Філософські погляди М.В. Гоголя в контексті українського романтизму

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

ФІЛОСОФСЬКІ ПОГЛЯДИ М.В. ГОГОЛЯ В КОНТЕКСТІ УКРАЇНСЬКОГО РОМАНТИЗМУ

Спеціальність: Історія філософії

Коваль Василь Сергійович

Київ, 2004 рік

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. З огляду на нагальні завдання духовного відродження та розвитку української філософської культури, особливо актуальним є сьогодні звернення до творчої спадщини вітчизняних мислителів минулого. Особливо важливим є усвідомлення значущості доробку “будителів духу” нашої нації, для утвердження національної самосвідомості українців. Саме таким доробком і є творча спадщина М. Гоголя, який переймався проблемами, що хвилювали усе людство з часу пробудження людської думки й дотепер: проблемами людського буття, моральності, віри, відносин особистості й суспільства.

Актуальність теми зумовлена конструктивними процесами, що відбуваються в суспільному й культурному житті України та необхідністю сучасного переосмислення творчої спадщини української духовної культури, зокрема, філософської спадщини М. Гоголя у контексті українського романтизму, що є одним з найважливіших напрямів у процесі становлення нової української думки, а саме адекватності моральних колізій та проблем морального вибору часів М. Гоголя - нинішнім колізіям та вибору українського народу. Повернення філософської спадщини М. Гоголя на рідні терени в усій її глибині та складності відкриває нові обрії для історико-філософського осмислення та сприяє поступу української філософії її самовизначенню на тлі світової філософської культури.

Актуальність теми дослідження зумовлена також тим, що в епоху романтизму в українській філософії відбувався процес становлення національної ідеї, яка утверджувалась у контексті формування національної самосвідомості народів Європи, викликала хвилю культурно-національного відродження, появу нової української літератури, театру, українських історичних досліджень, тобто усього того, що згодом було заборонено. Саме романтизм, з його специфічним світобаченням і світорозумінням, був виразом культурно-національного відродження України на початку XIX століття. Цей період нагадує наше сьогодення, коли ми повертаємось до української національної ідеї, відроджуємо на її основі свої традиції, мову, релігію, будуємо суверенну українську державу та формуємо світогляд її громадянина. У цьому сенсі М. Гоголь-філософ, борець за усвідомлення людиною своєї сутності, духовності, є для нас глибоким джерелом пізнання української свідомості та світосприйняття.

Гоголівські роздуми про діалогічний характер душі, істини та хибності, про відповідальність людини за своє достеменне буття, необхідність особистісного переосмислення універсальних цінностей, вплив на суспільну поведінку моральної та релігійної філософії, тощо - не втратили свого значення і за сучасних умов буття українського суспільства.

Актуальність дослідження не в останню чергу визначається також проведенням аналізу спадщини М. Гоголя на основі цілісного історико-філософського підходу, що дає можливість показати цю персоналію в новому світлі, уникнути однобічності у трактуванні її ролі у світовій філософії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР №01БФ041-01 філософського факультету “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукової розробки проблеми. Творчість М. Гоголя тою чи іншою мірою постійно викликала інтерес, а оригінальність цього українського мислителя призводила до розмаїття оцінок та поглядів. Тривалий час в Україні у наукових розвідках про М. Гоголя обстоювалася думка про його реалістичні позиції у вузькому розумінні. Певну роль у цих хибних твердженнях відіграло те, що свою ідейно-романтичну думку М. Гоголь висловлював не за допомогою певних умоглядних категорій філософії, а на рівні конкретно індивідуального синтезу почуттів та вражень особистого досвіду. Палітра світоглядних орієнтацій мислителя не дає підстав для однозначних оцінок. Отже, творча спадщина М. Гоголя була об'єктом численних досліджень як літературознавчого, мовознавчого, так і філософсько-естетичного характеру.

Cлід відзначити, що проблема філософсько-літературного відображення традицій української світоглядної ментальності у спадщині М. Гоголя недостатньо висвітлена в наявному гоголезнавстві. Вирішення її, як правило, було обмежене дослідженням так званих “українських повістей” М. Гоголя. Причому, творчість М. Гоголя розглядалася в рамках розвитку російського іторико-культурологічного процесу.

Традиційно виділяються два напрями в наявному гоголезнавстві: по-перше - це низка досліджень, в яких переважають оцінки творчості М. Гоголя в межах визначень “сатирик-реаліст” та “визначний російський письменник”, це традиційне бачення бере початок від літературно-критичної оцінки творчості М. Гоголя В. Белінським. По-друге - це дослідження, що містять різноманітні оцінки та підходи до літературно-філософського доробку письменника-мислителя у контексті розкриття його саме духовної спадщини. Особливе місце у цьому напрямі мають погляди Д. Чижевського, котрий наголосив на потребі розкриття творчого здобутку М. Гоголя у річищі традицій української філософської культури, зокрема, періоду романтизму.

Ретельний аналіз наявної гоголезнавчої літератури, дозволяє говорити про виокремлення декількох концептуальних підходів:

1) літературно-критичні розвідки М. Максимовича, П. Куліша, М. Костомарова, Т. Шевченка, В. Шенрока, де вивчення творчості М. Гоголя здійснюється у контексті української культури та визначається його вплив на розвиток російської культурної традиції, критична література кінця XIX- початку XX століття, а зокрема праці М. Бердяєва, М. Грушевського, В. Зеньковського, І. Мандельштама, Д. Мережковського, В. Розанова, І. Франка та ін., які переважно робили акценти на ідейному змісті творів М. Гоголя, на складну філософську побудову його світогляду, на діалектичну суперечливість його світосприйняття. У них наголошується, що М. Гоголь свідченням власної долі та творчості належить до українського національного руху (М. Грушевський, І. Франко, Т. Шевченко), що історично-культурні умови розвитку України “визначили” російськомовність його творів (В. Сіповський), хоча “мовою душі” була українська (І. Мандельштам). Акцентується увага на особливому, специфічному значенні М. Гоголя як для української, так і для російської культури, що дає підстави говорити про персоніфікований творчістю та долею письменника діалог цих культур (М. Бердяєв, В. Розанов);

2) праці дослідників в діаспорі: Є. Маланюка, П. Филиповича, Д. Чижевського, М. Шлемкевича, С. Ярмуся, в яких наголошується на тому, що у творчості М. Гоголя відображено українську духовність. На жаль, така позиція була поза увагою вітчизняних гоголезнавців;

3) особливої уваги заслуговують роботи Н. Крутікової, в яких знаходимо неоднозначне трактування творчості М. Гоголя, зокрема, досліджується гоголівська традиція в українській культурі та ідейно-тематичний зміст книги “Вибрані місця із листування з друзями”. Об'єктивністю підходу до розуміння творчості письменника-мислителя вирізняються роботи М. Поповича, де проблема М. Гоголя досліджується в культурно-історичному контексті, в цілісності його особистості та творчості. Цікавими та змістовними є праці А. Бичко та І. Бичка, де відзначається сконцентрована навколо проблем духовного життя “внутрішньої людини” культурологічна діяльність М. Гоголя. Також важливим внеском у гоголезнавство є спроба аналізу духовної спадщини М. Гоголя в контексті світової філософії В. Малахова. Слід відзначити сучасні дослідження гоголівської ідейної спадщини, а саме, праці В. Звіняцьківського, Л. Гамаль, Н. Вандишевої, Н. Радіонової, де висвітлені християнсько-екзистенційні мотиви творчості М. Гоголя.

У даному дисертаційному дослідженні творчість М. Гоголя розглядається в її зв'язках з українською культурою, відзначається його близькість до фольклорної поетики, психологізм, гуманізм та романтизм.

Отже, як бачимо, існують різні напрями у вивченні творчості М. Гоголя і широке коло гоголезнавців. Але до цього часу досліджувана проблема, незважаючи на неодноразові спроби, не була доведена до логічного завершення і виведена як багатогранне і самодостатнє явище.

Метою дослідження є розгляд і осмислення філосософських поглядів М. Гоголя в контексті традицій українського романтизму.

Для досягнення обраної мети були поставлені наступні завдання:

- визначити зв'язок феномену творчості М. Гоголя з літературно-філософською думкою його попередників та послідовників;

- обґрунтувати належність М. Гоголя до української національної філософської традиції та з'ясувати місце романтизму і романтичної проблематики у філософсько-літературній спадщині мислителя;

- розкрити цілісність філософсько-художнього осмислення М. Гоголем релігійних, етичних та естетичних проблем;

- визначити значення та місце М. Гоголя в системі світової та української філософії.

Об'єктом дослідження є творча спадщина М. Гоголя.

Предметом дослідження є філософські погляди М. Гоголя у контексті українського романтизму.

Методологія дослідження. Для досягнення мети і вирішення поставлених завдань використані методологічні розробки в галузі історико-філософських наук. Теоретична та методологічна основа дисертації визначалися виходячи зі специфіки джерельної бази дисертації. У роботі над дисертацією було використано значну кількість творів і досліджень, які представляють різні філософські і літературні школи та напрями, зокрема праці сучасних науковців та філософів: А. Бичко, І. Бичка, В. Горського, О. Забужко, В. Нічик, І. Огородника, М. Поповича, М. Русина, М. Шлемкевича та ін. Були застосовані методи системного аналізу, історико-генетичний (для цього були залучені твори В. Соловйова, Г. Сковороди, Т. Шевченка), культурно-типологічний та порівняльно-історичний методи. Використані методики таких галузей гуманітарного знання як філологія і літературознавство. Емпіричну основу дослідження склали художні твори М. Гоголя та його листи.

Дослідження здійснене на засадах історико-культурологічного вивчення філософської думки та визнання самоцінності особистості М. Гоголя як суб'єкта культурно-історичного процесу.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у виявленні глибинних теоретичних та світоглядних засад українського романтизму у творчості М. Гоголя, що дає змогу адекватно зрозуміти спадщину мислителя, виходячи з наявного йому історико-філософського контексту.

Основні елементи наукової новизни дослідження конкретизуються в положеннях, що виносяться на захист:

- доведено, що романтизм як етнокультурна домінанта першої половини XIX століття в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток і не можна вважати естетичними та філософськими джерелами культури українського романтизму виключно німецьку класичну філософію та естетику йєнської школи, хоча, безперечно, їх вплив був досить відчутним. Встановлено, що предтечею виникнення українського романтизму є сковородинська філософська традиція;

- з'ясовано, що підставою стверджувати приналежність М. Гоголя до романтичної традиції, є відображена у його творчості настанова спрямовувати увагу на індивідуальний та неповторний вимір буття особистості, що має бути предметом філософського осмисленням;

- доведено значний вплив творчої спадщини М. Гоголя на світоглядно-філософські погляди Т. Шевченка, та релігійну філософію В. Соловйова;

- обґрунтовано ключове значення принципу переходу від естетичного романтизму із зародками моральних пошуків та релігійних переживань, до релігійно-етичного сприйняття дійсності у творчості М. Гоголя, що зумовило естетичний підхід, який став для мислителя похідною вищого начала;

- визначено, що система філософських поглядів М. Гоголя в контексті українського романтизму дозволяє розширити концептуальні аспекти української філософської думки.

Теоретичне та практичне значення роботи. Дане дослідження зосереджує увагу на недостатньо опрацьованих у вітчизняній та світовій історико-філософській літературі питаннях, які мають важливе значення для подальшого розвитку української філософії. Ця робота є внеском у вивчення творчості М. Гоголя, яка є вельми актуальною для сьогодення.

Дисертаційне дослідження дає уявлення про багатогранну картину розвитку української романтичної філософії, визначає роль ідейної праці М. Гоголя у збереженні та оновленні традицій української філософії і його значення для розвитку світової культури.

Застосовані у роботі методи, та розроблені за їх допомогою теоретичні положення можуть бути використані фахівцями у сфері філософії, історії, культури, етики, естетики, релігієзнавства та літературознавства.

Здобуті результати можуть бути використані як у науковій, так і у викладацькій діяльності, а також можуть бути включеними до курсів та спецкурсів з історії філософії України, теорії та історії культури, релігієзнавства та літературознавства.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною роботою. Висновки й положення наукової новизни одержані автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і висновки дисертації були викладені на теоретично-методологічному семінарі аспірантів філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення й висновки дисертації були оприлюднені на наукових конференціях „Дні науки - 2000”, „Дні науки - 2003”, „Дні науки - 2004” філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка, тези доповіді були опубліковані в матеріалах Міжнародної науково-практичної конференції на тему “Філософія та історія філософії” (Київ, 22-23 травня 2003 року). Основні положення дисертаційного дослідження обговорювалися на кафедрі української філософії та культури Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Публікації. Впровадження результатів дослідження здійснювалося у формі наукових публікацій - трьох статтях, що були вміщені у фахових виданнях, які затверджені ВАК України та двох тезах доповідей, опублікованих у матеріалах конференцій.

Структура та обсяг дисертації визначена у відповідності з метою та завданнями дослідження. В структурному відношенні дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 168 сторінок. Список використаних джерел включає 184 найменування і складає 12 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

Вступ. Обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, розкриті методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення, наведені дані про публікації та апробацію результатів наукових досліджень.

У першому розділі “Джерельна та методологічна основа дослідження творчої спадщини М. Гоголя” здійснюється аналіз наявних праць з філософського осмислення творчості М. Гоголя, де зазначається, що суттю філософської непрочитаності творчості М. Гоголя є не малорухливість “філософського громадянства”, а методологічна недосконалість досліджень. Виділяються дві групи наукових праць щодо його філософської позиції: історико-філософські студії з проблем змісту філософських ідей та літературознавчі. Включення другої групи досліджень до нашого огляду зумовлене кількома чинниками. По-перше, розвиток філософії (кін. XIX - початку XX ст.) здійснювався не лише у формі спеціальних трактатів, теоретизування, причому саме екзистенційна лінія філософування (у контекст якої потрапляє і філософська позиція М. Гоголя) послідовно вписувала в коло цих форм художню творчість, де переживання є способом буття естетичного. По-друге, в українській культурі межі XIX-XX століть література часто виступає способом філософування.

Крім того, розвиток новітніх методологій літературознавчих студій у XX столітті (герменевтики, структуралізму, постструктуралізму, рецептивної естетики та екзистенціоналістської критики) значно зблизив інтерпретації філософські та літературознавчі. Даний процес розпочинається у 90-ті роки, що пов'язується із необхідністю досліджень історії української філософської думки і культури науковими методами XX століття, а також - переживанням Україною постмодерністської ситуації у її специфічній якості, результатом чого стає пошук персоналістичних орієнтирів у світі та інтерпретація текстів мислителів, які вдавалися до демонстрації межових станів буття.

Спираючись на все це, розглядаються чотири періоди досліджень філософських позицій М. Гоголя - це дореволюційний та післяреволюційний (кін. XIX - поч. XX ст.), радянський (до 90-х рр. XX ст.) та сучасний (з 90-х рр. XX ст.).

Серед праць ХІХ - початку ХХ століття аналізуються праці М. Драгоманова, П. Ліницького, І. Франка. Вивчення творчості М. Гоголя в контексті української культури та визначення його впливу на розвиток російської літератури пов'язується з літературно-критичними розвідками П. Куліша, М. Костомарова, М. Максимовича, В. Шенрока, М. Бердяєва.

Окремо аналізується лінгвістичний напрям у наявному гоголезнавстві, спрямований на вивчення мови та стилю М. Гоголя, започаткований А. Бєлим, В. Виноградовим та І. Мандельштамом.

Дослідження авторів з української діаспори представлені працями: Д. Чижевського, П. Филиповича, О. Стромецького, В. Зеньковського, Ю. Луцького, Є. Маланюка (кін. XIX - сер. XX ст.), в яких наголошується на тому, що М. Гоголь відігравав вирішальну роль у формуванні вітчизняної культури, оскільки стояв біля її витоків, був одним із перших романтиків, які внесли “нове слово й дух” в буття українського народу. Відзначається ґрунтовність досліджень радянського періоду, зокрема праць: К. Мочульського (“Духовний шлях Гоголя”, 1934 р.), І. Золотусського (“Гоголь”, 1980-ті рр.).

Iз сучасних дослідників відзначаються праці М. Поповича, А. Бичко, І. Бичка - з виходом на цілісність особистості та творчості М. Гоголя-мислителя в культурно-історичному контексті на основі світоглядно-ментальних характеристик українського народу. Щодо філософії романтизму в Україні, найбільш вагомими є фундаментальні розробки сучасників І. Огородника та М. Русина, В. Горського, заслуговує на увагу праця Т. Бовсунівської “Феномен українського романтизму”, де подається історіографія українського романтизму.

Досить актуальним є погляд Г. Грабовича, який у своїй статті “Гоголь і міф України” зазначає, що як і в XIX столітті, коли українство себе осмислювало і перевідкривало, так і тепер, коли воно напевне почне переосмислювати і заново відкривати, М. Гоголь становитиме точку опори й базу пізнання. Значний інтерес викликає праця сучасного дослідника В. Звіняцьківського “Таємниці національної душі”, де зауважується, що М. Гоголя треба читати “як він є”, а не так, як він представлений наскрізь політизованою гоголезнавчою текстологією, В. Малахова, який аналізує духовну спадщину М. Гоголя в контексті світової філософії.

Серед історико-філософських праць, що оглядово подають окремі аспекти філософських поглядів М. Гоголя в контексті українського романтизму, слід назвати праці Л. Гамаль, Н. Вандишевої, Н. Радіонової, де увага акцентується на християнсько-антропологічній проблематиці у творчості М. Гоголя. Дане дисертаційне дослідження є синтезом наявних сучасних гоголезнавчих розвідок кінця XIX - початку XXI століття та більш детальним і глибоким їх продовженням в доведенні та систематизації гоголівської філософії в українській культурній традиції та в контексті українського романтизму зокрема. Незважаючи на наявність великого числа публікацій, дослідження запропонованої теми не можна вважати завершеним. Новий виток суспільної практики, нові духовні орієнтації та соціальні завдання потребують ґрунтовного переосмислення світогляду М. Гоголя, уважного вивчення тих аспектів його філософії, які пов'язані із соціальним оновленням та національним ренесансом.

Другий розділ “Історичні й теоретичні засади романтизму як культурного феномену та специфіка його прояву в Україні” - присвячено розгляду формування та історичних передумов виникнення романтизму, його розвиток в українській культурній традиції.

Народження романтизму, за усталеною історико-філософською традицією пов'язується з діяльністю так званого йенського гуртка, представниками якого були Фрідріх Шлегель, його брат Август Вільгельм Шлегель, Людвіг Тік, Фрідріх Гарденберг, відомий під псевдонімом Новаліс. Ранній европейський романтизм був свідком Великої Французької революції, найбільш широко він представлений в Німеччині, де одержав теоретично¬-філософське визначення в працях Шеллінга, Шлегеля, Новаліса. Ідеї йенської школи зіграли велику роль у формуванні європейського романтизму, який зростав на трьох ідейно-естетичних підвалинах: заперечення культу розуму Просвітництва, утвердження сентименталізму та індивідуалізму або свободи волі людини. Однак, романтизм - це не тільки специфічна естетична теорія, а й новий світогляд, розповсюджений на теренах різних країн. Він піддавав нещадній критиці позицію розуму, який претендував на всезагальність та універсальність. Тяжіння романтизму до такої універсальності було обумовлене історичною ситуацією, яка склалася після періоду промислових революцій, і на наш погляд, має місце і в наш час, характеризуючись несвободою, невизначеністю людини в умовах панування ідеалу раціональності. Що проілюстровано наявністю двох протилежних течій в сучасній філософській думці - аналітичної філософії та філософії гуманітарного знання, які є послідовниками відповідно тенденції позитивізму і романтизму в їх широкому розумінні. Подібно до романтизму в країнах Європи, український романтизм був не тільки яскравим культурним феноменом і процесом духовного змісту - це був своєрідний специфічний світогляд, основні структурні елементи якого формувались в попередні культурно-історичні епохи, але актуалізувалися й проросли в певних історичних умовах як романтичне світобачення та світосприйнняття. В дисертації розкриваються специфічні особливості поширення романтизму в Україні. Вони пов'язуються з апеляцією романтизму до ірраціональних глибин, стихійно-творчих сил людини, що відповідало основам українського характеру, менталітету українців як своєрідній відповіді, антитезі на соціально-економічний національний гніт, що його зазнав український народ з боку царської Росії. Ідеї нації, історизму - провідні соціально-політичні ідеї романтизму - знайшли в Україні благодатний ґрунт з огляду на формування в народі національної ідеї, національної самосвідомості, потяг до перебудови свого суспільного буття. Цьому сприяла увага до народної творчості та української історії. Національна своєрідність та оригінальність були стрижнем культури романтизму. Діячі української культури згаданого періоду не вигадували національної самобутності, а виявляли її у самому об'єкті своєї уваги.

Коло представників романтизму в Україні досить висвітлюється за даними сучасної історико-філософської літератури, з виділенням таких основних осередків: Харківська школа (Л. Боровиковський, А. Метлинський,), галицькі романтики (М. Шашкевич, І. Вагілевич, Я. Головацький), київський університет (М. Максимович, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко), до кола репрезентаторів романтизму в Україні входить і М. Гоголь - один з перших романтиків в українській традиції, який деякий час був штучно викреслений з її доробку.

Саме в контексті українського романтизму і розглядається його творчість у даному дисертаційному дослідженні.

Щодо українського романтизму в цілому, то він базувався на власних філософських засадах, де всі теоретики романтизму були одночасно й носіями нової філософії, яка охоплювала не тільки мистецтво, а й філософську систему, формувала універсальне світобачення. Романтизм як етнокультурна домінанта першої половини ХIХ століття в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток і не можна підміняти естетичні та філософські джерела культури українського романтизму німецькою класичною філософією та естетикою йєнської школи, хоча деякий вплив, безперечно, вони справили. Зазначається, що предтечею виникнення та становлення нового напряму, який прийшов на зміну Просвітництву, в українській філософії була сковородинська філософська традиція, в якій зароджуються перші пагони екзистенціалізму та символізму в українській культурі.

Гоголівські екзистенційні мотиви істотно перегукуються зі сковородинськими. Символізм Г. Сковороди переростає у М. Гоголя в той романтичний символізм, який проявляється у всій його подальшій творчості. Гоголівська філософська традиція була яскравим прикладом розквіту нової української романтичної філософської думки. Тут реалізувалася та життєва енергія, яка до М. Гоголя й після нього зумовила специфічні риси філософського мислення, притаманного українській культурі.

В цілому ж, якщо розглядати романтизм як стиль епохи, то на основі вищенаведеного аналізу особливостей культури та її проявів, правомірним є висновок про те, що романтизм як одна із систем естетичного освоєння світу життя відбиває рух духовного розвитку людства. Термін “романтизм” витлумачується не як розмите уявлення чи штучна конструкція, а навантажується філософським змістом, і вже в такому тлумаченні конкретизується та диференціюється.

Без будь-яких упереджень можна стверджувати, що український філософський романтизм є українською сторінкою національної філософії, багатої за змістом, формою і розмаїттям пошуків у царині буття нашого народу, його самовияву, ментальності і психології. Саме у ньому найяскравіше виявлені основні тенденції національної думки.

У третьому розділі “Філософське тлумачення місця творчої спадщини М. Гоголя в українському романтизмі” здійснюється аналіз філософських поглядів М. Гоголя в контексті українського романтизму. Відслідковуються типологічні та тематичні подібності в поглядах різних мислителів світового рівня, насамперед співпадіння у їх світосприйнятті та світорозумінні. Увага зосереджується на тематичній схожості двох видатних українців М. Гоголя та Т. Шевченка, як продовжувача гоголівської романтичної традиції. Зазначено, що їх діяльність почалася майже одночасно, але перебували вони в різних епохах: М. Гоголь - в донаціональній (малоросійській), а Т. Шевченко - в національній (українській), саме в цьому їх основна відмінність. Обидва мислителі стояли на позиціях антропоцентризму та трагічного гуманізму, що і об'єднувало їх. В межах поставленої проблеми крім вказаного аналізуються типологічні подібності М. Гоголя з І. Кантом.

При цьому засвідчується, що творчі надбання М. Гоголя становлять не лише національну, а й світову цінність, визначається оригінальне входження М. Гоголя у філософсько-культурне коло світової думки, де він став не тільки продовжувачем, але і репрезентатором нових смисложиттєвих орієнтирів у відношеннях між людьми на засадах гуманізму. Як для І. Канта, так і для М. Гоголя характерним було передбачати головні проблеми суспільства, які незмінно визнавали й продовжували розробляти послідовники кожного з них. Але звичайно попри все між ними існували принципові відмінності.

Однак, основна увага відводиться національній ідентифікації М. Гоголя та місця його творчості в українській романтичній традиції, із визнанням того, що значним напрямком української приналежності гоголівського романтизму стають не тільки його твори, а й дослідження листів, спогадів та автобіографічних даних. (Прикладом є україномовний лист М. Гоголя до Ю.Б. Залеського - найвідомішого репрезентатора української школи в польській романтичній літературі, який було опубліковано у 1899 році у Львові (“Газета львівська”)). Українська унікальність М. Гоголя проявилася насамперед у пошуках джерел творчості, напрацюванні ідеологічної константи життя, що могло реалізуватися при мобілізації національного ресурсу, у суспільній самоорганізації буття. Потрібно перш за все зазначити, що вся його творчість проходить в романтичному контексті.

На думку більшості дослідників М. Гоголь є критичним реалістом у вузькому розумінні цього поняття і лише ранні його твори відносилися до романтичної традиції. Але думається, що романтична лінія прослідковується впродовж всієї творчої діяльності. Навіть останні його твори, що особливо вирізняються глибиною роздумів та філософським змістом, пронизані і збагачені романтичними відтінками.

В дисертації прослідковується еволюція романтичних поглядів М. Гоголя, показується, що в процесі цього еволюціонування стає закономірним “об'єктивний план”, який не визнає „сліпого зображення”, а веде до вторгнення в романтизм прози життя і зумовлює форми її розкриття. Еволюція романтичних поглядів М. Гоголя розглядається за такою схемою: нове розуміння народності, вираження “духу” народу, застосування історико-етнографічних реалій, які показують шлях формування та риси українського народу, наповнює філософським змістом поняття національного (“Ніч перед Різдвом”, “Вечір напередодні Івана Купала”, “Вечори...” та ін.), наступний етап творчості характерний критичною направленістю гоголівського романтизму, підіймається проблема “тілесності та духовності”, життя, смерті та любові, з'являється сміх, який примушує людину замислитися над доцільністю свого існування (“Старосвітські поміщики”, “Портрет”, “Мертві душі” та ін.), найбільш яскраво М. Гоголь проявив себе як романтик у третьому творчому циклі “Арабески” - тут чітко простежуються три напрями: історія, мистецтво, дійсність, останній період творчості має романтично-проповідувальний характер - М. Гоголь відчував неморальність естетичних рухів у людській душі, чим і заклав початки критики естетичного гуманізму, на цьому етапі висувається проблема того, як внутрішньо поєднати естетичні моральні запити - постає проблема їх обґрунтування і єдності через релігійну сферу (“Авторська сповідь”, “Вибрані місця із листування з друзями”, особисті листи М. Гоголя).

Доходиться висновку про те, що особливість романтизму - в постійному розвитку як в свідомості, так і в творчому методі. М. Гоголь є одним з найяскравіших і найцікавіших представників цього напряму в Україні. Він являє собою зразок романтичного відношення до різних світових проявів. Філософській позиції М. Гоголя притаманні як загальні риси романтизму так і їх національні модифікації, у його філософській думці співіснували романтичний індивідуалізм і підпорядкування особистості категоричному імперативу І. Канта.

Четвертий розділ “Класичний та сучасний виміри етичного, естетичного та релігієзнавчого контекстів поглядів М. Гоголя” - має за мету розгляд формування та розвиток етичних, естетичних і релігієзнавчих поглядів М. Гоголя в класичному та сучасному вимірах. Світобачення М. Гоголя умовно поділяється на два періоди: до так званого релігійного перелому та після нього. В перший період формувалися естетичні погляди мислителя, хоча і тут вже відбувались пошуки моралі та відчувались релігійні переживання. В цей час М. Гоголь частково перебував під впливом німецької романтики, але залежність від неї не принижувала його особистих поглядів на естетичну тематику. Водночас він не знаходив пояснення аморалізму естетичного руху, що поступово призвело до краху естетичного романтизму в його душі. Другий період - це пошуки виходу зі складеного становища через перехід до релігійного світосприйняття, яке також мало романтичний характер. Відтак естетичний підхід став для М. Гоголя похідною вищого релігійного начала.

В духовних пошуках М. Гоголя можна виділити три умовних періоди: естетичний, морально-етичний та релігійний, з гнучкими хронологічними межами, які співіснують та взаємодіють один з одним. Їх синтез складає основу як духовного вдосконалення мислителя на шляху до самопізнання, так і специфіку його антропологічного вчення. Естетичний романтизм М. Гоголя раннього періоду відобразився в домінуванні естетичної критики життя та людей. Він намагається зрозуміти, чому людина, яка бачить і розуміє природу у всіх її таємних явищах, не може створити нічого досконалого. Значне місце в ідейних пошуках М. Гоголя займає естетичне вчення про людину, що виливається у своєрідну естетичну антропологію. М. Гоголь вбачав в естетичній відкритості душі творчу силу. Зі свого раннього поклоніння перед естетичними силами душі він виніс глибоке переконання у творчій силі естетичних переживань, в їх здатності звільнити душі від усього вузького і дріб'язкового. Етичне вчення М. Гоголя ґрунтується на ідеї абсолютної протилежності двох світових начал - добра і зла, які поширювались як на суспільний, так і на чуттєвий світи.

В їх протистоянні вбачалася рушійна сила розвитку світу матеріального та духовного. Етика М. Гоголя має глибокий емоційний характер. Етичне має бути не чимось поверховим, а емоцією, що виходить із душі. Серце заявляє свої права, а не закон і якийсь авторитет. У М. Гоголя етичне - це живий потяг живого серця. Щоб вплинути на когось, змінити його думки, потрібно впливати на емоцію, вразити душу.

Кожна проблема, що поставала перед М. Гоголем, переживалася ним інтравертивно. Сам мислитель був глибоко-моральнісною особистістю. Він створив для себе так звану „утопічну теорію” в розумінні світу та людини, руйнування якої призвело до потрясіння в його духовному світі, і спричинило в подальшому релігійний перелом, під впливом якого, у свою чергу, відбулося вдосконалення думки, еволюція поглядів, нове розуміння культури та нова концепція життя.

“Природний” аморалізм людини, за М. Гоголем, пов'язаний з тим, що в ньому домінує естетичне начало. Питання про природу естетичного начала і про відношення його до моральної теми в людині все життя хвилювало М. Гоголя. Він був прихильником мистецтва, правдиво викриваючи потаємну трагічність естетичного начала. Чим глибше М. Гоголь пізнавав трагічне неспівпадіння в душі естетичного та морального начал, тим проблематичнішою ставала для нього тема краси та мистецтва. Саме тому М. Гоголь, будучи закоханим у мистецтво, будує естетичну утопію, в якій хоче врятуватись від даної колізії. Отже, М. Гоголь підійшов до самої глибини того естетичного гуманізму, який пустив коріння в глибини філософської думки України та Росії.

Одна з головних ідей в пізніх філософських працях М. Гоголя - ідея Церкви, яка є “живим поєднанням” та “верховною інстанцією” всього. М. Гоголь у своїх філософських пошуках приходить до висновку, що Церква може вирішити всі питання, які постають перед людством. Саме ця ідея була джерелом для розробки центральної ідеї у системі філософських поглядів російського релігійного філософа В. Соловйова - ідеї “всеєдності”. Релігійно-філософська проблема “оцерковлення життя”, поставлена М. Гоголем, стала внутрішньо близькою майже для всіх пізніших релігійних філософів.

Досить важко визначити, що ж переважає у творчому доробку М. Гоголя - релігійність чи екзистенційна направленість. Адже М. Гоголь не створює чіткої філософської системи і не дотримується загальноприйнятих норм наукового викладу. В зв'язку з цим важливо порівняти М. Гоголя як християнського філософа з незнайомим йому датським філософом Сереном К'єркегором, який проповідував християнський екзистенціоналізм. При цьому необхідно зазначити їх спільні типологічні та тематичні риси. С. К'єркегор, як і М. Гоголь, не створювали особливої системи і не дотримувався наукового викладу як такого. Їм було притаманне переживання з приводу “бездуховності” сучасників.

У філософії М. Гоголя та С. К'єркегора присутня дуже важлива риса екзистенційного мислення - трагічність. Пауль Тілліх визначає екзистенціалізм як “мислення, яке усвідомлює кінцевість та трагедію всякого людського існування”. То ж М. Гоголя також можна вважати проповідувачем християнського екзистенціалізму.

Повертаючись до суто гоголівської філософії, зазначається, що важливе місце мислитель відводить розумінню мистецтва - “невидимої сходинки до християнства”, на нього покладалися найглибші сподівання й утопічні надії. Ключ до вирішення завдань сучасності мистецтво бере у християнства. Це, зокрема, відчуття перетворюючої сили Церкви, яка склала основу його нового світобачення. Отже, М. Гоголь надавав мистецтву виняткову роль в житті суспільства. В досить тісному зв'язку з романтичною думкою були його естетичні погляди. Саме романтична естетика стала кроком уперед у розвитку світової естетичної думки, вперше поставивши проблеми сутності та специфіки мистецтва. філософський духовний романтизм

Розглядаючи проблему формування філософських поглядів М. Гоголя, ми приходимо до висновку, що вони мають досить своєрідний характер і форму викладу, а “найвірнішим шляхом” до філософських глибин творчості досліджуваного автора, є його унікальна теорія сміху, яка поглиблює гоголівське вчення про душу, відкриває сутність релігійних та соціально-етичних проблем. То ж саме цій важливій проблемі відводиться неабияке місце у даному дисертаційному дослідженні.

Метою сміху є загальне вдосконалення людства, якого прагнув М. Гоголь-романтик. Слід наголосити, що ідейні розвідки філософської антропології М. Гоголя випереджають твердження сучасного екзистенціалізму, переосмислюють ідеї естетичного гуманізму та етики, поглиблюють вчення про внутрішній духовний світ людини, етичний плюралізм та вартість християнської культури. Це деякою мірою продовжує сковородинське бачення людини і дає підстави для дослідження ідейного підґрунтя думки М. Гоголя у вітчизняній філософії.

ВИСНОВКИ

У Висновках здійснено узагальнення результатів дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. З'ясовані основні тенденції історико-філософської реконструкції постановки і вирішення проблеми філософських поглядів М. Гоголя в контексті українського романтизму. Визначені основні аргументи для переосмислення панівної літературно-філософської традиції, яка зводиться до визначення М. Гоголя в межах „російський письменник” або „сатирик-реаліст”.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

- романтизм як ідейний та культурний рух, що виник у Німеччині наприкінці XVIII ст., утверджував себе як цілісна система, охопив практично всі сфери суспільної свідомості, створивши власний світогляд, змінюючи світобачення людей цілої епохи;

- романтизм як етнокультурна домінанта першої половини XIX ст. в Україні народився з власних національних джерел філософської думки, успадкувавши весь її попередній розвиток, не можна вважати естетичними та філософськими джерелами культури українського романтизму виключно німецьку класичну філософію та естетику йєнської школи, хоча, безперечно, їх вплив був досить відчутним;

- предтечею виникнення української романтичної думки була сковородинська філософська традиція. Гоголівська філософська традиція є гідним продовженням cковородинських починань та яскравим прикладом розквіту нової української філософської думки в межах епохи романтизму. М. Гоголь реалізував ту життєву енергію, яка до нього й після нього зумовила специфічні риси філософського мислення, притаманного українській культурі;

- доведено значний вплив творчої спадщини М. Гоголя на світоглядно-філософські погляди Т. Шевченка, який продовжив гоголівські починання і також стояв на позиціях антропоцентризму та трагічного гуманізму, одним з гідних послідовників філософсько-релігійної творчості М. Гоголя є російський релігійний філософ В.Соловйова, який досить детально обґрунтував гоголівську ідею „всеєдності” та „оцерковлення життя”. Отже, М. Гоголь виступає перед нами як уособлення синкретичності духовного світу українця, який органічно вбирає в себе велику спадщину європейської культури та цінні краплини культури російської;

- гоголівська спадщина є найяскравішим прикладом української романтичної традиції. М. Гоголь є репрезентатором філософської романтичної думки на Україні. Самобутність даного мислителя у тому, що він стояв у витоків злиття та поєднання літературно-романтичної творчості з філософією та релігією;

- основними етапами еволюції романтичних поглядів М. Гоголя є: перехід від естетичного романтизму із задатками моральних пошуків та релігійних переживань, до релігійно-етичного сприйняття, яке мало романтичне забарвлення і зумовило естетичний підхід, що став для М. Гоголя похідною вищого релігійного начала;

- здійснений аналіз філософських поглядів М.В. Гоголя в контексті українського романтизму дає змогу розширити концептуальні аспекти української філософської думки шляхом звернень до глибинних прошарків її формування та розвитку.

Отже, детальне дослідження філософського змісту духовної спадщини М. Гоголя дає підстави стверджувати, що творчість мислителя займає чільне місце в українській та світовій філософській думці.

ПУБЛІКАЦІЇ

1. Супрун А.Г. Романтизм у системі філософських поглядів М.В. Гоголя // Вісник Київського національного університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 39. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2002. - С. 124-127.

2. Супрун А.Г. Основні аспекти філософської системи М.В. Гоголя // Вісник Київського національного університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 55. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - С. 81-85.

3. Супрун А.Г. Філософське тлумачення місця творчої спадщини М. Гоголя в контексті українського романтизму та світової культури // Практична філософія. №1. - Ніжин: ТОВ ”Аспект - Поліграф”, 2004. - С. 118-124.

4. Супрун А.Г. Поняття сміху у філософії М.В. Гоголя // Вісник Київського національного університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 54. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2003. - С. 66-67.

5. Супрун А.Г. Філософська концепція М.В. Гоголя // Вісник Київського національного університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 64-67. - К.: ВПЦ „Київський університет”, 2004. - С. 95.

Размещено на Allbest.ru