Сучасна філософія пізнання та економічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУЧАСНА ФІЛОСОФІЯ ПІЗНАННЯ ТА ЕКОНОМІЧНИЙ АНАЛІЗ

1. Значення епістемології для наукового пізнання господарських процесів

Епістемологія (грец. ерйуфЮмз -- знання, льгпт -- вчення) -- філософсько-методологічна дисципліна, у якій досліджується знання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Термін введений і активно застосовувався у англо-американській філософії XX ст. Традиційно ототожнюється з теорією пізнання. Однак у некласичній філософії може бути зафіксована тенденція до розрізнення епістемології і гносеології, що ґрунтується на вихідних категоріальних опозиціях. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції «суб'єкт -- об'єкт», то для епістемології базовою є опозиція «об'єкт -- знання».

Епістемологи виходять не з «гносеологічного суб'єкта», що здійснює пізнання, а скоріше з об'єктивних структур самого знання.

Основні епістемологічні проблеми: Як улаштоване знання? Які механізми його об'єктивації і реалізації в науково-теоретичній і практичній діяльності? Які бувають типи знань? Які загальні закони «життя», зміни і розвитку знань? При цьому, механізм свідомості, що бере участь у процесі пізнання, враховується опосередковано, через наявність у знанні інтенціональних зв'язків (номінації, референції, значення та ін). Об'єкт при цьому може розглядатися як елемент у структурі самого знання (ідеальний об'єкт) або як матеріальна дійсність віднесення знань (реальність).

Пригадаємо, що епістемологія (від грец. «епістеме» -- «знання» і «логос» -- вчення) є філософсько-методологічною дисципліною, в якій досліджується наукове пізнання як таке, його будова, структура, функціонування і розвиток. Якщо гносеологія розгортає свої уявлення навколо опозиції «суб'єкт - об'єкт», то для епістемології базовою є опозиція «суб'єкт -- знання». Це -- по-перше. По-друге, епістемологія виходить не з «гносеологічного суб'єкта», який здійснює пізнання, а скоріше з об'єктивних структур самого пізнання і знання. Головні проблеми епістемології порівняно з гносеологією такі: як влаштоване, вибудоване пізнання і знання? Які механізми об'єктивізації знань (співвіднесення з об'єктивною реальністю), реалізовані в науковій і практичній діяльності? Які бувають типи знань (гіпотези, концепції, теорії)? Як розвиваються («ростуть») знання? По-третє, відносно відсторонена від проблеми гносеологічного суб'єкта епістемологія лише опосередковано зачіпає і механізми свідомості, такі цікаві для гносеології. Навіть об'єкт розглядається епістемологією лише як елемент структури самого знання (ідеальні об'єкти типу «ідеальний газ», «абсолютно чорне тіло», «абсолютний вакуум» тощо), або те, до чого належать знання під час їхньої об'єктивації. По-четверте, якщо гносеологія оперує лише поняттям істинності знань, то епістемологія доповнює (а інколи - заміщає) класичну істинність поняттями «несуперечливість», «повнота», «інтерпретованість», «здійснюваність».

2. Економічний аналіз і найважливіші категорії діалектики

Теорія пізнання (гносеологія, епістемологія), будучи одним з фундаментальних методологічних розділів філософії, вивчає можливості і закономірності пізнання від відчуттів, уявлень, понять до об'єктивної реальності, до об'єктивної даності, до дійсності; всебічно досліджує етапи, щаблі й форми пізнавального процесу, умови і критерії, досягаючи встановлення його достовірності та істинності.

Виступаючи в якості методологічної основи всіх галузей науки, теорія пізнання визначає сутність, необхідність і послідовність економічного аналізу.

Перш за все, вона визначає поняття об'єкта і суб'єкта пізнання. Під першим розуміється об'єктивна дійсність, практика як чуттєво-предметна, матеріальна діяльність людини, персоніфікуються силу пізнання, яка складає основу розвитку людського суспільства. Другим є сама людина або спільнота людей, все людство, тобто живі особистості, творчо відносяться до об'єкта пізнання. Тільки необхідне соотносительно діалектичну єдність суб'єкта та об'єкта пізнання забезпечує його вірогідність, його істинність.

Об'єктом пізнання є практика з її чуттєво-предметним, матеріально-речовим, життєво-соціальним і природоохоронним змістом.

Узагальнюючи методи і прийоми сучасної науки, процес пізнання широко використовує такі найважливіші інструменти, як аналіз і синтез, експеримент, моделювання. Активно-складовим тут виступає людське мислення, яке являє собою найвищу аналітико-синтетичну здатність людського мозку. Людина за своєю природою запрограмований як би живим аналітико-синтезуючим апаратом.

Мислення як творчого процесу охоплює поняття, судження, умовиводи. Мислення, а в даному випадку і аналіз відображають загальне, диференціюють та групують властивості речей, явищ, показників у відповідності з їх понятті ми, сутністю, реальностями, об'єктивністю, у їхньому розвитку і суперечності. Через судження, через поняття що-небудь стверджується або, навпаки, заперечується. Використовуючи прийоми індукції (судження від приватного до загального), а також дедукції (судження від загального до конкретного), судження призводять до того чи іншого умовиводу. Тут доречно підкреслити єдність індукції та дедукції в процесі аналітичних досліджень. Бо ціле, хоча воно і складається з частин, перестає, однак, бути цілим, коли його ділять. Аналіз без синтезу неможливий. Таким чином, умовивід є індуктивно-дедуктивний висновок, що містить щось нове, відмінне від колишніх понять і уявлень.

Процес мислення, процес аналітико-синтетичної діяльності людського мозку, проходить через три взаємопов'язані стадії: споглядання, наукову абстракцію, формування нових практичних пропозицій і висновків. Споглядання, спостереження, фактофіксація - початковий момент пізнання, початковий момент аналізу. Споглядання - це віддання честі «його величності пану фактом». Факти - це повітря вченого. Множинність фактів - основа всіх наступних етапів аналізу-мислення. Поодинокі факти, важливі для ревізії, кримінології, в аналізі істотної ролі не грають. Споглядання виданому етапі істотно полегшується наявністю заздалегідь зібраної, систематизованої економічної, маркетингової інформації, що пройшла необхідну зведення і машинну обробку.

Споглядання, збір потрібних фактів, визначених цеглинок сущого служать базою для абстрактного наукового узагальнення на рівні більш високих порядків. Воно представляється суттю теоретичного дослідження, теоретичного аналізу зібраної раніше інформації. Тут особливо проявляється мудрість східній приказки: «Не кожен знає, як багато треба знати, щоб знати, як мало ми знаємо».

На стадії абстрактних узагальнень можлива багатоваріантність теоретичних суджень і умовиводів; чим більше таких суджень, тим більша ймовірність вибору оптимального рішення (тут цілком застосовні спосіб ітерацій і метод «Дельфі»). Абстрактне мислення, засноване на об'єктивних даних, що пройшли логічну обробку первинного матеріалу, розкриває глибинний сенс досліджуваних явищ, виявляє певні закономірності в їхньому розвитку. Це дозволяє перейти до узагальнених висновків, до конструювання відповідних практичних пропозицій, спрямованих на подальше вдосконалення практики. Логіка аналітичного дослідження являє собою, таким чином, метод сходження від абстрактного до конкретного, до перетворення теоретичних положень (якщо буде потрібно, то і через додатковий науковий експеримент) в практичні справи.

Економічний аналіз - наука прикладна. Якщо вона, спираючись на теорію пізнання, забезпечує практичну корисність, підвищує економічну ефективність практичної діяльності людини, то тільки в цьому випадку її можна вважати наукою.

Емпіричний і теоретичний аналіз дозволяє не тільки раціональніше обгрунтувати поточний або найближчу перспективу, а й зазирнути за горизонт середньої і дальньої перспективи. Раціонально керувати - значить передбачати.

До основних принципів діалектики, на яких базується економічний аналіз, можна віднести наступне: все пізнається в русі; у певних зв'язках, взаємозв'язках, взаємозалежності і взаємозумовленості; в причинно-наслідкового співпідпорядкованості; в координаційної та субкоордінаціонной визначеності; в прояві необхідності та випадковості; в єдності та боротьби протилежностей; в перехід кількості в нову якість і якості в нову кількість; в запереченні заперечення.

Рух - непорушна передумова розвитку природи, суспільства, економіки, науки, культури, як і самої людини. Особливість, необхідність і трудність аналізу якраз і полягають у тому, що вивчається не статика, а динаміка. Аналітик тут подібний не фотограф, а кінооператорові, який фіксує постійний перехід від одного кадру до іншого, від однієї життєвої ситуації до іншої, створюючи об'єктивну ланцюжок подій.

Сам рух - явище крайньої складності, діалектично поєднує в собі повторення по рівному колу минулого, то розширюється, а іноді й службовців, розвиток по спіралі, пов'язане виражає явища безперервного динамізму з явищами дискретності, поєднання критичності з конструктивністю. Все це повинно знайти відповідне прояв у методології та методиці економічного аналізу.

Предметом економічного аналізу є, отже, вся доступна досліднику реальність, прийнята в сукупності об'єктів і явищ, що знаходяться в тих чи інших зв'язках один з одним, в постійному русі та розвитку. Ці зв'язки дуже різні, вони знаходять свій вияв у відношенні частини до цілого і, навпаки, в равенствах, в явній або неявній співпідпорядкованості, взаємозумовленості та взаємозалежності. Взаємодія, що виражає зміни одного і перехід його в інше, є логіко-методологічним і гносеологічним пізнанням природних, суспільних, економічних явищ. Вивчення останніх - завдання виключно політекономії та економічного аналізу. Без вивчення економічних явищ, їх взаємодії в загальному і конкретному прояві не можна зрозуміти ні структури, ні їх властивостей, ні законів дійсності всеосяжна зв'язок явищ, процесів, предметів, глобально охоплюючи все суще, створює через «павутину» відносин щось ціле, яке і є об'єктом дослідження. Особливо важливо виявити тут причинно-наслідковий зв'язок, пам'ятаючи, що причина породжує наслідок, а останнє знову обертається причиною подальшого події мул ситуації щось нового і так до нескінченності. Знову бачимо тут, отже, з процесом вічного руху, розвитку і саморозвитку, з проявами координаційної та субкоордіонності. Відомо, що причинно-наслідкові відносини поділяються на функціональні (однозначні) і стохастичні (ймовірнісні), але ніколи вони не перетворюються в безпричинність, у випадковість. Сама випадковість у філософському сенсі є форма прояву необхідності, будучи похідною якої-небудь причинності (іноді і віддаленій). Тут ми стикаємося з поняттями детермінованої та функціональної залежності. Якщо перша означає певну жорсткість зв'язків між досліджуваними явищами, то друга характеризується ймовірнісної (часткової) зв'язком. Звідси і методи економічного аналізу виступають як детерміновані, яким притаманна лінійна зв'язок, або як методи стохастичні, які сприяють виявленню ймовірнісної залежності.

Однією з кардинальних проблем філософії є ??питання про єдність і боротьбу протилежностей, суперечливий характер історичного, в тому числі й економічного, розвитку. Жодна з формацій ніколи не розвивалася по прямій. Будь-який з них був притаманний криволінійний, зигзагоподібний, поступально-зворотний характер розвитку. Особливо наочний зараз приклад з економікою Росії та економікою колишніх країн соціалістичного табору. Єдність і боротьба протилежностей, наявність антагоністичних і неантагоністичних протиріч завжди вважалися одним з найпотужніших засобів поступального руху. Цей закон, який має глобальний характер, особливо чітко виявляє себе на макрорівні, позначається на взаємодії різних економічних складових, проявляється і на мікроуровневих структурах. Вплив цього закону на господарсько-фінансову діяльність підприємств та їх асоціацій і повинен вловлювати економічний аналіз, нейтралізуючи можливі негативні наслідки доступними йому способами і прийомами. Цими ж способами і прийомами сприяти тому, що в результаті суперечливого розвитку позначало і якість позитивного порядку.

Особливо зближує діалектичне пізнання з економічним аналізом філософська проблема кількості та якості. В основі кількісного підходу до пізнання, мислення, аналізу лежать в більшій мірі не безперервність розвитку динамічного процесу, а його дискретність; не цілісність, а розчленованість на складові, які, втім, складаються і в ціле. Для дослідження кількості характерні рахунок год міра. Кількість як філософську категорію визначають зовнішнім, формальним взаємовідношенням предметів та їх частин, властивостей і зв'язків, що виражаються числом, величиною, обсягом, безліччю інших вимірників ступеня прояві тієї чи іншої властивості.

Розглядаючи питання історично, слід зазначити, що економічний аналіз раніше в більшій мірі оперував категоріями кількості, а не якості. Між тим ці категорії повинні були розглядатися тільки в діалектичній єдності, в постійному перехід кількості в нову якість і ноною к.песта в нову кількість. Адже зрозуміло, що нова якість, як правило, позначається і на кількості в позитивному сенсі. Підвищення якості, скажімо, продуктів народного споживання помітно збільшує їх надійність і тривалість побутового застосування, що не вимагає зайвого кількісного приросту випуску даної продукції. У порівнянні зі світовими стандартами ми неймовірно відстаємо, майже не володіємо конкурентоспроможністю, і резерви нашого зростання криються, перш за все, в цій області. Якщо розглянуту категорію висловити конкретної формулюванням, то можна відзначити, що якість являє собою цілісну характеристику функціонального єдності істотних властивостей об'єкта, його зовнішньої і внутрішньої визначеності, відносної (саме відносної) стійкості, оскільки меж якісному вдосконаленню немає.

Нарешті, про діалектичний законі, визначається як «заперечення заперечення», і про його вплив на методологію економічного аналізу. Тут ми повинні знову підтвердити ту незаперечну істину, що об'єктом аналізу є саме господарські процеси, безперервно відмирають і знову народжуються. Господарство, економіка, як і людство взагалі, вічні, а окремі економічні явища, предмети, люди смертні. Діалектику життя і смерті метафорично висловив С. Маршак у наступних рядках [1]:

Саме виходячи з нібито вічного життя людина облаштовується в цьому світі так, щоб приносити собі і суспільству найбільшу користь, найбільше щастя. Здійснення вічності у своєму безперервному вдосконаленні закладена і в економіці.

Споруджуючи навіть найбільші об'єкти «на віки», людина повинна усвідомлювати, що настане критичний момент заміни застарілого новим, момент «заперечення заперечення». Тим більше предмети короткострокового промислового або побутового використання повинні постійно оновлюватися. У цьому закладено глибокий економічний сенс. І роль аналізу полягає тут »тому, щоб вчасно, навіть запобігливо підмітити паростки нового, надавши їм всі можливості швидкого проростання та розвитку. Без активного втручання аналізу подальшого розвитку та вдосконалення економіки чекати неможливо.

Аналіз (від грец. - Analisis) буквально означає розчленовування, розкладання досліджуваного об'єкта на частини, елементи, на внутрішньо властиві цьому об'єкту складові (або реальні). Аналіз виступає в діалектичній, суперечливій єдності з поняттям "синтез" (від грец. - Sinthesis) - з'єднання раніше розчленованих елементів досліджуваного об'єкта в єдине ціле.

Діалектичний тандем «analisis-sinthesis», аналіз - синтез, розуміється як синонім усякого наукового дослідження. У будь-якій галузі наукових знань, у будь-якій сфері людської діяльності (політичної, міжнаціональної, суспільної, соціальної, екологічної, культурно-побутової та ін) обійтися без аналізу-синтезу неможливо. Мабуть, зараз немає більш популярних понять, слів, дефініцій, які не потрібні б для глибокого розкриття того чи іншого положення, тієї чи іншої ситуації, того чи іншого процесу; для точного формування того чи іншого міркування, пропозиції, тієї чи іншої рекомендації (на будь-якому ієрархічному рівні).

Але особливе значення аналіз і синтез придбали економіки, що є, як відомо, основою всього сущого на планеті; забуття економічних проблем, невирішеність економічних завдань (внутрішніх і зовнішніх) прирікають на невдачу у всіх інших сферах Природно, що успішний розвиток економіки залежить, у свою чергу, від стану всього суміжного з нею (політики, екології, соціології, культури і т. д.) Тут є в наявності, можна сказати панує, закон зворотного зв'язку.

Аналіз - синтез як суть, як зміст і форма людського мислення комплексно вивчається в множинному вимірі та багатьма науками. Але аналіз економіки, аналіз господарської діяльності і її кінцевих результатів (у всіх галузях, у всіх проявах) - область виключно економічного аналізу (у широкому і вузькопрофесійному сенсі).

3. Методи побудови і дослідження ідеалізованого об'єкта як основа створення раціональної системи інформації економічного аналізу

епістеміологія економічний аналіз діалектика

Ідеалізований об'єкт - теоретична модель, створена в певній науці методом ідеалізації (грец. idea - ідея, вигляд) для вивчення реально існуючих об'єктів, котрі пізнають, досліджують учені. Особливості ідеалізованих об'єктів полягають в тому, що властивості, які надаються їм, у чистому вигляді відсутні в реально існуючих (емпіричних) об'єктів, котрі досліджують. За допомогою ідеалізованих об'єктів моделюється певний стан або ситуація, в умовах якої виявляють властивості реально існуючих об'єктів. Приклади ідеалізованих об'єктів у фізиці - "ідеальний газ", "абсолютний нуль температури", "супергравітація"; в соціології - "ідеальний тип".

Спостереження - це систематичне, цілеспрямоване вивчення об'єкта.

Порівняння - це процес становлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам.

Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання. Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно - більш потужний і універсальний пізнавальний засіб.

Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно й цілеспрямовано впливає на нього завдяки створенню штучних умов або використанню природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості.

Абстрагування -- це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення кількох рис, які цікавлять дослідника.

Абстрагування (від лат. - віддалення) - метод наукового пізнання, що полягає в мисленнєвому виділенні суттєвих, найістотніших рис, відношень, сторін предмета. За його допомогою формується ідеальний образ реальності.

Аналіз - метод пізнання, який дає змогу подіта предмети" дослідження на складові частини (природні елементи об'єкта або його властивості та відношення). Синтез, навпаки, примокає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз і синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей.

Індукція (від латинського - наведення) являє собою умовивід від часткове до загального, від окремих фактів до узагальнень, коли на основі знань про частини предметів класу робиться висновок про клас в цілому. Як метод дослідження індукція - це процес дослідного вивчення явищ, під час якого здійснюється перехід від окремих фактів до загальних положень, окремі факти неначе виводять до загального положення.

Дедукція (від латинського - виведення) - це такий умовивід, у якому висновок про деякий елемент множини робиться на основі знання про загальні властивості всієї множини.

Інтуїція - метод пізнання, що є вираженням безпосередності у процесі пізнання на відміну від опосередкованого, дискурсивного характеру пізнання), вирішення проблеми на основі ірраціонального здогаду.

Моделювання - метод, який ґрунтується на використанні моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання і служать джерелом інформації стосовно нього.

Ідеалізація - уявне конструювання понять про об'єкти, що не існують і не здійснених у дійсності, але таких, для яких є прообрази в реальному світі /абсолютно чорне тіло, крапка, окружність, інерція, лінія й т.д./.

Узагальнення - це метод наукового пізнання, за допомогою якого фіксуються загальні ознаки та властивості певного класу об'єктів та здійснюється перехід від одиничного до особливого та загального, від менш загального до більш загального.

Аналогія - це метод, відповідно до якого на підставі подібності предметів за одними ознаками робиться висновок про їх подібність за іншими ознаками.

4. Економічний аналіз і закони діалектики

Найважливішою підсистемою діалектичного методу є три закони діалектики в їх гносеологічній функції. Основний елемент діалектичного методу дослідження в економічній теорії, його ядро -- це закон єдності і боротьби протилежностей у його гносеологічній функції, або принцип суперечності.

Закон єдності і боротьби протилежностей -- закон, який відображає процес взаємодії (взаємообумовленості, взаємопроникнення, взаємозаперечення та ін.) протилежних якостей, властивостей, сторін, тенденцій, економічних явищ і процесів, а отже, економічної системи загалом, внаслідок чого вони є джерелом саморуху й розвитку.

Найважливішою специфічною формою його конкретизації є боротьба між речовим змістом і суспільною формою.

Речовий зміст способу виробництва -- це процес розвитку продуктивних сил, які виражають процес праці, ставлення людини до природи, техніко-економічні зв'язки і відносини між людьми.

Суспільна форма -- це виробничі відносини, або відносини економічної власності, суспільно-економічні зв'язки і відносини між людьми з приводу привласнення засобів виробництва, предметів споживання, послуг та інших об'єктів. Оскільки система виробничих відносин у зв'язку з розвитком продуктивних сил теоретично виражається у системі економічних законів і категорій, то кожна окрема категорія або закон відображають лише одну зі сторін такого зв'язку, є діалектичною єдністю суспільної форми та речового змісту.

Важливими специфічними формами конкретизації принципу суперечності в політ-економічному дослідженні є: суперечність між речовою і суспільною формами продуктивних сил (щодо капіталізму це означає боротьбу між суспільним характером виробництва і відносинами капіталістичної власності або між окремими ланками цих сторін) і між окремими суспільними формами капіталу, між речовим змістом і організаційно-економічною формами та ін. Без з'ясування специфічних форм закон єдності і боротьби протилежностей не може бути основним інструментом пізнання економічних явищ і процесів. Незнання цих форм його застосування призводить до механічного накладання принципу суперечності на дослідження предмета економічної теорії і "жонглювання" категоріями діалектики.

Раніше при розгляді сутності закону єдності і боротьби протилежностей головну увагу приділяли характеристиці боротьби суперечливих сторін (аж до знищення одного полюса іншим). У сучасних умовах слід акцентувати на певній єдності сторін, що сприятиме знаходженню консенсусу, узгодженню інтересів тощо. З цього приводу заслуговує на увагу концепція додатковості датського вченого Нільса-Хенріка-Давида Бора (1885--1962) з характерним для неї принципом комплементарності. Згідно з ним суспільство розвивається внаслідок поєднання протилежностей, компромісів, конструктивних узгоджень потреб та інтересів різних класів, соціальних груп тощо. Так виникли нові форми розвитку, нові реалії, які поєднують ознаки і ознаки попередніх суперечностей.

Наступне місце в ієрархії трьох основних законів діалектики посідає закон кількісно-якісних змін.

Закон кількісно-якісних змін -- закон, який в своїй гносеологічній функції передбачає перехід на певному етапі кількісних змін в якісні, нова якість яких, у свою чергу, визначає характер, напрям, можливості й темпи перебігу кількісних змін, формує кількісно нові рушії розвитку, внаслідок чого встановлюється взаємозалежність і взаємозбалансованість кількісних та якісних характеристик при розвитку економічних явищ і процесів.

Якісні параметри економічних явищ і процесів виявляються через їх властивості. Ускладнення цих явищ і процесів супроводжується зростанням кількості таких властивостей. Серед них розрізняють необхідні, випадкові, істотні, неістотні та ін. Тому властивість як категорія діалектики є однією з важливих сторін якості (предмета, явища, процесу та ін.), завдяки якій відбувається взаємодія із сторонами інших якостей (предметів, явищ та ін.) і виникає певне взаємовідношення. Так, вироблений товар завдяки своїм властивостям задовольняє певні потреби, формує споживчу вартість. Завдяки цим властивостям він сприяє налагодженню економічних зв'язків між виробниками (якщо річ складна і її виготовлення вимагає кооперації), виробниками і споживачами, які купують виготовлений товар.

При розгляді пари категорій "якість--кількість", кожна з яких є однією зі сторін діалектичної суперечності (кількість у цій єдності також позначає певну частку якісних та істотних властивостей), якість відображає комплекс необхідних та істотних властивостей, ознак предметів, явищ, завдяки яким вони набувають визначеності й відрізняються від інших предметів, а втрачаючи якість, перестають бути тим, чим вони є. Кількість (за умов взаємовизначеності двох категорій) також стає певною сукупністю властивостей і ознак (але кількісно менших), які визначають ступінь розвитку якості (її обсяг, довжину, ширину, тривалість, темп розвитку та ін.). Це означає, що кількісні зміни впливають на якісні, внаслідок чого кількість частково стає якістю, а якість -- кількістю.

Певна сукупність якостей (притаманних їм ознак і властивостей) формує сутність економічних явищ і процесів, економічної системи загалом. Так, у товарі окремими якостями є споживча вартість і вартість. Тому хибним є, наприклад, розуміння вартості лише в кількісному аспекті (як розміру вартості) та ігнорування вартості як економічного відношення між товаровиробниками. Поверховим буде також зведення вартості до її зовнішньої форми -- мінової вартості, її визначення співвідношенням попиту і пропозиції тощо.

Дослідження економічних явищ і процесів починається з пізнання їх якості, відтак -- кількості, і, нарешті, єдності, яка фіксується в понятті "міра" -- "сутнісна єдність кількісного і якісного" (за Гегелем). Але вирішальною стороною діалектичного методу пізнання в єдності якості та кількості є аналіз якісної сторони. Міру щодо кількості можна трактувати як межу, всередині якої не змінюється якість предмета. Розрізняють зовнішню міру, що відображає поверхову, зовнішню сторону економічних явищ і процесів (на рівні здорового глузду), і внутрішню (субстанціональну), яка характеризує глибинні властивості та ознаки діалектичної єдності якості й кількості. Внутрішня міра охоплює структуру економічних явищ і процесів, економічної системи загалом, зближується з категорією сутності першого порядку (зокрема, пояснює причинно-наслідкові зв'язки), а отже, з відповідною сутністю категорії "закон". Так, накопичення грошей стає стратегічною метою за капіталізму, його визначальною властивістю і в процесі руху -- кількісною сутністю, іманентною мірою. Водночас це означає розвиток від невизначеної до більш визначеної міри.

Діалектичний характер взаємодії якості, кількості й міри виражається в законі переходу кількісних змін в якісні. Серед якісних розрізняють зміни, що зумовлюють поступове накопичення нової якості, раптове її накопичення та ін. Якщо такі зміни охоплюють структуру економічної системи, вона поступово руйнується і з'являється нова, здійснюється рух від менш розвинутої внутрішньої економічної форми до розвинутішої. Оскільки сутність є сукупністю багатьох якостей, а отже, властивостей, перехід якості в іншу, розвинутішу, відбувається в межах єдиної сутності. Так, перехід нижчої стадії капіталізму у вищу здійснювався у межах цілісного капіталістичного способу виробництва.

Стара якість перетворюється иа нову стрибкоподібно. Основні форми стрибків: поступові (внаслідок гнучкої структури внутрішньої організації у певному порядку змінюються окремі підсистеми цілісної економічної системи, наприклад продуктивні сили), вибухові (в умовах жорсткої структури внутрішньої організації змінюється вся економічна система -- під час суспільних, в тому числі економічних, соціальних, політичних та інших форм революцій); прогресивні та регресивні; короткотермінові (одномоментні) та довготермінові (періодіальні) та ін.

Різноманітні форми стрибків свідчать про певну еластичність міри, перехід від однієї міри до іншої, а отже, вузлові міри (за Гегелем). Вузлові міри капіталу загалом (як суспільної форми капіталістичного способу виробництва) -- індивідуальний, акціонерний, монополістичний (в тому числі олігополістичний), державний, державно-монополістичний (державно-корпоративний), транснаціональний та інтегрований (об'єднаний у межах окремих регіональних угруповань на зразок ЄС) капітал або інтегрована капіталістична власність. У межах сучасного капіталізму відбуваються поступові стрибки, передусім у системі продуктивних сил.

Особливість застосування закону кількісно-якісних змін у процесі пізнання полягає в тому, що спочатку вивчається якість предмета дослідження, а потім кількість. Отримані результати кількісно-якісного аналізу систематизуються з метою з'ясування міри і обґрунтування закону взаємодії властивостей, ознак тощо.

Найважливішими із способів пізнання механізму переходу від кількості до якості є процедури обліку і вимірювання. У категорії "кількість" двома основними вимірами в онтологічному контексті слугують число і величина, а отже, їх єдність. У свою чергу, число показує те спільне, що є у певної множини предметів -- об'єктивну основу поняття "число".

Відіграє дуже важливу роль в економічному дослідженні закон заперечення заперечення.

Закон заперечення заперечення -- один із основних законів діалектики, який характеризує напрям розвитку економічної системи, її складових частин та елементів (окремих явищ і процесів), починаючи з умов виникнення та становлення, наступного розвитку, функціонування й переходу до досконаліших, розвинутіших систем.

Цей закон, як і інші закони і категорії діалектики, у своїй гносеологічній функції (тобто перетворенні на методологічні принципи, прийоми, вимоги) щодо певної сфери дослідження набуває специфічних форм застосування. Сам спосіб заперечення визначається як загальною, так і особливою природою процесу. Для кожного виду предметів існує особливий вид заперечення. З цього випливає, що у дії закону заперечення заперечення містяться як загальні для природи, історії та мислення ознаки (тому він і є загальним законом), так і специфічні, зумовлені природою певного явища, процесу.

Натепер головним інструментом використання кількісних методів в економіці є методи математичного моделювання економічних явищ і процесів, за допомогою яких з'ясовують кількісні функціональні залежності в економічній системі і окремі якісні властивості, зокрема рівноважний метод. Він передбачає, що немає жодної абсолютно незмінної економічної категорії, жодної величини. Так, вартість товару, витрати на його виробництво тощо залежать не тільки від техніко-економічних умов виробництва на окремому підприємстві чи в галузі, а й від альтернативних можливостей застосування використовуваних ресурсів, від співвідношення між суспільною (граничною в тому числі) корисністю певної кількості товарів і суспільними (в тому числі граничними) витратами на їх виробництво. При цьому слід враховувати, що на вартість товару опосередковано впливає наявність інших товарів тощо. Отже, вартість (будучи результатом взаємодії всіх елементів економічної системи) стає еквівалентною категорії "рівноважних цін", тобто такого стану в ціноутворенні, коли врівноважуються попит і пропозиція на всіх ринках у межах національної економіки одночасно.

Размещено на Allbest.ru