Ідентичність соціального суб’єкта у контексті соціокультурних трансформацій

Показано, що нація, на відміну від роду, племені і народності, є історичною спільністю людей, яку проектно (свідомо) формують. А це вже є філософська постановка проблеми людини («хто є "Я"?»), її «віднайдення» за посередництвом ідентифікуючих механізмів практики і теорії, визначення і перевизначення «себе» серед «інших». Проектувати себе - шукати себе серед інших - є спосіб життя людини. Нації є першими великими соціальними проектами. Потреба в соціальному проектуванні формується у людей в умовах принципового тиску навколишнього соціального середовища. Проектування людської реальності є філософія як своєрідна утопія (техніка) національної культури. Тільки у філософії епістемологічний акт «досконалого життя» стає одночасно етичною дією, «чистий розум» і «практичний розум» співпадають. Тут всюди присутня ідея діяльності як людської (не божественної) цілеспрямованої активності.

Зроблений висновок, що головне питання політики ідентичності в мультикультурних і одночасно транзитивних суспільствах на зразок українського - «хто ми, звідки, куди і навіщо йдемо?» - може бути вирішене позитивно на шляху культивування історично нової для таких суспільств тоталізації - «громадянин», якщо під останнім розуміти стійку політичну і правову приналежність особистості філософській стратегії політико-правової держави і громадянського суспільства.

У третьому підрозділі «Ідентичність як організуючий принцип діяльності соціального суб'єкта» обґрунтоване протиставлення справжнього суб'єкта історії та існуючих суспільних відносин, що перешкоджають його самореалізації.

Стверджується, що ідентичність виконує функцію організуючого принципу, що виступає чинником виживання соціального суб'єкта. Жодна легітимність неможлива без «правильної» ідентичності. Раніше цей процес протікав стихійно, а сучасна усвідомленість цього руху дозволяє маніпулювати ним.

Для сучасних транзитивних суспільств політичний дискурс ідентичності має особливе значення у контексті самовизначення, самоідентифікації. Саме у транзитивних суспільствах самоідентифікація є предметом і рефлексії, і конструювання. Політекономічна еліта цих суспільств зайнята проектуванням прийнятних для неї ідентичностей. Але за такою фабрикацією ідентичностей в політичній практиці стоїть їх гіпостазування в політичній теорії. Сьогодні вважається модним розробляти теорії, в яких мобільні індивіди утворюють множинні і мінливі ідентичності, відірвані від виробничих відносин. Дійсно, для сучасних найманих робітників праця стає випадковою і тому байдужою. Більше того, сьогодні навіть національна ідентичність трансформується із базової у рядопокладену, а саме, національна ідентичність перетворилася із наперед визначеної долі у питання вибору.

Однак в цих, здавалося б, безсистемних рухах проглядаються внутрішні закономірності, а саме, сучасний людський світ може бути адекватніше описаний з позицій класової ідентичності, оскільки «класи» (на відміну від сконструйованих «народів» - рас, націй, етносів) - це «об'єктивні», тобто аналітичні категорії, це твердження, що стосуються необхідних внутрішніх протиріч історичних способів виробництва, а не ідеологічні описи спільнот людей. Немає соціальних суб'єктів поза виробничими відносинами.

У четвертому підрозділі «Наративні та ідеологічні аспекти суб'єктної ідентичності» здійснений аналіз корелятивного відношення понять «ідентичність», «наратив», «ідеологія».

Показано, що формування і віднаходження власної ідентичності необхідно пов'язане із соціальною пам'яттю, що розгортається у більш-менш зв'язну розповідь або наратив. Наративи, як інтерпретації минулого, упорядковують наші переживання, роблять їх цілісними, персональними. Наратив є і методом дослідження, і генеральною характеристикою об'єкту дослідження. Автор наративу - історик - займається створенням (винаходженням) історичного знання, він пояснює, тобто підводить під закон. Історик аргументує, не виходячи з певних «точок зору», а в їх користь. «Точки зору», будучи загальними висловлюваннями, не вивідні безпосередньо з одиничних висловлювань спостереження, тобто «фактів», і складають найціннішу частину теоретичного осмислення світу. Відповідь на питання про істинність наративу якраз і припускає аналіз істинності «точок зору», тобто спрощень та ідеалізацій, прийнятих про світ. Ці ідеалізації складають кістяк світогляду історика. Світогляд має ідеологічну, уявну, природу, з огляду на яку він, будучи навіть хибним, для його носія завжди здається істинним. Але ідеї та ідеології, навіть перекручені, мають свою основу в суспільному бутті, у відображенні та спробі вирішення дійсних конфліктів соціальної боротьби, боротьби за свідомість або ідентичність. Перекручена ідеологія (на відміну від наукової) небезпечна тим, що вона є система уявлень, яка маскує наші істинні відносини один до одного, створюючи уявні відносини між людьми і соціальними формаціями.

Стверджується, що про істинність наративів, про їх порівняння і тому подібне не можна говорити поза тими ідеалізаціями, на яких вони засновані. У «багатому» наративі завжди залишається невиявлений, неформалізований залишок (передумови), в якому грань між наукою та ідеологією досить крихка. Залишок, що не формалізується, представлений фрагментами світогляду. Для нашого дослідження це значущий контекст: із методом історіографії, наративом, тісно пов'язані поняття самоідентичності, самосвідомості, світогляду.

У п'ятому підрозділі «Метод історії в проектуванні нових ідентичностей» обґрунтоване застосування «методу історії» для осмислення процесів індивідуалізації та категоризації будь-яких можливих систем соціального простору.

Стверджується, що варіації ідентичності пов'язані з глибиною уречевлення свідомості. Це можливо остільки, оскільки найважливішим джерелом ідентичності є історична пам'ять і уява. Наукове розуміння умов, методів і кінцевих результатів боротьби за емансипацію суспільства і особистості виявляється необхідно пов'язане з ідеєю тотальності ідентичності. Проблемним місцем тут є застосування методу історії в політиці проектування історично нових ідентичностей, здатних стати адекватною відповіддю на виклики сучасності.

Показано, що тоталізуюча властивість ідентичності проявляє себе у філософії історії, яка, в свою чергу, стає основою політики ідентичності, політики, в якій найважливіше значення мають моделі майбутнього. Але в цій схемі майбутнє пов'язане і з сьогоденням, і з минулим. Тому актуальна боротьба за найбільш надихаючу версію минулого або версію «тотального». Але тотальність від тотальності різниться. Так, модне нині виділення у соціальній динаміці локально-обмежених («мікро») груп здійснюється як тоталізація людських контактів у певній, історично наявній ситуації. Тут рух дійсної соціально-історичної, діалектичної тоталізації підмінюється наявними тотальностями, їх гіпостазуванням. Але розривання єдиного історичного цілого на частини первинно проникло не із підручників у дійсність, а навпаки, із дійсності в підручники, з огляду на колишнє стихійне панування метафізики в теорії. Сьогодні ж метафізика в осмисленні процесів формування і становлення історично нових ідентичностей застосовується політично ангажованими теоретиками свідомо для внесення розколу в прогресивний рух усуспільнення загальнолюдської культури. Історики і філософи історії свободні концептуалізувати історію в тій модальності свідомості, яка найбільшою мірою відповідає їх власним моральним і естетичним очікуванням. Історична свідомість завжди залишається відкритою для встановлення заново її зв'язків з інтересами суб'єктів суспільства.

У четвертому розділі «Соціальний суб'єкт у соціокультурному просторі вислизаючої ідентичності» досліджена ґенеза і становлення історично нових форм ідентичності в лабільному мультикультурному глобальному символічному просторі.

У першому підрозділі «Особистість у просторі вислизаючої ідентичності» розглянута діалектика тотожності і відмінності, що характеризує становлення ідентичності соціального суб'єкта.

Стверджується, що в дослідженнях проблем ідентичності соціального суб'єкта методологічно вірним буде спиратися на передумову того, що «ідентичність особистості» логічно передує іншим випадкам вживання поняття «ідентичність речі» або «ідентичність х» (де «х» означає будь-яку окрему «індивідуальність»). Більше того, поняття «переживання» стає засадою свідомості і самосвідомості, смисловою одиницею і утворює теоретико-пізнавальну основу для всякого пізнання об'єктивного світу.

Але людська духовна діяльність суттєво визначається чинниками соціального середовища, що відображається. Для виробництва усвідомлення (свідомості, самосвідомості) недостатньо індивідуального переживання як даності. Усвідомлення є ансамбль переживань багатьох Інших. Усвідомлення задане. Переживання пронизані практикою, людською масовою знаряддєвою діяльністю. Спільна ж діяльність людей принципово наслідувальна, ідентифікативна. Тому найзагальніший зміст терміну «ідентичність» («самоідентифікація) - це уподібнення у формі переживань і дій якоїсь особи (суб'єкта) іншій особі (моделі).

Тому справедливою можна вважати тезу про те, що особистість, як культурний феномен, володіє незвичайною онтологічною властивістю, а саме, більше ніде ми не знаходимо індивідуальних об'єктів, представлених іншими індивідуальними об'єктами. Таке втілення у формі мімесису (радості впізнавання уявних «своїх») є відмітна ознака області культури. Тоді особистості розуміються як культурно-емерджентні сутності. Усвідомлення процесів втілення робить особистість іронічною щодо будь-якої ідентичності як корисної метафори, використовуваної залежно від соціокультурного контексту.

У другому підрозділі «Мережева ідентичність віртуальних спільнот сучасності» здійснений аналіз перспектив реальної віртуальності соціального простору мережі Інтернет у справі формування руху «асоціація свободних трудівників».

Показано, що сучасне застосування інформаційно-комунікаційних технологій у повсякденному житті міняє зміст поняття людської спільності. Інтернет як передумова для створення мережевих спільнот надає нову, мережеву (анонімну), форму приналежності до соціальних груп. Такий віртуальний кібер-простір людства дає більше мобільності індивідові, ніж локальний, фізико-географічний простір традиційних спільностей. Актори набувають анонімності, при якій основні параметри ідентичності (стать, раса, національність) у віртуальному просторі легко ре-інтерпретуються. Індивід стає гіпермобільним щодо ідентичності - сам конструює свою мережеву ідентичність.

Поява Інтернету міняє характер комунікації з локально-реальної на глобально-віртуальну. Відвідувачі сайтів мають можливість створювати віртуальні спільноти (добровільні асоціації) з їх неформальністю стосунків. Тому сьогодні поняття «спільнота» визначають у термінах спільної діяльності, а не в термінах спільного проживання, як це трактували раніше. З цих позицій спільнота є група людей, що розділяють спільні цілі, інтереси та побоювання, які реально або віртуально взаємодіють, співпрацюють, допомагають один одному, підтримуючи безперервний контакт. У спільнотах важлива діяльність, а не формальні механізми. Сьогодні якнайповніше можна реалізувати ідеал спільноти як асоціації в мережі Інтернет.

Є прогресивною ще одна особливість віртуальних спільнот, а саме, розширення їх меж, тобто збільшення масштабу членів спільнот. Вважається, що так звана реальна спільнота не може складатися більш, ніж зі 100-150 чоловік, оскільки індивід не може утримати в пам'яті більше число таких зв'язків. У реальній практиці розмір віртуальних спільнот нараховує декілька десятків тисяч членів. Усунення реальною віртуальністю просторової дистанції дає привід говорити про глобалізацію «без кордонів».

У третьому підрозділі «Нова регіональна ідентичність у контексті глобалізації» досліджені особливості становлення феномену історично нового, «відкритого», регіоналізму.

Стверджується, що сучасна криза національних держав призводить до наростаючої політичної ролі регіонів. «Багатоскладені і кризові суспільства» типу українського вимушено тяжіють до регіональної стратегії - «з ким та проти кого дружити будемо?». Тут на перший план висувається проблема вибору між «закритими» та «відкритими» регіоналістськими стратегіями. Колишня, традиційна, політика «закритого регіоналізму» базується на примордіалістській доктрині, що онтологізує ідентичність, наприклад, народи тут виступають біосоціальними організмами, монолітними цілісностями, субстанціями. Конструктивізм «відкритого регіоналізму» рішуче пориває із ідеєю об'єктивної «даності» ідентичності, ідентичність розглядається тут як результат інноваційної діяльності соціальних акторів, як «заданість» існування.

Рух «відкритого регіоналізму» не обмежується Європою. Можна вказати на низку таких регіональних рухів: у Південній Азії - на Асоціацію держав Південно-Східної Азії (ACEAH/ASEAN); у Латинській Америці - на Спілку латиноамериканських країн, що функціонує на базі Південноамериканського спільного ринку MERCOSUR. Ненабагато скромніші регіональні ініціативи мають місце на Близькому Сході - наприклад, Об'єднана рада країн Персидської затоки (GCC), Спілка арабських країн Магрибу (AMU), Арабська рада економічної співпраці (ACC). Стартували регіональні ініціативи в Африці, країнах Карибського моря, Азії та на островах Тихого океану. Процес «відкритої регіоналізації» всюди став інтенсивнішим.

«Відкритий регіоналізм» є історично новим регіоналізмом, оскільки він заснований на багатосторонній міжнародній політичній, економічній, культурній та соціальній співпраці. Політика «відкритого» регіоналізму набуває повноважень завдяки свідомій добровільній відмові від деяких аспектів, наприклад, національного суверенітету, і передачі їх Регіону. Новий регіоналізм, як здається, «знімає» єдиний взірець модернізації і створює умови для концепції безлічі модернізмів і національних модернізацій.

У четвертому підрозділі «Соціальне конструювання реальності в ідентичності соціального суб'єкта, що глобалізується» здійснений аналіз умов перспектив створення проектів альтернативних соціальних просторів засобами соціального інжинірингу.

Показано, як соціальні суб'єкти визначаються і перевизначаються в умовах сучасної плюралістичної ідентифікуючої матриці. Як скоротити і пом'якшити муки цих ідентифікуючих пологів історії? «Соціальна алхімія» та «соціальна інженерія» пропонують радикально різні проекти. Тут головним є «метод історії».

Для соціального алхіміка «топологічне дерево» історії в концептуальному плані характеризується «даністю» або логічною симетрією часу: час є лінійним і в минуле, і в майбутнє, тоді майбутній розвиток світу не має альтернативи, і в цьому («поганому») сенсі майбутнє є фатальним. Соціальні алхіміки пропонують «панацею» - універсальний спосіб, схему вирішення соціальних проблем, наприклад, тільки лібералізм або тільки етатизм.

Лінійність минулого та нелінійність майбутнього є логікою соціального інженера: минуле - лінійне, замкнуте, незмінне; майбутнє - розгалужується і відкрите усвідомлюваним альтернативам, отже, відповідальності за вибір майбутньої альтернативи. Соціальний інженер знає, що є тільки один спосіб, що підриває тоталітаризм ідентифікуючої матриці алхімічної традиції, - відкрити «правду» про минуле і бути гранично свободним, отже, відповідальним із «правдою» про майбутнє. І в цьому сенсі не потрібно боятися відомої телеологічної складової соціально-історичних теорій. Відкриття варіаційних принципів показало, що «телеологічне» трактування різних рухів змістовне і коректне. «Мета» (тренд) рухів полягає в екстремізації функціонала дії. Так, авторитетне гегелівське трактування «мети» історії може бути інтерпретоване варіаційним принципом «максимізації свободи», свободи як усвідомленої внутрішньої необхідності. Свобода і визначає функціонал, який максимізується в історичних процесах. Історія відкрита у майбутнє особистостям, для яких свобода стає необхідністю.

У п'ятому підрозділі «Легітимація самовизначення соціального суб'єкта і мультикультуралізм в інформаційному суспільстві» показана необхідність політико-правової актуалізації самоідентифікації соціального суб'єкта в сучасних умовах глобалізації і модернізації.

Показано, що нині проблеми кризи ідентичності і самовизначення соціальних суб'єктів вплетені в тугий вузол проблематики політики ідентичності та мультикультуралізму. Розпад спільнот при глобалізації призводить до усвідомлення необхідності політико-правової актуалізації самоідентифікації соціального суб'єкта. І тут залишається невирішеним питання про зв'язок «форми соціальності» суб'єкта з особливостями постановки і рішення задачі його самоідентифікації, самовизначення в умовах глобалізації та модернізації. У цьому русі є показовим і те, що ступінь усвідомлення прогресивних суспільних тенденцій і приведення своїх дій у відповідність із ними обумовлюється ступенем досконалості свідомості і самосвідомості суб'єкта, отже, його політики ідентичності.

Політичні ж процеси сполучаються із теоретизуванням навколо проблеми прав людини на власну ідентичність. Тоді сенс самовизначення сучасних соціальних суб'єктів полягає в трансформації ідентичності із «даності» у «задачу» і в наділенні дійових осіб правовою відповідальністю за наслідки їх самовизначення. Ця історична робота частково вже відбувається у політико-правових межах свободи совісті як права індивідів на свободний, відповідальний, вибір власної ідентичності. Стимуляція до мультикультуралізму, тобто самокритики як перманентного самовизначення і перевизначення «себе» серед «інших», стає сьогодні загальним місцем, стає «долею» соціальних суб'єктів.

Тому методологічно вірним буде перебудувати наукові дослідження із проблем ідентичності (як вже «даного») на проблеми самоідентифікації соціального суб'єкта (як ще тільки «заданого»), тобто на проблеми самовизначення, завжди незавершеної і відкритої у майбутнє діяльності.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації підведені підсумки дослідження, зроблені теоретичні узагальнення, сформульовані перспективи подальшої розробки проблеми, наведені формулювання вирішення поставленої наукової проблеми, найбільш значущими серед яких є такі:

1. За дискурсом ідентичності криється низка відносин, що характеризують економічну епоху, де люди «мислять грошима». Прикладом можуть слугувати наступні, семантично тотожні «ідентичності», відносини: час, гроші, ціна, ценз, цінність, вартість, гідність, власність, закон, правда, істина, справедливість, влада, достеменність, автентичність, дійсність, істинність, справжність, щирість. Ідентичність, як і гроші, грає значну роль на межах спільностей. До речі, більшість представників традиційного світогляду вважає, що втратити ідентичність - означає втратити гідність, втратити обличчя, тобто себе справжнього, вартого, достеменного, істинного, автентичного. І не дивно, що в модерновому західному дискурсі ідентичності проблематика ідентичності не відокремлюється від проблеми істини та її критеріїв. У цьому сенсі «ідентичність», вочевидь, не тільки концепт, що розрізнює соціальні простори, але й конструкт реїфікації відносин, механізм дії якої є соціопроекція, де панівне соціальне відношення ментально переноситься на світ у цілому, а потім повертається назад у суспільство, гіпостазуючись «долею», «таланом», «даністю».

2. Дискурс ідентичності стає актуальним і проблематичним в епоху модернізації та глобалізації, коли жодна з ідентичностей не є панівною. Тут діє закон - найзагальніші абстракції виникають тільки в умовах найбагатшого розвитку, де одне і те ж є загальним для багатьох або для всіх. Тепер ідентичність перестає бути мислимою тільки в особливій формі. Більше того, з глобальною мобільністю для багатьох ідентичність стає випадковою і тому байдужою.

3. Ідентичність соціального суб'єкта коректно осмислюється в межах дискурс-аналізу (синтез лінгвістики, марксизму та психоаналізу). Це можливо на шляху розуміння того, що суспільно-історична практика не може повністю охопити універсум. Цю неповноцінність ліквідовують дискурси як стійкі форми спілкування людей, що історично склалися. Соціальний суб'єкт розуміється як нескінченно незавершена структура, що постійно прагне до цілісності та безперервності. Суб'єкт - не автономний, а визначається дискурсами. Крім того, суб'єкт фрагментований, немовби поділений на частини (статуси і ролі). Суб'єкт починає усвідомлювати себе як особистість, ідентифікуючи себе з ким-небудь поза собою, тобто з представленими в дискурсі образами. Відповідність образу неповна, тому суб'єкт стає «розщепленим» в основі. Незважаючи на те, що суб'єкт позиціонується в дискурсах, почуття «строгої», «остаточної» ідентичності в нього не з'являється. Така «однозначна» ідентичність уявляється соціальним суб'єктом.

Колективна ідентичність або соціальна група розглядається згідно з тими ж самими положеннями. Немає об'єктивно існуючих груп як непереборних субстанцій, оскільки не існує таких об'єктивних умов, що жорстко визначають поділ соціального простору на групи. Індивіди і групи завжди мають декілька ідентичностей, що і визначає їх приналежність до різних соціокультурних суб'єктів.

4. Теоретико-політичне трактування ідентичності не пов'язує політику ідентичності виключно з діяльністю держави. Специфіка політики ідентичності визначена вирішенням її головної проблеми - співвідношенням «свій» і «чужий», «друг» і «ворог». Політичний поділ на групи друзів і ворогів буттєвий настільки сильно і має настільки визначальне значення, що неполітична протилежність у той самий момент, коли вона викликає таке групування, залишає на задньому плані свої попередні критерії та мотиви: «суто» релігійні, «суто» господарські, «суто» культурні і опиняється в підпорядкуванні у абсолютно нових умов і висновків відтепер вже політичної ситуації - «він, звісно, сучий син, але ж це - наш сучий син».

Тому з боку політичного відображення світу ідентичність є символічний засіб об'єднання з «одними» і дистанціювання від «інших» (проти кого дружити будемо?), тобто ідентичність є головний концепт економічної культури, де люди «мислять грошима», тобто цензом, вартістю або гідністю, маючи на увазі (уявляючи) їх різну кількість у різних людей і народів.

5. Ідентичність створюється цінностями соціально-політичного світогляду. Соціальний антагонізм виникає, коли різні ідентичності (цінності) взаємно виключають одна одну. В результаті цієї боротьби встановлюється панування гегемонних дискурсів (читай: ідентичностей). Ціннісний вимір ідентичності показує «наративний підхід», згідно з яким «ідентичність» є метафора, що зв'язує та організовує. Метафора дозволяє досягти меж нашого концептуального поля, зв'язуючи в цілісність, здавалося б, розрізнені фрагменти світу. Тут метафора виконує семантичну функцію. Важливо, що метафора є конституювання ідентичності (індивідуальності), ствердження, за посередництвом якого комплекс ідеологічних якостей стає індивідом, тобто проголошує себе дійсністю. Виконуючи імперативну функцію, метафора виражає зміну ідентичності залежно від соціально-політичної кон'юнктури.

6. Ідентичність виступає також категорією естетичного відображення світу. Естетичне задовольняє найважливішій людській потребі - потребі бачити, сприймати, переживати світ як живе конкретне ціле, де ціле (повнота, тотальність) є вихідний пункт споглядання й уявлення. Тут ідентичність може бути визначена за посередництвом «мімесису» як безпосередньої ідентифікації зі «своєю» спільнотою, як «радості впізнавання». Мімесис є елементарний вид соціального зв'язку, який дозволяє впізнавати себе в певній «історії», ідентифікувати себе з нею, звідувати радість від її впізнавання. Мімесис - це таке «наслідування», яке передує і навіть суперечить «реалістичній» репрезентації.

7. Криза соціальної ідентичності визначається як невідповідність критеріїв самоідентифікації новому порядку речей, як розпад уявлень про те, чим є особистості і народи, ще нещодавно так легко ідентифіковані у певній традиції. Синонімом кризи ідентичності вважається маргінальність як неможливість «однозначної», «стабільної» самоідентифікації соціального суб'єкта. Необхідно використати поняття маргінальності у проясненні проблеми кризи ідентичності в умовах соціальних трансформацій. Тема кризи ідентичності претендує бути наскрізною для маргінальної свідомості, коли колишня ідентичність втрачена, а нова ще не склалася.

8. Тоталізуючий дискурс наявної ідентичності створює передумову гегемонії та виникнення тоталітаризму, якщо під останнім розуміти порушення права на нетотожність, різноманітність. Боротьба з імпліцитним тоталітаризмом «ідентичності» приводить до ідеології культурного плюралізму або мультикультуралізму. Але дискурс вульгарного і войовничого мультикультуралізму виступає проти діалектичної тотальності Всезагального (у сенсі Гегеля і Маркса), оскільки ця тенденція європейської раціональності, як вважають «вульгарні» і «войовничі», знайшла втілення у тоталітарних режимах ХХ століття.

9. Войовнича ідеологія мультикультуралізму, підтримана постмодерністською методологією культурної гетерогенності, створює у соціальній практиці культ «інакшості» та «відмінності». Відбувається добровільне прийняття «стигматизованої ідентичності», а саме, індивіди, що раніше опиралися стигмі культурних меншин, тепер культивують свою винятковість. Для теорії такого мультикультуралізму це обертається примусовим культивуванням нових гомогенностей, а для соціальної практики протест проти тоталізуючого Всезагального виливається у багатоманітність дрібних деспотій. Закон мислення - тотальність - проявляє себе і в дрібницях.

10. Традиційна ідентичність не є результатом креативної дії. Вона є результат «історії» (пошуків автентичності та її легітимності), тобто результат самозбереження, захисту «себе» (як «справжнього», «істинного», «достеменного») і, отже, врешті решт - нападу на «іншого» (як «неістинного»). Таке традиційне застосування методу історії у справі проектування нових ідентичностей може бути гуманістично виправдане лише з боку обґрунтування «родової ідентичності» (species identity) в дусі Маркса.

11. Дискурс ідентичності є гранично політично лабільним. Зі зміною політики символічного простору інтерпретатори - політики і політологи - вибирають найприйнятніші форми ідентичності, тобто тотальності для своїх проектів. Наслідком сучасного дискурсу тотальності вважаємо тенденцію фабрикації нових національних ідентичностей на пострадянському просторі. Апологети «нових націй» демонструють історицистське мислення, що перетворює мінливі відносини на незмінні сутності. За фабрикацією нових ідентичностей в політичній практиці стоїть їх гіпостазування в політичній теорії. Тут дослідники ідентичності виявилися і творцями, і заручниками дискурсу ідентичності.

12. Як сьогодні в умовах майбутніх історичних перспектив виникають нові соціальні ідентичності? Нові ідентичності створюються в проектній дії. Дійсно, якщо ідентичність є результат уяви (факт сьогодні безперечний), то чому б не попрацювати соціальним інженерам над перспективними символами нових ідентичностей. Так, в мультикультурних та кризових соціальних просторах є сильними тенденції стратегій регіональних ідентичностей. Тут головна проблема - це раціональний вибір між «закритим» та «відкритим» регіоналізмом. Колишній, «закритий» регіоналізм більше не є оптимальним засобом адаптації суспільств. Його місце займає історично новий, «відкритий» регіоналізм, тобто регіоналізм, заснований на багатосторонній співпраці, а саме, політичній, економічній, культурній, соціальній.

13. «Відкрита регіоналізація» припускає нові символи ідентичності такого соціального простору. Широкий культурологічний підхід дозволяє пояснити проблеми політики ідентичності та мультикультуралізму нового регіоналістського руху. Глобалізується та регіоналізується масова культура, «Axis Mundi» («центр світу» або культурна ключова метафора, що має метафізичний, трансцендентальний статус) якої - екран, що задає поліцентричний, космополітичний, плюралістичний символічний простір. Традиційні культури не схильні до космополітизації та «відкритої» регіоналізації, оскільки їх символічний простір є моноцентричним і тоталітарним. Культ одного центру, хоча і втрачає свої глобальні амбіції, зберігається і в сучасних націях, що проблематизує стійкий регіоналізм.

14. Для перспектив руху самоідентифікації, самовизначення соціального суб'єкта важливо розуміти, що зрештою ідентичність є ансамбль самоідентифікацій, їх включення в єдине унікальне тотожне собі ціле. Патерн ідентичності як «даність» уявляється соціальним суб'єктом. Принципова неповнота, незавершеність ідентичності та індивідуальна відповідальність за усунення цієї незавершеності як «задача» врешті-решт виражається багатством або убогістю самоідентифікуючої уяви особистості.

15. Множинні соціокультурні трансформації актуалізують тему «хорошого суспільства» як суспільства, прийнятного для життя більшості його членів. Але як показує аналіз, доктрина хорошого суспільства у своїй радикалізації «множинності» та «відмінності» імпліцитно елімінує теоретичний зміст позитивного соціального знання, позбавляє його ідеї діалектичної тотальності, отже, евристичності. Вихід бачиться у гармонійному поєднанні позитивізму (як інструменту пояснення соціального) і критичної теорії (як інструменту зміни соціального). А впровадження такої теорії в соціальну практику вимагає не тільки зусиль спеціалістів, а й зусиль всього громадянського суспільства.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ Й РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ВІДОБРАЖЕНІ В ПУБЛІКАЦІЯХ:

Монографія

1. Чернієнко В. О. Природа засад ідентичності соціального суб'єкта : моногр. / В. О. Чернієнко. Харків : Нац. аерокосм. ун-т «Харк. авіац. ін-т», 2010. 304 с.

Публікації у наукових фахових виданнях з філософії

1. Чернієнко В. О. Маргінальна дискурсивність як фактор соціальних змін / В. О. Чернієнко // Наукові записки Харківського військового університету. Соціальна філософія, психологія. Вип. 1 (16). - Харків : ХВУ, 2003. - С. 64-76.

2. Черниенко В. А. К альтернативности философско-исторических методологем / В. А. Черниенко // Вісник Харківського Національного Університету ім. В. Н. Каразіна, Сер. : Філософія. № 618'2004. - Харків : ХНУ, 2004. - С. 86-93.

3. Черниенко В. А. Проблема концептуальных изменений в контексте социологии знания / В. А. Черниенко // Культура народов Причерноморья (научный журнал). № 52, т. 1. - Симферополь : Межвузовский центр «Крым», 2004. - С. 163-165.

4. Черниенко В. А. К генезису критики историцистских методологем / В. А. Черниенко // Актуальні проблеми духовності: Зб. наукових праць / Відп. ред. Я. В. Шрамко. Вип. 6. - Кривий Ріг : КДПУ, 2005. - С. 338-346.

5. Черниенко В. А. К развитию критической теории общества в переходную эпоху постмодерна / В. А. Черниенко // Вісник Національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Збірник наукових праць. Тематичний вип. : Філософія. - Харків : НТУ «ХПІ», 2005. - № 50. - С. 37-51.

6. Черниенко В. А. Идеологическая функция дискурса и социальная идентичность / В. А. Черниенко // Гуманітарний часопис : Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ, 2005. - №3. - С. 86-91.

7. Чернієнко В. О. Критерії об'єктивної історіографії / В. О. Чернієнко // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. Вип. 3(24). - Харків : ХУПС, 2005. - С. 54-70.

8. Черниенко В. А. К обоснованию логики исторического нарратива / В. А. Черниенко // Гуманітарний часопис: Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ, 2006. - № 1. - С. 68-74.

9. Черниенко В. А. Идентичность как нарративное понятие / В. А. Черниенко // Філософські перипетії : Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Сер. : Філософія. № 734'2006. - Харків : ХНУ, 2006. - С. 78-85.

10. Чернієнко В. О. Ідеологія та ідентичність / В. О. Чернієнко // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. Вип. 2(26). - Харків : ХУПС, 2006. - С. 79-89.

11. Чернієнко В. О. Ідентичність та метафізика / В. О. Чернієнко // Наука. Релігія. Суспільство (науковий журнал). - Донецьк : ІПШІ МОНУ і НАНУ «НАУКА І ОСВІТА», 2006. - №4. - С. 161-169.

12. Чернієнко В. О. Ідентичність особистості / В. О. Чернієнко // Наукові записки Харківського університету Повітряних Сил. Соціальна філософія, психологія. Вип. 1(27). - Харків : ХУПС, 2007. - С. 48-60.

13. Черниенко В. А. Идентичность как организующий принцип / В. А. Черниенко // Гуманітарний часопис : Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ, 2007. - №3. - С. 16-24.

14. Черниенко В. А. К определению понятия сетевой идентичности / В. А. Черниенко // Грані (науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах). № 5 (55) вересень-жовтень. - Д. : Грані, 2007. - С. 98-102.

15. Чернієнко В. О. Технічний чинник соціальної теорії / В. О. Чернієнко // Інтелект. Особистість. Цивілізація : Темат. зб. наук. пр. із соц.-філос. пробл. Вип. 5 / Голов. ред. О. О. Шубін. - Донецьк : ДонНУЕТ, 2007. - С. 132-143.

16. Чернієнко В. О. Криза ідентичності в умовах ризиків сучасного інформаційного суспільства / В. О. Чернієнко // Вісник Національного авіаційного університету. Сер. : Філософія. Культурологія : Збірник наукових праць. - Київ : НАУ, 2007. - №2(6). - С. 84-89.

17. Черниенко В. А. Кризис идентичности в транзитивних обществах / В. А. Черниенко // Філософські перипетії : Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна, Сер. : Філософія. № 792'2008. - Харків : ХНУ, 2008. - С. 47-56.

18. Черниенко В. А. Социальный инжиниринг в идентичности глобализирующегося социального субъекта / В. А. Черниенко // Гуманітарний часопис : Збірник наукових праць. - Харків : ХАІ, 2008. - № 3. - С. 55-66.

19. Чернієнко В. О. Легітимація самоідентифікації соціального суб'єкта в інформаційном суспільстві / В. О. Чернієнко // Вісник Національного авіаційного університету. Сер. : Філософія. Культурологія: Збірник наукових праць. - Київ : Вид-во Нац. авіац. ун-ту «НАУ-друк», 2009. - № 2 (10). - С. 95-98.

20. Черниенко В. А. Метод истории в проектировании новых идентичностей / В. А. Черниенко // Наукові записки. Сер. : Філософія. Вип. 5. - Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія». - 2009. - С. 101-111.

21. Чернієнко В. О. Деконструкція ідентичності / В. О. Чернієнко // Вісник Житомирського Державного Університету ім. Івана Франка. Вип. 47. - Житомир: Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - С. 23-26.

Матеріали та тези доповідей

1. Черниенко В. А. Индивидуальная утопия постмодерна / В. А. Черниенко // Філософські стратегії ХХI століття: Матеріали ХIV Харківських Міжнародних Сковородинівських читань / За заг. ред. О. М. Кривулі. - Харків : ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2006. - С. 246-248.

2. Чернієнко В. О. Ідентичність як категорія метафізики / В. О. Чернієнко // Ідентичність у сучасному соціумі // Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Донецьк : ТОВ «Юго-Восток, Лтд», 2006. - С. 96-98.

3. Черниенко В. А. Маргинальная идентичность постмодерна / В. А. Черниенко // Матеріали VIII Міжнародної науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». 24-25 квітня 2007 р. - Харків : ХАІ, 2007. - С. 36.

4. Черниенко В. А. Политика фабрикуемой идентичности / В. А. Черниенко // Проблеми глобалізації та геополітичний вектор розвитку України : Збірник тез (за матеріалами ХIХ Харківських політологічних читань). - Харків : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2007. - С. 224-226.

5. Чернієнко В. О. Ідентичність як метафізичний хронотоп / В. О. Чернієнко // Проблеми культурної ідентичності в ситуації сучасного діалогу культур. Матеріали третьої Міжнародної наукової конференції. 22-23 травня 2007 р. - Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2007. - С. 9-13.

6. Чернієнко В. О. Хронотопна цінність ідентичності / В. О. Чернієнко // Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри. Матеріали Міжнародної наукової конференції. 26-27 жовтня 2007 р. - Чернівці : Рута, 2007. - С. 126-128.

7. Черниенко В. А. Гипермобильность сетевой идентичности / В. А. Черниенко // Міжнародна науково-технічна конференція «Інтегровані комп'ютерні технології в машинобудуванні ІКТМ-2007» : Тези доповідей. - Харків : Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», 2007. - С. 624-625.

8. Черниенко В. А. Кризис идентичности в обществе риска / В. А. Черниенко // Освіта, культура та мистецтво в добу цивілізаційної глобалізації : Матеріали Міжнародної наукової конференції. 22-23 листопада 2007 року / заг. ред. проф. В. М. Шейкатаін. - Харків : ХДАК, 2007. - С. 46-48.

9. Чернієнко В. О. До проблем становлення мультикультуралізму / В. О. Чернієнко // Політична культура суспільства: джерела, впливи, стереотипи: Збірник статей і тез за матеріалами Всеукраїнської науково-теоретичної конференції - ХХ Харківські політологічні читання. - Харків : НЮАУ ім. Ярослава Мудрого, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 345-347.

10. Чернієнко В. О. Освіта в контексті пошуку нової української ідентичності / В. О. Чернієнко // Матеріали ІХ Міжнародної науково-практичної конференції «Освіта і доля нації. Український вимір педагогічного поступу» (3-4 жовтня 2008) // Науковий вісник. Сер. : Філософія / Харк. нац. пед. ун-т ім. Г. С. Сковороди. Вип. 28. - Харків : ХНПУ, 2008. - С. 18-20.

11. Черниенко В. А. К методологи исследования идентичности / В. А. Черниенко // Міжнародна науково-технічна конференція «Інтегровані комп'ютерні технології в машинобудуванні ІКТМ-2008» : Тези доповідей в 3 т. - Харків : Національний аерокосмічний університет ім. М. Є. Жуковського «Харківський авіаційний інститут», 2008. - т. 3. - С. 209-211.

12. Чернієнко В. О. Мовна самоідентифікація у контексті сучасної політики мультикультуралізму / В. О. Чернієнко // Особливості інтеграції України в світовий економічний та політико-правовий простір : Матеріали IV Всеукраїнскої науково-практичної конференції 5 грудня 2008 р. - Маріуполь : МДГУ, 2008. - С. 300-301.

13. Чернієнко В. О. До засад формування логіки прав людини на власну ідентичність / В. О. Чернієнко // Суспільство і політичні інститути в умовах трансформації та реформ: ХХI Харківські політологічні читання : Матеріали Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Харків : ХАП, НЮАУ, НДІ державного будівництва та місцевого самоврядування АПрН України, 2008. - С. 256-257.

14. Чернієнко В. О. Нова європейська ідентичність як об'єкт соціального проектування / В. О. Чернієнко // Наукові записки. Сер. : «Культурологія (Проблеми культурної ідентичності та культурний проект Європи)». Матеріали Міжнародної наукової конференції. 24-25 квітня 2009. Вип. 4. - Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2009. - С. 51-57.

15. Черниенко В. А. К преодолению тоталитарного дискурса в проектировании новых социальных идентичностей / В. А. Черниенко // Матеріали Х Міжнародної науково-практичної конференції «Людина, культура, техніка в новому тисячолітті». 10-13 вересня 2009. - Харків : ХАІ, 2009. - С. 14-15.

16. Чернієнко В. О. Ідентичність: від реіфікації до рефлексії / В. О. Чернієнко // Наукові записки. Сер. : «Культурологія (Проблеми культурної ідентичності: глобальний та локальний виміри)». Матеріали Міжнародної наукової конференції. 23-24 квітня 2010. Вип. 5. - Острог : Вид-во Національного університету «Острозька академія», 2010. - С. 140-142.

АНОТАЦІЇ

Чернієнко В. О. Ідентичність соціального суб'єкта у контексті соціокультурних трансформацій. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософських наук за спеціальністю 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню проблем ідентичності соціального суб'єкта. Здійснений комплексний теоретико-методологічний аналіз феномену ідентичності соціального суб'єкта у контексті соціокультурних трансформацій, в основу якого покладені уточнені концептуальні уявлення про сутність феномену ідентичності соціального суб'єкта і форми його прояву в умовах сучасних соціокультурних трансформацій.

Обґрунтована сутність та розкриті особливості соціальних систем трансформативного типу. Досліджена динаміка маргінальної свідомості соціальних суб'єктів транзитивних суспільств, для яких оптимальним рішенням у справі соціокультурного транзиту вважається модернізація на основі власної національної ідентичності або модернізація без вестернізації.

Доведено, що мультикультуралізм, як культурний плюралізм, із політики загравання з національними меншинами закономірно виростає до права соціальних суб'єктів на вибір власної ідентичності, що закріплюється правовою нормою свободи совісті, отже, відповідальністю за наслідки самовизначення.

Ключові слова: соціальний суб'єкт, ідентичність, дискурс, маргінальність, транзитивність, мультикультуралізм.

Черниенко В. А. Идентичность социального субъекта в контексте социокультурных трансформаций. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Днепропетровский национальный университет имени Олеся Гончара. - Днепропетровск, 2011.

В диссертации на основе экспликации парадигмообразующих концептов «социальный субъект», «идентичность», «дискурс», «маргинальность», «транзитивность», «мультикультурализм» предлагается теоретическая модель исследования категоризации современного социального пространства.

С учетом глубины разработки проблемы, ее полиаспектности в диссертационном исследовании ставится цель: осуществить комплексный теоретико-методологический анализ феномена идентичности социального субъекта в контексте социокультурных трансформаций, раскрыть его природу и функции, а также обосновать условия возможности эффективной политики идентичности и мультикультурализма в эпоху глобальных социокультурных трансформаций. Реализация поставленной цели определила необходимость последовательного решения четырех групп исследовательских задач: во-первых, рассмотрение философских и методологических оснований конкурирующих теорий проблем идентичности социального субъекта; во-вторых, исследование перспектив различных форм модернизации транзитивных обществ на современном этапе социокультурной глобализации; в-третьих, выявление необходимой связи метафизического и нарративного освоения мира с социальными категоризациями; в-четвертых, исследование становления исторически новых форм идентичности в лабильном мультикультурном глобальном символическом пространстве.

Историко-философский анализ показал, что вопрос о том, как концептуально конституируются дискурсы идентичности, не является только академическим, он всегда связан с более широким социокультурным и прежде всего социально-политическим контекстом, поскольку политика идентичности - это политика включения («нас») и исключения («их»). Эта политика (выражающая конфликты способа производства) где явно, где неявно проецируется на теоретическое обоснование идентичности. А далее уже теория служит оправданием социальной практики категоризации социальных различий.

Показано, что процессы социальной категоризации могут быть научно осмысленны с позиций материалистического понимания истории, в котором движущими силами исторического процесса являются базисные потребности человека и деятельность по их удовлетворению. И здесь значение идентичности определяют три базисные потребности человека: принадлежность к сообществу, позитивная самооценка и безопасность. Любой человек стремится найти «свою» группу, где чувство принадлежности является одновременно и защитой, и нападением, способом преодоления исключения и умолчания.

Утверждается, что проектная деятельность социальных субъектов выражена сегодня политической борьбой за идентичность, т.е. борьбой за сознание и самосознание, а именно, за сокрытие или разоблачение антагонистического характера общества. Эта борьба является основой современной трансформации глобального социального пространства. От хода этой борьбы зависит ход модернизации современных обществ.

Показано, что ответ на вопрос о модернизации незападных обществ оказывается делом науки и морали. Плоское воплощение теории вестернизации в социальную практику незападных народов приводит к реанимации идеологии культурцентризма, следовательно, к конфликтам культур. Именно поэтому научной и, следовательно, моральной будет легитимация на глобальном уровне постмодернизационной теории развития, если под последней понимать модернизацию на основе собственной идентичности, модернизацию без вестернизации.

Выявлена необходимая связь уровня философской культуры народа с уровнем его национальной идентичности, что позволяет понять трудности и наметить позитивные перспективы установления политической и правовой принадлежности личности стратегии политико-правового государства и гражданского общества в мультикультурных и одновременно транзитивных обществах.

Утверждается, что современный кризис национальных государств приводит к нарастающей политической роли регионов, где на первый план выдвигается проблема выбора между «закрытыми» и «открытыми» регионалистскими стратегиями. Политика «открытого» регионализма обретает полномочия благодаря сознательному добровольному отказу от некоторых аспектов, например, национального суверенитета и передачи их Региону. Новый регионализм «снимает» единый образец модернизации и создает условия для концепции множества модернизмов и национальных модернизаций.

Показано, что в настоящее время проблемы кризиса идентичности и самоопределения социальных субъектов вплетены в тугой узел проблематики политики идентичности и мультикультурализма. Доказано, что мультикультурализм, как культурный плюрализм, из политики заигрывания с национальными меньшинствами закономерно вырастает до права социальных субъектов на выбор собственной идентичности, что закрепляется правовой нормой свободы совести, следовательно, ответственностью за последствия самоопределения.

Ключевые слова: социальный субъект, идентичность, дискурс, маргинальность, транзитивность, мультикультурализм.

Chernienko V. А. Identity of social subject in the context of sociocultural transformations. - Manuscript.

Thesis for a Doctor Degree in Philosophy, speciality 09.00.03 - Social Philosophy and the Philosophy of History. - Oles Honchar Dnipropetrovsk National University. - Dnipropetrovsk, 2011.

The paper focuses on issue of problems of identity of social subject. It is implemented a complex theoretical and methodological analysis of the phenomenon of identity of social subject in the context of sociocultural transformations based on revised conceptual presentations about the phenomenon of identity of social subject and forms of its display in modern sociocultural transformations.

It is explained the essence as well as peculiarities of social systems of transformative type. It is investigated the dynamics of marginal consciousness of social subject in transitive societies for which a modernization based on own national identity or modernization without westernization is considered to be optimal.

It is proved that multiculturalism as well as cultural pluralism naturally grows from politics of overtures with minorities to the right for the individuals to choose her/his identity which is to be confirmed by the principle of law of freedom of thought hence by responsibility for the consequences of self-definition.

Key words: social subject, identity, discourse, marginality, transitivity, multiculturalism.