Генезис уявлень про справедливість (соціально-філософський аналіз)

Размещено на http://www.allbest.ru/

11

[Введите текст]

ІНСТИТУТ ВИЩОЇ ОСВІТИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

МАРЧЕНКО ЄВГЕН ОЛЕКСАНДРОВИЧ

УДК 111.84:241.521

ГЕНЕЗИС УЯВЛЕНЬ ПРО СПРАВЕДЛИВІСТЬ (СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ АНАЛІЗ)

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Київ - 2011



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України.

Науковий керівник: доктор філософських наук Самчук Зореслав Федорович, Інститут вищої освіти НАПН України, головний науковий співробітник відділу соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Култаєва Марія Дмитрівна, Харківський національний педагогічний університет імені Г. С. Сковороди, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Щириця Тетяна Володимирівна, Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут», доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться 27 жовтня 2011 року о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.456.01 в Інституті вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9, 9-й поверх, зала засідань.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту вищої освіти Національної академії педагогічних наук України за адресою: 01014, м. Київ, вул. Бастіонна, 9.

Автореферат розісланий 26 вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Л.С. Горбунова



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена двоєдиним фактором: по-перше, справедливості як критеріальному еталону оперування індивідуальною та суспільною дійсністю притаманна трансчасова привабливість; по-друге, об'єктивне й закономірне загострення уваги до різноманітних аспектів справедливості відбувається на етапі динамічної трансформації суспільства, яке перебуває у фазі перехідного періоду і потребує надійних світоглядно-аксіологічних орієнтирів розвитку. Власне, до категорії саме таких суспільств належить сучасна Україна.

Справедливість безпосередньо пов'язана з уявленнями про належне. Вона зумовлена невід'ємними, невідчужуваними правами людини і передбачає чітку корелятивну відповідність між практичною роллю індивіда в житті суспільства та його соціальним становищем, між правами та обов'язками, діянням та відплатою, трудом та винагородою, злочином та карою, заслугами та суспільним визнанням тощо.

Ідея справедливості - одна з найбільш резонансних в історії світоглядного еволюціонування людства: вона завжди слугувала ключовим аргументом і критерієм в оцінці вчинків людей, подій, явищ і загалом суспільної дійсності. Її реалізація потребує потужних концептуальних, вольових і матеріальних ресурсів, а також неупередженого арбітражу у вигляді громадської думки, соціальних інститутів і легітимної владно-управлінської вертикалі.

Справедливість слугує критеріальним маркером і регулятивним ідеалом соціальних відносин. Уявлення про неї відображають домінуючу на рівні суспільної свідомості систему світоглядних цінностей і принципів, яка лежить в основі пріоритетів функціонування конкретно-історичного соціуму. Віра в торжество справедливості - потужний каталізатор благочинного життя. Втрата цієї віри знаменує настання періоду морального нігілізму, нехтування фундаментальними аксіологічними та телеологічними орієнтирами функціонування суспільства.

Вибудовуючи ієрархію буттєвих пріоритетів, люди завжди брали за критеріальний взірець уявлення про справедливість. Істотна особливість полягає в тому, що - на відміну від оперування категоріями «благо», «міра», «чеснота» і т.ін. - усвідомлення справедливості завжди є конкретним, безпосередньо пов'язаним з повсякденним буттям людей і емоційно насиченим.

В її ім'я здійснювалися радикальні перетворення суспільного ладу. В кризові епохи масова свідомість охоче йшла за тими, хто апелював до справедливості та виказував готовність втілити її ідеали на практиці. Не випадково саме справедливість була основним гаслом ледве не всіх революцій. Разом з тим різнотлумачення сутності й регулятивних функцій справедливості, а також абсолютизація її окремих аспектів часто призводила до трагічних соціальних експериментів, сплесків насилля і масштабних протистоянь. Це додатково актуалізує необхідність пошуку механізмів розв'язання проблемних вузлів, пов'язаних з розумінням справедливості.

Ступінь наукової розробки проблеми. На різних стадіях розвитку людства поняття справедливості тлумачилося в широкому діапазоні. Істотний внесок у становлення й концептуалізацію уявлень про справедливість зробили філософи Античності (Демокріт, Сократ, Платон, Аристотель, Сенека, Епікур, Цицерон), Середньовіччя (Августин Блаженний, Фома Аквінський), Відродження та Нового часу (Ж.-Ж.Руссо, І.Бентам, Ш.Монтеск'є, Дж.Ст.Мілль). Потужний напрям генезису рефлексій щодо справедливості генерували концептуалісти утопічної думки Т.Мор, Т.Кампанелла, Дж.Уїнстенлі, А.Сен-Симон, Ш.Фур'є, Р.Оуен та інші. Виразні стратегеми справедливості сформульовані І.Кантом та Г.Гегелем, російськими філософами (В.Соловйовим, С.Булгаковим, Г.Флоровським, М.Лоським, С.Франком), дослідниками ХХ століття і нашими сучасниками (Е.Андерсоном, Б.Акерманом, Р.Барнетом, І.Берліним, Р.Дворкіним, У.Кімлікою, А.Макінтайром, М.Оцукою, М.Ротбардом, Дж.Роулзом, М.Санделом, Б.Сутором, Ч.Тейлором, Ф.Хайєком, Дж.Хосперсом, І.Янгом), представниками Франкфуртської школи та їхніми послідовниками (Т.Адорно, К.-О.Апелем, М.Горкгаймером, Ю.Габермасом), течією неопрагматизму (Р.Рорті).

Вагомий внесок у розробку соціально-філософського аспекту справедливості зробили праці вітчизняних і російських дослідників (Т.Аболіної, В.Абушенко, С.Алєксєєвої, Р.Апресяна, О.Біктасова, Л.Грінберг, А.Гусейнова, О.Дробницького, Б.Капустіна, М.Кошелева, А.Кузьміної, В.Малахова, Т.Мальцева А.Огурцова, В.Печенева, М.Розова, В.Сагатовського, В.Тугаринова, В.Шохіна та інших).

На окрему відзнаку заслуговує науковий доробок дослідження ідейно-світоглядних аспектів справедливості в суспільствах сучасного зразка загалом і в Україні зокрема (йдеться про праці В.Андрущенка, Є.Бистрицького, І.Бичка, В.Горбатенка, М.Кисельова, І.Кресіної, М.Култаєвої, В.Лісового, М.Михальченка, В.Пазенка, М.Поповича, З.Самчука, Л.Ситніченко та інших). Втім, попри теоретичну значущість для розробки теми даного дослідження наукового доробку наведених авторів, аспект комплексного дослідження еволюції становлення соціально-філософських уявлень про справедливість і наукова екстраполяція логіки цього процесу в оглядове майбутнє все ще залишається на периферії уваги.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика наукового дослідження відповідає науковому напрямку «Вища освіта України як фактор цивілізаційного визначення молоді» (державний реєстраційний номер 0106U002013) Інституту вищої освіти НАПН України в межах наукової теми «Вища школа як соціальний інститут і механізм соціалізації молоді» (Державний реєстраційний номер 0109U000290).

Метою дисертаційного дослідження є соціально-філософський аналіз становлення уявлень про справедливість, виявлення як закономірностей, так і конкретно-історичних особливостей цього процесу, з'ясування його зумовленості різноманітними детермінантами.

Реалізація поставленої мети потребує розв'язання таких дослідницьких завдань:

- конкретизувати змістовні та функціонально-інструментальні критерії справедливості;

- виявити конкретно-історичну зумовленість розуміння справедливості;

- обґрунтувати змістовні параметри понятійного інваріанту справедливості, які не зазнають конкретно-історичного впливу;

- уточнити теоретичні основи оперування справедливістю;

- проаналізувати значення уявлень про справедливість для утопічної свідомості, а також світоглядні акценти щодо справедливості епохи античності, середньовіччя і Нового часу;

- здійснити порівняльний аналіз концепцій справедливості різних напрямів лібералізму як найбільш впливової щодо обраного об'єкту дослідження ідейної парадигми сучасності;

- простежити світоглядно-інтерпретаційну специфіку ідейних опонентів лібералізму в особі утилітаризму, комунітаризму, марксизму та фемінізму;

- розкрити особливості уявлень про справедливість суспільної свідомості сучасної України;

- обґрунтувати світоглядні пріоритети сучасного розуміння справедливості, які володіють найбільшим спонукально-навіювальним ресурсом на оглядову перспективу.

Об'єктом дослідження є справедливість як теорія і практика діяльності, зумовлені сутністю, правами і потребами людини, а також зусиллями, спрямованими на реалізацію належного.

Предметом дослідження є процес становлення уявлень про справедливість як програму діяльності з практичного перетворення дійсності.

Теоретико-методологічна основа дослідження ґрунтується на сукупності філософських та загальнонаукових методів і принципів. Комплексність мети дослідження зумовила необхідність застосування міждисциплінарних підходів, які синтезують досягнення у галузі соціальної філософії, аксіології, етики, історії, культурології тощо. Методологічний фундамент дисертації складають принципи системності, цілісності, єдності історичного та логічного, детермінізму, розвитку і взаємозв'язку. Важливу функцію методологічного підґрунтя дисертаційного дослідження виконав структурно-конструктивістський підхід, котрий дозволив проаналізувати аспект справедливості в кількох ракурсах - зокрема, як систему, що зазнає впливу об'єктивних змін і організовується у впорядковану цілісність у результаті детермінативної дії ціннісно-нормативного компендіуму суспільної свідомості.

Істотну теоретико-методологічну функцію виконали також порівняльний і системний аналіз, елементи діалектичного підходу та загальнонаукові методи: типологізація (при систематизації уявлень про справедливість); ідеалізація, абстрагування і моделювання (під час дослідження індивідуального та суспільного формату справедливості); концептуалізація (при визначанні термінологічної бази дослідження та обґрунтуванні понятійно-категоріального статусу поняття «справедливість» у соціальній філософії); класифікація (при типологізації та ієрархізації справедливості).

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в комплексному аналізі еволюції уявлень про справедливість, у визначенні їх світоглядного і методологічного значення в різні історичні епохи, що увиразнює теоретичні основи соціально-філософського оперування справедливістю, уточнює трансчасовий понятійний інваріант справедливості та його вплив на суспільну дійсність. Новизна віддзеркалена в наступних наукових положеннях, що виносяться на захист:

1. Вперше здійснено системний соціально-філософський аналіз становлення уявлень про справедливість від первіснообщинного ладу й до наших днів, з'ясовано закономірності й конкретно-історичні особливості цього генезису, його зумовленість суспільною дійсністю і зворотний вплив на соціальне буття.

2. Конкретизовано змістовні та функціонально-інструментальні критерії справедливості. Виявлено, що змістовні параметри справедливості детерміновані взаємопотенціюючою дією суспільної статики і динаміки, котра, з одного боку, потребує спадкоємності відносин, прав і обов'язків, що зарекомендували себе як ефективні, позитивні й оптимумні, а з іншого, - наполягає на доцільності подолання негативної спадщини минулого, яка в контексті й перспективі соціальних перетворень сприймається суспільною свідомістю як невідповідність нормам справедливості.

3. Доведено, що уявлення про справедливість є конкретно-історичними: кожна історична епоха вкладає в них оригінальний зміст з огляду на власні світоглядні, аксіологічні, телеологічні, деонтологічні та інші пріоритети і преференції. Втім, попри конкретно-історичну специфіку, уявленням про справедливість притаманний змістовний інваріант, котрий полягає у відповідності між практичною роллю індивідів і соціальних верств у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між діянням та відплатою, працею та винагородою, заслугами та їх визнанням тощо.

4. Уточнено теоретичні основи соціально-філософського оперування справедливістю: якщо справедливість - це частина суспільного ідеалу, то теорія справедливості є проектом належних відносин, які діють в межах справедливого суспільства. Для побудови теорії справедливості ключовим є розуміння двох аспектів: по-перше, індивіди мають взаємну потребу один в одному в процесі спільної життєдіяльності, по-друге, з огляду на зазначену особливість вони є рівними між собою.

5. На підставі порівняльного аналізу концепцій справедливості основних напрямів лібералізму виявлено, що, попри численні відмінності, їм притаманна ідейно-світоглядна спорідненість у питанні ідеалу справедливого суспільства. Зокрема, кожен різновид лібералізму визнає пріоритет свободи і автономії особистості, тому вимагає утвердження демократії і прав людини; заперечує абсолютизм і диктатуру як форми державного ладу; обстоює ідею вільного ринку, хоча інколи вимагає обмеження дії цієї «невидимої руки» задля збереження свободи; ставить під сумнів доцільність патерналізму в стосунках між людьми, а також між державою та громадянами.

6. Доведено, що ідея справедливості завжди посідала визначальне місце в світоглядній системі людства, а в періоди суспільних криз і трасформацій фактор справедливості набував особливої гостроти, тому цілком об'єктивно він додатково актуалізується в умовах українського сьогодення.

7. Обґрунтовано світоглядні пріоритети сучасного розуміння справедливості, які володіють найбільшим спонукально-навіювальним потенціалом на оглядову перспективу. З'ясовано, що ознак загальновизнаної норми все виразніше набуває рівність можливостей, а ідея справедливості трансформується в ідею прав людини, серед яких превалюють права на гідне життя, свободу, самореалізацію, гідні побутові умови життя і т.ін.

Теоретичне і практичне значення одержаних результатів. Матеріали і висновки дисертації дають обґрунтоване цілісне уявлення як про сутність і суспільне значення справедливості, так і про потенційні можливості, функціонально-інструментальні ресурси справедливості для суспільств різних типів. Вони можуть бути використані в науково-дослідницькій роботі - зокрема, для подальшої розробки світоглядно-аксіологічної проблематики; у суспільно-політичному житті - для оптимізації духовної сфери соціумів широкого конкретно-історичного спектру; у навчальному процесі - для викладання курсів соціальної філософії, аксіології, етики, політології, правових дисциплін тощо.

Висновки дисертації сприяють поглибленому розумінню перспектив світоглядного еволюціонування України і специфіки розвитку ідейних пріоритетів під впливом уявлень про функціонально-інструментальне покликання справедливості. Основні наукові результати дисертації відповідають вимогам теоретико-методологічних механізмів генерування ефективних стратегем розвитку сучасного українського суспільства. Вони підлягають використанню в якості критеріального інструментарію під час розробки світоглядних, аксіологічних і телеологічних аспектів соціальної філософії та філософії історії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися і доповідалися на засіданнях відділу «Соціальних проблем вищої освіти та виховання студентської молоді» Інституту вищої освіти НАПН України, а також на ХІ Міжнародній науково-практичній конференції «Молодь в умовах нової соціальної перспективи» (Житомир, 2009); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжкультурні комунікації та толерантність в освіті» (Артек, 2009); у виступах на «Курасівських читаннях» (Київ, 2010); на Третьому конгресі політологів України «Політична система України: моделі влади» (Київ, 2010); V Всеукраїнській науково-методичній конференції «Безперервна освіта в Україні: реалії та перспективи» (Івано-Франківськ, 2010).

Публікації. Результати наукового доробку представлено в дисертаційній праці та 4 наукових статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура і обсяг дисертації зумовлені специфікою її предмету, логікою викладення теми, а також метою і основними завданнями дисертаційного дослідження. Дисертація складається зі вступу, п'ятьох розділів, висновків та списку використаної літератури (300 найменувань). Загальний обсяг дисертації складає 198 сторінок, з яких основний текст - 173 сторінки та список літератури - 25 сторінок.



ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

справедливість свідомість лібералізм комунітаризм

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано ступінь її опрацювання у науковій літературі, сформульовано мету, основні завдання, об'єкт і предмет дослідження, розкрито наукову новизну дисертації та практичне значення одержаних результатів, висвітлено аспект попередньої апробації результатів дослідження, наведено структуру дисертаційної праці.

Перший розділ «Теоретико-методологічні основи соціально-філософського оперування категорією «справедливість» підпорядковано меті з'ясування ступеня наукової розробки окресленої теми дослідження і аналізу теоретико-методологічних підходів до вивчення справедливості.

Обґрунтовано, що зміст справедливості перебуває в безпосередній залежності від особливостей суспільної статики і динаміки, котрі, з одного боку, потребують збереження, успадкування відносин, прав і обов'язків, що зарекомендували себе як ефективні, а з іншого, - наполягають на доцільності подолання негативної спадщини минулого, яка в контексті й перспективі соціальних перетворень сприймається суспільною свідомістю як невідповідність нормам справедливості.

Справедливість слугує критеріальним мірилом людських відносин. Вона є мірою відповідності між змістом вчинків та їхньою оцінкою на рівні суспільної свідомості; між роллю людей і соціальних груп та їхнім соціальним становищем; між працею та винагородою за неї; між правами та обов'язками; між скоєним діянням та відплатою за нього.

Якщо справедливість - це частина суспільного ідеалу, то теорія справедливості - це проект належних відносин, які діють в межах справедливого суспільства. Для побудови теорії справедливості ключовим є розуміння двох аспектів: по-перше, індивіди мають взаємну потребу один в одному в процесі спільної життєдіяльності, по-друге, з огляду на зазначену особливість вони є рівними між собою.

У другому розділі «Концептуальні пріоритети справедливості епохи античності, середньовіччя і Нового часу» простежено становлення світоглядно-аксіологічних уявлень про справедливість у соціально-філософській думці античності, середньовіччя і Нового часу, які заклали фундамент сучасного філософського бачення пріоритетів справедливості.

Антична філософська традиція витлумачувала справедливість ключовою характеристикою, ознакою і критерієм природного порядку речей. В епоху античності справедливість вважалася однією з основних якостей громадянина, який зобов'язаний допомагати потерпілим від несправедливості. Античність закріпила за справедливістю статус основної полісної чесноти, котра дає іншим чеснотам (зокрема, розважливості, мужності та мудрості) силу вкорінюватися в людському єстві. В загальносоціальному вимірі справедливість постала ідеальним суспільним ладом, в умовах якого кожен із соціальних прошарків сумлінно виконує покладені на нього обов'язки.

Середньовічні мислителі здебільшого виходили з постулату про всемогутність і справедливість Бога, який є найвищою силою і кожному відплачує по заслугам. Людина не повинна брати на себе невдячну і несправедливу місію намагатися збагнути промисел Божий, тим більше - функціонально підмінити Його. Характерною ознакою середньовіччя була ієрархічна структура феодального суспільства, в межах якого кожен індивід мав чітко визначену соціальну функцію впродовж усього життя.

У філософській концептуалістиці Нового часу особистість постала найвищою цінністю, котра відображається в ідеалі справедливості, в якому передбачені умови, необхідні для повноцінного розвитку, самовираження індивіда, задоволення його потреб та інтересів, а суспільство оцінюється з точки зору того, наскільки воно забезпечує реалізацію на практиці таких пріоритетів.

У третьому розділі «Справедливість як світоглядний стрижень утопічної свідомості» розглянуто світоглядне значення справедливості для формування, функціонування і генезису утопічної свідомості. З'ясовано, що справедливість є ключовим фактором, ціннісно-цілепокладаючою спонукою утопічної думки всіх часів і народів.

Класична утопія виходить з тих міркувань, що всі суспільні проблеми й негаразди можуть бути розв'язані засобом цілеспрямованих соціальних реформ, мудрих рішень правителів і запровадженням ефективних законів. Найбільш виразної концептуалізації утопії набули у працях представників соціалістичної та християнської утопічної думки - зокрема, у Т.Мора, Т.Кампанелли, Дж.Уїнстенлі, Ж.Мельє, А.Сен-Симона, Ш.Фур'є, Р.Оуена. Провідну роль у концептуалістиці зазначеного напрямку відіграє ідеальне суспільство, завдяки досконалому облаштуванню якого людині вдається подолати свої егоїстичні інстинкти, а натомість розвинути корисні потреби (насамперед - потребу в праці), які не роз'єднують, а об'єднують людей, є спільними для абсолютної більшості членів ідеального соціуму, створюючи основу для гармонійного співіснування особистих та загальносуспільних інтересів.

У своїх проектах справедливої соціальної системи соціалісти-утопісти не обмежувалися вимогою реорганізації споживання і розподілу, а виходили зі скасування експлуатації, з мінімізації протиріч між розумовою та фізичною працею, з ліквідації чи істотного обмеження впливу приватної власності в майбутньому суспільстві. Вони намагалися здійснити свій соціальний ідеал шляхом пропаганди і просвітництва, переконуючи навіть панівні класи, що заплановане ними перетворення суспільства однаково позитивно позначиться на долі всіх класів.

Четвертий розділ «Світоглядно-аксіологічні і праксеологічні наголоси ліберальних концепцій справедливості» віддзеркалює концептуальні акценти щодо справедливості різних напрямів ліберальної думки, які генерують основний масив сучасного дискурсу з нагоди справедливості.

Попри численні відмінності, різні версії лібералізму поділяють деякі спільні цінності й світоглядні настанови, які дають підстави стверджувати про їх нормативну ідейно-світоглядну родинність - зокрема, в питанні ідеалу справедливого суспільства. Насамперед лібералізм поціновує свободу і автономію особистості, тому вимагає утвердження демократії і прав людини. Він заперечує всі різновиди абсолютизму й диктатури як форм державного ладу. Лібералізм передбачає свободу ринку, хоча інколи вимагає обмеження дії цієї «невидимої руки» задля збереження свободи. Він заперечує доцільність патерналізму в стосунках між людьми, а також між державою та окремими громадянами.

Ліберальна справедливість означає перш за все рівність життєвих шансів. Специфіка ліберального підходу полягає в розробці змістовних принципів справедливості, на основі яких має функціонувати досконала держава. Вперше такі принципи сформулював Дж.Роулз. Він намагався поєднати свободу та соціальну державу і вважав необхідним активну участь держави у перерозподілі благ на користь найменш забезпечених категорій населення.

Такий підхід був розкритикований іншим представником лібералізму - Р.Нозіком, для якого справедливість нерозривно пов'язана з еквівалентним обміном, котрий можливий лише між вільними громадянами без посередницької участі держави. За версією Р.Нозіка, будь-яка держава, котра виходить за межі мінімальної, у функціональному аспекті об'єктивно й закономірно приречена у своєму функціонуванні на порушення прав людини.

Ще один виразний представник лібералізму - Д.Готієр - свою теорію справедливості відрекомендував «теорією раціональної угоди». Ця концепція ґрунтується на двох ключових поняттях - рівновазі й оптимальності. Угода знаходиться в стані рівноваги, якщо є результатом стратегії учасників, спрямованих на взаємну максимізацію своїх цінностей. Під оптимальністю слід розуміти такий результат угоди, за якого вже неможливо покращити переваги одного з учасників, не погіршивши при цьому становища іншого. Одностороння максимізація учасниками угоди своїх переваг може призвести до неоптимального результату, за якого постраждають інтереси всіх. Д.Готієр пропонує всім учасникам суспільних відносин укласти угоду. Він ототожнює її раціональність із досягненням колективної оптимальності, за якої учасникам угоди відмовляються від небезпечної примари максимальної вигоди, а натомість вдовольнитися меншою, проте гарантованою користю.

У п'ятому розділі «Ліберальна парадигма справедливості в дзеркалі ідейних опонентів (утилітаризм, комунітаризм, марксизм, фемінізм)» з'ясовано сутність ідейних, ціннісних та цілепокладаючих відмінностей лібералізму від його світоглядних опонентів.

Підкреслюючи значення колективної користі, утилітаристські концепції справедливості концептуально протистоять лібералізму. Зокрема, згідно з ключовим постулатом теорії справедливості утилітаризму, основною функцією суспільства є справедливий розподіл благ задля досягнення фундаментальної мети - максимального блага для максимальної кількості людей.

Комунітаризм виразно протистоїть лібералізму, стверджуючи, по-перше, що за своєю природою люди не є відчуженими й ізольованими; скоріше навпаки - їх тісно пов'язують численні міжособистісні взаємини, які, власне, й детермінують перебіг життя. По-друге, за відсутності цих взаємин жодна людина не може стати повноцінною особистістю.

На переконання марксизму, як капіталістичне, так і ліберальне суспільство є несправедливим з кількох міркувань. Жоден з цих соціумів, по-перше, не забезпечує необхідного розвитку виробничих сил, а відтак - і повноти задоволення потреб людей; по-друге, припускає можливість відчуження і експлуатації людини людиною.

З точки зору фемінізму, сутність несправедливості сучасного суспільства зводиться насамперед до гендерної нерівності. На переконання фемінізму, лібералізм не виконав обіцянку свободи й рівності для всіх - інакше не довелося б констатувати, що половина людства виявилася обдуреною і пригніченою. За версією фемінізму, цією половиною є саме жінки.

Шостий розділ «Перспективи розвитку України в контексті сучасного розуміння справедливості» узагальнює функціонально-інструментальний ресурс чинників і світоглядних пріоритетів справедливості, котрі визначають динаміку і особливості розвитку сучасної України.

Генерування уявлень про справедливість ніколи не втрачало ознак нагального дослідницького завдання, оскільки потребує перманентного оновлення, приведення у відповідність до еволюціонування світоглядно-аксіологічних акцентів щодо цієї сфери суспільного буття і свідомості. В епоху соціальних перетворень ідея справедливості набуває статусу вирішальної критеріальної ознаки суспільної дійсності.

Високий рівень чутливості українського суспільства до проблем справедливості зумовлений об'єктивними причинами й історичними передумовами. Для сучасної України справедливість має не лише етичне та соціально-економічне, а й комплексне суспільне значення, адже рівень відповідності наявного статус-кво уявленням про справедливість визначає ступінь соціальної гармонії зокрема і ефективності функціонування суспільства загалом.

У сучасному розумінні ідея справедливості все акцентованіше трансформується в ідею прав людини, серед яких превалює право на високі життєві стандарти, свободу, самореалізацію тощо. Ознак загальновизнаної норми набуває рівність можливостей. До пріоритетних теоретико-праксеологічних завдань також належить концептуалізація шляхів, якими українське суспільство має рухатися в напрямку соціальної справедливості.



ВИСНОВКИ

У висновках здійснено теоретичні узагальнення еволюції тлумачень справедливості, визначено їх світоглядне і методологічне значення в різні історичні епохи, запропоновано напрямки перспективних досліджень. Сутність розв'язаної наукової проблеми полягає в системному аналізі становлення соціально-філософських уявлень про справедливість, у з'ясуванні закономірностей перебігу цього процесу, його зумовленості конкретно-історичними обставинами і зворотного впливу на суспільне буття.

Підсумки дисертаційного дослідження підбито у таких висновках:

1. Здійснено системний аналіз становлення соціально-філософських уявлень про справедливість від первіснообщинного ладу й до наших днів, з'ясовано закономірності й конкретно-історичні особливості цього генезису, його зумовленість суспільною дійсністю і зворотній вплив на соціальне буття. Доведено, що уявлення про справедливість є конкретно-історичними: кожна історична епоха вкладає в них оригінальний зміст з огляду на власні світоглядні, аксіологічні, телеологічні, деонтологічні та інші пріоритети і преференції.

Хоча в процесі історичного генезису розуміння змісту соціальної справедливості зазнає істотних змін, в цілому воно зводиться до інваріанта у вигляді відповідності практичної ролі індивідів (соціальних верств) у житті суспільства їхньому соціальному становищу, діянь - відплаті, праці - винагороді, заслуг - їх визнанню. Невідповідність же в цих відношеннях оцінюється як несправедливість.

2. Конкретизовано змістовні та функціонально-інструментальні критерії справедливості. З'ясовано, що справедливість посідає особливе місце серед світоглядних універсалій. Дотримання її канонів належить до переліку трансісторичних пріоритетів людства. Значущість даної категорії зумовлена величезною роллю, яку явище, окреслене нею, відіграє в усіх сферах життя суспільства - економічній, соціальній, юридичній, політичній, духовній. Разом з тим розлогість змістовного діапазону справедливості призвела до істотної неоднозначності розуміння цього феномену. Зазначена обставина актуалізує і загострює потребу теоретичної розробки проблем справедливості, покликаної сформувати виразні й ефективні духовні основи суспільства, сприяти досягненню гармонії соціальних відносин.

3. Справедливість має безперечну цінність для життя кожного суспільства, оскільки слугує критерієм оцінки міжособистісних взаємин, а також спонукальним мотивом певної діяльності й дотримання відповідних правил поведінки, норм моралі тощо. Вона загострює аспект еквіваленту між діяльністю та її результатами, визначає відносини між людьми в контексті їх взаємних обов'язків, а також з приводу розподілу створених спільними зусиллями матеріальних і духовних благ.

Справедливість слугує критерієм оцінки різноманітних явищ і тенденцій суспільного життя: між роллю окремих людей і соціальних груп та їхнім соціальним становищем, ступенем суспільного визнання; між працею та винагородою за неї; між правами та обов'язками; між скоєним діянням та відплатою за нього. Вона є мірою відповідності між змістом вчинків та їхньою оцінкою на рівні суспільної свідомості.

4. Уточнено теоретичні основи соціально-філософського оперування справедливістю: якщо справедливість - це частина суспільного ідеалу, то теорія справедливості є проектом належних відносин, які діють в межах справедливого суспільства. Справедлива соціальна модель залежить від того, яким чином сформульовані права та обов'язки, як визначені й закріплені за соціальними суб'єктами можливості самореалізації у процесах суспільної життєдіяльності. Для побудови теорії справедливості ключовим є розуміння двох аспектів: по-перше, індивіди мають взаємну потребу один в одному в процесі спільної життєдіяльності, по-друге, з огляду на зазначену особливість вони рівні у формальному, правовому і політичному сенсі.

5. Проаналізовано світоглядні акценти щодо справедливості епохи античності, середньовіччя і Нового часу. Зокрема, антична філософська традиція розмежовувала два типи справедливості: природний (встановлений богами і незалежний від людської волі) та людський. Природний космос володіє безперечним пріоритетом по відношенню до людського. Той людський порядок, який у найбільшій мірі відповідає «природі речей», визнається найкращим, оптимальним, справедливим. Середньовічні мислителі узгоджували справедливість насамперед з ідеєю Бога, з постулатом про Його всемогутність і справедливість. Характерною ознакою середньовіччя була ієрархічна побудова феодального суспільства, в межах якої кожен індивід мав чітко визначену соціальну функцію впродовж усього життя.

В епоху Нового часу філософська концептуалістика відрекомендовує особистість найвищою цінністю. Такий світоглядний акцент позначився на ідеалові справедливості, на актуалізації передумов та спонук, необхідних для повноцінного розвитку і самовираження індивіда, задоволення його потреб та інтересів. Суспільство ж оцінювалося передовсім з огляду на те, наскільки повно воно забезпечує реалізацію на практиці зазначених пріоритетів.

6. Доведено, що уявлення про справедливість формують світоглядний стрижень утопічної свідомості. Попри відмінності ідейно-світоглядних акцентів, можна виокремити деякі спільні риси, притаманні більшості соціалістичних утопічних вчень: 1) критику феодального та капіталістичного ладу за неспроможність забезпечити справедливий розподіл багатства, а також за неефективне використання матеріальних і людських ресурсів; 2) заперечення приватної власності та вільної конкуренції як основи експлуатації людини людиною і соціальної нерівності; 3) розуміння функціонування людського суспільства як історичного процесу, пов'язаного із заміною наявного ладу новим - більш прогресивним і справедливим.

Хоча шляхи здійснення соціального ідеалу, запропоновані утопістами, здебільшого були ілюзорними, це зовсім не означає, що утопічними є самі ідеї соціальної справедливості. Поняття соціальної справедливості не містить нічого утопічного: утопічними є хіба що шляхи і засоби досягнення соціальної справедливості, які пропонувалися теоретиками утопічного соціалізму і комунізму.

7. Здійснено порівняльний аналіз концепцій справедливості основних напрямів лібералізму як найбільш впливової щодо обраного об'єкта дослідження ідейної парадигми сучасності. Виявлено, що світоглядна течія лібералізму надзвичайно поліаспектна в своїх аксіологічних та інтерпретаційних аспектах. Це призводить до того, що деколи різні версії лібералізму ведуть між собою запеклішу ідейно-світоглядну полеміку, ніж вона має місце між лібералізмом та концептуалістикою неліберального ґатунку. Та попри численні відмінності, різні версії лібералізму все ж поділяють деякі спільні цінності й світоглядні настанови, які дають підстави стверджувати про їх нормативну ідейно-світоглядну спорідненість - зокрема, в питанні ідеалу справедливого суспільства.

Ліберальна справедливість означає насамперед рівність життєвих шансів. Лібералізм цінує свободу і автономію особистості, тому вимагає утвердження демократії і прав людини. Він заперечує всі різновиди абсолютизму й диктатури як форм державного ладу. Лібералізм обстоює ідею вільного ринку, хоча інколи вимагає обмеження дії цієї «невидимої руки» задля збереження свободи. Він заперечує доцільність патерналізму в стосунках між людьми, а також між державою та окремими громадянами.

8. Простежено світоглядно-інтерпретаційну специфіку ідейних опонентів лібералізму в особі утилітаризму, комунітаризму, марксизму та фемінізму. Зокрема, згідно з основним постулатом теорії справедливості утилітаризму, суспільство має взяти на себе розподіл благ між усіма своїми членами задля забезпечення фундаментальної мети - максимального блага для максимальної кількості людей.

На переконання комунітаристів, там, де культивується пріоритет приватних інтересів на шкоду громадським, справедлива форма правління стає неможливою. На їхню думку, більшість проблем сучасного суспільства є результатом недостатньої уваги до спільного, міжособистісного, колективного фундаменту життя.

На переконання марксизму, як капіталістичне, так і ліберальне суспільство є несправедливим з кількох міркувань: жоден з цих соціумів, по-перше, не забезпечує необхідного розвитку виробничих сил, а відтак - і повноти задоволення потреб людей; по-друге, кожен з них припускає можливість відчуження і експлуатації людини людиною.

З точки зору фемінізму, сутність несправедливості сучасного суспільства зводиться насамперед до гендерної нерівності. На переконання фемінізму, лібералізм не виконав обіцянку свободи й рівності для всіх - інакше не довелося б констатувати, що половина людства виявилася обдуреною і пригніченою. За версією фемінізму, цією половиною є саме жінки.

9. Розкрито особливості уявлень про справедливість суспільної свідомості сучасної України. Доведено, що ідея справедливості завжди посідала визначне місце в світоглядній системі людства, а в періоди суспільних криз і трасформацій фактор справедливості набував особливої гостроти, тому цілком об'єктивно він додатково актуалізується в умовах українського сьогодення.

Для сучасної України справедливість має не лише етичне та соціально-економічне, а й істотне суспільно-політичне значення, адже саме вона визначає ефективність функціонування суспільства. За відсутності опори на ідею справедливості втілення на практиці національної ідеї - незалежно від рівня її аргументаційного забезпечення - приречене на невдачу, оскільки саме справедливість є консенсусною основою розвитку кожного ефективного соціуму і насамперед суспільств перехідних, до складу яких належить сучасна Україна.

10. Обґрунтовано світоглядні пріоритети сучасного розуміння справедливості, які володіють найбільшим спонукально-навіювальним потенціалом на оглядову перспективу. З'ясовано, що ознак загальновизнаної норми все виразніше набуває рівність можливостей, а ідея справедливості трансформується в ідею прав людини, серед яких превалюють права на високі життєві стандарти, свободу і самореалізацію.

Нагальною дослідницькою потребою є генерування понятійного компендіуму справедливості, адекватного суспільству сучасного формату. Також на першочергову увагу заслуговує концептуалізація втілення українським суспільством букви і духу соціальної справедливості.



СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Марченко Є.О. Світоглядна еволюція європейської філософії щодо ідей справедливості / Євген Марченко // Філософія освіти. Науковий часопис / [гол. ред. В.П.Андрущенко]. - К.: Вид-во Майстер-Клас, 2006. - №3 (5). - С.199-207.

2. Марченко Є.О. Генезис уявлень про справедливість у традиційних, тоталітарних та перехідних суспільствах / Є.О. Марченко // Гілея (науковий вісник): [зб. наук. праць] / [гол. ред. В.М. Вашкевич]. - К., 2008. - Вип. 16 . - С. 295-301.

3. Марченко Є.О. Громадянське суспільство як механізм реалізації ідеї справедливості / Є.О. Марченко // Нова парадигма: [Журнал наукових праць] / [гол. ред. В.П. Бех]. - К.: Вид-во НПУ імені М.П. Драгоманова, 2008. - Вип. 81. - С. 32-40.

4. Марченко Є.О. Україна в системі інтеграційно-глобалізаційних викликів сучасності / Євген Марченко // Вища освіта України. - № 3 (додаток 2). - 2008 р. - Тематичний випуск «Педагогіка вищої школи: методологія, теорія, технології.» - Т. 1. - С.177-183.



АНОТАЦІЯ

Марченко Є.О. Генезис уявлень про справедливість (соціально-філософський аналіз). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Інститут вищої освіти Національної академії педагогічних наук України, Київ, 2011.

Дисертація присвячена соціально-філософському аналізу становлення уявлень про справедливість, виявленню закономірностей та конкретно-історичних особливостей цього процесу, з'ясуванню його зумовленості різноманітними детермінантами, а також визначенню світоглядного і методологічного значення в різні історичні епохи. Це увиразнює теоретико-праксеологічні основи оперування справедливістю, уточнює трансчасовий понятійний інваріант справедливості, його залежність від суспільної дійсності і зворотного впливу на неї.

Конкретизовано змістовні та функціонально-інструментальні критерії справедливості. Доведено, що уявлення про справедливість є конкретно-історичними. Разом з тим уявленням про справедливість притаманний змістовний інваріант, котрий полягає у відповідності між роллю індивідів і соціальних верств у житті суспільства та їхнім соціальним становищем, між діянням та відплатою, працею та винагородою тощо.

Уточнено теоретичні основи соціально-філософського оперування справедливістю. Доведено, що ідея справедливості завжди посідала істотне місце в світоглядній системі людства, а в періоди суспільних трасформацій набувала особливої гостроти, тому цілком об'єктивно актуалізується в умовах українського сьогодення.

Ключові слова: справедливість, генезис, соціально-філософський аналіз, концептуальні пріоритети, перспективи розвитку, соціальні пріоритети, ціннісно-епістемологічний вимір.

АННОТАЦИЯ

Марченко Е.О. Генезис представлений о справедливости (социально-философский анализ). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Институт высшего образования Национальной академии педагогических наук, Киев, 2011.

Диссертация посвящена социально-философскому анализу становления представлений о справедливости, выявлению|обнаружение| закономерностей и конкретно-исторических особенностей этого процесса, выяснению его обусловленности различными детерминантами, а также определению мировоззренческого и методологического значения в разные исторические эпохи. Такой исследовательский подход придаёт выразительность теоретико-праксеологическим основам оперирования справедливостью, уточняет трансвременной понятийный инвариант справедливости, его зависимость от общественной действительности и осуществление обратного влияния на нее.

Обосновано, что представления о справедливости являются конкретно-историческими. Хотя в процессе исторического генезиса понимание справедливости претерпевает существенные изменения, в целом ему присущ содержательный инвариант в виде соответствия практической роли различиндивидов (социальных слоев) в жизни общества социальному положению, труда - вознаграждению, заслуг - их признанию. Несоответствие же в этих отношениях оценивается как несправедливость.

Конкретизированы содержательные и функционально-инструментальные критерии справедливости. Установлено, что справедливость занимает особое место среди мировоззренческих универсалий. Соблюдение её канонов относится к перечню трансисторических приоритетов человечества. Значимость данной категории предопределена огромной ролью, которую| явление, очерченное ею, играет во всех сферах жизни общества - экономической, социальной, юридической, политической, духовной.

Вместе с тем широта содержательного диапазона справедливости привела к существенной неоднозначности понимания этого феномена. Отмеченное обстоятельство актуализирует и заостряет потребность теоретической разработки проблем справедливости, призванной сформировать выразительные и эффективные духовные основы общества, способствовать достижению гармонии социальных отношений.

Уточнены теоретические основы социально-философского оперирования справедливостью: если справедливость - это часть общественного идеала, то теория справедливости является проектом надлежащих отношений, которые|какой| действуют в пределах справедливого общества. Справедливая социальная модель зависит от того, каким образом сформулированы права и обязанности, как определены и закреплены за социальными субъектами возможности самореализации в процессах общественной жизнедеятельности.

Доказано, что идея справедливости всегда занимала существенное место в мировоззренческой системе человечества, а в периоды общественных трансформаций обретала особую остроту, поэтому вполне объективно она актуализируется в условиях украинской современности. Для нынешней Украины справедливость обретает не только этическое и социально-экономическое, но и существенное общественно-политическое значение, поскольку именно она определяет эффективность функционирования общества.

В отсутствии опоры на идею справедливости воплощение на практике национальной идеи - независимо от степени аргументированности - обречено на неудачу, поскольку именно справедливость является консенсусной основой развития каждого эффективного социума и в первую очередь социумов переходного типа, к которым принадлежит современная Украина.

Ключевые слова: справедливость, генезис, социально-философский анализ, концептуальные приоритеты, перспективы развития, социальные приоритеты, ценностно-эпистемологическое измерение.



АNNOTATION

Marchenko E.A. The Genesis of Ideas of Justice (Social and Philosophical Analysis). - Manuscript.

Thesis for candidate degree of philosophical sciences, specialty 09.00.03 - social philosophy and philosophy of history. - Institute of Higher Education of the National Academy of Pedagogical Sciences of Ukraine, Kyiv, 2011.

Thesis addresses the social-philosophical analysis of the formation of ideas about justice, revealing patterns and specific historical features of the process, clarifying its variety of determinants, as well as the definition of a philosophical and methodological significance in different historical epochs. It distinguishes the theoretical-praxeological principles for fairness manipulation, specifies the transtime conceptual invariant of justice, its dependence on social reality and implementation of the reverse effect on it.

The content and functional-instrumental criteria of justice concretized. It was proved that the idea of ??justice is a concrete-historical. However, notions of fairness inherent in a meaningful invariant, which is in line between the role of individuals and social groups in society and their social position, between the act and retaliation, work and reward etc.

Theoretical principles of social-philosophical fairness manipulation were refined. It is proved that the idea of justice has always occupied a significant place in the ideological system of mankind, and in periods of social transformations was becoming particularly acute, therefore it is objectively actualized in the present Ukrainian conditions.

Keywords: justice, genesis, social-philosophical analysis, conceptual priorities, prospects of development, social priorities, value-epistemological dimention.

Размещено на Allbest.ru