Утопія як елемент суспільної свідомості перехідного часу

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми дослідження. Сучасне становище світової цивілізації з усіма її кризовими проявами все більше звертає людство до критичного переосмислення основних цінностей сучасного суспільства та шляхів його подальшого розвитку. У зв'язку з цим зростає тяга до різних прогностичних проектів освоєння майбутнього, переходу до іншого способу буття. В даному випадку проблема утопії виступає як один з способів пошуку шляхів вдосконалення світу, спроба втілення суспільного ідеалу в життя, який відповідав би загальним настроям. Мова йде не лише про утопію як літературний жанр, а про утопізм як тип свідомості, спосіб відношення до дійсності, який набуває своєї сили та розширює свої можливості у так званий «перехідний час», коли суспільство знаходиться у стані руйнації старої соціальної системи та зародження елементів нової майбутньої суспільної структури.

Для української філософської думки дослідження утопії як елементу суспільної свідомості в умовах перехідного часу актуалізується самим процесом національного розвитку держави. Соціальні трансформації, що відбуваються вже кілька десятиліть в сучасній Україні, мотивують вивчення тих властивостей, що характеризують перехідний час та дозволяють розкрити його зв'язок з утопією. В зв'язку з цим в соціальній філософії набувають особливого значення вивчення властивостей утопії як соціального явища.

Гострота обраної тематики обумовлена також наявною суперечливістю поглядів дослідників на проблему утопії. Протягом історії, починаючи з офіційного виникнення самого поняття «утопія», вона не рідко підпадала під однобічне дослідження, що не дозволяло здійснити широкий аналіз утопії не лише як соціального явища, а й виокремити її глибинні ознаки, джерела формування та існування в суспільстві.

Окреслена проблематичність підтверджується наступними історіографічними реаліями. По-перше, домінування марксистської соціально-філософської концепції в радянській науковій думці призвело до розгляду утопії лише як донаукової форми свідомості. Парадигмальним підходом до її дослідження став розгляд лише в рамках утопічного соціалізму, що перешкоджало здійсненню науково-методологічного аналізу утопії. По-друге, руйнація соціалістичного устрою в Радянському Союзі та інших країнах підняла слідом за собою велику хвилю науково-теоретичних обговорень, пов'язаних з самим явищем «соціалізм». В епіцентрі дискусійних питань значно збільшилася актуальність утопії та критика радянського підходу в її розумінні, що виражається в соціально-філософському аналізі утопізму та комунізму. По-третє, наявна неоднорідність зарубіжних досліджень з проблем утопії: одні дослідники вбачають в ній негативний вплив на суспільну думку, буття людини (К. Р. Поппер ототожнював утопію з тоталітаризмом, Ж. Сорель протиставляв міфу), інші виділяють в ній прогнозуючі, позитивні елементи та пропонують свій тип утопії (Е. Блох розглядає як «принцип надії», К. Мангайм порівнює її з ідеологією, П. Рікер як і попередник виявляє схожі риси з ідеологією, Е. Тоффлер висунув «практопію», Є. Шацький розробив класифікацію утопій). Питання докорінних властивостей, рис та процесів, що формують утопічну думку не лише як різновид суспільної думки, а й продукт суспільної свідомості в наш час так і залишається відкритим.

Недостатньо досліджена та відсутня чітка позиція у вивчені утопії зумовлюють потребу у вирішенні наукового завдання, що полягає в соціально-філософському осмисленні явища утопії як елементу суспільної свідомості перехідного часу.

Мета та завдання дослідження. Мета дослідження - визначити специфіку та соціальне значення утопії в суспільній свідомості перехідного часу.

Досягнення вищезазначеної мети зумовило постановку і вирішення наступних завдань:

- виявити специфічні гносеологічні властивості та джерела утопічного ідеалу;

- провести порівняльний аналіз співвідношення утопічного ідеалу з такими філософськими категоріями як дійсність, ціль, час та простір;

- на основі вирішення попередніх завдань обґрунтувати ідею про утопію як елемент суспільної свідомості;

- розглянути явище перехідного часу та його особливості в процесі суспільного розвитку, оскільки утопія є його важливим елементом;

- визначити вплив перехідного часу на формування утопічної свідомості в соціумі. В зв'язку з цим виявити її функції в суспільстві як соціокультурного явища, що першочергово реагує на будь-які суспільні протиріччя;

- розкрити прогнозуючі елементи утопічної думки в суспільстві як одного з способів освоєння майбутнього.

1. Утопічний ідеал в філософському вимірі

Розглядаються теоретичні та методологічні засади утопії як явища, притаманного соціальному буттю людини, виокремлюються ті «ґрунтовні течії», що формують утопічні ідеї, думки та взагалі проекти досконалого існування.

Розкривається явище кореневого компоненту будь-якої утопії - ідеалу. Насамперед, звертається увага на його конструктивну роль в утопічній думці. Саме орієнтація на ідеал, а не просто направлення на майбутнє є відмінною рисою утопії. Спрямованість у майбутнє, хоч і присутня нерідко в утопічних творах, все ж є не основною, а похідною характеристикою утопічної свідомості, адже взірець досконалого суспільства можна шукати і в далекому минулому, і у віддаленому просторі. Важливе те, що його немає в тому часі та місці, де знаходяться автор утопії і ті, кому він адресує свій проект. Присутність ідеалу в утопічній думці робить його відмінним від інших форм осмислення майбутнього, як наукових, так і позанаукових.

Проблема ідеалу здавна являла собою одне з важливих та суперечливих філософських питань. Складність його вирішення багато в чому обумовлена споконвічним протистоянням двох течій - матеріалізму та ідеалізму, оскільки саме явище ідеалу є складовою другого напрямку. Спираючись на цю обставину в даному підрозділі було розглянуто основні підходи до вирішення проблеми ідеалу в межах ідеальної течії.

Вперше в історії філософської думки проблема ідеального осмислювалася в давньогрецькій філософії. Сам термін «ідеальне» в його філософському значенні походить з кола платонівської онтології, є вихідним від терміну «ідея». Починаючи з Платона, як засновника давньогрецького ідеалізму, ідеї розглядали як реальне буття, як те, що існує об'єктивно. Це світ духовних сутностей, які існують поза простором та часом. Вони не мають матеріального тіла - людина не може пізнати їх за допомогою органів чуття. Ідея Платона є сенс, сутність та визначення тієї чи іншої речі, сам принцип її осмислення, модель, що її породжує. Розвиваючи телеологічність своєї ідеї, Платон розглядає все розмаїття ідей як єдність мети. Порядок, що панує в світі є порядком доцільним: все спрямоване до благої мети. Недарма Платон створює образ ідеального устрою життя суспільства як образу найвищої мети, до якої повинно прагнути людство. Він висуває ідеал досконалості як вищу мету життя людини.

Німецька класична філософія XVIII - першої половини ХІХ століть значно розширила сферу цієї проблеми. В результаті ми зустрічаємо перші теоретично обґрунтовані визначення не лише ідеї, а головне ідеалу, який, до речі, було поставлено вище ідеї. Саме завдяки філософії І. Канта, І. Фіхте та Г. Гегеля ми з впевненістю можемо говорити про ідеал як найвищий образ людських прагнень, який не просто знаходиться в своєму «іншому» світі, а він є необхідним компонентом буття людини. Важливою ознакою ідеалу ними було виокремлено його цілеспрямованість, яка і впливає на характер суспільних відносин, на місце окремого індивіда в соціумі. Зважаючи на це ідеалу було надано рису недосяжності, як тієї досконалості, шлях до якої просто є безкінечним.

Проводиться гносеологічний аналіз категорії ідеалу в утопічній сфері. Головний акцент увиразнює формування утопічного ідеалу, його порівняння з такими філософськими категоріями як дійсність, ціль, час та простір.

Наведений в підрозділі процес еволюції суспільного ідеалу дозволяє з впевненістю стверджувати, що, по-перше, ідеал усвідомлюється як досконалий образ, який з одного боку співвідноситься з реальністю, з іншого значно віддалений від неї. По-друге, що є наслідком першого, виникнення образу досконалого суспільного ладу, відмінного від реального, виступає однією з характерних ознак зародження утопічної думки. Під час співставлення процесу розвитку суспільного ідеалу та утопії в суспільстві, випливає спільна для них риса - там, де перший відчуває необхідність змінити свій напрям, там і виразніше простежуються утопічні елементи.

Ідеал, характеризуючись людською свідомістю, є конструктивною одиницею утопії. Ці два явища просто не можливо роз'єднати, оскільки кожне з них взаємно пояснює одне одного. Порівняльний аналіз утопічного ідеалу з іншими категоріями розкриває специфічні риси, які отримує ідеал саме в утопічній сфері. На прикладі такого порівняння вимальовується процес нашарувань та перекручень, які переживає ідеал при переході в сферу утопічного. Суперечливе відношення до дійсності, позачасовий «вічний» характер та певна метафізичність по відношенню до реального буття - все це ознаки утопічного ідеалу. На їх основі і тримається утопія як одна з форм відображення соціального буття.

2. Утопія як соціальне явище перехідного часу

Розкривається специфічний зв'язок утопії та перехідного часу, форми вираження утопії в суспільній думці в період панування хаотичності в соціумі.

Наводиться характеристика самого явища перехідності, «перехідного часу» та його основних ознак. В соціально-філософській, соціологічній та політичній думці на сучасному етапі буття суспільства виокремилася низка розгалужень в теорії перехідності соціальних процесів. В літературі дуже часто зустрічаються різноманітні назви самого явища перехідності: «посткомуністичне суспільство, що трансформується», «перехідний період» (Є.І. Головаха), «перехідний етап», «трансформаційний процес», «перехідне суспільство» (О.М. Данилов), «перехідний процес», «перехідний період» (М. Годельє, М.А. Хренов, І.С. Яжборовська). Український дослідник Ф. Канак пропонує необхідність використання такої дефініції як «перехідний стан буття», виокремлюючи при цьому два основоположні поняття явища перехідності - процес і стан. В роботі звертається увага на те, що не дивлячись на різні трактовки перехідності, всіх їх об'єднує одне - на цих етапах виявляються внутрішні і зовнішні перепони, які постають перед формами виробництва, способами мислення, індивідуальною і колективною активністю, процеси їх розпаду, розлому та втрати їх соціального значення. Найчастіше їх підкорення, витіснення старих устроїв прискорюється діями соціальних сил, що прагнуть встановити в суспільстві новий тип мислення, дії і виробництва.

Особливого значення в дисертаційному дослідженні надається відомим науковим концепціям історичного процесу (циклічній, цивілізаційній та сінергетичній). Даний підрозділ містить характеристику основних положень кожної з означених концепцій: Емпедокл, Геракліт, Дж. Віко як представники циклічної ідеї розвитку; Л. Гумільов, Дж. Тойнбі прибічники цивілізаційної теорії; В.П. Бранський, В.А. Вагурін, М.С. Дмитрієва, М.С. Каган, О.М. Князева, С.П. Курдюмов, І. Пригожин як ідеолог сінергетичної концепції. В дисертації стверджується, що не дивлячись на наявні відмінності між зазначеними концепціями історичного розвитку, все ж вони мають одну спільну рису. Мова йде про те, що суспільство в процесі свого існування проходить низку етапів, періодів, які знаменують собою руйнацію чи формування нового в соціальному середовищі. Джерелом виникнення нової системи являється розпад її попередньої організації та збільшення хаосу, який по суті і є умовою переходу з однієї системи в іншу. Проте мова йдеться не про повну руйнацію попередньої організації, а про те, що в результаті розпаду система отримує свободу та демонструє, як процес упорядкованості починає проходити на рівні самоорганізації (через це саме сінергетику визначають як теорію самоорганізації системи). В даному випадку перехід до хаосу виявляється необхідним та конструктивним. Тобто, новий рівень системи, значно вищий від останньої, виникає в результаті розпаду її попередньої організації та поступового наростання хаосу. Це, в свою чергу, дозволяє з впевненістю стверджувати, що саме хаос виступає джерелом нового ладу. Таким чином, збільшення хаосу в системі можна розглядати в якості умови переходу від одного стану до іншого.

Ґрунтуючись на ідейних засадах, отриманих в результаті аналізу відмічених вище концепцій, у підрозділі було продемонстровано головні риси переходу соціальної системи від старого порядку до нового, сприйняття людиною тих змін, що відбуваються навколо в цей час. На прикладі порівняння двох переламно-кризових етапів XVI - XVII та ХІХ - ХХ ст. було виокремлено такі ознаки перехідності: зміни в світогляді людини; активізація міфу та архетипу; вихід на арену історично важливих для суспільства особистостей - лідерів (маргінальний тип особистості), здатних повести за собою народні маси; поширення есхатологічних переживань. Виходячи з відмічених ознак пропонується визначення перехідності в рамках «перехідного часу». При цьому, автором зазначається обмеженість у визначенні перехідності як періоду й пропонується для більш широкого розуміння використання саме категорії часу.

В підрозділі стверджується, що згадуючи про якусь історичну подію чи рубіж епох, ми розуміємо під цим не лише перехідний період, а перехідний час, який може вміщувати в собі сукупність кількох перехідних періодів - від руйнації старої системи до загострення кризи, від панування хаосу до початку стабілізації соціальних відносин та від певної стабільності в суспільстві до виникнення протиріч. Все це складові саме перехідного часу, який виступає значно ширшою формою ніж період. На відміну від перехідного періоду, перехідний час в даному досліджені розглядається як час між двома якісно різними становищами соціуму. Саме якість виступає його головною ознакою, тоді як для перехідного періоду основоположними є такі поняття як система, структура, трансформація. Перехідний час охоплює ці поняття в одну єдину систему перехідності.

Виділяється своєрідний зв'язок між рівнем існування утопії та рисами перехідного часу, яке переживає суспільство. Особливого значення тут надається ідеї «пульсації» утопічної думки, висунутої Е.Я. Баталовим. Пульсація утопії містить в собі одну важливу обставину - згадуючи про несприятливі для утопії часи, не слід розуміти їх лише як ті періоди, коли утопія припиняє свою дію в суспільстві. В даному випадку не можна не звернути увагу на таку властивість утопії - навіть коли вона перебуває на нижчому щаблі свого розвитку, сама утопічна сутність зберігає своє існування в людській свідомості, виступаючи у формі утопічної свідомості. Доказом її існування можуть виступати мрії людей про краще життя, критика існуючого устрою, або навіть створення проектів його покращення. В даному підрозділі акцентується стан утопії в хаотичні для соціуму часи свого буття, ідея пульсації виступає в якості прикладу еволюції утопії.

Здійснений порівняльний аналіз розвитку утопічних настроїв в суспільстві в часи загострення соціальних протиріч: період кризи давньогрецьких полісів межі V - IV ст. до н.е., рубіж ХVІ - ХVІІ та ХІХ - ХХ століть, дозволив виявити сутність утопічної думки як соціального явища та прослідкувати її розвиток в суспільстві запропонованих періодів. Так, в епоху античності, в період кризи V - IV ст. до н.е. простежується розвиток утопічної думки по таким рівням - від народної, представленої у вигляді суспільних мрій про «золотий вік» (комедії Аристофана) до соціально-теоретичної або раціоналістичної, що являє собою докладно обґрунтований утопічний проект ідеального державного ладу (Платон, Аристотель). На прикладі аналізу «Держави» Платона було відмічено, що в образі своєї ідеальної країни він сформулював ті принципи, на яких в подальшому будуть базуватися майбутні утопічні проекти. Розділивши світ на реально існуючий та імматеріальний, філософ тим самим вперше сформулював одну з фундаментальних функцій утопії - заспокійлива роль утопії, яка породжує надію, збагачуючи загублений сенс існування новим смислом.

Межа XVI - XVII ст. відзначається вибухом утопічної думки: найвідомішими є «Нова Атлантида» Френсіса Бекона, «Інший світ, або Держави та імперії Місяця» Сірано де Бержерака, «Історія севарамбів» Дені Вераса, «Місто сонця» Томаззо Кампанели, «Утопія» Томаса Мора та інші. В ході дослідження утопій обраного історичного рубежу виокремлюється низка рис, породжених особливостями даного історичного періоду. Те, що для середньовічної людини було традиційним та спритним протягом всього XVI та початку XVII століть переживає революційні зміни. Сутність цих змін багато в чому пояснюється тим епохальним зрушенням в суспільній свідомості, що було пов'язане з секуляризацією мислення та відповідними змінами всієї системи цінностей. Чим більше Людина як суб'єкт возвеличувалася, героїзирувалася та обожнювалася, тим більше відповідальності на неї покладалося: оскільки в цьому світі вона починала належати сама собі. Ті гуманістичні принципи, які проголошували західноєвропейські філософи того часу, створили той фундамент, на якому потім виросли соціальні утопічні проекти.

В підрозділі відзначається пряма залежність утопії від революційних зрушень в суспільстві. Зростання утопічної думки, збільшення виходу в світ утопій в середині XVI століття прямим чином говорять про кризу, яку переживало в той період західноєвропейське суспільство. Більшість з вказаних соціальних утопій цього часу належить Англії - країні, де раніше за всіх розпочався процес формування капіталістичних відносин. Й «Утопія» Т. Мора виступає свідченням цього процесу з усіма його негативними проявами, які особливо гостро відчували нижні верстви суспільної сходинки.

Перехід від Нового до Новітнього часу (ХІХ - ХХ ст.) надав утопії взагалі масовий характер. Підставою для такого судження виступає вже той факт, що сам рубіж ХІХ - ХХ ст. оцінювався своїми сучасниками як перехідний, це виражалося в їх переживанні змін у сприйнятті простору й часу як головних ознак світогляду. А саме, ті концепції часу, що утвердилися в епоху Ренесансу переживають ґрунтовні змінювання. Невиправдані надії населення щодо справедливого реформування суспільних відносин лише прискорили підйом утопічних настроїв в суспільстві. В таких умовах утопія виступила тим інструментом, за допомогою якого можна найкраще змалювати образ ідеального суспільного устрою, в якому вступили б в дію гасла про соціальну рівність, братерство, свободу людини як особистості.

Означені особливості даного перехідного часу призвели до того, що поступово збільшується критичний погляд на утопію не просто як жанр літератури, а як явище. Виходячи з цих позицій Г. Уеллс називав її «царством майбутнього», а українська письменниця Л. Українка називала її «барвистим деревом життя», що помагає нам оцінити психологічну вартість «сірої теорії» для часів прийдешніх.

Висновки

гносеологічний утопічний соціокультурний

В дисертаційному дослідженні дано теоретичне узагальнення і нове рішення наукового завдання, сутність якого полягає в соціально-філософському осмисленні явища утопії як елементу суспільної свідомості перехідного часу.

Проведене дослідження дає можливість в загальнотеоретичній формі зробити наступні висновки:

1. Насамперед було відмічено, що ядром будь-якої утопічної думки є ідеал. Причому, мова тут йде не просто про той ідеал, який спрямовує діяльність кожної людини, суспільство в цілому, а про утопічний ідеал, характерний саме для утопії. Формуючись на основі суспільного ідеалу, утопічний ідеал переносить в свою сферу всі риси, ознаки, специфічні для попереднього ідеалу. Питання лише в тому, які риси він отримає переходячи в стан утопічного ідеалу.

Виокремлення в утопічній сфері категорії ідеалу неминуче зачепило й всі інші онтологічні та аксіологічні категорії, з якими він вступає в дію. В дисертації було запропоновано співвідношення утопічного ідеалу з такими категоріями як дійсність, ціль, час та простір, що першочергово складають категоріальний апарат будь-якої утопії.

2. Здійснений порівняльний аналіз співвідношення утопічного ідеалу з означеними вище категоріями, показало, що в процесі перетворення ідеалу на утопічний характерні для нього риси отримують інший своєрідний характер. Серед головних рис утопічного ідеалу слід зазначити такі:

- значне збільшення трансцендентних ознак по відношенню до реальності (образ ідеального існування розташований не в реальному, а в метафізичному світі). Яскравим прикладом цього виступають «комунітарні експерименти» (неодноразові в історії спроби втілити утопічні ідеї в реальне життя);

- питання абсолютної досконалості, ідеального способу існування залежить від цілеспрямування утопічного ідеалу. Головною метою утопії є досягнення абсолютного блага. Створюючи в думках свій ідеальний світ, утопіст тим самим втілює розумово ті мрії та бажання свого соціального середовища, які так і залишилися нездійсненими в реальності;

- сукупність двох означених вище рис утопічного ідеалу обумовлюють своєрідне відношення до часу. З одного боку утопія відображає мрії свого середовища, з іншого - вона не надає час та географічне розташування місця, про яке йде мова. В цьому сенсі утопія має «позачасовий» характер. Теперішнє виступає матеріалом для створення утопічного образу.

3. Означені властивості утопічного ідеалу в свою чергу дозволяють виділити іншу особливість - визначення утопії як елементу суспільної свідомості. Формуючись на основі людського світогляду, погляду на оточуюче соціальне середовище, утопія є одним з способів пошуку відтворення мрій та бажань не лише людини, а й суспільства в цілому, його страт. Суспільний ідеал, який виражає ціннісні орієнтири соціуму, містить в собі всі характерні для нього властивості, які немов «гумка» поглинає утопія. В ті часи, коли суспільний ідеал зіштовхується з суперечливими йому тенденціями в суспільстві, збільшується його ціннісна якість, що сприяє переходу деяких його елементів в абсолютну сферу як вищої цінності. Мрії про досягнення бажаного ідеального становища починають домінувати над іншими рисами суспільного ідеалу. Саме в цей час ми можемо констатувати факт формування утопічного ідеалу. Утопічний ідеал ніби віддзеркалює всі соціальні протиріччя, що впливають на свідомість як окремого індивіда, так і суспільства в цілому.

Наведені властивості утопічного ідеалу як невід'ємної конструкти утопічної думки наводять на необхідність визначення самого поняття утопії - утопія - це ідеальний образ досконалого суспільного устрою, що виступає продуктом соціального буття людини. Іншими словами, утопія як ознака світогляду людей (суб'єктивної реальності) є також відображенням соціального буття в певних умовах.

4. Головний акцент в роботі було зроблено на рівень утопії в «перехідний час». Серед процесів, специфічних для суспільства в стані перехідності, було відмічено такі: зміни в світогляді людини, активізація міфу та архетипу; вихід на арену історично важливих для суспільства особистостей -лідерів (маргінальний тип особистості), здатних повести за собою народні маси; поширення есхатологічних переживань. На підставі продемонстрованих ознак перехідності обґрунтовується використання поняття «перехідного часу». А саме, перехідний час визначається в роботі як такий час, що знаходиться між двома якісно різними станами суспільства. Фундаментальною його рисою виступає якість, перехід соціальної системи на якісно новий рівень свого буття.

5. На основі порівняння кількох перехідних історичних рубежів було помічено значне збільшення рівня прояву утопії в суспільстві. Підйом утопічної думки приєднується до основних ознак перехідного часу, адже ніщо так не реагує на будь-які суспільні протиріччя як утопія. Саме в переламні для суспільства часи утопія набуває свого розквіту. Виходячи з оголошених тез, в роботі надається визначення утопії вже в історико-культурному ракурсі. В цьому плані утопія визначається як теоретичний або художній образ ідеальної держави, що виражає умонастрій суспільства того чи іншого історичного періоду (перехідного часу). Серед основних її функцій необхідно виокремити критичну (критика негативних сторін реального життя людини як необхідна умова створення ідеального ладу), конструктивну (намагання втілити в реальність утопічний ідеал), прогностичну (кожна утопія містить образ досконалого буття як виклик до майбутнього), компенсаторну (заспокійлива роль утопії).

6. Використання науково-технічних утопій розкрило прогностичну роль утопії в кризові для суспільства часи. Виступаючи породженням суспільної свідомості, утопія виражає прагнення суспільства подолати нестабільність та хаотичність. Поступова активізація наукових знань, починаючи з XVII століття, сприяла виокремленню сцієнтичних утопій, покликаних на прогнозування значно вдосконалених науково-технічних приладів. Вказана властивість утопій даного типу пояснюється тим, що їх утопічний ідеал розуміється як образ суспільного ладу, в якому рівень наукових знань значно перевищує стан науки в реальності, створюючи при цьому ідеальні умови існування утопічної держави.

7. Результати, отримані в дисертаційному дослідженні, стали можливі завдяки використанню широкого кола соціально-філософських методів пізнання, аналізу історіософських концепцій суспільного розвитку. Висновки носять теоретичний характер і можуть бути використані в процесі вивчення історії світової цивілізації в залежності від соціальних та духовних її аспектів.

Література

1. Окорокова В.В. Утопічна думка в суспільній свідомості перехідного часу / В.В. Окорокова. // Перспективи. - 2006. - № 3 (35). - С. 85 - 90.

2. Окорокова В.В. «Комунітарні експерименти» як приклад найвищого підйому утопічної свідомості / В. В. Окорокова. // Наукове пізнання: методологія та технологія. - 2007. - № 2 (20). - С. 104 - 108.

3. Окорокова В.В. Антиутопічні властивості роману Урсули ле Гуїн «Ліва рука темряви» / В.В. Окорокова. // Історіосфера: матеріали другої наукової конференції історико-філологічного факультету ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 5-6 квітня 2007 р. - Одеса: ПДПУ, 2007. - С. 31- 35.

4. Окорокова В.В. Прогностична роль науково-технічних утопій / В.В. Окорокова. // Наукове пізнання: методологія та технологія: матеріали міжнародної наукової конференції «Традиція та інновація в науці та освіті», 2-3 жовтня 2008 р., Частина І. - Одеса: ПДПУ, 2008. - С. 119 - 123.

5. Окорокова В.В. Утопічна думка як одна з головних ознак перехідного періоду / В.В. Окорокова. // Грані: науково-теоретичний і громадсько-політичний альманах. - 2008. - № 5 (61). - С. 79 - 83.

6. Окорокова В.В. «Подорож до Ікарії» як приклад утопічної думки ХІХ ст. / В.В. Окорокова. // Історіосфера: матеріали третьої наукової конференції історико-філологічного факультету ПДПУ імені К.Д. Ушинського, 7-8 квітня 2008 р. - Одеса: ПДПУ, 2008. - С. 18 - 20.

Размещено на Allbest.ru