Потенціал інтуїції в науковому пізнанні: когнітивно-ціннісні та методологічні виміри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

ПОТЕНЦІАЛ ІНТУЇЦІЇ В НАУКОВОМУ ПІЗНАННІ: КОГНІТИВНО-ЦІННІСНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ВИМІРИ

Спеціальність 09.00.09 - філософія науки

Мудра Світлана Іванівна

Чернівці - 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

інтуїтивний мислення науковий когнітивний

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена реальною потребою, що гостро відчувається в сучасній філософії та методології науки, а саме - здійснити перехід від осмислення специфіки інтуїтивних актів до виявлення механізмів їх ефективного використання в науково-пізнавальній практиці.

Незважаючи на тривалі й наполегливі зусилля філософів і психологів осягнути природу, смисл і потенціал інтуїції, вона й досі залишається недостатньо вивченою та методологічно обґрунтованою. Ми маємо справу з такою надзвичайною здібністю людини, яка за самою своєю суттю не може бути до кінця раціонально реконструйованою. Проте важливо виявити джерела, можливості та передумови успішного функціювання цього феномену, розробити методологічний інструментарій для систематизації вже отриманих результатів, а також запропонувати авторське розуміння проблеми.

Наука всебічно реалізує свій апріорно цілісний, синкретичний аксіологічний потенціал, апелюючи не лише до розсудку, а й до моральної волі, почуття прекрасного, релігійних і містичних одкровень, інтуїцій, що постають умовами актуалізації вищих можливостей людського розуму. Пояснюючий і смислотворчий потенціал знання помітно зростає, коли в ньому виявляються крім епістемних ще й етичні, естетичні, релігійно-містичні, трансцендентально-метафізичні ціннісні потенції. Все це зумовлює значущість і цінність інтуїції в науковому пізнанні.

Інтуїція тривалий час привертає до себе увагу дослідників. Це складне багатогранне явище, спроможне оптимізувати творчий процес. Їй належить основне місце у творенні наукових, технічних і художніх інновацій. Вона надає пізнанню нового імпульсу, визначаючи напрям розв'язання проблемних ситуацій.

Теоретичне осмислення феномену творчості в науці вимагає розкриття природи і специфіки його евристичних компонентів, одним із яких саме й постає інтуїція. Ця проблема не тільки не розроблялася на відповідному концептуальному рівні, а й не виокремлювалась як відносно самостійна в межах загальної теорії творчості. Кращому розумінню природи інтуїції та її ролі в творчому процесі має посприяти дослідження її когнітивно-ціннісного та методологічного потенціалу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Робота пов'язана з науково-дослідними темами кафедри філософії «Сучасна філософія науки і проблеми гуманітарного дискурсу» (номер державної реєстрації 0105U002884) та «Гуманітарно-наукова парадигма знання в контексті філософсько-методологічного дискурсу» (номер державної реєстрації 0110U000284).

Ступінь наукової розробки проблеми. Світоглядні, гносеологічні, психологічні, соціокультурні та методологічні проблеми, пов'язані з інтуїцією, ґрунтовно досліджувались у класичній і посткласичній філософії, що знайшло своє відображення в історико-філософській літературі, присвяченій Платону, Аристотелю, Т.Аквінському, М.Кузанському, Декарту, Спінозі, Ляйбніцу, Канту, Фіхте, Шеллінгу, Бергсону, Гуссерлю, Лоському, представникам екзистенціалізму, неотомізму, реалізму, прагматизму та ін. Варто зазначити, що й окремі вчені - не тільки представники гуманітарних наук, а й природничники, які пережили щасливі миттєвості раптових інтуїтивних осяянь, зробили вагомий внесок в осмислення цього феномену (А.Айнштайн, М.Бунге, А.Пуанкаре та ін.).

Досить ґрунтовно досліджено питання про природу інтуїції та її можливості в різноманітних сферах людської діяльності (В.Асмус, Дж.Аткінсон, І.Гласс, Дж.Кекес, Г.Лихошерстних, О.Лосєв, І.Морозов, С.Парсонс, С.Поварнін, Т.Тюріна, І.Чуєва), про види і форми інтуїції, роль інтуїції в науковій і художній творчості (К.Бальтазард, О.Бардін, К.Бауерс, П.Гуревич, О.Зайцева, С.Кайдаков, І.Кальний, А.Кармін, Б.Кедров, І.Кондаков, А.Лук, М.Панов, К.Паркер, Г.Реджер, З.Сокулер, Є.Фейнберг, О.Фурманова, Н.Юліна).

Інтуїція трактується як унікальна творча здібність (В.Андрущенко, Є.Шорохов); як вищий тип людського пізнання (В.Бакшутов); як філософський метод (І.Блауберг); як засіб пізнання цінностей (М.Сидоренко, В.Шрейбер); як самодобудовування (О.Князева, С.Курдюмов); як згортання у підсвідоме певних алгоритмів (І.Бичко, Є.Жаріков, Н.Зорій); як особлива змістовність людського розуму, недоступна штучному інтелекту (Р.Грановська); як альтернатива чи доповнення логічного (В.Карпунін, Б.Кузнєцов), формального (Е.Злотіна, В.Карпунін), дискурсивного (Дж.Блейк, М.Волькенштейн, Е.Гайворонський, Л.Рейд, Б.Самуйлова, К.Свас'ян, Дж.Уандер), конструктивного (М.Панов), розумного (В.Миронов, Г.Рузавін, В.Бабушкін) і т.ін.

Про роль інтуїції в науковому пошуку писали В.Бакшутов, М.Бунге, В.Іріна, І.Келнер, А.Новиков, Г.Стент, М.Фрікер; про логіко-гносеологічні проблеми художньої творчості - Б.Кузнєцов, В.Карпунін, Ю.Гусєв; про вияви інтуїції в творчій діяльності - Л.Левчук, Е.Зайцева, А.Зведенюк, А.Коршунов та ін. Проблему інтуїтивного «осяяння» в науковій творчості осмислювало багато вчених-природничників (Пуанкаре, Гельмгольц, Адамар, Пойя).

Характерною стала тенденція до поглибленого вивчення методологічних аспектів інтуїції та її ролі в науковому пізнанні. Спеціальні дослідження феномену інтуїції в колишньому СРСР інтенсивно проводились у 80-і рр. минулого століття. Відтак інтерес до неї спав і навіть у нових словниках з філософії частіше зустрічається термін «інтуїтивізм», а не «інтуїція».

Варто відзначити вельми стриманий інтерес до цієї проблеми в сучасній західній філософії. Якщо свого часу К.-Г.Юнг визначав інтуїцію як «осяяння» і водночас як один із чотирьох способів орієнтування свідомості в навколишньому світі, то у праці канадського психолога Г.Ганта «Про природу свідомості» (2004) інтуїція зовсім не виокремлюється й не аналізується. Те саме можна сказати й про Р.Тарнаса, в дослідженні якого «Космос і душа» (2004) інтуїцію віднесено до одного з видів містичного сприйняття, що функціонує в тісному взаємозв'язку з науковим пізнанням.

Нові смисли інтуїції в контексті постнекласичної науки і методології сьогодні всебічно досліджують С.Вовк, Т.Воротіліна, О.Гасяк, І.Добронравова, П.Дулін, В.Загороднюк, В.Ільїн, В.Капітон, В.Кохановський, М.Марчук, Б.Починок, В.Ратніков, Л.Сидоренко, В.Стьопін, І.Цехмістро, І.Чернікова, В.Чуйко, та інші.

Метою дисертаційного дослідження є виявлення ціннісної структури і способів актуалізації потенціалу інтуїції в процесі творчої наукової діяльності.

Досягнення поставленої мети передбачає постановку та розв'язання таких основних завдань:

-здійснити критичний аналіз інтуїтивізму в епістемології, філософії та методології науки через осмислення світоглядно-філософських і пізнавально-методологічних основ інтуїтивного мислення, виявлення його специфіки в контексті потенціалістичного розуміння природи наукового пізнання;

-розкрити когнітивний потенціал інтуїції в науці з урахуванням її ціннісних аспектів, особливої ролі в актуалізації творчо-конструктивного потенціалу дискурсивного мислення та взаємозумовленості в акті наукового відкриття пізнавальних і ціннісних аспектів;

-дослідити методологічні можливості сучасних інтуїтивістських концепцій знання, пов'язаних з уявленнями про смисл і цінність інтуїції, характерними для постнекласичної філософії та методології науки, а також зі спробами актуалізувати епістемно-ціннісний потенціал інтуїції в евристичному просторі наукової творчості.

Методологічною базою дослідження є загальнофілософські та загальнонаукові методологічні настанови, підходи і принципи (об'єктивності, всебічності, цілісності, системності, конкретності, індукції, дедукції, моделювання, абстрагування, ідеалізації, пояснення, розуміння), що дозволили адекватно сформулювати проблему й окреслити найбільш ефективні шляхи її розв'язання.

Історико-філософський та історико-науковий аналіз еволюції провідних ідей у сфері дослідження потенціалу інтуїції в науковому пізнанні допоміг виявити логіку становлення сучасного розуміння проблеми, нового тлумачення когнітивно-ціннісних і методологічних аспектів інтуїтивізму.

Методологічні новації представників різних напрямів і течій сучасної філософії науки - герменевтичної, феноменологічної, нео- та постпозитивістської дозволили зафіксувати не тільки позитивні сторони, а й окремі недоліки та небезпеки, пов'язані з абсолютизацією поняття інтуїції в сучасній філософії та методології науки, а компаративістський аналіз дав змогу порівняти переваги і слабкі сторони інтуїтивістських концепцій, що набували популярності в різні історичні періоди розвитку методологічної самосвідомості науки.

У роботі застосовано поняттєво-концептуальний інструментарій, що відповідає теоретичному потенціалу згаданих методів і підходів.

Об'єктом дисертаційного дослідження є феномен інтуїції в науці, предметом - епістемно-ціннісні та методологічні характеристики інтуїтивістського потенціалу наукового пізнання.

Наукова новизна роботи полягає в комплексному дослідженні взаємозв'язку інтелектуального, формального, дискурсивного з інтуїтивним у науковій творчості, що стало значущим у зв'язку з об'єктивними інтегративними тенденціями в науці, пошуками нової методологічної парадигми, зростанням актуальності ціннісної проблематики, процесами гуманізації та гуманітаризації наукового знання.

У процесі дослідження отримано результати, які містять елементи наукової новизни і виносяться на захист:

1.З'ясовано, що проблема інтуїції в науці має глибокі світоглядно-філософські та концептуально-методологічні витоки, всебічне дослідження яких допомагає виявити її суть і приховані можливості як ефективного засобу наукового відкриття та пізнавально-творчої діяльності.

2.Критичний аналіз інтуїтивізму засвідчив, що інтуїція в науці зазвичай осмислювалася через її пізнавальні та методологічні виміри, однак у кожному конкретному випадку важливу роль відіграють аксіологічні (власне пізнавальні, морально-етичні, художньо-естетичні, сакрально-містичні) потенції та чинники саморозгортання інтуїтивного знання.

3.Показано, що феномен інтуїції в контексті потенціалістичного розуміння науково-пізнавальної діяльності має важливе значення, дозволяючи розкрити взаємозумовленість об'єктивних і суб'єктивних аспектів креативної діяльності в науці.

4.Вперше сформульовано й обгрунтовано тезу, що в актуалізації креативного потенціалу науково-пізнавальної діяльності непересічна роль інтуїції зумовлена передусім її ціннісною природою, здатністю поєднувати в акті наукового відкриття різноманітні творчі потенції вченого.

5.Доведено, що сутнісні характеристики інтуїції в контексті постнекласичної філософії та методології науки змінюються в тому розумінні, що стають антропомірними, ціннісно та соціокультурно зумовленими, розширюючи потенціал і сферу практичного використання нереалізованих раніше можливостей.

6.Набуло подальшого розвитку твердження, що в евристичному просторі наукової творчості роль інтуїції не зводиться лише до спонтанних ірраціональних осяянь, а передбачає використання так званої «нової» раціональності в її когнітивно-ціннісному вимірі.

Теоретичне та практичне значення дослідження. Своє застосування результати дисертаційного дослідження можуть отримати як у теоретичній, так і в практичній сфері наукової діяльності. Йдеться про розширення проблематики, актуальної в сучасній філософії науки, включення в її сферу питань, які стосуються когнітивно-ціннісних і методологічних аспектів інтуїції, реалізації притаманного їй креативного потенціалу.

Отримані висновки можуть також успішно використовуватись у практиці викладання філософських дисциплін у вищих навчальних закладах, зокрема філософії науки, епістемології, історії сучасної західної філософії, некласичних типів раціональності, логіки наукового дослідження, філосоіїї творчості та ін.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні твердження, концепти і висновки дисертаційного дослідження обговорювалися на теоретичних семінарах і засіданнях кафедри філософії Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Вони апробовані на міжнародних наукових конференціях: «Гуманізм. Людина. Раціональність» (Дрогобич, 2007); «Філософія гуманітарного знання: соціокультурні виміри» (Чернівці, 2007); «Сучасний філософсько-гуманітарний дискурс: напрями та перспективи» (Черкаси, 2007); «Філософія гуманітарного знання: раціональність і духовність» (Чернівці, 2008); «Світоглядно-ціннісне самовизначення людини: науково-пізнавальні та життєво-практичні виміри» (Чернівці, 2008); «Гуманізм. Людина. Інформація» (Дрогобич, 2009); «Філософія гуманітарного знання: після Вільгельма Дільтея» (Чернівці, 2009); «Ірраціональне підґрунтя раціональності» (Полтава, 2009); «Культура та інформаційне суспільство ХХІ століття» (Харків, 2010); «Дні науки філософського факультету - 2010» (Київ, 2010).

Публікації. Основні результати і висновки дисертаційного дослідження викладені автором у семи наукових публікаціях у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою, результати і висновки якої сформульовано на основі здійсненого наукового дослідження. У двох статтях, написаних у співавторстві, внесок здобувача становить 50%.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У «Вступі» обґрунтовано актуальність обраної теми, з'ясовано стан її наукової розробки, визначено мету, завдання, предмет, об'єкт і методологічну базу дослідження, його теоретичне та практичне значення, сформульовано зміст отриманих результатів, які містять елементи наукової новизни.

Перший розділ «Критичний аналіз інтуїтивізму в епістемології, філософії та методології науки» присвячено з'ясуванню засад осмислення природи і функцій інтуїції в їх історичній динаміці та виявленню креативного потенціалу цього феномену в новітньому філософсько-методологічному дискурсі.

У підрозділі 1.1. «Світоглядно-філософські та пізнавально-методологічні засади інтуїтивного мислення» наголошується на тому, що характерною рисою інтуїції є здатність абсолютного пізнання, здійснюваного безвідносно до зовнішніх впливів і незалежного від законів формально-логічного мислення. Неприйнятність антиномій у «формалізованому» знанні виправдана, проте вона свідчить і про часткову неповноцінність такого знання порівняно, наприклад, із неформалізованими «істинами», які відкриваються людині в інтуїції, вільній від усяких формально-логічних обмежень і тому байдужій до суперечностей.

Цій проблемі присвячено багато праць, але підходи вельми різноманітні. Більшість авторів єдині в оцінці важливості цієї пізнавальної здатності, проте думки щодо її природи і походження дуже різняться між собою. Під інтуїцією розуміють: а) ірраціональну здатність, яка не залежить від чуттєвості чи розсудку; б) нелогічну інтелектуальну здатність, про специфічну природу якої неможливо сказати нічого визначеного; в) здатність сприйняття; г) неусвідомлюваний і скорочений логічний процес; д) специфічний спосіб взаємодії чуттєвого та логічного тощо.

Найчастіше суть інтуїції зводять до раптових осяянь, інсайту, специфіку якого слід шукати у переході від чуттєвого образу до поняття, і навпаки. Це особливі пізнавальні акти, суть яких у тому, що вони пов'язані з трансформацією чуттєвого в абстрактне, конкретного в загальне. Між цими рівнями немає прямого зв'язку, проте їх об'єднує «інсайт». Важливо зазначити, що саме з інтуїцією пов'язується неповторність, оригінальність, індивідуальність і загадковість творчого акту вченого.

Незважаючи на тривалі наполегливі зусилля філософів і психологів осягнути природу і потенціал інтуїції, вона й досі справляє враження «таємниці за сімома замками». Багатозначність змісту поняття викликає навіть сумніви у правомірності його застосування. Проте в останні десятиліття зроблено чимало в плані грунтовного вивчення інтуїції в науці, хоча в цілому відчувається певна безпорадність, яка зумовлена відсутністю надійної методологічної бази для систематизації отриманих результатів. І справді, можна нескінченно накопичувати емпіричний матеріал, але суть інтуїції неможливо зрозуміти без адекватної теоретичної моделі. Звісно, вона повинна бути конгеніальною предметові, відкриваючи широку перспективу подальшого вивчення.

Феномен інтуїції в його світоглядно-філософському та методологічному значенні - це органічна єдність епістемного, етичного, естетичного потенціалу мислення. Пояснюючий і смислотворчий потенціал знання помітно зростає, коли в ньому проявляються крім епістемних ще й етичні, естетичні, релігійно-містичні, трансцендентально-метафізичні ціннісні потенції. Все це зумовлює надзвичайну значущість інтуїції в науковому пізнанні, його творчих інтенціях.

У підрозділі 1.2. «Феномен інтуїції в контексті потенціалістичного розуміння природи наукового знання» суть і різновиди інтуїції досліджуються з погляду методологічної концепції ціннісного потенціалізму, розробленої М.Марчуком.

Найбільш адекватною, на нашу думку, методологічною базою дослідження креативного потенціалу інтуїції, притаманного в тому числі й науковій творчості, можна вважати ціннісно-потенціалістичну модель, яка дає можливість осмислювати когнітивні та морально-естетичні потенції будь-якого духовного явища в їх органічній цілісності та взаємозумовленості. За допомогою цієї моделі можна пояснити не тільки специфіку, місце і роль інтелектуально-когнітивного, морально-етичного, художньо-естетичного різновидів інтуїції, а й синтетичний характер інтуїтивно-містичного, сакрально-релігійного світосприйняття. Таке розуміння структури аксіологічного потенціалу інтуїції може претендувати на роль універсальної парадигми, оскільки воно дозволяє всебічно витлумачити ціннісний характер інтуїції, розкрити її раціонально-дискурсивні, морально-етичні, художньо-естетичні ціннісні потенції, замість того щоб акцентувати увагу тільки на позалогічних, ірраціональних аспектах.

У структурі ціннісної сфери інтуїції найперше доречно виокремити її епістемний (інтелектуальний) потенціал. Когнітивна цінність інтуїції полягає передусім у тому, що вона розширює простір, у якому рухається дискурсивна думка. Інтуїція пробуджує дрімаючі потенції суб'єкта, завдяки яким цей горизонт осмислюється не стільки як зовнішня недосяжна межа, скільки як внутрішні можливості пізнання непізнаного. Тому вченому потрібно розвивати всі творчі задатки, у тому числі й інтелектуальну інтуїцію. Цей тип інтуїції ґрунтується не на протиставленні всім іншим пізнавальним здібностям, а швидше на їх органічній цілісності. В інтуїції наукова істина репрезентує знання дискурсивне, й те, що відкривається в акті віри, в естетичному, містичному сприйнятті, релігійному одкровенні тощо.

Надзвичайно важлива роль етичного потенціалу інтуїції в науці. Моральний акт є здійсненням етичної потенції, яку можна пізнати, але не можна підмінити актуалізацією когнітивної здатності мислення. Раціоналізація моральних інтуїцій можлива тільки в тому розумінні, що за наявності різних альтернативних можливостей, перевага свідомо надається найбільш осмисленій і перспективній. Етичний потенціал інтуїції в науці очевидний: вона вберігає від облуди, сприяючи вдосконаленню людини і людства.

Ще один структурний елемент інтуїції - це її естетичний потенціал, який по-своєму репрезентує творчі можливості вченого. Інтуїція, раптове «осяяння» - чи не найбільш істотний елемент наукової творчості, зумовлений актуалізацією в тому числі й естетичної потенції мислення. Реалізуючи її, вчений має можливість інтуїтивно проникати у сфери знання, котрі ніколи не відкрилися б інтелекту, розсудку, дискурсивній думці. Естетичний критерій істинності наукового знання сприяє вдосконаленню креативного потенціалу суб'єкта пізнання, формує його здатність інтуїтивно відчувати правильність і досконалість, а також уможливлює отримання в процесі наукового дослідження інтелектуального задоволення.

Та чи не найбільш істотним є трансцендентально-метафізичний (сакральний, містичний, релігійний) потенціал інтуїції. Можна сперечатися з приводу його релевантності щодо сфери наукового пізнання та наукової творчості, та навряд чи можна заперечувати актуалізацію цього синтетично-цілісного потенціалу в реальному процесі розвитку науки як одного з найбільш істотних і значущих елементів європейської культури. У цьому контексті важливо з'ясувати значення віри як універсальної ціннісної потенції мислення, що в ідеалі гармонійно поєднує в собі зміст усіх інших людських потенцій.

Другий розділ «Когнітивний потенціал інтуїції в науковому пізнанні та її ціннісні параметри» репрезентує спробу цілісного дослідження процесів актуалізації пізнавального потенціалу інтуїції в контексті раціонально-наукового мислення та виявлення взаємозв'язку в акті наукового відкриття пізнавальних і ціннісних аспектів.

У підрозділі 2.1. «Роль інтуїції в актуалізації креативного потенціалу науково-дискурсивного мислення» досліджується проблема співвідношення інтуїтивного та дискурсивно-логічного в науковому пізнанні, яка вже давно привертає увагу філософів. Особливо гостро вона постала у зв'язку з осмисленням специфіки сучасного наукового знання та його методологічних засад.

Ще недостатньо з'ясованими, на нашу думку, залишаються питання, пов'язані з впливом інтуїції на процеси актуалізації творчого потенціалу дискурсивного мислення, що є чи не найактуальнішою проблемою сучасної філософії та методології науки. Важливо з'ясувати роль інтуїтивного сприйняття в актуалізації неявного потенціалу дискурсивної думки.

Історія пізнання людиною зовнішнього світу вказує на те, що творчість є специфічною формою когнітивного процесу. Вона - найвищий прояв наукового пізнання, хоча й не будь-яке нове знання виникає в результаті наукової творчості. Досліджуючи способи отримання нового наукового знання та виявляючи критерій новизни, ми можемо глибше пізнати інтуїцію, рокрити її головні функції та когнітивно-ціннісні потенції.

Як особливий процес і специфічна форма пізнання інтуїція конкретизується в ході виокремлення головних етапів пізнавальної діяльності. Першим етапом є переважно свідома логічна робота, пов'язана з постановкою проблеми і спробами її раціонального розв'язання в межах дискурсивного мислення. Другий етап - підсвідомий аналіз і вибір алгоритму, що триває до моменту отримання готового результату (третій етап), який виникає завдяки інтуїції через інсайт, осяяння, через якісний стрибок від незнання до знання. Нарешті, четвертий етап - свідоме впорядкування, раціоналізація інтуїтивно отриманих результатів, надання їм логічної форми, яка свідчить про розв'язання проблеми. Наукова творчість є синтезом усіх етапів і полягає в умінні їх поєднувати.

Численні теоретичні дослідження підтверджують, що дискурсивно-логічне (розсудкове) мислення не може глибинно, з усією повнотою репрезентувати пізнавальний процес. Розумне не зводиться до розсудкового. Стосовно ж наукової творчості тим більше можна стверджувати, що її найвищі вияви часто непідвладні логіці, здоровому глузду. Водночас не можна вважати, ніби найцінніші відкриття з'явилися лише завдяки геніальній інтуїції. Вони народжуються й там, де раціонально організовано пізнавальну роботу. Тобто творчість не зводиться цілковито до інтуїції, хоча в основі лежить саме вона і в цьому випадку розуміється як певна активність несвідомого, спрямована на розв'язання конкретного пізнавального завдання.

Визнання фундаментальної ролі інтуїтивного судження поряд із логічними засобами породжує докорінні зміни в методології математики, фізики, загалом усіх природничих наук. Інтуїція не суперечить поняттєвому мисленню, будучи тісно пов'язаною з ним. Логіка та інтуїція, логічне та інтуїтивне мислення здаються нам різними передусім за своїм обсягом. Інтуїція - це надзвичайно стислий, ущільнений акт мислення, в якому випадають окремі ланки, обов'язкові для логічної думки. Треба лише пам'ятати, що ні добра інтуїція, ні висновки, отримані за допомогою логічних правил, остаточно не можуть гарантувати отримання істинного знання. Тільки поєднання логічного та інтуїтивного мислення відкриває шлях адекватного, цілісного, достовірного наукового пізнання, що спирається на новітні методологічні настанови.

У підрозділі 2.2. «Взаємозв'язок епістемних і ціннісних аспектів інтуїції в акті наукового відкриття» головна увага зосереджена довкола питань, які стосуються способів актуалізації когнітивно-ціннісного потенціалу інтуїції в процесі виробництва нового знання. На початку ХХІ століття філософія та методологія науки дедалі більше виявляє значущість інтуїції та її роль у науковому відкритті, що у свою чергу впливає на появу нових методів і дає змогу використовувати не лише раціональні, а й ірраціонально-ціннісні аспекти інтуїції в науці.

Наукове відкриття передбачає включення інтуїтивних аспектів мислення, без яких неможливо здобути принципово нове знання. Для того, щоб здійснити акт наукового відкриття, потрібно бути суб'єктивно підготовленим до нього, володіти інтуїтивною здатністю експлікувати потенційно можливе. Кожна людина має такі задатки і здатна не тільки уявляти, а й творити нове. Та відкриття в науці - не просто щось індивідуально значуще й цікаве. Воно робить індивідуальні знахідки та ідеї максимально наближеними до того, що є значущим для науки загалом, для суспільства, культури.

Взаємозв'язок епістемних і ціннісних аспектів інтуїції в процесі наукового відкриття проявляється в тому, що він активізує мислення, розширюючи ментальний простір, у якому здійснюється науковий пошук, і забезпечуючи гармонійний розвиток науки як одного з найважливіших елементів культури. Епістемні ціннісні засади інтуїції в процесі наукового відкриття мають особливо важливе значення з огляду на суперечливі оцінки реального внеску науки і техніки у поступальний розвиток цивілізації, що супроводжується не тільки покращенням рівня життя більшості людей, а й виникненням і загостренням глобальних проблем. Естетичні ціннісні аспекти наукового відкриття дозволяють оцінити його з погляду досконалості та краси, яка може бути критерієм істинності нового наукового знання та його практичних утілень. Етичні ціннісні потенції породжені нагальною потребою в оцінці можливих наслідків наукових відкриттів і культивуванні відповідальності за здійснений вибір, який зумовлений не тільки внутрішньонауковими чинниками чи соціокультурними запитами і впливами, а й духовними інтенціями того чи того конкретного вченого.

В інтуїтивному акті наукового відкриття присутній «стрибок», розрив у ланцюзі логічних міркувань, миттєве прозріння. Проте «миттєвість» тут умовна, з огляду на те, що мислення від самого початку зорієнтоване певною метою, нагальною потребою в розв'язанні тієї чи тієї проблеми. «Стрибок» через логіку - не просто вихід за межі певної системи знань, а швидше здатність побачити її в новому світлі, незвичному ціннісному контексті.

Будь-яке наукове відкриття розпочинається не з нуля, воно завжди базується на певному початковому, вихідному знанні та світоглядних і ціннісних настановах ученого чи винахідника. Успіх істотно залежить від його первинної базової підготовки, запасу навичок із розв'язання проблем у попередній діяльності, від інтенсивності зусиль, а також етичних, естетичних і релігійних аксіологічних потенцій, що конституюють синкретичний внутрішній світ ученого в соціокультурному контексті.

Третій розділ «Методологічні можливості сучасного розуміння природи інтуїтивного знання» висвітлює закономірні трансформації змісту поняття інтуїції в процесі становлення постнекласичного типу науки, а також особливості пізнавально-цінннісного потенціалу, що реалізується у сфері наукової творчості.

У підрозділі 3.1. «Смисл і цінність інтуїції в контексті постнекласичної філософії та методології науки» розкривається сучасне розуміння можливостей інтуїції в науковому пізнанні та його методологічні наслідки.

Сьогодення характеризується як епоха постмодерну, в якій наука набула статусу постнекласичної. Змінились уявлення про світ і місце в ньому людини, погляди на саму науку та способи постановки наукових проблем. Формується некласичне розуміння наукової раціональності, в якому переосмислюється роль і значення пізнавального потенціалу інтуїції.

У постнекласичній науці важливими рисами ідеалу науковості є висока соціально-практична зорієнтованість, а також інтуїтивна спроможність. Тому не випадково наприкінці ХХ ст. різко зріс інтерес до проблеми ірраціонального. Зазвичай ірраціоналізмом називають різноманітні течії у філософії, які відкидають абсолютизацію розуму в процесі пізнання, вважаючи основою світорозуміння щось ірраціональне. На перший план у теорії пізнання ставиться воля (волюнтаризм), інтуїція (інтуїтивізм), інстинкт, містичне «осяяння», несвідоме тощо.

Інтенсивна трансформація системи життєдіяльності на межі століть активно вимагає змін у способі мислення, встановлення його нової парадигми. Такою парадигмою може бути постнекласична раціональність, обов'язковим елементом якої є інтелектуальна інтуїція. Вона сьогодні активно досліджується філософами, психологами, представниками природничонаукового знання.

Постнекласична наука розширює поле рефлексії над інтуїтивними аспектами наукової творчості. Вона враховує співвідношення отриманих знань про об'єкт не тільки з особливістю засобів і операцій діяльності, а й ціннісно-цільовими структурами.

В епістемології постнекласичної науки відбувається перехід від жорстких характеристик об'єкта і суб'єкта до нового бачення, більш глибокого, динамічного, комплексного, згідно з яким поняття суб'єкта наповнюється новим «земним» змістом, позбавленим абстракцій, наповненим почуттями, інтуїтивними осяяннями і т.ін. Тобто відбувається перехід від гносеологічного суб'єкта до емпіричного. В цьому й полягає суть сучасного антропологічного повороту в науці, своєрідно реалізованого філософією інтуїтивістської математики.

Для сучасної (постнекласичної) науки характерне також звернення до багатогранного духовного досвіду людства, в тому числі й релігійного, прагнення здійснити широке, цілісне світоглядне осягнення дійсності шляхом поєднання «старих наук» (математики, фізики) з філософією, психологією, езотерикою, містикою. У зв'язку з кризовими явищами світової цивілізації початку ХХІ ст. зростає інтерес до езотеризму як одного з ненаукових способів духовного освоєння світу. Езотеризм може існувати як самостійне явище, чи бути елементом інших форм осягнення дійсності (містичної, релігійної, художньої, в тому числі й наукової), з якими він постійно взаємодіє. При цьому значна увага звертається на різноманітні методи медитації (в західних і східних варіантах), проявляється цікавість до гностицизму (однієї з давніх філософсько-релігійних течій) і суфізму (містичної течії в ісламі) з його тяжінням до інтуїтивного пізнання, «просвітлення», екстазу й ін.

У підрозділі 3.2. «Когнітивно-ціннісний потенціал інтуїції в евристичному просторі наукової творчості» йдеться про феномен евристичного пізнання в контексті сучасних уявлень про інтуїцію та її роль у науковій творчості.

Термін «евристика» сконструйовано за допомогою буденної та наукової лексики і часто зустрічається в таких науках, як філософія, психологія, педагогіка, кібернетика тощо. Евристика розуміється як наука про відкриття.

Від самого початку евристика була філософською дисципліною, сприяючи інтенсивному розвитку світоглядного знання, впливаючи побічно також і на становлення науки. У свою чергу ідея нерозривного зв'язку між евристичною та методологічною функціями філософії привертає до себе увагу філософів, які досліджують ідейно-теоретичне підґрунтя наукового знання, безпосередній вплив на наукові відкриття тих або тих евристично цінних філософських уявлень. Евристика невіддільна від не менш цікавого й загадкового феномену - інтуїції.

Дослідження творчих можливостей учених, їх інтелектуального потенціалу є об'єктом евристики як науки. Загалом, за своєю суттю евристика в її методологічному вимірі - наука про творчість, актуалізацію креативного потенціалу людини, в тому числі й у науковому пізнанні.

Сучасна наука в особі своїх авторитетних методологів уже перестала сповідувати ідеал ціннісно-нейтрального знання, вважаючи що нові евристичні можливості треба шукати у ціннісній релевантності наукових істин, а також урахуванні їхнього суб'єктивного потенціалу, гуманістичній спрямованості тощо. Крім того, формується нове розуміння критеріїв науковості, згідно з якими наукове знання не відгороджується «китайською стіною» від ненаукового та позанаукового.

Універсальність творчих принципів дає можливість використовувати евристичні методи у різноманітних сферах науки і освіти. В сучасному теоретичному дискурсі виокремилися такі напрями евристики: філософсько-естетичний, мистецтвознавчий, психолого-педагогічний, винахідницький, кібернетичний. Філософи досліджують евристичну роль понять і категорій у науковому пізнанні.

Основною ознакою евристики є здатність породжувати нове знання. Нерідко евристика пов'язується з переживанням, натхненням, інсайтом. У строгій системі методологічного мислення евристика часто сприймається як неусвідомлювана, надлишкова за своїм потенціалом сюрпризна сфера пошуку. З нею можуть бути пов'язані логічні переваги, несвідомі одкровення, своєрідне саморозкриття кожної зі сфер. Евристичний пошук є продуктивним тоді, коли супроводжується настирним бажанням знайти розв'язок і досягти поставленої мети.

У процесі наукового дослідження засобами евристики важливу роль відіграє інтуїція. Без її використання процес отримання нового знання просто неможливий. Евристика - опосередковуюча ланка між науковим і ненауковим знанням, раціональними і нераціональними орієнтаціями. Вона є вірною і доброю помічницею у виборі тактики поведінки, допомагаючи оминути тупикові ситуації розвитку. Варто вказати й на атрибутивність евристичності, тобто на те, що вона притаманна кожному суб'єктові творчого процесу, може розвиватись і культивуватись.

Важливими є духовні виміри евристики, які не зводяться ні до рівня розвитку цивілізації, ні до пануючого типу раціональності. В основі евристик лежать не тільки матеріально-прагматичні, раціонально-логічні, а й морально-етичні, художньо-естетичні, сакрально-містичні ціннісні потенції, здатні розширювати простір актуалізації творчого потенціалу людини, свободу, плюралістичне розуміння можливостей. Евристичний потенціал віри у пізнавальній діяльності дедалі більш активно досліджується в контексті проблематики постнекласичної науки.

У «Висновках» підсумовано результати дослідження, серед яких найбільш істотні, на нашу думку, такі:

1.Усебічна критика сцієнтизму та класичного раціоналізму не призвела до втрати наукою своєї світоглядної функції. Навпаки, позитивним її моментом стало те, що в науковому пізнанні тепер актуалізуються не лише суто когнітивні потенції мислення. Наука реалізує свій універсальний, синкретичний аксіологічний потенціал, апелюючи не лише до розсудку, а й до моральної волі, почуття прекрасного, релігійних і містичних одкровень, інтуїції.

2.Евристичний потенціал інтуїції в науковому пізнанні досліджується здебільшого з погляду його когнітивних і методологічних аспектів, однак аналіз аксіологічних вимірів цього ще мало вивченого феномену дає можливість осмислювати інтуїцію глибше - як ефективний засіб актуалізації цілісного потенціалу пізнавально-творчої діяльності.

3.Дослідження феномену інтуїції крізь призму філософсько-методологічної концепції ціннісного потенціалізму, тобто моделі, в якій епістемні, етичні й естетичні характеристики знання постають у своїй нерозривній єдності, показало, що за такого підходу інтуїція (раціональна, моральна, художня, містична) набуває найбільш адекватного своєму поняттю значення.

4.В актуалізації творчого потенціалу науково-пізнавальної діяльності визначальна роль інтуїції пов'язана з її ціннісною природою, здатністю поєднувати в акті наукового відкриття різноманітні творчі потенції вченого - інтелектуальну, морально-вольову, художньо-естетичну, сакрально-містичну.

5.У постнекласичній філософії та методології науки, яка розвивається на ґрунті нових ідеалів, норм і цінностей, сутнісні характеристики інтуїції так само трансформуються, розширюючи потенціал і сферу практичного використання нереалізованих раніше можливостей аксіологізації та гуманізації науки.

6.Сучасне розуміння науки і наукової раціональності змінює також і смисл інтуїції, роль якої не зводиться лише до спонтанних ірраціональних осяянь, інсайту чи несподіваних прозрінь, а враховує можливості так званої «нової» раціональності в її когнітивно-ціннісному вимірі та людиномірній сутності.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ АВТОРА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЙНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ

1.Мудра С. Особливості співвідношення релігії і науки в класичний і посткласичний періоди /С.І.Мудра //Науковий вісник ЧНУ. Збірник наукових праць. - Чернівці: Рута, 2006. - Вип. 291-292. Філософія. - С. 162-165.

2.Мудра С. Аксіологічний потенціал інтуїції в науковому пізнанні /М.Г.Марчук, С.І.Мудра //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 309-310. Філософія. - Чернівці: Рута, 2006. - С. 131-138 (у співавторстві).

3.Мудра С. Релігійна критика М.Бердяєвим раціоналізму і техніцизму /С.І.Мудра //Міжвузівський збірник наукових праць. - Вип. 29. - Дніпропетровськ: Дніпропетровська державна фінансова академія, 2007. - С. 277-281.

4.Мудра С. Креативний потенціал інтуїції в науці. Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 412-413. Філософія. - Чернівці: Рута, 2008. - С. 148-151.

5.Мудра С. Інтуїція як засіб здійснення наукового відкриття /С.І.Мудра //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Вип. 462-463. Філософія. - Чернівці: ЧНУ, 2009. - С. 93-97.

6.Мудра С. Роль інтуїції в актуалізації творчого потенціалу дискурсивного мислення /С.І.Мудра //Гуманітарний вісник ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький держ. пед. ун-т ім. Григорія Сковороди»: збірник наукових праць. - Переяслав-Хмельницький, 2009. - Вип. 18. - С. 301-307.

7.Мудра С. Феномен евристики: інтуїтивне і дискурсивне у науковій творчості /М.Г.Марчук, С.І.Мудра //Науковий вісник Чернівецького університету. Збірник наукових праць. Випуск 504-505. Філософія. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. - С. 3-11 (у співавторстві).

АНОТАЦІЯ

Мудра С. І. Потенціал інтуїції в науковому пізнанні: когнітивно-ціннісні та методологічні виміри. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.09 - філософія науки. Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича.

У роботі досліджуються когнітивно-ціннісні та методологічні аспекти інтуїції в науковому пізнанні, світоглядно-філософські та пізнавально-методологічні засади осмислення природи і функцій інтуїції в їх історичній динаміці, креативний потенціал цього феномену в новітньому філософсько-методологічному дискурсі. Суть і різновиди інтуїції висвітлюються з погляду методологічної концепції ціннісного потенціалізму.

Аналізуються процеси актуалізації пізнавального потенціалу інтуїції в контексті раціонально-наукового мислення. Виявляється взаємозв'язок у науковому відкритті пізнавальних і ціннісних аспектів, співвідношення інтуїтивного та дискурсивно-логічного в науковому пізнанні, специфіка реалізації когнітивно-ціннісного потенціалу інтуїції в процесі творення нового знання.

Розкриваються закономірні трансформації змісту поняття інтуїції в процесі становлення постнекласичного типу науки, а також особливості пізнавально-цінннісного потенціалу, що реалізується у сфері наукової творчості. Конкретизується сучасне розуміння можливостей інтуїції в науковому пізнанні та його методологічні наслідки, смисл евристичного пізнання в контексті сучасних уявлень про інтуїцію та її роль у науковій творчості.

Ключові слова: евристика, інтуїція, методологія, наука, наукове відкриття, пізнання, творчість, філософія науки, цінності.

АННОТАЦИЯ

Мудрая С. И. Потенциал интуиции в научном познании: когнитивно-ценностные и методологические измерения. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.09 - философия науки. Черновицкий национальный университет имени Юрия Федьковича.

В работе исследуются когнитивно-ценностные и методологические аспекты интуиции в научном познании, мировоззренческо-философские и познавательно-методологические основания осмысления природы и функций интуиции в их исторической динамике, креативный потенциал этого феномена в новейшем философско-методологическом дискурсе. Сущность и разновидности интуиции освещаются под углом зрения методологической концепции ценностного потенциализма. Показано, что актуализация когнитивно-ценностного потенциала интуиции в научном познании гарантирует выявление его скрытых возможностей как эффективного средства научного открытия и познавательно-творческой деятельности.

Анализируются процессы актуализации познавательного потенциала интуиции в контексте рационально-научного мышления. Выявляется взаимосвязь в научном открытии познавательных и ценностных аспектов, соотношение интуитивного и дискурсивно-логического в научном познании, специфика реализации когнитивно-ценностного потенциала интуиции в процессе порождения нового знания. Обоснована определяющая роль интуитивного восприятия в актуализации творческого потенциала дискурсивного мышления, что способствует более эффективному его использованию в творческой деятельности ученого, а также доказано, что взаимосвязь гносеологических и ценностных аспектов интуиции в акте научного открытия позволяет по-новому истолковать его природу и евристически-продуктивные возможности.

Раскрываются закономерности трансформации содержания понятия интуиции в процессе становления постнеклассического типа науки, а также особенности познавательно-ценностного потенциала, который актуализируется в области научного творчества. Конкретизируется современное понимание возможностей интуиции в научном познании и его методологические следствия, смысл эвристического познания в контексте постнеклассической философии и методологии науки связывается прежде всего с целостным постижением реальности в синтетическом единстве этических, эстетических и религиозных ее аспектов. Раскрыто когнитивно-ценностный потенциал интуиции в эвристическом пространстве научного творчества.

Ключевые слова: интуиция, методология науки, научное открытие, познание, творчество, философия науки, ценности, эвристика.

SUMMARY

Mudra S. I. The Potential of Intuition in Scientific Knowledge: Cognitive, Methodological, and Axiological Measures. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philosophy. Specialty 09.00.09 - Philosophy of Science. - Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University. - Chernivsti, 2010.

The thesis considers the cognitive, axiological, and methodological aspects of intuition in scientific knowledge. It ponders the ideological, philosophical, and methodological bases of cognitive understanding of nature and function of intuition in their historical dynamics of the creative potential of this phenomenon in the latest philosophical and methodological discourse. Scope and types of intuition are analyzed in terms of methodological concept of axiological potentialism.

The cognitive processes of mainstreaming capacity of intuition in terms of rational-scientific thinking are observed. Inter-communication in scientific discovery and cognitive aspects of value are analyzed. The thesis also describes the ratio of intuitive, discursive, and logical in scientific knowledge, the specifics of cognitive and axiological potential of intuition in creation of new knowledge.

The transformation of the term intuition in the process of establishment of post-non-classical science is considered. The author ponders contemporary understanding of the potential of intuition in scientific knowledge and its methodological implications, the meaning of heuristic knowledge in terms of modern ideas about intuition and its role in scientific creativity.

Keywords: Heuristic, intuition, methodology, science, innovation, knowledge, creativity, philosophy of science, values.

Размещено на Allbest.ru