Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ПОЛТАВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ЮРІЯ КОНДРАТЮКА

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

на тему: «Складні судження»

з дисципліни «Логіка»

Виконав студент

група 1пЕФ

Даценко Наталія

ПОЛТАВА 2014



План

Вступ

1. Складні судження та їх види

2. Умовне судження

3. Вправи та задачі

Висновок

Список використаної літератури



Вступ

Останнім часом в юридичній діяльності усе відчутнішим стає дефіцит логічної культури. Його неможливо подолати, не вивчивши основи логіки, не навчившися застосовувати її в юридичній практиці. Через це основний принцип логіки, відповідно до якого усі результати практики обговорення та вирішення правових проблем повинні бути строго доказові та чітко аргументовані, є фундаментальною підвалиною всієї юридичної діяльності.

Юридична діяльність визначається не лише певними процесуальними діями, але й інтелектуальною взаємодією - дискусією осіб, втягнених до процесу правового пізнання. З такої позиції основним пізнавальним завданням правового дослідження є відшукання та логічно аргументоване обгрунтування істини у справі.

Наука логіка навчає, як правильно будувати умовиводи, доведення, прищеплює вміння правильно оперувати поняттями й судженнями, застерігає від можливих логічних помилок. Незнання законів та правил логіки, невміння користуватися ними в процесі правового дослідження нерідко призводять до різноманітних логічних помилок, котрі в професійній діяльності юриста одночасно виявляються юридичними помилками. Тому законодавець визнав за необхідне закріпити вимоги основних законів логіки в нормах права, перевести їх до рангу нормативних вимог.



1. Складні судження та їх види

1. Складним судженням називається таке судження, яке складається з кількох простих суджень. Так, судження "Крадіжка є злочин" є простим, у ньому наявний один суб'єкт ("крадіжка") і один предикат ("злочин"). Судження ж "Присуд має бути законним і обґрунтованим" -- це судження утворене із двох простих: "Присуд має бути законним" і "Присуд має бути обґрунтованим". Складні судження утворюються із простих за допомогою логічних сполучників: "Якщо... то", "і"або" та їм рівнозначних.

До складних суджень належать: умовні, єднальні і розподільні судження. Більшість норм права виражається у формі складних суджень. Наприклад: "Сторонами у цивільному праві є позивач і відповідач", "Якщо справа порушена без законних обґрунтувань, прокурор припиняє її", "Недійсна угода, яка не відповідає вимогам закону", "Напад із метою заволодіння державним чи громадським майном, пов'язаний з насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи, котра зазнала нападу, або загрози такого насилля (розбій), -- карається..." тощо.

2. Єднальним (кон'юнктивним) судженням називається судження, суб'єкту якого належать усі перелічені предикати.Єднальні судження утворюються із простих за допомогою сполучника "і". Позначається цей сполучник знаком л. Приклади кон'юнктивних суджень: "Ухвала суду має бути законною і обґрунтованою", "Об'єктом розбою є як особиста власність, так і життя, і здоров'я громадян".

Структуру кон'юнктивного судження записують у вигляді формули:

S є Р, і Р2 і Р3, або А л В

Єднальне (кон'юнктивне) судження виражає знання про те, що предмету думки належить не якась одна, а група ознак, перелічених предикатами, до того ж названі ознаки належать предмету думки одночасно. Так, об'єктом розбою є не тільки особиста власність, а й життя і здоров'я потерпілого у той же самий час. Кон'юнктивне судження, як судження складне, є істинним лише у тому випадку, коли істинні всі судження, що його складають, і хибне тоді, коли є хибним бодай одне із похідних суджень.

Запишемо це у вигляді таблиці:

А	В	А^В
і	і	і
і	х	Х
х	і	х
х	х	х

Тут А і В - прості,похідні судження,а А^В - складне кон'юктивне судження,утворене з двох простих (А і В) за допомогою єднального (кон'юктивного) сполучника «і»(^).

Отже, складне кон'юктивне судження (А і В) істинне лише у першому ряді,коли А і В істинні. В усіх інших трьох випадках,а саме:

1. А істинне,а В хибне;

2. А хибне,а В істинне;

3. коли А і В хибні,то і складне судження (А і В) - хибне.

Характеризуючи складні судження загалом і, зокрема, з'єднувальне, слід звернути увагу ще на одну обставину. Коли ми говоримо, що логічні сполучники мають своїми аналогами відповідні граматичні сполучники, то це означає, по-перше, що граматичні і логічні сполучники лише наближено схожі, а не взаємо замінювані; по-друге, граматичні сполучники зв'язують прості речення у складні за змістом, а логічні сполучники зв'язують прості судження у складні за значенням. Хоча часто буває, коли прості судження в складному відображають змістовний, смисловий зв'язок, як у наведеному вище прикладі, але це не є типовим для логіки.

Звісно, що в процесі обміну інформацією, в процесі спілкування ми вживаємо ті з'єднувальні судження, в яких між простими судженнями є смисловий, змістовний зв'язок. Проте це є винятком із загального правила. Тому з цих позицій істинними будуть судження: "Підозрюваний вчинив злочин, а потім він поніс покарання" і "Підписка про невиїзд - запобіжний захід, і Варшава - столиця Польщі".

В другому судженні відсутній змістовний зв'язок з позицій здорового глузду, але з точки зору логіки тут все гаразд: кон'юнкція (або з'єднувальне судження) істинна при будь-якій комбінації істинних простих суджень. Тобто, чи ми в складному судженні перше судження поставимо на місце другого, чи друге - на місце першого. Головне, щоб вони були істинні. Цю обставину завжди потрібно мати в центрі уваги при аналізі складних суджень. Ще можна й так сказати: для логічного сполучника - кон'юнкції дозволена перестановка простих суджень місцями (тут діє закон комунікативності).

У той час як для граматичного сполучника "і" перестановка не завжди є коректною. Наприклад, якщо ми у вищенаведеному реченні, що містить думку про підозрюваного, який вчинив злочин і поніс покарання, поміняємо місцями прості речення, то отримаємо речення, яке не матиме смислового зв'язку, але судження, яке в ньому втілене, буде бездоганне з точки зору логіки: "Підозрюваний поніс покарання, а потім і вчинив злочин". Така особливість складних суджень.

Аналіз складних суджень став значно простішим завдяки сучасній логіці висловлювань, або пропозиційній логіці. Щоб позбавитися психологічних конотацій, пов'язаних зі словом «судження», в ній пропонується говорити не про судження, а про висловлювання (пропозиції -- від англ. proposition), позначати прості судження латинськими літерами, а зв'язки між ними -- через точно визначені істиннісні значення декількох найважливіших логічних сполучників. Йдеться перш за все про формалізацію єднального зв'язку або кон'юнкцію, розділову зв'язку або диз'юнкцію, умовну або імплікацію. Крім того, вважається, що висловлювання стає складним і завдяки «навішуванню» заперечення (негації) на вихідне просте висловлювання.

3. Розподільним(диз'юктивним) судженням називається судження, яке складається із двох і більше простих суджень, зв'язаних таким логічним сполучником, як диз'юнкція". Розрізняють два види розподільних суджень: розподільно-виключаючі (судження строгої диз'юнкції) та єднально-розподільні (судження слабкої диз'юнкції). Розподільно-виключаючим називається таке судження, в якому ознаки, виражені предикатами, виключають один одного. Ці судження виражаються сполучником "або". Позначають цей сполучник знаком V. Наприклад: "Попереднє розслідування закінчується або припиненням справи, або відданням звинувачуваного під суд".

Структура розподільно-виключаючого судження може бути записана так:

S є P1 , або Р2... або Рп, або А V В

На відміну від кон'юнкції диз'юнкція має два значення: слабка диз'юнкція, або єднально-розподільна диз'юнкція і сильна диз'юнкція, або сувора диз'юнкція.Розглянемо ці види диз'юнкції по черзі. єднально-розподільна диз'юнкцією називається логічний сполучник, який утворює роз'єднувальне судження із двох або більше простих і яке буде істинним при наявності в його складі істинного хоча б одного простого судження.

Звернемося до прикладу: "Переховуванням є приховання злочинця, або засобів скоєння злочину, або знарядь скоєння злочину, або слідів злочину, або предметів, здобутих злочинним шляхом".

Це судження ми називаємо єднально-розподільна , тому що в ньому диз'юнкція вживається в послабленому значенні. Це означає, що наведене судження буде істинне і тоді, коли "переховування" виражатиметься лише у "прихованні злочину" і тоді, коли матиме місце одночасно і "переховування злочинця", "знарядь злочину", "предметів, здобутих злочинним шляхом".

Логічна структура даного єднально-розподільного судження представлена наступним виразом у символічній формі:

p V q V r V s V t

Прості судження, які входять до розподільних судження, називаються альтернативними. Отже, в нашому судженні п'ять альтернатив.

Візьмемо для зручності приклад єднально-розподільного судження і побудуємо для нього таблицю істинності, тобто встановимо його значення.

Наприклад, "До Одеси із Києва можна доїхати поїздом, або автобусом". В наведеному судженні дві альтернативи: "До Одеси із Києва можна доїхати поїздом" - р, і "До Одеси із Києва можна доїхати автобусом" - q. Тоді за формулою "2n =" таблиця істинності для даного судження матиме 4 рядки:

	p	q	pvq
1	i	i	I
2	i	x	I
3	x	i	I
4	x	x	x

Отже, таблиця істинності для єднально-розподільного судження демонструє, що це судження буде хибним тоді і тільки тоді, коли жодна з альтернатив не реалізується, в решті випадків це судження буде істинним.

Звернемося до другого значення диз'юнкції, а саме - сильної диз'юнкції, або суворої диз'юнкції. судження логічний доведення умовивід



Дамо дефініцію сильної диз'юнкції: "Сильною диз'юнкцією називається диз'юнкція, яка із двох простих суджень утворює суворо-роз'єднувальне судження, яке буде істинним при реалізації лише однієї альтернативи і не реалізації іншої". Наприклад, "Досудове слідство закінчується або припиненням справи, або відданням звинувачуваного в суд". Побудуємо таблицю істинності для цього судження:

Другий і третій рядок таблиці показують, що в суворо роз'єднувальному судженні прості судження, що його складають, не можуть бути разом істинними і не можуть бути разом хибними. Якщо одне з них істинне, то це є підстава для визнання другого хибним і навпаки.

2. Умовне судження

Умовним (імплікативним) судженням називається складне судження, утворене з двох простих суджень, що перебувають у відношенні підстави і наслідку, пов'язаних за допомогою логічного сполучника "якщо... то". Приклади умовних суджень: "Якщо тіло нагріти, то воно розшириться", "Якщо присуд необґрунтований, то він є незаконним".

Умовне судження складається із підстави й наслідку. Та частина умовного судження, котра виражає умови існування (неіснування) якогось явища, називається підставою, а частина умовного судження, яка виражає те, що обумовлюється даною умовою, називається наслідком умовного судження. Наприклад, у судженні "Якщо тіло нагріти, то воно розшириться" підставою є "якщо тіло нагріти", а наслідком -- "то воно розшириться".

Якщо підставу умовного судження позначити літерою А, а наслідок -- літерою Я, то структура цього суджений буде виражена формулою: Якщо Л, то В.

Логічний сполучник "якщо... то" називається у математичній логіці імплікацією, а умовне судження -- імплікативним судженням. Сполучник "якщо... то" позначають знаком "->". Користуючись ним, можна записати структуру умовного судження формулою:

А->В.

Читається вона: "А імплікує В", або "Якщо А, то В".

Не кожне речення, в якому наявний сполучник "якщо... то", є умовним судженням. Так, речення "Якщо вчора ми не знали, що С. буде грати за основний склад нашої футбольної команди, то сьогодні це всім відомо", хоч і має сполучник "якщо... то", не є умовним судженням, оскільки умовно-наслідкового зв'язку воно не виражає. Умовне судження може бути висловлене і без умовного сполучника "якщо... то", наприклад: "Хто не працює, той не їсть", "Поспішиш -- людей насмішиш" тощо.

У юридичному законодавстві чимало умовних суджень виражені не сполучником "якщо... то", а словами "у випадку", "коли" і т. д. Частка "то" логічного сполучника "якщо... то" часто випущена.

Умовні судження відображають різноманітну умовну залежність одних явищ від інших. Попи відображають причинний зв'язок між явищами, послідовність чи одночасність явищ у часі, необхідне співіснування або неможливість співіснування предметів і явищ чи їхніх ознак, зв'язок засобів і мети тощо. Тому не можна підставу умовного судження розглядати завжди як причину, а наслідок -- як дію цієї причини. Ці поняття не тотожні.

Умовне судження, як і будь-яке судження, може бути або істинним, або хибним.

Умовне судження є істинним, якщо воно правильно відображає умовну залежність одного явища від другого. Якщо між явищем, про яке йдеться в підставі умовного судження, і явищем, про котре ідеться в наслідку умовного судження, дійсно існує та умовна залежність, про яку йдеться в умовному судженні, то таке умовне судження є істинним, воно правильно відображає зв'язок між явищами.

Якщо ж між явищами і дійсністю немає тієї умовної залежності, про яку йдеться в умовному судженні, то таке умовне судження є хибним, воно викривляє дійсність. Так, судження "Якщо тіло нагріти, то воно розшириться" є істинним, оскільки умовна залежність між явищами (нагріванням тіла та властивістю тіла розширюватися), про яку йдеться у даному судженні, дійсно існує. А судження "Якщо тіло нагріти, то його обсяг зменшиться" хибне, оскільки тут ідеться про наявність такої умовної залежності між явищами ("нагрівання тіла" і "зменшення обсягу тіла"), яке насправді відсутнє.

Умовне судження є істинним або хибним, як у тому випадку, коли в ньому йдеться про явища, існуючі в дійсності, так і в тому випадку, коли в ньому ідеться про явища, існування яких можливе в майбутньому, а також таких, про котрі ми знаємо, що вони не існують і не будуть існувати. Наприклад, умовне судження "Якби наша Земля не мала атмосфери, то життя на ній було б неможливе" істинне, воно правильно установлює наявність умовної залежності між існуванням атмосфери і життя на Землі.

У математичній логіці істинність і хибність імплікації А-->В визначається істинністю або хибністю простих суджень, що складають імплікативне судження: підстави і наслідки (А і В). Імплікативне судження хибне тільки тоді, коли підстава (А) істинна, а наслідок (В) -- хибний. В усіх останніх випадках, а саме: коли підстава істинна і наслідок істинний; підстава хибна, а наслідок істинний; підстава хибна і наслідок хибний -- імплікація А-->В істинна



Таблиця істинності імплікативних суджень має такий вигляд:

А	о	A->B
i і X X	і X і X	і X І і

Умовні судження бувають виділяючі та невиділяючі. Нами розглянуто умовні невиділяючі судження. З'ясуємо тепер, що такс умовні виділяючі судження, або, як їх називають, судження еквівалентності.

Виділяючим умовним судженням (судженням еквівалентності) називається такс умовне судження, обидві частини якого можуть бути як підставою, так і наслідком.

Наприклад: "Якщо частини предмета є частинами одного й того ж предмета, то рельєф окремих частин збігається". Якщо наслідок цього судження зробити підставою, а підставу -- наслідком, то судження лишається істинним": "Якщо рельєф окремих частин збігається, то ці частини є частинами одного й того ж предмета". Зміст судження не змінився.

Таким чином, умовне судження буде виділяючим, якщо при перетворенні судження "Якщо А, то В" у судження "Якщо В, то А" воно залишається істинним.

Структуру виділяючого умовного судження можна записати так: А~В.

Виділяюче умовне судження істинне тільки у двох випадках, а саме: коли підстава і наслідок істинні і коли підстава й наслідок хибні. У двох останніх випадках, коли підстава істинна, а наслідок хибний і коли підстава хибна, а наслідок істинний, виділяюче умовне судження хибне.



3. Вправи та задачі

1.Визначте, чи є наведені приклади правильними поділами:

А) «Вироки бувають обвинувальні,виправдовуючи і необґрунтовані»;

Б) «Свідками можуть бути знайомі,родичі та незнайомі»;

В) «Злочини поділяються на умисні,з необережності та господарські»;

Г) «Мови поділяються на природні,штучні і народні»;

Д) «Республіки поділяються на парламентарні,президентські та унітарні»;

Е) «Гриби поділяються на їстівні та неїстівні».

Відповідь:

А) «Вироки бувають обвинувальні,виправдовуючи і необґрунтовані»-

поділ не вірний, оскільки поділ не пропорційний і члени поділу не виключають поняття «необґрунтовані»-це і є порушенням в поділі цього прикладу.

Б) «Свідками можуть бути знайомі,родичі та незнайомі»-

Поділ не вірним,оскільки поділ включає в себе два однакових поняття «знайомі» і «родичі»,тобто ми «знайомі також і з родичами»,а поділ повинен проводитися виключаючи кожне із понять.

В) «Злочини поділяються на умисні, з необережності та господарські»

Поділ правильний, всі члени поділу виключають один одного, в свою чергу кожне із них не тотожне, не співпадаючі і не будуть підлягаючими поняттю.

Г) «Мови поділяються на природні, штучні і народні»-поділ правильний,

оскільки поділ пропорційний, існує одна основа поділу «мова», поділ непереривний.

Д) «Республіки поділяються на парламентарні, президентські та унітарні»-поділ не вірний, оскільки поділ не пропорційний і члени цього поділу не виключають поняття «унітарна»-оскільки воно хибне,»унітарна» може бути тільки держава.

Е) «Гриби поділяються на їстівні та неїстівні»- поділ вірний відноситься до дихотомічного виду поділу: поділя поняття «гриби» на два члени «їстівні» і «неїстівні».

2.Визначте,до якого виду належить кожне з навединих визначень:

А) «Шахрайство - це заволодіння індивідуальним майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживанням довір'ям»;

Б) «Політичний режим - сукупність способів та методів здійснення політичної влади»;

В) «Луг-рідина, при зануренні в яку лакмусовий папір стає синім»;

Г) «Циліндр- це геометрична фігура, яка є результатом обертання прямокутника навколо однієї із його сторін».

Відповідь:

А) «Шахрайство - це заволодіння індивідуальним майном громадян або набуття права на майно шляхом обману чи зловживанням довір'ям» -

Визначення відноситься до реального тому, що за допомогою якого об'єкт (поняття) виділяється з численних об'єктів і дає точне розуміння для слухача.

Б) «Політичний режим - сукупність способів та методів здійснення політичної влади»;

Визначення відноситься до остенсивного виду,тобто воно в даний момент доносить первісні знання: визначення дає можливість розуміти той чи інший термін.

В) «Луг-рідина,при зануренні в яку лакмусовий папір стає синім»;

Визначення відноситься до остенсивного(неявного) виду,це визначення застосовується у науці.

Г) «Циліндр- це геометрична фігура, яка є результатом обертання прямокутника навколо однієї із його сторін».

Визначення відноситься до генетичного виду визначення, тобто доносить спосіб штучного формування того чи іншого об'єкту.

3.Який закон логіки виражений у такій статті:

«Ніхто не може бути підданим арешту інакше, як на підставі судового рішення або за санкцією прокурора.»

Відповідь:

У статті виражений закон виключення третього: дві суперечливі думки про один і той самий предмет в один і той самий час в одному й тому ж відношенні не можуть бути одночасно ані істинними, ані хибними, одна з цих думок істинна, а інша хибна, третьої бути не може.

4.У наведених прикладах визначте менший, більший і середній терміни; менший і більший засновки:

А) «Угода, спрямована на обмеження правоздатності,є недійсною.

Ця угода обмежує правоздатність гр.-на К.

Отже, ця угода недійсна.»

Б) «Петренко свідок, тому він має бути попереджений про відповідальність за подання неправдивих свідчень, оскільки всі свідки попереджуються про відповідальність за подання неправдивих свідчень.»;

В) «Усі громадяни країни правоздатні. Він громадянин цієї країни.Отже,він правоздатний.»

Відповідь:

А) «Угода, спрямована на обмеження правоздатності,є недійсною.

Ця угода обмежує правоздатність гр.-на К.

Отже, ця угода недійсна.»

Приклад відноситься до середнього терміну силогізму. «Угода, спрямована на обмеження правоздатності, є недійсною» -більший засновок, Ця угода обмежує правоздатність гр.-на К. - менший засновок, а

Отже, ця угода недійсна.- висновок.

Б) «Петренко свідок, тому він має бути попереджений про відповідальність за подання неправдивих свідчень, оскільки всі свідки попереджуються про відповідальність за подання неправдивих свідчень.»;

Приклад відноситься до більшого терміну силогізму. «Петренко свідок, тому він має бути попереджений про відповідальність за подання неправдивих свідчень»- це загальне судження, а «оскільки всі свідки попереджуються про відповідальність за подання неправдивих свідчень.»-стверджувальним судженням. Такі терміни силогізму використовуються в юрисдикції для заперечення хибності або істинності судження.

В) «Усі громадяни країни правоздатні. Він громадянин цієї країни. Отже, він правоздатний.»

Приклад відноситься до середнього терміну силогізму. «Усі громадяни країни правоздатні»- більший засновок, «Він громадянин цієї країни»-менший засновок, а «Отже, він правоздатний.»- висновок

5 Чи дотримуються закону тотожності у відповідях на такі запитання (відповіді обґрунтувати)

А) «Ви підготовлені до екзамену? Я готувався»;

Б) «Ви громадянин якої держави? Я українець»;

В) «Яку найвищу гору ви знаєте? Говерлу»;

Г) «Скільки років прожив Гегель? Він помер у 1831 році».

Відповідь:

А) «Ви підготовлені до екзамену? Я готувався»;

Закон тотожності діє лише у розумовому процесі, на матеріальні відносини предметного світу, він не поширюється, перестав бути абсолютним, загальним законом дійсності. У наведеному прикладі «Ви підготовлені до екзамену?» позначимо А і «Я готувався» також А, оскільки думка протягом даного міркування зберігається і має один і той самий зміст, отже А=А.

Б) «Ви громадянин якої держави? Я українець»

Коли піддається аналізу процес зміни, тоді доведеться розмірковувати за принципом конкретного тотожності діалектичній логіки: А не є А

. В) «Яку найвищу гору ви знаєте? Говерлу»

Порушення їх веде до логічного помилці -- втрати чи підміні предмета думки. Вона може виникнути чи мимоволі, чи зумисне: А проте не А.

Г) «Скільки років прожив Гегель? Він помер у 1831 році».

Порушенням закону тотожності призводить до двозначності, які можна бачити, наприклад, у такому міркуванні,але думка «Він помер у 1831 році». не зберігає один і той самий зміст першої думки) «Скільки років прожив Гегель?» немає чіткої відповіді.

Поняття «Наука» позначимо А

Наприклад, результатом перетину класу науковців (В) і класу викладачів ВНЗ (С) буде клас науковців-викладачів ВНЗ (загальною властивістю цих класів є "науково-дослідницька діяльність").А «наука» об'єднує "науково-дослідницьку діяльність").

Зображення цього прикладу перетину класів:

В?С=В•С

Отже, загальна формула буде:

А U(B ? C)=(A)



Висновок

Отже, простими називають судження, структура яких виражається формулами «S є (не є) Р», а складними -- ті, що містять два чи більше простих.

Прості судження за змістом предиката поділяють на атрибутивні та судження про відношення.

Атрибутивне судження -- судження, в якому стверджується чи заперечується наявність певних властивостей у предметів.

Судження про відношення -- судження, в якому відображено зв'язки між предметами та відношення (за розміром, положенням у просторі, послідовністю в часі тощо).

Складні судження поділяють на безумовні та умовні.

Безумовні судження поділяють на єднальні, розділові, поділяючі та множинні.

В єднальних судженнях, на відміну від простих, наявне твердження чи заперечення про належність предметові двох чи більше ознак

У предикаті розділового судження, як і в предикаті єднального, вказується на дві чи більше ознак. Проте, на відміну від єднального, в розділовому судженні не стверджується, що всі ці ознаки належать предметові судження.

Поділяючі судження належать до розділових. Їх специфіка полягає в тому, що в них дається повний перелік різновидів предмета думки.

Умовне судження -- судження, в якому відображається залежність того чи іншого явища від якихось обставин і в якому підстава і наслідок з'єднуються з допомогою логічного сполучника «якщо.., то...».



Список використаної літератури

1. Н.Г. Мозгова. Логіка.- К. «Каравела», 2006. с.247

2. В.Є. Жеребкін. Логіка.- 10-те видання.- К. «Знання», 2008. с.255

3. Курс лекцій Місевич С.В. «Складне судження»

4. Конверський А.Є. Логіка: Підручник для студентів юридичних факультетів. -- К.: Центр навчальної літератури, 2004. -- 304 с.

5. В.В. Бурега. Навчально - методичний посібник -Донецьк,2004 с.27-57

6. «Центр учбової літератури». Логіка(традиційна і сучасна)2 -ге видання -К.,2008.с29-58

Размещено на Allbest.ru