-15 (0,5 д. а.);

Менжулін В. І. Континентальна та аналітична філософія : проект возз'єднання біографій [Текст] / В. І. Менжулін // Могилянські історико-філософські студії. - К. : Києво-Могилян. акад., 2008. - С. 293-301 (0,5 д. а.);

Менжулин В. И. Место встречи по-русски интересно. Отзыв на книгу отзывов [Текст] / В. И. Менжулин // Ab Imperio : Исследования по новой имперской истории и национализму в постсоветском пространстве. - 2008. - № 2. - C. 414-420 (0,3 д. а.);

Менжулін В. І. Біографія лектора та ідея університету (сучасна гуманітаристика на шляху до самовизначення) : Науковий фейлетон [Текст] / В. І. Менжулін // Докса : зб. наук. праць з філософії та філології. - Вип. 13 : Сміх та серйозність. Множинність видів та взаємин. - Одеса : ОНУ ім. І. І. Мечникова, 2008. - С. 249-258 (0,7 д. а.) (за матеріалами доповіді на VIII Міжнародній науково-теоретичній конференції «Про природу сміху»);

Менжулін В. І. Національно-етнічна ідентичність як проблема філософської біографістики [Текст] / В. І. Менжулін // Етнічність і влада : регіональні, національні і глобальні проекти : матеріали VII Міжнародного семінару, 15-17 травня 2008 р., м. Ялта / за ред. Т. О. Сенюшкіної. - Севастополь : ЕКОСІ - Гідрофізика, 2008. - С. 126-127 (0,1 д. а.);

Менжулін В. І. Фрейд би заплакав [Текст] / В. І. Менжулін // Критика. - Рік XIII, Число 7-8 (141-142) (Липень - Серпень, 2009). - С. 14-16 (0,4 д. а.);

Менжулін В. І. Freud в Україні : транслітерація у світлі біографії [Текст] / В. І. Менжулін // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica : зб. наук. праць / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; редкол. : Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. - К., 2009. - Вип. 5. - С. 92-101 (0,5 д. а.) (за матеріалами доповіді на IV Чишківських читаннях з історичної біографістики);

Менжулін В. І. Біографія філософа після «смерті автора» : випадок Фуко [Текст] / В. І. Менжулін // Українська біографістика = Biographistica Ukrainica : зб. наук. праць / Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського ; редкол. : Т. І. Ківшар (гол. ред.) та ін. - К., 2010. - Вип. 6. - С. 40-54 (0,9 д. а.) (за матеріалами доповіді на V Чишківських читаннях з історичної біографістики).

Анотація

Менжулін В. І. Біографічний підхід у західній історико-філософській традиції: віхи становлення. - Рукопис. - Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Інститут філософії імені Г. С. Сковороди Національної академії наук України. - Київ, 2011.

Дисертацію присвячено становленню та утвердженню біографічного підходу (біографістики) як повноправної форми історико-філософського пізнання, що має свої специфічні стратегії, принципи, методики, а також типові пастки, обмеження тощо. Досліджуючи основні тенденції та віхи у розвитку уявлень щодо біографічних складових історії філософії від античності до наших днів, автор приділяє основну увагу реконструкції та аналізу конкретних моделей взаємодії філософії й біографії в рамках таких впливових напрямів філософської думки і сучасної гуманітаристики, як неокантіанство, неогегельянство, філософія життя, психоаналіз, герменевтика, феноменологія, екзистенціалізм, структуралізм і постструктуралізм, прагматизм і неопрагматизм, аналітична філософія, новий історизм (на прикладі життя й творчості таких мислителів, як К. Фішер, В. Віндельбанд, Ф. Ніцше, З. Фрейд, В. Дильтей, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Г. Арендт, М. Фуко, Л. Вітгенштайн тощо), в результаті чого робить припущення, що майже в будь-якій філософській традиції, якою б сцієнтичною або антибіографічною вона не здавалася на перший погляд, з часом можуть розпочатися процеси, які можна кваліфікувати як «біографічний поворот».

Ключові слова: біографія, біографістика, біографія філософа, біографічний поворот, біографічний підхід, біограф, герой біографії, історико-філософське пізнання, редукціонізм, компартменталізм.

Аннотация

Менжулин В. И. Биографический подход в западной историко-философской традиции: вехи становления. - Рукопись. - Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Институт философии имени Г. С. Сковороды Национальной академии наук Украины. - Киев, 2011.

Диссертация посвящена становлению и утверждению биографического подхода (биографистики) в качестве полноправной формы историко-философского познания, имеющей свои специфические стратегии, принципы, методики, а также типичные ловушки, ограничения и т. п. Исследуя основные тенденции и вехи, имевшие место в развитии представлений о биографических составляющих истории философии от античности до наших дней, автор уделяет особое внимание реконструкции и анализу конкретных моделей взаимодействия философии и биографии в рамках таких влиятельных направлений философской мысли и современной гуманитаристики, как неокантианство, неогегельянство, философия жизни, психоанализ, герменевтика, феноменология, экзистенциализм, структурализм и постструктурализм, прагматизм и неопрагматизм, аналитическая философия, новый историзм (на примере жизни и творчества таких мыслителей, как К. Фишер, В. Виндельбанд, Ф. Ницше, З. Фрейд, В. Дильтей, К. Ясперс, Ж.-П. Сартр, Х. Арендт, М. Фуко, Л. Витгенштейн и др.), в результате чего приходит к выводу, что практически в любой философской традиции, сколь бы сциентической или антибиографической она не представлялась на первый взгляд, со временем могут начаться процессы, которые можно квалифицировать как «биографический поворот». Как показывается в работе, распространенные в ХХ ст. модели биографического анализа, производные от разных вариантов «философии подозрения» (главным образом - психоанализа и марксизма) и несущие значительную долю ответственности за развитие стойкой неприязни к биографическому подходу в истории философии со стороны многих философов, воспроизводят основной недостаток исследовательской установки, нашедшей отражение в популярном еще в ХІХ ст. понятии «биографический метод», а именно - имеют тенденцию редуцировать учение философа к тем или иным аспектам его жизни, игнорируя при этом такую фундаментальную черту философского мышления, как стремление к самодостаточности. В противовес этой тенденции автор отстаивает точку зрения, согласно которой любой биографический материал (в том числе и психолого-психиатрический, биологический, социально-политический) уместен в историко-философском исследовании лишь в том случае, если он используется не для объяснения идей философа, а для прояснения всей его личности (представляющей собой необычайно сложное и далеко не однонаправленное взаимодействие жизненных и теоретических факторов). Один из главных выводов, к которым приходит автор исследования, заключается в том, что на смену двум внешне противоположным, однако в равной степени устаревшим типам биографического письма («биографистике надежды», ориентированной главным образом на апологетическое возвеличивание героя, и «биографистике подозрения», которая, как правило, умаляет его собственно философские достижения), должна прийти «биографистика доверия», способная видеть в биографии философа высокое и низкое, разумное и идиосинкразическое, теоретическое и практическое, универсальное и индивидуальное, а также дающая возможность увидеть максимально широкий спектр возможных связей между его жизнью и учением, оставляя право интерпретировать их значимость за самим читателем.

Ключевые слова: биография, биографистика, биография философа, биографический поворот, биографический подход, биограф, герой биографии, историко-философское познание, редукционизм, компартментализм.

Summary

Menzhulin V. I. Biographical Approach within the Western Tradition of the History of Philosophy: The Landmarks of Formation. - Manuscript. - Dissertation paper for a Doctor of Sciences' degree in the field 09.00.05 - history of philosophy. - G. S. Skovoroda's Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The dissertation paper is considering the development and establishment of biographic approach (biographistics) within the historiography of philosophy as a legitimate form of cognition in its own right, with its own strategies, principles and methods as well as its common pitfalls and restrictions. The author outlines the main tendencies and landmarks in the formation of the attitudes towards biographic components of the history of philosophy from antiquity to our days. Then he reconstructs and analyses the particular models of mutual influence and interaction between the biographies and philosophic views within such influential philosophical approaches as neo-Kantianism, neo-Hegelianism, philosophy of life, psychoanalysis, hermeneutics, phenomenology, existentialism, structuralism and post-structuralism, pragmatism and neopragmatism, analytical philosophy, new historicism (by the examples of the lives and works of K. Fischer, W. Windelband, F. Nietzsche, S. Freud, W. Dilthey, K. Jaspers, J.-P. Sartre, H. Arendt, M. Foucault, L. Wittgenstein and others). The author concludes that virtually every philosophic tradition, no matter how scientistic or antibiographic it first appears, eventually can give rise to processes that may be described as a `biographic turn'.

Key words: biography, biographistics, biography of philosopher, biographical turn, biographical approach, biographer, hero of biography, historiography of philosophy, reductivism, compartmentalism.

Размещено на Allbest.ru