Співчуття як міра гуманності в умовах сучасного суспільства

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. В. І. ВЕРНАДСЬКОГО

УДК 177.74 + 172.16''312''

Співчуття як МІРА ГУМАННОСТІ В УМОВАХ СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Старцева ТЕТЯНА МИКОЛАЇВНА

Сімферополь 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології та соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Горбань Олександр Володимирович Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського, доцент кафедри соціології та соціальної філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Савельєва Марина Юріївна, Центр гуманітарної освіти НАН України професор кафедри філософії науки та культурології

кандидат культурології Кочнова Ольга Анатоліївна, РВНЗ «Кримський інженерно-педагогічний університет» ст. викладач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Захист відбудеться « » 2011 р. о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: зал засідань, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20.

З дисертацією можна ознайомитись в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4)

Автореферат розісланий « » 2011 р.

Вчений секретар

Спеціалізованої вченої ради Цвєтков О. П.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Актуальність теми дослідження обмовлена тим, що сучасне суспільство швидко трансформується, і далеко не всі трансформації, що відбуваються в суспільстві, безболісно сприймаються особистістю. Індивідуальне існування людини, підпорядковане екзистенціальним цінностям, входить в протиріччя з соціальною природою особистості. Найадекватніше характеризує сучасну людину визначення «людина, що страждає», адже руйнування звичних міжособистісних взаємин і наростання кризових явищ для мільйонів людей виливається в соціальну нестабільність і напруженість, безвихідь і непередбачуваність.

Характерною особливістю сучасності стає дотримання гуманного, співчутливого ставлення лише у декларативній формі. На практиці ж, і, перш за все, у практиці міжнародних відносин, співчуття замінюється його неприродними сурогатами, що може ознаменуватися новим глобальним витком насильства.

Найнебезпечніший процес руйнування міжособистісних відносин для молодого покоління. Народжуючись на світ як індивід, лише в системі міжособистісного спілкування людина набуває своїх соціальних якостей, стає особистістю. Якщо механізм соціалізації порушується, під загрозою опиняється процес формування людського в людині.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальним соціально-філософським проблемам, що пов'язані з жорстокістю сучасного суспільства, з розривом зв'язку поколінь, з наростаючим відчуженням людини, з загрозою втрати загальнолюдських гуманних орієнтирів, вироблених упродовж століть.

Людина і суспільство є двома невіддільними одне від одного атрибутами соціальної реальності, органічною частиною якої є сфера етичного. Соціально-філософський дискурс дозволяє звернутися до співчуття як до гуманізуючого чиннику суспільних відносин.

З одного боку, в основі етики співчуття лежить ряд базових етичних принципів: «золоте правило» в його позитивному та негативному формулюванні, кантіанський принцип ставлення до іншого тільки як до мети і ніколи як до засобу, буддійський принцип неспричинення шкоди нічому живому, християнський принцип любові до ближнього. З іншого боку, етика співчуття спирається на практику вирішення специфічних етичних проблем у суспільстві і заявляє про свою претензію на прикладний характер. Коли перед суспільством постає питання, як виховати чуйну, відповідальну людину, яка зможе помічати людей навколо, а не тільки заглиблюватися в свої особисті проблеми; як прищепити сучасній молоді гуманістичні ідеали, яким має бути ставлення до зрілого людині, щоб вона не відмовився від загальнолюдських цінностей і принципів суспільного життя; як дати людині похилого віку можливість відчути себе потрібною суспільству, на допомогу приходить гуманістично орієнтована етика. Встановлення співчуття до стражденного як норми людських відносин дозволяє вирішити багато актуальних для сучасності питань, що лежать в практичній площині.

Для етики сучасного транзитивного суспільства вирішальною є різниця між мораллю (рос. - моралью; нім. - Moralitдt) і моральністю (рос. -нравственность; нім. - Sittlichkeit). Індивідуальні моральнісні орієнтири значно пластичніші й рухливіші за норми моралі. В умовах транзитивного суспільства, коли моральні норми можуть набувати форми порожньої декларації, лише моральнісні орієнтири залишаються дієвими важелями впливу у сфері мотивації.

В етичній сфері здатність до співчуття є тим орієнтиром, що дозволяє етичній планці в період кризи суспільних відносин не опускатися нижче рівня загальнолюдських цінностей.

Незважаючи на підвищений останнім часом інтерес до феномену співчуття, слід відзначити, що співчуття як проблема соціальної філософії розроблена недостатньо. Його соціальна природа не розкрита через історико-соціальний генезис, не досліджені соціально значущі функції, не проаналізовано, як в умовах трансформаційних процесів сучасного суспільства змінилася співчутливість як особистісна якість, не досліджено і не створено суспільного запиту на соціально-інтеграційний потенціал співчуття. Необхідність дослідження цих питань обумовлює інтерес до заявленої теми і підкреслює її актуальність.

Зв'язок із науковими програмами, темами, планами. Робота враховує основні положення національної програми Україна «Освіта». Дисертація виконана у відповідності з комплексною темою кафедри соціології та соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського «Громадянська злагода в Криму і її засади» (державна реєстрація: № 1007U004133). Тема дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (протокол № 2 від 2 березня 2009 р.).

Мета роботи - затребувати співчуття як міру гуманності суспільства. Для її досягнення поставлено завдання:

* розглянути базові характеристики співчуття як загальнолюдського соціального феномена, витоки, розвиток і його значення для суспільства і людини в суспільстві;

* розглянути специфіку співчуття у східній, західній та вітчизняній традиціях і довести його соціокультурну обумовленість;

* виробити оптимальну модель співчуття, що синтезувала би базові елементи співчуття як загальнолюдського феномена;

* дослідити парадигму розвитку сучасного транзитивного суспільства, виявивши причини дегуманізації його ціннісно-нормативної системи;

* обґрунтувати необхідність розробки проекту гуманізації суспільства з використанням запропонованої оптимальної моделі співчуття як стабілізуючого чинника соціального розвитку.

Об'єктом дослідження є гуманність як один з факторів, що інтегрує суспільство та забезпечує його перспективу.

Предметом дослідження є співчуття як міра гуманності суспільства.

Аналіз робіт, присвячених проблемі співчуття, дозволяє окреслити коло дискурсів, що тим або іншим чином інтерпретували поняття «співчуття», і застосувати адекватну дослідженню методологію, що дозволяє найбільш повно розкрити суть співчуття як складного та багатовимірного соціального феномена. співчуття суспільство людина дегуманізація

За відправну точку дослідження береться принцип об'єктивності, що є справедливим і при дослідженні феноменів, які відносяться до соціальної реальності. Принцип взаємозв'язку внутрішнього і зовнішнього допомагає розкрити співвідношення між співчутливістю особистості і гуманністю суспільства. У заявленому дослідженні доречний також принцип взаємодії об'єктивного і суб'єктивного, що забезпечує зв'язок авторської концепції співчуття з напрацюваннями попередників і сучасників.

Проблема співчуття специфічна. Її дослідження вимагає міждисциплінарного підходу, що охоплює соціально-філософські та етичні розробки, аксіологічні концепції, висновки психології, педагогіки і соціології. Системний підхід дозволив вибудувати дослідження відповідно до внутрішньої логіки розглянутого предмета і відобразити проблему співчуття з максимальною цілісністю і повнотою.

В умовах різноманіття вихідного розглянутого матеріалу істотну допомогу надав інтервальний підхід, що дозволив адекватно визначити сутнісно різні інтервали розгляду феномена співчуття.

Для вирішення поставлених у дисертаційній роботі завдань на кожному етапі дослідження використовуються конкретні методи дослідницької практики.

З числа компаративних та історичних методів адекватне застосування знайшли порівняльно-історичний метод, що дозволяє виокремити особливості уявлень про співчуття, характерні для східної, західної та вітчизняної культури, а також метод історико-генетичного аналізу, що дає можливість співвіднести один з одним різні історичні етапи трансформації співчутливості. Елементи компаративістики присутні на етапі визначення ключових понять, тому що дослідження проводиться на стику різних гуманітарних дисциплін.

На етапі вироблення авторської концепції використовувалися загальнонаукові методи теоретичного дослідження, зокрема методи узагальнення і абстрагування, а також загальнологічні прийоми аналізу та синтезу.

Проведене дослідження дозволяє представити новизну отриманих результатів:

вперше:

- обґрунтовані соціально значущі функції співчуття;

- на базі виробленої моделі співчуття запропонований проект гуманізації суспільства.

- розглянуто елементи, що забезпечують культурну специфіку феномена «співчуття» у східній, західній та вітчизняній культурних традиціях.

отримали подальший розвиток:

- методи побудови синтетичних теоретичних соціальних моделей (сформульована оптимальна модель співчуття)

- концепція уявлень про сучасне суспільство як арену боротьби ціннісно-нормативних систем, що «розтікаються», де прояви жорстокості з одного боку і тотальної байдужості з іншого характеризуються як міра дегуманізації суспільних відносин.

уточнено:

- співвідношення понять «співчуття», «жалість», «милосердя», «гуманність», «альтруїзм», «емпатія», «благодійність».

Дослідження показало, що основу соціальної інтеграції в умовах недовіри індивіда до суспільства становить налагодження стабільних емоційно повноцінних міжособистісних взаємин, де здатність до співчуття і взаємодопомоги відіграє роль «страхового поліса» у формуванні соціальних зв'язків та розвитку «мікросоціального рівня людського співжиття». Людині, втомленій від самотності і занедбаності в умовах постійних суспільних трансформацій сучасності, потрібна гарантія того, що в разі несприятливих змін її зрозуміють, приймуть і оточать турботою.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Теоретична значимість отриманих в дисертації результатів визначається можливістю їх використання в рамках подальшого розвитку проблематики соціальної філософії, зокрема при дослідженні механізмів соціалізації. Отримані результати підтверджують актуальність теми дослідження та свідчать про перспективність її подальшої розробки в умовах глобалізації світу. Результати дослідження можуть бути використані при плануванні та реалізації державних програм у соціальній сфері; при проведенні реформ в системі освіти; при розробці проектів профілактики дитячої та підліткової жорстокості. Через те, що результати дослідження носять міждисциплінарний характер, вони, до того ж, можуть бути використані при складанні спецкурсів з ряду гуманітарних дисциплін.

Особистий внесок здобувача. Всі результати, представлені в дисертаційній роботі і опублікованих статтях, отримані автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження проводилася на щорічних науково-практичних конференціях професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів «Дни науки Таврическогокого национального университета им. В. И. Вернадского» (м. Сімферополь, 2008-2011 рр..), Міжнародній науково-практичній конференції «Интеллигенция в условиях исторорических вызовов» (м. Сімферополь, 24-26 квітня 2009 р.), п'ятих Таврійських читаннях «Анахарсис» (сел. Піщане, 11 - 15 вересня 2009 р.), XI міжнародній науково-практичній конференції «Осознание культури - залог восстановления общества. Научный поиск в едином культурном пространстве» (м. Севастополь, 16 - 17 квітня 2010 р.), міжнародній науково-практичній конференції «Роль интеллигенции в формировании идеологии среднего класса» (м. Сімферополь, 27 - 28 травня 2010 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені у шести наукових публікаціях: трьох статтях у виданнях із списку ВАК України та трьох збірниках тез доповідей на наукових конференціях різного рівня.

Структура роботи. Робота складається з вступу, трьох розділів, які включають 13 підрозділів, висновків, списку використаної літератури та трьох додатків. Загальний обсяг дисертації становить 204 сторінки, обсяг основного тексту - 182 сторінки, список літератури налічує 208 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, визначаються об'єкт і предмет дослідження, вказується методологічна база, формулюється мета і завдання, фіксуються положення наукової новизни, вказується теоретичне і практичне значення отриманих результатів дисертаційного дослідження.

Розділ 1 «Соціально-філософський аналіз феномена співчуття» включає п'ять підрозділів, в яких розглядаються базові характеристики співчуття як загальнолюдського соціального феномена, його зародження, історичний розвиток і значення для суспільства. Розділ забезпечує перехід від рівня уявлення про співчуття до рівня поняття.

У підрозділі 1.1. «Теоретичні та методологічні основи дослідження феномена «співчуття» співчуття розглядається як багатовимірне і багатоаспектне явище. Найбільш вивченими є етичний, психологічний і педагогічний аспекти феномену співчуття. Соціальна природа співчуття обумовлює необхідність його соціально-філософського аналізу. На основі залучення авторитетних джерел здійснюється розробка теоретичних і методологічних основ дослідження, формулюються положення методології, що включає певний набір принципів, підходів, методів і прийомів дослідження.

У підрозділі 1.2. «Визначення ключових понять. Етимологія та смислові відтінки» відтворюється категоріальний каркас дисертації. Складнощі, що виникають при спробі єдино вірно визначити поняття співчуття, пов'язані не з евристичною бідністю тієї чи іншої концепції, а з широтою та багатогранністю самого поняття, що визначається. Вже у першому наближенні спроба простого визначення поняття співчуття вимагає категоріального аналізу.

У підрозділі 1.3. «Історичні етапи формування співчуття як соціального феномена» на основі порівняльно-історичного аналізу запропоновано п'ять послідовних етапів формування співчуття і трансформації уявлень щодо нього. У своєму формуванні в якості соціального феномена співчуття проходить шлях від визрівання зачатків співчутливості в надрах первісної взаємодопомоги, через етичне, естетичне осмислення і критику, до інституалізації в сучасному суспільстві.

У підрозділі 1.4. «Природа співчуття як одного зі спів-почуттів і його соціальні функції» завдяки введенню поняття «вторинне страждання» вперше проведено чітке розмежування понять «страждання» і «співчуття», базоване на предметі, на який страждання спрямовано. Якщо предметом первинного страждання (або страждання як такого) є деяка проблемна ситуація, тяжке становище чи горе, то предметом вторинного (або емпатичного) страждання є саме первинне страждання і його суб'єкт. Наявність великої кількості соціально значимих функцій, що їх виконує співчуття, підтверджує соціальну природу цього феномена.

У підрозділі 1.5. «Критичне ставлення до співчуття» розглядаються умови, за яких феномен співчуття отримує критичну оцінку. Критика співчуття зазвичай проявляється в кризові моменти суспільного розвитку, оголюючи умовність усталених етичних норм і соціальних інститутів. Зосереджуючись в полі взаємин між тим, хто страждає і тим, хто співчуває стражданню, критика співчуття з усією гостротою порушує проблеми свавілля і егоїзму.

Розділі 2. «Гуманізм культури стабільного суспільства» включає в себе чотири підрозділи, у яких розглядається специфіка співчування у східній, західній та вітчизняній традиціях. З'ясовується соціокультурна обумовленість співчуття. Вироблена оптимальна модель співчуття, що синтезує базові елементи співчуття як загальнолюдського феномену.

У підрозділі 2.1. «Основи співчуття на Сході: співчуття як практика» розглядається характер реалізації співчуття на Сході і розкривається його практична спрямованість. Зроблено аналіз староіндійської релігійно-філософської традиції і традиції древнього Китаю. Розглянуто ставлення до страждання і співчуття в буддизмі. Досліджено вплив буддизму на етику самураїв. Розглянуто співвідношення трьох рівнів розвитку співчуття у буддизмі з трьома умовно виокремленими рівнями розвитку співчуття як практики в європейській традиції. Зроблено висновок про те, що у східній культурній традиції співчуття не спрямоване на чисте споглядання і побудову умоглядних конструкцій. Воно носить діяльний, практичний характер, але при цьому його кінцевою метою є не благо Іншого, а особиста моральна досконалість того, хто виявляє співчуття. Це певний навик, виражений тією чи іншою міро, він підлягає вдосконаленню і відточуванню.

У підрозділі 2.2. «Співчуття як шлях до розуміння ідеї справедливості та рівноправності в західноєвропейській культурній традиції» розглядаються ключові поняття західноєвропейської соціально-філософської, етичної і правової думки. У західноєвропейській культурній традиції співчуття характеризується як шлях до розуміння ідеї справедливості, рівноправ'я і солідарності. Цей шлях проходить від поваги до особистої гідності і пізнання особистого інтересу до ідеї справедливості та милосердя у формі негативного і позитивного формулювання «золотого правила моральності».

У підрозділі 2.3. «Співчуття як співпричетність цілому у вітчизняній культурній традиції» розглядається східнослов'янський характер співчутливості. Вітчизняна традиція зводить співчуття до Іншого в ранг причетності цілому: ідея «всеєдності», ідея «соборності», філософія «ми» у С. Л. Франка, філософія «спільної справи» Федорова. На основі співчуття відбувається моральна, свідома і добровільна організація людства в ім'я і в силу всеєдиного Добра. Особливу увагу приділено відношенню інтелігенції до долі свого народу, держави або свого покоління.

У підрозділі 2.4. «Оптимальна модель співчуття» на основі аналізу виявлених культурних обмежень трьох історично сформованих моделей співчуття (східної, західноєвропейської, вітчизняної) та врахування інваріантів співчутливого ставлення до Іншого розробляється оптимальна модель співчуття, яка здатна адекватно відповідати змінам соціальних умов глобалізованого сучасного світу. Світоглядний елемент моделі забезпечує її зв'язність. Це уявлення про співчуття як про норму міжособистісних відносин. Етичний елемент розкриває характер взаємозв'язку взаємодоповнюючих принципів співчуття і справедливості. Психологічний елемент, заснований на відчутті причетності цілому, забезпечує індивідуально-психологічні передумови первинної та вторинної соціальної єдності. Практичний елемент пов'язує світоглядну сторону з безпосередньо-діяльнісною стороною.

Розділ 3. «Співчуття у культурі сучасного транзитивного суспільства» включає чотири підрозділи. Його присвячено дослідженню парадигми розвитку сучасного транзитивного суспільства та виявленню причин дегуманізації його ціннісно-нормативної системи. Обґрунтовується проект гуманізації суспільства, що створив би соціальний запит на запропоновану оптимальну модель співчуття як фактор стабілізації соціального розвитку.

У підрозділі 3.1. «Втрата причетності до цілого» обґрунтовується теза, що транзитивність сучасного суспільства стала його невід'ємною характеристикою. «Сучасність, яка тече» накладає свій відбиток на специфіку міжособистісних взаємин. Занепад традиційних форм спільності супроводжується втратою відчуття причетності до цілого і формуванням самостійної особистості, що сприяє розвитку індивідуалізму. Індивідуалістично орієнтована етика, підкріплена відповідними правовими нормами, активізує поширення соціальної байдужості. У цих умовах для людини стає актуальним і значущим тільки те, що її безпосередньо стосується або може стосуватися. Індивідуалізм егоїстичного типу допускає розгляд іншої людини як засобу досягнення певної мети.

У підрозділі 3.2. «Дегуманізація ціннісно-нормативної системи сучасного транзитивного суспільства» розглядаються причини і наслідки зміни ставлення до Іншого. Сучасне суспільство не є стабільним. Воно характеризується руйнуванням своєї ціннісно-нормативної системи, як загальної підстави соціальної інтеграції. На зміну загальнолюдським ідеалам, які мають неминуще значення, приходять корисливість, жорстокість, агресивність, егоїстична ізоляція індивіда, стандартизованість споживання, інформаційна полегшеність, апеляція до підсвідомих психологічних структур, «одномірність» культурних стандартів. Підвищення рівня жорстокості, агресивності та насильства, доповнене тенденцією до наростання байдужості у суспільстві, сприймається як критерій дегуманізації суспільного життя і її духовного ядра - ціннісно-нормативної системи.

У підрозділі 3.3. «Співчутливість як особистісна якість в умовах дегуманізації ціннісно-нормативної системи» досліджуються умови, за яких індивідуальне існування людини, підпорядковане екзистенціальним цінностям, входить у протиріччя із соціальною природою особистості. У наукових виданнях, популярній пресі та на Інтернет-форумах починається пошук того, що може зробити життя людини автентичним і повноцінним. Доводиться, що співчуття як спонтанна емоційно повноцінна реакція, що виражається у позараціональному пізнанні внутрішнього світу Іншого, відкриває людині найкоротший шлях до Іншого, створюючи необхідні для гуманізації передумови.

У підрозділі 3.4. «Проект гуманізації суспільства: обґрунтування та перспективи» відзначена кореляція співчутливості особистості та гуманності суспільства, що дозволяє говорити про можливість використання оптимальної моделі співчуття з метою гуманізації суспільного життя. Чим більше втрачають значимість традиційні інститути, покликані забезпечити стабільність, безпеку і зв'язність суспільства, тим значущіша для суспільства індивідуальна здатність до співчуття, самоорганізації і надання допомоги. Основою соціальної інтеграції в умовах активного протиріччя особистості і суспільства може бути тільки налагодження стабільних, емоційно повноцінних міжособистісних взаємин, де здатність до співчуття і взаємодопомоги грає роль «страхового поліса» у формуванні соціальних зв'язків та розвитку «мікросоціального рівня людського співжиття».

В ході проведеного дослідження на базі застосованої методології отримані результати, в тому числі з елементами новизни:

1. Розглянуто базові характеристики співчуття як загальнолюдського соціального феномена, його зародження, історичний розвиток і значення для суспільства. Вперше виявлено та охарактеризовано історичні етапи формування співчуття як соціального феномена; охарактеризовано соціально значущі функції співчуття; проведено чітке розмежування понять «страждання» і «співчуття», засноване на відмінності предметів, на які страждання спрямовано.

2. Виділено елементи, що забезпечують культурну специфіку феномена «співчуття» у східній, західній і вітчизняній культурних традиціях, та їх соціокультурну обумовленість.

3. Подальший розвиток отримав метод побудови синтетичних теоретичних соціальних моделей (запропонована оптимальна модель співчуття, що синтезує базові елементи співчуття як загальнолюдського феномена).

4. Досліджено парадигму соціального розвитку сучасного транзитивного суспільства та виявлено причини дегуманізації його ціннісно-нормативної системи. У рамках розгляду проблеми сучасного транзитивного суспільства подальший розвиток отримала концепція «сучасності, що тече», сформульована З. Бауманом. Сучасне транзитивне суспільство представлене як арена боротьби ціннісно-нормативних систем, що «розтікаються», де прояви жорстокості з одного боку і тотальної байдужості з іншого характеризуються як міра дегуманізації суспільства.

5. Уточнено співвідношення понять «співчуття», «жалість», «милосердя», «гуманність», «альтруїзм», «емпатія», «благодійність»; визначено характер взаємозв'язку співчутливості особистості й гуманності суспільства. На основі виробленої моделі співчуття як стабілізуючого фактора соціального розвитку запропонований проект гуманізації суспільства.

У дисертації проведено багатовимірне дослідження співчуття. Складність, багатогранність і багатоаспектність феномена «співчуття» надають результатами дослідження міждисциплінарний характер. Отримані результати мають значення для цілого ряду гуманітарних дисциплін, тому що співчуття представлено як соціальний феномен (соціальна філософія та соціологія), загальнолюдська цінність (аксіологія), індивідуальне переживання і особистісний акт (психологія), фактор соціалізації підростаючого покоління (педагогіка), феномен, що має свою історичну та культурну специфіку (філософія історії, культурологія), моральна норма (етика), універсальний мотив втручання у справи Іншого, в тому числі на міжнародному рівні (політологія).

Дослідження показало, що тема співчуття є перспективною для подальшого вивчення і практичного застосування отриманих результатів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ РОБІТ здобувача за темою дисертації

Статті

1. Старцева Т. Н. Сострадание как мера гуманности / Т. Н. Старцева // Научный журнал «Культура народов Причерноморья». 2009. № 166. С. 42 - 46.

2. Старцева Т. Н. Дегуманизация ценностно-нормативной системы современного транзитивного общества / Т. Н. Старцева // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Философия. Социология». Том 22 (61). 2009. № 3. С. 133-139.

3. Старцева Т. Н. Сострадание как фактор гуманизации общественных отношений / Т. Н. Старцева // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. Серия «Философия. Культурология. Политология. Социология». Том 23 (62). 2010. № 1. С. 178-183.

Тези доповідей на конференціях

4. Старцева Т. Н. Этика сострадания / Т. Н. Старцева // Облики современной морали. В связи с творчеством академика РАН А.А. Гусейнова: Материалы научной конференции МГУ им. М.В. Ломоносова (г. Москва, 16 - 19 марта 2009 г.). 2009. С. 179-182.

5. Старцева Т. Н. Актуальность проблемы сострадания в условиях транзитивного общества / Т. Н. Старцева // Актуальные проблемы философии. Общество. Политика. Культура: Материалы XXXVIII научной конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов Таврического национального университета им. В. И. Вернадского (г. Симферополь, 21 - 24 апреля 2009г.). 2009. вып. 5. С. 73-76.

6. Старцева Т. Н. Сострадание в контексте глобализационных трансформаций культуры / Т. Н. Старцева // Материалы XI Международной научно-практической конференции «Осознание культуры - залог обновления общества. Научный поиск в едином культурном пространстве» (г. Севастополь, 16 - 17 апреля 2010 г.). Севастополь: Издательство «СевНТУ». С. 89-91.

АНОТАЦІЯ

Старцева Т. М. Співчуття як міра гуманності в умовах сучасного суспільства. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Таврійський національний університет ім. В. І. Вернадського. Сімферополь, 2011.

Дисертаційне дослідження присвячене актуальним соціально-філософським проблемам, пов'язаним з жорстокістю сучасного суспільства, з розривом поколінь, з наростаючим відчуженням людини, з небезпекою втрати гуманних загальнолюдських орієнтирів, вироблених століттями.

У дисертації розглядаються основні підходи до феномену співчуття та базові характеристики співчуття як загальнолюдського соціального феномена, його зародження, історичний розвиток та значення для суспільства. На основі проведеного аналізу формулюється оптимальна модель співчуття, що синтезує базові елементи співчуття як загальнолюдського феномену. Досліджується парадигма соціального розвитку сучасного транзитивного суспільства, виявляються причини дегуманізації його ціннісно-нормативної системи, формулюються положення проекту гуманізації суспільства з використанням виробленої моделі співчуття як стабілізуючого чинника соціального розвитку.

Ключові слова: співчуття, гуманність, милосердя, альтруїзм, егоїзм, ненасильство, колективізм, індивідуалізм, соціалізація, особистість, транзитивне суспільство, дегуманізація.

АННОТАЦИЯ

Старцева Т. Н. Сострадание как мера гуманности в условиях современного общества. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Таврический национальный университет им. В. И. Вернадского. Симферополь, 2011.

Диссертационное исследование посвящено актуальным социально-философским проблемам, связанным с ожесточением современного общества, с разрывом поколений, с нарастающим отчуждением человека, с опасностью утраты гуманных общечеловеческих ориентиров, выработанных веками.

В диссертации рассматриваются основные подходы к феномену сострадания, определяются ключевые понятия и базовые характеристики сострадания как общечеловеческого социального феномена, его зарождение, историческое развитие и значение для общества; выделяются исторические этапы формирования сострадания. На основе сравнительно-исторического анализа предложены пять последовательных этапов формирования сострадания и трансформации представлений об этом феномене. Раскрывается сущность сострадания как одного из со-чувств в человеческом обществе, определяются его социально значимые функции. Рассматриваются условия, при которых феномен сострадания получает критическую оценку, анализируется правомерность противопоставления страдания и сострадания. Впервые проводится четкое различие между страданием и состраданием.

В работе анализируется культурная специфика сострадания в восточной, западной и отечественной (восточнославянской) культурных традициях; выявляются элементы, обеспечивающую культурную специфику сострадания, оговаривается его социокультурная обусловленность.

На основе проведенного анализа предложена модель сострадания, синтезирующая базовые элементы сострадания как общечеловеческого феномена.

В диссертации исследуется парадигма социального развития современного общества, выявляются причины дегуманизации его ценностно-нормативной системы.

В исследовании отмечена корреляция сострадательности личности и гуманности общества, на основе которой предложен проект гуманизации общества с использованием выработанной модели сострадания как стабилизирующего фактора социального развития.

Ключевые слова: сострадание, гуманность, милосердие, альтруизм, эгоизм, ненасилие, коллективизм, индивидуализм, социализация, личность, транзитивное общество, дегуманизация.

SUMMARY

Startseva T.N. Compassion as a measure of humanization in conditions of contemporary society. - Manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of candidate of philosophical sciences on a specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Tavrida national V.I. Vernadsky university. - Simferopol, 2011.

The dissertation is devoted to the problem of compassion as a measure of humanity in conditions of contemporary transitive society.

Consider the problem of definition the notion “compassion”, cultural and historical context then scientists' attention was turned to the problem of compassion. Reveal peculiarities of compassion as a measure of identification of humanity.

In conditions of transitive society turn out the reasons for dehumanization of social life, marginalization, lost of identification, which leads to frustration of value-normative system as a common basis of social integration.

Keywords: compassion, humanity, charity, altruism, egoism, nonviolence, collectivism, individualism, socialization, person, the present, transitive society, dehumanization.

Размещено на Allbest.ru