Інституційні засади релігійної освіти в Україні (на прикладі православ’я)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

УДК: 101:37(477)+281.9

09.00.10 - філософія освіти

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ІНСТИТУЦІЙНІ ЗАСАДИ РЕЛІГІЙНОЇ ОСВІТИ В УКРАЇНІ (НА ПРИКЛАДІ ПРАВОСЛАВ'Я)

Панасенко Олександр Вікторович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі змісту, філософії та прогнозування вищої освіти Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Бойченко Михайло Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Куцепал Світлана Вікторівна, Полтавський факультет Національного університету «Юридична академія імені Ярослава Мудрого», завідувач кафедри соціально-економічних дисциплін;

кандидат філософських наук Кислий Анатолій Олександрович, Чернігівський національний педагогічний університет імені Т.Г. Шевченка, доцент кафедри філософії та культурології.

Захист відбудеться 27 жовтня 2011 року о 14 годині на засіданні вченої ради Д 26.456.01 Інституту вищої освіти НАПН України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9 (зала засідань вченої ради, 9-й поверх).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 8-й поверх.

Автореферат розісланий 26 вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук, доцент Л. С. Горбунова

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. В історії розвитку вітчизняної системи освіти релігійна освіта відігравала неоднозначну, але важливу роль - за винятком радянського періоду. З моменту здобуття Україною незалежності розвиток релігійної освіти стає важливим чинником національного відродження, творення нової суспільної ідентичності і зміцнення державної незалежності.

Релігійна освіта постає з точки зору держави як спосіб зміцнення відповідальності громадян, формування їхньої поваги до традиційних цінностей шляхом залучення майбутніх громадян до «громадянської релігії», яку Р.Белла визначає як релігійність громадян незалежно від їхньої конкретної конфесійної належності. Значний досвід у формуванні особистісних навичок «громадянської релігії» в Україні наявний, зокрема у православної церкви. За останні десятиліття спостерігається зміна ставлення громадян до релігії та релігійної освіти з часів здобуття Україною незалежності. Зростає роль держави у підтримці релігійної освіти, здійснюється неухильний розвиток конфесійних закладів релігійної освіти (зокрема, православних семінарій, Академії). Широке обговорення у педагогічних та церковних колах отримала можливість впровадження елементів релігійної освіти в національну систему освіти.

Значний досвід розвитку релігійної освіти (конфесійної - на прикладі РПЦ та у світських навчальних закладах) накопичено в Росії. Цей досвід потребує уважного і критичного осмислення. Слід виявити, окрім інших завдань, особливості підготовки фахівців з викладання філософії освіти (християнської етики та інших курсів релігійно-освітнього спрямування) для сучасної світської освіти - у рамках теологічних факультетів.

Ступінь науково-теоретичної розробки проблеми. Дане дослідження здійснювалося з опертям на світовий досвід секуляризації загалом і його філософське осмислення. До таких класичних робіт, на які спирався автор у своєму дослідженні, варто віднести праці Е.Дюркгейма, М.Вебера, К.Мангайма, Т.Парсонса, П.Бергера, Р.Белли тощо.

Особливості секуляризації у православному світі пов'язані, передусім, з її «запізненням» і частковістю порівняно з секуляризацією західного світу. Велику значущість мають з точки зору філософського обґрунтування релігійної освіти філософські ідеї, напрацьовані ще у ХІХ столітті в царській Росії такими мислителями, як М.Гоголь, А.Хомяков, а також представниками російської релігійної філософії - В.Соловйовим, С.Булгаковим, П.Флоренським та ін.

Значна література напрацьована в Україні по виявленню особливостей відокремлення церкви від освітніх інститутів у православному світі, передусім у царській Росії та СРСР, реабілітації релігійної освіти після розпаду СРСР. В радянський період процеси секуляризації на вітчизняних теренах нерідко переростали у репресії проти представників церкви і обмеження свободи совісті громадян загалом. Така практика сьогодні засуджена, однак бракує досліджень, які обґрунтовували би втрати суспільства від надмірної секуляризації і здобутки в результаті відходу від неї у часи незалежності України. Водночас явно недостатнім є філософське обґрунтування інституційних засад цих процесів.

Частково проаналізована засобами релігієзнавства релігійна освіта у структурі церковного життя та, значно менше, елементи релігійної освіти у світських освітніх закладах - досвід їх збалансування до 1917 року і після розпаду СРСР. Політологами та релігієзнавцями теоретично частково досліджено перехід від православної держави через атеїстичну до демократичної держави, яка підтримує усі конфесії, крім деструктивних (А.Арістова, Н.Гаврілова, Н.Звонок, О.Козловський, Г.Лаврик, О.Литвиненко).

Принципове значення для розробки теми мають дослідження релігійного феномену, історичних та соціокультурних тенденцій у сучасному християнському світі, теоретичних і методологічних проблем дослідження ролі церкви і духовної освіти у житті сучасного суспільства, що проводили українські релігієзнавці М. Бабій, П. Гопченко, А. Гудима, В. Доля, Є. Дулуман, В. Єленський, Ю. Калінін, М. Кирюшко, А. Колодний, Л. Конотоп. П. Косуха, О. Крижанівський, Б. Лобовик, В. Лубський, Д. Ляхович, І. Мозговий, О. Онищенко, В. Павлюк, К. Панас, С. Плохій, М. Рибачук, О. Саган, П. Саух, В. Суярко, В. Танчер, Ю. Терещенко, В. Ульянівський, Л. Филипович, Є. Харьковщенко, А. Черній, І. Шевцов, О. Шуба, а також богословські релігієзнавці української діаспори І. Власовський, С. Ярмусь, В. Янів, І. Мірчук, І. Музичко, А. Великий, С. Мудрий, І. Ординський. Особливо цінними для дослідження є роботи В. Бондаренка, М. Заковича, С. Здіорука, В. Любащенко, М. Новиченка, В. Пащенка, В.Скотного, П. Яроцького, де здійснюється аналіз релігійної освіти в Україні.

Окремо слід згадати дисертаційне дослідження А.Кислого, єдине в Україні, у якому розглядається роль релігійної освіти в Україні - а саме як чинника формування суспільної моралі, а також суголосну дисертацію Н.Гаврилової, присвячену релігійній свідомості українського студентства.

Базовими для дослідження релігійної освіти як невід'ємної складової системи національної вищої освіти послужили фундаментальні праці з філософії освіти сучасних дослідників філософії освіти - таких, як В.Андрущенко, Л.Горбунова, В.Кремень, І.Предборська та інші, а також філософські дослідження сучасного українського суспільства, здійснені В.Луговим, М.Михальченком, І.Надольним, І. Степаненко та ін. Крім того, у дослідженні сучасного суспільства як постсекулярного автор спирався на дослідження постмодерного етапу розвитку суспільства, які здійснювалися такими вітчизняними науковцями, як Лук'янець, С.Куцепал та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження є результатом роботи, яка виконувалася в рамках наукової теми Інституту вищої освіти Академії педагогічних наук України: «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» (НДР №0106U002013).

Мета дослідження - здійснити філософський аналіз інституційних засад релігійної освіти в Україні та визначити специфіку, цілі та основні шляхи надання релігійної освіти з позицій православ'я.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- визначити філософсько-світоглядні засади дослідження релігійної освіти;

- уточнити співвідношення конфесійних та релігієзнавчих засад у дослідженні релігійної освіти;

- уточнити місце релігії в інституційній структурі сучасного суспільства;

- розкрити сутність, зміст та специфіку інституційних засад релігійної освіти як особливого різновиду освіти;

- проаналізувати становлення, сучасний стан та тенденції інституційного розвитку релігійної освіти в Україні;

- з'ясувати місце і роль релігійної освіти у вітчизняній системі вищої освіти; філософський релігійний освіта суспільство

- виявити сфери специфічної компетенції та загальні позиції конфесійної та неконфесійної релігійної освіти в системі вищої освіти України - на прикладі православ'я;

- визначити перспективи інституційного забезпечення релігійної освіти завдяки духовним навчальним закладам та в рамках світських ВНЗ у сучасних умовах модернізації освіти.

Об'єкт дослідження - феномен релігійної освіти в умовах сучасної трансформації вітчизняної системи освіти.

Предмет дослідження - інституційні засади релігійної освіти як чинник формування сучасної системи вищої освіти України.

Наукова новизна одержаних результатів. Дана дисертація є першим на вітчизняних теренах спеціальним філософським дослідженням інституційних засад релігійної освіти в Україні, що створило теоретичну можливість уточнити суспільну роль релігійної освіти за умов сучасного суспільства загалом, і зокрема через визначення специфіки, цілей та основних шляхів надання релігійної освіти в Україні з позицій православ'я.

Проведене дослідження дало підстави обґрунтувати низку положень, що містять наукову новизну:

Вперше:

- визначено, що у якості філософсько-світоглядних засад дослідження релігійної освіти має виступати філософія освіти, яка займає найбільш виважену теоретичну позицію між конфесійними дослідженнями релігійної освіти та успадкованою від радянського атеїзму релігієзнавчою дослідницькою позицією. Філософія освіти досліджує передусім сам педагогічний процес, а вже потім - будь-які його змісти, чинники та контексти, в тому числі й релігійні, що дозволяє досліджувати релігійну освіту не як частину певної релігії, а, передусім, як частину певної системи освіти як соціальної системи у сенсі Н.Лумана, а отже як невід'ємну складову загальної гуманітарної освіти сучасних національних систем освіти;

- розкрито інституційні засади релігійної освіти як специфічного різновиду освіти, який на відміну від інших її різновидів спирається більшою мірою на авторитет церкви, а не науки, хоча за змістом переважна більшість інституційних засад релігійної освіти співпадає з відповідними засадами інших різновидів освіти - державно-політичні, економічні, моральні, правові тощо. Сутність інституційних засад релігійної освіти таким чином є спільною із іншими різновидами освіти, будучи щодо них родовою, яка визначається сутністю самого феномену освіти;

- виявлено сфери специфічної компетенції та загальні позиції конфесійної та неконфесійної релігійної освіти в системі вищої освіти України: так, на прикладі православ'я було з'ясовано, що попри те, що релігійна освіта завжди подає тотожний зміст, ціннісну позицію та забезпечує близькі інституційні функції, на відміну від спеціальної релігійної освіти, яка надається у межах інституту відповідної церкви, в структурі діяльності світських ВНЗ вона значно більшою мірою залежна від інших соціальних інститутів - держави, права, суспільної моралі тощо;

Уточнено:

- конфесійні дослідження релігійної освіти обмежені у своїх судженнях неминучою конфесійною ангажованістю, яка попри свою релігійну виправданість не має науково-теоретичного виправдання. Релігієзнавчі ж дослідження поділяються на дві парадигми: ті, що не подолали своєї атеїстичної налаштованості, та ті, що здійснюються науковцями, які не мають посад у церковній ієрархії, однак є віруючими людьми. Якщо в світі атеїстична парадигма у релігієзнавстві менш розвинена, аніж толерантна щодо релігії і церкви, то у вітчизняному релігієзнавстві і понині переважають атеїстичні погляди;

- релігія в інституційній структурі сучасного суспільства як суспільства постсекулярного займає хоча й не провідне, але надзвичайно важливе місце, виконуючи соціальні функції, частина з яких дублюються іншими соціальними інститутами, а частина є винятковою прерогативою релігійних організацій. Якщо секулярне суспільство прагнуло до максимального відмежування церкви і взагалі релігії від усіх інших соціальних інститутів (в тому числі й освітніх) аж до їх повної ізоляції, то у постсекулярному суспільстві, яке відрізняється полі-релігійністю і підтримкою політики мультикультуралізму, церква і релігія виконують все більше функцій, які виходять за межі забезпечення вузько релігійних завдань. Зокрема у сфері освіти до релігії і церкви звертаються з метою посилення ефективності виховних, моральних, громадсько-політичних тощо завдань;

- місце і роль релігійної освіти у вітчизняній системі вищої освіти - як її невід'ємної складової, яка представлена як конфесійними вищими навчальними закладами (передусім православними духовними семінаріями та духовною академією), так і релігієзнавчими дисциплінами, у тому числі - спеціальними курсами з християнської етики, історії релігії, а також у перспективі забезпеченням спеціальності «теологія» в рамках надання освітніх послуг світськими ВНЗ. Оскільки інституційні засади функціонування конфесійних ВНЗ є доволі сталими, а також вже доволі ґрунтовно проаналізовані у конфесійних та релігієзнавчих дослідженнях, тому варто зосередити увагу на аналізі стану релігійної освіти у світських ВНЗ;

Набуло подальшого розвитку:

- дослідження становлення, сучасного стану та тенденцій інституційного розвитку релігійної освіти як частини системи освіти в Україні. Протягом свого історичного розвитку релігійна освіта з ядра національної освітньої системи (за часів братських шкіл) перетворилася (через період ідеологічних утисків та їх подолання) переважно на її значною мірою автономізовану частину. Це було зумовлено зміною місця і ролі православної церкви в загальній інституційній структурі суспільства - від однієї з провідних (до 1917 року), через маргінальну (з 1917 року по 1991 рік) до відносно важливої (з 1991 року і понині).;

- визначення перспектив інституційного забезпечення релігійної освіти у сучасних умовах модернізації освіти в Україні, як залежних передусім від потенціалу розвитку наявних духовних вищих навчальних закладів (більшість яких нині функціонує в структурі православної церкви), а також від розвитку релігійної освіти в рамках світських ВНЗ: як завдяки поширенню та наданню характеру обов'язкових релігієзнавчим дисциплінам, зокрема спеціальним курсам з релігійної освіти (таким, як «Християнська етика»), так і завдяки наданню належного правового статусу теологічним факультетам в структурі світських ВНЗ. Релігійна освіта має тенденцію стати обов'язковою складовою базової гуманітарної освіти в усіх вищих навчальних закладах системи вищої освіти України.

Теоретичне значення дослідження полягає у виявленні засобами філософії освіти інституційного аспекту надання релігійної освіти. Це створило підґрунтя для розуміння та пояснення таких значимих для сучасного філософування проблем, які пов'язані з духовним розвитком особистості у освітньому процесі.

Практичне значення отриманих результатів

Дослідження інституційних засад розвитку особистості створює передумови не лише для їх більш ефективне використання, але й для цілеспрямованого впливу на формування цих засад. Висновки даної роботи можуть бути використаними в загальних курсах з філософії освіти, філософії права, політичної філософії та педагогіки. Окремі матеріали дисертації також можуть знайти своє застосування при розробці спеціальних курсів для студентів гуманітарних вузів.

Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювались на всеукраїнських наукових конференціях у галузі педагогіки та філософії, також апробація здійснювалася шляхом підготовки низки методичних публікацій у галузі підготовки сучасних фахівців у сфері гуманітарної освіти. Зокрема, автор брав участь у наступних конференціях: міжнародній науковій конференції «Філософія повсякденності» до 10-річчя журналу «Практична філософія» (Київ, 2009), щорічних міжнародних конференціях філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Дні науки філософського факультету» (2010, 2011).

Публікації. Основні теоретичні положення дисертації, результати дослідження, висновки відображені у 8 публікаціях автора, 4 з яких є науковими статтями у фахових наукових виданнях, 3 науково-методичними публікаціями, а 1 є тезами виступу на науковій конференції.

Структура дисертації обумовлена специфікою предмету, поставленою метою та основними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація містить вступ, чотири розділи основної частини, висновки та список використаної літератури. Основний текст дисертації викладено на 160 сторінках, список використаних джерел - 200 найменувань, нараховує 17 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначається актуальність теми та ступінь її наукової розробки; формулюються об'єкт і предмет, мета і завдання дослідження; визначаються методологічні засади, наукова новизна, теоретичне і практичне значення дисертаційного дослідження; наведено дані щодо публікацій, апробації результатів дисертації, охарактеризовано її структуру.

Перший розділ - «Дослідження інституційних особливостей церкви (західна та православна традиції)» присвячений аналізу специфіки дослідження церкви як соціального інституту, а також - порівнянню концептуальних результатів такого дослідження у західній та православній традиціях. Встановлено методологічні засади дисертаційного дослідження. Базовим підґрунтям у процесі дослідження стає аналіз процесів секуляризації та їхньої специфіки у західноєвропейській філософії, з одного боку, та російській та вітчизняній - з іншого.

У підрозділі 1.1. «Західна традиція функціонального аналізу церкви як соціального інституту» розглянуто спроби концептуалізувати роль церкви в суспільстві з позицій інституціоналізму у континентальній та англо-американській традиціях філософування.

З'ясовано, що коли в цих філософських традиціях йдеться про релігію, то нею оперують у термінах базової суспільної структури, матриці тощо, що надає легітимаційні ресурси для появи та функціонування основних суспільних інститутів та тих ціннісно-метафоричних принципів, на яких вони ґрунтуються. Ціннісно-символічна система релігії дозволяє виробити такі метафоричні символи, що створюють сферу повсякденності, з комплексом типових ситуацій та інструментами їх вирішення. Це стає основою до створення культури, яка забезпечує орієнтацію людини в світі та включає її в контекст мовної гри, що уможливлює постання комунікативних відносин в суспільстві, виконуючи інтегративну функцію.

У підрозділі 1.2. «Місце церкви в інституційній структурі суспільства в контексті православної традиції філософування» окреслено місце релігії в інституційній структурі суспільства, характерне для православної традиції філософування.

З'ясовано, що ключовим поняттям в цій традиції є поняття любові. Вона виступає в якості консолідуючого та культуротворчого чинника. Оперуючи цим поняттям, дослідники виходять на якісно вищий рівень розгляду проблеми співвідношення релігії та суспільства, адже тут вдається зачепити цілий пласт питань, що стосуються культурно-релігійної ідентичності суспільства, проблеми формування толерантності в ньому як основи монолітності та внутрішньої єдності. Християнська релігія в контексті категорії любові дозволяє подолати процеси масовізації суспільства та його ідеологізації, водночас виконуючи функції легітимації суспільного ладу та базових цінностей, що постають основою для формування державних інститутів.

У підрозділі 1.3. «Євразійство як можлива відповідь на протистояння модернізаційних та традиціоналістських тенденцій розвитку сучасної церкви» присвячено дослідженню образів і концептів «Євразії» в контексті з'ясування особливостей філософських концепцій євразійської цивілізації загалом, і місця церкви у таких концепціях зокрема.

Проаналізувано погляди євразійців на Євразію як на антропологічну, геополітичну і геокультурну зону розвитку світової історії, яка поєднує в собі історично східний сектор становлення цивілізацій. Основний акцент в аналізі позицій було зроблено на моменті єдності Євразії і компліментарності євразійської цивілізації в її географічному, поліетнічному, геоекономічному і геокультурному вимірах. Зроблено висновок про перспективність світоглядної орієнтації православ'я на євразійство як найбільш адекватної цій релігії картини світу - на фоні тих крайнощів, у які схиляє православ'я слов'янофільська традиція (релігійний фундаменталізм) та модернізаційна парадигма (секуляризація, що межує з атеїзмом).

Другий розділ - «Дослідження інституційних засад релігійної освіти (світовий досвід)» - присвячено дослідженню інституційних засад релігійної освіти. Розглядаючи це питання, було приділено увагу двом ключовим для даного дослідження позиціям.

Перша позиція дослідження пов'язана з проблемою релігійної освіти як умовою інституційного самовідтворення церкви. Тут ми розглянули, з одного боку, роль освіти у справі відтворення суспільних інститутів, а з іншого - приділили особливу увагу релігійній освіті як базового елементу інституційного відтворення церкви. Наголос в цьому пункті дослідження було зроблено на аналізі релігійної освіти в її історичній ретроспективі.

Можна говорити про два аспекти інституціалізації індивіда в контексті навчання. Первинний її етап пов'язаний з трансляцією базових принципів та цінностей у контексті домашнього виховання та проповіді, коли ознайомлення з фундаментальними засновками християнського віровчення реалізується на суто комунікативному рівні. Цей етап можна характеризувати в термінах механічного відтворення, коли інституціалізація індивіда не передбачає глибокого концептуального заглиблення адепта. Водночас механічне відтворення інституту церкви на комунікативному рівні не дозволяє уникнути викривлень та вульгаризацій релігійної доктрини. Релігійна освіта на рівні початкової школи дозволяє включити індивіда в контекст церкви через безпосереднє ознайомлення із сакральними текстами та їх авторитетними канонічними інтерпретаціями, що дозволяє запобігти ситуації хибного розуміння.

Наступний етап інституційного самовідтворення церкви стосується надання професійної богословської освіти, забезпечуючи генетичний аспект відтворення. Тут ми маємо справу з вивченням не лише ціннісно-символічних засновків християнства, але й з філософсько-теологічним їх обґрунтуванням, особливістю догматики та історією її вироблення тощо. Цей етап дозволяє збереження та трансляцію інституційного ядра церкви, забезпечуючи її концептуальну монолітність та чистоту. Саме цей аспект релігійної освіти запобігає її вульгаризації на генетичному рівні.

У підрозділі 2.1. «Релігійна освіта як складова інституційного само відтворення церкви» стосується проблеми співвідношення релігійної та світської освіти.

Не зважаючи на секуляризаційні процеси, що розпочалися на українських землях у XVIII столітті, і зокрема призвели до втрати церквою монопольного права на освіту та створюючи феномен світської освіти, релігійна освіта все ж частково залишається присутньою і в світському навчанні, принаймні на початковому її етапі. Розпад Російської імперії призводить до розробки та запровадження курсів наукового атеїзму, які не лише не забезпечували інституційного відтворення церкви, але були спрямовані на її руйнацію. Це спричинило вульгаризацію християнства та утворення ціннісно-символічного вакууму в суспільстві. Розпочалися небезпечні процеси «забування» власних традицій, що стало засновком кризових явищ в суспільстві.

У підрозділі 2.2. «Взаємовплив релігійної та світської освіти» проаналізовано історичний та теоретичний аспекти цієї проблеми.

Сьогодні розгорнулась широка дискусія в суспільстві щодо питання запровадження релігійної освіти в контексті світського навчання. Необхідність такої реформи є безсумнівною, щонайменше оскільки тому, що збалансування інституційної структури суспільства потребує інтеграційної символічної системи, яка формується в усьому світі за участі релігійної складової. Отже, основою консолідованого існування суспільства та стабільного функціонування його базових інститутів є налагодження конструктивних відносин між релігійною та світською освітою шляхом їх взаємодоповнення.

У підрозділі 2.3. «Проблема співіснування різних конфесійних освіт у одній країні (на прикладі появи освітніх закладів органу ієзуїтів в східнослов'янських землях)» здійснена перевірка припущення про важливість з точки зору можливості інституційного забезпечення релігійної освіти вивчення історичного досвіду впровадження релігійних освітніх закладів орденом ієзуїтів на східнослов'янських землях, в тому числі й на Україні.

Безумовно, що інституційна структура українського суспільства, яка сформувалася у багатьох своїх рисах ще на часи ХVІІ століття (недостатньо розвинені економічні інститути, мораль, прото-державність, сім'я, церква тощо), не сприйняла релігійної освіти у тій версії, яку пропонували ієзуїти. При тому, що значною мірою змістова складова цієї освіти виявилася доволі прогресивною для тогочасного українського суспільства, втім, її ціннісні засади, світоглядне підґрунтя викликали відторгнення в українському суспільстві. Діяльність освітніх закладів ієзуїтів в Україні послужила прикладом - як позитивним (у частині організації релігійної освіти), так і негативним (щодо ставлення до наявної інституційної структури суспільства) - для становлення православної системи релігійної освіти.

Третій розділ - «Філософсько-правові засади релігійної освіти (на прикладі православ'я)» - здійснено тематизацію проблеми релігійної освіти в філософсько-правовому ракурсі.

У підрозділі 3.1. «Релігійна освіта у секуляризованому суспільстві» з'ясовано умови прийнятності для громадянського суспільства в Україні виправлення наслідків репресивної практики комуністичного режиму стосовно релігії та релігійної освіти таким чином, щоб відійти від крайнощів нераціональної псевдо-секуляризації і за цього уникнути відтворення ситуації, яка існувала до 1919 року.

Продемонстровано, що клерикально зорієнтована, патріархальна по змісту освітня концепція є неприйнятною в умовах становлення демократії в Україні. Релігійна освіта як компонент державної середньої та вищої освіти в Україні ХХІ столітті є бажаною лише за певних умов, з точки зору релігієзнавства, етики та філософії права, зважаючи на такі аргументи.

Модернізаційний - зважаючи на тенденцію модернізації сучасного соціально-економічного та політико-правового життя України, її спрямованість на інтеграцію з Європейським союзом, слід уникати спроб повторної клерикалізації освіти, які можуть звести нанівець всі прагнення українського народу стати модерною нацією в спільноті сучасної Європи.

У підрозділі 3.2. «Державно-політичні аспекти регулювання релігійної освіти» проаналізовано подальші аргументи на користь обмеженого введення елементів релігійної освіти - а саме аргументи державно-політичного рівня.

Конституційно-правовий - Україна проголошена в Конституції соціальною правовою державою, яка відокремлена від церкви, а школа звільнена від церковної опіки. Тому будь-які спроби відродити візантійську традицію поєднання держави і церкви є антиконституційними, а введення релігійної освіти має здійснюватися в Україні з урахуванням досвіду розвинених демократій.

Адміністративно-правовий - в Україні проголошено законом свободу совісті, тому втручання релігійної освіти у стихійний процес формування совісті молодої людини є протиправним і незаконним. Бажання батьків релігійного виховання для своїх дітей має бути реалізованим або ж поза державними закладами освіти, що дозволяє їм реалізувати власні права без втручання органів держави, або ж в рамках організованої освітніми закладами свободи вибору навчальних предметів.

У підрозділі 3.3. «Морально-етичні норми демократичного суспільства і релігійна освіта» проаналізовано подальші аргументи на користь обмеженого введення елементів релігійної освіти - а саме аргументи морально-етичного характеру.

На користь запровадження релігійної освіти в державних закладах говорить найбільше і безумовно аргумент морально-духовного виховання молоді, але тільки за умови її несуперечливості демократичним свободам та правам особистості. Тому слід враховувати такі аргументи.

Світоглядний - оскільки кожен предмет освітнього курсу пов'язаний з певною наукою, освіта ґрунтується на науковій картині світу, низці ідеалів та норм філософського світогляду, головним елементом якого є доказовість та критичність; релігійний же світогляд заснований на вірі та поклонінні (священному). Конфлікт світоглядів в такому випадку неминучий, однак вибір між ними не може здійснити за саму людину у демократичному суспільстві жодна інша інстанція.

Цивільно-правовий - слід рахуватися з високою ймовірністю виникнення конфліктів на релігійному ґрунті між учнями, між вчителями та учнями, що може призвести до антиправових вчинків, які підпадають під дію цивільного та кримінального кодексів, до погіршення стану навчальної дисципліни в школах, з іншого боку, правильно організована релігійна освіта сприятиме подоланню саме цих ризиків.

У підрозділі 3.4. «Правовий захист принципу свободи совісті в освіті» з'ясовано, що впровадження неконтрольованої державою релігійної освіти державою означатиме обмеження свободи совісті особистості на користь свободи релігійної спільноти. А оскільки правових обмежень свободи релігійної діяльності в Україні не існує, державі варто дотримуватись принципу свободи совісті та принципу відокремлення освіти від церкви. Тому слід враховувати такі аргументи.

Евристичний - релігійний компонент освіти в дореволюційній Росії був виправданий обмеженим доступом більшості населення до інформаційних ресурсів (на той час тільки книги та бібліотеки). Зважаючи на фактично необмежені можливості для сучасного українського студентства (і достатньо широкі для школярів та їх батьків) в пошуках інформації, в тому числі духовно-релігійного змісту, слід визнати, що вводити компоненти релігійної освіти в перелік шкільного чи університетського курсу неможливо у директивний спосіб.

Педагогічний - вивчення релігії (навіть факультативне) в закладах освіти не повинно стати причиною для ескалації міжконфесійних конфліктів з участю дітей, тому слід враховувати можливість такого неприпустимого і вкрай небажаного наслідку при підготовці введення елементів релігійної освіти.

Четвертий розділ - «Основні тенденції розвитку релігійної освіти в Україні (на прикладі православ'я)» До нинішнього дня благодійна, соціально-гуманітарна діяльність релігійних організацій охоплює весь спектр життєдіяльності різних прошарків населення держави.

У підрозділі 4.1. «Релігійна освіта і досвід європейських держав» з'ясовано, що завершення процесу екстенсивного росту релігійного середовища і поява його нових якісних характеристик дають підстави прогнозувати прояви підвищеної зацікавленості до співробітництва церкви з іншими суспільними інститутами. Мова йде про систему освіти і виховання, охорони здоров'я і соціального захисту тощо. Широкі дискусії на різних рівнях показали, що церква готова позитивно впливати на освітній процес у загальноосвітніх установах, існує погоджений рух у напрямку викладання курсу «Основи християнської етики» у школах. Одночасно низкою європейських країн накопичений позитивний досвід існування загальноосвітньої школи під церковним патронатом. Таким чином, церква засновує школи, а держава має можливість контролювати освітній стандарт. Існування таких шкіл багато в чому відповідає демократичним принципам, за якими живе певна держава. Це питання усе наполегливіше ставиться вітчизняними церквами перед органами державної влади.

У підрозділі 4.2. «Релігійна освіта: досвід Росії» розглянуто ту розширену версію введення релігійної освіти у світську, яку втілює в життя російська держава.

Нині відбуваються зміни у моральному богослов'ї церков, яке дедалі трансформується у соціальному самовираженні. Церква уважно стежить за дотриманням релігійної доктрини і вважає, що найскладніші доленосні питання як суспільного, так і особистого характеру можуть знайти своє вирішення на євангельській основі. Головною метою релігійної освіти є формування у людини християнського світогляду, надання християнину відповіді на питання сучасності, служіння зразком поведінки у життєвих ситуаціях, вироблення теоретичних та практичних знань з реалізації віровчення в житті кожного віруючого.

На всіх етапах історії українського народу релігійні освітні заклади виконували широкі функції: забезпечення кадрами церкви та апарату державної влади; засвоєння християнської доктрини як ідеологічного стрижня ранньофеодального суспільства; комунікативна функція, що реалізувалась через вивчення іноземних мов та християнської доктрини, а також навчання за кордоном; виховна функція через засвоєння християнської моралі; акумулювання знань та розвиток основ науки; інтелектуально-духовне донорство Московської церкви. Розвиток релігійної освіти в Україні призвів до формування потужного впливу духовної освіти на моральний стан суспільства.

У підрозділі 4.3. «Можливості релігійної освіти в Україні і проблеми, з якими зіштовхується українське суспільство в її здійсненні» визначено, що соціально-політична стабільність держави багато в чому визначається змістом і спрямованістю державно-церковних і міжконфесійних відносин, суспільною активністю релігійних інститутів. Сучасна стратегія співробітництва держави і церкви, як цілеспрямований і системний процес, повинна затверджувати духовну культуру, формувати поле толерантності і взаємоповаги, бути спрямована на пошук взаємоприйнятих форм і методів рішення соціальних і релігійних проблем. Досягнення цієї мети можливо за умови міжконфесійного взаєморозуміння і згоди, поглиблення процесу інтеграції церкви в українське суспільство і в його освітню систему.

При всіх позитивних моментах, існуюча в Україні система релігійної освіти ще далека від свого завершення як в організаційному, так і в змістовому вимірах; її становлення в багатьох випадках носило хаотичний характер, що не могло не позначитись на її сутнісних характеристиках, які далеко не завжди відповідають нинішнім потребам церкви і суспільства.

Співвідношення світської та релігійної освітньо-виховних систем у сучасній Україні є неконкурентним. Виходячи з цього, держава і суспільство повинні надати церкві можливості для здійснення нею своєї морально-виховної місії у світській школі під контролем органів освіти та в рамках принципу світськості освіти в Україні.

Запровадження курсу християнської етики в систему шкільної освіти повинно враховувати такі аспекти: необхідність та доцільність введення курсу; можливість його впровадження; наукове обґрунтування структури та змісту курсу; методичне забезпечення програмами, підручниками, довідниковими виданнями, наочністю тощо; підготовка спеціалістів відповідного рівня для читання в школах даного навчального курсу, що мають зробити педагогічні навчальні заклади.



ВИСНОВКИ

У висновках сформульовані основні положення проведеного дослідження. В цілому у дисертації було виявлено, що у якості філософсько-світоглядних засад дослідження релігійної освіти має виступати філософія освіти, яка створює теоретико-методологічні передумови вивчення інституційних засад релігійної освіти в Україні загалом, і зокрема уточнення суспільної ролі релігійної освіти за умов сучасного суспільства через визначення специфіки, цілей та основних шляхів надання релігійної освіти в Україні з позицій православ'я.

1. У незалежній Україні відбувається стрімке розширення системи релігійної освіти, яке пов'язано з історичними передумовами формування та діяльності навчальних закладів, традиційним поширенням релігії на території, сконцентрованістю парафій різних конфесій, потреб церкви у священно- та церковнослужителях. Розвиток системи релігійної освіти нині відбувається за алгоритмом, закладеним останніми роками, і зумовлюється сучасними змінами в країні, церковній організації: збільшується кількість духовних навчальних закладів; розширюється та вдосконалюється їх робота; велика увага приділяється розвитку богословської науки та покращенню викладацької діяльності у вищих навчальних закладах.

2. Модель релігійної освіти, яку можливо реалізувати у межах діючого законодавства України - неконфесіональна. Насамперед, це повинна бути чітка, продумана наперед система дій: по виробленню єдиного підходу до концепції релігійної освіти у багатоконфесіональній Україні, значення і співвіднесеності з законодавством так званого регіонального компонента, визначення основного відповідального при реалізації права на релігійну освіту. Інакше кажучи, релігійна освіта повинна бути і легальною, і легітимною. Для цього необхідно взяти за основу не стільки право на релігійну свободу, скільки на свободу совісті.

3. Питання про надання церкві права на організацію загальноосвітніх та вищих навчальних закладів, що діяли б під її патронатом та під відповідним контролем з боку держави, потребує доопрацювання, як з боку відповідності юридичним нормам, так і з боку підтримки цього кроку громадською думкою.

4. Необхідно провести значну роботу по консолідації зусиль на подолання міжконфесійних суперечностей, наукового формулювання та обґрунтування відповідних проектів. Наприклад, вивчення християнської етики може визначитись у сучасній загальноосвітній школі в Україні лише на принципах гуманізму, толерантності, позаконфесійності й дотримання принципу свободи совісті в рамках діючого законодавства.

5. Сьогодні, в умовах співіснування світської (державної) та релігійної освітніх систем в Україні й намагання церкви впливати на зміст освіти державних навчальних закладів, умотивованим і закономірним є процес узгодження діяльності цих освітніх систем. За нинішніх обставин виникає потреба використання у виховній практиці цілісного досвіду, нагромадженого багатовіковою історією нашого народу, який увібрав християнські моральні ідеї й свідчить про позитивне значення спільної роботи церкви й освітніх структур у формуванні суспільної моралі.



СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Панасенко О.В. Релігійна освіта і досвід її організації у європейських державах / О.В.Панасенко // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 2 (100). - К., 2011. - С. 203-213.

2. Панасенко О.В. Релігійна освіта у секуляризованому суспільстві (на прикладі православ'я в Україні) / О.В.Панасенко // Гілея: науковий вісник: Збірник наукових праць. - К., 2011. Випуск 44 (2) - С. 442-448.

3. Панасенко О.В. Місце церкви в інституційній структурі суспільства / О.В.Панасенко // Політологічний вісник. Зб. наук. праць. - К.: ІНТАС, 2011. - Вип. 52. - С. 53-71.

4. Панасенко О.В. Євразія як образ і концепт: спроба уточнення просторово-географічної та суб'єктно-історичної семантики / О.В.Панасенко // Мультиверсум. Філософський альманах / Гол. ред. В.В. Лях. - Вип. 86. - К., 2009. - С. 75-84.

Публікації у інших виданнях:

5. Панасенко О.В. Стабілізаційна функція церкви за умов соціальних змін / О.В.Панасенко // Час у дзеркалі науки. Время в зеркале науки. Спеціальний випуск збірника наукових праць «Гуманітарні студії». Частина 1. - К.: Центр учбової літератури, 2010. - С. 58-63.



АНОТАЦІЯ

Панасенко О.В. Інституційні засади релігійної освіти в Україні (на прикладі православ'я). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.10 - філософія освіти. - Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України. - Київ, 2011.

Дисертант доводить, що у якості філософсько-світоглядних засад дослідження релігійної освіти має виступати філософія освіти, яка займає найбільш виважену теоретичну позицію між конфесійними дослідженнями релігійної освіти та успадкованою від радянського атеїзму релігієзнавчою дослідницькою позицією. Розкрито інституційні засади релігійної освіти як специфічного різновиду освіти, який спирається більшою мірою на авторитет церкви, а не науки, хоча за змістом переважна більшість інституційних засад релігійної освіти співпадає з відповідними засадами інших різновидів освіти - державно-політичні, економічні, моральні, правові тощо. У постсекулярному суспільстві, яке відрізняється полі-релігійністю і підтримкою політики мультикультуралізму, церква і релігія виконують функції посилення ефективності реалізації виховних, моральних, громадсько-політичних тощо завдань.

Визначено перспективи інституційного забезпечення релігійної освіти у сучасних умовах модернізації освіти в Україні, як залежні передусім від потенціалу розвитку наявних духовних вищих навчальних закладів (більшість яких нині функціонує в структурі православної церкви), а також від розвитку релігійної освіти в рамках світських вищих навчальних закладів. Релігійна освіта має тенденцію стати обов'язковою складовою базової гуманітарної освіти в усіх вищих навчальних закладах системи вищої освіти України.

Ключові слова: релігійна освіта, інституційні засади релігійної освіти, секуляризація, постсекуляризація, свобода совісті.

АННОТАЦИЯ

Панасенко А.В. Институциональные основы религиозного образования в Украине (на примере православия). - Рукопись

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.10 - философия образования. - Институт высшего образования Национальной академии педагогических наук Украины. - Киев, 2011.

Диссертант доказывает, что в качестве философско-мировоззренческих основ исследования религиозного образования должна выступать философия образования, которая занимает наиболее взвешенную теоретическую позицию между конфессиональными исследованиями религиозного образования и унаследованной от советского атеизма религиоведческой исследовательской позицией.

Философия образования исследует прежде сам педагогический процесс, а уже потом - любые его содержания, факторы и контексты, в том числе и религиозные, позволяющий исследовать религиозное образование не как часть определенной религии, а прежде всего как часть определенной системы образования, невод 'емкую составляющую общей гуманитарного образования современных национальных систем образования.

Раскрыты институциональные основы религиозного образования как специфической разновидности образования, который опирается в большей степени на авторитет церкви, а не науки, хотя по содержанию подавляющее большинство институциональных основ религиозного образования совпадает с соответствующими принципами других разновидностей образования - государственно-политические, экономические, нравственные, правовые и т.д. В постсекулярном обществе, которое отличается поли-религиозностью и поддержкой политики мультикультурализма, церковь и религия выполняют функции усиления эффективности реализации воспитательных, моральных, общественно-политических и т.п. задач.

Выявлены место и роль религиозного образования в отечественной системе высшего образования - как ее неотъемлемой составляющей, которая представлена как конфессиональными вузами (прежде всего православной духовной семинарией и духовной академией), так и религиоведческими дисциплинами, в том числе - специальными курсами по христианской этике, истории религии, а также в перспективе обеспечением специальности «теология» в рамках предоставления образовательных услуг светскими вузами. Поскольку институциональные основы функционирования конфессиональных вузов достаточно устойчивы, а также уже довольно основательно проанализированы в конфессиональных и религиоведческих исследованиях, поэтому внимание современных исследователей сосредоточено на анализе состояния религиозного образования в светских вузах.

Определены перспективы институционального обеспечения религиозного образования в современных условиях модернизации образования в Украине, как зависимые прежде всего от потенциала развития имеющихся духовных вузов (большинство которых ныне функционирует в структуре православной церкви), а также развития религиозного образования в рамках светских высших учебных заведений. Религиозное образование имеет тенденцию стать обязательной составляющей базовой гуманитарного образования во всех высших учебных заведениях системы высшего образования Украины.

Ключевые слова: религиозное образование, институциональные основы религиозного образования, секуляризация, постсекуляризация, свобода совести.



ANNOTATION

Panasenko O.V. The institutional foundations of religious education in Ukraine (the case of Orthodoxy). Manuscript.

Thesis for philosophy candidate's degree on specialty of 09.00.10 - philosophy of education. Institute of Higher Education of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2011.

The author argues that as a philosophical and ideological foundations of religious education research is philosophy of education act, which is the most balanced position between theoretical research confessional religious education and inherited from the Soviet atheism religion research position. Reveals the institutional foundations of religious education as a specific kind of education which is based largely on the authority of the church, not science, although the vast majority of the content of religious education institutional framework consistent with relevant principles of other kinds of education - public, political, economic, moral, legal and more. In post-secular society that's different political religiosity and support for multiculturalism policy, the church and religion serve as strengthening the effectiveness of the educational, moral, social and political, problems.

The prospects of institutional support religious education in the modernization of modern education in Ukraine, as dependent primarily on the development potential of existing religious institutions of higher education (most of which are presently in the structure of the Orthodox Church), and the development of religious education in the secular universities. Religious education has a tendency to become a mandatory part of basic humanitarian education in all higher educational institutions of higher education in Ukraine.

Keywords: religious education, the institutional foundations of religious education, secularization, post-secularization, freedom of conscience.

Размещено на Allbest.ru