Закони правильного мислення. Закон тотожності і помилки, які виникають при його порушенні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Київський національний технічний університет України НТУУ"КПІ"

РЕФЕРАТ

на тему: «Закони правильного мислення. Закон тотожності і помилки, які виникають при його порушенні»

Виконала

студентка IV курсу

ЛА-11 групи

Грабовська Тетяна

КИЇВ 2014

План

Вступ

1. Поняття закону правильного мислення

1.1 Логіка й мова

1.2 Визначення логіки як науки

2. Характеристики основних логічних принципів

3. Визначення закону тотожності , помилки при порушенні закону

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Загальне філософське визначення закону можна сформулювати так: закон є об'єктивно-необхідний, сталий зв'язок між явищами, який постійно повторюється. Сама ідея закону в європейській культурі була вперше введена давньогрецькими мислителями (Піфагор, Анаксимандр, Геракліт) на підставі уявлень про юридичний закон (nomos). Вони припустили, що подібно юридичним нормам, існують загальні закони буття природи, громадського життя, свідомості і мислення. Оскільки поняття юридичного закону пов'язувалося з надприродними силами, що визначають порядок речей, подій і долі людей, застосування більш загального поняття «закон» за межами власне юриспруденції було призвано підкреслити незалежний від людської свідомості і волі характер законів.

Із сучасної точки зору, будь-яка наука прагне відкрити закони того сектора реальності і людської діяльності, який вона вивчає. Тому можна говорити про агрономічні, геологічні, медичні, технічні і т.п. закони. Видатний французький філософ і фізик кінця XIX - початку ХХ століття Еміль Бутру запропонував розділити всі закони на декілька груп: закони логічні, математичні, механічні, фізичні, хімічні, біологічні, психологічні, соціологічні, причому до останньої групи він відніс і юридичні закони. Для наших цілей цю класифікацію можна скорегувати в такий спосіб: закони природи, закони громадського життя, технологічні закони, закони логіки і математики, філософські закони, юридичні закони.

З історичної точки зору очевидно, що в строгому змісті слова «законом» варто називати тільки юридичний закон (норму права). Все-таки інші види законів вірніше (і це вже робиться в сучасними, особливо англомовними авторами) називати «принципами», тобто основними, головними, керівними ідеями, з якими повинні узгоджуватися всі інші положення даної науки. Разом з тим, з огляду на устояні традиції вживання слова «закон» у навчальній і науковій літературі з логіки, відзначимо тільки, що подальше застосування виразів «логічні принципи» або «принципи логіки» відповідає вживанню слів «логічні закони» і «закони логіки». В обох випадках під принципами (законами) логіки маються на увазі стійкі зв'язки між думками, що гарантують необхідні якості правильного міркування в будь-якій сфері - визначеність, послідовність, несуперечливість та доказовість. У силу цього, Бутру був цілком правий, коли говорив: «Закони, що панують над будь-яким науковим дослідженням, є логічні закони». Бутру мав на увазі три сформульованих ще Аристотелем принципа -принцип тотожності, принцип непротиріччя і принцип виключеного третього, до яких Лейбниц запропонував додати принцип достатньої підстави. Ці закони або принципи мають ключове методологічне значення не тільки для інших наук, але і для самої логіки, тому що будь-яка її форма повинна рахуватися з цими принципами навіть тоді, коли в деяких формальних системах доводиться виключати якийсь один із них. Тому вони одержали назву основних, на відміну від необмеженої кількості можливих, але вже похідних від них принципів.

У деяких підручниках і навіть у науковій літературі ще можна знайти зустріти твердження про те, що принципи логіки є об'єктивними принципами правильного мислення, що вони існують незалежно від волі людей і т.ін. У ХХ столітті було показано, що подібні твердження невірні. За аналогією з неевклідовими геометріями були розроблені нетрадиційні (неаристотеліві) логічні теорії, у яких перестають діяти ті або інші принципи традиційної логіки, кожний з яких являє собою визначену схему правильного міркування в досить обмеженій сфері мислення. Та обставина, що при використанні нетрадиційних логічних систем, у яких відсутні певні логічні принципи, можна одержати важливі теоретичні і практичні результати, говорить нам про те, що ці принципи не об'єктивні, а інтерсуб'єктивні, і прийняття того або іншого їхнього набору визначається нашими завданнями і можливостями застосування конкретної логічної системи до їх вирішення. Проте, ще раз підкреслимо, що жодна логічна система не обходиться взагалі без яких-небудь принципів.

1. Поняття закону правильного мислення

правильний мислення логіка тотожність

Розглянемо тепер, що таке закон мислення. Для висвітлення цього питання необхідно розрізняти істинність думки та логічну правильність розмірковування.

Думка е істинною, якщо вона відповідає дійсності. Думка, яка не відповідає дійсності, є хибною. Так, висловлювання про те, що за зимою наступає весна, а за весною - літо, є істинним, бо воно відповідає дійсності. Судження про те, що Сонце обертається навколо Землі, є хибним, бо воно суперечить дійсності.

Істинність думок за змістом - необхідна умова отримання істинних тверджень у ході розмірковування. Другою необхідною умовою є логічна правильність розмірковування. Якщо ці умови не виконуються, то хибний результат може бути отриманий навіть з істинних суджень.

Розглянемо приклад умовиводу:

Рух є вічним

Ходіння в університет є рухом Ходіння в університет є вічним.

Яка ж помилка допущена в цьому випадку, що призвела до хибного висновку з істинних засновків? Тут висновок лише на перший погляд є наслідком із змісту двох попередніх суджень. У судженнях-засновках поняття "рух" використано в двох різних смислах. У першому випадку мається на увазі філософська категорія руху як універсального способу буття матерії. А в другому - рух як переміщення фізичного тіла у просторі. Тут, таким чином, порушено вимоги логічного закону тотожності.

*Закон мислення - це необхідний, повторюваний та суттєвий зв'язок між думками в ході розмірковування.

Закони і форми мислення є відображенням у свідомості людини властивостей, зв'язків та відношень предметів об'єктивної дійсності. Вони склалися у практичній діяльності людини як результат багатовікового досвіду людського пізнання дійсності. Повторювані зв'язки і відношення предметів зовнішнього світу відображались у мисленні людини і закріплювались у вигляді законів та форм мислення.

1.1 Логіка й мова

Закони та форми мислення як предмет вивчення логіки є ідеальними об'єктами. Вони набувають матеріального вигляду в мові і можуть бути виділеними лише шляхом спеціального аналізу мовних контекстів.

Розглянемо тепер основні функції та складові мови, а також специфіку мови логіки.

Мовою у широкому сенсі називають будь-яку знакову систему, що виконує функції формування, збереження та передачі знань (інформації) і є засобом спілкування між людьми. Комплексним вивченням мови займається окрема наука - загальна теорія знакових систем, яка аналізує мову в трьох аспектах: синтаксичному, семантичному та прагматичному.

Синтаксис (від грецького - побудова, порядок) - вивчає структуру мови: способи утворення, перетворення та зв'язку між знаками.

Семантика (від грецького - той, що позначає) - вивчає смислову сторону слів та висловів, відношення між знаками, а також зміни в значеннях слів в історичному розвитку мови.

Прагматика (від грецького - практичний) - вивчає практику застосування мови людиною і відношення людини до самої знакової системи.

Мови поділяються на природні та штучні.

Природні, або національні мови - це історично сформовані в суспільстві звукові (слово), а потім і графічні (письмо) знакові системи. Вони виникають для задоволення суспільної потреби людей у закріпленні та передачі накопичених у ході практичної діяльності знань та для задоволення потреби у спілкуванні людей. Природна мова допомагає мисленню "відтворювати" повну картину світу, давати назви предметам дійсності, описувати стан, поведінку їх тощо і, таким чином, бути основним засобом фіксації знань про предмети дійсності.

1.2 Визначення логіки як науки

Розглянуті нами логічні форми та закони правильного мислення, а також можливості штучних мов логіки дають підстави для більш точного і повного визначення предмета логіки.

*Логіка - філософська наука про закони і форми правильного мислення, що веде до істинного знання. Вона вивчає структуру мислення, правила і закони здобуття вивідного знання незалежно від конкретного змісту думок, які беруть участь у цьому процесі, а також засоби і методи формалізації знань. Таке визначення найповніше охоплює предмет науки логіки і разом з тим підкреслює необхідність дотримуватися вимог правильного мислення, які випливають з основних законів логіки.

2. Характеристики основних логічних принципів

Принцип достатньої підстави. Цей принцип говорить: Будь-яка думка, виражена привселюдно, повинна мати достатню підставу.

Хоча цей принцип і був явно введений у логіку тільки Лейбницем, але по суті саме цим принципом керувався як вихідним ще Аристотель, який визначав науку аналітики (тобто логіки) так: "Насамперед варто сказати, про що дослідження і справа якої воно (науки): воно про доведення, і це справа науки, що доводить" (Перша Аналітика, 24a 12-13). Але будь-яке доведення повинне спиратися на якусь підставу, причому не на будь-яку підставу, а на достатню підставу. Але що таке «достатня» підстава? Змістовний критерій достатності, тобто задовільності, лежить за межами власне логіки, у сфері конкретних наук, практики і людського спілкування. При цьому в кожній окремій науці й у кожній окремій сфері практики і спілкування є свої власні уявлення про достатність, як є вони у кожної окремої людини в її життєвих планах і ведучих до них діях. Щоб зшити плаття або купити клейонку на кухонний стіл, досить обійтися примітивним метром швеця; щоб не спізнитися на лекцію або на побачення, досить обійтися звичайним наручним годинником, але щоб запустити супутник, механічного годинника вже недостатньо і потрібно користуватися дуже точним, можливо, навіть атомним годинником; щоб довести математичну теорему, варто звернутися до необхідного і достатнього списку аксіом, правил виводу і раніше доведених теоорем; щоб довести законність позову або призначення покарання, потрібно послатися на необхідної і достатні для них підстави в фактичних обставинах справи та в нормах матеріального і процесуального права, а також на логічний зв'язок між ними і т.д. Наші уявлення про матеріальне благополуччя сильно відрізняються у різних людей - одному, як Шурі Балаганову з «Золотого теляти» І.Ільфа і Є. Петрова, «для повного щастя» потрібно десять тисяч, а іншому, як Остапу Бендеру - мільйон, а то й куди більше одиниць вільно конвертованої валюти. Таким чином, змістовні критерії достатності дуже варіабельні, але через це зовсім не випливає, що принцип достатньої підстави не потрібний у логіці, як вважають деякі сучасні його критики. Якщо він не потрібний, то тоді не потрібно буде нічого доводити, і вся наука і нормальна людська діяльність перетворяться на аморфну хаотичну масу нічим не підкріплених тверджень і заперечень і, відповідно, керованих (або взагалі некерованих) дій і вчинків - буде «все дозволено», у тому числі і злочини, оскільки всі юридичні закони перестануть діяти, бо не будуть вважатися необхідними та достатніми підставами.

У логіці ж цей принцип цілком на місці, тому що замість змістовних критеріїв достатності в ній діють формальні критерії у вигляді інших основних принципів. Сам же він є теоретичною аксіомою, з якої випливає ідея доведення. Довести твердження -- значить показати, що воно є логічним наслідком інших тверджень, істинність яких уже встановлена. Висновок логічно випливає з прийнятих засновків, якщо він зв'язаний з ними цим логічним законом. Так що без його визнання немає необхідності в логічному слідуванні і немає необхідності в самій процедурі доведення.

3. Визначення закону тотожності , помилки при порушенні закону

Принцип тотожності А є А. Він вимагає, щоб у процесі міркування ми вживали деякий термін у тому самому змісті, розуміючи під ним щось визначене.Таким чином, принцип тотожності встановлює перший формальний критерій необхідності і достатності для правильної думки. Інакше кажучи, кожне висловлювання випливає із самого себе і є необхідною і достатньою умовою своєї істинності. Цю обставину можна розуміти і як імплікацію А з А и виразити даний закон символічно у вигляді іншої формули А®А, наприклад: "Якщо будинок високий, то він високий" або навіть «якщо трава залізна, то вона залізна» тощо.

У застосуванні принципу тотожності до конкретного матеріалу з особливою наочністю виявляється загальна риса всіх логічних принципів. Вони являють собою формальні тавтології, як би повторення того самого і не несуть змістовної, "предметної" інформації. За цю змістовну «порожнечу» логіку часто критикують люди, які погано їй вчилися і зовсім її не зрозуміли. Насправді логічні принципи -- це усього лише гранично загальні схеми, відмінна риса яких полягає у тім, що підставляючи в них будь-які конкретні висловлювання (як істинні, так і хибні), ми обов'язково одержимо істинний вираз.

Деякі критики формальної логіки (на кшталт Гегеля і його послідовників) витлумачували принцип тотожності як невірний принцип буття, що говорить про його абсолютну сталість і визначеність. Зрозумілий так, він перетворюється у твердження, що речі завжди залишаються незмінними, тотожними самим собі. Таке розуміння принципу тотожності не має нічого спільного з логікою. Як відзначає сучасний російський логік О.А. Івін, цей принцип узагалі нічого не говорить про мінливість або немінливість речей і людей. Він стверджує тільки те, що якщо річ міняється, то вона міняється, а якщо вона залишається тією ж, то вона такою ж і залишається, і нічого більшого понад це.

Принцип тотожності забезпечує передбачуваність у поводженні людей, які його дотримують, оскільки вони підкоряються вимогам сталості, визначеності думки і серйозно розраховують на те, що їх правильно зрозуміють. Дійсно, у процесі міркування значення понять і тверджень не слід змінювати. Вони повинні залишатися тотожними самим собі, інакше властивості одного об'єкта непомітно виявляться приписаними зовсім іншому. Якщо ми почали говорити, припустимо, про зірки як небесні тіла, то слово "зірка" повинне протягом усього часу, поки ми обговорюємо цю тему, позначати саме такі тіла, а не зірки на новорічних ялинках, зірки естради або зірки на погонах офіцерів. В останньому випадку даний принцип попереджає нас про необхідність попереднього аналізу й уточнення понять, які ми використовуємо в наших твердженнях і запереченнях.

Принцип непротиріччя (несуперечливості) думки: ~ ( А Щ ~ А). Міркування повинно бути не тыльки зрозумілим, чітким та визначеним, але й послідовним та несуперечливим. Послідовність виражається у принципі несуперечливості думки, який проголошує: два протилежних судження не можуть бути одночасно істинними. З цього випливає, що принаймні одне з них обов'язково буде хибне. Цей принцип становить другий формальний критерій достатньої правильності думки. Одна з причин такого називання даного принципу полягає в довгому пануванні в нашій країні за часів СРСР офіційно підтримуваної з верхніх політичних щаблів так званої діалектики в її гегелівсько-марксистській версії як логіки у її найвищій формі. Згідно з нею, будь-який предмет думки одночасно має і не має певної якості, тобто підкорюється законові протиріччя, суперечливості. Простий аргумент проти такого “принципу” - людина не може одночасно щось робити і не робити, вважатися і не вважатися добропорядним громадянином, бути злочинцем і не бути ним, - сприймався як зазіхання на підвалини ідеології і переслідувався за сталінських часів як кримінальний злочин, а після певного пом'якшення тоталітарного режиму - як адміністративна провина і як вияв нелояльності до пануючої ідеології.

Висновки

На жаль, на сьогоднішній день не всі наукові досягнення ставляться на службу людині. Однак хочеться вірити, що настане час, коли здобуте з такою працею істинне знання буде використано тільки на благо людині.

Люди хочуть знати не тільки закони природи і сутність суспільних явищ, але і таємниці людського мозку. Ще в 17 столітті англійський філософ Ф. Бекон говорив, що знання і могутність людини збігаються. Однак тернистий шлях до істини.

Щоб розширити можливості пізнання, людина створила мікроскоп і телескоп, радіо і телебачення, ЕОМ і космічну ракету, які дозволяють йому глибше і повніше пізнавати властивості природних і соціальних явищ.

Винайдені різні методи пізнання, що розширюють можливості розуму людини: моделювання та математичні методи, в тому числі методи теорії ймовірності, фізичний і біологічний експерименти та інші.

Щоб ефективно користуватися всіма цими методами і винаходами,мислення людини має бути бездоганним, логічно правильним. Закони розвитку є у природи, суспільства і, звичайно ж, у самого мислення. Людина з давніх часів прагнув пізнати закони правильного мислення, тобто логічні закони. Наука логіка допомагає пізнанню цих законів.

Список використаної літератури

1. 1 Тофтул М. Г. Логіка. - К., 1999. - С. 332.

2. Гетманова А. О. Учебник по логике. - М., 1995.

3. Конверський А. С. Логіка. - К., 1998. - С. 32.

4. Руденко К. П. Логіка. - К., 1976. - С. 139.

5. Кирилов В. И., Старченко А. А. Логика: Учебник для юрид. ф-тов и институтов. - М., 1996. - С. 3- (256).

Размещено на Allbest.ru