Простір і час текстів культури

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського

УДК 130.2:115.4

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Простір і час текстів культури

Микитинець Ольга Іванівна

Сімферополь - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі соціології і соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Коротченко Юлія Михайлівна Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, доцент кафедри філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Швецова Антоніна Вікторівна Кримський юридичний інститут Одеського державного університету внутрішніх справ, завідувач кафедри філософії та політології

кандидат філософських наук, доцент Суходуб Тетяна Дмитрівна Центр гуманітарної освіти НАН України, професор кафедри філософії науки та культурології

Захист відбудеться 18.06.2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 52.051.01 у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: зал засідань, м. Сімферополь, вул. Ялтинська, 20.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського (м. Сімферополь, проспект Вернадського, 4).

Автореферат розісланий 17.05.2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Горбань О.В.

Анотації

Микитинець О.І. Простір і час текстів культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню простору і часу текстів культури. Актуальність проблеми обумовлена сучасною ситуацією в суспільстві, що пов'язана з назріванням необхідності пошуку підстав безперервності культури, продовження її життя, шляхів відновлення зв'язків між поколіннями, з подоланням кризи культурної ідентифікації.

У дослідженні пропонується хронотопна типологія текстів культури, що базується на підставі домінування у хронотопі просторової або часової складової виділяються наступні тексти: тексти з просторовою домінантою - "де-тексти", і тексти з часовою домінантою - "коли-тексти". Дана типологія носить узагальнюючий характер і дозволяє розглядати тексти окремих типів як культурні універсалії.

Ключові слова: текст, діалог, культура, текст культури, простір тексту культури, час тексту культури, культурна самоідентифікація, хронотоп, "де-текст", "коли-текст". культура покоління суспільство

Микитинец О.И. Пространство и время текстов культуры. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.04 - философская антропология, философия культуры. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. Симферополь, 2010.

Диссертация посвящена исследованию пространства и времени текстов культуры. Актуальность проблемы обусловлена современным состоянием общества, связана с назреванием необходимости поиска оснований непрерывности культуры, продления ее жизни, путей восстановления связей между поколениями, с преодолением кризиса культурной идентификации.

В исследовании предлагается хронотопная типология текстов культуры, базирующаяся на основании доминирования в хронотопе пространственной или временной составляющей выделяются следующие тексты: тексты с пространственной доминантой - "где-тексты", и тексты с временной доминантой - "когда-тексты". Данная типология носит обобщающий характер и позволяет рассматривать тексты отдельных типов как культурные универсалии.

На основе проведенного анализа было выявлено, что все рассмотренные теории имеют границы применимости и не экстраполируются их авторами на всю реальность культуры. В предложенном исследовании уточняется понятие хронотопа, использующееся М. Бахтиным исключительно при анализе литературных текстов, и определяется как универсальная характеристика текста культуры. Хронотоп предстает как динамичная доминанта смысла, что, в свою очередь, позволяет определить пространство существования текстов как наполненное реальными и потенциальными смыслами. Раскрывается смысловая специфика мира культуры посредством трактовки культуры как области чистых, самоценных смыслов, не редуцируемых к миру денотатов. Онтология культуры представляет собой смысловую реальность с особой хронотопной организацией, где пространство и время являются основой его организации и существования. На основании хронотопного подхода к культуре предлагается базовый для мира культуры дискурсивный хронотоп, представляющий собой набор повествовательных возможностей, обеспечивающих бесконечный и неограниченный процесс смыслопорождения, интерпретации текстов культуры, а также обеспечивающий возможность диалога культур. Этот хронотоп создается той или иной доминирующей в данной культуре формой пространства и времени. Помимо дискурсивного хронотопа на основании синтеза хронотопной теории и теории мнимого пространства предлагается хронотоп зеркала, представляющий собой третий, наряду с хронотопами автора и читателя, граничный хронотоп, способный выявлять образы и смыслы текста, неуловимые в реальности за счет появления у текстового времени такой характеристики как зеркальность, способность к отражению реальных событий, возникающую посредством обратимости текстового времени.

Доказано, что диалогичность культуры, составляющая ее существенное свойство, не может быть корректно обоснована вне хронотопного контекста. Диалог может осуществляться только во времени-пространстве, тогда он сам становится местом конституирования смысла, рождаемого на пересечении текстовых пространств, и создает основу интратекстовых и интертекстуальных отношений внутри семиосферной реальности культуры, обеспечивает бесконечность ее смысловых прочтений, а значит - ее бытия.

Ключевые слова: текст, диалог, культура, текст культуры, время и пространство культуры, пространство текста культуры, время текста культуры, культурная самоидентификация, хронотоп, хронотопная типология, "где-текст", "когда-текст".

Mikitinets O.I. Space and time of texts of culture. - Manuscript.

Candidate of Philosophy degree thesis in speciality 09.00.04 - philosophical anthropology, philosophy of culture. - Tavricheskiy National University of V.I. Vernadskiy. Simferopol, 2010.

The dissertation is devoted to investigation of space and time of cultural texts. The actuality of the problem is bases on the modern social conclitions and is connected with the growing neccessity for searchig the foundations of continuality of culture, finding the ways for restoring of connecting between generations, with over coming the crisis of cultural identification.

It is suggested the chronotophe typology of cultural texts based on the domination in the chronotophe of space or temporal component. The following texts are revealed texts with space domination (where texts), texts with temporal domination (when texts). This typology carries generalizing character and gives a possibility to interpretate special texts as cultural universalities.

Key words: texts, dialogue, culture, cultural text, time of cultural text, space of cultural text, cultural self-identification, chronotope, "where-text", "when-text".

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. В умовах транзитивного суспільства особливої актуальності набуває тематика, пов'язана з пошуком підстав безперервності культури, подовження її життя, шляхів відновлення зв'язків між поколіннями, з подоланням кризи культурної ідентифікації. В такому контексті, посиленому станом сучасного українського суспільства, ефективним представляється розглядом культури як діалогу, що здійснюється у просторі і часі - діалогу поколінь, діалогу різноманітних культур, діалогу автора і адресата тексту культури в суспільстві етнічного і конфесійного плюралізму.

Обрана тема актуальна також і з погляду самої філософії культури, предметом якої не в останню чергу є текстова реалізація культури. Постмодерністська парадигма підходу до текстової реальності припускає абсолютну непередзаданість подальших інтерпретацій тексту культури, який виявляється первісно онтологічно виключеним із просторово-часових відносин, хоча насправді це не так. Він створюється конкретною людиною, наповнюється життєвим світом автора, конкретною історичною епохою, будучи первісно навантаженим просторово-часовими характеристиками. Тому не можна ігнорувати очевидну неоднозначність, неповноту, або, навпаки - надмірність, текстових прочитань. Онтологія не може бути повністю відтворена, але потенційно вона міститься в тексті інтерпретатора. Текстова інтерпретація культури зв'язана, у свою чергу, з принциповою діалогічністю культури.

Проблема визначення текстового простору і часу виникла порівняно недавно в граничних лінгвістиці і літературознавству філософських напрямах. У філософії це поняття набуло поширення завдяки М. Бахтіну, що вживав його для опису нерозривності простору-часу, де час - четвертий вимір простору. Розгляд і уточнення хронотопна концепція набуває в працях сучасних вітчизняних "бахтіністів", таких, як С. Аверінцев, В. Алпатов, Н. Бонецька, С. Бочаров, М. Гаспаров, О. Грякалов, К. Ісупов, Б. Корман, В. Махлін, М. Николаєв, І. Пешков, Г. Соріна, В. Тюпа. Хронотопна теорія одержала свій розвиток також за рубежем у роботах А. Ганзер, Т. Клайва, Ю. Крістєвої, Р. Морсона, М. Рейндорфа, М. Холквіста, Д. Шепарда, К. Емєрсона.

Проблематика простору і часу текстів культури розглядалася і поза хронотопної концепції. Так, Р. Барт запропонував своє бачення текстового аналізу - analyse textuelle, визначаючи текст як процес структурації, вічної зміни у міжтексті (просторі) і часу історії. Вслід за Р. Бартом Ю. Крістєва вводить поняття інтертекстуальності. Разом із діалогічністю, інтертекстуальність є необхідною умовою виникнення текстового простору. Рух до появи текстуальності простежується і в структуралізмі, зокрема, в розгляді Ф. де Сосюром лінійної структури знаку, що припускає наявність у ньому часової складової.

На основі ідей Ф. де Сосюра про розрізнення в мові, Ж. Дерріда вводить поняття розрізнення як "систематичної гри" значень. Практично всі терміни, що використовуються Ж. Дерріда, мають просторово-часові характеристики. Проте перетворення світу в текст позбавляє його власного простору, і, як наслідок, - власного буття.

Різні описи темпоральності тексту мають місце в герменевтиці і феноменології. У даний час проблематика текстових простору і часу вивчається такими зарубіжними ученими, як Б. Ва?льтер, Дж. Граф, Ж. Дельоз, М. Дюфрен, Ф. Жульєн, Дж. Каллєр, Е. Левінас, Ж.-Л. Нансі, Кр. Норріс, Б. Уолтер. Серед вітчизняних фахівців, що займаються проблемами реальності культури, текстів культури і текстових часу-простору, необхідно відзначити Н. Автономову, Д. Берестовську, В. Біблера, Е. Богатиреву, О. Грякалова, Є. Гурко, Л. Іоніна, М. Кагана, Т. Качерауськаса, В. Кізіму, Ю. Коротченко, Ф. Лазарева, М. Новікову, В. Петрова-Стромського, В. Розіна, О. Шоркіна.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Робота враховує основні положення національної програми України "Освіта". Дисертація виконана відповідно до комплексної теми кафедри соціології і соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського "Громадянська злагода в Криму і її підстави" (державна реєстрація теми: № 1007U004133).

Метою дисертації є дослідження простору і часу як смислових домінант тексту культури. Мета реалізується в ході виконання завдань:

1. Порівняти основні концепції простору і часу текстів культури (хронотопна теорія М. Бахтіна, текстовий аналіз Р. Барта, гайдеггеріанство, постмодернізм, феноменологія і герменевтика).

2. Розкрити смислову специфіку світу культури. Трактування культури як сфери самоцінних смислів, не редуційованих до світу денотатів.

3. Розглянути простір і час як онтологічні домінанти тексту культури. Дослідити зв'язок між загальною онтологічною парадигмою, що припускається текстом і перспективою його смислових прочитань.

4. Представити онтологічну типологію текстів культури.

5. Виявити тексти різних онтологічних типів.

Об'єкт дослідження - текст культури, предмет дослідження - просторово-часові характеристики тексту культури.

Теоретико-методологічною основою дослідження є система принципів, підходів, методів, прийомів і термінів, що забезпечують категоріальний каркас дисертації.

Основними принципами дослідження є принципи взаємозв'язку, взаємодії і взаємообумовленості простору і часу текстів культури.

У ході роботи над дисертацією були задіяні порівняльно-історичний та системний підходи, що дозволило висловити і зіставити основні теорії тексту, якими є хронотопна теорія тексту, текстовий аналіз Р. Барта, динамічна концепція культури Ю. Лотмана, герменевтика і феноменологічний підходи до тексту, інтерпретація тексту М. Гайдеггером, а також структуралістська і постмодерністська теорії тексту.

У дисертації були затребувані методи:

Філософсько-аналітичний метод - базовий в роботі. Він надав можливість задати основні характеристики предмету дослідження експліцитно і точно.

Системно-структурний метод дозволив представити предмет дослідження - текст, як систему взаємозв'язаних структурних одиниць, що виконують певні функції тільки усередині цієї системи, і, у такий спосіб, специфікувати його.

На різних етапах дослідження застосовуються також герменевтичний і феноменологічний методи. Вони затребувані при інтерпретації літературних і кінематографічних текстів. За допомогою феноменологічного методу час визначається як даний суб'єкту. Час, який сприймається в культурі, може бути виявлений феноменологічно. Метод герменевтики дозволив обґрунтувати діалогічність як умову виникнення тексту культури.

У дисертації були використані прийоми аналізу і синтезу, дедукції і індукції, узагальнення і абстрагування, що дозволило структурно організувати дослідження.

У дослідницьке поле були включені терміни: текст, діалог, культура, текст культури, час і простір культури, простір тексту культури, час тексту культури, культурна самоідентифікація, хронотоп, хронотопна типологія, "де-текст", "коли-текст". Ці терміни забезпечили категоріальний каркас дисертації.

Наукову новизну дослідження складають наступні положення:

1. Вперше запропоновано хронотопну типологію текстів культури, що дозволяє розглядати тексти окремих типів як культурні універсалії, які створюють свою реальність із власним співвідношенням простору і часу усередині хронотопу.

2. Вперше виведено хронотоп дзеркала, який є граничним хронотопом, здатним виявляти образи і смисли тексту, які безпосередньо невловимі в реальності.

3. Вперше виявлено базовий для світу культури дискурсивний хронотоп, який є набором оповідних можливостей, що забезпечують нескінченний потенціал для смислопорождення, інтерпретації текстів культури, а також, який забезпечує можливість діалогу культур і включає всю повноту текстового простору-часу.

4. Уточнено, що тексти культури створюють свою реальність - осмислену, що не зводилася безпосередньо до фізичного світу, з власними простором і часом - хронотопом. Хронотоп предстає як динамічна домінанта смислу, універсальна характеристика текстів культури.

5. Уточнено поняття культурної самоідентифікації, яке забезпечує можливість говорити про виявлення людиною себе (автором і адресатом тексту культури) в конкретному культурному топосі як носія конкретних культурних традицій.

6. Набула подальшого розвитку концепція діалогічності культури, згідно якої остання не може бути коректно обґрунтована зовні хронотопного контексту. Діалог може здійснюватися тільки в часі-просторі, тоді він сам стає місцем конституювання смислу і створює основу інтратекстових і інтертекстуальних відносин усередині семіосферної реальності культури, забезпечує нескінченність її смислових прочитань, а значить - її буття.

Практичне значення дисертації полягає в можливості вживання результатів дисертаційного дослідження у галузі онтології, філософії культури, семіотики. Матеріали і висновки також можуть бути використані при складанні і читанні курсів по філософії, семіотиці, філософії кіно, філософії тексту, філософії культури.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки дисертації і тексти опублікованих статей розроблені і викладені автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження: основні результати дослідження одержали апробацію в ході участі в науково-практичних конференціях Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського: "XXXVI наукова конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів" (м. Сімферополь, 23-27 квітня 2007 р.), "III Таврійські читання "Анахарсис"" (13-17 вересня 2007 р.), "XXXVII наукова конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів" (м. Сімферополь, 22-25 квітня 2008 р.), "XXXVIII наукова конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів" (м. Сімферополь, 21-24 квітня 2009 р.), "Міжнародна науково-практична конференція "Інтелігенція в умовах історичних викликів"" (м. Сімферополь, 24 квітня 2009 р.), "Міжнародна наукова конференція "До 80-річчя Мадридських лекцій великого іспанського філософа Хосе Ортеги-и-Гассета"" (м. Сімферополь, Кримський науковий центр, 6 травня 2009 р.), "XXXIX наукова конференція професорсько-викладацького складу, аспірантів і студентів" (м. Сімферополь, 20-23 квітня 2010 р.); в конференціях Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського: "Міжнародна науково-практична конференція: Мова як інструмент пізнання і дзеркало епохи" (24-26 травня 2007 р., 26-28 травня 2008 р.); так і у публікаціях в періодичних виданнях Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського, Севастопольського національного технічного університету, Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгіївського, науково-політичного і суспільно-політичного альманаха "Грані", альманаха "Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження".

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в дванадцяти публікаціях дисертанта - шести статтях у виданнях, зареєстрованих ВАК України, а також у шести тезах доповідей на науково-практичних конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу; трьох розділів, восьми підрозділів; висновків і списку використаних джерел, що включає 203 найменування. Повний обсяг дисертації складає 211 сторінок комп'ютерного тексту, з яких основний текст займає 190 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, виділяються об'єкт і предмет дослідження, указується методологічна база, формулюються мета і завдання, а також положення наукової новизни і практичне значення дисертаційної роботи.

У розділі 1 "Концепти текстового простору і часу в сучасній філософії культури", який включає чотири підрозділи, розглядаються основні теорії текстового простору і часу, виділяються характеристики просторово-часових аспектів тексту, що визначаються структуралізмом, хронотопною теорією, гайдеггеріанством, герменевтикою, феноменологією і постмодернізмом. У кожному з напрямів визначається роль концептів простору і часу в процесі породження та розуміння тексту культури.

У підрозділі 1.1. "Простір і час у хронотопній теорії тексту М.М. Бахтіна" розглядається хронотопна теорія М. Бахтіна, яка є невідривно пов'язаною з діалоговою концепцією тексту. Це дозволило виявити основні онтологічні характеристики тексту: хронотопічність і діалогічність, свідомість, які нерозривно пов'язані між собою. У збудованому ланцюжку "хронотоп - діалог - смисл" хронотоп стає своєрідною онтологічною віссю тексту. Запропоновані М. Бахтіним граничні хронотопи автора і читача, що входять в діалогову сферу, необхідні для розвитку культури, оскільки за допомогою них відбувається інтерпретація світу. В точках збігу авторського і адресатного прочитань виникає хронотоп діалогу, а незіставність, смислові зсуви, створюють основу майбутніх прочитань, таким чином, текст знаходить життєве наповнення, динаміку. Така перспектива інтерпретації тексту є основою історичної пам'яті і культури. Таким чином, можливість продовження культури створюється в хронотопі.

У підрозділі 1.2. "Текстуальна осмисленість простору і часу в analyse textuelle Р. Барта" аналізуються особливості analyse textuelle Р. Барта, і зокрема, описувані ним міжтекстові відносини як основа буття тексту. Текстовий аналіз породжує осмислену текстуальність, нерозривно пов'язану з простором як внутрішньотекстовим, так і простором перетину інших текстів, асоційовані комбінації яких створюють додатковий смисл. Також наголошується, що рух тексту нерозривно пов'язаний із навколишньою дійсністю (суспільством, історією, культурою), тобто, з "зовнішньотекстовим" простором. Таким чином, виділяється одна з найважливіших властивостей текстів культури - нескінченновимірність його простору-часу.

У підрозділі 1.3. "Часово-просторова перспектива інтерпретації (в герменевтиці, феноменології і гайдеггеріанстві)" характеризовані концепції простору-часу, запропоновані Гусерлем, Мерло-Понті, Гадамером, Рікером, Гайдеггером. Розглядається проблема взаємозв'язку буття, свідомості і тексту, виявляються їх просторово-часові характеристики. Основний внесок концепції герменевтики у визначення простору-часу текстової реальності полягає в розумінні світу як особливого роду тексту, в якому інтерпретація утворює відвічну структуру "буття-в-світі", межі якого є границями мови. Можливість інтерпретації напряму залежить від читаності тексту. Читання стає рухом в часі, і завжди супроводжується зануренням у простір тексту, присутністю в цьому просторі. Феноменологічна концепція і гайдеггеріанство привносять у визначення просторово-часових характеристик поняття внутрішнього часу, багаторівнева структура якого стала передумовою виникнення поміж-текстових відносин в традиції герменевтики і інтертекстуальності в постмодернізмі. Час одержує нелінійну структуру, де можливі не тільки рух у зворотній бік, але й постійне переплетення і накладення тимчасових пластів. Реальність, що дана суб'єкту, трактується цими традиціями як просторово-часове тут-суще, де "тут" - ця присутність у даному місці, а "ось" - у цей момент часу.

У підрозділі 1.4. "Структуралізм і постмодернізм про простір і час тексту" акцентується увага на тому, що лінійність, описувана структуралізмом, має два способи виразу в мові: у вигляді письма - просторове, у вигляді мови - часове. Текст є корелятивним поняттю мови в сосюрівській лінгвістиці, але, на відміну від неї, активним, динамічним. Втручання часу для Ф. де Сосюра є негативним, руйнуючим явищем. На діахронічному рівні воно показує, як реалізується, живе мова. Постмодернізм додає статичній структурі динаміку, вводячи до неї "порожній" простір, який адресат може довільно заповнювати. Вводяться поняття гіперпростору, над-текстового і до-текстового просторів, які відкривають межі тексту, включаючи в процес інтерпретації всі можливі контексти. У багаторівневій структурі часу виявляється його "порожня" форма, яка є умовою виникнення простору тексту.

У розділі 2 "Простір і час як онтологічні умови тексту культури" розкрита смислова специфіка світу культури, і виявлений зміст простору і часу як онтологічних домінант тексту культури. Досліджується зв'язок між загальною онтологічною парадигмою, що припускається текстом, і перспективою його смислових прочитань.

У підрозділі 2.1. "Смислова специфіка світу культури. Онтологія тексту культури" показується, що культура, по-перше, створює власну реальність, по-друге, що ця реальність осмислена. Специфіка текстів культури в даних концепціях Ф. де Сосюра, Ю. Лотмана, У. Еко і тощо, полягає в тому, що дані тексти позаденотативні, тобто, такі що не зводяться до світу денотатів. Саме це обумовлює факт наявності власної реальності текстів, і позиціонування даної реальності, по-перше, як уявної, а по-друге, як сфери чистих смислів. Свідомість ненаочної реальності культури дозволяє говорити про особливості простору і часу світу, створюваного культурою. Підкреслюється, що разом із фізичним світом із його тривимірним простором і лінійним часом, є інший світ, що створюється культурою. Простір культури визначається як нескінченномірний, уявний, останній же є полімірним у тому значенні, що основні напрями фізичного часу можуть нероздільно переплітатися в культурі. Сам текст визначається як зв'язний знаковий комплекс, де під знаком розуміється набір можливостей, якісь з котрих реалізуються в тексті. Крім цього, одержує істотне уточнення поняття самоідентифікації. Відносно культури, культурного простору вона визначається як знаходження себе (як суб'єкта культури), виявлення себе в конкретному культурному топосі (просторі) як носія деяких культурних традицій (часу), як суб'єкта культурної пам'яті. При порушенні цього процесу розривається зв'язок часу, що спричиняє за собою утворення "прірви поміж поколіннями", наступає культурний колапс, що призводить до смерті культури.

У підрозділі 2.2. "Просторово-часові характеристики як підстава типології текстів" проводиться деталізація специфіки текстового світу культури по шляху розкриття особливості текстових простору і часу. Підкреслюється асинхроність текстової реальності стосовно фізичної, що описується за допомогою запропонованого П. Флоренським поняття "уявність". Вводиться дискурсивний хронотоп, який включає всю повноту текстового простору-часу. На підставі синтезу хронотопної теорії та теорії уявного простору виявляється хронотоп дзеркала, який є, разом із хронотопами автора і читача, граничним хронотопом, здатним виявляти образи і смисли тексту, невловимі в реальності. У результаті дисертант приходить до розуміння нерозривності часу і простору текстової реальності, набагато більш складної за своєю структурою, ніж та, що запропонував М.М. Бахтін. Розуміння хронотопа М. Бахтіним взято за основу, але розширені сфери дії і вживання його складових. У контексті хронотопа розглядаються всі тексти культури. Окрім етичного навантаження даного терміна, в ньому вбачається та онтологічна вісь, на якій будується вся текстова реальність, а не тільки літературні тексти, за межі яких при описі хронотопа М. Бахтін не виходив. На підставі відносного домінування в хронотопі просторової або часової складової в дисертації запропонована типологія текстів: тексти з просторовою домінантою - "де-тексти", і тексти з часовою домінантою - "коли-тексти". Причому, в останніх виділяються три модуси часу: "коли-тексти" з відносним превалюванням теперішнього часу; "коли-тексти" з превалюванням минулого; "коли-тексти" з превалюванням майбутнього. У дослідженні, таким чином, збудований наступний термінологічний ряд: хронотоп, культура, текст культури, хронотоп тексту культури, простір і час в структурі хронотопа тексту культури, хронотопна онтологія тексту культури, хронотопна типологія текстів культури.

У розділі 3 "Тексти з різною просторово-часовою онтологією" розв'язується п'яте завдання дисертаційного дослідження, розглядаються тексти різних онтологічних типів відповідно до запропонованої в попередньому розділі типології.

У підрозділі 3.1. "Простір і час літературного і живописного текстів" проводиться аналіз до певної міри дуальних один одному художньо-літературних і живописних текстів, де в текстах живопису домінує простір, а в літературно-художніх - час. Розглядаючи хронотопний каркас "де-текстів" живопису, визначається, як можливе породження та існування смислів. За рахунок просторових елементів алфавіту даної знакової системи, таких як перспектива, пряма і зворотна, точка зору, світло як базовий просторовий елемент, а також за рахунок відкритого Ортегою-і-Гасетом "порожнього простору" картини, утворюваного за рахунок угнутості простору нашого ока, дисертант приходить до виявлення метафоричного простору самих текстів живопису, що виходить за межі розуміння простору картини як фізично обмеженої площини.

Час текстів живопису, присутній за рахунок виявлення діалогу поміж автором і картиною, а також між глядачем, автором і твором, включаючи традиції, що відображаються в манері художника. Час як ключова характеристика роману, виходить за межі фізичного, лінійного часу. Воно також має метафоричний характер. При аналізі цього елементу текстів культури дисертант використовує часові елементи алфавіту, такі як різні форми часів дієслова - le passe simple, praesens historicum і елементи часу епосу, а також займенника в різній формі. Особливе з'єднання сюжетних ліній, що приводить до "розтягування" часу в обмеженому просторі призводить до появи спогадів і пам'яті не як засобів виявлення часу в тексті, а як часу самого тексту, переводячи їх у статус повноцінних персонажів тексту.

У підрозділі 3.2. "Хронотопна структура кінореальності" розглядаються така сфера культури, в якій присутні як "де-тексти", так і "коли-тексти". Це кінематографічні тексти. Досліджуються мовні засоби, за допомогою яких виявляються час і простір кінореальності. Час дає про себе знати насамперед за допомогою звуків і музики. Велика кількість або мізерність, зростання або згасання гучності, - все це не тільки засоби простого виявлення і передачі часу, але і його течії. Тимчасові модуси, такі як теперішній час, минуле і майбутнє, передаються за допомогою гри кольору і світла в кадрі. Використовування природи для передачі відчуття "бігу часу" і читання тексту або віршів за кадром (в іншому просторі) - ще один спосіб передачі присутності часу у фільмі. Простір передається як відносно простими засобами, такими як віддаленість (наближеність) і обсяг екрану, так і складнішими прийомами в кадрі. Так, простір, відчуття його глибини, досягається введенням в кадр великої кількості найдрібніших подробиць і елементів. Простір в кадрі завжди наділений часом, оскільки сам ефект нашої (глядача) присутності в кінореальності припускає наявність часових відносин.

Аналіз фільмів "Дзеркало" і "Соляріс", виходячи з їх просторово-часових характеристик дозволив визначити "Соляріс" як "де-текст" (із просторовою домінантою), а "Дзеркало" - як "коли-текст" (із часовою домінантою).

У висновках узагальнені наступні результати.

1. У ході проведеного дослідження було встановлено, що тексти культури мають свою онтологію, відмінну від онтології фізичного світу. Вони створюють свою реальність, вимірювану текстовими простором і часом - хронотопом. Саме хронотоп складає основу буття тексту культури - його діалогічного породження і осмислення.

2. Було показано, що розглянуті концепції текстових простору і часу мають межі застосовності і не екстраполюються їх авторами на всю реальність культури. Водночас, концепт хронотопа, запропонований М. Бахтіним винятково для аналізу літературних текстів, тлумачиться як принципово важливий для розуміння специфіки тексту культури загалом. Було уточнено, таким чином, поняття хронотопа, визначуване як універсальна характеристика тексту культури. Хронотоп предстає як динамічна домінанта смислу, що, у свою чергу, дозволяє визначити простір існування текстів як наповнене реальними і потенційними смислами. Простір і час були представлені як сутнісні характеристики тексту культури - його своєрідні онтологічні домінанти. Був знайдений зв'язок між загальною онтологічною парадигмою, що розуміється текстом, і перспективою його смислових прочитань.

3. Виявлені наступні властивості текстового простору: нескінченномірність, багаторівневість, вивернутість, метафоричність. Знайдені такі властивості текстового часу, як діалогічність, незводимість до реального світу, етичне навантаження, нелінійність. Виділяється внутрішній час тексту, який наділений характеристиками, відсутніми у часу фізичного. Текстовий час може протікати із нескінченною швидкістю, бути миттєвим, або навпаки, події можуть рухатися нескінченно довго, час може бути обернутим від майбутнього до того, що пройшло, від слідств до причин, тобто змінювати напрям течії.

4. На підставі хронотопного підходу до культури був запропонований базовий для світу культури дискурсивний хронотоп, який є набором оповідних можливостей, що забезпечують нескінченний і необмежений процес смислопородженя, інтерпретації текстів культури, а також забезпечуючий можливість діалогу культур. Цей хронотоп створюється тією або іншою домінуючою в даній культурі формою простору і часу. Таким чином, поняття хронотопа, значення і діалогу стають базовими при текстовому підході до культури, виявляються зв'язаними і складають категоріальний каркас текстового аналізу культури.

5. Крім дискурсивного хронотопа на підставі синтезу хронотопної теорії і теорії уявного простору був запропонований хронотоп дзеркала, який є, разом з хронотопами автора і читача, граничним хронотопом, здатним виявляти образи і смисли тексту, які невловимі в реальності, за рахунок появи у текстового часу такої характеристики як дзеркальність, здатність до специфічного відображення реальних подій, що виникає за допомогою оборотності текстового часу.

6. У результаті проведеного дослідження була запропонована онтологічна типологія текстів культури. На підставі домінування в хронотопі просторовій або часовій складовій виділяються наступні тексти: тексти з просторовою домінантою - "де-тексти", і тексти з часовою домінантою - "коли-тексти". Останні мають складнішу онтологічну структуру, в якій ми виділяємо три модуси часу, відповідно до яких відбувається розділення на підтипи, що є: "коли-тексти" з превалюванням теперішнього часу; "коли-тексти" з превалюванням минулого; "коли-тексти" з превалюванням майбутнього.

7. У третьому розділі були розглянуті тексти культури з різною просторово-часовою онтологією, такі, як літературно-художні, живописні і кінематографічні. Так, тексти живопису були визначені як "де-тексти", хронтопний каркас яких складають такі елементи тексту, як пряма і зворотна перспектива, точка зору, світло, а також "порожній простір" картини. Час текстів живопису є такий, що присутній за рахунок виявлення діалогу між автором і картиною, між глядачем, автором і твором, а також - традицій, що виражаються в манері художника. Хронотоп живопису в цій типології представлений як "опросторений час", текст літературного роману - як очасований специфічною часовою формою, le passe simple, простір дії роману, кінематограф - як можливість хронотопів і з просторовою і з часовою домінантою.

8. Одержані результати дослідження дозволили прояснити актуальні для транзитивного суспільства питання, які пов'язані з перериванням культурних традицій, кризою ідентифікації, проблематичністю здійснення діалогу. Самоідентифікація визначена як виявлення людиною себе як культурного суб'єкта в конкретному культурному топосі як носія конкретних культурних традицій, що, поза сумнівом, є умовою для збереження і продовження традицій в культурі. Діалогічность культури, складова її істотна властивість, не може бути коректно обґрунтована зовні хронотопного контексту. Діалог може здійснюватися тільки в часі-просторі, тоді він сам стає місцем конституювання смислу, народжуваного на перетині текстових просторів. Саме він створює основу інтратекстових і інтертекстуальних відносин усередині семіосферної реальності культури, забезпечуючи нескінченність її буття.

Список опублікованих робіт здобувача за темою дисертації

1. Микитинец О.И. О статусе концепта хронотопа в текстовом анализе / О.И. Микитинец // Культура народов Причерноморья. - 2007. - №106. - С. 77-80.

2. Микитинец О.И. Ролан Барт: текстуальная осмысленность пространства / О.И. Микитинец // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2008. - Т. 21 (60), № 1. - Серия: "Философия. Социология". - С. 200-205.

3. Микитинець О.І. Хронотопні характеристики сну як текстової реальності (на матеріалі праць П.О. Флоренського) / О.І. Микитинець // Науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах "Грані". - Дніпропетровськ, 2008. - № 6 (62). - С. 32-35.

4. Микитинец О.И. Время и пространство в текстах искусства (в философии Ортеги-и-Гассета) / О.И. Микитинец // Ученые записки Таврического национального университета им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2009. - Т. 22 (61), № 2. - Серия: "Философия. Социология". - С. 57-65.

5. Микитинец О.И. Семиотический континуум: семиосфера - культура - текст / О.И. Микитинец // Вестник СевГТУ. Вып.94: Философия: сб.науч.тр. / отв. ред. Ю.А. Бабинов. - Севастополь: Изд-во СевНТУ, Севастоп. нац. тех. ун-т, 2009. - С. 87-90.

6. Микитинец О.И. Кинематографический образ времени (на материале фильмов Тарковского "Зеркало" и "Солярис") / О.И. Микитинец // Totallogy-XXI. Постнекласичні дослідження. - Київ: ЦГО НАН України. - № 21. - 2009. - С. 324-338.

7. Микитинец О.И. Онтологические аспекты концепта "хронотоп" М.М. Бахтина / О.И. Микитинец // Актуальные проблемы философии: Общество, политика культура: Материалы ХХХVI научной конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов (г. Симферополь, 23-27 апреля 2007 г.) / ТНУ им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2007. - Вып. 3. - С. 81-83.

8. Микитинец О.И. Онтологические аспекты философии поступка М.М. Бахтина / О.И. Микитинец // Язык как инструмент познания и зеркало эпохи: Материалы международной научно-практической конференции, 24-26 мая 2007 г. - Симферополь: Универсум, 2007. - С. 14-17.

9. Микитинец О.И. Концепция культуры как "текста в тексте" Ю.М. Лотмана / О.И. Микитинец // Культура народов Причерноморья. - Симферополь, 2008. - №134. - С. 51-52.

10. Микитинец О.И. "Неевклидово" пространство текста / О.И. Микитинец // Актуальные проблемы философии: Общество, политика культура: Материалы XXXVII научной конференции профессорско-преподавательского состава, аспирантов и студентов (г. Симферополь, 21-25 апреля 2008 г.) / ТНУ им. В.И. Вернадского. - Симферополь: Симферопольская городская типография, 2008. - Вып. 4. - С. 48-51.

11. Микитинец О.И. Мнимое пространство сна / О.И. Микитинец // Язык как инструмент познания и зеркало эпохи: Материалы международной научно-практической конференции, 26-28 мая 2008 г. - Симферополь: Универсум, 2008. - С. 19-22.

12. Микитинец О.И. Пространственно-временное измерение семиосферы / О.И. Микитинец // Ноосферология: наука, образование, практика. NOUS'2008: Материалы международной научной конференции, посвященной 145-летию со дня рождения В.И. Вернадского (Симферополь, 27-29 мая 2008 г.) / Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь: Издательский дом "Энергия Дельта", 2008. - С. 119-120.

Размещено на Allbest.ru