Проблема багатства та бідності у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського в контексті української духовної традиції XVII ст

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

УДК 1 (191) (477) “16”

ПРОБЛЕМА БАГАТСТВА ТА БІДНОСТІ У ПРОПОВІДНИЦЬКІЙ СПАДЩИНІ АНТОНІЯ РАДИВИЛОВСЬКОГО В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОЇ ДУХОВНОЇ ТРАДИЦІЇ XVII СТ.

Спеціальність 09. 00. 05 - історія філософії

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

СПІВАК ВОЛОДИМИР ВАСИЛЬОВИЧ

КИЇВ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, у відділі історії філософії України.

Науковий керівник - кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Довга Лариса Михайлівна, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу історії філософії України.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Кашуба Марія Василівна, Львівський Національний університет імені Івана Франка МОН України, професор кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент Погорілий Андрій Олександрович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри української філософії та культури.

Захист відбудеться «19» лютого 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розіслано «11» грудня 2009 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Л.А. Ситніченко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Історія розвитку філософської думки в Україні XVII ст. є особливо цікавою нині, оскільки то був час формування та утвердження ранньомодерної української нації. Обґрунтовуючи її право на самовизначення українські інтелектуали зверталися як до власних джерел, (насамперед це духовна спадщина православного світу, належність до якого сприймалася майже синонімом українськості), так і до сучасних їм здобутків європейської політичної культури. Трансформації, що відбулися у соціокультурному просторі ранньомодерної України призвели до окциденталізації української культури та формування нової системи цінностей, суголосної тогочасній європейській моральній філософії з підкресленою увагою до гідності людини, недоторканності її майнових та особистих прав і свобод. Саме у цей час українські православні ієрархи працюють над створенням нового морально-етичного вчення, у якому традиційний ідеал доброго християнина доповнюють такими вимогами, як служіння суспільному благу, вірність Вітчизні, необхідність бути добрим громадянином. Розробляючи свої вчення українські мислителі (зокрема, Петро Могила, Лазар Баранович, Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський) прагнули сформулювати і донести до свідомості сучасників відповіді на фундаментальні смисложиттєві питання, насамперед «що таке совість?» і «як відрізняти добро і зло?» які, за висловом М. Мамардашвілі, становлять основу таїни буття і філософського вчення про буття.

Жоден із українських інтелектуалів середини XVII ст. не створив самостійної філософської системи, здебільшого до нас не дійшли (за винятком курсу Гізеля) навіть їхні навчальні філософські курси. Тим не менше саме вони поклали початок розвитку ранньомодерної української філософської думки, розвиваючи філософські ідеї у богословських трактатах, риториках і поетиках, проповідях, художніх текстах тощо. Їхня філософія існує не як струнка система, а як «любомудрість», як спроба пошуку власного шляху до осягнення цінності й смислу життя (В. Горський). В контексті трактування філософії як способу осягнення людиною власного шляху «в дусі, долі і надії» (С. Кримський) її центральними смислобуттєвими проблемами є проблеми моралі (практичної етики), яким найбільше уваги приділялося в українському проповідництві XVII ст., зокрема у творах Антонія Радивиловського, що дозволяє нам розглядати його доробок з позицій історико-філософського аналізу.

Проповідницька спадщина Антонія Радивиловського є надзвичайно вагомим джерелом для вивчення української морально-етичної думки епохи бароко. Проте моральна складова його проповідей все ще залишається майже не дослідженою й потребує детальнішої уваги. Антоній Радивиловський у своїх настановах так чи інакше торкається майже всіх аспектів християнської духовності, проте проблему багатства і бідності (тобто належного ставлення християнина до матеріальних благ та впливу матеріального становища людини на справу її спасіння) можна виділити як одну з ключових тем у його творах.

Ступінь наукової розробки теми. Незважаючи на актуальність зазначеної проблеми, історія морально-етичної думки в Україні XVII ст. ще недостатньо досліджена.

В основному, проблеми розвитку української моральної філософії XVII ст. розглядаються в контексті досліджень з історії філософії України чи історії української культури. Це праці В. Горського, В. Нічик, Д. Чижевського, а також дослідження Л. Довгої, С. Йосипенка, М. Кашуби, С. Кримського, М. Поповича, Я. Стратій тощо.

Опосередковано уявлення про належне (гідне похвали)/неналежне (гідне нагани), що превалювали в українському соціумі ранньомодерного періоду, досліджуються в контексті вивчення історії ідей та ранньомодерної історії України, зокрема у працях Д. Броджі-Беркхофф, З. Когута, С. Плохія, Д. Фріка, Н. Яковенко.

Низка наукових праць сучасних дослідників присвячена моральній складовій української проповіді зазначеного періоду. З огляду відповідності православній морально-етичній доктрині та можливих іноконфесійних впливів українське проповідництво початку XVII ст. досліджує В. Зема, а середини XVII ст. - М. Корзо, М. Кучинська, А. Новак.

Значно повніше досліджене українське проповідництво XVII ст. з огляду розвитку барокової риторики, її принципів та літературних типів. Зокрема, це праці С. Маслова, І. Огієнка, В. Перетца, М. Петрова, М. Сумцова, І. Франка, І. Чепіги та ін. В. Крекотень, ґрунтовно проаналізувавши творчість Антонія Радивиловського, переконливо довів, що його проповіді є яскравим зразком втілення засад барокової естетики в українському письменстві.

Загальні відомості про життя та проповідницьку спадщину Антонія Радивиловського подають М. Костомаров та М. Марковський.

Проблеми моральної філософії, що розвивалися у контексті ранньомодерного католицького та протестантського проповідництва, давно і ґрунтовно досліджуються західноєвропейськими ученими, зокрема К. Панусом, Л. Тейлор тощо.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах тематики науково-дослідної роботи відділу історії філософії України Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України. Тема: “Софійність і дискурсивний спосіб філософування в пам'ятках української філософської думки XI - XVIII ст.” (державний реєстраційний номер 0108U007174).

Об'єктом дослідження є проповідницька спадщина Антонія Радивиловського в контексті етичних та філософських (богословських) концепцій українських мислителів XVII ст.

Предметом дослідження є проблема багатства та бідності як складова морально-етичного вчення Антонія Радивиловського.

Метою дисертаційного дослідження є аналіз проблеми багатства та бідності у проповідях Антонія Радивиловського, що дозволяє виявити принципи формування в українській філософській думці ранньомодерного періоду нової аксіологічної парадигми та показати, яким чином вона впливала на вибір тих чи тих стратегій поведінки представниками українського соціуму XVII ст.

Для досягнення зазначеної мети в дисертації поставлено наступні завдання: антоній радивиловський антропологічний моральний

- визначити ступінь зв'язку проповідницької спадщини Радивиловського з суспільними запитами свого часу;

- визначити особливості антропологічної та морально-етичної концепцій Антонія Радивиловського;

- виявити вплив тогочасної католицької та протестантської антропології на формування антропологічної та морально-етичної концепцій Радивиловського;

- виявити місце проблеми багатства та бідності в морально-етичному вченні Радивиловського;

- з'ясувати особливості трактування Антонієм Радивиловським проблеми багатства та бідності;

- на прикладі того, як Антоній Радивиловський трактує проблему багатства та бідності, з'ясувати, яку стратегію поведінки християнина в соціумі він вважає належною з огляду на досягнення кінцевої мети - спасіння.

Методологічні засади й методи дослідження. Для досягнення дослідницької мети та розв'язання поставлених завдань у роботі використано філософські та історичні методи, що склалися у сучасній історико-філософській науці, зокрема такі:

- герменевтичний метод, який було використано при інтерпретації текстів та аналізі понять;

- компаративний аналіз, методи порівняльного аналізу (який дає можливість встановити суттєве й уникнути другорядного, виявити спільне та відмінне в інтерпретаціях проблеми багатства та бідності в різних традиціях), історичного синтезу, історико-критичний метод;

- контент-аналіз, що дозволяє визначити місце проблеми багатства та бідності у морально-етичному вченні Антонія Радивиловського;

- методологічним принципом нашого дослідження є принцип історизму, який передбачає розгляд досліджуваної проблеми в її історичному виникненні, становленні та розвитку, а також через генетичний зв'язок з іншими проблемами. Також використано контекстуальний підхід.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше проповідницька спадщина Антонія Радивиловського розглядається з позицій історико-філософського аналізу. Здійснюється концептуальна реконструкція його поглядів на сутність морально досконалих та морально негідних вчинків. Результати дослідження дозволяють створити більш повну та обґрунтовану картину розвитку української моральної філософії доби бароко на основі розширення історико-філософської джерельної бази за рахунок залученням нефілософських джерел, а також вказати на вклад Антонія Радивиловського в розвиток української духовної культури.

Наукова новизна дисертації розкривається у наступних положеннях, які виносяться на захист:

- встановлено, що, на відміну від притаманної православ'ю доктрини універсального морального імперативу, яка вимагала від вірних «втечі від світу» та безумовного виконання заповідей незалежно від життєвих обставин, морально-етичне вчення Радивиловського характеризується тісним зв'язком з життям та є відгуком на актуальні суспільні запити свого часу;

- визначено особливості антропологічної та морально-етичної концепцій Антонія Радивиловського. Показано, що у центрі його морального вчення поставлена не ідеальна, а реальна людина з притаманними їй чеснотами та вадами. Проповідник приділяє достатню увагу не тільки «внутрішній» духовній, але й «зовнішній» людині, виправдовує її «земні» потреби як зумовлені її фізичною природою, змінює характерне для православної традиції їх розуміння як безумовної перешкоди спасінню;

- визначено, що система цінностей притаманна вченню Антонія Радивиловського, хоч і формувалася на ґрунті православно-християнського уявлення про людину та мораль, була суттєво трансформована під впливом ідей, що розвивалися у тогочасній католицькій і, частково, протестантській моральній теології. Хоча, виправдовуючи «земні» потреби людини, проповідник не приймає протестантського трактування «життєвого успіху» як ознаки вибраності для спасіння. При вирішенні деяких морально-етичних проблем Антоній Радивиловський стоїть ближче до католицьких проповідників, ніж інші українські православні мислителі;

- визначено місце проблеми багатства та бідності у практичній філософії Антонія Радивиловського. Показано, що проблема багатства та бідності є однією з ключових у його морально-етичному вченні; крізь призму цього питання мислитель звертається до значно ширшого кола суспільно-актуальних проблем, наприклад, таких як суспільне благо, приватне благо, справедливість, милосердя, працелюбність тощо;

- доведено, що у вченні Антонія Радивиловського злом або чеснотою більше не вважаються ні багатство (як надлишок матеріальних благ), ні бідність (як нестача матеріальних благ) як такі, а їх моральна оцінка стає релятивною і ставиться в залежність від «справедливості» засобів, якими ці стани було досягнено, та цілей, на які вони спрямовувалися;

- на основі аналізу трактування проблеми багатства та бідності у творах київських інтелектуалів XVII ст., з'ясовано, яку стратегію поведінки християнина в соціумі вони вважали належною, тобто такою, що провадить до досягнення кінцевої мети - спасіння. З огляду нової антропології та аксіології, викладеної у їхніх працях, моральна оцінка багатства та бідності стає залежною від дій людини та обставин її життя. Це означає перехід від стратегії «втечі від світу», характерної для попередньої традиції до «християнського завоювання світу», тобто адаптації морально-етичної доктрини Церкви до суспільних умов життя християнина.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Висновки і теоретичні обґрунтування дослідження дають змогу відтворити морально-етичне вчення Антонія Радивиловського в контексті української духовної традиції XVII ст. як єдину систему уявлень про духовний світ людини, закладаючи підвалини цілісного осмислення процесу розвитку української духовної культури, її взаємодії з культурами інших європейських народів, аналізу її внеску у світову філософську і культурну скарбницю. Результати дисертаційного дослідження доцільно використовувати як у викладацькій, так і в науково-дослідній роботі, у процесі опрацювання курсів історії філософії, етики, культурології, спецкурсів. Здобуті результати можуть бути використані у виховній роботі з молоддю та культурно-просвітницькій діяльності.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення і висновки дисертаційного дослідження доповідались та обговорювались на засіданнях відділу історії філософії України Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України та на міжнародних наукових конференціях: «Етика Отців у київській богословській думці епохи Реформи (кінець XVI - початок XVIII ст.)» (Київ, вересень 2007); «Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій» (Київ, жовтень 2007); «Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі» (Київ, червень 2008).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 5 (п'яти) наукових публікаціях (без співавторства), з них 3 у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг дисертації обумовлена метою і завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів та шести підрозділів, що послідовно розв'язують завдання дисертації, висновків та списку використаних джерел (157 позицій). Загальний обсяг дослідження становить 166 сторінки, основний текст дисертації викладено на 153 сторінках.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено обґрунтування теми дисертаційної роботи, актуальність дослідження, стан наукової розробки теми, визначаються об'єкт та предмет наукового пошуку, його мета, ставляться основні завдання для досягнення цієї мети, розкривається теоретико-методологічна база і наукова новизна дослідження, теоретичне і практичне значення отриманих результатів.

В першому розділі «Огляд літератури з теми» зосереджується увага на важливості питання багатства та бідності для дослідження української моральної філософії XVII ст., здійснюється огляд наукової літератури, присвяченої темі нашого дослідження. Оскільки проблема багатства та бідності у морально-етичній думці українських мислителів XVII ст. до цього часу майже не вивчалася, а на основі проповідей Антонія Радивиловського не досліджувалася взагалі, в даному розділі здебільшого довелося звертатися до праць, присвячених суміжним проблемам.

Насамперед розглядаються концепції дослідників західноєвропейської та польської моральної філософії XVI - XVII ст. (що була тісно пов'язана з богослов'ям). Це праці Ф. Гренюка, А. Дзюби, Х. Ілланеса, Є. Місюрека, С. Олєйніка, Д. Оменна, Й. Сараньяни присвячені формуванню католицької моральної теології (казуїстики), яка, як окрема галузь богослов'я, зароджується у кінці XVI ст. і остаточно оформлюється до середини XVII ст. Однією з головних особливостей цього вчення дослідники вважають підвищений інтерес до щоденного життя мирян, апеляцію до сумління як внутрішнього судді людини, пошук раціональних параметрів, якими може скористатися сумління, оцінюючи певні вчинки як морально добрі або злі, враховуючи не тільки ригористичні вимоги християнської моралі, але й конкретні обставини діяння.

Розвиток православної (у тому числі й української) богословської та морально-етичної думки досліджується у працях Макарія Булгакова, В. Розанова, Г. Флоровського, а також М. Кашуби, М. Мельника, А. Плігузова, А. Робінсона тощо. Г. Флоровський та А. Плігузов, зосереджуючи увагу на історії російського богослов'я, вказують, що у кінці XV - XVI ст. в центрі уваги російських богословів опиняється проблема церковного багатства, що говорить про своєрідну переорієнтацію в цей період російського богослов'я з суто «небесних» на «земні», суспільні проблеми. Разом з тим і митрополит Макарій і Г. Флоровський звертають увагу на те, що православному вченню не притаманне існування автономної етики.

Розвитку української моральної філософії доби бароко присвячені дослідження М. Кашуби, яка стверджує, що, оскільки етика на той час розумілася як практична мораль, то для вітчизняного етичного вчення XVII - XVIII ст. є характерним тісний зв'язок з суспільною практикою.

Історики А. Гуревич, Ж. Ле Гофф, Н. Яковенко досліджують суспільну свідомість, ідеї та уявлення, що панували в духовному житті середньовічного та ранньомодерного суспільства і в певній мірі торкаються питання багатства й бідності як соціокультурних феноменів. Н. Яковенко звертає увагу на те, що багатство, яке висвітлювалося церковними мислителями як джерело неприємностей для душі, на рівні буденної свідомості оцінювалося позитивно, як показник благополуччя людини; на противагу цьому бідність (за церковними нормами сприятливий для спасіння стан) на буденному рівні сприймалася негативно.

Праці В. Горського, В. Нічик, Д. Чижевського, а також С. Йосипенка, Я. Стратій та ін. присвячені дослідженню історії української філософії та духовної культури епохи бароко. Тут окрім іншого, акцентується увага на необхідності включення богословських трактатів та проповідей, як джерел з історії української філософської думки епохи бароко, насамперед у сфері практичної етики і моралі.

В. Горський, В. Нічик та С. Йосипенко приділяють значну увагу методології дослідження ранньомодерної української філософії. Обґрунтовуючи культурологічний підхід історико-філософського дослідження, В. Горський зазначає, що результати функціонування філософських ідей у культурі відображені не лише у філософських трактатах, а й у різноманітних продуктах нефілософської творчої діяльності мислителів, відтак ці тексти також мусять бути залученими як джерела до вивчення філософської культури. В. Нічик підкреслювала, що для адекватної оцінки місця того чи іншого мислителя у контексті духовної культури нації, висловлені ним ідеї необхідно зіставляти не лише з попередніми та сучасними йому, а й з пізнішими вченнями. Такий підхід дозволяє нам порівнювати погляди Антонія Радивиловського з ідеями, вміщеними в курсах етики київських професорів XVIII ст., що дає змогу побачити, як у XVII ст. були «виписані» морально-етичні норми та цінності, що отримали теоретичне обґрунтування у курсах етики XVIII ст.

Вивчення спадщини українських барокових мислителів розпочалося у 2 пол. XIX ст. Праці С. Голубєва, М. Петрова, М. Сумцова, І. Шляпкіна та ін., присвячені розглядові як загальних тенденцій розвитку української церковної проповіді XVII ст., так і спадщині окремих проповідників. Так, у працях М. Костомарова та М. Марковського знаходимо загальні відомості про життя та доробок Антонія Радивиловського. Зміст творів українських мислителів XVII ст. характеризується тут як суто схоластичний, відірваний від суспільних запитів свого часу. Наприкінці XIX - початку XX ст. спадщині українських церковних діячів XVII ст. певну увагу приділили: І. Франко та М. Грушевський, а також М. Возняк, І. Огієнко, В. Перетц та ін. Ці автори поділяли попередню оцінку літератури XVII ст. як «відірваної від життя».

Літературознавцями О. Білецьким, В. Крекотнєм, С. Масловим, І. Чепігою та ін. українське проповідництво XVII ст. досліджувалося з огляду розвитку риторики та естетичних засад барокової проповіді. Здійснений В. Крекотнем аналіз джерел, якими послуговувався Антоній Радивиловський, дозволив встановити, що творчість проповідника мала широке підґрунтя, яке органічно поєднувало місцеву традицію з надбаннями Античності, Православного Сходу та Латинського Заходу.

Моральну складову української проповіді XVII ст., зокрема, проблеми людини, гріха та чесноти, взаємодії проповіді та реальної моделі поведінки пастви тощо, досліджують Л. Довга, В. Зема, М. Корзо, М. Кучинська, А. Новак.

Особливостям розвитку та функціонування церковної проповіді в Європі XVI - XVII ст. присвячені праці Л. Тейлор. Дослідниця звертає увагу на вплив церковної проповіді на суспільні поведінкові норми. Розглядаючи церковну проповідь у соціальному та культурному контексті, Л. Тейлор залучає велику кількість інших джерел (мемуари, листи, судові справи тощо), що дозволяє простежити співвідношення між проповіддю та поведінкою людей. Згідно з Л. Тейлор церковна проповідь спричиняла вагомий вплив на вибір стратегій поведінки членів тогочасного суспільства.

Огляд наукової літератури з проблем дисертаційного дослідження дозволяє дійти висновку, що більшість дослідників ранньомодерної західноєвропейської, російської та української моральної філософії констатують велику увагу тогочасних релігійних мислителів до «земних» суспільних проблем взагалі та до багатства й бідності зокрема, однак на українському ґрунті це питання досі залишається майже не вивченим. Разом з тим українськими вченими розроблено низку методологічних підходів до дослідження української філософської думки цієї доби, у тому числі обґрунтовано необхідність застосування в історико-філософських дослідженнях не специфічно філософських джерел, якими є богословські трактати та проповіді. Спадщина Радивиловського у контексті українського філософського дискурсу на сьогодні майже не розглядалася, основна увага дослідників була зосереджена на біографії та літературних якостях творів проповідника. Включення творчості цього автора до філософського поля досліджень дозволить по-новому поглянути як на місце доробку Антонія Радивиловського у духовній культурі України, так і на історію розвитку української моральної філософії XVII ст.

Другий розділ «Спадщина Антонія Радивиловського в контексті духовної культури українського бароко» присвячено аналізу особливостей проповідницької спадщини Антонія Радивиловського, а також трансформації антропологічних уявлень в епоху бароко і її впливу на розвиток моральних концепцій київськими мислителями XVII ст. в контексті духовної культури українського бароко.

У підрозділі 2.1 «Особливості духовної культури українського бароко» розглядаються характерні риси культури українського бароко (домінування релігійної складової культури, синтетичність, універсальність, динамізм, театральність, потяг до зовнішнього емоційного ефекту, ієрархічність світогляду, пошана до традиції, орієнтація на певний взірець-ідеал та авторитет, інтерес до національної історії та народної культури, активізація героїко-патріотичної теми тощо), врахування яких є необхідним для дослідження творчості Радивиловського, оскільки дає уявлення про культурне середовище, в якому жив та творив мислитель.

Звертається увага на зв'язок української культури XVII ст. з православною традицією та на зв'язок українського бароко з культурою Середньовіччя та Відродження, тогочасною європейською, насамперед, польською культурою. Показано, що українське бароко, увібравши в себе головні риси європейського бароко, мало свої характерні особливості, серед яких: спадкоємний зв'язок з давньоруською та візантійською культурами, зіткнення східних і західних культурно-ідеологічних та релігійно-церковних тенденцій, сполучення світського та релігійного компонентів культури з суттєвим переважанням останнього.

У підрозділі 2.2 «Трансформація антропологічних уявлень в епоху бароко та розвиток моральних концепцій київськими інтелектуалами XVII ст.» здійснюється реконструкція проблематики вітчизняної моральної думки XVII ст. з огляду на трансформацію розуміння людини в цю епоху.

Тут обґрунтовується можливість використання для реконструкції морально-етичних уявлень 2 пол. XVII ст. курсів етики професорів Києво-Могилянської академії, написаних у кін. XVII - на поч. XVIII ст., як таких, що остаточно зафіксували моральні норми та цінності, формування яких тривало в попередній період.

Встановлено, що хоча в епоху бароко надалі залишається важливим вивчення «внутрішньої» духовної природи людини, значно більше уваги починає приділятися і «зовнішній» людині та її потребам, тобто відбувається певна «реабілітація» природи людини. У центрі духовної культури ставиться реальна людина з усіма її чеснотами та вадами, шукаються шляхи досягнення чеснот у дійсних життєвих умовах, з урахуванням обставин суспільного життя та громадських обов'язків. Основними проблемами етики цього періоду були: місце людини у світі; найвищі людські цінності; кінцева мета людини; свобода волі та відповідальність людини за свої вчинки; критерії людської досконалості та можливість її досягнення.

Одним з головних питань, що турбували тогочасних мислителів, була можливість спасіння людини в обставинах світського буття - окреслення стратегій поведінки християнина у світі як одного з шляхів спасіння. Створення цього «світського» шляху спасіння (комплексу моральних норм, що ґрунтуються на християнському віровченні, але водночас враховують реалії суспільного буття й земні потреби людини) стало однією з основ подальшого розвитку моральної думки епохи бароко, у певній мірі визначаючи коло її проблем та специфіку їх вирішення. Одним з головних у цьому колі стало питання впливу матеріального становища християнина на справу його спасіння: чи може багата людина спастися, незважаючи на Євангельську заповідь бідності?

У підрозділі 2.3 «Проповідницька спадщина Антонія Радивиловського» розглядається розвиток українського проповідництва XVII ст., життєвий шлях, джерела творчості та особливості проповідницької спадщини Радивиловського.

На основі особливостей його творчої спадщини, тогочасних вимог, що висувалися до проповідника, зауважень самого Радивиловського з цього приводу, здійснюється реконструкція образу Антонія Радивиловського, як інтелектуала своєї доби, а також культурної атмосфери у якій він працював.

Показано, що спадщина проповідника є типовим прикладом впровадження у православну літургію латинізуючих християнських традицій, що цілком вписувалося в культурно-церковні реформи, запроваджені в Україні Петром Могилою.

З'ясовано, що в проповідях Антонія Радивиловського відбилися головні тенденції морально-етичної думки України XVII ст. Головними темами моралістичних «прикладів» проповідника є проблеми свободи волі, відповідального сумління, морального/аморального життя, нагороди за праведну і кари за грішну поведінку тощо.

У третьому розділі «Проблема багатства та бідності в проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського» розкривається важливість цього питання для тогочасного суспільства та церковних мислителів, розглянута проблема багатства та бідності в історії християнської моральної думки та її інтерпретація у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського.

У підрозділі 3.1 «Проблема багатства й бідності в історії християнської моральної думки» розглянуто вирішення проблеми багатства та бідності в працях Отців Церкви та Православній традиції, католицькому богослов'ї, яке мало значний вплив на українських мислителів XVII ст., а також протестантський погляд на зазначену проблему. При цьому звертається увага на ставлення до багатства та бідності у тій чи інший традиції, належні та неприйнятні засоби набуття багатства, його функції та способи вживання, обов'язки багатія, вплив рівня достатку та способу життя людини на справу досягнення спасіння.

З'ясовано, що ставлення церковних мислителів до багатства й бідності диктувалося, з одного боку, Євангельськими постулатами, а з іншого - суспільно-економічним життям суспільства та поступово змінювалося під впливом останнього. Так багатство, що мало характер зайвої перешкоди спасінню у св. Отців, поступово стає або позитивним благом, ознакою спасіння (протестантизм), або, в залежності від обставин життя багатія - благом, яке може сприяти спасінню, чи злом, що сприяє загибелі. Також відбувається полеміка й з приводу церковних багатств, противники яких орієнтуються на Євангельський ідеал бідності, а прихильники висувають ідею соціального служіння Церкви, для якого необхідні матеріальні ресурси.

Убогість, яка традиційно трактувалася християнським вченням як стан, що сприяє спасінню душі, у XVI - XVII ст. також отримує інші оцінки. У протестантизмі вона перетворюється на свідчення засудження людини. У католицтві та православ'ї розвивається тенденція до розрізнення жебраків на дійсних та нероб - грішників (певною мірою ця тенденція присутня вже у св. Отців). Відповідно обґрунтовується ідея розумного та справедливого розподілу милостині між тими, хто дійсно потребує допомоги, та тими, хто не заслуговує її чи може обійтися без неї (в Отців допомога повинна надаватися усім без огляду на спосіб життя).

Головною функцією багатства традиційно вважаються богоугодні справи, насамперед, милостиня, оскільки творенням милосердних справ людина наслідує Христа. Проте мірою милостині починають вважати тільки надлишок, що залишається після задоволення потреб багатія та його близьких (Отці цією мірою вважали навіть необхідне людині, якщо цього вимагає потреба жебрака). Відмова від милостині трактується Отцями як крадіжка, незалежно від спроможності подавця, надалі намічається тенденція до диференціації людей на тих, хто має подавати милостиню обов'язково, та тих, хто не зобов'язаний або й не має права цього робити через матеріальну неспроможність або несамостійність (як раби).

Традиційно церковними мислителями засуджується неправедне набуття багатства (лихва, обман, розбій тощо) та неправильне його використання - марнотратство та розпуста.

Ці та інші ідеї мали вагомий вплив на вирішення питання багатства та бідності українськими церковними мислителями XVII ст. назагал та Антонієм Радивиловським зокрема.

У підрозділі 3.2 «Уявлення про багатство в проповідях Антонія Радивиловського» розглянуто бачення проблеми багатства Антонієм Радивиловським у порівнянні з іншими українськими православними та католицькими (насамперед, польськими) проповідниками XVII ст.

З'ясовано, що як католицькими, так і православними авторами XVII ст. (у т. ч. Радивиловським) багатство саме по собі не вважається чимось позитивним або негативним, його наявність або відсутність не обумовлюють ні спасіння, ні загибелі душі. Багатство дається від Бога та розподіляється між людьми відповідно до Його промислу та справедливості. Багатство стає тягарем на шляху до Неба або, навпаки, сприяє спасінню в залежності від його використання. Воно виступає засобом задоволення життєвих потреб та спасіння душі, хоча може підштовхнути уражену гріхом людину до ще більшого падіння, відтак засуджується не багатство як суспільне явище, а лише гріховна прив'язаність до нього.

Також багатство може набувати позитивного чи негативного характеру в залежності від способу його набуття (чесного чи неправедного), у цьому відношенні головним регулюючим принципом Антоній Радивиловський вважає справедливість.

Пропагуючи помірність у користуванні матеріальними благами, проповідник засуджує марнотратство та розкішне життя, яке веде до деградації та гріха. Окремо Антоній Радивиловський звертає увагу на пияцтво як негативний спосіб використання багатства, що призводить до зубожіння.

З'ясовано, що при вирішенні питань, пов'язаних з проблемою впливу багатства на спасіння душі, Радивиловський також звертає увагу на соціальний аспект проблеми (корисність чи шкідливість багатства для суспільства).

Підрозділ 3.3 «Проблема бідності в проповідях Антонія Радивиловського» розглядає бачення проповідником проблеми бідності в порівнянні з іншими українськими православними та католицькими (насамперед, польськими) проповідниками XVII ст..

Показано, що у ставленні до калік, жебраків і бездомних у тогочасному українському суспільстві простежуються дві вельми суперечливі позиції: милосердя до ближнього, яке диктувалося християнською мораллю, та зневага й ненависть до жебраків з боку загалу. З'ясовано, що ці тенденції у свою чергу справили певний вплив на формування моральної філософії доби бароко.

Спираючись на Отців Церкви, українські мислителі визнавали добровільну убогість як більш сприятливий для спасіння стан, оскільки приймаючи бідність людина наслідує Спасителя. Але й убогість не гарантує спасіння, до того ж не всяка убогість є корисною. За Антонієм Радивиловським, убозтво буває «доброволноє», яке є корисним для спасіння, та «позвєрховоє», що не приносить користі душі. Багаті та убогі необхідні одне одному, і, у першу чергу, убогі необхідні для спасіння багатія. Розглядаючи питання милостині, як католицькі, так і православні проповідники (у т. ч. Радивиловський) пишуть про більшу користь від неї саме для тих, хто подає.

Разом з тим, як з'ясовано в ході дослідження, спостерігається тенденція до розмежування убогих на тих, яким слід подавати милостиню, та тих, яким не слід. Ця тенденція виразно представлена в католицькій традиції, а в православній найбільш яскраво відображена у творах Антонія Радивиловського (в інших українських православних авторів цього періоду вона майже не зустрічається). Розмежовуючи жебраків на «праведних» та «грішних», Антоній Радивиловський радить подавати першим, а давати милостиню останнім вважає гріхом (католицькі проповідники вважають, що подача милостині таким або не приносить користі подавцю, або також гідна нагороди від Бога). Важливо підкреслити що Радивиловський вводить справедливість як новий важливий принцип моральної оцінки милосердних вчинків.

З'ясовано, що при вирішенні питань, пов'язаних з проблемою бідності, Антонієм Радивиловським основна увага звертається на соціальний бік питання (акцент на майновій спроможності подавати милостиню, яка перш за все є обов'язком багатих; заборона милостині з «неправедного» добра; розмір милостині визначається надлишком майна; градація убогих на дійсних знедолених, що ведуть праведне життя, та нероб і п'яниць - грішників тощо).

Висновки дисертаційного дослідження підводять підсумки здійсненої роботи, узагальнюють і викладають основні її положення.

У ході проведеного нами дослідження на основі його результатів було зроблено такі висновки:

Спадщина Антонія Радивиловського є типовим прикладом впровадження в православну літургію латинізуючих християнських традицій, що цілком вписувалося у культурно-церковні реформи, запроваджені в Україні Петром Могилою та його соратниками.

У проповідях Антонія Радивиловського відбилися головні тенденції антропологічної та морально-етичної думки України XVII ст. У центрі морального вчення проповідника поставлена людина з усіма її чеснотами та вадами. Поруч з зосередженням основної уваги на «внутрішній» духовній природі людині, проповідник звертається до «зовнішньої» земної людини та її потреб, суспільних запитів часу.

На характер підходу до вирішення Радивиловським питання ставлення до багатства й бідності впливало вчення Отців Церкви, етика Аристотеля, творчість західних церковних мислителів, а також тогочасні соціально-політичні реалії. При вирішенні деяких аспектів питання багатства та бідності Радивиловський виявляється ближчим до католицьких проповідників, ніж інші українські православні автори.

Проповідник відкидає характерне для попередньої традиції розуміння багатства як безумовної перешкоди спасінню, проте він також не сприймає протестантське розуміння багатства як благословенного Божого дару, ознаку спасіння, займаючи більш помірковану позицію стосовно цього питання. Він не вважає багатство чимось обов'язково добрим або злим, його наявність або відсутність не обумовлюють однозначне спасіння або загибель душі. Багатство набуває позитивного чи негативного наповнення лише у відношенні до способів його набуття та використання, на які накладається виразний морально-оціночний характер, де основними критеріями стають справедливість та суспільне благо.

Справедливість та милосердя у вченні Антонія Радивиловського постають головними моральними принципами, якими має керуватися людина, здобуваючи багатство чи користуючись ним.

Щодо бідності, то вона в дусі Євангельської традиції оцінюється Радивиловським як найбільш сприятливий для спасіння стан, проте спостерігається розмежування різних видів бідності, та відбувається розподіл убогих на праведних і грішників.

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ.

Результати дослідження викладено в наступних наукових публікаціях:

1. Співак В.В. Гріх пияцтва у рецепції українських мислителів XVII ст. / В.В. Співак // Мультиверсум. 2007. Вип. 63. С. 191 - 205.

2. Співак Володимир. Пияцтво як негативний тип поведінки (у рецепції українських мислителів XVII ст.) / В.В. Співак // Поведінкові типи в українському соціокультурному середовищі: історичний досвід та аналіз тенденцій. Збірник наукових праць за результатами міжнародної наукової конференції (Київ, 25 жовтня 2007 р.) / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. К.: «Київський університет», 2007. С. 32 - 37.

3. Співак В.В. Взорування на Христа як моральна максима у проповідях Антонія Радивиловського / В.В. Співак // Мультиверсум. 2008. Вип. 67. С. 11 - 23.

4. Співак В.В. Моральний ідеал багатія у проповідях Антонія Радивиловського / В.В. Співак // Традиція і культура. Вічні цінності в сучасній культурі: Матеріали міжнародної наукової конференції (Київ 6 - 7 червня 2008 р.). Частина 1 / Асоціація «Новий Акрополь». Філософський факультет КНУ імені Тараса Шевченка. К.: «Новий Акрополь», 2008. С. 39 - 41.

5. Співак В.В. Милостиня, як обов'язок багатія у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського / В.В. Співак // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія. Вип. 19 (32). 2009. С. 65 - 75.

АНОТАЦІЯ

Співак В.В. «Проблема багатства та бідності у проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського в контексті української духовної традиції XVII ст.». - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09. 00. 05 - історія філософії.

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України, Київ, 2010.

У дисертації здійснюється історико-філософський аналіз проблеми багатства та бідності в інтерпретації українського православного проповідника XVII ст. Антонія Радивиловського.

З'ясовуються особливості проповідницької спадщини Антонія Радивиловського як джерела з історії морально-етичної думки XVII ст. та її місце в духовній культурі українського бароко. Розглядаються особливості духовної культури українського бароко, трансформація антропологічних уявлень в епоху бароко та їх вплив на розвиток моральних концепцій київськими інтелектуалами XVII ст. Досліджується проблема багатства й бідності в історії християнської моральної думки та джерела впливу на позиції Антонія Радивиловського щодо цього питання. Уявлення про багатство й бідність в проповідницькій спадщині Антонія Радивиловського розглядаються в порівнянні з позиціями інших українських православних та католицьких (насамперед, польських) проповідників цього періоду.

Ключові слова: моральна філософія, морально-етичні ідеї, система цінностей, українське бароко, духовна культура, традиція, українське проповідництво, багатство та бідність.

АННОТАЦИЯ

Спивак В.В. «Проблема богатства и бедности в проповедническом наследии Антония Радивиловского в контексте украинской духовной культуры XVII ст.». - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии.

Институт философии имени Г.С. Сковороды Национальной Академии Наук Украины, Киев, 2010.

В диссертации осуществляется историко-философский анализ проблемы богатства и бедности в интерпретации украинского православного проповедника XVII ст. Антония Радивиловского.

Рассматриваются особенности развития украинской проповеди в XVII ст., характерные черты ее направлений: греко-славянского и нового латино-польского (к последнему принадлежал Антоний Радивиловский). Выясняется специфика проповеднического наследия Антония Радивиловского как источника по истории морально-этической мысли XVII ст. и ее место в духовной культуре украинского барокко. Показано, что проповедническое наследие Антония Радивиловского является типичным примером введения в православную литургию латинизирующих христианских традиций, что вполне вписывается в культурно-церковные реформы, внедрённые на Украине Петром Могилой и его соратниками.

Рассматриваются специфические особенности духовной культуры украинского барокко и ее наследственная связь с местной православной культурой, а также культурой Средневековья и Возрождения, современной европейской, прежде всего, польской культурой.

Исследуется трансформация антропологических представлений в эпоху барокко и ее влияние на развитие моральных концепций киевскими интеллектуалами XVII ст. Выяснено, что, хотя в эпоху барокко и в дальнейшем наблюдается большее внимание к «внутренней» духовной природе человека (что характерно для православной традиции), одновременно обращается внимание на «внешнего» человека и его потребности, происходит определенная реабилитация человеческой природы. В центре духовной культуры украинского барокко ставится человек со всеми его недостатками и достоинствами, ищутся пути достижения добродетелей в реальных жизненных условиях. Морально-этическая мысль в Украине XVII ст. характеризуються тесной связью с общественной жизнью того времени и является ответом на ее вызовы и проблемы.

Исследуется проблема богатства и бедности в истории христианской морально-этической мысли и источники влияния на позиции Антония Радивиловского касательно этого вопроса. Раскрывается важность проблемы богатства и бедности для общества и церковных мыслителей того времени. Представления о богатстве и бедности в проповедническом наследии Антония Радивиловского рассматриваются в сравнении с позициями других украинских православных и католических (прежде всего польских) проповедников этого периода. Показано, что на характер подхода Антония Радивиловского к решению проблемы богатства и бедности влияло учение Отцов Церкви, этика Аристотеля, позиции западных церковных мыслителей, а также социально-политические условия того времени. При решении некоторых аспектов проблемы богатства и бедности Антоний Радивиловский становится ближе, чем другие украинские православные авторы к точке зрения католических проповедников.

Выяснено, что Антоний Радивиловский не считает богатство чем-то однозначно полезным или вредным, его наличие или отсутствие сами по себе не определяют спасение или погибель души. Богатство приобретает позитивное или негативное наполнение лишь в отношении к способам его приобретения и использования, на которые налагается выразительный морально-оценочный характер, где основными критериями становятся справедливость и общественное благо. Показано, что справедливость и милосердие в проповеди Антония Радивиловского являются главными моральными принципами, которыми должен руководствоваться человек, приобретая богатство или пользуясь им. Что касается бедности, то она в духе Евангельской традиции продолжает оцениваться Антонием Радивиловским как наиболее благоприятное для спасения состояние, но наблюдается тенденция разделения разных видов бедности и происходит градация бедняков на праведных и грешников.

Ключевые слова: моральная философия, морально-этические идеи, система ценностей, украинское барокко, духовная культура, традиция, украинское проповедничество, богатство и бедность.

THE SUMMARY

Spivak V.V. «The problem of riches and poverty in the sermon heritage Antoniy Radivilovskiy in a context of the Ukrainian spiritual culture of XVIIth centuries». - The manuscript.

The dissertation on competition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences on a speciality 09.00.05 - history of philosophy.

Institute of philosophy of a name of G.S.Skovorodа of the National Academy of sciences of Ukraine, Kiev, 2010.

In the dissertation the historico-philosophical analysis of a problem of riches and poverty in interpretation of the Ukrainian orthodox preacher of XVIIth centuries Antoniy Radivilovskiy is carried out.

Features the sermon heritages Antoniy Radivilovskiy as source on histories of moral - ethical idea of XVIIth centuries and its place in spiritual culture of the Ukrainian baroque are found out. Features of spiritual culture of the Ukrainian baroque are considered. Transformation of anthropological representations during an epoch of a baroque and its influence on development of moral concepts by the Kiev intellectuals of XVIIth centuries is investigated. The problem of riches and poverty in histories of Christian moral idea and sources of influence on positions Antoniy Radivilovskiy concerning to this question is investigated. Representations about riches and poverty in the sermon heritage Antoniy Radivilovskiy are considered in comparison with positions of others Ukrainian orthodox and Catholic (first of all Polish) preachers of this period.

Key words: moral philosophy, moral-ethical ideas, system of values, the Ukrainian baroque, spiritual culture, tradition, Ukrainian the sermon, riches and poverty.

Размещено на Allbest.ru