Соцiальна цiннiсть модусу здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Соцiальна цiннiсть модусу здоров'я

Актуальність проблеми збереження здоров'я постала з появою першого хворого. Якою була основна система світогляду, такими були і методи лікування, побудови базових принципів способу життя. Природно, зміна світоглядних установок призводила до докорінних змін в життєдіяльності суспільства. Але, модус здоров'я залишався єдиною і неминущою цінністю. Вимога повноцінного здоров'я інваріантна “присутня" в буденній свідомості людини і спонукає до пошуків її втілення в соціальну реальність.

Вгасання і руйнування інститутів сімейно-родового, релігійно-етнічного і культурно-державного виховання не могло не позначитися на добробуті людей, у першу чергу, на їх фізичному стані та здоров'ї. Сьогоднішня ситуація, таким чином, вимагає розвитку принципово нових підходів до комплексного аналізу стану здоров'я населення. Гострота проблеми актуалізується процесами поглиблення ескапізму серед молоді, поширення суїцидів, наркоманії, зневажливого ставлення до свого здоров'я.

В радянській Україні збереження і охорона здоров'я населення були безпосередніми функціями держави: безкоштовна охорона здоров'я, направлення на лікування в санаторії, профілакторії і курорти за державний рахунок, виплата "лікарняних" грошей. Все це певною мірою знімало відповідальність з людини за своє здоров'я і поведінку. Недбале ставлення до свого здоров'я як до суспільної і індивідуальної цінності, неготовність, а часом і небажання нести особисту відповідальність за рівень свого здоров'я - характерна прикмета цього часу. Такий стан можна охарактеризувати як стан асанологічного мислення і аморального ставлення до свого здоров'я.

Парадигма здоров'я, що концептуально визначена ще академіком M.М.Амосовим, припускає: "Щоб стати здоровим, потрібні власні зусилля, постійні і значні. Замінити їх нічим не можна". Таким чином, як у суспільній свідомості, так і на рівні особистості настав час змінити тип мислення і градацію духовних пріоритетів. Даний тип мислення можна охарактеризувати як аксіологічний, етичний та екологічний.

Численними медико-валеологічними спостереженнями встановлено, що здоров'я залежить від наступних факторів: охорони здоров'я - 10%, спадковості - 20%, екологічної обстановки - 20%, здорового способу життя - 50%.

Таким чином, медицинська наука вважає, що здоровий спосіб життя як система, складається з багатьох взаємозалежних та взаємозамінних елементів, які спираються на принципи культури харчування, руху, емоцій, взаємовідносин, виховання, а не тільки на дотриманні певних технологій оздоровлення.

За даними наукового гігієнічного центру міністерства охорони здоров'я України, у населення України спостерігається так званий "прихований голод" за рахунок дефіциту в харчовому раціоні вітамінів, особливо антиоксидантного ряду (А,Є,З), макро- і мікро-елементів (йоду, заліза, кальцію, фтору, селену). Україна сьогодні займає одне з останніх місць у світі по споживанню мікроелементів. Розбалансоване, полі-дефіцитне харчування зумовлює розвиток і збільшення кількості хвороб серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, а також онкологічних і інших захворювань. "Прихований голод" загрожує фізичному та інтелектуальному здоров'ю нації.

Разом з тим, за даними UAtop з посиланням на "Інтерфакс-Україна" біля чверті населення України оцінює стан свого здоров'я як "гарний", п'ята частина - як "поганий". "Задовільним" називає стан свого здоров'я в середньому кожен другий мешканець країни.

Україна займає 74 місце у світі за "Індексом людського розвитку", що підраховується за формулою, яка включає в себе: 1) очікувану тривалість життя; 2) рівень доходу і 3) освіту мешканців тієї чи іншої країни члена ООН. Про це говориться в оприлюдненій доповіді програми розвитку Організації Об'єднаних Націй.

Середня тривалість життя - один з найважливіших інтегральних показників, рекомендований ВОOЗ, як критерій стану здоров'я і рівня життя населення того чи іншого регіону, - в Україні зменшилася на 3.5 роки і склала у чоловіків 61.2 року, у жінок - 72.7 року. За тривалістю життя український чоловік займає 135 місце, а жінка - 100 місце у світі. Різниця в 11.5 років між тривалістю життя чоловіків і жінок поступається тільки такій же різниці в Росії (14 років).

Серед основних причин смертності працездатного населення - травматизм, нещасні випадки, хвороби системи кровообігу, органів подиху і травлення, а також - злоякісні пухлини. На території України за 6 останніх років втрати працездатного населення внаслідок передчасної смертності від отруєнь зросли в 2.6 рази (від отруєння алкоголем - більш ніж у 4 рази), від вбивств - у 2.2 рази, від самогубств - у 1.8 рази. Більш ніж 10% населення України потребує психотерапевтичної допомоги. З 1990 року в Україні спостерігається постійне погіршення епідеміологічної ситуації в зв'язку з туберкульозом. В Україні 1.3 млн. інвалідів, серед яких 60% - у працездатному віці. Кількість дітей-інвалідів перевищує 135 тис.

На цьому тлі експерти Організації Об'єднаних Націй пророкують, що протягом наступних 50 років населення України може скоротитися на 40%. Це найвищий показник скорочення населення у світі. Сьогодні в країні цей негативний природний приріст населення складає 0,83%. Тільки впродовж 2005 року чисельність населення України зменшилася на 350 тис. осіб.

Особлива ситуація склалася в дитячій і молодіжній охороні здоров'я. Лише близько 20% дітей практично здорові. При цьому відзначається достовірна залежність кількості і характеру порушень в стані здоров'я школярів від обсягу і інтенсивності навчальних навантажень, від незбалансованого харчування, руйнування служб шкільного лікарського контролю і лікувальної фізичної культури, консервативних форм і методів фізичного виховання, недостатнього кадрового і матеріально-технічного забезпечення фізичної підготовки.

Актуальність проблеми здоров'я вкрай важлива для найбільш поширених різних соціальних, професійних, статевих, вікових груп. Дана проблема усвідомлюється в буденно-психологічному і теоретико-ідеологічному рівнях суспільної свідомості. Універсальність і сутність даної проблеми тільки підкреслює актуальність вивчення проблеми здоров'я.

Ступінь розробленості проблеми. Категорія модусу здоров'я досліджена в сучасній філософській літературі не в повному обсязі. Причина цього полягає в очевидній нерозв'язаності проблеми в рамках ідеологічної і психологічної парадигм, так і безпосередньо лікарями та лікарськими засобами. Це відповідало колишній науковій парадигмі і уявленням пересічної людини. Однак, за останні десять - п'ятнадцять років кардинально оновилися біологічні знання про людину і про живий організм в цілому. В цілому розшифрований геном і складена генетична карта людини, а також численних тварин. Клоновані перші тварини і вирощені "запасні частини" до них. Розпочаті дослідження по клонованню першої людини і, можливо, вже вдало закінчені. Жодні офіційні заборони і об'єктивні перешкоди не можуть зупинити цей процес. Фундаментальні дослідження про саму людину свідчать про те, що почався процес інтеграції біологічної природи людини із соціально-технократичними факторами.

Соціальний процес індивідуалізації суспільства, актуальний для всіх пострадянських держав, обумовив розвиток ряду синтетичних наук про людину. Одна з них - наука про здоров'я людини - валеологія.

Праці таких відомих учених як: В.П.Казначеєва (аксіологічний і холістичний підхід до здоров'я людини); І.І.Брехмана, Г.Л.Апанасенка, Г.А.Кураєва (сцієнтичне русло дослідження); В.В.Колбанова, Г.К.Зайцева, Л.Г.Татарникової (гуманістичний і гуманітарний напрямок), є напрацюваннями фундаментальних ідей, що обґрунтовують методологічну еврістичність валеології (інтегральна валеологія В.П.Петленка). Такі українські і російські вчені, як: Волкова С.С., Войтенко В.П., Ізуткін В.А., Матюшин В.Ф., Сідоров В.М., Смірнов І.Н., Троянський В.А., Царегородцев В.І., Сущенко Л.П., Горбунова С.М., Ожеван М.О. та інші, дослідили в своїх працях окремі важливі аспекти понять “здоров'я” та "здоровий спосіб життя". Стандарти та критерії здоров'я знайшли відображення в теоретичних роботах Лавриненка В.Г., Мельникова В.Г., Чікіна С.Я. Значна кількість досліджень присвячена здоровому способу життя у взаємозв'язку з духовними нормативними ругуляторами: мораллю, релігією, правом. Спеціальні праці висвітлюють зв'язки "здорового способу життя" з фізичним, психічним, соціальним станом людини. Серед них - роботи Апанасенка Г.Л., Беркмана Л.Ф., Борисенка М.Ф., Бреслоу Л., Дубоса Р., Мечаника Д., Панкрат'євої Н.В., Хруцького К.С., Даниленко О.І., Лісицина Ю.П., Гомілко О.Е., Лісеєва І.К., Попова М.В., Кисельова М.М., Кулініченко В.Л.

Певне висвітлення проблема здоров'я та здорового способу життя отримала в загальновизнаній теорії цінностей. На основі етико-естетичних міркувань Сократа, Платона, Арістотеля природа цінностей вивчалася багатьма вченими, такими, як І.Кант, В.Віндельбанд, Ф.Ніцше, А.Маслоу, М.Шелер, А.Штерн, М.Фуко, К.Ріккерт, та інші.

Розробка та ствердження цінності модусу здоров'я донедавна спиралися на так звану "природну систему цінностей", як певну форму "вибору, що самореалізувалися, кращих, здорових людей"(А.Маслоу). Відповідність суб'єктивної системи цінностей та об'єктивних соціально виправданих норм поведінки можлива через здоровий спосіб життя, процес своєрідної ціннісної адаптації модусу здоров'я особи в суспільстві.

Сцієнтичний, або технократичний аналіз здоров'я асоціює його з дотриманням певних технологій (медико-біологічних, хіміко-фізіологічних, валеологічних, генетичних). Визначаючи доцільність такого аналізу, його прагматичну виправданість, відзначимо що справжня ціннісна природа модусу здоров'я і його значення, як елементу здорового способу життя - не досліджені в повному обсязі як соціально-філософська проблема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації є частиною колективного дослідження кафедри філософії Одеського національного морського університету (Д-461) та кафедри фізичного виховання Одеської національної академії харчових технологій.

Мета і завдання дослідження. Вивчення даних медичних і валеологічних теорій свідчить про відсутність єдиного і концептуально-визначеного розв'язання проблеми "модусу здоров'я". Розробка варіанта такої концепції - занадто об'ємна тема, тому автор акцентує свою увагу на основній меті - розкрити життєвий модус здоров'я, як іманентний атрибут здорового способу життя і як соціальну цінність. Реалізація цієї мети передбачає вирішення наступних завдань:

дослідити історико-наукові, валеологічні та методологічні основи модусу здоров'я;

уточнити філософський зміст модусу здоров'я;

проаналізувати модус здоров'я як характеристику життєдіяльності людини, її особистісну цінність;

виявити соціальні фактори та критерії модусу здоров'я та механізм його втілення в здоровий спосіб життя;

з'ясувати політичний, правовий, моральний, естетичний та економічний зміст модусу здоров'я;

акцентувати аксіологічні виміри здорового способу життя та його соціальну цінність;

обґрунтувати необхідність впровадження міжнародно-правових стандартів здоров'я в українському суспільстві;

визначити питому вагу і значення модусу здоров'я як одного з факторів національної безпеки держави.

Об'єкт дослідження -- модус здоров'я як іманентна характеристика здорового способу життя.

Предмет дослідження - соціальна та особиста цінність модусу здоров'я.

Методи дослідження. Значну роль відведено методам системного, конкретно-історичного та порівняльного аналізу. Вони забезпечили цілісне сприйняття об'єкта дослідження в усій системі зв'язків і взаємозалежностей з іншими елементами здорового способу життя.

Нормативно-правову та теоретико-методологічну базу дослідження становлять ті офіційні документи, які визначають основні напрямки розвитку здорового способу життя українського суспільства. Це - Указ Президента України "Про невідкладні додаткові заходи по зміцненню моральності в суспільстві і cтвердженню здорового способу життя"(2002), аналіз виконання європейської програми в Україні "Здоров'я для всіх"(2002), закон України "Про фізичну культуру і спорт"(1994), цільова комплексна програма "Фізичне виховання - здоров'я нації"(1998).

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим комлексним дослідженням, яке в постановчому та змістовному аспектах висвітлює проблему модусу здоров'я в єдності її соціально-філософського, історико-наукового і валеологічного аспектів. Здійснена спроба виділення філософського змісту та аксіологічного "зрізу" модусу здоров'я і системного розгортання його специфічних атрибутів в єдину етико-нормативну характеристику життєдіяльності людини.

Автор виходить з методологічної основи, що моральне здоров'я і модус здоров'я в діяльнісно-активному прояві, по суті - єдино-cпрямовані процеси самореалізації людини у світі. Іншими словами, специфіка модусу здоров'я виявляється як культурно-історично визначена та виправдана життєспроможність людини до ведення здорового способу життя. Здійснений аналіз факторів, критеріїв та ціннісних регулятивів здорового способу життя. Відокремлені аксіологічні регулятиви життєздатності людини, серед яких домінуюча роль відведена моральній інтентності супільства до збереження індивідуального модусу здоров'я особи як необхідного життєвого ресурсу самого суспільства та чинника національної безпеки держави. Зроблена спроба обгрунтувати концепцію суспільного здоров'я і вивести фактори формування і дотримання здорового способу життя в залежності від державно-правових стандартів та соціально-схвалених цінностей.

Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що обгрунтовані в дисертації ідеї та положення узагальнюють наукові та практичні знання про модус здоров'я. Сформульовані особливості державного регулювання здорового способу життя людини, можуть бути використані для подальших наукових досліджень та впровадження у державних виховних установах, як складові цілеспрямованих національних планів і регіональних програм розвитку здорового способу життя в суспільстві. Окремі розділи можна застосувати в навчальному процесі з таких навчальних дисциплін як соціальна філософія, фізичне виховання, безпека життєдіяльності.

Апробація результатів дослідження відбувалася через безпосередню участь та виступи на наукових семінарах кафедри філософії Одеського національного морського університету, щорічних науково-теоретичних конференціях викладачів та студентів Одеської національної академії харчових технологій в 1999-2004 рр.; педагогічній сесії у м. Києві "Освіта - 3000. Нові технології" в 1999 р.; міжнародній конференції у м. Воронежі "Духовность, валеологичные, психологичные и социальные аспекты физической культуры и спорта" в 1999 р.; VII міжнародній науково-практичній конференції у м. Дніпропетровську "Наука і освіта" в 2004 р.; міжнародній коференції у м. Києві "Гипоксия: деструктивное и конструктивное действие" в 1998 р.; міжнародному сімпозіумі у м. Києві "Актуальні проблеми біофізичної медицини" в 1998 р.; другій Українській конференції з проблем морського транспорту у м. Одесі в 1997 р.; міжнародній науковій конференції у м. Одесі і Львові "Філософська і культурологічна думка в Україні в контексті сучасного світового соціокультурного процесу" в 2004 р.; обговорення на семінарах факультету йоги і натуропатії Всеіндійського університету фізичної культури HVPM у м.Амраваті, штату Махараштра (Центральна Індія) в 1995 р.; теоретичних заняттях з валеології кафедри фізичного виховання Одеської національної академії харчових технологій в 2002 році.

Публікації. Результати дисертаційного дослідження знайшли відображення у 4 публікаціях у виданнях, визнаних ВАК фаховими з соціальної філософії, ще 6 робіт - в інших наукових виданнях.

Вище зазначені мета і задачі дослідження обумовили структуру роботи. Вона складається зі: вступу, трьох розділів, дев'яти підрозділів і висновків, списку літературних джерел з 248 найменувань, розміщених на 19 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 202 сторінки.

У вступі обгрунтовано актуальність теми дослідження, показано ступінь її розробки, сформульовано мету і завдання дослідження, визначено наукову новизну, практичне значення та форми апробації його результатів.

Перший розділ “Модус здоров'я: філософські, методологічні та історико-ретроспективні аспекти дослідження" складається з трьох підрозділів.

Автор аналізує різноманітні теоретичні парадигми модусу здоров'я; визначає його характеристики: аксіологічні, соціальні та іманентні; окреслюює фундаментальні параметри: якість життя і очікувану тривалість життя, а також їх взаємозв'язок. Встановлючи співвідношення здоров'я і хвороби за допомогою індексу здоров'я, автор виходить з того, що цей індекс, якому в останній час надають перебільшене значення в медичних дослідженнях, не відповідає вимозі універсальності. Функціонування "модусу здоров'я" як соціальної цінності не редукується до статично визначеного індексу, забезпечується не деклараціями, а практичною повсякденною інтентністю суспільства на охорону та відтворення здоров'я кожної особи.

У першому параграфі "Методологічні основи аналізу модусу здоров'я" модус здоров'я розглядається відповідно до структури суспільної системи, базовими елементами якої пропонуються: самозабезпечення, самоорганізація, саморозвиток і самозбереження. Модус здоров'я корелює також із структурою людини: внутрішньою (психічною, етичною) і зовнішньою (діяльнісною). Модус здоров'я в абстрактному наближенні визначається як реально існуюча іманентна властивість суспільної людини, що задає єдність тілесного, душевного та духовного здоров'я.

Модус здоров'я притаманний різним способам життя. При цьому, саме існування модусу здоров'я як певного виміру життя (його іманентного атрибуту) не піддається сумніву. Не випадково, цей модус асоціюють разом з іншими культурологічними та ціннісними модусами: соціальним оптимізмом, альтруїзмом, почуттям власної гідності, прагненням до збереження честі, духовним зростанням і моральним самовдосконаленням. Водночас, безсумнівним є факт, що дані ціннісні орієнтації сучасної людини стали можливі тільки в процесі тривалої історичної еволюції сходження по аксіологічним і соціальним сходам культури.

Розглядаються механістична, історико-наукова та соціально-психологічні парадигми модусу здоров'я. На відміну від категорії “здоров'я”, досить визначеної саме валеологічними засобами, категорія “модус здоров'я“ констатується в основному в онтологічному плані і не досліджена в аксіологічному наповнені. Недоліки такої методології виявляються, насамперед, в механістичній парадигмі осмислення модусу здоров'я. Остання передбачає розуміння людини і її здоров'я в ХІХ-XX століттях як певного вітального ресурсу - того, що нагадує аристотелеву "ентеллехію", тобто життєву силу, яка витрачається людиною на протязі всього її життя (сьогодні спостерігається певне відродження цього підходу до здоров'я завдяки прогресу інженерних генних технологій). Механістична парадигма орієнтує на сприйняття людського організму як подоби машини, що згодом ламається і вимагає ремонту.

Автор зважає на дискусійність самої наявності єдиного універсального критерію модусу здоров'я, оскільки навіть простий перелік його варіантів досить неоднозначний і по-своєму відображує ті чи інші характеристики модусу здоров'я стосовно різних прошарків населення. Водночас, загально прийнятним показником цього модусу доцільно вважати благополучний (здоровий) спосіб життя людини, що забезпечував би тривалі інтервали стану життєздатності та її відновлення на протязі життя.

Педагогічна парадигма XVII століття акцентує увагу на корисності життєдіяльності людини як складовій модусу володіння. Відповідно, виховання, освіта та піклування про зміцнення здоров'я дітей і дорослих відокремлюються як пріоритети, яким приділялося першочергове значення в забезпеченні модусу здоров'я.

Сучасна валеологічна парадигма пов'язує модус здоров'я з медичними технологіями, які істотно впливають на систему цінностей пересічного громадянина. Не заперечуючи соціальну та духовну складові індивідуального здоров'я, центр ваги переноситься на можливість відновлення його рівня, подальшого вдосконалення за рахунок винятково сучасних медичних методів і методик. Тим самим, перебільшується техногенний смисл і споживчий статус самого здоров'я як суспільного стандарту життя.

Аксіологічна парадигма модусу здоров'я в останній час починає займати в науковій літературі одне з домінуючих положень. Вимога бути здоровим, щоб вижити, поступово змінюється необхідністю жити довго і, надалі - жити не хворіючи, тобто якісно. Вміння контролювати свій стан здоров'я ставиться на перше місце за всіх часів та у різних цивілізаціях. Сучасною мовою, профілактика здоров'я стає безумовним ціннісним регулятивом та всеохоплючим ідеальним станом, до якого прагнуть та з яким пов'язують життєспроможність людини у всіх без винятку культурах.

Філософсько-світоглядна парадигма модусу здоров'я базується на визнанні та дослідженні суперечливої сутності людини як складного біосоціального утворення і головного елементу суспільної системи. Певним чином ця сутність відображується через діалектику модусу здоров'я як іманентної характеристики та своєрідного чинника здорового способу життя. Більш того, діалектика модусу здоров'я дає можливість на генетичній і логічній основі відновити основу самого здоров'я.

Порівняння філософського та логіко-семантичного аспектів модусу здоров'я, зокрема показує, що модус у Спінози є не просто формою вияву субстанції, а єдністю (тотожністю) самої субстанції зі своїм інобуттям. Модус розповсюджується на все суще в його інобутті, включає стани речей.

Автор обгрунтовує ідею, що модус здоров'я в історії людства не є незмінною константою, а представляє діалектичну трансформацію тілесного, душевного та духовного способів буття людини. Прикладом такої трансформації є йога. В межах цієї системи вже віднайдені певні культурно-ціннісні параметри як особистого, так і суспільного здоров'я.

В другому параграфі “Філософська реконструкція поняття модусу здоров'я” здійснюється соціально-філософський аналіз ряду наукових розумінь здоров'я. Воно розглядається як комплексне поняття міри, властивості, прояву сутності людини. Уточнюється положення про те, що здоров'я виявляється функцією способу життя людини тільки в рамках соціальної системи і водночас, модус здоров'я не вичерпується суто соціокультурними чинниками, оскільки задається індивіду як генетичними так і біологічними передумовами. Модус здоров'я в цьому аспекті досліджується як особиста належність індивіда і як певне суспільне явище. Аналізуються сучасні санологічні, валеологічні, рекреаційні, реабілітаційні і аксіологічні напрями. Якщо, здоров'я класифікується як процес, клас, якість людей, та специфічне відношення, то його модус - характеристика біосоціальної системи, відновлення її міри (сутності), ціннісної структури. Визначається, що таке відношення по суті є реабілітаційним (як у фізичному, так і в моральному наповненні) і тільки таким чином відповідає ефективності та адекватності. В цьому аспекті модус здоров'я виявляється як риса здоров'я, процес кількісно-якісних переходів, ізономія властивих людському організму протилежностей. Організм хворий, коли в ньому домінує одна з протилежностей, видужання - це процес відновлення порушеної рівноваги. Тобто, свідома реабілітаційна діяльність людини можлива тільки при умові відновлення особистісних цінностей. Цей процес є творчим, життєво важливим і соціалізованим. Відзначається, що у контексті діалектичних відносин “здоров'я-хвороби”, хвороба - це інобуття модусу здоров'я у певному часовому інтервалі. Хвороба, таким чином, має своєрідні ціннісні властивості і виступає аксіологічним регулятивом щодо нового модусу поведінки - здорового способу життя. Відповідно, модус здоров'я можна визначити як форму взаємодії ціннісних регулятивів в межах певного модусу поведінки особи.

Взаємодія об'єктивного і суб'єктивного спричинює природну детермінацію загальнолюдської цінності модусу здоров'я, а взаємодія культур (культури харчування, культури лікування, культури відпочинку, культури взаємовідносин, фізичної культури) формує соціальне значення цього модусу.

Спеціальна увага зосереджується на якісних критеріях здорового способу життя. Розглядаються фактори, які впливають на стан суспільного здоров'я, сутність якого не редукується до протилежних гомеостатичних, адаптаційних та фізіологічних функцій, оскільки до цього часу продовжуються еволюційні, морфологічні зміни організму людини. Розуміння здоров'я людини в аспекті особистих цінностей, а суспільного здоров'я як ціннісних відносин дозволяє автору визначити поняття здорового способу життя як процес рівноваги та взаємного перетворення природного і свідомого, здорового і хворобливого, сутнісних сил людини та ціннісних регулятивів суспільства. Модус здоров'я це похідна від ціннісного сприйняття світу і буття, а власне, здоровий спосіб життя - форма практичного втілення модусу здоров'я людини.

У третьому параграфі "Аксіологічні регулятиви модусу здоров'я” розглядається механізм реалізації ідеалу здоров'я як соціокультурного феномену в контексті дихотомічних відносин "хвороба-здоров'я". Ідеальне здоров'я визначається як сакральна категорія і відслідковується в процесі розвитку традиційного суспільства, в якому воно визначається як компенсаторна конструкція. Відзначається конфліктне відношення ідеального здоров'я і сучасної життєдіяльності людини, зокрема, в аспекті, коли сучасні технологічні засоби "тренінгу фізичного здоров'я" замінюють духовну сторону ідеалу здоров'я. Робиться висновок про те, що ідеальне здоров'я - це норматизований ідеал, який не реалізується повністю в нормативній проекції людини, роду, суспільства, світу.

Автор підтверджує думку про діалектичну залежність особистої цінності людини та її соціальної значущості. Досліджується, що соціальною значущим для людини наряду з такими формами визнання, як: "власність", "влада", "знання", "духовність", є також і "здоров'я". В дисертації отримує подальший розвиток положення про головні способи визначення соціальної значущості "здоров'я". По-перше, це - соціальна експертна оцінка, за висновками якої зібрання експертів визнає право конкретного індивіда на володіння "здоров'ям". По-друге, це - ринковий спосіб, в основі якого "здоров'я" виступає як товар.

Моральні прояви здоров'я, як прояви соціальної значущості, визнаються інструментом досягнення певного модусу поведінки - здорового способу життя. Тим самим, адаптуючи себе до зовнішніх умов (соціальних і екологічних), індивід певним чином змінює свій ціннісний світ. Модус здоров'я в аксіологічному аспекті задається діалектичною єдністю модусу значущості та модусу поведінки.

Автор доходить висновків про те, що:

поняття "модус здоров'я" не тотожне поняттю “здоров'я”, та реальним виявам здоров'я -тілесному, душевному, духовному; не співпадає з модусами свідомості та поведінки людини;

модус здоров'я є характеристикою життєспроможності людини щодо дотримання здорового способу життя. Це культурно-історично визначена та виправдана життєспроможність людини вести здоровий спосіб життя з метою реабілітаційної та продуктивної діяльності в суспільстві.

В другомуі розділі ”Асиміляція моральних цінностей в здоровому способі житття" здоровий спосіб життя розглядається як соціальний процес і адекватний спосіб освоєння людського буття. Аналізуються валеологічні принципи в процесі формування індивідуального здорового способу життя, визначаються сучасні соціальні і індивідуальні форми здорового способу життя.

У четвертому параграфі "Здоровий спосіб життя як соціальний процес і особиста цінність" досліджується "здоровий спосіб життя" як соціальне явище та культурно-історична цінність, що визначається рівнем життя, сукупністю природно-географічних умов, ціннісними установками людей. Уточнюється традиційне визначення способу життя як історично оформленого способу самореалізації людини в матеріальній і моральній життєдіяльності. Підкреслюється, зокрема, що спосіб життя як філософська категорія відображує соціально-типове, соціально-стійке на рівні особистої поведінки людини. Тим самим, здоровий спосіб життя є комплексним способом життєдіяльності людей, спрямованим на гармонічну підтримку фізичних, психічних, моральних і трудових функцій.

Концепція здорового способу життя набуває регламентуючого характеру в процесі інтеграції різних наук. Відзначається, що більшість хвороб людини викликано специфічним способом життя та його соціальними наслідками. Уточнюється ряд критеріїв, характерних для здорового способу життя. Ці критерії залежать від співвідношення: матеріальних і моральних; економічних і суспільних чинників; життєвих ресурсів, певної поведінки; рівня загальної і спеціальної культури індивіда; володіння відповідним обсягом знань, навичок і вмінь необхідних для адаптації до середовища існування.

У п'ятому параграфі "Валеологічні принципи у формуванні особистого здорового способу життя" аналізується соціально-демографічна ситуація в Україні в контексті проблеми фізичного виживання населення і збереження генофонду нації. На думку автора, не є перебільшенням вимога розбудови системи здорового способу життя як складової національної безпеки країни. Водночас очевидно, що дотепер не створена загальна теорія здоров'я, її філософська методологія, не визначені політична і правова домінанти здорового способу життя. Серед ключових соціальних проблем, яким не надається відповідна увага на державному рівні - низька культура здоров'я населення і повільне реформування освіти в напрямку гуманістичного вектору. Одним із засобів пропаганди культури здоров'я можуть служити мистецтво і спорт, хоча цього недостатньо.

В цьому плані важливим є реформування педагогічного процесу, спрямованого на забезпечення здоров'єзберігаючої освіти; визнання освіти основним суспільним механізмом, що сприяє суспільній безпеці і розвитку здорового суспільства. Для цього необхідно: створити державну програму по вивченню стану здоров'я населення; відновити державний пріоритетний вплив на розвиток фізичної культури і виховання; долучити до інтегрального індикатору прогресу українського суспільства стандарт здорового способу життя.

Концептуально обгрунтовуються принципи такої освіти, зокрема - цілісність, безперервність, систематичність, саморозвиток і самоорганізація, моральне ставлення до здоров'я, гуманність і патріотизм.

У шостому параграфі “Критерії та фактори суспільного здоров'я” встановлюються засоби і методи асиміляції здорового способу життя, зокрема: фізичної культури, спорту і фізичного виховання. Цей процес розглядається на особистому і соціальному рівні. Визначаються характерні риси цього процесу як феномену формування особистості на основі педагогічного, фізіологічного і суспільного впливу.

Подальший розвиток отримують відомі положення про об'єкт-суб'єктний спосіб асиміляції цінностей; про багатовекторність ціннісних орієнтацій і потреб; суперечність ціннісних інтенцій особистості; детермінованість морального виховання. Визначається, що суспільне здоров'я в певних випадках може служити фактором визнання соціальної значущості людини, її індивідуальне здоров'я - ціннісним способом опанування буття, а культура здоров'я - загальним чинником, який формує особистий модус поведінки

У третьому розділі "Державна політика та суспільне регулювання модусу здоров'я в Україні" здійснюється аналіз міжнародно-правових стандартів та державних програм по збереженню здоров'я. Розглядається здоровий спосіб життя як фактор національної безпеки, та аналізується сучасна суспільна система охорони здоров'я населення.

У сьомому параграфі "Міжнародно-правові стандарти в області охорони здоров'я людини" відзначається, що ціннісний підхід до здоров'я людини в Україні недостатньо забезпечений державною системою охорони здоров'я громадян, особливо в контексті норм та інститутів міжнародного права. Хоча, основні положення ціннісних аспектів української системи прозорі і однотипні для будь-якої держави. Це: необхідність розвитку і укріплення державної системи охорони здоров'я населення; розвиток ціннісних характеристик здоров'я в різних суспільних і економічних умовах; визначення державних і особистих індикаторів реальної цінності здоров'я; встановлення особистої вартості здоров'я громадянина країни; підвищення рівня культури громадян і моральної відповідальності за своє здоров'я.

Особлива увага акцентується на міжнародних стандартах, які досліджуються концептуально як найбільш прогресивні міжнародно-правові норми, прийняті уповноваженими міжнародними органами, що закріплюють права і свободи людини в сфері охорони здоров'я, як гарантії забезпечення даного права, форми міжнародного співробітництва, а також пільги різним категоріям осіб.

В восьмому параграфі "Кризовий стан здоров'я української нації і його подалання державними та суспільними заходами" аналізуються вітчизняні державні програми охорони здоров'я населення і Європейська програма "Здоров'я для всіх". Відзначається, що у навчальних закладах України запропоновані до впровадження біля десятка державних програм з виховання і формування здорового способу життя. Але радикально змінити ситуацію за рахунок існуючої в країні традиційної системи охорони здоров'я населення неможливо внаслідок відсутності необхідних коштів на її розвиток. Визначається актуальність завдання по збереженню індивідуального і суспільного здоров'я у формі спорту і фізичної культури. Спорт і фізична культура визнаються соціальним феноменом, а також формулюються окремі задачі фізкультурно-спортивного руху. Недоліки фізичного виховання і валеологічної безпорадності дітей і молоді неможливо подолати тільки засобами спорту та фізкультурно-оздоровчої роботи. Економічно доцільніше для держави і людини вживати запобіжних заходів щодо збереження здоров'я за рахунок здорового способу життя. Пропонується як актуальна та загальна ідея національного імперативу здорового способу життя. Робиться висновок щодо необхідності удосконалювання правової і нормативної бази утвердженння цієї ідеї в масовій свідомості. Складовими загальнонаціональної ідеї здорового способу життя, на думку автора, будуть такі напрямки: фізичне виховання молоді; загальнодоступність занять з фізичної культури і спорту для всіх прошарків населення; розвиток національних систем оздоровлення; об'єднання всіх систем фізичного виховання в єдину державну систему; вирішення задачі репродукції здорового населення; розвиток спортивної і фізкультурної індустрії; створення умов по реабілітації інвалідів; консолідація української нації по впровадженню здорового способу життя.

У дев'ятому параграфі “Здоровий спосіб життя як фактор національної безпеки держави” здоровий спосіб життя розглядається як фактор національної безпеки в контексті системи охорони здоров'я в Україні. На сьогодні, в системі безпеки країни не сформульована філософська концепція, яка б визначала політичну і екологічну домінанту здорового способу життя. Для цього необхідно зупинити аномійні процеси в суспільстві і створити умови для виховання людей на основі нових ціннісних орієнтирів - відродження громадянської спільноти, патріотизму і національної гідності. Якщо не ініціювати ствердження цих якостей вже сьогодні, то в найближчий час виникне загроза національній безпеці України.

В сучасному українському суспільстві не можна говорити про вимір стану здоров'я населення у формі лінійної залежності. Ступінь впливу того або іншого чинника на сутність об'єкту (здоров'я) залежить не тільки від відносного розміру відповідного чинника, але і від властивих об'єкту якісних ознак: аксіологічності, діалектичності, життєвості, соціальності та іманентності. Характеристика суспільного здоров'я на сьогодні не має простого та задовільного стандарту. оскільки традиційні методи дослідження здоров'я та його чинників не відповідають об'єктивним умовам. Необхідно мати реальну модель визначення індивідуального та суспільного здоров'я, зорієнтовану на правову, моральну та естетичну цінність модусу здоров'я.

В результаті проведеного дослідження автор дійшов певних висновків, що претендують на наукову новизну, яка полягає в комплексному висвітленні проблеми модусу здоров'я в єдності її соціально-філософського, історико-наукового і валеологічного аспектів.

Вперше, у центр дослідження поставлено сучасний зміст соціально-філософських та етико-гуманістичних аспектів проблеми модусу здоров'я. Розпочато спробу виділення не тільки аксіологічного "зрізу" модусу здоров'я, але і системного розгортання специфічних атрибутів здорового способу життя в єдину етико-нормативну характеристику життєдіяльності людини. Автор виходить з методологічного посилання, що моральне здоров'я і здоров'я в діяльнісно-активному прояві, по суті - єдино-спрямовані процеси самореалізації людини у світі. Іншими словами, зміст модусу здоров'я корелює із цінністю людини та її природних прав та свобод.

Положення, що виносяться на захист

Модус здоров'я у своїй історико-науковій ретроспективі переважно досліджувався як біологічний процес взаємодії медичних факторів і індивідуальних атрибутів людини. Кожна соціальна система визначала перелік характерологічних рис людини, що дозволяли їй досягти соціальної значущості і бути активним суб'єктом діяльності. Відповідно, модус здоров'я і здоровий спосіб життя індивіда представлялися в основному як особистий, а не соціальний пріоритет, забезпечення якого потребує особливих заходів державного впливу.

Філософська реконструкція модусу здоров'я виявляє його якісні характеристики: діалектичність, гуманістичність, аксіологічність, соціальність та іманентність. Етико-моральна домінанта модусу здоров'я обумовлює поведінку людини її спосіб життя; моральні чинники, цінності і регулятиви, відповідно, формують особисту і соціальну культуру здоров'я людини і населення. Модус здоров'я - комплексне поняття, що позначає іманентний атрибут природи людини та процес відновлення її тілесного, душевного та духовного здоров'я в антропо- та соціогенезі.

Взаємозв'язок модусу здоров'я та власне здорового способу життя не обмежується традиційно валеологією та індивідуальною технологією формування і збереження здоров'я, але і включає ціннісні характеристики здорового способу життя: соціальну орієнтованість, самовдосконалення (формування індивідуально-особистого ядра), етичну регуляцію, соціо-психічну самокорекцію, тощо.

На відміну від здорового способу життя, модус здоров'я є культурно-історично визначеною життєспроможністю людини до реабілітаційної та продуктивної діяльності в суспільстві, певним модусом служіння та соціальної значущості, зміст якого не редукується до таких цінностей як "слава", "власність", "влада", тощо.

Соціальна цінність модусу здоров'я визначається рівнем розвитку суспільства та його практичними інтенціями в напрямку задоволення соціокультурних ідеалів життя людини, а також заходами по протидії і нейтралізації аномійних процесів, забезпеченню особистісної безпеки громадян та національної безпеки держави.

Міжнародно-правові стандарти в області охорони здоров'я грунтуються на прогресивних міжнародно-правових нормах, прийнятих уповноваженими міжнародними органами та українською державою, складають коституційно-правовий зміст модусу здоров'я. Безпосередніми напрямками державного регулювання здорового способу життя повинні бути:

створення економічних і правових можливостей для фізичного і морального самовдосконалення особи;

виховання усвідомленої інтенції людини на здійснення в своїй життєдіяльності здорового способу життя;

прагматична спрямованість здоров'єзберігаючої освіти на соціальну сутність людини і її біо-соціальну природу;

Життєвий модус здоров'я є іманентним атрибутом людини та формою утвердження її соціальної і особистої значущості, цінність якого є непереоціненою для людини і держави, оскільки не репрезентується традиційними соціальними критеріями людського розвитку - економічною продуктивністю, політичною стабільністю, іноваційною технологічністю, духовністю, святістю, тощо.

працездатного населення модус суспільство

Cписок опублікованих автором праць

Копа В.М. Дослідження здатності до саморегуляції емоційних станів у моряків при застосуванні йогатерапії // Вісник морської медицини: Журнал. - К., 1998.- N2 - С.104-105.

Копа В.М. Коррекция гипоксических состояний методом йогатерапии // Материалы международной конференции “Гипоксия: деструктивное и конструктивное действие“. Тезисы доклада. - Киев, 1998.- С.100-101.

Копа В.М. Изучение относительной силы мотива к занятиям по физическому воспитанию методом опроса // Материалы научно-практической конференции с международным участием. Тезисы доклада. - Воронеж: ВГТА, 1999. - С.124-125.

Копа В.М. Йогатерапия: современные психологические и методические аспекты // Материалы научно-практической конференции с международным участием. Тезисы доклада. - Воронеж: ВГТА, 1999. - С.70-71.

Копа В.М. Моніторинг індивідуальної і соціальної цінності здоров'я і здорового способу життя на прикладі студентської аудиторії // Матеріали VII міжнародної науково-практичної конференції “Наука і освіта 2004“. Том 44. Фізична культура і професійний спорт. Тези доповідей. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С.25-27.

Копа В.М. Реалiзацiя морального пiдходу у вивченнi здоров`я // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 41. - К.: Український центр духовної культури, 2004.- с. 225-235.

Копа В.М. Механізм реалізації соціокультурного ідеалу здоров'я // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 39. - К.: Український центр духовної культури, 2004.- с.216-228.

Копа В.М. Здоровий спосіб життя - аксіологічні та валеометрічні аспекти // Філософські пошуки. - Вип. XIV-XV. Львів-Одеса: Cogito - Центр Європи, 2003. - с.365-374.

Куличенко В.В., Копа В.М. Аксиологические регулятивы образа жизни. // Філософські пошуки. - Вип. XVII-XVIII, Одеса-Львів, ІФЛІС-ЛФС “Сogito“, 2004. - c.434-442.

Копа В.М., Поляков Р.А., Струк Б.И. Организация самостоятельных занятий по физическому воспитанию и спорту в специальных медицинскихих группах // Методические указания. - Одесса: ОНАПТ, 2004. - 28с.

Размещено на Allbest.ru