Філософські погляди Бонавентури. Погляди Августина

Размещено на http://allbest.ru

Філософські погляди Бонавентури

Святий Джовані Фіданца (1217-1274) був прозваний Святим Франциском Азиським „Бонавентурою”- був за походженням італійцем, народився в Тоскані. Початкову освіту він здобув у францисканському монастирі. Потім (1236-1242р.р.) студіював на факультеті в Парижі. Там же в 1243р. вступив до чину міноратів. Він був учнем Олександра з Гейльсу і став його найталановитішим наступником, перерісши вчителя. В 1248р. викладав в Парижі. В 1273р. став єпископом і кардиналом. Він був приятелем Томи Аквінського, тому досконально знав Аристотеля, але вважав, що його погляди назагал суперечать християнському вченню. Тому в основних пунктах Бонавентура залишався вірним платонівського-августинівській філософії. Він не домагався творення нових поглядів, він прагув зберегти давні.

Він був традиціоналістом, репрезентував у ХІІІ ст. стару схоластичну традицію. Він був схоластиком і містиком, богословом і філософом.

Його перу належить близько 65 творів, серед яких „Співставлення”, „Христос - єдиний для всіх учитель”, „Путівник душі до Бога”.

Теорія пізнання була в Бонавентури поєднанням арістотелізму з августіянством, раціоналізму з містицизмом.

Він розумів розвиток пізнання емпірично, тобто, воно починається від сприйнять. Поступ його полягає тільки в абстрактному осягненні того, що міститься в сприйняттях. Розум доходить до понять шляхом абстракції від чуттєвих образів і далі „абстрагуючи і очищаючи”, знаходить найзагальніші істини.

Для того, щоб тільки пояснити виникнення і розвиток пізнання Бонавентурі вистачило теорії абстракції, але на таке питання як: „Звідки пізнання черпає певність?” - не вимагало на його переконання, іншого тлумачення. Через те він, почавши свою теорію пізнання від Аристотеля, закінчив її на Августині. Його пояснення було таким:

Розум безпомилково відрізняє істину від хиби, тому

Він володіє „натуральною здатністю судити”

Здатність має передумовою знання „незмінних і вічних законів істини”

Знаючи це, розум виносить судження про істини часткові, які пізнаємо через їх „вічні засади”

Це ставлення до вроджених здатностей повело Бонавентуру до визнання надприродних чинників у пізнанні. Далі він говорить про те, що вічні істини суть в Бозі і тільки побачити їх можна в Бозі. „Бога може зріти лише той, кого Сам Бог просвітить”. Отже все ми пізнаємо через Бога. Будь-які речі, які ми пізнаємо, навіть природні, ми пізнаємо завдяки надприродному світлу. Бонавентура з генетичним емпіризмом поєднував „ілюмінізм”, який приймає надприродне джерело пізнання.

Емпіризм і супранатуралізм - це були ті два плюси, які використовував Бонавентура.

Отже, в пізнанні надприродних речей Бонавентура вбачав надприродний чинник, тим більше в пізнанні Бога. Повне пізнання Бога могло для нього бути лише містичним пізнанням, що його виділяє особлива благодать.

Значну частину своїх творів Бонавентура присвятив містиці. Він був великим містиком ХІІІ століття. Він говорив, що пізнання Бога через Його твори -це найнижчий щабель; вищим є пізнання Бога через Його образ, який ми маємо в душі; ще вище -пізнавати Його прямо -це ми можемо удостоїтись в містичних станах.

Поступове піднесення пізнання Бонавентура представляв як шість ступенів бачення.

Найближчий -бачення природного ума

бачення ума, піднесеного вірою

бачення ума, просвіченого Письмом

бачення ума, натхненного спогляданням

бачення ума, проясненого пророцтвами.

Найвищі щаблі належать уже до містичного пізнання

душа вступає в з'єднання з Богом, і це є найвищий із трьох шляхів душі, що їх розрізняла середньовічна містика

визволення душі від зла

внутрішнє її просвітлення

з'єднання з Богом

Таке з'єднання поглядів Августина і Арістотеля було стремлінням сумістити різні позиції, такі як апріоризм і емпіризм, містицизм і раціоналізм.

Те, що Бонавентура хотів з'єднати було ще більше розбіжне. Тому, що арістотелівська теорія пізнання виросла з переконання, що істинне буття не відрізняється від природної дійсності, в якій ми живемо, августинська ґрунтувалася на тому, що дійсність -це тільки образ істинного буття.

Тож синтез Бонавентури намагався поєднати два різних погляди на світ: натуралістичний погляд античних мислителів і символістський середньовічних мислителів.

Щодо вчення Бога та світу, то з теорії про пізнання Бога випливало, що ми знаємо Бога безпосередньо, а не за допомогою створених речей. Ми знаходимо Його в власному розумі, а не доходимо шляхом роздумування. Бог є „щонайприсутніший” у нашій думці.

Світ ми пізнаємо через Бога, а не навпаки. Ми не розуміємо творіння, поки не зрозуміли Творця: необхідно пізнавати повне первинне буття, щоб розуміти обмежене.

Теологія Бонавентури, яка визнавала безпосереднє і позитивне пізнання була найбільш позитивною теологію, яку будь-коли проповідувано.

Бонавентура розумів Бога згідно з Августином і традицією. Натомість до розуміння світу ввів ряд думок, підказаних ХІІІ вікові дослідженням античності. Він дотримувався гілеморфізму: це був головний перипатетичний мотив його філософії поряд з генетичним емпіризмом у теорії пізнання.

Бонавентура визнавав можливість форм в одній речі, а матерію бачив не тільки в тілах, але і в душах (в арістотелівському сеансі, де матерія -щось зовсім відмінне віл тіла), але не засвоїв поглядів Аристотеля.

Теологію він вважав практичним знанням, а не знанням спекулятивним. До атрибутів Бога він зараховував лад і закон, а проявлення їх вбачав в людині та її моральному порядку. Суть морального порядку вбачав у підпорядкуванні діяння розуму. Ще до царини мистецтв були зараховані моральні питання.

Бонавентурине сприяння теології вплинуло на найвідоміших філософів у наступних поколіннях і всіх мислителів пізнього середньовіччя, не схильних до спекуляції, аж до гуманістів Відродження.

До своєї філософії Бонавентура включив дві античні доктрини -метафізика світла і теорія „зародкових причин”. Ці доктрини найбільш відповідали августиніянському поглядові на світ.

Метафізика була неоплатонівського походження. Її визнавав Августин, а в ХІІІ ст. її відновив Роберт Гроссетес. Дана теорія служила для пояснення природи матерії. Світло, яке є найвитонченішим і найближчим до безтілесності видом матерії являє собою її первісний вид, а його випромінювання являє образ, який витворює будь-яка матерія.

Бонавентура стверджував цю теорію, кажучи, що світло - не матерія, а сила, що діє в матерії, тобто говорячи мовою Аристотеля - форма.

Світло є в кожному тілі, що є всезагальною формою тіл, що мають самобутні форми. Ці форми визначають окремі властивості кожного виду. Метафізика світла дозволяє унаочнити абстрактні поняття августинської і арістотелівської метафізики.

Теорія „зародкових причин” служила для тлумачення розвитку тіл. Правильність розвитку була б незрозумілою якби, не мала причини в самих тілах. В кожному тілі міститься „зародок”, який викликає його розвиток і доцільно ним керує. Ці стоїчну теорію Бонавентура поєднав з арістотелівською, ототожнивши „зародки” з формами речей. Бонавентура стверджував, що зародки речей - це Божі думки, які Бог прищепив тілам. Навіть у теорії тіл Бонавентура знайшов змогу ввести теоцентричні тенденції августиніянства. Його основа була така сама, що й філософії самого Августина Блаженного: нескінчена перевага Бога над творінням і душі і тіла. Ця перевага була не тільки метафізична, але й епістемологічна, бо Бога і душу ми знаємо набагато більше ніж матеріальний світ.

Цей погляд на світ в поєднанні з новими ідеями ХІІІ сторіччя народив низку спеціальних ідей, а саме: поєднання теорії пізнання ілюмінізму з арістотелівським генетичним емпіризмом; - це безпосереднє, інтуїтивне пізнання Бога і власної душі, апріорний спосіб доводити існування Бога; світло, як узагальнена форма тіл; множинність форм у субстанціях.

Філософія Августина Блаженного та її влип на середньовічну філософію

Августин Блаженний (354-430) знаходиться біля витоків західноєвропейської середньовічної філософської думки. Народився він в Тагасті, в Нумідії. Батьки його були: мама - християнка, батько - поганин. Спочатку був в отчому місті, а згодом в Карфагені, в Римі був вчителем риторики. До філософських досліджень спонукали його твори Цицерона. До християнства Августин ставився неприхильно, хоча мати виховала його в християнському дусі. Він попервах сповідував маніхейство з його крайнім дуалізмом добра і зла. Пізніше перекинувся до академічного скептицизму. Читання неоплатонівських творів схилило його повернутися до догматичної філософії, а через проповіді єпископа Амвросія повернувся до церкви.

Августин був охрещений у 387 році і в цьому ж році повернувся до Африки і там виконував священичі функції. В 395 він стає єпископом в Гаппоні. Він був великим апологетом свого часу, виступав проти єресей, навіть проти тих, які потім вабили його самого: маніхейство, донатіятство, яке виступало проти єресі церкви. Під кінець його життя філософські зацікавлення поступалися дедалі більше місцем для богословських.

Якщо говорити про твори Августина, то можна сказати, що вони є численними. Найвидатніші з них ті, що були написанні в 386 році. Це полемічний трактат проти скептицизму „Contra Academics”, про залежність щастя від пізнання Бога, про спосіб пізнавати почуттєві істини. Августин після хрещення по дорозі в Африку написав трактат по відношенню душі до тіла. Більшість важливих праць Августином були написанні в Африці. Це такі як „Сповідь” (400 рік). Ця праця представляє позицію Августина в особистій формі, напівмемуарестичній - напівмолитовній. Трактат „Про Трійцю” (400-410рр.) - це є систематичний виклад теологічних поглядів. Головним твором Августина, де містяться зокрема філософські погляди був „Про град Божий”.

Останньою його працею яка була написана перед смертю була „Retractationes”. В цій праці Августин резюмував свої писання і скорегував їх в церковному дусі.

Життя Августина протікало бурхливо. У нього був неодноцільний характер, який давав розуму нагально перекидатися з однієї позиції до іншої. Про Августина сказано, що „в жодного великого мислителя не було такої віддалі між вершинами й найчорнішими низинами, яка була в нього”. Серед усіх святих церкви не було такого, який би міг бути не дуже святий, але дуже людський

У ньому змагалися в потреба в чистій духовності і полум'яна чуттєвість пересвідчення у вищності духовного життя і потреба у вловних і відчутних фактах. Філософ і шанувальник автономної і інтелектуальної культури боровся в ньому з християнином, покірним перед церквою та її догматом. Тому в писаннях Августина немає одноцільної системи, тому що в Августині верх брав то перший, то другий.

Як уже зазначалось, Августин в своєму ранньому періоді стояв на позиції маніхейства, потім академічного скептицизму, потім повернувся до догматичної філософії в дусі Платона.

Після навернення звершився перехід з поганських доктрин до християнських. Але й тоді Августин не дав своїм думкам дефінітивного вислову. Думки його переходили від автономної філософії до ортодоксальної догматики, від позиції натуралістичної до супранатуралізму, прекрасного діяння надприродної благодаті.

Етапи, через які пройшла Августинова думка, не були випадковими. Хоча він зрікся маніхейства і скептицизма в певній стороні, вони відповідали його натурі, і він не позбувся цілковито маніхейского дуалізму і скептичної недовіри до природного знання.

бонавентура блаженний філософія

Погляди Августина

Стосовно пізнання душі Августин поділяв вихідний пункт із філософії еллінізму. Він приймав, що метою людини є щастя, яке філософія має знайти. Але щастя може дати тільки Бог. Для релігійної епохи така точка зору була природною але ніхто її так не дотримувався послідовно, як Августин.

Для щастя потрібне пізнання. Але для цього потрібно мати прагнення до пізнання.

Потрібне не аби-яке пізнання, а пізнання Бога і власної душі.

Він писав з приводу астрономії „пошуки дуже цікаві і дуже порожні”. „Прагну знати Бога і душу. І нічого більше? Нічого більше”. Це обмеження Августин передав століттям, воно пережило ціле середньовіччя.

Августин шукав такого способу пізнання, який не підлягає помилкам. Він знайшов передусім те, що помилки виникають тоді, коли ми висловлюємо твердження про речі, але не виникають коли стосуються явищ. „Не стверджуй нічого більше як те, що тобі речі являються такими, і не будеш мати розчарувань”.

Але Августин на цьому не зупинився. Він знайшов ще іншу непомильну основу знання. Він зауважив, що скептики проти пізнання зовнішніх речей, але не внутрішніх переживань. Він робить висновок, що в існуванні зовнішніх речей можна сумніватись, але щодо власного життя сумніватися неможливо.

Власна думка - факт, найпевніший з усіх - це славетна засада Августина.

„Увійти в самого себе, в нутрі людини живе істина.” Це засада відома як картезіанська, але яка багато віків перед Картезієм була висловлена Августином. Вона становила повне обернення погляду на пізнання. Це був розрив з суб'єктом, за межі якого античність не вийшла. Думка, яка шукала істину тепер зверталася не до зовнішніх речей, була обернена і скерована до внутрішнього життя пізнавця. Це обернення настанови відбулося в епоху релігійного настроєного філосування.

Великий влив на це мало велике зубожіння до зовнішніх умов життя, відрив від них і зосередження на спасіння та на внутрішньому житті.

Пізнання ідей і просвітлення від Бога.

Августин був переконаний, що ум краще від речей пізнає вічні істини. Це була друга ідея, яка вирізняла августинську теорію пізнання, хоч у ній цей мислитель мав античних попередників. Він обґрунтовував її особливим чином, сполучаючи античні аргументи з новими.

Пізнання, яке має передумовою безпосередню участь у ньому божества є пізнанням містичним. Містичною була інтуїція Августина, але характер був відмінний.

За взірцем греків Августин приймав, що пізнання проходить ряд ступенів, поки дійде до своєї мети. Але він ще далі розвинув їхнє вчення про ступені пізнання: понад ступені відомі Платону і Аристотелю, він клав у дусі релігійної філософії ще вище ступені, що мали не раціональний, а містичний характер.

Беручи за точку опори знання про ідеї Августин напівраціональним і напівмістичним способом доводив чільні тези метафізики існування Бога і безсмертя душі. Ми маємо несхитне усвідомлення вічних істин, а все що вічне, може існувати лише в Бозі, отже Бог існує - говорив Августин. Як інші доводили існування Бога як причини світу, так він доводив - як джерела істини. Аналогічним способом доводив безсмертя душі. Вона має свою долю в вічності, тому вона мусить бути вічною. Це був інший шлях як шлях наприклад перипатетичної філософії, яка приймала за вихідний пункт досвідне знання про реальні речі.

Августин у погляді на світ утвердив перевагу на Бога над творінням і цілковиту залежність творіння від Бога. Його погляд на світ був послідовний геоцентричний. Другий момент - перевага душі над тілом. Третій момент перевага почуттів над розумом і всюди перевага була трояка.

Теоцентрична метафізика

Августин утвердив те що було задумом його попередників. Він учинив Бога осереддям філософської думки. У вигляді на світ утвердив перевагу Бога над творінням і цілковиту залежність творіння від Бога. Другий момент перевага душі над тілом. І третій момент: перевага почуття і воля над розумом. Всюди перевага була трояка: вона була не тільки метафізична, епістемологічна та етична.

Коли Августин говорив про перевагу Бога над світом, то мав на увазі, що Бог - „найвище буття”. Він один існує з власної природи. Він є незалежним буттям, а все інше буття існує завдяки божественному повелінню. Августин говорив: „Якби Бог відняв у сворених речей свою творчу силу вони б пропали”.

Він говорить далі, що Бог є найважливішим об'єктом пізнання. По-третє, Бог є найвищим благом і водночас є причиною всякого блага.

Августин, говорячи про перевагу душі над тілом, має на увазі спіритуалістичну концепцію душі, якої він досягнув, яка заповідалася вже від Платона, і до якої тяжіла християнська думка.

Душа - само суща субстанція, не є ані властивістю тіла, ані родом тіла. Душу ми знаємо краще ніж тіло. Знання про душу - певне, про тіло - не певне; це був результат здійсненого Августином оберненого погляду на пізнання.

З огляду на вищість душі над тілом, слід піклуватися про душу, а не про тіло.

Основним видом - виявом духовного життя був для Августина не розум а воля. Він говорив, що ірраціональні чинники мають перевагу не тільки в діянні але і в царині самого пізнання. Якщо істина здобувається не самим розумом, а тим більше добро, якщо пізнання є справою волі і почуття, то тим більша діяння.

Говорячи про чинники в природному світі, треба сказати, що вся філософія Августина була зосереджена на Бозі, єдиному, досконалому і абсолютному бутті. Без Бога ми не здатні ні діяти, ні пізнавати ні існувати. Для того, щоб пізнати істину потрібна благодать, щоб чинити добре і спасіння.

Размещено на Allbest.ru