Філософська думка в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru

Міністерство освіти та науки України

Уманський державний педагогічний університет імені Павла Тичини

Економічний факультет

Кафедра туризму та готельно-ресторанної справи

Повідомлення

На тему:

«Філософська думка в Україні»

Підготував

Студент 28 групи

Мурашко О.С.

Перевірив:

Викладач Бержанір А.Л.

Умань 2015

План

1. Києво-Могилянська академія, як осередок філософської-політичної думки в Україні

2. Класична доба українського філософа. Філософські погляди Г. Сковороди

3. Філософські погляди І. Франка

філософський культурний сковорода

1. Києво-Могилянська академія, як осередок філософської - політичної думки в Україні

Важливу роль у розвитку науки і культури відіграла Києво-Могилянська академія, яка виступила водночас провідним центром філософської думки України другої половини ХVІІ та ХVІІІ ст. Виконавши свою справу у розвитку освіти, грамотності, братські школи вже не могли задовольняти зростаючі вимоги, тому, змушені були поступитися таким навчальним закладом, які були б на рівні західноєвропейських. З цією метою митрополит Київський і Галицький П.Могила створює 1631 року вищу Лаврську школу, яка після злиття з Київською братською школою 1632 р. Перетворюється в Київську колегію і досить скоро стає загальновизнаною. Починаючи з 30-40-х рр. Київська колегія визнається в культурних колах України й за її межами вищою школою й починає іменуватись як колегією, так академією.

Згодом на честь її фундатора вона отримує назву Києво-Могилянської академії. І лише 1684 р. За клопотанням гетьмана України І.Мазепи цей навчальний заклад офіційно отримує царську грамоту, яка фактично констатує статус Київської академії як вищого навчального закладу.

За короткий час Києво-Могилянська академія стала навчальним закладом європейського типу, міжнародним освітнім центром. Не лише молодь України, а й зарубіжних країн йшла в Київ “по науку”. Своїм важливим завданням вчені Академії вважали якомога більше молоді залучити до навчання, бо освіта є запорукою розкріпачення особистості й суспільного прогресу.

У Києво-Могилянській академії навчались діти всіх станів. З метою дати їм різнобічну освіту тут навчали різних мов, серед яких були старослов'янська й українська. Велика увага приділялась поетиці, риториці, світовій літературі, філософії, богослов'ю.

Викладались історія, географія, математика, фізика, астрономія, оптика, архітектура, економіка, медицина тощо. В Академії процвітали наука і мистецтво. Саме в ній були започатковані основи нової української літератури і мови, формувались київська поетична школа, школа вітчизняної філософії, знайшли тут свій початок і природничі науки, астрономія, вища математика. В Академії був започаткований перший в Україні театр.

Будучи визначним центром Просвітництва, Києво-Могилянська академія піднесла на високий щабель значення науки, освіти в громадському житті, поширювала їх серед народу.

Протягом свого двохсотлітнього існування Києво-Могилянська академія відіграла важливу роль у суспіль-політичному житті України, у відродженні її культури, в прилученні української молоді до джерел світової науки й мистецтва, в боротьбі за історичне право на існування своєї церкви й держави.

Підкреслюючи просвітницьке значення Києво-Могилянської академії, варто зазначити, що в цій справі видатну роль відіграли вчені-професори Академії, які вели філософські курси. Філософський курс в Академії був досить змістовним і поділявся на три частини6 філософія мислення (логіка; філософія природна, або фізика; філософія божественна, або метафізика. Своєрідні риси барокового мислення яскраво відобразились у філософських курсах, які читались у Києво-Могилянській академії.

У боротьбі з католицизмом важливою ідейною зброєю було православ'я.

Тому в Академії в останні роки навчання читався курс богослов'я. В основному цей курс читали професори філософії, які вчили студентів і в богослов'ї опиратися на науковий доказ, критично ставитись до різних теологічних точок зору.

Перш ніж зупинитися на короткому аналізі життя і філософських поглядів професорів-філософів Академії, варто відзначити видатну просвітницьку роль її фундатора і лідера Петра Могили.

Видатний церковний, політичний, культурно-світній діяч Петро Могила (1596-1647) народився в сім'ї молдаванського господаря Симона. Після загибелі батька сім'я Могили змушена була залишити Молдавію. Навчався П.Могила у Львівській братській школі. Вищу освіту здобув у західноєвропейських університетах, служив офіцером у польському війську, а 1625 р. залишає світське життя і постригається в ченці. 1627 року П.Могила переїздить в Україну і в цьому ж році обтирається архімадритом Києво-Печерської лаври, а з 1632 р. - митрополитом Київським.

Найбільшим своїм здобутком Могила вважав створення Київської колегії (Академії). Піклуючись про майбутнє Академії, він все своє майно, всі цінності заповів їй. Останніми словам П.Могили були: “Бережіть Академію”. Його культурно-освітня діяльність не обмежувалась тільки Академією. За його участю були відкриті колегії у Вінниці, Кременці, Гощі, Яссах.

2. Класична доба українського філософа. Філософські погляди Г. Сковороди

Просвітницьку справу, яку несли у світ діячі Києво-Могилянської академії, продовжував її талановитий вихованець, самобутній філософ Г.С.Сковорода, якого дослідники назвали хто українським Сократом, хто Піфагором, інші - Лейбніцом.

Григорій Савович Сковорода (1722-1794) народився в с. Чернухи на Полтавщині у сім'ї вихідців з незаможного козацького роду. 1733 р. був прийнятий до Києво-Могилянської академії, де навчався з перервами до 1735 року. Після цього Сковорода стає домашнім вчителем, а згодом, десь приблизно з 1766 р. він вирішує суттєво змінити свій спосіб життя і шлях пошуків істини, а саме обирає життя мандрівного філософа-провідника.

Мандрівний період видався для Сковороди найплодотворнішим.

Майже всі свої кращі літературні та філософські праці створив він у цей час. Писав їх старою українською мовою у формі діалогів і не призначав до друку, а дарував своїм друзям і знайомим.

Творчість Сковороди сприймається нелегко. Мова його не звичайна, це - мова символів. Саме через світ символів він прагне осмислення реальних життєвих проблем, розкриття гармонізації відносин людини, світу і Бога. Біблія, міфологія, фольклор є основною опорою його пошуків. Іншими словами, філософія Сковороди набуває вигляду християнського містицизму як специфічного типу філософствування.

Одним із центральних мотивів його філософствування є те, що найбільш важливим, глибоким у людини є її емоційно-вольове начало - “серце”. Із серця випливає все: і думка, і устремління, і почуття. Вся моральність людини повинна теж бути звернена на “серце”. Звідси і вимога: “пізнай себе”. “поглянь у себе”.

Саме одним із перших основоположних принципів його філософствування є концепція “двох натур”. Сковорода стверджує, що весь світ, все існуюче має дві натури: зовнші6ню, видиму, і внутрішню, невидиму. Концепцію двонатурності світу Сковорода повторює неодноразово. Так, у тракті “Вступні двері до християнської доброправності” він пише: “Весь світ складається з з двох натур: одна видима, друга - невидима.

Видима натура зветься твар, а невидима - Бог”. Тут же Сковорода продовжує думку про нерозривну єдність, цілісність цих двох натур, однак підкреслюючи, що невидима натура (Бог) має первинність по відношенню до видимої (матеріальної) натури. Бог - у всьому матеріальному, у наші площі, у кожному із нас, він вічний. “Ця невидима натура, чи Бог, усю твар прозирає й утримує, скрізь завжди був, є і буде. Наприклад, тіло людське видно, але прозирливого й утримуючого його розуму не видно”.

Стверджуючи первинність внутрішнього, невидимого, божественного, духовного світу, Сковорода водночас наголошував на безконечності, вічності зовнішнього, видимого, матеріального світу - все “то переходить, то народжується, то зникає...”, однієї речі загибель народжує твар іншу”. Але у Сковороди не тільки антитетичний підхід до аналізу матерії, видимого світу, і для другої, невидимої натури - Бога властива антитетичність. З одного боку, Бог тотожній природі, усьому буттю: “...в дереві є правдивим деревом, у траві - травою, у музиці - музикою, в будинку - будинком, в тілі нашім земнім новим є тілом і осередком, або головою його. Він усякий є в усьому”.

З другого боку - світ безмежно далекий від Бога, який є “джерело”, “сонце” світу.

Поряд з теорією “двох натур” Сковорода розробляє теорію “трьох світів”. Разом вони і повинні були дати відповідь на питання: “світ - що ти є?” Згідно з цією теорією Сковорода ділив усю дійсність, що оточує на три гармонійно взаємопов'язані світи: макрокосм, мікрокосм і символічний світ, або Біблія, кожен з яких складається з обох натур, як видимої, так і невидимої. В найбільш закінченому вигляді концепція “трьох світів” викладена в діалозі “Потоп зміїний”.

Як бачимо, і третій світ у Сковороди базується на антитезах видимої і невидимої “натури”.

Етико-мораль6не вивчення Сковороди є центральним, є серцевиною його філософії. Це наука про людину, про її щастя і шлях його досягнення, про благо, добро і зло, про сенс життя.

Творчість Сковороди справила великий вплив на формування філософської думки Росії, і це привело до того, що багато російських дослідників історії “привласнили” собі Сковороду, називаючи його “родоначальником російської філософії”. Але він був у першу чергу видатним мислителем України, мислителем, який вписав незгасаючу сторінку в драматичний літопис українського народу. І проти спроб зрусифікувати його є один простий, безсумнівний і ясний факт - Сковорода навчав в Україні, саме українців. Навчав свій народ на своїй землі. Дійсно, він став пророком, який своїм зором охопив частину або й цілке людство, але був нерозривно зв'язаний з душею свого народу. Старечими ночами, вимірюючи безмежні українські степи, від села до села, від хутора до хутора, він сповіщав свою правду людям, яким і присвятив до останку все своє життя.

В цьому велич і повнота духу цього лицаря святої борні зі злом і темрявою.

3. Філософські погляди І. Франка

Виданий український мислитель, письменник, вчений, політичний і громадський діяч Іван Якович Франко (1856-1916) народився в с. Нагуєвичі Дрогобицького району Львівської області. 1875 р. Вступив до Львівського університету на філософський факультет, вчився в Чернівецькому університеті, який закінчив 1891 р.

На думку Франка, формування і здійснення суспільного ідеалу українського народу неможливе без швидкого розвитку культурного життя України, без власних шкіл, без письменства, освіти й науки. Особливу увагу в цій справі приділяв Франко розвитку, “плеканню” національної української мови, “без якої виховання народу не може зробити бажаного поступу..”

Вирішення Франком проблеми майбутньої долі України тісно пов'язане з світовим історичним процесом. Для нього було очевидним, що кожен народ, який дозрів до виокремлення з-поміж інших народів, прагне до самоствердження і відмова в цьому праві українському народові веде до втрати цілісності світової історії. В свою чергу, ця національна самореалізація необхідна для національного самоусвідомлення окремого індивіда, без якого людина духовно відчужується від власної нації.

В українській інтелектуальній історії Франко був першим, хто вивів національну ідею з кола міфологізованого сприйняття на шлях персоналі стичної етики. Національна ідея є ідея етична, оскільки права нації випливають із прав людини. Нація складається з мільйоні “Я”. Тим самим національна ідея перевозиться в площину етико-антропологічну, на рівень екзистенційної проблематики. Кожна “Я” - неподільний духовний атом спільноти - вирішує в кінцевому підсумку її майбутнє.

Франко вірив у щасливе майбутнє України. Як і його Мойсей, що для свого народу бачив лише одну ясну мету - незалежність і свободу, так і Франко не тільки розумів, що національно-економічні питання самі собою ведуть будь-яку націю до виборювання для себе політичної самостійності, але й вітав цей рух, вважав себе за пророка мас, скромного каменяра нової України.

Природничі науки, на думку Франка, є основою розвитку суспільних наук. Говорячи про цю єдність наук, він писав: “Фізичні і антропологічні науки становлять, по суті, єдиний нерозривний ланцюг, одну цілість, бо людина також є витвором природи, а все, що вона зробила і що може зробити, мусить бути зроблене тільки на підставі вроджених сил”.

У філософських поглядах І.Франка є чітко виражені елементи діалектики. Її він вважав універсальним методом у науці. Саме такий метод дає можливість правильно зорієнтуватись в багатоманітності і вічності світу, постійних закономірних змінах, які відбуваються в природі і суспільстві.

Використана література

1. Августин. Исповедь. -- М., 1991.

2. Боэций. «Утешение философией» и другие трактаты. -- М., 1990.

3. Баргош Юзеф. Фома Аквинский. -- М., 1975.

4. Горфункель А.Х. Философия эпохи Возрождения. -- М., 1980.

5. ГуревичА.Л. Проблема средневековой народной культуры. -М., 1981.

6. ГуревичА.Я. Средневековый мир. -- М., 1990.

7. Эстетика Ренесанса: В 2-хт. -- М., 1981.

8. История диалектики XIV-XVIII веков. -- М., 1974.

Размещено на Allbest.ru