Структуралістська методологія та її роль в соціально-гуманітарних дослідженнях

Аналіз особливостей становлення ідей та ролі контексту у формуванні структуралізму. Зміст відповідного підходу в контексті методологічної проблематики сучасних соціально-гуманітарних досліджень, обґрунтування актуалізації методологічного потенціалу.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 27.08.2014
Размер файла 33,4 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Структуралістська методологія та її роль в соціально-гуманітарних дослідженнях

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Позначена нелінійністю, неоднорідна, багаторівнева соціальна дійсність, відображена у різноманітності культурних практик і форм цивілізації, становленні складних структур в економіко-політичній сфері та соціокультурному просторі наприкінці минулого століття отримала, як домінуючу теоретичну схему сучасності термін «глобалізація», навколо якого тривають дискусії. Глобалізація, як процес трансформації та пошуку особливих сталих структур, отримала своє інверсійне відображення - персоналізацію, основною рисою якої виступає деструктурність. Це створює умови для методологічного дослідження ситуації і пошуку відповіді на питання про те, що таке узагальнююча структура - теоретична модель чи об'єктивний аналог?

Структуралізм сформувався у минулому столітті в результаті пошуків нових наукових і філософських парадигм для пояснення складних та багатозначних процесів у масовій і науковій свідомості сучасності. Цей напрямок у центрі своїх дискусій поставив саме структуру як сукупність незмінних, непідвладних часові елементів. Сформувавшись як концепція і метод у середовищі мовних досліджень, структуралізм знайшов своє відображення і в інших галузях гуманітарного знання. Практика застосування структуралістського підходу (мовознавчі, літературознавчі, антропологічні студії та інші) демонструє позитивний досвід у дослідженні складних феноменів гуманітарної сфери, соціокультурної діяльності людини. В останні десятиріччя успішним виявилося використання структуралістського методу у соціологічних проектах. У зв'язку з цим можна припустити, що застосування структуралістської методології для здійснення методологічних та емпіричних досліджень у сфері гуманітарних студій може продемонструвати нові можливості для теоретизування в умовах сучасності.

Зважаючи на ці обставини, необхідно зазначити, що можливість застосування структуралістського підходу в сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях може бути аргументована в результаті вивчення його як методології (з урахуванням досвіду реалізації методологічних практик), а також за умови врахування особливостей історико-філософської та концептуальної характеристики структуралізму, що насамперед проявляється в її неоднорідності.

Ідеї структуралізму були обговорені і зазнали критики в середовищі самих представників напрямку (наприклад, творчість Фуко М. аналізується в працях його сучасників Барта Р. і Дерріда Ж., як і доробок Дерріда Ж. в дослідженнях Фуко М., Барта Р.), тому аналіз деяких питань, що розглядаються в дисертації, вперше було здійснено в межах його внутрішньої дискусії, елементами якої стали статті, доповіді і книги цих авторів. Праці Барта Р., Бодріяра Ж., Бурдьє П., Дерріди Ж., Леві-Строса К., Лотмана Ю., Сосюра Ф. де, Фуко М., Хомського Н., які в даній дисертаційній роботі репрезентують структуралістську методологію в соціально-гуманітарних дослідженнях, складають фундаментальну джерельну базу дисертаційної розробки.

Необхідність у рамках дисертації вивчення історико-філософської характеристики структуралізму зумовила звернення до праць широкого кола дослідників новітньої філософії, серед яких такі автори, як Автономова Н., Гірц К., Гуревич П., Грецький М., Грякалов А., Жицінський Ю., Зотов А., Ільїн І., Косіков Г., Куллер Дж., Лейман М., Леш С., Ліщинський Д., Малей У., Опара С., Палмер Д., Серіо П., Столяров В., Філіпс Дж., Чуєшов В., а також вітчизняні дослідники - Гатальська С., Лук'янець В., Лях В., Попович М., Соболь О., Ярошовець В. та ін. У роботах цих авторів аналізується переважно різностороння проблематика структуралістських розробок (мовна та літературознавча, соціокультурна, пов'язана з проблемами влади тощо).

Оскільки для даного дисертаційного дослідження центральним є вивчення структуралізму як цілісного методологічного підходу, обґрунтування якого набуває актуальності, зокрема, в умовах глобалізаційних процесів, то окремий пласт становлять праці таких теоретиків сучасності, як Бергер П., Зернецька О., Маклюен М., Тоффлер Е., Тихомирова Є., Уебстер Ф., Уткін А., Франкел Б., Хантінгтон С., а серед вітчизняних дослідників - Андрущенко В., Бойченко І., Губерський Л., Добронравова І., Ящук Т. та ін.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в системі досліджень, що проводить кафедра в рамках розробки комплексної наукової програми філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Філософська, політологічна та релігієзнавча освіта в Україні на перетині тисячоліть» (номер державної реєстрації - 01БФ041-01).

Мета і завдання дослідження. Основною метою дисертації є обґрунтування потенціалу структуралістської методології в соціально-гуманітарних дослідженнях як способу дослідження сучасної гуманітарної сфери.

Досягнення визначеної мети у дисертаційній роботі передбачає необхідність вирішення таких завдань:

провести аналіз особливостей становлення основних ідей та ролі контексту у формуванні структуралізму;

виявити характер еволюції концепції структуралізму як провідного чинника формування структуралістської методології;

дослідити структуралістський підхід у контексті методологічної проблематики сучасних соціально-гуманітарних досліджень;

обґрунтувати актуалізацію методологічного потенціалу структуралізму в умовах глобалізації.

Об'єкт дослідження: структуралістська методологія як інтелектуально-культурний феномен.

Предмет дослідження: евристичний потенціал структуралістської методології.

Методи дослідження. При вирішенні поставлених завдань авторка виходить із загальних методологічних принципів наукового дослідження. Це, зокрема, принцип історизму, застосування якого зумовлюється необхідністю розкриття історико-філософського контексту формування та розвитку структуралістських практик.

У відповідності з поставленими у дослідженні завданнями було використано метод компаративістики, який дозволяє усвідомити своєрідність різних етапів структуралізму, категоріального аналізу та синтезу, за допомогою яких, з одного боку розглянуто особливості структуралістської методології в межах окремих авторських концепцій, а з іншого - виявлено принципи структуралістських практик, на підставі чого зроблено висновок про структуралістську методологію як цілісний підхід у соціально-гуманітарних дослідженнях. Використання герменевтичного методу дало можливість розглянути методологічну основу дослідницьких проектів окремо від їх концептуального змісту.

Використання цих методів ґрунтується на загальнонаукових принципах об'єктивності та системності.

Наукова новизна отриманих результатів. У дисертації автор дослідила питання щодо потенціалу структуралістської методології в контексті сучасних соціально-гуманітарних досліджень та усвідомлення зростання ролі аксіологічного й евристичного чинників у гуманітарній сфері. Особливого значення для формування методологічного підґрунтя досліджень набуває усвідомлення наслідків експлікації ідей структуралізму в процесі його еволюції. Основні результати дисертаційного дослідження відображені в таких положеннях, що містять елементи наукової новизни:

обґрунтовано, що становлення структуралізму як концепції та методу обумовлено проблематикою гуманітарної сфери, у контексті якої формуються підвалини структуралістської методології,

встановлено, що реалізація ідей структуралізму в соціально-гуманітарних дослідженнях позначена подібністю методологічного підходу та проблемного поля застосування з базовими поняттями (структура, епістема, симулякр);

підкреслюється, що як методологічне утворення структуралістська методологія постає системою з чіткими принципами (структурності, еволюційності, трансформаційності), з якими пов'язана понятійна мережа і впровадження якої усвідомлюється як структуралістський підхід;

доведено, що евристичний потенціал структуралістської методології усвідомлюється в процесі синтезу багаторівневих інтерпретацій, які розкривають його ефективність, що формується на різних рівнях дослідження: історичному, еволюційно-концептуальному, соціокультурному;

показано, що в соціально-гуманітарних дослідженнях доби глобалізації актуалізується потенціал структуралістської методології, яка працюючи на матеріалі структурно-семіотичних моделей, дозволяє раціонально описувати культурні феномени знакового характеру, що розглядаються як мови і тексти.

Теоретичне та практичне значення отриманих результатів. Виконане дисертаційне дослідження дає можливість зробити висновок, що потенціал структуралістської методології дозволяє в сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях вирішувати два взаємопов'язаних завдання: знаходити нове рішення традиційних проблем і усвідомлювати існування складних та динамічних нових проблем соціально-гуманітарної сфери. Результати, отримані в процесі дослідження, можуть бути використані в нормативному курсі філософії, входити до тематики бакалаврських, контрольних та кваліфікаційних робіт, а також стати базою для підготовки відповідного спецкурсу для аспірантів гуманітарних факультетів.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою роботою автора. Висновки і положення наукової новизни одержані дисертанткою самостійно.

Апробація результатів дослідження. Головні напрямки, концептуальні ідеї і результати дисертації обговорювалися на методологічних семінарах і засіданнях кафедри філософії та методології науки Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Основні положення дисертаційного дослідження доповідалися автором на міжнародній конференції «Філософія міфу. Класичний та сучасний підходи» (м. Київ, січень 2003 р.), міжнародній науково-теоретичній конференції «Фундаментальне знання і нові виміри раціональності: єдність епістемологічного і соціокультурного аспектів» (м. Вінниця, квітень 2003 р.), міжнародній науковій конференції «Людина - світ - культура», присвяченій 170-річчю філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка (м. Київ, квітень 2004), а також на наукових конференціях «Дні науки» філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка 2003, 2005 рр.

Публікації. Положення і результати дисертаційного дослідження висвітлені в трьох статтях, які були опубліковані у збірниках наукових праць, затверджених ВАК України як фахові видання, а також в трьох тезах доповідей на наукових конференціях.

Структура та обсяг дисертаційної роботи зумовлені логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів, що містять вісім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг основного тексту дисертації становить 154 сторінки. Список використаної літератури включає 136 найменувань і складає 12 сторінок.

Основний зміст дисертації

структуралізм гуманітарний соціальний

У вступі обґрунтовано актуальність та ступінь наукового опрацювання теми, сформульовано мету, завдання, об'єкт та предмет дослідження, визначено теоретико-методологічні засади, наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів, наведено дані про їх апробацію.

У першому розділі «Становлення структуралізму як концепції і методу» висвітлено центральні аспекти історико-філософської характеристики структуралізму шляхом окреслення контексту виникнення напрямку, а також його становлення як концепції і методу через аналіз основних методологічних позицій Ф. де Сосюра та К. Леві-Строса.

У підрозділі 1.1. «Проблема історико-філософського аналізу структуралізму» розглянуто контекст народження структуралізму та особливості історико-філософської характеристики, головною рисою якої є неоднозначність у визначенні його статусу. Ці обставини є, з одного боку, особливістю історико-філософської характеристики напрямку, які в загальних рисах зводяться до відведення структуралізму місця в системі філософського знання, а з іншого - виступають проблемним полем дослідження, пов'язують його з методологічними практиками. Підхід до вивчення об'єкта з позиції структуралізму, по-перше, означає виявлення системи зовнішніх зв'язків цього об'єкта, а по-друге - реконструкцію, власне, внутрішньої структури об'єкта. Структура - це деяка характеристика речі, натомість «структуралізм» є концепцією, яка прагне пояснити ґенезу, форму і різноманітність структур, які зустрічаються в природі, свідомості і суспільстві. Потенціал структуралістського підходу актуалізується у контексті сучасних соціально-гуманітарних досліджень, які торкаються вирішення найактуальніших проблем сьогодення, позначеного глобалізаційними процесами.

У підрозділі 1.2. «Концептуалізація структуралізму в структурній лінгвістиці Ф. де Сосюра» здійснено аналіз основних методологічних позицій швейцарського лінгвіста, які становлять концептуальну основу подальшого розвитку структуралістського підходу. Здійснивши перехід на новий рівень мовних досліджень, науковець відкрив проблематику вивчення мови як унікального явища людської природи. Обґрунтування мови як системи знаків, розділення мови (надіндивідуального утворення) і мовлення (індивідуальної практики мовця), принцип виявлення сталих, незмінних елементів об'єкта дослідження, розгляд його у синхронічному та діахронічному зрізі є центральними положеннями роботи дослідника. Зокрема, відзначена важливість такого положення, як роз'єднання понять «мова» і «мовлення». «Мова» - це набір граматичних і фонетичних правил, що існують «об'єктивно» щодо людини, яка ними користується. Значення «мови» як суспільного і надіндивідуального явища актуалізується в сутності «мовлення». Визначення мови як знакової системи полягає в поєднанні знаків між собою завдяки властивим їм відмінностям. Досліджуючи природу мовного знака, Ф. де Сосюр виділяє два принципи: довільність знака (це означає немотивовані позначення, тобто довільні відносно відповідних позначених, з якими у них немає жодного природного зв'язку в дійсності) і лінійний характер позначення (аудіальне позначення, на відміну від візуального, розгортається лише в часі). Як цілісна структура мова може бути представлена як система синтагмальних і парадигмальних зв'язків між відмінностями.

У підрозділі 1.3. «Сцієнтистська орієнтація структурної антропології К. Леві-Строса» виявлено головні риси методологічного підходу антрополога, який на матеріалі етнографічних даних досліджував умови мислення на рівні безсвідомих структур. Результат роботи К. Леві-Строса позначив становлення структуралізму як методу і відкрив можливість його застосування до аналізу соціокультурних явищ. Оскільки будь-яка культура є наслідком втілення розумової діяльності людини, що реалізується через мову, то будь-яка культура пов'язана з мовою, вона в ній відображається і є середовищем її існування. Культура має символічну природу, її феномени - це перш за все знаки, будь-який культурний продукт, явище, артефакт щось означає, про щось говорить чи на щось вказує. Це є завдання К. Леві-Строса - показати те, що не є явним (те, на що вказують ритуали, обряди, візерунки). Вивчаючи явища культури, дослідник пропонує розглядати їх не окремо, а у взаємозв'язку з іншими елементами, тобто як складові структур, фрагментами яких вони виступають. Культура і мова виступають взаємовизначальними формуваннями і можуть бути досліджувані як знакові системи. Через артефакти, явища культури, які виступають як коди і символи, отримується інтерпретація та аргументація життєдіяльності суспільства. Соціальні фактори входять до складу реальних структур, які спрацьовують як приховані, несвідомі утворення, що грають роль неявних передумов будь-якого виду життєдіяльності. Вивчення методологічного підходу антрополога демонструє спосіб втілення структуралістських ідей під час вивчення соціокультурного середовища людини. Зроблені за допомогою поєднання принципу історичного дослідження культури та синхронічного аналізу емпіричного матеріалу узагальнення, стали наступним етапом у формуванні структуралістської методології.

У другому розділі «Експлікація ідей структуралізму в соціально-гуманітарних дослідженнях і особливості його еволюції» представлено приклади визначних дослідників ХХ століття таких, як М. Фуко, Р. Барт, Ж. Дерріда, Ю. Лотман, Н. Хомський, П. Бурдьє, Ж. Бодріяр, в контексті досліджень яких відбулася експлікація структуралістських ідей, результатом чого є формування різних напрямків в гуманітарній сфері.

У підрозділі 2.1. «Епістемологічна характеристика М. Фуко гуманітарного знання» представлено основні позиції, що вказують на застосування французьким мислителем структуралістського підходу на прикладі дослідження феномену гуманітарного знання. Археологія гуманітарних наук здійснюється автором за допомогою поняття «епістема», застосування прийому єдності синхронічного та діахронічного аналізів у підході до вивчення явищ історії, розуміння історії як сукупності відмінностей, виявляти які покликаний дослідник. Епістема виступає виразником відношення між «словами» та «речами», «історичним апріорі», в якому відображена сукупність відносин між науками під час їх аналізу на мовному рівні. Археологія М. Фуко показує зміни у «несвідомому фундаменті» європейської науки. Застосований дослідником термін «епістема» за характеристикою головних аспектів (серед яких домінування зв'язків між елементами над власне елементами, наявність набору фундаментальних відношень, які визначають порядок речей та ін.) співвідноситься з поняттям «структура», вжитого у структурній антропології. Дослідницький проект М. Фуко продемонстрував потенціал структуралістської практики у вивченні складних питань гуманітарної сфери.

У підрозділі 2.2. «Розгортання структуралістського підходу в літературній критиці, культурології та мовознавчих студіях (Р. Барт, Ю. Лотман, Н. Хомський)» на прикладі кількох дослідницьких проектів авторів з різних сфер гуманітарного знання показано можливості реалізації структуралістської практики. Французький теоретик літературознавства Р. Барт вирізняє текст (письмову мову) як виражену в знаках людську культуру. Р. Барт визначає літературне слово як єдність його приналежності до культурної традиції і відображення смислової неоднозначності. У мовах різних феноменів культури (масові комунікації, мода тощо) дослідник шукає структурно-семіотичні закономірності, з допомогою яких пояснює «міфи» сучасності. Р. Барт вважає, що шляхом розшифровки і пізнання структур можна подолати хибність та ілюзорність свідомості. Проведений семіотичний аналіз автор прагне реалізувати в літературознавстві, куди вносить тезу про «смерть автора».

Ю. Лотман, вийшовши за межі літературознавчих досліджень, застосував структуралістський підхід у дослідженні природи кінематографу. Причому одне з центральних питань, що обговорюється в його контексті, стосується особливостей сприйняття дійсності, представленої камерою, кадром. В аналізі використані основні положення структуралістського підходу, що вираженні у виявленні «мови кінематографу», яка здійснює свою комунікативну функцію через властиву їй систему знаків. Ця теза приводить дослідника до постановки питання про комунікативну функцію кіно. Ю. Лотман робить висновок, що фільм - це послання (текст) до глядача, для якого через зіставлення подібностей і відмінностей пропонують певну інтерпретацію деякої дійсності. При цьому, застосування світла, ракурсу тощо дає в кадрі зображення, яке не обов'язково повністю відображає знаки такими як вони є в реальності. Таким способом відбувається маніпулювання увагою глядача, здійснюється вплив на розуміння «кінопослання».

Положення про розмаїття поверхневих вербальних висловлювань, зумовлене глибинними і майже універсальними структурами, займає центральну позицію у методологічному підході американського мовознавця Н. Хомського. Природжені механізми опанування мови, лінгвістичні схеми або структури, які існують у людському розумі в стані непроявлених форм, віддзеркалюють «універсалії». Проте, застосувавши сосюрівський підхід у характеристиці мови, Н. Хомський виділяє зокрема здатність мови до генерування. Мовець у мовленні, користуючись набором відомих йому мовних конструктів, формулює висловлювання, які не є наперед сформульовані. Дослідник виступив з критикою обмеження лінгвістичних досліджень класифікаційним характером більшості прийомів традиційної і структурної граматики і запропонував вивчити здатність мови до породжувальних функцій. Н. Хомський став засновником генеративної граматики, яка сьогодні широко застосовується в галузі комп'ютерних технологій.

У підрозділі 2.3. «Структуралістський підхід в соціологічних проектах (Ж. Бодріяр, П. Бурдьє)» наведено загальні риси методологічних проектів французьких соціологів. Ж. Бодріяр, приймаючи основні структуралістські постулати, виходить на новий рівень розуміння соціальної дійсності, яка представлена нам лише у вигляді симулякрів. Симулякри еволюціонують під впливом змін, які відбуваються в аксіологічній сфері. Наслідки цих змін можна простежити в різні епохи - від класичного Відродження до сьогодення. Історичну схему трьох порядків симулякрів, які змінюють один одного в новоєвропейській цивілізації від Відродження до наших днів, представлено тріадою «підробка - виробництво - симуляція». Сучасний світ Бодріяра змінений і «викривлений» вторинними ідеями і численними інтерпретаціями. Для позначення такої ситуації вводиться поняття симуляції, яка регулюється кодом. Зміст має співвідношення лише з моделлю. Все відбувається не згідно власної цілеспрямованості, а виводиться з моделі. Ж. Бодріяр, розглядаючи світ як текстуру, що полягає у виробництві відмінностей (differance), фіксує перехід до наступної фази виробництва Ї без відмінності (indifferance), яка отримує назву «постісторія». Представляючи новий зміст та форму світовідчуття, Ж. Бодріяр здійснює за допомогою структуралістського підходу рефлексію над соціальними явищами, в яких відображено розвиток людської думки. П. Бурдьє розглядає простір суспільства у двох іпостасях: як зовнішню об'єктивовану структуру, яка утворюється через розподіл ресурсів Ї реальність першого порядку, та реальність другого порядку - як безперервно конструйований соціальними агентами через практичну організацію повсякденного життя соціальний світ. Соціолог обґрунтовує важливість вивчення фізичного простору як необхідного елемента цілісного розуміння суспільства і соціальних процесів, що в ньому відбуваються, і виводить соціологічні дослідження на новий рівень. Дослідник розглядає простір суспільства через аналіз його взаємозалежних структурних складових. Оскільки соціологія постулює складність соціальної реальності, яку мова як її ж складова не здатна описати повною мірою, то для позначення певного соціального явища Бурдьє звертається до цілого ряду понять, кожне з яких підкреслює ту чи іншу характеристику досліджуваного об'єкта. Такі синонімічні ряди допомагають зрозуміти смисл, який автор вкладає в їх денотат, у той же час всередині кожного з них виділяється центральне слово, яке і несе основне термінологічне навантаження. З метою описати суспільство як динамічний процес і повернути суб'єкт в структуру суспільства соціолог вводить поняття «габітус», яке в загальних рисах можна окреслити як стан, який визначає схильність індивіда до певних вчинків, поведінки тощо. Власне, соціальний простір Бурдьє подає як абстрактний, багатовимірний універсум, що утворюється нескінченною кількістю функціональних полів та позиціями розміщених у полях агентів.

У третьому розділі «Перспектива структуралістської методології в умовах глобалізації» окреслено проблематику методологічної культури гуманітарної сфери та місце у її контексті структуралістського підходу; аргументовано актуальність потенціалу структуралістської методології в сучасних соціально-гуманітарних дослідженнях.

У підрозділі 3.1. «Структуралістський підхід і методологічна проблематика сучасних соціально-гуманітарних досліджень» звертається увага на наявність конструктивної критики методологій гуманітарного знання в сучасних умовах, що з одного боку свідчить про кризу методологічної культури соціально-гуманітарних досліджень, а з іншого - про пошуки нової методологічної парадигми гуманітарної сфери. Подолання кризи методологічної культури можливе в результаті комплексного дослідження феномену гуманітарного знання, що приведе до нового розшифрування, інтерпретації та розуміння проблематики соціально-гуманітарних досліджень. Автор на прикладі історії структуралізму, концептуалізація якого відбулася у соціально-гуманітарних дослідженнях, розглядає зміни, які сталися у сфері розуміння проблематики гуманітарного знання. Критика метафізичних аспектів структуралізму постструктуралізмом та деконструктивізмом свого часу відкрила нові шляхи до пізнання. Проте, на сьогодні, результати цих досліджень потребують узагальнень та осмислення з позиції метафізичних настанов. Автор відзначає тенденцію переходу від застосування методів гуманітарної сфери як способу рішення окремих задач до універсалізації підходу та розширення горизонтів пізнання. Причому метод може розглядатися як параметр класифікації у вивченні філософських систем, і як фактор, що дозволяє характеризувати тенденції розвитку сучасних філософських систем або у трансформації системи в метод, або навпаки - метода в систему.

У підрозділі 3.2. «Актуалізація потенціалу структуралістської методології в сучасних умовах» окреслено загальні риси соціокультурного аспекту глобалізаційних процесів, які викликають суттєві зрушення на рівні матеріальної і духовної культури та потребують відповідного методологічного інструментарію для їх вивчення.

Структуралістський підхід, одним з центральних принципів якого є пізнання через структуру відкриває новий горизонт до осмислення глобалізації як безперервного процесу структурування та пошуку узагальнюючої структури, дослідження соціальної дійсності, представленої різними культурними, державними, економічними та іншими утвореннями системного характеру. Сучасне розуміння структури ґрунтується на характеристиці конструкції, в якій елементи підпорядковані системі, трансформації (впорядкованого переходу однієї підструктури в іншу) та саморегулювання. Автор вбачає актуальність потенціалу структуралістської методології в умовах сучасних соціально-гуманітарних досліджень, які торкаються таких нових проблем, як широкий понятійний матеріал постмодерністських проектів (одним з наслідків якого є нестабільність понятійного апарату гуманітарної сфери), проблематика досліджень інформаційного суспільства тощо, та переосмислення «старих» проблем, які у світлі глобалізаційних процесів набувають нового значення. Як приклад представлено сучасну проблематику утопічного теоретизування. Питання про утопію виникає на цілковито новій основі, перетворивши її на дискурс, що перебуває в тісному діалозі з науковим світом.

Застосування структуралістського підходу дає можливість з позицій врахування попереднього досвіду (історичний, соціокультурний контексти) дослідити традиційні проблеми гуманітарного знання, а також знайти підхід до проблем, які взагалі залишалися за межами наукового розгляду, оскільки для цього були відсутні адекватні методологічні засади.

Висновки

У результаті дисертаційного дослідження підведено його теоретичні підсумки, сформульовано основні результати дисертаційної роботи, окреслено перспективні напрямки подальших наукових досліджень.

Обґрунтовано, що становлення структуралізму як концепції та методу відбулося в умовах пошуків методологічного осмислення проблематики гуманітарної сфери.

Розгляд структуралістської методології в сукупності здійснених за допомогою підходу практик в історичному, еволюційно-концептуальному та соціокультурному аспектах, а також позитивний досвід широкого застосування структуралістської методології в різних сферах гуманітарного знання доводять її евристично-пізнавальний потенціал, що реалізується в соціально-гуманітарних дослідженнях.

Спільним ядром, що об'єднує методологічні практики таких авторів, як Барт Р., Бодріяр Ж., Бурдьє П., Дерріда Ж., Леві-Строс К., Лотман Ю., Сосюр Ф. де, Фуко М., Хомський Н., є застосування в дослідженнях основних принципів структуралістського підходу, які характеризують структурний метод (розгляд об'єкта дослідження як деякої знакової системи в його синхронічній та діахронічній характеристиці, виокремлення і аналіз елементів об'єкта, інтерпретація складових з врахуванням різноманітності їх позицій в межах досліджуваного корпусу та виділення в кінцевому результаті положень аналізу).

У результаті дослідження виявлено, що методологічна спільність різноманітних напрямків структуралізму представлена подібністю принципів поняття структури і способів її визначення. Перш за все, це послідовний розвиток плану спостереження і плану конструктів, або, іншими словами, мови і мовлення, тексту і системи, моделі та поведінки. Наступний етап характеризується багаторівневим характером структури, де виникають уявлення про ієрархію рівнів, зміну методу опозицій парадигматики і дистрибутивного методу в синтагматиці, уявлення про конструювання мінімальних одиниць з універсальних відмінних ознак, відмінності синхронії та діахронії. При цьому у різних проектах на позначення структури як системоорганізуючого елемента використовувалися й інші терміни, наприклад, епістема чи симулякр. Серед спільних рис методологічних підходів виявляється єдність проблемного поля дослідження з базовими поняттями (структура, епістема, симулякр).

Здійснений розгляд структуралістської методології як цілісного підходу дає підстави окреслити її як систему з чіткими принципами: структурності (усвідомлення на етапі становлення структуралізму як методу і концепції наявності постійних структур), еволюційності (як розуміння на етапі поширення методу на інші сфери гуманітарного знання еволюційного характеру розглядуваних явищ), трансформаційності (здатності до утворення нових смислів).

Проблематика сфери гуманітарного знання певним чином відображена в історії структуралістського підходу. Становлення структуралізму як концепції і методу можна позначити етапом формування вихідних принципів, основного поняття (структури) за допомогою якого здійснюється дослідження явищ соціальної дійсності. На другому етапі, який співпадає з періодом поширення структурного методу на різні сфери гуманітарного знання, відбувається перехід від усвідомлення присутності структури (як центрального, чи кінцевого поняття) до розуміння властивих їй еволюційних характеристик. Третій етап, який пов'язаний із народженням критичних течій структуралізму (постструктуралізм і деконструктивізм), які здійснили якісно нову інтерпретацію структуралістських ідей, позначений, як основною ознакою, трансформаційною рисою, що виявляється у виході за межі структуралістських практик і народження нових підходів.

В умовах сучасності гуманітарна сфера переживає етап кризи методологічної культури, подолання якої можливе в результаті комплексного дослідження феномену гуманітарного знання, що приведе до нового розшифрування, інтерпретації та розуміння проблематики соціально-гуманітарних досліджень. Застосування структуралістського підходу актуалізується в соціально-гуманітарних дослідженнях доби глобалізації, а переосмислення в новому контексті фундаментальних ідей напрямку відкриває нові шляхи до вивчення складних проблем сучасності, можливість вивчення на новому рівні традиційних проблем, в яких центральні позиції займають питання характеристики складових об'єкта, їх взаємовідносин та функціональності.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Кузенко О.В. Взаємозв'язок соціокультурного та методологічного аспектів структуралізму // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Філософія. Політологія. Вип. 56-57. - Київ, 2003. - С. 32-33.

2. Кузенко О.В. Соціокультурний аспект структуралізму і його наближеність до семіотики // Sententiae: наукові праці Спілки дослідників модерної філософії (Паскалівського товариства). Спецвипуск №1 «Феномен раціональності». - Вінниця, 2004. - С. 353-357.

3. Кузенко О.В. Методологічний потенціал структуралізму в гуманітарних дослідженнях // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності. Збірник наукових праць / Зб. наук. праць, випуск 14. - Київ, 2004. - С. 42-48.

4. Кузенко О.В. Портрет міфу в концепції Клода Леві-Строса. // Філософія міфу. Класичний та сучасний підходи / Матеріали міжнародної конференції, ч. 2. - м. Київ, 2003. - С. 6-7.

5. Кузенко О.В. Методологічна пропозиція Ж. Бодріяра як спроба реалізації засад структуралізму // Актуальні проблеми філософських, політологічних та релігієзнавчих досліджень / Матеріали Міжнародної наукової конференції «Людина - світ - культура», присвяченої 170-річчю філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - м. Київ, 2004. - С. 229.

6. Кузенко О.В. Критичний аналіз структуралізму: постструктуралізм, деконструктивізм, неоструктуралізм // Міжнародна наукова конференція «Дні науки філософського факультету» / Матеріали доповідей та виступів, ч. ІІ. - м. Київ, 2005. - С. 67-68.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Дослідження впливу ідей філософії екзистенціалізму на становлення образів фільмів провідних майстрів західноєвропейського кіно 1960-1980 років. Вивчення проблематики стосунків людини й суспільства у контексті аналізу долі людини в історичному процесі.

    статья [32,5 K], добавлен 24.04.2018

  • Систематизація, узагальнення і конкретизація категорії свободи совісті та визначення механізмів здійснення свободи совісті в ході демократичних перетворень в Україні. Соціально-філософське обґрунтування проблем свободи совісті, як соціального явища.

    автореферат [41,3 K], добавлен 13.04.2009

  • Мораль та її роль в саморозгортанні людини як творця свого суспільства, своєї цивілізації. Увага до проблем моральної свідомості і культури в новому історичному контексті. Особливість моралі як регулятора людських взаємин. Форми суспільної свідомості.

    статья [29,1 K], добавлен 20.08.2013

  • Виникнення перших форм філософського мислення. Проблеми буття і людини у філософії давнього світу, зародження ідей права. Особливості античної правової культури. Космоцентричне обґрунтування права. Особливості філософсько-правової думки Середньовіччя.

    реферат [35,9 K], добавлен 20.01.2011

  • Соціально-політичні трансформації в ХХ столітті - фактор, що вплинув на перегляд ціннісних орієнтирів розвитку сучасної людини. Взаємозв’язок модних тенденції в одязі та грошового стану особистості як предмет філософських досліджень Торстейна Веблена.

    статья [15,1 K], добавлен 27.07.2017

  • Дослідження ролі синергетичної парадигми в юриспруденції. Визначення синергетики як загального (філософського) підходу до вивчення держави і права. Загальна характеристика та особливості застосування синергетики для пізнання правових явищ і феноменів.

    контрольная работа [21,7 K], добавлен 18.02.2014

  • Логіко-математичний та комплексний розгляд питань. Принципи системного підходу та типи структур. Аналітичний підхід в науковому пізнанні та практиці. Методологія та моделювання системи. Класифікація проблем системного аналізу. Недоліки та переваги СА.

    реферат [37,1 K], добавлен 11.12.2010

  • Еволюція поглядів на термін "контекст" у прагма-діалектиці. Місце контексту в "аналітичному огляді" та прагма-діалектичному аналізі аргументації. Моделі інституціональних контекстів. Політичні інтернет-форуми як приклад інституціонального контексту.

    дипломная работа [119,1 K], добавлен 25.01.2013

  • Поняття, становлення та розвиток європейської традиції, методологічні підходи щодо її вивчення в сучасних умовах, роль комунікативної філософії в осмисленні базових її параметрів. Українська традиція в контексті суперечливих вимірів свободи та несвободи.

    реферат [30,3 K], добавлен 20.09.2010

  • Шляхи зближення гуманітарних та природничо-наукових вчень. Визначення впливу розвитку науково-технічної революції і застосування її досягнень на виснаження природних ресурсів, погіршення умов людського існування та руйнування природного середовища.

    реферат [26,5 K], добавлен 22.02.2010

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.