Моделювання знакових структур (на матеріалі текстів культури)

Визначення меж застосовності теорій знакового аналізу та аналіз критики денотативної моделі і дослідження структуралістській моделі. Завдання синтаксної моделі знака М3 на основі узагальнення М1 і М2 і виявлення її реалізація М3(к) в культурі в цілому.

Рубрика Философия
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 13.07.2014
Размер файла 40,7 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Таврійський національний університет

ім. В.І. Вернадського

УДК 165.212:001

МОДЕЛЮВАННЯ ЗНАКОВИХ СТРУКТУР

(НА МАТЕРІАЛІ ТЕКСТІВ КУЛЬТУРИ)

09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Коротченко Юлія Михайлівна

Сімферополь - 2003

АНОТАЦІЇ

Коротченко Ю.М. Моделювання знакових структур (на матеріалі текстів культури). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук зі спеціальності 09.00.01 - онтологія, гносеологія, феноменологія. - Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського. Сімферополь, 2003.

У дисертації пропонується синтаксна модель знака, що дозволяє узагальнити наявні підходи до знакових явищ. Зазначається, що денотативна модель не може бути застосована до знакових комплексів культури. Структурно-аксіологічна модель знака дає можливість включити в сферу знакового аналізу природну мову і знакові комплекси культури завдяки введення додаткової характеристики знака - цінності. Синтаксна модель узагальнює денотативний і структурно-аксіологічний підходи до знака на основі введення у знаковий аналіз двох нових термінів - синтаксу і семіотичної здатності.

Ключові слова: знак, синтакс, смисл, денотат, семіотична здатність, кодування, інтерпретація.

Коротченко Ю.М. Моделирование знаковых структур (на материале текстов культуры). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата философских наук по специальности 09.00.01 - онтология, гносеология, феноменология. - Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского. Симферополь, 2003.

В диссертации предлагается модель знака, позволяющая обобщить имеющиеся подходы к знаковым явлениям. Отмечается, что денотативная модель не может быть применена к знаковым комплексам культуры. Структурно-аксиологическая модель дает возможность включить в сферу знакового анализа естественный язык и семиотические комплексы культуры благодаря введению дополнительной характеристики знака - ценности. Синтасная модель обобщает денотативный и структурно-аксиологический подходы к знаку на основе введения в знаковый анализ двух новых терминов - синтакса и семиотической способности.

Включение в модель знака аспектов синтакса, фиксирующего изначальную потенциальность знака, и семиотической способности дает возможность выявить собственные характеристики знаков и текстов культуры по отношению к научным текстам и знакам. Признается, что основоположником денотативного подхода к знаковым системам является немецкий логик Г. Фреге, предложивший тернарную модель знака, основным понятием которой является денотат - чувственно воспринимаемый предмет, репрезентируемый знаком. Отмечается, что учет аспекта ценности знака как автономной характеристики, не зависящей от значения знака, существенно обогащает сферу философско-семиотических исследований. Более того, обнаруживаются знаковые системы, специфика которых не может быть раскрыта вне этого аксиологического аспекта. К ним относятся тексты культуры и естественный язык. Ценность знака, впервые обнаруженная Ф. де Соссюром, приближает к пониманию сути семиозиса, осуществляемого в культуре. Тем не менее, в рамках структурно-аксиологической модели оказывается невозможным поставить вопрос о природе знаковых явлений. Раскрытие механизма формирования знаковой реальности позволяет выявить сущность семиотических процессов и представить теоретическое мышление и культуру как полюса единого в своих базовых характеристиках знакового пространства.

Ключевые слова: знак, синтакс, смысл, денотат, семиотическая способность, кодирование, интерпретация.

Korotchenko Y. M. “Modeling of semiotic structures (on culture texts materials)”. - Manuscript. Candidate of Philosophy degree thesis in speciality 09.00.01 - ontology, gnoseology, phenomenology. - Tavricheskiy National University of V.I. Vernadskiy. Simferopol, 2003.

The two main approaches to the sign are analyzed in the dissertation: the denotative and the structural and axiological. It's marked that denotative model was not worked out for culture complexes. It is marked that structural and axiological model includes natural language and cultural phenomena into the sphere of semiotic analysis. Syntax model generalizes the denotative and the structural аnd axiological approaches to sign on the base of bringing into the arsenal of semiotic analysis the two new terms: “syntax” and “semiotic ability”.

Key words: sign, syntax, sense, denotate, semiotic ability, codifying, interpretation.

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філософських наук, Ніколко Володимир Миколайович, Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, професор кафедри філософії

Офіційні опоненти:доктор філософських наук, Чуйко Вадим Леонідович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри філософії і методології науки філософського факультету;

доктор філософських наук, Оконська Надія Борисівна, Севастопольський національний технічний університет, професор кафедри філософських та соціальних наук

Провідна установа -Центр гуманітарної освіти НАН України

Захист відбудеться “ 24 ” грудня 2003р. о 14.00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за адресою: 95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Таврійського національного університету ім. В. І. Вернадського (95007, м. Сімферополь, просп. Вернадського, 4).

Автореферат розісланий “ 19 ” листопада 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради К 52.051.01 Кремінський О.І.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В умовах світу, що постійно змінюється, трансформації всіляких систем цінностей, ідеологічних установок, стандартів раціонального збагнення світу набувають особливої важливості дослідження основних вимірювань, стержневих характеристик духовного життя, властивих в тому числі полярним його виявам - науці і культурі. У зв'язку з цим інтерес до теми, заявленої в назві дисертації, природний: з одного боку, це фундаментальна, академічна тема, пов'язана з пошуком основ і методів вивчення універсальних характеристик культури людей, а з іншого - можливість досліджувати те, без чого життя сучасної людини не можна уявити, те, завдяки чому ми пам'ятаємо і знаємо про самих себе, а саме - знаки і тексти.

Крім того, є ще одна обставина, що примушує говорити про вищеокреслену проблематику. Мається на увазі включення до сфери систематичного методологічного аналізу явищ, які раніше в основному визначалися метафорично, як ніколи “до кінця” не пізнавані, як втілення деяких міфологем тощо. Така орієнтація характеризує те, що М. Мамардашвілі назвав некласичним ідеалом раціональності. Виявилося, що такого роду феномени можуть досліджуватися досить жорсткими методами: в формальній логіці виявляються некласичні системи, близькі до природної мови і епістемічної практики, у сферу точного аналізу попадають явища культури, наприклад, театр, для якого Ж.-А. Греймасом було запропоновано формальні моделі, які проясняють способи театрального розчленовування світу, поетичний текст, структура якого може бути описана в тому числі і із залученням математичних понять фінітності і трансфінітності, як це зробила вже в руслі постструктуралізму Ю. Крістева тощо.

Не менш актуальною є й задача дослідження основ культурної цілісності сучасного українського суспільства. Занурення України в світовий культурний простір вимагає модернізації наявних засад культури, в тому числі й знакових. Для цих цілей найбільш оптимальною уявляється синтаксна модель знакових явищ сучасної культури, основи якої закладаються в пропонованій дисертації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота враховує положення національної програми України “Освіта”. Дисертація виконана відповідно до комплексної теми кафедри соціальної філософії Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського “Громадське суспільство та специфіка його становлення у Криму (державна реєстрація теми: № 0102V001652).

Ступінь наукової розробленості проблеми. Проблема обґрунтування культури як знакового явища починає розглядатися приблизно з кінця ХIХ ст. в рамках різних філософських напрямів. Досить детально вона розглянута в класичних працях К. Г. Юнга (кінець ХIХ ст.) і сучасних структурних психоаналітиків, передусім, Ж. Лакана (середина ХХ ст.). У загальнофілософському плані ця проблема була поставлена і розглянута Е. Кассирером (початок ХХ ст.). З другої половини ХХ століття інтерес до даної проблематики зростає. У Європі з'являються численні школи, що займаються проблемами, пов'язаними із знаковим обґрунтуванням культури. Серед них виділяються Празький лінґвістичний гурток та Копенгагенська школа, які працювали під керівництвом Р.О. Якобсона, а також московсько-тартуська школа, якою керував Ю.М. Лотман. У теперішній час є досить репрезентативний паліатив думок і теорій відносно можливості знакового обґрунтування культури і шляхів такого обґрунтування як структуралістського, так і постструктуралістського тлумачення, а також таких, що передбачають деякий самостійний або ж синтетичний відносно цих двох протилежних тенденцій погляд на проблему, яка розглядається в дисертації. Остання вивчалася та продовжує досліджуватися також сучасними українськими і російськими фахівцями у галузі гносеології, методології науки, логіки, філософії культури: Н. Арутюновою, І. Богачевською, В. Васильєвим, Л. Виготським, Н. Вяткіною, В. Івановим, А. Ішмуратовим, Ю. Лотманом,С. Кримським, М. Мамардашвілі, В. Ніколко, Є. Падучевою, Б. Парахонським, Ю. Петровим, М. Поповичем, А. Смирновим, І. Смирновим, С. Соловйом, А. Шоркіним, Ф. Якимцом, Р. Якобсоном та ін.; а також зарубіжними вченими: А. Арто, Р. Бартом, А. Вежбіцькою, Ж. Дерріда, Ж.-А. Греймасом, Е. Кассирером, Ю. Крістевою, Дж. Лайонзом, Ж. Лаканом, Дж. Л. Остином, Р. Сьорлем, М. Фуко, З.І. Шмідтом, Дж. Шоттером, У. Еко тощо.

Пропонуючи модель знакового аналізу культури, ми явно виділяємо ті аспекти, за рахунок яких розвиваються вже відомі підходи. Правомірно у зв'язку з цим говорити про моделі Фреге-Пірса-Морріса і Соссюра як про альтернативні, слідуючи традиційному зіставленню логічної, орієнтованої на денотацію моделі знака - природномовної та культурологічної, що виключає денотат (реально існуючий об'єкт, що почуттєво сприймається, представляється знаком). Термінологічний ряд аналізу Г. Фреге наступний: знак (ім'я) - денотат знака (предмет, що почуттєво сприймається ) - смисл знака (спосіб існування цього предмета в мові). Ці терміни утворюють вершини семантичного трикутника. Модель знака Фреге є денотативною моделлю М1, що визначається як впорядкована трійка елементів: M1 = <знак, смисл, денотат>. Під таку модель підпадає і характеристика знака, дана філософом, що вважається одним із родоначальників загальної теорії знаків, Ч.С. Пірсом. Таким чином, Ч.У. Морріс посилів екстрасеміотичну спрямованість денотативної моделі припущеннями, запозиченими з теорії множин завершує побудову. За межами застосовності такої моделі опинилися явища безперечно знакові, але не відповідні ідеалу логіки і класичної науки. До цих явищ належать мистецтво, гуманітарні контексти, велика частина культури. Поняття ікони як основного різновиду знака у Ч. С. Пірса, що несе в собі властивості свого об'єкта, не пояснює феномена, наприклад, портретного живопису або історичної прози.

Відзначаючи початкову неопосередкованість знака тим, що знаком представляється, Ф. де Соссюр базує свою теорію на принципах довільності, лінійності позначення, а також бінарності структурної одиниці знакової системи, еталоном якої є природна мова. Знаковий аналіз Соссюра здійснюється серед термінів знак-позначене-позначення-цінність, що склали понятійний апарат структурно-аксіологічної моделі знака М2. У ній знакова структура з'являється як абсолютно замкнена і самопороджувальна конструкція, вихід за межі якої є рівнозначним її втраті. На наш погляд, такий розгляд знака істотно звужує сферу знакового аналізу, більш того, знижує його точність і ставить під сумнів можливість верифікації його результатів. У даній роботі зроблено спробу підвищити точність знакового аналізу за рахунок введення двох термінів - синтаксу і семіотичної здатності, що дозволяють врахувати аспекти, які раніше не виділялися в чистому вигляді. Ми пропонуємо синтаксну модель знака М3, що є узагальненням двох вищенаведених моделей, таку, що М3 = <знак, синтакс, семант: {денотант, аденотант}, денотат, смисл, семіотична здатність: {кодування, інтерпретація}>. М3 одержує конкретну реалізацію в культурі і потім в одиничних текстах культури. Реалізацію М3 в культурі визначимо через М3(к), причому М3(к) = <знак, синтакс, смисл, аденотантний семант, семіотична здатність: {кодування, інтерпретація}>. Терміни “синтакс” і “семіотична здатність” - основні. Синтакс є елементом матеріального світу, той, що може стати замінником іншого предмета. Семіотична здатність є здатністю до приписування одним предметам властивостей інших та оперування об'єктами приписування як замінниками цих інших предметів, тобто як такими, що дійсно мають ці властивості. “Знак”, “семант”, “смисл” “денотат”, “аденотант”, “кодування”, “інтерпретація” - терміни похідні і визначаються таким чином. Знаком є результат приписування синтаксам смислів і/або денотатів; смислом є ті властивості, які приписуються синтаксу за допомогою семіотичної здатності; денотатом є предмет, що почуттєво сприймається, той, що представляється знаком. Синтакс, який володіє семантичними характеристиками - смислом і/ або денотатом, отримує назву семанта. Якщо семант має денотат, він є денотантом, а якщо не має (тобто володіє тільки смислом) - аденотантом. Кодування і інтерпретацію задано як подвійні функції К(х) і I(х), такі, що К(х) = О>S, а I = S>О, де О - сфера позазнакових об'єктів, S - область синтаксів.

Мета і задачі дослідження. Метою дисертаційного дослідження є побудова моделі знакової реальності і застосування цієї моделі до текстів культури. Ця мета реалізується за допомогою виконання наступних задач:

- визначення меж застосовності теорій знакового аналізу, яких базовано на денотативній моделі знака М1;

- аналіз критики денотативної моделі і дослідження структуралістській моделі М2; денотативний модель структуралістський культура

- завдання синтаксної моделі знака М3 на основі узагальнення М1 і М2 і виявлення її реалізації М3(к) в культурі в цілому;

- застосування моделі М3(к) до конкретних семіотичних систем культури - театральної і поетичної.

Об'єкт дослідження - знаки і знакові системи.

Предмет дослідження - моделі знаків.

Теоретико-методологічну основу дослідження складають: логічний метод, який дозволив коректно сформулювати основні визначення концепції дисертації; порівняльно-історичний метод, завдяки якому було викладено і зіставлено основні теорії знака, розроблені в ХХ ст.; системно-структурний метод, що дав можливість представити предмет дослідження як систему взаємопов'язаних структурних одиниць, що виконують певні функції тільки всередині цієї системи, і таким чином специфікувати його; метод формалізації, за допомогою якого виявилося можливим адекватно представити концепції знака, розроблені логіками. Аналітичний метод є базовим в дисертації, завдяки чому основні характеристики предмета дослідження задаються експліцитно і точно.

Наукову новизну дослідження складають наступні положення:

- всупереч поширеному погляду стверджується, що передумова семіозису - не сам знак в його цілісності, а дознаковий фрагмент предметної реальності - синтакс, що є знаком лише потенційно і набуває знакових властивостей, будучи включений до структури знакової системи;

- виявлено механізм перетворення синтаксу у знак на основі універсальної антропологічної здатності, яка здобуває у роботі назву семіотичної і полягає у приписуванні синтаксам властивостей інших об'єктів таке, що синтакси починають розглядатися як замінювачі цих об'єктів;

- завдяки введенню термінів “синтакс” і “семіотична здатність” вдалося прояснити суть референційної ілюзії, на основі якої побудована театральна вистава: ілюзорність полягає у втраті предметами початкових властивостей і придбанні внаслідок включення в сценічний текст умовних значень. Застосування ж моделі знака, яка враховує аспект синтаксу, а також задає функції кодування і інтерпретації, до поетичної мови дає можливість більш диференційовано, і, отже, більш точно представити її структуру і обґрунтувати специфіку;

- показано, що врахування аспектів синтаксу і семіотичної здатності в синтаксній моделі знака, яка пропонується як М3 = <знак, синтакс, смисл, інтерпретація}>, істотно збагачує категоріальний апарат знакового аналізу, виводить останній із вузьких логічних, лінґвістичних, мистецтвознавчих рамок у галузь загальних досліджень і розвиває наявні підходи до знака.

Теоретичне і практичне значення дисертації. Теоретичні результати дослідження, проведеного в дисертації, можуть знайти застосування до проблематики з галузі онтології, гносеології, епістемології, методології гуманітарного знання, філософії культури. Результати дослідження можуть бути використані і вже застосовуються при розробці та читанні навчальних курсів із філософії, логіки, семіотики.

Особистий внесок здобувача. Концепція, зміст, висновки і тексти опублікованих статей розроблені і викладені автором самостійно.

Апробація результатів дисертаційного дослідження: основні положення дисертації здобули апробацію в ході обговорення на аспірантському і методологічному семінарах кафедри філософії ТНУ ім. В.І. Вернадського, участі у конференціях кафедр філософії та соціальної філософії ТНУ ім. В.І. Вернадського “Русская классическая філософия и Таврический университет” (Сімферополь, 22-24 вересня 2001г.) і “Русская классическая философия и современность” (Сімферополь, 22-24 травня 2002 г.); читання курсів “Логіка” та “Семіотика”, а також спецкурсів “Філософія мови” та “Знакові моделі мови” на філософському факультеті ТНУ ім. В.І. Вернадського в період з 1995 по 2003 рр., та як публікації в періодичних виданнях ТНУ, СевНТУ.

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження були опубліковані у п'яти статтях у виданнях, зареєстрованих ВАК України, збірнику статей, а також у двох тезах доповідей на конференціях.

Структура роботи. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, які об'єднують сім підрозділів, що включають, у свою чергу, сім пунктів, загальних висновків та списку використаних джерел, який налічує 193 найменування. Повний обсяг дисертації складає 196 сторінок, з яких 179 сторінок займає основний текст.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертаційного дослідження, охарактеризовано ступінь її наукової розробленості, виділено об'єкт і предмет дослідження, вказано основні методи, використані в дисертації, сформульовано мета, задачі роботи, а також положення, які складають новизну дослідження.

У розділі 1 “Основні моделі знака в філософії і семіології ХХ ст.” описано і задано в систематичній формі моделі, запропоновані класиками знакового аналізу.

У підрозділі 1.1. “Денотативна модель знака” наведено визначення і принципи знакових концепцій Г. Фреге і Ч.С. Пірса як засновників денотативного підходу до знака. У пункті 1.1.1. “Основна версія денотативної моделі Г. Фреге” вказується, що Фреге виділяє дві групи знаків: знаки, які володіють універсальним екстрасуб'єктивним смислом, який зводиться зрештою до предмета, який почуттєво сприймається, - з одного боку, знаки, які не замінюють будь-які реально існуючі значення-предмети і редуковані до інтрасуб'єктивних уявлень, зрозумілих тільки їх носіям. Світ культури утворений саме цими іншими знаками. Фреге лише виділив в особливу категорію знакові комплекси культури, визначивши їх специфіку як несходимих до предметного світу, який тільки і може складати семантику “правильних” знаків з точки зору німецького дослідника. Знаковий аналіз Г. Фреге відрізняють суворість і разом з цим схематичність і абстрактність. Зокрема, приймаються абстракції від багатозначності знака, від можливої непредметності значення знака, вважається також, що знак є способом існування зовнішніх об'єктів у мові. У результаті предметна сфера знакового аналізу істотно вужчає, її починають складати лише штучні мови логіки, які моделюють універсальні характеристики мислення. Культура опинилася за межами цієї сфери. Модель Фреге задано як впорядковану трійку елементів М1 = <знак, смисл, денотат>.

У пункті 1.1.2. “Модифікаційні уточнення денотативної моделі у концепції Ч.С. Пірса” йдеться про модифікацію денотативної моделі в концепції Ч.С. Пірса, наведено концепції знака американського філософа і логіка Ч.С. Пірса, а також логіка і семіотика Ч. У. Морріса, який популяризував його ідеї.

Модель, що пропонується Пірсом, - трикутник, “майже еквівалентний” семантичному трикутнику Г. Фреге: його вершинами є сам знак (репрезентамен), об'єкт знака (те, що замінюється репрезентаменом), інтерпретант (знак, що народжується в думці того, кому адресований репрезентамен). Знаки Ч. С. Пірса завжди мають об'єкт і завжди однозначні. Знаки, що складають класифікацію знаків Ч.С. Пірса, передусім, її другу трихотомію, зводяться, зрештою, до ікон, подібних до своїх об'єктів і навіть як таких, що збігаються з ними в онтологічному відношенні. Затвердженню думки про концепцію Пірса як про денотативну багато в чому сприяла популяризація його ідей Ч.У. Моррісом, який задав теоретикомножинну парадигму в англомовній семіотиці першої половини ХХ ст. Таким чином, розвиток підходу, основи якого були закладені Г. Фреге і Ч.С. Пірсом, привів до затвердження об'ємного трактування знака і того, що знаком представляється. Окремі ідеї, що виходять за рамки денотативної моделі, сформульовані Пірсом, залишилися на довгий період не розвинутими. Денотативна модель знака виявляється неадекватною сучасному ідеалу раціональності, в межах якого такі явища як міф, мистецтво, культура характеризуються принципово інакше.

У підрозділі 1.2. “Структурно-аксіологічна модель знака” описано структуру знака в моделі Ф. де Соссюра та її модифікацію в концепції культури У. Еко. Так, в першому пункті цього підрозділу, який має заголовок “Структура знака в структурно-аксіологічній моделі Ф. де Соссюра”, зазначається, що тернарна дефініція знака Фреге - Пірса Соссюром замінена бінарною. Знак є деяка подвійна єдність позначення (акустичного образу) і позначеного (поняття). Позначення, синхронно вистроєні за горизонтальною віссю, створюють те, що робить знаки незамінними один на другий, а саме - їх цінність в структурі знакової системи. Структурно-аксіологічну модель Соссюра задано як М2, причому: М2 = <знак, позначене, позначення, цінність>.

Методологія знакового аналізу Соссюра, яка базується на принципах довільного зв'язку між позначенням та позначеним, бінарності знака, лінійності позначення, дихотомії мови як потенційного набору структурних одиниць і мовлення як їх реалізацій в конкретному акті говоріння, дихотомії синхронії та діахронії при синхронічній домінанті, - була сприйнята європейськими дослідниками знакових явищ культури. Найбільш коректно віднісся до термінології Соссюра італійський філософ, семіолог і мистецтвознавець У. Еко, який виділив такі особливості текстів культури, як авторефлексивність, нескінченна інтерпретованість і замкненість на спосіб вираження, а не на зміст. У своїх спробах експлікувати семіотичну складову культурних явищ Еко піддав критиці безлику структуру, яка позбавляє культурні тексти їх неповторності. У концепції італійського дослідника саму культуру визначено як необхідну, але своєрідно “відсутню” в знакових комплексах культури, званих Еко естетичними повідомленнями. Основні положення знакової теорії Еко наведені у пункті 1.2.2. “Модифікація структурно-аксіологічної моделі у концепції У. Еко”.

У другому розділі “Синтаксна модель знака” побудовано деяке узагальнення денотативної і структурно-аксіологічної моделей, що традиційно вважаються альтернативними.

У підрозділі 2.1. “Синтакс як передумова семіозиса” світ культури окреслено як світ смислів, визначень, описів, характеристик, інтерпретацій, метафор, образів, інтуїцій, переживань і т.п. - аксіологічних за своєю суттю; цей світ протиставлено світу речей, предметів, тіл, подій, дій, взаємодій, рухів, зв'язків, диференційованому за допомогою тіл, їх властивостей, зв'язків, взаємодій і т.д., - тобто, світу денотатів. Знак отримує визначення як деякий об'єкт, який спочатку знаком не є, а тільки стає ним. Ця потенційна сторона знака виражається в тому, що у дисертації називається “синтаксом”.

У підрозділі 2.2. “Семантична квазіреальність культури” описано семантичний світ культури, який задано знаковими цінностями, які народжуються в синтаксній структурі її текстів. Знакові цінності, детерміновані синтаксною структурою, утворюють семантичний рівень знакової системи, елементами якого є семанти. Семанти розподіляються на ті, що мають денотати і смисли (денотанти) та на ті, що мають тільки смисли (аденотанти). Семантичну реальність культури утворено аденотантними семантами. Цю реальність подано як таку, що має просторово-часовий модус, причому простір та час такої реальності нелінійні, багатовекторні, полінеарні. Таким чином, дисертант приходить до у певній мірі узагальненого розуміння знакової реальності у відношенні як до тій, що дається у денотативній моделі, так і до лінійної, бінарної у своїй основі структурної синтагми.

Побудова синтаксної моделі завершується в підрозділі 2.3. “Семіотична здатність: кодування і інтерпретація”, в якому процес семіозису, спрямований у нескінченність, описаний як створення пов'язаних знакових комплексів - текстів (кодування), і їх інтерпретація з урахуванням можливих переплетень і нетотожності текстів, що отримуються внаслідок цих зустрічних процедур. У цьому ж підрозділі сформульовано мінімальна і максимальна умови розуміння текстів культури, виконання яких забезпечує те, що в культурології називається діалогом культур та взагалі діалогом. Кодування та інтерпретація задані як дуальні функції К(х) та І(х) відповідно. При цьому мінімальна умова досягнення діалогу між суб'єктами кодування (адресантом) і інтерпретації (адресатом) складається в перехрещенні сфери визначення функції К(х) зі сферою значення функції I(х), що досяжне, якщо і тільки якщо існує хоч би одне явне або неявне загальне правило для кодування та інтерпретації з урахуванням дуальності цих процесів. Максимальна умова розуміння між суб'єктами культури формулюється так: сфери визначення і значення подвійних семіотичних функцій мають більш ніж один, але не всі, загальні елементи. При виконанні цих умов реалізується модель семіозиса, при якій тексти адресанта і адресата ніколи не будуть співпадати. Це продовжує думку Ю.М. Лотмана, який наполягав на тому, що така нетотожність складає істотну особливість культури, забезпечує її зберігання та оновлення. Синтаксна модель знака М3, таким чином, отримує реалізацію в культурі з урахуванням синтаксної обумовленості смислів, аденотантності та багатовимірності семантичних структур, а також особливостей кодування та інтерпретації. Ця реалізація задається як М3(к), така, що М3(к) = <знак, синтакс, смисл, аденотантний семант, семіотична здатність: {кодування, інтерпретація}>.

У третьому розділі “Синтаксне трактування театрального і поетичного текстів” запропоновано опис театральної і поетичної знакових систем у термінах синтаксної моделі, реалізованої в культурі.

У підрозділі 3.1. “Референційна ілюзія театру як форма вияву семіотичної здатності” театральний текст описаний як текст з багатоплановою синтаксною, семантичною і прагматичною структурою. У пункті 3.1.1. “Синтаксна структура театральної мови” дисертант задає багаторівневу синтаксну структуру, що включає елементи різної природи - вербальні, жестові, безпосередньо предметні. Референційна ілюзія визначена як своєрідна семіотична інверсія, при якій речі втрачають свою реальність і набувають реальності інших речей, які безпосередньо відсутні, тобто те, що сприймається як денотат за межами сцени, на сцені стає синтаксом.

У пункті 3.1.2. “Актанти, “маски” та персонажі як семантичні категорії театральної мови” зроблена спроба конкретизації поняття референційної ілюзії в системі семантичних категорій. Світ, що конструюється театром, може бути диференційований за допомогою семантичних категорій театру - актантів (або функцій) персонажів, “масок” (типажів), масок в прямому значенні та самих персонажів, якщо йдеться про світ, який створюється конкретним спектаклем. У цій частині дисертації отримає уточнення теорія актантних моделей, яка була запропонована відомим структуралістом, одним із авторів “Пояснювального словника” з семіотики Ж.-А. Греймасом. Це уточнення здійснюється за рахунок визначення актантів як семантичних категорій театральної мови, яка є потенційним набором сюжетних функцій.

В пункті 3.1.3. “Рівні кодування та інтерпретації у театрі” виявлено прагматичні аспекти референційної ілюзії, яка складає квінтесенцію театральної вистави. Театр визначається як принципово полілогічний феномен культури. У модель театральної мови введено, у зв'язку з цим, декілька функцій кодування і інтерпретації (прагматичних у своїй істоті), а також більш ніж два суб'єкти зустрічних і взаємопов'язаних семіотичних процесів. Суб'єктами кодування в театрі стають: драматург (d), режисер (r), актори (a); суб'єктами інтерпретації - режисер (r), актори (a), глядач (s). Тоді множина функцій кодування К складається з елементів: {d(х), r(х), a(х)}, де d(х) - функція з суб'єктом “драматург”, r(х) - функція з суб'єктом “режисер”, a(х) - функція з суб'єктом “актор”. Множина інтерпретуючих функцій задається як I = {r?(x), a?(x), s(x)}, де r?(x) - функція з суб'єктом “режисер”, a?(x) - функція з суб'єктом “актор”, s(х) - функція з суб'єктом “глядач”. Театральна реальність, яка створюється суб'єктами семіотичних процесів, таким чином, являє собою переплетення, розходження і збіг смислів аденотатних семантів театру, які народжуються і живуть під час театральної вистави.

У підрозділі 3.2.“Синтаксна домінанта поетичного тексту” зроблено спробу експліцитно представити структуру поетичної мови як набір потенційних елементарних і неелементарних компонентів, які, будучи використані в конкретному поетичному тексті, задають перспективи його інтерпретації. Загалом в цій частині дисертаційного дослідження отримує свій розвиток функціональний підхід до виразів природної мови. Зазначається, що основи

цього підходу в логіці було закладено польським вченим, представником львівсько-варшавської школи К. Айдукевичем, а в поетиці - російським культурологом і мистецтвознавцем, одним з корифеїв формалізму В. Проппом, американським лінґвістом, культурологом, соціологом Е.Сепіром, Ф. Соссюром як засновником європейської семіології, а також російським семіотиком Р. О. Якобсоном. Внаслідок проведеного в цьому підрозділі третього розділу аналізу концепцій поетичної мови дисертант прийшов до наступної синтаксної структури. Алфавіт поетичного тексту складають:

1. Лінійні синтакси: склади;

2. Динамічні синтакси: наголоси, тривалість і число складів;

3. Операціональні синтакси: рифма, паралелізм;

4. Реляційні синтакси: граматичні категорії природної мови.

Правила утворення складних синтаксних структур є тим, що в поетиці прийнято називати визначенням розміру. До універсальних синтаксив належать склади, паралелізм і реляційні значення природної мови. Вони властиві всім системам віршування. Смисли семантів поетичної мови, серед яких основними є метафори, синекдохи і метонімії, виявляються детермінованими структурою поетичного твору, за межами якої всі слова набувають свою початкову “природну” семантику. Таким чином, не тільки семантичні, але й прагматичні, пов'язані з конкретним контекстом, структури детерміновані синтаксною побудовою вірша. У закінченні цього підрозділу зроблено висновок про те, що поетична мова, всупереч поширеній думці, висловлюваній навіть засновниками функціонального підходу до виразів мови Якобсоном та Сепіром, у своїй структурі відрізняється від природної і являє собою штучну мову, аналогічну за принципами своєї побудови формалізованій мові логіки. Ці два різновиди знакових систем, які створюються людьми, є свого роду граничними формами штучних мов.

Наприкінці зроблено наступні висновки.

1. Розглянуто та проаналізовано моделі знака філософів та семіотиків кінця XIX - початку XX ст. Виділяються денотативна і альтернативна їй структурно-аксіологічна моделі. Їх стандартизовано можна представити як впорядковані n-ки елементів. Модель М1 (денотативну) задано як впорядковану трійку: М1 = = <знак, денотат, смисл>, а модель М2 (структурно-аксіологічну) - як впорядковану четвірку: M2 = < знак, позначене, позначення, цінність>.

2. На основі проведеного дослідження відзначається, що ці моделі пропонувалися класиками знакового аналізу з метою опису всієї знакової реальності (те, що виявлялося неадекватним ним, оголошувалося таким, що не належить цій реальності). Однак кожна з цих моделей має чіткі межі застосовності. Так, абстрагуючись від синтаксису і прагматики, маючи тільки знаки з їх денотатами, ми отримаємо модель мови науки, що не екстраполюється на інші знакові системи.

3. Знайдено те загальне, що є притаманним авторам класичних теорій знакового аналізу, які у своїх спробах відокремити знаки, придатні для “жорстких” знакових систем, що належать науці, від знаків культури, - при всіх відмінностях у поглядах, при всій глибині провалля, що пролягає між ними, сходяться в одному: знаки культури не можуть бути проінтерпретовані на сферу денотатів. Інтрасуб'єктивні уявлення Фреге, властива внутрішній структурі знакової системи цінність Соссюра, замкнене на себе естетичне повідомлення Еко не належать зовнішньому, об'єктному світу.

4. На основі узагальнення денотативної і структурно-аксіологічної моделей запропоновано синтаксну модель M3. Синтаксну модель знакового аналізу M3 задано як впорядковану шістку елементів: М3 = <знак, синтакс, семант = денотант, аденотант, смисл, денотат, семіотична здатність = кодування, інтерпретація>.

5. Знайдено конкретну реалізацію моделі M3 в культурі. Ця реалізація може, в свою чергу, бути задана як М3(к) = <знак, синтакс, аденотантний семант, смисл, семіотична здатність = {кодування, інтерпретація}>. М3(к) реалізовує М3 в семіотичному просторі-часі, багатовекторному і багатошаровому, нелінійному за визначенням, у зв'язку з чим в сферу моделювання залучаються семіотичні системи, що виходять за рамки бінарності, лінійності і синхронії, при цьому як особливий предмет знакового аналізу виділяються системи знаків, що характеризують культуру і не мають денотатів.

6. Нарешті стверджується, що в синтаксній моделі враховується те, що багато які автори (Ф. Соссюр, Е. Сепір, Р. Якобсон, У. Еко, В. Пропп, Ж.-А. Греймас, Р. Барт, Ю. Крістева, К. Айдукевич та ін.) шукали, майже знайшли, до чого прагнули, але що ними в чистому вигляді не виділялося. Мається на увазі аспект початкової потенційності знака, а не його початкової наявності, до якої більшість дослідників, зрештою, приходили. Процедури кодування і інтерпретації також раніше не описувалися як вияви єдиного семіотичного механізму, пов'язаного, в свою чергу, з фундаментальною для всього духовного життя людства здатністю, званою у дисертації семіотичною.

7. Здійснено застосування синтаксної моделі до конкретних текстів культури. Так, театральна вистава може бути визначена як текст з багаторівневою синтаксною і смисловою структурою. Особливістю театру, зрозумілого як знаковий феномен, є референційна ілюзія. Сутність цього явища складається в підміні справжньої реальності предметів, що знаходяться на сцені, смислами, що створюються синтаксним ладом театру, що узгоджується з визначенням семіотичної здатності.

8. Театральний текст з точки зору синтаксної моделі постає як багаторівневий, принципово полілогічний знаковий комплекс з декількома суб'єктами кодування та інтерпретації. Театральна “реальність”, що створюється цими суб'єктами, являє собою переплетення, розходження і збіг смислів аденотантних семантів театру, що народжуються і живуть під час театральної вистави. Завдання константної загальної моделі театральної мови і одночасно врахування можливості постійного оновлення тієї частини сукупного театрального тексту (що виникає під час вистави), яка пов'язана з “завжди іншою” інтерпретацією глядачем тексту-на-сцені (за рахунок частковорекурсивної або неоднозначної функції інтерпретації з суб'єктом “глядач”), дозволяють виявити семіотичну складову театру як загальнокультурного і разом із тим специфічного явища.

9. Опис структури поетичного тексту в запропонованих термінах знакового аналізу, у свою чергу, дозволив виділити загальні для всіх поетичних творів елементи і специфікувати власну структуру поетичного тексту. Задано багаторівневий алфавіт поетичної мови, представлений чотирма групами синтаксів (лінійними, динамічними, операціональними, реляційними), серед яких константними є склади з групи лінійних синтаксив і паралелізм з операціональних, а також реляційні синтакси як граматичні категорії природної мови.

10. Семантами поетичної мови є основні тропи - метафори, синекдохи, метонімії, іронія визначаються як вирази, які набувають семантики тільки внаслідок включення до поетичної структури і які втрачають її поза цією структурою. Функція природної мови за відношенням до поетичної - допоміжна: склади, наголоси, граматичні категорії запозичаються з природної мови, але (за вийнятком граматичних категорій) втрачають властиві їм в природній мові функції.

11. Таким чином, поетичний текст стає текстом із вираженою синтаксною домінантою, структура якого може бути задана систематичним чином за допомогою алфавіту і правил утворення або розміру віршу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗДОБУВАЧА З ТЕМИ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Коротченко Ю.М. Об интерпретационных возможностях неклассических логик // Вестник СевГТУ. Серия: “Философия и политология”. - 1998. - № 13. - С. 24-31.

2. Коротченко Ю.М. Семантические аспекты анализа театрального текста // Культура народов Причерноморья. - 1999. - № 6. - С. 141-144.

3. Коротченко Ю.М. Театр как текст (опыт семиотического анализа) // Ученые записки Таврического национального универсистета. Серия: “Философия. Социология”. - 2001. - Том 14 (53), №1. - С. 72-77.

4. Коротченко Ю.М. Поэтический текст как объект знакового анализа // Ученые записки Таврического национального университета. Серия: “Философия. Социология”. - 2002. - Т. 15 (54), №2. - С. 134-142.

5. Коротченко Ю.М. Проблема значения в семиологии ХХ века: денотат или ценность? // Symposion: историко-философские интерференции. - Симферополь, 2000. - С. 92-111.

6. Коротченко Ю.М. Неклассический идеал рациональности в современной логической культуре // Межкультурные коммуникации и проблема духовности в конце ХХ века. - Киев-Севастополь, 1995. - С. 123-124.

7. Коротченко Ю.М. Языковые рамки в культуре // Современное состояние и перспективы развития гуманитарных наук (социология, социальная психология, менеджмент). - Одесса, 1997. - С. 31-32.

Размещено на Allbest.ru


Подобные документы

  • Принципи передачі влади в імперії та інструментарій її сакралізації. Безперервність традицій владної моделі Риму. Теоретичні розробки християнських філософів. Система спадкування влади за кровною спорідненістю. Створення в імперії складного церемоніалу.

    реферат [33,3 K], добавлен 10.08.2017

  • Філософія в системі культури. Виявлення загальних ідей, уявлень, форм досвіду як базису конкретної культури або суспільно-історичного життя людей в цілому. Функції експлікації "універсалій" в інтелектуальній та емоційній галузях світосприйняття.

    реферат [24,5 K], добавлен 16.06.2009

  • Логіко-математичний та комплексний розгляд питань. Принципи системного підходу та типи структур. Аналітичний підхід в науковому пізнанні та практиці. Методологія та моделювання системи. Класифікація проблем системного аналізу. Недоліки та переваги СА.

    реферат [37,1 K], добавлен 11.12.2010

  • Сцієнтизм в буржуазній культурі XIX ст. Характеристика класичного позитивізму. Поняття "парадигми" за Куном. Філософський структуралізм XX ст. Синтез природних і соціальних наук на основі виявлення еволюційно-біологічних передумов поведінки людини.

    реферат [28,1 K], добавлен 12.05.2009

  • Предмет історії філософії. Історія філософії та філософія історії. Філософський процес. Методи історико-філософського аналізу. Аристотель. Концепція історії філософії, історичного коловороту. Герменевтика. Західна та східна моделі (парадигми) філософії.

    реферат [24,1 K], добавлен 09.10.2008

  • Поняття методу, його відміннясть від теорії. Розгляд спостереження, порівняння, вимірювання, експерименту як загальних методів дослідження, а також абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, інтуїції, моделювання як специфічних емпіричних.

    презентация [165,2 K], добавлен 08.03.2014

  • Філософські теоретичної моделі суспільства: натуралізм, ідеалізм, матеріалізм. Поняття суспільства. Суспільні відносини, їх види і структура. Суспільство як система суспільних відносин. Соціальні закони, їх специфіка та роль в суспільному розвитку.

    контрольная работа [33,0 K], добавлен 14.03.2008

  • Ефективним методом науки в адекватному вивченні реальних процесів й явищ навколишньої дійсності є моделювання як побудова аналогів реальних об'єктів дослідження. Поняття, що співвідносять із моделюванням: прогнозування, проектування, закони, теорії та ін.

    научная работа [35,8 K], добавлен 21.11.2010

  • Точки зору про час виникнення науки. Загальні моделі її розвитку, основні елементи. Закономірності акумуляції знання і конкуренції науково-дослідних програм. Поняття наукової революції, пов’язаною із зміною парадигм. Ідеї динаміки наукового пізнання.

    реферат [24,7 K], добавлен 14.10.2014

  • Формування філософських поглядів Б. Рассела, започаткування методу логічного аналізу. Проблеми використання мови, її дослідження за допомогою логічного аналізу. Сутність теорії пізнання. Внесок в освіту, історію, політичну теорію та релігійне вчення.

    курсовая работа [75,5 K], добавлен 13.05.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.