Ідея нескінченності в філософії Н. Кузанського і сучасні досягнення науки

Віхи життя і творчості М. Кузанського: церковно-політична діяльність, філософія. Проблема співвідношення Бога і світу у творчості Кузанського. Проблема нескінченності і нова космологія. Пізнання, віра, знання, інтуїція і нескінченність пізнання мислителя.

Рубрика Философия
Вид реферат
Язык украинский
Дата добавления 16.12.2014
Размер файла 36,0 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вінницький державний педагогічний університет імені М. Коцюбинського

Філософський факультет

РЕФЕРАТ

«Ідея нескінченності в філософії Н. Кузанського і сучасні досягнення науки»

Виконав:

Студент 2 року навчання

Звада Анатолій Іванович

Науковий керівник:

Куліш П. Л.

Вінниця - 2014

Зміст

Вступ

1. Віхи життя і творчості Миколи Кузанського

1.1 Початок шляху

1.2 Церковно-політична діяльність Миколи Кузанського

1.3 Гуманісти і Микола Кузанський

1.4 Природничі науки в творчості Кузанського

1.5 Філософія у творчості Кузанського

2. Філософія Миколи Кузанського

2.1 Проблема співвідношення Бога і світу

2.2 "Максимум", "Неїн", "Буття-Можливість"

2.3 Поняття "розгортання" і "згортання"

2.4 Проблема нескінченності і нова космологія

2.5 Людина мікрокосму - найбільш досконале подобу природи і Бога

2.6 Пізнання

2.7 Віра і знання

2.8 Інтуїція і нескінченність пізнання

Висновки

Перелік посилань

Вступ

Микола Кузанський є найбільшим європейським мислителем XV століття, одним з видних гуманістів епохи Відродження і родоначальником італійської натурфілософії.

Час життя і творчості філософа - епоха переходу від середньовіччя до нового часу, коли формується рання буржуазна культура, епоха, яку прийнято називати епохою Відродження. Як і всі перехідні епохи в історії людства, вона була суперечливою.

Саме суперечливість, властива даній епосі, - одна з особ-ностей філософії Миколи Кузанського, що представляють боротьбу різних тенденцій. Антифеодальне в основі своїй зміст його філософії ще сковано середньовічними уявленнями.

Спекуляції про ангелів, вихваляння віри, заклики до аскетизму, додання в розвитку організму людини числу сім особливого значення, заклики до умертвіння плоті, несумісні з життєрадісним духом Відродження і в теж час - властиві новим часам критичне ставлення до схоластики, інтерес до античності, до пізнання природи, висока оцінка математики, людського розуму характерні для філософії Кузанця. Недарма гарячий шанувальник Миколи Джордано Бруно писав про нього: "Він був подібний плавцеві, якого бурхливі хвилі кидають то вгору, то вниз, бо він не бачив безперервного, відкритого, ясного світла, він не плавав у спокійній, ясній воді" [1, с . 368].

В наші дні філософське творчість Миколи Кузанського представляє великий інтерес і займає міцне місце в історії філософії: жоден історик філософії, що аналізує світогляд епохи Відродження, не може пройти повз філософського вчення Миколи з Кузи, оскільки саме філософія Кузанського демонструє шлях переходу від середньовіччя до возрожденческим уявленням .

Однак щоб краще зрозуміти значення філософського творчості Кузанця в історії Відродження, слід розглянути і дослідити не тільки його філософію, а й обставини особистого життя, його взаємини з різними верствами тодішнього суспільства.

1. Віхи життя і творчості Миколи Кузанського

1.1 Початок шляху

Микола Кузанський народився в 1401 році в Німеччині - в містечку Куза Трірської єпархії, в сім'ї заможного селянина - рибопромисловців Йоганна Кребса. Біографи повідомляють [2, c. 11], що неабиякі здібності Микола виявив ще в дитинстві: він багато читав, і дуже скоро його інтереси вийшли за межі батьківських занять. Батькові не вдалося змусити сина йти по своїх стопах. Підлітком Микола втік з рідного дому і знайшов прихисток у графа Теодориха фон Мандершайд, який зайнявся освітою перспективного підлітка.

Граф протегував Миколі протягом багатьох років, сприяючи його кар'єрі. Припускають, що на перших порах граф віддав здібного підлітка в школу "братів спільного життя" в Девентере (Голландія), де згодом навчався Еразм Роттердамський. Це була школа містиків, які володіли майном спільно, відкидають багатство, славу, а разом з ними і все світське, мирське. Наставники цієї школи проповідували аскетизм і благочестя, за допомогою яких сподівалися наблизитися до Христа. Навчали в Девентере "семи вільним мистецтвам" і в той же час відкидали знання, вважаючи його недостатнім для осягнення бога. Можливо, тут Микола перейнявся ненавистю до розкішної, розгнузданої життя вищих сановників римської церкви, тут отримав перші уроки аскетизму, звідси виніс неприязнь до премудростям схоластиків.

Повернувшись до Німеччини, Микола деякий час вивчав філософію в Гайдельбергському університеті. Шістнадцятирічним юнаком, подібно знаменитим співвітчизникам Пурбарху і Регіомонтаном, майбутній філософ кинувся до Італії, відому своїми гуманістами по всій Європі. Тут, в Падуанському університеті в школі церковного права Микола завершив свою освіту.

Саме в Падуї виявилося захоплення Кузанца природничими науками математикою, медициною, астрономією, географією. Одним з його друзів став Паоло Тосканелли (1377-1446), майбутній знаменитий математик, фізик, географ, перший спостерігач-астроном в Європі, якому багатьом був зобов'язаний Кузанец. Тосканелли звернув його увагу на помилки астрономічних Альфонсова таблиць, які Кузанец намагався виправити. У Падуї Кузанец познайомився і зі своїм майбутнім другом, професором права Джуліано Цезаріні (1398 - 1444), який пробудив в учневі любов до класичної літератури і філософії. Свої основні філософські трактати "Про вченого незнанні" і "Про припущення" Микола присвятив саме Цезаріні.

У роки навчання Миколи в Падуї викладав кращий еллініст і латиніст свого часу Филельфо (1398 - 1481), лекції якого, можливо, слухав Микола.

Закінчивши університет в 1423 році і отримавши ступінь доктора канонічного права, Микола відвідав наступного року Рим, де познайомився з гуманістом Поджо Браччоліні, в той час канцлером Римської сеньйорії.

1.2 Церковно-політична діяльність Миколи Кузанського

Повернувшись на батьківщину і програвши тут судовий процес, затіяний його покровителем-графом, Кузанец вирішив присвятити себе богословської діяльності. Протягом року майбутній кардинал вивчав богослов'я в Кельнському університеті, де значним впливом користувалися слідували неоплатонической традиції середньовіччя прихильники Альберта Великого [2, с. 53]. Отримавши звання священика, в 1426 Кузанец надійшов секретарем до папського легата в Німеччині кардиналу Орсіні. Ставши через деякий час священиком, а потім деканом церкви св. Флоріна в Кобленці, Микола не втратив свого захоплення античністю. За прикладом інших гуманістів він розшукував в монастирських бібліотеках стародавні рукописи; йому вдалося знайти 12 невідомих у той час комедій Плавта.

Близько був знайомий Кузанец і з великими гуманістами того часу Амброджо Траверсарі (пом. 1439) і Лоренцо Валла (1407-1457). Саме завдяки сприянню Траверсарі Микола Кузанський вступив на службу в папську курію.

Надзвичайно обдарований, відданий церкви і енергійний священик робить успішну церковну кар'єру, багато сил приділяючи спробам реформування церковних традицій і установ, і стає (у 1448 році) кардиналом.

Його різноманітна церковно-політична діяльність була спрямована до спроб відновлення єдності і авторитету католицизму, досягнення миру і злагоди віросповідань. Наприклад, коли в 1437 церковне керівництво вирішило послати в Константинополь місію для переговорів з греками з приводу об'єднання західної і східної церков, в це посольство включили і Миколи, враховуючи його прекрасне знання грецької мови. Необхідно відзначити, що Кузанец був до того ж знавцем арабського і староєврейського мов, що дозволило йому глибоко вникнути в істота середньовічної арабської і єврейської філософії. В Константинополі він зібрав цінні грецькі рукописи, які привіз до Італії. Повертаючись з Константинополя, після вивчення робіт Псевдо-Діонісія він приходить до одного з основних положень своєї філософії - до ідеї збігу протилежностей [2, c. 13].

Крім того, Кузанец веде переговори з гуситами в Чехії (результати яких були невдалими), висуває плани імперських реформ, бореться з розбещеність духовенства.

Завдяки заступництву пап (особливо тата гуманіста Пія II) Микола Кузанський грав видатну роль в церковно-політичному житті Європи свого часу, разом з тим приділяючи велику увагу науковим занять. 1459 року Кузанский навіть заміщав в Римі відлучитися на деякий час папу Пія II. Уже на схилі років Микола подорожував по монастирях Німеччини з метою реформувати їх, щоб утримати духовенство від падіння моралі.

Видну роль грав Кузанец на Базельському соборі, куди прибув в 1433 році. Тут він виступав спочатку як прихильник верховної влади соборів і противник папського абсолютизму, але потім встав на сторону папи Євгенія IV. Можливо, тут зіграло роль заступництво римських пап цього часу гуманістам.

Микола, починаючи з 1437 і аж до своєї смерті в Тоді в 1464 році, пов'язує свою долю з римськими папами. При цьому він відрізнявся чесністю і принциповістю і не боявся виступити з критикою папи і римської курії.

1.3 Гуманісти і Микола Кузанський

Зв'язки Миколи Кузанського з великими гуманістами Енеєм-Сильвием Пикколомини (згодом папою Пієм II), з Лоренцо Валла, Амброджо Траверсарі та іншими не вичерпувалися особистим знайомством і дружбою.

Філологічна культура гуманізму позначилася в тому, що кардинал з Кузи вивчив грецьку мову і звернувся до справжніх пам'ятників античної філософії (відомо, що він читав в оригіналі Платона і Прокла), а мали міцну середньовічну традицію "Ареопагитики" волів читати в новому латинському перекладі, зробленому для нього його другом гуманістом Амброджо Траверсарі. Але власне філологічні заняття грали для Кузанца роль підсобну.

З гуманізмом Миколи Кузанського пов'язує звернення до діалогічної формі в ряді важливих його творів (цикл діалогів, що об'єднуються участю в них "Простеца"). Саме звернення в цих діалогах до образу "невченого", "простака", якому відкриті найглибші істини філософії, мало полемічний, антисхоластичні характер і, безсумнівно, пов'язано з гуманістичною полемікою проти "професійної" філософії університетів. Правда, стиль його латинських творів далекий від легкості і витонченості творінь італійських гуманістів.

З гуманістами пов'язують Миколи Кузанського і спільність наукових інтересів, поглиблене увагу до проблем астрономії, космографії, математики - при цьому мова йде не про "літературному", "філологічному" русі в гуманізмі, а про гуманіста-учених, таких, як його друг і товариш по навчанню Паоло Тосканелли. Природничі та математичні інтереси Миколи Кузанського ближче до нової науки італійського Кватроченто [3, c. 55], ніж до схоластичної науці середньовіччя.

В області природознавства він йде далі багатьох сучасників-гуманістів.

1.4 Природничі науки в творчості Кузанського

Природничонаукові принципи Кузанца в чому відповідали духові часу. Микола Кузанський висунув вимогу методичного використання математики, вимога рахунки, зважування, вимірювання в справі пізнання природи. Його твір "Про досвід зі зважуванням" було провісником нової епохи, епохи панування науки і техніки [2, с.19]. Микола ставить в цій роботі проблеми статики і динаміки, експериментальної фізики. Від передових вчених і художників свого часу він успадкував принцип зв'язку теорії та практики. Кузанец перший склав географічну карту Європи. Він же запропонував реформу юліанського календаря, давно мала потреби в поліпшенні, яка була здійснена лише через півтора століття.

Кантор, відомий історик математики, відзначає досить значну роль філософа в історії математики, зокрема, у вирішенні питання про квадратуру круга, про обчислення нескінченно малих величин. Втім, ще Бруно оцінив роль "божественного" Кузанца в області математики, назвавши його "винахідником найпрекрасніших таємниць геометрії" [1, с. 287].

Ідеї Миколи в галузі космології в деякому відношенні були рево-люціонной ідей Коперника і підготували вчення Бруно про нескінченність все-ленній, про існування населених світів за межами Землі.

Їм залишено велике літературна спадщина, що включає наукові трактати і проповіді, твори з філософії, богослов'я, по церковно-політичних питань і об'єднуються єдиною системою релігійно-філософських поглядів.

1.5 Філософія у творчості Кузанського

Філософські ідеї розвинені Миколою Кузанским в порівняно невеликі-шом кількості творів. До головних філософським творам Кузанського відносять [3, с.53] трактат "Про вченого незнанні" (1440), що примикає до нього одночасно написаний логіко-філософський трактат "Про припущення", теологічні трактати "Про прихованому бога", "Про пошуки бога" , "Про синівської бога", "Про подавець світла", що відносяться до 1442-1445 роках; "Про творінні" (1447) і містять подальший розвиток його філософської системи "Апологія вченого незнання" (1449), діалоги за участю "Простеца"; "Про мудрість", "Про розум", "Про досвід зі зважуванням", які стосуються 1450, "Про бачення бога" (1453), "Про берилі" (1458), "Про буття-можливості" (1460), "Про неїн "(1462)," Про полювання за мудрістю "(1463)," Про вершині споглядання "(1464).

Саме в цих творах укладені основні ідеї філософського творчості Миколи - про збіг протилежностей (coincidentia oppositorum), про взаємозв'язок (nexus) сущого, про нескінченність всесвіту, про людину як мікрокосмос, крім того, тут найбільш яскраво проявилася пантеїстичним традиція філософії Кузанського. Наприклад, у своєму трактаті "Про припущення" Кузанец розвиває вчення про людину, про пізнання людини, про зв'язок людини з абсолютом.

Разом з тим, у своїх проповідях і роботах богословського характеру ("Про католицьку згоду", "Про світ віри", "Побудови" і ін.) Німецький кардинал виступає, скоріше, як теолог, великою мірою віддає данину церковної традиції.

Таким чином, можна відзначити, що філософія Миколи Кузанського наочно демонструє шлях переходу від середньовічних традицій до возрож-денческім. При цьому головне філософське відкриття Кузанца складалося в розвитку поняття межі, яке він використовував в тлумаченні природи Бога і геометричних фігур

кузанський філософія нескінченність космологія

2. Філософія Миколи Кузанського

2.1 Проблема співвідношення Бога і світу

Центральною проблемою філософії Миколи Кузанського є проблема співвідношення бога і світу. Але його теоцентризм являє собою явище нове і абсолютно чуже всій традиції середньовічного католицького богослов'я. Самовпевненому схоластичному "знанню" про бога і світі Микола Кузанський протиставляє концепцію "вченого незнання", який дав ім'я його першому і найважливішому філософському праці.

Вчене незнання не є відмова від пізнання світу і навіть бога, це не відхід на позиції скептицизму. Йдеться про не можливі висловити повноту знань в термінах формальної схоластичної логіки, про складність і суперечливість самого процесу пізнання. Філософ повинен виходити в постановці та вирішенні проблеми світу і бога саме зі свого "незнання", з неспівмірності об'єкта пізнання і доданих до нього понять і визначень.

"Вчене незнання" є відмова від панувала в богословської думки католицького середньовіччя "позитивної теології". Єдино можливим способом осягнення бога оголошується так зване апофатичне чи негативне богослов'я [3, с. 55].

Саме розуміння бога в філософії Миколи Кузанського свідчить не стільки про релігійне, скільки філософському підході до проблеми бога та світу. Бог трактується їм як нескінченне єдине начало і водночас як прихована сутність всього. В основу свого філософствування Кузанец кладе таке розуміння бога, яке було вироблено філософією античного неоплатонізму і сприйнято від неї християнським богослов'ям в творіннях Псевдо-Діонісія Ареопагіта та його послідовників.

Перш за все, це означало відхід від релігійної персоніфікації бога і спрощено антропоморфних уявлень про нього. Характерно, що, захищаючись від звинувачень у єретичному пантеїзмі, висунутих проти нього томістской богословом Йоганном Вінком, Микола Кузанський визнав за необхідне розрізняти бога як предмет релігійного шанування, культу, яке грунтується на "позитивних твердженнях" ортодоксальної теології, від бога як об'єкта філософського пізнання, можливого тільки з позицій вченого незнання, що зберігає за собою "судження істини" [2, с. 47].

Отже, Микола Кузанський, ставить проблему бога не стільки як теологічну, скільки як власну філософську проблему. Мова при цьому йде про співвідношення кінцевого світу, світу кінцевих речей з їх нескінченною сутністю, з нескінченним, безмірно великим першоосновою. Осягнення нескінченного буття в його співвідношенні з буттям кінцевим є глибоко філософська проблема.

Розглянута в такому плані, дана проблема не могла бути поставлена і вирішена в межах традиційного богослов'я з його фор-мально-логічним апаратом і жорсткими дістінкціі [3, с. 56]. Тут необхідний був інший, в сутності своїй глибоко діалектичний підхід, і саме діалектика бога і світу склала головний зміст філософії Кузанця. Трактування бога як нескінченного єдності пов'язана у Миколи Кузанського з діалектичним вченням про бога як осередку єдності протилежностей і про перехід від бога до світу як процесі розкриття цього діалектичного єдності, як про перехід від єдності до мно-жественное, від нескінченності до кінцевого.

2.2 "Максимум", "Неїн", "Буття-Можливість"

Бог, розглянутий Миколою Кузанским в повному відволікання від світу кінцевих речей як непорівнянне з ними найбільше початок буття, отримує у нього найменування абсолютного максимуму, або абсолюту. Бог є єдине і єдине начало: "Абсолютний максимум единственен, бо він - все, в ньому - все, тому що він - вищий межа" [4, с. 8].

Він - максимум, так як він то, більш чого не може бути, але так як він не може бути і менш того, що він є, то може бути пойменований також і мінімумом, і в ньому абсолютний максимум і мінімум збігаються. Максимум нескінченний, і тому він не тільки перевершує всі речі і укладає їх в собі, але він "незрівнянно вище їх".

У більш пізніх творах Микола Кузанський застосовує для найменування бога поняття "неїн" і "буття-можливість". "Неїн" є найбільш пол-ное вираз "негативного" визначення бога, як "неїн" він не є "ні субстанція, ні суще, ні єдине, ні що-небудь інше", "ні НЕ-суще, ні ніщо" [3, с.57]. Саме визначення бога як "неїн" призводить до категоричному висновку негативного богослов'я, що "бог є все у всьому і водночас ніщо з усього" [4, с. 234].

Розуміння бога як "буття-можливості" (possest) виходить з того, що "тільки один бог є те, чим він може бути" [3, с. 57], т. Е. Містить в собі всю можливість буття і в той же час всю повноту вічної актуалізації буття.

Саме таке "негативне" визначення бога в філософії Кузанського виявляє НЕ потойбічність, трансцендентність бога світу, а його нерозривну єдність з ним. Питання про співвідношення бога і світу Кузанец вирішує поза ортодоксальної креационистской концепції тимчасового творення світу "з нічого". Він відкидає дуалістичну трактування світу і бога.

Світ міститься в бога, бог охоплює собою весь світ. Ця позиція пантеїстична, але яка схиляється скоріше до пантеїзму містичному: не Бог ототожнюється з природою, а природа, світ укладені в бога.

2.3 Поняття "розгортання" і "згортання"

Для характеристики процесу переходу від бога до світу Кузанец уникає поняття одноразового акту творіння з нічого. Не вживає він і неоплатонического поняття "еманації", закінчення світу з бога. Застосовуваний ним термін дозволяє розкрити глибокий інтерес переходу від бога до світу і від світу до бога. В цьому процесі відбувається те, що Микола Кузанський іменує "розгортанням" з бога того, що міститься в ньому в "згорнутому" вигляді [2, с. 61].

Тут мова йде про "саморозгортання" абсолюту, що веде до глибшого розуміння світу як єдності, до подолання ієрархічних уявлень про світ. Однак божественне першооснова не знаходить свого вичерпного втілення в світі природи: Кузанец підкреслює, що "ніяке створіння не є в сенсі акта все те, чим воно може бути, так як творча потенція бога не вичерпується в його творінні" [4, с.294] . Бог є все, але він "є всі в згорнутому вигляді". Створений же богом мир, "все, що створено і буде створено, розгортається з того, в чому воно існує в згорнутому вигляді". Якщо бог "є все у всьому", але "в згорнутому вигляді", то це ж "все", будучи "розгорнуто", існуючи "в розгорнутому вигляді в мирської тварі", - "є мир".

Подібно до того, як лінія є розгортання точки, час - розгортання миті, рух - розгортання спокою, так і весь світ постає як розгортання власної сутності, згорнутої в бога, як розкриття чи розвиток (термін evolutio також зустрічається в творах Кузанца як синонім "розгортання ) ув'язненої в бога розвитку буття. у вченні про "розгортанні" укладена онтологічна основа діалектичного уявлення про "збіг протилежностей" в бутті бога та світу [2, с. 48].

Розуміється як розгортання творіння не може бути тимчасовим: "Оскільки творіння є буття бога, ніхто не бере під сумнів, що воно - вічність", воно "не могло в самому бутті перебувати у вічності" [4, с. 64]. Але в такому випадку і сам акт творіння, не будучи тимчасовим, не будучи творінням "з нічого", стає проявом укладеної в бога необхідності, а не проявом божественної волі, як вчила релігія одкровення.

Тому, пославшись на думку "благочестивих авторів" про те, що бог створив світ, "щоб дати побачити свою доброту". Кузанец зіставляє з цим судженням своє положення про те, що бог створив світ "тому, що він - сама абсолютна максимальна необхідність" [3, с. 59].

2.4 Проблема нескінченності і нова космологія

Всесвіт, існуюча як вічне розгортання божественного першооснови, лише в ньому, єдиному максимумі, "існує в ступені максимальної і найбільш досконалої"; "в безлічі", т. е. поза максимуму, вона "існує лише обмеженим чином" [3, с. 60]. Але ця "обмеженість" - лише показник відмінності Всесвіту від бога. Уявлення про Всесвіт у філософії Миколи Кузанського піддається самому радикальному перегляду. Схоластичної картині світу, де створений в часі кінцевий світ обмежений сферою нерухомих зірок і небом емпіреїв, де "першодвигун" ототожнюється з богом християнської релігії, Микола Кузанський протиставляє своє вчення про космос, відповідальна його пантеїстичним уявленням про бога та світі.

Якщо бог є "окружність і центр, так як він скрізь і ніде", то світ не має самостійного, обмеженого від бога існування, а стало бути, і замкнутої фігури з самостійною окружністю і центром в дусі томистской і аристотелево-птолемеевой космології. Бо ніде в космосі "поза бога не можна відшукати точної, одно віддаленої від різних точок, окружності, тому що він один нескінченне рівність" [4, с.100].

В результаті такого уподібнення природного космосу богу світ "має свій центр всюди, а окружність ніде". Світ не нескінченний, так як в такому випадку він був би рівний богу, але він не має і кордонів, "тому що якби він мав центр і окружність, то мав би, таким чином, в собі свій початок і кінець, і сам був би завершено відносно чогось іншого "[4, с. 97]. Так з принципу залежності світу від бога Кузанец виводить його безмежність: світ не може бути відокремлений від божественного "згорнутого" почала навіть у своєму пространсвенности-фізичному існуванні. З цього випливає найважливіший висновок для космології, що "Земля не є центр світу" і що "окружність його не є сферою нерухомих зірок".

В космології Миколи Кузанського Земля позбавляється свого прівілегірующіх-ванного положення центра Всесвіту: чи не Земля, а бог "є і центром землі, і всіх сфер, і всього того, що є у світі". Тому безглуздо приписувати Землі нерухомість, так само як і полюсів, що замикає світ небесної сфери фіксованих зірок: "Не можна знайти для зірок середини, так само віддалений від полюсів" [2, с. 81].

Однак, відкидаючи нерухомість і центральне положення Землі, Ніко-лай Кузанский не віддавав переваги якій-небудь іншій схемі руху небесних тіл. Але розхитуючи традиційне уявлення про світ, він відкрив шлях до десакралізації космології. Тим самим геоцентризм позбавлявся свого теологічного виправдання.

Водночас космологія Миколи Кузанського не просто умоглядна концепція, відірвана від астрономічних досліджень і спостережень. Вона мала як філософське, так і наукове обгрунтування. Їм було висунуто ряд плідних ідей, зокрема про рух Землі, про те, що небесні тіла рухаються не по правильним окружностям. Космологія Кузанського вела до визнання матеріальної єдності земної і "небесної" субстанції: і Земля, і інші небесні тіла визнавалися однаково "благородними".

Руйнуючи старе - і релігійне, і властиве древнім неоплатоникам - ієрархічне уявлення про світ, Кузанец бачить в бога не «сходження», не «опускання" божества до нижчої матеріальної ступені буття, а прояв божественного могутності. Тому світ розглядається ним як прекраснейшего божественного творіння: "... по красі і стрункості речей, які ми бачимо, мистецтво і перевагу бога вражають нас" [3, с. 61]. Світ прекрасний, і "навіть тленность" всього земного "не їсти дійсне доказ" нестачі благородства. Це останнє положення особливо важливо: тимчасове і тлінне, опинившись результатом "розгортання" вічного першооснови, отримує своє виправдання. Краса світу, що виявляється в "універсальної зв'язку" всього сущого, виявляє внутрішню стрункість творіння. Бог, каже Кузанский, "користувався при створенні світу арифметикою, гео-метрією, музикою і астрономією, всіма мистецтвами, які ми також при-міняємо, коли досліджуємо співвідношення речей, елементів і рухів" [4, с. 106].

Гармонія світу знаходить своє вираження і в людині - найбільшому з божественних творінь, в істоті, якому судилося пізнати бога і створений ним прекрасний світ. Антопологія і гносеологія Миколи Кузанського найтіснішим чином пов'язані з його пантеїстичної онтологією і космологією.

2.5 Людина мікрокосму - найбільш досконале подобу природи і Бога

Людська природа розглядається Кузанским як вищого і найбільш значного божественного творіння: вона "поміщена над усіма творіннями бога". Неначе поставлений на певному щаблі ієрархії людина виявляється обожненим і вже тому поза ієрархічним істотою: природа його "містить в собі розумову і чуттєву природу і стягує в собі весь Всесвіт: вона є мікрокосм, малий світ, як називали її цілком обгрунтовано древні" [4, с. 119].

Характерне для всього сущого збіг протилежностей знаходить своє відображення і в людській природі. Співвідношення "згорнутого" в бога максимуму і "розгорнутої в космосі обмеженою нескінченності відбивається і" малому "світі" людської природи. "Вона така, - стверджує Кузанський, - що, будучи зведена в з'єднання з максимальною, стає повнотою всіх загальних і окремих досконалостей таким чином, що в людстві все зведено у вищу сте-пень" [5, с. 55].

Але ця "повнота досконалості" є на що інше, як божественність. Вона може бути властива лише людській природі в цілому, а не від-ремого людині. Людина, що піднявся до "з'єднання з максимальною", "був би людиною так само, як і богом, і богом так само, як і людиною", він може мислитися лише як богочеловека [3, с. 63].

Подібне з'єднання божественної і людської природи можливо тільки в "сина божому", богочеловеке - Христі. Так вчення Миколи Кузанського про людину зливається з його христологией. Христология Миколи Кузанського нерозривно пов'язана з його вченням "про згортання і розгортанні" божественного начала, про збіг протилежностей - нескінченного максимуму і кінцевої природи - з пантеистическими тен-денця його філософії.

Досконала, абсолютна людська природа Христа є "згортання" людської природи, подібно до того, як космос в "згорнутому" вигляді міститься в бога. Оскільки сутність людини втілена у Христі, то людина нескінченний; оскільки ця сутність обмежена в кожному окремому особистість, людина кінцевий. Отже, по Кузанскому, людина - звичайно-нескінченне істота [2, с. 98].

Тенденція до ототожнення Ісуса з людством дозволяє Кузанцу при аналізі мікрокосму змістити акцент з ідеї створення людини, що було притаманне церковному вченню, на ідею творчої активності людини. Людина в поданні філософа й не так творіння, скільки творець; саме в цьому бачить Кузанец уподібнення людини богу. З особливою силою ця думка висловлена в міркуваннях про властивості людського розуму, здатного піднятися до нескінченного осягнення світу на шляхах його пізнання.

2.6 Пізнання

Абсолютно в дусі передових мислителів Відродження Кузанец бачить мету в пізнанні, духовному освоєнні світу: "Всякий розумний дух прагне до пізнання. Бо пізнання є життя розуму, та мета, до якої він прагне ..." [2, с. 99]. Можливість пізнання закладена в самій природі людського розуму. "Благородне подобу бога", людський розум саме у своїй пізнавальної діяльності здійснює своє призначення. Якщо бог "розгортає" із себе світ, то людський розум розгортає з себе "предмети розуму" [2, c. 103]. Це, однак, не означає, що за Миколою Кузанський, в людському розумі вже укладені заздалегідь готові поняття, що знання передує відчуттю зовнішнього світу. "Розгортання" не їсти і суб'єктивне "творіння" понять, йдеться про природженою людині - по самій людській природі - здатності судження. Здійснити цю здатність, "розгорнути" її людина може тільки при зіткненні з світом природи - цієї божественної книги, в якій бог розкрив себе людському знанню.

Розум людини, єдиний за своєю природою, має здібності [5, с. 56], нижчої з якої є відчуття з уявою. Ці здібності належать єдиному за своєю природою розуму або духу.

Початок процесу пізнання неможливо без чуттєвого пробудження. На основі відчуттів за допомогою розуму розум становить собі поняття про речі. Вплив речей на розум людини через відчуття можливо завдяки наявності в людському організмі якогось життєвого "духу" - тілесної субстанції, яка зв'язує за поданнями середньовічної медицини і фізіології, відчуття з розумною здатністю людини [3, c. 65] .Воображеніе служить посредствующей ступенем між відчуттям і розумом. Розум є прояв активної здатності людського розуму. Будучи тісно пов'язаний з тілом як знаряддям пізнання, розум осмислює отримані відчуттям зовнішні враження і дозволяє, шляхом їх логічного розрізнення і зіставлення, прийти до глибшого розуміння суті речей. Однак і міркування не здатне дати повноти знання. До осягнення істини веде розумна вища здатність людини - її розум, здатний до інтуїтивного осягнення. Він височить над розумової діяльністю. Якщо розум не може йти вище і далі знання кінцевого світу речей, то функція розуму - вище знання сутності речей і явищ, пізнання нескінченності. Розсудливе знання не може осягнути нескінченної сутності світу, воно не може осягнути збіги протилежностей в "згорнутої" природі максимуму.

Онтологическому вченню Кузанца про бога і космосі і їх діалектичному зв'язку відповідає і його гносеологічні уявлення про предмет пізнання. "Існує лише один об'єкт для духовного бачення і чуттєвого зору, - стверджує Кузанец, - перше бачить те, як він існує в собі, друге - як він пізнається за допомогою знаків. Єдиний об'єкт є" Сама Можливість "[3, с. 65].

Отже, єдиний і єдиний об'єкт пізнання - пантеїстично зрозумілий і витлумачений бог, трактований в нерозривній єдності з чуттєво сприйманим світом природи [2, с. 100].

Чуттєва пізнавальна здатність спрямована на "якийсь чуттєвий предмет", але це - "той же об'єкт", але пізнаваний "тільки тим способом, яким він стає відомим почуттю допомогою видимих знаків".

Ці міркування Миколи Кузанського містять постановку проблеми сутності та явища. Інтелектуальним пізнанням осягається сутність ве-щей, ототожнюється з "Самою Можливістю" (Буття-Можливість, неїн). Максимум в інших творах Кузанца, визначального цими поняттями бога як нескінченну сутність речей. Оскільки сутність речей є нескінченність, в якій збігаються протилежності, процес пізнання розглядається як розкриття цього збігу, як сходження від знання кінцевих речей до осягнення їх нескінченної сутності.

2.7 Віра і знання

З пантеїзму Миколи Кузанського пов'язано і рішення їм найважливішого для середньовічної і ренесансної філософської думки питання про соотноше-ванні віри і знання.

В основі вчення Миколи Кузанського про співвідношення віри і знання лежить уявлення про космос, природу як "божественної книзі", в якій бог "розкриває" себе людському знанню, і про бога як "згорнутому" початку Всесвіту [3, с. 66]. Тому тут не можна обмежитися простим приведенням висловлювань філософа про пріоритет віри.

Віра є шлях осягнення бога в ньому самому в "згорнутому" вигляді. Але по-знання "розгорнутого" світу, більш того, пізнання бога, в результаті чого людський розум досягає об'єкта, переходячи від кінцевих речей до нескінченної сутності, - є справа розуму, і вірою воно замінено бути не може.

Микола Кузанський ще сформулював вчення про "два книгах" (Писання і Природи) як відповідно об'єктах віри і знання. І саме через пізнання "книги природи", по Кузанцу, йде шлях справжнього розумного знання, не змішується з шляхом віри.

2.8 Інтуїція і нескінченність пізнання

Неповного і недостовірного чуттєвому розумовому знанню Кузанец протиставляє не віру, а вища інтелектуальне споглядання, яке дає розуміння збігу протилежностей в єдності, коли "у своїй простоті розум все споглядає, як би свою величину в одній точці, і все - поза всякою злагодженості з частин, і не так, що одне є це, а інше - інше, а так, що все є і одне є все "[4, с. 188]. Це знання визначається у Миколи Кузанського як інтелектуальне бачення або інтелектуальна інтуїція, протиставляється розсудливому формально-логічного знання як засобу, недостатнього для охоплення нескінченності і збігу протилежностей. Це "осягнення незбагненного", пізнання "невидимим чином" не ототожнюється з містичним екстазом: у ньому підкреслюється, перш за все, його інтелектуальний характер [3, с. 67].

Інтелектуальна інтуїція розглядається у філософії Миколи Ку-занского як "вчене незнання", що виступає в даному випадку не в якості передумови, а в якості підсумку процесу пізнання. Вчене незнання є саме "вчене". І воно є саме "знання", але знання того, що істина не дана в готовому вигляді, що осягнення істини є процес. Воно є "знання того, що існує абсолютно непорівнянне" [2, с. 130]. І воно є саме знання, а не релігійний екстаз.

Процес осягнення істини є нескінченний рух до неї. Пізнання нескінченно через нескінченності об'єкта, і тому, що воно ніколи не може бути завершено. І сама істина розглядається у філософії Кузанця як об'єктивна, але недосяжна у своїй повноті мета зусиль розуму. Бо пізнання ніколи не зможе зупинитися: істина невичерпна. "Розум так само близький до істини, як багатокутник до кола, бо, чим більше число кутів вписаного багатокутника, тим більше він наблизиться до кола, але ніколи не стане рівним колу" [4, с. 10].

В цьому геніальному образі міститься найглибша думка про нескінченність пізнання. Стверджуючи історичну обмеженість кожного даного етапу пізнання світу, Кузанец відкидає самовпевнене "всезнайство" схоластики, яка вважала можливим досягнення повноти знання. З ці пов'язаний і відмова Кузанца від принципу авторитету [3, с. 68] - не тільки людського, але, по суті, і від авторитету Письма, яке розглядалося як "спосіб вираження" істини, але не сама істина, осягається власними зусиллями розуму.

Нескінченний процес пізнання, нескінченне наближення вписаного багатокутника до кола завершується в філософії Миколи Кузанського повним збігом суб'єкта та об'єкта, саме в цьому своїй досконалості обретающем містичний характер. Кінцевим результатом інтуїтивного осягнення бога виявляється "обожнення" людини. Таким чином, Кузанец ставить основою процесу "обожнювання» не волю, а саме розум і інтелектуальну інтуїцію.

Характерно, що свою думку про відносність людських знань - "припущень" - Микола Кузанський поширював і на область релігійних знань. Кожна релігія, за вченням Кузанца, є, по суті, також - в тій же логіці вписаного багатокутника - лише наближення до повноти істини. Ця точка зору (при цьому Кузанский найбільш близьким до істини вважав католицьке християнство) вела в тенденції до подолання релігійного фанатизму та утвердження принципів віротерпимості [3, с. 69].

Необхідною умовою наближення до істини в філософії Миколи Кузанського стає шлях математизації знання. І тут, незважаючи на сліди піфагорійській містики чисел, знайшла своє відображення найглибша думка про необхідність математичного методу пізнання світу [2, с. 115]. Справа тут не тільки в геніальності окремих математичних відкриттів і здогадок, зроблених Миколою Кузанским, і навіть не в підкресленні ним необхідності точних вимірювань при вивченні природних явищ, аж до призову до експериментального методу досліджень. Математизація процесу пізнання, проголошена Миколою Кузанским, мала величезне методологічне, що виходить за рамки власне науки, але тим більш суттєве для створення нового методу наукового пізнання світу методу, конфронтуючому авторитарному, книжному, відірваному від справжніх природничонаукових вишукувань методу схоластического знання.

Висновки

Основний зміст творчості Миколи Кузанського було плідний-ним і прогресивним для розвитку філософії. Кузанец, що випробував вплив розвивається природознавства, а також гуманізму Відродження, був сам видатним представником природничо-наукової і гуманістичної думки тієї епохи.

Прогресивне значення його творчості визначається тією роллю, яку Кузанец зіграв в історії діалектики.

Саме діалектичне вчення Миколи Кузанського про збіг проти-воположностей знайшло своє продовження і розвиток у філософії німецького класичного ідеалізму кінця XVIII - початку XIX століть. Диалектичность філософії Миколи Кузанського дозволила йому зробити кроки до матеріалізму. Ці кроки, не будучи послідовними, привели філософа до пантеїзму, містить в собі відому матеріалістичну тенденцію.

Саме розуміння бога як "згорнутого" та світу як "розгорнутого" максимуму знайшло своє продовження в матеріалістичному пантеїзмі Б. Спінози.

Не менш важливу роль зіграла також космологія Миколи Кузанського, що базувалася на діалектико-пантеистическом світосприйнятті філософа. Революційна ідея нескінченності Всесвіту, ідея відсутності у Всесвіті центру та кола, верху і низу була сприйнята і розвинена Джордано Бруно.

Микола Кузанський стоїть в одному ряду з гуманістами Відродження. Один з перших мислителів цього часу Кузанский високо підніс значення особистості людини, проповідуючи могутність, безмежну здатність людського розуму до пізнання. Людина - бог, творець; ця ідея гуманіста Миколи Кузанського носить, по суті, атеїстичний характер, бо несумісна з релігійним уявленням про людину.

Велика заслуга Кузанца і в розробці гносеологічних проблем. Відповідно до потреб буржуазії Кузанец намагався вирішити задачу найбільш ефективного пізнання природи. Він ввів в пізнання математичний і природничо-науковий методи, що ріднить його з майбутнім.

Микола Кузанський одним з перших серед філософів висловив думку про суперечливість процесу пізнання, здогад про те, що "пізнання є вічне, нескінченне наближення мислення до об'єкта", яким була для нього нескінченність, що розуміється як збіг протилежностей.

Об'єктивно ідеї Кузанца суперечили феодальної ідеології і підривали її. Саме в його вченні бере свій початок натурфілософія Відродження. Тому на підставі вищесказаного Миколи Кузанського можна вважати одним з видатних представником ранебуржуазной культури.

Перелік посилань

1. Бруно Дж. Діалоги. - М .: Госполітіздат, 1949. - 402 с.

2. Тажурізіна З.А. Філософія Миколи Кузанського. - М .: Изд-во МГУ, 1972. - 148 с.

3. Горфункель А.Х. Філософія епохи Відродження. - М .: Вища школа, 1980. - 368 с.

4. Кузанский Н. Вибрані твори. - М .: Соцекгіз, 1937. - 380 с.

5. Соколов В.В. Європейська філософія XV - XVII століть. - М .: Вища школа, 1984. - 448 с.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Трактування філософами терміну "діалектика". Розвиток ідей діалектики у вченні Миколи Кузанського про вічний рух. Концепція діалектики як універсальної теорії і методу пізнання світу у класичній німецькій філософії. Діалектика як принцип розвитку.

    реферат [31,2 K], добавлен 28.05.2010

  • Філософія та її роль у суспільстві: Антична, Середніх віків, Відродження, Нового часу. Діалектика як вчення про розвиток та проблема людини і буття. Поняття свідомості, процесу пізнання та освоєння людиною світу. Виробництво і політичне життя суспільства.

    курс лекций [339,2 K], добавлен 11.12.2010

  • Постановка проблеми світу і Бога, з якими пов'язано все інше. Орієнтація на людину - основна риса світогляду епохи Відродження. Збіг протилежностей у філософії М. Кузанського та натурфілософія Дж. Бруно. Проблема індивідуальності в гуманізмі Відродження.

    реферат [29,9 K], добавлен 21.12.2009

  • Гуманізм і проблема цілісної людської індивідуальності в працях мислителів Відродження. Натурфілософія, філософські і космологічні ідеї М. Кузанського, Дж. Бруно, М. Коперніка. Аналіз філософсько-гуманістичної думки українського ренесансу XV-XVI ст.

    реферат [29,3 K], добавлен 18.09.2010

  • Наука як система знать та освіта як цілеспрямована пізнавальна діяльність людей з отримання знань. Виробництво знань про природу, суспільство і про саме пізнання. Основні методи емпіричного знання. Рефлексія основоположень методологій філософії науки.

    реферат [26,7 K], добавлен 05.12.2012

  • Пізнавальна діяльність у поглядах професорів Києво-Могилянської академії, її рівні - чуттєвий й раціональний. Розуміння даними вченими сутності філософії. Етапи та специфіка пізнавального процесу за І. Гізелем, вивчення даного феномену в курсі філософії.

    реферат [24,5 K], добавлен 24.09.2010

  • Поняття і загальна характеристика соціальної психології. Філософія психології як світогляд, пізнання. Що визначає характер суспільного устрою. Взаємозв’язок соціальної філософії та філософії психології. Основні проблеми становлення філософії як науки.

    реферат [35,0 K], добавлен 26.04.2016

  • Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання, основні етапи її зародження та розвитку, місце та значення в сучасному суспільстві. Характеристика та специфічні риси античної філософії, її найвидатніші представники, її вклад в розвиток науки.

    контрольная работа [10,6 K], добавлен 23.11.2010

  • Характерні особливості та принципи теорії філософії життя, аналіз етичних концепцій її найвідоміших представників, а саме - В. Дильтея, Г. Зиммеля, А. Бергсона, А. Шопенгауера, Ф.-В. Ніцше та А. Швейцера. Сутність життєвого досвіду як об'єкта пізнання.

    контрольная работа [32,2 K], добавлен 27.12.2010

  • Українська філософія початку ХІХ століття. Життя та творчість Памфіла Юркевича. Просвітництво та романтизм: погляд на пізнання. Кардіоцентризм – філософія серця. Пізнання через уявлення, поняття та ідею. Співвідношення розуму й любові у моральності.

    реферат [27,6 K], добавлен 20.05.2009

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.