Гуманістичні засади розуміння людської природи у філософії Д. Юма та їх сучасні інтерпретації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

УДК 1.(091): 165.742.

Гуманістичні засади розуміння людської природи у філософії Д. Юма та їх сучасні інтерпретації

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук

Кириченко Михайло Сергійович

Київ 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник:

доктор філософських наук, професор Ярошовець Володимир Іванович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри історії філософії

Офіційні опоненти:

доктор філософських наук, професор Ільїн Володимир Васильович, Київський національний торговельно-економічний університет, професор кафедри філософських та соціальних наук

кандидат філософських наук, доцент Гусєв Валентин Іванович, Національний Університет “Києво-Могилянська Академія” завідувач кафедри філософії та релігієзнавства

Провідна установа: Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, відділ історії зарубіжної філософії, м. Київ

Захист відбудеться “12” “січня” 2004 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “11” “грудня” 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.

юм філософський постмодернізм гуманізм

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми дослідження. В українській філософії відбувається зростання активності філософських пошуків. Відкриваються нові персоналії для історико-філософського опрацювання. Звертається увага на ще мало досліджені філософські проблеми. Однією з таких проблем є проблема людської природи у філософії Д. Юма. Впроваджуються нові методи пізнання, нові підходи в історико-філософському дослідженні. Неабиякої ваги набуває метод компаративного історико-філософського дослідження, що покликаний співставляти вчення, представлені в історії філософії, а також напрямки філософського знання. Методологічні тенденції сучасної української історико-філософської думки обумовили дослідження вчення Д. Юма у контексті філософського лібералізму, постмодернізму, сучасної української філософії.

В історико-філософському процесі знаходимо те, що має кореляти у сучасній філософській думці і може бути використане для більш глибокого осягнення дійсності. Загальне завдання історико-філософського дослідження полягає у висвітленні відкриттів - нових результатів дослідження тої чи іншої філософії по відношенню до вже зроблених висновків та узагальнень у дослідницькій літературі. І такі результати, у відношенні філософії Юма, з'явились, що і було однією з причин вибору теми дисертації. В історії філософії завжди постає питання про причини, витоки тієї чи іншої філософії (генетичний метод в інтерпретації причин сутності філософського вчення, за В. Віндельбандом). Тому, з'ясовуються джерела походження позиції Юма щодо людської природи. Історія філософії має за мету створити сучасне адекватне уявлення про філософа минулого, якщо підвищується індекс його цитувань, посилань на нього, збагачується палітра інтерпретацій його філософії. Комплексне уявлення про філософа минулого неможливе без відтворення інтерпретаційного поля, що так чи інакше стосується досліджуваної філософії. У сучасному філософському лібералізмі постійно зустрічаються посилання та цитування творів Юма. Але в українських джерелах інтерпретації цієї літератури залишаються невідображеними у друкованих виданнях. Людська природа виступає як об'єктом критики, так і об'єктом дослідження у постмодерній філософії. Однак ця тема залишається невисвітленою у сучасній вітчизняній філософській літературі. Дисертаційне дослідження покликане запровадити дискусію щодо співвідношення філософії Д. Юма і філософського лібералізму та постмодернізму.

В історії людства завжди викликали інтерес, були актуальними проблеми гуманістичного змісту. Поставали питання про сутність людини, людської природи, людини як особистості, індивідуальності, гармонійного співіснування індивіда і суспільства. Отже, актуальними є досліджувані у дисертації різні аспекти проблеми людської природи у філософії Д. Юма - можливість розгляду філософії людської природи як специфічної науки; співвідношення поняття людської природи та скептицизму; закономірності процесів мислення (у межах досвіду); зв'язку теорії пізнання, моральної та політичної філософії.

Розглядаються проблеми інтерпретації Юма у філософії сучасного лібералізму, постмодернізму, у деяких джерелах сучасної історіографії філософії. У дисертаційній роботі запроваджене дослідження цілісного структурованого матеріалу етичного, соціально-філософського та гносеологічного компонентів філософського вчення Д. Юма.

З огляду на перелічені тенденції у сучасному філософському дискурсі, актуальним та необхідним є опрацювання цілого комплексу проблем, започаткованих у філософії Д. Юма, що тим чи іншим чином відображені у філософських та політичних вченнях XX-XXI ст.

Зв'язок роботи з науковими програмами. Роботу виконано у відповідності з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка „Наукові проблеми державотворення України” (Науковий керівник - академік НАН України Л. Губерський), НДР №01БФ041-01 філософського факультету „Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукового опрацювання проблеми. Джерела походження вчення Д. Юма про людську природу сягають філософської думки античності (Геракліт, Платон, філософія скептиків і т. д.). Проблематика природи людини, її виявлення та механізми функціонування цікавлять також філософів середньовіччя (наприклад, Августин Аврелій, Феодоріт Кирський, Тома Аквінський та ін.), а також їх попередників - гностиків. Феномен людської природи стає предметом особливого дослідницького зацікавлення у філософії доби Відродження (М. Монтень та ін.). Безпосередніми попередниками філософії Д. Юма є низка філософів, що складають англійську емпіричну традицію - це Дж. Локк та Дж. Берклі, хоча підстави для формування вчень Дж. Локка, Дж. Берклі та Д. Юма склалися ще в експериментальній філософії Ф. Бекона та у філософському вченні Т. Гоббса. Найближчі послідовники і критики Д. Юма - А. Сміт, Ф. Гатчесон, А. Фергюсон, а також шотландська школа „здорового глузду” на чолі з Т. Рідом.

У процесі дисертаційного дослідження вибір методології був обумовлений працями І. Бичка, М. Булатова, К. Жоля, А. Конверського, Ю. Кушакова, В. Лекторського, А. Лоя, Т. Ойзермана, В. Шинкарука, В. Ярошовця та ін. Методи соціально-філософського дослідження запроваджені у роботах В. Андрущенка, М. Михальченка, М. Мокляка та ін. Необхідність віднайти джерела походження розуміння Юмом проблеми людської природи обумовила звернення до філософії античності і середньовіччя, яку досліджували О. Алєксандрова, Ф. Коплстон, П. Лейкфельд, О. Лосєв та ін. У філософії Юма нараховується цілий комплекс проблем, які досліджувалися як вітчизняними, так і зарубіжними дослідниками: життя та творчість Юма розглянута М. Сабініною; монографічні дослідження, присвячені філософії Юма, належать Н. Виноградову, Фр. Іодлю, І. Нарському, Д. Пірсу; проблема тотожності особистості розглянута американським філософом M. Вартофським; порівняльний аналіз Юма та Шарля де Броса здійснює Б. Меєровський; розгляд філософії людської природи у термінах сучасної психопатології належить

3. І. Шпілевській; проблема обґрунтування знання у філософії Юма наявна у В. Костюка; аналіз діалогів про природну релігію здійснив С. Роговин; питання про співвідношення філософії Юма та аналітичної філософії поставлене В. Вільчинським, Ю. Михаленком; порівняння науки про людську природу і наукового пізнання досліджено В. Резніковим; філософія Юма у співвідношенні з філософією Канта розглядається В. Васильєвим, П. Шашкевичем, Г. Шпетом. Філософії Нового часу, до якої входить постать Д. Юма, присвячений цілий ряд як вітчизняних досліджень М. Абрамова, С. Гогоцького, О. Грязнова, В. Гусєва, Т. Кононенка, В. Кузнєцова, В. Лазарєва, Л. Лопатіна, В. Соколова, В. Татаркевича, А. Трубенка та ін., так і низка зарубіжних праць Д. Антисері, Н. Гілье, В. Гьослє, Б. Рассела, Д. Реалє, Г. Скірбекка, Р. Скратона та ін. Про проблему гуманізму у філософії Нового часу писала Н. Мотрошилова, сучасні інтерпретації та перспективи філософського гуманізму розглядають Д. Єсипенко, В. Ільїн, В. Лях, Я. Любивий, Т. Пархоменко, В. Пазенюк, К. Райда, В.Федорченко, В. Ярошовець. Скептицизм та сумнів у якості методологічної настанови є невід'ємною частиною філософських побудов Д. Юма. Проблему сумніву та скептицизму у філософії досліджували В. Богуславський, Дж. Льюіс, М. Парамонов, Г. Соловйова. Одним з принципів філософії Юма є аподиктичність, обґрунтованість отриманого у процесі пізнання знання. Проблемам обґрунтування знання присвячені роботи Є. Нікітіна, З. Сокулер.

У лібералізмі філософія Юма і проблема людської природи інтерпретується І. Берліном, Дж. Вінсентом, Р. Дворкіним, Дж. Кейнсом, Л. Мізесом, Дж. Ролзом, М. Сенделом, Я. Тамір, Ф. Хайєком, Т. Шпрагенсом та ін. У філософському постмодернізмі безпосередньо тлумачать вчення Юма - Ж. Дельоз, Р. Рорти, М. Фуко та ін.; у зв'язку з критикою проекту Просвітництва - Дж. Грей, А. Макінтайр, П. Слотердайк та ін.

Звідси вимальовується необхідність дослідження філософії Д. Юма та різноманітних спроб її інтерпретацій. А також потреба встановлення акцентів на ще недослідженім пласті співвідношення частин цілого у вченні шотландського філософа. Зокрема, існує можливість з'ясування тлумачення специфічних понять філософії Д. Юма (наприклад, таких як людська природа у контексті гуманізму).

Об'єктом дослідження виступає філософія Д. Юма та її сучасні інтерпретації.

Предметом дослідження є гуманістичний зміст людської природи у філософському вченні Д.Юма.

Мета дисертаційної роботи полягає у з'ясуванні підстав вчення Д. Юма про людську природу, співставленні даного вчення із сучасними інтерпретаціями у філософському лібералізмі, постмодернізмі та інших філософських дослідженнях.

Реалізація поставленої мети здійснюється через вирішення наступних основних завдань:

дослідити філософські джерела формування специфіки вчення Д. Юма про людську природу, проаналізувати його сутність;

розглянути структуру людського досвіду, її елементи, виявити специфіку їх функціонування;

визначити підстави гуманізму Д. Юма у відношенні феномену природи людини;

проаналізувати філософські концепції сучасного лібералізму на предмет встановлення характеру тлумачень філософії Д. Юма;

здійснити дослідження інтерпретацій юмівського вчення про людську природу у філософії постмодерну;

проінтерпретувати сучасні західні та вітчизняні історико-філософські дослідження, у яких розглянута філософія Д. Юма.

Теоретико-методологічна основа та методи дослідження. Теоретичними джерелами дослідження є праці Д. Юма. Для з'ясування філософської позиції шотландського мислителя залучено роботи філософів Нового часу. Насамперед, це праці Ф. Бекона, Дж. Локка, Дж. Берклі. Проаналізовано ряд джерел філософської думки доби античності, середньовіччя, Відродження, які стосуються розробки питань походження та еволюції проблеми людської природи. Також джерельною базою є праці сучасних філософів - теоретиків лібералізму - зокрема, Р. Дворкіна, Дж. Ролза, М. Сендела, Ф. Хайєка, та ін; роботи представників філософії постмодернізму, зокрема, Ф. Гваттарі, Ж. Дельоза, Р. Рорті, М. Фуко та ін.

Теоретико-методологічною основою дослідження є праці історико-філософського, герменевтичного та методологічного спрямування - М. Абрамова, Г. Аляєва, О. Алєксандрової, В. Андрущенка, І. Бичка, Н. Виноградова, С. Гогоцького, Л. Губерського, А. Конверського, С. Куцепал, Ю. Кушакова, В. Лук'янця, Ю. Михаленка, І. Нарського, М. Сабініної, О. Соболь, В. Соколова, Г. Соловйової, В. Татаркевича, П. Шашкевича, В. Шинкарука, Г. Шпета, В. Ярошовця та ін.; зарубіжні дослідження - Д. Антисері, М. Вартофського, Н. Гілье, В. Гьослє, Б. Рассела, Д. Реалє, Г. Скирбекка Р. Скратона, К. Фішера та ін.

Методологічною базою дисертації виступають принципи історико-філософського дослідження, розроблені у вітчизняній та світовій філософії. Дослідження ґрунтується на використанні методів наукового аналізу, таких як метод системного аналізу, компаративний метод, герменевтичний. Застосовані такі принципи наукового дослідження як єдність логічного та історичного, об'єктивність, системність, цілісність.

Наукова новизна дослідження. В результаті здійсненого дослідження виявлено, що людська природа, в інтерпретації Д. Юма є єдиною дійсністю людини, а сама людина - це пучок сприйняттів, тобто враження, або наявний стан, у якому переважають симпатія, справедливість і свобода - людські якості,

які є підставою утворення та гармонійного функціонування суспільства, заснованого на гуманістичних началах.

Наукова новизна отриманих результатів розкривається у наступних положеннях, що виносяться на захист:

- подібність до розуміння Д. Юмом людської природи виявлена у вченнях Геракліта (дослухання до природи), Платона (зважання на внутрішній голос), Арістотеля (перевага емпіричного пізнання), у скептичній філософії (початки методичного сумніву), філософії Св. Августина (ідеал дії у відповідності з створеною Богом людською природою), Томи Аквінського (початок пізнання Бога у відчуттєвому сприйнятті), М. Монтеня (досвідне пізнання), Ф. Бекона (експериментальний метод), Дж. Локка (у тлумаченні структури людського досвіду та ін.), Дж. Берклі (критика загальних ідей та ін.);

- філософія Д. Юма спрямована на розкриття сутності людини як цілого, про що свідчить взаємозв'язок, теорії пізнання, етики, політичної філософії (скепсис до розуму обумовлює довіру до відчуттів; достовірність безпосереднього сприйняття детермінує методологічний скептицизм), тому філософська концепція Д. Юма визначається як антрополого-гносеологічна;

- гуманістичні засади вчення про людську природу полягають у дослідженні Юмом людини як істоти, що наділена симпатією (перевага у природі людини симпатії до інших над егоїзмом), справедливістю (гармонійне поєднання благ людини та суспільної корисності), свободою (відчуття свободи під час виявлення волі згідно приховано-внутрішній детермінації);

- філософська концепція Д. Юма у сучасному філософському лібералізмі розглядається у ракурсі права (співвідношення правової норми і факту), теорії справедливості (запропоновано еволюційну модель на противагу константній), теорії розподілу соціальних благ (дефіцит благ і теорія нестачі), політики і ринку (теорія спонтанного порядку), співвідношення індивідуальної свободи і державного регулювання (критика і виправдання leissez-faire), теорії культури (культурний релятивізм);

- постмодерністська реконструкція вчення Д. Юма про людську природу полягає в інтерпретації природи людини як комплексу здатностей, які як самодостатні, самовідтворюючі є примарами самозамкненої системи, що виявляється у впевненості, наприклад, у тотожності „Я”, „загальних правилах” за рахунок здатностей людської природи - чуттів, уяви, розуму, тощо, крім того філософія Юма розглядається у контексті критики проекту Просвітництва, а також у якості різновиду емотивізму;

- інтерпретована частиною західних і вітчизняних істориків філософії концепція Д. Юма дотепер не була розглянута у цілому, витлумачувались лише окремі оригінальні положення про причинність, тотожність „Я”, існування зовнішніх об'єктів, феноменів звички та віри (інтерпретація цих явищ пов'язувалася з критикою Юмом розумового пізнання, а не з обстоюванням очевидності безпосереднього сприйняття).

Теоретичне значення дисертації виявляється у тому, що отримані результати доповнюють сучасне історико-філософське розуміння філософії Д. Юма, виявляють актуальні позиції у його вченні для сьогоденного філософського процесу. Окрім того, філософія Д. Юма розглянута у новому історико-філософському ландшафті, особливо щодо напрямків сучасної філософії, що сприяє переосмисленню ролі і положення філософії Юма у сучасному філософському дискурсі.

Практичне значення роботи полягає у тому, що її результати можна застосовувати у викладацькій практиці (нормативні курси та спецкурси), а також при написанні навчально-методичних програм з історії філософії (історії стародавньої філософії, середньовічної філософії, філософії Нового часу, сучасної світової філософії).

Апробація результатів дослідження. Основні положення та висновки дисертаційного дослідження були викладені та обговорені на засіданнях кафедри історії філософії Київського національного університету імені Тараса Шевченка; на Міжнародних наукових конференціях „Дні науки філософського факультету” (2000-2003), „Філософія та історія філософії” Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 7-ми наукових публікаціях - 3 статтях та 4 тезах (загальний обсяг 2,3 др. арк.), що були вміщені у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура дисертації зумовлена логікою дослідження, що випливає з поставленої мети та основних завдань. Дисертація складається з вступу, двох розділів (шести підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок. Список використаної літератури включає 241 найменування і складає 18 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено актуальність досліджуваної теми, аналізується ступінь наукового опрацювання проблеми, формулюється мета та завдання дослідження, викладається теоретико-методологічна основа дисертації, визначається наукова новизна дослідження, теоретична і практична значущість, наведено дані про апробацію та публікації результатів дослідження.

Перший розділ “Моральнісно-гуманістичні параметри розуміння людської природи у філософії Д. Юма” присвячено визначенню місця і значення філософського вчення Д. Юма у межах історико-філософського процесу; окресленню історичності походження вчення Д. Юма про людську природу; характеристиці та детальному розглядові гносеологічного, етичного та філософсько-політичного компонентів філософії шотландця.

Підрозділ 1.1 “Проблема розуміння людської природи у філософії Д. Юма” відображає загальні положення вчення Д. Юма про людську природу. Встановлено генезу та історико-філософські витоки вчення шотландського мислителя - прослідковано еволюцію поняття „природа людини” в історії філософії від античності до Нового часу.

Проблема людської природи, яку розробляв Д. Юм, з'являється у його філософському вченні не випадково. Не кажучи про те, що проблему людської природи досліджували найближчі попередники та сучасні філософським пошукам Д. Юма мислителі, все ж, ще й можна говорити про більш глибокі корені проблеми людської природи в історії філософії.

Вже у досократівській філософії виявляється дослідницький інтерес перших філософів до феномену природи. Вперше (в історії західної філософії) згадки про природу (та, власне, і майже всі твори досократиків мали назву “Про природу”) зустрічаються у мілетській школі давньогрецької філософії. Власне, і філософів цієї школи - Фалеса, Анаксімандра та Анаксімена - називали фісіологами - від основного об'єкту їх дослідження - фюсіс (природа). Поступово акценти мислителів переміщуються з питань, що стосуються фізичної природи (фюсіс) до питань, що пов'язані з природою людини.

Виявлено, що такі знакові постаті в історії філософії як Платон, Августин, Тома Аквінський так чи інакше розглядали поняття людської природи у специфічно юмовому значенні. Походження, у часовому наближенні, розуміння природи людини Д. Юмом співзвучне філософським поглядам Ф. Бекона, Т. Гоббса, Дж. Локка, Дж. Берклі, які заклали підвалини емпіризму Д. Юма.

Так, Юмові погляди щодо людської природи сформувались під впливом історико-філософської традиції. У свою чергу, вони обумовили подальший поступ філософської думки як у тлумаченні людської природи, так і в інтерпретаціях суміжних питань. Зокрема, це проблеми загальних понять, субстанції, сприйняття, реальності світу, тотожності особистості, причинності, філософської та релігійної віри, моралі, неповноти індукції, свободи, свободи волі, симпатії, справедливості, індивідуальної та суспільної корисності, права, тощо.

Особливість юмового тлумачення феномену людської природи полягає у тому, що вона постає як єдина дійсність людини. Природа людини виявляється у структурі людського досвіду, про який можливо скласти уявлення лише через аналіз наявного враження. Наявне враження охоплює всю сукупність зараз-дійсного досвіду. Але дослідження людської природи привело Юма до ствердження як несубстанційних характеристик природи людини, так і до апеляції відносно людської природи як субстанції, лише її можливості, адже вона не може бути встановлена - так як людині дається лише наявне сприйняття. Тобто людина, за словами Юма, лише „потік” сприйняттів (однак, Юм заперечує розумове встановлення неперервності у сприйняттях - вони дискретні і пов'язуються людиною завдяки звичці), а точніше, людина це пучок сприйняттів (юмове граничне обґрунтування).

Продемонстровано особливості тлумачення Д. Юмом феномену людської природи, яка може бути предметом нової науки. Така наука має бути на чолі усіх інших наук, займати домінуюче положення. Принципова різниця між природничими і гуманітарними галузями науки та наукою, яку пропонує Д. Юм полягає у тому, що ця наука охоплює усі сфери (наприклад, вивчення людської природи відбувається через дослідження наявного досвіду, а все, що робить людина не може відбуватись поза межами людського досвіду, значить дослідження чогось, що з'являється у досвіді буде залежати від спостережень та висновків щодо людського досвіду (науки про людську природу)).

Підрозділ 1.2 “Антрополого-гносеологічна теорія Д. Юма” розкриває специфіку висвітлення проблеми природи людини у контексті методів її дослідження, сутності феномену людської природи, а також теоретичних і практичних наслідків дослідження людської сутності.

Так, критичне ставлення до своїх попередників Д. Юм змальовує через спростування метафізично-схоластичного відношення до вирішення ключових проблем гносеології, соціально-філософської галузі, філософії права, тощо, пропонуючи та протиставляючи попередникам компіляцію беконівського експерименту та декартівського сумніву у дослідженні людської природи.

Крім з'ясування та виокремлення методологічної бази дослідження Д. Юма було розкрито особливості сутнісного розуміння та конкретної деталізації як поняття людської природи, так і самого феномену природи людини зокрема. Пізнавальні здатності людини, такі як розум, чуттєва сфера, пам'ять, уява були детально проаналізовані, співставлені між собою, зроблені висновки по окремим пунктам структури людського досвіду та відносно цілого комплексу понять та феноменів зокрема.

Акцентовано увагу на феномені мислення у специфічно юмовому розумінні, тобто мислення в якості асоціації ідей. Проаналізовано принципи, за якими асоціюються ідеї, супутні асоціаціям ідей - філософські відношення. Доведено першочерговість ідеї наявного досвіду (стану) людської свідомості як початку та наслідку філософських умовиводів Д. Юма.

Якщо з філософії Ф. Бекона емпірики запозичують індуктивний, експериментальний, чуттєво-досвідний метод, то у Дж. Локка Д. Юм запозичує основний каркас власної філософської системи, хоча конкретне наповнення та зміст майже докорінно змінюється. Д. Юм наслідує ті зміни, що вносить до емпіричної філософії як Дж. Локк, так і Дж. Берклі. З філософії Дж. Локка Юм запозичує такі важливі для власної філософської системи компоненти, як складові структури людського досвіду - ідеї та всі їх різновиди, що були термінологічно наявні в філософії Локка. Прості і складні ідеї, ідеї відчуттів та рефлексії набувають у Юма нового тлумачення, основною особливістю якого є перцептивний момент і момент наявності безпосереднього сприйняття - основна характеристика філософії Юма - його теорія “вражень”.

Скептицизм Д. Юма розглянутий в історико-філософському контексті, що дозволило показати відмінність пірронового та юмового скептицизму і встановити положення скептицизму по відношенню до різних епох розвитку філософського знання. У філософії Юма скептицизм виступає у ролі методичного сумніву. Він не є крайнім скептицизмом, що не визнає жодної

можливості отримання достовірного знання. При цьому Юм дотримується дещо традиційної позиції недовіри до розуму та відчуттів (однак, поміркованої недовіри), але тут все має вирішити саме гармонійне поєднання чуттєвих та розумових даних для встановлення відповідності результатів дослідження дійсному „положенню речей”. Юм, як і Декарт, доходить крайніх меж сумніву, однак результатом постає емпірична достовірність на відміну від раціональної. Сумнів, перш за все, означає протиставлення скептицизму та догматизму у філософії Юма. Філософський догматизм Юм вважає безперспективним на шляху встановлення адекватних істин. Однак у вітчизняній традиції скептицизм Юма часто визначався як агностицизм, що граничить з сенсуалізмом та соліпсизмом - це не співпадає з установкою мислителя щодо обмеження претензій на знання того, що людина не може пізнати за браком відповідних здатностей людської природи, а отже і не повинна будувати доведення, спираючись на недостовірні данні.

Підрозділ 1.3 “Палітра розуміння людської природи: симпатія, справедливість, свобода та причинність у сфері моралі” висвітлює взаємозв'язок гносеологічної та етичної частин філософського вчення Д. Юма. Зокрема, з'ясовуються підвалини гуманістичної складової філософії Юма через аналіз ключових понять, феноменів, що розглядає шотландський філософ, таких як симпатія, справедливість, свобода. Шляхом доведення відмінності розуміння Юмом вищенаведених понять у двох розділах (гносеологічному та етичному) його філософії, виокремлено гуманістичну складову даної філософської позиції, що полягає у позитивному вирішенні питань людської свободи, суспільної справедливості, співвідношення симпатії та егоїзму. Гуманістичний характер філософії Юма полягає у дослідженні людської природи, що і було загальною тенденцією сучасного йому Просвітництва. Але юмівський гуманізм має свою специфіку, що виявляється у конкретних моментах його вчення. Зокрема йдеться про почуття симпатії, теорію справедливості, концепцію свободи, теорію природної необхідності, обмеження дії розуму у процесі людського пізнання, необхідність довіри до відчуттів, намагання виявити найбільш корисне, найбільш приємне для людини й водночас не шкідливе для оточуючих; пошук загального блага, блага для всього суспільства, гармонії у функціонуванні держави та суспільства, оптимальної поведінки індивіда у межах правової держави, можливості гармонійної взаємодії людини і суспільства, можливості приємного та корисного життя для людини, що живе у державі.

При відтворенні філософської позиції Д. Юма було встановлено, що його розуміння поняття свободи подібне до спінозівської пізнаної необхідності, але необхідність пізнавана лише розумовим шляхом, що не суперечить відчуттю свободи при наявності певної дії. Пізнання необхідності діяти у згоді з власною природою надає змогу людині вести гармонійне, вдоволене та корисне життя при дотриманні вимог природи до людського індивіда.

Феномен справедливості набуває характеру посередника соціального та особистого життя. Тоді як інші людські здатності є природними, справедливість є набутою рисою людської істоти, але в результаті ця здатність набуває статусу природної, оскільки виявляється подібно природнім здатностям.

Одним з головних чинників, що забезпечують появу феномену справедливості та існування суспільства є симпатія, що притаманна людині. Симпатія на відміну від справедливості є вродженою якістю людської природи і є переважаючою егоїзм людини. Саме завдяки симпатії людей одне до одного утворюються суспільства, організуються держави - таке протиставлення договірній теорії Т. Гоббса висуває Д. Юм. Шотландський філософ вважає гуманність закладеною у людині від початку, а не такою, що лише може бути набутою при наявності тих чи інших умов.

У другому розділі „Історико-філософська рецепція гуманістичної спрямованості вчення Д. Юма про людську природу” розглядаються різноманітні інтерпретації філософської позиції Д. Юма щодо людської природи у сучасному лібералізмі, філософському постмодернізмі та у інших історико-філософських тлумаченнях сучасності.

Підрозділ 2.1. “Інтерпретація філософії Д. Юма у концепціях сучасного лібералізму” спрямований на розгляд різноманітних найвідоміших інтерпретацій філософського вчення Д. Юма у межах філософської традиції сучасного лібералізму. Серед представників сучасного лібералізму аналізуються погляди І. Берліна, Р. Дворкіна, Дж. Ролза, М. Сендела, Ф. Хайєка та інших.

У концепції Дж. Ролза розглянуто міру застосування філософії людської природи до теорії справедливості. Американський дослідник Р. Дворкін звертає увагу на співвідношення моральних правил та законодавчих норм в контексті поняття факту у філософії Д. Юма. І. Берлін наголошує на необхідності побудови системи раціональних правил поведінки індивіда у державі, дотримання чи не дотримання яких не мало б виправдовуватись певною філософською теорією (наприклад, теорією Юма про людську природу), тобто відповідальність мала б не залежати від конкретних внутрішніх обставин діяння, але залежала б від конкретного факту - наслідку діяння. Теорія лібералізму Ф. Хайєка має власною основою концепцію індивідуальної свободи у межах закону, одним з попередників якої є Д. Юм, хоча теорія спонтанного порядку Хайєка у своїх засадничих положеннях дещо розходиться з юмовим розумінням гармонійного співіснування людини та держави.

Тлумачення вчення Юма у лібералістичному напрямку є досить обмеженими. Герменевтичне поле філософського лібералізму звужене власною соціально-політичною спрямованістю. Наприклад, Дж. Кейнс компілює цитування Юма у відриві від контексту так, що може скластися вкрай негативне враження про переконання шотландського філософа. Я. Тамір припускає, що поняття людської природи вводить в оману при соціально-філософському дослідженні - це поняття, на її думку, досить розмите і кожен дослідник може вкладати у нього свій сенс. Поняття людської природи покликане заповнити проміжки незнання у людському пізнанні.

Д. Юма визнають одним з головних попередників сучасної філософської ліберальної парадигми. Також, з одного боку, у лібералізмі присутня як прихильність до філософії Юма, так і її критика. Переважно, дана ситуація пов'язана з протиставленням двох моральних систем (Д. Юма та І. Канта).

У Підрозділі 2.2. “Тлумачення вчення про людську природу Д. Юма у філософському постмодернізмі” розкривається специфіка інтерпретувань філософії Д. Юма, здійснених у постмодернізмі. Зокрема, проаналізовано спробу відтворення цілісної системи Д. Юма французьким філософом Ж. Дельозом.

Філософський постмодерн не обходить увагою філософське вчення Юма, але в основному, наприклад, у працях постструктураліста М. Фуко, це робиться побіжно у вигляді окремих згадок щодо певних моментів філософії шотландця. Загальною тенденцією філософії постмодерну є критика проекту Просвітництва (Дж. Грей, А. Макінтайр, П. Слотердайк, М. Фуко), що обмежив коло філософських досліджень, встановив жорсткі принципи „справжньої філософії”. Таку тенденцію аналізує А. Макінтайр. Він доходить висновків, що ситуація у філософії Просвітництва має своїм корінням впровадження ще середньовічної схеми мислення (необхідність переходу від „того, що є” до „того, що має бути”). А. Макінтайр вважає філософські вчення доби Просвітництва (до яких зараховує і вчення Юма) лише різновидами емотивізму (бажання надати власним переконанням статусу загальнозначимих).

Серед філософів-постмодерністів найбільш детально і ґрунтовно основні положення вчення Юма аналізує Ж. Дельоз, ранній період творчості якого характеризується інтенсивними історико-філософськими дослідженнями. Крім історико-філософських праць, присвячених І. Канту, А. Бергсону, Б. Спінозі, особливу увагу приділено саме Д. Юму. Творчо відтворюючи філософську позицію шотландського філософа, Дельоз зупиняється на проблемах пізнання, етики, релігії, культури. Феномени причинності, справедливості, уяви, релігійної та філософської віри, що цікавлять Дельоза найбільше, розглядаються у контексті виокремлення юмового поняття „загального правила” як ключового.

Інтерпретуючи Юма, Дельоз наголошує на тому, що моральний стимул викликається та визначається емоціями задоволення від корисних для людей вчинків та від задоволення відчуття симпатії до інших людей. Емоційне задоволення викликається у людей завдяки вчинкам, які корисні не тільки для даних суб'єктів, але й для суспільства. Відчуття приємного викликається у людей також завдяки вчинкам, що виражають доброзичливість до інших людей. Устремління людей до користі виникає з людської природи, а що стосується симпатії, то вона є певною подобою сучасного розуміння інстинкту. Закріплення моральних вчинків відбувається завдяки звичці, так би мовити, формується „загальне правило”. Д. Юм наголошує на іманентності моральних принципів та шукає джерела моральної оцінки у суб'єкті, що є співзвучним з тлумаченням моральних норм І. Кантом (внутрішній моральний закон). Дельоз створює власну розгорнуту теоретичну схему функціонування феномену справедливості у суспільстві, де дещо відступається від традиційно юмового дескриптивізму.

У Підрозділі 2.3 “Етико-гуманістичні орієнтири філософії людської природи Д. Юма у сучасній західній та вітчизняній традиціях” розглянуто сучасні вітчизняні та зарубіжні історико-філософські тлумачення позиції Д. Юма відносно проблеми природи людини, науки про людську природу, причинності, свободи, симпатії та справедливості. Були окреслені та проаналізовані проблеми людської природи у текстах Д. Юма та, відповідно, у деяких текстах сучасної вітчизняної та зарубіжної історико-філософської коментуючої літератури.

В інтерпретаціях філософії Д. Юма однією з загальноприйнятих тез є тлумачення процесу утворення моральної теорії з безпосереднього дослідження афективної сторони людської природи. Але Д. Юм поділяє людське знання на дві сфери - природу та мораль, які співвідносяться з характером істиннісних суджень. Природа є первинним, мораль є вторинним. Моральні норми утворюються на базі природних принципів, що функціонують у суспільстві і видозмінюються у відповідності з середою, в яких вони перебувають. Моральні принципи, що вкорінюються у людині, фактично, стають другою природою, набувають характеру первинної природності, наприклад, феномен справедливості у людській моралі.

Окрему увагу приділено співставленню авторської позиції щодо інтерпретації співвідношення гносеологічного та етичного розділів вчення Юма та розуміння його філософської системи в історико-філософських джерелах. Особистий внесок дисертанта в даному пункті полягає у наголосі на можливості розглядати філософську концепцію Юма не лише як таку, що має досягнення у сфері гносеології чи соціальної філософії, але як таку філософію, яку можна розглядати цілісно.

Позиція Юма відображується саме у комплексному розгляді всіх умовних розділів його вчення. Можливим є тлумачення філософської концепції Д. Юма не шляхом від гносеології до інших сфер філософського вчення, як це склалося в історико-філософській традиції, але й у зворотному порядку - від незаперечних наявностей людської свідомості до умовиводів розуму відносно структури людського досвіду, що є наголосом саме на позитивній частині вчення Юма, а не на скептичному розділі вчення шотландського філософа. Це лише доповнить безумовні відкриття Юма, які, на думку Б. Рассела, не можуть бути заперечені дотепер.

У висновках підсумовуються отримані у дисертаційній роботі результати щодо вирішення проблеми гуманістичних засад розуміння людської природи Д. Юмом та варіантів тлумачення його філософської позиції сучасною філософською думкою. Узагальнюються і зводяться до концептуальної єдності висновки зроблені у кожному окремому підрозділі. Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

- доведено наявність специфічно-гуманістистичної позиції Юма щодо розуміння феномену людини через інтерпретацію людської природи, що наділена симпатією, справедливістю, свободою;

- виявлено, що чуттєве споглядання, яке формує засади гуманізму у філософії Юма може доповнюватись скептичною (скептицизм відносно розуму) частиною вчення шотландця;

- сучасний лібералізм або ґрунтується на філософських засадах вчення шотландського філософа, або критикує його, що в основному пов'язане з розглядом кантової і юмової систем філософії моралі як протилежних;

- постмодерністські інтерпретації філософії Юма засновані на критиці проекту Просвітництва, а також пов'язані з поняттям історико-філософського експерименту (реконструкція на базі застосування принципу „різоми”);

- в історико-філософській коментуючій літературі існує тенденція розглядати філософію Юма як скептицизм, що межує з агностицизмом, однак беззаперечне існування об'єктивного світу спростовується шотландським філософом через сумнів в існуванні об'єктів поза їх чуттєвим сприйняттям;

- у вітчизняних та зарубіжних історико-філософських дослідженнях надається більшої ваги вченню Юма про пізнання, дослідження в інших галузях філософії вважається несуттєвими, так як вони перегукуються з поглядами попередників Юма, однак сумнів щодо достовірності висновків розуму надає можливість обґрунтування положень, які засновані на чуттєвій впевненості.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Кириченко М.С. Історико-філософська ретроспектива проблеми людської природи у філософії Д. Юма. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 38-41. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2002. - С. 168-172. (0,5 др. а.).

2. Кириченко М.С. Природа людини у філософії Д. Юма: епістемно-науковий зріз та морально-ціннісний зміст. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 49-51. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2003 - С. 73-77. (0,5 др. а.).

3. Кириченко М.С. Інтерпретація філософії людини Д. Юма у філософських парадигмах сучасності. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 58. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2003. - С. 67-71. (0,5 др. а.).

4. Кириченко М.С. Своєрідність скептичної позиції Д.Юма стосовно означення природи людини. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 32. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2000. - С. 59-60. (0,2 др. а.).

5. Кириченко М.С. Перспективи дослідження людської природи у філософії Д. Юма. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 36. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2001. - С. 56-57. (0,2 др. а.).

6. Кириченко М.С. Моральнісно-гуманістичні параметри свободи людини у філософії Юма. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 42-45. - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2002. - С. 69-70. (0,2 др. а.).

7. Кириченко М.С. Справедливість як „загальне правило”: тлумачення теорії справедливості Д. Юма Ж. Дельозом. - Вісник КУ. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 54-55 - К.: ВПЦ “Київський Університет”, 2003. - С. 105. (0,2 др. а.).

АНОТАЦІЇ

Кириченко М.С. Гуманістичні засади розуміння людської природи у філософії Д. Юма та їх сучасні інтерпретації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2003.

У дисертації реконструюється філософська система Д. Юма крізь призму її гуманістичної складової, а також інтерпретується феномен людської природи.

Здійснено ретроспективний аналіз проблеми людської природи. Встановлено можливість альтернативного тлумачення філософії Д. Юма у якості органічно поєднаних гносеології та етики, що надає можливість нестереотипного сприйняття його філософії, яка традиційно зводилась до гносеології як єдино цінного досягнення шотландського філософа. Зроблено історико-філософську рецепцію філософського вчення Юма у сучасній філософській думці.

Досягнуті результати відповідають розумінню вчення про людську природу як генетично наближеного до попередньої філософської інтерпретації цієї проблеми. Стверджується обмеженість запозичень окремих положень вчення Юма у сучасному лібералізмі, неповна адекватність сучасного сприйняття проблем філософії Д. Юма у історико-філософських постмодерністських тлумаченнях.

Ключові слова: людська природа, враження, симпатія, справедливість, свобода, причинність, віра, гуманізм, постмодернізм, лібералізм.

Кириченко М.С. Гуманистические основания понимания человеческой природы в философии Д. Юма и их современные интерпретации. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05 - история философии. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, философский факультет. - Киев, 2003.

В диссертации реконструируется философская система Д. Юма через призму её гуманистической составляющей. Анализируется современная интерпретация основной философской проблемы - феномена человеческой природы.

Подвергается сомнению общепринятый тезис о скептицизме и агностицизме как основной характеристике философии Юма. Сомнения шотландского философа в отношении чувственных данных и выводов разума касаются лишь его методологической установки на получение достоверного, обоснованного, аподиктичного знания. Исследуемыми в диссертации являются вопросы, касающиеся проблемы человеческой природы и её гуманистических оснований в философии Д. Юма и в современных философских учениях. Поднимается вопрос о возможности рассмотрения философии человеческой природы как специальной науки. Делается ударение на методологической основе исследований Юма, коей является опыт непосредственной жизни человека, и благодаря исследованию которого становится возможным познание человеческой природы. В процессе анализа феномена опыта выделяются его структура и элементы. Сосредотачивается внимание на исследовании каждого из элементов структуры опыта: восприятиях, впечатлениях, идеях, памяти, воображении. Исследуются особенности функционирования структуры человеческого опыта. Выделяются два основных понятия, необходимых для понимания теории познания Юма - это впечатление и идея. Анализируется процесс получения человеком впечатления из внешнего мира и из мира внутреннего опыта. Таким образом, проводится различие между впечатлением и идеей. Так, восприятия подразделяются на впечатления и идеи в зависимости от источника их возникновения. Устанавливается три вида впечатлений: впечатления ощущений, впечатления идей и впечатления рефлексии. Переход от одного впечатления к другому осуществляется с помощью ассоциации (идей), теоретическим основанием которой являются философские отношения. Также исследуется проблема соотношения представления о впечатлении (одно из ключевых понятий философии Юма) и данного впечатления в качестве особенного.

Соотношение теории познания и этики занимает одно из ключевых положений в диссертации, так как прояснение взаимного дополнения и взаимовлияния этих двух отделов проясняет основные интенции, которыми руководствовался Д. Юм при написании своих философских сочинений. Отдел философии морали носит аксиоматический характер, тогда как учение о познании подаётся как полемический отдел общей системы, о чём свидетельствуют постоянные оговорки шотландского философа о неуверенности в собственных умозаключениях. Следовательно, возможным становится заключить об основаниях философской системы Юма, покоящихся в сфере теории морали, которая “цементируется” непосредственной чувственной уверенностью в разрешении того или иного спорного вопроса, например, о причинности, тождестве личности, непрерывности в восприятиях. Теория познания Юма, которая основывается на выводах разума, не имеет своим фундаментом той уверенности, что позволила бы возникнуть утверждениям непосредственно данным, и, в то же время, абсолютно достоверным. Объединение чувственной достоверности и исследования с помощью разума позволило Юму сделать заключения, например, о таком проявлении человеческой природы как справедливость. Непосредственно же присущими природе человека явились свобода как чувство свободы в рамках разумной необходимости следования указаниям человеческой природы, а также симпатия как преобладание благожелательного отношения человека к человеку над эгоистичными проявлениями человеческой сущности. В диссертационном исследовании обращается внимание на то, что в отечественных и зарубежных историко-философских источниках по учению Д. Юма относительно этической теории обращают внимание лишь на момент неполноты индукции и на различении соответствующих понятий (“возможно” и “должно”). Этическую теорию Д. Юма обычно рассматривают как совокупность раздельных тезисов относительно морально-нравственных аспектов человеческой природы.

Достигнутые результаты соответствуют пониманию учения о человеческой природе как генетически приближённого к предыдущей интерпретации этой проблемы. Утверждается ограниченность заимствований отдельных положений учения Юма в современном либерализме (с одной стороны, положения учения Юма задействуются как основа того или иного учения, с другой стороны, положения шотландского философа критикуются, однако, это происходит за счёт цитирования вырванных из контекста фрагментов или ограниченного понимания).

Раскрывается то, что восприятие проблем философии Д. Юма в философских постмодернистских интерпретациях заключается в критике проекта Просвещения. Также, в процессе анализа историко-философского восприятия Дельозом учения Юма сделаны выводы о том, что осуществлены своеобразные попытки “деконструкции” системы Юма в характерном французскому философу применении методологического принципа “ризомы”.

Ключевые слова: человеческая природа, впечатление, симпатия, справедливость, свобода, причинность, вера, гуманизм, постмодернизм, либерализм.

Kyrychenko M.S. Humane bases of human nature comprehension in the philosophy of D. Hume and their modern interpretations. - A manuscript.

Dissertation to receive a scientific degree of philosophic science candidate in speciality 09.00.05 - history of philosophy. Kyiv national University of Taras Shevchenko, Kyiv, 2003.

In the dissertation has been reconstructed the philosophic system of D. Hume through a prism of its humane component. There also has been made a re-interpretation of the basic philosophic problem, which is phenomenon of human nature.

There has been provided a retrospective analysis of the problem of human nature. The author defines a probability of an alternative interpretation of Hume's philosophy from the point of researching problem and makes both philosophic and archeological reception of the philosophic theory of Hume in the modern philosophic thought.

Reached results arrange the comprehension of the theory of human nature as genetically close to a former interpretation of this problem as well as limitation of adoptions and un-adequacy in the modern perception of Hume's philosophy in the light of an alternative position of the author.

Key words: human nature, impression, sympathy, justice, freedom, causality, belief (and faith), humanism, postmodernism, liberalism.

Размещено на Allbest.ru