Філософсько-антропологічні засади української культури кінця ХІХ – початку ХХ століть

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 130.2+930.85"18-19"

09.00.12 - українознавство (філософські науки)

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ФІЛОСОФСЬКО-АНТРОПОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ КІНЦЯ ХІХ - ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТЬ

Решмеділова Олександра Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, професор РУСИН Мирослав Юрійович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри української філософії та культури.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор БОНДАРЕВСЬКА Ірина Андріївна, Національний університет "Києво-Могилянська академія", професор кафедри філософії та релігієзнавства;

кандидат філософських наук, доцент СТОРОЖУК Світлана Володимирівна, Національний університет біоресурсів і природокористування України доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться "26" травня 2011р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.43 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 64, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01031, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал №12.

Автореферат розісланий "20" квітня 2011р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.І. Предко

Анотації

Решмеділова О.М. Філософсько-антропологічні засади української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.12 - українознавство (філософські науки).-- Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

У дисертації вперше комплексно розглянута теоретична і практична необхідність дослідження української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть за допомогою філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дослідження. Встановлена національна самобутність і загальноєвропейська значущість української культури кінця ХІХ - початки ХХ століть. Проаналізовані основні проблеми становлення і розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть на основі філософсько-антропологічного підходу. Вироблений критичний аналіз численних джерел, узагальнено досвід мистецтвознавчих, філософських та літературознавчих поглядів щодо досліджуваної проблеми.

В результаті дослідження виявлено, що використання філософсько-антропологічних засад української культури кінця ХІХ - початки ХХ століть полягає в тому, що критерієм і метою методологічних дій виступає сама людина, вона є мірою культури і в її творінні, і в суспільному функціонуванні, тому що жоден інший відрізок часу настільки глибоко не зосереджував свою увагу на людині.

Ключові слова: філософська антропологія, українська культура кінця ХІХ - початку ХХ століть, філософсько-антропологічна теорія, творчість, модернізм. культура український філософський

Решмедилова А.Н. Философско-антропологические основания украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.12 - украиноведение (философские науки). - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации впервые комплексно изучена теоретическая и практическая необходимость исследования украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков в контексте философско-антропологической методологии. Установлена национальная самобытность и европейская направленость украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков. Проанализированы основные проблемы становления и развития украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков на основе философско-антропологического подхода. Произведен критический анализ многочисленных источников, обобщен опыт литературоведческих, философских и искусствоведческих разработок исследуемой проблемы.

Понимание художественных потенций человека, его эстетичных чувств, потребностей, тесно связанные с антропологическим принципом, который совмещает в себе биологические предпосылки чувственности и социальноисторические характеристики человека. Согласно антропологического подходу человек в своем развитии проходить стадию сочетания безличного уровня восприятия с индивидуально личностным, который предопределен всеми культурно-историческими особенностями его жизни. Сочетание чувственного восприятия, как родовой характеристики человека, и целостного постигания смысла, как формы его духовной, культурной деятельности приводят к пониманию специфики художественного языка, языка искусства и литературы. Это возможно благодаря способности философско-антропологической методологии быть своеобразным ключом для понимания разноплановых аспектов и уровней культуры, в особенности украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков.

Благодаря творческому наследию А.Шопенгауэра, А.Бергсона, Ф.Ницше, З.Фрейда, К.Юнга, Ш.Бодлера и других, искусство конца ХІХ - начала ХХ веков значительно обогатило свои выразительные возможности, что дало возможность найти новые срезы для усиления эмоционального влияния произведения на реципиент, а отмеченные идеи стали плодородной почвой для модернизма.

Художники, литераторы, стали проявлением духа своей эпохи. В украинской культуре конца ХІХ - начала ХХ веков на первое место выдвигаются индивидуальность художника и его психология, главным становится не результат, а процесс творения.

В результате исследования обнаружено, что модернизм - это мировоззренческая, философская концепция, определенная эстетика, парадигма, из которой уже выплывает антропологически сориентированное культурное направление. Использование философско-антропологических принципов украинской культуры конца ХІХ - начала ХХ веков заключается в том, что критерием и целью методологических действий выступает сам человек, он является мерой культуры и в ее творении, и в общественном функционировании, потому что ни один другой отрезок времени, настолько глубоко не сосредоточивал своё внимание на человеке.

Ключевые слова: философская антропология, украинская культура конца ХІХ - начала ХХ веков, философско-антропологическая теория, творчество, модернизм.

Reshmedilova O.M. Phylosophic-antropological bases of the Ukrainian culture in the end of the 19-th-beginning of the 20-th centuries. - Manuscript

A thesis to obtain an academic degree of the Candidate of Philosophic Science in the Speciality 09.00.12 - Ukrainian studies (philosophic sciences). - Kyiv National Taras Shevchenko University. - Kyiv, 2011.

The present dissertation has fully analyzed the theoretical and practical necessity to study the Ukrainian culture of the end of the 19-th-the beginning of the 20-th century in context of the philosophic-anthropological methodology. The distinctive character and the all-european significance of the Ukrainian culture of the end of the 19-th-beginning of the 20-th century are determined. Moreover, the main problems of the development and formation of the Ukrainian culture of the end of the 19-th-beginning of the 20-th century were analyzed on the basis of the philosophic-anthropological approach. In addition to that, the critical analysis of the sources was made, the experience of the literary, philosophical and fine art developments on the investigated topic were generalized.

As the result of the exploration it was discovered, that the usage of the philosophic-anthropological principles in the study of the Ukrainian culture of the end of the 19-th-beginning of the 20-th century is concentrated on the criteria of the personality, the personality itself is the measure of the culture in its creation and social functions, since none of the periods of time was fully concentrated on the human.

Key words: philosophical anthropology, Ukrainian culture of the end of the 19-th-beginning of the 20-th century, philosophic-anthropological theory, creative work, modernism.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Для сучасної України важливим є дослідження історичних та теоретичних аспектів формування української національної культури, осмислення її розвитку. Дослідження і реконструкція української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть забезпечує безперервність існування традицій та надає змогу глибше зрозуміти її багатство і різноманітність.

До сьогодні проблеми творчого процесу, аналіз творчості окремих митців були об'єктом історії мистецтва, мистецтвознавства, художньої критики. Це обмежувало можливості більш глибокого аналізу творчого процесу, оскільки об'єктом аналізу ставали конкретні мистецькі прояви на рівні явища, а не сутності.

У кінці ХІХ - початку ХХ століть діяльність митців почала залежати винятково від їх внутрішнього світу та суб'єктивної фантазії, а мистецтво переставало виконувати функції лише зображення та відображення. Значно збагатилися виражальні засоби мистецтва, що дало змогу значно підсилити емоційний вплив твору на реципієнта. Йдеться про надзвичайно плідний розвиток і розквіт усього спектру мистецтва і літератури. Тому особливої актуальності та пріоритетного розвитку в українській культурі означеного періоду набули теорії художньої творчості ірраціонального, інтуїтивного, алегорично-символічного характеру.

У західноєвропейській та вітчизняній культурі fin de siиcle сформувався принципово новий погляд на людину, визначальним для якого виступає домінування ірраціонального чинника у внутрішньому світі особистості. Особливо важливим стає проникнення у найзаповітніші таємниці людського серця, душі і психіки, у пласти, не лише свідомого, але і підсвідомого.

У методологічному арсеналі сучасних українознавчих досліджень недостатньо задіяні принципи філософсько-антропологічної теорії. Саме тому дослідження на основі застосування філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дозволяє дати відповідь на існування модерної культури, як європейської, так і вітчизняної, на рівні сутнісного їх вияву.

Такий підхід, на нашу думку, дасть можливість розкрити особливості формування українського модернізму і провести рівнодіючу міх різними історико-мистецькими та мистецтвознавчими концепціями розуміння цього процесу в українській культурі кінця ХІХ - початку ХХ століть, що і зумовило вибір теми дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційну роботу було виконано в межах комплексної наукової програми Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Наукові проблеми сталого державного розвитку України", науково-дослідної теми філософського факультету № 06БФ 041-01 "Філософія та політологія в структурі сучасного соціогуманітарного знання", науково-дослідницької тематики кафедри української філософії та культури філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета дисертаційної роботи полягає у здійсненні критичного аналізу та систематизації філософсько-антропологічних засад розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, дослідженні умов можливості застосування філософсько-антропологічної теорії до аналізу української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Реалізація цієї мети передбачає вирішення основних завдань:

- обґрунтувати необхідність застосування філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дослідження явищ української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть;

- дослідити національну самобутність і європейську зорієнтованість української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть;

- проаналізувати основні сучасні проблеми вивчення, становлення та розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть на основі методологічних принципів філософсько-антропологічної теорії;

- розглянути сучасні концепції розуміння розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, дослідити їх теоретичне значення.

Об'єктом дослідження є українська культура кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Предметом дослідження є філософсько-антропологічні виміри розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть.

Теоретико-методологічна основа дисертаційного дослідження. Основний внесок у дослідженні поставленої проблематики складають роботи класиків філософської антропології М. Шелера, Г. Плеснера, А. Гелена, Е. Ротхакера, З. Фройда, К. Юнга, Е. Гусерля, М. Гайдеггера, О. Больнова. Всебічний аналіз сучасної філософської антропології знаходимо в працях російських вчених П.С. Гуревича, Б.В. Маркова, В.С. Степіна, Б.Т. Григорьяна, А.М. Кочергіна. Філософсько-антропологічну думку як одну з новітніх модифікацій історико-філософського процесу аналізували В.І.Шинкарук, В.Г. Табачковський, Є.І.Андрос, І.В.Бичко, М.О. Булатов, Б.А. Головко, В.С. Горський, В.П. Загороднюк, В.П. Іванов, С.Б. Кримський, М.В. Попович, О.І. Яценко, А.М. Лой, С.М. Гатальська, М.Д. Решетник, Л.А. Ситниченко, В.П. Андрущенко, Є.К. Бистрицький та інші. Використовувались сучасні досягнення досліджень з культурології та українознавства на основі творчого доробку В.І. Панченко, Л.Т. Левчук, М.І. Обушного, А.Є. Конверського, І.В. Огородника, Л.Г. Конотоп, Є.А.Харьковщенко, Т.Г. Аболіної, О.П. Воєводіна, О.В. Алєксандрової, М.М. Бровка, В.А. Личковаха, О.І. Оніщенко, Т.К. Огнєвої, М.Ю. Русина та інших. Зміни у людському світовідношенні, які зумовили появу нетрадиційних, модерних способів художнього осягнення світу висвітлено в роботах С. Павличко, Я. Поліщука, В. Моренця, К. Москальця, Т. Гундорової, В. Агеєвої, М. Ільницького, Г. Грабовича, Ю. Андруховича, Л. Таран, О. Забужко, М. Наєнка, Д. Горбачова, З. Ґеник-Березовської.

Визначаючи шляхи і методи розкриття теми роботи, було обрано низку філософських методів. Концептуалізацію української культури на межі ХІХ--ХХ ст. як людинотворчого чинника, виявлення її антропологічних засад і потенціалу було здійснено на основі комплексної методології. Основним методологічним інструментарієм дослідження слугують принципи і метод розроблені як вітчизняною, так і зарубіжною філософією. Психоаналітичний метод дозволив дослідити вплив підсвідомих неусвідомлених процесів на модерну творчість. Принцип системності дозволив розглянути модерн як цілісне соціокультурне явище. Герменевтичний метод був використаний для аналізу текстів літературних творі, щоб виявити в них новаторські художні прийоми. Залучено також міждисциплінарний підхід, що дав можливість здійснювати дослідження української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть в якості комплексного предмету культурологічного, психологічного, мистецтвознавчого та українознавчого аналізу.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше у сучасному українознавстві здійснено критичний аналіз і систематизацію філософсько-антропологічних засад розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Виявлено умови можливості застосування філософсько-антропологічної теорії до аналізу української культури вказаного періоду. У ході даного дослідження отримані нові результати, представлені в наступних положеннях, що виносяться на захист:

Вперше:

- обґрунтовано необхідність застосування філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дослідження явищ української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть;

- виокремлено основні ознаки національної самобутності та європейської зорієнтованості української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть;

- на основі методологічних принципів філософсько-антропологічної теорії проаналізовано зміст та окреслено шляхи можливого розв'язання основних сучасних проблем дослідження розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, серед яких: проблема суб'єкта культуротворення, співвідношення змісту та форми, поєднання традицій та інновацій в модерному українському мистецтві.

З нових позицій:

- проаналізовані особливості розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть у працях С. Павличко, Я. Поліщука, В. Моренця, К. Москальця, Т. Гундорової, В. Агеєвої, М. Ільницького, Г. Грабовича, Ю. Андруховича, Л. Таран, О. Забужко, М. Наєнка, М. Поповича, Д. Горбачова, Т. Огнєвої в контексті філософсько-антропологічної теорії.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Дисертаційне дослідження є суттєвим доробком, що значно розширює дослідницьке поле української культури кінця ХІХ - початку ХХ ст., забезпечує включення в її дослідження досягнень філософської антропології ХХ століття і відкриває новий напрям її теоретичних досліджень. У роботі виявлені сутнісні характеристики українського культурного модерну як цілісного культурного феномену, який художніми засобами виразив еволюцію філософсько-світоглядних засад буття української людини в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Матеріали дослідження можуть бути використані у навчальному процесі при підготовці програм, методичних рекомендацій, посібників та читанні нормативних і спеціальних курсів з філософських і соціально-гуманітарних дисциплін, а також у діяльності культурно-мистецьких закладів, спрямованій на вивчення та популяризацію вітчизняної та світової культурно-історичної спадщини.

Особистий внесок здобувача. Проблема поставлена, комплекс завдань визначений і розв'язаний дисертантом одноосібно і самостійно. Висновки та положення наукової новизни одержані автором самостійно. За темою дослідження видано без співавторів п'ять наукових статей.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і висновки дослідження оприлюднені на Міжнародній науково-практичній конференції молодих вчених "Шевченківська весна" (м. Київ, 2008 р.) та на Міжнародних науково-практичних конференціях викладачів, докторантів, аспірантів та студентів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка "Дні науки філософського факультету" (м. Київ, 2008, 2009 та 2010 рр.).

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - п'яти статтях, що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України та п'яти тезах опублікованих матеріалів конференцій.

Структура та обсяг дисертації зумовлені метою та завданнями дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 185 сторінок, з них 162 сторінки основного тексту. Список використаних джерел включає 273 джерела і складає 22 сторінки.

Основний зміст роботи

У вступі розглядається актуальність теми дослідження, характеризується ступінь розробленості проблеми в західноєвропейській і вітчизняній філософській літературі, визначається мета і задачі, об'єкт і предмет, теоретичне і методологічне обґрунтування дослідження, розкривається наукова новизна, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, надається список конференцій, семінарів, публікацій, у яких були апробовані результати дисертаційного дослідження.

Перший розділ - "Джерелознавча та методологічна основа дисертаційної роботи" - присвячений теоретико-методологічному аналізу та доведенню правомірності дослідження на матеріалі великої кількості теоретичних і практичних джерел як українських та російських, так і зарубіжних авторів, обґрунтовано методологічну стратегію дослідження. Філософсько-антропологічна теорія ХХ столітті склала парадигму філософського мислення та предметне поле для еволюції дослідження явищ української культури.

Український модернізм явище багатогранне. Воно охоплювало різні сфери культури. Тобто концептуалізацію української культури на межі ХІХ--ХХ ст. як людинотворчого чинника, виявлення її філософсько-антропологічних засад і потенціалу було здійснено на основі комплексної методології.

Вивчення першоджерел в контексті культурної доби, визнання невичерпності автентичного тексту і неперервності традиції, дало змогу зрозуміти модерного автора і його твір значно глибше і ширше.

Джерельну базу дисертації становлять три структурні групи матеріалів: першоджерела, до яких належать автентичні праці, часописи й інші документи української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть; сучасна дослідницька література, дотична до зазначеної проблематики; класичні праці зарубіжних мислителів. Згадані науково-критичні розвідки викликають безперечний інтерес, проте вони не розкривають цілісної панорами філософсько-антропологічних засад розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, оскільки стосуються лише окремих аспектів теми, що й зумовлює наукову актуальність цього дослідження.

Таким чином, теоретико-методологічна база дослідження базується на здатності філософсько-антропологічних вчень творити особливу "людиновимірну тотальність", в якій родова сутність людини найповніше та найдосконаліше розкривається через явища культури.

У другому розділі - "Філософсько-антропологічна теорія як методологічна основа дослідження явищ культури" - узагальнюються і використовуються філософсько-антропологічна теорія в якості методологічної основи дослідження явищ культури. Розкривається, що у загальному плані філософська антропологія має окрему предметну царину, вона спрямована на "людину взагалі". На сьогодні філософську антропологію можна розуміти наступним чином. По-перше, як вчення про природу (сутність) людини - це у широкому розумінні. По-друге, як течію західноєвропейської філософії XX ст. (переважно німецької), що виникла в 20-х роках як прояв загального "антропологічного перевороту". Основними представниками цієї течії є: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, Е. Ротхакер, О.Ф. Больнов. Ідейними джерелами філософської антропології були філософія німецького романтизму та "філософія життя". Філософська антропологія як розділ філософії вивчає людину як особливий рід сущого, осмислює проблеми людської природи і людського буття, аналізуються модуси людського існування, виявляє потенціал антропоцентричної картини світу.

Філософська антропологія знаходить сьогодні третє значення. Це не лише область філософського знання, не лише певний філософський напрям, але й особливий метод мислення, що принципово не підпадає під розряд ані формальної, ані діалектичної логіки. Людина в конкретній ситуації - історичній, соціальній, екзистенційній, психологічній - такий вихідний пункт нового антропологічного філософування.

Виникнення філософської антропології як окремої школи пов'язують з "антропологічним поворотом" та вказують на 20-ті роки ХХ ст. "Антропологічний поворот" був заявлений в той момент, коли настав крах попереднього образу людини, залежного від своєї "природи" чи "ідеї". Людина виступає не лише істотою, яка є розумною і пізнає світ, а й здатною до переживання та духовно-тілесних проявів. Способом теоретичного впорядкування такої хаотичної картини виступила естетична редукція та загальні методологічні принципи цієї процедури. Вплив "антропологічного повороту" на розуміння явищ культури полягає в тому, що критерієм та метою методологічних дій виступає сама людина. Філософсько-антропологічні дослідження завдяки своїй полістилістичності склали той "методологічний синтез", який виступив теоретичними засадами посткласичного розуміння явищ культури.

Філософсько-антропологічна теорія як засаднича основа дослідження явищ культури можлива завдяки застосуванню наступних принципів описаних О. Больновим:

-- принцип антропологічної редукції (пояснення об'єктивних утворень культури через співвіднесення їх до людини);

-- принцип органона (спроба зрозуміти сутність людини, виходячи з того, що нею породжуються культура, наука, політика тощо);

-- принцип антропологічної інтерпретації окремих феноменів людського життя (він охоплює два попередніх).

Культурна проблематика, цікавість до мистецтва посідають у філософсько-антропологічній теорії чільне місце, що не є випадковим чи невиправданим. Вона відзначається значною кількістю різноманітних напрямів, шкіл, персоналій, які відрізняються різноманітністю методологічних засад. У ній чільне місце посідає досвід безпосереднього та підсвідомого переживання, унікальний феномен відчуття та почуття людини, які становлять у людській істоті неповторну оригінальну цілісність. Людина виступає як невичерпна, вкорінена у світі (історії, природі, Богові) субстанція і міра. Методологічні засади філософсько-антропологічної теорії виводяться не з умоглядних абстракцій, а з людинотворного, конкретного у кожному випадку, буття.

Одним із плідних напрямків розвитку філософсько-антропологічної теорії виступила її здатність бути своєрідним ключем для розуміння різнопланових аспектів та рівнів культури. Розуміння художніх потенцій людини, її естетичних почуттів, потреб тісно пов'язані з антропологічним принципом, який поєднує в собі безумовно-біологічні передумови чуттєвості та соціально-історичні її характеристики. У плані онтологічному, психологічному, діяльнісному, аксіологічному принцип антропологізму дозволяє розкрити ряд особливостей формування естетичної свідомості. Згідно антропологічного підходу людина в своєму розвитку проходить стадію поєднання безособового рівня сприйняття з індивідуально-особистісним, який зумовлений всіма культурно-історичними особливостями її життя.

Отже, сутність філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дослідження явищ культури зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини і через неї, пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу. "Філософсько-антропологічний" підхід особливо акцентує увагу на тому, що митець, творча особистість не тільки є суб'єктом культури, але й її об'єктом. Він не лише створює культуру для нових поколінь людей, але й сам є її "продуктом", а культура виступає основою буття.

Третій розділ - "Українська культура другої половини ХІХ - початку ХХ століть у філософсько-антропологічному вимірі" - розкриває загальноєвропейську значимість та національну самобутність української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. У цьому розділі зосереджено увагу на шляхах можливого розв'язання основних сучасних проблем дослідження розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, серед яких: проблема суб'єкта культуротворення, співвідношення змісту та форми, поєднання традицій та інновацій в модерному українському мистецтві.

В означений період відбувалися метаморфози суспільної свідомості, за яких особливої актуальності та пріоритетного розвитку набували теорії художньої творчості ірраціонального, інтуїтивного, алегорично-символічного характеру. Бо саме у кінці ХІХ - на початку ХХ століть у західноєвропейській культурі формується принципово новий погляд на людину, визначальним для якого виступає домінування ірраціонального чинника у внутрішньому світі особи.

Культура кінця ХІХ - початку ХХ століть висунула нові естетичні критерії, нові художні принципи, нове розуміння співвідношення культури і життя, нове філософське обґрунтування різноманітного експериментування. Ми пропонуємо розуміти модернізм як одну з "парадигм художньої культури". Це поняття ми вживаємо для позначення специфічного, своєрідного функціонування художності та мистецького процесу у певний дискретний проміжок часу із його особливими характеристиками. Виявлення парадигмальних процесів у сфері художньої культури допомагає розглядати історію мистецтва як екзистенцію людської свідомості у формах естетичної комунікації.

Для модерного розуміння природи художньої творчості характерним було возвеличення творчих сил людини. Твір модерного мистецтва дуже часто є вторинним щодо творчої концепції явищем, його фізичне існування не набуває самодостатності, як це ми бачимо у традиційному мистецтві. Для її адекватного сприйняття абсолютно недостатньо знайомства з самим твором мистецтва. Такий твір мистецтва ще необхідно вміти дешифрувати, впізнати за його зовнішньою формою творчу концепцію, яка передусім і несе в собі художньо-естетичний зміст.

Становлення модерного розуміння художньої творчості відбувалося на міцному філософському підґрунті. Найбільш авторитетними в добу Модерну були концепції художньої творчості А. Шопенгауера, Ф. Ніцше, А. Бергсона та Ш. Бодлера.

На зламі століть в Україні з'являються цілий комплекс авторських моделей аналізу проблеми художньої творчості. Дослідження феномена художньої творчості наприкінці ХІХ - початку ХХ століть мало обертальний характер. З одного боку, що є принципово показовим, функцію теоретиків взяли на себе практики літератури і мистецтва. Деякі з них - Л. Українка, О. Кобилянська, М. Коцюбинський та ін. - пропонували свої концептуальні положення в опосередкованій формі (есе, листи, щоденники, автобіографії тощо), тоді як І. Франко розробив академічну модель художньої творчості (трактат "Із секретів поетичної творчості"). З іншого боку - вимальовується зворотна - "теоретико-літературна" тенденція осмислення художньої творчості, що ототожнюється з іменами "ідеологів" літературно-творчих угруповань: М. Євшан ("Українська хата"), М. Зерова ("неокласики") та ін.

У питанні теоретичного обґрунтування феномена художньої творчості об'єднуючим елементом виступив доробок "неупередженого дослідника" - психолога С. Балея. А також мистецькі твори О. Богомазова, О. Архипенка, М. Рославця та інших, щоб показати, що зацікавлення означеною проблематикою було притаманне представникам різних сфер культури і мистецтва на межі століть.

У четвертому розділі - "Українська культура кінця ХІХ - початку ХХ століть в сучасних теоретичних концепціях" - розглянуто основні позицій сучасних літературознавців та мистецтвознавців, фахівців у галузі дослідження української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, зокрема С. Павличко, Я. Поліщука, В. Моренця, К. Москальця, Т. Гундорової, В. Агеєвої, М. Ільницького, Г. Грабовича, Ю. Андруховича, Л. Таран, О. Забужко, М. Наєнка, З. Ґеник--Березовської, Д. Горбачова, Т. Огнєвої та інших. Всі вони погоджуються з тим, що модернізм в українській культурі таки існував, навіть якщо він не був тотожний світовому.

Жоден з перерахованих авторів окремо не досліджував українську культуру кінця ХІХ - початку ХХ століть крізь призму філософсько-антропологічної теорії, проте саме поєднання різних точок зору цих дослідників і надало нам той неповторний матеріал, завдяки якому ми знайшли підтвердження своєї позиції і змогли довести беззаперечну потребу такого роду дослідження як наше. Узагальнення позицій знавців української культури кін. ХІХ - поч. ХХ ст., допомогло нам вперше розглядати українську культуру кінця ХІХ - початку ХХ століть з урахуванням філософсько-антропологічних засад та помітити, на прикладі роздумів означених дослідників, що така потреба поставала вже давно.

Так В. Агеєва окреслює кілька важливих рис українського модернізму. До них вона відносить: переважну увагу до власне естетичних, художніх вартостей, а не до суспільних потреб; рішучу вимогу незаангажованості мистецтва; звільнення його від служіння позаестетичним потребам (народу, нації, трудящим тощо), а відтак і ствердження права митця творити за законами краси й художньої довершеності.

В. Агеєва стверджує, що молода генерація на межі століть рішуче висловила вимогу європеїзації українського письменства та спрямування на нові тенденції в тогочасному світовому мистецтві. Концепція літератури "для домашнього вжитку" вже видавалася анахронізмом. А відтак наголошувалося на потребі розвитку нових мистецьких стилів, заперечувався реалізм із його культом "розумної правди", особливо позитивізм і раціоналізм загалом, як способи осягнення світу. Звідси видно, що на перший план за таких обставин починають виходити теорії ірраціональності та занурення модерної української культури у таємні глибини душі митця, у його антропологічну суть.

На думку дослідниці, модернізм актуалізує у національному мистецтві культуру візії, міфів, фіктивних світів. Ламаючи стереотипи реалістичного мистецтва, він апелює до людської уяви, до культурного спадку минулих епох, до індивідуалістичного мислення та світосприйняття, тобто проявляє свою антропологічну сутність. Модерна творчість схильна була вбачати не так прояв загальних об'єктивних закономірностей, як неповторну "душу" митця.

Т. Гундорова стоїть на позиції, що модерністський риторичний код не є наслідувальним, а конструктивно-творчим, моделюючим, оскільки він використовує знаковість художньої реальності й культури. Тобто модерна культура наскрізь просочена антропологічними переживаннями, варіативністю, творчими сплесками, новими пошуками, постійною грою зі змістом і формою. Усе це відбувається задля того, щоб показати, відкрити, возвеличити людину для світу. Саме вона, людина, стає сенсом культури на межі століть. Саме тому модерна культура викликає здивування, захоплення, не розуміння з боку сучасників, проте нікого не залишає байдужим.

Натомість С. Павличко вважає, що до модернізму слід підходити не як до набору стильових, формальних або жанрових принципів, а як до певної мистецької філософії, певної моделі літературного розвитку сучасності.

С. Павличко зазначає, що модерність будується на певності, що теперішнє відкриває безпрецедентну еру. Нова форма людської самосвідомості має вплинути на історію. Вона акцентує увагу саме на антропологічній суті модернізму, бо жоден інший відрізок часу настільки глибоко не зосереджував увагу на людині.

Ще один момент у монографії С. Павличко, який є принципово важливим для нашого дослідження, це виокремлення такої риси модернізму як небачена раніше самосвідомість української культури на межі століть. Модернізм породив колосальну кількість критичних самопояснень письменників, художників, музикантів, які стояли на окреслених артистичних платформах, мистецьких груп, нових напрямів, естетичних теорій. Ми вже зазначали, що саме модерне розуміння творчого процесу, ролі особистості митця, його душевних переживань та почуттів у момент творчості і є однією з тих філософсько-антропологічних засад модернізму, які принципово вирізняли модернізм з-поміж його попередників.

Ярослав Поліщук підходить до модернізму як до філософської концепції, світоглядної моделі. Він наполягає на тому, що період літературного життя на межі століть виявляє побутування специфічних форм авторської свідомості, які недвозначно засвідчують зміну естетичних парадигм творчості і рецепції. Таким чином, ця думка Я. Поліщука влучно ілюструє наше бачення проблеми творчості, яка гостро постає в усіх сферах модерної культури і є однією з філософсько-антропологічних засад української культури кінця ХІХ - початку ХХ ст.

На думку Я. Поліщука, модернізм актуалізує у національному мистецтві культуру візії, міфів, фіктивних світів. Ламаючи стереотипи реалістичного мистецтва, він апелює до людської уяви, до культурного спадку минулих епох, до індивідуалістичного мислення та світосприйняття. Саме ці засадничі чинники зумовлюють характерний для раннього українського модернізму потяг до сновидінь, гіпнотичних станів, ведінь та афективних станів, бо саме в них митці, літератори і музиканти шукали проявів архетипної свідомості, колективного несвідомого, людської душі загалом. Дослідження явищ української культури зламу століть в філософсько-антропологічному вимірі дозволяє сягнути глибинної сутності людини як родової істоти, вказуючи на її унікальність та цінність.

Незважаючи на підвищений інтерес з боку науковців до української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, малодослідженими залишаються метаморфози суспільної свідомості, за яких особливої актуальності та пріоритетного розвитку набули теорії художньої творчості ірраціонального, інтуїтивного, алегорично-символічного характеру. У той період людина була мірою культури і в її творенні, і в суспільному функціонуванні, все було сконцентровано виключно на людині. Дослідники модернізму дуже рідко пов'язують появу нових форм мистецтва і літератури саме з бажанням виразити утаємничені, до того часу не розкриті пласти людської особистості, що у свою чергу незаперечно вказує на антропологізацію свідомості творців зламу століть.

Висновки

Дисертаційне дослідження, у якому здійснено ґрунтовний аналіз філософсько-антропологічних засад української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, репрезентує теоретичні підсумки роботи, які в узагальненому вигляді відображають мету, завдання і новизну дослідження. У висновках подано основні наукові результати, окреслено перспективні напрямки заглиблення в окреслену проблематику та показано можливість використання вже напрацьованого матеріалу.

1. Обґрунтовано необхідність застосування філософсько-антропологічної теорії в якості методологічної основи дослідження явищ української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, оскільки дослідження явищ культури в західноєвропейській філософській традиції повною мірою складають проблематику філософської антропології. Некласичним регулятором нової методології виступив "антропологічний поворот" як принципова зміна поля, предмету, арсеналу засобів критичної рефлексії. Тому філософська антропологія стає сучасною парадигмою філософського розуміння людини, людського буття, а також методологічною основою для дослідження явищ культури, зокрема української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть.

2. Доведено, що філософсько-антропологічне дослідження необхідно починати не з ідеї людини, і не з поняття про людину, а з первинної даності людського буття. Сутність філософсько-антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, творчих можливостей людини, виходячи із самої людини і через неї, пояснити як її власну природу, так і смисл та природу навколишнього світу. Дослідження явищ культури за допомогою філософсько-антропологічного підходу особливо акцентує увагу на тому, що митець, творча особистість є не тільки суб'єктом культури, але й її об'єктом. Він не лише створює культуру для нових поколінь людей, але й сам є її "продуктом", а культура виступає основою буття. Філософська антропологія як методологія дослідження явищ культури все більше відсторонюється від психологізму і наближається до пізнання тих змістів, які визначають людський характер подій і явищ у світі.

3. Проаналізовано основні проблеми становлення та розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть на основі філософсько-антропологічного підходу. Виявлено, що використання філософсько-антропологічних засад при дослідженні української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть полягає в тому, що критерієм та метою методологічних дій виступає сама людина, вона є мірою культури і в її творенні, і в суспільному функціонуванні, оскільки жоден інший відрізок часу настільки глибоко не зосереджував увагу на людині.

4. Встановлено, що на межі століть у західноєвропейській та українській культурі формується принципово новий погляд на людину, визначальним для якого виступає домінування ірраціонального чинника у внутрішньому світі особи. Культурна проблематика, цікавість до мистецтва посідають у філософській антропології чільне місце, що не є випадковим чи невиправданим. Вона відзначається значною кількістю різноманітних напрямів, шкіл, персоналій, які відрізняються різноманітністю методологічних засад. У ній чільне місце посідає досвід безпосереднього та підсвідомого переживання, унікальний феномен відчуття та почуття людини, які становлять у людській істоті неповторну оригінальну цілісність. Людина виступає як невичерпна, вкорінена у світі (історії, природі, Богові) субстанція і міра. Тому методологічні засади дисертаційного дослідження виводяться не з умоглядних абстракцій, а з людинотворного, конкретного у кожному випадку, буття. Таким чином, критерієм та метою методологічних дій виступає сама людина.

5. З'ясовано, що завдяки творчому доробку А. Шопенгауера, А. Бергсона, Ф. Ніцше, З. Фройда, К. Юнга, Ш. Бодлера та інших, модерне мистецтво значно збагатило свої виражальні можливості, що дало змогу віднайти нові зрізи для підсилення емоційного впливу твору на реципієнта, а зазначені ідеї стали родючим ґрунтом для модернізму. Йдеться про надзвичайно плідний розвиток і розквіт усього спектру мистецтва та літератури. Особливо важливим є те, що тут одержані вагомі здобутки, неперевершені у плані проникнення у найзаповітніші таємниці людського психіки, серця і душі. Особливої актуальності та пріоритетного розвитку набувають теорії художньої творчості ірраціонального, інтуїтивного, алегорично-символічного характеру. Розгляд української моделі художньої творчості кінця XIX ? початку XX ст. дає можливості пересвідчитися як в її оригінальності, так і в існуванні могутнього взаємозв'язку з її європейськими інваріаціями, що сьогодні є очевидним і без сумніву має великий стимулюючий потенціал при розробці цієї складної та багатоаспектної проблеми.

6. Розкрито, національну самобутність і європейську спрямованість української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Митці, літератори стали засобом висловлення духу своєї епохи. На перше місце висуваються індивідуальність митця та його психологія, головним стає не результат, а процес творення. Українська культура кінця ХІХ - початку ХХ століть, так само як і європейська тяжіли до занурення в унікально-особистісне, в результаті чого індивідуальне відразу ж ставало надбанням загалу. Починають відкриватися нові художні обрії, долається народницький позитивізм і нормативність, переносяться акценти з об'єктивних реалій навколишнього середовища на внутрішній ідеально-духовний світ буття людини.

7. Проаналізовано зміст та окреслено шляхи можливого розв'язання основних сучасних проблем дослідження розвитку української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть, на основі методологічних принципів філософсько-антропологічної теорії. До таких проблем відносимо: проблему суб'єкта культуротворення, співвідношення змісту та форми, поєднання традицій та інновацій в модерному українському мистецтві.

8. Здійснено цілісний аналіз сучасних теоретичних концепцій українських дослідників в галузі культури кінця ХІХ - початку ХХ століть. Узагальнивши міркування літературознавців, філософів та мистецтвознавців можемо твердити, що модернізм в українській культурі таки існував, навіть якщо він не був тотожний світовому. Український модернізм не був монолітним явищем, він складався з кількох модернізмів, розмежованих хронологічно та ідейно. Модернізм в Україні протистояв народницькій, хутірській культурі, заперечував її традиційність і канонічність, згідно з кращими зразками світового модернізму. Український модернізм має певні свої риси, які хоч і відрізняються світових аналогів, проте не суперечать їм. Отже, з упевненістю можемо твердити, що модернізм - це світоглядна, філософська концепція, певна естетика, парадигма з якої вже випливає антропологічно зорієнтований культурний напрям.

9. Недоліком попередніх досліджень української культури кінця ХІХ - початку ХХ століть є те, що незважаючи на підвищений інтерес з боку науковців до цього культурного відрізку, малодослідженими залишаються метаморфози суспільної свідомості, за яких особливої актуальності та пріоритетного розвитку набули теорії художньої творчості ірраціонального, інтуїтивного, алегорично-символічного характеру.

10. Отже, дослідники українського модернізму дуже рідко пов'язують появу нових форм мистецтва і літератури саме з бажанням виразити не розкриті таємниці людської особистості, що незаперечно вказувало б на антропологізацію свідомості українських митців зламу століть. Тому, на нашу думку, українська культура кінця ХІХ - початку ХХ століть потребує комплексного дослідження саме крізь філософсько-антропологічну призму, саме завдяки її здатності бути своєрідним ключем для розуміння різнопланових аспектів та рівнів культури. Розуміння художніх потенцій людини, її естетичних почуттів, потреб тісно пов'язані з антропологічним принципом, який поєднує в собі безумовно біологічні передумови чуттєвості та соціально-історичні її характеристики. Згідно філософсько-антропологічного підходу людина в своєму розвитку проходить стадію поєднання безособового рівня сприйняття з індивідуально-особистісним, який зумовлений всіма культурно-історичними особливостями її життя. Поєднання чуттєвого сприйняття, як родової характеристики людини, і цілісного осягнення смислу, як форми її духовної, культурної діяльності виводить на прояснення специфіки художньої мови, мови мистецтва та літератури.

11. Виявлено, що потреба досліджувати українську культуру кінця ХІХ - початку ХХ століть крізь призму філософсько-антропологічної теорії поставала вже давно. Поєднання різних точок зору знавців української культури порубіжжя століть, допомогло нам віднайти той неповторний матеріал, завдяки якому ми знайшли підтвердження своєї позиції і змогли довести беззаперечну потребу нашого дослідження.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Решмеділова О.М. Філософська антропологія як методологічна основа дослідження історії української культури / О.М. Решмеділова // Гуманітарні студії : збірник наукових праць / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ: Київський університет Вип.3. - 2008. - С. 144-149.

2. Решмеділова О.М. Творчість І.Я. Франка в контексті антропологічних досліджень / О.М. Решмеділова // Гуманітарні студії : збірник наукових праць / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ: Київський університет Вип.4. - 2008. - С.37-41.

3. Решмеділова О.М. Український літературний модерн як нове розуміння творчого процесу / О.М. Решмеділова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Випуск №21. - К., 2008. - С.134-141.

4. Решмеділова О.М. Філософська антропологія як методологія дослідження явищ культури / О.М. Решмеділова // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності: альманах: зб. наук. праць. Випуск №22. - К., 2008. - С.126-134.

5. Решмеділова О.М. Модерне розуміння творчого процесу в сучасних теоретичних концепціях / О.М. Решмеділова // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Випуск № 100. - К., 2010. - С.44-47.

6. Решмеділова О.М. Творчість І.Я.Франка: антропологічний вимір / О.М. Решмеділова // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч. VІ. - С. 25-27.

7. Решмеділова О.М. Модерн в контексті антропологічної методології / О.М. Решмеділова // Дні науки філософського факультету - 2008: Міжнародна наукова конференція (16-17 квітня 2008 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2008. - Ч. VІIІ. - С. 63-64.

8. Решмеділова О.М. Методологічні засади філософської антропології у дослідженні історії української культури / О.М. Решмеділова // Шевченківська весна: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених, присвяченої 90-річчю з дня заснування Українського Студентського Наукового Товариства Київського Університету Святого Володимира. - Вип. VІ: У 4-х част. - Ч.1. - К.: Обрії, 2008. - С. 233-235.

9. Решмеділова О.М. Використання методологічних засад філософської антропології у дослідженні явищ культури / О.М. Решмеділова // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конф. (21--22 квітня 2009 року): Матеріали доп. та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2009. - Ч. ІІ. - С. 28-29.

10. Решмеділова О.М. Український модерн - нове розуміння творчого процесу / О.М. Решмеділова // Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету - 2009: Міжнар. наук. конф. (21--22 квітня 2009 року): Матеріали доп. та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2009. - Ч. ІІ. - С. 29-31.

11. Решмеділова О.М. Модерне розуміння творчого процесу в сучасних теоретичних концепціях / О.М. Решмеділова // Дні науки філософського факультету - 2010: Міжнародна наукова конференція (21--22 квітня 2010 року): Матеріали доповідей та виступів. - К.: ВПЦ "Київський університет", 2010. - Ч. ІІ. - С. 33-34.

Размещено на Allbest.ru