Соціальне проектування: проблема взаємозв’язку суспільних потреб і державних інтересів

Установлюється однобічність відмови від партій (Р. Міхельс), обмеженість ідей «тимчасових партій» (М.Я. Острогорський), «всеохопних партій» (О. Кирхаймер). Зазначені підходи ґрунтуються на дифузії традицій відтворення цілісності окремих соціальних груп (класів, націй та ін.), зростанні складності та динамічності соціально-класової структури, коли породжувана ними індивідуалізація буття людини, крім збільшення її свободи, також зумовлює ризики фрагментації суспільства та деструкції цілісності особистості. Намагаючись максимально відреагувати на такі девіації, партія у природний спосіб ризикує знизитися до рівня «дурної одиничності» та, занурюючись у повсякденність, загубити можливість побачити в хаосі різноманітних випадкових інтересів корінні потреби поступального суспільного розвитку.

Натомість обґрунтовується необхідність зняття групової обмеженості сил соціального прогресу, забезпечення їх трансформації із суб'єктів-для-себе на суб'єктів-для-інших, ідейно-організаційне становлення і розвиток яких оцінюється як спосіб і водночас результат ітеративного опосередкування взаємозв'язку наукової теорії соціального розвитку, відповідних проектів соціальних перетворень і конкретного досвіду їх практичного втілення. У такий спосіб створюється ідейне підґрунтя та організаційна інфраструктура, потрібні для забезпечення двобічного руху ідеї соціального поступу: від теоретичних конструкцій, що у випереджальний спосіб відображають стратегічні обрії прийдешнього, до діагностики як практичного досвіду соціально-проектних державно-партійних дій, так і стихійної практики громадянської самоорганізації широких мас на предмет визначення конкретних можливостей поступального розвитку та їх проектної підтримки.

Висновки

соціальний демократичний державний

1. Витоки проблеми соціального проектування складає філософське осмислення світоглядних засад діяльнісного відношення людини до навколишнього світу. У своєму розвитку цей суперечливий духовний процес проходить три провідні фази: передкласичну, класичну та некласичну. На першій фазі наближення до розкриття особливої соціально-конструктивної місії людини відбувалося на шляхах конституювання «суб'єкт-об'єктної» диспозиції, яка в різних смислових інтерпретаціях від трансцендентально-ідеалістичної (Платон, Аристотель) до наївно-матеріалістичної (передусім, софісти) виступала джерелом спроб духовного конструювання цілісних моделей суспільних відносин. Незважаючи на суттєві філософські розходження, всі вони відзначалися механістичною лінійністю освоєння особливої рефлексивної природи соціальної матерії. Відповідно і в першому і другому випадках, тим самим, зумовлювався утопізм соціально-проектної думки.

2. На другій фазі філософська рефлексія розгортається в розвинуте категоріальне схоплення діалектичної подвійності суб'єкт-об'єктного відношення як джерела соціального розвитку. У такий спосіб створювалося сприятливе підґрунтя для активізації процесу розвитку соціального проектування, штучного конституційно-ліберального та соціально-демократичного інженерного творення макромоделей реалізації проектного потенціалу суспільної свідомості. Поряд із цим вихід на макрорівень виявив і обмеженість класичних категоріальних формул діалектичного вирішення провідних антиномій діяльнісної єдності людини та суспільства: між свободою та необхідністю, цілим і частиною, суб'єктом та об'єктом. Не корелюючи достатньою мірою з науковим пізнанням об'єктивних закономірностей перетворюваного фрагменту суспільної реальності, перевищуючи просторово-часові горизонти конструктивних перетворень, вони перетворювалися в джерело одномірно-монологічного, інструментального спотворення процесуальної, нелінійної багатоманітності соціального буття людини.

3. Відтак на сучасній некласичній фазі ведеться пошук шляхів зняття цієї обмеженості, пов'язаний як зі спробами радикальної постмодерністської деструкції класичних категоріальних засад, так і зі спробами філософського розмикання закритості бінарного суб'єкт-об'єктного монологічного інструменталізму та відтворення тріадичності рефлексійної нелінійності суб'єкт-обєкт-суб'єктного соціально-проектного діалогізму. Виходячи з матеріалу, викладеного в цій роботі, можна дійти висновку, що саме останній напрямок і складає конструктивний зміст некласичних способів філософської постановки та розв'язання проблеми соціального проектування.

4. Звідси сутність соціального проектування полягає у мисленневому конструюванні ідеальних, реально не існуючих моделей суб'єктивованих суспільних відносин, де спроектована суб'єктивованість або осоціальненість суспільних відносин постає як така міра рефлексивної єдності соціального проектанта та суспільства, згідно з якою проектно-організовані зусилля певного соціального суб'єкта ініціюють спрямоване залучення до соціально-проектного процесу всіх учасників перетворюваних суспільних відносин, підіймаючи їхній суб'єктний потенціал на новий проектний рівень. Тим самим відновлюється єдність проектних інтересів суб'єкта соціального управління і самоорганізаційних потреб об'єкта соціального управління, забезпечується їхній взаємоперехід і взаємозбагачення.

5. Від часів виникнення держави на загальносоціальному рівні зазначена єдність конституюється як взаємозв'язок державних інтересів і суспільних потреб, який, отже, відіграє роль сутнісного відношення соціального проектування як системного феномена. Найвище місце носіїв державної влади в ієрархії суб'єктів соціального управління, зумовлює те, що їх інтереси та воля спрямовують соціально-проектну діяльність в різних сферах суспільного життя, виступаючи інтегральною формою рефлексивно-конструктивного відображення самоорганізаційних потреб соціального організму і, таким чином, формою конституювання його суб'єктності. При цьому порушення соціально значущої міри рефлексивно-конструктивної активності державного інтересу має вкрай небезпечні наслідки: за умови браку цієї активності - це втрата соціальним розвитком керованості та стихійне самозаперечення локальних соціальних проектів, виконаних окремими індивідуальними або груповими проектантами; за умови її надлишку - державно-управлінська заорганізованість соціально-проектного простору та згортання соціально значущої проектної самоорганізації суспільства.

6. Проведений на цьому підґрунті синтез загальних та особливих ознак змісту поняття «соціальне проектування» дав можливість визначити його, як творчу цілепокладаючу духовну діяльність із конструювання в особливій семіотично-нормативній площині, відкритій авторитетним та нормативно-впорядкованим інтерпретаціям, завершених, здійсненних, динамічно-діалогічних, конструктивно та функціонально цілісних ідеальних моделей нових форм функціонування та розвитку суспільних відносин, спрямованих на відтворення єдності потреб суспільства та інтересів держави, шляхом сполучення панування та легітимності, примусу та переконання, права та моралі за конкретно-історичних умов певного простору та часу на підставі синтезу теоретичних знань і практичного досвіду згідно з потребами, інтересами та цінностями певних соціальних суб'єктів. Перевагою зазначеного поняття є те, що воно відтворює головні елементи механізму реалізації проектного потенціалу суспільної свідомості і водночас вказує на взаємозв'язок суспільних потреб і державних інтересів як об'єктивну закономірність цього процесу.

7. Дотримання міри відкритості соціально-проектної думки закономірному саморуху соціальної матерії і, тим самим, відтворення її динамічно-діалогічної цілісності забезпечується теоретико-конструктивним освоєнням об'єктивних закономірностей суспільного розвитку, інтегративно-рефлексивним втіленням яких є взаємозв'язок суспільних потреб і державних інтересів. На рівні соціально-філософської рефлексії закономірні межі простору проектної творчості маркуються сукупністю принципів об'єктивності, відповідності, доповняльності, системності, єдності формаційного та цивілізаційного підходів, діалектичної суперечливості, міровизначення, діяльнісно-діалогічного взаємозв'язку «суб'єкт-об'єкт-суб'єкт», діалектичної єдності теорії та практики.

8. Джерело духовної енергії становлення і розвитку соціально-проектного трансцендування становить відношення «потреба-інтерес- цінність». Забезпечуючи всезагальний зв'язок різних форм ідеально-конструктивного освоєння матеріального світу, воно розгортається у взаємопов'язаних вимірах соціального часу (забезпечуючи єдність темпоральних властивостей свідомості та процесуальності об'єктивної дійсності) і соціального простору (складаючи підґрунтя конкретно-історичних форм відтворення єдності за лінією «суб'єкт-об'єкт-суб'єкт»).

9. На сучасному етапі умовою відновлення єдності у відношенні «потреба-інтерес-цінність» є реалізація філософського потенціалу концепттуального рівня соціально-проектної діяльності. Тим самим, долаються ризики міфологічно-догматичного й інструментально-монологічного відчуження наукових концепцій соціального проектування. Крім того, створюється сприятливе духовне підґрунтя для зростання змістовної глибини інтересів і цінностей, забезпечення їх виходу на теоретико-проектний рівень у режимі відновлення паритету відношення «суб'єкт-об'єкт-суб'єкт».

10. Важливою умовою цього служить забезпечення єдності перцепції та апперцепції в процесі опредметнення проектного задуму за допомогою: зняття догматичного гіпостазування «літери» та «норми» проекту; забезпечення конструктивної міри інтерпретаційної відкритості документального оформлення проекту процесуальності об'єктивної реальності і мислення; відновлення єдності моральних і правових нормативних форм практичного втілення соціально-проектного задуму.

11. Як закономірність суспільно-історичного розвитку соціального проектування, взаємозв'язок суспільних потреб і державних інтересів є необхідною формою реалізації його діалогічної суб'єкт-об'єкт-суб'єктної субстанціональності. За конкретних умов різних історичних етапів він відзначався своєрідністю:

а) у добу давнини і середньовіччя - інерційністю інверсії суспільного та державного, синкретичною єдністю першого і другого, низьким ступенем їх соціально-суб'єктної опосередкованості. Відповідно діалогічна зустріч учасників давнього протопроектного процесу здійснювалася через підпорядкування державних інтересів суспільним потребам, закодованим у звичаєвих моделях суспільних відносин;

б) у період Відродження та Нового часу - динамічністю інверсії суб'єкта та об'єкта державної влади, опосередкованістю громадянсько-буржуазною самоорганізацією, підвищеною змагальністю та диференційованістю процесу трансляції суспільних потреб у сферу державних інтересів. За цих умов діалогічна транспарентність відносин соціального проектування забезпечувалася актуалізацією конституційно-ліберальної моделі забезпечення громадянсько-буржуазної свободи соціально-проектної творчості, обмеженням авторитарно-державного конструктивістського волюнтаризму;

в) у новітню епоху - подальшим прискоренням інверсії суб'єкта та об'єкта державної влади, опосередкованістю громадянсько-демократичною самоорганізацією народних мас, плюралізацією та прогресуючим поглибленням диференційованості процесу відображення суспільних потреб в змісті державних інтересів. Звідси діалогічна субстанціональність актуалізувалася в конституційно-демократичному забезпеченні громадянсько-демократичної свободи соціально-проектної творчості, гарантуванні її наповнення реальним соціально-економічним змістом.

12. За конкретно-історичних умов сучасної України становлення конституційно-демократичної моделі супроводжується чисельними спотвореннями. Провідну деструктивну роль відіграє відчуження інституту власності, що руйнує громадянську суб'єктність членів суспільства, конституційні механізми реалізації зворотного зв'язку між суспільством і державою, і, як наслідок, детермінує одномірний, монологічний характер покладання загальнозначущих цілей соціального розвитку.

13. Виходом з цієї проблемної ситуації стає реалізація принципів: наукової обґрунтованості, нормативної наступності, демократичного централізму, комплексності, ресурсної забезпеченості. По суті, вони відіграють роль конкретно-історичних концептуальних детермінант відтворення динамічної цілісності соціального проектування.

14. Важливою стадією практичного втілення цих керуючих настанов є ідейно-організаційне оформлення масового соціально-прогресистського руху. У цьому процесі політична партія цілеспрямовано формує теоретичне, проектне й організаційне підґрунтя зміцнення суб'єктних якостей громадянського суспільства та держави, забезпечення конструкттивного діалогу між ними.

15. Звідси перспектива максимально повної реалізації соціально значущого проектного потенціалу суспільної свідомості вітчизняного суспільства пов'язана з консолідованою працею учених різних спеціальностей, громадянських активістів та представників держави над проблемою розбудови партійного блоку прогресивних сил, здатного запустити процес діалогічно-проектного вирішення комплексу завдань поступального соціального розвитку українського суспільства.

Література

1. Бутченко Т.І. Соціально-політична концепція М.П. Драгоманова: дороговкази сучасного розвитку / Т.І. Бутченко // Гілея (науковий вісник): зб. наук. праць. - Вип. 7. - К., 2007. - С. 150-158.

2. Бутченко Т.І. Інтеграція людства як соціально-політичний проект сучасності / Т.І. Бутченко // Нова парадигма: альм. наук. праць. - Вип. 65. - Ч. 2. - К., 2007. - С. 112-118.

3. Бутченко Т.І. Сутність соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 19. - Запоріжжя, 2007. - С. 98-103.

4. Бутченко Т.І. Різновиди та форми соціально-політичних проектів / Т.І. Бутченко // Нова парадигма: альм. наук. праць. - Вип. 70. - К., 2007. - С. 51-59.

5. Бутченко Т.І. Міф як фактор соціально-політичного проектування / Т.І. Бутченко // Культурологічний вісник: Науково-теоретичний щорічник Нижньої Наддніпрянщини. - Вип. 21. - Запоріжжя, 2008. - С. 98-103.

Размещено на Allbest.ru