Соціально-філософські основи нігілізму (ХІХ-ХХ ст.)

Дослідження соціально-філософського підґрунтя нігілізму як ідеологічного та соціокультурного феномену. Аналіз вчення про амбівалентність заперечення у контексті соціального подолання. Нігілізм в умовах сучасної цивілізації, його гносеологічне кредо.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 28.07.2014
Размер файла 48,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 13+130.2+165.721

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

СОЦІАЛЬНО-ФІЛОСОФСЬКІ ОСНОВИ НІГІЛІЗМУ (XIX - XX ст.)

Спеціальність 09.00.03 - Соціальна філософія та філософія історії

ПРИСТІНСЬКА ГУЛЬНАРА ЯКІВНА

Донецьк - 2004

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філософських наук, професор ЯЛІ Іван Олександрович, професор, завідувач кафедри філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського

Офіційні опоненти - доктор філософських наук, професор Ананьїн Валерій Опанасович, начальник кафедри військово-гуманітарних дисциплін Київського військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національно-технічного університету України “КПІ”

кандидат філософських наук, доцент Ємельянова Наталія Миколаївна, доцент кафедри філософії Донецького національного університету

Провідна установа - Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України, відділ соціальної філософії, м. Київ

Захист відбудеться “ 1 ” жовтня 2004 року о 14 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К11.051.06 при Донецькому національному університеті (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного університету (83055, м. Донецьк, вул. Університетська, 24).

Автореферат розісланий ” 27 ” серпня 2004 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філософських наук, доцент М.І.Сушинський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. Явище нігілізму в розмаїтті його форм і варіацій стало для європейської культури останніх 150 років безсумнівною реальністю, яка потребує чіткого усвідомлювання і акцентуації у дослідженнях та оцінках історичного буття. Висвітлення змістовної багатоаспектності проявів нігілізму - від прямих закликів до руйнування чинного суспільного порядку, не зважаючи на жертви, до тонких значеннєвих нюансів постмодерністських побудов, розрахованих на досить елітарну, інтелектуально освічену аудиторію - вимагає проведення не лише конкретно-наукового аналізу (що зумовлює виділення окремих політологічних, мистецтвознавчих чи правових аспектів проблеми), але й глибокого філософського дослідження. Такий аналіз передбачає опрацювання методологічного компонента дослідження, виділення окремих складових цього явища, синтезування отриманих результатів з метою комплексного розкриття проблеми.

Поставлене питання є іманентно присутнім у європейській історії XIX-XX ст., незалежно від суспільного ладу, воно характерне як для промислово розвинених країн, так для тих, що зазнають процесу модернізації. У науковій літературі відносно нігілістичної свідомості, сформовано кредо, що претендує на філософську глибину й ґрунтовність. Відповідно виникає й етичне виправдання нігілізму, носії якого прагнуть постати у прогресивній ролі бунтаря і нищивника, що привносить нову мораль на зміну застарілим забобонам. Але є незаперечним домінування у нігілістичних доктринах наявних або прихованих форм деструктивності, які майже ніколи не містять конструктивного, творчого потенціалу. Складність ситуації поглиблюється тим, що в самих гуманітарних дослідженнях вже давно немає єдності, властивої золотому століттю класичного суспільствознавства. Примат раціональності у сучасному суспільстві, завдання, що покладаються на неї суспільством, фундамент непохитності наукових істин - все це піддається сьогодні сумніву й переосмисленню. У свою чергу, невизначеність постмодерної методології іноді підштовхує самі гуманітарні пошуки до відтворення концептуалістики нігілізму, утворюючи і легітимізуючи так званий академічний нігілізм.

Таким чином, дослідження соціально-філософських настанов нігілізму є актуальним завданням для вирішення проблеми співвідношення теоретичних і практичних складових у соціальних реаліях сучасності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація опрацьовувалася як складова частина комплексної науково-дослідної роботи кафедри філософських наук Донецького державного університету економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського “Діалектика соціального буття” (державний реєстраційний № 0102U007435). У рамках цієї теми автор здійснює аналіз феномену нігілізму та науково-теоретичного підґрунтя проблеми. Результати, отримані у процесі дослідження, використовуються у практиці викладання філософії, політології, релігієзнавства та соціології у Донецькому державному університеті економіки і торгівлі ім. М.І. Туган-Барановського, створенні навчальних з відповідних дисциплін.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Проблема, поставлена у дисертації, характеризується рядом філософських, соціологічних, політологічних, психологічних уявлень, зміст яких свідчить про різноаспектність трактування феномену нігілізму залежно від характеру історичної епохи, об'єктивних умов і суб'єктивних чинників. Дослідницька література з даної теми може бути умовно розкласифікована за трьома напрямками. По-перше, це історико-філософські дослідження процесу зародження і усталення нігілістичних принципів, цінностей та ідей (В.Асмус, І.Бичко, О.Волкогонова, Ю.Давидов, А.Данто, Н.Ємельянова, В.Зеньковський, В.Кантор, Т.Лютий, Л.Морева, Н.Мотрошилова, І.Нарский, Н.Подорога, О.Попіашвілі, Ю.Синеока, С. Хорунжий, Laiseca de Silva, Z. Pavic, G. Poltner, W. Class та ін.). По-друге, дослідження, що претендують на теоретичний аналіз сутності нігілізму (роботи М.Бердяєва, І.Бичка, М.Гайдеггера, В.Ф.Гегеля, Н.Ємельянової, Т.Лютого, К.Маркса, Г. Маркузе, Е.Мун'є, Ф.Ніцше, Р.Павельєва, Ж.-П. Сартра, С.Франка, Л.Шестова, О. Шпенглера, К.Ясперса та ін.).

По-третє, роботи, що акцентують увагу на соціокультурних, політологічних, філософських, психологічних, екзистенціальних аспектах нігілізму (дослідження А.Адлера, Т.Адорно, Бреккера, П.Бьюкенена, Ю.Давидова, Ю.Еволи , Н.Ємельянової, С.К'єркегора, Ю.Кагроманова, А.Камю, В.Крауса, Т.Лютого, Н.Малахова, А.Новикова, Р.Павельєва, А.Попіашвілі, І.Силуянова, П.Сорокіна, Е.Тоффлера, Форта, З.Фрейда, Е.Фромма, С.Хантингтона, Л.Шестова, А.Шопенгауера, К.Г.Юнга, , H.-J. Gerigk та ін.).

У працях, присвячених розгляду різних аспектів нігілізму, спостерігається множинність як мотивації диференціації, так й інтегрального його визначення. Необхідно наголосити на відсутності комплексного висвітлення проблеми, майже повній відсутності досліджень із філософськими, соціокультурними, узагальнювальними настановами. Спроби конкретного визначення нігілізму, як правило, не виходять за межі ідентифікації терміну “нігілізм” із тим соціальним чи духовним змістом, який він відображує на даний історичний момент. Типовою моделлю, окресленою в аналізованій літературі, є зведення нігілізму або до соціально-політичних, або до інтелектуальних, або до релігійних характеристик. На соціально-філософському змісті феномену нігілізму, на жаль, не акцентується. Однобічні дослідження прагнуть виявити специфічні сторони цього явища, але не відтворюють цілісного наповнення. Але, окрім виділення різноаспектних характеристик проблеми, головне завдання - розкрити їх внутрішній та сутнісний зв'язок, залишається невирішеним.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає феномен європейського нігілізму.

Предметом дослідження є соціально-філософське підґрунтя нігілізму як ідеологічного та соціокультурного феномену.

Мета і завдання дослідження. Дисертація є філософським дослідженням явища нігілізму як певного онтологічного чинника, актуалізація якого обумовлена соціальними причинами. Розуміння і визначення його як такого залежить від характеру соціальної епохи, від структури та типу суспільних відносин. Нерозвиненим суспільним відносинам відповідають нерозвинені ідейні теорії, що не виходять за межі уявлень. Але можливе й зворотне - ідеології здатні випереджувати реалії суспільного буття.

У певному розумінні, нігілізм є філософською рефлексією необхідності переосмислення основ буття, і тому завжди претендує на концептуальну переоцінку цінностей, піднімаючись до переоцінки сенсу життя. Але він є принципово неспроможний до позитивного вирішення цієї проблеми через специфічне обмеження своїх філософських засад і потенцій. Саме цей аспект проблеми у вітчизняній літературі майже не висвітлено. Метою нашої роботи є поширення уявлень про соціально-філософську платформу нігілізму як соціокультурного явища. Для цього необхідно вирішити наступні завдання:

- здійснити теоретичний аналіз нігілізму, показати його специфічно амбівалентний характер;

- дослідити генезу і розвиток філософської традиції нігілізму, наголосити на започаткуванні її із форм гносеологічного скепсису;

- розглянути і відповідним чином оцінити ідеологічну функцію нігілізму залежно від соціальних і психологічних настанов та зацікавлень;

- розглянути гносеологічну функцію таких понять, як “скепсис”, “песимізм”, “абсурд”, “ніщо”, “зміст історії”, “віра”, “воля” і ін. З'ясувати, як і наскільки вони відповідні історичним реаліям доби популярності ідей нігілізму;

- дати розгорнуту характеристику нігілізму як соціокультурного і метафізичного феномена.

Теоретична та методологічна основа дисертації. Теоретичну основу дослідження становлять праці зарубіжних, російських та українських авторів, що висвітлювали філософські, ідеологічні, політологічні, психологічні та культурологічні параметри нігілізму як соціально-історичного явища, праці з історії філософії, історії культури та громадянської історії.

Тема дисертації належить до тієї царини соціокультурного знання, об'єкт і предмет якої значною мірою формувався протягом останніх півтораста троків. Все це істотно вплинуло на вибір шляхів дослідження.

Методи дослідження зумовлені складністю і своєрідністю об'єкта і мети дисертаційної роботи. Експлікація генези соціально-філософських засад нігілізму, його соціальних потенцій і аспірацій на підставі системного методу та методу феноменологічної редукції дозволили запропонувати інтегральну модель нігілізму.

Принципово важливим стало використання методу сходження від абстрактного до конкретного і дало можливість розкрити панораму реального змісту нігілізму та причини відповідних соціальних метаморфоз.

Наукова новизна отриманих результатів обумовлена реалізацією певної методологічної програми, що дозволила виділити вихідні соціально-емпіричні чинники, які вплинули на процес виникнення нігілістичного ставлення до історичної дійсності. Вони розгорнуті в соціальному плані, але осмислені ідеологічно і філософськи, до того ж під кутом зору супутнього виникнення і формування понять, термінів і категорій нігілізму, що так чи інакше відбивають суспільний зміст нігілізму. Проведено інтегральний синтез функціонування нігілізму в його різних формах і видах протягом європейської історії. При цьому філософські й ідеологічні оцінки соціально-культурного контексту нігілізму дозволяють сформулювати певний погляд на його стратегічні претензії. Ключовим ідеологічним і світоглядним орієнтиром, що є основою адекватного розуміння нігілізму та його соціальних мотивацій постає фундаментальне поняття відчуження особистості.

На захист виносяться наступні положення, що претендують на наукову новизну:

а) нігілізм, як феномен переважно загальноєвропейської культури, виникає у період кризи усталених духовних цінностей. Однак його власна сутність чітко виявляється у соціальній ситуації Нового і новітнього часу;

б) нігілізм стосовно цілісної системи людських цінностей виступає не акцидентальною, а атрибутивною властивістю раціонального мислення, що проходить етапи історичного розгортання;

в) в нігілізмі виражено і сконцентровано ілюзорну свідомість суспільного індивіду, що є різновидом його ідеологічних установок;

г) ми визнаємо реальне існування універсального феномену соціально-історичної дійсності - нігілізму, однак ставимо під сумнів існування нігілістичної філософії. Нігілізм відображає загальну тенденцію стану і розвитку європейської цивілізації, описується в термінах відчуження індивіду, амбівалентності його свідомості, фаталістичної детермінації соціокультурного процесу.

Науково-теоретичне і практичне значення роботи. Матеріали і висновки дисертації можуть бути використані як рекомендації до використання у соціальній практиці сьогодення. Вони можуть знайти своє застосування в лекційних курсах з соціальної філософії, у спецкурсах із проблем філософської антропології та культурології.

Апробація роботи. Основні положення і результати дисертаційного дослідження були представлені у доповіді, проголошеній на IX Міжнародній конференції “Роль науки, релігії і суспільства у формуванні моральної свідомості” (Донецьк, 2001), у доповіді на Міжнародній науково-теоретичній конференції студентів, аспірантів і молодих учених (Тернопіль, 2003), у доповіді на II Міжнародній науковій конференції “Інтелект. Особистість. Цивілізація” (Донецьк, 2003). Матеріали доповідей стали розділом і підрозділом кафедральної теми “Діалектика соціального буття”, затвердженої Вченою Радою ДонДУЕТ ім. М.Туган-Барановського, а також використані у методичних і науково-теоретичних розробках з курсів філософії і соціології ДонДУЕТ ім.М.Туган-Барановського. Положення і результати дослідження залучалися у процесі викладання курсів філософії і культурології для студентів Краматорського економіко-гуманітарного інституту. Теоретичні висновки і наукові результати дослідження були апробовані на засіданнях кафедри історії та культурології Краматорського економіко-гуманітарного інституту.

Публікації. Матеріали дослідження викладені в одному із розділів монографії. Різні аспекти досліджуваної проблеми відображені у чотирьох публікаціях у фахових виданнях та матеріалах конференцій. Загальний обсяг друкованих праць складає 3 д.а..

Структура й обсяг дисертації. Дисертація структурується із вступу, двох розділів, розділених на 6 підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Обсяг роботи без списку використаних джерел становить 160 сторінок. Загальний обсяг роботи становить 174 с. Список використаної літератури включає 214 найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми, розглядається стан наукової розробки проблеми, окреслюються мета та завдання роботи, об'єкт і предмет, а також методологія здійснення дослідження, визначається наукова новизна положень дисертації, зауважується теоретична і практична значимість роботи, її апробація та структура.

Перший розділ дисертації “Соціальна обумовленість і теоретичні основи зародження і розвитку нігілізму” присвячений аналізу передумов виникнення нігілізму, витоками яких є соціальна дійсність та сфери свідомості суспільних індивідів.

У першому підрозділі “Рання суб'єктивно-драматична передумова формування нігілістичної традиції” розглядається такі стани свідомості суспільного індивіда, що є передумовою виникнення феномену нігілізму і мають істотне значення для його розуміння. Однак для класичної раціональності такі екзистенціальні стани є маргінальними елементами, що не потрапляють до кола її тематичних зацікавлень та досліджень. Класична раціональність вбачає у них власне психологічну проблему, що є досить складною для логічного тлумачення. Цими станами свідомості є тривога, страх, занепокоєння, провина тощо. Вони стали об'єктом дослідження датського мислителя С.К'єркегора, у працях якого набули категоріально подібне оформлення. Основною категорією екзистенціальної філософії є категорія Ніщо. Розум не здатний розпізнати сутність тієї необхідності, що закодована у Ніщо. Він боїться її як нескориму перешкоду до волі. Звідси постає стан відчаю як основна складова свідомості індивіда, що прагне до волі, але наштовхується на опір Ніщо. У нашому дослідженні простежується боротьба із зовнішньою необхідністю, з роком, що відбувається винятково у самому суб'єкті й означає усвідомлення власної сутнісної відчуженості. Цю відчуженість необхідно розпізнати у всіх наочних виявах, до чого й призводить практика послідовного філософування як звільнення свідомості від фетишів та ілюзій повсякденного буття. Але така практика є справою не бентежного, метушливого і знедоленого бунтаря, а припускає досягнення внутрішнього спокою й уміння побачити підтексти і зворотній бік життєвих колізій, виокремлення прихованих мотивів та дійсних рушійних сил як в історичному, масштабному вимірі, так і в межах обставин особистого життя. На це суб'єкт спроможний далеко не завжди, і тоді він неминуче зав'язне у своїй боротьбі проти різного ґатунку детермінацій на стадії неспроможного протесту, що виявляється тотально нігілістичним саме внаслідок внутрішньої його слабкості та непослідовності. У подібному ракурсі рухається й думка Л. Шестова, катастрофічна і міфологічна за змістом, але філософічна за стилем, що має додатковий, логічний вплив на читача. Слід відзначити принциповий момент у квазірелігійному міфологізмі Л. Шестова: фіксація не дійсного поневолення людини, а згоду останнього бути рабом. Трагічним у розумінні Л. Шестова є саме відчуження людської сутності. Зазначимо, що Платон, людина іншої, далекої від нас епохи і складних життєвих обставин, стверджував, що філософствувати - означає вчитися вмирати. Однак Платон не був нігілістом, тому зі станів жаху і страху, що супроводжують людину в житті, робив зовсім інші висновки. Людина по-різному розпоряджається своєю внутрішньою волею: про це продовжують розмову екзистенціалісти XX століття (Ж.-П.Сартр).

Засновник та теоретик французького персоналізму Е.Мун'є у “Маніфесті персоналізму” точно фіксує особливості свідомості нігіліста, говорячи про її вияв як масової реакції інфантильного типу. С.Франк демонструє ту ж картину у свідомості російської інтелігенції, окреслює як провідний її компонент моралізування з пласким і однозначним розмежуванням доброго і злого, проґресивного і реакційного. Таке точне визначення добра і зла могло б потенційно стати сильною стороною у діяльності індивіда, але тільки в тому випадку, коли воно є наслідком глибокої продуманості. Саме такої продуманості ми у вченні нігілістів не простежуємо, про добро і зло ними ведуться неясні міркування загального характеру, що гальмують на ствердженні моменту руйнування чинного порядку, ствердженні анархії, покладаючи надії на майбутню спонтанну творчість мас. Як кінцевий результат можливо узагальнити колізії трагічного сприйняття життя у нігілізмі як наслідок боротьби двох протилежних аспектів світосприйняття - релігійного, що вносить вищі започаткування у життя кожної людини, і десакралізованого, що абсолютизує “занадто людське” у людині.

Другий підрозділ - “Протиставлення соціального й умоглядного нігілізму другої половини XIX ст.” розглядає проблему відносин нігілістичних теорій і настроїв із практикою раціоналістичного мислення та існуючими державними системами. Під кінець XIX століття затверджуються, в основному, два підходи до розуміння сутності людини. Перший можливо визначити як раціоналістичний, спрямований на пошуки сутності людини, другий - ірраціональний, з орієнтацією на його екзистенцію. Поширюється поняття “людська самість”, що вживалося у філософії в різних значеннях - для позначення сукупності систематизованих уявлень про сутність людини, її призначення і цінності та для позначення й визначення практичних, соціально-значимих її характеристик. Уявлення про “самість” викликало зацікавлення різними аспектами людського буття (біологічними, моральними, емоційними тощо), що розглядались, однак, у фактичній ізоляції один від одного. Таке розмежування зумовлює необхідність поновлення практики сократівської ситуації, що орієнтує людину на самопізнання. Множинність чинників, що визначають індивіда, розпадається і призводить до втрати екзистенціальної самоідентифікації, провокує стан розгубленості, страху, розпачу. Появу цих неадекватних станів відчужений індивід пов'язує з дією зовнішніх стосовно нього чинників. Ними є, в його уявленні, насамперед, соціальна дійсність, що оточує і впливає на нього, і, по-друге, практика домінувального суспільного мислення. Ці чинники розглядаються як глибоко ворожі, що знаходяться у протидії з прагненнями самого суб'єкта. Цим зумовлена боротьба із соціальністю і раціональністю як маніфестацією пригноблювальної для індивіда зовнішньої сили, що руйнує і девальвує всі його особистісні якості.

Л.Шестов висловлює позицію людей, у суб'єктивному розумінні яких розпався історично обмежений суспільний світ і тому їх охоплюють почуття безвихідності та безнадіїності. Ця історично пережита ізоляція перетворює їх на асоціальні елементи, на нігілістів. Нігілізм подає себе як практика духоборства та бунта. Духоборство є замахом на зв'язок релігії з фігурою Бога. Ця боротьба триває з епохи Ренесансу і завершується нищівним і остаточним запереченням Бога у кінці XIX ст., що й буде висловлено в відомій тезі Ф.Ніцше “Бог помер”. У свою чергу, це означає дійсність буття абсурду, що проникає у тканину соціального і духовного життя людини. Це і є справжній розпад історичного часу і, відповідно, історичної свідомості людини. Боротьба з духом означає боротьбу з власною людяністю, що становить зміст абсурду, що розуміється як протистояння самому собі, прагнення знищити себе, залишити порожню зовнішню оболонку, видимість людини, перебуваючи у повному переконанні, що відбувається формування справжньої людяності.

Вважаємо, що у Л.Шестова “апофеоз безпідставності” не є теоцентричним, як окреслює його дослідник В.Зеньковський, а цілком і повністю міфологічним. Продовжується становлення соціально-ідеологічної міфології XX ст. Слід наголосити, що у працях Л.Шестова відбувається не впізнана самокритика раціональності. Однак нігілізм - це не просто інтелектуальна особливість мислення деяких філософів, він стає ідеологією і претендує на практичне втілення своїх руйнівних прагнень. У Ніщо для нігілістів опиняються наука, мораль, релігія та загалом весь суто раціоналістичний інструментарій мислення, уся соціальна організація людини. Раціоналізм для нігіліста є зручним як об'єкт радикальної критики, і, до того ж, абсолютно безпечний: можливо реалізувати свій внутрішній тотальний відступ і навіть почасти позбутися його - якщо зобразити весь рух у належному вигляді героїчного протистояння долі. Поза героя і бутафорія театральності - є домінувальними рисами масового носія будь-якого роду “нігілістичних заперечень”.

У філософії Л.Шестова мова йшла про відновлення онтологічної гідності людини, гідності її перед усіма силами - історичними, природними, божественними. Гідність людини означає наявність у її активі її ж сутності. За межами сутності, що належить людині, ні про яку її гідність говорити неможливо. Л.Шестов вважав, що традиційний раціоналізм не здатний допомогти індивіду у вирішенні життєвих проблем, а тим більше зробити його щасливим. Тому на цьому етапі певної форми існування нігілізму є неминучим.

Ф.Ніцше здійснює радикальну спробу “переоцінки цінностей”, у тому числі й у християнстві, що усвідомлюється ним як явище, з одного боку, нігілістичне, але з іншого боку - як таке, що переборює цей нігілізм. Власне нігілізм Ф.Ніцше визначає як страшне зло, хворобу європейської культури. Для нього нігілізм - не безвір'я взагалі, а невір'я у те, що існує. На думку Ніцше, потрібно побудувати нову людську спільноту, вільну від тиску християнської моралі, створити єдине царство справедливості всупереч царству благодаті. Імморалізм для мислителя стає засобом захисту індивіда від соціального нівелювання і від примусової стандартизації.

Згодом у Росії, що вступила на шлях індустріалізації, ім'я Ніцше стало символом нової епохи, а вчення мислителя - засобом розкріпачення індивідуальності. У XIX столітті відповідями на безправ'я людини в Росії стали концепції особистості ренесансно-гуманістичного, просвітницько-демократичного, ліберального і народницького типу, що мають спільний потенційно-нігілістичний компонент.

У третьому підрозділі - “Нігілізм як вчення про амбівалентність заперечення у контексті соціального подолання” на прикладі аналізу духовного досвіду Ф.Ніцше та А.Шопенгауера розглядається подвійність як самої проблеми нігілізму, так і її центральної ланки - категорії заперечення. Перше знаходить репрезентацію у здатності нігілізму бути представленим у двох формах - жорсткій і пом'якшеній, або, відповідно, у можливості виокремлення сильного і слабкого нігілізму. Творчість Ніцше ми кваліфікуємо як пом'якшену форму нігілізму - він називав його страшним злом, боровся із зростаючим безвір'ям у цінності, але й сам виступав як нігіліст, коли висловлювався щодо радикальної переоцінки цих цінностей. Іншими словами, нігілізм Ніцше має позитивний компонент, визначаючи програму формування нових цінностей. Нігілізм жорсткий такого послідовного стверджувального складника не має, задовольняючись ескізним і завуальованим уявленням про нього. У жорсткому нігілізмі пафос заперечення проникає у всі його побудови і деформує будь-який зміст.

Неясно окреслена цілісність людини в уявленнях епохи Ренесансу надалі призведе до розпаду європейської культури у формі нігілістично-руйнівної ідеології, а разом з тим, і до кризи самого класичного гуманізму. Цю кризу фіксує у своїй творчості Ф.Ніцше, який завершує період класичного гуманізму його повним, нігілістичним запереченням. І тут ми ясно бачимо, як паростки майбутнього нігілістичного умонастрою закладаються у самій визначальності ідеології гуманізму - зокрема, різко негативне ставлення гуманістів до культури Середніх віків. Філософія Ніцше відносно трактування нігілізму постає як найбільш розроблене і зрозуміле навіть у своїй суперечливості вчення. До незаперечних здобутків дослідника слід зарахувати ідею необхідності у вченні “про вічне повернення”. Завдяки “вічному поверненню” переборюється обмеженість, розірваність свідомості індивіда і він стає цілісним суб'єктом. Замість розуміння істини як самоочевидності у Ніцше з'являється нове визначення, істиною тепер стає “вірогідність”. Правда, обидва терміни є дуже близькими за своїм значенням: самоочевидність, безсумнівно, є вірогідною, а вірогідність відрізняється також певною очевидністю. Так що розходження тут поки що не принципове.

Цікаво відзначити, що ідея пошуку істини (без врахування контексту історіографічних особливостей) зустрічається вже у роботах Р.Декарта. Ф.Ніцше замислюється над тими ж проблемами, тільки вже на новому культурному тлі. М.Гайдеггер показав, що Ніцше цілком дотримується ідей Декарта, знаходиться у розвороті декартівської позиції і є її завершальним словом. Заперечення і затвердження традиції виступають тут у безпосередній значеннєвій єдності.

У даному підрозділі простежується й амбівалентність категорії Ніщо, коротко розглядається історія її формування, що має витоки у вченні елейської школи, у буддійській релігії та триває до ХХст. (Ж.-П.Сартр, М.Гайдеггер). Гегелівська концепція Ніщо пориває з деїстичним уявленням про дуалізм світу і Бога. Відома логічна схема діалектичного розвитку за Гегелем пояснює саморозвиток абсолютної ідеї процесом саморозкриття тотожності ніщо і буття. Він вважає буття і ніщо початковими абстрактними поняттями, реальний зміст яких реалізується у категорії становлення. Відповідно, і думка повинна знайти статус, що постає, формується, а не зав'язає в однобічних і нерухомих визначеннях. Добро і зло, відповідно концепції Ніцше, теж не є неминучими. Вони із самого початку свого виникнення “переслідують самих себе”. Творіння, творчість у добрі та злі пов'язано із руйнуванням вже наявного, але не тотального знищення всього, а того, що вимагає руйнування. Питання про міру руйнування виявляється провідним в історичній дії. Воно, у свою чергу, веде до розгляду того, що існує у максимально широкому трактуванні його буття. Про амбівалентність буття говорить Гайдеггер: “...буття - це ніщо із сущого”. Так відбувається збіг протилежних виявів як самої дійсності, так і мислячої цю дійсність свідомості. Послідовність позиції Ніцше полягає у здійсненній ним переоцінки цінностей і визначення її як головної ідеї свого вчення, узятого з врахуванням його ставлення до нігілізму. Реалізація даної ідеї здійснюється в історичному контексті, через зіткнення метафізичних проблем з екзистенціальними. В їхньому збігові Ніцше шукає шлях до подолання феномену нігілізму. Подолання (переосмислення), на відміну від критики, не претендує на вищий вияв істиності, але має намір робити нові відкриття, поки помилка не стає сутністю правди, усієї дійсності і самого філософського мислення. Ніцшеанська критика колишньої моралі як вищої цінності означає критику самої людини як основоположника цінностей. Є помилковими і повинні бути відкинуті всі традиційні цінності: “дух”, “небо”, “бог”, добро”, “зло”, “гарне”, “погане” - усе це уявляється хибним в існуючих трактуваннях. Вчення Ф.Ніцше, що містить у собі заперечення і твердження, створює передумови для формування активної життєдіяльної позиції. Історично ці передумови, однак, реалізованими не були. Навпаки, перемогу отримали інші елементи вчення, через що ім'я Ніцше виявилося пов'язаним з німецькою ідеологією націонал-соціалізму.

У другому розділі “Нігілізм в умовах сучасної цивілізації; його гносеологічне кредо” розглядаються питання, що належать до тих складових нігілізму, які характеризуються з погляду психології його суб'єкта, а також в аспекті ідей історико-соціального розвитку.

У першому підрозділі “Нігілізм і песимізм. Єдність та розходження їх гносеологічних і психологічних настанов” розглядаються психологічні аспекти нігілізму порівняно з песимізмом як певною ідейною течією у громадському житті. Ті категорії нігілізму, що висуваються екзистенціальною філософією, мають значне психологічне забарвлення, більше того, вони за своїм іменем і є позначенням індивідуальних психологічних станів. З іншого боку, песимізм як характеристика деяких філософських вчень також відрізняється одночасною приналежністю до словника психологічних термінів. Звідси виникає питання про їхнє співвідношення та ідентифікацію як самостійних або взаємнозалежних феноменів.

Проблему сенсу життя людина, що має сумнів у високому призначенні людського роду, формулює у вигляді питання: “Навіщо я живу?”. Однак внутрішня структура цього способу запитання має позицію цілепокладання і змушує шукати відповідь про шляхи виходу з теперішнього стану в інший через набуття відсутніх елементів - якостей чи речей. Прагнення до володіння, що підсилює ego людини, не веде до реалізації повноти буття, і суб'єкт починає сповідувати песимізм як істину цього досвіду. Нігілізм також є усвідомленням того, що ніщо у світі не заповнить недостатність екзистенції індивіда, і це ніщо стає домінувальною силою. Нігілістичне неприйняття навколишньої дійсності є одним з можливих варіантів реакції індивіда, що опинився перед необхідністю реалізації особистих екзистенціальних потреб, які переростають можливості чинної системи і конфліктують з нею.

Внутрішнє невдоволення, роздратування від “самого себе”, песимізм, переростаючи в соціальну практику, трансформуються у ненависть, персоніфіковану в образі окремої особистості, держави, раси і релігії, або спрямовану на світ взагалі. Така ненависть стає фундаментальною основою для агресії, що втілюється у різноманітних антисоціальних деструктивних актах, нігілістичних бунтах. Практика нігілізму є результатом хворої свідомості і її теорія також несе відбиток психічної надломленості нігіліста. Вважається, що А.Шопенгауер був одним з перших авторів, які застосували термін “песимізм”, крім того, він сам поділяв ці положення. Дослідник своєрідним чином переносить буддійські уявлення на європейський ґрунт і тому отримує укорінене песимістичне бачення світу і людини.

Ніцше, сприймає філософію А.Шопенгауера і робить, за виразом М.Гайдеггера, “психологічний перерахунок” творчості Ф.Достоєвського і Л.Толстого таким чином, що все розмаїття порушених ними тем постає у вигляді спрощеної класифікації психологічних термінів. Він протиставляє два типи реакції у суспільстві: лінію “великого зневажання чи відрази” (Ш.Бодлер, Е.Золя, Г.Флобер) і лінію “великого жалю”, персоніфіковану, головним чином, "російським песимізмом" (Ф.Достоєвський і Л.Толстой). Песимізм постає з цього погляду, у двох формах - зневаги і жалю, і Ніцше підкреслює психологічну сторону нігілізму. Як на наш погляд, не можливо погодитися із ототожненням песимізму і жалю, тому що це істотно відмінні внутрішні стани індивіда. Без міцних моральних засад, згідно з Достоєвським, неможливе нормальне існування не тільки суспільства взагалі, але й кожної окремої людини. Їхнє руйнування неминуче призводить до хвороби людського духу, що, як демонструє Ф. Достоєвський, найчастіше переживається як щиросердна травма, а часом - як тілесна хвороба. Е.Фромм вважає, що саме неможливість задоволення екзистенціальних потреб дає імпульс для трансформації законослухняного громадянина на соціально небезпечного нігіліста, оскільки негативні антисоціальні дії виникають як результат того чи іншого життєвого утиску, а песимістичні настрої, нестабільний психічний стан, обумовлений буттєвими, соціальними чинниками, лише збільшує антисоціальну спрямованість, що вже існувала. Вкажемо на розповсюджену наприкінці XIX - початку XX ст. практику переорієнтації філософських ідей убік їх психологізації або біологізації. Це є спробою проведення значеннєвого редукціонізму, що переводить усі міркування до сфери простіших і нібито зрозумілих пояснень.

Слід відмовити песимізму в його претензіях на роль особливої філософії, він є тільки квазіконцептуальним оформленням певного умонастрою. Нігілізм же цілком може бути співвіднесений і з певним стверджувальним мотивом, з оптимістичним уявленням. У наступному підрозділі “Релігійно-історична характеристика нігілістичних ідей” подано порівняльну історико-філософську характеристику ідей лібералізму і гуманізму, розглядається їх генеза та трансформація з позицій виокремлення внутрішньої логіки їхнього розвитку. Центральною ланкою, що пов'язує проблеми гуманізму і лібералізму, є антропологічна проблематика, те чи інше уявлення про людину, її природу, прагнення, завдання, права і функції у суспільному будівництві. Тут присутній принциповий момент самопізнання: щоб порівнювати людину з певною сутністю, певним значенням, потрібно завжди знати її домінантні апріорні якості, що надалі можна об'єктувати в зовнішньому світі. Тобто сутність людини потрібно спочатку вгадати, а потім знайти підтвердження цьому на емпіричному матеріалі. У підрозділі виокремлюються два підходи до теми трактування природи людини, започатковані Платоном і Аристотелем. З цим пов'язане усвідомлення генези та еволюції ідей гуманізму і лібералізму. На ранніх історичних етапах античності ідея особистості не могла існувати у свідомості людей. Головною в людині, за Аристотелем, є споглядально-інтелектуальна діяльність котра є проявом вищої форми життя. Ми можемо простежити, як образно-метафоричне мислення тут замінюється-доповнюється поняттєво-аналітичним. У працях Аристотеля простежуються й перші політичні ідеї, які можливо охарактеризувати як ліберально-подібні. Ми вважаємо неправомірним говорити саме про ліберальні ідеї як такі, оскільки це було б невиправданою модернізацією Аристотеля. Необхідно наголосити на врахуванні соціополітичного та культурного контексту, у якому реалізуються ідеї. З огляду на цей мінливий контекст ми розуміємо, що за формою висловлення можуть бути подібними, однак їхнє трактування не збігається. Можна користуватися зворотом “ліберальні ідеї”, говорячи про античний світ, але разом з тим, потрібно пам'ятати про необхідне розрізнення. Те ж саме слід зазначити і щодо гуманізму: не варто приписувати античності сучасну форму розуміння гуманізму, характерну для нашої епохи, оскільки сучасний гуманізм нерозривно пов'язаний із поняттям невід'ємних прав особистості, що уперше виникає у період становлення буржуазного суспільства. Тому твердження про зростання ліберально-гуманістичних ідей в античності уявляється некоректним. Скоріше, там формуються такі елементи світосприйняття суспільної людини, що надалі здатні утворити відповідну, уже знайому нам конфігурацію. Але самі ці елементи в їх власному історичному контексті утворюють самостійну і специфічну єдність.

Християнство принципово відрізняється від язичництва не тільки антропологічною проблематикою: воно взагалі окреслює принципово інший підхід до людини, що включає повне відновлення її свідомості. Християнство підкреслює індивідуальне в єдності з максимально загальним, Богом, у той час як язичництво розчиняє і знеособлює його в роді. Однак саме в історичному християнстві формується негативне ставлення до тіла. Надалі це принесе плоди у вигляді тотального заперечення новоєвропейського суб'єкта. З виникненням буржуазних відносин люди починають усвідомлювати свою індивідуальну значимість, набуваючи більшої незалежності. Незалежність людей, однак, має і зворотний бік - атомізацію особистості, що зростає, збільшення її відчуженості. Традицією гуманізму стає нігілістична нота, у якій зафіксований зсув думки від своєї власної форми, істини до імітації і бутафорії. Мислення втрачає дороговказну нитку істини, що споглядається, і стає на шлях утилітарної пристосовності до природи і суспільства. Останнє відображено у домінувальному розвиткові науково-технічної сфери досліджень і в зростанні соціальної керованості індивідом. Виявляється, що відчуженим суб'єктом легко маніпулювати, вбудовуючи його свідомість у пропоновані шаблонні способи міркування й оцінок. Пошук людської індивідуальності, цієї центральної проблеми Ренесансу, не був успадкований мислителями XVII ст. через просту причину - споконвічну відсутність самого пошуку. Та й попередня гуманістична домінанта зводила пошук людини до простого заперечення християнської антропології. Ліберальний світогляд знайшов відображення у творчості голландського мислителя XVII ст. Б.Спінози. Дослідник зауважує, що вільна людина ні про що так мало не думає, як про смерть, її мудрість полягає у міркуванні про життя, а не про смерть. Ця мудрість помітно відрізняється від античного розуміння. Платон стверджував, що філософствувати - значить учитися вмирати, але при цьому його ніяк не можна назвати песимістом. У Спінози відбувається переорієнтація самопізнання на розумове розмежування категоріального змісту. Це й означає введення колишніх слів і термінів в іншу понятійну структуру, яку ми визначили як ліберально-гуманістичну. У світоглядному комплексі класичного лібералізму ядром були ідеї класичного гуманізму і протестантизму - індивідуалізму, терпимості, самоцінності особистості, прогресу, згодом доповнені уявленнями про свободу від групових, класових, націоналістичних забобонів, про космополітизм, демократизм. В економічній області основоположники лібералізму стали пропагувати вимоги скасування обмежень з боку державної влади, підтримку і свободу для приватних підприємців. Для політичного лібералізму надалі буде характерним визнання прав людини, диференціація функцій законодавчої і виконавчої влади, свободи у виборі занять і конкуренції. Разом з тим, ця епоха стала початком вступу до раціоналістичного, бездушного і розважливого світу практицизму.

У XIX ст. в умовах різкого розмежування уявлень про належне і наявне буття починають формуватися суб'єктивно-психологічні передумови нігілістично-відразливого, деструктивного ставлення до тогочасного соціального і культурного середовища. Ці передумови, у свою чергу, сприяють переходу нігілістичного способу заперечення як теоретичної мотивації до її масового прийняття. Нігілізм доповнюється ідеологічним компонентом і перестає бути тільки теорією, надбанням окремих індивідів. Нігілістичне ставлення стає в XIX столітті реальністю, що переживається, перетворюючись з відстороненої ідеї на дійсну і руйнівну силу. У XIX ст. ідеї лібералізму втілюються у реальному житті, у практиці державного будівництва і діяльності ліберальних партій. Лібералізм на різних етапах свого розвитку опрацьовував політичні доктрини, концептуально змінюючи свою програму. Згодом лібералізм ставав більш неоднорідним, суперечливим, еклектичним. Ліберальні, демократичні і нігілістичні ідеї та уявлення утворять єдину традицію суспільно-політичної свідомості Європи Нового часу, визначаючи як її суперечливість, так і дієвість.

У третьому підрозділі “Практичне продовження нігілізму і його ідеологічні рудименти” розглядаються варіації нігілізму в політиці, у мистецтві та виділяються його ідеологічні орієнтації. Місце релігії в суспільній свідомості кінця XIX ст. починає посідати ідеологія, що нами розуміється, насамперед, як самосвідомість держави. Ідеологія орієнтується на зміцнення державних структур, уявляє людину елементом, гвинтиком величезного державного механізму. Нігілізм показує нам такий тип мислення, що апелює саме до ідеології, втрачаючи справжні гуманістичні орієнтири. Людина в християнстві перебуває у стані співтворчості з Богом, володіючи іскрою божою. Нігіліст від цього відмовляється і у це не вірить, він, по суті, апелює до язичницької моделі сприйняття дійсності. Нігілісту, для того щоб відстояти для себе функцію творця історії, потрібно цілком зректися віри у деякий трансцендентний початок і переконати навколишніх у правильності свого рішення. Йому потрібно створити не тільки свої моральні постулати і уявлення про добро і зло, але й власні, несуперечливі і максимально переконливі способи їхнього обґрунтування. Виникає питання: якими є передумови і умови формування нігілістичної ідеології? Вона має цілком певні соціальні, психологічні й ідейно-моральні підстави. Ці підстави породжені конкретно-історичною реальністю, психологією епохи. Ідеологія знаходиться поза етичними координатами і не повинна оцінюватися чи розумітися через категорії моральних переваг і вимог. Стосовно ідеології нігілістичної, йдеться про виправдання гріха людини, що вдається до агресії й насильства, до злочину. Вагомим є те, що нігіліст взагалі діє поза системою етичних координат, а не просто в деякій системі, альтернативній загальноприйнятій. Моральність як поняття, для нігіліста не існує. Проте нігілістична ідеологія вважає себе здатною створити нове мірило моральних цінностей, але фундаментом для неї служить тотальне неприйняття навколишньої дійсності.

У певному розумінні ідеологія нігілізму становить секуляризований, раціоналістичний прообраз релігії, з якої вилучили трансцендентний початок (Бога), але залишили ірраціональну, міфологічну сутність, що стала підґрунтям для теорії нової людини і нового світу. Ідеологія нігілізму ніколи не набула б суспільного резонансу, якби не містила в собі елемента виправдання, завуальованого розуміннями вищої справедливості. Її здатність створити ілюзію творця, деміурга історії саме й дозволяє кожному (навіть найприниженому) її адепту пережити відчуття того, що саме він і запроваджує в життя цю ідею перебудови світу.

Що стосується мистецтва, то показовим прикладом прояву естетичного нігілізму є різні напрямки модернізму. Найповнішого антиестетичного вияву нігілізм набув у таких напрямках модернізму, як дадаїзм, абстракціонізм, поп-арт. Як і в дадаїзмі, так і в сюрреалізмі звеличується, прославляється культ ірраціонального, в якому всі людські цінності - наукові, художні, моральні, - категорично заперечуються. Абстракціоністи прагнули у своїй творчості реалізувати деяку вищу духовну реальність, що міститься за межами природи, почуттєво відчувається, але сприймається за допомогою підсвідомості. Важливий аспект, який характеризує абстрактне мистецтво - це заперечення національних традицій у культурі. Виникає явище пролетаризації мистецтва, його нівелювання. Однак нігілізм у модернізмі не набуває тотального характеру. Всупереч концепціям його ідеологів, мистецтво лише творчо переробляє досвід попередників, іноді такою мірою, що його важко простежити.

У Висновках підводяться підсумки проведеного дослідження, отримані визначення формулюються системно, окреслюючи, по можливості, загальне концептуальне уявлення про різні сторони феномену нігілізму, як сучасного, та й історичного явища. Як найвагоміший з отриманих результатів слід виокремити: Філософський розгляд проблеми нігілізму можливий за умови виділення як самого теоретичного концепту (образу) нігілізму, так і прояснення внутрішньої логіки його функціонування як в минулому, так і на сучасному етапі.

Нігілізм як ідейна течія претендує на своєрідне філософське кредо, але не містить послідовного і достатньо осмисленого опису своїх дій і продуманих програм.

Нігілізм спрямований на оправдання санкції насильства у всіх його виявах. Ця тенденція становить його мету.

Амбівалентність нігілізму пов'язана із деформацією механізму філософського мислення щодо окресленої Гегелем послідовності заперечення і твердження. Суб'єкт нігілізму починає із заперечення й зупиняється на ньому, до того ж робить це невідповідним чином і не здатний вийти з ситуації тотального заперечення. Неспроможність його протесту цілком вписується в існуючі суспільні допуски.

Актуальним завданням дослідження нігілізму є виявлення позитивного варіанту поставлених у його межах альтернатив, тих можливостей соціального й особистісного розвитку, що були нігілізмом відчуті, але не знайдені.

нігілізм амбівалентність соціокультурний гносеологічний

Основні положення дисертації викладено у публікаціях

Пристинская Г.Я. Асоциальная философия Льва Шестова // Вестник ДонДУЕТ.-2001.-3(11).-С.225-231.

Пристинская Г.Я. Гносеологический скепсис нигилизма (конец XIX - начало XX вв.) // Вестник ДонДУЕТ. Гуманитарные науки. - 2003. - № 2 (18). - С. 63-74.

Пристинская Г.Я. Гносеологический скепсис нигилизма (конец XIX - начало XX вв.) // Интеллект. Личность. Цивилизация: Материалы ІІ Международной научной конференции. Том 1 (Донецк, 22-23 мая 2003 г.)/ Донецкий государственный университет экономики и торговли им. М. Туган-Барановского. - Донецк: 2003. - С.97 - 108.

Пристинська Г.Я. Нигілізм і песимізм: єдність і розходжєння їхніх психологічних установок // Діалектика суспільного буття: Монографія / Під ред. д-ра філос. наук, проф. І.О. Ялі. - Донецьк: ДонДУЕТ, 2004. - С. 92-101.

Пристинская Г.Я. Психологические предпосылки нигилизма // Соціально-економічні, політичні та культурні оцінки і прогнози на рубежі двох тисячоліть: Тези доповіді Міжнародної науково-теоретичної конференції студентів, аспірантів і молодих вчених: (Тернопіль, 20 лютого 2003 р.) / Підручники і посібники. - Тернопіль: 2003. - С. 104.

Пристинська Г.Я. Самість людини в західній філософії (кінець XIX- початок XX cт.) // Мультиверсум.Философский альманах.-2001.-№21.-С.42-49.

Пристинская Г.Я. Онтологические рудименты нигилизма // Наука.Релігія.Суспільство.-2001.-№2.-С.236-241.

АНОТАЦІЇ

Пристінська Г.Я. Соціально-філософські основи нігілізму (ХІХ - ХХ в.). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за фахом 09.00.03 - соціальна філософія та філософія історії. - Донецьк, 2004.

Дисертація присвячена аналізу соціальних і філософських основ феномену нігілізму в європейській історії XIX-XX ст.

У дисертації стверджується, що послідовний розгляд нігілізму вимагає постійної уваги до питань методології дослідження. Окреслено ескізний образ нігілізму, який репрезентований у своїх основних характеристиках. У дослідженні наголошується на багатоаспектності феномену нігілізму. Розглянуті три його основні складові: як умонастрій індивіда чи групи індивідів (індивідуально-психологічний аспект); як певна ідеологія і відповідний їй суспільний рух; як філософське кредо, символ віри, де фіксує себе квазірелігійна компонента у свідомості нігіліста.

Вказується на парадоксальність амбівалентності нігілізму: його спосіб вирішення проблем екзистенції людини призводить до їх збільшення. Метафізичний бунт, реалізований у його філософському кредо, є панівним компонентом нігілізму. Інші складові здатні входити до інших форм суспільної свідомості, де їх деструктивність виявляється подекуди компенсованою в межах правової регуляції відносин.

Ключові слова: абсурд, амбівалентність, деструктивність, інфантильність, необхідність, заперечення, розпач, відчуження, тотальність, цінності.

Пристинская Г.Я. Социально-философские основы нигилизма (ХІХ - ХХ вв.). - Рукопись. Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.03 - социальная философия и философия истории. - Донецк, 2004.

Диссертация посвящена анализу социальных и философских оснований феномена нигилизма в европейской истории XIX-XX вв. Актуальность исследования обусловлена тем, что явление нигилизма в его разнообразных формах стало в последние полтора столетия реальным и существенным фактором европейской истории, нуждающемся в конкретной концептуальной оценке. Его теоретическое представление не завершено даже в основных чертах и требует продолжения исследования. Относительно нигилизма в литературе присутствует весь спектр мнений - от поддержки и оправдания как необходимого элемента в творческом отношении к традициям до неприятия как деструктивной силы общества.

В диссертации показано, что последовательное рассмотрение нигилизма требует постоянного внимания к вопросам методологии исследования. Предпринимается попытка выделенный первоначально эскизный образ нигилизма далее представить связным образом во всех своих основных характеристиках. Утверждается, что нигилизм есть принципиально сложный феномен, который можно выделить в трех основных составляющих: рассмотреть как умонастроение индивида или группы лиц, т.е. с позиций личностно-психологического аспекта; как определенная идеология и соответствующее ей общественное движение; с) как некое философское кредо, символ веры, где фиксирует себя квазирелигиозная компонента сознания нигилиста.

Нигилизм парадоксален в своей амбивалентности: его способ решения выделенных проблем экзистенции человека ведет к их усугублению. Метафизический бунт, выраженный в его философском кредо, является основным компонентом нигилизма. Остальные составляющие способны образовывать иные формы общественного сознания, где их деструктивность оказывается отчасти компенсированной в рамках правовой регуляции отношений. Ключевые слова: абсурд, амбивалентность, деструктивность, инфантильность, необходимость, отрицание, отчаяние, отчуждение, тотальность, ценности.

Pristinskaya G.Y. Socially-philosophical Backgrounds of Nihilism (ХІХ - ХХс.). - Manuscript.


Подобные документы

  • Аналіз соціальних ознак і витоків антропологічної кризи сучасної техногенної цивілізації. Культурні та антропологічні суперечності глобалізаційних процесів сучасності. Концепції виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами.

    автореферат [29,9 K], добавлен 11.04.2009

  • Початок філософського осмислення цивілізації, принципи та фактори його розвитку на сучасному етапі. Життєвий шлях цивілізацій, його періодизація. Особливості, проблеми, майбутнє та місце України в світі. Глобалізація, вільний ринок та "ефект метелика".

    курсовая работа [51,4 K], добавлен 25.10.2014

  • Специфіка аналізу білінгвізму як особливого соціального явища у різних аспектах, зокрема у межах соціальної філософії. Застосування процедури системного розгляду в трьох взаємопов’язаних аспектах - структурному, функціональному, динамічному аспектах.

    статья [23,2 K], добавлен 06.09.2017

  • Соціально-політичні трансформації в ХХ столітті - фактор, що вплинув на перегляд ціннісних орієнтирів розвитку сучасної людини. Взаємозв’язок модних тенденції в одязі та грошового стану особистості як предмет філософських досліджень Торстейна Веблена.

    статья [15,1 K], добавлен 27.07.2017

  • Дослідження причин, що дали поштовх для виникнення конфуціанства та вплинуло на світосприйняття людства і їх світогляд. Опис життя Конфуція, його шлях до істинного знання. Основні ідеї морально-етичного вчення майстра, викладені в його роботі "Лунь Юй".

    курсовая работа [28,5 K], добавлен 02.01.2014

  • Філософські категорії "нове" і "старе". Особливості об'єктивних процесів діалектичного заперечення. Принцип роздвоєння єдиного на протилежності. Абстрактне і конкретне. Взаємодія між різними протилежними сторонами. Форми прояву матеріальних систем.

    реферат [26,1 K], добавлен 14.08.2010

  • Філософські погляди Памфіла Юркевича, який розвивав християнське вчення про серце як основу людської істоти і духовно-моральне джерело душевної діяльності. Особистість і особисте життя Юркевича. Характеристика і основи його ідейно-теоретичної спадщини.

    реферат [29,4 K], добавлен 16.11.2013

  • Порівняльний аналіз існуючих у сучасному науковому дискурсі концепцій виходу із загальнопланетарної кризи, породженої глобальними проблемами. Соціокультурний контекст зародження та витоки, специфіка й спрямованість розвитку техногенної цивілізації.

    автореферат [26,8 K], добавлен 16.04.2009

  • Значення для осмислення феномена (природи) мови яке має поняття логосу. Тенденції в розвитку мовної мисленнєвої діяльності. Тематизація феномена мовного знака та її ключове значення для філософського пояснення мови. Філософські погляди Геракліта.

    реферат [19,8 K], добавлен 13.07.2009

  • "Втеча від свободи" — перша книга психоаналітика та соціального психолога Еріха Фромма. Показано, що монографія стала одним з основоположних творів автора. Проведено аналіз психіки людини у монографії. Досліджується значення свободи для сучасної людини.

    контрольная работа [20,9 K], добавлен 18.09.2019

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.