Франкл "Людина у пошуках сенсу"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Франкл "Людина у пошуках сенсу"

Зміст

Введення

1. Проблема сенсу життя людини по Франклу

2. Поняття "екзистенціального вакууму"

3. Види смислів по Франклу: цінності

4. Вчення Франкла про свободу волі

Висновок

Введення

Проблема сенсу життя піднімається на кожному новому історичному етапі і в свідомості кожного розмірковує про буття людини. Людина - єдиний серед живих істот - здатний об'єктивувати власне буття і разом з тим усвідомлювати кінцівку будь-якого існування. Питання про сенс життя, будучи глибинною основою людської мотивації, найтіснішим чином пов'язаний з розумінням специфіки людського існування, його природи і сутності.

Людський рід, який розуміється як історично змінюють один одного покоління людей, володіє певними специфічними рисами, які якісно відрізняють його від інших живих істот.Розвиток людини і суспільства пов'язане зі змінами умов буття людей і їх уявлень про сенс життя. Спроби філософів визначити якийсь вічний сенс життя спочатку були приречені на невдачу, бо, будучи детермінованим суспільним середовищем і соціальною орієнтацією особистості він кожен раз виявляє себе по-новому. У будь-якій історичній епосі існують тільки їй властиві домінанти у визначенні сенсу життя і в міру її розвитку він зазнає істотні зміни, набуваючи нових соціально значущі якості. Так на зміну традиційно-релігійними уявленнями (готувати себе до потойбічного життя) приходять тлумачення сенсу життя з позицій абстрактної чесноти (служити істині, добру), максимального задоволення біологічних потреб людини (прагнення до досягнення найбільшого насолоди), екзистенційно-песимістичні концепції (людина народжується для страждання і смерті) і т.д.

Рішення проблеми сенсу життя в соціально-психологічному аспекті пропонує В. Франкл, відводячи найважливішу роль у вивченні сенсу життя суб'єкту, який прагне до пошуку та реалізації сенсу свого існування.

психологічний соціальний франкл екзистенціальний

1. Проблема сенсу життя людини по Франклу

Франкл стверджує:

а) що людський дух є особлива сутність, яка і відчуває потребу в розумінні;

б) що смисли в світі існують об'єктивно, оскільки дані Богом;

в) що тому за реалізацію смислів людина несе відповідальність перед Богом;

г) що пізнання інтуїтивно, і совість є той орган, який завжди і в будь-якій ситуації провидить "належне".

Сенс дій є їх результат (сукупність всіх наслідків). Людина існує у взаємопов'язаному світі і в силу цього будь-яке його дію або бездіяльність (тобто саме його існування) об'єктивно має той чи інший результат. Розуміння результату як сенсу - суб'єктивно, але об'єктивно обумовлено наявної у людини потребою в сенсі. (Результат об'єктивно існує у зовнішній реальності; сенс є його образом в нашій логічної реальності, але в цій реальності він також існує об'єктивно. Не варто знову нагадувати, що про зовнішню реальність ми нічого не знаємо і маємо на практиці справу тільки з реальністю своїх уявлень) . Сенс життя людини це сукупність всіх наслідків його існування в об'єктивному світі.

Мета є ще не досягнутий результат, до якого людина навмисно прагне. Можливий результат повинен об'єктивно існувати в просторі можливостей (інакше немає сенсу до нього прагнути так як він був би недосяжний). І в цьому сенсі він об'єктивний і може бути тільки відкритий (а не вигаданий чи винайдений). Але поняття мети завжди суб'єктивно, оскільки суб'єктивно (і не наблюдаемо!) Намір. Якесь, втім, також об'єктивно обумовлено потребою "людини раціонального" в тому, щоб його поведінка була доцільним. Якщо людина пасивний, то немає сенсу говорити про раціональному управлінні поведінкою. Якщо ж він навмисно активний, то ця активність не абстрактна, а завжди виявляється в конкретній об'єктивної ситуації життя. При цьому серед своїх можливих дій людина намагається вибрати ті, які вплинуть на дану ситуацію на користь реалізації одного або декількох її можливих результатів, які вибираються з усього безлічі таких можливостей в якості цілей. Мета свідомого існування людини - змінити зміст цього свого існування (на більш бажаний з можливих).

Пошук кожною людиною сенсу є головною силою його життя, а не "вторинної раціоналізацією" інстинктивних потягів. Сенс унікальний і специфічний тому, що він повинен бути і може бути здійснено лише самим ось цією людиною і тільки тоді, коли він досягає розуміння того, що могло б задовольнити його власну потребу в сенсі.

Прагнення до пошуку і реалізації людиною сенсу свого життя Франкл розглядає як вроджену мотиваційну тенденцію, властиву всім людям і є основним двигуном поведінки і розвитку особистості. З життєвих спостережень, клінічної практики та різноманітних емпіричних даних Франкл укладає, що для того, щоб жити й активно діяти, людина повинна вірити в сенс, яким володіють його вчинки.

Питання про те, як людина знаходить свій сенс, є ключовим для практики логотерапии. Франкл наголошує, що смисли не винаходяться, не створюються самим індивідом; їх треба шукати і знаходити. Знайти сенс - не кінцева мета людини. Потрібно ще здійснити його. Франкл характеризує прагнення, породжене глуздом, на відміну від потягу, що породжується потребами, як те, що вимагає постійного прийняття індивідом рішення.

Оскільки прагнення до реалізації унікального смислу свого життя робить кожну людину унікальною особистістю, Франкл говорить також про зміст самої особистості людини, її індивідуальності. Сенс людської особистості завжди пов'язаний з суспільством, в своїй орієнтації на суспільство сенс життя трансцендірует себе. І навпаки, сенс суспільства у свою чергу конституюється існуванням індивідів [2; С.15].

Таким чином, вчення про сенс життя в теорії Франкла може бути виражене у наступній тезі: життя людини не може позбутися сенсу ні за яких обставин; сенс життя завжди може бути знайдений. Здійснення сенсу свого життя є для людини імперативною необхідністю через кінцівки, обмеженості і необхідності буття людини в світі, неможливість відкласти щось на потім. Здійснюючи сенс свого життя, людина здійснює тим самим самого себе (самоактуалізація).

2. Поняття "екзистенціального вакууму"

Відсутність сенсу породжує у людини стан, який Франкл називає екзистенціальним вакуумом. Екзистенційний вакуум - явище широко поширене в наші дні. Це цілком зрозуміло і може бути пояснено тієї подвійною втратою, якої зазнав людина з тих пір, як став дійсно людиною. На початку людської історії людина втратила деякі з основних тваринних інстинктів, які визначали поведінку тварини і за допомогою якого воно охоронялося. Такий захист, подібно раю, закрита для людини назавжди; людина повинна робити вибір. Додатково до цього при подальшому розвитку людина зазнав другого втрату: традиції, які служили опорою його поведінки, зараз швидко руйнуються. Ніякої інстинкт не говорить йому, що він змушений робити, ніяка традиція не підказує йому, що він повинен робити, незабаром він вже не знає, що він хоче робити. Все більше і більше від починає керуватися тим, що змушують його робити інші, все більшою мірою стаючи жертвою конформізму.

Екзистенційний вакуум проявляється в основному в стані нудьги. Тепер цілком зрозумілий Шопенгауер, коли він говорив, що людство, мабуть, приречене вічно коливатися між двома крайнощами - злиднями і нудьгою. Дійсно, нудьга в наш час ставить перед психіатром набагато більше проблем, ніж потреба. І ці проблеми ростуть із загрозливою швидкістю, тому що процес автоматизації, мабуть, призведе до значного збільшення вільного часу. Біда полягає в тому, що більшість не знає, що ж робити зі знову утворився вільним часом "[1; С.128]. Саме екзистенційний вакуум, відповідно до спостережень Франкла, підкріпленим численними клінічними дослідженнями, є причиною, що породжує в широких масштабах специфічні" ноогенного неврози ", що поширилися в післявоєнний період у країнах Західної та Східної Європи.

Франкл так говорить про вплив вакууму: "Давайте замислимося, наприклад, про" недільних неврозах "- такому вигляді депресії, який охоплює багатьох при свідомості нестачі утримання життя, коли обривається натиск тижневих занять і стає очевидна порожнеча власного існування. Чимало випадків самогубства можна було б пояснити екзистенціальним вакуумом. Такі широко поширені явища, як алкоголізм чи юнацька злочинність, будуть незрозумілі до тих пір, поки ми не виявимо екзистенційний вакуум, що лежить в їх основі. Це справедливо також і по відношенню до злочинців, і по відношенню до криз літніх людей .

Більше того, існують різні приховані форми і помилкові прояви, за якими можна знайти екзистенційний вакуум. Іноді фрустрированной потребу в сенсі життя компенсується прагненням до влади, включаючи найбільш примітивну форму волі до влади - бажання грошей. В інших випадках місце фрустрированной потреби в сенсі життя займає прагнення до задоволення. Екзистенціальна фрустрація тому часто призводить до сексуальної компенсації. У таких випадках ми спостерігаємо сильний сексуальний потяг, розрослося на грунті екзистенціального вакууму. Аналогічне явище має місце у випадку неврозу. Тому логотерапия призначається не тільки в нусогенних випадках, як було зазначено вище, але також і в психогенних випадках, зокрема у тих, що я назвав "псевдосоматогеннимі неврозами". [1; С.128].

Необхідною умовою психічного здоров'я, по Франклу, є певний рівень напруження, яке виникає між людиною, з одного боку, і локалізованим у зовнішньому світі об'єктивним змістом, який йому належить здійснити, з іншого боку.

3. Види смислів по Франклу: цінності

Франкл виділяє три види "смислів" в людському житті, пов'язані з трьома видами цінностей: "цінності дії", "цінності переживання" і "цінності відношення". Все сказане вище стосується до сенсів (цілям), пов'язаним з цінностями дії.

Цінність - це те, що важливо (цінно) для кого-то. Франкл стверджує, що цінності існують у світі об'єктивно. Так, наводячи приклад таких цінностей, Франкл пише: "Кілька років тому у Франції проводилося опитування громадської думки. Результати показали, що 89% опитаних вважають, що людина має потребу в" чомусь такому ", заради чого він живе. Іншими словами, потреба в сенсі є для більшості фактом, а не сліпою вірою.

Звичайно, можуть бути такі випадки, коли ставлення людини до цінностей насправді є тільки маскуванням прихованих внутрішніх конфліктів. Але такі люди є скоріше винятком з правила, ніж самим правилом. У таких випадках цілком виправдана психологічна інтерпретація. У таких випадках ми насправді маємо справу з псевдоцінностями (гарним прикладом цього служить фанатизм), і як псевдоцінності вони повинні бути демасковані. Демаскування або розвінчання, однак, повинна бути відразу ж припинена при зустрічі з достовірним і справжнім в людині, зокрема, з сильним прагненням до такого життя, яке було б настільки значно, наскільки це можливо. Якщо ж розвінчання в такому разі не припиняється, то здійснює розвінчання просто видає свою власну потребу в тому, щоб придушити духовне прагнення іншого.

Ми повинні дуже обережно ставитися до тенденції розуміти цінності в термінах простого самовираження людини. Логос, або сенс, є не просто вихід за межі власного існування, але скоріше щось протистоїть існуванню. Я вважаю, що ми не вибираємо сенс нашого існування, а швидше виявляємо його "[1; С.120].

Виходить, що не людина ставить перед собою питання відшукання сенсу життя, а життя ставить це питання перед ним. Людині, таким чином, доводиться щодня і щогодинивідповідати на нього - не словами, а діями.

Пріоритет належить цінностям творчості, основним шляхом реалізації яких є праця. При цьому зміст і цінності набуває праця людини як його внесок в життя суспільства, а не просто як його заняття. З числа цінностей переживань Франкл детально зупиняється на любові, яка має багатий ціннісним потенціалом. Любов - це взаємини на рівні духовного, смислового виміру, переживання іншої людини в його неповторності і унікальності, пізнання його глибинної сутності.

Друге уточнення стосується зв'язку "цінності" і "сенсу". Фрейд проголосив первинність задоволення і тому змушений був виводити із задоволення навіть релігійні потреби. Франкл оголосив первинним сенс, і тому цінністю у нього може бути тільки те, що має сенс. Однак різні психічні механізми (які виникли на різних етапах еволюції) дійсно різні, і немає необхідності зводити їх один до одного. А тому, приймаючи визначення цінності як "суб'єктивно значущого", ми можемо помітити, що різні цінності можуть бути значущими для людей, тому, що задовольняють різні їх потреби, а не тільки потреба в сенсі. Значить, не будь-яка цінність може служити як сенсу. Основний критерій відмінності при цьому, на наш погляд, наступний. Вище вказувалося, що сенс є суб'єктивне сприйняття деякого об'єктивного результату нашого існування (те, що залишиться, навіть якщо нас раптом не стане). Значить, такі суто суб'єктивні категорії як "переживання" і "відношення" під це визначення не потрапляють.

Найбільші практичні результати і досягнення логотерапии пов'язані саме з цінностями відносини, з перебуванням людьми сенсу свого існування в ситуаціях, що представляються безвихідними і безглуздими. Франкл вважає цінності відносини в чомусь більш високими, хоча їх пріоритет найбільш низький - звернення до них виправдано, лише коли всі інші можливості більш активного впливу на власну долю вичерпані.

У відношенні суб'єктивності сприйняття щастя, Франкл зауважує: "Я сумніваюся, що лікар може відповісти на це запитання однієї загальною фразою, так як сенс життя відрізняється від людини до людини, день у день, від години до години. Тому важливий не зміст життя взагалі , а скоріше специфічний сенс життя даної особистості в даний момент часу. Постановку питання про сенс життя, коли він заданий взагалі, можна порівняти з питанням, поставленим перед чемпіоном з шахів: "Скажіть, вчитель, який найбільш хороший хід у світі?" Просто не існує такої речі, як найкращий чи просто добрий хід, у відриві від конкретної ігрової ситуації, у відриві від конкретної особистості противника. Те ж саме справедливо і відносно людського існування. Ми не повинні шукати абстрактного смислу життя. У кожного своє власне покликання і місія в житті, кожен повинен виносити в душі конкретне призначення, яке вимагає своєї реалізації. Людське життя тому не можна перемістити з місця на місце, життя конкретної людини неповторна. Отже, завдання кожного - єдина, як єдині і специфічні можливості її існування.

Логотерапия бачить у відповідальності перед життям саму сутність людського існування "[1; С.126].

Стверджуючи унікальність і неповторність сенсу життя для кожної людини, Франкл тим не менш відкидає деякі з "філософій життя". Так, сенсом життя не може бути насолода, бо воно є внутрішній стан суб'єкта.

4. Вчення Франкла про свободу волі

Основна теза вчення Франкла про свободу волі говорить: людина здатна знайти і реалізувати сенс життя, навіть якщо його свобода помітно обмежена об'єктивними обставинами. Визнаючи очевидну детермінованість людської поведінки, Франкл заперечує його пандетермінірованность. Франкл говорить про свободу людини по відношенню до своїх потягів, до спадковості і до чинників і обставин зовнішнього середовища.

Свобода по відношенню до потягів проявляється в можливості сказати їм "ні", прийняти або відкинути їх. Свобода людини по відношенню до зовнішніх обставин хоча і не безмежна, але існує, висловлюючись у можливості зайняти по відношенню до них ту чи іншу позицію. Тим самим сам вплив обставин на людину опосередковується позицією людини по відношенню до них.

Людина вільна завдяки тому, що його поведінка визначається насамперед цінностями і смислами, локалізованими в поетичному вимірі і не відчувають детермінують впливів зовнішніх чинників.

Важливим питанням вчення про свободу волі є питання, для чого людина володіє свободою. За Франклу, це свобода взяти на себе відповідальність за свою долю, свобода слухати свою совість і приймати рішення про свою долю. Це свобода змінюватися, свобода від того, щоб бути саме таким, і свобода стати іншим. Франкл визначає людину як істоту, що постійно вирішує, чим він буде в наступний момент. Свобода, таким чином, це не те, що він має, а те, що він є.

Акт прийняття рішення за себе - прояв не тільки свободи, а й відповідальності. Свобода, позбавлена ??відповідальності, вироджується у свавілля. Ця відповідальність пов'язана з тягарем вибору людиною, які криються в світі і в ньому самому можливості заслуговують реалізації, а які ні. Це відповідальність людини за автентичність його буття, за правильне знаходження та реалізацію нею свого сенсу життя. По суті, це відповідальність людини за своє життя. Проблема відповідальності є вузловою проблемою логотерапии.

Висновок

Основна проблема, яка стала приводом до написання розглянутої нами книга В. Франкла постала проблема втрати людьми сенсу життя, яка була актуальною не тільки для однієї країни або кількох країн, а для всього суспільства в цілому. Франкл був аж ніяк не єдиним, хто констатував у 50-60 рр.. все більш широке поширення в західному суспільстві втрати людьми сенсу власного життя. Однак, нікому не вдалося настільки глибоко зрозуміти психологічні корені цього явища і дати відповідь на багато питань, які принесла нова епоха.

Створена Франклом теорія логотерапії і екзистенційного аналізу являє собою складну систему філософських, психологічних і медичних поглядів на природу і сутність людини, механізми розвитку особистості в нормі та патології та на шляхи і способи корекції аномалій у розвитку особистості. У своїй теорії Франкл виділяє три основні частини: вчення про прагнення до змісту, вчення про сенс життя і вчення про свободу волі.

Говорячи про сутність пізнання, Франкл зазначає: "Оголошуючи, що людина - творець відповідальності і повинен актуалізувати потенційний сенс у своєму житті, я хотів підкреслити, що справжній сенс життя можна швидше знайти у світі, ніж усередині людини або всередині його психіки, навіть якщо б вона була закритою системою. Людське існування є скоріше самотрансценденція, ніж самоактуалізація. Самоактуалізація не може бути можливою метою ще і з тієї простої причини, що чим більше людина буде за неї боротися, тим більше він буде її втрачати, тому що тільки в тій мірі, в якій людина віддає себе здійснення свого життєвого сенсу, він також і актуалізує, проявляючи, себе. Іншими словами, самоактуалізація не може бути досягнута, якщо вона замикається на саму себе. Вона досяжна тільки тоді, коли є побічним ефектом самотрансценденції "[1; З .134].

Згідно логотерапії, ми можемо знайти сенс життя трьома шляхами:

1) здійснюючи справу (подвиг);

2) переживаючи цінності;

3) шляхом страждання.

Таким чином, формулюючи основна теза вчення про прагнення до сенсу, потрібно відзначити, що людина прагне знайти сенс і відчуває фрустрацію або вакуум, якщо це залишається нереалізованим.

Размещено на Allbest.ru