Основи теорії пізнання
Світогляд як форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає і оцінює світ. Структурні чинники, які його визначають. Органічна єдність філософії і світогляду. Методологічні можливості індукції і дедукції. Їх роль в науковому пізнанні.
| Рубрика | Философия |
| Вид | контрольная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 19.02.2015 |
| Размер файла | 18,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Питання 1. Що таке світогляд? Як співвідносяться філософія і світогляд?
Філософія має органічний зв'язок зі світоглядом.
Світогляд - форма суспільної самосвідомості людини, через яку вона сприймає, осмислює, оцінює світ, визначає своє місце у ньому.
Це система принципів, знань, ідеалів, цінностей, надій, вірувань, поглядів на сенс та мету життя, які визначають індивіда або соціального суб'єкта та органічно вплітаються в його вчинки та норми мислення.
Структуру світогляду визначають:
- досвід (індивідуальний, сімейний, груповий, національний, клановий, суспільний, загальнолюдський), на основі якого формується світовідчуття - основа світогляду;
- знання (досвідні, емпіричні та теоретичні), на основі яких формується світорозуміння;
- мета, яка усвідомлюється через універсальні норми діяльності, такі як: нужда - потреба - інтерес - мета - засоби - результати - наслідки, на основі яких формується світоспоглядання;
- цінності (щастя, любов, істина, добро, краса, свобода тощо), на основі яких формуються переконання, ідеали людини та складається її світосприйняття;
- принципи (монізм, плюралізм, скептицизм, прагматизм), на основі яких складаються основні способи світобачення.
Слід підкреслити, що у визначенні поняття "світогляд" немає чіткості. Воно не є загальновизнаним. У сучасних філософських працях про світогляд мовиться таке: "світогляд - це форма суспільної відомості; "світогляд - це форма самоусвідомлення особистості"; "світогляд - це система поглядів на світ і на місце людини у цьому світі"; "світогляд - це система принципів діяльності людини"; " світогляд - це погляд людини на світ як ціле"; світогляд - це спосіб духовно-практичного освоєння світу" [1].
Ці визначення, безумовно, мають сенс. Вони свідчать про те, що поняття "світогляд" - багатогранне, відображає складні процеси духовно-практичного життя людини. З усіх вище наведених визначень найбільш узагальненим є таке: світогляд - це форма суспільної свідомості, спосіб духовно-практичного освоєння світу.
Філософія і світогляд в цьому контексті мають органічну єдність. Філософія теж є специфічним світоглядом. Певним способом духовно- практичного освоєння світу. Філософія як світогляд є системою найбільш загальних поглядів на світ, природу, суспільство, людину, пізнання. Філософія як світогляд теоретично обґрунтовує свої положення і висновки, основні принципи соціально-політичної, наукової, моральної, естетичної діяльності людини, тобто освоює світ як духовно (теоретично), так і практично.
Філософія і світогляд, безумовно, мають спільність. Спільність філософії і світогляду полягає в тому, що вони:
1) є своєрідними формами суспільної свідомості, способами духовно-практичного освоєння світу;
2) мають однаковий предмет осмислення - відношення "людина - світ";
3) дають цілісне уявлення про світ, людину, її походження і т. п.;
4) мають спільність за деякими своїми функціями (наприклад, виховною).
Разом з тим, філософія і світогляд - це не тотожні поняття. Нетотожність цих понять полягає у наступному [2]:
1. Поняття "світогляд" більш широке за обсягом ніж поняття "філософія". Світогляд включає в себе різноманітні погляди людини на світ - філософські, релігійні, суспільно-політичні, економічні, етичні, естетичні і т. ін.
2. Для характеристики світогляду використовуються поняття "загальна картина світу", "світовідчуття", "світосприйняття", "світоуявлення", "світорозуміння" тощо. Для філософії найважливішими в цьому контексті є "світорозуміння".
3. Філософія і світогляд різні за своєю структурою. Перша включає в себе онтологію, логіку, теорію пізнання (гносеологію), діалектику, антропологію і т. п. В структуру останнього включаються: (досвід, знання, віра, ціннісні орієнтації, переконання тощо).
4. Філософія представляє собою форму суспільної свідомості, світогляд і науку. Світогляд як система поглядів на світ, як спосіб його духовно-практичного освоєння не є наукою. Світогляд може ґрунтуватися на не наукових засадах.
5. Філософія відображає і обґрунтовує своє осмислення світу своїми методами, принципами, законами, своїм логіко-понятійним апаратом, маючи таку функцію, як логіко-гносеологічна. Світогляд не має такої функції.
Питання 2. Визначте методологічні можливості індукції і дедукції
Індукція і дедукція - це комплексний метод наукового дослідження, що передбачає мислення від одиничного, окремого до загального і від загального до окремого, одиничного. Функція індукції у практиці наукового дослідження визначається пізнавальною необхідністю узагальнень із досвіду. Ще Арістотель стверджував, що наука виникає, коли у результаті аналізу досвіду встановлюється один загальний погляд щодо подібних предметів [3].
Індукція (від лат. inductio - наведення, спонукання) - метод пізнання, що ґрунтується на формально-логічному умовиводі, який дає можливість одержати загальний висновок на основі окремих фактів. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від часткового, окремого до загального.
Індукція широко застосовується в науковому пізнанні. Виявляючи подібні ознаки, властивості багатьох об'єктів певного класу, дослідник робить висновок про наявність цих ознак, властивостей у всіх об'єктів даного класу. Наприклад, у процесі експериментального вивчення електричних явищ використовувалися провідники струму, виготовлені з різних металів. На підставі численних одиничних дослідів було сформульовано загальний висновок про електропровідність усіх металів. Поряд з іншими методами пізнання індуктивний метод відіграв важливу роль у відкритті деяких законів природи (всесвітнього тяжіння, атмосферного тиску, теплового розширення тіл та ін.). світогляд філософія індукція дедукція
Індукція, що використовується в науковому пізнанні (наукова індукція), реалізується у вигляді таких методів:
1) метод єдиної подібності (у всіх випадках при спостереженні якогось явища виявляється лише один спільний фактор, всі інші - різні; отже, цей єдиний подібний фактор і є причиною даного явища);
2) метод єдиної відмінності (якщо обставини виникнення якогось явища та обставини, за яких воно не виникає, майже в усьому подібні й розрізняються лише одним фактором, що присутній тільки в першому випадку, то можна зробити висновок, що цей фактор і є причиною даного явища);
3) з'єднаний метод подібності й відмінності (являє собою комбінацію двох вищевказаних методів);
4) метод супровідних змін (якщо певні зміни одного явища кожного разу спричинюють певні зміни іншого явища, то звідси випливає висновок про причинний зв'язок між цими явищами);
5) метод залишків (якщо складне явище зумовлене багатофакторною причиною" причому деякі з цих факторів відомі як причина якоїсь частини даного явища, то звідси випливає висновок: причина іншої частини явища - інші фактори, що складають разом загальну причину цього явища).
Родоначальником класичного індуктивного методу пізнання був Ф. Бекон. Але вія трактував індукцію надзвичайно широко, вважаючи її найважливішим методом відкриття нових істин у науці, головним засобом наукового пізнання природи".
Насправді ж вищевказані методи наукової індукції використовуються головним чином для встановлення емпіричних залежностей між властивостями об'єктів і явищ, які виявляються в процесі експерименту. У цих методах систематизовано найпростіші формально-логічні прийоми, які вчені-натуралісти стихійно використовували в ході будь-якого емпіричного дослідження. З розвитком природознавства стало зрозуміло, що в науковому пізнанні методи класичної індукції насправді не є такими всеосяжними, як це здавалося Ф. Бекону та його послідовникам аж до кінця 19 століття.
Таке невиправдано перебільшене розуміння ролі індукції в науковому пізнанні дістало назву всеіндуктивізму. Його наукова неспроможність пояснюється тим, що індукція розглядається ізольовано від інших методів пізнання й перетворюється на єдиний, універсальний засіб пізнавального процесу.
Дедукція (від лат. deductio - виведення) - метод, який полягає в одержанні часткових висновків на основі знання якихось загальних положень. Інакше кажучи, це є рух нашого мислення від загального до часткового, окремого. Наприклад, із загального положення, що всі метали мають електропровідність, можна зробити дедуктивний умовивід про електропровідність конкретного мідного дроту (знаючи, що мідь - метал). Якщо вихідні загальні положення є встановленою науковою істиною, то завдяки методу дедукції завжди можна дістати вірний висновок. Загальні принципи й закони не дають ученим у процесі дедуктивного дослідження збитися зі шляху: вони допомагають правильно зрозуміти конкретні явища дійсності [4].
Усі природничі науки одержують нові знання за допомогою дедукції, але особливо велике значення дедуктивного методу в математиці. Оперуючи математичними абстракціями й будуючи свої міркування на дуже загальних положеннях, математики вимушені найчастіше вдаватися до дедукції. І математика є, мабуть,* єдиною власне дедуктивною наукою.
У науці Нового часу пропагандистом дедуктивного методу пізнання був відомий математик і філософ Р. Декарт. Натхненний своїми математичними успіхами, переконаний у безпомилковості розуму, завдяки якому мислення уникає помилок,
Декарт односторонньо перебільшував значення інтелектуальної сторони за рахунок емпіричної у процесі пізнання істини. Дедуктивна методологія Декарта була прямою протилежністю емпіричному індуктивізму Бекона.
Більше того, у процесі використання індуктивного методу найчастіше "в прихованому вигляді" присутня й дедукція.
Але незважаючи на спроби, що мали місце в історії науки й філософії, відірвати індукцію від дедукції, протиставити їх у реальному процесі наукового пізнання, ці два методи не застосовуються ізольовано, відособлено один від одного. Кожен із них використовується на відповідному етапі пізнавального процесу.
Список використаних джерел
1. Філософія: курс лекцій. Історія світової та української філософії / [уклад. О.П. Бойко]; Державний вищий навчальний заклад "Українська академія банківської справи Національного банку України". - Суми: ДВНЗ "УАБС НБУ",2010. - 187 с.
2. Петрушенко В.Л. Філософія: навч. посібник (в 2-х част.) / Петрушенко В.Л. - Львів: Новий Світ - 2000, - (част.: світова філософія, фундаментальні проблеми філософи; 2 част.: релігієзнавство, етика та естетика, логіка); [для студентів ВНЗ України III - IV рівнів акредитації]. - 647.
3. Бабайлов В.К. Индукция и дедукция / В.К. Бабайлов // Бізнес Інформ . - 2012. - № 10. - С. 285-287. - Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/j-pdf/binf_2012_10_67.pdfПроценко М.Г., Логіка, Посібник для студентів вузів - Суми, 2005, 250 с.
Размещено на Allbest.ru
Подобные документы
Єдність біологічного (природного) та духовного начал в людині, релігія як форма світогляду. Специфіка міфології як форми духовної діяльності людини. Форми релігійного світогляду. Філософський світогляд. Відношення людини до світу та пізнання сенсу буття.
реферат [26,1 K], добавлен 18.10.2012Поняття світогляду. Відношення людина - світ як основні світоглядні проблеми. Світогляд як форма духовно-практичного освоєння світу та самовираження людини в ньому. Структура світогляду. Буденний і теоретичний, індивідуальний і масовий світогляд.
контрольная работа [22,1 K], добавлен 13.01.2009Світогляд людини, його суть, елементи: узагальнені знання, переконання, цінності, ідеали, вірування й життєві норми. Роль світогляду в житті людини. Специфіка світогляду родового, докласового суспільства, його особливості в епоху античності й Відродження.
реферат [231,6 K], добавлен 15.11.2014Методологія, як вчення про наукові методи дослідження базується на філософських концепціях. Її вихідні постулати витікають із теорії пізнання: світ матеріальний; світ пізнавальний; результатом пізнання є істина; практика – джерело, мета і критерій істини.
реферат [33,2 K], добавлен 18.12.2010Поняття визначення, його сутність і особливості, гносеологічні завдання та роль у практичному пізнанні. Термін "умовивід", його тлумачення, структура та елементи. Доведення як процес думки, його етапи, структурні елементи та значення в мисленні людини.
контрольная работа [12,3 K], добавлен 17.02.2009Історія виникнення гносеологічного світогляду в епоху Нового часу. Зміст принципу сумніву, його вплив на формування методу Декарта. Методологічні особливості "нової науки". Наслідки дії раціоналістичного методу філософа на метафізику пізнання і онтологію.
курсовая работа [56,5 K], добавлен 10.11.2010Проблема нескінченносі і вічності буття - питання філософської науки усіх часів. Категорія буття, її сенс і специфіка. Основи форми буття, їх єдність. Світ як сукупна реальність. Буття людини, його основні форми. Специфіка і особливості людського буття.
контрольная работа [22,7 K], добавлен 14.03.2008Філософія - теоретичний світогляд, вчення, яке прагне осягнути всезагальне у світі, в людині і суспільстві. Об'єкт і предмет філософії, її головні питання й функції. Загальна характеристика теорії проблем. Роль філософії в житті суспільства і особистості.
контрольная работа [36,2 K], добавлен 10.12.2010Проблеми філософії, специфіка філософського знання. Історичні типи світогляду: міфологія, релігія, філософія. Українська філософія XIX - початку XX століть. Філософське розуміння суспільства. Діалектика та її альтернативи. Проблема людини в філософії.
шпаргалка [179,5 K], добавлен 01.07.2009Світогляд — сукупність переконань, оцінок, поглядів та принципів, які визначають бачення світу і місце особистості у ньому, її життєві позиції, поведінку; складові частини, типи. Основні риси міфологічного світогляду. Демоністичні вірування наших предків.
реферат [33,0 K], добавлен 23.10.2012
