Оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття (соціокультурний і праксеологічний аспекти)

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 141.21 + 17.037

09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ОПТИМІЗМ І НІГІЛІЗМ

ЯК ЕКЗИСТЕНЦІАЛИ ЛЮДСЬКОГО БУТТЯ

(СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ І ПРАКСЕОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТИ)

МАРУЩАК ОЛЕКСАНДР ВАДИМОВИЧ

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у відділі методології і соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України.

Науковий керівник: доктор філософських наук, старший науковий співробітник Рижко Лариса Володимирівна, Центр дослідження науково-технічного потенціалу та історії науки імені Г.М. Доброва НАН України.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Огородник Іван Васильович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка,

професор кафедри української філософії та культури Крохмаль Наталія Василівна, Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова, доцент кафедри соціології, управління та євроінтеграції, докторант.

Захист відбудеться "05" жовтня 2011р. о 14.00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.062.10 в Національному авіаційному університеті за адресою: 03680, м. Київ, просп. Космонавта Комарова, 1, ауд. 8.1007.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Національного авіаційного університету (03680, м. Київ, просп. Космонавта Комарова, 1).

Автореферат розісланий " 05 " вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ороховська Л.А.

Анотації

Марущак О.В. Оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття (соціокультурний і праксеологічний аспекти). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії.

У дисертації обґрунтовується положення про оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття, їх соціокультурну природу та праксеологічні функції, показується єдність оптимізму та нігілізму і водночас розкривається їх конструктивність та деструктивність в залежності від соціальних обставин. Зміст оптимізму і нігілізму презентується ідеалами очікуваних можливостей, сповідуваними цінностями як окремими індивідами, так і соціальними, етнічними, національними та іншими соціальними структурами. Провідну роль у функціонуванні екзистенціалів людського буття відіграє справедливість (несправедливість), яка має багато проявів у соціальному й індивідуальному бутті людини. Сучасна глобалізація значно ускладнює соціокультурні процеси, продукує шанси та ризики, хиткою стає довіра чи недовіра до існуючих владних інституцій, буття націй, релігійно-духовного життя. Перспективним у подоланні нігілізму та запобіганні крайнощам оптимізму є звернення до "Третьої правди", утвердження високих гуманістичних смислів буття.

Ключові слова: оптимізм, нігілізм, екзистенціали людського буття, справедливість, праксеологія, "третя правда".

Марущак A. B. Оптимизм и нигилизм как экзистенциалы человеческого бытия (социокультурный и праксеологический аспекты). - Рукопись. оптимізм нігілізм соціокультурний

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия культуры.

В диссертации обосновывается положение об оптимизме и нигилизме как экзистенциалах человеческого бытия, выступающих праксеологическими операторами и проектами реализации человеком своего будущего.

Обобщается опыт разработки проблем оптимизма и нигилизма в мировой и отечественной философии, художественной литературе, социальных практиках. Отмечается, что в данных исследованиях основное внимание обращается на проблемы нигилизма, которые, естественно очень важны, но вместе с тем нигилизм можно адекватно анализировать при его сопоставлении с оптимизмом, что и имеет место в диссертации.

Основаниями проблемы оптимизма и нигилизма является справедливость, содержание которой многозначно. В переходные периоды общественного развития, периоды кризисов обеспокоенность человека за будущее становится особенно острой и это порождает крайности как оптимистического, так и нигилистического характера. На конкретных примерах социального бытия XIX и XX столетий раскрываются некоторые коллизии функционирования оптимизма и нигилизма (социальные революции, тоталитарные режимы, анархистские и другие движения). Последнее сопровождалось трансформациями оптимизма в фанатизм, нигилизма в декструктивизм и т.п.

Современная глобализация придает экзистенциалам оптимизма новые черты: состояние постоянных шансов и рисков, кредиты доверия или недоверия существующим институциям власти, заострение этнических, национальных и религиозных составляющих жизненного поля человека, потерю идентичности отдельных индивидов и государств.

У восстановительных процессах ведущая роль должна принадлежать формированию оптимистических экзистенциалов, а нигилистические экзистенциалы призваны выполнять функцию утверждения оптимистических экзистенциалов.

Перспективным в решении проблем оптимизма и нигилизма является обращение к идее "третьей правды" как способу деконструкции первого и второго, использовании иронии при преодолении односторонности человеческого экзистенцирования, стремлении к поискам гуманистических смыслов человеческого бытия.

Ключевые слова: оптимизм, нигилизм, экзистенциалы человеческого бытия, справедливость, праксеология, "третья правда".

Maruschak O.V. Optimism and nihilism as an existential human being (praxiological and socio - cultural aspects). - Manuscript:

A thesis for the degree of Philosophy in specialty 09.00.03 - Social philosophy and philosophy of history.

The thesis deal with the position of optimism and nihilism as an existential human being, their socio-cultural nature and praxiological functions generalize the experience of world and Ukrainian philosophy and fiction in comprehending optimistic and negative preferences, develop means of dissemination of mass communication, implementation of political practices. Contents of optimism and nihilism presented ideals of justice, preached values will, as the hope of some individuals and societies. Critical period of life of people exacerbate the problems of optimism and nihilism. It finds signs of modern globalization. Promising in overcoming the extremes of optimism and nihilism is an appeal to the "Third truth" as a way of strengthening the ironic attitude to one-sided human existential, searches high humanistic meanings of human existence.

Keywords: optimism, nihilism, existential human life, justice, praxiology, "third truth.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Сьогодення окремої людини і усього людського загалу характеризується постійними ризиками, шаленими змінами, небувалими інноваційними процесами. Буттєвий вир стає нормою. "Синергетичність", "нелінійність", "хаос", "не передбачуваність", "випадковість", "біфуркація", "самоорганізація" - терміни нерівноважної термодинаміки - характерна лексика опису екзистенціювання людини в сучасному світі. За її змістом криється нігілістичне налаштування людини на своє сьогоднішнє і, особливо, - майбутнє. У соціальному і психологічному планах негація є надто вразливою для людини, вона сприймається як неунормоване, ницість буття, негаразди, або те, що необхідно долати. Тому проблема нігілізму є актуальною.

Водночас антропологічно людина прагне до протилежного нігілізмові - воліє бути оптимістом, сподівається на можливість блага, істини, гармонії із собою та світом (та іншими людьми). Це означає, що актуальною, навіть дошкульною, є проблема оптимізму. Нігілізм і оптимізм необхідно розглядати як бінарні поняття - категорії, тобто структури - екзистенціали буття. Їх дослідження актуалізується вищезазначеними соціальними практиками сьогодення, які ставлять питання про майбутню долю людини, тобто питання: що ж очікує людину; чи зневіра в майбутньому, чи є надія на краще. Водночас актуалізується проблема оптимізму і нігілізму станом її дослідження в світовій та вітчизняній філософії.

Ступінь наукової розробки проблеми оптимізму і нігілізму прикметна тим, що в літературі значна увага приділяється дослідженню нігілізму і дещо побіжно розробляються проблеми оптимізму. Водночас А. Швейцер вважав, що новоєвропейська філософія - це філософія оптимізму. Мовляв, європейське Просвітництво було заангажоване на оптимізм. Проте постмодерна філософія, особливо починаючи від Ф. Ніцше - переймалася проблемою нігілізму (Ж. Дерріда, М. Фуко та ін.). І тим не менше це не так вже й однозначно. М. Гайдеггер дійшов висновку, що Ф. Ніцше за своїми поглядами скорше відноситься до оптимістів. Але останнє М. Гайдеггер, мабуть, пов'язує з тим, що нігілізм у Ф. Ніцше покликаний здійснювати переоцінку цінностей, а відтак передбачає заміну старих цінностей новими. Останнє - постійне становлення, "вічне повернення до того ж самого" (М. Гайдеггер).

Сучасні зарубіжні філософи (С. Розін, Х. Тілекке, К. Лоeвіт, К. Гліксберг, Й. Гоудслом, П. Унгеp, Б. Регінстер, А. Крокер, Ю. Клеменс та інші), переймаючись питаннями нігілізму, звертають увагу на його різні форми (абсолютний, гносеологічний, аксіологічний, етичний, правовий, нігілізм у сфері мистецтва, літератури тощо). Це доповнює існуючі тлумачення нігілізму, але не виходить на якісь нові проблеми, що істотно відрізняються від кінця XIX та середини XX століть.

Сучасна українська філософія не складає виключення з світової тенденції; вона здебільшого переймається проблемою нігілізму (Т. Лютий, О. Панич, О. Лановенко, О. Туренко та інші) і оминає проблему оптимізму. Таку ж позицію займають сучасні російські дослідники (Р. Біркан, Н. Моісєєв та інші).

Основним результатом дослідження проблеми нігілізму на сьогодні є положення про те, що нігілізм виражає пригнічення людини, її безперспективність, розпач. Цим, звичайно, акцентується увага на необхідність у якийсь спосіб долати такий стан, але практично дослідники нігілізму обмежуються тільки розкриттям прикрого, негативного у змісті феномену нігілізму. Власне, це фактологічний підхід до вивчення нігілізму.

Існує й інший підхід у розробці розглядуваної теми. Ідеться про аналіз нігілізму у зіставленні з оптимізмом і концентрації уваги на проблемі оптимізму. Серед праць цього напрямку необхідно виділити дослідження Б. Кузнєцова, який звернув увагу на роль оптимізму у розвиткові науки, зокрема аналізуючи таку його форму, як гносеологічний оптимізм. Джерелом оптимізму у науці автор вважає нуртування, незавершеність, перспективу нескінченної серії нових питань, а спроби доконечного розв'язання питань ведуть до нігілізму. У сфері науки Б. Кузнєцов виокремлює "статичний" оптимізм (підґрунтям, опертям є "абсолютні закони") - це стосується класичної науки, для некласичної науки характерним є "динамічний оптимізм", де йдеться про постійні зміни.

А. Швейцер приділяв багато уваги осмисленню проблеми оптимізму і дійшов висновку, що в історії культури важко провести розмежування оптимізму та нігілізму, часто їх зміст підмінюється, спотворюється. Загалом же, на думку А. Швейцера, оптимізм є "природнішим для людини", а нігілізм - це "послаблена воля до життя". У даного автора термін нігілізм інколи вживається у значенні песимізм.

Оригінальну концепцію оптимізму (і нігілізму) розробив сучасний американський філософ П. Куртц, звернувши увагу на те, що нігілізм є крайньою формою скептицизму. П. Куртц конструктивну форму нігілізму ідентифікує з прагматизмом. Подоланням скептицизму (нігілізму), гадає П. Куртц, виступить нова філософія - євпраксофія, тобто філософія єдності блага і мудрості. Прикметно, що в євпраксофії зовсім не відкидається скептицизм, навіть більше того, він мислиться своєрідним доповненням оптимізму, бо у низці випадків вчений може бути неприпустимо довірливим, як і проста людина.

Загалом хоча дослідники оптимізму і нігілізму досягли важливих результатів, але вони в основному стосуються аналізу нігілізму і в меншій мірі - оптимізму, а це істотно знижує глибину розуміння існуючої картини як нігілізму, так і оптимізму. У дисертації ставиться завдання: розглянути оптимізм і нігілізм як філософські категорії і соціально-когнітивні практики, які є екзистенціалами людського буття, тобто структурами людського екзистенціювання, феноменологічними маніфестантами світовідношення людини, позиціонування людини у світі.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана відповідно програм дослідження відділу методології і соціології науки Центру досліджень науково-технічного потенціалу та історії науки ім. Г.М. Доброва НАН України.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є обґрунтування ідеї оптимізму і нігілізму як екзистенціалів людського буття, розкриття соціальних, когнітивних, прагматичних підстав та функцій в стабільні та перехідні періоди буття людських спільнот і окремих індивідів, зокрема, в сучасному глобалізованому світі.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

- уточнити зміст понять "оптимізм" та "нігілізм", які репрезентують екзистенціали людського буття;

- дослідити варіанти тлумачення оптимізму і нігілізму у новітній період історії філософії;

- розкрити значення творів художньої літератури у формуванні оптимістичного та нігілістичного екзистенціювання;

- виявити соціальні зв`язки оптимізму та нігілізму з ідеєю та станом справедливості, гуманізму, свободи;

- розкрити вплив сучасної глобалізації на функціонування оптимізму і нігілізму як екзистенціоналів людського буття.

Об'єктом дослідження є оптимізм та нігілізм як екзистенціали людського буття.

Предметом дослідження є соціокультурний і праксеологічний аспекти оптимізму і нігілізму як екзистенціалів людського буття.

Методи дослідження. Основним методом дослідження є метод компаративістики, за допомогою якого було встановлено, що оптимізм та нігілізм досліджувалися не пропорційно, переважав аналіз нігілізму, а оптимізм не був належно вивчений. Використовувався метод інтерпретації, за допомогою якого встановлено, що проблема нігілізму стає актуальною в періоди соціальних та індивідуальних криз, а оптимізм - це прикмета соціального руху висхідною лінією. Водночас інтерпретацією встановлюється, що зазначені стани - це наслідки багатьох чинників, і ці чинники можуть породжувати неоднозначні непередбачувані результати. Для вирішення конкретних завдань застосовуються загальнонаукові методи (аналіз, синтез, історичний метод), а також соціальні методи (лінгвістичний, біографічний, контекст-аналіз тощо). Останні дали можливість конкретизувати ті чи інші проблеми функціонування оптимізму та нігілізму.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше у вітчизняній соціальній філософії обґрунтовується концепція оптимізму та нігілізму як екзистенціалів буття людини, які є операторами сприйняття нею свого покликання світі і виступають способами діяльнісної реалізації свого Я та його відношення до Іншого Я, а також очікування майбутнього.

Наукова новизна дисертації розкривається у таких положеннях:

вперше:

- досліджено варіанти тлумачення оптимізму і нігілізму в новітній період історії філософії. Значну увагу приділено новітнім напрямам західної і вітчизняної філософії при розгляді проблеми оптимізму та нігілізму як екзистенціалів людського буття. Показано, що феномени оптимізму і нігілізму складають опозицію, тому їх не можна розглядати відокремлено один від одного. Проведений у дисертації соціально-філософський аналіз новітніх течій у західній і вітчизняній філософії (феноменологія, екзистенціалізм, фундаментальна онтологія) показав, що ці течії переважно досліджують феномен нігілізму. А це суттєво обмежує смисложиттєві і світоглядні перспективи людини;

- розкрито значення творів художньої літератури, в яких існує тенденція рефлексії або презентації у художніх образах нігілізму. Вказано, що у цих творах значимим є тільки аспект превентивного подолання негації. Проте зосередження лише на нігілістичній складовій екзистенції людини є однобічною позицією буття, бо без оптимістичних екзистенціалів людина втрачає сенс життя;

- розкрито вплив сучасної глобалізації на функціонування оптимізму і нігілізму як екзистенціалів людського буття. Виявлені нові прикмети феномену оптимізму і нігілізму в контексті сучасної глобалізації суспільного життя, економічного розвитку ("символічний" і "віртуальний" стан фінансів в умовах кризи), соціокультурного розвою людини;

набуло подальшого розвитку:

- концепція, згідно з якою соціальні чинники не безпосередньо, а опосередковано через систему світоглядних і психологічних налаштувань виступають стимуляторами функціонування оптимістичних чи нігілістичних екзистенціалів. Онтологією оптимізму чи нігілізму у соціальному плані є життєвий світ людини, який безпосередньо оцінюється індикатором справедливості. Оптимізм та нігілізм у соціальному плані є реалізацією буття людини у світі, сповідуванням нею сенсів людської екзистенції, сприйняттям як своєї тієї чи іншої картини світу;

- концепція, згідно з якою сучасна глобалізація надає екзистенціалам оптимізму та нігілізму нові прикмети: стан постійних шансів і ризиків, інформаційної заангажованості на окремі країни, розмивання кредиту довіри до існуючих владних інституцій, загострення суперечностей етнічних і національних та релігійно-духовних складових життєвого поля людини, екстернальне налаштування окремих індивідів та держав, а також потужне маніпулювання свідомістю в інтересах окремих еліт;

уточнено:

- положення, що поняття оптимізму і нігілізму окреслюють екзистенціали людського буття і у функціональному плані є проективними, тобто сприяють конструюванню майбутнього буття відповідно позитивних чи негативних перспектив людської екзистенції. Категорними структурами заданих проекцій є віра, надія або їх опозиція;

- ідею, що у виховних процесах провідна роль має належати формуванню оптимістичних екзистенціалів, а нігілістичні екзистенціали мають виконувати функцію утвердження оптимістичних екзистенціалів.

Теоретичне значення отриманих результатів полягає у тому, що отримані наукові положення дозволять дослідити соціальні настрої у сучасному українському суспільстві, що сприятиме виробленню стратегії становлення громадянського суспільства, формуванню оптимістичних налаштувань у майбутніх поколінь.

Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що вони можуть використовуватися державними органами у процесі вироблення соціально-орієнтованої політики по розбудові української держави, громадськими організаціями і об'єднаннями, у виховній роботі з молоддю та підлітками, також матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні курсів "Соціальна філософія", "Педагогіка", "Соціологія", "Соціальна психологія", спеціалізованих курсів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою. Висновки і положення наукової новизни одержані автором самостійно на основі результатів, отриманих в процесі дослідження.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідалися і обговорювалися на всеукраїнських наукових та науково-практичних конференціях, а саме: "Могилянських читаннях" (Миколаїв, 2004-2005 роки), доповіді: "Нігілізм і масове суспільство", "Основні політичні прояви феномену нігілізму"; "Науковий потенціал вищої школи" (Миколаїв, 2005), доповідь "Лібералізм і його прояви в контексті соціокультурного подолання нігілізму"; "Науковий потенціал вищої школи" (Миколаїв, 2006), доповідь: "До питання про феномен нігілізму в умовах постмодерну"; "Науковий потенціал вищої школи" (Миколаїв, 2007), доповідь: "Футуризм і прояви нігілізму в культурі епохи Модерну: pro і contra"; Науковий потенціал вищої школи" (Миколаїв, 2008), доповідь: "Етичні виклики сучасності в умовах трансформації суспільства".

Публікації. За темою дисертації опубліковано 8 робіт, з них 3 статті у фахових виданнях ВАК України, 5 - у збірниках матеріалів наукових та науково-практичних конференцій.

Структура дисертації спрямована насамперед на досягнення сформульованої мети та завдань дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів та списку використаної літератури. Обсяг основного тексту дисертації складає 186 сторінок, список використаних джерел місить 159 одиниць (з них іноземною мовою - 16) та складає 12 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, охарактеризована ступінь її наукової розробки, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну, наукове і практичне значення результатів роботи, показано зв'язок отриманих результатів з науковими програмами, наведені дані про апробацію та публікацію результатів дослідження.

У першому розділі "Оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття" розкривається зміст поняття "екзистенціали людського буття" (1.1) та аналізуються форми оптимізму і нігілізму як екзистенціалів людського буття (1.2). На основі досліджень проблем людського буття, зокрема феномену свідомості, мовлення, дискурсу, ідей філософської антропології (праці М. Гайдеггера, С. Кримського, Н. Хамітова та інших) показано, що ментальному світу людини притаманні структури, які виконують функцію екзистенціювання людини в світі. Ці структури називають екзистенціалами людського буття (М. Гайдеггер). Екзистенціали людського буття за своєю формою є категорними структурами, тобто універсаліями культури, які презентують бінарність і плюралізм екзистенційного світу - диспозиції "людина-світ". Зміст екзистенціалів людського буття формується в антропогенезі, і кожен окремий індивід ними опановує з первинною соціалізацією - передусім опануванням мовою та другою і третьою соціалізацією - навчанням та власною практичною діяльністю (В. Шинкарук). Водночас первинна соціалізація індивіда - формування екзистенціалів людського буття - вмережується в зміст етнічного, національно-соціально-групового буття, і у такий спосіб функціонує на інтуїтивному рівні (архетипи К. Юнга, підсвідоме З. Фройда).

Соціальні практики корегують ті чи інші екзистенціали буття, але повністю їх не змінюють. Втім можуть надавати їм конкретних індивідуальних форм, налаштувань, пріоритетів і у такий спосіб презентувати оптимістичні чи нігілістичні позиції людини.

Оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття в історичному і конкретно-діяльнісному планах мають багато форм проявів (соціальний, правовий, когнітивний, релігійний тощо), складність розуміння яких в тім, що вони можуть функціонувати як в окремих своїх проявах, так і в єдності, цілісно, або частинками. Це є причиною поліструктурності функціонування та полісемантичності оптимізму і нігілізму.

Другий розділ - "Онтологія оптимізму і нігілізму як екзистенціалів людського буття" присвячений розкриттю оптимізму і нігілізму як сущого, існуючого в бутті людини. Розділ складається з двох підрозділів. У першому підрозділі - "Онтологічні проблеми оптимізму та нігілізму" показується, що суще оптимізму та нігілізму надто складне: вони існують за сьогодення, але сьогодення для них - це кроки в майбутнє, тобто для людини як людини - існуюче - це вічне (Г. Марсель). Тому основне суще в оптимізмі і нігілізмі - це вічне. Та воно презентується багатьма способами: предметно-діяльнісним і знаково-символічним. Перше і друге взаємодоповнюються в реальному світі. Проте другий - знаково-символічний спосіб існування оптимізму і нігілізму прикметний тим, що в його процесах не минуле визначає сьогодення, а сьогодення визначається майбутнім. Інакше - тут маємо справу з вірою та волею. Водночас в дисертації зазначається, що хоча в онтологічному плані оптимізм і нігілізм мають різні способи їх реалізації, але в конкретних ситуаціях за своїми наслідками вони можуть збігатися саме тоді, коли стають тотальними.

У другому підрозділі "Рефлексії над онтологією оптимізму і нігілізму в філософії Г. Марселя, Ю. Крістєвої та в художніх творах XX століття" показано, що за Г. Марселем онтологічно оптимізм і нігілізм зациклюються на феномен надії. Збагнути надію як онтологію можна тільки в тому разі, коли людина бачиться Viator-ом, тобто коли її буття розглядається як мандрівка, а оптимізм та нігілізм збігаються "з духовним принципом в його суті". Для Г. Марселя - це водночас ознака віри (віри релігійної), за допомогою якої віруючий долає усі перешкоди на його "трансцендентному шляху". І тим не менше є перешкоди, які надто великі - це "мережі власності", з яких більшість не може виборсатися, бо вони притаманні людині, а подолати людина може тільки те, що не належить їй конкретно. Колізія екзистенціювання виникає в ситуації "вмерти за". Оптимістичний сенс існує тільки тоді, коли така смерть є актом, неодмінно "заангажованим на історію".

Ю. Крістєва онтологію оптимізму та нігілізму вбачає в психічних процесах, якими займається психоаналіз. Найбільше занепокоєння викликає страх "смерті матері". Саме тут криється онтологія нігілізму сприйняття буття. У дисертації в зв'язку з цим акцентується, що в українській ментальності проблема "матері" ("жінки") розв'язується оптимістично в тому плані, що жінка (мати) мислиться "берегинею".

Проблема оптимізму та нігілізму стала об'єктом особливої уваги художньої творчості кінця XIX - XX століть. До цього спонукували події даного зламного періоду - період завершення становлення новоєвропейського капіталістичного суспільства та тих трансформацій, яких воно почало зазнавати. У цей час виникає т. з. посткультура, мета якої руйнація, деконструкція системи художньо-естетичної свідомості, що склалася за часів Модерну. Передусім йдеться про течію футуристів. Засновники футуризму (Ф. Марінетті, Д. Лучині та інші) одним з своїх гасел проголошували "Віддамося на поталу не з відчаю, а просто, щоб збагатити резервуари абсурду". Інакше, ірраціоналізм має бути, мовляв, основою майбутнього, особливо це стосується мистецтва (У. Баччтоні та інші). Зміст оптимізму і нігілізму в художній літературі та мистецтві розглядуваного періоду (до названих вище італійських авторів, треба додати і російських - Д. Бурлюка, А. Кручених, В. Хлебнікова, В. Маяковського та інших) виступав виродженими формами екзистенціювання, в якому раціональне мислиться не в якості оптимістичного, як це мало місце за доби Модерну, а в якості нігілістичного (реконструкції), а ірраціональне - як основа оптимізму. Такі метаморфози свідчать про складність, суперечність онтології оптимізму та нігілізму як екзистенціалів людського буття.

Третій розділ "Справедливість, влада та оптимізм і нігілізм" присвячений розгляду екзистенційних ситуацій, передусім, феноменів справедливості і влади в їх сув'язі з оптимізмом та нігілізмом. Аналізується значення справедливості та влади в процесах самоідентифікації особистості в її оптимістичному чи нігілістичному екзистенціюваннях.

У першому підрозділі "Справедливість та оптимізм і нігілізм" поняття справедливості розглядається в трактовці Д. Ролза, О. Гьофе, І. Валлерстайна. Показано, що зміст поняття справедливості має сенс в цілісному тлумаченні сутності людини (тілесності, розуму та духовності), але водночас кожна з людських якостей має свої особливі прояви стосовно справедливості і реалізації, відповідно, оптимістичних чи нігілістичних екзистенцій. Скажімо, проблема справедливості як рівності стосовно феномену людської тілесності є парадоксальною, бо в силу тілесної унікальності людини, тілесність є найвищою екзистенційною цінністю, а стосовно справедливості в зазначеному вище плані, то остання є найхтивішою. Адже тіло людини неповторне, унікальне, але водночас кожна людина апріорі володіє тілом (це "справедливо"). І тим не менше у кожної людини можливості тіла різні (це "не справедливо"). Та втрата тіла - це втрата людини. Відтак сама тілесність людини таїть в собі і водночас маніфестує можливість оптимістичного чи нігілістичного екзистенціювання людини.

У дисертації показано, що за сьогодення у світі, в Україні, зокрема, існують важливі і навіть надто дошкульні питання щодо справедливості і екзистенціалів оптимізму і нігілізму. Це стосується передусім практик "громадянського суспільства" як феномену реалізації соціальної справедливості. Безумовно, що "свобода", "рівність", "демократія" тощо - онтологічні концепти громадянського суспільства - є його неоцінимим завоюванням на теоретичному, навіть скоріше - ідеологічному - рівнях. Та їх реалізація в соціальних практиках натикається на ряд перепон, що пов'язані з тим, що існує майнова та освітня нерівність, не усі мають однаковий доступ до культурних цінностей та інформації тощо. А це і породжує оптимістичне та нігілістичне сприйняття самої соціальної сфери, державного ладу. Не надолужують негараздів ринкові регулятори, що визначають економіку громадянського суспільства, навіть навпаки: ринок часто-густо спричинює негаразди створенням спекулятивного капіталу, розбіжність між сферою виробництва та фінансовими сферами. Сучасна Україна причетна до цього виру.

У другому підрозділі "Самоідентифікація особистості як умова оптимістичного чи нігілістичного налаштування" розкривається, що в сучасних умовах відбувається інтенсивна деперсоналізація людини на тлі зростання значення інформаційної техніки і технологій, глобалізації, що породжує трансформації індикаторів особистості (соціальних, етнічних, національних, гендерних, духовних, державних і навіть маргінальних). Зокрема при аналізі національних індикаторів, підкреслюється що сучасні українські дослідники В. Андрущенко, Л. Губерський, І. Дзюба, В. Лісовий, В. Крисаченко, М. Михальченко та інші розкрили цілий ряд істотних процесів національної самоідентифікації представників української нації. У зв'язку з цим розглядається міркування про тотальність людини як особистості. При трактовці людини як цілісного феномена, самоідентифікація не буде однобічною, вона матиме варіанти і можливості, а це, безумовно, розкриватиме перспективи, оптимістичні налаштування людини. І тим не менше самоідентифікація не має торованого шляху, існує також самоідентифікація на кшталт "переодягання", наслідування подоби, а не сутності. Це вдаваний оптимізм, який звично обертається нігілізмом.

У третьому підрозділі "Влада та оптимізм і нігілізм" показано, що влада звично сприймається як справедлива або несправедлива. Актуальним і надто важливим для сучасності є стан людини в умовах представницької демократії. На етапі демократичного приходу до влади (період виборів) її претенденти артикулюють свої плани, проекти, дають обіцянки, критикують опонентів. Здебільшого це породжує у виборців оптимізм, надію на справедливість, а коли щедрі декларації не виконуються - виникає розчарування, нігілізм, феномен - "проти усіх". Звідси і рух анархістів, "правовий нігілізм", громадянська непокора тощо. У сучасному світі, зазначається в дисертації, зміст поняття "влада" значно розширився. Скажімо, владою володіють ЗМІ, реклама, владними функціями наділена техніка, мода тощо. В дисертації показано, що різні форми "влади" володіють різними засобами впливу на людину. Але при цьому істотне те, що екзистенціали: оптимізм і нігілізм вмережені не тільки в контекст влади, але й контекст віри. І вони взаємопов'язані, спільно і водночас з своїми особливостями реалізують оптимістичні чи нігілістичні уподобання людини.

Четвертий розділ "Сучасні глобальні трансформації та оптимізм і нігілізм". Передусім звертається увага на те, що наступила криза європоцентризму та відбувся вихід на передній край окремих країн Азії, Латинської Америки. В першому підрозділі "Економічна площина буття глобалізованого світу та оптимізм і нігілізм" аналізуються ті економічні зрушення, що стосуються Японії, Китаю, інших азійських країн. Ці зрушення привели до утвердження оптимізму в людей одних регіонів і нігілізму - в інших. Але витоки зазначеного криються в існуючій світосистемі, яка, як вважає І. Валлерстайн, досягла пункту біфуркації і "навряд чи існуватиме через п'ятдесят років" (І. Валлерстайн). У вир економічного і соціального буття зараз включається уся планета Земля, а це в свою чергу можна виразити як постійний "рух плюс невизначеність" (К. Баландьє, Ж. Рюс, А. Гальчинський та інші). Тому сучасне економічне життя "переповнене" інноваціями і водночас воно диверсифікується на тлі біфуркацій, вимагає постійно нових рішень (Г. Ніколас, І. Пригожін). Усе існування, в тім колі і економічне, є таким, де майбутнє безпосередньо не представлене в сучасному (І. Пригожін, І. Стенгерс). Звідси постійне схиляння до нігілізму.

У другому підрозділі - "Глобалізація: причини занепокоєння" зазначається, що існує три школи тлумачення глобалізації: школа гіперглобалістів, школа скептиків та трансформаціоністів. Гіперглобалісти твердять, що світова конкуренція приводить до нульових результатів, мовляв, урівнює усіх. Цей погляд піддається справедливій критиці як надто "оптимістичний", бо насправді світова конкуренція зміцнює нерівність як в середині країн, так і між країнами. Скептики вважають, що регіоналізація економіки веде до посилення фундаменталізму та агресивного націоналізму. Трансформаціоністи стоять на тому, що треба прискорювати глобалізаційні процеси, бо їх стримування буде джерелом конфліктів, взаємних побоювань і глибоко прихованої ворожнечі (Х. Булл, Б. Бюзан). Загалом глобалізація викликає суперечливі почуття: надію і страх (О. Гьофе), оптимізм і нігілізм. Водночас існує надто дошкульна проблема стосовно трансформацій цивілізацій. Зараз в основному перед ведуть цивілізації країн Західної Європи, США, а це в свою чергу ставить питання справедливості, демократії, майбутнього регіонів, які глобалізуються. Ці індикатори буття втратять сенс якщо тільки вони не матимуть етнонаціонального культурного підґрунтя. Останнє і викликає занепокоєння, а також надію.

У третьому підрозділі - "Глобалізована реальність: оптимізм і нігілізм" показується, що та реальність, яка вже стала глобалізованою є парадоксальною, бо "глобалізована реальність" - це в основному символічна та віртуальна реальність. Адже вона розгортається передусім на теренах інформації, фінансів тощо. Особливість символічної і віртуальної реальності в тім, що вони самореференційні, самовідтворені, не є субстанціональними, а спекулятивними. Коли референт губить референційні властивості, він зникає. Це яскраво проявляється в періоди, коли "символічна реальність", скажімо, "фінансова мережа" знекровлює реальні процеси виробництва і відповідно призводить до важких соціальних проблем для більшості населення, а то і цілих країн. Це, зрозуміло, відгукується нігілістичними налаштуваннями, обертається різними соціальними колізіями. При аналізі символічної реальності використані ідеї Е. Кассірера, П. Бурдьє, Е. Гуссерля та інших.

В четвертому підрозділі - "Глобалізація: доля етносу, нації та оптимізм і нігілізм" показано, що глобалізація істотно поглиблює міжнаціональні (і етнічні) комунікаційні процеси, і в цьому криються неоднозначні наслідки, бо великі нації розширюють своє мовне (загалом, культурне) поле, а це може привести до поглинання малих націй, що буде невідтворюваною втратою розмаїття людського роду. У розглядуваній ситуації пропонується для подолання бінарності "оптимізм-нігілізм" скористатися давньою ідеєю розв'язання закуткових екзистенційних проблем - ідеєю "Третьої правди". Звернення до ідеї "Третьої правди" коректне як в плані того, що сама "ідея" має праксеологічний характер, є оператором людської діяльності і вже за семантикою виконує практичні функції, це по-перше. По-друге, зміст поняття "третя правда" водночас, як на це звернув увагу С. Кримський, означає можливість існування вищого, святого (не обов'язково в релігійному сенсі), тобто такого, що вивищується над дрібницями повсякденності і створює можливості для іронічного спостереження за крайнощами, опозиціями, скажімо, оптимізму та нігілізму. С. Кримський за взірець подолання опозицій наводить приклад екзистенціювання Сократа. Оптимізм та нігілізм як екзистенціали людського буття не зникають при виявленні "третьої правди", а тільки їх сприйняття супроводжується "перспективною усмішкою" - іронією.

Це образно можна передати словами: так, оптимізм і нігілізм існують, вони одвічні, укорінені в бутті, вони - екзистенціали людини, але ж їх конкретні стани прийдешні, є виром буття. "Третя правда", як її розглядає С. Кримський, є синонімом мудрості та вічності. А відтак існують шанси уникати крайнощів оптимізму і нігілізму, наповнюючи життя глибокими гуманістичними смислами.

Висновки

Оптимізм і нігілізм є екзистенціалами людського буття, праксеологічними операторами налаштування людини на своє майбутнє, проектами його реалізації. Категоріями цих проекцій є віра, надія, воля та їх відповідні опозиції.

Зміст оптимізму і нігілізму презентується ідеалами очікуваних можливостей, сповідуваними цінностями як окремими індивідами, так і соціальними, етнічними та іншими групами тощо.

Онтологією оптимізму і нігілізму у соціальному плані є життєвий світ людини, який безпосередньо оцінюється індикатором справедливості. Водночас багатозначність справедливості в історичному та у соціальному і індивідуальному планах не однаково відгукується в екзистенціюванні, може породжувати як оптимістичні, так і нігілістичні налаштування людини. Особливої гостроти це набирає в зламні періоди соціального та індивідуального буття людини. Останньому сприяють різні сфери людської діяльності як економічного, так і духовного, інтелектуального характеру. Особливо гострими є названі питання за умов розвитку сучасних комунікацій, зростання ролі засобів масової інформації, віртуалізації реальності, символічного світу (в тім колі і світу фінансів) тощо.

Символічний і чуттєво-образний спосіб існування оптимістичних та нігілістичних налаштувань виступає підставою для їх вираження в художній літературі, мистецтві. Це сприяє популяризації тих чи інших поглядів, їх емоційному сприйнятті і водночас створює ситуації для переоцінки відповідних екзистенціалів, що може негативно відгукуватися на індивідуальному та соціальному бутті (трансформація оптимізму в фанатизм, нігілізму - в анархізм, деструктивізм тощо).

Сучасна глобалізація надає екзистенціалам оптимізму та нігілізму нові прикмети: стан постійних шансів та ризиків, кредиту довіри або недовіри до існуючих владних інституцій, загострення суперечностей етнічних і національних та релігійно-духовних складових життєвого поля людини, екстернальне налаштування окремих індивідів та держав.

У виховних процесах провідна роль має належати формуванню оптимістичних екзистенціалів, а нігілістичні екзистенціали покликані виконувати функцію утвердження оптимістичних екзистенціалів.

Перспективним у доланні нігілізму є звернення до "Третьої правди" як способу деконструкції крайнощів нігілізму, утвердження іронічного відношення до однобічностей людського екзистенціювання, утвердження високих гуманістичних смислів буття.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Марущак О.В. Футуризм як прояв нігілізму в мистецтві Європи і Росії на початку XX століття / О.В. Марущак // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: Вип. VІ -V: зб. наук. праць: ч. І. - К., 2000. - С. 96 - 107.

2. Марущак О.В. До феноменології нігілізму / О.В. Марущак // Вісник Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв. - 2002. - № 3. - С. 32 - 37.

3. Марущак О.В. Оптимізм і нігілізм як екзистенціали людського буття / О.В. Марущак // Політологічний вісник: зб. наук. праць. - К.: "ІНТАС", 2009. - Вип. 41. - С. 41 - 53.

4. Марущак О.В. Нігілізм і масове суспільство / О.В. Марущак // Наукові праці. Серія "Політична теорія": матеріали всеукраїнської наук. - практ. конф. - Миколаїв: МГДУ ім. Петра Могили, 2003. - Вип. 10. Т. 23. - С. 39 - 44.

5. Марущак O. В. Лібералізм і його прояви в контексті соціокультурного подолання нігілізму / О.В. Марущак // Науковий потенціал вищої школи: матеріали міжвузівської наук. - практ. конф. - Миколаїв, 2005. - С. 23 - 28.

6. Марущак О.В. До питання про феномен нігілізму в умовах постмодернізму / О.В. Марущак // Науковий потенціал вищої школи: матеріали II міжвузівської наук. - практ. конф. - Миколаїв, 2006. - С. 53 - 57.

7. Марущак О.В. Футуризм і прояви нігілізму в культурі епохи Модерну: pro і contra / О.В. Марущак // Науковий потенціал вищої школи: матеріали III міжвузівської наук. - практ. конф. - Миколаїв, 2007. - С. 188 - 193.

8. Марущак О.В. Етичні виклики сучасності в умовах трансформації суспільства / О.В. Марущак // Науковий потенціал вищої школи: матеріали IV міжвузівської наук. - практ. конф. - Миколаїв, 2008. - С. 162 - 167.

Размещено на Allbest.ru