Парадигма нелінійного мислення та її роль в сучасній науці

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ФІЛОСОФІЇ імені Г.С. Сковороди

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

спеціальність 09.00.09 - філософія науки

ПАРАДИГМА НЕЛІНІЙНОГО МИСЛЕННЯ

ТА ЇЇ РОЛЬ В СУЧАСНІЙ НАУЦІ

САМАРСЬКИЙ АНДРІЙ ЮРІЙОВИЧ

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному університеті біоресурсів і природокористування Кабінету Міністрів України, на кафедрі філософії.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор,

Лук'янець Валентин Сергійович

завідувач відділу філософських проблем природознавства та екології Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, доцент,

Савостьянова Марина Володимирівна

Приватний вищий навчальний заклад «Європейський університет», професор кафедри філософії і соціально-гуманітарних дисциплін

кандидат філософських наук,

Мєлков Юрій Олександрович

Координатор проектів Благодійної організації «Центр практичної філософії»

Захист відбудеться „26” листопада 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.01 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України (01001, м.Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4).

Автореферат розісланий „22” жовтня 2010 року .

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філософських наук Т.В. Гардашук

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Наука ХХІ століття здійснює когнітивний поворот від вивчення простих систем до вивчення систем складних. Дослідження зміщується в напрямі від закритих до відкритих систем, від лінійності до нелінійності, від розгляду стану рівноваги й процесів, що протікають поблизу такого стану, до процесів делокалізації й нестабільності, до вивчення того, що відбувається на віддалі від стану рівноваги. У процесі цього повороту «світ глобального детермінізму», образ якого домінував в європейської культурі доби Модерну, відчуває тектонічні поштовхи від пробудження іншого універсалізму, глобального за своїми потенційними можливостями й претензіями на роль головного творчого чинника світу нелінійної складності. Під впливом нового універсалізму відбувається масштабна зміна статичної схеми зв'язків світу глобального детермінізму динамічною системою світу нелінійної складності. Розмаїття зазначених деконструктивних процесів суттєво змінюють колишні світоглядні уявлення про Всесвіт, суспільство, людину. Носії нового світогляду відкриті для діалогу з випадковістю. Розглядаючи співвідношення між полярними категоріями, носії культури нелінійного мислення акцентують увагу на тому, що кожна полярна категорія невіддільна від протилежної й доповнює її, перебуваючи в опозиції до неї.

Отже, наука про світ нелінійної складності веде до нової раціональності, яка ставить під сумнів можливість абсолютного контролю над будь-якою сферою реальності та будь-які проекти абсолютно контрольованого суспільства. Вона ініціює появу інноваційної методології пізнання й дії, яка заснована на сприйнятті соціосфери як суперскладної динамічної адаптивної нелінійної системи. Така наука дозволяє включити в поле зору природознавства людську діяльність, надаючи можливість зрозуміти засади більш гармонійного співіснування людини і природи. Для неї характерно різноманітне бачення світу, подолання відчуження людини від світу. Саме завдяки такій науці людина знову виявляється в центрі законів світобудови.

У мінливому контексті сучасності виникає принципово інший діалог культур, в центрі якого опиняється не лише боротьба інтелекту, організаційних принципів, технічних можливостей, технологічних розв'язків, а й насамперед боротьба цінностей і світоглядів. Світоглядні прагнення й концепти методології лінеарізму швидко застарівають. Одночасно зримо стверджується нова шкала цінностей і проглядаються історичні перспективи культури нелінійного мислення, формується універсальна еволюційна картина світу нелінійної складності.

Отже, домінантною культурою наукової практики стає культура нелінійної думки. Різноманітні зміни, що зумовлені стрімким поширенням культури нелінійного мислення, є потужним чинником розмивання кордонів між природознавством й суспільствознавством, в результаті чого народжується методологія, що змінює обрій ідеалів культури лінійного мислення. Формується комплекс, який базується не на утилітарних інтересах, а на розгалуженій і глибокій системі нових методологічних цінностей, невиразних і прихованих під впливовою інерцією традиційної практики науки попередніх епох. Саме цей комплекс, який називають «культурою нелінійного мислення», стає найважливішою рисою методології не лише природознавства, а й соціогуманітарних наук.

Своїми ідейними джерелами культура нелінійного мислення сягає найдавніших історико-філософських дискусій щодо опозиції як «космос - хаос», «порядок - безлад», «детермінізм - індетермінізм», «матерія - дух», «живе - неживе» тощо. У ХХI столітті ця культура наукового мислення концентрує увагу своїх прихильників на дихотомії «детерміноване - стохастичне», яка сьогодні спостерігається у всіх галузях світу нелінійної складності та виявляє себе в процесах спонтанного утворення структур, у якісних змінах на мікро- та макроскопічному рівні, в емерджентному виникненні нових якостей, у станах самоорганізованої критичності, котрі виникають у відкритих системах, що еволюціонують близько до хаосу. Породжувані цим дуалізмом нелінійні структури й процеси є одночасно і детермінованими, і стохастичними, мультифункціональними та мультистабільними. Масиви інформації які необхідно переробляти дослідникам таких процесів, фантастично величезні. Їх переробка за допомогою традиційних когнітивних засобів вимагає часових інтервалів, які часто перевершують тривалість життя дослідника. Саме тому дослідження світу нелінійної складності без прогресуючої індустрії комп'ютерного моделювання практично неможливі.

Розвиток індустрії High-tech (наукоємних нано-, еко-, нейро-, біотехнологій), Grid-технологій (глобальних комп'ютерних мереж з централізованим та скоординованим розподіленням ресурсів) та інших сфер наукової діяльності прискорює темпи трансформації методологічної свідомості науки. З'явився цілий комплекс наук про складність (Complexity science), які вимагають нового мислення, що враховувало б складну нелінійну інтеракцію сукупності процесів у Мультиверсумі. Все це переконливо свідчить про те, що нелінійне мислення стає домінантою науки нашого часу.

Визначення базових положень та меж здійснення парадигми нелінійного мислення дозволяє уникнути проблем, з якими зіткнулася класична наука у розумінні природи складності, єдності Всесвіту та нелінійної взаємодії його складових, включення людини як активного творця в процес розвитку наукового знання в ході її «діалогу з природою», органічно поєднати проблеми теорії пізнання, філософії науки, онтології, соціальної філософії на засадах філософсько-наукового дослідження.

Дослідження феномену нелінійного мислення охоплює низку аспектів: методологічний, епістемологічний, когнітивний тощо. Проте найбільш важливим сьогодні є світоглядний аспект, оскільки він є теоретико-практичною підставою діяльності будь-якого наукового співтовариства. Попри значну кількість робіт, присвячених різним вимірам парадигми нелінійності, її світоглядне значення залишається найменш висвітленим. Саме тому аналіз світоглядного виміру культури нелінійного мислення є головним завданням цього дисертаційного дослідження. Здійснення цього завдання розпочинається з аналізу внеску фундаторів культури нелінійного мислення І. Пригожина, Г. Хакена, Т. Де Донде, Г. Ніколіса, А. Пуанкаре, Л. Мандельштама, А. Андронова, А. Колмогорова, В. Арнольда, Ю. Мозера, Р. Тома, Л. фон Берталанфі, Н. Вінера, С. Курдюмова, Г. Малінецького та інших.

Вихідними для даного дослідження є праці засновників парадигми нелінійного мислення - філософів, що відрефлектували основні її положення: І. Пригожина, І. Стенгерс, Е. Ласло, Ф. Капра. Певні ідеї нелінійного світобачення присутні в роботах Т. Куна, Е. Тоффлера, М. Кастельса та інших, чиї праці дозволяють не лише прояснити специфіку досліджуваної парадигми, але і визначити базовий вектор досліджень світу нелінійної складності.

Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження слугували праці російських та вітчизняних філософів В. Аршинова, Ю. Клімонтовича, В. Буданова, Е. Князева, М. Кагана, А. Назаретяна, В.С. Стьопіна та інших. Принциповими для даної роботи є дослідження окремих положень та понять парадигми нелінійного мислення сучасними українськими філософами, зокрема праці В. Лук'янця, І. Добронравової, Ю. Мєлкова, Б. Новікова, М. Поповича, С. Кримського та інших.

Аналіз ступеня наукової розробки теми підводить до висновку, що попри існування значного масиву літератури, в якій більшою чи меншою мірою висвітлюються різні аспекти обраної для дослідження проблеми, все ж стан філософсько-методологічного осмислення парадигми нелінійного мислення як самостійної методологічної стратегії не можна визнати достатнім. Стрімке поширення стилю нелінійного мислення в усіх сферах наукової та практичної діяльності потребує філософського осмислення його методологічних настанов, визначення світоглядних перспектив розвитку людства.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося у системі наукових досліджень кафедри філософії Національного університету біоресурсів і природокористування України «Дослідження соціальної захищеності сільської молоді: стан, тенденцій та перспективи» (номер державної реєстрації 0108U001972).

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у визначенні ролі парадигми нелінійного мислення в сучасній науці та осмисленні її світоглядних імплікацій.

Реалізація поставленої мети зумовила необхідність розв'язання таких взаємопов'язаних завдань:

-виявити наукові та історико-філософські передумови становлення парадигми нелінійного мислення;

-проаналізувати ґенезу методологічних особливостей нелінійних підходів наукового пізнання та їх імплікації в науці ХХІ ст.;

-концептуалізувати світоглядні засади принципу невизначеності в нелінійній методології сучасного природознавства;

-дослідити світоглядне, епістемологічне, методологічне значення парадигми нелінійного мислення для розвитку науки ХХІ ст. та пов'язаної з нею індустрії High-tech, а також їх вплив на соціокультурні процеси в контексті глобалізації;

-розкрити світоглядний зміст концепції самоорганізованої критичності та проаналізувати особливості її практичних імплікацій;

Об'єктом дослідження є спектр теоретичних концептів, що формують парадигму нелінійного мислення.

Предметом дослідження є методологічні засади нелінійного мислення в контексті розвитку наукового знання та його світоглядне значення.

Методи дослідження. Методологічні засади дослідження поставлені у відповідність до специфіки завдань дисертаційної роботи. Дослідження здійснювалося на засадах системного підходу. Для вивчення та залучення наукових джерел використано методи історико-філософської компаративістики. Для висвітлення становлення об'єкту дослідження використано метод сходження від абстрактного до конкретного, в дослідженні соціальних систем залучено діяльнісний підхід.

Наукова новизна. У дисертації здійснений аналіз парадигми нелінійного мислення та її впливу на ключові галузі та напрями сучасної науки, у результаті чого розкритий світоглядний зміст даної парадигми: парадигма нелінійного мислення не лише формує нову методологію науки, а й визначає світоглядні настанови суспільних запитів до науки ХХІ ст. Новизна дисертаційного дослідження виявляється наступними положеннями й висновками:

-виявлено наукові та історико-філософські засади парадигми нелінійного мислення. До них належать праці науковців Л. Больцмана, Д. Гібса, А. Пуанкаре, А. Андронова та ін., а також філософів І. Пригожина, Г. Хакена, І. Стенгерс та ін. Запропоновано світоглядну експлікацію концепції «нелінійне мислення», на основі якої показано, що парадигма нелінійності кардинально розширила зміст базових понять науки про світ нелінійної складності («час», «еволюція», «система», «хаос», «порядок»);

-охарактеризовано найважливіші етапи становлення методології нелінійного мислення в її тривалому протистоянні культурі детерміністичного мислення: ньютонівський, ейнштейнівський та пригожинський;

-розкрито методологічне значення принципу невизначеності в дослідженні динаміки складних нелінійних систем, яке полягає в розумінні невизначеності як джерела впорядкованості. Висвітлені світоглядні орієнтири розвитку культури нелінійного мислення, які виявляються в осмисленні внутрішнього взаємозв'язку невизначеності та впорядкованості природних та соціальних процесів;

-виявлено роль парадигми нелінійності в осмисленні поступу глобалізованого соціуму. Досліджено внесок парадигми нелінійного мислення в методологію наукової прогностики та в процес становлення індустрії Grid-технологій, який полягає в переосмисленні зворотного впливу науки та техніки як інструменту подолання відчуженості суспільного буття;

-здійснено аналіз методологічного значення концепції самоорганізованої критичності та розкрито її філософсько-світоглядний зміст, що виявляється у встановленні закономірностей переходу «порядок-хаос». Розкрито епістемологічне значення цієї концепції для соціогуманітарних знань, яке полягає у розкритті механізму суспільних потрясінь та можливості їх моделювання.

Теоретичне і практичне значення дослідження визначається новизною і сукупністю положень що виносяться на захист. Використані у роботі підходи та одержані з їх допомогою теоретичні положення можуть складати методологічну базу для подальшої розробки проблем, пов'язаних із філософсько-науковим осмисленням майбутньої еволюції культури нелінійного мислення. Здійснене дослідження збагачує ряд загальнонаукових понять та філософських категорій, зокрема поняття «невизначеність», «хаос», «самокритичність», «система», «мережа» тощо.

Основні ідеї та висновки дисертації можуть бути використані у процесі розробки, вдосконалення та викладання нормативного курсу з філософії науки, спецкурсів та семінарів з історії та філософії науки у вищих навчальних закладах, а також при підготовці відповідних підручників, посібників та навчально-методичних матеріалів з даної тематики.

Особистий внесок здобувача в розробку теми дисертації. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження оприлюднювалися на наукових семінарах кафедри філософії та під час конференцій у Національному університеті біоресурсів і природокористування України (НУБіП України), апробовані в доповідях на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях: «Сучасні проблеми управління» (м. Київ, 2005, 2007, 2009), «Медико-біологічні та соціальні проблеми сучасної людини» (м. Тирасполь, Молдова, 2007), «Дні науки філософського факультету» (м. Київ, 2009, 2010); у процесі викладання навчальних теоретичних курсів «Філософія науки та інноваційного розвитку» для студентів гуманітарних та технічних факультетів НУБіП України.

Публікації. Результати наукового дослідження висвітлені у 10 наукових публікаціях: 4 статті, опубліковані у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, та 6 тез доповідей, що опубліковані у збірниках науково-практичних конференцій.

Структура і обсяг роботи. Структура роботи зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів (поділених на п'ять підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 167 сторінок. Список використаної літератури включає 157 найменувань і складає 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження та проаналізовано рівень її наукового опрацювання; сформульовано мету, завдання і теоретико-методологічні засади наукового пошуку; розкрито новизну, теоретичну і практичну значущість дослідження; відображено апробацію результатів і структуру роботи.

У першому розділі «Наукові та філософські засади парадигми нелінійного мислення» досліджуються витоки парадигми нелінійного мислення, дана оцінка її ролі в сучасній науці на матеріалі наукових та філософських праць, окреслюються методологічні засади дослідження. В розділі розкриваються передумови виникнення парадигми нелінійного мислення в контексті розвитку наукового та філософського знання. Висвітлено можливість застосування нелінійних підходів в соціогуманітарному знанні. Проаналізована дискусія про роль нелінійного мислення в сучасній науці.

Нелінійне мислення, як відображення в науковій свідомості світу багатомірної складності, виникло в протиставленні детерміністичному світогляду та затвердилось як стиль наукового мислення у 60-ті роки ХХ століття, хоча окремі випадки застосування нелінійних підходів в науці мали місце в працях Л. Больцмана, Д. Гібса, А. Пуанкаре, А. Андронова, Л. Мандельштама та ін. Сучасне оформлення парадигми нелінійного мислення відбувалося насамперед завдяки І. Пригожину і Г. Хакену. Велика заслуга в створенні історико-наукового та філософського підґрунтя даної парадигми належить І. Стенгерс, Е. Ласло, С. Курдюмову, Г. Малінецькому, О. Князєвой та іншим.

Парадигма нелінійного мислення сприяє формуванню положень нового наукового світогляду, заснованого на усвідомленні тотальної нелінійності у Всесвіті. Свідченням (та одночасно наслідком) поширення даної парадигми стала опозиція принципів лінійності та нелінійністі в багатьох сферах сучасного наукового знання. Ця опозиція стала першим кроком не лише логічного, а й історичного становлення парадигми нелінійності. В класичній науці вона відома як контроверза «детермінізм-невизначеність». В контексті системного підходу виявляється, що процеси в складних системах завжди є нелінійними. Майбутнє такої структури невизначене та має багато сценаріїв розвитку. В певний момент вона набуває впорядкованості; спостерігається самоорганізація, в здійсненні якої структура набуває нових якостей. Потім порядок знову змінюється хаосом. Подальші дослідження підтвердили що більшість систем, які розглядають природничі та гуманітарні науки є складними системами, що самоорганізуються.

Аналіз праць науковців та філософів науки (І. Пригожина, Г. Хакена, І. Стенгерс, Е. Ласло), в яких досліджується нелінійне мислення, дозволяє зробити певні світоглядні висновки: навколишній світ - нелінійний. Ця властивість є універсальною та фундаментальною, вона є атрибутом природи. Отже матеріальний світ - це надскладна нелінійна система, еволюція якої на фізичному, хімічному, біологічному та соціальному рівнях описується нелінійними співвідношеннями. Популярність парадигми нелінійності серед вчених пояснюється тим, що її принципи описуються мовою математики, завдяки чому формується головний методологічний апарат комплексу міждисциплінарних підходів, що дістали назву «науки про складність». Ця парадигма дає голістичне світобачення та обґрунтовує самопричинність розвитку матерії, внаслідок чого актуалізується потреба в трансдисциплінарній методології, що описує Всесвіт у його тотальності та цілісності. Аналіз поглядів І. Пригожина, Г. Хакена, Е. Ласло, В. Стьопіна, В. Лук'янця, С. Кримського, І. Добронравової та ін. щодо застосування нелінійних підходів в гуманітарній сфері показує, що в рамках парадигми нелінійного мислення робляться значні кроки до подолання розірваності природничих та соціогуманітарних наук.

«Нелінійний поворот» в науці та філософії науки змусив переосмислити такі ключові наукові поняття доби Модерну як «час», «еволюція», «система», «хаос», «порядок», завдяки чому вони поповнюються новим змістом в ході науково-технічної трансформації ХХ-ХХІ століття та докорінної зміни обличчя планетарного соціуму. Тому нелінійне мислення стало об'єктом дослідження багатьох російських та вітчизняних філософів, які розглядали різні його аспекти: онтологічний (В. Аршинов, В. Стьопін), епістемологічний (І. Добронравова, Ю. Мєлков), аксіологічний (В. Буданов, В. Лутай, В. Лук'янець). Проте, попри існування багатьох наукових та філософських джерел, найменш дослідженим виявився світоглядний аспект, що зумовило необхідність глибшого аналізу світоглядного значення парадигми нелінійності.

У другому розділі «Епістемологічні особливості парадигми нелінійного мислення» розглядається становлення нелінійної методології в науці та аналізуються особливості основних методологічних принципів парадигми нелінійного мислення.

У підрозділі 2.1 « Методологічні особливості нелінійних підходів: від І. Ньютона до І. Пригожина» розглядаються принципові особливості домінуючих парадигм класичної, некласичної та постнекласичної науки в світлі становлення нелінійних підходів.

В сучасній методології науки можна виділити три парадигми: ньютонівську, ейнштейнівську та пригожинську, що позиціонуються відносно принципу детермінізму. Ньютонівська парадигма (парадигма класичної науки) історично стала першою методологією науки, котра остаточно набула статусу соціального інституту. Домінуючим науковим світоглядом Нового часу був механіцизм, що спроектувався у філософську концепцію деїзму, де світ уявлявся як складний механізм що функціонує на засадах причинно-наслідкового зв'язку. Принцип жорсткої причинності став необхідним критерієм науковості. Особливо рельєфно це продемонстрував П. Лаплас, стверджуючи, що будь-який стан Всесвіту можна розрахувати, маючи необмежені обчислювальні ресурси.

Ейнштейнівська парадигма (парадигма некласичної науки) виникла як результат переосмислення фундаментальних законів фізики внаслідок кризи, що виникла через неможливість пояснити нові наукові відкриття за допомогою законів класичної науки. В методології квантової фізики значна перевага в сприйнятті навколишнього світу на засадах детермінізму стала надаватися суб'єктивістському підходу. Детерміністичний Всесвіт переосмислювався як ймовірнісний. Заперечення незмінності матерії ставило під сумнів доцільність детерміністичних підходів, але не спромоглося подолати лінеарне мислення, оскільки не був запроваджений принцип саморозвитку.

Пригожинська парадигма (парадигма постнекласичної науки) долає детермінізм попередніх парадигм. Розглядаючи поняття ентропії, І. Пригожин виявив дисипацію енергії в термодинамічних системах. Схожі принципи дії згодом були виявлені і в інших структурах. Це призвело до формування нової концепції існування світу в нерівноважному стані. Виявилось, що рівновага (яка найбільш прийнятна для людського розсудку, і через принцип якої розглядала світ класична наука) в реальному світі існує в обмеженій кількості випадків. Відкриття дисипативних структур свідчить, що світ в цілому нерівноважний, а отже детерміністична методологія не є адекватним інструментом його опису. Таким чином, постала потреба в новому нелінійному мисленні.

Дослідження витоків принципу нелінійності І. Пригожин починає з протиставлення механіки, методологія якої була повністю детерміністичною, та термодинаміки, методологія якої містила положення нерівноважності. Принцип нерівноважності передбачає можливість дисипації, завдяки якому відбувається розвиток системи, в процесі якого вона може трансформуватись і переходити на новий рівень організації, набуваючи нової якості. Оскільки еволюційний принцип стає центральним в нелінійній методології, в ґенезі методологічних підходів наукового пізнання переосмислюється поняття «час». І. Пригожин стверджує, що симетричне розуміння часу в ньютонівській парадигмі не відповідає вимогам сучасної науки. Майбутнє не дорівнює минулому, існує певна часова асиметрія («стріла часу»), яка виражається в старінні (деградації) системи.

Долаючи погляд на пасивність матерії, характерний для класичної та некласичної науки, І. Пригожин приходить до висновків, що для розвитку не потрібно причини. Принцип самоорганізації є фундаментальним для методології постнекласичної науки, що має враховувати складну нелінійну взаємодію всіх процесів у мультиверсумі.

Таким чином, І. Пригожин запропонував запровадити принцип розвитку в методологію природничих наук, зокрема фізики, сформулювавши тезу: «фізика буття має стати фізикою становлення».

У підрозділі 2.2 «Світоглядні наслідки принципу невизначеності в динаміці складних систем» аналізується принцип невизначеності в науці, його витоки та світоглядні перспективи.

Принцип невизначеності є ключовим для розуміння динаміки складних нелінійних систем, оскільки найкращим чином розкриває загальні механізми еволюції.

Парадигма нелінійного мислення пропонує власний принцип невизначеності, дослідження якого дозволяє краще зрозуміти динаміку складних систем. Принцип невизначеності в науковому знанні, на відміну від філософського поняття невизначеності, з'явився як протиставлення пануючому в класичній науці детермінізму. Встановлення факту неможливості одночасного визначення елементарної частинки в просторі та часі спричинили революцію в науковому світогляді. В першій половині ХХ століття принцип невизначеності В. Гейзенберга в квантовій механіці екстраполюється на методологічні принципи інших сфер суспільної діяльності. парадигма нелінійний мислення імплікація

Але недолік принципу невизначеності в некласичній науці полягав у запереченні детермінізму, що не дозволяло вирішити протиріччя «детермінізм-невизначеність». Виходячи з того, що квантові системи є різновидом динамічних систем, нелінійна методологія постнекласичної науки долає однобічність розуміння невизначеності у квантовій механіці. І. Пригожин демонструє на прикладі складних систем, через методологію динаміки яких можна розглядати мультиверсум, що невизначеність матерії є рушійним принципом еволюції. Невизначеність витікає з визначеності, так само як порядок з хаосу.

Про світоглядну значущість принципу невизначеності свідчить філософська дискусія щодо проблеми «визначеність-невизначеність» в добу Модерну та Постмодерну. На думку її учасників одним з найбільш актуальних є питання співвідношення в людському бутті невизначеності зі свободою та необхідністю. Існує внутрішній зв'язок між переходом до постнекласичної науки з новим розумінням принципу невизначеності та розчаруванням провідних сучасних філософів в ідеалах Модерну. Проте філософи-постмодерністи схильні бачити лише одну, негативну, сторону невизначеності, що призвела до краху уставлених цінностей (Ж. Бодрійяр), недовіри гранд-наративам (Ж.-Ф. Ліотар), втрати раціоналістичної методології (епістемологічний анархізм П. Феєрабенда) тощо.

На противагу їм, І. Пригожин показав онтологічні підвалини принципу невизначеності як об'єктивної властивості Всесвіту. Таким чином, було подолано антиномічність розуміння невизначеності і впорядкованості, виявлено їх внутрішній взаємозв'язок та можливість взаємопереходу. Завдяки критичним настановам «філософії життя» А. Бергсона, зокрема положенню про внесення невизначеності в сталу матерію, завдяки чому вона стає активною, а також філософському осмисленню теорії дисипативних структур, І. Пригожин встановив, що невизначеність є джерелом впорядкованості. Усвідомлення цієї тези дає ключ до розуміння багатьох природних та суспільних процесів, лінійне розуміння яких викривляло їх сутність. Використання нелінійної наукової методології дозволяє долати песимістичний погляд на невизначеність, переосмислити екзистенційну невизначеність соціуму, а тому по-новому усвідомити процес суспільного розвитку.

У третьому розділі «Когнітивні наслідки та світоглядне значення парадигми нелінійного мислення» аналізується методологічне значення парадигми нелінійного мислення в сучасному науковому пізнанні, інноваційних технологій та її роль у створенні трансдисциплінарної наукової методології.

У підрозділі 3.1 «Нелінійне мислення та його значення для інноваційних технологій планетарного соціуму» обґрунтовано когнітивне значення парадигми нелінійності в розумінні суспільних процесів, що спричинені революцією надтехнологій.

Використання положень парадигми нелінійного мислення при аналізі суспільних трансформацій дозволяє виявити складний нелінійних характер цього процесу. В добу науково-технічних революцій нелінійне мислення стає необхідним моментом розуміння соціуму. Це витікає з аналізу соціальних структур як складних нелінійних систем, що самоорганізуються. Визначальним вектором розвитку сьогодні є поширення інформаційних технологій, що прискорюють розвиток всіх інших напрямів суспільної діяльності.

Практика впровадження інформаційно-мережевих технологій спричиняє докорінну зміну культурного обличчя соціуму, в процесі якої найрельєфніше виступають нелінійні властивості суспільного розвитку. Аналізується роль техніки як зворотного зв'язку в цьому процесі та системно-мережевий принцип організації людського середовища, наявність багатьох траєкторій розвитку при переході біфуркаційних бар'єрів тощо.

В ХХІ столітті людство стикається з практикою використання Grid-технологій. На відміну від інформаційно-мережевих технологій (глобальна електрона бібліотека Internet), глобальна Grid-мережа передбачає трансляцію не тільки інформації, а й обчислювальних ресурсів. Для науки це дає передумови переходу до безпосереднього обміну науковою діяльністю, створюючи за допомогою світовою мережі глобальні наукові співтовариства. В контексті цього формується так звана е-наука (електронна наука), що, на думку деяких експертів, може стати наступним кроком в розвитку наукового знання. Практика використання Grid-технологій дозволяє переосмислити суспільний розвиток як нелінійну взаємодію людини з продуктами власної діяльності - артефактами. Усталений погляд на взаємодію «людина - артефакт» передбачає лінійність та однобічність, а новий передбачає вплив артефактів на людину.

Таким чином відчуженість суспільного буття, що породжується феноменом «мегатехніки» (Л. Мемфорд), може бути подолана за допомогою нового покоління технічних засобів у вигляді глобальних Grid-мереж. Це випливає з того, що, в умовах зростання складності в соціальних системах, вдосконалюються засоби прогнозування та управління суспільними процесами. Парадигма нелінійного мислення відіграє провідну роль в оновленні методології наукової прогностики. Провідне місце в розумінні наукомісткого майбутнього належить в розробці нелінійних методів прогнозування, які дозволяють спрямовувати суспільний розвиток в потрібному напрямі. Нелінійна прогностика починає відігравати визначну роль в перетворенні науки, як знань, що пояснюють певні процеси, в знання, що дозволяють судити про результати цих процесів в майбутньому, а тому актуалізує створення новітніх стратегій управління.

У підрозділі 3.2 «Світоглядне значення концепції самоорганізованої критичності для парадигми нелінійного мислення» висвітлюється внутрішній зв'язок принципів системності, еволюції, невизначеності та критичності в природничих та гуманітарних науках через концепцію самоорганізованої критичності, та розкривається філософсько-світоглядний зміст цієї концепції.

Нелінійне мислення в соціогуманітарних науках найрельєфніше висвітлює концепція самоорганізованої критичності. Стан самоорганізованої критичності - це особливий вид самоорганізації системи, що передує її фазовому переходу з порядку до хаосу. Оскільки в роботах з нелінійності достатньою мірою висвітлені лише переходи від хаосу до порядку, то окремою задачею постає методологічне осмислення зворотних переходів. Такі переходи - це соціальні та науково-технічні революції або катастрофи. Соціальні системи, як складні нелінійні системи, що перебувають далеко від стану рівноваги, для даної концепції викликають найголовніший інтерес з боку філософії, оскільки у наш час практика створення технологій управління в гуманітарній сфері перетворюється на синергію індустрії знання, Grid-індустрії та індустрії гуманітарних High-technology. Самоорганізована критичність - це образ соціосфери в еру супертехнологій, породжений культурою нелінійного мислення, коли навіть незначні чинники всередині системи здатні спричинити стан хаосу («ефект метелика»).

У соціогуманітарних науках стан критичності, що знаходиться в процесі самоорганізації, прийнято називати (після Ж.-Ф. Ліотара) «постмодерністським станом». Тривалий час самоорганізована критичність використовувалася як теорія вузькоспеціалізованих систем (природничонаукових, технічних), проте, якщо її поширити на всі типи систем, це відкриває додаткові методологічні можливості для пояснення багатьох процесів у Всесвіті, зокрема в суспільстві. Соціум, як складна нелінійна система, наразі перебуває у стані критичності під впливом флуктуацій High-tech. Це виявляє філософським зміст самоорганізованої критичності. Концепція світоглядного значення парадигми нелінійності висвітлює загальні закономірності розвитку фізичних, хімічних, біологічних та соціальних систем, що найповнішим чином проявляються лише в критичних станах. Такі стани - це не виключні моменти в існуванні суперскладних систем, а природний напрям їх еволюції та внутрішньої динаміки.

Застосовуючи мову нелінійної динаміки в соціогуманітарних науках, концепція самоорганізованої критичності зокрема і парадигма нелінійного мислення в цілому дозволяє моделювати соціально-економічні процеси та використовувати їх в практиці комп'ютерного прогнозування подальшої долі людини. Лише за сукупністю цих умов суспільство має шанс не поринути у стан тотального хаосу та отримати можливість піднятися на більш високий рівень розвитку.

Гіпотеза саморганізованої критичності породжує особливий образ світу, що втілюється у світоглядних настановах філософії постмодернізму. Таким чином, в гуманітарії концепція самоорганізованої критичності відображає постмодерністський стан суперскладної соціокультурної системи, що еволюціонує далеко від стану рівноваги. Концепт самоорганізованої критичності стає універсальним засобом понятійного апарату складних нелінійних систем будь-якої природи, в рамках якого протиставлення «космос-хаос» з термінології окремих наук (фізики, математики) входить у всезагальний категоріальний апарат. Концепція самоорганізованої критичності найкращим чином доповнює світоглядну концепцію парадигми нелінійного мислення, вказуючи як на небезпеки й ризики науково-технологічного поступу, так і на можливі шляхи подолання сучасної суспільної екзистенційної невизначеності.

У висновках узагальнені підсумки дослідження.

Парадигма нелінійного мислення виникає як результат переосмислення детерміністичних принципів класичної науки й усвідомлення їхньої обмеженості та встановлюється остаточно як контроверза лінійному мисленню в другій половині ХХ ст. Виявлено, що нелінійні підходи адекватніше описують навколишній світ, а нелінійність є універсальною, фундаментальною його властивістю. Будь-яка система здатна переходити від хаосу до порядку та навпаки. Головна роль у цьому процесі належить, з одного боку, невизначеності, а з іншого - загальним закономірностям розвитку. На підставі всезагальності принципів невизначеності та закономірності, всі типи сучасних стилів наукового мислення набувають рис нелінійності. Нелінійна методологія сприяє подоланню розриву між природничими, технічними та соціогуманітарними науками. Таким чином, нелінійна методологія може розглядатися як головний методологічний апарат комплексу наук про складність та претендувати на статус трансдисциплінарної наукової методології ХХІ ст.

Історично парадигма нелінійного мислення виходить з нелінійних наукових підходів в математиці та термодинаміці. Критичне переосмислення категорій класичної та некласичної наукової парадигми дозволяє органічно поєднати принцип каузальності та принцип невизначеності. Встановлено, що будь-які системи, що об'єктивно існують, є відкритими. Завдяки обміну енергією (речовиною, інформацією) відбувається розвиток систем, в процесі якого вони можуть трансформуватись (явище біфуркації). При цьому система переходить на якісно на новий рівень організації. І. Пригожин запропонував розширити застосування принципу еволюціонізму в методологію природничих наук, зокрема у фізиці, висунувши тезу: «фізика буття має стати фізикою становлення».

Культура нелінійного мислення викристалізовується значною мірою завдяки осмисленню категорії невизначеності. Принцип невизначеності є ані випадковим (ньютонівська фізика), а ні абсолютним (квантова фізика). Критичний погляд провідних сучасних філософів на наративи Модерну стимулюють перехід до методології постнекласичної науки, ґрунтованому на розумінні принципу невизначеності. Нелінійна методологія пропонує новий - нелінійний ідеал раціональності. Дослідження динаміки складних систем свідчить, що цей принцип є атрибутом еволюції. Найрельєфніше він проявився у вченні про складні системи, а отже, може отримати адекватне розуміння лише в парадигмі нелінійного мислення.

Парадигма нелінійного мислення має значний креативний потенціал для процесу виникнення наукових інновацій та наукомістких технологій. Суспільний розвиток опосередковується складною взаємодією людини та техніки, що має характер зворотного зв'язку. Як інструмент осмислення цієї взаємодії, нелінійне мислення водночас є й інструментом перетворення. Зорганізована на нелінійних принципах наука, завдяки використанню глобальної інформаційно-обчислювальної мережі Grid, переходить на якісно новий рівень розвитку - е-science (електронну науку). Завдяки інформатизації суспільство набуває системно-мережевого принципу організації на противагу ієрархічному. Важливим засобом протистояння тотальної невизначеності суспільного майбутнього стає наукова прогностика, побудована на нелінійних принципах. Її методологія будується на моделях, що самоорганізуються, та на штучних нейронних мережах, тому дозволяє вирішувати проблеми управління суспільними процесами в умовах глобальної техногенної, соціальної та економічної невизначеності.

Перехід «порядок-хаос» в складних нелінійних системах найкраще висвітлює концепція самоорганізованої критичності. Вона породжує особливий образ світу, який описує філософія постмодернізму. Таким чином, в гуманітарії концепція самоорганізованої критичності відображає сучасний стан суперскладної соціокультурної системи, що еволюціонує в нерівноважному стані. Теорія самоорганізованої критичності стає універсальним засобом понятійного апарату складних нелінійних систем будь-якої природи, в рамках якого дихотомія «космос-хаос» з термінології конкретних природничих наук переходить у загальнонауковий категоріальний апарат, розкриваючи її філософський зміст. Концепція самоорганізованої критичності найкращим чином доповнює світоглядну концепцію парадигми нелінійного мислення, вказуючи як на небезпеки, що несе науково-технологічний поступ, так і на позитивні моменти для гуманітарії. Це дозволяє сподіватися на подолання розірваності сфер наукового знання і повернення людини в центр наукової картини світу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Самарський А.Ю. Опозиція лінійного і нелінійного мислення в методології сучасної науки / А.Ю. Самарський // Мультиверсум. Філософський альманах: - 2008. - Вип. 69. - С. 207-217.

Самарський А.Ю. Нелінійне мислення. Медіа-мережева парадигма / А.Ю. Самарський // Мультиверсум. Філософський альманах. - 2008. - Вип. 72. - С. 222-233.

Самарський А.Ю. Пригожинська парадигма та її роль в розвитку сучасної методології науки / А.Ю. Самарський // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. - 2009. - Вип. 20(33). - С. 264-271. - (Сер. 7: Релігієзнавство. Культурологія, Філософія)

Самарський А.Ю. Планетарний соціум перед обличчям невизначеності / А.Ю. Самарський // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. - 2009. - Випуск ХХІІ. - С. 49-56.

Самарський А.Ю. Головні ідеї Н. Вінера і сучасні проблеми управління / А.Ю. Самарський // Сучасні проблеми управління: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 29-30 листопада 2005 р.) / Національний технічний університет України «КПІ». - К.: НТУУ „КПІ”, 2005. - С. 79-80.

Самарский А.Ю. Информационные модели управления общественными процессами / А.Ю. Самарский // Медико-биологические и социальные проблемы современного человека: материалы І Междунар. научн. конф. молод. ученых и студ. (Тирасполь, 15-16 марта 2007 г.) / Приднестровский государственный университет им. Т.Г. Шевченко. - Тирасполь: Издательство ПГУ, 2007.- С. 245-248.

Cамарский А.Ю. Преодоление метафизического мышления как необходимое условие эффективного прогнозирования / А.Ю. Самарський // Сучасні проблеми управління: матеріали IV Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 29-30 листопада 2007 р.) / Національний технічний університет України «КПІ». - К.: ІВЦ «Вид. «Політехніка», 2007. - С. 55-56.

Самарський А.Ю. Парадигма нелінійного мислення в методології науки ХХІ століття / А.Ю. Самарський // Дні науки філософського факультету - 2009: матеріали Міжнар. наук. конф., (Київ, 21-22 квітня 2009 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2009. - Ч. ІV. - С. 106-108

Самарский А.Ю. Некоторые особенности Grid в управлении сложными системами / А.Ю. Самарський // Сучасні проблеми управління: матеріали V Міжнар. наук.-практ. конф. (Київ, 26-27 листопада 2009 р.) / Національний технічний університет України «КПІ». - К.: НТУУ «КПІ», 2009. - С. 176-177.

Самарський А.Ю. Когнітивна роль GRID в поширенні нелінійних підходів в науці / А.Ю. Самарський // Дні науки філософського факультету - 2010: матеріали Міжнар. наук. конф., (Київ, 21-22 квітня 2010 р.) / Київський національний університет ім. Т.Г. Шевченка. - К.: ВПЦ «Київський університет», 2010. - Ч. ІV. - С. 93-95.

АНОТАЦІЯ

Самарський А.Ю. Парадигма нелінійного мислення та її роль в сучасній науці. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.09 - філософія науки. - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди Національної Академії Наук України. - Київ, 2010

Дисертація присвячена аналізу парадигми нелінійного мислення та її ролі в сучасній науці та суспільних процесах. У дисертації здійснено аналіз ґенези методологічної свідомості нелінійної науки, що спричинилася до радикального переосмислення фундаментальних концептів науки доби Модерну. Аргументовано, що парадигма нелінійного мислення є методологічною базою міждисциплінарних досліджень.

Розкрите світоглядне значення парадигми нелінійності, на базі якої здійснено визначення світоглядних орієнтирів сучасного розвитку методології природознавства. Висвітлена роль комп'ютерних засобів дослідження світу нелінійних систем, зокрема вплив Grid-технологій на сучасний розвиток е-науки (електронної науки). Показано значення культури нелінійного мислення для розвитку соціогуманітарних наук, зокрема, через висвітлення креативного значення концепції самоорганізованої критичності.

Ключові слова: парадигма, нелінійне мислення, синергетика, лінійність, невизначеність, детермінізм, еволюція, система.

АННОТАЦИЯ

Самарский А.Ю. Парадигма нелинейного мышления и ее роль в современной науке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. - Институт философии имени Г. С. Сковороды НАН Украины. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена анализу парадигмы нелинейного мышления и ее роли в современной науке. Для понимания нелинейных свойств материи предложен системный подход, в рамках которого обеспечивается целостность рассмотрения объекта исследования. Через историческое рассмотрение контроверзы «детерминизм-нелинейность» в научном мышлении осуществлен анализ генезиса методологического сознания нелинейной науки. Предложено мировоззренческую экспликацию концепции нелинейного мышления, на основе которой показано, что парадигма нелинейности кардинально обновила язык базовых понятий науки о мире нелинейной сложности («время», «эволюция», «система», «хаос», «порядок», «неопределенность», «самокритичность»).

Охарактеризованы важнейшие этапы становления культуры нелинейного мышления в ее длительном противостоянии культуре детерминистического мышления. Доказано внутреннюю связь положений парадигмы нелинейности. Аргументировано что парадигма нелинейного мышления является методологической базой комплекса междисциплинарных исследований.

Раскрыто методологическое значение принципа неопределенности в исследовании динамики сложных нелинейных систем. Освещены мировоззренческие ориентиры будущего развития культуры нелинейного мышления.

В диссертации выявлена роль парадигмы нелинейности в осмыслении нелинейной эволюции планетарного социума. Исследован вклад парадигмы нелинейного мышления в методологию научной прогностики. Освещена роль компьютерных методов в исследовании мира нелинейных систем, в частности влияние индустрии Grid-технологий на современное развитие науки. Показано, что культура нелинейного мышления во взаимоотношении с инновационными технологиями ведет к появлению е-науки (электронной науки), что отражает общую закономерность современного развития науки.

Предложено авторское понимание значения культуры нелинейного мышления для развития гуманитарных наук. Осуществлен анализ методологического значения концепции самоорганизованной критичности и раскрыт ее философско-мировоззренческий смысл. Показано креативное значение этой концепции для социогуманитарных знаний.

Выдвинута концепция мировоззренческого значения парадигмы нелинейности, на базе которой проведена концептуализация мировоззренческих ориентиров современного развития нелинейной методологии естествознания, дополненная философской экспликацией концепции самоорганизованой критичности.

Ключевые слова: парадигма, нелинейное мышление, синергетика, линейность, неопределенность, детерминизм, эволюция, система.

SUMMARY

Samarskyi A.Y. Nonlinear thinking paradigm in the modern science. - Manuscript.

The dissertation for candidate of sciences degree in philosophy. Specialty 09.00.09 - philosophy of science. - Institute of Philosophy named after H.S. Skovoroda of National Academy of Science of Ukraine. - Kyiv, 2010.

The dissertation analyzes the nonlinear thinking paradigm and its role in modern science and social processes. The thesis proposes a systemic approach to understanding the nonlinear properties of the Universe, which ensures the integrity of the consideration of the objects of research. The dissertation analyzes the genesis of methodological consciousness of nonlinear science, which has initiated a radical rethinking of the fundamental concepts of science. It is proved internal communications of the non-linear thinking. It is argued that the paradigm of linear thinking is the methodological base of the complex interdisciplinary research.

Suggested concept of philosophical values paradigm provides ideological orientations for modern development of nonlinear science methodology. The role of computer methods of nonlinear structures, in particular the influence of Grid-technologies in the modern development of e-Science as a natural development of scientific knowledge is shown. Author offers the understanding of the importance of culture non-linear thinking for the development of the humanities.

Keywords: nonlinear thinking paradigm, Synergetics, linearity, uncertainty, determinism, evolution, system.

Размещено на Allbest.ru