Феноменологія естетичної свідомості як проблема філософії мови Г. Шпета

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

ПАВЛЕНКО Ігор Васильович

УДК 165.62:(470+571)

ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕСТЕТИЧНОЇ СВІДОМОСТІ ЯК ПРОБЛЕМА ФІЛОСОФІЇ МОВИ Г.Г. ШПЕТА

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Дніпропетровськ - 2010

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі філософії Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ).

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор

Окороков Віктор Брониславович

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, професор кафедри філософії.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор

Аляєв Геннадій Євгенович

Полтавський національний технічний університет імені Юрія Кондратюка, завідувач кафедри філософії та соціально-політичних дисциплін;

кандидат філософських наук, доцент

Вершина Вікторія Анатоліївна

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, доцент кафедри філософії.

Захист відбудеться «18» червня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 08.051.11 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара за адресою: 45005, м. Дніпропетровськ, пл. Т.Г.Шевченка, 1, Палац студентів ДНУ, к. 30.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розісланий «17» травня 2010 р.

В.о. вченого секретаря спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук, професор С.В. Шевцов

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

мова філософський шпет естетика

Актуальність теми дослідження визначена необхідністю вивчення історико-філософської спадщини в контексті сучасних наукових і філософських уявлень про природу мови і мовної поведінки людини.

Сучасна епоха розглядає мову і всі реалії так або інакше пов'язані з мовою як важливий напрямок для розгортання філософської рефлексії. Звернення до вивчення мови, як одного з найважливіших антропологічних факторів є симптомом змінення дослідницької мотивації і самих кордонів філософії. Ідейна і методологічна різнобарвність, що взагалі притаманна філософії, відобразилась також і в цій царині, що призвело до формування багатьох дослідницких програм, серед яких важливе місце займає феноменологія і герменевтика.

Дисертаційне дослідження присвячене філософської творчості Г.Шпета, який зробив чимало для того, щоб філософське вивчення природи мови наблизилось до ідеалу наукового дискурсу. Актуальність звернення саме до філософії Г.Шпета зумовлена наступними обставинами:

По-перше, до початку 90-х років серьозне вивчення філософії Г.Шпета було практично неможливе, як з ідеологічних причин, так і через брак друкованих творів філософа. До теперішнього часу залишається практично недослідженим взаємозв'язок творчості Г.Шпета з сучасними тенденціями і теоріями загальної і логічної семантики, семіотики, лінгвістики.

По-друге, філософія Г.Шпета виглядає досить сучасною і представляє не тільки історико-філософський інтерес. Багато ідей філософа може успішно розроблятися сучасними дослідниками: філософами, логіками, лінгвістами, істориками культури. Серед них можна назвати вчення про внутрішню логічну форму слова і мови, задачу побудови «онто-логіки» - логіки сенсу, онтичного змісту мови, вчення про слово, як архетип культури.

По-третє, з історико-філософської точки зору звернення до Г.Шпета виправдане не менше, ніж до інших мислителів «Срібного віку», не тільки тому, що його спадок ще не був на першому плані історико-філософських досліджень, але й тому, що філософські праці і організаційна діяльність Г.Шпета створювали передумови для появи новітніх досліджень з філософії мови, естетики, для розвитку етнопсихології, робіт у галузі історії літератури і поетики.

По-четверте, творчість Г.Шпета відрізняється багатоаспектним, міждисциплінарним підходом до вивчення мови, що є актуальним для формування програмних дослідницьких установок в сучасній Україні, сприяючи більш адекватному і толерантному пошуку мовної ідентичності і наданню дискусії на цю тему форми конструктивного наукового діалогу.

По-п'яте, актуальність теми дослідження визначається можливістю сучасного прочитання Г.Шпета у зв'язку з постійним інтересом в західній філософії до побудови адекватної теорії мови і заснованою на ній змістовної моделі людського знання і розуміння. Творчість філософа в одному із своїх аспектів і є спробою побудови такої теорії, і тільки з причин соціальних та історичних воно не стало предметом широкого обговорення і осмислення в західній філософії.

Ступінь наукової розробки теми дослідження. Ім'я та філософські ідеі Г.Шпета були у центрі уваги наукової громадськості в 20-х та початку 30-х років ХХ ст. Вихід у світ кожної його книги викликав чималий резонанс в філософських колах. Суттєву роль в цьому процесі відігравала діяльність Г.Шпета на посту віце-президента Г.А.Х.Н. (1921-1930). Доповіді філософа на засіданнях секцій Академії, полеміка з цілим рядом обдарованих учнів і опонентів, таких як О.Лосєв, Н.Жинкін, Д.Недович, Р.Шор, П.Попов робили філософську роботу Г.Шпета достатньо помітною в інтелектуальному житті свого часу.

За цим відносно сприятливим періодом творчості філософа наступив час мовчання і замовчування. Лише з початку 90-х років ХХ ст. починається поступове повернення творчого спадку Г.Шпета в науковий обіг. За останній час з'явилось чимало досліджень філософії Г.Шпета, серед яких слід відзначити роботи таких фахівців, як Т.Патрахіна, О.Счастливцева, Т.Щедріна, Т.Юшманова, А.Сємушкін, В.Зінченко, А.Вашестов, Г.Почєпцов, В.Воронков, О.Мітюшин, А.Ждан, І.Інішев, Л.Мікєшина, Р.Счастливцев, В.Махлін, В.Бібіхін, В.Кузнєцов, Т.Марцинковська, В.Мільдон, М.Плотніков, В.Лекторський, В.Порус, С.Степаненко. Серед західно-європейських вчених творчості Г.Шпета свої праці присвятили Е.Фрейбергер, М.Денн, М.Гідіні, А.Хардт, П.Стернер, Р.Фритьоф.

Значну роль у формуванні сучасного розуміння творчості Г.Шпета відіграли такі українські філософи, як: П.Гнатенко, В.Пронякін, І.Бичко, В.Табачковський, В.Окороков, Г.Аляєв, Т.Суходуб, В.Капітон, В.Малахов, С.Куцепал, М.Попович, С.Кримський, В.Горський, А.Лой, О.Корх, С.Кошарний, В.Петрушов, В.Ярошовець, С.Тітаренко та інші.

Зараз існує потреба в більш точному і поміркованому розгляданні філософії Г.Шпета і в з'ясуванні різноманітних і багатопланових передумов його творчості. Річ не тільки у тому, щоб повернути спадок філософа і самого Г.Шпета у якості історико-філософської постаті, в цьому сенсі багато що робиться, але в тому, щоб показати актуальність ідей філософа для сучасного гуманітарного знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: Тема дисертаційної роботи відповідає держбюджетній тематиці кафедри філософії Національного гірничого університету (м. Дніпропетровськ) «Роль гуманітарних наук у розвитку науки та освіти».

Мета дослідження полягає в аналізі феноменології естетичної свідомості в філософії мови Г.Шпета в контексті його герменевтичних уявлень, критичному розгляді головних джерел філософії і герменевтики Г.Шпета, а також сучасних лінгвістичних і логічних дослідницьких програм.

Для досягнення цієї мети необхідно вирішити наступні завдання:

- оцінити дійсний вплив феноменології Е.Гусерля на формування естетики, філософії мови і герменевтики Г.Шпета;

- розглянути вплив платонізма на філософію мови Г.Шпета;

- розглянути підструктури мови, що продукують сенс як генеративні форми;

- класифікувати форми слова, що представлені у працях Г.Шпета, та розглянути поняття внутрішньої логічної форми і її місце в ряду внутрішніх форм слова;

- проаналізувати концептуальну близькість і відмінності філософії мови

Г.Шпета і філософії лінгвістичного аналізу;

- розглянути взаємозв'язок філософії Г.Шпета і генеративного напрямку в сучасній лінгвістиці.

Об'єктом дослідження є філософія мови і герменевтика Г.Шпета в їх зв'язку з сучасними філософськими поглядами на природу мовної реальності.

Предметом дослідження є філософські внутрішні характеристики мови, що представлені в творчості Г.Шпета як змістовні і естетичні феномени.

Теоретичні та методологічні засади дослідження. Теоретико-методологічною основою дослідження є поєднання методів історико-філософського аналізу і структурно-функціонального підходу. В дисертаційній роботі використовивались досягнення вітчизняних і зарубіжних вчених, які працюють у царині історії філософії: О.Лосєва, А.Сємушкіна, Г.Заіченко, П.Гнатенко, І.Бичко, В.Окорокова, В.Пронякіна, Г.Аляєва, Ю.Шабанової. Специфіка творчості Г.Шпета потребує також використання феноменологічного методу, який орієнтований на пошук чистих структур свідомості і якому сам Г.Шпет приділяв чимало уваги. Герменевтичний метод використовувався в дисертації для розгляду позиції Г.Шпета щодо проблем естетики і пророди мовної реальності. Історико-філософський аналіз творчості філософа здійснювався за допомогою класичних методів історії філософії, насамперед методу діахронії і компаративного підходу, які дозволяють розглядати філософію Г.Шпета як систему, що розвивається у визначених часових інтервалах, а також робити порівняльний аналіз з іншими аналогічними концепціями.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що в дисертації здійснюється аналіз феноменології естетичної свідомості Г.Шпета в контексті сучасних філософських семантичних теорій для виявлення зовнішніх і внутрішніх особливостей філософії мови Г.Шпета. Особливістю дослідження є намагання розглянути «життя» естетичної свідомості, що дозволяє наблизитись до духу і загального задуму концепції самого філософа.

Новизна отриманих результатів конкретизується у наступних положеннях, що виносяться на захист:

- виявлена структура естетичної свідомості у Г.Шпета, доведено що вона розглядається філософом як багаторівневе утворення, яке має феноменологічну природу. Вся сфера естезісу існує в двох базових відношеннях: ейдологічному (предметність, як інтенціональна структура) і феноменологічному, в якому естетичний предмет розглядається Г.Шпетом як чиста предметна форма;

- показано, що в концепції Г.Шпета естетична свідомість, як свідомість в цілому і естетична свідомість, зокрема, в своїй основі є предметною, розкрито специфіку цієї предметності, що дозволяє побачити принципову відмінність теорії Г.Шпета від інших аналогічних підходів до вивчення свідомості, зокрема, позиції скептицизму та психологізму;

- доведено, що естетична свідомість у Г.Шпета має загальний і багатоаспектний характер і залежно від того контексту, в якому вона розглядається, може набувати різних форм, тобто, бути специфічною формою організації чуттєвого матеріалу, формою побудови внутрішніх мотивів людини, а також бути феноменом мови, змістовно-словесною свідомістю;

- показано, що естетична свідомість у Г.Шпета із факта і фактора особистого життя людини постає фактором надсуб'єктним, перетворюється в елемент загальнокультурної свідомості і набуває статусу змістовного горизонту їснування феноменальності як такої, трансцендентальною основою будь якого феномену;

- доведено, що герменевтика Г.Шпета побудована на підставі двох підходів, що доповнюють один одного: панлінгвізма та ідіолінгвізма, які є теоретичною базою для розуміння будь яких продуктів людської суб'єктивності;

- показано, що естетика Г.Шпета є чиста трансцендентальна дисципліна, вона більш за все наближується до герменевтики, тоді як естетика в її традиційному розумінні охоплюється сферою естетичної свідомості і її різноманітних проявлень і тому співвідноситься з історією і філософією мистецтва;

- виявлено взаємозв'язок філософії мови Г.Шпета із сучасними семантичними і лінгвістично-філософськими теоріями (зокрема, з позицією Л.Вітгенштейна). Доведена змістовна відповідність вчення Г.Шпета про внутрішню логічну форму ідеям генеративної лінгвістики Н.Хомського.

Теоретичне і практичне значення. Результати дисертаційного дослідження мають теоретичне значення для оцінки філософії Г.Шпета в контексті сучасних філософських теорій мови, сучасної феноменології, герменевтики і досліджень у галузі мовознавства і логічної семантики.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути використані при читанні лекцій і розробці курсів з історії сучасної філософії, історії російської філософії, історії мовознавства, естетики, феноменології, курсів по творчій спадщині Г.Шпета. Крім того, результати дисертації можуть бути використані при розробці проблематики феноменології і герменевтики, а також для подальшого вивчення творчості Г.Шпета, як в історико-філософській площині, так і для самостійній розробці основних понять його філософії.

Апробація результатів дослідження.

Тема дисертаційного дослідження і ключові теоретичні положення дисертації обговорювались на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Національного гірничого університету.

Основні положення дисертації пройшли апробацію на міжнародній конференції «Язык и текст. Онтология и рефлексия» (Санкт-Петербург, 1992); міжнародній науково-теоретичній конференції «Філософія освіти і сучасність» (Дніпропетровськ, 2007).

Матеріали дисертації отримали практичне використання в курсах філософії і психології, що читались автором в період 1992-1996 рр. в Дніпропетровському державному університеті та в період 2006-2010 рр. в Національному гірничому університеті (м. Дніпропетровськ).

Публікації. Основний зміст дисертації викладений у п'яти публікаціях автора, з яких чотири опубліковані у фахових виданнях з філософських наук.

Особистий внесок автора. Вирішення поставлених завдань, оформлення їх у відповідні положення та висновки здійснено автором самостійно і відповідає основному змісту дисертації, а також поданим публікаціям.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 195 сторінок, з них - 174 сторінки основного тексту. Список використаних джерел включає 258 найменувань, в тому числі 29 іноземними мовами і складає 21 сторінку.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми наукового дослідження, характеризується ступінь її наукової розробленості, визначаються мета та завдання дослідження, формулюється її наукова новизна, розкриваються науково-практична значущість та форми апробації роботи.

Перший розділ - «Огляд досліджень за темою дисертації» складається з двох підрозділів, в яких здійснено аналітичний та критичний огляд літератури за темою, а також зазначаються теоретико-методологічні засади роботи.

У першому підрозділі «Огляд літератури за темою дослідження» проводиться критичний огляд і аналіз першоджерел дисертації та літератури, присвяченій філософської творчості Г.Шпета. Розглядаються дослідження таких авторів, як Т.Патрахіна, О.Счастливцева, Т.Щедріна, Т.Юшманова, А.Сємушкін, В.Зінченко, А.Вашестов, Г.Почєпцов, В.Воронков, О.Мітюшин, А.Ждан, Л.Мікєшина, Р.Счастливцев, В.Махлін, В.Бібіхін, В.Кузнєцов, Т.Марцинковська, В.Мільдон, М.Плотніков, О.Самойкіна, В.Окороков, В.Лекторський, В.Порус, І.Інішев, С.Степаненко. Також оцінюються та аналізуються роботи західно-європейських дослідників творчості Г.Шпета: Е.Фрейбергер, М.Денна, М.Гідіні, А.Хардта, П.Стернера. Аналіз літератури показав, що в дослідженні творчого спадку філософа існують значні пробіли, які потребують заповнення.

Більшість наявної літератури щодо Г.Шпета, у той мірі, в якої вона торкається теми даної дисертації, можна умовно разбити на декілька тематичних груп:

- дослідження питань загальнофілософської методології, трактування суб'єкт-об'єктних відношень, загальне бачення філософії та її місця в суспільстві; - дослідження філософії мови Г.Шпета, її змістовних і предметних форм, концепта внутрішньої форми слова;

- дослідження, що присвячені естетичним поглядам філософа, аналізу естетичної предметності, естетичної свідомості;

- дослідження герменевтики Г.Шпета, її специфіки і своєрідності, її ролі в гуманітарному пізнанні;

- пошук витоків і передумов філософії Г.Шпета, її взаємозв'язку з різними напрямами, виявлення і дослідження відповідності ідей філософа його попередникам і сучасникам.

Філософія як «суворе знання» - така головна мета Г.Шпета, в цьому головний пафос його філософії, і така задача зовсім не є чимось простим і тривіальним. Практично відсутні великі роботи, присвячені безпосередньо філософської творчості Г.Шпета, більшість досліджень, незважаючи на свої позитивні якості, мають оглядовий або біографічний характер. У відношенні до Г.Шпета існує цілий ряд дослідницьких стереотипів, деякі з яких мають досить тривалу історію. До таких можна віднести уявлення про тотальну відданість Г.Шпета філософії Е.Гусерля, що може бути вірним тільки відносно раннього періоду творчості російського філософа. Міф про епігонство Г.Шпета створювався на протязі більш ніж півстоліття завдяки таким історикам російської філософії, як В.Зеньковський та М.Лоській.

У другому підрозділі «Методологія і методи дослідження» розглядаються теоретико-методологічні принципи дослідження. Методологічною основою дисертаційного дослідження є поєднання методів історико-філософського аналізу і структурно-функціонального підхода. В роботі використовивались досягнення вітчизняних і зарубіжних дослідників, що працюють у царині історії філософії: О.Лосєва, А.Сємушкіна, Г.Заіченко, П.Гнатенко, І.Бичко, В.Окорокова, В.Пронякіна, Г.Аляєва, Ю.Шабанової. Поєднання вказаних методів викликано необхідністю розглядання філософії мови Г.Шпета в двох головних аспектах: по-перше, з точки зору її відповідності окремій філософській традиції і тому тут не можна залишити без уваги історико-філософські передумови творчості філософа (наприклад, платонізм чи гумбольдтианство). Важливо також розглянути відношення філософії Г.Шпета до провідних філософських течій сучасності, які і самі є частиною історії філософії (феноменологія, структуралізм, герменевтика, аналітична філософія), тому, для того, щоб вписати творчість Г.Шпета в історико-філософський контекст, необхідно використовувати традиційні методи історії філософії. Мова йде насамперед про метод діахронії і компаративний підхід, які дозволяють розглядати філософію Г.Шпета як систему, що розвивається у певних часових інтервалах, а також робити порівняльний аналіз з іншими філософськими концепціями.

По-друге, філософія мови, герменевтика і естетика Г.Шпета являє собою цілісну синтетичну концепцію, окремі частини якої не розділені між собою жорсткими кордонами. Все це передбачає використання принципа синхронії і структурного підхода, що дозволяє розглянути позицію філософа в її цілісності і безпосередньості, відобразити внутрішнє життя його філософії, прояснити глибинні мотиви його творчості. Це визначило також використання в дисертаційному дослідженні герменевтичного методу, який дозволяє більш органічно досліджувати філософську спадщину філософа.

Другий розділ «Мова як ейдетична трансформація світу в філософській концепції Г.Г. Шпета» складається з трьох підрозділів і присвячений аналізу найважливіших концептів феноменологічної естетики Г.Шпета.

У першому підрозділі «Проблематика предметних форм як форм свідомості в феноменології Г.Г. Шпета» розглядається предметна форма в естетиці Г.Шпета - поняття досить непросте, від правильного розуміння якого залежить наступна концептуалізація та інтерпретація головних конструктів філософії мови Г.Шпета. Предметна форма у Г.Шпета чітко відокремлюється як від форми самого предмета, так і від чистої онтичної форми. Якщо форма предмета є те, що набувається свідомістю в самому процесі чуттєвого споглядання, в його нескінченних і безперервних актах, то чиста онтична форма є артефакт по визначенню, продукт життєдіяльності самої свідомості, це деяке цілковито особливе знання про предмет, яке переважає сам предмет, а тому від нього відрізняється, і до нього не зводиться. Носії мови в змозі лише вказати на цю чисту онтичну форму, тим чи іншим чином, але тільки вказати, тому що саме чистота подібних форм захищає їх від будь якої явленості.

Проходячи через первинне споглядання і эмоційну оцінку, предмет вперше починає дещо означати. Можно казати, що завдяки своїй предметній формі і завдяки своїй готовності бути предметним, свідомість вперше відкриває для себе предмет, але також відкриває для себе і свою власну предметну природу і затверджується в ній.

Всі формообразування свідомості, які для Г.Шпета в своїй глибинній основі є естетична свідомість, що означає дещо не тільки чуттєве, але значуще і змістовне. При цьому відчуття і сенс не слід жорстко розділяти. Концепція Г.Шпета щодо естетичної свідомості виглядає в достатній мірі синкретичною, в ній добре сполучаються ці аспекти, навіть якщо на перший погляд вони протилежні один одному.

У підрозділі доводиться, що предметна форма достатньо ясно пов'язується Г.Шпетом з особливою діяльністю свідомості. Вона придає кожній речі семантичний індекс, за допомогою якого річ впізнається, інтерпретується, оцінюється так чи інакше. Можливість продукування, створення своїх власних конструктів і предметних форм, без погляду на безпосередній зв'язок з предметом сприйняття складає основу творчої сили свідомості.

У другому підрозділі «Естетична свідомість і проблема синтезу феноменального ряду в філософії Г.Г. Шпета» розглядається відношення Г.Шпета до деяких фундаментальних понять новоєвропейської метафізики, а разом із тим і до традиційних проблем останньої, в тієй мірі, в якій це торкається естетичної свідомості і його форм. Перед усім розглядається термін «досвід» Не визиває сумніву розділення Г.Шпетом всій суми емпіричного досвіду на зовнішній і внутрішній, кожен з яких має достатньо складну структуру. Більш точно досвід свідомості може бути розділений на три частини: 1) почуттєві споглядання у якості зовнішнього досвіду (або ж сфера естезісу, в її найбільш точному розумінні); 2) емоційне переживання, що є частиною і основою внутрішнього досвіду свідомості; 3) внутрішній у власному сенсі досвід свідомості і його опис як наука (феноменологія). Це рефлексія у відношенні спостережень і переживань або, що є тим самим, - досвід у відношенні будь-якого ймовірного досвіду.

На останньому етапі, у відповідності до традиції, що йде від Д.Юма, рефлексія у відношенні нашого досвіду, стає критикою останнього, яка сама вже не є досвід. Саме з такою критикою пов'язує Г.Шпет своє розуміння філософії як справжньої науки. На цьому ж засновано несприйняття філософом будь-яких форм психологізму.

У підрозділі показано, що зовнішній досвід для Г.Шпета є основа існування и життєздатності будь-якого досвіду, у тому числі і досвіду критичної рефлексії. Для філософа увесь досвід тотально естетичний, навіть чистий досвід Е.Гусерля, оскільки останній інтенційований до естетичного досвіду. У Г.Шпета феноменальність є те, що об'єднує, сближує внутрішній та зовнішній досвід, не дає розпастися його цілісності, є гарантом його усталеності і послідовності.

У третьому підрозділі «Розгляд естетичної предметності як формообразуючої підструктури мови в філософії Г.Г. Шпета» розглядається положення про те, що естетична свідомість якщо і не починається на рівні мови і мовлення, то, у всякому разі, - залишається в мові, що знімає таким чином всю попередню естетичну роботу, яку можна вважати передумовою суто естетичного, що знаходить себе в мові, здійснюється в її межах і з її допомогою.

Г.Шпет був цілком самостійним у цій своїй роботі, оскільки його вчителя, Е.Гусерля, на той час менш за все цікавила естетика, тим більше, естетика, с точки зору інтерсуб'єктивного в своїй основі історико-культурного процесу.

Суттєвим положенням теорії Г.Шпета є тезіс про кореляцію, близкість ідеального і реального. Ця близкість будується у філософа згідно з принципом діалектичного взаємопереходу, насамперед у мові та її структурах. Тепер мова у Г.Шпета - це щільний масив естетичного матеріалу в його найбільш розгорнутої, найбільш повній формі, мова є найбільш точним вираженням і квінтесенцією естетичної свідомості як такої. Створення будь-яких теоретичних моделей стає можливим лише як розкриття тих потенцій, якими володіє слово як значуща естетична річ.

В даному підрозділі показано, що Г.Шпет розглядає естетичну свідомість перш за все як систему продукування сенсу і змісту і в цій якості найбільш важливим фактом цього процесу виступає слово. Свідомість знаходить своє логічне і повне завершення в мові, попередню естетичну роботу можна вважати лише початком феноменологічної естетики Г.Шпета. Тому будь-яке розглядання естетичної свідомості в інтерпретації філософа повинно насамперед орієнтуватись на аналіз вербальної діяльності людини.

Перехід із сфери абстрактно-феноменологічної і трансцендентальної до змістовної і словесної предметності естетичної свідомості є загальною тенденцією філософії Г.Шпета, який в процесі свого творчого розвитку все більше звертається до розглядання конкретних проявів естетичної свідомості в його мовних, історико-культурних і етнічних формах.

Третій розділ «Філософська теорія мови Г.Г. Шпета і її відношення до естетичної свідомості» складається з двох підрозділів і аналізує численні передумови і першоджерела філософії Г.Шпета і головні концепти його теорії, насамперед поняття внутрішньої логічної форми.

У першому підрозділі «Проблема концептуальних передумов філософії Г.Г. Шпета» розглядаються найбільш важливі передумови теорії мови і естетики Г.Шпета.

У першому параграфі першого підрозділа «Феноменологічні і гумбольдтианські мотиви лінгвоестетичної концепції Г.Г. Шпета» розглядаються філософські джерела творчості Г.Шпета в послідовності, в якої він сам звертався до них в процесі свого розвитку. В цілому, змінення поглядів філософа на мову досить адекватно відображає його загальну філософську еволюцію. Умовно можна виділити наступні періоди філософського розвитку Г.Шпета і назвати філософів, які вплинули на формування його концепції: по-перше, це Д.Юм - скептичний період, по-друге, період захоплення феноменологією Е.Гусерля, по-третє, період створення філософської герменевтики Г.Шпета. Коло інтересів філософа значно розширюється і включає вивчення спадщини В.Дільтея, Ф.Шлеєрмахера, Х.Штейнталя, А.Марті. Це період пошуку власної філософської ідентичності, створення типових для Г.Шпета концептів.

Четвертий, останній період філософської еволюції Г.Шпета пов'язаний з розробкою проблем естетики, художньої творчості, етнопсихології і філософії мови - період створення оригінальної теорії естезіса і мови. Одне з головних першоджерел цього періоду - В. фон Гумбольдт і його вчення про внутрішню форму мови. Важливо також знайомство Г.Шпета з ідеями структуралізму Женевської школи Ф. де Соссюра і Ш.Баллі.

Саме з такою періодизацією пов'язаний вибір проблемного поля, яке окреслено різноманітними теоретичними установками і перевагами самого Г.Шпета.

В параграфі зазнає критики точка зору, згідно з якою Г.Шпет на протязі всього останнього періоду був гусерліанцем. Філософ на цьому етапі свого філософського розвитку знаходився скоріше в межах природної установки свідомості, ніж в рамках феноменологічної редукції. Якщо перша бачить світ в его значущості для людини і є конкретно-історичною основою загального досвіду, то друга націлена на сам процес сприйняття і формування певної системи значень, що знаходиться в предметі.

Взаємоузгоджений досвід в його культурно-історичної даності стає у Г.Шпета основою для побудови герменевтики, що скоріше сближує його позицію з точкою зору В.Дільтея і його критикою Брентано і Гусерля.

У другому параграфі першого підрозділа «Платонізм як імпліцитне джерело філософії Г.Г. Шпета» розглядається відношення Г.Шпета до філософії Платона і перш за все - його відношення до платоновських ідей. В завдання дисертаційного дослідження не входив аналіз всїх згадувань Г.Шпета про Платона, але було необхідно встановити, наскільки установки філософа пов'язані з платонізмом. Останній, зрозуміло, не може бути визнаний у якості безпосереднього джерела філософії мови Г.Шпета, хоча саме він наполягав на виділенні в феноменології платонічного начала і не тільки виділенні, але і послідовному прямуванні до нього.

Г.Шпет не присвячував Платону і платонізму спеціального дослідження, хоча і не підлягає сумніву, що він знаходився під певним впливом цієї традиції. Ряд зауважень Г.Шпета показують його відношення до Платона (депоетизація і демістифікація Платона). Показово також протиставлення Платона і Канта, як фундаментальних «так» і «ні» філософії. В цьому спорі Г.Шпет вочевидь на боці Платона, що пов'язано з його визнанням логічної послідовності платонізму: фь цбйньменпн - фб пнфб - йдебй .

В параграфі аналізуються тексти Г.Шпета, в яких він розглядає проблематику платонізму, пов'язуючи її з проблемою існування форм сприйняття і їх відношення до форм сенсу (змісту). Г.Шпет схиляється до інтерпретації ейдосів Платона як словоформ або форм сенсу, тим більше, що давньогрецька мова надає таку можливість.

У другому підрозділі «Метаморфози і варіації внутрішньої логічної форми в філософії Г.Г. Шпета» розглядається питання, яке є одним з найбільш важких для прояснення, і не тільки тому, що поняття внутрішньої форми, рівно як і внутрішньої логічної форми, недостатньо чітко визначені самим Г.Шпетом, але також і з причини складності уявлень останнього про структуру слова. Тут ми маємо справу скоріше з філософськими інтуіціями Г.Шпета. Підрозділ присвячений проясненню і реконструкції загальної структури слова і місця в нії внутрішньої логічної форми.

Для Г.Шпета мова, філософія, мистецтво - це організація форми. Форма відносно самостійна в сумі своїх проявлень, будь-який зміст, що існує в мові може бути представлений в якості форми, по аналогії з тим, що будь яка річ може презентувати іншу річ в якості знака.

В підрозділі розглядається питання про змістовність самих логічних форм. У певному сенсі будь який знак у Г.Шпета - автосемантичний, тобто, сам по собі є те, що існує і сам себе в цьому відношенні презентує. В якості такого автореферента знак онтологічний, і в той же час - онтичний, як вступ до деякого іномовлення, яке вже не є знак, але, перед усе, - сенс, змістовне проблемне поле, незалежно від характеристик останнього.

Внутрішня логічна форма створює змістовне ядро будь-якого слова, що охоплюється, в одному відношенні, - онтичними формами речей, які називаються (предметна форма) і, в іншому, зовнішніми: акустичними, фізіологічними, власне мовними та історико-культурними формами.

В підрозділі розглянуті також генезис і результати вчення Г.Шпета про внутрішню форму слова і мови. Розглядання різних варіантів інтерпретації понять: «внутрішня форма слова» і «внутрішня логічна форма» в роботах Г.Шпета різних періодів показує, що внутрішня форма слова у Г.Шпета сама має певний склад в основі якого знаходиться логічна структура, що відповідає за зміст наших концептів.

У четвертому розділі «Проблеми семантичної інтерпретації в естетиці і герменевтиці Г.Г. Шпета» розглядається зв'язок філософії Г.Шпета з сучасними семантичними і лінгвістичними теоріями.

У першому підрозділі «Проблема формування об'єктів сенсу засобами мови в філософії Г.Г. Шпета» відзначається, що естетика Г.Шпета основана на феноменологічному і трансцендентальному уявленні про мовну реальність. Не визиває сумніву також і безпосередній зв'язок з мовою і програми герменевтики Г.Шпета.

У підрозділі розглядається питання про співвідношення герменевтичних і семантичних процедур в філософії мови Г.Шпета. Так внутрішня форма слова може бути розглянута як змістовна і структурна інваріанта, на пошук яких орієнтований структуралізм.

Г.Шпет, як показують його роботи 20-х років, зовсім не був відсторонений від класичних проблем семантики: аналіз значення, співвідношення значення і сенсу, проблеми істини.

В підрозділі мова йде про пропозіції повсякденної мови (на відміну від формальних, штучно створених мов) і про умови, за яких вони можуть щось означати в різних ситуаціях мовної взаємодії. Підхід, що був тут запропонований, порівнюється з позицією Г.Шпета і деяких версій аналітичної філософії, для якої ця проблематика є домінуючою. Перед усім мова йде про філософію лінгвістичного аналізу і ті можливості для інтерпретації теорії Г.Шпета, які виникають при застосуванні цієї методології.

Доводиться, що для Г.Шпета існує певна автономія значення і вона пов'язана із відносною автономією внутрішніх форм слова, перш за все, внутрішньої логічної і поетичної. Без вказаної автономії неможливо було б казати про автономію самої мови і її породжень, а також про автономію мовного суб'єкта, що, в свою чергу, зробило би не потрібним і неможливим саму філософську теорію мови.

У другому підрозділі «Уявлення Г.Г. Шпета про внутрішню логічну форму і боротьба семантичних парадигм у ХХ ст. розглядається концептуальна близкість філософії мови Г.Шпета і деяких теоретичних спроб виявити логічну форму мови: Л.Вітгенштейна і Н.Хомського. Попри всі суттєві відмінності, вказаних авторів поєднує зусилля відкрити в мові певне глибинне і, по суті, понадмовне джерело його змістовних форм, яке визначається як внутрішня логіка (логічна форма) мови. Всіх цих мислителів поєднує інтерес до мови, її форм, використання, до самого мовного суб'єкта.

Л.Вітгенштейн і Н.Хомський, кожен по своєму намагаються формалізувати повсякденну мову. Вони вважають, що в наслідок цього нам відкриється його глибинна сутність, певний простір сенсу, або структура, що відповідає за формування останнього.

Г.Шпет у своїх пошуках логічної основи мови був цілком солідарний з вказаними авторами, доповнюючи цю позицію, вказуючи на історико-культурні передумови формування лінгвістичного апарату.

У підрозділі доводиться, що незважаючи на різні теоретичні, дослідницькі і дисциплінарні установки, Г.Шпет, Н.Хомський і Л.Вітгенштейн рухались в межах певної концептуальної схеми, мали перед собою один і той же концептуальний план, окреслений мовою. Вказані автори сприймають мову і її використання як реальність, що підпорядкована власній, тільки їй властивій логіці. Завдяки останній мовні феномени дещо означають, тобто, тільки завдяки своій внутрішній логічній формі мова взагалі можлива.

У Висновках представлені підсумки дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи.

1. Розглядання філософії Г.Шпета по визначенню повинно відрізнятися мультисистемністю і теоретичним плюралізмом, як з причини багатогранності філософської роботи мислителя, так і з причини певної методологічної невизначеності і навіть еклектичності його теоретичних побудов. Тим не менше, дійсне розв'язання, чи хоча би адекватне подання тих проблем, які намагався вирішити Г.Шпет, як раз і вимагають такої різноманітності підходів, яке привело філософа до програми побудови теорії філософської герменевтики. Вказана різноманітність була розглянута в дисертації перш за все у відношенні першоджерел філософії мови і розумінні природи естетичної реальності в інтерпретації Г.Шпета.

2. В концепції Г.Шпета свідомість взагалі і естетична свідомість зокрема в своїй основі представляє структуру, в рамках якої може бути розглянута відмінність теоріі Г.Шпета від інших підходів до опису свідомості.

Так, філософія Г.Шпета традиційно зв'язується з іменем Е.Гусерля, розуміння, яке є дуже умовним та одностороннім, що відображує лише поверхневий шар філософії Г.Шпета. Відмінність позиції філософа полягає в тому, що ідеї Е.Гусерля про чисту логічну теорію Г.Шпет протиставляє виявлення і аналіз внутрішньої логічної форми слова і мови як змістовного конструкту, якому дано презентувати певний історичний і соціально обумовлений сенс.

3. Такий підхід зближує позицію Г.Шпета з точкою зору В.Дільтея, який критикував Е.Гусерля за абстрактно-індивідуалістичний підхід до свідомості і забуття культурно-історичної основи останнього. Таким чином, сама реальність підлягає тлумаченню і розумінню, тому будь-яка теорія, що побудована на такому підході до світу і мови, є герменевтикою за визначенням.

4. Рефлексія Г.Шпета розгортається у напряму діаметрально протилежному теорії Е.Гусерля: від розглядання автономних трансцендентальних форм свідомості, до виявлення його соціальної і культурної природи, що відповідає за формування всіх видів змістовної діяльності людини. Також і естетична свідомість в значній мірі втрачає свої випадкові властивості і стає фактором надперсональним, перетворюється в елемент загальнокультурного горизонту існування феноменальності як такої, тобто стає трансцендентальною основою.

5. Г.Шпет вважає за краще казати про автономію не суб'єкта, а слова, яке є не тільки і не стільки феномен, скільки засіб, що являє нам всі інші феномени, у тому числі і саму людину. Ми не можемо полишити своїх мовних кордонів, навіть якщо б хотіли це зробити. Це було би рівнозначно виходу за межі того, що існує, яке повністю охоплено мовою. Людина знаходиться в межах, що окреслені мовою, і тільки в цих межах ймовірні її буття, свобода і її сенс.

6. В дисертації було розглянуто відношення Г.Шпета до платонізму, вказано на глибинну відповідність концептів Г.Шпета різному змісту платонівських ідей/ейдосів, що дозволяє вважати платонізм одним із першоджерел філософії мови, естетики і герменевтики Г.Шпета.

7. Одним із головних завдань дисертації було обгрунтування такого підходу до естетичної свідомості в філософії мови Г.Шпета, в якому воно виступає як багаторівнева структура, що має феноменологічну природу. Розглядання всього регіону естетичного повинно відбуватися в двох фундаментальних відношеннях: ейдологічному і трансцендентальному, якщо мова іде про чисті предметні форми.

8. Для розуміння сутності естетичної предметності необхідно пам'ятати, що естетична свідомість у Г.Шпета тотальна і багатоаспектна. В залежності від того контексту, в якому ми бажаємо його розглядати, воно може набувати самі різні форми: бути специфічною формою організації матеріалу сприйняття, формою організації внутрішніх переживань індивіда, а також бути феноменом мови, бути словесною свідомістю.

Естетична свідомість у Г.Шпета - предметна, тобто певним чином віднесена до деякого змісту, до предметної структури. В той же час, філософ далекий від гіпертрофії предметності, оскільки те, в чому реалізує себе естетична свідомість, принципово не є предметним. Предметна основа свідомості є заданою з самого початку у якості первинного до-змістовного утворення.

9. Г.Шпет розглядає естетичну свідомість перед усім як систему породження сенсу і в цій якості важливим фактом цього процесу виступає слово. Хоча естетична свідомість і не починаєтся на рівні мови, то знаходить своє логічне завершення в мові, тому будь яке розглядання естетичної свідомості в інтерпретації Г.Шпета повинно орієнтуватися на аналіз вербальної діяльності людини.

Перехід із сфери абстрактно-феноменологічної і трансцендентальної до змістовної і словесної предметності естетичної свідомості є загальною тенденцією філософії Г.Шпета, який в процесі свого творчого розвитку все більше звертається до розглядання конкретних проявів естетичної свідомості в її різноманітних формах.

10. В диссертації розглянуто витоки, генезис і результати вчення Г.Шпета про внутрішню форму слова і мови. Розглядання різних варіантів інтерпретації понять: «внутрішня форма слова» і «внутрішня логічна форма» в роботах Г.Шпета різних періодів показує, що внутрішня форма слова у Г.Шпета сама має певний склад в основі якого знаходиться деяка логічна структура, що відповідає за зміст наших концептів. Позиція Г.Шпета по відношенню до герменевтики не є однозначною і виявляється досить розмитою між двох полюсів, які визначаються в дисертації як ідіолінгвізм і панлінгвізм і можуть розглядатися не стільки як конфліктуючі позиції, скільки як дві картини цілісного образу філософії мови, що формують и доповнюють одна другу.

11. Важливою сферою теоретичних і прикладних досліджень у Г.Шпета є вивчення індивідуальних психологічних і лінгвістичних диспозицій, або установок індивіда по відношенню до загальноприйнятих конвенцій. Цей підхід достатньо повно представлений в сучасній психолінгвістиці и психосемантиці і перш за все апелює до особи мовного суб'єкта, численним індивідуальним коннотаціям і, в цілому, до того беззаперечного факту, що мова і теоретично і практично можлива в якості ідіолекта. Мова йде перш за все про сукупність формальних і стилістичних особливостей присутніх мовленню окремого носія будь-якої мови. Такий підхід може бути охарактеризований як індивідуально-психологічний підхід до розуміння мови з більшою або меншою тенденцією до релятивізму. Навіть можливість герменевтики полягає саме в наявності індивідуальних контекстів як у мові, так і за її межами. Г.Шпет, при всім його тяжінні до пошуку субстанціональних засад своєї естетики, не зміг повністю відкинути індивідуальне начало в творенні сенсу, що відобразилось в особливому розгляданні менш загальних, quasi-логічних, або поетичних форм слова.

12. Подальший розвиток досліджень творчості Г.Шпета може розвиватись в декількох основних напрямках. Перш за все - це можливість традиційного історико-філософського вивчення спадку філософа, щільний розгляд передумов, теоретичних установок і наступного розвитку його ідей. Цей шлях певною мірою неминучий для будь-якого дослідника, який бажає представити і зрозуміти творчість Г.Шпета з максимальною повнотою. Існує можливість реінтерпретації основних положень філософа на основі більш сучасних підходів до мови, естетиці і процедурам означення і породження сенсу. Філософська робота Г.Шпета не втратила актуальності і є досить конгеніальною сучасним дослідженням в цій царині. Включення ідей Г.Шпета в філософський контекст представляє собою актуальне теоретичне завдання. Саме такий підхід надає найбільші можливості для подальшого розвитку ідей мислителя, що і було представлено в дисертаційному дослідженні.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті у фахових виданнях:

1. Павленко И.В. Источники и предпосылки философии языка Г.Г. Шпета / И.В.Павленко // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури. Зб. наук. праць. - Д.: ДНУ, 2006. - С. 205-212 (0,6 др.а.)

2. Павленко И.В. Понятие формы и структуры слова у Г.Шпета. Движение смысла и внутренняя логическая форма / И.В.Павленко // Грані. - № 6 (50). - листопад-грудень 2006. - Д.: Вид. «Грані». - С. 58-61 (0,4 др.а.)

3. Павленко И.В. Концепт внутренней логической формы Г.Г.Шпета и развитие лингвистической теории во второй половине ХХ века / И.В.Павленко // Вісник Дніпропетровського університета. Серія: Філософія, соціологія, політологія. Вип. 14. - Д.: ДНУ, 2006. - С. 143-149 (0,5 др.а.)

4. Павленко И.В. Логическое представление языка в контексте теорий Г. Шпета, Л. Витгенштейна и Н. Хомского / И.В. Павленко // Культурологічний вісник. Запоріжжя. - 2010. - № 24. - С. 190-198 (0,7 др.а.)

Публікації в інших виданнях:

5. Павленко И.В. Слово как архетип культуры в эстетической концепции Г.Шпета / И.В.Павленко // Философия как феномен культуры. Сборник научных трудов. - Д.: ДГУ, 1993. - С. 177-183 (0,4 др.а.)

АНОТАЦІЯ

Павленко І.В. Феноменологія естетичної свідомості як проблема філософії мови Г.Г. Шпета. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара. - Дніпропетровськ, 2010.

Дисертація є історико-філософським дослідженням принципових аспектів філософії мови, естетики і герменевтики Г.Шпета - одного з найбільш визначних російських філософів початку ХХ ст.

Предметом дослідження є філософські внутрішні характеристики мови, що представлені в філософії Г.Шпета як змістовні і естетичні феномени.

Мета дослідження полягає в аналізі феноменології естетичної свідомості в філософії мови Г.Шпета в контексті його герменевтичних уявлень, критичному аналізі головних джерел філософії і герменевтики Г.Шпета, а також сучасних лінгвістичних і логічних дослідницьких програм.

В дисертаційному дослідженні вперше у вітчизняній філософії здійснюється аналіз феноменології Г.Шпета в контексті філософських семантичних теорій для виявлення зовнішніх і внутрішніх особливостей філософії мови і естетичної свідомості. Особливістю дослідження є спроба розглянути життя естетичної свідомості зсередини, наближаючись до духу і загального задуму концепції самого філософа. Пропонується і обгрунтовується нова періодизація філософської еволюції Г.Шпета.

Ключові слова: Г.Шпет, естетична свідомість, естетична предметність, предметна форма, онтична форма, внутрішня логічна форма слова, панлінгвізм, ідіолінгвізм.

АННОТАЦИЯ

Павленко И.В. Феноменология эстетического сознания как проблема философии языка Г.Г. Шпета. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Днепропетровский национальный университет. - Днепропетровск, 2010.

Диссертация является историко-философским исследованием принципиальных аспектов философии языка, эстетики и герменевтики Г.Шпета - одного из наиболее значительных русских философов первой трети ХХ века.

Предметом исследования являются внутренние характеристики языка, представленные в философии Г.Шпета в качестве смысловых и эстетических феноменов.

Цель диссертационной работы состоит в исследовании феноменологии эстетического сознания в философии языка Г.Шпета в контексте его герменевтических представлений, критическом анализе основных источников философии и герменевтики Г.Шпета, а также современных лингвистических и логических исследовательских программ.

В работе проведена реконструкция общей модели эстетического сознания, показано, что эстетическое сознание у Г.Шпета есть сознание, принципиально длящееся, текучее, становящееся. Своеобразным симптомом, меткой этого становления является слово, как некая феноменальная величина. Именно поэтому эстетическое сознание так или иначе обнаруживает себя как сознание феноменальное в непрерывно текущих актах мысли и языка.

В диссертационном исследовании осуществляется анализ феноменологии Г.Шпета в контексте философских семантических теорий для выявления внешних и внутренних особенностей философии языка и эстетического сознания. Особенностью исследования является попытка рассмотреть жизнь эстетического сознания изнутри, приближаясь по мере возможности к духу и общему замыслу концепции самого философа. Предлагается и обосновывается новая периодизация философской эволюции Г.Шпета.

В диссертации рассмотрены источники, генезис и результаты учения Г.Шпета о внутренней форме слова и языка. Рассмотрение различных вариантов интерпретации понятий: «внутренняя форма слова» и «внутренняя логическая форма» в работах Г.Шпета разных периодов показывает, что внутренняя форма слова у Г.Шпета сама обладает определенным составом в основе которого лежит логическая структура, отвечающая за смысловое содержание наших понятий. Именно эта логическая структура делает возможной достоверную интерпретацию языковых феноменов и создает саму возможность герменевтики.

Интерпретация действительности, как слова и языка, как продукта действия культурно-исторических закономерностей, утверждает язык в качестве субстанционального, надличностного начала истории и культуры. Данный подход Г.Шпета вполне соответствует теоретическим построениям многочисленных исследователей языка, равно как и самих носителей последнего, поскольку каждый из нас фиксирует свою причастность к некоторой языковой общности. Подобные теории ориентированы на анализ социальных и культурно-исторических оснований в формировании и осуществлении словесной, смысловой деятельности индивида и являются доминирующими в лингвистике и философии.

Несмотря на это, не менее важной областью теоретических и прикладных исследований у Г.Шпета является изучение индивидуальных психологических и лингвистических диспозиций, или установок индивида по отношению к общепринятым конвенциям. Этот подход достаточно полно представлен в современной психолингвистике и психосемантике и прежде всего апеллирует к личности языкового субъекта, бесчисленным индивидуальным коннотациям и, в целом, к тому несомненному факту, что язык и теоретически и практически возможен в качестве идиолекта. Речь идет прежде всего о совокупности формальных и стилистических особенностей присущих речи отдельного носителя какого-либо языка. В этом контексте проблема индивидуального языка представляется вполне осмысленной и актуальной теоретической задачей. В современном гуманитарном знании существует достаточно стойкая, хотя и не доминирующая, тенденция к индивидуализации языка, либо по принципиальным соображениям, либо в качестве некоего методологического регулятива, реакции на недостатки конвенционализма и социологизма в понимании сущности языка и языкового взаимодействия. Такой подход может быть охарактеризован как попытка индивидуально-психологического представления языка с большей или меньшей тенденцией к релятивизму. Сама возможность герменевтики состоит именно в наличии индивидуальных контекстов как в языке, так и за его пределами. Г.Шпет, при всем тяготении к поиску субстанциональных оснований своей эстетики, не смог полностью отринуть индивидуальное начало в творении смыслов, что выразилось в особом рассмотрении менее всеобщих, quasi-логических, или поэтических форм слова.

Таким образом, в диссертационном исследовании показано, что существует возможность реинтерпретации основных положений философа на основе более современных подходов к языку, эстетике и процедурам означивания и смыслопорождения. Философская работа Г.Шпета отнюдь не устарела и является вполне конгениальной современным исследованиям в данной области. Включение идей Г.Шпета в текущий философский контекст представляет собой вполне посильную и актуальную теоретическую задачу. Именно такой подход предоставляет наибольшие возможности для дальнейшего развития идей мыслителя, что и было представлено в диссертации.