Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут філософії імені Г.С. Сковороди

Національної академії наук україни

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

Спеціальність 09.00.05 - Історія філософії

Засади дружинної етики в культурі Київської Русі

Киричок Олександр Борисович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”

Науковий керівник: доктор філософських наук, професор Горський Вілен Сергійович, Національний університет “Києво-Могилянська академія”, професор кафедри філософії та релігієзнавства

Офіційні опоненти: доктор філософських наук, професор Бичко Ада Корніївна, Київський інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого завідуюча кафедрою суспільних наук

кандидат філософських наук, старший науковий співробітник Бондар Станіслав Васильович, Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, старший науковий співробітник відділу історії філософії України.

Провідна установа: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, кафедра історії філософії, м. Київ.

Захист відбудеться “ 20 ” червня 2003 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.161.02 в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, за адресою: 01001, м. Київ-1, вул. Трьохсвятительська, 4.

З дисертацією можна ознайомитися у науковій бібліотеці Інституту філософії імені Г.С. Сковороди НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Трьохсвятительська, 4.

Автореферат розісланий “ 19 ” травня 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філософських наук СИТНИЧЕНКО Л.А.

1. Загальна характеристика роботи

етика дружинний київський мономах

Актуальність теми дослідження. Спроба історико-філософського дослідження засад дружинної етики в культурі Київської Русі видається нам актуальною, насамперед з огляду на те, що вони є частиною такого важливого і складного культурного феномену, як “світськість”. Нагальність філософського інтересу до “світськості”, зокрема у Європі, поступово стає очевидною. Великі здобутки історії світськості, такі, як демократія, віротерпимість, особистісна свобода та рівність, відображені у “Всезагальній Декларації прав людини”, затвердженій на третій сесії Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй 10 грудня 1948 року, засвідчують не тільки її глобальний культурний статус, але й легітимізують серед іншого пізнання цього феномену засобами філософського інструментарію.

Для історико-філософської галузі актуальність аналізу дружинної етики Київської Русі зумовлюється тим, що вона великою мірою визначала образ етики наступних століть, ніколи не втрачаючи повністю своєї цінності і привабливості, заклала підґрунтя української світської традиції, що тягнулась століттями і зберігає своє значення дотепер.

З іншого боку, актуальність дослідження зумовлена зростаючим інтересом зарубіжних істориків філософії, славістів та фахівців із філософії культури до нашого духовного спадку, що породжує нагальну проблему презентації власного історико-філософського дискурсу, яка, на жаль, до сих пір відбувається часом декларативно, хоча потребує, щонайперше, інтересу до спадщини минулого, автентичних філософських текстів, їх перекладу, видання рідною та іноземними мовами, а також потребою адекватного філософського осмислення сучасного духовного стану українського суспільства, політики, культури і моралі.

Особливо актуальним для історії філософії, за нашими переконаннями, є підхід до дружинної етики Київської Русі як до складника давньоруської культури. Насиченість давньоруської культури саме етичним змістом давно помітили дослідники. Однак наявні на цей час історико-філософські монографічні та дисертаційні дослідження культури Київської Русі зосереджуються переважно на етичних проблемах святості і недостатньо відбивають таку важливу її складову, як дружинна етика, хоча вона і є номінально визнаною. Недостатня увага до одного з істотних складників давньоруської культури, яким була дружинна етика, робить сукупний абрис цієї культури однобічним і неповним, саме тому ми вважаємо дане дослідження доцільним для розвитку історії філософської культури Київської Русі.

Важливою є також вперше запропонована у даному дослідженні спроба дати чітке визначення дружинної етики Київської русті на основі відтворення давньоруських уявлень про протиборство добра та зла. а також виявлення її відмінності від світської етики даного періоду, яка досить часто ігнорується сучасними істориками філософії. Все це дало змогу відійти від розуміння давньоруської дружинної етики як корпоративної моралі і розглянути її як явище всієї давньоруської культури. Прерогативою в реконструкції дружинної етики Київської Русі було вибрано автентичні письмові тексти, дослідження яких проведено з метою найбільш повного відтворення її засад, виходячи не стільки з сучасних, скільки, насамперед, з давньоруських уявлень про добро та зло. Саме тому аналіз виконано в рамках історико-філософського, а не етичного дослідження. Однак спроба інтерпретації історико-філософськими методами писемних джерел періоду Київської Русі у світлі відображення в ній ідеалів, категорій та імперативів дружинної етики може бути актуальною для аналізу давньоруського духовного спадку в межах філософії культури та етики.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконувалась у відповідності до наукових планів і програм кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська Академія”, зокрема наукових тем “Київ в історії філософії України” (1999 р.) та “Образ Христа в українській духовній культурі”, яка виконувалась кафедрою філософії та релігієзнавства протягом 2000 р. на замовлення Міністерства освіти і науки України (державний реєстраційний номер - 0100U002173).

Ступінь наукового дослідження проблеми. Історико-філософська наука певною мірою вже зверталась до засад дружинної етики Київської Русі.

Важливою передумовою цих звернень стала текстологічна праця, проведена на межі ХІХ-ХХ ст. над “Повчанням” Володимира Мономаха, літописами та іншими письмовими джерелами М.С. Грушевським, В.М. Істріним, О.І. Кирпичниковим, М.І. Костомаровим, М.П. Погодіним, С.В. Протопоповим, І.С. Свеницьким, М.І. Сухомлиновим, І.Я. Франком, М.Г. Халанським, О.О. Шахматовим, М.В. Шляковим та ін.

У першій половині ХХ століття у працях В.В. Зеньковського, Е.Л. Радлова, Д. Чижевського, В. Щурата зароджується підхід до давньоруської світської етики як церковної за своїм походженням і змістом, який набуде особливого розвою в дослідженні “релігії мирян” Г.П. Федотова. З іншого боку, І.У. Будовницем, В.Є. Вальденбергом, Ф. Дворніком, М.С. Козловим давньоруська дружинна етика розглядається у тісному взаємозв'язку з суспільно-політичною думкою.

У другій половині ХХ століття праці М.М. Тихомирова, А.А. Галактіонова і П.Ф. Нікандрова, М.М. Громова, М.С. Козлова вміщують короткі виклади основних ідей та категорій дружинної етики Київської Русі. О.Ф. Замалєєв розглядає її як вислід рецидивів міфологічного світосприйняття, завдяки методологічним та джерелознавчим працям В.С. Горського, М.М. Громова, В.В. Милькова вималювався певний образ дружинної етики Київської Русі.

Однак сьогоднішній стан дослідження даного питання не можна вважати безпроблемним і завершеним. Насамперед екскурси в царину “народної” моралі І.В. Іваньо та А.К.Бичко дали змогу пересвідчитись у необхідності відділяти “дружинну” етику від “світської” та й у цілому поставити питання про понятійне окреслення меж феномену “дружинної етики”, яке до сих пір не порушувалося. В дослідженнях дружинної етики вималювалось уявлення про давньоруський дружинний ідеал, яким визнається літописний образ “ідеального князя”, однак недослідженими та, власне, й невідомими залишаються інші дружині ідеали, такі, як образ “Христа-Воїна”, “воїнства небесного” тощо. З'явилися спроби визначити специфіку давньоруської світської моралі, зроблені І.А. Одоховською та Н.Ф. Пікулик, однак до сьогодні в студіях, присвячених етиці Київської Русі, залишається ще багато суперечностей і лакун. Насамперед, не визначений повністю набір текстів для філософського дослідження дружинної етики Київської Русі, недостатньо вивчені модифікація й еволюція категорій дружинної етики, таких, як “честь”, “слава”, “доблесть” тощо, не визначений ступінь упливу церковного світогляду на дружинну етику Київської Русі, не встановлювались зв'язки давньоруської дружинної етики з антично-візантійською філософською традицією й ін. Усе це є вагомою підставою для проведення даного дослідження.

Об'єктом дослідження є пам'ятки писемності Київської Русі (“Повчання” Володимира Мономаха, “Слово про Закон і Благодать” Іларіона, твори Феодосія Печерського, Кирила Туровського, “Повість врем'яних літ”, “Київський літопис”, “Галицько-Волинський літопис”, “Новгородський літопис”, давньоруська апокрифічна література).

Предметом дослідження є засади дружинної етики, виражені в цих пам'ятках.

Метою дисертаційної роботи є відтворення змісту, ідеалів, категорій та імперативів давньокиївської дружинної етики Київської Русі, якими вони постають у письмових пам'ятках зазначеного періоду.

Для досягнення поставленої мети необхідно було вирішити такі основні завдання:

* критично проаналізувати наявні у філософській літературі методологічні та джерелознавчі підходи до вивчення дружинної етики Київської Русі, охарактеризувати основні тенденції її дослідження,

* виявити можливість дослідження дружинної етики Київської Русі за письмовими джерелами даного періоду та особливості методології і методики вилучення із давньоруських письмових джерел елементів дружинного морального змісту. Довести тезу, що дружинна етика Київської Русі формувалася великою мірою під упливом церковної ідеології, яка імплікувалася військовій еліті з боку давньоруського духовенства, а також довести можливість реконструкції дружинної етики на основі джерел церковного характеру.

* з'ясувати зміст поняття “дружинна етика” та можливість її філософського дослідження.

* довести шляхом аналізу давньоруських письмових джерел, що окрім відомого літописного образу “ідеального князя” на терені давньоруської культури існували інші дружинні моральні ідеали, такі, як образ “Христа-Воїна”, “мирський ідеал” тощо.

* виявити основні категорії дружинної етики Київської Русі, що становили основу світських моральних ідеалів, розкрити їх зміст та еволюцію.

* дослідити систему імперативів дружинної етики Київської Русі, відображену в “Повчанні” Володимира Мономаха.

* на основі отриманих результатів з'ясувати специфіку давньоруської дружинної етики в контексті західноєвропейської лицарської етики, розкрити її зв'язок з античною та патристичною філософськими традиціями, сформувати загальне уявлення про давньоруську дружинну етику.

Теоретично-методологічними основами дослідження є філософські методи історизму, комплексного аналізу джерел, співставлення, а також генетичний метод, метод контекстуального та ситуаційного аналізу.

При спробі окреслення поняття дружинної етики Київської Русі, з'ясуванні особливостей дружинного сприйняття добра і зла важливим методологічним джерелом для нас стали праці В.С. Горського та методи етичного раціоналізму Дж.Є. Мура.

Для з'ясування можливості дослідження дружинної етики Київської Русі за письмовими джерелами ми використовували також джерелознавчі ідеї М.М. Громова, В.В. Милькова, підхід до інтерпретації давньоруських письмових пам'яток, запропонований І.М. Данилевським.

При виявленні системи основних категорій та імперативів дружинної етики Київської Русі вироблення методології було здійснене на основі праць А.Я. Гуревича, В.А. Малахова, Ю.В. Павленка, а також на основі методів філософської герменевтики (Х.Г. Ґадамер, М. Ґайдегер, П. Рікер та ін.), французької історико-антропологічної школи “Анналів” (М. Блок, Ж. ле Гофф, Ж. Дюбі й ін.) та семіологічно-структуралістського напряму (Ю.М. Лотман).

Наукова новизна дослідження полягає у вперше отриманому системному філософському відтворенні цілісного образу дружинної етики Київської Русі, в ході якого:

- Було дано чітке визначення дружинної етики Київської Русі на основі відтворення давньоруських уявлень про протиборство добра зі злом та показано її відмінність від світської етики даного періоду, що дало змогу відійти від розуміння давньоруської дружинної етики як корпоративної моралі і розглянути її як явище культури.

- Виявлено і досліджено існування в рамках культури Київської Русі образу “Христа-Воїна” як одного із ідеальних етичних взірців, з'ясовано, що можливими витоками цього образу можуть бути праці представників апологетики і ранньої східної патристики.

- Текстуально доведено співіснування в дружинній етиці Київської Русі трьох відмінних етичних ідеалів - біблійно-метафізичного (“воїнства небесного”), церковного (“ідеального князя”) та мирського, а також зроблено компаративне порівняння їх з аналогічними образами “miles Dei”, “miles saecularis” західноєвропейської лицарської етики. Доведено, що особливості впливу образу “воїнства небесного” на давньоруську дружинну етику відрізнялись від аналогічного західноєвропейського відсутністю повного синтезу цього образу з мирським моральним ідеалом, що й не дозволило відбутися синтезу етики чернецької зі світською, який ми спостерігаємо в західноєвропейських лицарських орденах.

- З'ясовано структуру категорій дружинної етики Київської Русі та показано, що автентичними етичними категоріями виступали “доблесть”, “честь”, “слава” і “братолюбство”, які репрезентували моральну дію, почуття та відносини. Доведено, що ці категорії еволюціонували під впливом християнства. “Доблесть” модифікувалася від “буйства” до “мудрості”, “честь” до “благочестя”, язичницький родовий принцип модифікувався у “братолюбство”, окрім того, під впливом церкви система дружинних категорій збагатилася християнськими категоріями “милосердя”, “смирення” та ін., в результаті чого дружинна етика Київської Русі постала як своєрідний синтез моральних категорій.

- Виявлено імперативи дружинної етики в тексті “Повчання” Володимира Мономаха та проаналізовано їх можливі античні й патристичні філософські витоки.

Науково-теоретичне значення даної роботи виявляється, насамперед, у доведенні можливості дослідження князівсько-дружинної етики Київської Русі за письмовими пам'ятками цього періоду, реконструкції та відтворенні цілісного образу та імперативних форм дружинної етики Київської Русі, розробці основ методології дослідження давньоруської світської етики за церковними та світськими письмовими джерелами, яка може бути використана в наступних дослідженнях світської етики Київської Русі; виявленні специфічних особливостей функціонування на давньоруському культурному ґрунті світських ідеалів, категорій, образів, що може бути важливою підставою для подальшого дослідження традицій української світськості.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані у лекційних курсах і семінарських заняттях з історії філософської думки Київської Русі, історії української філософії, культурології, релігієзнавства, окремих спецкурсах, суміжних історичних дослідженнях, підготовці відповідних підручників і посібників.

Апробація результатів дослідження. Дисертація обговорювалася на кафедрі філософії та релігієзнавства Національного університету “Києво-Могилянська академія”, де вона й була виконана. Основні ідеї дослідження були апробовані на:

1. Шостій Міжнародній науково-практичній конференції “Виховання молодого покоління на принципах християнської моралі в процесі духовного відродження України” (19-20 травня 2000 р., м. Острог). Тема доповіді: “Легітимація феномену освіти в давньоруській філософській культурі та сучасна парадигма виховання”.

2. Науковій конференції “Образ Христа в українській культурі” (2000 р., м. Київ). Тема доповіді: “Образ “Христа-Воїна” в культурі Київської Русі”.

3. Наукових читаннях, присвячених 70-річчю з дня народження професора НаУКМА Вілена Сергійовича Горського “Вітчизняна філософська традиція: інтелектуальний і культурний контекст” (9 листопада 2001 р., м. Київ). Тема доповіді: “Категорії лицарської етики в контексті давньоруської філософської культури”.

4. Щорічній науковій конференції “Україна: людина, суспільство, природа” в рамках Днів науки НаУКМА (28 січня - 1 лютого 2002 р., м. Київ). Тема доповіді: “Лицарська етика Давньої Русі: взаємодія біблійного, клерикального та секуляритивного ідеалів”.

5. Міжнародній науковій конференції “Образи світу на порозі нового тисячоліття” (травень 2002 р., м. Київ). Тема доповіді: “Християнські витоки світської етики давньокиївського періоду”.

Публікації: Основний зміст дисертації викладено у 4-х публікаціях: 3 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 1 - у збірнику наукових праць.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та завдань. Робота складається зі вступу, трьох розділів (дев'яти підрозділів), висновків, переліку умовних скорочень та списку використаних джерел і літератури. Повний обсяг дисертації становить 172 сторінки. Список використаної літератури включає 226 найменувань і складає 23 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовуються актуальність та структура дисертаційного дослідження, визначаються об'єкт, предмет, мета, завдання дослідження та визначаються його теоретико-методологічні основи, розкривається наукова новизна, науково-теоретична та практична цінність, подається інформація про апробацію результатів дослідження, його зв'язок з науковими програмами, планами, темами та висвітлення основного змісту дисертації в публікаціях.

У першому розділі “Дружинна етика як феномен давньоруської філософської культури” визначені методологічні та джерелознавчі основи дослідження.

У підрозділі 1.1. “Історіографія досліджуваної проблеми” проаналізовано наявні у працях вітчизняних та зарубіжних дослідників питання: 1) методології дослідження дружинної етики Київської Русі; 2) підбору та обґрунтування давньоруських письмових джерел для її дослідження; 3) інноваційно-наукового внеску у вивчення даної теми.

З огляду на це, в роботі використано результати текстологічних досліджень другої половини ХІХ - поч. ХХ ст. М.С. Грушевського, В.М. Істріна, О.І. Кирпичникова, М.І. Костомарова, М.П. Погодіна, С.В. Протопопова, І.С. Свеницького, М.І. Сухомлинова, І.Я. Франка, М.Г. Халанського, О.О. Шахматова, М.В. Шлякова та ін. над літописами та “Повчанням” Володимира Мономаха.

Важливим методологічним висновком, запозиченим нами із праць науковців першої половини ХХ ст. (В.В. Зеньковського, Е.Л. Радлова, Г.П. Федотова), є акцент на впливові церковної етики на етику дружинну, який традиційно недооцінювався радянською історією філософії, хоча в цілому в даному дослідженні ми відштовхувались від образу дружинної етики, сформованого в історико-філософських працях другої половини ХХ століття (А.А. Галактіонова, В.С. Горського, М.М. Громова, О.Ф. Замалєєва, М.С. Козлова, В.В. Милькова, П.Ф. Нікандрова, І.А. Одоховської, Н.Ф. Пікулик, Л.В. Полякова, М.М. Тихомирова).

Незважаючи на визнання істориками філософії існування дружинної етики в культурі Київської Русі, як окремого духовного феномену, наявні намагання окреслити її специфіку тощо, аналіз показав, що стан дослідження засад дружинної етики Київської Русі не можна вважати задовільним із наступних причин:

- в сучасних історико-філософських дослідженнях, присвячених Київській Русі, відсутнє чітке розрізнення понять “світська етика” та “дружинна етика”, існує їх взаємопідміна, що не дає змогу адекватно досліджувати предмет;

- не визначено коло текстів, за якими є можливим філософське дослідження дружинної етики Київської Русі. Найчастіше дослідники дружинної етики використовують “Слово о полку Ігоревім” та “Повчання” Володимира Мономаха. При цьому надзвичайно рідко дослідники беруть до уваги церковні за походженням і змістом джерела;

- майже всіма істориками давньоруської філософської думки визнається існування в давньоруській культурі світського етичного ідеалу, втіленого в образі “ідеального князя”. Однак ми не виявили спроб віднайти в культурі Давньої Русі інших ідеалів, які теж могли впливати на формування образу дружинної етики, наприклад, образу “Христа-Воїна” тощо. Не зустрічається у сучасних історико-філософських дослідженнях і розкриття особливостей взаємодії різних моральних ідеалів, в результаті яких утворився інтегрований образ давньоруської дружинної етики, хоча саме ця взаємодія і визначала її специфіку;

- в дослідженнях попередників виділено систему категорій дружинної етики Київської Русі, таких, як честь, слава, доблесть та ін. Однак майже в усіх працях, дотичних до нашої теми, ці категорії розглядаються як стале явище, рідко досліджуються еволюція та втілення в імперативах;

- недостатньою є кількість порівняльних досліджень;

- центральним текстом дружинної етики Київської Русі одноголосно визнано “Повчання” Володимира Мономаха, однак досліджень, в яких би розкривались філософські витоки Мономахових ідей недостатньо.

Заповненню цих прогалин присвячується дисертаційне дослідження.

У підрозділі 1.2. “Вибір хронологічних меж та джерелознавчої бази дослідження” було обґрунтовано евристичні можливості дослідження дружинної етики Київської Русі за письмовими пам'ятками давньоруського періоду. Доведено, що дослідження дружинної етики Київської Русі за письмовими текстами має свої специфічні особливості, проявлені насамперед у критеріях відбору самих письмових джерел. При вивченні середньовічної світської етики, якій би культурі та не належала, важливо пам'ятати, що вона не була виключно результатом іманентного розвитку світоуявлень самої світської версти і значну частину своїх засад прийняла від церкви і християнства, тому особливістю нашого підходу є використання, окрім світських текстів (“Повчання” Мономаха тощо), ще й церковних за авторством та змістом джерел (“Слова про Закон і Благодать” Іларіона, творів Феодосія Печерського, Кирила Туровського, “Повісті врем'яних літ”, “Київського літопису”, “Галицько-Волинському літопису”, “Новгородського літопису” тощо).

Вже досить давно у складі багатьох давньоруських церковних текстів виявлено існування окремих фрагментів фольклорних лицарських епічних текстів: дружинних повістей, які до сих пір істориками філософії в науковий обіг спеціально не вводилися, насамперед через методологічні обмеження, накладені теорією “логіко-смислового аналізу тексту”, започаткованою О.О. Шахматовим і розвинутої школою Д.С. Лихачова. Однак вищеназвані епічні вставки - це жанр літератури, близький до західноєвропейського героїчного епосу, який складався представниками світської еліти і відображав, в основному, світогляд військової версти, тому, вищезазначені тексти є найпершим джерелом для відтворення дружинного морального ідеалу періоду Київської Русі і саме вони стали об'єктом нашої уваги.

Окреме обґрунтування дістала в дисертації проблема хронологічних меж дослідження, зумовлена великою умовністю поширеного терміну “Київська Русь”. У дослідженні здійснено відхід від традиційного “політичного” датування часу існування Давньої Русі, умовною верхньою хронологічною межею покладено початок формування ідеології московоцентричної.

У підрозділі 1.3. “Поняття “дружинної етики” та можливість її філософського дослідження” аналізується поняття “дружинна етика Київської Русі” та обґрунтовується легітимність його філософського дослідження.

Висловлювання на зразок “дружинна етика”, “дружинна мораль” не є новими для філософської літератури, однак спроб визначення їх категоріальної основи ми майже не зустрінемо. Дослідження показало, що дружинну етику не можна означити ні як таку, що притаманна дружині (військовій еліті Давньої Русі), ні як таку, що створюється дружиною, ні як таку, що адресована дружині. Ми маємо численні приклади, коли в текстах (“Слові на собор святих отців 300 і 18” Кирила Туровського, “Повчанні до братії” Феодосія Печерського тощо), коли духовний подвиг ченців, кліриків символічно ототожнюється з військово-лицарським, коли топіки військово-світських чеснот створюються для військової еліти церквою (наприклад, “Послання” митрополита Никифора), зрештою, коли світські особи адресують свої етичні праці найширшому загалу (наприклад, Володимир Мономах), та й, зрештою, якщо послідовно дотримуватися вимоги максимально наближуватися до того смислу, який вкладає у поняття не сьогодення, а тодішня культура, то ми виявимо, що слово “дружина” не означало виключно озброєних воїнів, а ще й вживалось для позначення спільноти, супутників, особистостей, причетних до дій святих, ченців, пророків. Єдиною моральною вимогою для всіх цих як “земних”, так і “метафізичних” “дружин” лишається настанова - вести активну боротьбу зі злом, тому саме вона вважається в нашому дослідженні атрибутивною рисою давньоруської дружинної етики.

Дружинна етика - давньоруське світоглядне уявлення про активну боротьбу зі злом, яку ведуть всі осереддя сущого та ідеального - Бог і ангели, простір і час, людина і дійсність, а моральний закон (імператив) - правила цієї боротьби, що мисляться одночасно як заповідь Бога і фізична межа, що відділяє два протилежні полюси добра і зла.

Наш підхід до текстів на основі виявлення в них елементів боротьби добра зі злом, як сутності дружинної етики, покладає більше ступенів свободи в їх дослідженні, а також дає змогу розглядати дружинну етику не як корпоративну мораль, а як явище всієї давньоруської культури, і саме в цьому ми вбачаємо наукову новизну.

У другому розділі “Відображення дружинної етики в давньоруських текстах: проблема морального ідеалу” зроблено спробу подолати традиційну й усталену серед дослідників думку про існування в Русі одного дружинного етичного морального ідеалу - трафаретної літописної характеристики князя. Ми виявили, що у філософській культурі Київської Русі дружинних ідеалів існувало принаймні три: образ “Христа-Воїна”, та очолюваного ним “воїнства небесного”, які уособлювали найвищу дружинну мораль і лицарські чесноти - боротьбу зі злом, відданість вождю, честь, славу, хоробрість; церковний образ ідеального князя, який є благочестивим, христолюбивим, милосердним тощо, втілений у літописних епітафіях князям; мирський образ, який у вигляді залишків старовинного епосу зостався у “Повісті врем'яних літ”, “Київському літописі” та “Галицько-Волинькому літописі” (наприклад, літописні характеристики Святослава Завойовника, Романа Галицького тощо).

У підрозділі 2.1. Образ “Христа-Воїна” і “воїнства Господнього” досліджуються образи “Христа-Вона” та “воїнства Господнього”. В рамках історико-філософських студій таку спробу зроблено вперше.

Дослідження дало змогу показати існування в давньоруській писемності образів, що були зіперті на цікаву аналогію: церковний клір (єпископи й архієпископи) порівнювався із військом, що на чолі з вождем - Ісусом Христом ведуть духовну баталію з єретиками, відступниками, бісами і просто злими силами - легіонами диявола.

Образ “militеs Dei” - “воїнів Христа” вже давно відомий на заході, він виник у перші віки християнства (Св. Мартін Турський, Марсилій Мученик й ін.). Це поняття знали і вживали в Київській Русі. На їх існування і саме окреслений смисл переконливо вказує пряме вживання терміну “воїни Христа” Феодосієм Печерським, зображення клерикальної спільноти у вигляді “великых воевод Божих” у Кирила Туровського, які ведуть не фізичну, а “духовну рать” “з невидимыя бесы”, численні апокрифічні зображення Ісуса Христа у вигляді воїна, що виступає як “цар славы”, що “...крепконъ силою своею поправъ съмерть. И инъ диавола связа” тощо.

Категорією “воїнство Господа” у Давній Русі позначалось широке коло осіб: ангели, архангели, клірики, “святі заступники” і, зрештою, звичайні християни. “Воїнство Христове” в його давньоруській модифікації уявляється як чітко структурована організація зі своїм вождем, “воєводами” і просто “солдатами”, що підлягає строгій ієрархії. “Воїни Господа” мають свого вождя, яким є сам Ісус Христос - Абсолютна Особа середньовіччя, універсальний приклад для наслідування. Їх джерелом є Біблія, зокрема “Об'явлення Св. Іоанна Богослова”. Цей християнський символ, з огляду на його етичний сенс, уособлював найвищий тип життя, яке мислилось як безпосередня боротьба зі злом (в особі самого Люципера). Кожна земна битва мислилась лише як відблиск цієї метафізичної баталії. “Воїнство Христа”, як показало дослідження, було взірцем, що максимально втілює христоподібність, сполучаючись із атрибутованими аналогічно образами святих і репрезентуючи такий набір чеснот, як сила, відданість своєму вождю - Христу, доведені до максималізму “честь”, “славу”, “доблесть”, “благочестя”. Цей тип моральної поведінки ні в оптативній, ні в імперативній формі не засвідчує покірності і відсутності спротиву злу. Він уособлює активну етичну позицію.

Образ “воїнства Христового”, вочевидь, великою мірою відтворює аналогічні уявлення Візантії. Перше вживання словосполуки “воїни Бога” приписують Св. Мартіну Турському. На християнсько-філософську апологетику ІІ-ІІІ ст. вказують як на період, в межах якого викристалізувались уявлення про християнський соціополіс як “воїнство Господа”, що вподібнюється “небесному воїнству” і об'єднується навколо морального спротива злу. У ІІ - на поч. ІІІ століття філософські алегорії “Христа-Воїна” та “воїнства Господнього” продовжують розроблятися в апологетиці, насамперед, у катехізисній школі Олександрії. Їх використовують найвизначніші світила Олександрії - Климент та Ориген. Перед тим, як потрапити у Київську Русь ці моделі пройшли через грецьку патристику і Візантійську релігійно-філософську думку. Давня Русь же, якщо не брати до уваги численний апокрифічний перекладний матеріал, а оглянути тексти автентичні, витворює образ “Христового воїнства”, близький до ІІІ - ІV ст.

У підрозділі 2.2. “Образ ідеального князя” досліджується церковний за своїм походженням образ “ідеального князя”. Численні князівські характеристики (похвала Володимиру Великому у “Слові про Закон і Благодать” Іларіона, літописні епітафії Володимиру та Всеволоду Ярославовичу, послання київського митрополита Никифора Володимиру Мономаху тощо розглядаються як ідеальні, традиційні і шаблонові, вироблені у надрах богослов'я уявлення церкви про особу і поведінку володаря і воїна.

Порівняння літописних фрагментів свідчать, що ядром церковного ідеалу є імперативи: мати мудрість і розсудливість, володіти хоробрістю і доблестю, бути прикладом набожності й достойної поведінки, допомагати церкві, знедоленим, удовам, сиротам й ін. Набір чеснот при цьому є досить стійким.

Ця етика незважаючи на те, що вона регламентує поведінку світської особи, є церковною як за походженням, так і за змістом. Вона - узагальнений кодекс уявлень духовенства про поведінку “земного воїна”, вона - ідеальний взірець для будь-якої мирської особи, зрештою, вона має своє світоглядне підґрунтя та зв'язок з антично-візантійською традицією.

Зміст етичних кодексів, наведених давньоруських образів “ідеальних князів”, досить подібний до візантійських та західних “князівських зерцал”. Для нас очевидним є візантійське походження давньоруського ідеалу князя. Образ “ідеального володаря”, в основу якого було покладено вчення Євстафія Кесарійського про доброчинності правителя і так звана “Промова Юстина”, був найважливішою складовою візантійської теорії влади, що склалась у V - VІ ст.

Однак на питання, з яких саме візантійських письмових текстів запозичила Русь трафаретний набір моральних чеснот володаря, можна відповісти лише з певним ступенем імовірності. В давньоруському образі “справедливого і розумного володаря” відчуваються трансформовані і перероблені у світлі християнства візантійськими філософами епохи Євсевія Кесарійського платонівські доктрини “ідеальної держави”, “філософа на троні” та автократична політична філософія доби еллінізму.

Дослідження показало, що в рамках того феномену, який ми називаємо дружинною етикою, місія князя метафізична та есхатологічна. Він покликаний підтримувати порядок законів божих і людських, без яких світ сподобився б плутанині і позбавився порядку.

У підрозділі 2.3. “Мирський етичний ідеал” на основі аналізу текстів давньоруського періоду доводиться, що окрім церковних ідеалів “Христа-Воїна”, “воїнства небесного” та образу “ідеального князя” в Київській Русі існував власний автентичний мирський дружинний ідеал, витканий з уявлень самих давньоруських воїнів, що спирався на такі чесноти, як “військова доблесть”, “сила”, “слава”, “честь” тощо.

З давньоруських письмових текстів його вилучити важко, бо вони написані переважно особами церковними. Аналіз виявив, що цей етичний ідеал найкраще відбився у епічних переказах та легендах (“воїнських повістях”), що збереглися в літописах.

Мирський ідеал не став об'єктом спеціальної роботи літописця, однак майже в усіх епітафіях князям ми зустрічаємо хоча б побіжну вказівку не на церковні, а на суто військові чесноти, а в деяких характеристиках виступають сильніше цінності дружинні ніж церковні. Характерними втіленнями цього ідеалу є літописні характеристики Святослава Завойовника, Мстислава Ростиславича (Хороброго), Давида Ростиславовича тощо.

У третьому розділі “Категорії та імперативи дружинної етики у письмових джерелах Київської Русі, їх інваріанти та еволюція” розглядається втілення давньоруських дружинних ідеалів у категоріях та імперативах.

У підрозділі 3.1. “Фундаментальні категорії дружинної етики Київської Русі” окреслюється коло категорій дружинної етики.

Конкретизація етичних ідеалів в системі моральних категорій та імперативів вже була об'єктом дослідження М.С. Грушевського, Д.С. Лихачова, Ю.М. Лотмана, Г.П. Федотова та ін. Вивчались категорії “честі” і “слави”, “доблесті”, “вірності” тощо. І.У. Будовниць та Г.П. Федотов намагались вибудувати їх певну ієрархію, однак жодного разу не проводилось дослідження еволюції категорій дружинної етики.

Дослідження дало змогу зробити висновок, що мирська етика є комплекс із категорій, що групуються навколо доблесті, честі і слави та вірності сюзерену. Як яскраво засвідчує зміст джерел післяволодимирової доби, набір категорій (“доблесть”, “вірність”, “честь”, “слава”) суттєво модифікується під впливом християнства. “Буйство” як максимальний вираз доблесті, перетворюється спочатку у “святу нестяму”, а згодом у “мудрість” (смисленність), патріархальні родові стосунки трансформуються у “братолюбіє”, а честь модифікується у “благочестя”.

У підрозділі 3.2. “Інтеграція метафізичного, церковного та світського етичних ідеалів в культурі Київської Русі та модифікація категорій лицарської етики” проаналізовано взаємодію і ступінь інтеграції трьох дружинних моральних ідеалів. В західноєвропейській лицарській етиці спостерігається повний синтез образів “воїнства Христа”, “ідеального володаря” та мирського, що втілився в чернецько-військових лицарських орденах. Щодо Давньої Русі, то спроби синтезувати ідеал “воїнів Христа” (ченців) з автентичною військово-мирською етикою давньоруської дружини та образом “ідеального князя” хоча й мали місце (наприклад, чернецький ідеал поведінки приписував Іаков князю Ізяславу), однак повного синтезу не відбулося. Про що свідчить зокрема відома полеміка ігумена Полікарпа з Ростиславом з “Київського літопису”. Київська Русь обмежилась синтезом образу “ідеального князя” та мирського ідеалу. Саме в цьому полягає специфіка дружинної етики Давньої Русі на тлі західноєвропейської культури.

У підрозділі 3.3. Рефлексія межі та категорія імперативу в культурі Київської Русі. “Повчання” Володимира Мономаха як інтегрований кодекс імперативів давньоруської дружинної етики досліджуються особливості давньоруського розуміння імперативу в культурі Київської Русі. На основі аналізу джерел доводитися, що давньоруський “закон” в рамках культури усвідомлювався, з одного боку, як припис, настанова, яку дає Бог людині, а з іншого - як межа, границя, себто онтологічне відмежування двох протилежних метафізичних осередь добра та зла. Було виявлено, що існує зв'язок розуміння імперативу в Київській Русі з уявленнями про сакралізовані межі в географічному просторі та часі.

Еволюціонуючи у своїх рисах, дружинна етика завершується й оформлюється у кодексі. Поєднання елементів християнських уявлень про “земного воїна” з власними уявленнями цих воїнів про самих себе призводить до створення об'єднаних і узагальнених етичних систем. Таким кодексом у Давній Русі можна вважати “Повчання” Володимира Мономаха. Поле імперативів Мономаха утворюють настанова бути справедливим суддею, розсудливим володарем, захисником “Руської землі”, мати “вірність” і “честь”, дотримуватись “хресного цілування” тощо.

Висновки

У висновках сформульовано основні підсумки дисертаційного дослідження.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

- Дружинну етику не можна означити ні як таку, що притаманна дружині (військовій еліті Давньої Русі), ні як таку, що створюється дружиною, тобто корпоративну, ні як таку, що адресована дружині. Дружинна етика є давньоруське світоглядне уявлення про активну боротьбу добра зі злом, яку ведуть всі осереддя сущого та ідеального - Бог і ангели, простір і час, людина і дійсність.

- В культурі Київської Русі існувало три дружинних ідеали - образ “Христа-Воїна” та очолюваного ним “воїнства небесного”, які уособлювали найвищу дружинну мораль; церковний образ ідеального князя, який репрезентував благочесність, христолюбність, милосердя тощо, мирський, позбавлений християнських рис образ, який у вигляді залишків старовинного епосу зостався у літописах.

- Проведене порівняння даних образів із аналогічними світоглядними елементами лицарської культури засвідчує, що вони відповідають європейським моделям “miles Dei”, “miles saecularis” та секуляритивному образу в західноєвропейській культурі. Однак, якщо спробувати з'ясувати, яким чином ці три моральні ідеали впливали на світогляд дружинників, а це питання є безумовно важливим, то ми віднайдемо досить яскраву відмінність Київської Русі від аналогічної західної картини. В західноєвропейській культурі всі три ідеали злились воєдино, утворивши своєрідний синтез - мораль лицарського ордену, в якому об'єднались етика ченця (miles Deі) з уявленнями церкви про miles saecularis та з власним кодексом доблесті, честі і слави лицаря. В Київській Русі є підстави говорити тільки про злиття двох ідеалів - уявлень церкви про воїна та мирської дружинної етики.

- Як засвідчує зміст джерел, категорії дружинної етики не лише утворювали певну систему, але й еволюціонували під впливом християнства. “Доблесть” у вигляді “буйства”, перетворювалась спочатку у “святу нестяму”, а згодом у “мудрість” (“смисленность”), патріархальні родові стосунки еволюціонували до “братолюбія”, а честь перетворювалась у “благочестя”.

- У Давній Русі моральний імператив (“закон”) осмислювався подвійно. Під впливом християнства “закон” набував характеру припису, який дає людині Бог, під впливом поганського світогляду він був близький до уявлень про межу, границю між осереддями добра і зла, зберігаючи яскраві сліди просторово-часової семантики. В такому вигляді імперативи втілились в “Повчанні” Володимира Мономаха, основу якого становлять настанови: бути прикладом набожності й достойної поведінки, справедливим суддею, мудрим і розсудливим володарем, що радиться із “смисленими мужами”, захищати і подавати милостиню церквам, сиротам, вдовам, шанувати гостя (прибульця), захищати “Руську землю” і боротися з “невірними”, мати доблесть, вірність, честь і мудрість, дотримуватися “хресного цілування” та бути “благочесним”.

- Дружинна етика Київської Русі, що втілилась у образах “Христа-Воїна” та “воїнства небесного”, етичному ідеалі “взірцевого князя”, категоріях та імперативах - мала філософські витоки, які сягають праць “апостольських отців”, “кападокійського гуртка”, політичній філософії доби еллінізму, платонівських доктрин “ідеальної держави” та “філософа на троні”, що проникали в Київську Русь опосередковано, насамперед, через переклади візантійських текстів.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Киричок О.Б. Рефлексія межі та категорія імперативу у філософській культурі Київської Русі // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. Серія філософія та релігієзнавство. - К., 2001. - Т. 19. - С. 54-59.

2. Киричок О.Б. Образ Христа-Воїна в культурі Київської Русі // Образ Христа в Українській культурі / В.С. Горський, Ю.І. Сватко, О.Б. Киричок й ін. - К., 2001. - С. 47-56.

3. Киричок О.Б. Категорії лицарської етики в контексті філософської культури Київської Русі // Наукові записки Національного університету “Києво-Могилянська Академія”. Серія філософія та релігієзнавство. - К., 2002. - Т. 20. - С. 38-43.

4. Киричок О.Б. “Воїнство Христа” як етична ідеологема у філософській культурі давньокиївського періоду // Маґістеріум. - К., 2002. - Випуск 9. - С. 5-15.

Анотація

Киричок О.Б. Засади дружинної етики в культурі Київської Русі. - Рукопис. Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05 - історія філософії. Інститут філософії Національної Академії Наук України ім. Г.С. Сковороди. - Київ, 2003.

На основі аналізу автентичних джерел в дисертації досліджується зміст, ідеали, категорії та імперативи дружинної етики Київської Русі, що є важливим для розуміння ідейного контексту, в якому зароджувалася філософсько-етична думка давньоруського періоду. Останні розглядаються як складна мозаїка, зіткана з різних за змістом та витоками етичних констант, в тім числі і церковного походження.

У дисертації здійснено спробу дати визначення дружинної етики Київської Русі, досліджується взаємодія кількох відмінних ідеалів дружинної етики (“воїнства Христового”, “ідеального князя” та мирського), проводиться розмітка фундаментальних етичних категорій (доблесть, честь, слава), досліджується їх зміст та еволюція. Описується зв'язок розуміння імперативу в Київській Русі з уявленнями про сакралізовані межі в географічному просторі та часі, здійснюється дослідження тексту “Повчання” Володимира Мономаха як зрілого кодексу імперативів давньоруської дружинної етики, встановлюються можливі зв'язки давньоруської дружинної етики з візантійською та античною спадщиною.

Ключові слова: дружинна етика, дружинний моральний ідеал, категорія дружинної етики, імператив.

Annotation

Kirichok O.B. Foundations of drujinna ethics in culture of Kievan Russ. - Manuscript.

Thesis submitted for acquisition of a scientific degree of the candidate of philosophical sciences by specialty of 09.00.05 - History of philosophy. - The Institute of Philosophy of National Academy of sciences of Ukraine. - Kyiv, 2003.

On the basis of the original text in dissertation matter, ideals, categories and imperatives of the drujinna ethics of Kievan Russ is researched, that is important for understanding of idea context, were philosophy-ethical think was born. It is considered as complex mosaic from different on sense and headwaters of ethical constants, including church origins.

In dissertation is tried to give a definition of the term “drujinna ethic”, the interaction several excellent ideals (“warriors of Christ”, “ideal prince” and secular) of drujinna ethics of Kievan Russ is researched, the sectoring, content and evolution of the fundamental ethical categories (“military valor”, “honor”, “fame”) is analyzed. Connection of understanding of imperative in Kievan Russ with representations about sacral borders in geographical space and time is described, the text of “Povиanja” of Volodimir Monomach as matured codex of imperatives of drujinna ethics of Kievan Russ is researched, possible correspondence Old Russian drujinna ethics with byzantines and antiques heritage is researched.

Key words: drujinna etics, drujinna moral ideal, category drujina ethics, imperative

Аннотация

Киричок А.Б. Основы дружинной этики в культуре Киевской Руси. - Рукопись. Диссертация на получение ученой степени кандидата философских наук за специальностью 09.00.05 - история философии. Институт философии Национальной Академии Наук Украины им. Г.С. Сковороды. - Киев, 2003.

На основе анализа аутентичных источников в диссертации исследуется содержание, идеалы, категории и императивы дружинной этики Киевской Руси. Отображается целостный образ дружинной этики Киевской Руси, дается четкое определение дружинной этики на основании начертания древнерусского понимания мировой битвы добра и зла, показывается ее отличие от светской этики данного периода.

В диссертации обнаружено и исследовано существование в культуре Киевской Руси образа “Христа-Воина” как одного с идеальных этических образцов, исследованы возможные истоки этого образа. Текстуально доказывается сосуществования в культуре Киевской Руси трех отличных дружинных идеалов “воинства Небесного”, “идеального князя” и мирского, проводится их сопоставление с аналогичными образами “miles Dei”, “miles saecularis” западноевропейской рыцарской этики. В пределах исследования этих этических моделей доказано, что особенности влияния образа “воинства небесного” на древнерусскую дружинную этику отличалось от аналогичного западноевропейского.

В диссертации получило дальнейшее развитие исследование категорий дружинной этики Киевской Руси, было выяснено, что аутентичными категориями выступали “доблесть”, “честь”, “слава” и “братолюбие”, которые репрезентировали моральное действие, чувство и отношения; доказано, что эти категории эволюционировали под влиянием христианства.

Получило дальнейшее развитие исследование “Поучения” Владимира Мономаха, которое было рассмотрено как зрелое воплощение дружинных этических представлений в императивной форме.

Было также выяснено, что дружинная этика Киевской Руси, которая воплотилась в образах “Христа-Воина” и “воинства небесного”, этическом идеале “образцового князя”, категориях и императивах - имела философские истоки, уходящие корнями в работы “апостольских отцов”, “кападокийського кружка”, политическую философию эпохи эллинизма, платоновские доктрины “идеального государства” и “философа на троне”, которые проникали в Киевскую Русь опосредствованно, прежде всего, через переводы византийских текстов.

Ключевые слова: дружинная этика, дружинный моральный идеал, категория дружинной этики, императив.

Размещено на Allbest.ru