Епоха Просвітництва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Східноєвропейський національний університет

ім. Лесі Українки

Географічний факультет

Кафедра геодезії, картографії та землеустрою

Реферат

з філософії на тему:

«Епоха просвітництва»

Виконав:

Студент І курсу

групи ЗІК-25

Нестерук Олег

Перевірив:

Викладач:

Опейда Л.М

Луцьк - 2015

Зміст

Вступ

1. Проблема першооснови у представників матеріалізму в античності

2. Вчення про першооснову у філософії античних атомістів

3. Проблема першооснови у представників ідеалізму в античності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Антична філософія, тобто філософія давніх греків і давніх римлян, зародилася в 6 столітті до н.е. в Греції і проіснувала до 6 століття н.е. (Коли імператор Юстиніан закрив у 529 році останню грецьку філософську школу, платонівську Академію). Таким чином, антична філософія проіснувала 1200 років. Однак її неможливо визначити лише за допомогою територіальних і хронологічних визначень. Філософія прагне пояснити тотальність реальності. Її інтереси далекі від пізніх інтересів науки, галузі якої пояснюють лише окремі фрагменти реальності.

Філософія прагне пояснити тотальність реальності. Її інтереси далекі від пізніх інтересів науки, галузі якої пояснюють лише окремі фрагменти реальності. По суті, філософія твориться питанням, зверненим до реальності в цілому: що є початок всіх речей? Предмет філософії - буття, реальність як ціле. Буття, у свою чергу, може відкритися тільки через з'ясування першооснови всіх речей.

Перші давньогрецькі філософи були одночасно і натуралістами. Вони намагалися науково пояснити походження Землі, Сонця, зірок, тварин, рослин і людини. Ними були висловлені цікаві ідеї про рух, величині і формі небесних тіл, про причини сонячних затемнень і т.д. головне питання давньогрецькоїфілософії - про першооснову світу.

Тут філософія перетинається з міфологією, успадковує її світоглядну проблематику.

1. Проблема першооснови у представників матеріалізму в античності

Матеріалізм (лат. materialis - речовий) - наукове філософський напрямок, протилежний ідеалізму. Розрізняють матеріалізм як стихійну упевненість всіх людей в об'єктивному існуванні зовнішнього світу і як філософський світогляд, що представляє собою наукове поглиблення і розвиток теорії зрілості матеріалізму. Філософський матеріалізм стверджує первинність матеріального і вторинність духовного, ідеального, що означає одвічність, не створеного світу, нескінченність його в часі і просторі. Вважаючи знання продуктом матерії, матеріалізм розглядає його як відображення зовнішнього світу, стверджуючи про пізнаванності природи. В історії філософії матеріалізм, як правило, був світоглядом передових класів і верств суспільства, зацікавлених у правильному пізнанні світу, в посиленні влади людини над природою. Узагальнюючи досягнення науки, матеріалізм сприяв зростанню наукового знання, вдосконалення наукових методів, що у свою чергу, надавало благотворний вплив на успіхи людської практики, на розвиток продуктивних сил. У процесі взаємодії матеріалізму та спеціальних наук змінювалися вигляд і форми самого матеріалізму. Перші навчання матеріалістів з'явилися разом з виникненням філософії у рабовласницьких суспільствах древньої Індії, Китаї та Греції - за кілька століть до н.е. - У зв'язку з прогресом в області астрономії, математики та іншими природничими знаннями, а її досягнення були завжди пов'язані з конкретними філософами. Цей період називають досократовскій, а філософів - досократиків. Вихідною точкою розвитку античної філософії був філософський матеріалізм до нього ставиться Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, Геракліт при розбіжностях між ними, вважали, що всі речі сталися з якогось одного, та ще речового, початку. Матеріалізм в античній філософії розвивали Анаксагор, Емпедокл. Матеріалізм полягає у визнанні матеріальності світу, його існування незалежно від свідомості людей. Його представники прагнули знайти в різноманітті природи загальне першооснова всього існуючого і того, що відбувається (Елемент). Заслугою древніх матеріалістів було створення гіпотези про атомістичної будову матерії (Левкіпп, Демокріт). Проте всередині цієї наївно-матеріалістичної основи рано намітилися окремі погляди, які надалі привели до виникнення ідеалізму. Розкол на матеріалістичні та ідеалістичні напрямки появились в найбільш ранніх грецьких мислителів. Ці протиріччя, перетворились в другій половині 5 ст до н.е. і в першій половині 4 ст. до н.е. на противагу матеріалізму та ідеалізму.

Фалес (бл. 625 - бл. 547 рр. до н.е.) поєднував різнобічну практичну діяльність з глибоким інтересом до вивчення природи і світобудови. Учень вавілонських жерців, які займалися астрономією, він сам зробив ряд відкриттів.

Вчення Фалеса про воду як про вічну, нескінченною, що рухається, речової першооснові, з якої походять усі речі і в яку вони перетворюються знову, вже містила в собі діалектичну світорозуміння. Але матеріалізм Фалеса був ще наївний, і в ньому залишалося ще чимало міфологічних уявлень.

Анаксимандр (бл. 10 - після 547 р. до н.е.). першоосновою він вважав матерію, яке назвав «апейрон», тобто невизначений (безмежне, нескінченне). «... У нього (безмежного) немає початку, але воно саме здається початком інших речей. Воно обіймає все і сам править »[1]. Таким чином, перший як першооснови виступило речовина не в його чуттєво сприймається формі., а як не диференціюється в своїх якостях, як речовина взагалі, а природі властива стихійна діалектика нескінченного (апейрон).

Анаксимен (бл. 588 - бл. 525 рр. до н.е.), який матеріальним першоосновою всього сущого вважав повітря. Велике значення в Анаксимена набула ідея про вплив кількісної ступеня щільності на якості речей: різні ступені розрідження й ущільнення повітря призводять до виникнення всіх різноманітних речовин. Так, розріджене, повітря стає вогнем, Згущаючи вітром, потім - хмарами, водою, землею, камінням. Душі людей так само споріднені повітрю. Управліннясвітом з боку будь-якої надприродної сили Анаксимену відкидалося.

Геракліт Ефеський (бл. 520 - 460 рр. до н.е.). В основу всього існуючого Геракліт речовій першооснова - вогонь, воно ж являє собою першооснова і суспільний спосіб загального процесу. Вибір вогню в якості першооснови у Геракліта був не випадковий: світ або природа, згідно з Гераклітом, знаходиться в процесі безперервних змін, а з усього, що є в природі, найбільш здатний до змін, найбільш рухливий іменний вогонь.

Емпедокл вважав елементами матерії («корінням всього сущого») чотири першооснови - землю, воду, повітря і вогонь, а рушійними силами - любов (силу тяжіння) і ворожнечу (силу відштовхування). Коли любов переважає над ворожнечею, всі різнорідні елементи з'єднуються і зрештою зливаються, утворюючи єдиний, утворюючи єдиний безякісну кулю. При переважанні ворожнечі елементи все більше роз'єднуються, і в кінцевому підсумку світ розпадається. Світ Емпідокла представляє собою те повна єдність, то нескладну множинність, і це чергування відбувається до нескінченності.

Анаксагор був прихильником атомізму та дотримувався вчення про неруйнівні елементи (атоми). Однак кількість їх він вважав нескінченним і нескінченно діленим (а нескінченні множини, можуть бути не тільки кінцевої, але і нескінченно малою). Основний принцип філософії Демокріта полягає в гіпотезі про існування неподільних частинок речовини (грецьке слово «атомос» означає «неподільний»), який і виступає в якості першооснови всього сущого. Атомістична ситема Демокріта заснована на принципі загального детермінізму. Все в природі взаємопов'язано, закон причинного зв'язку пронизує від початку до кінця всі устрій світу. Все підпорядковано безумовною, абсолютної зв'язку причин і наслідків. У світі немає випадкових предметів і явищ.

2. Вчення про першооснову у філософії античних атомістів

Атоми розглядалися як останні неподільні, гранично малі частки, несотворимі і незнищенні. Різниця в числі, і вазі, швидкості руху і взаємне розташування атомів в тілах вважалося причиною всього різноманіття якостей у світі. Представниками античної філософії атомістів є Левкіпп, Демокріт, Епікура, Лукреція.

Одним із впливових навчань цього часу був атомістичний матеріалізм. Його найвизначнішим представником став Демокріт. Відомо до 70 його робіт, що охоплюють практично всі галузі знання цього того часу - філософію, математику, астрономію, політику та етику. Продовжуючи традицію пошуків першооснови всього сущого, Демокріт ввів уявлення про те, що світ складається з буття і небуття. Небуття - це порожнеча, а буття - це атоми. Атоми - неподільні, не розрізаються «на запчастини» найдрібніші частинки, їх не можна сприйняти нашими почуттями, але можна уявити умоглядно. Атоми різняться за формою і за становищем. Їх найважливішою властивістю є постійною рух. завдяки руху атомів у порожнечі, їх роз'єднання і з'єднання виникають, розвиваються і гинуть всі речі і навіть світи, народжується і все складне: вода, вогонь, повітря, земля. З атомів складається людська душа. Їх специфіка в тому, що атоми особливого роду - дуже дрібні і рухливі. Атоми, що утворюють душу, народжуються разом з людським тілом і вмирають разом з ним, розсіюючись в порожнечі. Людина відрізняється від тварин лише особливим співвідношенням атомів душі і тіла.

Навіть боги згідно Демокріту, не є винятком: вони також складаються з атомів, але з особливо міцних, однак не настільки, щоб робити богів безсмертними.

Своєрідне вчення Демокріта про атоми як основу світу привело його до ідеї про існування, форм людського пізнання - чуттєвого і розумового. Причому перевагу він віддавав істинному, розумовому пізнанню.

Таким чином Демокріт вперше в історії античної філософії розробив вчення про пізнання, двох його основних формах.

Разом з тим у філософії Демокріта проявилися і деякі слабкі сторони представленого ним матеріалістичного напряму. Найбільш серйозним недоліком був спрощений, чисто кількісний, механічний підхід до розуміння устрою світу.

Багато хто вважав Демокріта кращим з філософів жили до Сократа. Для цього дійсно були підстави.

1. саме Демокріт успішніше за інших античних філософів у своїх творах вирішив питання про першооснову світу.

2. він дізнався на яке найважливіше універсальну властивість світу, як рух, зміна, розвиток, пов'язуючи це властивість з атомами.

3. він виявив прагнення до атеїзму, обгрунтовуючи думка про смертність богів, які, як і люди, складаються з атомів.

Філософські вчення Демокріта зіграли свою позитивну роль в історії античної філософії, зміцнилося якісно новий напрям - філософський ідеалізм.

Філософське вчення про атомообразну будову світу і атомі, як граничної, далі неподільної елементарної частинки протрималося аж до кінця 19 століттяатом вважався дискретною і незмінною сутностю матерії, «первинних цеглинок» світобудови. І тільки відкриття в 1897 р. Джозефом Томсоном електрона показало складну структуру самого атома. Тому сучасна філософія визнає різноманіття молекул, атомів, елементарних частинок, і інших мікрооб'єктів в структурі матерії (основи всього живого), їх невичерпну складність, здатність до перетворень з одних форм в інші. В існуванні різних дискретних мікрооб'єктів зі зменшенням просторових масштабів, що якісно змінює форми структурної організації матерії, її властивості, зв'язки між елементами в мікросистеми, закони руху. І матерія тепер вважається не тільки дискретної, але і також безперервної

3. Проблема першооснови у представників ідеалізму в античності

Ідеалізм - філософський напрямок, протилежний матеріалізму. Ідеалізм розглядає створення у відриві від природи, в силу чого неминучого містифікує його і процес пізнання і часто приходить до скептицизму і агностицизму. Матеріалістичного детермінізмові послідовний індетермінізм протиставляє телеологічну теорію. Розвиток теоретичного мислення призводить до того, що можливість індетермінізму - відрив понять від їхніх об'єктів - дається вже в самій елементарної абстракції. Ця можливість ставати дійсністю тільки в умовах класового суспільства, де індетермінізм виникає як наукоподібне продовження міфологічних, релігійно-фантастичних уявлень. За своїм соціальним коріння індетермінізм, виступає в якості світогляду консервативних і реакційних верств і класів, не зацікавлених у правильному відображенні буття, докорінної перебудови суспільних відносин. Всі різновиди індетермінізму поділяються на дві групи:

Об'єктивний індетермінізм, що приймає за основу дійсності особистісний або безособовий дух, якесь надіндивідуальну пізнання.

Суб'єктивний індетермінізм, що зводить знання про світ до змісту індивідуальної свідомості.

Однак відмінності суб'єктивних та об'єктивних індетермінізму не абсолютно. Багато об'єктивно-ідеалістичні системи містять елементи суб'єктивного індетермінізму, з іншого боку, суб'єктивні ідеалісти, нерідко переходять на позиції об'єктивного індетермінізму. В особі Сократа, Піфагора і особливоПлатона склалося вчення філософського ідеалізму, який протиставив себе в першу чергу матеріалізму атомістів. Колебавшийся між матеріалізмом і ідеалізмом Аристотель також викладав свої ідей у ??полеміці з попередніми і сучасними йому вчення.

Сократ звернувся до аналізу людської свідомості і розумової діяльності. Сократ об'єктивний ідеаліст. Сенс його філософського вчення полягає у визнанні дії родових сутностей в навколишній дійсності, реальності універсального розуму, розуму взагалі.

Основним для Сократа було прагнення до безпосереднього споглядання закономірностей природи і життя, вивільнення філософії від містицизму. Він визнавав роль загального розуму в практичних цілях - для пояснення наочно видимої доцільності, незрозумілою посилання на випадковість. матеріалізм античність атомістичний

Моральні позиції Сократа були далекі від старовинного благочестя. Він вважав, що чеснота є знання або мудрість, що знає добре обов'язково і вчинить по-доброму, а робить за-злому або не знає, що таке добро чи зло творить з метою кінцевого торжества добра.

В області політики він критикував всі форми правління - монархію, тиранію, аристократію, плутократію, і демократію і демократію. Ідеї ??Сократа отримали свій подальший розвиток у філософії Платона.

Платон (428/427 - 348/347 р. до н.е.) його вчення виходить, що лише світ ідей являє собою щире буття. Платон вважав, що світ чутливих речей не є світ істинно сущого: чуттєві речі безупинно виникають і гинуть, рухаються і змінюються, у них немає нічого сталого, а значить, і щирого.

Згідно з Платоном, одного лише існування «ідей» недостатньо для пояснення існування речей чуттєвого світу, що сприймається. Оскільки речі минущі, мінливі, то вони повинні бути обумовлені не тільки «буттям», а й «небуттям». Це «небуття» Платон ототожнював з матерією, яка, на його переконання, має якимось недосконалим, збитковим буттям. Під впливом «ідей» матерія як би перетворюється на безліч чуттєвих речей. Вчення Платона є об'єктивний ідеалізм, тому що в ньому стверджується первинність духовних «ідей» і вторинність речей навколишнього свiту: адже все, що є у реальних речей від буття і якостей, дають їм «» ідеї »як їх причини та зразки.

Область «ідей» утворює за Платоном, складну систему, подібну піраміді, на вершині якої знаходиться «ідея» блага. Теорія пізнання Платона була спрямована проти теорії античних матеріалістів. Головне в ній - заперечення ролі відчуттів як джерела знання, протиставлення теоретичного мислення та інтуїції чуттєвого сприйняття дійсності. Велика увага приділяється Платоном аналізу, суспільного життя, теоретичним і практичним питанням суспільного устрою, держави і сприйняття. Платон протиставляє існуючим недосконалим формам державного гуртожитку свою концепцію ідеальної держави.

Піфагор (580 - 500 рр. до н.е.), відомий не тільки, як філософ, але і математик. Він вважав, що все є «число». Навіть людське щастя досягається знанням чисел. Початок всього вчив він, одиниця. З одиниці виходять інші числа; з чисел - точки; з точок - лінії; з них - плоскі фігури; з плоских - об'ємні фігур, а з них чуттєвої сприйняття тіла. У філософському вченні Піфагора важливо виділити три моменти:

1. Відповідь на питання про першооснову всього сущого зв'язувався не з матеріальної, а з ідеальною субстанцією, з ідеєю числа: «все є число».

2. Ідеалістична філософія Піфагора поєднувалася з ясно вираженими релігійними уявленнями.

3. Ідеалістичні і релігійні ідеї поєднувалися у Піфагора з антидемократичними, аристократичними установками.

Аристотель (384 - 322 рр. до н.е.) як мислитель об'єднав і систематизував весь філософський досвід Греції. У своїх філософських поглядах Аристотель прагнув узагальнити розвиток матеріалістичної та ідеалістичної думки, і у нього матеріалізм часто брав верх над ідеалізмом. загальний досвід попереднього розвитку наук, Аристотель намагався побудувати єдину систему наук, розробивши для цього їх класифікацію. відповідно до Аристотеля, всі науки займаються дослідженням буття і діляться на теоретичні і практичні і творчі.

Матеріальний світ для свого об'єднання не потребує вигаданим Платоном світу «ідей». Для пояснення того, як і чому цей світ існує, Арістотель виділяє чотири причини:

1. Формальна причина - сутність буття, з якої речі кожного певного роду є такими, якими вони є. Ці родові сутності суть «форми»;

2. Матеріальна причина - субстрат, тобто те, з чого що-небудь складається як з матеріалу;

3. Рушійна діюча причина, джерело, початок руху;

4. Цільова причина - те, заради чого що-небудь здійснюється.

Хоча Аристотель і називав матерію однією з причин буття, проте в матерії він бачив тільки пасивний початок (розглядав матерію лише як субстрат вона безякісна і невизначена, позбавлена ??всіх властивостей). Всю активність Аристотель приписував іншим трьом причинам.

Висновки

З вище наведеного тексту можна сказати, що саме давні греки започаткували таку науку як філософія. Можливо, це ще не була «сформована» наука, як ми розуміємо це поняття тепер; ідеї давніх філософів часто були наївними і не мали фактичного підтвердження, але саме з цих ідей і почало формуватись представлення людей про такі філософські поняття як: сенс життя, першооснови створення світу та інші.

Список використаних джерел

1.Жаклін Рюс Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки

2. Енциклопедичний словник Брокгауза та Єфрона

3. Велика радянська енциклопедія

Размещено на Allbest.ru