Логіко-семантичні концепції мови в аналітичній філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 1(091): 16 “19”

Логіко-семантичні концепції мови в аналітичній філософії

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Синиця Андрій Степанович

Львів 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент

Карамишева Неллі Василівна,

Львівський національний університет імені Івана Франка,

доцент кафедри історії філософії.

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Петрушенко Віктор Леонтійович,

Національний університет “Львівська політехніка”, завідувач кафедри філософії;

кандидат філософських наук, доцент

Бугров Володимир Анатолійович,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка, проректор з науково-педагогічної роботи.

Захист відбудеться “18” травня 2010 р. о 15 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1, ауд. 301.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “14” квітня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 кандидат філософських наук, доцент О. Б. Сінькевич

онтологічний мова філософія

АНОТАЦІЯ

Синиця А. С. Логіко-семантичні концепції мови в аналітичній філософії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2010.

У дисертації на основі концептуального підходу проаналізовано ключові логіко-семантичні ідеї, сформульовані представниками аналітичної філософії. Ці ідеї, узагальнені до рівня філософських концепцій мови, розглянуто в контексті проблем сучасної логіки, лінгвістики, теорії штучного інтелекту, а також таких філософських напрямів, як феноменологія, семіотика, герменевтика. Увагу зосереджено на факторах, що спричинили становлення логіко-семантичних концепцій мови, на характерних особливостях формування цих концепцій та закономірностях їх розвитку.

Логіко-семантичні концепції мови розподілено на формалістські та неформалістські. До перших віднесено: концепцію логічного атомізму, концепцію логічного аналізу мови, логіко-семантичну концепцію Р. Карнапа. До других - концепцію “мовної гри”, інтенціоналістську концепцію мови, антиреалістську концепцію значення М. Дамміта, концепцію “мовленнєвих актів”. Історичну еволюцію аналітичної філософії (як перехід від формалістських до неформалістських концепцій мови) визначено на базі ідеї поступового включення в сферу логіко-семантичного дослідження прагматичного аспекту мови.

Ключові слова: аналітична філософія, логічна семантика, концепція, смисл, значення, істина, мова.

АННОТАЦИЯ

Синица А. С. Логико-семантические концепции языка в аналитической философии. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Львовский национальный университет имени Ивана Франко. - Львов, 2010.

В диссертации на основании концептуального подхода проанализированы ключевые логико-семантические идеи, сформулированные в трудах таких аналитических философов, как Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Витгенштейн, Р. Карнап, П. Грайс, Дж. Остин, Дж. Серль, М. Даммит и др. Эти идеи, обобщенные к уровню философских концепций языка, рассмотрены в контексте проблем современной логики, лингвистики, теории искусственного интеллекта, а также феноменологии, семиотики, герменевтики. Внимание сосредоточено на факторах, которые повлекли становление логико-семантических концепций языка, на специфических особенностях формирования этих концепций и закономерностях их развития.

Процесс становления аналитической проблематики в истории философии (Античность, Средневековье, Новое Время) проанализирован на основании идеи постепенного перехода от логико-философских исследований мышления к исследованию языка. В связи с этим предложено различение понятий интернальной и экстернальной аналитической традиции. В первом случае речь идет об аналитической философии как направлении философской мысли, которое сформировалось в ХХ веке; во втором - об аналитической философии как способе философствования свойственном как философам, представителям предыдущих эпох (Платону, Аристотелю, Д. Скоту, В. Оккаму, Ф. Бэкону, Г. Лейбницу, И. Канту и др.), так и философам, представителям других философских традиций ХХ века (Э. Гуссерлю, К.-О. Апелю и др.).

Предложено деление существующих в аналитической философии логико-семантических концепций языка на формалистские и неформалистские. К формалистским концепциям языка отнесены: концепция логического атомизма (Г. Фреге, Дж. Э. Мур, Б. Рассел), концепция логического анализа языка (Л. Витгенштейн, А. Айер, К. Поппер), логико-семантическая концепция Р. Карнапа. Среди факторов, которые повлияли на процесс их становления, названы: достижения в сфере математической логики, реализм в философии, лингвистический поворот в философских исследованиях.

Среди особенностей формалистских концепций языка отмечены: абсолютизация формально-логического подхода к языку; понимание языка не как средства выражения мыслей, а как “образа мира”; интерпретация семантического аспекта языка путем построения эффективных синтаксических логико-математических моделей; дистинкция понятий языка-объекта и метаязыка, смысла и значения и т. п.

Вместе с тем отмечено и внутреннюю эволюцию формалистских концепций языка, которая заключается в изменении эпистемологических акцентов в исследовании и трансформации сущностного ядра этих концепций. Речь идет об акцентировании внимания на понятии факта в концепции логического атомизма, о приоритетности понятия предложения в концепции логического анализа языка и об обращении к понятию метода (экстенсионала и интенсионала) в логико-семантической концепции Р. Карнапа. Такая трансформация формалистских концепций языка была предопределена необходимостью преодоления основных недостатков этих концепций: исключительной акцентуации на синтаксической и семантической сторонах анализа; формализации, целью которой является редукция неповторимого бесконечного множественного числа языковых ситуаций к ограниченному набору моделей и схем; недооценки семантических возможностей естественного языка; отсутствии прагматического аспекта языка.

Эти недостатки стремились преодолеть в пределах неформалистских концепций языка: концепции “языковых игр”, интенционалистской концепции языка, антиреалистской концепции значения М. Даммита, концепции “речевых актов”. На процесс становления этих концепций повлияли, кроме логики (математической и философской), и достижения лингвистики, философии сознания, феноменологии, неопрагматизма.

Среди особенностей неформалистских концепций языка отмечены: формирование прагматического подхода к языку, в результате чего значение языковых выражений стало трактоваться как их употребление определенными субъектами в пределах определенных социокультурных контекстов; внимание к анализу естественного языка; поиск внеязыковых феноменов, которые определяют или же существенно влияют на значение языковых выражений; формирование качественно новой философской терминологии. Констатировано, что эволюция этих концепций языка привела к осознанию необходимости привлечения в их методологию исследования формальных подходов неклассической логики с целью преодоления неточностей в формулировках, субъективизма и релятивности.

Таким образом, отмечено, что сегодня логико-семантическая проблематика в аналитической философии перешла на новый уровень понимания ключевых понятий анализа языка, на уровень синтеза казалось бы, на первый взгляд, противоположных подходов к пониманию природы языка, что, как показано в данной диссертации, является вполне валидным заданием.

Ключевые слова: аналитическая философия, логическая семантика, концепция, смысл, значение, истина, язык.

SUMMARY

Synytsya A. S. Logic-semantical conceptions of language in analytic philosophy. - Manuscript.

Thesis for the degree of candidate of philosophical sciences on speciality 09.00.05 - history of philosophy. - Ivan Franko National University of L'viv. - L'viv, 2010.

In this dissertation on the basis of conceptual approach the key logic-semantical ideas, formulated by the representatives of analytic philosophy, are analysed. These ideas, generalized to the level of philosophical conceptions of language, are considered in the context of problems of modern logic, linguistics, theory of artificial intelligence, likewise such philosophical schools, as phenomenology, semiotics, hermeneutics. Attention is concentrated on the factors which caused the formation of logic-semantical conceptions of language, on the typical features of these conceptions formation and on the regularities of their development.

Logic-semantical conceptions of language are divided on formalistic and nonformalistic conceptions. To the first group belongs: conception of logical atomism, conception of logical analysis of language, R. Carnap's logic-semantics conception. To the second group belongs: conception of “linguistic game”, intentionality conception of language, M. Dummett's anti-realistic conception of meaning, conception of “speech acts”. The historical evolution of analytic philosophy (as a transition from formalistic to nonformalistic conceptions of language) on the basis of idea of the gradual inclusion in the sphere of logic-semantical research the pragmatic aspect of language is defined.

Keywords: analytic philosophy, logical semantics, conception, sense, meaning, truth, language.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю усвідомлення в межах української філософської спільноти значення основних логіко-семантичних ідей, запропонованих представниками аналітичної філософії, для розвитку й пошуку кореляту між філософією, філософською логікою, математичною логікою, лінгвістикою тощо. У зв'язку з цим аналітична філософія на сьогодні є одним з найважливіших напрямів філософської думки, хронологія якого охоплює понад сто років, а географія - більшість країн світу. Серед найвідоміших представників аналітичної філософії - імена світової величини: Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Вітгенштайн, Р. Карнап, П. Грайс, Д. Девідсон, Я. Хінтікка, Дж. Остін, Дж. Серл та ін.

Найважливішою особливістю аналітичної філософії є пошук філософської істини шляхом логіко-семантичного аналізу мови. Завдяки застосуванню логіко-математичного інструментарію в філософії, чи не вперше, було здійснено ґрунтовне лінгво-філософське дослідження базових філософських понять. Однак реалізація цього задуму супроводжувалась доланням значних труднощів, формуванням різних концептуальних підходів до аналізу мови. Детальний розгляд цих підходів у кандидатській дисертації сприятиме розкриттю сутнісного значення природи аналітичного методу, істини, значення та мови.

Окрім того, кандидатська дисертація слугуватиме необхідним засобом ознайомлення української наукової спільноти з найважливішими результатами аналітичної філософії, напряму, не достатньо концептуально дослідженого в українській філософській думці, сприятиме критичному переосмисленню основних філософсько-аналітичних понять і зіставленню вагомих досягнень цього напряму з результатами інших сучасних філософських напрямів (зокрема феноменології).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до теми науково-дослідної роботи кафедри історії філософії Львівського національного університету імені Івана Франка: “Концептуальні засади філософської думки в Україні: історія та сучасність” (номер державної реєстрації: 0107U007416), а також є складовою частиною наукових досліджень кафедри філософії, які ведуться на тему: “Парадигми сучасного мислення: особливості концепцій та напрямків у загальній, соціальній та прикладній філософії”.

Мета і завдання дослідження. Основна мета дослідження полягає в логіко-семантичній реконструкції мовних концепцій представників аналітичної філософії ХІХ-ХХІ століть.

Реалізація цієї мети передбачає виконання низки конкретних завдань:

- визначення специфіки аналітичного методу в процесі онтологічних, епістемологічних, логічних досліджень реальності крізь призму мови;

- розкриття особливостей основних концепцій мови в аналітичній філософії, а також з'ясування передумов їх виникнення;

- з'ясування характерних закономірностей еволюції логіко-семантичних концепцій мови;

- виявлення факторів, що спричинили занепад одних і розвиток інших логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії;

- порівняння логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії не лише між собою, але і з підходами до мови, властивими іншим філософським напрямам: феноменології, герменевтиці, семіотиці тощо;

- встановлення умов валідності і смислу пізнання реальності засобами мови назагал, і логічної семантики зокрема, та окреслення перспективи подальшого розвитку поставлених питань.

Об'єктом дослідження є формування та розвиток логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії.

Предметом дослідження є з'ясування характерних особливостей логіко-семантичних концепцій мови, представлених у працях таких аналітичних філософів, як Г. Фреге, Б. Рассел, Л. Вітгенштайн, Р. Карнап, П. Грайс, Дж. Остін, Дж. Серл, М. Дамміт, Я. Хінтікка.

Теоретична та методологічна основа дослідження. Теоретичною основою роботи виступають сучасні і класичні дослідження в галузі історії філософії, дослідницька традиція аналітичної філософії та результати досліджень когнітивних наук. Методологічною основою дослідження є принцип об'єктивності та принцип історизму (конкретно-історичного підходу до результатів наукової діяльності філософів-аналітиків), комплексне порівняння історичного та логічного в історико-філософському дослідженні, а також системний підхід. У зв'язку з цим у дисертації використано такі методи: контент-аналізу (для уточнення значень мовних виразів залежно від певної системи знання, що визначає контекст їх вживання), лінгвістичного аналізу (з метою одержання релевантних дефініцій понять і термінів), компаративістики (для зіставлення як логіко-семантичних концепцій мови назагал, так і окремих ключових понять цих концепцій зокрема), історичний метод (для встановлення факторів, що спричинили виникнення одних і занепад інших логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії), методи дедукції та індукції (для проведення послідовної реконструкції логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії).

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що в дисертації системно розкривається логіко-семантична природа мовних концепцій в аналітичній філософії, обґрунтовується їх іманентна цілісність, що зумовлена значним потенціалом ідеї логічної семантики, і простежуються основні закономірності еволюції цих концепцій. У дисертації одержано та виносяться на захист такі результати, що мають характер новизни:

- доведено, що процес формування аналітичної проблематики в історії філософії доцільно розглядати на основі ідеї поступового переходу від логіко-філософських досліджень мислення до дослідження мови як системи знаків в синтаксичному, семантичному та прагматичному аспектах;

- встановлено дистинкцію формалістських і неформалістських логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії, а також запропоновано розрізнення понять інтернальної та екстернальної аналітичної традиції;

- визначено, що внутрішня логіка розвитку аналітичної філософії полягає в пошуку синтезу семантичного та прагматичного аспектів функціонування мови, що, зі свого боку, зумовило необхідність переходу від формалістських до неформалістських концепцій мови;

- обґрунтовано, що концепція “мовної гри” Л. Вітгенштайна, основними поняттями якої є “мовна гра”, “явище сімейної схожості”, “семантична відносність”, вплинула на розвиток семантики “можливих світів”, теоретико-ігрової та критеріальної семантик;

- встановлено близькість між проблематикою інтенціоналізму в аналітичній філософії і даними когнітивних наук на основі дистинкції поняття значення на рівні ментальних станів і на рівні мови;

- з'ясовано, що взаємозв'язок концепції “мовленнєвих актів” і базових ідей логічної прагматики полягає у виявленні та можливості формалізації смислових рівнів мовленнєвої комунікації, яка репрезентує ментальні стани свідомості індивідів.

Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дисертації полягає в тому, що в історико-філософському процесі аналітичної філософії виокремлено концептуальний підхід, розкрито сутнісне значення логіко-семантичних концепцій мови та показано співзвучність деяких ключових ідей філософів-аналітиків із положеннями доктрин феноменології, неопрагматизму, постмодернізму тощо.

Враховуючи недостатній рівень розробки даної проблеми в українській філософській думці, використані в роботі підходи та одержані за їх допомогою теоретичні й практичні положення можуть складати методологічну базу для подальшої розробки проблем, пов'язаних з витоками та розвитком аналітичної філософії, а також можуть бути використані у нормативних курсах або спецкурсах вищих навчальних закладів з аналітичної філософії, некласичної логіки, філософії мови, історії логіки, логічної семантики, історії та методології науки тощо.

Особистий внесок здобувача. Висновки й положення наукової новизни дисертації одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Зміст дисертації обговорювався на засіданнях кафедри історії філософії філософського факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Матеріали дисертації, її основні положення та висновки доповідались автором на: Міжнародній науковій конференції “IV Харківські студентські філософські читання” (Харків, 2007), Міжнародній науковій конференції “Дні науки філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка - 2008” (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції “V Харківські студентські філософські читання” (Харків, 2008), Всеукраїнській науковій конференції “Діалектика духовних процесів - VII” (Дрогобич, 2008), Міжнародній науковій конференції “Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність” (Чернівці, 2008), Міжнародній науковій конференції “Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського факультету). Дні науки філософського факультету КНУ ім. Т. Шевченка - 2009” (Київ, 2009), Всеукраїнській науковій конференції “Діалектика духовних процесів - VIIІ” (Дрогобич, 2009).

Публікації. Основні результати дисертації висвітлені у восьми статтях (загальним обсягом 4,5 авторських аркушів), надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та семи тезах (загальним обсягом 0,8 авторського аркуша), надрукованих у збірках матеріалів наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Структура дисертації відповідає меті дослідження й відображає послідовність вирішення поставлених завдань, розв'язання яких дозволяє прояснити історико-філософські закономірності формування та еволюції аналітичної філософії. Логіка та мета дослідження зумовили поділ дисертації на три розділи, перший та другий з яких складаються з трьох, а третій - з чотирьох підрозділів. Крім трьох розділів, дисертація містить вступ, висновки та список використаних джерел. Загальний обсяг дисертації складає 217 сторінок, з них список використаних джерел нараховує 21 сторінку і включає 225 найменувань, з яких 59 джерел англійською мовою.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, встановлюється зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами; формулюється мета і завдання, об'єкт і предмет дослідження, визначається теоретична та методологічна основа; конкретизується наукова новизна дослідження, відображається теоретичне і практичне значення; наводяться дані про апробацію отриманих результатів та публікації.

У першому розділі - “Ступінь наукової розробленості теми” - здійснено детальний огляд літератури, проведено системний аналіз витоків аналітичної філософії як предмету філософської рефлексії, дано узагальнене розуміння суті і специфіки аналітичного методу дослідження, окреслено основні підходи до розуміння аналітичної філософії.

У підрозділі 1.1. - “Огляд літератури” - джерела, в яких здійснено теоретичне окреслення ядра основних логіко-семантичних концепцій мови, розділено на: 1) праці філософів-аналітиків, в яких особливо чітко поставлена проблема логічної семантики - монографії і статті; 2) критичні монографії і статті, присвячені логіко-семантичній проблематиці. З-поміж праць філософів-аналітиків, які займалися цією проблематикою, виокремлено розвідки Г. Фреге, Б. Рассела, Л. Вітгенштайна, Р. Карнапа, П. Грайса, Дж. Остіна, Дж. Серла, М. Дамміта. У підрозділі більш детально окреслено основні ідеї монографій і статей критичного характеру, присвячених логіко-семантичній проблематиці, а саме: А. Л. Блінова та ін. (“Аналітична філософія”), С. В. Ніконенка (“Аналітична філософія: основні концепції”), Є. Д. Смирнової (“Логіка і філософія”), Р. Павільоніса (“Проблема смислу: сучасний логіко-філософський аналіз мови”), Дж. Пассмора (“Сто років філософії”), П. Горвіца (“Значення”), М. В. Поповича (“Філософські питання семантики”), Ф. С. Бацевича (“Філософія мови: Історія лінгвофілософських учень”), Е. Саарінена “(Про метатеорію і методологію семантики”), М. С. Козлової (“Ідея “мовних ігор”), В. В. Петрова (“Мова і логічна теорія”). Згадані дослідники трактували основні поняття аналітичної філософії, критично осмислювали здобутки окремих філософів-аналітиків, здійснювали компаративний аналіз цих здобутків у контексті історії філософії тощо. Окрім того, вагомий здобуток у розуміння аналітичної філософії, її визначення, джерел, предметного поля, методів дослідження, періодизації та дотичних до неї проблем логіко-семантичного осмислення мови внесли такі українські дослідники, як І. А. Алексюк, Ф. С. Бацевич, В. А. Бугров, А. А. Васильченко, Є. Г. Виноградов, Ю. В. Джулай, Б. Т. Домбровський, К. К. Жоль, О. А. Зубчик, А. Т. Ішмуратов, А. Є. Конверський, С. Б. Кримський, В. Й. Омельянчик, В. Л. Петрушенко, М. В. Попович, Я. В. Шрамко. Науковий доробок цих авторів значно збагатив розуміння суті ключових ідей та положень аналітичної філософії, проте проблема формування та розвитку логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії залишається і далі відкритою для дискусії.

У підрозділі 1.2. - “Аналітична традиція дослідження мислення і мови в історії філософії” - зважаючи на те, що аналітичний підхід в осмисленні багатьох філософських питань був притаманний мислителям Античності, Середньовіччя, Нового Часу, запропоновано поділ на екстернальну та інтернальну аналітичні традиції. У першому випадку йдеться про певний стиль філософування, притаманний не лише деяким філософам минулого (Аристотелю, Р. Декарту, Ф. Бекону, Ґ. Ляйбніцу, І. Канту та ін.), але і більш сучасним філософам, які, належачи до різних філософських напрямів (феноменалізм Е. Гуссерля, комунікативізм К.-О. Апеля, постмодернізм Ж. Дерриди), у своїх філософських дослідженнях торкаються як предмета аналітичної філософії, так і використовують її методологію. У другому випадку мається на увазі власне аналітична філософія, яка в ХХ ст. набула всіх ознак філософського напряму. Інтернальна аналітична традиція стала можливою завдяки так званому лінгвістичному повороту в філософії (зосередження уваги дослідників на мові як предметі та умові пізнання, її семантичних можливостях, встановлених завдяки формальному апарату логіки). До лінгвістичного повороту в філософії не було чіткого розмежування між мовою як емпіричною реальністю мислення і власне мисленням. У зв'язку з цим у дисертації виділено ряд підходів в розрізненні мови і мислення: 1) нечітка дистинкція мислення і мови (поняття логосу); 2) розгляд мисленнєвої проблематики як домінантної щодо мови (Платон, Аристотель, універсалії, cogito Р. Декарта, концепція утворення понять Дж. Локка, трансцендентальний ідеалізм І. Канта); 3) мовна проблематика як необхідна частина вивчення мислення (стоїки, Ф. Бекон, Т. Гоббс, Ґ. Ляйбніц, Ф. Брентано); 4) мова як самостійний предмет дослідження (лінгвістичний поворот).

У дисертації звернено увагу на те, що лінгвістичний поворот у філософії вплинув не лише на розвиток аналітичної філософії, але й був відчутно представлений у феноменології Е. Гуссерля, у фундаментальній онтології М. Гайдеґґера, в семіотиці тощо.

У підрозділі 1.3. - “Загальна характеристика аналітичної філософії” - подано низку дефініцій терміну “аналітична філософія”. Спільним для всіх дефініцій є логіко-семантична методологія аналізу мови: прагнення розглядати і розв'язувати філософські проблеми крізь призму аналізу мови; використання в процесі дослідження методів і засобів сучасної логіки, лінгвістики, емпіричної епістемології, даних суміжних наук; ясність і чіткість аргументації, яка використовується в процесі обґрунтування філософських тезисів. Особливістю аналітичного методу в межах саме аналітичної філософії як напряму є те, що цей метод включає в себе всі інші філософські методи, вирішуючи як аналітичні, так і синтетичні, конструктивні завдання.

Таким чином, уся плюральність тем аналітичної філософії (що лежать у площинах епістемології, логіки, моральної філософії, історії, політики, релігії, філософії права, економіки тощо) обмежується логіко-семантичним підходом у концептуальному осмисленні поняття мови.

Логіко-семантичні концепції мови - це певний спосіб розуміння мови (об'єкту дослідження) під кутом зору ідей логічної семантики (що зв'язує вирази мови з деякими логічно сконструйованими предметами, які виступають у ролі значення). Логіко-семантичні концепції мови, запропоновані представниками аналітичної філософії, поділено на формалістські і неформалістські. Їх аналіз здійснено у двох наступних розділах.

У другому розділі - “Формалістські концепції мови в аналітичній філософії” - здійснено критичний аналіз історично перших логіко-семантичних концепцій мови - формалістських (концепції логічного атомізму, концепції логічного аналізу мови раннього Л. Вітгенштайна, логіко-семантичної концепції Р. Карнапа). Особливістю даних формалістських мовних концепцій є абсолютизація формального підходу до мови; розуміння мови як “образу світу”; інтерпретація семантичного аспекту мови за допомогою побудови ефективних синтаксичних логіко-математичних моделей; дистинкція понять мови-об'єкту й метамови, смислу та значення тощо.

У підрозділі 2.1. - “Концепція логічного атомізму” - з'ясовано передумови виникнення цієї концепції, встановлено значення її основних термінів і понять, визначено характерні особливості й закономірності розвитку, основні переваги та недоліки.

Витоки концепції логічного атомізму варто шукати в творчих інноваціях Ґ. Ляйбніца, Г. Фреге, Дж. Е. Мура, а найбільш вагомі результати з погляду цілісності концепції - у працях Б. Рассела. Теорія логічного атомізму - це спроба побудови ідеальної мови засобами логіки, яка мала б стати основою науки. Згідно з концепцією логічного атомізму, світ - це сукупність не пов'язаних між собою атомарних (елементарних, базових) фактів. Їх еквівалентами у мисленнєвій сфері виступають логічні атоми (універсалії, властивості, відношення) - факти, які і повинен аналізувати філософ.

Вершиною у розвитку концепції логічного атомізму стала теорія дескрипцій Б. Рассела, яка констатувала можливість побудови засобами мови логічних об'єктів, які б повністю відповідали реальним фактам. Тому не випадково прихильники логічного атомізму (Дж. Е. Мур, Б. Рассел) основною теорією істини вважали кореспондентську теорію істини. З допомогою аналітичного методу вже Г. Фреге вдалося уточнити значення таких понять, як смисл, значення, істина, висловлювання тощо.

Погляди Г. Фреге щодо кількості істиннісних значень, математичного числення, методу іменування піддані критиці уже Б. Расселом в межах концепції логічного атомізму, тим самим засвідчивши внутрішній розвиток цієї концепції. Водночас теорія дескрипцій Б. Рассела стала об'єктом критики уже з боку Л. Вітгенштайна, а згодом і Р. Карнапа, В. Куайна, П. Стросона, Я. Хінтікки, перш за все, за штучність, об'ємність, змішування понять, абсолютизацію отриманих результатів. У пізній період творчості і сам Б. Рассел відійшов від неореалістичної доктрини логічного атомізму.

У підрозділі 2.2. - “Концепція логічного аналізу мови в філософії раннього Л. Вітгенштайна” - крізь призму поняття логічного аналізу мови детально розглянуто особливості поглядів Л. Вітгенштайна, висловлені у ранній період його творчості.

Концепція логічного аналізу мови, на відміну від концепції логічного атомізму, хоча і визначає одним із своїх першочергових завдань вироблення ідеальної мови, але основною метою останньої вважає не встановлення фактів і взаємозв'язків між ними, а підтвердження можливості їх пізнання шляхом обґрунтування мови (а не досвіду).

Л. Вітгенштайн визначив основу логічного аналізу мови у ранніх творах: “Зауваження з логіки”, “Зауваження, продиктовані Дж. Е. Муру в Норвегії”, “Щоденники (1914-1916)”, “Tractatus logico-philosophicus”. На нашу думку, одним з основних завдань Л. Вітгенштайна в ранній період творчості була спроба виділити сферу, в межах якої можна отримати чітке й визначене знання. З цією метою Л. Вітгенштайн і здійснює логічний аналіз як послідовний перехід від реальності (світу) до ідеальної мови крізь призму таких понять:

Світ > факт > образ > думка > речення > мова > знання.

Ідеальна мова, за задумом Л. Вітгенштайна, мала стати “логічним образом дійсності” з огляду на те, що вона базується на мові “фактів”. Однак згодом стало очевидно, що побудова такої мови є можлива, але вона буде дуже збіднена. Подібний висновок був зумовлений кризою класичної математичної логіки, засобами якої було неможливо адекватно описати усю систему знань. Від штучних логічних формалізмів Л. Вітгенштайн повертається до природної мови. Для пізнього Л. Вітгенштайна мова стала частиною світу, формою соціального життя, специфічною діяльністю, подібно до інших типів діяльності із заданими інтенцією, метою і результатом.

Попри те ідеї Л. Вітгенштайна викликали значний резонанс у філософії та інспірували філософські пошуки таких дослідників, як Р. Карнап, В. Куайн, Г. Х. фон Врігт, Я. Хінтікка та ін.

У підрозділі 2.3. - “Логіко-семантична концепція Р. Карнапа” - простежено основні закономірності творчої еволюції Р. Карнапа в питанні формування логіко-семантичних ідей. Зазначено, що спершу Р. Карнап був переконаний в можливості з допомогою синтаксису виразити множину мовних знань. Для вирішення проблематики, пов'язаної з питаннями смислу мовних виразів, Р. Карнапу доводиться вводити до розгляду цілу систему семантичних категорій: “індивід”, “дескрипція”, “відношення”, “клас”, “властивість”, “судження”, “фактична істинність”, “логічна істинність”, “фактична еквівалентність”, “логічна еквівалентність”, “екстенсіонал” та “інтенсіонал” (мовних виразів), “інтенсіональний ізоморфізм” та ін. Р. Карнап, критикуючи метод відношення іменування, прагнув, щоб завдяки його методу значення і смисл виразів не змінювалися залежно від контекстів. Недооцінка з боку Р. Карнапа ролі контекстів призвела, на думку багатьох дослідників, до малоефективності його методу екстенсіоналів та інтенсіоналів. Логіко-семантичну концепцію Р. Карнапа критикували зокрема С. Яновська, М. Попович, Є. Смирнова. Згодом сам Р. Карнап у пізній період творчості дещо переглянув свої погляди і почав враховувати прагматичний аспект мови. Прагматика, на відміну від логічної семантики, дає змогу досліджувати історично сформовані природні мови. Для того, щоб дослідити значення певного слова в таких мовах, потрібно розглянути різні ситуації його вживання. Таким чином, Р. Карнап приймає одну з основних ідей концепції “значення як вживання” Л. Вітгенштайна. Дослідження природних мов з погляду прагматики, на думку Р. Карнапа, має велике значення як для розкриття природи людської поведінки, так і для розкриття природи еволюції культур, і поступово підводить до необхідності застосування неформалістського підходу до мови.

У третьому розділі - “Неформалістські концепції мови в аналітичній філософії” - детально проаналізовано сучасні неформалістські логіко-семантичні концепції мови в аналітичній філософії (концепцію “мовної гри”, інтенціоналістську теорію мови, проблему смислу та значення мовних виразів у контексті аналітичної епістемології, концепцію “мовленнєвих актів”). Особливістю цих неформалістських концепцій мови є: формування прагматичного підходу до мови; увага до аналізу природної мови; пошук позамовних феноменів, які визначають або ж суттєво впливають на значення мовних виразів; формування якісно нової філософської термінології тощо.

У підрозділі 3.1. - “Концепція “мовної гри” та виникнення теоретико-модельних семантик” - детально розглянуто ключові ідеї концепції “мовної гри”, орієнтованої на людину та її внутрішній світ, у філософії пізнього Л. Вітгенштайна і простежено вплив цих ідей на семантику “можливих світів”, теоретико-ігрову семантику та критеріальну семантику.

“Мовна гра”, на думку Л. Вітгенштайна, - це особливий вид діяльності, спосіб життя, з допомогою якого відбувається опис властивостей навколишньої дійсності крізь призму множини речень. Усю множину мовних ігор Л. Вітгенштайн об'єднує з допомогою поняття “явищ сімейної схожості”, а значення слова зводиться до його вживання в межах деякої природної (буденної) мови. Ці та ряд інших ідей Л. Вітгенштайна згодом були розвинуті в теоретико-модельних семантиках, які, крім того, певним чином торкаються концепції “мовної гри” Л. Вітгенштайна у зв'язку з використанням поняття “семантичної відносності”, яке фіксує можливість набуття відмінного істиннісного значення певним висловлюванням залежно від того, що вважати для нього найбільш важливим і визначальним.

У теоретико-модельній семантиці під “мовною грою” розуміється опис “можливого світу”, який виступає теоретико-модельною структурою. Значення слова можна інтерпретувати як аргумент семантичної відносності. Зі свого боку, теоретико-ігрова семантика є більш процесуально-орієнтованою, ніж теоретико-модельна семантика, оскільки використовує в процесі аналізу істиннісного значення певного висловлювання - поняття гри. Таким чином, істинність чи хибність висловлювання постає результатом певної гри, суперниками в якій є Я і Природа. А натомість у критеріальній семантиці вирішальну роль відіграє людина як носій і інтерпретатор мови, а не дещо абстрактне поняття мови (як це спостерігається в теоретико-модельній семантиці). Значення мовних виразів аналізується в термінах поняття “критерій” (яке має епістемічну природу), що вимагає фактичного підтвердження.

У підрозділі 3.2. - “Проблема значення мовних виразів і виникнення інтенціоналістської теорії мови” - поглиблено проаналізовано проблему інтенціоналізму та її зв'язок із проблемою значення мовних виразів.

Взаємозв'язок інтенціоналістської теорії мови в межах аналітичної філософії з методологією феноменології є можливим, на нашу думку, в силу близькості їх теорій значення, детермінованих поняттям інтенції (кореляція тричленних епістемологічних конструкцій Г. Фреге й Е. Гуссерля). Варто відмітити, що в аналітичній філософії розуміння поняття інтенціональності було доволі традиційним. Очевидно, поняття інтенціональності необхідне було для того, щоб згодом поєднати проблематику філософії мови із здобутками філософії свідомості. Передумова такого зближення була забезпечена виокремленням П. Грайсом в пізнавальному аспекті важливості ролі діалогу як механізму засвоєння значення. Таке засвоєння значення забезпечується дотриманням певних правил у процесі ведення діалогу - максим якості, кількості, відношення і способу, які попри те були піддані різкій критиці за малоефективність і безнадійну невизначеність. П. Грайс, проте, не втрачав впевненості в можливості обґрунтування інтенціональності значення не лише в процесі комунікації, але й у більш загальній перспективі. З цією метою він навіть запропонував так званий міф (гіпотезу) походження мови. Крім того, в інтенціоналістській теорії мови було запропоновано дистинкцію значення на рівні ментальних станів і на рівні мови (П. Грайс, С. Шиффер, П. Горвіц), що призвело до редукції значень мовних виразів до значень того, хто говорить. У зв'язку з цим семантика по суті стала мислитися як частина психології. Це забезпечило можливість екстраполяції ідей інтенціоналістської теорії природної мови на сфери теорії штучного інтелекту (Д. Деннет), філософії свідомості (Д. Льюїс), психології (Г. Енскомб), теорії “мовленнєвих актів” та логічної прагматики (Дж. Серл).

У підрозділі 3.3. - “Проблема смислу та значення мовних виразів у контексті аналітичної епістемології” - в контексті питань аналітичної епістемології визначено сутність антиреалістської теорії значення М. Дамміта. Свою теорію значення М. Дамміт розвивав, послуговуючись методологією антиреалізму (криза якої виникла дещо згодом у зв'язку з парадоксом Фітча), що заперечує незалежність існування “матеріальних фактів” від нашого розгляду і відкидає принцип бівалентності. Унікальність логіко-семантичної концепції М. Дамміта полягає в тому, що він, чи не першим, зрозумівши кризу, яка запанувала в аналітичній філософії в 1970-х роках, намагався запропонувати альтернативні моделі тлумачення мови, які б мали поєднати семантичні і прагматичні аспекти функціонування мови, тобто підходи Г. Фреге та Л. Вітгенштайна. Це було доволі складне завдання з огляду на те, що семантика завжди прагне відшукати деякі “смислові інваріанти”, перманентність яких є незмінною в різного роду контекстах, а прагматичне дослідження - спрямоване на пояснення виключно конкретних ситуацій вживання.

Конструюючи теорію значення для аналізу мовних виразів, М. Дамміт доходить висновку про важливість функціонування таких її трьох частин: теорії референції, теорії смислу й теорії сили.

Теорія референції - визначає, яким способом до кожного висловлювання певної теорії можна застосовувати поняття, яке є основним у теорії значення (істина, верифікація чи фальсифікація). Теорія смислу є своєрідною оболонкою для теорії референції. Вона визначає, в чому полягає знання теорії референції комунікантом. І, нарешті, знання теорії сили необхідне для того, щоб здобути практичне вміння використовувати мову, опанувати її прагматичний аспект. Адже одного теоретичного рівня опанування мовою є замало.

У підрозділі 3.4. -“Інтенціоналістська концепція “мовленнєвих актів” - критично розглянуто основні переваги та недоліки концепції “мовленнєвих актів”, її зв'язок із філософією свідомості на основі інтенціонального аспекту мови.

Становлення концепції “мовленнєвих актів” було зумовлене необхідністю проведення логіко-прагматичного аналізу мови, який би засвідчив залежність тексту від контексту. Усвідомлення цієї обставини визначило об'єкт логіко-прагматичного аналізу - мовленнєвий акт (мінімальну одиницю мовної діяльності, висловлену деяким суб'єктом і осмислену іншим суб'єктом). Згідно з Дж. Остіном, структура мовленнєвого акту включає такі складові частини: локуцію (форму вираження), іллокуцію (мету), перлокуцію (результат). Логіко-прагматичний підхід дозволяє ефективно виявити всі смислові рівні мовленнєвої комунікації, що є необхідною умовою їх подальшої формалізації (з допомогою засобів іллокутивної логіки). Однак в концепції “мовленнєвих актів” варто звернути увагу і на введене Дж. Серлем поняття інтенціональності у зв'язку з розглядом ним філософії мови як такої, що повинна базуватись на філософії свідомості. Адже мовленнєві акти не існують самі по собі. Лише завдяки зв'язку із свідомістю вони можуть репрезентувати існуючі в світі речі. Мовленнєві акти є інтенціональними діями.

Отже, розвиток концепції “мовленнєвих актів” показав, з одного боку, її зв'язок з логічною прагматикою і можливістю формалізації засобами іллокутивної логіки, а з другого боку, засвідчив наявність зв'язку між нею і філософією свідомості. Попри те, що деякі її аспекти (зокрема неврахування суб'єктивності мовця, його системи цінностей, зв'язку із невербальною поведінкою тощо) були піддані критиці, все ж можемо констатувати, що саме ця концепція найближче підійшла до розкриття сутнісного значення питання співвіднесення свідомості і мови, ролі мови в теорії штучного інтелекту тощо.

У висновках узагальнено результати дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи, визначено передумови формування логіко-семантичних концепцій мови в аналітичній філософії, критично проаналізовано основні властивості цих концепцій та закономірності їх розвитку.

Проведене дослідження дозволяє зробити такі висновки:

- семантичні міркування нерозривно пов'язані з логічною та лінгвістичною проблематикою, зокрема, з фундаментальними проблемами логіко-філософського аналізу мови: відношення думки, мови та реальності, ролі й місця мови в пізнанні та освоєнні світу;

- проблеми смислу, розуміння, істини, значення, природи мови, мовних виразів були елементами аналізу в епохи Античності, Середньовіччя, Нового Часу (в межах екстернальної аналітичної традиції). Однак саме в інтернальній аналітичній традиції (що є репрезентована власне аналітичною філософією) логіко-семантична проблематика набула системного розвитку;

- історичну еволюцію аналітичної філософії доцільно розглядати на основі розгортання ідеї поступового включення в сферу логіко-семантичного дослідження прагматичного аспекту мови. Адже в історично перших (формалістських) концепціях мови, інспірованих стрімким розвитком математичної логіки, зроблено акцент на конструюванні штучних мов, їх синтаксисі та семантиці, на уточненні значень дескриптивних термінів, розрізненні смислу та значення, об'єктної мови та метамови, розгляді мови як онтологічної основи світу, що призвело до недооцінки можливостей природної мови, позамовних факторів пізнання дійсності;

- представники аналітичної філософії конструювали неформалістські концепції мови під впливом динамічного розвитку лінгвістики, некласичної логіки, домінування плюралістичних і прагматичних підходів до аналізу мови. У неформалістських концепціях завдяки розвитку прагматичного аспекту увагу акцентовано в основному на пошуку феноменів, з допомогою яких можна було б розкрити природу мови і значення мовних виразів, на кореляції слів і вчинків, на ролі мови в процесі комунікації, на співвіднесенні елементів мови з елементами свідомості тощо. Серед основних недоліків цих концепцій ми виявили: нечітку визначеність термінів і понять; нехтування можливостями формалізації; надмірний акцент на суб'єктивному аспекті категорії значення, що неминуче призводить до релятивізму і анархізму в епістемології;

- еволюція аналітичної філософії засвідчила, що на сучасному етапі розвитку філософської думки при конструюванні логіко-семантичних концепцій мови необхідно враховувати результати як формалістських, так і неформалістських аналітичних підходів до мови, логічної семантики та логічної прагматики, залучати в площину аналітичної рефлексії здобутки інших філософських напрямів (неопрагматизму, філософії свідомості, комунікативізму тощо). Внаслідок цього цілком вірогідним видається зближення та уніфікація формалістських і неформалістських концепцій мови в межах більш загальної аналітичної парадигми уже на вищому рівні розуміння логіко-семантичних проблем.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Синиця А. С. Концепція факту в аналітичній філософії / А. С. Синиця // Філософські пошуки. - 2007. - Вип. XXVI. - С. 237-245.

2. Синиця А. С. Методи перевірки правильності виведення висновку із засновків у теорії силогістики / А. С. Синиця // Вісник Львівського університету. - 2007. - Вип. 10. - C. 110-127. - (Філософські науки).

3. Синиця А. С. Логіко-філософський аспект теорії “мовленнєвих актів” / А. С. Синиця // Вісник національного університету “Львівська політехніка”. - 2008. - № 607. - С. 16-21. - (Філософські науки).

4. Синиця А. С. Інтенціоналістська концепція мови в аналітичній філософії / А. С. Синиця // Проблеми гуманітарних наук : наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету ім. І. Франка. - 2008. - Вип. ХХІ. - С. 209-219. - (Філософія).

5. Синиця А. С. Концепція “мовної гри” Л. Вітгенштейна / А. С. Синиця // Актуальні проблеми духовності : зб. наукових праць. - 2008. - Вип. 9. - С. 126-133.

6. Синиця А. С. Антиреалістська теорія значення Майкла Дамміта / А. С. Синиця // Філософські пошуки. - 2008. - Вип. XXVIII. - С. 50-58.

7. Синиця А. С. Аналітична та постмодерна парадигми дослідження філософії історії / А. С. Синиця // Вісник Львівського університету. - 2009. - Вип. 12. - C. 92-99. - (Філософські науки).

8. Синиця А. С. Логіко-семантичні ідеї Г. Фреге та їх вплив на аналітичну філософію / А. С. Синиця // Нова парадигма. - 2009. - № 86. - С. 76-86.

9. Синиця А. С. Прагматичний аспект логічної семантики в аналітичній філософії : матеріали Міжнародної наукової конференції [“IV Харківські студентські філософські читання”], (Харків, 29-30 березня 2007 р.) - Харків : Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2007. - С. 36-38.

10. Синиця А. С. Прагматичний аспект логіко-семантичної концепції Р. Карнапа : матеріали Міжнародної наукової конференції [“V Харківські студентські філософські читання”], (Харків, 27-28 березня 2008 р.) - Харків : Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 2008. - С. 20-22.

11. Синиця А. С. Вплив теорії “мовленнєвих актів” на розвиток логічної прагматики : матеріали Міжнародної наукової конференції [“Дні науки філософського факультету - 2008”], (Київ, 16-17 квітня 2008 р.) - К. : Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2008. - Ч. VII. - С. 32-34.

12. Синиця А. С. Аналітична філософія: на шляху від мислення до мови : матеріали Всеукраїнських конференцій студентів-філософів та молодих науковців 2006, 2007, 2008 рр. [“Діалектика духовних процесів - 7”], (Дрогобич, 22-25 травня 2008 р.) - Дрогобич : Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, 2009. - Вип. перший. - С. 67-68.

13. Синиця А. С. Логіко-етична модель знання Л. Вітгенштайна : матеріали Міжнародної наукової конференції [“Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність”], (Чернівці, 2-3 жовтня 2008 р.) - Чернівці : Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича, 2008. - С. 122-124.

14. Синиця А. С. Інтерпретація теорії “мовленнєвих актів” засобами іллокутивної логіки : матеріали Міжнародної наукової конференції [“Людина. Світ. Суспільство (до 175-річчя філософського ф-ту). Дні науки філософського факультету - 2009”], (21-22 квітня 2009 р.) - Київ : Київський національний університет ім. Т. Шевченка, 2009. - Ч. IV. - С. 36-38.

15. Синиця А. С. Неореалістична концепція логічного атомізму в аналітичній філософії : матеріали Всеукраїнської конференції студентів-філософів та молодих науковців 2009 р. [“Діалектика духовних процесів - 8”], (Дрогобич, 14-17 травня 2009 р.) - Дрогобич : Дрогобицький державний педагогічний університет ім. І. Франка, 2009. - Вип. другий. - С. 56-58.

Размещено на Allbest.ru