Реконструкція ідей природного права у філософській думці України (історико-філософський аспект)

Хоча Конституція України, як і міжнародні документи, гарантує основні невідчужувані права людини, проте вона ж і визначає перелік обмежень цих прав, а позитивне право не закріплює механізмів їх втілення.

У підрозділі показано, що намагання побудови капіталізму в Україні за західним зразком призвело не до економічної свободи, а до економічного хаосу, до протистояння і розшарування суспільства, держава ж при цьому не взяла на себе відповідальність за врегулювання ситуації і наведення соціальної справедливості, як пропонують існуючі концепції соціальної держави чи держави загального добробуту.

Прагнення до демократизації без правового забезпечення на основі принципів рівності і справедливості не дає позитивного результату, замість узгодженої діяльності політичних партій, рухів, громадських організацій, котрі повинні акумулювати настрої населення і відстоювати інтереси простої людини (що характерно для громадянського суспільства), відбувається боротьба амбіцій, від котрої застерігав ще Феофан Прокопович.

Як ідея для проекту справедливої держави в Україні запропоноване національне громадянське правове суспільство можливостей. Аргументовано, що українська ідея практично ототожнює поняття „національний” і „державний”, проте вона позбавлена шовінізму, пропагує суспільне примирення, тому при справедливому розподілі прав і обов'язків між націями, котрі живуть в Україні, причетні до її історії і зацікавлені у її розбудові, здатна забезпечити подолання проблем чи непорозумінь щодо державної мови, символіки і т.ін. Узагальнено підстави й історико-філософські передумови для визнання громадянського суспільства характерним для України суспільством вищого рівня, котре задовольнило б потреби у захисті свободи кожної людини, проте не було б абстрактною протилежністю держави і права, а лише способом забезпечення прав кожному суб'єкту суспільства. Акцентується увага на співвідношенні громадянського суспільства і держави, пріоритет у котрому надається громадянському суспільству, а держава визнається апаратом компромісу, котрий, виконавши свою функцію, повинен відмерти. Наголошується, що принцип верховенства права (причому не „від заборони”, а „від дозволу”) повинен реалізуватись через підпорядкованість громадському порядку і громадському волевиявленню. Визначено, що традиційне ставлення українців до праці і приватної власності, пригнічене примусом і залежністю від держави, при забезпеченні рівних можливостей сформує сильний середній клас як основу суспільства, зацікавлену в безособовій дії законів.

Як напрямок подальшого розвитку українського суспільства на засадах природного права визначена поступова еволюція, законне реформування, що для України природніше, ніж зміна ладу революційним шляхом.

національний свідомість природний право

ВИСНОВКИ

У результаті проведеного дослідження зроблені такі висновки.

1. З усіма на те підставами можна стверджувати, що, пройшовши більш ніж двохтисячну історію існування від примітивних уявлень про встановлений світовий порядок до концепцій, які визначають, як писані закони зробити правом і обґрунтовують критерії ефективності законів, природноправове мислення визначило орієнтири і стандарти правової поведінки - справедливість, рівність, свобода, обмеження влади правом, а природноправові вчення стали ближчими до свідомості людини, ніж позитивне право, при чому нездатність позитивного права послуговуватись цінностями природного призводила до дисгармонії у суспільстві.

2. Автор не погрішить проти істини висновком про те, що в історії філософії концептуально обґрунтовані основні ознаки природного права, а саме: невідчужуваність як незалежність ні від творця, ні від того, хто ними користується; необхідність як унеможливлення потрапити у залежність від інших; вічність їх існування доти, допоки існує людство; абсолютність - визнання їх тою невід'ємною частиною людини як біосоціальної істоти, котрої вона не може позбутися, і, нарешті, безумовність - додержавність з визнанням того, що держава не може втручатися у сферу природних прав, а може лише зобов'язати їх використовувати для створення позитивного законодавства без зазіхання на природні права.

3. Звернення до історії вітчизняної філософії переконує в тому, що природноправова проблематика у конкретних переломленнях до соціокультурних умов буття українського народу займала в ній чільне місце, не поступаючись доробкам західної філософії. Генетичним джерелом природноправових ідей у філософській думці України є давньоруський період, коли ще без безпосередньої мови про природне право філософське мислення скеровується на визначення ціннісних пріоритетів життя, справедливості як сукупності чинників, що сприятливо впливають на окремого індивіда чи спільноту. Показовим тут є те, що в Україні з'являється перша праця, котра осмислює співвідношення природного і позитивного права (Слово про Закон і Благодать); задовго до появи у Західній Європі теорії суспільного договору проголошується ідея суспільного примирення (Володимир Мономах, Лука Жидята), висловлюється ідея рівності народів і права їх на політичну свободу (Нестор, Володимир Мономах).

4. Порівняння особливостей природноправового мислення в Україні та ідей природного права у західноєвропейській філософії приводить до висновку, що співзвучні із західноєвропейською філософією природноправові ідеї в Україні досить часто випереджають західні і завжди трактуються відповідно до потреб релігійного, культурного і політичного самоутвердження українського народу, наповнюються національним змістом, розвиваються у руслі духовної та національної свободи держави, світоглядної та релігійної толерантності. І якщо у західній філософії ці ідеї висловлюються переважно у вигляді частин абстрактних теорій, то в Україні вони завжди мають практичне спрямування, випливають із конкретних історичних обставин і розвиваються як практичні рекомендації.

5. Зважаючи на обґрунтування основних ознак належності прав до природних, першою цілісною теорією, що систематизує уявлення про природне право як вище від позитивного, в Україні є сформульована ще до виходу на європейську арену Т. Гоббса, Дж. Локка, Г. Гроція теорія С.Оріховського, відповідно до котрої, лише закони, узгоджені з природним правом, є запорукою і головною умовою справедливості, рівності, свободи. Це дало можливість визначити формулу справедливої держави як поєднання рівності, що є підставою гідності, свободи, що є підставою сили, і правди, що є підставою закону, з мудрістю правителя, формули справедливого життя на землі як поєднання волі Бога із формулою справедливої держави, а порушення будь-котрого з цих принципів назвати прагненням порушити саме життя на землі.

6. У процесі аналізу концепту рівності виявлено, що вона трактується у двох паралельних площинах: ідея рівності людей від природи і право на повагу людської гідності незалежно від родової належності, та ідея рівності народів, неможливість вивищення одних і приниження інших і право відстоювати звільнення від поневолення і рабства аж до воєнних дій. Перша з них еволюціонує від трактування як однаковості (Нестор) до рангу природного закону, котрий передбачає рівність у суспільному житті, тобто ліквідацію станів та станових привілеїв, реальним проявом чого повинен стати доступ всіх до всіх державних посад (П.Куліш), створення рівних можливостей для реалізації, наслідком чого є рівноправ'я, котрим забезпечується спільне благо (Іван Франко).

Друга, джерелом котрої є ідеї літописця Нестора, стверджує, що всі народи - гілки єдиного дерева, у кожного з них - своя роль у божественній ідеї людства, представленій безліччю національних форм (Маркіян Шашкевич, Микола Гоголь, Кирило-Мефодіївське братство), тому держави-імперії - неприродна форма організації співжиття (Тарас Шевченко).

7. Реконструкція і зіставлення ідеї свободи в українській та західній філософській думці показує, що багатоаспектність цього морального феномена зумовлювала постійну зміну його значення і змісту, проте спільними для природноправового мислення залишалось трактування індивідуальної свободи як права на духовне оновлення і моральне самовдосконалення та ідеї політичної свободи як права на незалежність від будь-якої влади, поставленої зовні, нав'язаної силою, що не може бути визнаною і не може бути узаконеною як протиприродна вільному духу людини.

Індивідуальна свобода в Україні мислиться як здатність поставити себе у стан байдужості між двома протилежностями (Іван Скворцов), діяти ні на користь держави, ні на користь іншої особи і, зважаючи на глибоку релігійність українців, від самих джерел пов'язана із правом на вільний вибір віросповідання (Й.Борецький, М.Смотрицький, Л.Баранович, І.Вишенський), визначення міри своєї релігійності (до речі, задовго до розповсюдження у Західній Європі ідей протестантизму). Вона вважається передумовою свободи політичної, котра можлива у двох вимірах: свобода людини як громадянина і свобода народу від чужоземного поневолення.

8. Особливістю осмислення політичної свободи в Україні є трактування національної ідеї, різні формулювання якої були теоретично обґрунтовані у різні часи К.Саковичем, П.Могилою, П.Орликом, Л.Барановичем, І.Галятовським аж до появи у романтизмі самого концепту „національна ідея” (П.Куліш), визначення причин її нереалізованості - відсутність національної політики і освічених людей, котрі не були б дилетантами у справі розбудови національної держави (П.Куліш, Т.Шевченко), - і визнання нації вищою формою життя, до котрої прагне людство (І.Франко). Надто тривале перебування українського народу у складі різних імперій ставало підставою для ототожнення понять „національний” і „державний”, обґрунтування права на незалежність і самостійність як форми реалізації природного права на гідне існування, причому навіть право на власну віру трансформувалося у право церкви бути автономною, що може сприяти національній окремішності (Ф.Прокопович, Л.Баранович).

9. Відтворюючи аспект права на політичну свободу як права громадянина організовувати своє життя у суспільстві, дисертаційне дослідження обґрунтувало беззаперечність наявності в Україні передумов для створення громадянського суспільства.

Самоврядування і виборність в Україні вважаються шляхом удосконалення суспільного устрою, в основі котрого - вільне об'єднання вільних людей, громада, стосунки у котрій регулюються природними правами людини (М.Драгоманов, С.Подолинський, І.Франко). Організація влади у такому суспільстві будується за принципом „знизу догори”, де всі інститути, окрім найвищих, самоврядні, тобто у схемі організації місцевого самоврядування закладена так звана громадянська модель.

10. Ретроспективний аналіз ідеї справедливості показує її еволюцію від трактування справедливості як правди, мудрості і братолюбства до соціальної справедливості та соціальної держави, у котрій здійснюється справедливий „перерозподіл прибутків” (І.Галятовський), певні привілеї надаються соціальним прошаркам, які того потребують, проте корупція в державі унеможливлюється (П.Орлик). При цьому в Україні визнається економічна свобода і право на власність: вважається, що не власність є причиною суспільних негараздів, як багаті, так і бідні можуть бути позбавлені повноцінного духовного життя (І.Галятовський, П.Юркевич), навпаки, несправедливим є стан речей, коли із власної праці людина не може стати багатою (Г.Кониський, С.Подолинський).

11. Ідея обмеження влади правом має в українській філософській думці оригінальну особливість: переважна більшість мислителів (М.Гоголь, М.Костомаров, П.Лодій, І.-Б.Шад, П.Юркевич, С.Подолинський, І.Франко, Леся Українка) заперечує потребу в державі як способі організації влади, називаючи її неприродним утворенням. На період, коли цього не уникнути, основною функцією держави є компроміс, коли влада стоїть над соціальним інтересами як центральна сила державного устрою, проте потреба в державі як в механізмі компромісу повинна відпасти, коли у якийсь час співпаде поняття моралі державної і моралі загальнолюдської (П.Юркевич). Поки ж держава існує як тиран свободи народу, влада у ній не повинна переходити межі природного права, а державне право повинно відповідати, на думку І.Скворцова, законам справедливості (коли сфери діяльності людей не стають перепонами одна для одної) і законами чесності (коли внутрішні переконання людини не заперечують блага інших). Якщо ж влада доходитиме до свавілля, то шкідливий закон необхідно міняти на такий, котрий від свавілля не залежить (П.Ліницький), коли ж це не вдається, громадяни держави руйнуватимуть її якщо не загальнонародними виступами, то хитрістю (П.Лодій).

12. Варто визнати, що основою реалізації природних прав філософська думка України визнає совість як внутрішнього „сторожа”, який відповідає за трансформацію природного права у закон через очищену людську душу, є актуалізацією природного закону (П.Могила), осередком, що поєднує сенс людського життя, моральність і раціональність (Г.Сковорода), складовою частиною формули рівноправ'я (П.Ліницький); правду як ознаку справедливості (В.Мономах) і зразок вищого порядку буття (І.Галятовський); щастя як стан повного задоволення потреб людини у відповідності з її природними правами (І.Галятовський, М.Козачинський, Г.Кониський), результат такого суспільного устрою, у котрому створені умови для реалізації природних прав людини, які оптимально могли б здійснюватися на користь людині і суспільству одночасно, сприяти гармонії особистих і суспільних інтересів (Г.Сковорода, Леся Українка); суспільне примирення, котре обґрунтовує можливості зміни суспільного ладу шляхом поступу, етично вмотивованого виховання вільного громадянина (М.Смотрицький, Х.Філалет, М.Костомаров, П.Куліш), заперечення продуктивності революційного шляху як такого, що є насильницьким, а тому несправедливим (П.Ліницький, В.Антонович, М.Драгоманов).

13. На основі реконструкції природноправових ідей можна з впевненістю стверджувати, що філософська думка України витворила кілька моделей ідеального суспільства. У Лазаря Барановича воно базується на оновленні завдяки освіті і моральному потягу до свободи, раціональному поєднанні двох упорядковуючих суспільних начал - православної церкви (Духовної України) та держави (особливої форми власності); ідеальне суспільство Григорія Сковороди - „горній Єрусалим”, суспільство високодуховних людей, засноване на принципах свободи, толерантності і щастя, котрі можливо осягнути на основі осягнення смислу Біблії, де існує одна лише нерівність - нерівність обдарувань і покликань. Модель ідеального суспільства, представлена Кирило-Мефодіївським товариством, - добровільна федерація слов'янських народів на основі політико-правової рівності громадян і християнської моралі, зразок суспільства вільних людей у моделі П.Куліша - село, хутір, місце, котре уособлює глибинний світ українства, не розбещене механістичним перенесенням іноземщини, ідеал природо- та культуровідповідності, що базується на звичаєвості, доброчинності, мудрості та вірі. Модель гармонійного суспільства, що відповідає ідеям Тараса Шевченка, базується на трьох універсаліях - християнізмі, демократизмі і націоналізмі і є суспільством з „новим і праведним законом”. Особливої уваги заслуговує вчення про правову державу Б.Кістяківського як народну соціалістичну державу з розширенням публічного права, участю народу в законодавстві та управлінні країною, забезпеченням гідності людини та демократичним розвитком закладів, покликаних організовувати її добробут.

14. Неможливо не визнати той факт, що у філософській думці України сформовано практично всі ідеї, на котрих базуються основні сучасні теорії природного права: рівність прав, що сумісні з правами інших осіб, + одинакова доступність статусів і посад для всіх громадян + свобода обирати й бути обраним + принцип рівного розподілу благ (теорія справедливості Джона Ролза); економічна свобода + суспільний договір (ліберальна теорія Ф.Гаєка); природна рівність + забезпечення державою умов для належного рівня життя (держава загального добробуту); визнання людської гідності+ право власного рішення + християнські цінності (концепція солідаризму Й. Хьоффнера); визнання держави як необхідного зла+ знищення привілеїв + моральне вдосконалення законодавця (концепція відкритої соціальної держави К.Поппера).

15. Незважаючи на розмаїття природноправових теорій, доводиться констатувати, що сьогодні жодна з них не призвела до такого впровадження у практику, котре гарантувало б суспільний порядок і загальне благо, тому найоптимальнішим орієнтиром ідеального суспільного устрою в Україні може стати національне громадянське правове суспільство можливостей, у котрому враховані інтереси нації, але не применшені - національних меншин, влада народу обмежується правом на основі природних прав людини, а в центрі політики - відновлення соціального справедливості.

ЛІТЕРАТУРА

Монографія:

1. Майданюк І.З. Концептуальні засади природного права в історії філософії України (від джерел до професійної філософії). Монографія / Ірина Майданюк.- К.: Вид.ПАРАПАН, 2011. - 268 с.

Статті у виданнях, визнаних ВАК фаховими з філософських дисциплін:

1. Майданюк І.З. Вчення Станіслава Оріховського-Роксолана про людину і її природні права / Майданюк І.З. // Вісник Донецького національного університету економіки і торгівлі ім. М.Туган-Барановського. Гуманітарні науки / головний редактор Шубін О.О. - № 2 (38). - 2008. - С. 110-115.

2. Майданюк І.З. Ідея Божого світового порядку у філософській спадщині київських книжників / І.З. Майданюк // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки. Серія: філософські науки. - Луцьк: РВВ „Вежа” ВНУ ім.Лесі Українки. - 2008. - № 12. - С. 144-147.

3. Майданюк І. Ранній український гуманізм про людину і ї природні права / Майданюк Ірина // Наукові записки. Серія „Філософія”. - Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”. - Вип. 3. - 2008. - С. 64-71.

4. Майданюк І. Становлення ідей розумного природного і Божого світового порядку у світогляді русичів / Ірина Майданюк // Науковий вісник Чернівецького університету: збірник наукових праць.- Випуск 389-390. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 59-62.

5. Майданюк І.З. Львівське братство і проблеми духовної свободи / Майданюк Ірина Зіновіївна // Культура і сучасність. Альманах. - К.: Міленіум, 2009. - № 1. - С. 15-19.

6. Майданюк І.З. Передумови духовної свободи у філософській спадщині Київської братської школи / І.З.Майданюк // Вісник Національного авіаційного університету. Серія: Філософія.Культурологія. Збірник наукових праць. - № 1(9). - 2009. - С. 60-64.

7. Майданюк І.З. Подолання „ мирського зла” як щлях до справедливості / Майданюк І.З.// Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М.Вашкевич. -К., 2009. - Випуск 18. - С. 187-193.

8. Майданюк І.З. Природноправові тенденції у філософській спадщині Мелетія Смотрицького / Майданюк І.З.// Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М.Вашкевич.- К., 2009.- Випуск 20. - С. 265-271.

9. Майданюк І.З. Свобода як цінність права у філософській спадщині Станіслава Оріховського / І.З. Майданюк // Вісник Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка. Збірник наукових праць. - Київ: ІВЦ „Політехніка”. - 2009. - № 1 (25). - С. 42-45.

10. Майданюк І.З. Соціальна свобода очима київських братчиків / І.З. Майданюк // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах / головний редактор С.В. Шевцов. - № 2 (64). - 2009. - С. 22-25.

11. Майданюк І. Національна ідентичність і право на самовизначення: погляд Пантелеймона Куліша / Майданюк Ірина // Наукові записки. Серія „Філософія”. - Острог: Видавництво Національного університету „Острозька академія”. - Випуск 6. - 2010. - С. 143 - 149.

12. Майданюк І.З. Абсолютний авторитет справедливості у вченні Памфіла Юркевича / І.З.Майданюк // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах / головний редактор С.В. Шевцов. - 2010. - № 2(70). - С. 65-68.

13. Майданюк І.З. Правда і справедливість: особливості поглядів Іоаникія Галятовського / Майданюк І.З. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН,2010. - Випуск 38. - С. 315-321.

14. Майданюк І.З. Природні права в системі прав людини / Майданюк І.З. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2010. - Випуск 31. - С.220 - 225.

15. Майданюк І.З. Природні основи державного права у спадщині Львівського братства / І.З.Майданюк // Вісник Національного технічного університету України „Київський політехнічний інститут”. Філософія. Психологія. Педагогіка. Збірник наукових праць. - Київ: ІВЦ „Політехніка”. - 2010. - № 3 (30). - С. 40-43.

16. Майданюк І.З. Природне, моральне, громадянське і Боже в бароковій ментальності українців / Майданюк І.З. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2010. - Випуск 34. - С. 250-256.

17. Майданюк І.З. Свобода і рівність у справедливій державі: бачення Петра Могили / І.З.Майданюк // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах / головний редактор С.В. Шевцов. - № 5 (73). - 2010. - С. 69-72.

18. Майданюк І.З. „Універсальні ідеї Шевченка ” і найбільш природна форма організації народу / Майданюк І.З. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М.Вашкевич. - К.: ВІР УАН,2010. - Випуск 42 - С. 350-356.

19.Майданюк І.З. Філософські погляди Лесі Українки: природноправовий контекст / Ірина Майданюк // Вісник Інституту розвитку дитини. Збірник наукових праць. Серія: Філософія. Психологія. Педагогіка. - Київ: Видавництво Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. - 2011. - Випуск 14. - С. 46-50.

20. Майданюк І. Свобода і щастя -основи рецепту ідеального суспільства / Ірина Майданюк // Українознавство: науковий громадсько-політичний культурно-мистецький релігійно-філософський педагогічний журнал. - 2011. - № 1(38). - С. 72-75.

21. Майданюк І.З. Ідеї Богдана Кістяківського в контексті вчень про невідчужувані права людини / Майданюк І.З. // Гілея: науковий вісник. Збірник наукових праць / гол. ред. В.М. Вашкевич. - К.: ВІР УАН, 2011. - Спецвипуск. - С. 422-427.

22. Майданюк І.З. Світоглядні переконання Миколи Костомарова про природний стан і природні права / І.З.Майданюк // Грані. Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах / головний редактор С.В. Шевцов.- № 2(76). - 2011. - С. 38-42.

23. Майданюк І.З. Сучасні трактування справедливості як неодмінної умови людського співжиття / І.З.Майданюк // Мультиверсум. Філософський альманах. - Вип. 4 (102). - К., - 240 с. - С. 3-13.

Інші друковані матеріали:

1. Майданюк І.З. Юрій Рогатинець та Іван Вишенський про право людини на вибір суспільної позиції / Майданюк І.З. // Сборник научных трудов по материалам международной научно-практической конференции „Современные направления теоретических и прикладных исследований-2008”. Том 20.Философия и филология. - Одесса: Черноморье, 2008. - С.17-19.

2. Майданюк І. Філософська думка Київськї Русі про природний і Божий світовий порядок / Ірина Майданюк //Тринадцята Всеукраїнська конференція молодих істориків освіти, науки і техніки та спеціалістів: матеріали конференції. - Київ, 2008. - С. 139-135.

3. Майданюк И.З. Правовая культура контексте культуры украинского гуманизма / И.З.Майданюк // Человек: Наука, Техника и Время: материалы II международной заочной научно-практической конференции г.Ульяновск, декабрь, 2009. Т.2 / под ред. Марковцевой О.Ю.- Ульяновск: УлГТУ, 2009. - С. 117-120.

4. Майданюк І.З. „Підручник пізнання правної системи” Київської Русі - „Руська правда” / Майданюк І.З. // Materialy VI Miкdzynarodnej naukowi-praktycznej konferencji „Perspektywiczne opracowania s№ nauk№ I technikami-2010”. Volume 11/ Filologiczne nauki. Historia. Filozofia. - Przemyљl: Nauka I studia, 2010. - S. 87-90.

5. Майданюк І.З. Ідеали романтизму і утвердження національної свідомості/ Майданюк І.З. // Materialy VI Miкdzynarodnej naukowi-praktycznej konferencji „Wschodnie partnerstwo-2010”. Volum 3. Prawo. Historia. Filozofia. Politologija.- Przemyљl: Nauka I studia, 2010.- S.40-43.

6. Майданюк І.З. Верховенство природного закону справедливості у поглядах Гуго Гроція / Майданюк І.З.// Materialy VI mezinбrodni vмdecko praktickб conference „ Pаedni vмdeckй novinki-2010”. - Dil.3. Prбvni vмdy. Historie. Filosofie.- Praha: Publishing Hours „Education and Science”. - S.67-69.

7. Майданюк І.З. Світоглядні позиції професорів Києво-Могилянської академії про свободу/ Майданюк І.З. // Альянс наук: вчений вченому. Матеріали V Міжнародної науково практичної конференції (18-19 лютого 2010 року). У 5 т. Т.1.Наукові праці у галузях державного управління, історії, філософії, права, медицини, техніки. - Дніпропетровськ: Видавець Біла К.О., 2010. - С.23-25.

8. Майданюк І.З. Справедливість і моральність у філософській думці Київської Русі / Майданюк І.З.// Материалы III Международной научно-теоретической конференции „Социально-политические и культурные проблемы современности”. - Симферополь: ДИАЙПИ, 2010. - С.455-457.

9. Майданюк І.З. Природноправові цінності і правова культура / Майданюк Ірина Зіновіївна //Українська культура та ментальність: самобутність в умовах глобалізації: матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 12-14 лютого 2010 року. - Сімферополь: ВіТроПринг, 2010. - С. 54 - 56.

10. Майданюк И.З. Идеалы справедливости в философской мысли Древней Греции / И.З.Майданюк // Проблемы античного мира и современность. Межвузовский научный сборник / отв. ред. В.Н. Вдовин. - Алматы, 2010. - С.100- 108.

11. Майданюк И.З. Достоинство человека как проблема современной философии / Майданюк И.З. // Экономика,социология, философия, право: пути созидания и развития: материалы международной научно-практической конференции (21 декабря 2009 года). В 4 ч. Ч.3/ отв.ред. В.О. Долгий. - Саратов: Издательство ООО „КУБиК”, 2010. - С. 24-26.

12. Майданюк І.З. Природне право як милостивий дар Божий у середньовічній суспільній моралі/ Майданюк І.З.// Materialy VII mezinбrodni vмdecko praktickб conference „Moderni vymoћenosti vмdy - 2011”. Dil.12. Filologickй vмdy. Historie. Filosofie.- Praha: Publishing Hours „Education and Science”, 2011. - S.72-74.

13.Майданюк І.З. Історія філософії про ціннісні основи суспільних перетворень / Майданюк І.З. // Материали за VII Международна научна практична конференция „Бъдещите изследвания-2011”. Том 6. Икиномики. Политика. Философия.- София: „Бял ГРАД-БГ” ОДД, 2011. - С.60-62.

Размещено на Allbest.ru