Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Індекс УДК: 1.(091) 161.114.2

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філософських наук

Проблема онтологічного статусу універсалій у філософії середньовіччя

Спеціальність 09.00.05 - історія філософії

Бокал Ганна Василівна

Київ - 2003

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі історії філософії філософського факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник доктор філософських наук, професор Алєксандрова Олександра Василівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри історії філософії

Офіційні опоненти доктор філософських наук, професор, Горський Вілен Сергійович, Національний університет „Києво-Могилянська академія”, професор кафедри філософії та релігієзнавства;

кандидат філософських наук, доцент Щербина Олена Юріївна, Національна академія внутрішніх справ України, доцент кафедри філософії права та юридичної логіки.

Провідна установа - Інститут філософії імені Г.С. Сковороди НАН України, м. Київ. філософський середньовіччя універсалій

Захист відбудеться “12” “січня” 2003 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.27 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) філософських наук у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 60, ауд. 330.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01033, м. Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12.

Автореферат розісланий “11” “грудня” 2003 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Діденко В.Ф.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми дослідження. Філософський спадок Середньовіччя є складним і об'ємним джерелом дослідницької діяльності. Середньовічна філософія завжди викликала суперечливі оцінки дослідників: одні - намагалися позбавити її права називатися філософією, інші - називали видатною епохою у розвитку філософського знання. Така неодностайність лише підкреслює актуальність дослідження цього визначного періоду, дослідження якого відкриває нові перспективи для історико-філософського осмислення.

Проблема онтологічного статусу універсалій була однією з домінантних тем філософських дискусій у Середньовіччі. Це дозволяє стверджувати, що її постановка і вирішення віддзеркалюють головні тенденції та специфічні властивості філософії даного періоду. Дослідження проблеми універсалій у середньовічній філософії має не лише суто науково-філософський або теологічний характер - це надзвичайно гостра філософсько-світоглядна проблема для християнських мислителів, і її актуальність є цілком закономірним явищем.

Проблема універсалій в контексті фундаментальних філософських підвалин для її формування є актуальною для логічного позитивізму, аналітичної філософії, феноменології, логіки науки. Постановка проблеми одиничного як випадкового та загального як необхідного значною мірою вплинула на розвиток філософії, окресливши цілу низку напрямків її дослідження.

Розвідка проблеми онтологічного статусу універсалій у Середні віки робить актуальним з'ясування специфіки світоглядних засад тогочасних мислителів. Зокрема, плідним є дослідження генетичної спорідненості Середньовіччя і Античності, а також тяжіння середньовічних філософів до встановлення авторитетів.

Доцільним в історико-філософській реконструкції проблеми онтологічного статусу універсалій є аналіз взаємопов'язаності логічних та онтологічних підвалин її постановки. Це обумовлює альтернативу пануючому в історико-філософських дослідженнях спрощеному підходу протиставлення середньовічного “реалізму” (де універсалії визнаються ідеальними прототипами речей) і “номіналізму” (де універсалія проголошується формальним знаком узагальненого змісту у визначенні речей).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у відповідності з Комплексною науковою програмою Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Наукові проблеми державотворення України” (Науковий керівник академік НАН України Губерський Л.В.), НДР № 01БФ041-01 філософського факультету “Філософська та політологічна освіта в Україні на перетині тисячоліть”.

Ступінь наукової розробки проблеми. Історико-філософський аналіз проблеми онтологічного статусу універсалій у ранній схоластиці засвідчив необхідність дослідження впливу філософської спадщини Античності на середньовічну філософію, а також визначення аксіом філософського світосприйняття в онтологічних поглядах античних філософів. Суттєвий вплив на формування теоретичного підходу до аналізу означеної проблеми справили розробки Гайдеггера М., та Мамардашвілі М.К.. Потрібно відзначити роботи Лосєва О.Ф., Флоренського П.О., які спираючись на специфічні засади орієнтальної філософії, спробували дослідити філософський спадок Античності, оминаючи сформований у філософії Нового часу, принцип суб'єкт-об'єктного протиставлення. Своєрідність такого підходу дозволила розкрити нові цікаві аспекти можливої інтерпретації спадку Античності і Середньовіччя. В контексті аналізу становлення онтологічної проблематики в ранній класиці, були залученні роботи Гадамера Г.Г., Гайдеггера М., Кессиді Ф.Х., Кірка Ж.С., Ллойда Ж.Е.Р., Ніцше Ф., Поппера К., Пролєєва С.В., Тихолаза А.Г. в яких прослідковано специфіку формування теоретичного пізнання у філософії того часу. Дослідження Гайденко В.П., Гайденко П.П., Гомперц Т., Гарпцева М.О., Джохадзе Д.В., Міхаленко Ю.П., Мудрагей Н.С., Мотрошилової Н.В. Смірнова Г.А. та інш., дозволили проаналізувати означену проблему в руслі історії становлення наукового світогляду та розкрити специфіку онтологічних поглядів Платона і Арістотеля.

Філософсько-світоглядна гострота постановки і вирішення проблеми онтологічного статусу універсалій у Середні віки є наслідком змін в європейському культурному середовищі і духовної революції християнського віровчення. Аналіз впливу релігії на філософську творчість мислителів - християн привернув увагу багатьох дослідників. Зокрема, у творах Бальтазара Х.У., Баткіна Л.М., Гурєвича А.Я., Жильсона Е., Карсавіна Л.П., Лосєва О.Ф., Лосського В., Марітена Ж., Марселя Г., Мейєндорфа І., Флоровського Г.В., християнство - як предмет дослідження, репрезентувало вражаюче багатоманіття та складність шляхів його можливого розуміння та сприйняття. У роботах Бубера М., Бердяєва М., проаналізований стан віри як специфічний компонент філософської творчості релігійної людини. Серед праць присвячених історії філософії християнства потрібно відзначити дослідження Зеньковського В.В., Мейендорфа І., Пупара П., Віппера Р.Ю.. Дослідження культури середньовіччя здійснені Ауербахом Е., Гареном Е., Горфункелем О.Х., Добіаш-Рождєственською О.А., Рабіновічем В.Л., Рановічем О.В., Свєнцицькою В.С. та інш.. Дослідження філософського потенціалу християнства, створені протягом останніх десяти років (твори Дебольского Д.Д., Мудрагей Н.С., Нерєтіної С.С., Романенко В.В., Свєтлова Р.В., Сирцової О.М., Собуцького М.А, та інш.), засвідчили актуальність цієї теми в сучасності, і одночасно, дозволили переосмислити основні принципи історико-філософської інтерпретації Середньовіччя.

Аналіз історико-філософських досліджень, які були присвячені проблемі універсалій у Середньовіччі, засвідчив загальну тенденцію до її розгляду виключно в контексті протиставлення "реалізму" та "номіналізму". Г.В.Ф. Гегель у своїх „Лекціях з історії філософії” ґрунтовно розкрив теоретичні засади історико-філософського уявлення про реалістичні та номіналістичні погляди у Середні віки. В працях Коплстона Ф.Ч., Майорова Г.Г., Реалі Дж., Антисері Д., Татаркевича В., Соколова В.В., та інш. проблема універсалій досліджується в контексті критичного аналізу специфічних рис філософії епохи Середньовіччя, і визначення загального ставлення до її спадку. Вивчення матеріалів всесоюзної конференції - “Методологічні і світоглядні проблеми історії філософії” (1986 р.), дозволяє констатувати, напередвизначену марксистською тезою про необхідність вирішення “головного питання філософії” негативну оцінку пануючого у Середньовіччі “релігійного ідеалізму” (Григорян Г.О., Джохадзе Д.В.). В працях багатьох радянських дослідників (зокрема у Лей Г., Ойзермана Т.І., Тарасова К.Е. та інш.) проблема універсалій розглядалася як один з характерних компонентів пануючої у Середньовіччі системи ідеалістичних поглядів. Очевидно тому вона, як правило, не виступала самодостатнім предметом дослідження, а розглядалася в загальному контексті історико-філософського опису, зокрема, в працях Ауербаха Е., Гайденко В.П., Смірнова Г.А., Ільїна В.В., Курантова О.П., Майорова Г.Г., Мудрагей Н.С., Нікітіна Є.П., Трахтерберга О.В., Чалоян В.К., Чанишева А.Н., та інш. Варто відзначити ґрунтовні розробки Ортега-і-Гассета Х., в яких були проаналізовані специфічні властивості світогляду середньовічних мислителів та критично осмислені традиції історико-філософських досліджень Середньовіччя. Продуктивним для дисертаційної роботи стало звернення до праць дослідників Жоліве Ж., Кюнга Г., Якобі К., а Ванні-Ровічі С. і А. де Лібера, Суіні М., а також дослідження матеріалів міжнародної наукової конференції у Нешеталі (1981р.), яке засвідчило актуальність середньовічної проблеми універсалій для світового наукового співтовариства і дозволило визначити головні тенденції її розгляду в сучасності. Природне підвищення інтересу до спадку середньовічної філософії у пострадянський період, обумовило появу нових досліджень серед яких потрібно відзначити твори Нерєтіної С.С., Алєксандрової О.В., Кондзьолки В.В., Собуцького М.А..

Як правило, предметом прискіпливого аналізу, проблема універсалій поставала лише в дослідженнях логіків, які не зважали на онтологічний контекст постановки, а розглядали її як суттєвий етап розвитку логічного знання. Слід особливо відзначити розробки вітчизняних дослідників Вяткіної Н.Б., Ішмуратова А.Т., Кримського С.Б., Лєднікова Є.Є., Попова П.С., Поповича М.В., Стяжкіна Н.І., де у контексті аналізу історії становлення логіки, розкрито суттєві підвалини постановки проблеми універсалій у Середньовіччі. З точки зору логіки, усвідомлення проблеми універсалій є постановкою питання про зв'язок значення і знака.

Фундаментальність проблеми універсалій для філософії є підставою для розгляду підвалин формування цієї проблеми у Середньовіччі через аналіз її постановки і визначення видатними мислителями інших епох. Залучення для порівняльного аналізу, філософських розробок Канта І., Гуссерля Е., Карнапа Р., Куайна У., Расела Б., Фреге Г., дозволили більш виразно і чітко відобразити специфіку середньовічної проблеми універсалій.

Метою дослідження є з'ясування змісту проблеми онтологічного статусу універсалій у середньовічній філософії (ХІ -ХІІст.).

Для реалізації поставленої мети необхідно розв'язати наступні завдання:

- дати визначення аксіомам філософського світосприйняття в Античності і Середньовіччі, які мали вплив на формування тогочасної онтології;

- розкрити погляди Платона і Арістотеля на проблему співвідношення загального - як необхідного, та унікального - як випадкового;

- дослідити можливі шляхи інтерпретації філософського спадку Античності у творах представників патристики;

- проаналізувати смислове навантаження категорій, які застосовувались для визначення проблеми онтологічного статусу універсалій, розкрити їх змістовний взаємозв'язок і походження;

- проаналізувати обґрунтованість дослідження середньовічної проблеми універсалій через протиставлення напрямку “номіналізм” і “реалізм”;

- визначити коло питань, які постали у дискусії з проблем універсалій в західній філософії ХІ -ХІІ ст.

Об'єкт дослідження: філософська спадщина античних авторів та мислителів ранньої схоластики.

Предмет дослідження проблема онтологічного статусу універсалій у філософії високої і пізньої класики, патристики та ранньої схоластики.

Методологія дослідження. Для аналізу проблеми онтологічного статусу універсалій в середньовічній філософії були застосовані методологічні розробки в галузі історико-філософських наук. Теоретична та методологічна основа дисертації визначалися виходячи з специфіки джерельної бази дисертації яка передусім складається з текстів - першоджерел: Платона, Арістотеля, Василія Великого, Григорія Нісського, Максима Сповідника, Діонісія Ареопагіта, Порфирія, Боеція, Ансельма Кентерберійського, Гільома із Шампо, Абеляра, свідчень про позицію Росцеліна з Комп'єні. Репрезентоване у філософських творах Середньовіччя тяжіння до посилання на авторитет попередників та діалогічний характер побудови тексту обумовили доцільність використання принципів історизму у встановлення генетичного зв'язку між філософськими теоріями Античності і європейського Середньовіччя. Методологія дисертації визначена цілісністю філософського дослідження проблеми універсалій в контексті її значення для логіки, онтології і теології. Були застосовані методи системного аналізу, порівняльно - історичний та герменевтичний. Використані методики таких галузей гуманітарного знання як філологія і культурологія.

Застосування окресленого методологічного підходу дозволило отримати певні результати дослідження, які мають ознаки наукової новизни.

- Доведено, що у формуванні онтологічних поглядів античних філософів ключове значення мали такі аксіоми: 1) критерії істинності висуваються не до способу, яким здійснюється пізнання, а до предмету, що пізнається, тому, на думку давньогрецьких філософів, щоб отримати істинне знання, потрібно пізнати суще; 2) знання обов'язково має бути результатом досвіду безпосереднього переживання. У філософії Середньовіччя аксіоматичними визнано такі положення: 1) висловлювання має розумітися не лише як логіко-граматичне утворення, а й онтологічна даність; 2) будь-яке висловлювання має сприйматися як троп, смислове навантаження якого не вичерпується визначенням.

З'ясовано арістотелівський внесок в теорію онтологічного статусу універсалій в контексті висловлювання. Для цього встановлено: 1) арістотелівська критика тези про самостійне існування ідей була спрямована не стільки проти позиції самого Платона скільки проти спроб платоніків інтерпретувати ідеї Платона, як предметний факт певної ідеальної реальності; 2) Стагірит переосмислив і розвинув вчення Платона про ейдоси, не наслідуючи природне для Античності уявлення про імплікацію між ствердженням одиничності існування та констатацією його випадковості та обумовленості.

Встановлено, що арістотелівське вчення про категорії лишається поза увагою патристів, які концентрують увагу на сутнісній загальності сущого, а не на проблемі загального у висловлюванні одиничного. Змістовний аналіз поняття сутності у патристів виявив його смислову спорідненість з арістотелівською “останньою матерією” або потенцією (“те, з чого”), а не з відповідною першою категорією (сутність) у Стагірита.

Доведено, принциповість різних тлумачень термінів “род” і “вид” в Арістотеля та у Боеція. З'ясовано, що актуальні для сучасної логіки принципи родо-видового відношення, опрацьовані Боецієм, через специфіку філософсько-християнського світосприйняття середньовічних мислителів, аргументували підґрунтя онтологічних поглядів Ансельма Кентерберійського та інш..

Доведено умовність розподілу представників Середньовіччя на "реалістів" і "номіналістів”. Встановлено, що представники "реалізму" Ансельм Кентерберійський і Гільом із Шампо не лише використовували різні системи аргументації своєї позиції, а й мали суттєві розбіжності у поглядах.

Визначено, що вирішення представниками ранньої схоластики проблеми онтологічного статусу універсалій передбачало розв'язання наступних питань: 1) що надає смисл і зміст універсалії, яка висловлюється безвідносно до одиничного предмету її обсягу?; 2) яким є існування смислоутворюючого підмету універсалій?; 3) чи є існування смислоутворюючого підмету універсалій обумовленим і вторинним по відношенню до одиничних предметів обсягу, чи воно є самодостатнім і відповідно сущим?

Теоретичне та практичне значення роботи. Результати дослідження спрямовані насамперед на цілісну теоретико-методологічну розробку засад дослідження фундаментальної філософської проблеми онтологічного статусу універсалій у Середньовіччі, та на актуалізацію тих аспектів її постановки і вирішення, які містять продуктивний, з точки зору сучасного філософського знання, потенціал. Матеріали дисертаційного дослідження можуть бути використані при підготовці навчальних програм і в процесі викладання курсів історії середньовічної та античної філософії.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертаційної роботи обговорювалися на засіданнях кафедри історії філософії, науково-практичних семінарах для аспірантів філософського факультету КНУ ім. Тараса Шевченка; науковій конференції "Дні науки філософського факультету Київського національного університету ім. Тараса Шевченка" (Київ, квітень, 2000); науковій конференції "Історія і сучасність християнства" (Одеса, грудень, 2000); всеукраїнській конференції молодих вчених-аграріїв (Київ, березень, 2001); науковій конференції "Дні науки філософського факультету -2001" (Київ, квітень, 2001); міжнародній науковій конференції "Мова символів - мова вічності" (Київ, грудень, 2001); міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2002" (Київ, квітень, 2002); міжнародній науковій конференції "Людина у світі духовної культури" (Київ, травень, 2002); міжнародній науковій конференції "Філософські проблеми гуманізації освіти (Одеса, травень, 2002); міжнародній науковій конференції "Дні науки філософського факультету - 2003" (Київ, квітень, 2003); міжнародній науково-практичній конференції "Філософія та історія філософії" (Київ, травень, 2003).

Публікації. Основний зміст дисертаційного дослідження відображений у 9-ти наукових публікаціях (без співавторства) - 4 статтях та 5 тезах, з них 8 були вміщені у фахових виданнях, що затверджені переліком ВАК України.

Структура дисертації визначена у відповідності з метою та завданнями дослідження. Робота складається із вступу, трьох розділів, шести підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг дисертації становить 172 сторінок. Список використаної літератури включає 265 найменувань і складає 23 сторінки.

Основний зміст дисертації

Вступ. Обґрунтовано актуальність теми дослідження, проаналізовано стан наукової розробки проблеми, сформульовані мета і завдання роботи, розкриті методи та наукова новизна дисертації, її теоретичне та практичне значення, наведені дані про публікації та апробацію результатів наукових досліджень.

У першому розділі "Універсалія як предмет філософського дискурсу в Античності" проаналізовано погляди давньогрецьких філософів в контексті визначення аксіом їх філософського світобачення, що знайшли своє втілення у формуванні тогочасної онтології, та розкрито зміст філософських поглядів Платона і Арістотеля на проблему онтологічного статусу універсалій.

У підрозділі 1.1. "Дослідження елементів раціонального способу пізнання в античній філософії" критично проаналізовано досвід філософської інтерпретації проблеми виникнення філософії як науки у працях К.Поппера, Дж. Кірка і Дж. Е.Р. Лойда. Визначено, що висхідні постулати філософських поглядів цих авторів базуються на притаманній їм парадигмальній впевненості у доцільності протиставлення емпіричного джерела пізнання як досвідного і теоретичного джерела як релятивно-суб'єктивного. Такий підхід до проблеми виникнення і становлення філософського знання в Античності дозволяє дослідити не стільки саму цю проблему, скільки постає реалізацією прагнення ствердити загальну позицію авторів за її рахунок.

Дослідження проблеми виникнення і становлення філософії безпосередньо стосується розкриття специфіки раціонально-пояснювального способу пізнання у філософському спадку Античності. З'ясовано, що доказ і спосіб раціонального обґрунтування у Платона є рухом до сфери необхідного знання, яке має виявити себе у прозорій відкритості смислу. Зроблено висновок про існування історичної динаміки тлумачення поняття доказу у філософії. Визначено, що доказ в міркуваннях давньогрецьких мислителів є обґрунтуванням неспростовності, яка спирається на очевидність наявного у помисленні і тілесному переживанні.

Встановлено, що онтологічні погляди давньогрецьких філософів були сформовані як результат прагнення віднайти у мінливому потоці вічнозникаючої та вічновиникаючої дійсності істинно-сущу причину існуючого, знання про яку завжди лишалося б неспростовним та незмінним. Зародження раціонального у пізнанні полягало у розумінні істини як необумовленості буття сущого, що може бути пізнаним завдяки аксіомам мислення. Найсуттєвішим для нашого дослідження є те, що критерії істинності в Античності висувалися не до способу пізнання а до його предмету. Оскільки тогочасні мислителі пізнання аксіоматично сприймали як результат досвіду, доцільно уникати в історико-філософській реконструкції їх поглядів протиставлення теоретичного і емпіричного пізнання. Більш коректними є терміни: умоосяжне споглядання та тілесне відчуття.

У підрозділі 1.2. "Платонівський “ейдос” та “первинна сутність” в Арістотеля" вирішується завдання визначення змісту філософських поглядів Платона і Арістотеля на проблему онтологічного статусу універсалій в контексті аналізу понять “ідея”, “ейдос” та “первинна” і “вторинна сутність”. Виявлено, що повнота смислу „ідеї” мала для Платона статичний характер завершеної динаміки вічного та істинного прообразу, як в сенсі його співвіднесеності з іншими смислами, так і у відношенні до багатоманіття обумовленого існування. А „ейдос” - це безпосереднє буття мислимого, що становить предикативно-невизначувану повноту ось-присутності смислу.

На ґрунті здійсненого аналізу філософії Платона і Арістотеля був зроблений висновок, що протиставлення поглядів цих авторів обумовлене питанням про "місцерозташування" ідеї як сущого. Адже Арістотель у критиці тези про існування „ідей” полемізує з тими, хто інтерпретував вчення Платона про ідеї, як ствердження їх існування як предметного факту ідеальної реальності. Слушною визнано думку, що аргументи, які спростовував Арістотель належали не Платону і багато в чому суперечили його поглядам.

Визначено, що розрізнення первинних та вторинних сутностей в Арістотеля є принциповим. Первинна сутність - це завжди унікальний одиничний підмет висловлювання, що надає смисл і зв'язний зміст судженню, дозволяючи щось стверджувати чи заперечувати. Вторинна сутність, за Арістотелем, - це поняття, що здатне висловлювати первинну сутність. Такі поняття він називає родовими або видовими, наголошуючи, що до них не належать поняття, які висловлюють ознаку кількості, якості, місцерозташування та інші.

Порівняльний аналіз поглядів Платона та Арістотеля, засвідчив: якщо Платон на ґрунті відсутності підстав для існування безвідносного смислу поняття (що висловлює ознаку) в завжди відносній і кінцевій її наявності у предметах відчуттєвості зробив висновок про необхідність буття вічних і нічим не обумовлених ідей, то Арістотель наполягає на дійсній непорівнюваності лише первинних сутностей. На відміну від Платона, Арістотель наголосив на дійсній смислоутворюючій безвідносності первинної сутності, що, навіть, змінюючись, зберігає власну самототожність.

У другому розділі "Специфіка успадкування категорій Античності у християнській філософії Середньовіччя" досліджується проблема інтерпретації категоріального апарату античної філософії в площині постановки і вирішення проблеми загального та одиничного у філософії "Отців церкви". Аналізуються критичні дослідження Порфирія і Боеція, присвячені твору Арістотеля “Категорії”.

У підрозділі 2.1. “”Сутність” та „іпостась” у філософському спадку “Отців церкви”” досліджуються погляди представників патристичної філософії на проблему співвідношення загального (у визначенні) та унікального (в існуванні одиничного). Аналізується зміст та смислове навантаження категорій: “сутність”, “іпостась”, “енергія”, “потенція” і “суще”. Розглянута можливість змістовних паралелей між постановкою проблеми іпостасного існування у патристів та ключовими проблемами античної онтології. Визначені головні специфічні риси філософської настанови представників Середньовіччя, сформовані під впливом християнства.

Обґрунтовано доцільність відмови від упереджено негативного ставлення до філософії Середньовіччя та розкриті можливі перспективи здійснення філософських досліджень віруючою особистістю. Встановлено, що здійснюючи дослідження сфери раціонального, філософ-християнин лише прагне дізнатися про те, що він може знати, та якою є природа його знання. Віруючий не ставить питання про те, що є істина, адже істина розумілася як така, що імпліцитно присутня в самому акті філософського запитання. Аналіз мовленнєвої репрезентації смислу в текстах Святого Письма, обумовив актуалізацію проблеми дослідження тексту - як висловлювання, метою якого є виявлення першопочаткового смислу. На ґрунті християнської ідеї креаціонізму висловлювання розумілося не лише як логіко-граматичне утворення, а й онтологічна даність. У слові середньовічні філософи-християни вбачали здатність людини наблизитись до істинного буття логосу сущого, але повсякчасно наголошували на неспівмірності людської здатності до розуміння і абсолютної повноти Бога - Істини.

Визначено, що фундаментальна філософська проблема співвідношення загального та унікального знайшла своє втілення не лише в проблемі онтологічного статусу універсалій, а й у вченні “Отців церкви” про сутність та іпостась. Відсутність у філософській творчості “Отців церкви” постановки питання про онтологічний статус загального поняття є наслідком неактуальності для того часу сформульованої в Античності проблеми пошуку смислоутворюючого підмета для універсалії, яка висловлюється безвідносно до предметів її обсягу.

У підрозділі 2.2. “Система категорій Арістотеля в критичних дослідженнях Порфирія та Боеція” аналізується проблема інтерпретації арістотелівського вчення про категорії у творах Порфирія та Боеція, які справили значний вплив на філософське середовище європейського Середньовіччя. Створення цих робіт засвідчило тогочасну актуальність дослідження філософського спадку Арістотеля в контексті визначення змісту головних логіко-граматичних понять. Здійснюється порівняльний аналіз ключових положень у текстах Боеція і Порфирія з тезами висунутими у творі Арістотеля „Категорії”.

Доведено, що Порфирій і Боецій фактично проігнорували арістотелівський розподіл на первинні та вторинні сутності та його визначення роду і виду як таких загальних понять, що здатні висловлювати лише первинну сутність. Встановлено, що Боецій, на відміну від Арістотеля, найвищий рівень загальності ототожнив з найбільш сущим. Увага дослідника була сконцентрована на визначенні принципів родо-видового підпорядкування, які є прийнятними і для сучасної логіки. Визначено, що надання онтологічного статусу принципам логіки є наслідком специфічних та успадкованих від античності аксіом філософського світосприйняття середньовічних мислителів.

З'ясовано, що, для Боеція, род - як загальне поняття - це не лише те, що висловлює певний одиничний предмет обсягу, а і самодостатній носій певного смислу, який може мати власний смислоутворюючий підмет. Він формулює проблему онтологічного статусу універсалій як проблему існування підмету їх висловлювання. Погоджуючись, що те, яке мислиться не так як існує є хибним, Боецій висуває припущення про відсутність пізнавальної цінності помислення універсалій. Адже смислове навантаження загального поняття та існування предметів з його обсягу не співпадають. Визнаючи, що без загального понятійного апарату не можливе знання і помислення, автор робить висновок: підметом загального поняття є не одиничні предмети (чи тілесні, чи безтілесні), а узагальнення істотних ознак існуючого, що не може бути хибним, а тому є істинним.

У третьому розділі “Проблема універсалій як домінантна тема філософських дискусій ХІ - ХІІ століть” розглядається традиційна настанова історико-філософських досліджень аналізувати проблему онтологічного статусу універсалій у Середньовіччі через протиставлення “реалізму” і “номіналізму”. Встановлені критерії, за якими визначається належність до одного з цих напрямків та аналізується доцільність їх застосування. Досліджуються способи вирішення проблеми універсалій у Ансельма Кентерберійського, Росцеліна із Комп'єні, Гільома із Шампо та Абеляра.

У підрозділі 3.1. “Онтологічне обґрунтування смислоутворюючої дійсності універсалій”. розкривається зміст філософських поглядів Ансельма Кентерберійського, Росцеліна із Комп'єні та Гільома із Шампо в контексті визначення їх приналежності “реалізму” або “номіналізму”.

Визначено, що до „реалізму” традиційно відносять мислителів, які вважали сущим смислоутворюючий підмет універсалій (у безвідносному до одиничних предметів обсягу висловлюванні), а до “номіналізму” тих, хто визначав підметом універсалій здійснене інтелектом узагальнення ознак і властивостей певної множини предметів. Проаналізовані питання, постановка яких визначила формування проблеми універсалій.

З'ясовано, на ґрунті яких філософських засад, Ансельм Кентерберійський використав визначені Боецієм принципи родо-видового підпорядкування як аргумент для ствердження правомірності своїх онтологічних поглядів. Поставивши питання про підстави для визнання загального поняття, яке висловлює ознаку, носієм певного істинного смислу, Ансельм Кентерберійський наголосив на необхідній неперевершеності і відповідній безвідносності його змістовного навантаження. На думку філософа, лише те, що виключає будь-що, що могло б його перевищувати, здатне вважатись дійсно сущим - вічним, незмінним, самодостатнім і безвідносним. Висловлювання істини є, таким чином, найвищим рівнем всезагальної всеоб'ємності повноти смислу.

Встановлено, що найвищий род, який вже Боецій ототожнював з Богом, є, для Ансельма Кентерберійського, носієм абсолютного максимуму обсягу і абсолютного мінімуму змісту (як сукупності ознак істотних), адже у ньому всі можливі ознаки існування містяться потенційно. Найвища універсалія є абсолютною і всеоб'ємною повнотою сущого-Бога, тобто сама безвідносна і незбагненна Вічність, Благо та інш..

Проаналізовано філософську позицію Росцеліна із Комп'єні у дискусії навколо проблеми універсалії. Складність дослідження філософського спадку цього мислителя полягає у відсутності текстів першоджерел, які б збереглися до наших часів. Основним джерелом знань про філософські погляди Росцеліна є твори Ансельма Кентерберійського, Абеляра (який певний час навчався у нього) та Іоанна Солсберійського, що засвідчують, перш за все упереджене і критичне ставлення авторів.

Встановлено, що Росцелін цілком слушно вказав на проблему розуміння цілісності предмету, що є носієм смислу безвідносно до констатації і визначення його ознак, які складають певну сукупність. "Номінальність" існування універсалій слід розуміти не просто як ствердження того, що вони не є речами, а як заперечення того, що було б їх самодостатнім підметом. Тобто, універсалії здатні лише називати, а не висловлювати дещо.

Досліджуються погляди Гільома із Шампо, який наполягав, що на сутнісному рівні існування предметів відсутнє будь-яке протиставлення і розрізнення. Визначено, що позиція цього мислителя до певної міри нагадує вчення про сутність у "Отців церкви". Сутність або, в даному випадку, субстанція є для автора сущою онтологічною інстанцією, яка дійсно перебуває в самому існуванні предмету, який відрізняється від інших лише за привнесеними ознаками, що мають випадковий характер.

У підрозділі 3.2. “Безвідносна повнота сутності в існуванні окремої одиничності. Проблема концепта” досліджується спадок філософської творчості Абеляра в контексті аналізу його позиції у дискусії навколо проблеми універсалій. Встановлено, що ключовою у філософських поглядах Абеляра є ідея "схоплення" (conceptio). Аналізується генетичний зв'язок поглядів Абеляра із філософським спадком Арістотеля, Порфирія і Боеція.

Досліджуються головні питання, визначені Абеляром у постановці проблеми універсалій, як підстава для аналізу специфічності його „концептуалізму”. Встановлено, що універсалії, на думку Абеляра, висловлюють і речі, і “слово” як спосіб буття самої універсалії. За визначенням мислителя, універсалія - це звук, як носій певного значення. Принциповою новацією Абеляра, слід визнати введення до вжитку терміну значення, який позначив факт смислоутворення у застосуванні слова - як знака для позначення предмета. Розглянуто здійснений Абеляром розподіл на граматичний та діалектичний зміст зв'язки “est”, яка може бути використана для визначення формально-граматичного зв'язку між словами і для позначення дійсності існування.

Визначено, що Абеляр заперечив можливість існування смислоутворюючого підмету універсалій (які висловлюються безвідносно до речей) як певного предмету, що існує так само, як і те, що становить обсяг загального поняття. Досліджено зміст абелярівської критики, спрямованої проти деяких представників „реалізму”. Обґрунтовано відсутність підстав для ствердження Абеляра опонентом “реалістів” Ансельма Кентерберійського і Августина Блаженного. Встановлено, що концепт, на думку Абеляра, - це момент осмисленого висловлювання, яке здійснюється через загальне поняття. Універсалію, яка не висловлює дещо, Абеляр вважає пустим знаком і саме тому його називають "номіналістом". Проте значення, носієм якого є універсалія у висловлюванні, не варто, на думку автора, розглядати як узагальнення. Смислове "схоплення" відбувається через висловлювання, через ті смисли, які утворюються в душі того, хто говорить.

У висновках здійснено узагальнення результатів дослідження, які висвітлюють проблематику та загальну структуру роботи. З'ясовані основні тенденції історико-філософської реконструкції постановки і вирішення проблеми онтологічного статусу універсалій. Визначені аргументи для критичного переосмислення панівної історико-філософської традиції, яка зводиться до протиставлення “номіналізму” та “реалізму”.

Результати дисертаційного дослідження конкретизуються у наступних положеннях:

- ключовим в аналізі сформованих в Античності проблем онтології слід визнати: по-перше, тогочасне уявлення про тотожність істинного знання (незмінного, вічного, неспростовного, всеоб'ємного) та буття сущого; по-друге, взаємопов'язаність прагнення давньогрецьких філософів віднайти знання, що відповідало б природнім для них критеріям істинності та аксіоматичності ствердження досвіду безпосереднього переживання єдиним ймовірним джерелом знань.

- арістотелівська критика тези існування ідей є критикою уявлення (що не належить Платону) про їх місцеперебування - як предметного факту ідеальної реальності; здійснене Арістотелем розрізнення первинних та вторинних сутностей є розвитком платонівського вчення про ейдоси.

- фундаментальна філософська проблема співприсутності загального та одиничного в осмисленні наявно існуючого знайшла своє втілення у сформованому представниками патристики вченні про співвідношення сутності та іпостасі, яке стало альтернативою постановці проблеми онтологічного статусу універсалій.

- ключовими категоріями постановки і вирішення проблеми онтологічного статусу універсалій є поняття “висловлювання” (яке в контексті християнської ідеї божественного творення через Слово, набуло онтологічного значення), “суще” (що як і в Античності розуміється вічним, самодостатнім, незмінним і безвідносним), “рід” та “вид” (поняття, які здатні висловлювати сукупність ознак (зміст) певної множини предметів (обсяг), як в необхідному, так і в потенційному їх статусі).

- дослідження проблеми онтологічного статусу універсалій у філософії Середньовіччя виключно через протиставлення “номіналізму” і “реалізму” є недосконалою дослідницькою настановою, через неадекватність відображення позицій учасників дискусії ХІ-ХІІ ст. присвяченої даній проблемі.

- формування проблеми онтологічного статусу універсалій стало результатом постановки таких актуальних для тогочасних мислителів питань: що висловлюють універсалії, якщо доводиться констатувати невідповідність загального поняття, яке є носієм повноти достовірного змісту, і одиничного предмета, який є унікальним, знищенним і випадковим; чому універсалії (попри їх невідповідність тілесним речам) є єдиним можливим знаряддям їх висловлювання і пізнання; що надає смисл і зв'язний зміст висловлюванню; якими є принципи родо-видового підпорядкування, і чому рід здатен висловлювати вид, а вид висловлювати рід не здатен.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1.Бокал Г.В. Проблема буття у філософії Платона // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 32. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2000. - С. 46-47.

2.Бокал Г.В. Стан віри і філософська самореалізація особистості // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 36. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2001. - С. 5-9.

3.Бокал Г.В. Смисл і символ у філософії Середньовіччя // Мова символів - мова вічності. Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 2001. - Ч.1. - С. 6-7.

4.Бокал Г.В. Проблема безвідносної повноти внутрішньої необхідності предмету у феноменологічному напрямку філософії // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 42. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2002. - С.54-55.

5.Бокал Г.В. Трансцендентність людської сутності як вимір особистісного у філософії // Людина у світі духовної культури. Матеріали міжнародної наукової конференції. - К., 2002. - Ч.1. - С.7-8.

6.Бокал Г.В. Деякі зауваження з приводу проблеми онтологічного статусу універсалій // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 51. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. - С.114-117.

7.Бокал Г.В. Постановка проблеми онтологічного статусу універсалій у філософському спадку С. Боеція // Вісник Київського університету. Серія: Філософія. Політологія. Вип. 54. - К.: ВПЦ “Київський університет”, 2003. - С.33-34.

8.Бокал Г.В. Історико-філософське визначення поглядів Абеляра на проблему універсалій // Мультиверсум. Філософський альманах: Зб. наук. праць. Вип. 34. - К.: Укр. центр дух. культури, 2003. - С.67-74.

Анотація

Бокал Г.В. Проблема онтологічного статусу універсалій у філософії Середньовіччя . - Рукопис.

Дисертація на здобуття вченого ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 09.00.05. - історія філософії. Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Київ, 2003.

Дисертація присвячена дослідженню проблеми онтологічного статусу універсалій у філософії високої і пізньої класики, патристики та ранньої схоластики. На основі аналізу аксіом філософського світосприйняття в онтології Античності і Середньовіччя, визначено один з вірогідних шляхів історико - філософської реконструкції поглядів тогочасних мислителів на проблему загального і одиничного.

Встановлено, що розподіл представників ранньої схоластики на „реалістів” і „номіналістів” є недосконалою дослідницькою настановою і має умовний характер. Визначені ключові питання, що постали у дискусії з проблем універсалій в західній філософії ХІ-ХІІ ст..

Ключові слова: істина, сутність, рід, вид, категорія, висловлювання, ім'я, визначення, універсалія, концепт.

Аннотация

Бокал А.В. Проблема онтологического статуса универсалий в философии Средневековья. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата философских наук по специальности 09.00.05. - истории философии. Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко, Киев, 2003.

Диссертация посвящена исследованию проблемы онтологического статуса универсалий в философии высокой и поздней классики, патристики и ранней схоластики.

Философское наследие Средневековья является сложным и объемным источником исследовательской деятельности. Средневековая философии всегда вызывала противоречивые оценки исследователей: одни - пытались лишить ее права называться философией, другие - называли видающейся эпохой развития философского знания. Такая несогласованность лишь подчеркивает актуальность исследования этого выдающегося периода, исследование которого открывает новые перспективы для историко-философского осмысления.

Проблема онтологического статуса универсалий была одной из доминантных тем философских дискуссий в Средневековье. Это позволяет утверждать, что ее постановка и разрешение отображают основные тенденции и специфические особенности философии данного периода. Исследование проблемы онтологического статуса универсалий в Средние века свидетельствует о продуктивности анализа теоретической связи философского наследия Античности и средневекового способа философствования.

На основе анализа аксиом философского мироощущения в онтологии Античности и Средневековья, определен один из вероятных путей историко-философской реконструкции взглядов средневековых мыслителей на проблему общего и единичного. Исследование проблемы универсалий осуществляется в контексте анализа взаимосвязанности логических и онтологических оснований ее постановки. Актуальность такого подхода обусловлена его альтернативностью относительно господствующего в историко-философских исследованиях подхода к рассмотрению проблемы универсалий исключительно в смысле ее значения для истории логики, или как противопоставления средневекового „реализма” (где универсалии признаются идеальными прототипами вещей) и „номинализма” (где универсалия понимается как формальный знак обобщенного содержания в определении вещей).

Установлено, что распределение представителей ранней схоластики на „реалистов” и „номиналистов” является несовершенным исследовательским подходом и имеет условный характер. В контексте анализа генетической связи философии Античности и Средневековья определен аристотелевский вклад в теорию онтологического статуса универсалий в контексте высказывания. Обосновано утверждение, что аристотелевская критика про самостоятельное существование идей была направлена не столько против позиции самого Платона сколько против попыток платоников интерпретировать идеи Платона, как предметный факт идеальной реальности. Стагирит переосмыслил и развил учение Платона про эйдосы, не наследуя естественное для Античности представление про импликацию между утверждением единичности существования и констатацией его случайности и обусловленности.

Показано, что патристы не уделили должного внимания аристотелевскому учению про категории, и не разрабатывали проблему общего в высказывании единичного. Содержательный анализ понятия сущность у патристов выявил его смысловое родство с аристотелевской “последней материей ” или потенцией (“то, из чего”), а не с соответствующей первой категорией (сущность) у Стагирита.

Обосновано принципиальное значение различности пониманий терминов “род” и “вид” у Аристотеля и Боэция. Выявлено, что актуальные для современной логики принципы родо-видового отношения разработанные Боэцием, под влиянием специфики философско-христианского мировоззрения средневековых мыслителей, аргументировали основу онтологических взглядов Ансельма Кентерберийского и др..

Установлено, что представители "реализма" Ансельм Кентерберийский и Гильом из Шампо не только использовали разные системы аргументации своей позиции, но и имели существенные расхождения во взглядах.

Определены ключевые вопросы, возникшие в дискуссии относительно проблемы универсалий в западной философии ХІ - ХІІ ст.. Во-первых, что высказывают универсалии, если приходится констатировать несоответствие общего понятия, которое является носителем полноты достоверного содержания, и единичного предмета, существование которого уникально, уничтожимо и случайно; почему универсалии (вопреки их несоответствию телесным вещам) есть единственно возможным средством их высказывания и познания? Во - вторых, что придает смысл и связанное содержание высказыванию? В третьих, какими являются принципы родо-видового подчинения, и почему род способен высказывать вид, а вид высказывать род не способен?

Ключевые слова: истина, сущность, род, вид, категория, высказывание, имя, определение, универсалия, концепт.

Annotation

Bokal A. V. The problem ontological status universal philosophy of middle Ages. - Manuscript.

Thesis for application of scientific degree, candidate in the science of philosophy speciality - 09.00.05. - History of philosophy. Kyiv Taras Shevchenko National University, Kyiv, 2002.

The dissertation is the research of the problem of ontological status of universalies in philosophical mind of The High and late classics, Patristsics and Early Scolasticism. Oh the basis of analysis the axioms of philosophical outlook in ontology of Antiquity philosophical outlook in ontology of Antiquity and Middle Ages was defined one from the probable ways of the historic-philosophical reconstruction the veins of the that time philosophers to the problem of the single and general. It was disclosed, that the division of the representatives of Early Scolasticism into „realists” and „nominalists” is the deficient and has rather conditional character. The key points of the philosophical discussion on the problem of universalies in occidental philosophy of the XI-XII centuries were defined in the thesis.

Key words: truth, essence, genus, species, category, expression, denotation, definition, universal, concept.

Размещено на Allbest.ru