Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ім. В.І. ВЕРНАДСЬКОГО

РОЧНЯК ОЛЕНА ВОЛОДИМИРІВНА

УДК 130.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеню кандидата філософських наук

МІФ ТА МУЗИКА, ЯК СТРУКТУРОТВІРНИЙ КОМПОНЕНТ КУЛЬТУРИ

09.00.04 - філософська антропологія, філософія культури

Сімферополь - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов Міністерства освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філософських наук, доцент Кононенко Тетяна Володимирівна Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов доцент кафедри філософії та політології.

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Малахов Віктор Аронович Інститут філософії ім. Г.С. Сковороди НАН України головний науковий співробітник;

кандидат філософських наук, доцент Цвєтков Олександр Петрович Таврійський національний університет ім. В.И. Вернадського доцент кафедри соціальної філософії.

Захист відбудеться "17" квітня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради.

К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.И. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, вул. Київська, 116-А.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В.И. Вернадського за адресою: м. Сімферополь, пр. Вернадського, 4.

Автореферат розісланий "15" березня 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Зарапін.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дисертаційного дослідження. Основоположним компонентом культури є міф і музика. Ми принципово поєднуємо два поданих явища й розглядаємо їх у єдиній цілісності. Міф - основа формування й розвитку музики. Музика - засіб вираження й трансформації міфу. Це невід'ємна частина людського життя, специфічна форма світовідчуття й світорозуміння.

Міф - одна з перших знакових, символічних форм, своєрідний зміст і відбиття певного життєвого укладу, ціннісно-значеннєвий механізм культури, джерело релігії, філософії й мистецтва. Це - матриця, етична й естетична аксіома людського буття. У ньому міститься й відбивається інформація про космос, природу, соціум, час, простір, реальне й ідеальне. Міф як колективного, так й індивідуального характеру постійно присутній у житті людини. Зі сферою міфологічного прямо пов'язані обряди, звичаї, традиції, які виступають основою поведінкової моделі. З одного боку, міф є цілком природним і очевидним для людини, яка живе в певній культурі. Відомо, що у представників одного культурного співтовариства колективні й індивідуальні картини світу відрізняються гомогенністю, має місце однорідність світосприймання та єдина логіка вчинків. З іншого боку, міф може бути суперечливим, абсурдним, безглуздим для людини іншої ментальності й культури. Міфологічна матриця існує у вигляді неусвідомлюваних індивідуально сприйманих диспозицій. Змодельовані на її основі міфи не є ідентичними. Кожне етнічне й культурне співтовариство, в остаточному підсумку, конструює свій власний міф. Тобто, одночасно міф виступає й загальнолюдським, й етнічним, національним надбанням.

Міф, міфотворчість тісно пов'язані з музикою. На наш погляд, музика являє собою метамистецтво. Вона відбиває внутрішній світ людини й виражає її відношення до навколишньої дійсності. Як і міф, одночасно це форма й засіб пізнання, комунікації та впливу на людину й суспільство. Її ритмо-інтонаційна природа дозволяє адекватно виражати весь спектр переживань, будувати асоціативні ряди, які базуються на емоційно-почуттєвій фактурі людини. Як вид мистецтва й форма дозвілля музика має широке соціальне значення. Це широкодоступна сфера культури, одна зі специфічних форм активної перетворювальної діяльності людини. У порівнянні з вербальною й письмовою формами комунікації, внаслідок своїх колосальних інтерпретаційних ресурсів, відсутності обмежень конкретним значенням музичний дискурс демонструє більш високу комунікабельність. Він відбиває безпосереднє світовідчуття людини й суспільства, виражає з недоступною іншим видам мистецтва безпосередністю й силою впливу дух часу. Як і міф, музика поєднує загальне з частковим, універсальне з індивідуальним, поєднує й презентує найбільш актуальні й істотні аспекти й проблеми культури на кожному новому витку її розвитку. У цьому сенсі музику можна розглядати як особливий розумово-почуттєвий простір, унікальну звукову ноосферу.

Актуальність і значимість проблеми міфу, музики, їхніх наукових досліджень багато в чому пояснюються пошуком джерел, першоелементів культури. Сьогодні ми спостерігаємо підвищений інтерес до міфу, музики, міфологічної та музичної творчості як форми й засобу сприйняття, розуміння світу, визначення місця й ролі в ньому людини. Тема дисертаційного дослідження звертає нашу увагу до фундаментальної проблеми сутності людини, основ побудови й способів вираження її внутрішнього світу, принципів і механізмів взаємодії з навколишньою дійсністю. Таке загострення наукового інтересу до проблеми людини, її соціокультурної практики, у свою чергу, обумовлюється характерним для XX і ХХІ століття ростом соціальної напруженості, який породжує відчуття хисткості культурної реальності, прагненням до пошуку вічних моделей, непорушних сутностей, загальнолюдських цінностей та істин.

Сучасна наука поступово відходить від принципу чіткого розмежування, дисциплінарності у вивченні людини. Людина починає розглядатися в сукупності всіх своїх ознак. Для філософії в цілому характерний інтерес до різноманітних об'єктів, суб'єктів, явищ і процесів, що досліджуються різними дисциплінами. Сьогодні людство впритул підходить до необхідності комплексного рішення проблеми, інтеграції знання, створення глобальної науки про людину. Складність полягає в тому, що наука за своєю суттю аналітична, схильна скоріше до диференціації, ніж до синтезу. Міф і музика, навпаки, цілісні, тотальні й універсальні. Вони є об'єктом дослідження багатьох наук, насамперед, філософії, філології, культурології, соціології й політології, кожна з яких по-своєму намагається визначити їхнє місце й роль в історії й культурі. Особливий розвиток при цьому одержують прикладні дослідження, розробки маніпулятивних можливостей міфу й музики, їхніх здатностей навіювати, кодувати, спрямовувати й регулювати.

Ступінь розробленості теми. Міф і музика - популярні дослідницькі теми в історії філософії й філософії культури.

Перші наукові дослідження міфу з'являються вже в Давній Греції. Евгемер, Феаген з Регію, Платон, Аристотель, Зенон з Кітіона розглядають міф як ефектну й ефективну форму викладу світоглядних і філософських ідей.

Проблема міфу, його природи, сутності, призначення є однією з основних для представників західноєвропейської науки й мистецтва ХIX - ХХ століть. Це роботи філософів (Й.Г. Гердер, Ф. Ніцше, Ф.В. Шеллінг), лінгвістів (А. Кун, В. Манхардт, М. Мюллер, В. Шварц), етнографів (Е. Ланг, Б.К. Маліновський, Ф. Реглан, Г. Спенсер, Е.Б. Тайлор, Дж. Фрейзер), соціологів (Е. Дюркгейм, Л. Леві-Брюль, В. Парето, Ж. Сорель), композиторів (Р. Вагнер, Е.Т.А. Гофман), психологів (З. Фройд, К.Г. Юнг), культурологів (Р. Барт, Ж. Дерріда, М. Фуко, У. Еко, М. Еліаде), мистецтвознавців і літературознавців (Т. Адорно, Н. Фрай), теологів (Р. Бультман, П. Тілліх), які сприяють виникненню порівняльного аналізу міфів.

Значний внесок у розвиток теорії міфу вносять вітчизняні вчені О.М. Афанасьєв, Ф.І. Буслаєв (реконструкція давніх міфологічних систем на основі етимологічних зіставлень), Я.З. Голосовкер (дослідження логіки міфу), А.В. Гулига (культуротворча роль міфу), О.M. Золотарьов (аналіз дуалістичної міфології), В.В. Іванов (антропологічні основи міфу), Ф.Х. Кєссіді (міф як форма суспільної свідомості), О.Ф. Лосєв (сутність і діалектика міфу), Ю.М. Лотман (семіотика міфу), М.К. Мамардашвілі (міф як першооснова філософії), Є.М. Мелетинський (історичне й культурологічне структурування міфології народів світу), О.О. Потебня (значення міфології для ранніх суспільств), В.Я. Пpoпп (вивчення й класифікація основних міфологічних сюжетів), Є.Я. Режабек (міфосвідомість, міфомислення), С.О. Токарєв (літературні міфи), В.М. Топоров (реконструкція індоєвропейської й балто-слов'янської міфологічної семантики), Б.О. Успенський (міф у системі «людина - знак»), О.М. Фрейденберг (логіка міфологічного тексту). Важливим підсумком цих досліджень стає визнання цінності міфологічної форми свідомості й мислення, визначення якісних особливостей міфу й міфології, виявлення механізмів міфотворчості й впливу міфу на сфери науки, культури, ідеології, політики, побуту.

Окремо слід зазначити роботи сучасних українських філософів І.В. Бичко, А.К. Бичко, В.С. Горського, В.А. Малахова, М.В. Поповича, В.Г. Табачковського (загальна теорія міфу, природа, сутність, специфіка, національні міфи), С.Б. Кримського, О.Д. Шоркіна (епістемологія міфу), О.А. Габрієляна, Г.Г. Почепцова (політичні міфи).

Кінець ХХ - початок ХХІ століття характеризується черговим підвищенням інтересу до міфу. Намічається тенденція узагальнення й систематизації накопиченого матеріалу, однак при цьому дослідники не можуть прийти навіть до відносної близькості позицій у розумінні онтології, гносеології й аксіології міфу. Більш впорядкованим є стан історичної ретроспективи, вивчення міфів народів світу, їхніх специфічних особливостей, визначення соціальної й культурної ролі міфології. Своє розуміння сутності й специфіки міфу пропонують сучасні дослідники В.Є. Абизов, В.О. Артюх, В.В. Валькова, О.Б. Гладій, Л.Й. Зубрицька, Т.А. Коберська, Є.М. Ковтун, О.Ф. Косарєв, О.О. Мишучков, В.М. Найдиш, О.Г. Рюмкова, О.К. Садовніков, А.В. Ставицький, Г.В. Шелогурова. Безумовним досягненням є вивчення політичної міфології, маніпулятивного впливу міфу на свідомість людини.

Вивчення, філософське осмислення музики починається в епоху Античності (Піфагор, Платон, Аристотель), триває в Середні віки (Аврелій Августин, Аніцій Манлій Северін Боецій, Ніколо Орем, Регіно із Прюма), найбільш актуалізується в ХІХ - ХХ століттях (Р. Вагнер, І.Г. Гердер, А. Кірхер, Ф. Ніцше, Ф.В. Шеллінг, А. Шопенгауер, Т. Адорно, Л. Вітгенштейн, С.К. Лангер, X.Ортега-і-Гассет, Р.М. Рільке, Г. Спенсер).

У центрі уваги вітчизняних вчених перебувають естетичний і практичний аспекти музики. Варто виділити роботи Е.В. Ільєнкова (художньо-естетична рефлексія музики), М.С. Кагана (принципи й механізми взаємодії внутрішніх конструкцій музичної культури), О.Ф. Лосєва (сутність і функціонування музики), В.В. Медушевського (теорія музичної комунікації), С.Х. Раппопорта (емоційна основа музики), А.Н. Сохора (музична соціологія), Т.В. Чередниченко (проблеми музичної естетики).

Сьогодні однією з центральних виступає проблема музичного мислення, музичної мови як складної семіотичної системи. Щодо цього інтерес представляють роботи Б.В. Асафьєва (інтонаційний словник епохи), Н.О. Герасимової-Персидської (музичний стиль), Л.А. Мазеля (проблеми гармонії), Є.В. Назайкінського (музична психологія, сприйняття й вплив музики), В.Г. Ніколаєва (інтеграція різнорідної музики), М.С. Старчеус (психологія музичної творчості), В.М. Холопової (музична естетика). Сучасне філософське розуміння музики як універсального явища культури міститься в дослідженнях Л.П. Буєвої (гносеологічні аспекти музичних символів), Л.Л. Васильєвої (вплив музики на розвиток культури ХХ століття), Д.В. Губіна (взаємозв'язок музичного стилю й концепції світу), Г.Г. Макаренка (музика як метамистецтво), Т.П. Решетнікової (музика як феномен культури), В.К. Суханцевої (час у музичній культурі), Л.Г. Тарапати (дослідження музичної моделі світобудови).

Інноваційним у нашій роботі є те, що окремі аспекти проблеми міфу й музики аналізуються з погляду цілої низки наукових дисциплін, а саме: філософської антропології, філософії й соціології культури, естетики, мистецтвознавства, музикознавства, психології, теорії масової комунікації. Міждисциплінарні дослідження зараз досить поширені. Можна назвати філософів, лінгвістів, семіологів, музикознавців, праці яких, безсумнівно, мають культурологічне звучання й вносять вклад у теорію й історію культури. Наприклад, Х.-Г. Гадамер, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз, Ф. де Соссюр. Їхні ідеї поповнюють наші уявлення про генезис культури, специфіку, механізми трансляції й інтерпретації культурних феноменів.

Однак дотепер залишаються дискусійними й маловивченими деякі проблеми. У ході дослідження культури сучасна наука накопичує багатий матеріал. Поступово складається специфічний філософський і культурологічний напрямок, що культивує принцип міфосвідомості й міфотворчості, міфологічно забарвленого сприйняття реальності. Щодо цього дана робота носить скоріше пошуковий характер. Залишається відкритою проблема співвідношення раціонального й ірраціонального пізнання дійсності, міфу, релігії й науки. Дискусійний характер має понятійний, категоріальний апарат. Незважаючи на розробку різних аспектів проблеми музики (загальна теорія музики, місце, роль у мистецтві й культурі, музичний образ, музичний звук), фундаментальні наукові праці з питань природи й сутності музики як знакової й звукової форми культури, тісно пов'язаної з міфом, практично відсутні. У початковій стадії вивчення перебуває й проблема маніпулятивного впливу музики. На жаль, у сучасній українській філософії відсутні наукові дослідження феномена музичного міфологізму, вперше теоретично акцентованого й практично використаного Р. Вагнером. Комплекс даних проблем ми й намагаємося вирішити у своєму дослідженні.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках комплексної теми наукової роботи кафедри філософії та політології Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов «Проблеми суспільства з перехідною економікою» (реєстраційний номер 01044003407) і розкриває один з аспектів проблеми гуманізації суспільних відносин.

Метою роботи є комплексний аналіз міфу й музики на матеріалі вітчизняної й західної філософії, визначення їхнього місця й ролі, структуротвірних можливостей у культурі. Досягнення даної мети передбачає розв'язання наступних завдань:

- визначити природу й сутність міфу й музики, виявити основу й механізм їхньої взаємозумовленості й взаємодії;

- провести порівняльний історико-філософський аналіз проблеми міфу й музики;

- визначити й проаналізувати основні стратагеми міфологічної й музичної творчості;

- виявити й охарактеризувати механізми й прийоми маніпуляції свідомістю;

- показати роль ідей Р. Вагнера (як ілюстративний матеріал) в розвитку теоретичної й практичної бази впливу на свідомість людини міфу й музики.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає міф і музика як універсалія культури, предметом - структуротвірні й сугестивні можливості цієї універсалії.

У процесі роботи використані наступні методи:

- системний підхід, у рамках якого представлений комплексний аналіз міфу й музики, їх невід'ємних складових, принципів і механізмів взаємодії, завдяки чому міф і музика розглядаються як цілісна, складноорганізована, саморегулююча система, яка перебуває в постійній взаємодії з людиною й суспільством;

- метод порівняльно-історичного аналізу, що дозволяє представити історико-філософський аспект проблем міфу й музики, динаміку їхнього розвитку в філософії культури;

- інтервальний метод, що дає можливість досліджувати багатомірність міфу й музики.

Методологічною основою дисертаційного дослідження виступає принцип світоглядного й філософського плюралізму, комплексного аналізу міфу й музики на структурному й змістовному рівнях. У дослідженні аналізуються й зіставляються філософські, психологічні, соціологічні, етнографічні, літературознавчі й мистецтвознавчі підходи до міфу й музики, які дозволяють більш повно представити проблему.

Наукова новизна дослідження:

- уперше проведено комплексний аналіз міфу й музики як цілісного об'єкта вивчення, як фундаментальної знакової структури, обумовленої та такої, що обумовлює свідомість і мислення, світогляд, ціннісно-значеннєві модальності життєдіяльності людини; проблема міфологічної й музичної творчості принципово виводиться на рівень філософської рефлексії, пов'язується з дискусійною проблемою природи й сутності людини, суспільства й культури;

- систематизовано матеріал, що представляє в історії філософії динаміку розвитку розуміння міфу й музики; акцентовано специфічний ментальний і культурний простір, у рамках якого функціонують міф і музика, що дозволяє розглядати, з одного боку, міф як основу й засіб формування й розвитку музики, з іншого боку - музику як засіб вираження й трансформації міфу, що, у свою чергу, сприяє постійним динамічним змінам, змістовним і стильовим переміщенням і збагаченням усередині культури;

- виявлено і проаналізовано механізм використання маніпулятивного впливу міфу й музики, передумови якого перебувають у свідомості, мисленні й психіці людини, акцентовані й проаналізовані основні прийоми маніпуляції (контраст, повтор та апеляція до емоцій), що дозволяє усвідомлювати й контролювати практичну роль міфологічних і музичних ідей, образів, сюжетів у житті людини й суспільства; як ілюстративний матеріал використано творчу, філософсько-теоретичну й музично-практичну, спадщину Р. Вагнера, що відкриває нові межі й перспективи для подальшого дослідження проблеми маніпуляції.

Теоретичне й практичне значення дисертаційного дослідження визначається його актуальністю й новизною. Основні положення й висновки допомагають осмислити роль міфу й музики у впливі на людину, у становленні, розвитку культури. Збагачено й конкретизовано поняттєво-категоріальний апарат сучасної філософії культури. Результати роботи можуть бути основою для розробки спеціальних програм і курсів з теорії й історії культури, філософії й соціології культури, культурології, етики, естетики, менеджменту, маркетингу, реклами, PR-технологій, бути використані в ході подальших досліджень теоретичних і методологічних питань культури інформаційного суспільства, адаптовані для розробки проблем національної безпеки, оскільки дане дослідження дає можливість концептуально поглибити розуміння сутності й механізмів керування індивідуальною й масовою свідомістю через сферу міфу й музики.

Особистий внесок здобувача. Концепція дисертаційного дослідження, основні положення та висновки, тексти дисертації, статей, тез підготовлені автором самостійно.

Апробація результатів роботи. Основні положення й результати дослідження обговорювалися на теоретичних і методичних семінарах кафедри філософії та політології, на підсумкових наукових конференціях викладацького складу Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов (Горлівка, 2004 - 2007), на засіданнях філософського клубу (Горлівка, Донецьк, 2004 - 2007). Загальні положення й результати дослідження пройшли апробацію на наступних наукових конференціях: міжнародна конференція «Світогляд і трансформації сучасного суспільства» (Сімферополь, 2004), Перша Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу '2004» (Дніпропетровськ, 2004), IV Міжнародна науково-практична конференція «Динаміка наукових досліджень - '2005» (Дніпропетровськ, 2005), ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Науковий потенціал світу - '2005» (Дніпропетровськ, 2005), Всеукраїнська науково-практична інтернет-конференція «Сучасний соціокультурний простір 2005» (Київ, 2005), Міжнародна науково-практична конференція «Наука й інновації - '2005» (Дніпропетровськ, 2005), IV міжрегіональна конференція молодих учених і аспірантів «Дослідження молодих учених в області гуманітарних наук» (Горлівка, 2006), V міжрегіональна конференція молодих учених і аспірантів «Дослідження молодих учених в області гуманітарних наук» (Горлівка, 2007).

Публікації. Основні положення й результати дисертаційного дослідження опубліковані в п'ятнадцяти роботах, з яких сім статей у наукових журналах і збірниках, зареєстрованих ВАК України, одна стаття й сім тез у збірниках матеріалів наукових конференцій.

Структура дисертаційного дослідження включає вступ, три розділи, висновки й список використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 199 сторінок, з яких 186 сторінок основного тексту й 13 сторінок списку використаних джерел (180 найменувань).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Вступ містить загальну характеристику дисертаційного дослідження: обґрунтована актуальність теми, представлений ступінь її наукової розробленості, показаний зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначені мета й завдання, об'єкт і предмет, методологічна основа й методи дослідження, сформульована наукова новизна, зазначені теоретичне й практичне значення роботи, особистий внесок, апробації й публікації отриманих результатів. філософський міф музика свідомість

У першому розділі «Міф як основа культури» ми даємо загальну характеристику міфу: представляємо поняття, історико-філософський аналіз, функціональне призначення, місце й роль у культурі. Ми розглядаємо міф як універсальну форму світовідчуття й світорозуміння, первинну знаково-символічну систему, основу культури.

У підрозділі 1.1. «Проблема визначення поняття» ми констатуємо й пояснюємо складність, що виникає при спробі дати чітке й однозначне визначення міфу.

Буквально міф означає розповідь, переказ, сказання. Як правило, це переказ, сказання про богів, обожнених або пов'язаних з богами своїм походженням героїв, про першопредків, які прямо або опосередковано беруть участь у створенні світу. Це не просто усний або письмовий твір, а повідомлення, комунікативна система. Міф містить і передає інформацію в умовах алегоризму, символізму й схематизму. Одночасно це й реальність, і вимисел.

Міф всюдисущий і тотальний. Персоніфікуючи й виражаючи колективну творчість, він є фундаментом будь-якої спільноти й культури. Він включає людину в систему навколишнього світу, пояснює принципи її функціонування. Він нерозривно пов'язаний з процесом ідентифікації, самопізнання й самознаходження в макро- і мікрокосмосі, забезпечує психологічний захист і стійкість.

У підрозділі 1.2. «Історико-філософський аналіз: Античність, Середні віки й Відродження» ми показуємо динаміку розуміння сутності міфу в історії філософії.

До міфологічної спадщини звертаються майже всі великі мислителі античної епохи. Перші презентатори й систематизатори античної міфології Гомер і Гесіод розглядають міф, по-перше, як особливого роду реальність, перехрестя людського і надлюдського, по-друге, як ключ до пізнання й розуміння всього сущого, по-третє, як ефективний поетичний засіб передачі інформації. У цей час зароджуються три найпоширеніші напрямки тлумачення міфу: евгемеричне, алегоричне й символічне. Представники евгемеричного напрямку - Евгемер, Арнобій, Лактанцій Люцій Целій Фірміан, Плутарх і Фірмік Маттерн - демонструють раціональний підхід, сприймають міф як реальну історичну подію, змінену людською фантазією. Представники алегоричного напрямку - Феаген з Регію, Аристотель, Зенон з Кітіона й стоїки - розглядають міф як людську вигадку, уподібнення, іносказання, персоніфікацію природних і соціальних явищ. Синтез другого, алегоричного, і третього, символічного, тлумачень міфу ми спостерігаємо в діалогах Платона. Тут міф - специфічна реальність, таїнство, синтез виявленого й прихованого, справжнього й вигаданого.

У Середні віки античні міфи замінюються християнськими. Починається принципове протистояння згубної язичницької й рятівної християнської міфологій. Християнство базується на ідеях непорочного зачаття, чудес, мученицької смерті, воскресіння й другого пришестя Ісуса Христа. Ведучі теологи систематизують і остаточно оформлюють християнську доктрину. У цей час переважають алегоричний і символічний напрямки тлумачення міфу, що пояснюється нездатністю людини сприймати божественну мудрість інакше, ніж через алегорію й символ (Максим Сповідник), затверджуються принципи багатозначності й наявності багатьох рівнів біблійних текстів, розробляються нові алегорії й символи (Іоанн Дунс Скот, Оріген).

Відродження повертає інтерес до античної міфології. Воно поєднує античну й християнську традиції. Джованні Боккаччо, Данте Аліг'єрі, Франческо Петрарка, Джованні Піко делла Мірандола бачать у міфі зашифровану, приховану мудрість. Ідеалом епохи стає героїзований, максималізований образ надлюдини.

У підрозділі 1.3. «Історико-філософський аналіз: Новий і Новітній час» ми відзначаємо, що розвиток науки й техніки, домінування раціоналістичного світосприймання, затвердження еволюційної концепції походження й розвитку світу в Новий час і епоху Просвітництва витісняють міф і міфологічну свідомість на периферію історії. Міф розглядається як показник давнього й примітивного етапу розвитку суспільства, синонім архаїки.

Однак в XIX столітті деміфологізація змінюється реміфологізацією. Цьому сприяє діяльність німецьких романтиків Р. Вагнера, І.Г. Гердера, Ф. Гельдерліна, Е.Т.А. Гофмана, В. Грімма, Я. Грімма, Ф.В. Шеллінга, А.В. Шлегеля й Ф. Шлегеля. Вони трактують міф як велику таємницю історії, найдавнішу символічну форму людської мудрості, естетичний прототип, первинний матеріал для творчості.

У XIX - ХХ століттях складається новий науковий напрямок - міфологічна школа. У її рамках виділяють низку самостійних течій. Першу - натуралістичну, лінгвістичну - представляють М. Мюллер, О.М. Афанасьєв, Ф.І. Буслаєв, А. Кун, В. Манхардт, О.О. Потебня, В. Шварц. Вони визначають міф як хворобу мови, результат семантичних змін і зрушень. Друга течія - еволюціоністська, антропологічна - базується на досягненнях порівняльної етнографії. Її представники Е. Ланг, Г. Спенсер, Е.Б. Тайлор відносять міф до первісної, дописьменної культури, до перших спроб концептуального пояснення світу. У руслі даної течії виникають ритуально-міфологічна й функціональна теорії. Якщо представники ритуально-міфологічної теорії У. Робертсон-Сміт, Ф. Реглан, Дж. Фрейзер, Дж. Харрісон відстоюють тезу про виняткове значення ритуалу в становленні культури, про пріоритет ритуалу над міфом, то засновник функціональної теорії Б.К. Маліновський сприймає міф як священне писання, що встановлює певні принципи й правила поведінки й забезпечує культурну наступність. Третя, соціологічна, течія відносить міф до сфери колективної свідомості й колективної психології. Е. Дюркгейм, Л. Леві-Брюль, Ж. Сорель розглядають міф як основу світосприйняття, фантастичне відбиття соціально забарвленого буття людини, ефективний засіб впливу. Четвертий напрямок у рамках міфологічної школи - психологічний, психоаналітичний - представляють З. Фройд, К.Г. Юнг, Дж. Кемпбелл. Вони пов'язують міф зі сферою й проекцією несвідомого, закодованого. К.Г. Юнг і Дж. Кемпбелл розвивають вчення про колективне несвідоме в універсальних образах, архетипах якого полягає джерело людської символіки. П'ята течія - структуралізм. Р. Барт, П. Бурдьє, Ж. Дерріда, К. Леві-Стросс, В. Тернер, М. Фуко бачать у міфі особливого роду послання, надбудову вторинної системи (символ) над первинною (мова). Шоста - теїстична - течія. Її представники Р. Бультман, П. Тілліх наполягають на своєрідній деміфологізації. Міф необхідно розуміти саме як міф. Це символічна розповідь про зустріч Бога й людини. Саме міфологічна основа релігії забезпечує віру людини.

У Новітній час міф розглядається як особлива форма свідомості й мислення, механізм значеннєвого структурування реальності. Е. Кассірер, О.Ф. Лосєв, К. Хюбнер трактують міф як прояв духовної діяльності людини, автономну форму культури.

У підрозділі 1.4. «Місце й роль міфу в культурі» ми виділяємо світоглядну (обґрунтування певного світопорядку й світосприймання), ціннісно-значеннєву (відношення до реальної і міфологізованої дійсності, міфологічна символіка), психотерапевтичну (адаптація людини у світі, психологічна стійкість, емоційна рефлексія), соціально-інтегративну (мирне співіснування й ефективна взаємодія різних людей і соціальних груп), регуляторну (зразок-приклад, матриця соціального порядку), апологетну (обґрунтування й виправдання існуючого світопорядку), мобілізаційну й маніпулятивну (засіб організації й впливу на суспільство) функції міфу.

Акцентується тісний взаємозв'язок міфу з літературою, музикою, образотворчим мистецтвом, театром, кінематографом. Постулюється, що твори мистецтва як матеріальні втілення міфу щоразу представляють нову реальність із власним ціннісно-значеннєвим змістом. Міф представляє собою унікальний спосіб інтерпретації світової культурної спадщини, універсальну поетичну мову, інструмент трансформації образності, жанрової й композиційної організації життєвого матеріалу.

У другому розділі «Музика як відбиття міфу» ми даємо загальну характеристику музики: представляємо поняття, історико-філософський аналіз, функціональне призначення, розкриваємо її роль в історії духовного буття людини. Складний і неоднозначний феномен музики ми розглядаємо як специфічний різновид звукової й художньої діяльності людини, складноорганізований звуковий образ світу, акустичне втілення життєвого міфу людини.

У підрозділі 2.1. «Музика у філософському дискурсі» виділяються космологічний (музика як першооснова, першоелемент світу, знаряддя, інструмент природи або духу, націлений на структурування й осмислення хаосу), метафізичний (музика як втілення абсолютного духовного початку, звук, що лежить в основі культурних першофеноменів), інтонаційно-комунікативний (музика як складна семіотична система, звукове вираження переживання реальності, генетичне споріднення мови й музики), міметичний (музика як пряме або непряме відтворення реальності, звукове копіювання) та інтегративний, культурологічний (музика як багатомірний звуковий феномен, звукова матерія, багатомірність зв'язків звука й змісту, ідея причастя, співучасті людини) підходи до визначення природи й сутності музики.

На наш погляд, сьогодні варто вести мову про музичний простір, що є специфічним відбиттям, об'єктивацією зовнішнього й внутрішнього життя людини.

У підрозділі 2.2. «Музика Античності, Середніх віків і Відродження» простежується, відповідно, динаміка розуміння музики від Античності до Відродження.

Перші спроби філософського осмислення музики відносяться до античної епохи. Числовий і музичний космос піфагорійців є початком космологічної інтерпретації природи й сутності музики. Як засіб урівноважування, гармонізації зовнішнього й внутрішнього життя людини розглядають музику Платон і Аристотель. Виникають і стають традиційними музичні опозиції явного й таємного, звучного й незвучного, масового й елітарного, істинного й неістинного. Давньогрецька музика сприймається як невід'ємна частина монофонічного світового цілого. Вона виражає логіку й структуру буття, виступає причиною й наслідком руху небесних тіл, координує й гармонізує життєдіяльність людини й суспільства.

Зміна духовного й морального орієнтира в період пізньої Античності призводить до низведення музики до рівня заповнення дозвілля. Її головним завданням стає одержання естетичної насолоди.

У Середні віки музика розглядається як особлива сакральна мова, універсальний звуковий і комунікативний код (Аврелій Августин, Аніцій Манлій Северін Боецій, Ніколо Орем, Регіно із Прюма). Це своєрідне об'єктування краси. Природна (об'єктивна, незалежна від людини) і штучна (суб'єктивна, викликана творчою активністю людини) музика персоніфікує дихотомію сакрального й профанного, підкорюється різним числовим співвідношенням і естетичним канонам. Сакральна - іде безпосередньо від Бога. Це музика високого ідеалу. Вона має велику силу, впливає на тіло й душу. Профанна - пов'язана з Дияволом, допомагає спокушати праведних християн.

Епохальний рубіж у розвитку музичної культури знаменує поява поліфонічної практики. З одного боку, музика знаходить об'ємність і багатомірність звучання, з іншого боку - втрачає чуттєвість, ідеалізує позачасове, вічне, замінює музичний катарсис, що досягається через емоційно-почуттєвий вплив, особливим типом екстазу.

В епоху Відродження формуються національні музичні школи, починається інтенсивний розвиток інструментальної музики, з'являється інститут критики.

У підрозділі 2.3. «Музика Нового і Новітнього часу» ми аналізуємо три ведучих музичних стилі Нового часу й два основних види музики Новітнього часу.

У культурі Нового часу в цілому і в музиці зокрема виділяються три основних стиля: барокко (культ ірраціоналізму, емоційності, грандіозності, пишності, патетичності, поєднання несумісного, суголосність неспівзвучного, одночасне використання гомофонії та поліфонії, виділення двох базових ладів (мажору та мінору), контрастність ритмічних рисунків і темпів), класицизм (культ раціоналізму, регламентація художніх правил, сувора ієрархія та чистота жанрів, наявність чітких формальних ознак, стандартизація музичної мови, поява партитури, стабільність значень музичних висловлювань, ясність змісту), романтизм (музика як аналог психічного життя, акцентування емоційності, безпосередньості, розкутості, потяг до безкінечних інтерпретацій та імпровізацій, розквіт віртуозності, перевага виразності над формою).

Сучасна музика умовно поділяється на два великих масиви: експериментальна, або професійно-композиторська, і масова, популярна. Перший - характеризується пошуком нових форм і засобів вираження, творчим експериментом (поява атональності та додекафонії, відмова від законів ладового тяжіння, виникнення полістилістичних колажів, включення до тканини твору різноманітних природніх звуків). Другий - утилітарністю, навмисною простотою.

Ведучими напрямками є джаз (сплав європейської і африканської музичних культур, імпровізація на основі характерної ритміки), рок (музика молоді, вираження молодіжного бунту, емоційний підйом, епатажність) і поп (загальнодоступність, установка на комерційний успіх, максимально спрощена форма та полегшений зміст).

У цілому музика XX століття характеризується гнучким і універсальним характером, проникненням до всіх комунікативних систем світу.

У підрозділі 2.4. «Репрезентативна роль музики» ми констатуємо, що однією з провідних тенденцій сучасної культури є зникнення меж, творчий обмін між елітарною, спеціалізованою та повсякденною, масовою культурами. Вони розглядаються як частини єдиного соціокультурного процесу, задовольняють різні, але однаково важливі для суспільства потреби. Якщо елітарна культура розширює та поглиблює ідеї класичної спадщини, виступає тенденцією новаторства й модернізму, то повсякденна, масова культура виконує функцію транслятора, розповсюджувача модернізаційних зразків-моделей.

Позиція людини в музичній культурі глибоко мотивована її світоконцепцією, життєвим міфом. Міф як особлива матрична структура подібний до фільтра. За його допомогою відбирається та інтерпретується будь-яка звукова інформація. Від впливу цього фільтра жодна людина не є вільною.

У третьому розділі «Міф і музика в контексті сугестивних технологій» ми акцентуємо сугестивно-маніпулятивну властивість міфу й музики, виділяємо й аналізуємо базові стратагеми сугестії й маніпуляції, як фактажний матеріал використовуємо творчість Р. Вагнера.

У підрозділі 3.1. «Проблема маніпуляції свідомістю» підкреслюється, що людина завжди перебуває під владою міфологічної свідомості й мислення. Міф змістовно визначає світогляд і поведінку людини. Об'єктивуючись у творчості, насамперед, у літературі, музиці, образотворчому мистецтві, він впливає на емоційне життя людини. На наш погляд, максимально повним і точним вираженням міфу є музика. І міф, і музика - знакові об'єкти. Вони універсальні, символічні, головне - ірраціональні, емоційні й почуттєві. Це своєрідне переживання світу, інтеріорізація й екстеріорізація.

Одним з перших, хто акцентує можливість міфу й музики змінювати й сам світ, і його сприйняття, є Р. Вагнер. Він поєднує в єдиний концепт два дані явища й демонструє їхню практичну цінність. Фактично мова йде про цілеспрямоване створення лінії міфологічної музики й музичного міфологізму, де міф і музика виступають ефектним і ефективним засобом, інструментом психологічного впливу.

Проблема маніпуляції свідомістю й поведінкою людини - одна із центральних у практичній філософії. Під маніпуляцією ми розуміємо неявний, прихований, свідомий або несвідомий, психологічний, тобто без застосування фізичної сили, вплив на людину, соціальну групу або суспільство через емоційно забарвлену ціннісно-значеннєву інформацію, яка актуалізується з певною метою за допомогою різних засобів. Як правило, маніпуляція проявляється опосередковано, перебуває й розчиняється в контексті інших соціальних явищ і відносин.

У підрозділі 3.2. «Стратагема контрасту» ми виділяємо контраст як один із засобів актуалізації міфосвідомості й міфотворчості. У його основі перебуває особлива оцінна реакція людської свідомості, бінарна архетипова, знакова опозиція. Людина сприймає себе й навколишній світ у системі контрастних пар. Ці пари характерні для будь-якого суспільства й культури. Вони виконують роль опори, що організує ментальний і культурний простір.

Підкреслюється, що контраст є не тільки фундаментом самого міфу, міфосвідомості й міфотворчості, але й ефективним засобом сугестивного впливу міфу на свідомість людини й суспільства. Принцип контрасту парних протилежностей широко використовує у своїх міфологічних і музичних драмах Р. Вагнер. Верх - низ, світло - морок, небо - земля, вода - вогонь, холод - тепло, бог - людина, герой - антигерой, добро - зло, духовність - тілесність, безвинність - порочність, легкий, висхідний - важкий, низхідний музичний мотив, консонанс - дисонанс тощо. Контраст діє зненацька, моментально привертає увагу, активізує й загострює сприйняття, змушує співпереживати. Він впливає на емоційно-почуттєву сферу, як наслідок, направляє й контролює індивідуальну й колективну свідомість.

У підрозділі 3.3. «Стратагема повтору» ми виділяємо повтор як ще один із засобів актуалізації міфосвідомості й міфотворчості. У своїх різноманітних модифікаціях він піднімає міф до рангу зразка, як наслідок, спрощує й стабілізує все суще. Успішність його використання пояснюється фізіологічними й психологічними особливостями природи людини. Повтор, варіативність - невід'ємна частина життя й культури. Він прямо пов'язаний з архетипом, зразком, стандартом колективного мислення й поведінки.

Одним з перших свідомо й активно використовує повтор з метою забезпечення успіху в публіки Р. Вагнер. У своїх творах він формує багатошаровий символічний підтекст, установлює змістовні зв'язки й переклики загального з частковим, позачасового з тимчасовим. Композиція музичних драм копіює еддичні оповідання з повтором, варіативністю окремих сюжетних сегментів для посилення відчуття цілісності й прозорості твору. Повтор дає пригадування й дізнавання, певним чином орієнтує аудиторію. Лейтмотивна система, розроблена й апробована німецьким композитором, підсилює багатозначність і ефектність. Музика перетворюється в потужне психологічне знаряддя, в основі якого перебуває архетиповий зміст і апелювання до глибинних механізмів людської психіки.

У підрозділі 3.4. «Стратагема звертання до емоцій» констатується, що людина схильна до ірраціонального. Емоційно-почуттєве переживання є істотним чинником сприйняття реальності. Відповідно до нього людина створює ціннісно-значеннєвий образ навколишнього світу. Як наслідок, звертання до емоцій і почуттів активно використовується для впливу на свідомість. Активну роль у цьому процесі відіграють міф і музика. Одночасно вони впливають на раціональний і ірраціональний початок, викликають і поєднують думки й почуття. Вони конструюють суб'єктивний образ об'єктивного світу.

Ірраціональність, емоції, почуття відіграють найважливішу роль у творчості Р. Вагнера. Його музичні міфи - своєрідний синтез емоційно забарвлених ідей - характеризуються безпосередністю, динамічністю й універсальністю. Свідомо використовуючи міць емоційно-почуттєвої пам'яті, композитор впливає на внутрішнє й зовнішнє життя людини й суспільства.

У підрозділі 3.5. «Міф і музика як фактор перетворення культури» підкреслюється, що міфологічна й музична творчість є найбільш давнім і найпоширенішим видом людської діяльності. Міф і музика переборюють територіальні й часові межі, панують у сфері індивідуального і колективного несвідомого, гармонізують уявлення про світ, виступають нормативною й спонукальною силою поведінки людини й суспільства, являють собою структуротвірний компонент культури.

І міф, і музика тісно пов'язані з сугестією й маніпуляцією індивідуальною й суспільною свідомістю. Одними з перших в історії філософії цей взаємозв'язок акцентують Р. Вагнер і Ф. Ніцше. У своїх творах вони відкривають і підкреслюють потенціал міфу й музики, можливість і необхідність свідомої, цілеспрямованої міфологічної й музичної творчості, що кардинально змінює само- і світосприйняття.

ВИСНОВКИ

Міф і музика - невід'ємна частина людського життя, специфічна форма світовідчуття й світорозуміння. Ми розглядаємо міф і музику як цілісний структуротвірний компонент культури. Міф - основа формування й розвитку музики. Музика - засіб вираження й трансформації міфу. Їхній взаємозв'язок і єдність сприяють постійним динамічним змінам, змістовним і стильовим трансформаціям і збагаченням усередині культури.

Під міфом ми розуміємо культурну універсалію, сутність та існування якої обумовлені особливостями людської свідомості й мислення. Він представляє собою певним чином структуровану й подану інформацію. Акцентуємо: дана універсалія має позачасовий і позапростірний характер. Міф, міфосвідомість, міфотворчість не обмежуються конкретним часом, суспільством і культурою. Людина живе міфом. Це не тільки історично перша форма суспільної свідомості, духовна основа організації особистого й громадського життя давньої людини, але й невід'ємна частина людського буття, свідомості й культури, специфічна форма сприйняття й конструювання внутрішнього й зовнішнього світу, що характеризується єдністю суб'єкта й об'єкта, раціонального й ірраціонального, реального й ідеального, профанного й божественного.

Буквально міф означає розповідь, переказ, сказання. Це продукт народної фантазії, сказання про богів, обожнених або пов'язаних з богами своїм походженням героїв, про першопредків, які прямо або опосередковано беруть участь у створенні світу, спроба узагальнення й пояснення різних явищ природи й суспільства. На наш погляд, це не просто усний або письмовий твір, а ціла комунікативна система, що включає людину в навколишній світ, пояснює принципи його функціонування, пропонує зразковий приклад соціальної поведінки й порядку, забезпечує психологічну стійкість і емоційну рефлексію, надає життю свідомість і повноцінність. Таким чином, міф нерозривно пов'язаний з ідентифікацією людини в макро- і мікрокосмосі.

Максимально повним вираженням міфу, на наш погляд, є музика. Вона універсальна, безпосередня й емоційна. Це зрозуміла усім мова, що відбиває й передає глибокі, інтимні переживання. Це найважливіша складова духовного життя, продукт культурної еволюції людини й суспільства. Вона розвиває й закріплює звукове спілкування, пов'язане з людською мовою, є найдавнішим комунікатором, виконує функції гносеологічного, аксіологічного, емоційно-психологічного й сугестивного характеру. Як і міф, вона структурує і гармонізує внутрішній і зовнішній світ.

Макрокосмос, мікрокосмос і музика створюють єдине ціле, конструкцію, що звучить. Ми розглядаємо музику як багатомірний звуковий феномен, складноорганізований звуковий образ світу, світоглядний компонент, що відбиває й ретранслює світовідчуття й світорозуміння певної людини, соціальної спільності й епохи, акустичне втілення життєвого міфу. Музика відіграє значну роль у культурі, символізує творчі поривання й загальнолюдські цінності. В ній міститься досвід образних уявлень, закріплених у звукових асоціаціях, пам'ять людства. Це своєрідна єдність історії, творчості, цінності й змісту. На наш погляд, необхідно вести мову про музичний простір, що, поряд із зображенням і текстом, є формою й засобом специфічного відбиття, об'єктивації духовного світу людини у фізичній реальності.

Міф і музика мають пряме відношення до сугестивних і маніпулятивних технологій. Пануючи в сфері ірраціонального, вони апелюють до глибинних факторів людської психіки, мають архетипову основу, ідейно й емоційно визначають світогляд і поведінку людини й суспільства. Під сугестією й маніпуляцією ми розуміємо неявний, прихований, свідомий або несвідомий, психологічний, тобто без застосування фізичної сили, вплив на людину, соціальну групу або суспільство через емоційно забарвлену ціннісно-значеннєву інформацію, яка актуалізується з певною метою за допомогою різних засобів, систематичне впровадження й насадження певних стереотипів мислення й поводження. Найбільший вплив міф і музика мають на суспільну й масову свідомість, оскільки суспільство, соціальна група керуються ірраціональним, емоційно-почуттєвим, характеризуються відсутністю критичності. Ми виділяємо три основних стратагеми сугестивного й маніпулятивного впливу міфу й музики: контраст (бінарна архетипова опозиція), повтор (варіативність архетипу-зразка) і звертання до емоцій (універсальність і безпосередність).

Сугестивно-маніпулятивні можливості міфу й музики одним з перших в історії філософії й культури акцентує Р. Вагнер. Він поєднує ці два явища в єдиний структуротвірний компонент культури й створює лінію міфологічної музики й музичного міфу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1.Рочняк О.В. Вагнерове розуміння та розбудова міфу як універсальної культурної засади // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. - Вип. 48. - К.: Український центр духовної культури, 2005. - С. 109-118.

2.Рочняк О.В. До проблеми взаємозв'язку масової свідомості та міфу // Ноосфера і цивілізація. - Вип. 3 (6). - Донецьк: Дон НТУ, 2006. - С. 70-77.

3.Рочняк О.В. Міф: сучасне розуміння (у світлі філософської спадщини Р. Вагнера) // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 13. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2006. - С. 187-192.

4.Рочняк Е.В. Использование приема контраста в произведениях Р. Вагнера // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - 2006. - № 89. - С. 83-86.

5.Рочняк Е.В. Прием «аппеляция к эмоциям» в творчестве Р. Вагнера // Філософія і соціологія в контексті сучасної культури: Збірник наукових праць. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 350-355.

6.Рочняк О.В. Соціальна маніпуляція: до постановки проблеми // Вісник Дніпропетровського університету. Філософія. Соціологія. Політологія. - Вип. 15. - Дніпропетровськ: ДНУ, 2007. - С. 391-396.

7.Рочняк Е.В. Проблема унификации в современной музыке // Культура народов Причерноморья: Научный журнал. - 2007. - № 122. - С. 81-85.

8.Рочняк Е.В. Информация как фактор эволюции современного общества // Мировоззрение и трансформации современного общества: Материалы международной конференции. Симферополь, 22-25 сентября 2004 / Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. - Симферополь, 2004. - С. 49-51.

9.Рочняк О.В. Можливість маніпулювання масовою свідомістю через звертання до міфологічного світосприйняття // Матеріали Першої Міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу - 2004». 1-15 листопада 2004 року. Том 73. Філософія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2004. - С. 40-41.

10.Рочняк О.В. Прояв філософії міфологізму в тетралогії Р. Вагнера «Кільце Нібелунга» // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції «Динаміка наукових досліджень - 2005». 20-30 червня 2005 року. Том 63. Філософія. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 19-20.

11.Рочняк О.В. Проблема міфу як феномену людської свідомості // Матеріали ІІ Міжнародної науково-практичної конференції «Науковий потенціал світу - 2005». 19-30 вересня 2005 року. - Том 15. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 61-63.

12.Рочняк О.В. Соціально-психологічний підхід до розглядання проблеми масової свідомості // Сучасний соціокультурний простір 2005. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної інтернет-конференції. 26-30 вересня 2005 року. - Частина 3. - К.: ТОВ «ТК «Меганом», 2005. - С. 20-21.

13.Рочняк О.В. До проблеми сприйняття музичної інформації на рівні підсвідомого // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції «Наука та інновації - '2005». 17-31 жовтня 2005 року. - Том 14. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 46-48.

14.Рочняк О.В. Філософський зміст спадщини Ріхарда Вагнера // Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук: Матеріали IV міжрегіональної конференції молодих учених та аспірантів. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2006. - С. 169-172.

15.Рочняк О.В. Генезис поняття «маса» // Дослідження молодих науковців у галузі гуманітарних наук: Матеріали V міжрегіональної конференції молодих учених та аспірантів. - Горлівка: Видавництво ГДПІІМ, 2007. - С. 106-110.

АНОТАЦІЇ

Рочняк О.В. Міф та музика як структуротвірний компонент культури. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.04 - «філософська антропологія, філософія культури». - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського Міністерства освіти і науки України. - Сімферополь, 2008.

У дисертаційному досліджені здійснюється комплексний аналіз міфу та музики як основоположного, структуротвірного компоненту культури. Міф та музика принципово розглядаються в єдиній цілісності. Міф - основа формування та розвитку музики. Музика - засіб вираження та трансформації міфу. Це невід'ємна частина людського життя, специфічна форма світовідчуття та світорозуміння. Їхній взаємозв'язок та єдність сприяють постійним динамічним трансформаціям та збагаченням культури.

У дисертації стверджується, що міф та музика, по-перше, представляють собою фундаментальну знакову систему, яка обумовлена та обумовлює свідомість та мислення, світогляд, ціннісно-значеннєві модальності життєдіяльності людини і суспільства, по-друге, мають пряме відношення до сугестивних та маніпулятивних технологій. Виділяється три основних стратагеми сугестивного та маніпулятивного впливу: контраст (бінарна архетипова опозиція), повтор (варіативність архетипу-зразка) та звернення до емоцій (універсальність та безпосередність).