Український кордоцентризм: історико-філософський аналіз

Размещено на http://allbest.ru

Львівський національний університет імені Івана Франка

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Український кордоцентризм: історико-філософський аналіз

Гнатюк Ярослав Степанович

Львів - 2005

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор

Возняк Степан Михайлович,

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор

Кашуба Марія Василівна,

Львівський регіональний інститут державного управління Української Академії державного управління при Президенті України, професор кафедри політичних наук і філософії

кандидат філософських наук, доцент

Сохацький Броніслав Миколайович,

Львівський відокремлений підрозділ Європейського університету, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін

Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С.Сковороди НАН України, м. Київ

Захист відбудеться “24” березня 2005 р. о 15.30 на засідання спеціалізованої вченої ради Д 35.051.02 при Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79002, м.Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79005, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розіслано “22” лютого 2005 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Сінькевич О.Б.

кордоцентризм філософський менталітет український

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Сучасні тенденції розвитку традиційної релігійності і філософії у контексті національного відродження історичного українства спричинили теоретичний інтерес до українського кордоцентризму. Це зумовлено, з одного боку, тим, що український кордоцентризм збігається із класичною добою української філософії, представляє повною мірою її специфічні риси, а з іншого, забезпечує інтелектуальну ідентичність української філософії, допомагає вирізнити її серед національних та регіональних філософій.

У вузькому значенні український кордоцентризм є теорією тотожності людської і духовної реальності. В ній людське зводиться до духовного і духовне висувається на перший план. Його можна також кваліфікувати як вчення про перевагу, по-перше, ірраціональної спільноти (населення села чи хутора) над раціональною спілкою (населенням міста), по-друге, духовного досвіду (містичного переживання, інтуїтивного осягнення) над логіко-дискурсивним мисленням. У більш широкому значенні український кордоцентризм є історичним типом філософування, якщо розглядати його у порівнянні з іншими історичними типами - античним космоцентризмом, юдейсько-християнсько-ісламським теоцентризмом, ренесансним антропоцентризмом, новоєвропейським натуроцентризмом, просвітницьким логоцентризмом, постмодерним семіоцентризмом, й, водночас, філософською парадигмою, якщо розглядати його окремо, ізольовано, поза зв'язками з іншими історичними типами. Ці дві форми філософування продовжують біблійну і патристичну традиції, що засновані на ототожненні істинної сутності людини - серця з духовною реальністю. При цьому вони наголошують на провідній ролі людського серця чи першості духовної реальності.

Під історичним типом та парадигмою філософування тут мається на увазі статична, й, відповідно, динамічна характеристики філософського процесу. Історичний тип виступає усталеним способом філософського осмислення світу, а парадигма - його взірцем, тобто вона є відправним пунктом розвитку філософської думки, засобом прирощення нового філософського знання. Отже, український кордоцентризм як історичний тип і парадигма філософування, виступаючи традиційним символом національної самосвідомості історичного українства, забезпечує його національну ідентичність, сприяє консолідації української нації й тому заслуговує на певну увагу.

Ще одним аргументом щодо актуальності цього дисертаційного дослідження є сучасний стан історико-філософського українознавства, який характеризується нерозробленістю термінології, проблематичністю періодизації, неусталеним характером теоретико-методологічних положень, малодослідженістю історичних типів філософування, у тому числі й українського кордоцентризму, - в контексті української історико-філософської поліцентричності.

Таким чином, посткомуністичний ренесанс традиційної релігійності, національне відродження історичного українства й сучасне становлення історико-філософського українознавства зумовили актуальність дисертаційного дослідження українського кордоцентризму як історичного типу й парадигми філософування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконувалося в межах комплексної теми кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника “Філософська і суспільно-політична думка України: історія і проблеми розвитку в умовах трансформованого суспільства” та в межах тематичних планів науково-дослідних робіт “Духовні цінності українського народу: джерела, сучасний стан, формування” 0197У013273 Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Об'єктом дослідження є український кордоцентризм як історичний тип та парадигма філософування.

Предмет аналізу - джерела, становлення та форми вияву українського кордоцентризму.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у комплексній історико-філософській реконструкції та інтерпретації українського кордоцентризму. З наявної мети випливають наступні дослідницькі завдання:

Здійснити цілісну історико-філософську реконструкцію фрагментарного, з точки зору форми і змісту, тексту української кордоцентричної філософії.

Проаналізувати фальсифікації і верифікації українського кордоцентризму як історико-філософського феномена.

Спростувати чи обґрунтувати зв'язок між національним менталітетом українського народу й українською кордоцентричною філософією.

Виявити і розглянути провідні ідеї та теми українського кордоцентризму.

Теоретико-методологічна основа дослідження. Загальнотеоретичну основу дослідження складають антропологічні концепції Б.Паскаля, І.Канта, С.К'єркеґора, М.Шелера, М.Бубера, психоаналітичні теорії З.Фройда, К.Юнґа, культурологічні концепції Ф.Ніцше, В.Крауса, С.Кримського, А.Макарова, теорія символічних форм Е.Касірера, історико-філософські концепції Ґ.Геґеля, Ю.Ґабермаса, Д.Чижевського, В.Горського.

Методологічною основою дослідження є метод культурно-історичної реконструкції, компаративний метод, метод культурно-історичних аналогій, герменевтичний метод.

Наукова новизна здобутих результатів. Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше здійснюється цілісна історико-філософська реконструкція українського кордоцентризму як історичного типу й парадигми філософування із застосуванням культурологічного підходу й нової понятійної моделі духовної реальності. Вона конкретизується у наступних положеннях:

Визначено сутність українського кордоцентризму як феномена, котрий має подвійну природу, оскільки одночасно виступає історичним типом й парадигмою філософування.

Обґрунтовано, що в українському кордоцентризмі виразно виявляються три аспекти, нерозривно пов'язані між собою: а) креативність, заснована на вертикальному відношенні “людина - Бог”, де людське серце тлумачиться як творча, генеруюча сила, основа воскресіння (або другого, духовного народження); б) акціональність, укорінена в горизонтальному відношенні “людина - соціальний світ”, коли людське серце трактується як джерело зовнішньої етичної дії, зовнішньої етичної поведінки в цілому; в) інтроспективність, заснована на горизонтальному відношенні “людина - духовний світ”, де людське серце тлумачиться як джерело внутрішньої етичної дії, духовного вдосконалення загалом.

З'ясовано, що український кордоцентризм як феномен є продуктом двох діаметрально протилежних типів мислення: художньо-образного, асоціативного, та аналітичного, логіко-дискурсивного. Тому основні його концепти виражені як у символічній, так і понятійних формах, у вигляді міфу та теорії.

Теоретичне і практичне значення отриманих результатів. Теоретична значимість й практична цінність даного історико-філософського дослідження полягає в тому, що його основні терміни, положення та результати, напрацьовані методологічні підходи можуть бути використані для подальшої розробки проблеми українського кордоцентризму в історії філософії, етиці, естетиці, культурології, релігієзнавстві, українознавстві. Матеріали та положення дисертації можуть також слугувати створенню систематичних курсів і спецкурсів з історії філософії, філософської антропології, етики, або можуть бути використані при проведенні спецсемінарів, написанні курсових, дипломних, бакалаврських і магістерських робіт.

Особистий внесок дисертанта. Дисертаційна робота носить самостійний характер. Понятійна модель духовної реальності (або духовного серця), положення й висновки роботи належать дисертанту. Статті, опубліковані дисертантом за темою дослідження без співавторів, є оригінальними дослідженнями.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні положення та висновки дисертаційної роботи проходили апробацію на засіданнях кафедри філософії філософського факультету Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (2002), звітних наукових конференціях кафедр цього ж університету (1999, 2000, 2001, 2002), Всеукраїнській науковій конференції “Християнство в Україні на порозі третього тисячоліття” (Івано-Франківськ, 2001), Всеукраїнській науковій конференції “Україна між минулим і майбутнім (до 10-ї річниці незалежності України)” (Івано-Франківськ, 2001), Міжнародній науковій конференції “Григорій Сковорода та українська культура ХІХ - ХХ століть” (Харків, 2002), Міжнародній науковій конференції “Духовність. Культура. Нація” (Львів, 2003).

Публікації. Основні ідеї та результати дослідження викладені в 6 публікаціях у наукових спеціалізованих виданнях і тезах виступів на наукових конференціях, з яких 5 наукових статей опубліковано у фахових періодичних наукових виданнях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, загальних висновків та списку використаних джерел (189 найменувань). Головний обсяг дисертації складає 194 сторінки, з них 180 сторінок основного тексту.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено об'єкт і предмет дослідження, сформульовано мету та завдання роботи, розкрито наукову новизну, зазначено особистий внесок дисертанта, висвітлено можливості теоретичного і практичного застосування результатів, наведено дані про їхню апробацію, відображено структуру та обсяг дисертації.

У першому розділі (1.) - “Джерела і методологія дослідження” -розглядається джерельна база дослідження, історіографія проблеми, методологічні підходи до вивчення українського кордоцентризму.

У першому підрозділі (1.1.) - “Джерелознавчий аналіз та історіографічний синтез української кордоцентричної філософії” - з'ясовуються критерії відбору джерел українського кордоцентризму. Зазначається, що головним критерієм при залученні джерел до історико-філософського аналізу може бути лише ідея провідної ролі людського серця, або принцип першості етичного елементу перед логіко-метафізичним. Окреслюється джерельна база української кордоцентричної філософії.

Водночас підкреслюється, що поряд із проблемою критеріїв джерел існує не менш значна джерелознавча проблема - проблема тексту української кордоцентричної філософії. Це пояснюється тим, що текст українського кордоцентризму має не універсальний, а, навпаки, фрагментарний характер. Він є розсипаним чи розпорошеним як за формою, так і за змістом. У плані форми можна зустріти трактати, листи, поезію, а у змістовному плані - безладний, хаотичний характер викладу думок.

Наголошується також, що важливою проблемою джерелознавчого аналізу є змістовна диференціація тексту українського кордоцентризму. В цьому тексті часто дуже складно відрізнити, де ж саме оригінальна самобутня українська кордоцентрична філософія, а де буквальний чи відносно вільний переказ біблійних сюжетів, творів святих отців.

Дисертант зазначає, що вже сама спроба уніфікувати текст українського кордоцентризму за формою і змістом наштовхується на значні труднощі. Тому будь-яка історико-філософська реконструкція тексту української кордоцентричної філософії не може претендувати на абсолютний статус. Вона має відносний характер. Це лише всього-на-всього погляд на проблему, водночас можливі й інші погляди на неї. Принципово завжди буде існувати можливість й іншої історико-філософської реконструкції, відмінної від тієї, яка запропонована в цьому історико-філософському дослідженні, з тими чи іншими варіаціями тексту. Однак не зважаючи на таку можливість, слід все ж таки зазначити, що, оскільки українська кордоцентрична філософія являє собою незавершений філософський проект, тобто вона не є приведеною у систему й кожен дослідник змушений завершувати цей проект сам, то обґрунтована історико-філософська реконструкція та інтерпретація тексту українського кордоцентризму має право на існування.

В результаті аналізу української кордоцентричної філософії виявлено, що основною історіографічною проблемою є проблема феномена українського кордоцентризму. Стосовно цієї проблеми в українській філософській літературі можна окреслити дві діаметрально протилежні позиції. Представники першої позиції - Д.Чижевський, І.Мірчук, С.Ярмусь - стверджували, що українська кордоцетрична філософія як феномен існує. Причому вони ототожнювали її з усією українською філософією. Їхні опоненти - В.Олексюк, Т.Закидальський - категорично заперечували існування такого типу філософії.

Автор дослідження пропонує наступне розв'язання даної проблеми: українська кордоцентрична філософія не тотожна українській філософії загалом, а є лише її парадигмою.

Далі висвітлюється внесок мислителів української діаспори в постановку й розробку проблеми української кордоцентричної філософії. Звертається увага на творчість таких мислителів, як Д.Чижевський, І.Мірчук, Д.Бучинський, Е.Калюжний, С.Ярмусь, В.Олексюк, Т.Закидальський. Розглядається також і творчий доробок мислителів сучасної України, які зробили свій внесок в аналіз українського кордоцентризму. У цьому зв'язку проаналізовано ідеї М.Лука, С.Єлістратова, І.Потаєвої, В.Шинкарука, І.Бичка, С.Вільчинської, О.Камінчук, Л.Черкашиної.

Велика увага приділяється напрацюванням зарубіжних мислителів, зокрема, працям Ю.Барабаша і Р.Піча.

У другому підрозділі (1.2.) - “Методологічна культура осмислення українського філософського кордоцентризму: психологічна і культурологічна школи” - зазначається, що в сучасному історико-філософському українознавстві склалися два методологічні підходи до розуміння українського історико-філософського процесу - етнопсихологічний та культурологічний й, відповідно, дві школи, засновані на цих підходах, - психологічна та культурологічна. Представниками психологічної школи історико-філософського українознавства є Д.Чижевський, І.Мірчук, С.Ярмусь, І.Бичко та А.Бичко, а до культурологічної школи належать Д.Чижевський (пізній творчий період), Т.Закидальський і В.Горський.

Оцінюючи евристичний потенціал психологічної школи, її здобутків та напрацювань, дисертант зауважує, що психологічно орієнтовані українські мислителі, використовуючи наукову індукцію, зокрема метод єдиної подібності, стверджували, що єдиною обставиною, яка спричинила появу української кордоцентричної філософії, був національний менталітет українського народу. Але, як відомо, правдоподібні висновки індуктивних міркувань мають проблематичний характер й потребують подальшої перевірки. Якщо ж ми спробуємо перевірити цей висновок, то побачимо, що аналогічна проблематика розроблялася в німецькій містиці (Майстер Екгарт, Іоанн Таулер, Генріх Зойзе) і в російському містичному богослів'ї (Ніл Сорський, Тихон Задонський, Феофан Затворник, Ігнатій Брянчанінов). Німецький і російський менталітети суттєво відрізняються від українського, а ідеї, які розвиваються в німецькій, російській та українській філософії, подібні між собою. Все це свідчить про те, що український менталітет не був тією єдиною, вирішальною обставиною, яка породила українську кордоцентричну філософію. Звідси, власне, потреба в ширшій перспективі, ширшому погляді на причини виникнення цієї філософії. Коли ж ми будемо виходити не з етнопсихологічної, а з культурологічної точки зору на дану проблему, то побачимо, що й українська, й російська, й німецька філософія належать до християнської культури, й саме цим, а не особливостями національного менталітету, пояснюється значною мірою наявність у даних філософіях кордоцентричних ідей.

Автор дослідження підкреслює свою приналежність до культурологічної школи історико-філософського українознавства. Він зазначає, що у цьому історико-філософському дослідженні активно використовується компаративний метод - основний метод даної школи. Здійснюється зовнішній порівняльний аналіз: українська кордоцентрична філософія порівнюється із християнством, ісламом, буддизмом, конфуціанством, східноцерковною і німецькою містикою, суфізмом, психоаналітичною концепцією буття З.Фройда й К.Юнґа, російською релігійною філософією ХХ ст., Агні-йогою. Проводиться також і внутрішній порівняльний аналіз усередині самої філософсько-кордоценричної парадигми. Тут зіставляються різновиди українського кордоцентризму - креативний, акціональний та інтроспективний.

У другому розділі (2.) - “Становлення креативного кордоцентризму: діалог української філософської містики зі східною патристикою” - аналізується становлення й форми вияву креативного кордоцентризму - світоглядної позиції української кордоцентричної філософії. Акцентується увага на діалозі української філософської містики зі східною патристикою, представниками етико-гностичної та протоісихастської традицій.

У першому підрозділі (2.1.) - “Філософсько-теософський кордоцентризм у контексті культури українського бароко” - розглядається філософсько-теософський кордоцентризм - світоглядна настанова креативного кордоцентризму, побудована на принципі першості преображеного духовного серця в етичній та релігійній діяльності соціальної й духовної особистості.

Задля адекватного аналізу філософсько-теософського кордоцентризму здійснюється світоглядно-філософська реконструкція культури бароко. Зазначається, що основною світоглядною проблемою культури бароко, як, власне, й культури середньовіччя, була проблема Бога або буття Божого. У культурі бароко проблема Бога нерозривно пов'язана з проблемою тлумачення змісту Біблії, біблійною герменевтикою. Підкреслюється, що біблійна герменевтика доби бароко запропонувала два оригінальні методи тлуматичення біблійних текстів: критичний метод Б.Спінози й алегоричний метод Г.Сковороди. Якщо Б.Спіноза ототожнював Біблію з природою і тлумачив її за аналогією із природою, то Г.Сковорода ототожнював її з людиною, розрізняючи в ній тіло - буквальний зміст, видиму натуру, і душу - моральний зміст, невидиму натуру. При цьому він спирався на традицію східної патристики та її представників Орігена й Максима Сповідника.

Відзначається, що за допомогою названих методів у культурі бароко тлумачаться старозаповітні й євангельські тексти, зокрема книга пророка Єремії, з якою генетично пов'язаний український кордоцентризм.

Дисертант наголошує, що Г.Сковорода, на відміну від Б.Спінози, толерантно, із довірою ставився до книги пророка Єремії. Це пояснюється тим, що Г.Сковорода був не просто філософом. Він виступає в українській філософській думці філософом-теософом. Звідси і його філософсько-теософський кордоцентризм.

Сам філософсько-теософський кордоцентризм Г.Сковорода заснував, по-перше, на принципі тотожності Біблії й людини, який він запозичив у Орігена й Максима Сповідника. По-друге, на методі кардіогносії (читання в серці, християнського самопізнання), котрий розробляли представники етико-гностичного напряму східноцерковної містики Ісаак Сірин й Максим Сповідник. Цей метод у Г.Сковороди доповнювався методом молитви Ісусової (молитви серця, безперервної молитви), який створили представники протоісихастської традиції Ісаак Сірин, Максим Сповідник, Іван Ліствичник й Симеон Новий Богослов, і синайського й афонського ісихазму - Григорій Синаїт та Григорій Палама. Звідси, власне, й концепція безперервного самопізнання Г.Сковороди. По-третє, важливим методом сковородинського філософсько-теософського кордоцентризму був метод теофікації (преображення, духовного народження, воскресіння). Елементи цього методу простежуються у різноманітних концепціях візантійської містики.

У філософсько-теософській системі Г.Сковороди, зазначає автор дослідження, стверджується, що безперервне самопізнання людини, її серця, ведуть до пізнання Біблії - вчення про серце, а далі до народження істинної людини.

У другому підрозділі (2.2.) - “Філософський кордоцентризм - феномен культури й філософії українського романтизму” - висвітлюються особливості філософського кордоцентризму - настанови креативного кордоцентризму, заснованої на ідеї провідної ролі фізіологічного й духовного серця як творчої, генеруючої та активно діючої сили в етичній і релігійній сферах життєдіяльності біологічної, соціальної й духовної особистості.

З метою ефективного аналізу філософського кордоцентризму здійснюється філософсько-світоглядна реконструкція культури романтизму. У контексті культури романтизму розглядається творчий доробок П.Юркевича - яскравої філософської постаті в українській філософії доби романтизму. Зазначається, що він продовжив лінію Г.Сковороди, але не в логічному плані, розвиваючи сковородинську бароково-кордоцентричну традицію, а в плані історичному - оригінально розробляючи після Г.Сковороди аналогічне коло проблем.

Якщо Г.Сковорода витлумачував біблійне серце через людину як символічну тварину, її самопізнання, то П.Юркевич робив те ж саме через науку про людину - експериментальну фізіологію та психологію свідомості, на підставі даних наукового пізнання. Тому кордоцентризм Г.Сковороди не є суто філософським, а постає філософсько-теософським. Лише завдяки П.Юркевичу український філософсько-теософський кордоцентризм стає філософським у повному розумінні цього слова.

Дисертант акцентує на різному розумінні людського серця у Г.Сковороди й П.Юркевича. Так, Г.Сковорода у своїх інтерпретаціях біблійних текстів вів мову лише про духовне серце, а П.Юркевич говорив не тільки про духовне, але й про фізичне серце. Причому він наголошував, що біблійне серце - це і фізичне, і духовне серце.

На думку дисертанта, це зовсім не так. Біблійне серце є духовне серце і ніщо інше. Воно є метафорою духовного життя людини. Можна припустити, що П.Юркевич висунув тезу про біблійне серце як фізичне серце тому, що шукав основу для порівняння біблійних і наукових поглядів на людину і, разом з тим, основу для їх примирення, узгодження між собою.

Констатується, що ідеї філософського кордоцентризму П.Юркевича були попередниками класичного психоаналізу З.Фройда й аналітичної психології К.Юнґа. Водночас зазначається, що, якщо ранні уявлення З.Фройда подібні до поглядів П.Юркевича, то між пізнім З.Фройдом й П.Юркевичем існують суттєві розбіжності. Це пояснюється тим, що у П.Юркевича серце не є лише сферою несвідомого, але також виступає й сферою свідомого, сферою піднесених моральних переживань, навіть певних актів пізнання.

У третьому підрозділі (2.3.) - “Філософсько-антропологічний кордоцентризм української християнської містики та його рецепція російською культурою й філософією “срібного віку”” - розглядається український філософсько-антропологічний кордоцентризм - настанова креативного кордоцентризму, розбудована на принципі першості творчої сили людського серця в усіх сферах людської життєдіяльності. Аналізується його рецепція російською культурою й філософією “срібного віку”, подальші трансформації в цьому типі філософії.

Дисертант підкреслює, що провідниками ідей українського філософсько-антропологічного кордоцентризму в російській культурі і філософії, посередниками між П.Юркевичем і його російськими послідовниками, були класики російського релігійно-філософського ренесансу П.Флоренський і Б.Вишеславцев.

Відзначається також, що саме пошуки правди, справжньої людини, віддзеркалені в українському кордоцентризмі, спричинили релігійно-філософський ренесанс у російській культурі “срібного віку”. Креативність українського кордоцентризму виявила себе у психоаналітичному кордоцентризмі Б.Вишеславцева (концепції серця - самості як символу повноти існування), етичному кордоцентризмі С.Франка (теорії серця як досвіду переживання трансцендентного), метафізичному кордоцентризмі І.Ільїна (концепції сердечного споглядання й культуротворення).

У третьому розділі (3.) - “Акціональний кордоцентризм в українській філософії доби романтизму” - аналізується акціональний кордоцентризм - світоглядна позиція, згідно з якою джерелом етичної дії та розвитку моральної самосвідомості є рухи почуттів (або духовного серця) та різні форми його вияву.

У першому підрозділі (3.1.) - “Афективно-волюнтаристичний кордоцентризм: трансформація української романтики в теократичну утопію” - розглядається афективно-волюнтаристичний кордоцентризм - настанова акціонального кордоцентризму, згідно з якою джерелом етичної поведінки є духовне серце, пройняте афектом і підсилене вольовим зусиллям. Дисертант зазначає, що слово “афективний” у терміні “афективно-волюнтаристичний кордоцентризм” позначає не афект, а афективний тип соціальної дії, який, за М.Вебером, визначається емоціями і почуттями.

Обґрунтовується теза, що фундатор афективно-волюнтаристичного кордоцентризму М.Гоголь намагався подолати характерний для романтиків розрив між ідеалом (мрією про високе) й дійсністю (реальністю низького) за допомогою культури й філософії українського бароко, тобто вирішити проблеми українського романтизму засобами українського бароко. А це, у свою чергу, призвело до трансформації його романтичного дискурсу у проповідь теократичної утопії.

Дисертант підкреслює, що філософія афективно-волюнтаристичного кордоцентризму М.Гоголя - це не наука, а, значною мірою, світоглядна проповідь. У своїй релігійно-моральній проповіді М.Гоголь запропонував ідею теократичної утопії. Схематично гоголівський соціальний лад можна уявити у вигляді ієрархічної східчастої піраміди, на якій розташовані посади та стани: ті, котрі стоять на одній сходинці - “батьки” щодо тих, котрі знаходяться на нижчій сходинці й “діти” стосовно тих, що знаходяться на вищій сходинці.

В основі ієрархічної східчастої піраміди лежить любов. Знизу вгору із рук у руки передається “полум'я любові”, поки воно нарешті досягає престолу, на якому сидить монарх, що підносить любов дітей своїх до Бога. Таким чином, системотворчим принципом афективно-волюнтаристичного кордоцентризму М.Гоголя є принцип циркуляції любові. Від Бога, який є джерелом любові, вона виливається у людські серця, а далі за допомогою вольового зусилля піднімається знизу вгору по соціальній піраміді до монарха, який її уособлює. Вже від нього любов, здійснивши коло, повертається назад до своїх витоків, назад до Бога.

Автор дослідження відзначає, що ідея теократичної утопії М.Гоголя була піддана гострій критиці такими мислителями, як В.Бєлінський, М.Бердяєв, Є.Маланюк, М.Шлемкевич. Тому тим цінним, позитивним надбанням, що залишається від афективно-волюнтаристичного кордоцентризму М.Гоголя, є, безперечно, метод самопізнання душі й морально-духовного вдосконалення.

У другому підрозділі (3.2.) - “Афективний кордоцентризм як українська альтернатива утилітарним ідеям російського нігілізму” - висвітлюється специфіка афективного кордоцентризму - настанови акціонального кордоцентризму, згідно з якою джерелом етичного вчинку є духовне серце, пройняте афектом.

Афективний кордоцентризм аналізується в контексті процесу європейського нігілізму. У зв'язку із цим детально розглядаються його різні форми - філософсько-етична, естетична й соціально-політична. Зазначається, що російський соціально-політичний нігілізм породив етичну теорію - калькулюючий егоїзм, суть якої зводиться до розрахунку користі й вигоди у людських стосунках. Наголошується, що в автора цієї теорії М.Чернишевського було багато філософських попередників. Серед них Т.Ґоббс, Б.Спіноза, Ф.Ларошфуко, К.-А.Ґельвецій, Дж.С.Мілл.

Дисертант стверджує, що першим із філософів, хто виступив із обґрунтованою критикою утилітаризму М.Чернишевського, був його сучасник П.Юркевич. Він протиставив калькулюючому егоцентризмові афективний кордоцентризм. Підкреслюється, що афективний кордоцентризм П.Юркевича також мав своїх попередників, як у релігійній, так і у філософській традиції. До релігійних попередників належать Євангеліє від Луки, Євангеліє від Матвія і Євангеліє від Марка. До філософських попередників слід віднести Аристотеля, А. Сміта, Ж.-Ж.Руссо, А.-Л.-Ж. де Сталь.

Феномен афективного кордоцентризму розглядається у порівнянні з етичними позиціями Сократа, Платона, І.Канта, Ф.Ніцше. Аналізується світоглядно-етична позиція М.Чернишевського.

Відзначається, що афективний кордоцентризм П.Юркевича й калькулюючий егоцентризм М.Чернишевського виникли не на порожньому місці. Вони опиралися на певні інтелектуальні традиції, й тому діалог між ними, в процесі пошуку істини, був вкрай необхідним. Але в умовах наростання хвилі нігілізму, коли Бог зник з обрію європейської культури, коли знецінювалися моральні цінності християнства, конструктивний діалог між П.Юркевичем і М.Чернишевським виявився, на жаль, неможливим.

У четвертому розділі (4.) - “Інтроспективний кордоцентризм: еволюція української філософсько-поетичної традиції” - розглядається інтроспективний кордоцентризм. Це позиція, згідно з якою етична поведінка й моральна самосвідомість повністю залежні від волі, емоцій і почуттів моральної особистості. Висвітлюються форми інтроспективного кордоцентризму.

У першому підрозділі (4.1.) - “Волюнтаристичний кордоцентризм - стильова особливість філософської лірики українського бароко” - аналізується волюнтаристичний кордоцентризм - настанова інтроспективного кордоцентризму, відповідно до якої етичний вчинок і творення добра, моральна самосвідомість повністю узалежнені від волі моральної особистості. Відзначається, що засновник українського кордоцентризму Г.Сковорода започаткував й розвивав волюнтаристичний кордоцентризм. У його основу він поклав дві концептуальні ідеї - “злої волі”, яка керується пристрасними бажаннями, прагне до багатств й утіх поцейбічного світу, й “веселості серця”, тобто спокійного, мирного серця, що очистилось від пристрасних бажань. У чисте серце вселився Святий дух, тому, звідси, власне, й “веселість” серця - переживання своєї єдності з Богом, безперервного спілкування з Ним. Для того, щоб очистити своє серце, необхідно, згідно із Г.Сковородою, зануритись всередину себе, читати у своєму серці й гармонізувати злу волю в собі. А далі через смерть пристрастей (“старого серця”), за допомогою воскресіння, або духовного народження, здобути “нове серце” й досягнути стану “веселості серця”. Сам процес смерті й воскресіння, на думку Г.Сковороди, найкраще відбувається не в місті, серед міського галасу, а в селі, тиші сільського життя, у самотньому єднанні людини з природою.

Дисертант підкреслює, що волюнтаристичний кордоцентризм, український кордоцентризм загалом, укорінений у стихійній почуттєвості українського Сходу й не характерний для раціоналізованого українського Заходу. Його яскраві представники - Г.Сковорода, П.Юркевич, М.Гоголь, Т.Шевченко й П.Куліш - вихідці з Наддніпрянської України.

Зазначається також, що найбільш адекватною формою вираження філософських ідей, спорідненою з українським кордоцентризмом, є українська філософська чи медитативна лірика. Це пояснюється тим, що і в українській філософській ліриці, і в українському кордоцентризмі почуттєвий елемент перебуває поза сферою дії раціонального, він вільний від примусу раціональної необхідності.

У другому підрозділі (4.2.) - “Волюнтаристично-емотивний кордоцентризм у медитативній ліриці романтичного стилю” - розкривається суть волюнтаристично-емотивного кордоцентризму - настанови інтроспективного кордоцентризму, згідно з якою етична дія й моральна самосвідомість повністю залежні від волі й почуттів моральної особистості.

Дисертант зазначає, що філософсько-ліричну традицію кордоцентризму Г.Сковороди далі розвивали Т.Шевченко й П.Куліш. Свій волюнтаристично-емотивний кордоцентризм Т.Шевченко заснував на тих самих авторитетах, що й Г.Сковорода - на текстах Біблії, творах Максима Сповідника. Але його емоційно напружена воля була скерована не на самотнє єднання з природою, а на утвердження правди й свободи в українській спільноті. Вони, на думку Т.Шевченка, мали поширитися в соціумі при, з одного боку, Божому сприянні й одночасно, а з іншого - за допомогою української еліти, прототипом якої для нього було українське козацтво, та її політичної діяльності, обстоювання інтересів України.

Акцентується увага на тому, що шевченківська волюнтаристично-емотивна версія кордоцентризму суттєво вплинула на становлення новітньої української філософії, зокрема на формування української філософії національного радикалізму. Поет-міфотворець Т.Шевченко, утверджуючи свою волю до правди й свободи, створив міфологію еліти (або козацької верстви), яка завдяки історіософським інтерпретаціям Д.Донцова, його герменевтиці філософсько-ліричного тексту, перетворилась у націософію еліти (або провідної верстви).

Автор дослідження підкреслює, що розробку волюнтаристично-емотивного кордоцентризму після Т.Шевченка завершив П.Куліш. Спочатку його воля була скерована на правду (або віру), її поширення серед української громади, пізніше вона переорієнтувалася на культуру, причому на раціональну західноєвропейську, на противагу емоційно-почуттєвій українській козацькій культурі. Завдяки такій культурній переорієнтації український кордоцентризм перейшов у свою протилежність - у раціоналізм і позитивізм. Саме на П.Кулішеві завершується його творчий розвиток.

Таким чином, вагомим внеском в українську культуру, який зробили Г.Сковорода, Т.Шевченко й П.Куліш, було те, що вони, розробивши певне коло морально-етичних ідей і виклавши їх у доступній для українського народу поетичній формі, сприяли зміцненню й підвищенню його моральної культури.

Водночас, їхня апологетика українського сільського чи хутірського життя (особливо помітна ця тенденція у філософії Г.Сковороди й П.Куліша), протиставлення українського села або хутора неукраїнському місту (переважно російськомовному чи польськомовному), а, власне, такі міста були тоді в Україні, деформували політичну культуру історичного українства, штучно загальмували процес перетворення української культурної нації у націю політичну, оскільки саме міста, як це відомо з історичної практики, а не села чи хутори, були центрами творення модерних націй та національних еліт.

У висновках узагальнюються основні результати дисертаційного дослідження. Вони конкретизуються в наступних положеннях:

Український кордоцентризм як феномен являє собою історичний тип філософування та філософську парадигму з елементами філософсько-поетичної традиції. Він виник у результаті інтенсивного й напруженого діалогу української філософської думки зі східною патристикою, про що, власне, свідчать його базові поняття - кардіогносія (читання в серці) й теофікація (воскресіння, духовне народження).

Український кордоцентризм включає в себе три аспекти, тісно пов'язані між собою, - креативність, акціональність й інтроспективність, які обумовлюють етичну поведінку людини. Креативність найбільш яскраво виступає у теофікації (створенні істинної людини) Г.Сковороди та кардіогносії (тлумаченні серця як творчої, генеруючої сили, основи воскресіння) П.Юркевича. Акціональний аспект яскраво виражений в ідеї афективного вчинку П.Юркевича й принципі циркуляції любові М.Гоголя. Інтроспективність виявляє себе у волі до єднання з природою, як власною, так і Божественною (Г.Сковорода) та у вольовому й емоційному прагненні до правди й свободи (Т.Шевченко й П.Куліш).

Український кордоцентризм, точніше кажучи, такий його різновид, як інтроспективний кордоцентризм, укорінений у національному менталітеті українського народу. Але зв'язок між ними не простий і безпосередній, а складний й опосередкований. Сполучною ланкою, яка зв'язує їх в єдину структуру, виступає поезія. Особливістю поезії, зокрема філософської чи медитативної лірики, лірики загалом, є те, що в ній емотивне перебуває поза сферою дії раціонального. А це споріднює філософську лірику з національним менталітетом українського народу, в якому емоційно-почуттєва сфера домінує над розсудком й розумом. Завдяки такій спорідненості філософська чи медитативна лірика є найбільш придатною формою для максимально повного прояву, самовираження національного менталітету українського народу. Саме тому інтроспективна світоглядна позиція українського кордоцентризму, на відміну від креативної та акціональної світоглядних позицій, дійсно укорінена в національному менталітеті українського народу. Що ж стосується креативної та акціональної світоглядних позицій української кордоцентричної парадигми, то національний менталітет українського народу виявився лише сприятливим ґрунтом для їхнього розвитку, самі ж вони були привнесені на цей ґрунт ззовні біблійною та святоотцівською традиціями, а не вийшли з надр української духовності, як це було у випадку з інтроспективною світоглядною позицією.

В українській кордоцентричній парадигмі серце є уособленням принципу свободи, а розум - необхідності. Саме в серці укорінена релігійна віра. Віра в Бога - це шлях до свободи, оскільки Бог не скутий необхідністю й для нього все можливо, а, відповідно, все можливо для віруючої людини. Розум же - слуга необхідності, й тому людина, яка покладається на нього, знає лише несвободу, рабство, а саме раціональне пізнання множить тільки кількість ланцюгів, котрими людина прикута до буття. Власне тому характерну для українського кордоцентризму перевагу серця над розумом варто інтерпретувати, як перевагу свободи над необхідністю. Таким чином, в українському кордоцентризмі найбільш яскраво виражена волелюбність українського народу, його прагнення до правди і свободи.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Гнатюк Я.С. Реконструкція кордоцентричної парадигми в українській класичній філософії: постановка проблеми і термінологічні пояснення // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Вип.4. - Ч.1. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - С.207-215.

Гнатюк Я.С. Українська кордоцентрична філософія в допарадигматичній перспективі // Збірник наукових праць: філософія, соціологія, психологія. - Вип.6. - Ч.1. - Івано-Франківськ: Плай, 2001. - С.140-151.

Гнатюк Я.С. Філософсько-теософський кордоцентризм у текстах Григорія Сковороди: історико-типологічний вимір // Людина і політика. - К., 2001. - №3 (15). - С.114-121.

Гнатюк Я.С. Українська філософська класика і релігійно-філософський ренесанс в російській культурі “срібного віку” // Людина і політика. - К., 2001. - №6 (18). - С.82-90.

Гнатюк Я.С. Особливості філософського кордоцентризму Памфіла Юркевича // Вісник Прикарпатського університету: Філософські й психологічні науки. - Вип.3. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С.65-72.

Гнатюк Я.С. Бароково-кордоцентрична герменевтика біблійних текстів Григорія Сковороди // Християнство в Україні на межі третього тисячоліття. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С.123-131.

Анотації

Гнатюк Я.С. Український кордоцентризм: історико-філософський аналіз. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. - Львівський національний університет імені Івана Франка, Львів, 2005.

У дисертаційному дослідженні здійснено історико-філософський аналіз феномена українського кордоцентризму, його джерел, становлення і форм вияву. Осмислено методологічну культуру основних шкіл історико-філософського українознавства. Проаналізовано евристичний потенціал психологічної школи. Зазначено методологічні переваги культурологічної школи.

Виявлено три аспекти українського кордоцентризму: креативний, акціональний та інтроспективний. Встановлено, що інтроспективний кордоцентризм завдяки поетичній формі свого вияву тісно пов'язаний із національним менталітетом українського народу.

Ключові слова: український кордоцентризм, методологічна культура, бароко, романтизм, кардіогносія, теофікація, національний менталітет.

Гнатюк Я.С. Украинский кордоцентризм: историко-философский анализ. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка, Львов, 2005.

Диссертационная работа посвящена историко-философскому анализу украинского кордоцентризма. Значительное внимание уделяется его источникам, становлению и формам выражения.

В работе детально анализируются основные школы историко-философского украиноведения, особенности их методологической культуры. Исследуется эвристический потенциал психологической школы, философская компаративистика культурологической школы.

В результате историко-философского анализа установлено, что для украинского кордоцентризма характерно наличие трех главных аспектов: креативности, акциональности и интроспективности. Креативность нашла свое адекватное философское выражение в теофикации Г.Сковороды и кардиогносии П.Юркевича. Акциональность - в идее аффективного этического действия П.Юркевича и принципе циркуляции любви М.Гоголя. Интроспективность выражает себя в воле к единению с природой, как личной, так и божественной (Г.Сковорода) и в волевом и эмоциональном стремлении к правде и свободе (Т.Шевченко и П.Кулиш).

В диссертационной работе обосновывается вывод, что интроспективный кордоцентризм - разновидность украинского кордоцентризма непосредственно связан с национальным менталитетом украинского народа. Звеном, соединяющим их в единую структуру, выступает философская или медитативная лирика, лирика вообще. Её особенность в том, что в ней эмоциональное пребывает вне сферы действия рационального. Это роднит философскую и медитативную лирику с национальным менталитетом украинского народа, в котором эмоционально-чувственная сфера доминирует над рассудком и разумом. Благодаря этому обстоятельству философская или медитативная лирика является наиболее приспособленной формой для максимально полного выявления, самовыражения национального менталитета украинского народа. Именно поэтому интроспективный кордоцентризм, который функционирует в философско-лирических и медитативных текстах Г.Сковороды, Т.Шевченко и П.Кулиша, действительно связан с национальным менталитетом украинского народа.

Ключевые слова: украинский кордоцентризм, методологическая культура, барокко, романтизм, кардиогносия, теофикация, национальный менталитет.

Hnatyuk J.S. Ukrainian cordocentrism: historic-philosophical analysis.

The dissertation for a candidate degree in Philosophy. - Speciality 09.00.05. History of Philosophy. - Lviv, 2005.

The paper provides insight into the phenomenon of Ukrainian cordo-centrism. Much attention is paid to its origins, establishing and forms of representation.

The main schools and trends of historic-philosophical Ukrainian studies and the peculiarities of their methodology are analyzed. The euristic potential of psychological school and methodological advantages of historic-philosofical analysis contain three main aspects of Ukrainian cordocentrism: creative, actional and introspective.

Creativity found its full and adequate expression in the theofication theory of H.Skovoroda and cordognosia of P.Jurkevych. Affectivity is expressed in the concept of affective ethic action, developed by P.Jurkevych, and Gogol's principle of love circulation. Introspectivity is represented by the will to unity with Nature, both personal and Godlike (H.Skovoroda), and in the willed and emotional strivings for truth and freedom (T.Shevchenko, P.Kulish).

In the dissertation it is stated that introspective cordocentrism, owing to its poetical representation, is closely related to the national Ukrainian mentality. This statement is reasoned by the fact that both in the sphere of lyrical-philosophical poetry and in the structure of Ukrainian mentality the emotional is beyond the rational. Such a deep resemblance proved by a steady foundation for the philosophical self expression of Ukrainian mind.

Key words: Ukrainian cordocentrism, methodology, Baroque, Romanticism, theofication, cordognosia, national mentality.

Размещено на Allbest.ru