Соціокультурні регулятиви людської діяльності в технологіях масової комунікації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦІОКУЛЬТУРНІ РЕГУЛЯТИВИ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

В ТЕХНОЛОГІЯХ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Спеціальність Філософська антропологія та філософія культури

Щербина Анатолій Михайлович

Київ, 2010 рік

Актуальність теми дисертаційного дослідження. Засади суспільного існування людства, розмаїття феноменів матеріальної та духовної культури, сама людина як історичний тип особистості є продуктом людської діяльності, що керується соціокультурними регулятивами - історично утвореними технологіями виробництва матеріальних і духовних благ, нормами соціальних відносин, принципами управління, методами соціалізації та виховання молоді. В історичному просторі соціокультурної життєдіяльності утворюються й такі розмаїті форми організованого духовного впливу на людські спільноти, як технології масової комунікації. Їх функціонування є нічим іншим, як утворенням та транспортуванням соціокультурних регулятивів, без яких неможливе існування суспільства. Розвиток механізмів соціокультурної регуляції в історичному просторі є мірою гуманізації людства, показником міри формування його соціальності й культурності. “Локальні” соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації, є головним внутрішнім чинником формування культурних систем, втілених в етнічних та групових просторах. Загальнолюдські регулятиви є чинниками формування рис, властивих глобалізованому людству. Успішність та продуктивність розвитку суспільства, його гальмування або прискорення, ступінь залучення індивідів і людських спільнот до активної соціально значущої діяльності, утворення та розповсюдження інноваційних ідей, виникнення й подолання соціальних і культурних конфліктів - все це залежить і від “регулятивного” змісту та спрямованості технологій масової комунікації.

Технології масової комунікації, втілені в системі засобів реалізації групових або приватних соціальних інтересів, стають способами не тільки формування та управління, але й маніпуляції. З одного боку, здійснюється їх “омасовлення”, охоплення ними багатомільйонних мас населення, а з іншого боку - розповсюдження методів проникнення в глибинні структури людської свідомості та підсвідомості. Тому предметом дискусій постають проблеми функціонування сучасної системи соціокультурної комунікації взагалі, діяльності засобів масової комунікації, зокрема захисту “комунікативної свободи” особистості тощо. Потреба сучасної людини в самопізнанні, а також у захисті своєї духовної свободи проявляється у прагненні до вільного розвитку своїх почуттів, волі, інтелекту, поглиблення неповторного світу емоційних переживань та творчих здібностей.

Усе ще не задоволена потреба людино- та культурознавства в ефективному понятійному та концептуальному апараті, який є необхідним для обґрунтування методологічних підходів до наукового відображення проявів соціокультурних регулятивів людської діяльності в сфері масової комунікації, тобто особливу актуальність має саме філософсько-антропологічний та філософсько-культурологічний погляд на ці проблеми.

Ступінь наукової розробки проблеми. Проблема регулятивності діяльності людини вирішується як філософією та людинознавчими науками, так і в сфері позанаукового знання: мистецтво (головним чином - художня проза), релігія, які також є способами продуктивних роздумів над цими питаннями. Буденна ж свідомість накопичує результати своїх спостережень над людськими вчинками та висновків щодо їх соціальної значущості переважно у формі фольклору та “малих жанрів” - говірок, порівнянь та інших форм паремійної прози. Виникнення теоретичної думки та її розвиток дають людству надію на виникнення “ефективних” форм відображення сфери регулятивів людської діяльності. Найбільш універсальним є осягнення “регулятивної” проблематики філософсько-антропологічною та філософсько-культурологічною думкою.

До розвитку цих способів розуміння людського буття є причетними твори видатних істориків, соціологів, психологів, представників конкретно-наукового знання.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація пов'язана з науково-дослідницькою роботою, що проводиться у відділі філософської антропології Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України за темами: “Людина в цивілізації ХХІ століття: проблема свободи (І кв. 2003 - ІV кв. 2007, 0102U003092), та “Антропосоціокультурні чинники європейського вибору України” (І кв. 2008 - ІV кв. 2011, 0107U012488).

Метою дослідження є осмислення сутності соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації як провідного людино- та культуроутворюючого фактора, уточнення уявлень про ґенезу й історичний саморозвиток багаторівневої структури та внутрішніх механізмів актуалізації соціокультурних регулятивів в різних історичних, соціальних та локально-культурних типах технологій масової комунікації, про регулятивні конструктивні та деструктивні, людинотворчі та маніпулятивні особливості сучасних технологій масової комунікації.

Завдання дослідження:

- з'ясувати поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності як відображення такого феномену внутрішніх механізмів регуляції та саморегуляції існування людини, суспільства та культури, який утворений синергією міжнаукового, філософсько-антропологічного, філософсько-культурного знання, з погляду його гносеологічного та методологічного змісту й потенціалу;

- дослідити мовну “субстанцію” соціокультурних регулятивів людської діяльності, втілених в технологіях масової комунікації;

- охарактеризувати шляхи становлення провідних механізмів соціокультурної регуляції як чинника олюднення на стадії доісторичного та історичного розвитку розмаїтих форм масової комунікації;

- проаналізувати багаторівневі структурні утворення в сфері формування та актуалізації соціокультурних регулятивів людської діяльності, на цій теоретичній підставі окреслити можливі підходи щодо їх типології;

- уточнити поняття “масова комунікація” та “технологія масової комунікації”, а також надати теоретичні характеристики основних видів технологій масової комунікації як інструментів соціокультурної регуляції людської діяльності;

- дослідити особливості функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності у провідних видах сучасних технологій масової комунікації;

- окреслити специфіку актуалізації соціокультурних регулятивів людської діяльності та особливості “технологічного процесу” в структурі сучасних технологій масової комунікації.

Об'єктом дослідження є соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації.

Предмет дослідження - сукупність проблем, що виникають у процесі пізнання соціокультурних регулятивів людської діяльності, які функціонують у технологіях масової комунікації: зміст та історичний розвиток понять “соціокультурні регулятиви людської діяльності”, “масова комунікація”, “технологія масової комунікації”, генезис, внутрішня структура, механізми функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації, їх науково-теоретична типологія, характерні риси сучасних технологій масової комунікації, які використовують, трансформують, комбінують соціокультурні регулятиви людської діяльності, а також перетворюють їх на засіб маніпуляції окремими компонентами людського світовідношення. Наукова новизна отриманих результатів полягає в цілісному філософському осягненні багатомірного феномену соціокультурних регулятивів людської діяльності, уточнено їх поняття, розширена інтерпретація їх мовної субстанції та історичного розвитку, охарактеризована їх багаторівнева структура, виявлені особливості їх втілення в традиційних та сучасних технологіях масової комунікації. В рамках проведеного дослідження обґрунтовано теоретичні положення, що відзначаються новизною:

- розкрито сутність соціокультурного регулятиву як розмаїття соціальних і культурних за своїм походженням та змістом, внутрішніх і зовнішніх механізмів забезпечення людської діяльності, її ефективності, які складаються з індивідуальних і суспільних, усвідомлюваних і неусвідомлюваних, стихійних цілеспрямованих правил, обмежень, заборон та дозволів, вироблених суспільством у процесі його історичного розвитку, які засвоюються людиною під час її соціалізації;

- доведено, що соціокультурний регулятив є перформативною програмою, адресованою індивіду (або соціальній групі) і складається з послідовності команд “здійснення” і “нездійснення” певних актів дії. Його функціями є організація, формування, управління, стимулювання, мотивація, контроль та самоконтроль ефективності технологій масової комунікації;

- охарактеризовано процес олюднення як поступове утворення, накопичення та якісне ускладнення у процесах масової комунікації ієрархічних “кодів” або “мов” соціокультурної регуляції;

- з'ясовано, що такий підхід дає можливість визначити феномени духовності, моральності, синергійності, естетичної орієнтованості особистості та інших форм людського світовідношення як такі, що утворені на основі багаторівневих регулятивів та посідають вищу ступінь в ієрархії засобів соціокультурної регуляції. Вищі регулятиви здатні за деяких умов впливати на нижчі, тобто виконують функцію метарегулятивів;

- обґрунтовано положення про інтеграцію в соціокультурних регулятивах людської діяльності “кодів” соціокультурної активності з тілесними - біологічними, нейрофізіологічними, психофізіологічними - кодами. Доведено, що структура людської діяльності постає багаторівневим алгоритмовим процесом, алгоритмізація процесу соціокультурної регуляції здійснюється як розподіл обсягу інформації на підмножини та орієнтація у зв'язках цих підмножин за умов “перекладу” різнорівневих управлінських сигналів з одного коду на інший;

- встановлено, що масова комунікація є сукупністю розмаїтих інформаційних взаємодій. У такому її розумінні вона є особливим феноменом, що утворює духовні шари суспільного буття: механізмом формування “національного менталітету”, “національної самосвідомості”, “громадської думки” тощо;

- доведено, що поняття “технологія масової комунікації” означає проект (модель, або утворену теоретичним шляхом, або існуючу на буденно-інтуїтивному рівні), а також реальний цілісний процес практичного функціонування елементів, що забезпечують здійснення процесу масової комунікації. Функціональними елементами технології масової комунікації є методи організації, формування, управління, стимулювання та трансляції інформації, а також контролю результатів комунікативної діяльності. Показано, що технології масової комунікації є інструментами соціокультурної регуляції людської діяльності. Обґрунтовано, що результатом її актуалізації є формування типу особистості, пристосованого до існування у заданих параметрах практичної та духовної життєдіяльності;

- встановлено, що особливостями технологій сучасної масової комунікації є збільшення їх загальної кількості, використання досягнень сучасного науково-технічного прогресу для їх вдосконалення, активний перехід від контролю, управління, організації технологічних впливів на соціокультурні регулятиви людської діяльності до маніпулювання людською поведінкою, підвищення значення деперсоналізуючих маніпулятивних технологій у порівнянні з кількістю конструктивних, раціоналізуючих, персоналізуючих технологій, актуалізація архаїчних типів технологій масової комунікації;

- обґрунтовано тезу, що “маніпуляції” людською свідомістю, які вважають невід'ємним атрибутом діяльності сучасних засобів масової комунікації, є нічим іншим, як особливими (з погляду на їх структуру та характер використаних методів та технік) формами цілеспрямованих впливів на сферу соціокультурних регулятивів людської діяльності: суб'єктивно корисними комунікатору, “забороненими”, морально осуджуваними.

Практичне і теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в компонентах новизни положень, що виносяться на захист, розширенні і поглибленні уявлень про соціокультурні регулятиви людської діяльності, втілені в технологіях масової комунікації. Матеріали дослідження можуть бути використані в подальших теоретико-методологічних розробках питань соціокультурного життя особистості і суспільства, теорії самопізнання, синтезі нових антропологофілософських та філософсько-культурологічних концепцій, у викладанні відповідних тем нормативного курсу філософії в гуманітарних вузах і спецкурсів із проблем філософської антропології і філософії культури. Вони використані в розробці лекційних курсів навчальних дисциплін “Комунікативні процеси в навчанні”, “Психологія діяльності та педагогічний менеджмент”, “Паблік рилейшнз”, “Соціальна педагогіка та теорія соціалізації”, що викладались автором в Українській академії банківської справи МОН України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою розробкою здобувача. Усі наукові публікації автора є одноособовими.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дослідження обговорювались у відділі філософської антропології Інституту філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України. Результати роботи доповідалися на наукових і науково-практичних конференціях: III Міжнародна науково-практична конференція “Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання” (Суми, 2003), Міжнародна наукова конференція “Теоретичні та методичні засади розвитку мистецької освіти в контексті європейської інтеграції” (Суми, 2004), Міжнародна науково-теоретична конференція “Україна в контексті Євроінтеграції” (Суми, 2005), III Всеросійські науково-освітні Знаменські читання “Наука та релігія в сучасній освіті” (Курськ, 2007), XVI Міжнародна наукова конференція ім. проф. С. Бураго “Мова і культура” (Київ, 2007), ІІ Міжнародна науково-теоретична конференція “Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія та сучасність” (Суми, 2007), ІV Міжнародна наукова конференція “Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання” (Суми, 2007).

Структура роботи визначена її метою і завданнями. Дисертація (обсяг основного тексту 200 с., загальний обсяг 229 с.) складається зі вступу, чотирьох розділів, кожний з яких має підрозділи і супроводжується висновками, закінчення і списку використаних джерел, який містить 462 найменування, у тому числі 25 - іноземними мовами. У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено мету і завдання, об'єкт, предмет, методологію і методи дослідження, показано наукову новизну отриманих результатів, їх практичне і теоретичне значення та форми апробації, подано інформацію про публікації, у яких висвітлюються основні положення роботи, подано загальні відомості про дисертацію.

У розділі 1. “Огляд літератури з проблем соціокультурних регулятивів людської діяльності та методологічні джерела дослідження” проаналізовано ступінь розробленості проблеми, визначені перспективи і напрямки, методологічні і концептуальні засоби її дослідження.

У підрозділі 1.1 “Поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності. Розмаїття термінологічного відображення регулятивних феноменів” визначено, що в історичному розвитку духовної культури утворено розмаїття понять та термінів, що мають або конкретно-практичні, або узагальнено-абстраговані “регулятивні” значення (у тому числі такі, як “настанова”, “правило”, “норма”, “норматив”, “наказ”, “зразок”, “образ”, “модель”, “еталон”, “ідея”, “принцип”, “ідеал”, “смисл”, “осмислення”, “орієнтація”, “спрямування”, “організація”, “управління”, “ментальність” тощо). Їх загальним смисловим компонентом є здатність бути використовуваними у характеристиці визначеного порядку здійснення людської діяльності. Диференціація поняття соціокультурних регулятивів людської діяльності є відображенням поглиблення з'ясування об'єктивних феноменів соціокультурної регуляції та узагальнення його смислових аналогів. Сьогодні, крім поняття “соціокультурні регулятиви діяльності”, використаним є комплекс “регулятивних” лексем: “регулятивні фактори”, “регулятивні функції”, “регулятивна діяльність”, “соціокультурна регуляція діяльності”, “соціальна регуляція”, “культурна регуляція”, “система соціокультурної регуляції”, які ще недостатньо впорядковані та систематизовані.

Внутрішні смисли поняття “соціокультурні регулятиви людської діяльності” концентрують в собі все розмаїття соціальних і культурних за своїм походженням та змістом, внутрішніх і зовнішніх по відношенню до акту діяльності механізмів забезпечення її ефективності, які складаються з індивідуальних і суспільних, усвідомлюваних і неусвідомлюваних, виниклих стихійно і утворених цілеспрямовано правил, обмежень, заборон та дозволів. Надане формалізоване визначення змісту та структури соціокультурного регулятиву. Він завжди є перформативною програмою, адресованою індивіду (або соціальній групі) і складається з послідовності команд “здійснення” і “нездійснення” певних актів дії.

Підрозділ 1.2 “Мовна субстанція людської діяльності” складається з двох підпідрозділів. У підпідрозділі 1.2.1 “Віддзеркалення регулятивної сутності людської діяльності в діяльнісних лексемах” розглянуто процес історичного розвитку засобів мовної кодифікації соціокультурних регулятивів. Майже повна тотожність процесів ієрархічного ускладнення “діяльнісних” лексем у різних мовах обумовлює необхідність розгляду “західних” варіантів “діяльнісного підходу” до вивчення соціокультурних регулятивних феноменів як рівноправних, органічно доповнюючих вітчизняні концепції. Простеження розвитку мовних форм від стародавніх найбільш простих узагальнюючих позначень людської “праці”, які за своїм змістом завжди виконують роль “класичних” регулятивів, до сучасних категорій “діяльності” або “активності” автор вважає особистим внеском у розвиток “діяльнісного підходу”.

У підпідрозділі 1.2.2 “Мова як носій соціокультурних регулятивів людської діяльності” обґрунтовано, що розширення семантичних обсягів

кожного окремого слова означає виникнення нових регулятивів, що поглинають і підпорядковують собі старі. Як форми специфічних лінгвістично-соціальних утопій розглядаються спроби утворення “нової мови“, “нової логіки”, “нових способів мислення” як засобу покращання людської природи. Сформульований погляд на історію розвитку мови як на поступове усвідомлення мовних форм існування соціокультурних регулятивів людської діяльності.

У підрозділі 1.3 “Становлення регулятивів людської діяльності: проблема олюднення” відомі підходи до проблеми олюднення доповнені поглядом на його сутність як на процес поступового ієрархічного утворення, накопичення та якісного ускладнення нових “кодів” або “мов” соціокультурної регуляції. Відтак, сутність людини усвідомлюється як історична багаторівнева єдність регулятивів та метарегулятивів “першого”, “другого” та наступних ступенів. “Історико-ієрархічний” підхід до розвитку механізмів соціокультурної регуляції дає можливість охарактеризувати сутність феноменів духовності, моральності, синергійності, естетичної орієнтованості особистості та інших конструктивних форм людського світовідношення як метарегулятивну.

У підрозділі 1.4 “Феноменологія та типологія як методологічні підходи в історії вивчення соціокультурних регулятивів людської діяльності” визначені найбільш характерні методологічні підходи, які історично були опрацьовані в сфері її наукової та позанаукової рефлексії: феноменологічний та типологічний. “Змістовне”, “логічне” та “історичне” відображення феноменів регуляції діяльності є вихідною основою їх науково-теоретичного пізнання. Розвиток типологічних підходів дає можливість розділити регулятиви людської діяльності на психофізіологічні та соціокультурні, індивідуальні та соціальні, загальнолюдські та етнічні, групові та масові, усвідомлювані та неусвідомлювані тощо. Саме типологізація регулятивів діяльності є сучасною основою для поглиблення практичної орієнтації філософсько-антропологічних та філософсько-культурологічних теорій, а також для опрацювання прикладних концепцій. Виділені також нормативні та прескриптивні варіанти рефлексії сфери регуляції людської діяльності (які найбільш характерні для правознавства, дидактики, теорії виховання, а також втілюються в утопічних соціально-політичних, соціально-педагогічних та логіко-лінгвістичних проектах).

У розділі 2. “Багаторівневість соціокультурних регулятивів людської діяльності” обґрунтовано, що в умовах розмаїття методологічних підходів щодо вивчення сфери соціокультурної регуляції є потреба в опрацюванні надійного інструментарію виявлення її реальних структурних рівнів та елементів. У підрозділі 2.1 “Міжнаукова інтеграція в осмисленні багаторівневості соціокультурних регулятивів людської діяльності” окреслені значимі етапи вивчення сфери регуляції людської діяльності засобами конкретних наук. Визначено, що існує специфічний напрямок знань, в якому втілюються розмаїті методологічні підходи, парадигми, інструментальні технології. Визначальну роль у дослідженні “регулятивної” проблематики відіграють нейрофізіологія активності та психологія діяльності, розмаїті напрямки психоаналізу, етнологічне відкриття феноменів імпринтингу та сугестивності як основи комунікаційних взаємодій у світі живих тварин та людини, експлікація ідей кібернетики та теорії інформації на людино- та суспільствознавство. Сучасне знання про цю сферу синтезує та інтегрує здобутки різних наук, що дає наукові підстави для з'ясування регулятивів людської діяльності як багаторівневих утворень, у яких “коди” соціокультурної активності є “надбудовою” над тілесними - біологічними, нейрофізіологічними, психофізіологічними кодами діяльності нервової системи, головного мозку та соматичних систем.

У підрозділі 2.2 “Алгоритмовість як “процесуальна” структура соціокультурних регулятивів” процеси соціокультурної регуляції розглянуті як такі, що мають уніфіковану послідовність внутрішніх процесів, з яких безносередньо складається діяльність. Формою їх організації є алгоритмовий пошук засобів та шляхів досягнення цілі. Кожний окремий механізм, що бере участь у організації людської діяльності, працює за своїм алгоритмом. Поєднання алгоритмів здійснюється як “переклад” одного “обчислення” на мову іншого “обчислення”. На основі алгоритмової діяльності утворюється розмаїття форм мислення та смислів, мови та мовлення, цінностей та практичних навичок.

У підрозділі 2.3 “Єдність когнітивного, аксіологічного, екзистенційного та праксеологічного у “смисловій” структурі соціокультурних регулятивів людської діяльності” показано, що з погляду вивчення внутрішнього змісту кожного окремого регулятиву людської діяльності.

Розділ 3. “Сутність технології масової комунікації” присвячений обґрунтуванню ідеї про те, що сутністю технології масової комунікації є збереження, а також передача здобутих знань, умінь та навичок, якими є соціокультурні регулятиви людської діяльності. Масова комунікація як одна із форм здійснення соціокультурної комунікації є провідним фактором, що забезпечує формування соціуму, щоденну регуляцію його соціокультурної діяльності, тому що охоплює саме ті процеси із усього розмаїття подій соціокультурної комунікації, які є актуалізованими у “сьогоденному” існуванні суспільства, спрямовані на безпосередній, не відстрочений вплив на людину та соціум, є “швидкодіючими” за своєю ефективністю. Її історичним завданням по відношенню до системи соціокультурного існування соціуму є створення об'єктивно потрібних “типових” форм людської життєдіяльності - способу матеріального та духовного виробництва, політичного управління, “способу життя” кожного окремого класу, соціального шару, типу особистості чи світогляду, стилю соціального спілкування, форми гендерних відносин, шлюбу, сім'ї, “моди” у різних сферах її виявлення тощо.

У підрозділі 3.1 “Поняття масової комунікації” воно визначено як актуальний, багатозначущий і широко використаний концепт сучасного філософсько-антропологічного та філософсько-культурологічного пізнання. Але воно не завжди чітко визначається та логічно обмежується. Показано, що масова комунікація може здійснюватись на різних рівнях: на буденному та “надбуденному” (педагогічному, художньо-естетичному, релігійному, науково-теоретичному), стихійному та спеціально організованому. Відтак, методологічну значущість має визначення масової комунікації як сукупності розмаїтих інформаційних взаємодій, де можна виділити спрямовані впливи одиничних активних комунікаторів на загальну кількість членів соціуму, або на їх більшість (“масу”), а також на індивіда як на середньостатистичного елемента цієї маси, безпосередньо “за буття” соціуму. “Масова комунікація” у такому її розумінні є особливим феноменом, що утворює духовні шари суспільного буття: вона є механізмом формування “суспільної свідомості”, “національного менталітету”, ”етнічної самосвідомості”, “громадської думки”. Масова комунікація також впливає на утворення таких значущих елементів індивідуальної свідомості та самосвідомості, як світогляд, історична та соціальна свідомість, соціальна самоідентифікація та самооцінка, соціальні цінності, цілі, ідеали тощо.

У підрозділі 3.2 “Поняття технології масової комунікації” обґрунтовано, що це поняття означає проект (теоретичну модель), а також реальну цілісну працюючу модель функціональних елементів, що забезпечують здійснення процесу масової комунікації. Технологія масової комунікації та соціокультурні регулятиви співвідносяться як система та її внутрішні елементи. Функціональними елементами технології комунікації є методи організації, формування, управління й керування, стимулювання та мотивації, здійснення (передачі інформації), технічні засоби передачі інформації, контролю та самоконтролю результатів та рівня ефективності комунікативної діяльності. Це визначення поняття та структури технології масової комунікації є розвитком та поглибленням близьких за значенням понять (“технологія”, “виробнича технологія”, “педагогічна технологія”). Оскільки визначення поняття “технологія масової комунікації” в інших джерелах відсутнє, воно має ознаки новизни.

У підрозділі 3.3 “Технології масової комунікації як інструменти соціокультурної регуляції людської діяльності” сформульована теза про необхідність виділення стихійних типів комунікативних технологій, утворених у історичному розвитку суспільства як атрибут соціокультурного існування, продукт колективної комунікативної творчості багатьох поколінь. Ці типи відрізняються від професійних або авторських комунікативних технологій. “Стихійні” технології масової комунікації протягом тисячоліть забезпечують наслідування та розвиток духовних цінностей. Деякі види соціальної комунікації, які з погляду свого походження є продуктом стихійного історичного розвитку (буденне спілкування, шаманізм, соціально-педагогічна діяльність, міфопоетична творчість, мистецтво, релігія, філософія, наука, політичне управління тощо) мають усі ознаки ефективних технологій масової комунікації і за своєю сутністю є цілісними системами соціокультурної регуляції людської діяльності. Вони є “первинними”, тобто саме в процесі їх становлення були опрацьовані основні методи, засоби та прийоми комунікативних впливів на народні маси.

Внаслідок своєї культуротворчої історичної ролі їх значущість є набагато більшою у порівнянні з будь-якими “штучними” сучасними комунікативними технологіями. Тому “штучні” комунікативні технології повинні бути порівнюваними з “історичними” технологіями з погляду їх ефективності. Технологія соціальної комунікації також включає в себе історично утворені вищі рівні регуляції діяльності: управління, субординацію, координацію, розподіл функцій тощо. Відтак, технологія соціальної комунікації за своєю сутністю є багаторівневою системою регуляції діяльності суспільства, засобами якої транслюються регулятиви та метарегулятиви.

У розділі 4. “Соціокультурні регулятиви людської діяльності в сучасних технологіях масової комунікації” розглянута теза про наявність якісної специфіки новітніх технологій сучасної масової комунікації з погляду реалізації функцій соціокультурної регуляції людської діяльності. Як технології утворення нового якісного ступеня цивілізаційного розвитку суспільства (“інформаційного суспільства”), вони забезпечують кількісний стрибок у накопиченні інформації в усіх її проявах, а відтак - і загальної суми нових когнітивних, комунікативних, технологічних, технічних регулятивів людської діяльності.

У підрозділі 4.1 “Регулятивні особливості “технологій” сучасної масової комунікації ” простежені загальні регулятивні особливості технологій сучасної масової комунікації: синтез традиційного й інноваційного, використання досягнень сучасного науково-технічного прогресу для вдосконалення засобів впливу на людську діяльність, зростання свідомого утворення і керування технологіями, контролю за їх ефективним використанням і результатами, збільшення загальної кількості технологій масової комунікації, активізація теоретичної роботи з дослідження сутності технологій масової комунікації та підвищення їх ефективності і результативності, перехід від контролю, управління, організації технологічних впливів на соціокультурні регулятиви людської діяльності до маніпулювання людською поведінкою, підвищення значення деперсоналізуючих маніпулятивних технологій у порівнянні з кількістю конструктивних, раціоналізуючих, персоналізуючих технологій, актуалізація архаїчних типів технологій масової комунікації.

У підрозділі 4.2 “Соціокультурні регулятиви людської діяльності як об'єкт маніпуляцій у сучасних технологіях масової комунікації” зроблено припущення, що так звані “маніпуляції” людською свідомістю, які вважають невід'ємним атрибутом діяльності сучасних засобів масової комунікації, є нічим іншим, як особливими (суб'єктивно корисними комунікатору, “забороненими”, морально осуджуваними) формами цілеспрямованих впливів на сферу соціокультурних регулятивів людської діяльності.

У підрозділі 4.3 “Людина як суб'єкт оволодіння соціокультурними регулятивами діяльності в умовах технологій сучасної масової комунікації” доводиться, що побоювання щодо деструктивних впливів технологій сучасної масової комунікації на людину має своїм підґрунтям дійсні чи надумані стенічні емоційні стани тих, хто пише про ці впливи. А це частіше за все професійні журналісти, яки використовують “нагнітання емоцій” як інструмент своєї професійної діяльності. Але раціональний аналіз балансу позитивних та негативних впливів технологій сучасної масової комунікації на соціальну життєдіяльність зазвичай відсутній. Тому емоційно забарвлені оцінки є значною мірою перебільшеними. Формування ані “видатної”, ані “пересічної” особистості в жодну історичну добу не було і не повинно бути “безпроблемним”. Видовою відмінністю людини є тяжіння до нового, здатність засвоювати нові соціокультурні регулятиви діяльності, робити вибір, вирішувати проблемні ситуації, а відтак - утворювати власні метарегулятиви. У Закінченні підбито підсумки проведеного аналізу сутності соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації і позначені перспективи подальшого дослідження проблеми. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і запропоновано новий комплексний підхід до розв'язання проблеми втілення та функціонування соціокультурних регулятивів людської діяльності в контексті філософсько-антропологічного, філософсько-культурологічного знання та з огляду на методологічний апарат системного, синергетичного, комунікативного аналізу соціокультурних феноменів, уточнено їх поняття, розширена інтерпретація мовної субстанції та історичного розвитку, охарактеризована їх багаторівнева структура, виявлені особливості їх втілення в традиційних та сучасних технологіях масової комунікації. Визначено сутність соціокультурних регулятивів людської діяльності як розмаїття соціальних і культурних за своїм походженням та змістом, внутрішніх і зовнішніх по відношенню до акту діяльності механізмів забезпечення її ефективності, які складаються з індивідуальних і суспільних, усвідомлюваних і неусвідомлюваних, виниклих стихійно і утворених цілеспрямовано правил, обмежень, заборон та дозволів, опрацьованих суспільством у процесі його історичного розвитку, які засвоюються людиною під час її соціалізації. Обґрунтовано їх системно-синергійну багаторівневість, охарактеризовано багатофункціональність соціокультурних регулятивів людської діяльності в технологіях масової комунікації. Окреслено можливості використання найбільш продуктивних ідей аналізу сутності, структури та функцій соціокультурних регулятивів людської діяльності в дослідженні сучасних технологій масової комунікації, феноменів духовної маніпуляції, проблем формування індивідуальної свідомості, самосвідомості, збереження автономності особистості в масово-комунікаційних процесах тощо: характеристику індивідуального духовно-практичного комплексу соціокультурних регулятивів у структурі свідомості та позасвідомого як унікально-неповторної складової цілісного світовідношення особистості, виявлення в індивідуальних комплексах соціокультурних регулятивів людської діяльності ядра, яке створене повторюваними елементами, що обумовлює можливість типологізації цих комплексів (за соціальною належністю суб'єкта діяльності, за когнітивною, моральною, естетичною орієнтацією тощо). “Масова комунікація” є феноменом, що охоплює усі сфери існування суспільства. Її складовими є уся сукупність регулятивних впливів суспільства на соціум (а також на індивіда як на елемент соціуму) безпосередньо “за його буття”, у часі та просторі реальної життєдіяльності. Особливістю процесу масової комунікації є якісне розрізнення рівнів активності її суб'єктів. У процесі масової комунікації переважає активність суспільства як провідного комутатора при відносно низькій активності індивідів (і виконання ним функції переважно комутантів). Тому у багатьох технологіях масової комунікації формулюються завдання щодо перетворення комутантів на активних суб'єктів комунікативної діяльності.

Масова комунікація реалізується як системний процес цілеспрямованої і доцільної регулюючої (інформуючої, формуючої, керуючої) соціокультурної діяльності, який у всій своїй цілісності може бути усвідомлюваним чи неусвідомлюваним суспільством або окремими найбільш активними його “агентами”. Він також може бути утворюваним стихійно або організовано. Відокремлені, “локальні” процеси масової комунікації, які мають визначену соціальну мету, систему опрацьованих методів та використаних засобів, уособлюються як цілісні технології масової комунікації. Технології масової комунікації є впорядкованими комплексами засобів комунікативного впливу на людську діяльність, у внутрішню структуру яких “вбудовані” соціокультурні регулятиви. Технології масової комунікації комбінують і рекомбінують соціокультурні регулятиви, а інколи навіть утворюють щось подібне до “нових”, штучних соціокультурних регулятивів. Соціокультурні регулятиви, як компоненти технології масової комунікації, є її “ядром”, внутрішнім змістом інформації, що передається комутанту. Але вони транслюються не безпосередньо, а багаторазово кодуються і декодуються на різних рівнях комунікативного процесу. Масова комунікація безпосередньо супроводжує людську діяльність, є її необхідною умовою, засобом організації, спрямування на соціальні завдання й керування. Тому масову комунікацію можна вважати зовнішньою формою існування соціокультурної регуляції. Таким чином, технологія масової комунікації є регулятивним механізмом якісно вищого рівня по відношенню до соціокультурних регулятивів людської діяльності. Технологія масової комунікації є системним комплексом, утвореним із розмаїття різнорівневих регулятивів людської діяльності (регулятивів формування, управління, стимулювання, мотивації, контролю, самоконтролю тощо). Як функціональна система, технологія масової комунікації має якісно нові завдання та цілі регулятивної метасистеми. соціокультурний самопізнання світовідношення

Технології сучасної масової комунікації, при всій своїй впливовості на людину, не є фатальним соціальним лихом. У всі історичні часи існували та існують людські типи, що більш або менш залежні від зовнішніх комунікативних впливів. Поряд з “технологіями масової комунікації” та їх маніпулятивним інструментарієм існують технології виховання особистості та збереження автономності почуттів, мислення, свободи волі, творчої діяльності. Якщо індивід сформований як активний та критичний суб'єкт діяльності, він неминуче усвідомлює, аналізує, протистоїть шкідливим комунікативним маніпуляціям.

Основні положення дисертації викладені автором у наступних фахових виданнях

1. Модель “психічних вірусів” як механізму впливу на масову свідомість // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: Вид. СДПУ ім. А.С. Макаренка. - 2004. - С. 208-219.

2. Л. Вітгенштайн: реформа логіки і мови як засіб оптимізації науково-практичної діяльності // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: Вид. СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 208-219.

3. Вербальна мова як носій соціокультурних регулятивів людської діяльності // Філософські науки. Збірник наукових праць. - Суми: Вид. СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2008. - С. 211-220.

4. “Психічні віруси” як засіб впливу на масову свідомість // Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання. Збірник наукових праць. Випуск 3. - Суми: ВВП “Мрія-1” ЛТД, УАБС, 2004. - С. 203-207.

5. Отражение технологии массовой коммуникации в текстах Ветхого Завета // Сучасна картина світу: Природа, суспільство, культура. Збірник наукових праць. Суми: Вид. ДВНЗ “Українська академія банківської справи УАБС”, 2008. - С. 93-104.

6. Сучасна масова культура: особливості формування естетичної свідомості людини // Мистецька освіта в контексті європейської інтеграції. Теоретичні та методичні засади розвитку. - Суми: Вид. СДПУ ім. А.С. Макаренка. - 2004.

7. Інформаційне забруднення як деструктивний чинник у сучасному українському суспільстві // Матеріали доповідей і виступів. Міжнародна науково-теоретична конференція: “Україна в контексті євроінтеграції”. 1-3 грудня 2005 р. - Суми: Сумський державний університет, 2005. - С. 178-181.

8. Религиозная идеология как сфера синкретизации социокультурных регулятивов человеческой деятельности // Наука и религия в современном образовании. Материалы III Всероссийских научно-образовательных Знаменских чтений. - Курск, 2007. - C. 238-244.

9. Г.С. Сковорода: філософське ставлення до світу як технологія соціальної комунікації // Учення Григорія Сковороди про дух, духовність та істину: історія та сучасність. Матеріали ІІ Міжнародної науково-теоретичної конференції. - Суми: Вид. Сумського державного університету, 2007. - С. 154-156.

Размещено на Allbest.ru