Витоки й еволюція ідеології українського державотворення в середньовічну і ранньомодерну добу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми зумовлена потребою ідейно-теоретичного обґрунтування сучасного державотворчого процесу. Практика державотворення вимагає стійкого, гомогенного та специфічного поля відповідних ідей, як частини суспільної свідомості. Ідейна наповненість українського державотворення є першорядним завданням української соціогуманітарної науки, яке неможливо виконати без врахування закономірностей взаємозалежності ідеосфери державотворення з реальним процесом державного будівництва. Пропоноване дослідження спрямоване на вивчення ідеосфери українського державотворення від його початків до ранньомодерної доби включно і стратегічно виконує два головні завдання. Перше - дає нові знання про специфіку і закономірності становлення ідеосфери державотворення в контексті формування сучасних підходів до ідеології державотворення в Україні. Друге - дослідження розширює теоретичну базу для розробки сучасної концепції ідеології державотворення в Україні.

Метою дослідження є з'ясування витоків та еволюції ідеології українського державотворення в середньовічну і ранньомодерну добу.

Виходячи з мети, сформульовано наступні завдання дисертаційного дослідження:

1. Виявити сутнісні ідеї Антського союзу племен, як переддержавної формації слов'ян на території України.

2. Визначити ідеї періоду легітимізації влади Рюриковичів та встановити основні компоненти ідеологічної системи Русі, що мали вирішальний вплив на еволюцію ідеології державотворення в Україні.

3. Проаналізувати найпоширеніші ідеї Галицько-Волинського, Литовсько-Руського та Річпосполитого періодів з позиції українського державотворення.

4. Встановити ідеї, які визначили характер державотворення козацького періоду історії України.

5. Провести аналіз впливу ідеології й практики Російського імперського централізму на український державотворчий процес в добу Гетьманщини.

6. Окреслити перспективні напрямки наукових досліджень ідеологічної сфери державотворення середньовіччя і раннього модерну в контексті формування сучасних концепції ідеології державотворення в Україні.

1. Теоретико-методологічні засади дослідження витоків й еволюції ідеології українського державотворення в середньовічну і ранньомодерну добу

Розкриває концептуальні підходи до вивчення ідеології державотворення в Україні та окреслює джерельну базу дисертації.

Чинником актуалізації піднятої наукової проблеми та важливим методологічним аспектом дослідження є положення автора першої наукової теорії ідеології Д. Де Трассі, зокрема, про пам'ять, здатність до судження і волю як джерело ідей. Загалом, теоретико-методологічною основою роботи є сучасні філософсько-світоглядні праці Л. Губерського, В. Андрущенка, М.Михальченка та З. Самчука з проблем ідеології.

У дисертації застосовано аксіологічний підхід до трактування ролі ідеології як соціального явища, що вперше був запропонований Ф. Ніцше, його широко розвивали Р. Арон, Д. Белл, О. Лемберг, Т. Парсонс, К. Ленк, У. Матц, О. Чесноков.

З українських дослідників ціннісний підхід до вивчення ролі ідеології в соціальних процесах застосовують Л. Губерський, В. Андрущенко, М. Михальченко. М. Обушний, Ф. Кирилюк, О. Ситник, В. Колотило та ін. Застосування аксіологічного підходу дозволило вирішити методологічну проблему щодо використання поняття «ідеологія» при вивченні ідей домодерного державотворення в Україні.

Спираючись на методологію вчених неомарксистської школи ХХ ст. Антоніо Грамші (теорія ідеологічної гегемонії) та Луї-П'єра Альтюсера (теорія ідеологічних апаратів держави), розкрито місце і роль ідеології в державотворчих процесах домодерної доби, зазначено загальні механізми трансляції ідеології відповідно до специфіки соціальних груп, на які вона спрямовувалася.

Основою джерельної бази дисертації є літописи, літературні тексти, угоди, договори та інші державотворчі документи. Елементом джерельної бази дослідження стали віднайдені в працях класиків історичної науки

М. Грушевського, Н. Полонської-Василенко, І. Крип'якевича факти і висновки, які прямо чи опосередковано стосуються проблеми витоків та еволюції ідеології державотворення в Україні.

Праці З. Когута, С. Плохія, Н. Яковенко лежать на стику історії, історіософії та культурології і пропонують більш прогресивне в порівнянні з народницькою традицією бачення еволюції українського світу. Дослідження українознавця Т. Воропаєвої окреслюють теоретико-методологічні аспекти колективної поведінкової культури українців. Дослідження культуролога О. Пахльовської безпосередньо стосуються проблематики еволюції української ідеосфери середньовіччя і раннього модерну.

Важливим джерелом систематизованої інформації щодо ідей української державності є дослідження О. Салтовського. Праці Р. Іванченко розкривають широке коло проблем української ідеосфери періоду середньовіччя, дослідження І. Куташева є прикладом систематизації політичних ідей періоду раннього модерну. Крім того, джерелом інформації щодо цього періоду є праці В. Степанкова, В. Литвинова, В. Шевчука, В. Кононенка та ін.

Роботи С. Грабовського, С. Ставрояні, Л. Шкляра, П. Кралюка дозволили сформувати підхід до Литовсько-Руського та Річпосполитого періодів як до фаз еволюції ідеології державотворення в Україні.

Останнім компонентом джерельної бази дисертації є матеріали науково-практичних і науково-теоретичних конференцій, які були присвячені безпосередньо проблемі ідеології державотворення в Україні.

2. Давньоруська ідеологія державотворення та її функціонування в пізньосередньовічну й ренесансну добу

На основі свідчень Прокопія Кесарійського, осмислення праць М. Грушевського, С. Томашівського, Н. Полонської-Василенко, Д. Дорошенка, М. Брайчевського крізь призму предмета дослідження, об'єктивуючи висновки сучасних дослідників О. Салтовського та О. Ситника, досягнуто філософського узагальнення щодо структури ідеосфери Антського союзу племен на території України та змодельовано механізми її функціонування. Встановлено, що центральним елементом ідеосфери був комплекс ідей народоправства, який під час воєнної небезпеки витіснявся абсолютистськими ідеями, а зі спадом такої загрози ідеї народоправства знову поверталася в домінантність.

У розвиток теорії солідаризму за Ю. Данилівом дефінійовано й витлумачено суть ідей народоправства в контексті українського державотворення.

На основі предметного аналізу «Повісті минулих літ» і праць згаданих вище українських дослідників доведено, що утвердження Олега (першого Рюриковича) у Києві було актом вибору князя в системі ідей народоправства. Встановлено, що точкою біфуркації силових ліній державотворення в Україні стало зростання державотворчої активності серед полян-киян та прийняття ними норманського елементу в якості військового менеджменту.

Легітимізація влади Рюриковичів відбулась на основі вигідної для киян програми військового характеру, що постулювалася двома ключовими ідеями. Перша - позбавитись залежності від хозар, друга - перетворити Київ на головне місто-столицю всіх сусідніх племен і земель. З таких чітких ідеологем почалася солідаризація населення навколо князівської влади, це вбачається початком давньоруського державотворення.

Отже, початок державотворення в Україні обумовлений не стільки потестарним фактором, скільки солідаризацію навколо ідей, які висунула держава (князь) на обґрунтування перспективності свого існування.

Спираючись на аналіз пам'яток давньоруської літератури та враховуючи результати досліджень О. Толочка, О. Преснякова, В. Пашуто, О. Назаренко та Н. Яковенко, у розділі окреслено ідею «сімейного володіння» та ряд ідей, які формують ідеологічну лінію на обґрунтування виключного права Рюриковичів володіти Руською землею. А саме: ідеї щодо винесення джерела влади за межі руської ойкумени, ідея «благодаті від хрещення», заходи по створенню вітчизняного культу святих та ін. Друга ідеологічна лінія - це сукупність установок, які регулюють відносини в середині князівського роду та формують образ ідеального князя-державника.

У розділі означено спрямованість ідеології середньовічної української державності на виведення Русі з-під церковного й політичного впливу Візантії, а також комплекс ідей щодо переваг сильної централізованої влади Київського князя (монархічна ідея).

В контексті подальшої еволюції ідеології державотворення в Україні проаналізовано феномен сакралізації Києва, а також ідеологічний вектор на формування образ Русі, як богохранимого царства земної справедливості.

Спираючись на писемні пам'ятки періоду розкрито видозміну ідеологічних орієнтирів у добу роздробленості, де головною тенденцією відзначається падіння впливу монархічної ідеї та зростання домінантності ідей федералізму. Разом із тим, в цей період, як і раніше, активно діючими залишаються державотворчі ідеї щодо виключного права Рюриковичів на володіння Руссю, ідея колективного володіння та підрядні до неї ідеї братерської солідарності в середині князівського роду.

Широко узагальнений висновок полягає в тому, що матричною основою ідеології державотворення давньоруського періоду було християнство, вона постала як антисистема традиційним ідеям і практиці народоправства дохристиянської Русі та була, головним чином, спрямована на максимальне закріплення влади Рюриковичів.

На основі предметного аналізу галицько-волинського літописання встановлено, що ця державна формація базувалось на ідеях закладених у київському періоді. Однак, відсутність солідарності між князівським і боярським елементами, як головними акторами державотворення в Галицькій Русі, піднімає питання щодо ефективності давньоруської ідеології в умовах пізньосередньовічної України.

В другому розділі широко обґрунтовується висновок про те, що Литовсько-Руська держава в контексті ідей державотворення була питомо руською, тобто, давньоукраїнською.У ХІV столітті інтереси литовського й українського державотворення збігалися, що виражалося рядом конструктивних ідей. Спільність інтересів доповнювалася фактором культурної та конфесійної спорідненості, а руська лицарська культура загалом стала спільною для литовської та руської знаті. Ідеї державотворення, зокрема, в частині обґрунтування соціальної моделі, значною мірою були детерміновані старокиївською ідеологією. Актуальним залишався давньоруський комплекс ідей щодо морально-етичних характеристик князя, який втілював державу.

3. Проблеми формування ідеосфери ранньомодерного державотворення в Україні

Розвинуто теоретичний підхід до Литовсько-Руського й Річпосполитого історичних періодів як етапів українського державотворення. Рубіж XVI і XVII століть розглядається в дисертації як фаза остаточного згасання давньоруської моделі державотворення. Князівські роди як втілення старої державотворчої традиції відходять, на роль державотворчої верстви виходить православна шляхта.

Підтверджено правильність концепції М. Обушного та І. Куташева, відповідно до якої поява православного конфесійного патріотизму на теренах сучасної України, була спровокована наступом ідеології войовничого католицизму. Цей процес ми визначаємо як модернізацію ідейної сфери.

Обґрунтовується підхід, що саме з періоду гетьманування Петра Сагайдачного проглядаються ознаки ранньомодерного типу державотворення в Україні.

Враховуючи висновки дослідника політичних ідей середньовічної Русі В. Рички, узагальнюючи окремі висновки Н. Яковенко, І. Гирича, С. Кагамлик та ін. прослідковано відродження середньовічних державотворчих ідей києвоцентричності та розкрито значення київського культурно-освітнього осередка в контексті еволюції ідеології ранньомодерного державотворення в Україні.

Контекстний аналіз писемних джерел доби, врахування результатів широкого кола українських науковців привели до висновку, що реєстрова старшина на ідейному рівні з усіх тогочасних верств суспільства була найменше готовою до активної фази державотворення, однак, роль головного державотворчого актора випала саме козацько-старшинському елементу. У розділі розкрито «комплекс нелегітимності» державотворення, який негативно впливав на ідеосферу цього процесу.

Здійснено спробу аналізу широкого спектру ідеологічної проблематики Переяславської угоди в контексті її впливу на поточний державотворчий процес та його подальшу перспективу. Узагальнено наслідки підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату в контексті ідеології державотворення.

Базуючись на феноменологічному аналізі документів доби та осмислюючи деякі висновки З. Когута, С. Плохія, О. Салтовського, Н. Яковенко, в розділі окреслено напрямок еволюції ідеології державотворення Гетьманщини під впливом ідеології імперського централізму.

Конституцію Пилипа Орлика проаналізовано як проектну ідею державності.

Проаналізовано напрямки ідеологічної роботи російської імперії в контексті мазепинства. Зазначається, що масштабний терор і анатемування гетьмана сформувало в післямазепинської старшини феномен аналогічний постійному почуттю гріха. Припускається, що саме ця ідеологічна практика є активним чинником становлення феномену української меншовартості, хоча її першовитоки помітні ще в часи Хмельниччини.

В розділі окреслено феномен малоросійської ідеології. Стверджується, що у XVIII столітті вона розділялась на малоросійство окремішності й малоросійство поглинання. В останньому містяться витоки пізніших теорій «єдиної руської народності» і ксенофобські ідей про українськість як зіпсовану форму російськості.

В розділі здійснено означено проблему трансформації ідентичності й ідеосфери в контексті змін самоназви вітчизняної території «Русь - Малоросія - Україна». Актуалізовано потребу системного вивчення даного питання в контексті еволюції ідеології українського державотворення.

Спроба широкого історіософського узагальнення проблематики, що розглядається привела дослідника до висновку, що детермінуючим внутрішнім фактором еволюції ідеології державотворення в Україні доби раннього модерну було постійне протистояння аристократичної та народоправчої ідей.

У кінці XVIII століття аристократична ідеологія, що була посилена ідеями і практикою імперського централізму остаточно витісняє народоправчу ідеологію. Зворотнім боком цього процесу стало злиття української аристократичної ідеї із загальноімперським дискурсом, внаслідок чого вона перестала існувати як окремий феномен. На цьому і закінчується ранньомодерний етап українського державотворення.

Висновки

державотворчий імперський гетьманщина

У висновках сформульовано загальні підсумки дослідження та викладено основні положення дисертаційної роботи, які виносяться на захист:

1. Встановлено, що ідеї народоправства, які втілювалися у вічовій системі прямої демократії були ключовим фактором буття південно-східних слов'ян на території України в добу раннього середньовіччя. Ідеї народоправства домінували в мирний час - солідаризація спільнот спостерігається в межах племені. Під час воєнної загрози перевагу мали абсолютистські ідеї, солідаризація підіймалася до рівня об'єднання племен.

Серцевиною Антського союзу була мілітарна організація на чолі з воїном-князем. Джерелом його влади було віче, а реальна державотворча спроможність обмежувалася періодом військових дій. З ліквідацією військової загрози зникав мотив до надплемінної солідаризації - відпадала потреба підкорятися владі. Влада не могла втримати себе засобом сили, це суперечило соціальним архетипам. В цей час ідеї народоправства знову набували домінантності.

2. Легітимізація влади першого князя з династії Рюриковичів відбулася в системі народоправства через солідаризацію навколо ідей про знищення хозарської залежності та ідеї про Київ як «мати городомъ Рускымъ».

Отже, початок державотворення обумовлений ідеями, які висунула держава (князь) для обґрунтування перспективності власного існування.

Матричною основою державотворчої ідеології Русі стало Християнство. Давньоруська ідеологія була всеохоплюючою, як за кількістю тем щодо регламентації соціального буття, так і за шириною бази своїх реципієнтів. В широкому контексті вона була спрямована на подолання ідей і практики народоправства та утвердження абсолютистської ідеї.

У ХІ столітті можна констатувати стан стійкої ідеологічної гегемонії як загальної згоди щодо існуючої соціальної моделі. Однак, суттєвим недоліком давньоруської ідеологічної системи була фактична відсутність стійких уявлень щодо механізмів престолонаслідування.

Еволюцію ідеології українського державотворення визначили такі структурні компоненти давньоруської ідеологічної системи: а) ідея києвоцентричності східнослов'янського світу; б) ідея «Русь - богохраниме царство земної справедливості»; в) комплекс ідей щодо обов'язкових чеснот князя-державника.

3. Виявлено тяглість ідей і смислів державотворення між ідеосферами Київської й Галицько-Волинської держав. Разом із тим, відсутність солідарності між князівським і боярським елементами, як головними акторами державотворення в Галицькій Русі, говорить про певну неефективність давньоруської ідеології в умовах пізньосередньовічної України.

Встановлено, що в ХIV столітті інтереси литовського й українського державотворення збігалися, що виражалося ідеєю спільної ліквідації татарської проблеми, ідеєю прямого виходу державної території до Чорного моря та ідеєю відновлення елементарного впорядкування суспільного життя.

Спільність інтересів доповнювалася фактором культурної та конфесійної спорідненості литовської й руської знаті. Ідеологічна сфера Литовсько-Руської держави значною мірою була детермінована старокиївською ідеологією, а руська лицарська культура стала спільною для литовської й руської знаті.

Запропоновано підхід, відповідно до якого формування Речі Посполитої можна розглядати, як поступовий перехід українського державотворення від середньовічного типу з його давньоруським ідейним наповненням до ранньомодерного з ідеєю народу-шляхти.

Повторне залюднення Подніпров'я, модернізація ідеологічної сфери, поява нової конфесійної ідентичності, формування полково-сотенного устрою як адміністративного базису нової державності, становлення козацтва як головної державотворчої верстви - усі ці фактори свідчать, що період перебування українських земель у складі Речі Посполитої слід розглядати як активну фазу ранньомодерного державотворення в Україні.

4. З'ясовано, що важливим чинником ідеологічної сфери державотворення Козацького періоду було активне включення старшини, як головної державотворчої верстви, в політико-ідеологічну практику Речі Посполитої. Інший чинник ідеосфери - це детермінована ідеями народоправства демократична природа козацтва, як антитеза шляхетської ідеї. Суперництво цих двох начал убачається головною проблемою всього ранньомодерного державотворення.

Встановлено, що утвердження концепції гетьманського єдиновладдя над ідеєю церковно-гетьманського двовладдя було одним із факторів подальшої втрати церкви, як ідеологічного апарату державотворення.

Перехід Київської митрополії під юрисдикцію Московського патріархату мав наслідком серйозні зміни на рівні національно-державної ідентичності. Церква на території Гетьманщини еволюціонувала в ідеологічний апарат російського державотворення, який сакралізував світську владу царя, духовну владу Московського патріарха та ідею «Москва -- третій Рим».

5. Сформульовано новий підхід, відповідно до якого пропагандистську кампанію Петра І проти Івана Мазепи варто розглядати в контексті ідеологічної боротьби російської імперії проти українського державотворення. Масштабний терор і анатемування гетьмана розвинуло в післямазепинської старшини феномен, аналогічний постійному переживанню гріха. Ця ідеологічна практика імперії стала активним чинником становлення феномена української меншовартості, хоча його першовитоки, на думку дослідника, сягають доби Хмельниччини.

Адміністративна та ідеологічна політика імперії призвела до поступової втрати Гетьманщиною старої назви Русь та прийняття назви «Малоросія». Ці та інші фактори спричинили формування в Україні малоросійської ідеології та ідентичності.

Малоросійство як ідеологія розділилася на дві гілки: малоросійство окремішності та малоросійство поглинання. Останнє можна розглядати як чинник пізніших теорій «єдиної руської народності» та ксенофобських ідей про українськість як зіпсовану форму російськості. Крім того, після прилучення козацької старшини до російського дворянства й поступової русифікації її нащадків у кінці ХVIII ст. зароджується ідея про українців, як переважно селянську націю, що також є чинником комплексу меншовартості.

Попри все сказане, інкорпорація Гетьманщини в Російську імперію проходила досить повільно та розтяглась більш ніж на століття, що в широкому сенсі свідчить про досить міцну ідейно-правову обґрунтованість державотворення, внутрішню солідарність старшини як провідної верстви, її високий рівень правосвідомості.

6. Піднята проблема витоків та еволюції ідеології державотворення середньовічної й ранньомодерної України окреслює кілька напрямків перспективних досліджень. Це, зокрема, проблематика функціонування старокиївської ідеології в умовах Галицько-Волинської держави.

Мало дослідженою залишається ідеологічна сфера литовсько-руського та річпосполитого періодів в контексті українського державотворення. В окремий напрямок перспективних досліджень варто виділити проблематику ідеологічної кампанії Петра І проти Івана Мазепи в контексті її впливу на українську й російську ідеосфери.

Окремо варто наголосити на актуальності системного вивчення проблеми змін ідентичності й ідеосфери в контексті еволюції самоназви вітчизняної території «Русь - Малоросія - Україна». Хоча весь емпіричний матеріал однозначно вказує на істинність синонімічного ряду «Україна - Русь», проблема утвердження цієї синонімічності в масовій свідомості вимагає широкої наукової дискусії.

Література

Плешко М.В. Ідеологія солідаризму в контексті розбудови української державності / М.В. Плешко // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. - Вип. 91-93. - К. : ВПЦ Київський університет, 2009. - С. 210-213.

Плешко М.В. Ідеологія солідаризму в програмних документах політичних партій України / М.В. Плешко // Політологічний вісник. зб-к. наук. пр. Вип. 40. - К. : ІНТАС, 2009. - С. 149-160.

Плешко М.В. Ідеї народоправства в генетиці процесу українського державотворення / М.В. Плешко // Гуманітарні студії. Вип. 7. - К. : ВПЦ Київський університет, 2010. - С. 178-185.

Плешко М.В. Литовський період в історіософії українського державотворення / М.В. Плешко // Гуманітарні студії. - Вип. 8. - К. : ВПЦ Київський університет, 2010. - С. 161 - 168.

Размещено на Allbest.ru